В. О. Огнев’юк, І. Г. Утюж

ФІЛОСОФІЯ

Історія філософії

Підручник для 10 класу загальноосвітніх навчальних закладів

(профільний рівень)

Київ

«Грамота»

2010

УДК 373.5:101+101](075.3)

ББК 87я33

О&38

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

(наказ МОН України № 177 від 03.03. 2010 р.)

Видано за рахунок державних коштів. Продаж заборонено

Психолого!педагогічну експертизу проведено в Інституті педагогіки НАПН України.

Експерти, які здійснювали експертизу:

Дмитрієва О. Є., ЗНЗ І–ІІІ ст. № 8 Харківської міської ради, учитель& методист;

Тикан В. М. , Вільнянський навчально&виховний комплекс «Світоч»

Запорізької обл, учитель&методист;

Тимошенко О. В . , гімназія № 2, м. Одеса, методист;

Малюк Ж. С. , відділ освіти Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської обл., старший учитель;

Чорний О. О. , Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т. Г. Шевченка, доцент кафедри філософії та культурології , кандидат філософських наук.

Рецензент:

Ярошовець В. І., завідувач кафедри історії філософії Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, доктор філософських наук, професор

Огнев’юк В. О., Утюж І. Г.

О&38 Філософія . Історія філософії : Підручн. для 10 кл. загаль& ноосвіт. навч. закл. (профільний рівень). — К. : Грамота, 2010. — с. 256 : іл.

ISBN 978&966&349&269&8

У підручнику втілені основні проблеми курсу філософії в історико& філософському аспекті. Історія вітчизняної філософії розкрита в кон& тексті світового філософського процесу.

У виданні подані фрагменти творів відомих філософів. Підручник призначений для учнів 10 класу, які вивчають філософію на профіль& ному рівні.

УДК 373.5:101+101](075.3)

ББК 87я33

© Огнев’юк В. О., Утюж І. Г., 2010

ISBN 978!966!349!269!8 © Видавництво «Грамота», 2010

Все йде, все минає — і краю немає,

Куди ж воно ділось? Відкіля взялось?

Т. Шевченко

Дорогі десятикласники!

Ви перші, кому пощастило вчитися в школі, гімназії, ліцеї або колегіумі за тим профілем, який свідомо обрали, ідучи дорогою піз& нання та визначаючись із пріоритетами на майбутнє. Здобуваючи за& гальну середню освіту, ви першими будете вивчати філософію, а це є свідченням того, що матимете якісну освіту. Нині наступила епоха Homo educatus — Людини освіченої, яка має виокремлюватися не тільки розумом і знаннями, а й глибиною своєї духовності, масшта& бом цінностей, усвідомленням відповідальності перед сучасним і майбутніми поколіннями, високою компетентністю. Саме такими людьми вам допоможуть стати найкращі взірці філософської думки.

До цього часу ви засвоювали досить конкретні навчальні пред& мети, так би мовити світ у фрагментах живої та неживої природи — ботаніку, зоологію, анатомію, біологію, фізику, хімію, географію, а також пізнавали духовний світ людини завдяки мові, етиці, мистец&

3

тву, літературі, історії, праву. Настав час, коли з окремих фрагмен& тів мозаїки необхідно скласти цілісну картину і побачити не тільки конкретні речі та закони, а й найзагальніші, що дають можливість охопити величну єдність усієї різноманітності світобудови.

Ваші перші враження про філософію і філософів можуть бути до& сить суперечливими. У повсякденному житті слова «філософ» і «фі& лософія» часто звучать іронічно. Мовчазний, як філософ , — харак& теризують одного, бажаючи, очевидно, звернути увагу на його вдумливість і зосередженість. Його мова, як у філософа, відразу не зрозуміти — так зауважують про іншого, наголошуючи на розсуд& ливості, глибині його знань, що не кожному може бути доступно. Про третього говорять: так він же філософ, маючи на увазі його відір& ваність від повсякденності, захоплення складними розмірковуван& нями та різними теоріями, що поєднується з байдужим ставленням до матеріальних цінностей: грошей, майна, кар’єри. Так сприймали в народі українського філософа Григорія Сковороду. Його філософ& ське ставлення до різних спокус життя знайшло відображення на надмогильному написі поета: «Світ ловив мене, та не піймав».

На противагу випадковим зустрічам із філософами і філософією, систематичне проникнення у світ філософії дає повноту світоглядного розуміння світу. Щоб зрозуміти, чим займається філософія, необ& хідно зануритися в історію філософської думки, глибину тисячо& літь, проникнути в її дух та ідеї, що і стане змістом вашої філософ& ської освіти в 10 класі. У майбутньому ви будете вивчати проблеми загальної філософії, її законів і категорій, співвідношення між буттям і свідомістю, суспільні відносини, що є предметом розгляду історії фі& лософії та соціальної філософії.

Опрацювати навчальний матеріал вам допоможе цей підручник. Найважливіші поняття та терміни в ньому будуть позначені напів жирним курсивом . Після кожного параграфа подані запитання, які допоможуть вам добре засвоїти навчальний матеріал, а основні терміни і поняття, які потрібно запам’ятати, виділені напівжирним шрифтом . На голубому фоні будуть подані висновки вивченого на уроці. Наприкінці підручника для самостійного опрацювання вмі& щені фрагменти творів відомих філософів, за допомогою яких ви зможете виконати на творче завдання «Філософська класика».

Бажаємо успіхів!

Автори

4

§ 1. Що таке філософія?

Якщо хочете зрозуміти сутність будь&якого слова, необхідно дослідити його походження. Багато слів, якими ми користуємося, народилися в Стародавній Греції. Не є винятком і слово «філосо& фія». Воно утворилося завдяки поєднанню двох слів: philo — «любов» і sophos — «мудрість». «Я не мудрець, я любитель мудрості (philosophos) », — сказав Піфагор, про якого ви дізналися, вивчаючи теорему в шкільному курсі геометрії. З VІ ст. до н. е. слова «філо! соф» і «філософія» назавжди ввійшли до скарбниці людської думки.

Що ж вивчає філософія? Власне, предмет її вивчення не був постійним, він змінювався з розвитком суспільства. У стародавні часи, ще до того, як Піфагор назвав себе філософом, знаючих людей називали мудрецями. Однак із часом слова «філософ» і «філософія» стали широковживаними, а філософією називають різноманітні знан& ня, що були прообразами різних наук. Пізніше з філософії виокреми& лисяастрономія, геометрія, фізика та інші науки, завданням яких було вивчення певних явищ природи і застосування практичних умінь щодо їх дослідження. Значна роль у цьому належить давньогрецько& му філософу Арістотелю. За його твердженням, існує три види розу& мового знання: фізика, математика і перша філософія. Оскільки слово «фізика» є похідним від грецького рhysis — природа, то з пев& ного часу філософію стали називати метафізикою. А сталося це тоді, коли бібліотекар найвідомішої в стародавньому світі Алексан& дрійської бібліотеки Андронік з Родоса об’єднав праці Арістотеля під назвою «Тa meta ta pfisika» — «Те, що йде після фізики». У цих працях розглядалися питання духовного світу людини, зокрема пізнання. З того часу найпоширенішим уявленням про філософію як науку вважалося вчення про мислення.

Проте в ХІХ ст. від такого розуміння довелося відмовитися. Один із великих представників німецької філософії Нового часу Георг Ге& гель, виступаючи проти традиції, що склалася в розумінні цієї науки, говорив: «Безглуздо думати, що філософія вчить мислити, так само як фізіологія — перетравлювати їжу». Продовжуючи дотепні зістав& лення, німецький мислитель резонно додавав: «Але подібно до того, як вивчення фізіології не залишається без користі для дієтичної по& ведінки, так і вивченню форм розуму належить, без сумніву, припи& сувати ще важливіший вплив на правильність мислення».

Насправді, один може правильно мислити й розумно діяти, не вивчаючи філософії і навіть не підозрюючи про її існування, а іншого навіть філософія не врятує від помилок. Проте кожна людина хоча б деякою мірою пов’язана з філософією. Навіть якщо вона вважає сво& єю основною перевагою відмову від будь&яких засадничих принци& пів. Проте її безпринципність — це теж певна система, якою вона ке& рується в повсякденному житті, а відтак — це філософія її життя.

Людина не може уникнути світоглядних і філософських питань, відходячи від одного світогляду або філософії, вона неодмінно потрапляє у сферу інших поглядів.

У Стародавній Греції існувала філософська школа кініків (так на& зивають філософів, які були прихильниками відповідної системи поглядів). Кініки, або, висловлюючись латинською мовою, циніки (з грец. кінізм — собачий), вели невибагливий спосіб життя, що поля& гав у постійному самообмеженні та бідності, а також критикували погляди відомих тоді філософів. Бунтуючи проти філософії та запе& речуючи її, вони залишалися філософами, оскільки сформували свою систему ставлення до життя. Кініків досить часто називають першими хіпі (один із поширених молодіжних рухів, що зародився в 60&х роках ХХ ст. і виявлявся у втечі від зручностей сучасного життя, недбалого одягу, зачісок тощо).

Ідейні прабатьки хіпі не дуже відрізнялися від своїх послідовників, незважаючи на те, що їх розділяють тисячоліття. Трясучи перед од& ним із найвизначніших давньогрецьких філософів Сократом своїм лахміттям, кінік Антисфен говорив: «Я проста людина і не женуся за честолюбцями». На що Сократ йому відповідав: «Крізь діру твого плаща проглядає твоя пихатість».

Антисфен дійсно отримував задоволення від носіння лахміття, а усвідомлення того, що він не такий, як усі, тішило його самолюбство.

Учень філософа Антисфена, який став більш відомим за свого учи& теля, Діоген Синопський, згідно з переказами, жив у глиняній діжці, носив плащ, що був йому і одягом, і постіллю. Він міг спати, їсти й спіл& куватися будь&де. Одного разу Діоген розмірковував про дуже важливі речі, але ніхто його не слухав. Однак коли він став верещати, ніби птах, на ці звуки зібралися люди. Діоген став дорікати їм за те, що заради такої дрібниці вони позбігалися, а заради важливих речей навіть не по& ворухнулися. Розповідають, що одного разу він став викрикувати: «Гей, люди! — і коли на його вигуки збігся натовп, він накинувся на нього з палицею, промовляючи: — Я кликав людей, а не мерзотників».

У вас може скластися враження, що філософія — це захоплен& ня диваків, але це не так, оскільки філософія — не тільки погляди, а й спосіб життя, що відповідає цим поглядам, а кожна людина са& мостійно обирає, як їй жити і думати. У цьому й полягає значення філософії для звичайної людини.

Чим же займається філософія як наука? Ми вже знаємо, що Піфа& гор був першим, хто об’єднав любов і мудрість в одне слово «філо& софія». Любомудрість — як прагнення до знань і пошуку істини — стала не тільки способом життя, а й сенсом усього життя, покликанням для тих небагатьох, хто став філософами, а для всіх інших — фун& даментом наукового світогляду, оскільки будь&яка філософія є сві& тоглядною, але разом з тим не тотожною зі світоглядом.

Світогляд — це система поглядів людини, на основі яких форму! ється її ставлення до світу, а також до самої себе. Світогляд має май& же кожна людина, але одні спираються на переконання і вірування, що складаються під впливом життєвого досвіду і на цій основі розмірко& вувань про життя, або на авторитет релігії. Такий світогляд називають буденно життєвим . Інші надають перевагу науковому знанню, що і ви& значає їхній спосіб життєдіяльності. Ми можемо говорити про бу& денно життєвий, релігійний або науковий світогляди. Релігійний світогляд ґрунтується на вірі в надприродні сили, віру в Бога. Світо& гляд на відміну від філософії не потребує наукового обґрунтування. Людина, яка керується здоровим глуздом, але не вміє читати і писати, має свій світогляд. Однак такий світогляд відрізняється від філосо& фії, оскільки вона потребує теоретичного обґрунтування та більшого рівня наукового обґрунтування. Як бачимо, світогляд є ширшим від філософії, оскільки включає життєвий досвід, релігійні вірування, наукові знання, а філософія як цілісний світогляд спирається на наукове знання.

Що таке наука , або наукове знання ? Ці два поняття не збігаються ні з книжковою «ученістю», ані зі знанням як таким. З першим понят& тям — тому, що ученість є наслідком накопичення наукового знання,

яке, очевидно, має передувати ученості; з іншим — тому, що те або інше знання (наприклад, технічне або практично наукове, яким ми керуємося в житті) мають бути в кожної людини, що, зрештою, відріз& няє її від тварини. Науковим знанням може оволодіти далеко не кож& ний. В історії стародавнього світу відомі народи високої культури — єгиптяни, вавилоняни, іудеї, фінікійці, які не знали науки, а їхні тех& нічні, астрономічні та інші знання передавалися протягом століть від покоління до покоління без відчутного розвитку. Вони вважалися не& спростовними істинами й здебільшого санкціонувались авторитетом релігії. Ці знання ніколи не доводили й не перевіряли, оскільки вважа& лося, що вони мали божественне походження. Загалом нам достемен& но не відома природа багатьох знань, якими володіли давні цивілізації.

Наприкінці VII — на початку VI ст. до н. е. з цими знаннями оз& найомилися давні греки, які швидко перетворили їх на справжнє наукове знання. Наприклад, Піфагор деякий час провів у Старо& давньому Єгипті і був, як тоді казали, одним із небагатьох «посвяче& них» у таємницю знання. Він створив перше об’єднання людей — піфагорійський союз, головним завданням якого було вироблення нового знання та навчання знань. З того часу знання почали розроб& ляти безкорисливо як знання заради самого знання, не пов’язуючи з життєвими потребами людини, а заради пошуку істини.

Кожен мислитель уважав, що має право сам дошукуватися до істин, змінювати й виправляти існуюче знання, що сприяло його вільному розвитку. Єгиптяни, а потім греки впродовж декількох століть закла& ли основи багатьох галузей науки: астрономії, геометрії, медицини, фізики, біології, історії, що об’єднувалися філософським началом і були спочатку лише певними напрямами філософії. Знання почали доводити й перевіряти, тобто будувати раціонально, у логічно розроб& леній системі понять. Стародавня Греція стала батьківщиною науки.

Піфагорійці, які поклоняються Сонцю

Наука є знанням, що народжується шляхом вільного особистого пошуку істини заради неї самої, має логічне обґрунтування та при! ведене в систему.

Проте фізика, хімія, біологія, як і багато інших наук, як ви вже зна& єте, вивчають специфічні явища і процеси, що не є всезагальними. Кож& на наука — лише маленький уривок великої книги знання, а всі науки в їх простому поєднанні — лише узагальнені уривки. Філософія дає можливість пізнати світ як цілісність. Однак вона не займається прос& тим додаванням одних наук до інших. Вона узагальнює найбільшсутніс& не та всеохопне знання, що дає людині можливість побачити єдність світу.

Отже, філософія — це наука про найзагальніші та універсальні питання, спрямовані на пошук вищого начала й сенсу буття. Філо& софія розглядає питання, на які не зважується жодна інша наука, зокрема унікальності й смислу людського життя, ставлення люди& ни до Бога, проблеми свідомості, ідею душі, її смерті та безсмертя, ідею пізнання, проблеми етики та естетики, найбільш сутнісні пи& тання життя суспільства та його історії.

Філософія відрізняється від конкретних наук ще й тим, що, на від& міну від фізики або хімії, які на одну проблему мають лише одну пра& вильну відповідь, досить часто розглядаючи, наприклад, походження світу, вона має багато варіантів відповідей.

Традиційно так склалося, що з найдавніших часів філософи поді& лилися на дві великі групи: ідеалістів і матеріалістів. Ідеалісти є при& хильниками того, що світ створено розумним началом — Богом, а ма& теріалісти стоять на позиції, що світ не створюваний, він завжди існу& вав, тільки в інших формах. У кожній із зазначених груп завжди було і залишилося й донині багато різних течій та філософських шкіл.

1. Ùî îçíà÷ຠñëîâî ô³ëîñîô³ÿ òà ÿêå éîãî ïîõîäæåííÿ?

2. ×îìó ô³ëîñîô³ÿ ïîñ³äຠîñîáëèâå ì³ñöå â íàøîìó æèòò³?

3. ßê ç’ÿâèëàñÿ ìåòàô³çèêà? Ùî áóëî îñíîâíèì çì³ñòîì ¿¿ â÷åííÿ?

4. ×îìó ô³ëîñîô³þ ââàæàþòü íå ëèøå íàóêîþ, à é ñïîñîáîì æèòòÿ?

5. Ùî º ñï³ëüíîãî òà â³äì³ííîãî ì³æ ô³ëîñîô³ºþ òà ñâ³òîãëÿäîì?

6. Ùî òàêå ñâ³òîãëÿä ?

7. Ùî ìè íàçèâàºìî íàóêîþ òà íàóêîâèì çíàííÿì ?

8. ×èì â³äð³çíÿþòüñÿ ³äåàë³ñòè â³ä ìàòåð³àë³ñò³â?

9. Ô³ëîñîôñüêà êëàñèêà. Ïðî÷èòàéòå óðèâîê ç ïðàö³ Â. Øèíêàðóêà «Ñâ³òîãëÿä ³ ô³ëîñîô³ÿ» ³ íà ö³é îñíîâ³ äàéòå âèçíà÷åííÿ ïîíÿòòÿì ñâ³òîãëÿä ³ ô³ëîñîô³ÿ .

§ 2. Міфологія — колиска філософії

Упродовж останніх трьох тисяч років люди філософствували. Все, що ввійшло до скарбниці філософської думки за цей час, на & зивається історією філософії. Щоб зрозуміти філософію, необхід& но розпочинати її вивчення з історії.

Люди завжди думали про Всесвіт і на& магалися відповісти на одні й ті самі запи& тання, вирішити подібні проблеми, ос& кільки людину — де б вона не знаходилася і коли б не жила — завжди оточував один і той же світ. Трипілець, давній єгиптя& нин, середньовічний українець, сучасний європеєць чи індіанець, як і ми з вами, бачили одне й те саме сонце і небо над го& ловою. Багато тисячоліть тому, як і те& пер, у північній частині нічного небозво& ду непорушно й величаво сяяв ківш Вели& кої Ведмедиці, а в центрі — Чумацький

Шлях. І раніше, як і нині, літо змінювалося осінню, а народження — смертю, відмирала і розцвітала природа, одні покоління приходили на зміну іншим. Завжди і скрізь люди раділи й сумували, любили й ненавиділи, прагнули щастя і зневірялися. Якщо ми думаємо про навколишній світ, наша думка буде такою ж, як і думки наших да& леких предків. Для нас філософствувати, як і для мислителів мину& лих століть, означає роздумувати над вічними і змінними цінностя& ми, світобаченням, законами, смислами й таємницями життя.

Для зручності вивчення історії була створена її періодизація. Всю історію людства поділили на великі періоди або етапи. Існують різні варіанти історичної періодизації, оскільки в основі поділу закладено різні ознаки. Найпоширенішою і простою є періодизація, що подана нижче в таблиці.

Точний час появи Нomo sapiens установити неможливо, оскіль& ки цей процес відбувався неодночасно. Є різні думки з приводу по& ходження людини, але сучасна наука вважає більш переконливою еволюційну теорію Чарльза Дарвіна, згідно з якою людина, як і мавпа, походить від загальних предків ссавців, що жили приблизно 15 млн років тому.

Креаціоністська теорія спирається на протилежну концепцію, у якій творцем людини є Бог. Філософи також мають різні погляди про походження людини. Загалом, якої б теорії ми не дотримува& лись, варто визнати, що процес появи людини, як і будь&чого іншого на світі, був тривалим у часі, тому він не має чітких меж історичних епох. Наприклад, не варто однозначно стверджувати, що саме в V ст. закінчилася епоха стародавнього світу та почалася епоха Середньо& віччя. Насправді попередня епоха відходить у минуле не відразу, а по& ступово, а будь&яка нова починається не водночас, а виникає з по& передньої. Історичні періоди (див. табл. на с. 11) — це лише умовні межі між ними як історичні орієнтири.

Отже, виокремлюють шість великих історичних епох: первісне суспільство, стародавній світ, середні віки, Відродження, Новий і Новітній часи. У кожному історичному періоді людина намагалася пізнати й пояснити навколишній світ, себе і свої відчуття.

Ми вже говорили про те, що людина, яка живе на Землі, через сам факт свого існування не може не пізнавати навколишній світ. Ще Арістотель стверджував: «Усі люди від природи прагнуть до знання». Очевидно, що елементи філософських знань з’явилися разом із по& явою людини. З наведеної таблиці ви бачите, що Людина розумна (Homo sapiens) з’явилася приблизно 40 тис. років тому, а перші ци& вілізації — приблизно 5 тис. років назад. Доволі тривалий відрізок людської історії випадає на первісні часи та зародження цивілізацій. Ми знаємо, що первісні люди полювали й збирали дари природи, зберігали вогонь і боролися за життя. Вони не писали книжок, не здійснювали навколосвітніх подорожей і не робили науково&техніч& них відкриттів. Наука і мистецтва як такі з’явилися лише в епоху цивілізації. Однак, спостерігаючи за навколишнім світом, прадавня людина як істота розумна не могла не замислюватися про довкілля. Вона, як і ми сьогодні, прагнула пояснити світ хоча б у найзагальні& ших рисах. Відтак первісні люди мали певні філософські погляди. Як же філософствували наші далекі предки?

Первісна людина пояснювала довкілля за допомогою міфів, су& купність яких — міфологію — можна умовно назвати філософією первісності . З’явившись у первісний період людської історії, міфо& логія не зникла, а продовжувала існувати разом з іншими релігій& ними і філософськими уявленнями. Людина бачила рух світил на небосхилі, зміну дня і ночі, розливи рік, вічне оновлення природи, вона сама, від народження і до смерті, також змінювалася. В неї з’являлася необхідність пояснити та розуміти зміни, що відбувалися довкола неї та з нею самою. Проте в людини не було досвіду по& передніх поколінь, оскільки вона першою йшла по Землі, у неї не було книжок, у яких вона знайшла б відповіді на запитання, що хви& люють її, не було наукових приладів і технічних пристосувань, за допомогою яких вона могла б досліджувати та вивчати довкілля і правильно зрозуміти його.

Подумки поставимо себе на місце первісних людей: ми нічого не знаємо, але хочемо дізнатися, а засобів для цього немає, окрім влас& них відчуттів. Припустимо, що ми стоїмо посередині Кримського півострова, ідемо в один бік і бачимо, що земля закінчується і перед нами виникає безкрайній морський простір до горизонту, де небо з’єднується з водою. Ідемо в протилежний бік і бачимо подібну кар& тину. Сонце, з’являючись в одній частині, повільно подорожує в піднебессі та зникає в іншій, а потім на нічному склепінні, густо всипаному дрібними світилами, світить нічне й холодне Сонце. Що ми скажемо з цього приводу? Напевно, Земля — це плаский диск, що знаходиться на поверхні безкрайньої води, уміщений у величез& ну сферу небесних світил, що постійно рухаються в одному напря& мі й обертаються то в темних глибинах, то у світлому просторі над ним.

Первісні люди передавали своє сприйняття світу через наскельні малюнки, а також різні зображення на кістках. Деякі з них зберегли& ся й до наших днів і можуть бути певним відображенням їхнього сві& тогляду.

Тепер уявімо себе первісними мисливцями, усе життя яких про& ходить у полюванні на диких звірів. Ми бачимо на нічному небосхи& лі тоненький серп Місяця, що поступово перетворюється на повний. Інколи склепіння неба взагалі безмісячне, а вдень Місяць поступа& ється Сонцю. Напевно, можна сказати, що Сонце полює за Місяцем, але Місяцю вдається заховатися, і тоді він стає повнотілим, після чого Сонце знову починає полювати за ним.

Як бачимо, одним із головних питань міфології є вчення про Початок. Людину завжди воно цікавило: звідки все почалося? Найдав& ніші міфи дають опис походження Космосу за аналогією з теологіч& ним народженням. Давні арії вважали, що Космос виник завдяки шлюбу неба і землі. В уявленнях стародавніх китайців із безформного мороку з’явилися дві сили: чоловіча — ян, що управляла небом, та жіноча — інь, що порядкувала на землі.

У давніх єгиптян, життя яких бу& ло пов’язане з Нілом, Сонце — це бог Амон–Ра, який пливе по небесній річці в золотому човні. В античному світі популярним засобом пересуван& ня була колісниця, тож у грецькій мі& фології Сонце — це бог Геліос, який мчить небом у золотій колісниці, запряженій вогненними кіньми.

А як не порівняти людську радість, сміх, щастя з розквітлою весняною природою, ласкавим сонцем, блакит&

ним небом і співом пташок, а печаль, смуток і сльози — з природою пізньої осені: падолистом, сірими хмарами та осіннім дощем? Давні греки вважали, що володар підземного царства Аїд викрав у богині родючості Деметри прекрасну дочку Персефону, а верховний бог Зевс, щоб нікого не образити, вирішив: одну частину року Персефона житиме під землею з Аїдом, а іншу — з матір’ю Демет& рою на землі. Коли Персефона вирушає до Аїда, Деметра засмучу& ється і природа в’яне, а коли вона повертається — усе довкола радіє і розцвітає.

Як бачимо, на зорі цивілізації люди пояснювали навколишній світ через своє світосприйняття, на яке впливали рід занять, спосіб життя і відчуття. Людина тим самим стверджувала, що довкілля та& ке ж, як і вона. Впливаючи на зовнішній світ, вона наділяла його рисами свого характеру. Згідно з її уявленнями, усе живе, так само як і вона, відчуває і має подібні заняття. На рівні міфологічної свідомості людина не лише не відокремлює себе від світу і не про& тиставляє себе йому, а, навпаки, ототожнює себе з ним, а світ із собою. Людина і світ — це нероздільне ціле. А якщо людина єдина зі світом, то чи треба його пізнавати? Якщо вона і світ — одне ціле, значить людина вже все знає про світ, проте не усвідомлює свого знання. Отримуємо парадокс: людина все знає про світ, але не відає про це. Таке незнання–знання і є головною особливістю міфологіч& ного світобачення.

Було б неправильно вважати, що міфологічна свідомість — явище епохи, що давно минула. У сьогоднішньому житті ми сповна можемо спостерігати його. Дитина від народження і приблизно до трьох ро& ків перебуває в міфологічному просторі. Придивіться до неї уважно: вона не виокремлює себе зі світу, уважаючи, що все навколишнє таке ж, як вона сама. Якщо немовля вдарилося, наприклад, об стіл, воно стукає по ньому, караючи за заподіяний біль, щоб столу також було боляче і він ніколи більше не ображав його. На дитячих ма& люнках можна побачити неживі квіти з усміхненими обличчя& ми, а дівчинка&веселка поливає нашу планету. Усе довкола дитини живе і відчуває, усе одухотворене так само, як для первісної люди& ни одухотвореним є навколишній світ. Перенесення людиною своїх якостей на довкілля називається антропоморфізмом (від грец. ант* ропос — людина і морфос —вигляд, форма), тобто надання зовнішньо! му світу людських рис.

Ми думаємо, що діти наївні й нічого не розуміють. Однак, перебу& ваючи в гармонії зі світом, вони знають про нього дуже багато, але на своєму особливому, первісному, міфологічному рівні. Які істини Всесвіту та які глибини знань були доступні давнім людям, а ни& ні — немовлятам? Наше порівняння не безпідставне, адже людський ембріон (зародок дитини) за дев’ять внутрішньоутробних місяців повторює майже декілька мільярдів років еволюції всього живого на Землі. То чи не може дитина за перші три роки свого життя повто& рити декілька тисячоліть первісності?

У віковій психології трилітній вік уважається кризовим. Його часто називають другим народженням. У цей період дитина починає розуміти, що світ довкола неї інший, він неживий і чужий. У цьому віці вона вперше починає вживати слово «Я», тобто виокремлює себе зі світу, утрачає свою первинну з ним єдність, виходить з міфологічної свідомості й поступово стає схожою на дорослих.

Первісна людина в міру свого історичного дорослішання також почала розуміти, що є розумною істотою. Вона не лише виокремлю& вала себе від світу, а й протиставила себе йому. Коли людина виок& ремилася з нього, то стала суб’єктом (носієм діяльності, свідомою істотою, яка пізнає), а все, що знаходиться поза людиною, стало об’єк & том (тобто тим, на що спрямована діяльність), що спричинило ви& никнення пізнання як прагнення людини повернутися назад — до об’єкта, до єдності зі світом. Одного разу, виокремившись зі світу, людина вже не може повернутися до втраченої цілісності. Тепер, марно прагнучи осягнути зовнішній світ, людина признається собі, що нічого про нього не знає. Вона прекрасно це розуміє. Виходить но& вий парадокс: знання–незнання. Так завершилася міфологічна ста& дія пізнання світу.

Отже, у первісності людина є цілісною зі світом, а тому все (на своєму рівні) про нього знає, але не усвідомлює цього (незнання– знання). В епоху цивілізації людина існує немов за межами світу, з іншого боку, стаючи суб’єктом, що пізнає, а відтак — нічого про ньо& го не знає, але усвідомлює цей факт (знання–незнання). Перед нами вічний сюжет: коли ми там — не знаємо; коли ж знаємо — то вже не там, що спостерігається на різних рівнях і в найрізноманітніших сферах. Наприклад, у будь&якому людському житті трапляються прикрі епізо& ди, про які з плином часу ми думаємо приблизно так: «Ось тепер я знаю, що мені потрібно було тоді зробити або сказати, мене б нинішньо& го —утудавню ситуацію, я б тепер не помилився». Справа в тому, щопо& вернутися в минуле неможливо. Коли ми були в ньому, то не знали, що потрібно зробити. Тепер, коли воно далеко позаду, робимо нові помилки. Однак кажуть: дурні вчаться на своїх помилках, розумні — на чужих, а мудрі їх не допускають. Проте життя на відміну від вислов& лювань набагато складніше, але вони є тією тисячолітньою мудрістю, яку ми прагнемо зрозуміти, вивчаючи історію філософії.

1. ßê ñï³ââ³äíîñÿòüñÿ ô³ëîñîô³ÿ òà ³ñòîð³ÿ ô³ëîñîô³¿? ×è çãîäí³ âè çòâåðäæåííÿì, ùî ïî÷èíàòè âèâ÷àòè ô³ëîñîô³þ íåîáõ³äíî ç ³ñòî𳿠ô³ëîñîô³¿? Îá´ðóíòóéòå ñâîþ â³äïîâ³äü.

2. ßêó ðîëü â³ä³ãðàëè ì³ôè â æèòò³ ïåðâ³ñíî¿ ëþäèíè? Ùî òàêå ì³ôîëîã³ÿ? ßê âè ðîçó쳺òå àíòðîïîìîðô³çì ?

3. Ïîÿñí³òü âèñë³â: «Ëþäèíà ñòàëà ñóá’ºêòîì ñâ³òó» .

4. Çíàéä³òü ³ëþñòðàö³þ ç ìàëþíêîì ïåðâ³ñíèõ ëþäåé òà ðîçêàæ³òüïðî óÿâëåííÿ ïåðâ³ñíî¿ ëþäèíè.

5. Ó ÷îìó â³äì³íí³ñòü ì³æ ïîíÿòòÿìè íåçíàííÿ–çíàííÿ ³ çíàííÿ– íåçíàííÿ ?

6. Ïðî÷èòàéòå ôðàãìåíò äàâíüîãî ì³ôó òà ñïðîáóéòå ðîçêàçàòè ïðîô³ëîñîôñüê³ ïîãëÿäè íàðîäó, ÿêîìó â³í íàëåæèòü.

7. Ô³ëîñîôñüêà êëàñèêà. Ïðî÷èòàéòå óðèâîê ç ðîáîòè Å. Êàññèðåðà «Ì³ô òà ðåë³ã³ÿ» ³ ïðîàíàë³çóéòå, ÿê ó ñó÷àñí³é àíòðîïîëî㳿 âèçíà÷àºòüñÿ «ñâ³ò ì³ôó».

апам’ятайте

Філософія, світогляд, міфологія, наука, релігія, любомудріє, сенс життя, суб’єкт, об’єкт.

§ 3. Мудрість ведичної ночі. Давня індійська філософія

Уважається, що відлік історії сучасної цивілізації розпочався приблизно 10 тис. років тому на території Стародавнього Сходу, яка охоплювала величезний регіон від Єгипту до Японії. Основою світо& гляду давніх цивілізацій є поєднання релігійних вірувань і філо& софських поглядів. Давньосхідні вчення досить часто називають релігійно*філософськими , оскільки філософія тоді ще не виокремила& ся в самостійне вчення. Найвідомішими є філософсько&релігійні погляди народів, які населяли Стародавні Індію та Китай.

Витоки індійської філософії потрібно шукати в глибинах сивої давнини. Її символом є індійський мудрець як усамітнена, самодос& татня, поміркована, заглиблена у свій внутрішній світ особистість. Філософствуючи, індійський мудрець спирався на філософію як на дійсне знання, разом із тим не відхиляв релігії та міфології. Давня індійська філософія була тісно пов’язана з міфологією та релігією. Упродовж тривалого часу її ототожнювали з Ведами. У перекладі зі санскриту (староіндійської мови) слово «веди» означає «відання» або «священне знання». Веди — священні книги аріїв, які завоювали Індію в середині ІІ тис. до н. е. Окремі дослідники вважають аріїв давніми предками слов’ян, зокрема українців. Період їхнього пану& вання на території Індії тривав до се& редини І тис. до н. е. і ввійшов в істо& рію під назвою ведична ніч . Завдяки Ведам індійську філософію вважають найдавнішою у світі, адже ці священні книги — найдавніші з відомих нам пам’яток духовної культури людей.

Література Вед створювалася три& валий час, найдавніші й основні її па& м’ятки датуються приблизно середи&

СХІДНА ФІЛОСОФІЯ

ною ІІ тис. до н. е. Згодом з’явилися численні коментарі до го& ловних Книг (Вед). Давньоіндійська філософія — даршана (огляд, бачення світу) — виникла в VI–Vст. до н. е. Вважають, що її зв’язок з Ведами за своєю сутністю є запереченням при& внесеного в Індію ведичного міфу, оформленого як коментарі до Вед.

Філософські книжки того часу написані в жанрі, який дістав назву сутра , що перекладається «як нитка, на яку нанизані намистини». Сутра була лаконічною та легкою для запам’ятовування думкою про світ, яка могла висловлюватися декількома словами. Пізніше сутри доповнили різними коментарями — бхашья , які відображали філософське знання.

У давній індійській філософії вважалося, що незнання породжує страждання. Тому засоби отримання знання для давньоіндійських мудреців мали велике значення. Кожен мудрець мав своє бачення світу, що створювало досить різнобарвну філософську палітру. Одні мудреці намагалися збагнути існуючий світ, інші — неіснуючий, що міг відкритися лише гуру — мудрому вчителю.

Мудреці&філософи вважали, що страждання людини, яким, на їхнє переконання, є життя, припиняється зі звільненням від власної карми (із санскриту — «дія») — закону, що визначає людське життя. Людина має прагнути досягти спокою за його межами. При цьому звільнитися від карми можна лише за умови досконалої поведінки (дотримання певних етичних норм). Таке трактування людського життя підтримували не всі давньоіндійські мудреці. Були й такі, які пропонували людям сповна втішатися його принадами.

Такий вигляд має загальна реконструкція історії найдавнішої індійської філософії.

Давня індійська філософія вирізняється багатоманітністю відпо& відей на питання щодо походження світу та буття людини в ньому.

За ставленням давніх індійських мудреців до Вед в історії філо& софії їх поділили на дві групи. Філософія&даршана, яка отримала назву астика , підтримувала сакральність (священність) Вед. А інший напрям даршани — настика — протилежну позицію. Не визнаючи сакральності Вед, представники цієї філософії мали власний погляд на світ, людину та авторитети або ж не визнавали ніяких авторите& тів. Кожен із цих напрямів у свою чергу поділявся на декілька дар& шан. Філософія&даршана була заснована одним із гуру, який мав власних учнів, сутри — короткі висловлювання, що відображали його погляди, у яких він пропонував шлях звільнення від карми. Одним із таких мудреців був Капіла (не пізніше VII ст. до н. е.). Його філософія& даршана мала назву санкх’я («та, що вказує на першоджерело»).

РОЗДІЛ ІІ

Вона належала до групи, що визнавала сакральність Вед і у якій світ складається із двох протилежних частин — пракриті та пуруша.

Пракриті — це першопочаток, праматерія, що стала основою творення світу й наділена трьома якостями — світлим (саатва) і тем& ним (тамас) початками та енергією (раджас). Ці три якості стихійно пов’язані між собою, мають властивість впливати на розвиток і са& морозвиток. Цікаво, що людина також наділена цими якостями, які перебувають у природній суперечливій єдності «не&Я», впливають на її характер.

Пуруша — абсолютна свідомість, або «абсолютне Я», що має сенс лише разом із першопочатком — пракриті. Абсолютна свідомість покликана освітити шлях розвитку для праматерії, що починається із зародка Всесвіту, проходить усі стадії та повертається до себе. Процес звільнення Капіла вбачав в отриманні знання, що відбува& ється завдяки освіті та пізнанню «Я» та «не&Я».

Інший гуру Патанджалі (ІІ ст. до н. е.), який також підтримував сакральність Вед, узагальнив і доопрацював погляди індійських ас& кетів — йогів , а також указав на ті практичні вправи, котрі не знайш& ли відображення в поглядах Капіли. Слово «йога» досить пошире& не й сьогодні, воно перекладається як «зв’язувати», «тримати». Мистецтвом йоги захоплюється чимало наших сучасників. У давні часи йога&даршана трактувалася як «переживання святості», «при& боркання почуттів». Йога Патанджалі складається з восьми вправ, що мають виняткове значення для звільнення людини. Вони покли& кані допомогти їй наблизитися до розуму як до засобу бачення Всесвіту. Вправи — це наше ставлення до оточення; наше ставлення

СХІДНА ФІЛОСОФІЯ

до себе; керування тілом; правильне дихання; обмеження наших почуттів; здатність спрямовувати свій розум; розвивати нашу взає& модію з тим, що ми прагнемо зрозуміти, а також здатність поєдну& ватися з об’єктом. Через кількість вправ цю філософію&даршану називають восьмичастинною .

Ще дві філософії&даршани також визнавали сакральність Вед — ньяя&даршана та даршана&вайшешика.

Філософія ньяя в перекладі означає «правило», «підґрунтя», «канон», «аналіз» тощо. В цій філософській системі розум постає немовби дзеркалом очей, він відкривається різними формами мислення. Через це ньяя&даршана дає ґрунтовні знання про форми мислення, чим є близькою до логіки — науки про закономірності мислення . Послідовники цієї філософії проводили диспути, що слу& гували утвердженню їхніх поглядів. Окрім того, участь у диспутах потребувала володіння ораторським мистецтвом та знання риторики.

Великого значення в цій філософії надавалося пізнанню, що по& ділялося на достовірне та недостовірне. У визначенні достовірного та недостовірного пізнання велике значення мала пам’ять, сумнів, помилка, гіпотетичний аргумент, порівняння істинного й хибного знання, критерій істини знання, яким уважався успіх у досягненні мети. Хибне ж знання, як уважали представникицієї даршани, призво& дить до невдач і розчарувань. Особливий інтерес має вчення ньяї& даршани про сприйняття та розумові висновки.

Філософи ньяї&даршани вважали творцем світу Бога. Творення світу, на їхнє переконання, відбувалося з вічних атомів простору, часу, ефіру, розуму та душ. Світ створений Богом для того, щоб кожна душа насолоджувалася або страждала. Це залежало від того, як вона жила та якою була її поведінка. Індивіди не можуть бути творцями світу, оскільки мають обмежені знання і силу, а самі вони створені заради блага всіх живих істот. Кожен індивід наділений свободою діяти відповідно до добрих або злих намірів, що дає їм відповідно щастя або нещастя. Проте під мудрим божественним керівництвом рано чи пізно вони можуть досягти істинного пізнання самих себе та світу, що звільнить їх від страждань.

Філософія даршанавайшешика була заснована мудрецем

Улука , на прізвисько Канада (бл. ІІІ ст. до н. е.), у перекладі — «той, хто поїдає зерна». Ідеться не про зерна в прямому розумінні, а про най& менші часточки — атоми. Філософ розглядав світ через призму семи категорій — субстанція, якість, дія, усезагальність, особливість, при& сутність і небуття. Субстанція також поділяється на фізичні елемен & ти — земля, вода, вогонь, повітря та психічні — розум і душа. Окрім них, є ефір, простір і час, що не відносяться до фізичних і психічних РОЗДІЛ ІІ елементів, але мають велике значення для світобудови. Всі елементи в цій системі взаємодіють між собою. Канада надавав велике зна& чення таким субстанціям, як дія та якість. Однак найбільше уваги він приділяв категорії особливість, тому що виокремлював, підкрес& лював характерність, специфіку людини або речей як вічних сутнос& тей світу. Мовою санскриту особливість — це вішеша , що і дало назву філософії вайшешика. У даршані&вайшешиці значна роль належить категорії небуття. Якщо є різниця між речами, значить вони перебу& вають у небутті. Інакшість речі — це її небуття. Як і в ньяї&даршані, звільнення індивідуальної душі відбувається під мудрим керівниц& твом Бога.

Першою спробою філософського осмислення релігійного змісту Вед були упанішади , на яких і базується значний пласт індійської філософії. В упанішадах є сюжет, який узято за основу цієї самобут& ньої філософії. Всесвіт, — зазначається в упанішадах, — це брахман, тобто ідеальний, духовний або розумний світовий початок — Бог. Різні народи мали своє уявлення про Бога.

Якщо Бог постає творцем світу, який стоїть поза світом або над світом, то таке переконання називається теїзмом (від грец. теос — Бог). У теїзмі Бог — це особистий початок (оскільки існує у вигляді особи), а тому досить часто називається особистим Богом. Проте теїзм з’явився лише на рубежі античності та середньовіччя, а в дав& нину уявлення про Бога було іншим. Уважалося, що все, що оточує нас, — це і є Бог, тому Бог і світ тотожні. Бог утілений у Всесвіті, Він скрізь, а тому ніде конкретно, Він не поза світом, а всередині нього, оскільки Він і є світ . Такий Бог називається безособовим, оскільки Бог і Всесвіт — одне і те ж. Зрозуміло, що в цьому випадку не було творіння, а світ, який є безконечним божеством, існує вічно, нізвідки не взявся і нікуди не може подітися. Це переконання називається пантеїзмом (від грец. пан — усе і теос — Бог, тобто все& божжя). Через стадію пантеїзму пройшли багато давніх народів. Теїзм і пантеїзм є варіантами монотеїзму (від грец. монос — один і теос — Бог) — уявлення, за яким існує лише один Бог (особистий або без! особовий) . Проте монотеїзму історично передував політеїзм (від грец. полі — багато і теос — Бог) — уявлення, за яким існує багато богів . Причому вони могли уявлятися у вигляді тварин, тобто бути зооморф ними (від грец. зоос — життя і морфос — вигляд, форма) або антро поморфними (від грец. антропос — людина і морфос — вигляд, форма). Монотеїзм є розвиненішою формою релігійних уявлень і відповідає вищому рівню історичного розвитку. Крім того, монотеїстичні пере& конання ближчі до філософії, аніж політеїстичні, а точніше — у моно& теїзмі міститься більше елементів філософії, аніж у політеїзмі. З цієї

СХІДНА ФІЛОСОФІЯ

причини філософія приділяє значно більше уваги монотеїзму, що існує у ви& гляді теїзму і пантеїзму.

Індійський брахман постає як без& особовий початок, пантеїстичне божес& тво. Брахман — це весь світ.

Індивідуальна людська душа — це атман , який є часткою брахмана і то& му повинен перебувати у єдності з ним. Проте душа не перебуває в єднос& ті з брахманом, оскільки постійно ві& докремлюється від нього й існує в яко& мусь фізичному тілі. Вірніше, атман ві& докремлюється від брахмана, тобто

частка цілого відділяється від нього і _{Брахман}

стає чимось конкретним, індивідуаль& ним, стає атманом і водночас з’явля& ється у вигляді рослини, тварини або людини. Поки це фізичне ті& ло живе, у ньому живе і душа — атман; коли тіло вмирає, атману треба було б повернутися до брахмана і злитися з ним, стати ним і перестати бути атманом. Проте цього не відбувається, і душа (ат& ман) вселяється в інше тіло, коли гине і воно, атман починає жи& ти в новому тілі — і так постійно.

Це вічне народження називається сансарою (колесо перероджень). У яке тіло вселитися (народитися) наступного разу, вирішується від& повідно до закону — карми : якщо одне життя було поганим, наступне

буде кращим і навпаки. Будь&яке фі& зичне і тілесне життя погане, адже тіло народжується і вмирає, а за життя воно зазнає різних страждань, незалежно від того, чиє це тіло — рослини, тварини або людини. Саме тому найкраще після чергової смерті з’єднатися з брахманом і більше не народжуватися на землі, не зазнавати відтоді ні народження, ні смерті, ні тілесних страждань. Якщо ат& ман з’єднається з брахманом, він пере& стане бути індивідуальною часткою, але стане брахманом, тобто всім, оскільки зливається з ним. Це можна пояснити

таким прикладом: якщо сіль покласти Колесо перероджень в склянку з водою, вона розчиниться,

але тоді стає сутністю води, тобто, зникнувши, перетвориться на щось набагато більше, аніж була спочатку. Так само й атман, утратив& ши свою індивідуальність, стане непомірно великим, дорівнюватиме брахману, помирає назавжди й перестає народжуватися на землі. З’єднавшись із брахманом, атман тим самим народиться назавжди і житиме вічно, бо брахман — вічний. Однак наша душа міцно прив’яза& на до сансари, і після чергової смерті ми знову народжуємося для того, щоб із часом знову померти. Заповітна мрія давнього індуса — не на& родитися більше, померти остаточно для того, щоб народитися наві& ки і, переставши бути собою, стати всім. Повернення до брахмана називається нірваною. Проте як її досягти?

Людина народжується знову через те, що сприймає себе як кон& кретну одиницю, індивідуальність «Я». Вона себе виокремлює, ін& дивідуалізує, а тому постійно живе в конкретному «Я»&тілі. Тільки відмова від власної індивідуальності та втрата себе через приєднан& ня до цілого — брахмана, тобто всього світу, відмова від власного «Я» та перетворення на елемент цілого, розуміння, що мене як та& кого немає, а є лише весь Всесвіт, а «Я» — розчиняється в ньому, і відкриває шлях до нірвани. І як тільки людина це зрозуміє та усві& домить, вона відірветься від сансари, звільниться від пут карми й зануриться в нірвану, тобто, померши черговий раз, більше не на& родиться на землі й стане частинкою неосяжного і вічного світу. Важко відмовитися від індивідуальної свідомості, важко перестати бути собою, майже неможливо повірити в те, що мене насправді не& має, що немає жодного мого «Я», але лише так можна перемогти злу долю постійних перероджень і знайти життя безкінечне й дос& конале без народжень, смертей і страждань, — уважали давньоін& дійські мудреці, прихильники Вед.

1. ×îìó ñâ³òîãëÿäí³ â÷åííÿ Ñòàðîäàâíüîãî Ñõîäó íàçèâàþòü ðåë³ã³éíî-ô³ëîñîôñüêèìè ?

2. ßêèé ïåð³îä ³íä³éñüêî¿ ô³ëîñîô³¿ ìຠíàçâó âåäè÷íà í³÷ ? Ùî òàêåÂåäè ?

3. Ùî â äàâí³é ³íä³éñüê³é ô³ëîñîô³¿ íàçèâàëè ñóòðîþ ³ êàðìîþ ?

4. Ùî áóëî âçÿòî çà îñíîâó ïîä³ëó ³íä³éñüêî¿ ô³ëîñîô³¿?

5. Ïîð³âíÿéòå ô³ëîñîô³¿-äàðøàíè — ñàíêõ’ÿ , éîãà , íüÿÿ òà âàéøåøèêà , âèçíà÷èâøè ïîä³áí³ òà â³äì³íí³ ðèñè.

6. Ùî òàêå Âåäè é óïàí³øàäè ? ßêó ðîëü â³ä³ãðàëè óïàí³øàäè ó ôîðìóâàíí³ ³íä³éñüêî¿ ô³ëîñîô³¿?

7. Ùî òàêå òå¿çì ³ ïàíòå¿çì ?

8. Ðîçêðèéòå çì³ñò ³ âçàºìîçâ’ÿçîê îñíîâíèõ ïîíÿòü ³íä³éñüêî¿ ô³ëîñîô³¿: áðàõìàí, àòìàí, êàðìà, ñàíñàðà .

9. Ùî îçíà÷ຠïîíÿòòÿ í³ðâàíà â ³íä³éñüê³é ô³ëîñîô³¿? Ó ÷îìó ïîëÿãàþòü òðóäíîù³ äîñÿãíåííÿ í³ðâàíè â óÿâëåíí³ äàâí³õ ³íä³éö³â?

10.Ô³ëîñîôñüêà êëàñèêà. Ïðîêîìåíòóéòå òàêèé ôðàãìåíò ç óïàí³øàä: «ßê ïðîòî÷í³ ð³êè çíèêàþòü ó ìîð³, óòðà÷àþ÷è ³ì’ÿ é ïîäîáó, òàê çíàþ÷èé (ìóäðåöü), â³äîêðåìëåíèé â³ä ³ìåí³ ³ ïîäîáè, ïðèõîäèòü äî áîæåñòâåííî¿ Ïóðóø³, ùî âèùå âèñîêîãî».

§ 4. Настика — заперечення сакральності Вед

Як ми вже знаємо, окрім ведичної філософії, в Індії існував філо& софський напрям настика , що заперечував сакральність Вед. До ньо& го належать: джайнізм, чарвака&локаята, веданта&міманса і буддизм.

Засновниками джайнізму вважають 24 мудрих першопредків, котрі завдяки власним зусиллям досягли всезнання й стали пере& можцями карми. Відповідно до їхнього вчення, шлях звільнення від страждань має три перлини — правильна віра як повага до іс& тини, досконале знання як основа правильної віри й правильна поведінка.

Джайни розробили оригінальне вчення про живу та неживу суб& станцію. Жива субстанція — це душа, а нежива — фізичний світ, у якому живуть душі. Усі душі мають різні ступені свідомості. До& сконалі душі належать до вищого класу, вони стали вічними і можуть пізнавати світ. Недосконалі душі — нижчий клас, вони і мають свідомість, але на найнижчому рівні розвитку (дотику). Не& досконалі душі живуть у землі, воді, вогні, повітрі і в рослинах. Між ними існують душі мурашок, бджілі людей. Душа наділена здатністю пізнавати навколишній світ, відчувати насолоду та страждання. Душа є вічною, вона може змінюватися й набувати форму тіл, у яких живе.

Третя перлина джайнізму — пра& вильна поведінка — дає змогу звіль& нитися від карм, які приносять страждання. Правильна поведінка передбачає дотримання п’яти запо& відей: неспотворення, або збережен&

ня життя (краще сидіти і постувати, Джайнізм

аніж ходити і тим самим знищувати комашок); правдивість; не вкради; утримання від спокуси; утримання від уподобань до чуттєвих об’єктів.

Мудреці&джайни вірили, що жит& тя — це страждання, а тому його ме& тою має бути звільнення від страж& дання. Найкращий спосіб — вести аскетичний спосіб життя та нічого не робити. Джайни не визнавали творця світу, оскільки Всесвіт існує сам по собі. Боги існують, але вони подібні до людей. Джайни визнава& ли всіх богів, мудреців і демонів ін& дійської міфології. Джайнізм став одним із релігійних вірувань.

^{Чарвака&локаята:} У VII–VI ст. до н. е. виникла фі& ^{«Насолоджуйся життям,} лософія чарвакалокаята — учення, поки живий!»

що визнає тільки цей світ. Його суть розкриває гасло: «Насолоджуйся

життям, поки живий!» Як бачимо, ця даршана була далекою від ви& знання сакральності Вед, а наведене гасло вказує на матеріалістич& не підґрунтя цієї філософії. Філософи чарваки&локаяти повністю заперечували існування Бога, карми та відплати за гріхи. Вони кри& тикували Веди, джайнізм і брахманізм.

Висловлюючи переконання бідних верств населення, представ& ники цієї філософії були ревними поборниками справедливості та кращих умов життя. В основі їхньої світоглядної концепції — світ, що складається з чотирьох елементів, з яких виникли всі предмети і явища: матеріальні та духовні — повітря, вогонь, вода і земля. Ду& ша не існує без тіла, а смерть людини означає одночасне руйнуван& ня тіла, свідомості та душі. Єдиним джерелом пізнання філософи чарваки&локаяти визнавали сприйняття реального світу. Їхня мо& раль зводилася до пошуку насолод. Відповідно добрим вчинком є той, що приносить якнайбільше насолоди, а поганим — той, що спричиняє страждання.

Іншу концепцію мала філософія ведантаміманса . Історики філософії вважають веданту&мімансу автентичною філософією ін& дійського народу.

Філософія веданти пройшла тривалий шлях розвитку, а її успіх пояснюється тим, що вона вперше в історії індійської філософії зрозуміла істинного мудреця в образі індійського народу. Відповідь на питання про сенс страждання індійського народу і кожної осо& бистості стала головним змістом філософської концепції веданти. Шукання ворогів та енергії для їх подолання — засадничий принцип індійської філософії веданти.

Своїми витоками веданта вважає даршану&мімансу, звідки і піш& ла назва веданта*міманса . Для міманси та веданти вчення сак& ральних текстів є «коренями» усілякого людського знання. Абсо& лютом у цій філософії вважається брахман&атман як поєднання суперечностей.

Веданта&міманса мала багато спільного з філософією буддизму, хоча й чинила йому опір.

Веданта&міманса

1. Ó ÷îìó îñîáëèâ³ñòü ô³ëîñîôñüêîãî íàïðÿìó íàñòèêà ? ßê³ ô³ëîñîô³¿ îá’ºäíàí³ öèì íàïðÿìîì?

2. Ðîçêðèéòå òðè ïåðëèíè äæàéí³çìó.

3. ×èì âèð³çíÿºòüñÿ ô³ëîñîô³ÿ ÷àðâàêà-ëîêàÿòà â³ä äæàéí³çìó?

4. ×îìó ô³ëîñîô³ÿ âåäàíòà-ì³ìàíñà ââàæàºòüñÿ ô³ëîñîô³ºþ ³íä³éñüêîãî íàðîäó?

§ 5. Чотири істини буддизму

Однією з найвідоміших неведичних індійських філософій є буддизм (від санскр. Будда — пробуджений, або просвітлений). Створення цього вчення пов’язане з легендою про принца, на ім’я Сіддхартха Гаутама (583–483 рр. до н. е.) Він був сином правителя провінції Капілаваста (південна частина Непалу). Згідно з легендою, батьку Гаутами було відкрито пророцтво: коли син виросте, то стане мудрецем і ченцем&аскетом у тому випадку, якщо побачить стару, хвору та мертву людину.

Батько, намагаючись відмежувати сина від реального життя, створив для нього ідеальний світ. Гаутама жив у розкішному пала& ці, оточеному прекрасним садом, у якому росли незвичайно красиві квіти й дерева, гуляли екзотичні тварини, лунав чарівний спів пта& хів, текли прозорі струмки з дивовижними рибами і били, сяючи в сонячному промінні, прекрасні фонтани. Гаутама був молодий, здо& ровий і багатий. Він жив безтурботно й щасливо, гуляючи в рай& ському саду та милуючись квітучою природою. Його палац і сад були ізольовані від усього зовнішнього світу, він його ніколи не бачив і не знав. Гаутамі здавалося, що його молодість, здоров’я і багатство вічні й незмінні, а щастя — нескінченне.

Одного дня, гуляючи в саду, принц підійшов до самого його краю, переліз через високу огорожу і вирішив подивитися, що існує за межами його прекрасного світу. По дорозі він зустрів сивого старця з обличчям, порізаним глибо& кими зморшками, і зрозумів, що мо& лодість його не вічна і він сам коли& небудь стане таким же старцем — слабким і безпорадним. Потім він зустрів людину, яка мучилася важ& кою хворобою, усе її тіло було покри& те жахливими виразками. Гаутама зрозумів, що здоров’я його також не вічне. Потім побачив жебрака в бруд& ному дранті, який простягував до нього кістляву руку за подаянням, і зрозумів, що він теж міг би бути жеб& раком і терпіти жалюгідне існування, випрошуючи милостиню. Адже ба& гатство не вічне — сьогодні воно є, але немає жодної гарантії, що і завтра Народження Будди він буде так само багатий. Крім того,

йому просто пощастило народитися в багатих батьків, але ж він міг би бути і сином бідняка. Живучи безтурботно у своєму саду і вва& жаючи життя прекрасним, Гаутама глибоко помилявся, оскільки не бачив, яким нещасним і сумним воно може бути. Лише в його ма& ленькому, закритому від світу куточку воно гарне, а за його межа& ми — зовсім інакше. Адже лише тепер — і причому випадково, не за свої заслуги — він молодий, здоровий і багатий, але цілком міг би бути старим, хворим і убогим. Печалі в житті трапляються набагато частіше, аніж радощі, а щастя, немов чорний лебідь, — рідкісний птах на землі. Життя, зрозумів Гаутама, наповнене стражданнями й нещастями.

Принц обдумав усе це і відкрив одну істину, яка осяяла його. Він став просвітленим, або Буддою . Цю істину він узяв за основу вчення, яке незабаром стало знаменитим і знайшло багато прибічників.

Якщо абстрагуватися від легенди, можемо дізнатися, що Будда пройшов довгий шлях навчання. Він ретельно вивчав усі відомі на той час філософські погляди й запропонував відмовитися від по& шуку відповідей на запитання: чи вічним є світ? Як співвідносяться ду& ша і тіло? Чи є безсмертним той, хто пізнав істину? Запропонована Буддою істинна поведінка ґрунтувалася на чотирьох основних істинах, восьмискладовому шляху звільнення, законі взаємного виникнення та трьох засадничих характеристиках буття — несталості, безособистісності та незадоволеності.

Символічна схема буддизму

Насамперед нам необхідно спробувати зрозуміти чотири істини. Перша істина про страждання стверджує, що життя — це страж* дання , а тому — зло. Яка людина скаже, що життя її щасливе і що в неї все так, як їй хотілося б, а не навпаки? Важко знайти щасливця, зате кожен із нас чимось невдоволений, засмучений, ображений, зазнає швидше страждання, аніж радощів, а якщо вони є, то печа& лей, невлаштованості, незадоволення все одно більше.

Друга істина про причини страждання є відповіддю на запитання: у чому причина людського страждання й нещасного життя? Ця причина полягає в постійному прагненні людини до чогось, що ро& зуміється дуже широко й називається в буддизмі прагненням . Людина завжди прагне до чогось, чогось хоче, має певні бажання і хоче їх реалізувати. Визначте в думках коло ваших бажань, а потім коло ваших можливостей. Друге виявиться меншим від першого і розміщуватиметься всередині нього. Не дивно, що ми хочемо завжди більшого й кращого.

Оскільки можливості не збігаються з бажаннями, ми збільшуємо свої можливості, удосконалюємо себе, щоб досягти бажаного. Ми ставимо перед собою цілі й прагнемо до них, і тому все наше життя — боротьба та напруження. Проте як тільки ми досягаємо, чого хотіли, як тільки коло можливостей збіглося з колом бажань, останнє тут же збільшується, у нас з’являються нові цілі, і ми знову прагнемо й напружуємося і, головне, знову страждаємо від того, що бажане не збігається з дійсним.

Отже, наші бажання — це горизонт, що нестримно віддаляється, а наше життя — постійна гонитва за нездійсненним і неможливим — тому і є стражданням: ми хочемо отримати те, що отримати не мо& жемо. Цей сюжет знайомий кожному з дитинства з прекрасної пушкінської казки про рибалку і рибку: як тільки чергове бажання старої виконувалося, вона негайно хотіла більшого, а в результаті опинилася біля розбитого корита.

До такого ж сумного кінця приходить і наша гонитва за ефемер& ним горизонтом бажань. Щодня ми живемо, готуючись до якогось «завтра», у якому нарешті реалізуються наші цілі й настане бажане, почнеться «справжнє» життя. Проте настає «завтра», а ми витрача& ємо його на підготовку вже до іншого «завтра», уважаючи, що там& то, напевно, настане наше щастя. Так проходить наше життя — мов за чернеткою. Ми до чогось готуємося і чогось чекаємо, а в резуль& таті виявляється, що «чистовика» життя не буде, що «завтра» не на& стане й для майбутнього вже немає часу.

Французький письменник А. Франс в оповіданні «Сад Епікура» писав: «Мені ще не було десяти, я вчився в дев’ятому класі (мається на увазі зворотний рахунок. — Авт. ), коли наш викладач пан Грепіне прочитав нам на уроці байку “Чоловік і Геній”. Але я пам’ятаю її, немов це було вчора.

Геній дав дитині клубок ниток і сказав: “Це нитка твого життя, візьми її. Коли захочеш, щоб час минав швидше, потягни за нитку: дні твої потечуть швидше або повільніше, дивлячись на те, з якою швидкістю ти розмотуватимеш клубок. Якщо до нього не доторкати& мешся, життя твоє стоятиме на місці”.

Хлопець узяв клубок, став смикати нитку — спочатку для того, щоб стати дорослим, потім, щоб одружитися з дівчиною, яку полю& бив, потім, щоб побачити, як виросли діти, щоб швидше досягти успі& ху, почестей, заробити грошей, щоб скинути тягар турбот, щоб уникнути смутку, пов’язаних з віком недуг, нарешті — на жаль! — щоб покінчити з надокучливою старістю. Після приходу Генія він прожив на світі чотири місяці і шість днів».

Третя істина — про шляхи подолання страждань — стверджує, що здолати страждання можна через усунення прагнення , тобто по& стійного людського бажання чогось. Якщо марно гнатися за тим, що розширюється довкола бажань, збільшуючи при цьому коло можливостей, то чи не краще звузити коло бажань до кола можли& востей. Адже можливості меншими не стануть, а обмежені бажання, що збігаються з можливостями, є довгоочікуваною гармонією лю& дини із самою собою, припиненням боротьби, напруження і страж& дань. Крім того, вічне прагнення до більшого і кращого, гонитва за бажаннями приковує до колеса сансари і змушує народжуватися знову — для нового життя, нових прагнень і страждань.

Відмовляючись від своїх бажань, людина тим самим відмовля& ється від самої себе, утрачає індивідуальне «Я» і занурюється в нір& вану, тобто вмирає назовсім для того, щоб жити вічно. Обмеження і знищення бажань є єдиним способом подолати зло земного страж& денного життя й знайти вічність і щастя.

Усунення власних бажань називається аскетизмом і є шляхом правильного життя в буддистському вченні.

Четверта буддистська істина — про шлях до припинення страждань — стверджує, що правильна життєва дорога та, що веде до нірвани. Це серединний шлях, який керується трьома основ& ними принципами — мудрістю, моральністю і зосередженістю. Серединний шлях складається із восьми ступенів і називається восьмискладовим шляхом . Перший ступінь — правильне розуміння (тобто пізнання чотирьох благородних істин). Другий ступінь — пра& вильна поведінка, яка полягає в тому, щоб перетворити життя на світлі істини та проявляти співчуття до всіх живих істот. Третій ступінь є правильна мова, нехитра, правдива і дружня. Четвертий ступінь передбачає правильну поведінку — утримання від непра& вильних дій. П’ятий ступінь — правильний спосіб життя, або отримання засобів для життя чесним шляхом. Шостий ступінь — правильні зусилля: постійне бажання підтримувати моральність (не шкодити живим істотам, не брати чужого, не перелюбствувати, не вести світських брехливих розмов, не вживати п’янкі напої). Сьомий ступінь передбачає правильний напрям думок, тобто постійне утримання в пам’яті того факту, що світ мінливий. Восьмий ступінь є правильним зосередженням за допомогою чотирьох істин на шляху до нірвани.

Буддизм відхиляє життя, спрямоване на отримання насолод, але, з іншого боку, він заперечує і аскетизм як крайню форму запе& речення всього людського, земного. Дотримуючись чотирьох бла& городних істин і восьмискладового шляху вдосконалення, людина здатна припинити свої страждання, зупинити сансару — колесо постійних життєвих перероджень — і вийти в простір нірвани — заспокоєння власного «Я».

Основна увага в буддизмі приділяється стану «просвітлення» через праведне життя та розуміння істини про вічну змінність усього існуючого.

Філософія буддизму дає можливість кожній людині усвідомити здатність індивідуального духовного зростання та удосконалення через дотримання послідовності проходження морально&етичних ступенів. Буддизм спрямований на активне практичне застосу& вання та вирішення проблем людини в період її життя, а не колись на небесах. Вона спроможна впливати на перебіг подій свого життя.

Найвідоміший буддистський монастир Китаю — Шаолінь