Реферат: Банкiвська система Украiни

ЗМІСТ

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

РОЗДІЛ 1. Стабільність - основна умова ефективної діяльності комерційних банків.

1. Регулювання роботи комерційних банків Національним банком України. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6

2. Показники, що використовуються в практиці оцінки фінансового стану комерційних банків. . . . . . . . . . . . . . . . . 15

РОЗДІЛ 2. Аналіз фінансового стану Укрсоцбанку.

1. Показники ліквідності. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29

2. Аналіз платоспроможності. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 40

3. Рентабельність Укрсоцбанку. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 45

РОЗДІЛ 3. Напрямки роботи НБУ і самих комерційних банків по підвищенню їх фінансової стабільності. . . . . . . . . 55

ВИСНОВОК . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 68

Список використаної літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 70

ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 74

ВСТУП

Банківська си c тема - одна з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків, товарного виробництва і обороту історично йшов паралельно і тісно переплітався. При цьому банки, проводячи грошові розрахунки і кредитуючи господарство, виступаючи посередниками у перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва, сприяють зростанню продуктивності суспільної праці.

Сьогодні, в умовах розвинутих фінансових, товарних ринків, структура банківської системи різко ускладнюється. З’явились нові види фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування клієнтів.

Українські банки змушені працювати в умовах підвищеного ризику, тому вони частіше, ніж їх закордонні колеги, бувають в кризових ситуаціях, приклади яких не зникають зі сторінок періодики. Причому більшість таких випадків пов’язана з неадекватною оцінкою банками власного фінансового стану, а також надійності і стійкості їх основних клієнтів і партнерів по бізнесу.

Фінансовий стан банку - це комплексне поняття, яке відображає систему показників, які характеризують наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

У своїй дипломній роботі я намагатимусь показати деякі аспекти цієї широкої теми, це стосується оцінки фінансового стану банку. Мета, яку я ставлю при дослідженні цієї теми, полягає у вивченні методів, які використовуються у вітчизняній практиці при оцінці фінансового стану банку і порівняти їх із зарубіжним досвідом. Адже тепер ми маємо можливість співпрацювати із закордонними колегами не тільки на державному рівні, але і на рівні кореспондентських відносин банків. Отож, відслідковуючи деякі методи в діяльності закордонних банків, я хочу провести паралель щодо вітчизняних банків, дослідивши методику аналізу нормативних показників. На Україні тепер склались специфічні умови як в економічній сфері в цілому, так і в банківській системі зокрема. Це пов’язано насамперед із нестабільністю законодавства, втратою довіри населення до держави і до банків зокрема. Саме тому зберегти добрий фінансовий стан банку і забезпечити його ефективну діяльність є досить складно. Це вимагає особливих зусиль як з боку керівництва, так і з кожного працівника зокрема. При дослідженні цієї теми я використовувала поряд із законодавчими актами Верховної Ради і Уряду нормативні акти Національного Банку України, спеціальні банківські документи, а також періодику і спеціальну літературу, що стосується даної теми.

Оскільки з 1.01.1998 р. в бухгалтерському обліку України відбулися зміни, що особливо стосується плану рахунків, то це також потягнуло за собою цілий ряд змін і в документах, які регулюють виконання економічних нормативів. Враховуючи ці зміни, я старалась прослідкувати методи і способи аналізу фінансового стану банку в динаміці. Для цього використовувала також фактичний матеріал діяльності Укрсоцбанку за певні конкретні періоди.

Важливість даної теми полягає, на наш погляд, у вивченні банківської системи через призму оцінки фінансового стану банку, аналізуючи його діяльність. Тепер надійність і фінансова стійкість - основні фактори, які впливають на свідомість клієнта при виборі банку.

Отже, за допомогою аналізу можна виявити тенденції діяльності, звернути увагу на слабкі місця і посилити розвиток ефективних напрямів роботи. Тож оцінка фінансового стану є потрібною як для керівництва банку,- щоб знати результати своєї роботи, так і для клієнта чи партнера, щоб знати свого контрагента.

ГЛАВА 1. Стабільність- основна умова ефективної діяльності комерційних банків.

1. Регулювання роботи комерційних банків Національним банком України.

Стан і перспективи функціонування фінансових інститутів ринків капіталу мають важливе значення для національної економіки. Ось чому кредитно-банківська сфера служить об’єктом прискіпливого нагляду і регулювання з боку керівних органів. В кожній країні діє система правових актів, які регламентують різні аспекти банківської діяльності, роботу небанківських кредитно-фінансових установ, фондових бірж і т. д. Особливості історичного розвитку і дія різних політико-економічних факторів обумовили специфіку національного банківського і фінансового законодавства, форми і методи контролю за роботою банків. Стійкість комерційного банку залежить від багатьох аспектів його діяльності і має складну структуру. Головними її елементами є такі :

Капітальна стійкість банку. В її основі - обсяг власного капіталу, що забезпечує достатню суму грошових коштів, яку при необхідності можна використати для повернення депозитів, сформувати резерв для погашення непередбачених збитків чи боргів. Власний капітал банку є також джерелом фінансування розвитку банку, подолання негативних ситуацій, зумовлених форс-мажорними обставинами, запорукою необхідного реагування на кон’юнктуру кредитного ринку.

Комерційна стійкість банку. Цей вид стану фінансової установи виражає:

- рівень зв’язків банку з іншими субєктами ринкової інфраструктури;

- розвинутість і міцність взаємовідносин із державою;

- інтегрованість у систему міжбанківських відносин із державою;

- якість співробітництва з кредиторами, дебіторами, клієнтами і вкладниками;

- залежність банківської сфери вид стану економіки в цілому;

- міцність звязку між обсягом грошового капіталу банку і його реальним капіталом;

- концентрацію частки активів і приватних вкладів у розпорядженні одного фінансово-кредитного закладу;

- контроль значного обсягу фінансових потоків у країні.

Організаційна стійкість банку. Організаційна структура банку і механізм її управління повинні відповідати як реалізації основної функції фінансово-кредитного закладу, так і конкретному асортименту банківських послуг і продуктів, що лежать в основі тактики і стратегії банку. Організаційна структурна стійкість комерційного банку визначається функціонально-технічною документацією, що регламентує всі аспекти його діяльності, які стосуються як організаційної структури, так і специфічних банківських операцій.

Функціональна стійкість банку. Вона, по-перше, залежить від рівня спеціалізації банку в обмеженому колі послуг та продуктів, що дає змогу спеціалізованому банку раціональнише й ефективніше управляти власним і залученим капіталом. По-друге, універсалізація банку (або розширення його операцій ) також веде до підвищення функціональної стійкості, оскільки це сприяє тому, що багато хто з клієнтів має можливість задовольнити весь асортимент своїх потреб у банківських продуктах і послугах в одному банку. І перший, і другий із зазначених критеріїв визначення функціональної стійкості банку та керування нею мають як позитивні, так і негативні аспекти. Так, високий рівень спеціалізації комерційного банку посилює його залежність від змін кон’юнктури на товарному й кредитному ринах і зумовлює перешкоди для можливості розширення банківських операцій у складних для банку ситуаціях.

У свою чергу універсалізація комерційного банку створює умови диверсифікації структури залучення грошових ресурсів від вкладників та інших клієнтів. Це послаблює залежність фінансово-кредитної установи від одного (навіть значного) клієнта. Разом із тим розширення обсягу та асортименту послуг та продуктів, що надаються банком, може зумовити надмірне ускладнення організації й управління банком і, як наслідок, зниження його доходності, конкурентоспроможності, чутливості до потреб ринкового середовища.

Фінансова стійкість банку. Ця характеристика діяльності банку вміщує зазначені вище основні показники, що розкривають і синтезують результативність інших складових стійкості фінансово-кредитного закладу, насамперед обсяг і стуктуру власних засобів, рівень доходності і прибутковості, норму прибутку на власний капітал, дотримання встановлених показників ліквідності, мультиплікативну ефективність власного капіталу, обсяг створеної додаткової вартості.

Підтримання банком фінансової стійкості дає змогу зберегти конкурентоспроможність на кредитному ринку. Проте це дуже складне завдання. Фінансовій стійкості комерційних банків України на сучасному етапі найчастіше загрожують такі негативні фактори:

· триваючий цілеспрямований підрив їхньої ділової репутації;

· недосконала система набору кадрів для комерційних банків;

· надання клієнтам недостовірної інформації;

· використання фальшивих векселів, цінних паперів і гарантійних листів;

· неповернення виданих кредитів, правова неврегульованість цієї проблеми у сфері банківської діяльності;

· недосконала оцінка кредитних ризиків;

· відсутність систематизованих даних про несумлінних позичальників;

· маніпулювання кредитними картками, банкоматами;

· шахрайське вторгнення до банківських комп’ютерних мереж;

· витік конфіденційної йнформації;

· недосконалість структур, що забезпечують внутрішню та зовнішню безпеку банківських установ.

У підтримці фінансової стійкості комерційного банку зацікавлений не лише він сам, а й банківська система країни в цілому. Регулювання цього процесу перебуває у центрі управлінської діяльності центральних банків фактично всіх розвинутих країн.

Розробка методики аналізу банківської діяльності дозволяє визначити стан ліквідності, доходності і степеню ризику окремих банківських операцій, виявити джерела власних і залучених засобів, стуктуру їх розміщення на конкретну дату чи за деякий період, а також встановлює спеціалізацію і значимість окремих банків в банківській системі України.

Оскільки в нашій країні робота по оцінці фінансової стійкості банку є на стадії становлення і розвитку, доцільно використовувати передовий зарубіжний досвід в даній галузі. Для напрацювання загальноприйнятої методики аналізу роботи банку необхідно визначити суму показників банківської діяльності, вивчити їх оптимальні значення і на цій основі виробити критерії показників для рейтингової оцінки банку.

Аналіз діяльності комерційного банку- це завдання з багатьма невідомими, при вирішенні якого необхідно провести аналіз різних напрямків діяльності банку, його фінансового стану. Для цього розглянемо схему (рисунок 1).

Рисунок 1.

Аналіз економічного Аналіз балансу Аналіз руху коштів на

стану позичальників банку рахунках клієнтури

Аналіз Аналіз

операцій кредитного

портфелю

АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОГО

СТАНУ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

Аналіз Аналіз

рівня фондового

прибутковості портфелю

Аналіз Аналіз

конкурентної кон’юнктури

пропозиції

Аналіз Складання прогнозів Аналіз ресурсної

струтури (для інтегрованої оцінки бази

динаміки і за окремими напрямками)

власних

коштів

Дійсно, щоб дати оцінку фінансового стану комерційного банку і визначити перспективи фого розвитку, необхідно проаналізувати не тільки баланс і інші звітні матеріали самого банку, але і дати характеристику економічного стану клієнтів банку (кредиторів і позичальників ), оцінити конкурентів, провести маркетингове дослідження кон’юнктури ринку і т.д. В нашій країні далеко не вся така інформація використовується для оцінки фінансового стану банку. У більшості випадків аналіз фінансового стану банку будується на звітних (часто балансових) даних банку. При цьому слід мати на увазі, що аналіз фінансового стану банку, в основі якого лежать різні показники, важливий, але цього недостатньо.

Необхідно створити рейтингову ситстему оцінки фінансового стану банку. Особливу увагу слід звернути на аналіз грошових потоків, так як рух грошових коштів неможливо прослідкувати за бухгалтерськими звітами. Враховуючи, що інтереси бувають короткочасні та тривалі, можливо, є сенс мати дві паралельні групи рейтингових оцінок: моментальні та прогнозні рейтинги. Ідея методики полягає в тому, що спочатку будується модель «ідеального банку» на основі повноцінного набору найбільш інформативних коефіцієнтів, які адекватно характеризують банк. Для цього необхідно мати список значень відповідних коефіцієнтів, які можна вважати достатніми. Також необхідний перелік мінімально допустимих (критичних) значень коефіцієнтів. У таблиці 2 (див. Додаток1) наведено один із можливих варіантів переліку таких значень.

В банках щодня приймаються рішення щодо залучення коштів на депозити і їх розміщення. В зв’язку з цим ліквідність банку по балансу може бути задовільною, але реальна ліквідність, виходячи з грошових потоків,- зовсім ні. В процесі аналізу банківської звітності основним об’єктом дослідження виступає вся його сукупна комерційна діяльність. При цьому суб’єктами аналізу виступають самі комерційні банки, їх контрагенти, включаючи НБУ, інші кредитні установи, аудиторські фірми, владні стуктури, реальні і потенційні клієнтм і кореспонденти, засновники і акціонери. Оскільки кожен із суб’єктів має власні цілі, то різні будуть напрямки і критерії аналізу.

Комерційні банки з допомогою аналізу своїх балансових даних перевіряють ступінь реалізації основних цільових установок у своїй діяльності: фактори їх доходності, збалансованість структури активних і пасивних операцій з метою підтримання ліквідності, дотримання економічних нормативів, встановлених НБУ, мінімізацію всіх видів банківських ризиків...

Комерційні банки також зацікавлені аналізувати дані про стан інших банків, однак вони не мають (і не можуть мати) всієї необхідної при цьому інформації. За кордоном банки володіють великими можливостями аналізувати інформаційні потоки, маючи при цьому єдину форму звітності банків, налагоджений облік і практику обміну інформацією, яка складається десятиліттями. Тепер банкіри розуміють, що за деяким винятком всі виграють від опублікування банківської інформації. Це накладає певну ринкову дисципліну на банки. В різних країнах при цьому є певні особливості.

Клієнти і кореспонденти банку визначають стійкість фінансового стану банку і його надійність, перспективи розвитку.

Аудиторські служби в процесі аналізу балансу перевіряють достовірність аналітичного і синтетичного обліку, звітності банку, правильність відображення діяльності банку в його балансі.

НБУ цікавить в першу чергу стан і стійкість банківсьвої системи. Він аналізує дотримання банками економічних нормативів, відрахувань в централізовані фонди і визначає ефективність регулювання державою банківської діяльності. Важливо відзначити, що НБУ, маючи всю необхідну для аналізу інформацію, складає свї рейтинги, але не публікує їх. НБУ широко публікує зведені, порівняльні та інші дані, необхідні для аналізу стійкості і надійності комерційних банків. У ході аналізу таблиць рейтингів було помічено, що рейтинги певного банку залежно від категорії користувачів інформації дещо відрізняються (див. додаток 2) [Джерело інформації - Інформаційний Бюлетень Асоціації комерційних банків].

НБУ може переводити комерційні банки на режим фінансового оздоровлення, підставою для чого може бути невиконання протягом трьох місяців загальновстановлених пруденцентних норм та нормативів ведення банківської справи, в обов’язковому порядку визначених НБУ. Невиконанням норм і нормативів слід вважати:

· неякісну оцінку капіталу;

· збиткову діяльність, яка характеризується наявністю збитків минулого та поточного років і неможливістю їх реального погашення протягом трьох місяців;

· порушення встановлених НБУ економічних нормативів та оціночних показників діяльності банку;

· неякісну структуру активів, в тому числі кредитного портфеля.

Тоді приймається рішення про надання стабілізаційної позики - це позика, яка надається Нацбанком комерційному банку для оперативного забезпечення його платоспроможності і ліквідності та підтримки виконання заходів фінансового оздоровлення.

НБУ здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків, їх відділень, філій, представництв на території України. Він спрямований на забезпечення стябільності банківської системи, захист інтересів вкладників шляхом зменшення ризиків в діяльності комерційних банків. Зміст нагляду визначається повноваженнями, встановленими законом України «Про банки і банківську діяльність». Система нагляду спрямована на скорочення внутрішніх і зовнішніх ризиків. Серед зовнішніх виділяють ризик ліквідності, валютний ризик, ризик облікової ставки та ризик по цінних паперах. До внутрішніх відносять «комерційні ризики», повязані з людським фактором (кваліфікація персоналу і ділові якості керівників, виконавська дисципліна та якість аудиторської служби і ін.), а також «операційно-технічні ризики», які відображають ступінь працездатності систем, які забезпечують зовнішню роботу банку: системи безпеки, бухобліку,матеріально-технічних засобів, засобів звязку і т. п. На зниження внутрішніх ризиків спрямовані процедури реєстрації банків, ліцензування, внутрішніх перевірок, інспекції діяльності комерційних банків Нацбанком. При цьому для забезпечення фінансової стійкості банку вважливим є не тільки визначення загальної концепції його розвитку, але й розробка раціональних схем формування пасивів і розподіл його ресурсів за основними категоріями активів.

У спробах розвязати дилему надійність, ліквідність - прибутковість у світовій банківській практиці визначились три основних підходи до управління активами:

1) метод загального фонду коштів (обєднання джерел), в основі якого лежить ідея об’єднати всі ресурси банку з наступним їх розміщенням відповідно до визначених пріоритетів, призначення котрих - допомогти керівництву оперативних відділів розвязати проблему поєднання надійності, ліквідності і прибутковості [мал.2 , див. Додаток3];

2) метод розподілу активів або конверсія коштів [поділ джерел, мал.3, див. Додаток3]. Головною перевагою цього методу є зменшення частки ліквідних активів та вкладень додаткових коштів у позики та інвестиції, що веде до збільшення норми прибутку, і, відповідно, до його фінансової стійкості;

3) збалансований науковий підхід до розвязання управлінських проблем регулювання фінансової стійкості банку з використанням прогресивних методів та ЕОМ для вивчення елементів у складних модулях, наприклад, лінійного програмування.

Ці методи мають свої певні недоліки і переваги.

2. Показники, що використовуються в практиці оцінки комерційного банку.

Фінансовий аналіз в комерційному банку як складова частина управління його операціями включає:

· визначення значень показників, які визначають виконання нормативів діяльності комбанків, які встановлюються регулюючими органами;

· визначення і аналіз показників ефективності процесу управління капіталом (власними засобами) банку;

· визначення і аналіз показників, які характеризують процес управління активами і зобовязаннями банку в цілому і управління окремими видами його активних операцій з врахуванням забезпечення ліквідності вкладених в нього засобів;

проведення розрахунків, повязаних з визначенням доходності різних активних операцій банку, як на етапі їх планування, так і при поточному управлінні.

При проведенні фінансового аналізу в комерційному банку слід враховувати, що, по-перше, суть і кількості значення показників, які характеризують обмеження, введені регулюючими органами на діяльність комерційних банків, в різних країнах різні і можуть змінюватися. По-друге, крім показників, які характеризують виконання нормативів регулюючих органів, при фінансовому аналізі в комерційних банках можуть визначатись і аналізуватись різні додаткові внутрішні показники і нормативи, повязані, наприклад, із структурою активів і зобов’язань, плановим прибутком комерційного банку в цілому і по окремих видах його операцій, підрозділах. Показники, які характеризують результати управління активами і зобовязаннями банку, залежать від різних зовнішніх і внутрішніх факторів. Тому при фінансовому аналізі слід розглядати ті впливові внутрішні фактори, вибором котрих можна керувати. Зовнішні фактори, які безпосередньо не залежать від банку, повинні використовуватись при аналізі шляхом їх можливих (прогнозованих ) значень - мінімальних, максимальних, найбільш ймовірних і ін. Основним показником при аналізі результатів діяльності банку є одержаний прибуток за звітний період. Прибуток визначається як різниця між отриманими доходами і понесеними витратами, тому узагальнюючими факторами,які впливають на його суму, є сума доходів і сума витрат. Дані про це даються в звітах банку . В літературі з питань управління банківськими операціями наводиться така схема про прибутки і збитки банку:

ЗВІТ

Процентний доход

- Процентні виирати

--------------------------

Чистий процентний доход

+/- Інші процентні доходи (втрати)

--------------------------------------------

Валовий операційний доход (втрати)

- Операційні витрати

-------------------------------------------------

Чистий операційний доход (втрати)

- Витрати на створення резервів на покриття втрат по кредитах

----------------------------------------------------------------------------------------

Доходи (втрати) від непередбачених обставин

+/- Прибутки (збитки) від непередбачених обставин

--------------------------------------------------------------------

Чистий доход (втрати) від сплати податків

- Податок на прибуток

-----------------------------------------------------------

Чистий прибуток

-----------------------------

Розподіл прибутку

------------------------

Така схема включає доходні і витратні статті, які відображають основні узагальнюючі операції банку і включають процес формування прибутку із вказанням одержаного доходу, тобто прибутку на проміжних етапах.

Отже, в процесі проведення аналізу слід розрізняти дистанційний нагляд і інспекторські перевірки на місцях. Дистанційний нагляд, чи моніторинг- це метод раннього розпізнавання негативної поведінки банку і раннього повідомлення про негативну ситуацію, яка склалася, органи банківського нагляду. В основі дистанційного нагляду лежить аналіз фінансової звітності банку (місячної, квартальної, піврічної і річної). Дистанційний нагляд здійснює НБУ з одного боку, а також комерційні банки здійснюють міжбанківський нагляд. Причому для виявлення проблем в діяльності банків, як відзнаяають західні експерти, необхідно використовувати розумний банківський нагляд. Світова практика останніх 15-20 років свідчить про ріст популярності банківського нагляду.

Основні обєкти дистанційного нагляду за діяльністю банку:

· порядок чи заходи по формуванню капіталу банку;

· якість активів;

· доходність, ефективність роботи банку;

· ліквідність банку;

· темпи росту (розвитку) банку;

· чи чутливий банк до зміни процентних ставок;

· ризики.

У світовій практиці форми фінансової звітності комерційних банків представлені такими основними документами: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про рух джерел фінансування, рух і зміни в акціонерному капіталі, пояснення до фінансової звітності і аудиторський висновок.

Основний документ для аналізу фінансового стану - це баланс комерційного банку. Баланси, які публікуються, складені за уніфікованою системою, яка діє в Україні. Для аналізу балансу необхідно співставити різні частини активу і пасиву, доходи по різних активах і пасивах (витрати на різні групи). Доцільно проводити аналіз банківського балансу в динаміці, в порівнянні з іншими комерційними банками.

Таблиця 1- Аналіз балансу банку.

В зарубіжній економічній літературі широко використовується метод аналізу «SWOT» (S- strong (сильний), W- weak (слабкий), O- opportunities (задовільний), T- threat (загрозливий)), який дозволяє виявити сильні і слабкі сторони діяльності банку, його потенційні можливості і ризики в роботі. Наприклад, Англійський банк звертає особливу увагу на такі два фактори у балансових звітах:

1. Стійкість- як відношення ресурсів власного (або в цілому акціонерного) капіталу до поточних фінансових зобовязань (що прирівнюються до депозитів). Якщо банк бажає підвищити обсяг кредитування, то обмеження коефіцієнта, який відображає згадане вище відношення, неминуче підвищить рівень залучення, тобто використання депозитів для збільшення кредитування. Адже таке обмеження змусить банк або звертатися до акціонерів за фондами, або підвищувати доходність фондів, що збільшують його фінансові ресурси.

2. Процент ризикового капіталу- як відношення ресурсів капіталу до суми всіх інвестованих активів (наприклад, позик, гарантій тощо), помноженої на специфічний для кожного класу активів коефіцієнт ризику. Обмеження на процент ризмкового капіталу втримує банки від гарантій щодо високоризикового бізнесу, якщо ці банки не мають адекватних ресурсів для покриття втрат. Банк повинен забезпечувати віддачу і доходність стосовно кожного класу ризику, який він гарантував, і адекватно покривати всі збитки щодо нього. Це базовий принцип співвідношення ризику і винагороди.

Дуже чітко це виражає таке положення одного із циркулярів Англійського банку: «Достатні надходження необхідні як для першочергового захисту від збитків, так і як джерело нового капіталу, що дає змогу нарощувати бізнес».

Різні аспекти, що характеризують фінансову стійкість банку, нині стають обєктом державного регулювання і в нашій країні. Так, згідно з Положенням про порядок формування банківською систеиою України обовязкових резервів, затвердженим постановою Правління НБУ №333 від 26.12.1996 р., встановлено нормативи формування обовязкових резервів грошово-кредитного ринку та обсягу грошової маси, запобігання втраті банками відповідної ліквідності. Обов’язкові резерви створюють гарантії для забезпечення своєчасних платежів за вимогами клієнтів, що характеризує найважливішу ознаку фінансової стійкості. Норму обовязкових резервів встановлено на рівні 11% від суми залучених коштів незалежно від джерел та строків залучення вкладів і депозитів, а визначена сума коштів обовязкових резервів повинна знаходитися на кореспондентському рахунку комерційного банку та в його касі. Дотриманню фінансової стійкості комерційного банку та зміцненню його відповідальності за цей стан сприятиме й Інструкція №10 Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, затверджена постановою Правління НБУ №343 від 30.12.1996 р. Згідно із цим документом посилюються контрольні функції НБУ в ході нагляду за діяльністю комерційних банків, забезпечення їх фінансової стійкості, захисту інтересів їх вкладників та акціонерів.

Вказана інструкція розкриває принципи визначення узагальнюючої оцінки (рейтингу) фінансового стану комерційного банку. Ситема рейтингу включає такі складові:

1. Достатність капіталу- оцінка розміру капіталу банку з точки зору його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання платоспроможності.

2. Якість управління (менеджменту)- оцінка методів управління банком із точки зору ефективності діяльності, встановлення порядку роботи, методів контролю, дотримання існуючих нормативних актів та чинного законодавства.Якість активів - спроможність забезпечити повернення активів, аналіз позабалансових рахунків, а також вплив наданих проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку.

3. Доходність- оцінка банку з точки зору достатності його доходів для перспективи розвитку.

4. Ліквідність- спроможність банку виконати як звичайні, так і непередбачені зобовязання.

Перераховані пункти істотною мірою визначають надійність комерційних банків для його партнерів. Деякі спеціалісти звертають увагу на складність однозначної й обєктивної оцінки надійності комерційного банку:»...Складність полягає не лише в тому, що відсутня в достатньому обсязі необхідна інформація, але також і в тому, що немає обгрунтованої методики зведення цілого ряду різнорідних одиничних показників в один загальний інтегральний показник. У підсумку все це призводить до дуже приюлизних висновків про фвнансовий стан кредитного закладу...». В Україні така методика поки що відсутня.

У світовій практиці існує багато методик для визначення рейтингу банків. Різні методики застосовуються в різних економічних умовах. За ринкової моделі економіки рейтинг комерційних банків більшою мірою впливає на ринкову ціну акцій банку.

У країнах з нестабільною економікою, де ще не закінчена перебудова юридичної бази, рейтинг для вкладника засвідчує надійність комерційного банку. Класичний варіант системи «CAMEL» удосконалюється. На Заході сворено систему «CAMELS», де S- чутливість фінансового ринку дотбагатьох факторів, серед яких:

· інфляція;

· зміна вартості капіталу;

· страховий ризик;

· вплив на коливання валютних курсів;

· риик, повязаний із торговою діяльністю;

· ризик міжнародних операцій та інші.

Більшість країн рейтинг комерційних банків визначає за системою «CAMEL», яка отримала визнання за роки свого існування. Але вона зручна в основному для службового користування, оскільки містить ряд показників конфіденційного характеру. А для опублікування у відкритих виданнях використовуються рейтинги за методами В. Кромонова, А.Альтмана та інші.

Існуюча ж , наприклад, у Росії методика складання рейтингу комерційних банків часто зводиться до використання грошових коефіцієнтів:

Аі - генеральний коефіцієнт надійності, що дорівнює відношенню капіталу банку до працюючих активів (ступінь забезпеченості ризикових вкладень банку його власним капіталом);

Ві - коефіцієнт миттєвої ліквідності, який дорівнює відношенню ліквідних активів банку до його зобовязань до запитання (використання клієнтських грошей у вигляді власних кредитних ресурсів);

Сі - крос-коефіцієнт, що вказує на відношення всіх зобовязань банку до виданих кредитів;

Dі - генральний коефіцієнт ліквідності, який дорівнює відношенню ліквідності активів до «захищеного капіталу» (нерухомістю й цінностями) до сумарних зобовязань банку, що дає змогу банку при поверненні виданих позик задовольнити вимоги кредиторів у прийняті строки;

Еі - коефіцієнт захищеності капіталу, що дорівнює відношенню «захищеного капіталу» до всього власного капіталу і показує, яку частку своїх активів банк вкладає у нерухомість, цінності та устаткування;

Fі - коефіцієнт фондової капітілізації прибутку, який вказує на відношення власних ресурсів банку до грошей, що внесли засновники.

Для складання загальної формули надійності комерційних банків експкртно вводяться декілька коригуючих коефіцієнтів і питома вага самих коефіцієнтфів Аі, Ві, Сі, Dі та Fі, що визначені еа основі експертних оцінок.

Отже, загальна формула надійності буде така: R=0.45Ai+0.2Bi+0.1(0.33Ci)+0.1Di+0.05Ei+0.1)0.33Fi)^3.

На погляд спеціалістів методика, що побудована на основі експертних співвідношень, не може забезпечувати достовірної оцінки рейтингу комерційних банків. У ряді випадків рейтинг визначається ще простіше: на основі активів балансу-нетто або на основі величин їх власного капіталу чи обсягу прибутку. Але при визначенні рейтингу показник величин активів як основний коефіцієнт використовувати недоцільно, тому що нерідко комерційні банки його штучно завищують. Неможливо також точно врахувати операції щодо взаємного кредитування, що використовуються з метою формального збільшення суми балансу.

Кількість власних коштів дещо об’єктивніше може охарактеризувати потенційні можливості комерційного банку на фінансовому ринку. Однак, на наш погляд, наявність власних грошей, якщо не враховувати їх звязку, наприклад, із прибутком, також не забезпечує достовірної інформації про рейтинг комерційних банків.

Значною мірою про це свідчить розмір капіталу комерційних банків. Капітал банку є регулятором його діяльності, завдяки якій держава через НБУ встановлює норми економічної поведінки, що оберігають банк від фінансової нестійкості та надмірних ризиків. Як справедливо зазначають деякі аналітики, «до числа найсерйозніших проблем у банківській діяльності належить визначення дорстатності власного капіталу банку». Складність такого розрахунку полягає в обчисленні не абсолютної, а відносної величини достатності капіталу, завдяки якій забезпечується контроль за якістю управління і фінансовою стійкістю банку. Світова банківська практика виробила унікальний метод, що обгрунтовує доцільність ув’язки суми капіталу з рівнем ризику активних операцій банку. Цей звязок, зумовлений здатністю капіталу компенсувати втати, виражається формулою (коефіцієнтом) Кука:

рівень достатності капіталу банку = обсяг власного капіталу банку / сумарний обсяг активів, зважений з урахуванням ризику , або

= обсяг власного капіталу / сумарний обсяг потенційних втрат, кредитів, інвестицій та інших вкладень, скоригованих (помножених) на індивідуальні вагові категорії ризиків

Встановлення країнами індивідуальних норм достатності банківського капіталу не забезпечує стабільності міжнародної фінансової системи і справедливої конкуренції. З метою зближення регулюючих норм і вимог до банківського капіталу у 1988 році Базельський комітет за участю 12 економічно розвинутих країн затвердив положення, згідно з яким власний капітал банку не може бути меншим 8% від скоригованих за ризиком активів, тобто на кожні 100 гр.од. потенційних втрат банк повинен мати 8 од. власного капіталу. При дефіциті капіталу банк може пристосовуватися до нормативних вимог трьома способами:

· збільшити капітал;

· скоротити активи;

· змінити структру активів (знизивши частку високоризикових вкладень).

Аналізуючи рівень фінансової стійкості банку, особливо важливо правильно вибрати необхідні аналітичні показники. Залишається предметом наукових дискусій корисність показника, що характеризує відношення залучених засобів (зобовязань банку) до власного капіталу (тобто його платоспроможності). Не слід наділяти його універсальною здатністю оцінювати економічну незалежність, надійність і ліквідність банку. Поліпшення зазначених показників прямо не коригується зі зниженням припливу залучених засобів. Навіть за умови ізоляції від грошово-кредитного ринку і залучення депозитів в обсязі, меншому або навіть рівному капіталу, не можна виключити можливість різкого зменшення фінансової ствйкості банку і його банкрутства.

Об’єктивну оцінку фінансової стійкості банку, на наш погляд, можна зробити лише на основі аналізу розміщення залученіх засобів, здатності активів приносити доходність і підтримувати ліквідність. Відношення ж обсягу позичкових засобів до власного капіталу характеризує інший бік діяльності банку - рівень його активності в акумуляції тимчасово вільних засобів, що є для банку основним джерелом його кредитної та інвестиційної діяльності. Оптимальний обсяг залучених банком ресурсів визначається безпекою і доходністю їх розміщення, рівень яких через норматив достатності капіталу характеризується зваженими (з урахуванням ризику) активами. При зниженні якості кредитів та інших активів, що обертаються на ринку, банк змушений обмежувати приплив депозитів до рівня, адекватного їх реальній ефективності.

Комплексний аналіз ролі банківського капіталу охоплює і питання оцінки його рентабельності. Ключовим показником, що дістав у світовій практиці назву ROE, є відношення чистого (після оподаткування) прибутку банку до власного (акціонерного) капіталу. Одержаний коефіцієнт у розкладеному на частини вигляді виражає собою результат множення показника прибутковості сукупних активів (ROA) на мультиплікатор власного капіталу банку, тобто :

чистий прибуток (доходи-витрати-податки) / власний капітал =

= чистий прибуток/сукупні активи*сукупні активи/власний капітал

Показник ROE відображає фундаментальну залежність між прибутковістю й ризиковістю, він найчутливіший до джерел формування ресурсів банку і залежить від того, яких засобів банк використовує в обороті більше- власних чи позичкових. Навіть банк із низькою нормою одержання прибутку з активів може досягти витсокої рентабельності власних засобів за рахунок зростання мультиплікатора капіталу, гранична величина якого визначається керівними менеджерами банку. Розбивка показника ROE на його складові - це прийом, який дає широкий вибір напрямів для аналізу обсягу й вартості припливу фінансових засобів, активів, які приносять доходи, витрат на утримання апарату управління та інших затрат, що впливають на обсяг і норму прибутку - головних факторів фінансової стійкості комерційного банку й збільшення його капіталу.

У Великобританії, наприклад, контроль над банківською діяльністю залишається менш формальним і строгим, ніж в інших країнах. Прикладом іншої ситуації є США, де протягом багатьох років склалася розгалужена бюрократична система контролю і регулювання банків як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. Регулювання банків в цій країні переслідує дві цілі:

· забезпечення стійкості і запобігання крахам банків;

· обмеження концентрації капіталу в руках небагатьох кредитних установ і недопущення монопольного контролю над банківським ринком.

Для запобігання кризових ситуацій, які тягнуть за собою ланцюгову реакцію банківських крахів, в США здійснюються два типи регулювання. По-перше, законодавчо обмежуються операції, які для банку небезпечні підвищенням ризику і зниженням ліквідності (наприклад, встановлюється гранична величина кредиту одному позичальнику). По-друге, з метою запобігання небезпеки масового вилучення вкладниками депозитів і виникнення паніки на грошовому ринку в 1934 році була заснована загальнонаціональна система страхування депозитів.

Загальне соціально-економічне і політичне становище на Україні призвело до крайньої нестійкості на фінансовому ринку, становище ускладнилось тим, що зростаюча неспроможність комерційних банків здійснювати платежі, видавати довгострокові кредити для розвитку реального капіталу незворотньо відобразиться на платоспроможності підприємств і спровокує подальший спад виробництва. У стані економічного спаду комерційні банки працюють з підвищеним ризиком. Про це свідчать найпоширеніші причини банкрутства банків:

· невдалі пошуки учасників нового капіталу;

· надання «поганих» кредитів;

· невдала торгівля заставними цінними попереми;

· операції по торгівлі облігаціями;

· корупція в рядах вищого менеджменту;

· некваліфіковане керівництво, яке не вміє вчасно розпізнати ризик втрати активів, зростання банківських видатків;

· перевищення пропозиції над попитом;

· неякісний аналіз інформації про ситуацію на фінансовому ринку і клієнтах банку.

Особливіcть банківського бізнесу повязана з високим ризиком, керуванням ризиками. Банки працюють у сфері керованого ризику.

ДРУГИЙ РОЗДІЛ

АНАЛІЗ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

УКРСОЦБАНКУ____________

1. ПОКАЗНИКИ ЛІКВІДНОСТІ.

2. АНАЛІЗ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ.

3. РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ УКРСОЦБАНКУ .

1. Показники ліквідності

Економічні терміни «ліквідність» і «платоспроможність» в сучасній економічній літературі часто перемішуються, замінюючи один одного. Дійсно, поняття, які визначають ці терміни, досить подібні, але між ними є істотна різниця. Якщо перше є переважно функцією господарського органу, який сам виюирає форми і методи підтримання чвоєї ліквідності на рівні всановлених чи хагальноприйнятих норм, то інше, як правило, стосується функцій держави.

Термін «ліквідність» (від лат «liquidus»- рідкий, текучий) в буквальному розумінні означає легкість реалізації, продажу, перетворення матеріальних цінностей і інших активів у грошові кошти. Ліквідність банку нерідко визначається як здатність купувати готівкові кошти в НБУ чи банках-кореспондентах за розумною ціною. В цілому ліквідність банку передбачає можливість продавати ліквідні активи, купувати грошові кошти в НБУ і здійснювати емісію акцій, облігацій, депозитних і ощадних сертифікатів, інших боргових інструментів.

Термін «платоспроможність» дещо ширший, він включає не тільки і не стільки можливість перетворення активів в такі, що швидко реалізуються, скільки здатність юридичної чи фізичної особи своєчасно і повністю виконати свої платіжні зоюовязання, які витікають з торговельних, кредитних і інших операцій грошового характеру. Таким чином ліквідність виступає як необхідна і обовязкова умова платоспроможності, контроль за дотриманням якої бере на себе не тільки сама юридична чи фізична особа, але і певний зовнішній орган контролю чи надзору.

Ліквідність для комерційного банку виступає як здатність банку забезпечити своєчасне виконання в грошовій формі своїх зобовязань по пасиву. Ліквідність банку визначається збалансованістю акитивів і пасивів балансу банку, ступенем відповідності строків розміщених активів і залучених банком пасивів.

Норми ліквідності банку звичайно всановлюються як відношення різних статей активів балансу до всієї суми чи до визначених статей пасивів, або навпаки, пасивів до активів. Ліквідність банку лежить в основі його платоспроможності.

Платоспроможність трактується як здатність банку у встановлені строки в повній сумі відповідати за своїми зобовязаннями.

У сучасній літературі існує два підходи до характеристики ліквідності. Ліквідність можна розуміти як запас чи як потік. Запс характеризує ліквідність банку на визначений момент, його здатність відпьвісти за своїми поточними зобовязаннями, особливо за рахунками до запитання. Як потік ліквідність оцінюється за певний період чи на перспективу. При цьому ліквідність з точки зору запасу характеризується як досить вузький підхід. При розгляді ліквідності як потоку більша увага приділяється можливості забезпечення перетворення менш ліквідних активів у більш ліквідні, а також притоку додаткових засобів, включаючи одержання позик. Таким чином найбільшого значення набуває не тільки оцінка ліквідності-«потоку», але і оцінка ліквідності-«прогнозу».

Для оцінки сукупної ліквідності комерційних банків слід розглядати в системі стаціонарну ліквідність («запас»), поточну ліквідність («потік») і перспективну ліквідність («прогноз»).

Банк, який має достатній запас ліквідних активів для підтримання миттєвої (поточної) ліквідності, може з часом її втрптити в звязку з перевищенням потоку зобовязань над потоком трансформації вкладень в ліквідні активи. Оцінка ліквідності-«прогнозу» є найбільш проблематичною, так як вона повязана з оцінкою ризику активних операцій банку. В українській практиці для цього служать економічні нормативи, які розраховуються комерційними банками згідно Інстукції №10 НБУ.

При такому підході характеристика ліквідності повинна враховувати не тільки дані звітних балансів про залишки по активу і пасиву, але і іншу різноманітну інформацію. Термін же «ліквідність балансу» несумісний з допуском розгляду ліквідності не як залишку, а як потоку. Крім того цілком очевидно, що ліквідність повинен підтримувати банк, а не баланс. В сучасних умовах нерідко стається, коли вимоги клієнта на готівку не можуть бути задоволені банком повністю, що характеризує порушення ліквідності. Однак подібна ситуація не може бути виявлена на основі даних балансу, оскільки в балансі відсутні дані про оцінку ліквідності як «потоку». Це окремий приклад, але він наочно показує необхідність оцінки всієї сукупності факторів, які характеризують ліквіднвсть потоку.

Таким чином, повертаючись до розгляду дефініцій можна зробити висновок про те, що взаємозвязок між поняттями «ліквідність балансу» і «ліквідність банку» полягає у наступному. По-перше, ліквідність балансу передбачає миттєву оцінку стану банку на визначену дату, а звідси випливає, що ліквідність балансу є складавою ліквідності банку. По-друге, баланс комерційного банку повинен забезпечти представлення даних аналітичного та синтетичного обліку у формі, яка підходить для розрахунку сукупної ліквідності банку. При недотриманні другої умови може виникнути ситуація, коли, володіючи достатньо ліквідним балансом на визначену дату, банк попри це повністю чи частково неліквідний. В даній ситуації виникає потреба визначити ризик незбалансованої ліквідності.

Ризик ліквідності визначають звичайно як ризик, який заставляє банк у визначений момент купувати готівку по вищій ціні чи втрачати вартість своїх активів. При цьому активи банку вважаються ліквідними лише в тому випадку, коли їх можна швидко продати без втрати вартості.

Пасиви банку вважаються ліквідними, якщо банк може одержати позику за ставкою, яка адекватна тій, по якій купують засоби банки-конкуренти. Підтримання стабільності банківської системи в цілому і кожного окремого банку зокрема - це завдання, яке лежить не тільки в площині фінансово-кредитної сфери, а безпосередньо повязане з політичною, економічною і соціальною ситуацією в країні.

Однією з умов ефективної діяльності комерційних банків є забезпечення високого рівня надійності та мінімального ризику здійснюваних операцій, в основі чого лежить ліквідність банківської установи, її здатність безперебійно виконувати свої зобовязання перед клієнтами. Специфіка функціонування комерційного банку як інституту кредитної системи полягає у використанні залучених коштів, що належать іншим субєктам ринку. Основою ж організації господарювання підприємств нефінансового сектору економіки є власні ресурси. Зрозуміло, що банкрутство такого підприємства безпосередньо загрожує лише його власникам та обмеженому колу контрагентів. А неплатоспроможність банку може дестабілізувати всю грошово-кредитнусистему країни через серію фінансових крахів кредитних установ, діяльність яких тісно повязана з численними операціями на міжбанківському ринку. Тому до ефективного управління ліквідністю комерційного банку слід ставитись Як до фундаментальної основи фінансового менеджменту в будь-якій кредитній установі.

В Україні ця проблема набуває особливої гостроти через загальний спад виробництва, платіжну кризу та незадовільний фінансовий стан багатьох підприємств різних галузей економіки. Несроможність клієнтів кредитних установ виконувати свої грошові зобовязання суттєво знижує рівень ліквідності комерційних банків. Знижує його також надмірно ризикова політика останніх, спрямована на забезпечення високих норм прибутку, внаслідок чого виникають структурні диспропорції у банківських активах і пасивах за сумами та строками розміщення.

Щоправда, НБУ регулює рівень ліквідності комерційних банків через систему нормативів, виконання яких є обовязковим. Однак порушення, що регулярно фіксуються у даній сфері, запровадження режимів фінансового оздоровлення і навіть відкликання ліцензій на банківську діяльність свідчать про негаразди в управлінні комерційними банками своїми фінансами.

Нормативні коефіцієнти порівнюються з фактичними значеннями показників ліквідності, платоспроможності, максимального ризику на одного позичальника, на основі чого робиться висновок про можливість банку виконувати свої фінансові зобовязання, повязані з активними, пасивними та іншими банківськими операціями. Однак просте констатування стану ліквідності комерційних банків та за необхідності залучення коштів на міжбанківському ринку ресурсів не може бути доброю основою для підтримання платоспроможності та доброго фінансового стану банківських установ у довгостроковому аспекті. Мається на увазі, що банк повинен бути спроможним не просто оперативно усувати проблеми, виявлені за показниками своєї ліквідності, залучаючи кошти інших кредитних установ, а й здійснювати стратегічне планування й управління ліквідністю на основі всебічного аналізу всіх факторів, які тією чи іншою мірою здатні впливати на можливість банку виконувати свої зобовязання. При цьому комерційний банк повинен регулювати такий вплив шляхом внесення оперативних змін у проведення активно-пасивних та інших операцій.

Можна виділити кілька основних напрямів аналітичної роботи, від якої залежить ефективне управління ліквідністю комерційного банку:

· оцінка ризиковості окремих активів банку, їх доходності та можливості перетворення на засоби платежу;

· аналіз впливу на стан ліквідності окремих банківських операцій, здійснення яких супроводжується зміною структури активів і пасивів банку, а отжк, і зміною стану його ліквідності;

· прогнозування зміни співвідношення обсягу залучених вкладів і виданих кредитів з урахуванням макро- та мікроекономічних факторів;

· оцінка можливостей використання зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів.

Оцінка ризиковості активних операцій банку тісно повязана з класифікацією їх залежно від строків виконання і чим триваліші строки, на які вкладаються кошти банку, тим вищий рівень їх ризиковості. При цьому здебільшого діє так зване «золоте правило»вкладень, яке встановлює пропорційну залежність між доходністю активів та ризиком ймовірних втрат коштів за ними, що ускладнює загальну систему фінансового менеджменту в банку, адже підтримання ліквідності не повинно шкодити його прибутковій діяльності. Згідно з діючою нині нормативною базою регулювання діяльності комерційних банків в Україні з метою оцінки стану їхніх активів, вони поділяються на 5 груп. Основні критерії поділу повязані із ступенем ризиковості вкладень та ймовірністю певного їх знецінення при перетворенні на ліквідні засоби платежу. Окремі категорії і групи активів мають відповідні коефіцієнти ризику.[див.Додаткок 4].

Звичайно, класифікація активів за ступенем ризику важлива при регулюванні банківської ліквідності, але механічна зміна питомої ваги активів з різними ступенями ризику не завжди дає бажаний ефект. Це повязано і із зменшенням ризику прибутковості, коли збільшиться частка низькоризикових активів, і з недосконалістю самої системи розподілу.

На наш погляд, шляхом до вирішення цього питання в процесі аналізу і безпосереднього управління фінансами слід вважати постійне увязування певних груп активів, класифікованих за ступенем ліквідності, з пасивами, згрупованими за строками їх виконання.[див. Додаток5].

Рівновага у балансі між сумами і стролками вивільнення активів у грошовій формі та сумами і строками очікуваних платежів за зобовязаннями вказує на достатній рівень ліквідності комерційного банку.

Зрозуміло, що наведена у таблиці додатку 5 класифікація є розподілом, який використовується Укрсоцбанком у процесі управління фінансами.

В основі другого напряму регулюванння ліквідності комерційного банку лежить аналіз впливу результатів проведення окремих банківських операцій на загальний рівень ліквідності банківської установи. Найбільше впливають кредитні операції комерційних банків, оскільки вони супроводжуються зміною кредитних зобовязань.Вплив касових операцій на стан ліквідності комерційного банку повязаний із задоволенням вимог клієнтури в готівкових коштах. Організація безготівкових розрахунків має дещо менший вплив на рівень ліквідності комерційного банку, оскільки тут не потрібно залишати в касі певну кількість готівки. Однак різні види розрахунків мають неоднаковий вплив на стан банківської ліквідності. Отже, слід враховувати вплив різних банківських операцій на зміну вкладень і зобовязань банку, щоб ефективно організовувати управління фінансами банку так, щоб найменшої можливості невиконання своїх зобовязань перед клієнтами.

Регулювання банківської ліквідності значною мірою залежить від точності прогнозування співвідношення обсягу залучених вкладів і наданих кредитів.

У звязку з тим, що в січні 1998 року Інструкція №10 Про виконання комерційними банками економічних нормативів змінилась внаслідок змін у бухгалтерському обліку, змінились деякі принципи стосовно нормативів. Наприклад, вже немає поділу на економічні нормативи і оціночні показники, а є лише нормативи, змінені деякі позначення і критерії.

Я проходила переддипломну практику у відділенні»Сонячне» Укрсоцбанку, де розраховуються не всі показники, передбачені Інструкцією №10. Це повязано з тим, що відділення не має статусу юридичної особи, тому відповідно не може діяти від свого імені. Наприклад, відділення не розраховує нормативів розміру статутного фонду, бо не має його. Щодо нормативів ризику, то оцінюється тільки дотримання ризику на одного позичальника (не >25% власних коштів банку). У грудні цей норматив було дотримано без жодного порушення.Не розраховуються нормативи інвестування, рефінансування, максимального розміру наданих міжбанківських позик тощо.

За новою редакцією Інструкції №10 серед нормативів ліквідності не розраховується норматив ресурсної ліквідності (забезпечення ресурсами банку його активних вкладень) через те, що для цього використовується норматив загальної ліквідності (співвідношення загальних активів до загальних зобовязань банку).

Серед нормативів ліквідності розраховуються такі:

· норматив миттєвої ліквідності;

· норматив загальної ліквідності;

· норматив співвідношення високоліквідних активів (Ва) до робочих активів (Ра).

Миттєва ліквідність сигналізує про здатність установи банку покрити коштами в касі та на коррахунку частину залучених коштів в національній валюті. Норматив миттєвої ліквідності розраховується як співвідношення суми коштів на коррахунку (Ккр) та в касі (К) до розрахункових (Рп) і поточних (Пр) зобовязань:

Н6 = ( Ккр+К ) / ( Рп+Пр ) *100%

Нормативне значення має бути не менше 20%.

У «Сонячному» цей норматив був дотриманий у грудні 1997 року і січні 1998 року без порушень, а у лютому було 5 порушень (незначні відхилення). Хоча середньозважена у лютому проти грудня зменшилась (26.88% проти 36.79%), проте це не перетнуло межі 20% [див. Додатки 6-9).

Загальна ліквідність характеризується відношенням зобовязань банку незалежно від строку їх виконання до активів незалежно від строку їх надходження. Розраховується цей норматив як співвідношення загальних активів (А) до загальних зобовязань банку (З) :

Н7 = А / З * 100%

Значення цього нормативу має бути не менше 100%.

У «Сонячному» у грудні 1997 р. цей показник не був виконаний, як і у лютому, середньозважена у ці місяці досягла лише 97%, хоча у січні цей показник набагато перевищував рівень 100% [ див. Додатки 6-9].

Норматив співвідношення високоліквідних активів (Ва) до робочих активів (Ра) банку (Н8) характеризує питому вагу високоліквідних активів (Ва) у робочих активах (Ра) і розраховується за формулою:

Н8 = Ва / Ра * 100%

Нормативне значення показника Н8 має бути не менше 20%.

У «Сонячному» в грудні 1997 р. цей норматив не виконувався жодного дня, більше того, середньозважена була 9.33%. У січні вже намітились позитивні зрушення, були значення Н8 і на рівні 19%. У лютому ж було лише 11 порушень, середньозважена становила вже 19.95%, що свідчить про ефективність роботи банку в цьому напрямку [див. Додатки 6-9].

Оскільки є порушення нормативу загальної ліквідності, то це свідчить, що в діяльності банку є моменти, коли йому недостатньо коштів, щоб покрити свої зобовязання. Звичайно, така ситуація не є стабільною, є і підвищення 100%-го рівня цього нормативу.але керівництву слід уважніше слідкувати за рівнем ліквідності, оскільки це не тільки обмежує можливості кредитування клієнтів, а, отже, і одержання прибутку, а також тягне за собою штрафні санкції за невиконання нормативів. Аналізуючи структуру активів, бачимо, що є велика недостача високоліквідних активів. Це обмежує банк у розрахунково-касовому обслуговуванні клієнтів, змушує його купувати готівку, а відтак і кредитні ресурси в облдирекції чи у інших відділень, що тягне за собою додаткові витрати. Добре, що цей момент вже врахований керівництвом банку, про що свідчать дані лютого, але слід динамічніше діяти в цьому напрямку, щоб забезпечити достатній рівень ліквідності. Можливо, це повязано із побоюваннями при підвищенні ліквідності втратити прибутковість активів, але слід шукати оптимальні варіанти, коли є достатній рівень ліквідності при досатньому рівні прибутковості активів.

Звичайно, слід думати про прибутковість, адже комерційний банк функціонує на принципах комерційного розрахунку,але невиконання нормативів тягне за собою штрафи, які, фактично, є витратами банку і порушенням банківської дисципліни. Тож слід обдумати, чи варто прибуток витрачати на штрфи, чи., може, варто провести структурні зміни і вибрати оптимальний варіант.

2. Аналіз платоспроможності

Достатність капіталу- це здатність банку покривати свої витрати.

Платоспроможність банку- це достатність власних коштів для забезпечення захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку. Дотримання банківських норм достатності капіталу дає змогу:

· зменшити кредитний ризик;

· відмовитись від кредитування чи надання послуг у разі, якщо сума банківського капіталу близька до нормативів достатності капіталу ліміти;

· змінити плату за кредит.;

· відмінити кредитні ліміти.

Банку необхідно мати достатній капітал для забезпечення обсягу і характеру своїх комерційних угод. Згідно з Базельською угодою основними показниками достатності капіталу є мінімальний коефіцієнт ризиковості активів і мінімальний коефіцієнт капітального покриття.

При аналізі достатності капіталу , перш за все, визначається виконання економічних нормативів, встановлених НБУ.

Достатність капіталу визначається чотирма показниками:

· мінімальний розмір статутного фонду;

· мінімальний розмір власних коштів банку (капіталу);

· платоспроможність банку;

· достатність капіталу (співвідношення власних і залучених коштів).

Власний капітал банку є амортизатором збитків по робочих активах. Відповідно, адекватність капіталу- це його достатність покривати явні і приховані збитки ро активах.

Капітал банку вважається достатнім, а банк платосрооможним, якщо він покриває не менше 8% ймовірних збитків по активах, що зважені на величину кредитного ризику.

За Базельською угодою основний і додатковий капітал повинні у рівній долі (не менше 4%) покривати ймовірні збитки по активах.

При недостатності капіталу його нарощення може йти:

· шляхом нарощення власного капіталу;

· шляхом диверсифікації (переструктурування) активів;

· продажу активів і скорочення бази порівняння.

У відділенні «Сонячне» Укрсоцбанку розраховуються нормативи платоспроможності і достатності.

Норматив платоспроможності- це співвідношення капіталу банку і сумарних активів, зважених щодо відповідних коефіцієнтів за ступенем ризику. Співвідношення капіталу банку (К) і активів (Ар) визначає достатність капіталу банку для проведення активних операцій з урахуванням ризиків, що характерні для різноманітних видів банківської діяльності.

Норматив платоспроможності (Н3) обчислюється за формулою:

Н3 = К / Ар * 100%

Нормативне значення цього показника не може бути нижчим 8%.

У «Сонячному» відділенні УСБ норматив платоспроможності у грудні минулого року був вионаний лише один раз, 30 грудня. Середньозважена цього нормативу у грудні становила всього 5.58% і було зафіксовано 22 порушення [див.додаток 6]. Це дуже негативно впливало на загальний рівень роботи не тільки окремого відділення, але і облдирекції УСБ. Це свідчить про недостатність капіталу покрити активи, можливо, з високими ступенями ризику. Керівництво банку розглянуло свої позиції з цього питання, і вже в січні 1998 р. помітно збільшився цей показник, хоча відхилення від 8% ще були досить відчутні.[див.додаток 8]. Зросла і середньозважена цього нормативу, становище помітно стабілізувалось. Ця тенденція посилилась у «Сонячному» і в лютому [див.додаток9]. Цей норматив помітно зріс. Хоч зафіксовано 15 порушень, але середньозважена вже становила 7.01%, що свідчить про посилення роботи банку щодо виконання цього нормативу. Тобто були переглянуті високоризикові активи банку і адекватність їхньої прибутковості до ризику з одночасним нарощуванням капіталу.

Норматив достатності капіталу (Н4)- це співвідношення капіталу до загальних активів банку, зменшених на створені відповідні резерви.

Співвідношення капіталу (К) до загальних активів банку, зменшених на створені відповідні резеви (ЗА), визначає достатність капіталу, виходячи із загального обсягу діяльності, незалежно від розміру різноманітних ризиків.

Норматив достатності капіталу (Н4) обчислюють за формулою:

Н4 = ( К / ЗА) * 100%

Нормативне значення Н4 повинно бати не менше, ніж 4%.

Якщо брати до уваги загальні активи банку, то можна зробити наближені розрахунки. Я проведу такий розрахунк за січень, використовуючи значення капіталу банку і загальних активів [див. Додаток 8]:

09.1. Н4 = 48 370,75 / 935 491,68 * 100 = 5,17%

16.1. Н4 = 61 406,62 / 945 243,37 * 100 = 6,5%

23.1. Н4 = 73 132,15 / 930 183,80 = 7,86%

30. 1. Н4 = 55 049,56 / 977 743,78 = 5,63%

Отож, з цих підрахунків видно, що наближене значення цього показника коливається, але межу 4% перевищує достатньо.

Тож у «Сонячному» помітна тенденція до активізації роботи щодо оптимального формування активів і пошуку рузних способів поповнення власних коштів (капіталу) банку. Хоч проти грудня минулого року цей показник значно знизився.

Достатність капіталу- це співвідношення між власними і залученими коштами незалежно від ризиків по основній діяльності. Цей показник за новою редакцією Інструкції №10 НБУ повинен складати не менше, ніж 1 до 25 або 4%. Це означає, що на 1 гривню власних коштів банк повинен залучати не менше 25 гривень.

До залучених коштів відносяться:

1. кошти на поточних рахунках субєктів господарювання;

2. внески і депозити субєктів господарювання;

3. кошти на рахунках банків-кореспондентів;

4. внески і депозити населення;

5. кредити, що отримані від інших банків;

6. кошти, отримані від інших кредиторів.

За прийнятою термінологією західних банкірів адекватність капіталу характеризує міру покриття власним капіталом ризику по активах і служить оцінкою здатності банку захистити інтереси кредиторів та інвесторів.Співвідношення між власними і залученими коштами визначає межу залучення ресурсів на одиницю власних коштів. До уклладення угоди про достатність капіталу сигналізував показник, що характеризував питому вагу власного капіталу в сумарних активах. Його недолік в тому, що він не враховував ризиків по коштах, що вкладені в активи різної доходності. В результаті від нього відмовились і з 1978 р. визначають його відношенням до активів, скоректованих на ступінь ризику.

У «Сонячному» в грудні 1997 р. показник достатності капіталу значно перевищував мінімальний рівень- 5%. Порушень не було, більше того, середньозважена становила14.78%. Це свідчить про високий рівень залучення коштів [див. Додаток 7]. Хоч у січні (за наближенми розрахунками) і були набагато менші значення цього показника, норматив все ж виконувався.

3. Рентабельність Укрсоцбанку.

Одним з найважливіших компонентів у системі аналізу фінансової стійкості комерційного банку є оцінка рівня його доходності і прибутковості. Значення цієї оцінки витікає з того, що доходи і прибутковість характеризують сферу викистання банківських активів, впливають на приріст власного капіталу банку, визначають можливість зростання активних операцій банку і експансії на ринку, додають впевненості інвесторам і кредиторам у підтриманні ділових відносин з даним конкретним банком, створюють запас міцності, забезпечують виплату дивідендів інвесторам.

Аналіз фінансової звітності банку на базі його доходів і прибутку здійснюється з його якісних і кількісних позицій. Щодо кількісної оцінки, то тут йдеться про фінансові коефіцієнти, а щодо якісної - про якість джерел доходів, формування резервів, кредитного портфелю, фактори зростання прибутку, а також оцінюється кон’юнктура ринку, на якому працює банк.

Рентабельність характеризує рівень прибутковості господарської діяльності, є мірилом успіху установи і досягнення нею кінцевої мети. Мета акціонерів, інвесторів, апарату управління, позичальників різна.

Акціонери прагнуть отримати хороші дивіденди чи наростити потужність установи, щоб отримувати високі дивіденди в майбутньому, отже, їх більше цікавить норма прибутку на капітал.

Інвестори, які формують ресурсну базу установи, зацікавлені в належній компенсації за ризик вкладення своїх капіталів, тобто в отриманні доходів на внесені депозити і гарантії повернення цих коштів при потребі. Отже, їх більше цікавить процентний доход на банківські зобовязання - ціна залучених коштів банком.

Позичальники прагнуть позичати кошти в необхідних їм обсягах під низькі проценти з відстрочкою погашення боргів. Їх цікавить ціна і обсяги покупок коштів у банку. А це ціна продажу банком своїх ресурсів.

Управлінський апарат намагається задовільнити акціонерів, позичальників, інвесторів, щоб досягти взаємної вигоди. Мірилом цієї вигоди є рівень отриманого прибутку на одиницю понесених витрат.

Розглянемо детальніше методику аналізу рентабельності господарської роботи банку.

Для акціонерів норма прибутку на капітал визначається відношенням власного прибутку до власного балансового капіталу:

Рк = Пб / Кв

Пб - чистий балансовий прибуток (балансовий прибуток - податки)

Кв - власний капітал (власні джерела коштів)

У «Сонячному» норма прибутку на капітал становила:

Рк = 56463,75 / 46398,17 = 1,217 або 121,7%

Для того, щоб побачити, як працюють активи банку, проведемо наступне перетворення:

Рк = Пб / Кв * А / А = Пб / А * Кв / А

Пб / А - прибутковість (рентабельність) активів

А / Кв - мультиплікатор капіталу

Мультиплікатор капіталу вимірює банківський важіль (леверідж) і є оберненою величиною до коефіцієнта «капітал на активи», тобто до показника, що вимірює достатність капіталу. Адже достатність капіталу - це амортизаційний буфер покриття збитків.

Зрозуміло, що коли витримується достатність капіталу, ефект важеля буде позитивний, а коли ризик активів перевищує можливості їх компенсації власним капіталом, ефект буде негативний. Отже, оптимальною є діяльність банку на межі допустимого ризику.

З метою оцінки ефективності використання активів проведемо таке перетворення:

Пб / А * Д / Д = Пб / Д * Д / А = Мчо * Да

Мчо - рівень маржі чистого операційного доходу

Да - доходність активів або ціна продажу ресурсів

Рк = Па * Мк

Па - прибутковість активів

Мк - мультиплікатор капіталу

Рк = Мчо * Да * Мк

Мчо сигналізує про здатність банку контролювати витрати, які понесені у вигляді сплачених процентіів, управлінських витрат і податків на проведення господарської діяльності.

Використання активів (Д / А ) показує здатність банку заробляти (генерувати) доходи. Доходність активів залежить від структури активів, тобто:

Д / А * Ар / Ар = Д / Ар * Ар / А = Са * Дар

Са - структура активів

Дар - доходність робочих активів

Рк = Са * Мчо * Дар * Мк

Аналіз рентабельності роботи відділення має свої особливості. Це пов’язано з тим, що воно не формує статутного фонду, отже, його капітал обмежений, оскільки включає залишки фондів - амортизаційний, споживання і накопичення. У звязку з цим в процесі аналізу рентабельності необхідно виходоти з наступного. Про рівень рентабельності свідчать показники, що характеризують відношення балансового прибутку (чистого балансового прибутку чи за мінусом податків, чистого прибутку, який є в користуванні установи) до :

середніх активів банку;

проведеного грошового обороту;

отриманих доходів;

понесених видатків і витрат;

на одного штатного працівника.

Якщо оцінювати рентабельність відділення через відношення балансового прибутку до активів, то бачимо, що у факторній моделі відсутня велична, яка характеризує мультиплікатор капіталу.

Ра = Пб/А * Д/Д * Ар/Ар = Ар/А * Д/Ар * Пб/Д

Ра = Са * Дар * Мчо

Ар/А = Са - сруктура робочих активів

Пб/Д = Мчо - чиста операційна маржа в доходах

Д/Ар = Дар - віддача робочих активів

Д=Д%+Дін - доходи банку складаються з процентних та інших доходів.

В=В%+Він - відповідно і витрати також.

Пб = Д - В

Дар = Д%/Ар + Дін/Ар = К%+Кін

Мчо = Пб/Д = (Д-В)/Д = 1 - В/Д

Мчо = 1 - (В%/Д+Він/Д) = 1 - Л% - Лін

Лін = Він/Д = Д m і n /Д

Ра = Са * (К% + Кін) * (1 - Л% - Лін)

На рентабельність майна відділення впливають:

структура активів (Са ), тобто співвідношення між продуктивними і непродуктивними активами;

ефективність управління доходністю кредитного портфелю і портфелю цінних паперів (К% );

розміри комісійних з одиниці продуктивних активів (Кін );

покриття отриманими доходами процентних і управлінських витрат, тобто ефективність контролю над ними в поелементному розрізі (операційні видатки і витрати, видатки на оплату праці...), в тому числі:

· фактичний показник (1-Л% ) сигналізує про вплив результатів від посередницької діяльності, тобто валової маржі на прибутковість установи;

· фактичний показник (1-Лін ) сигналізує про фінансову міць установи і її вплив на рентабельність.

Якщо аналізувати рентабельність відділення по активах, то розглянемо ряд показників.

Структура робочих активів у відділенні «Сонячне» АКБ УСБ у першому кварталі 1998р. мала такий вигляд:

Са = 1003539,16 / 1092451,12 = 91,9

Чиста оперційна маржа в доходах:

Мчо = 56463,75 / 129192,40 * 100% = 43,7%

Віддача робочих активів:

Дар = 129192,40 / 1003539,16 *100% = 12,9% [за даними додатку 12]

Отож, Ра = Са * Мчо * Дар = 91,9 * 0,437 * 0,129 = 5,18

Бачимо, що у структурі робочі активи мали дуже велику частку (91,9), але їх віддачу не можна назвати високою (12,9%). Про це свідчить також показник чистої операційної маржі в доходах (43,7%). Це вказує на недостатню активність керівництва банку при формуванні портфелю активів. Слід переглянути наявні робочі активи або трансформувати їх для збільшення прибутковості.

Аналізуючи доходи «Сонячного» у першому кварталі 1998р., бачимо, що вони формувалися в основному як процентні доходи за кредитами, які видані субєктам підприємницької діяльності і невелика частина - процентні доходи за цінними паперами. Відповідно до цьго можна визначити ефективність управління доходністю кредитного портфелю і портфелю цінних паперів:

К% = Д% / Ар = 116341,01 / 1003539,16 * 100% = 11,6%

Таке значення цього показника свідчить про не досить високу ефективність у формуванні вищезгаданих банківських портфелів. Можливо, слід переглянути свої позиції при вирішенні питань такого роду.

Щодо непроцентних доходів, то в цей період основну роль відіграли комісійні доходи за операціями з клієнтами. Слід активізувати роботу щодо отримання комісійних доходів за операціями з іншими банками і торговельними операціями.

Щодо процентних витрат, то тут переважали процентні вирати за коштами фізичних осіб. Серед непроцентних витрат переважали інші небанківські операційні витрати, а саме витрати на утримання персоналу.

1 - Л% = 1 - В%/Д = 1 - 9776,61 / 129192,40 = 0,92 [за даними додатку 12].

Цей показник свідчить, що валова маржа сильно впливає на прибутковість банку. Це свідчить про великий рух коштів на рахунках фізичних осіб, що загалом для банку не є дуже добре.

1 - Лін = 1 - Він/Д = 1 - (15,36 + 49457,45) / 129192,40 = 0,62

Досить високе значення цього показника свідчить про великий вплив непроцентних витрат, а саме витрат на утримання персоналу, на рентабельність банку. Слід уважно вивчати ці витрати і їхню адекватність.

Управління рівнем ліквідності банку потребує негайного прийняття рішень, які мають довгостроковий вплив на прибутковість фінвнсової установи. При цьому одним із основних напрямів фінансового управління є менеджмент грошової позиції банку, спрямований на підтримання необхідного рівня обовязкових резервів.

Грошова позиція банку - це співвідношення суми коштів на кореспондентському рахунку (Ккр ) та у касі (К ) до його сукупних активів(А ).

Проблема надлишку або дефіциту резервів випливає із проблеми прибутковості або ліквідності банку і є обумовлена тим, що застосовуваний у нас нормативний показник ліквідності обернено пропорційний рентабельності банку.

Оптимальне управління фінансовою стійкістю АКБ УСБ, на нашу думку, грунтується на підтримці певного рівня рентабельності при регулюванні грошової позиції банку в широкому діапазоні.

Отже, з точки зору грошової позиції банку, для оптимізації його прибутковості і ліквідності слід визначит параметри рентабельності та обсягу коштів, які необхідно резервувати відповідно до вимог законодавства або спрямувати на фінансування того чи іншого виду активів з метою поліпшення доходності і зменшення ризиків. Тобто необхідним є визначення оптимальної структури портфеля активів, а також джерел його формування, в тому числі - обовязкових та страхових резервів. При цьому. Визначаючи джерела коштів, які будуть використовуватися для формування обовязкових резервів, керівництво банку повинно, на нашу думку, враховувати такі аспекти своїх потреб у ліквідних коштах:

* термінові потреби банку в ліквідних коштах обумовлюють вибір позикових резервних коштів у центральному банку;

* тривалі потреби банку у ліквідних коштах можуть бути покриті за рахунок продажу активів чи довгострокових позик;

* доступ банку до ринку ліквідних коштів обмежений тими можливостями, які можна швидко реалізувати;

* взаємозвязок очікуваних процентних ставок та кривої процентних доходів обумовлює, наприклад, зниження очікуваних процентних ставок за недорогими короткостроковими позиками ліквідних коштів та за кредитуванням будь-яких отриманих коштів за вищими довгостроковими процентнтми ставками за умови зростаючої кривої процентних доходів (застосування подібної стратегії створює додатковий ризик, повязаний із зміною процентних ставок);

* дослідження і прогнозування перспектив грошово-кредитної полдітики НБУ для визначення напрямів змін умов кредитування та процентних ставок на фінансових ринках;

* використання можливостей стахування та деяких механізмів хеджування ризиків (наприклад, фінансових фючерних угод, опціонних контрактів тощо) для того, щоб уникнути невизначеності процентної вартості позикових джерел ліквідних коштів;

* обмеження деяких джерел ліквідних коштів регулюючими вимогами НБУ.

Об’єктивну оцінку фінансової стійкості банку, на наш погляд, можна зробити лише на основі аналізу розміщення залучених засобів, здатності активів приносити доходи і підтримувати ліквідність.Відношення ж обсягу позичкових засобів до власного капіталу характеризує інший бік діяльності банку - рівень його активності в акумуляції тимчасово вільних засобів, що є для банку основним джерелом його кредитної й інвестиційної діяльності.Оптимальний обсяг залучених банком ресурсів визначається безпекою і доходністю їх розміщення, рівень яких через норматив достатності капіталу контролюється зваженими (з урахуванням ризику) активами. При зниженні якості кредитів та інших активів, що обертаються на ринку, банк змушений обмежувати приплив депозитів до рівня, адекватного їх реальній ефективності.

Комплексний аналіз ролі банківського капіталу охоплює і питання оцінки його рентабельності. Ключовим показником, що дістав у світовій практиці назву ROE, є відношення чистого (після оподаткування) прибутку банку до власного (акціонерного) капіталу. Одержаний коефіцієнт у розкладеному на частини вигладі виражає собою результат множення показника прибутковості сукупних активів (ROA) на мультиплікатор капіталу банку, тобто:

чистий прибуток (доходи - витрати - податки) / власний капітал =

= чистий прибуток/сукупні активи * сукупні активи/власний капітал

Показник ROE відображає фундаментальну залежність між прибутковістю й ризиковістю, він найчутливіший до джерел формування ресурсів банку і залежить від того, яких засобів банк використовує в обороті більше - власних чи позичкових. Навіть банк із низькою нормою одержання прибутку з активів може досягти високої рентабельності власних засобів за рахунок зростання мультиплікатора капіталу, гранична величина якого визначається керівними менеджерами банку. Розбивка показника ROE на його складові - це прийом, який дає широкий вибір напрямів для аналізу обсягу й вартості припливу фінансових засобів, активів, які приносять доходи, витрат на утримання апарату управління та інших затрат, що впливають на обсяг і норму прибутку - головних факторів фінансової стійкості Укрсоцбанку й збільшення його капіталу.

Всі вищеназвані показники характеризують той чи інший аспект прибутковості банку. Якщо показник ROA характеризує професійність нашого менеджера, то ROE допомагає виміряти доходність для акціонерів банку, або визначає розмір чистого прибутку, що його отримають акціонери від інвестованого капіталу. Або, іншими словами, це ризик, на який йдуть акціонери у сподіванні отримати очікуваний рівень прибутку.

ТРЕТІЙ РОЗДІЛ

Напрямки роботи НБУ і самих комерційних банків по підвищенню їх фінансової стабільності.

Аналіз фінансової діяльності комерційних банків за 1996 рік свідчить, що в цілому склалися позитивні тенденції стабілізації їхнього фінансового стану. Сумарний показник фактично сплачених статутних фондів зріс в 1.7 раза. Зменшилась кількість банків, які мають нестачу власних коштів, кількість збиткових банків, збільшилась валюта балнсу комерційних банків і сума власних коштів банку.

Поряд з цим в процесі аналізу виявлено і ряд негативних тенденцій. Для окремих банків проблематичним залишається стан «кредитного портфеля», бо зросли обсяги простроченої і пролонгованої заборгованості.

Деякі банки ведуть невиправдано ризиковану кредитну політику, деякі не повністю виконують номативи НБУ, не у всіх банках дотримано виконання нормативів щодо страхового, резервного фондів.

Банківська система України на чолі з НБУ є прогресивним надбанням суспільства періоду незалежності і реально виконує свої суспільні функції, а саме: забезпечує стабільність нпаціональної валюти, здійснює розрахунки і платежі, акумулює вільні кошти і спрямовує їх у найбвльш ефективні галузі економіки.

Нині життя ставить перед банківською системою завдання здійснення якісних внутрісистемних змін. Їх треба вирішити, аби галузь була готова до економічного зростання та інвестиційного процесу, аби завтра банки не стали гальмом реформ замість того, щоб бути їхнім локомотивом. Адже без надійного і сильного банківського сектора не може бути успішна економічна політика будь-якого уряду.

Формування резервів для покриття ризиків за позиками є важливим елементом серед заходів, спрямованих на підвищення надійності і стабільності банківської системи.

Факти банкрутства деяких банків та розміри проблемних кредитів потребують нагального вирішення питання щодо створення резервів на покриття безнадійних боргів. Адже бакрутство одного банку спричинює проблеми для всієї економіки.

1995 рік був роком подальшого розгалуження та становлення банківської системи України. 1996 рік свідчить про те, що, незважаючи на падіння рівня виробництва, і надалі відбувався процес накопичення банківською системою капіталу, зростає валюта балансу, досить швидко збільшується загальна сума сплаченого статутного фонду.

Таблиця 2 - Якість кредитного портфелю комерційних банків України

З даної таблиці видно, що у першому півріччі 1997 року стан пролонгації і прострочки кредитів був досить високий проти 1996 року. Хоч пролонгація більша від прострочки на 3%, але це не дуже втішає, бо загальний стан залишає бажати кращого.

1997 рік можна вважати роком подальшого розгалуження та становлення банківської системи України. Розвиток подій свідчить про те, що, незважаючи на падіння рівня виробництва, і надалі відбувається процес накопичення капіталу банківської системи, зростає валюта балансу, досить швидко зростає сума загального сплаченого статутного фонду (значно випереджаючи зростання рівня інфляції).спостерігається відносне зменшення ліквідності активів банківської системи, зростає різниця між залученими коштами та наданими кредитами. У 1997 році значно зменшилися темпи зростання чистого прибутку системи комерційних банків України.

« 1997 рік був успішним у житті українського фінансового ринку в цілому і НБУ зокрема»,- вважає Голова НБУ В.Ющенко. Бо вдалося досягти базової мети і утримати цінову та валютну стабільність на ринку. А це створює умови для пожвавлення інвестиційних процесів та початку економічного зростання. Але Голова НБУ змушений визнати, що фінансова криза наприкінці року серйозно ускладнила ситуацію на ринку. І ще рано говорити про її подолання - це вже завдання 1998 року.

Але чи встоять банки? Хоча, відверто кажучи, експерти ринку вважають, що більшість досягнень 1997 року на кредитному ринку були перекреслені в останні місяці, коли НБУ вдався до адміністративних заходів регулювання ринку.

А, отже, над вітчизняними банками нависла загроза втрати ліквідності. Це було прослідковано при аналізі ліквідності відділення «Сонячне» АКБ УСБ. Але Голова НБУ стверджує, що НБУ вжив всіх заходів, щоб у період фінансової кризи підтримувати ліквідність банківської системи. «Наприкінці року банківська система України мала ліквідність 512 млн.грн. без оцінки обігової каси і платежів у розрахунках, що є нормальним значенням, - зазначив він. - Крім того лише за кілька тижнів НБУ надав кредитів трьом банкам для підтримання ліквідності на 100 млн.грн.»

На 1.12.1997 р. в книзі реєстрацій НБУ налічується 225 комерційних банків, з яких фактично діють 189. Протягом 1992-1997рр. З книги вилучено 41 комбанк.

На думку В.Ющенка, зміцнення банківської системи відбувалося швидше, ніж в інших секторах економіки. І це дуже важливо, бо при виході із смуги гіперінфляції Україна мала надзвичайно слабку банківську систему.

Загальний обсяг валюти балансу всіх діючих 189 українських комерційних банків зріс у 1997р. на 16% і на 1.01.98р. становив 33.8 млрд.грн. [ О.Сугоняко на пресконференції 30 січня 1998р. ].

Обсяг сплачених статутних фондів банків зріс на 49% і становив 1.6 млрд.грн. Обсяг кредитного портфеля банків збільшився на 38% і становив 9.3 млрд.грн. Сукупний розмір балансового прибутку зріс на 17%, перевищивши 998 млрд. грн. Вклади населення зросли на 58 % і сягнули 1.7 млрд.грн. Депозити юридичних осіб зросли на 39% і становлять 1.4 млрд.грн. Кошти на розрахунковиї рахунках клієнтів збільшились на 15% і становлять 4 млрд.грн. Обсяг «чистих» (працюючих) активів 113 банків, на підставі балансів яких проводився аналіз Асоціацією українських банків (АУБ), зріс за рік на 35% і на 1.01.1998р. становив 11.8 млрд.грн., або 65% від загального обсягу валюти балансу.

Разом з тим протягом жовтня-грудня зменшився обсяг «чистих»активів на 3%, що за оцінкою експертів АУБ, відображає негативну тенденцію звуження ресурсної бази банків. Це видно і з того, що НБУ з 6.02.1998р. підвищив облікову ставку з 35% до 44%, ломбардну - з 45% до 48% річних. Рефінансування - тільки через операції РЕПО; ломбардний кредит - під заставу ОВДП.

У звязку з падінням обсягів банківських операцій сумарна валюта балансів банків зменшилась на 34% (до 18.1 млрд.грн.), що якнайкраще демонструє руйнівний вплив на світових та українських фінансових ринках, бо у третьому кварталі цей показник збільшився на 22%. Зменшення інвестиційного портфеля банків у 1997р. спричинилося прорахуваннями Мінфіну на ринку ОВДП та недосконалими податковими законами. Найважчими були кінець третього та четвертий квартали. Саме тоді через необдуману бюджетну і податкову політику відбулося розбалансування фондового та валютного ринків. У четвертому кварталі цього року вітчизняним банкам завдано сильного удару. Це виявилось у зменшенні бази отримання доходів банків. Хоча статутні фонди зросли майже в 1.5 раза (до 1.6 млрд.грн.), рахунки клієнтів збільшились на 15% (до 4 млрд.грн.), все це результат більш вдалого першого півріччя, значного зростання грошової маси та обовязкового характеру нарощування статутних фондів банків.

Економічне становище у 1997 році змінилося на гірше. Звуження ресурсної бази особливо далося взнаки. Це було прослідковано за виконанням економічних нормативів у другому розділі дипломної роботи. Причин до цього багато, тому варто назвати лише основні:

* в Україні триває трансформаційна криза економіки, яка ще раз доводить нездатність державних структур оживити виробництво;

* триває протистояння між пардаментом і урядом, а політична нестабільність завжди позначається на діяльності банківських структур;

* зберігається низька інвестиційна привабливість національної економіки як для внутрішніх, так і для зовнішніх інвесторів.

Якщо влада не подолає цих негативних факторів, то банківська система їй нічим не допоможе.

Комерційні банки, будучи складовою банківської системи, відчувають на собі весь спектр дії як загальноекономічної ситуації в країні, так і державних заходів грошово-кредитного регулювання.

В нашій країні також широко застосовують різні методи регулювання ліквідності і платоспроможності комерційних банків. Які полягають у встановленні НБУ різних норм і обмежень діяльності комерційних банків, так і в існуючій системі оподаткування діяльності банків. Це детальніше вже було розглянуто на прикладі «Сонячного» відділення АКБ «Укрсоцбанк», де йшлося про виконання ним всановлених нормативів.

Крім того, на ліквдність і платоспроможність комерційних банків впливають мікроекономічні фактори, основні з яких це: ресурсна база комерційного банку, якість вкладень, рівень менеджменту, а також функціональна структура і мотивація діяльності банку.

В умовах переходу до ринку проблема формування ресурсів стала винятково актуальною для банків. Сучасна ситуація характеризується тим, що різко звузився загальнодержавний фонд банківських ресурсів, банки в умовах комерційної самостійності і конкуренції багато сил і часу приділяють формуванню власного капіталу і залученню ресурсів.

Ресурси комерційних банків (банківські ресурси) звичайно визначають як сукупність власних і залучених коштів, які є в розпорядженні банку і визначають як сукупність власних і залучених банками в результаті проведення пасивних, а також активно-пасивних операцій (в частині перевищення пасиву над активом), і ті, які використовуються для активних операцій банків.

Разом з тим розгляд ресурсної бази комерційних банків необхідно повязати з межами використання мобілізованих в банку джерел грошових засобів для надання кредиту і здійснення інших операцій. Проблема полягає в тому, що не вся сукупність мобілізованих в банку засобів вільна для здійснення активних операцій банку. Ця обставина вимагає визначити поняття кредитного потенціалу комерційних банків - це величина мобілізованих в банку засобів за мінусом резерва ліквідності.

Укрсоцбанк, як і будь-який інший комерційний банк, позичаючи вільні грошові кошти своїх комінтентів, зобовязується своєчасно повернути їх, тобто дотримуватись принципів ліквідності і платоспроможності.

В зарубіжній практиці загальний резерв ліквідності поділяєьться на первинний і вторинний.

Первинний резерв ліквідності - це головне джерело ліквідності банку. При цьому в балансових в ролі первинних резервів фігурують активи, що становлять кошти на рахунках обовязкових резервів, кошти на коррахунках в інших банках, готівка і чеки в сейфі, а також інші платіжні документи в інкасації.

Доля (частка) первинних резервів оцінюється відношенням готівкових активів до суми вкладів чи до суми всіх активів.

Вторинні резерви ліквідності - високоліквідні доходні активи, які з мінімальною затримкою і незначних втрат можна перетворити в готівку. До них відносять активи, які зазвичай складають портфель урядових цінних паперів, і в деяких випадках - кошти на позичкових рахунках. Основне призначення вторинних резервів - служити джерелом поповнення первинних резервів.

Дані закономірності слід використати для вироблення правильної політики в області розподілу засобів кредитного потенціалу і ліквідності банку. Одна з основних цілей банківської політики в розподілі коштів кредитного потенціалу є важливим фактором в практиці підтримання ліквідності банку.

Аналіз основних аспектів регулювання ліквідності комерційних банків, був би неповним без визначення ще одного важливого моменту. Стан ліквідності банку не завжди залежить від механізму організації його аналітичної роботи та рівня фінансового менеджменту, а відсутність у банку можливості задовільняти вимоги клієнтів не завжди є наслідком недоліків у його діяльності. На загальний рівень банківської ліквідності значний вплив справляє стан в економіці в цілому. Зокрема, такі негативні явища, як спад виробництва, бюджетний дефіцит, інфляція, структурні диспропорції в економіці, платіжна криза призводять до погіршення ліквідності багатьох банків.

Зрозуміло, що вирішення зазначених проблем виходить за межі компетенції банківських установ, а тому істотно обмежує їхні можливості щодо регулювання власної ліквідності. Необхідні заходи з метою поліпшення ситуації насамперед мають охоплювати регулювання економічних процесів на макрорівні, що є прерогативою держави, а не окремих комерційних банків.

Аналізуючи діяльність комерційних банків на прикладі Укрсоцбанку, ми виявили не дуже добру тенденцію: зростання позичок на міжбанківському ринку. Це свідчить про незатність банку викоритовуват ьи транформацію короткострокових банківських пасивів у середньострокові. Прослідкуємо це на умовному прикладі: свої коштти банк віддає за 30, а коли не вистачає коштів для клієнтських платежів, позичає на міжбанківському ринку за 15. Міжбанкіський депозитний ресурс, як правило, використовується для «латання дірок» в поточній ліквідності.

Часті є випадки, коли комерційні банки регулярно, «хронічно» не виконують нормативів платоспроможності, ліквідності, інших економічних показників.буває, що тоді банк переводять на режим фінансового оздоровлення - санації. Це є тривожний сигнал для клієнтів. Вони прагнуть якнайшвидше забрати свої кошти з цієї установи банку. В основному це роблять готівкою. Тут слід бути уважним і обережним: не варто готівку забирати на зарплату фірмі, адже не будуть перераховані платежі в бюджет, оскільки на коррахунку банку нема коштів. В такому випадку краще взяти готівку під звіт - на відрядження чи інші потреби.

Аналізуючи у другому розділі показники діяльності банку, а зокрема рентабельність, ми розглянули фінансові ресурси банку і його вкладення. За цими даними видно, що частина фінансових ресурсів банку повинна бути реалізована у касі банку та на його коррахунку для виконання ним своїх поточних зобовязань і дотримання норм обовязкових резервів, а також має бути реалізована в основні засоби, тобто у бездоходні («непрацюючі») активи. Інша частина повинна бути розміщена у доходні («працюючі»)активи. Таким чином зростання частки бездоходних активів (унаслідок підвищення норм обовязкових резервів) призводить до скорочення частини доходних активів та до відповідної втрати комерційним банком можливостей одержувати прибуток, обсяг якого, враховуючи податковий характер резервування, у світовій банківській практиці називають «податковим ефектом» резервних вимог.

Вплив «податкового ефекту» найвідчутніший за умов зниження ефективності управління фінансовими ресурсами банку.

Формуючи портфель доходних активів, також слід мати на увазі, що часка коштів, вкладених у найбільш прибуткові ризикові активні операції теж підлягає резервуванню і визначає «податковий ефект», влив якого на первісний розподілресурсів банку [ див. схему на дод.13] спричиняє:

* зменшення обсягу портфеля доходних активів на суму спеціальних відрахувань, які робить банк для покриття можливих збитків за кредитами та іншими ризиковими операціями;

* збільшення портфклів власних капіталів на суму загальних резервних відрахувань, які можуть бути викоритані для покриття можливих збитків у майбутному;

* вилучення позик, ймовірність погашення яких невисока, як із портфеля активів банку, так і портфеля його власних капіталів.

Отже, беручи до уваги те, що резервні відрахування перешкоджають розвитку активних доходних операцій банку, на нашу думку, вони повинні мати не стільки податковий характер (унаслідок вилучення їх суми з обігу для депонування на рахунках в НБУ, за якими не виплачуються відсотки), скільки регулюючий і стимулюючий. Враховуючи вітовий досвід щодо вдосконалення методики утворення резервів, які формують грошову позицію банку, можна запропонувати такі стимулююч і і регулюючі заходи:

* з метою переорієнтації структури портфеля розміщення фінансових ресурсів у бік збільшення довгострокових інвестицій варто виключати із суми зобовязань, які підлягають резервуванню, кошти, що їх банки інвестують у державні проекти, формуючи резервний фонд; враховувати прямі інвестиції комерційних банків; зменшувати оподатковуваний доход на суму прибутку, який банк отримав від фінансування капітальних вкладень;

* для збільшення фінансової стійкості комерційних банків виплачувати їм часкову компенсацію за втрачені відсотки при депонуванні мінімальних резервів, а також надавати можливість вкладати зарезервовані банком кошти у державні цінні папери;

* для оптимізації рівня грошової позиції банку диференціювати розмір мінімального резерву залежно від того, до якого агрегату грошової маси належить сума, що депонується, оскільки для грошових компонентів, які входять до складу попереднього грошового агрегату, рівень резервування буде вищий, ніж у складових часток наступних грошових агрегатів;

* з метою зміцнення банківської системи України в цілому диференціювати резерв залежно від відповідності кредитної банківської установи міжнародним стандартам (БМС), які встановлені Базельським комітетом із нагляду, а також залежно від типу і терміну діяльності комерційного банку , особливостей регіону, стану грошового ринку, видів і строків депозитів та обсягів і структури активів банку.

Таким чином нівелювати негативний вплив «податкового ефекту» на розвиток і становлення як окремих банків, так і банківської системи України в цілому можна, на нашу думку, тільки шляхом застосування регулюючих та стимулюючих заходів, які сприяють оптимізації утворення грошових резервів.

Серед аналізу показників діяльності, які розглядались у другому розділі, слід також згадати про оцінку менеджменту банку, тобто управління його діяльністю. Важко переоцінити важливість цього питання, особливо враховуючи сучасний стан банківської системи України.

При визначенні рівня менеджменту беруться до уваги такі показники як достатність капіталу, якість активів, прибутковість, ліквідність. Оцінюються такі показники: технічна компетентність головних менеджерів банку, тобто чи відповідає керівництво тим посадам, які ним зайняті; система навчання персоналу; наявність і рівень роботи комітетів (кредитного, ревізійного, аудиторського та інших); організаційна структура банку, наявність і ступінь реалізації банківської політики; наявність внутрішніх інструкцій і методологічних розробок; якість оформлення документації; виконання законів та інструкцій.

Для українських банків оцінка менеджменту є новим питанням, причому крім відсутності досвіду в такій роботі слід відзначити недостатній рівень банківської культури, необхідний в такому випадку.

Аналіз фінансового стану комерційних банків має для українських банкірів особливе значення в умовах загальної політичної, економічної і соціальної нестабільності. Аналіз фінансового стану комерційниого банку проводиться двома шляхами: з позицій зовнішнього і внутрішнього аудиту. Тому слід дбати про високий професійний рівень і обєктивність таких перевірок.

Важливим напрямом вдосконалення діяльності банківської систкми країни, підвищення її стабільності, на наш погляд, є подальша розробка теорії і практики аналізу фінансового стану комерційних банків за такими напрямками :

* розробка НБУ єдиної методики рейтингової системи оцінки банків, узгодженої з представниками комерційних банків;

* створення «регіональних» методик аналізу фінансового стану комерційних банків установами БУ з метою повнішої і точної оцінки їх діяльності з врахуванням кон’юнктури і осбливостей місцевого ринку;

* повна і всеохоплююча автоматизація і комп’ютеризація аналізу фінансового стану комерційного банку, створення і вдосконалення існуючого програмного забезпечення для оцінки результатів роботи банку.

Таким чином, в світі не існує єдиного підходу до проведення такої роботи, але необхідність і доцільність аналізу фінансового стану комерціійного банку не викликає сумнівів навіть у скептиків. Саме тому необхідно консолідувати зусилля всіх зацікавлених сторін по створенню і широкому застосуванню на практиці методик НБУ по рейтинговій оцінці фінвнсового стану комерційних банків і вдосконалення вже існуючих підходів до аналізу їх діяльності.

ВИСНОВОК.

Розглядаючи таку цікаву і складну тему у банківській діяльності як оцінка фінансового стану комерційного банку, у дипломній роботі ми намагались вивчити і проаналізувати теоретичні аспекти і прослідкувати їх практичне застосування у діяльності одного з відділень Укрсоцбанку.

Керуючись у своїй роботі нормативними та інструктивними матеріалами, ми прагнули якнайповніше виявити різні тенденції і спрогнозувати на майбутнє діяльність банку.

У своїй роботі ми не претендуємо на вичерпність, позаяк така тема є дуже багатогранна, зачіпає багато аспектів банківської діяльності, які тут не були розглянуті. Але ми старались висвітлити один бік цієї глибокої теми, аналізуючм фінансовий стан Укрсоцбанку і порівнюючи дані із загальноукраїнською банківською статистикою.

У першому розділі розглянуто теоретичі аспекти ефективної діяльності комерційних банків. У другому розділі через аналіз виконання економічних нормативів відділенням Укрсоцбанку проводили аналіз фінансового стану через практичне застосування вищезгаданих показників. У третьому розділі на основі теоретичних розробок і практичних впроваджень ми робили деякі висновки, пропонуючи напрямки вдосконалення роботи даної сфери банківської діяльності.

Оскільки банки України, та і взагалі кредитні установи, працюють у сфері ризику, то тут важко планувати і прогнозувати конкретно на певні періоди. Треба враховувати дію зовнішніх факторів, які впливають об’єктивно на банківську діяльність. Якщо внутрішні фактори ми ще можемо якось регулювати чи кекрувати ними, то зовнішні фактори дуже мало піддаються впливу зі сторони окремих банків. Але банки працюють у сфері керованого ризику. Тому, ми вважаємо, що за допомогою різних методів запобігання ризикам: хеджування, ф’ючерсних, опціонних контрактів можна якщо не нівелювати, то хоча б зменшити до мінімуму непередбачувані і небажані ризикові ситуації.

Також для українських банків зараз актуально забезпечити ринкову дисципліну. Дотримання її має бути обов’зкове всіма суб’єктами ринку. Адже тільки діючи за правилами, які самі всановимо і самі будемо їх дотримуватися, зможемо стабілізувати банківську діяльність і сприяти економічному зростанню. Для вирішення цього завдання у третьому розділі дипломної роботи ми запропонували деякі напрямки вдосконалення роботи банку у цьму питанні. На наш погляд, їх практичне впровадження повинно дати свої позитивні результати. Наша тепрішня законодавча база, що стосується банківської сфери, має більше фіскальний, ніж стимулюючий характер. Це не спонукає банки до розширення своєї діяльності, вбиває в корені всі нові починання та ідеї. Тому важливо звернути увагу насамперед на потреби банків, на те, як ефективно забезпечити їхню діяльність, щоб добре працювало народне господарство. Адже банки - «кровоносні судини» економічного організму. Життєздатність і процвітання економіки не може бути без добре налагодженої банківської системи.

Додаток 1.

Таблиця 2- Достатні та критичні значенння показників.

Додаток 2.

Таблиця 3- Вагові коефіцієнти для різних категорій користувачів інформації.

Додаток 3.

Рисунок 2 - Управління активами за допомогою загального фонду засобів (об’єднання джерел)

Рисунок 3 - Управління активами за допомогою моделі розподілу активів (поділу джерел).

Додаток 4.

Таблиця 1 - Класифікація активів балансу банку відповідно до ступеня ризику.

Додаток 5.

Таблиця 2 - Співвідношення активів і пасивів балансу Укрсоцбанку за строками виконання.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА :

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» із змінами і доповненнями // Галицькі контракти, №7, 1997, с.68.

2. Інструкція НБУ №10 «Про порядок регулювання і аналіз діяльності комерційних банків» (у новій редакції) // Галицькі контракти, №2, 1997.

3. Положення про фінансове оздоровлення комерційних банків. // Банківська справа, №4, 1997, с.75.

4. Інформаційний Бюлетень Асоціації комерційних банків. - Київ, 1996-1997 рр.

5. Банківська енциклопедія / Під ред. А.М.Мороза.-К.:Ельтон, 1993 .

6. Банковское дело / Под ред. О.И.Лаврушина.-М.:Банки и биржи, научно-консультативный центр, 1992 .

7. Бастун Л. Платіжний баланс України в 1996 році : аналіз, перспективи. // Вісник НБУ, №1, 1997 , с.24.

8. Белых Л.П. Устойчивость коммерческих банков. Как банкам избежать банкротства.-М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996 , с.184.

9. Доллан Э.Дж., Кембелл К.Л. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. / Пер.с англ. Лукашевича М.Д.-Л., 1991 .

10. Иванов В.В. Анализ надёжности банка. Практическое пособие.-М.:РДЛ, 1996.

11. Івасів Б.С. Операції комерційних банків : навчальний посібник.-К.: НМК ВО,1992 , с.84.

12. Івасів І. Яка банківська система потрібна Україні? // Вісник НБУ №4, 1997, с.50.

13. Заруба О.Д. Банківський менеджмент та аудит.-К.:Лібра, 1996.-с.178.

14. Заруба О., Шиллер Р. Фінансова стійквсть комерційних банків : способи визначення. // Вісник НБУ, №7, 1997, с.33.

15. Ковальчук Т.Г., Коваль М.М. Ліквідність комерційних банків.-К.:Знання, 1996, с.89.

16. Коммерческие банки. / Рид Э., Коттер Р., пер.с англ.-М.:Космополис, 1991.

17. Маркова О.М., Сахарова Л.С., Сидоров В.Н. Коммерческие банки и их операции.-М.:Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995, с.215-224.

18. Масленчиков Ю.С. Финансовый менеджмент в коммерческом банке : фундаментальный анализ.-М.:Перспектива, 1996, с.68-132.

19. Ольхова Р.Г. и др. Банк и контроль.-М.:Финансы и статистика, 1991, с.97.

20. Основы банковского дела. / Под ред. Мороза А.Н., Киев, 1994, с.45-49.

21. Основні показники діяльності комерційних банків України у 1995 році. // Банківська справа, №6, 1995, с.41.

22. Основні тенденції розвитку банківської системи України у січні-серпні 1997 року. // Вісник НБУ №10, 1997, с.20.

23. Панова Г.С. Анализ финансового состояния коммерческих банков.-М.:Финасы и статистика, 1996, с.54-78, 89-110.

24. Пантелєєв В., Халява С. Фінансова стійкість комерційного банку : проблеми регулювання. // Банківська справа, №1, 1996, с.32.

25. Полферман Д., Форд Ф. Основы банковского дела.-М.:Инфра-М, 1996, с.67.

26. Раєвський К. Деякі аспекти фінансового аналізу комерційних банків України (в тому числі і із залученням іноземного капіталу). // Вісник НБУ, №1, 1997, с.27-40.

27. Раєвський К. Інсайдерські ризики в банківській діяльності. // Вісник НБУ, №6, 1997, с.23.

28. Раєвський К. Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків. // Банківська справа, №2, 1997, с.31.

29. Роуз Питер С. Банковский менеджмент. / Пер.с англ.со 2-го изд.-М.:Дело ЛТД, 1995, с.652-665.

30. Синки Дж.мл. Управление финансами в коммерческих банках. / Пер.с англ. 4-го переработанного изд. / Под ред. Р.Я. Левиты, Б.С. Пинскера.-М.: Catalaxy , 1994, с.716-745.

31. Спицин И.О., Спицин Я. О. Маркетинг в банке.-Тернополь : АО «Тарнекс».-К.:ЦММС «Писпайн», 1993, с.546-578.

32. Степаненко А. Діяльність комерційних банків у 1996 році : стан і наслідки. // Банківська справа, №2, 1997, с.28.

33. Сугоняко О. Реформування банківської системи як державна проблема. // Вісник НБУ, №1, 1997, с.18.

34. Сугоняко О. У минулому році банки не змогли заробити на кризі. // Галицькі контракти, №7, 1998, с.16.

35. Тимоти У. Кох. Управление банком. / Пер.с англ. В 5-ти книгах, 6-ти частях. - Уфа : Спектр, 1993.

36. Усоскин В.М. Современный коммерческий банк : управление и операции.-М.:ИПЦ «Вазар-Ферро», 1994, с.46-63.

37. Уткин Э.А. Банковсий маркетинг.-М.:ИНФРА-М, Метаинформ, 1994, с.217.

38. Черкасов В.Е. Финансовый анализ в коммерческом банке.-М.: ИНФРА-М, 1995, с.35-68.

39. Халява С. Прибутковість і ліквідність комерційних банків та управління грошовою позицією. // Вісник НБУ, №5, 1997, с.34.

40. Фінансовий стан України на 1.11.1997 року. // Вісник НБУ, №12, 1997, с.36.

41. Шматов О. Методика визначення рейтигу комерційних банків в Україні. // Вісник НБУ, №5, 1997, с.39.

42. Ющенко В. : «У 1997 році вдалося утримати цінову та валютну стабільність». // Галицькі контракти, №1-2, 1998, с.16.