Контрольная работа: Нещасні випадки на виробництві

1. Теоретична частина

1.1 Нещасні випадки, що пов’язані з виробництвом. Порядок їх розслідування, спеціальне розслідування

Нещасний випадок – це випадок, який стався з людиною із-за непередбачених обставин та умов,внаслідок чого була завдана шкода здоров'ю людини або наступила смерть потерпілого. Нещасний випадок на виробництві пов'язується з дією небезпечного виробничого фактора. Нещасні випадки поділяють за тяжкістю, кількістю потерпілих та їхніми зв'язками з виробництвом (за страховою ознакою).

Класифікація нещасних випадків за видами показана на рис. 1.1.

Рис. 1.1. – Види нещасних випадків

На рис. 1.2. представлена класифікація нещасних випадків, пов'язаних з виробництвом та за його межами

Рис. 1.2. – Класифікація нещасних випадків

Відповідно до законодавства роботодавець організовує розслідування та веде облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій. За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов'язаний видати потерпілому або іншій зацікавленій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування. У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов'язковим для роботодавця і може бути оскаржене у судовому порядку.

З метою об'єднання зусиль найманих працівників, учених, спеціалістів з охорони праці та окремих громадян для поліпшення охорони праці, захисту працівників від виробничого травматизму і професійних захворювань можуть створюватись асоціації, товариства, фонди та інші добровільні об'єднання громадян, що діють відповідно до закону.

Розслідування нещасних випадків

Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року №1112.

Розслідуванню підлягають раптові погіршення стану здоров'я працівника або особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, поранення, травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, інші ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті на підприємстві.

Визнаються пов'язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових (посадових) обов'язків, у тому числі у відрядженнях, а також ті, які сталися під час:

− перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу, починаючи з моменту приходу працівника на підприємство і до його виходу (який повинен фіксуватися відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку) або за дорученням роботодавця в неробочий час, під час відпустки, у вихідні та святкові дні;

− підготовки до роботи, приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захисту, одягу, виконання заходів особистої гігієни, пересування по території підприємства перед початком роботи і після її закінчення;

− проїзду на роботу чи з роботи на транспортному засобі підприємства або на іншому транспортному засобі, наданому роботодавцем;

− використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця відповідно до встановленого порядку;

− виконання дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий, тобто дій, які не входять до кола виробничого завдання чи прямих обов'язків працівника (надання необхідної допомоги іншому працівникові, дії щодо попередження можливих аварій або рятування людей та майна підприємства, інші дії за наявності розпорядження роботодавця тощо);

− ліквідації аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на виробничих об'єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством;

− надання підприємством шефської допомоги;

− перебування на транспортному засобі або на його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо причина нещасного випадку пов'язана з виконанням потерпілим трудових (посадових) обов'язків або з дією на нього небезпечних чи шкідливих виробничих факторів або середовища;

− надання необхідної допомоги або рятування людей, виконання дій, пов'язаних із запобіганням нещасним випадкам з іншими особами у процесі виконання трудових обов'язків;

− прямування працівника до (між) об'єкта (ми) обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого об'єкта за дорученням роботодавця;

− прямування до місця відрядження та в зворотному напрямку відповідно до завдання про відрядження.

Нещасні випадки визнаються пов'язаними з виробництвом також у випадках:

− раптового погіршення стану здоров'я працівника або його природної смерті під час перебування на підземних роботах чи після виведення працівника на поверхню з ознаками гострої серцево-судинної недостатності;

− нанесення тілесних ушкоджень іншою особою або вбивство працівника під час виконання чи у зв'язку з виконанням ним трудових (посадових) обов'язків незалежно від порушення кримінальної справи;

− які сталися з працівниками на території підприємства або в іншому місці роботи під час перерви для відпочинку та харчування, яка встановлюється згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також під час перебування працівників на території підприємства у зв'язку з проведенням роботодавцем наради, отриманням заробітної плати, обов'язковим проходженням медичного огляду тощо, а також у випадках, передбачених колективним договором (угодою).

За висновками роботи комісії з розслідування не визнаються пов'язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівниками:

− за місцем постійного проживання на території польових і вахтових селищ;

− під час використання ними в особистих цілях транспортних засобів, машин, механізмів, устаткування, інструментів підприємства;

− внаслідок отруєння алкоголем, наркотичними або іншими отруйними речовинами, а також унаслідок їх дії (асфіксія, інсульт, зупинка серця тощо) за наявності медичного висновку, якщо це не викликано застосуванням цих речовин у виробничих процесах або порушенням вимог безпеки щодо їх зберігання і транспортування, або якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, був відсторонений від роботи згідно установленого порядку;

− під час скоєння ними злочинів або інших правопорушень, якщо ці дії підтверджені рішенням суду;

− у разі природної смерті або самогубства, що підтверджено висновками судово-медичної експертизи та органів прокуратури.

Про кожний нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу уповноважену особу підприємства і вжити заходів для надання необхідної допомоги.

Роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок, крім випадків із смертельним наслідком та групових, повинен:

− повідомити про нещасний випадок відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (далі – Фонд) за формою, що встановлюється цим Фондом, якщо потерпілий є працівником іншого підприємства, – це підприємство, у разі нещасного випадку, що стався внаслідок пожежі, – відповідні органи державної пожежної охорони, а в разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) – відповідні установи (заклади) державної санітарно-епідеміологічної служби;

− організувати його розслідування й створити комісію з розслідування у складі не менш ніж трьох осіб.

До складу комісії з розслідування входять: керівник (спеціаліст) служби охорони прані або посадова особа (спеціаліст), на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (голова цієї комісії), керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст, представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, інші особи.

Керівник робіт, який безпосередньо відповідає за охорону праці на місці, де стався нещасний випадок, до складу комісії з розслідування не включається.

Комісія з розслідування зобов'язана протягом трьох діб:

− обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і причетних осіб та отримати пояснення потерпілого, якщо це можливо;

− визначити відповідність умов і безпеки праці вимогам нормативно-правових актів про охорону праці;

− з'ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку, визначити, пов'язаний чи не пов'язаний цей випадок з виробництвом;

− визначити осіб, які допустили порушення нормативно-правових актів про охорону праці, а також розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;

− скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 у двох примірниках, а також акт за формою Н-1 або акт за формою НПВ про потерпілого у шести примірниках і передати його на затвердження роботодавцю;

− у випадках виникнення гострих професійних захворювань (отруєнь), крім акта за формою Н-1, складається також карта обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П-5;

До першого примірника акта розслідування нещасного випадку за формою Н-5 (далі – акт розслідування нещасного випадку) додаються акт за формою Н-1 або НПВ, пояснення свідків, потерпілого, витяги з експлуатаційної документації, схеми, фотографії та інші документи, що характеризують стан робочого місця (устаткування, машини, апаратура тощо), у разі необхідності, також медичний висновок про наявність в організмі потерпілого алкоголю, отруйних чи наркотичних речовин.

Нещасні випадки, про які складаються акти за формою Н-1 або НПВ, беруться на облік.

Роботодавець повинен розглянути і затвердити акти за формою Н-1 або НПВ протягом доби після закінчення розслідування, а щодо випадків, які сталися за межами підприємства, – протягом доби після одержання необхідних матеріалів.

Акти розслідування нещасного випадку, акти за формою Н-1 або НПВ разом з матеріалами розслідування підлягають зберіганню протягом 45 років на підприємстві, працівником якого є (був) потерпілий.

У разі ліквідації підприємства акти розслідування нещасних випадків, акти за формою Н-1 або НПВ підлягають передачі правонаступникові, який бере на облік ці нещасні випадки, а у разі його відсутності або банкрутства – до державного архіву.

По закінченні періоду тимчасової непрацездатності або у разі смерті потерпілого роботодавець, який бере на облік нещасний випадок, складає повідомлення про наслідки нещасного випадку за формою Н-2 і в десятиденний термін надсилає його організаціям і посадовим особам, яким надсилався акт за формою Н-1 або НПВ.

Нещасний випадок, про який безпосереднього керівника чи роботодавця потерпілого своєчасно не повідомили, або якщо втрата працездатності від нього настала не одразу, незалежно від терміну, коли він стався, розслідується протягом місяця після отримання заяви потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси.

Контроль за своєчасністю і об'єктивністю розслідування нещасних випадків, їх документальним оформленням та обліком, виконанням заходів щодо усунення причин здійснюють органи державного управління, органи державного нагляду за охороною праці, Фонд відповідно до їх компетенції.

Громадський контроль здійснюють трудові колективи через обраних ними уповноважених з питань охорони праці та профспілки через виборні органи і своїх представників.

Ці органи мають право вимагати від роботодавця складення акта за формою Н-5, акта за формою Н-1 або НПВ або його перегляду, якщо встановлено, що допущено порушення вимог цього Положення або інших нормативно-правових актів про охорону праці.

У разі відмови роботодавця скласти акт за формою Н-5, Н-1 або НПВ про нещасний випадок чи незгоди роботодавця, потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, зі змістом акта розслідування нещасного випадку, акта за формою Н-1 питання вирішується в порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів.

Спеціальне розслідування нещасних випадків.

Спеціальному розслідуванню підлягають:

− нещасні випадки із смертельним наслідком;

− групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше працівниками незалежно від тяжкості ушкодження їх здоров'я;

− випадки смерті на підприємстві;

− випадки зникнення працівника під час виконання ним трудових обов'язків.

Про груповий нещасний випадок, нещасний випадок із смертельним наслідком, випадок смерті, а також зникнення працівника під час виконання ним трудових обов'язків роботодавець зобов'язаний негайно передати засобами зв'язку повідомлення за встановленою формою:

− відповідному територіальному органу Держнаглядохоронпраці;

− відповідному органу прокуратури за місцем виникнення нещасного випадку;

− відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду;

− органу, до сфери управління якого належить це підприємство (у разі його відсутності – відповідній місцевій держадміністрації або виконавчому органу місцевого самоврядування);

− відповідній установі (закладу) санітарно-епідеміологічної служби у разі виявлення гострих професійних захворювань (отруєнь);

− профспілковій організації, членом якої є потерпілий;

− відповідному органу з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та іншим органам (у разі необхідності).

Зазначені органи (організації) повідомляють про нещасний випадок свої вищестоячі органи (організації) згідно з установленим порядком.

Зазначене повідомлення надсилається також у разі, коли смерть потерпілого настала внаслідок нещасного випадку, що стався раніше.

Спеціальне розслідування нещасного випадку із смертельним наслідком, групового нещасного випадку, випадку смерті, а також випадку зникнення працівника під час виконання ним трудових обов'язків організовує роботодавець (якщо постраждав сам роботодавець, – дорган, до сфери управління якого належить підприємство, а у разі його відсутності – відповідна місцева держадміністрація або виконавчий орган місцевого самоврядування).

Розслідування цього випадку проводиться комісією із спеціального розслідування, яка призначаєтьсянаказом керівника територіального органу Держнаглядохоронпраці за погодженням з органами, представники яких входять до складу цієї комісії.

До складу комісії із спеціального розслідування включаються: посадова особа органу державного нагляду за охороною праці (голова комісії), представник відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду, представники органу, до сфери управління якого належить підприємство, а у разі його відсутності – відповідної місцевої держадміністрації або виконавчого органу місцевого самоврядування, роботодавця, профспілкової організації, членом якої є потерпілий, вищестоячого профспілкового органу або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, а у разі розслідування випадків виявлення гострих професійних захворювань (отруєнь) також спеціаліст відповідної установи (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби.

Спеціальне розслідування нещасних випадків проводиться протягом не більше 10 робочих днів. У разі необхідності встановлений термін може бути продовжений органом, який призначив розслідування.

За результатами розслідування складається акт спеціального розслідування за формою Н-5, акти Н-1 або НПВ, а також оформляється карта обліку професійного захворювання (отруєння) на кожного потерпілого за формою П-5, якщо нещасний випадок пов'язаний із гострим професійним захворюванням (отруєнням).

Акт за формою Н-1 або НПВ на кожного потерпілого складається відповідно до акта спеціального розслідування у двох примірниках, підписується головою та членами комісії із спеціального розслідування і затверджується роботодавцем протягом доби після одержання цих документів.

1.2 Нормування і розрахунок природного освітлення

Природне освітлення виробничих приміщень може здійснюватися світлом неба або прямим сонячним світлом через світлові прорізи (вікна) в зовнішніх стінах або через ліхтарі (аераційні, зенітні), що встановлені на покрівлях виробничих будівель.

Залежно від призначення промислові будівлі можуть бути одноповерхові, багатоповерхові та різних розмірів і конструкцій. Залежно від цього і вимог технологічного процесу можуть бути застосовані такі види природного освітлення:

1.Бокове одностороннє або двостороннє, коли світлові отвори (вікна) знаходяться в одній або в двох зовнішніх стінах.

2.Верхнє, коли світлові отвори (ліхтарі) знаходяться у верхньому перекритті будівлі.

3.Комбіноване, коли застосовується одночасно бокове і верхнє освітлення.

Згідно з вимогами СНиП ІІ-4–79 «Естественное и искусственное освещение. Нормы проектирования», в приміщеннях із постійним перебуванням людей в них повинно бути передбачене природне освітлення. Основною нормованою величиною природного освітлення є КПО, або (е) – коефіцієнт природної освітленості. Фактичний КПО визначають відношенням заміряної освітленості на робочому місці у виробничому приміщенні Е_вн до одночасної освітленості зовні приміщення Е_зовн у горизонтальній площині при відкритому небосхилі (щоб ніщо не затінювало фотоелемент люксметра) і дифузному світлі (сонце закрите хмарою). Оскільки ця величина відносна, то виражається у відсотках:

КПО=(Е_вн /Е_зовн )∙100, % (2.1)

Нормування КПО залежить від виду природного освітлення та ряду супутніх факторів.

При боковому освітленні нормується мінімальне значення КПО – е_min . У випадку однобічного – в точці на відстані 1 м від стіни – найбільш віддаленої від світлових отворів, але не більш ніж 12 м від них (рис. 2.1).

Рис. 2.1 –Схеми видів природного освітлення та нормування КПО за розрізами приміщень: а) – бокове одностороннє освітлення; б) – бокове двостороннє освітлення; в) – верхнє освітлення; г) – комбіноване освітлення. е_ср – рівень середнього значення КПО; М – позиція, в якій нормується мінімальне значення КПО – е_мін

При верхньому та комбінованому освітленні нормується середнє значення КПО.

Нормоване значення КПО (е_н ) залежить від характеру зорової роботи (розряду), системи природного освітлення та особливостей світлового клімату і сонячності клімату в районі розташування будівлі, які визначають через коефіцієнти т – світлового клімату і с – сонячності клімату. Вся територія СНД поділена на 5 світлових поясів. Відповідно І, II, III, IV, V – світлові пояси. В будівельних нормах наведені норми природної освітленості для III світлового поясу, які можна перерахувати для будь-якого іншого поясу за рівнянням:

е_н ^{І,ІІ,ІІІ,ІV,V} =е^ІІІ ∙с∙т, % (2.2)

Коефіцієнт світлового клімату і сонячності клімату визначаються залежно від світлового поясу території. Наведемо деякі міста, розташовані у відповідних світлових поясах (с.п.):

I с.п. – Петрозаводськ, Нарьянмар, Воркута, Мурманськ та ін.

II с.п. – Тула, Магадан, Санкт-Петербург, Верхоянськ, Петропавловськ-Камчатський та ін.

ІІІ с.п. – Якутськ, Омськ, Охотськ, Москва, Мінськ, Н-Новгород, Саратов та ін.

IV с.п. – Київ, Харків, Донецьк, Луганськ, Миколаїв, Херсон, Львів, Тернопіль, Вінниця, Житомир та ін.

V с.п. – Сімферополь та інші міста Криму.

Нормований рівень природної освітленості забезпечується площею світлових отворів у зовнішніх огородженнях на основі розрахунків при проектуванні:

При боковому освітленні:

S_в =е_н ∙h_в ∙S_n ∙К_зб ∙К_з / t₀ ∙r₁ ∙100, м² (2.3)

При верхньому освітленні:

S_в.п. =у_н ∙h_п ∙S_n ∙К_з / t₀ ∙r₂ ∙100, м² (2.4)

де е_н – КПО за нормами; S_в та S_в.п – площа вікон та ліхтарів, відповідно; S_n –площа підлоги; h_в та h_п – світлові характеристики вікна та ліхтаря (орієнтовно приймається для вікон 8,0…15,0, для ліхтарів 3,0…5,0); К_зб –враховує затінення вікон напроти стоячими будівлями, приймається в межах 1…1,5; К_з –коефіцієнт запасу, приймається 1,5…2; r₁ та r₂ – коефіцієнти, які враховують підвищення КПО від відбитого світла r₁ =1,5.. 3,0 (більше значення при боковому односторонньому освітленні); r₂ =1,1…1,4; t₀ – загальний коефіцієнт світлопроникнення, який визначається за допомогою таблиць, наведених у нормативних документах.

1.3 Основні ізолювальні електрозахисті засоби для роботи в електроустановках. Правила користування та терміни випробувань

Під час обслуговування електроустановок повинні застосовуватись засоби захисту від ураження електричним струмом (електрозахисні засоби), від впливу електричного поля, а також засоби індивідуального (далі – ЗІЗ) та колективного захисту згідно з ГОСТ 12.4.011.

Ізолювальні електрозахисні засоби поділяються на основні і додаткові.

Основні ізолювальні електрозахисні засоби, які повинні застосовуватись в електроустановках, наведено в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 – Основні електрозахисні засоби для роботи в електроустановках

В електроустановках для виконання оперативних вмикань (вимикань) роз'єднувачів, відокремлювачів, вимикачів напругою понад 1000 В з ручним приводом, установлення деталей розрядників тощо необхідно використовувати ізолювальні оперативні штанги; для виконання різних операцій (наприклад, для замінювання запобіжників) слід застосовувати універсальні ізолювальні оперативні штанги зі знімними головками (робочими частинами); у разі установлення на струмовідних частинах електроустановок переносних заземлень слід застосовувати штанги переносних заземлень; в електроустановках 110 кВ і більше для складених штанг переносних захисних заземлень допускається застосовувати металеві струмопровідні частини за наявності ізолювальної частини (з рукояткою).

В електроустановках різних класів напруг необхідно використовувати ізолювальні кліщі:

− в електроустановках напругою до 10 кВ – для замінювання запобіжників;

− в електроустановках напругою до 35 кВ – для знімання огороджень, накладок та для виконання інших аналогічних робіт.

Замість ізолювальних кліщів, у разі необхідності, допускається застосування ізолювальних штанг з універсальною головкою.

В електричних колах напругою до 10 кВ включно для вимірювання струму, напруги і потужності без порушення цілісності цих кіл необхідно застосовувати електровимірювальні кліщі, принцип дії яких полягає в тому, що струм вимірюють приладом, увімкненим у вторинну обмотку трансформатора струму, а первинною обмоткою є шина або провід із струмом, що підлягає вимірюванню.

В електроустановках до і понад 1000 В для визначення наявності або відсутності напруги повинні застосовуватись покажчики напруги контактного та безконтактного типів.

Покажчики напруги повинні показувати режими «напруга наявна» або «напруга відсутня» змінюванням сигнального режиму. У цьому разі режим «напруга наявна» повинен забезпечуватись візуальною індикацією або (і) звуковою сигналізацією. Режим «напруга відсутня» повинен забезпечуватись відсутністю індикації та сигналізації.

У разі постійної автоматичної самоперевірки працездатності покажчика напруги індикація і сигналізація справності повинні відрізнятись відчутним змінюванням тривалості (частоти або тембру – для звукової сигналізації або місцем розміщення – для світлової індикації) сигнального імпульсу і легко відрізнятись працівниками від показу режиму «напруга наявна».

Візуальна індикація та звуковий сигнал можуть бути неперервними, переривчастими або змінної інтенсивності.

Для покажчиків напруги з неперервною візуальною індикацією та звуковою сигналізацією показом режиму «напруга наявна» потрібно вважати відчутне для працівника змінювання режиму відображення або звучання.

Для покажчиків напруги з імпульсною візуальною індикацією та звуковою сигналізацією показом режиму «напруга наявна» потрібно вважати такий режим, коли інтервал між імпульсами візуальної індикації або звукової сигналізації не перевищує 2 с.

Під час визначення наявності напруги чіткий показ режиму «наявність напруги» повинен забезпечуватись:

− інтенсивністю візуальної індикації, яка повинна бути достатня для сприйняття в найнесприятливішому режимі за інтенсивністю освітлення довкілля, коли має місце пряме попадання сонячних променів на покажчик напруги у робочому положенні;

− за умови орієнтування покажчика напруги рукояткою вниз (відхилення від вертикалі в ясну погоду повинно становити не менше 45°);

− звуковою сигналізацією достатньої інтенсивності сигналу, вимоги до якої наведено нижче.

Під «прямим попаданням сонячних променів» необхідно вважати, залежно від конструкції покажчика, попадання сонячних променів на корпус робочої частини покажчика напруги, затінювач або індикатор.

Для низьковольтних покажчиків напруги дозволяється штучне затінювання індикатора шляхом його відповідного орієнтування.

В електроустановках для пошуку пошкодженої ділянки розгалуженої кабельної або повітряно-кабельної мережі напругою 6, 10 кВ у разі будь-якого пошкодження ліній і обладнання, що призводить до замикання однієї або кількох фаз на землю, необхідно застосовувати світлосигнальні покажчики пошкодження кабелів, які за принципом дії є високовольтними випрямлячами змінного струму.

Світлосигнальні покажчики пошкодження кабелів повинні складатись з двох ізольованих корпусів, кожний з яких повинен мати робочу частину, в якій розміщуються елементи електричної схеми: газорозрядна індикаторна лампа, яка дозволяє визначати стан фази, що випробовується, за змінюванням висоти світлового стовпа; випрямні елементи, струмообмежувальні резистори; ізолювальну частину і рукоятку.

Окремі частини світлосигнальних покажчиків пошкодження кабелів повинні витримувати таку випробну напругу:

− 10 кВ протягом 60 с – робоча частина кожного корпусу покажчика;

− 40 кВ протягом 300 с – ізолювальні частини покажчика;

− 20 кВ протягом 60 с – ізоляція з'єднувального проводу.

Струм, що протікає через світлосигнальний покажчик пошкодження кабелів за робочої напруги, не повинен перевищувати 10 мА.

В електроустановках напругою до 1000 В включно як основний, а в електроустановках напругою понад 1000 В як додатковий електрозахисний засіб для захисту від торкання руками до частин електроустановки, що перебувають під напругою, необхідно застосовувати такі діелектричні рукавички: безшовні, виготовлені з натурального латексу (ревультексу), або із швом, виготовлені з листової гуми. Довжина діелектричних рукавичок повинна бути не менше 350 мм, а їхній розмір повинен давати змогу надягати під них вовняні або бавовняні рукавички – для захисту рук від холоду. Ширина діелектричних рукавичок по нижньому краю повинна дозволяти натягувати їх на рукава верхнього одягу.

Норми і терміни електричних експлуатаційних випробувань засобів захисту

1.4 Пожежна профілактика при проектуванні і будівництві промислових підприємств

Будівля вважається правильно спроектованою у тому випадку, якщо разом з рішенням функціональних, санітарних і інших технічних і економічних вимог забезпечені умови пожежної безпеки.

Відповідно до СНиП П – 2–80 усі будівельні матеріали по займистості підрозділяють на три групи:

1) що не згорають , які під дією вогню або високих температур не займаються і не обвуглюються (до них відносять багато металів і матеріали мінерального походження);

2) важкоспалимі , які здатні займатися і продовжувати горіти тільки при постійній дії стороннього джерела займання (наприклад, конструкції з деревини, просочені або покриті вогнезахисними складами);

3) що згорають , які здатні самостійно горіти після видалення джерела займання (до них відносять багато пластичних матеріалів, у тому числі вживані в будівництві).

Займистість будівельних конструкцій визначають, як правило, займистістю матеріалів, з яких вони виготовлені.

В умовах пожежі, окрім високих температур, на будівельні конструкції чинять дію їх власна маса і експлуатаційні навантаження, а також додаткові, статичні навантаження (від пролитої при гасінні пожежі води або уламків конструкцій, що обрушилися) і динамічних дій (водяні струмені або уламки, що падають). В результаті вказаних дій конструкції деформуються і втрачають міцність. Здатність конструкцій чинити опір дії пожежі при збереженні експлуатаційних функцій називається вогнестійкістю .

Вогнестійкість конструкцій характеризується межею вогнестійкості, що є часом в годиннику від початку випробування конструкції по стандартному температурному режиму до виникнення одного з наступних ознак: утворення в конструкції тріщин або отворів, крізь які проникають продукти горіння або полум'я; підвищення температури поверхності конструкції, що не обігрівається в середньому більш ніж на 140° С; втрати конструкцією своєї здатності; переходження горіння в суміжні конструкції або приміщення; руйнування вузлів кріплення конструкції.

Підвищити вогнестійкість будівель і споруд можна облицюванням або обштукатурюванням металевих конструкцій. Перевагою користуються облицювальні матеріали, що мають мінімальну масу і мінімальний коефіцієнт температуропровідності. Велике значення має захист дерев'яних конструкцій, оскільки при нагріві їх поверхні до 270 – 280° С вони запалюються і продовжують горіти самостійно. З існуючих видів штукатурки, перевага віддається вапняно-цементній товщиною 20 мм, азбестоцементній або гіпсовій.

Іншим ефективним видом вогнезахисної обробки деревини є просочення антипиренами. Антипирени є хімічними речовинами, призначеними для надання деревині негорючості (наприклад, фосфорнокислий амоній, сірчанокислий амоній). До поверхневої обробки відноситься також спосіб покриття дерев'яних конструкцій вогнезахисними фарбами.

Зонування території . Цей захід полягає в групуванні при генеральному плануванні підприємств в окремі комплекси об'єктів, споріднених по функціональному призначенню і ознаці пожежної небезпеки. Для таких комплексів на промисловому майданчику відводять певні ділянки. При цьому споруди з підвищеною пожежною небезпекою розташовуються з підвітряного боку. При зонуванні враховують рельєф місцевості, напрям і силу пануючих вітрів і т. п.

Іскри від промислових печей і установок з відкритим вогнем часто є причинами виникнення пожеж, тому котлові, ливарні цехи і установки з відкритим вогнем розташовують з підвітряного боку по відношенню до відкритих складів ЛВЖ, зріджених газів і т. п. Важливе значення для пожежної безпеки має правильний пристрій внутрішньозаводських доріг, які повинні забезпечувати безперешкодний зручний проїзд пожежних автомобілів до будь-якої будівлі, а також вибір місць розташування пожежних депо. Одна із сторін підприємства повинна примикати до дороги загального користування або сполучатися з нею проїздами.

Протипожежні розриви . Для попередження поширення пожежі з однієї будівлі на іншу між ними влаштовують протипожежні розриви. При визначенні протипожежних розривів виходять з того, що найбільшу пожежну небезпеку відносно можливого займання сусідніх будівель і споруд представляє теплове випромінювання від вогнища пожежі. Кількість сприйманої теплоти сусідньою з об'єктом, що горить, будівлею залежить від властивостей горючих матеріалів і температури полум'я, величини випромінюючої поверхні, площі світлових отворів, групи займистості конструкцій, що захищають, наявності протипожежних перешкод, взаємного розташування будівель, метеорологічних умов і т. п. При визначенні протипожежних розривів враховують міру вогнестійкості будівлі.

Протипожежні перешкоди . До них відносять стіни, перегородки, перекриття, двері, ворота, люки, тамбур-шлюзи і вікна. Протипожежні стіни мають бути виконані з матеріалів, що не згорають, мати межу вогнестійкості не менше 2,5 ч. і спиратися на фундаменти. Протипожежні стіни розраховують на стійкість з урахуванням можливості одностороннього обвалення перекриттів і інших конструкцій при пожежі. Протипожежні двері, вікна і ворота в протипожежних стінах повинні мати межу вогнестійкості не менше 1,2 ч., а протипожежні перекриття – не менше 1 ч. Такі перекриття не повинні мати отворів, через які можуть проникати продукти горіння при пожежі.

Шляхи евакуації . При проектуванні будівель необхідно передбачити безпечну евакуацію людей на випадок виникнення пожежі. При виникненні пожежі люди повинні покинути будівлю протягом мінімального часу, який визначається найкоротшою відстанню від місця їх знаходження до виходу назовні. Відповідно до СНиП 11–2–80 число евакуаційних виходів з будівель, приміщень і з кожного поверху будівель визначається розрахунком, але повинно складати не менше двух. Евакуаційні виходи повинні розташовуватися розосереджено. При цьому ліфти і інші механічні засоби транспортування людей при розрахунках не враховують. Ширина ділянок шляхів евакуації має бути не менше 1 м, а дверей на шляхах евакуації – не менше 0,8 м. Ширина зовнішніх дверей сходових клітин має бути не менше ширини маршу сходів, висота проходу на шляхах евакуації – не менше 2 м. При проектуванні будівель і споруд для евакуації людей повинні передбачатися наступні види сходових клітин і сходів: незадимлювані сходові клітини (що сполучаються із зовнішньою повітряною зоною або обладнані технічними пристроями для підпору повітря); закриті клітини з природним освітленням через вікна в зовнішніх стінах; закриті сходові клітини без природного освітлення; внутрішні відкриті сходи (без внутрішніх стін, що захищають); зовнішні відкриті сходи. Для будівель з перепадами висот слід передбачати пожежні сходи.

Видалення з приміщень диму при пожежі . Як правило, виникнення пожежі в будівлях і спорудах супроводжується виділенням великої кількості диму, що затемняє приміщення і затрудняючого умови евакуації і гасіння пожежі. Крім того, дим має задушливі властивості. Він особливо небезпечний в сучасних висотних будівлях.

Видалення газів і диму з приміщень, що горять, виробляється через віконні отвори, аераційні ліхтарі, а також за допомогою спеціальних димових люків. Димові люки призначені для видалення продуктів горіння, забезпечення незадимлених суміжних приміщень і управління процесами горіння на пожежах (з тим, щоб надати полум'ю бажаний напрям). Димові люки встановлюють в підвальних приміщеннях, в перекриттях складських і безліхтарних виробничих будівель. Площу перерізу димових люків визначають розрахунком.

2. Практична частина

Задача 1

Оцінити ефективність природної вентиляції приміщення економічного відділу за такими вихідними даними:

1) габарити приміщення: довжина – 7,8 м, ширина – 5,4 м, висота – 3,0 м;

2) кількість працюючих – 4 робітники;

3) розмір кватирки – 0,23 м² ;

4) розмір дверей – 2,0 м² ;

5) висота від центру дверей до центру кватирки – 1,5 м.

Рішення:

Оцінка ефективності природної вентиляції робочого приміщення здійснюється порівнянням необхідного повітрообміну з фактичним.

Якщо об’єм робочого приміщення, що припадає на кожного працівника, менше 20 м³ , необхідний повітрообмін повинен складати не менше L' = 30 м³ /год. на одну особу. При об’ємі 20 м³ і більше на одного працівника повітрообмін повинен складати не менше L' = 20 м³ /год. При об’ємі 40 м³ і більше на одного працівника за наявності в приміщенні вікон та дверей повітрообмін не лімітується.

Таким чином, необхідний повітрообмін Lн, м³ /год, обчислюється за формулою:

, (2.1)

де n – кількість працюючих.

В нашому випадку об’єм робочого приміщення, що припадає на кожного працівника дорівнює:

м³ ,

тому:

м³ /год.

Фактичний повітрообмін у відділі здійснюється за допомогою природної вентиляції як неорганізовано – через різні нещільності у віконних і дверних прорізах, так і організовано – через кватирку у віконному прорізі.

Фактичний повітрообмін Lф, м³ /год., обчислюється за формулою:

, (2.2)

де F_кв – площа кватирки, через яку буде виходити повітря, м² ;

Vп – швидкість виходу повітря через кватирку, м/с. Її можна розрахувати за формулою:

(2.3)

де g – прискорення вільного падіння, g =9,8 м/с;

∆Н2 – тепловий напір, під дією якого буде виходити повітря з кватирки, кг/м2:

(2.4)

де h₂ – висота від площини рівних тисків до центру кватирки (рис. 1).

Її можна визначити з наступного співвідношення: відстані від площини рівних тисків до центрів нижніх і верхніх прорізів відповідно h1 та h2, обернено пропорційні квадратам площ цих прорізів S_дв та F_кв , тобто

(2.5)

З геометричних розмірів приміщення h₁ +h₂ =h,

де h=1,5 м – висота між центрами нижніх та верхніх прорізів.

Таким чином, з системи двох рівнянь з двома невідомими знаходимо h₂ (див. рис. 1).

Рис. 1 – Схема розрахунку природної вентиляції

Відповідно м

γз та γвн – відповідно об'ємна вага повітря зовні та з середини приміщення, кг/м3.

Об'ємна вага повітря визначається за формулою:

(2.6)

де Р_б – барометричний тиск, мм рт. ст., в розрахунках береться Р_б = 750 мм рт. ст.;

Т – температура повітря, градуси Кельвіна.

Для управлінських приміщень, в яких виконується легка робота відповідно до ГОСТу 12.1.005–88 для теплого періоду року, температура повітря повинна бути не вище +28˚С, або T=301К, для холодного періоду року відповідно t=17˚С, або T=290К.

Для повітря зовні приміщення температура визначається за СНиП 2.04.05–91:

для теплого періоду: t = 24˚С, T = 297 К;

для холодного періоду: t = -11˚С, T = 262 К.

Для холодного періоду

Об'ємна вага повітря зовні приміщення, кг/м³ буде дорівнювати:

γ_з =0,465*750/262=1,33

Об'ємна вага повітря з середини приміщення, кг/м³ буде дорівнювати:

γ_вн =0,465*750/290=1,2

Тепловий напір, під дією якого буде виходити повітря з кватирки, кг/м² становить:

∆Н₂ =1,48∙(1,33–1,2)=0,19

Швидкість виходу повітря через кватирку, м/с складає:

Фактичний повітрообмін L_ф , м³ /год., у відділі становить:

L_ф =0,23∙1,76∙0,5∙3600=728,64 м³ /год

Визначивши фактичний повітрообмін і порівнявши його з необхідним, можна зробити висновок про ефективність природної вентиляції у відділі. У холодний період року фактичний повітрообмін набагато більше необхідного (728,64 > 80), що може викликати переохолодження працюючих. Для покращення ефективності природної вентиляції рекомендується скорочення часу провітрювання приміщення пропорційно перевищенню фактичного повітрообміну над необхідним.

Необхідні 80 м³ /год. Фактично можна досягти за:

хв.

Тобто для ефективної роботи природної вентиляції достатньо провітрювати приміщення економічного відділу протягом 6,5 хв. кожної години.

Для теплого періоду

Об'ємна вага повітря зовні приміщення, кг/м³ буде дорівнювати:

γ_з =0,465*750/297=1,17

Об'ємна вага повітря з середини приміщення, кг/м³ буде дорівнювати:

γ_вн =0,465*750/301=1,16

Тепловий напір, під дією якого буде виходити повітря з кватирки, кг/м² становить:

∆Н₂ =1,48∙(1,17–1,16)=0,01

Швидкість виходу повітря через кватирку, м/с складає:

Фактичний повітрообмін L_ф , м³ /год., у відділі становить:

L_ф =0,23∙0,4∙0,5∙3600=165,6 м³ /год

Визначивши фактичний повітрообмін і порівнявши його з необхідним, можна зробити висновок про ефективність природної вентиляції у відділі. У холодний період року фактичний повітрообмін набагато більше необхідного (165,6 > 80), що може викликати переохолодження працюючих. Для покращення ефективності природної вентиляції рекомендується скорочення часу провітрювання приміщення пропорційно перевищенню фактичного повітрообміну над необхідним.

Необхідні 80 м³ /год. Фактично можна досягти за:

хв.

Тобто для ефективної роботи природної вентиляції достатньо провітрювати приміщення економічного відділу протягом 29 хв. кожної години.

Задача 2

Перевірити достатність природного освітлення у економічному відділі, виходячи з таких даних:

1) габарити приміщення: довжина – 7,8 м, ширина – 5,4 м, висота – 3,0 м;

2) розміри віконного прорізу: висота – 1,8 м, ширина – 2,0 м;

3) кількість вікон – 2;

4) висота від підлоги до підвіконня – 1,0 м;

5) середньозважений коефіцієнт відбиття внутрішніх поверхонь – 0,4;

6) найбільша відстань від вікна до робочого місця – 4,4 м.

Розв'язання:

При дослідженні достатності природного освітлення необхідно відповісти на запитання: чи відповідає фактичне значення природного освітлення нормативному за СНиП II-4–79. Тобто необхідно порівняти значення фактичного та нормативного коефіцієнтів природного освітлення.

Перш за все треба скласти розрахункову схему, дотримуючись пропорції розмірів або вибраного масштабу, на якій відобразити, рис. 2:

− габаритні розміри приміщення: довжину, ширину, висоту;

− розміри вікон: ширину, висоту, їх кількість;

− розміщення вікон за висотою приміщення: висоту від підлоги до підвіконня та відносно рівня робочої поверхні, яка розміщена на висоті 0,8 м від підлоги;

− відстань від вікна до розрахункової точки О, яка вибирається на робочому місці, найбільш віддаленому від вікна.

Рис. 2 – Схема розрахунку природного освітлення

Нормоване значення коефіцієнта природного освітлення (КПО) для четвертого світлового поясу, в якому знаходиться України, еIV, визначається, %, за формулою:

е_IV =e_нІІІ ∙m∙c, (2.7)

де е_нІІІ – нормоване значення КПО для III світлового поясу за СНиП II-4–79. Для більшості адміністративно-управлінських приміщень, у яких виконуються роботи III розряду (середньої точності), для бокового освітлення е_нІІІ = 1,5%;

m – коефіцієнт світлового клімату (для України m = 0,9);

c – коефіцієнт сонячності. Для географічної широти м. Суми розташоване в межах 0,75–1,0, приймаємо с=0,875. Тоді:

е_IV =1,5∙0,9∙0,875=1,18%

Фактичне значення коефіцієнта природного освітлення для досліджуваного приміщення можна вивести з формули:

, (2.8)

звідки

, (2.9)

де S_o – площа усіх вікон у приміщенні, м² ;

S_n – площа підлоги приміщення, м2;

τ_o – загальний коефіцієнт світлопроникності віконного прорізу. Для віконних прорізів адміністративно-управлінських будівель, які не обладнані сонцезахисними пристроями, τ_o = 0,5;

r₁ – коефіцієнт, який враховує відбиття світла від внутрішніх поверхонь приміщення. Його значення залежить від розмірів приміщення (довжини і ширини), глибини приміщення (відстані від вікна до протилежної йому стінки), висоти від верху вікна до рівня робочої поверхні, відстані розрахункової точки від вікна, середньозваженого коефіцієнта відбиття світла від стін, стелі, підлоги, ρ_ср .

Відношення глибини приміщення до висоти від рівня умовної робочої поверхні до верху вікна:

5,4/1,8=3

Відношення відстані розрахункової точки від зовнішньої стіни до глибини приміщення:

4,4/5,4=0,8

Середньозважений коефіцієнт відбиття стелі, стін, підлоги, r_ср =0,4.

Відношення довжини приміщення до його глибини:

7,8/5,4=1

Знаходимо, що r₁ =2.

η_o – світлова характеристика вікна вибирається з таблиці по співвідношенням, аналогічним попереднім:

Відношення довжини приміщення до його глибини:

7,8/5,4=1

Відношення глибини приміщення до висоти від рівня умовної робочої поверхні до верху вікна:

5,4/1,8=3

Знаходимо, що η_o = 18;

К_буд – коефіцієнт, що враховує затемнення вікон іншими будинками, якщо будинків немає, то К_буд = 1;

К_з – коефіцієнт запасу береться в межах К_з = 1,3 – 1,5, приймаємо К_з = 1,4.

S_o =1,8∙2,0∙2=7,2 м²

S_n =7,8∙5,4=42,12м²

Таким чином:

%

Порівнюючи значення нормованого коефіцієнта природного освітлення і фактичного можна зробити висновок, що досліджуване приміщення потребує додаткових заходів для поліпшення природного освітлення. Отримані значення перевищують допустимі норми. Допустимим відхиленням значення фактичного коефіцієнта природного освітлення від нормованого є +10 – -5%.

У нас відхилення складає:

=+43%

Задача 3

Дослідити достатність загального штучного освітлення приміщення економічного відділу габаритами: довжина – 7,8 м, ширина – 5,4 м, висота – 3,0 м. Вид джерела світла – лампа розжарювання, система освітлення – загальна в системі комбінованого, 6 світильників по 1 лампі у кожному потужністю 75 Вт.

Таблиця 1 – Технічні характеристики існуючих джерел штучного світла

Розв'язання:

Для оцінки достатності штучного освітлення в приміщенні необхідно порівняти значення фактичного освітлення та нормованого значення за СНиП ІІ-4–79.

Нормоване значення освітлення для економічного відділу при загальному освітленні за СНиП ІІ-4–79 складає при використанні ламп накалювання – 200 лк.

При комбінованому освітленні частка загального освітлення в системі комбінованого повинна складати 10% норми для комбінованого освітлення, але не менше 50 лк.

Значення фактичного освітлення, лк, у відділі можна знайти за допомогою методу коефіцієнта використання світлового потоку з формули:

, (2.10)

звідки

, (2.11)

де F_л – світловий потік однієї лампи, лм., в нашому випадку приймаємо Fл=790 лм;

η_в – коефіцієнт використання світлового потоку. Для світильників, які використовуються в адміністративних будівлях для традиційних розмірів приміщення і кольорового оздоблення, може набувати значення в межах η_в = 0,4 – 0,6, приймаємо ηв = 0,5;

N – кількість світильників, шт. Задану у вихідних даних кількість світильників необхідно розмістити рівномірно по площі приміщення, по можливості по сторонах квадрата, виконуючи такі умови: сторона квадрата L = 1,4 Hp, де Hp – висота підвісу світильника над робочою площиною, яку можна визначити як різницю між висотою приміщення і стандартною висотою розміщення над підлогою робочої площини, що дорівнює 0,8 м, та висотою підвісу світильника від стелі hпід = 0,1 – 0,4 м. Відстань від світильника до стіни бажано витримувати в межах l = 0,30,5L;

n – кількість ламп у світильнику, шт.;

S – площа приміщення, м2; S=48м2;

k – коефіцієнт запасу, k = 1,5 – 2 приймаємо k = 1,75;

z – коефіцієнт нерівномірності освітлення: для ламп розжарювання z = 1,15.

(2.12)

(2.13)

лк

Порівнюючи нормативне значення освітленості з фактичним, робимо висновок про достатність штучного освітлення у відділі.

Допустимим є відхилення фактичного освітлення від нормативного в межах +20% – -10%.

Відхилення фактичного значення від норми складає:

Задача 4

Розрахувати заземлення для стаціонарної установки. Заземлювачі заглиблені і розміщені в один ряд (глибина закладання t = 80 см). Довжина заземлювача l_тр =600 см, діаметр заземлювача d_тр =2 см, ширина з’єднувальної смуги – 5 см, ґрунт – пісок, II кліматична зона.

Рис. 3 – Схема заземлення

Рішення:

1. У відповідності до вимог пуе визначається допустимий опір розтіканню струму в заземленні R_з . Для мереж з напругою до 1000 В можна взяти R_з = 4 Ом.

2. Визначається питомий опір ґрунту, який рекомендовано для розрахунків, r_табл. , Ом×см; r_табл. = 70000 Ом×см

3. Визначаються підвищувальні коефіцієнти для труб (вертикальних заземлювачів) К_П.Т та для з’єднувальної смуги К_П.С , які враховують зміну опору ґрунту в різні пори року залежно від наявності опадів.

Беремо: К_П.Т. =1,7; К_П.С. =4.

4. Визначається питомий розрахунковий опір ґрунту для вертикальних електродів (труб або стрижнів) r_розр.т з урахуванням несприятливих умов за допомогою підвищувального коефіцієнта:

, Ом×см. (2.14)

ρ_розр.т =70000∙1,7=119000 Ом·см

5. Визначається питомий розрахунковий опір ґрунту для горизонтального заземлювача (з’єднувальної смуги):

, Ом×см. (2.15)

ρ_розр.с =70000·4=280000 Ом×см.

6. Визначається відстань від поверхні землі до середини вертикального заземлювача:

, см (2.16)

см,

де h_з – глибина заглиблення труб, см;

l_Т – довжина вертикального заземлювача.

7. Визначається опір розтіканню струму для одиночного вертикального заземлювача, який розташований нижче від поверхні землі:

,Ом (2.17)

8. Визначається необхідна кількість вертикальних заземлювачів без урахування коефіцієнта екранування:

(2.18)

9. Визначається відстань між вертикальними заземлювачами L_Т. із співвідношення . Для стаціонарних заглиблених заземлювачів це співвідношення береться таким: С = 1.

L_Т. = l _Т = 600 см.

10. Визначаємо коефіцієнт екранування труб при числі труб n_Т та відношенні .

η_{е т} =0,4

11. Визначається необхідна кількість вертикальних заземлювачів з урахуванням коефіцієнта екранування:

(2.19)

шт.

12. Визначається розрахунковий опір розтіканню струму при прийнятому числі вертикальних заземлювачів n_Т.Е :

(2.20)

Ом

13. Визначається довжина з’єднувальної смуги:

(2.21)

см

14. Визначається опір розтіканню струму в з’єднувальній смузі:

(2.22)

Ом

15. Визначається коефіцієнт екранування h_Е.З.С для з’єднувальної смуги:

h_Е.З.С =0,205

16. Визначається розрахунковий опір для розтікання електричного струму в з’єднувальній смузі з урахуванням коефіцієнта екранування:

, (2.23)

Де: n_с – кількість з’єднувальних смуг, у нас n_с =1;

Ом

17. Визначається загальний розрахунковий теоретичний опір розтіканню струму від вертикальних заземлювачів та з’єднувальної смуги:

(2.24)

Ом, що менше R_з

Остаточний результат повинен бути близьким до значень R_з з меншої сторони.

Список використаної літератури

1. НПАОП 40.1–1.07–01 Правила експлуатації електрозахисних засобів.

2. Батлук В.А., Гогіташвілі Г.Г. Охорона праці в будівельній галузі. – К.: Знання, 2006.

3. Геврик Є.О. Охорона праці: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003.

4. Грибан В.Г., Негодченко О.В. Охорона праці (+Доступ з локальної мережі СумДУ): навч. пос. – К.: ЦУЛ, 2009.

5. http://forca.com.ua