Реферат: Представництво. Види довіреностей

Название: Представництво. Види довіреностей
Раздел: Рефераты по гражданскому праву и процессу
Тип: реферат

Міністерство економіки України

Українська Академія Зовнішньої Торгівлі

Контрольна робота

з дисципліни “Основи цивільного права”

(Завдання №4)

Виконала: студентка 1 курсу,
4 групи ММЗ 004
Єрьоменко Ала Іванівна.

Адреса:04071 м. Київ,

вул. Межигірська 3, кв.27

Київ 2001

П л а н

Глава I Поняття і види представництва

1. Поняття і значення представництва

2. Суб'єкти представництва

3. Повноваження представника. Підстави для виникнення представництва

4. Види представництва

5. Представництво в арбітражному суді

Глава II Довіреність

1. Довіреність. Форма довіреністі та її види

2. Посвідчення довіреності

3. Строк довіреності

4. Передоручення

5. Припинення довіреності

Список використаної літератури

Додатки


Глава I

1. Поняття і значення представництва.

ЦК України дає змогу визначити представництво як здійснен­ня однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) через повноваження, що грунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, угод та інших юридичних дій, в результаті чого у особи, яку представляють, безпосередньо створюються, змінюються і припиняються ци­вільні права та обов'язки[1] .

Потреба в представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють в силу закону (наприклад, через відсутність дієздатності) або конкретних життєвих обставин (наприклад через хворобу, відрядження, зайнятості) не може особисто здійснювати свої права і обов'язки, але часто до послуг представників звертаються заради того, щоб скористатися спеціальними знаннями і досвідом представника, заощадити час і засоби і т.п.

За допомогою представництва можуть здійснюватися не тільки майнові, але і деякі особисті немайнові права, проте не припускається вчинення через представників угод, що за своїм характером можуть бути зроблені тільки особисто, а також інших угод у випадках, передбачених законом (наприклад тільки особисто можна скласти заповіт, укласти договір довічного утримання та ін.).

2. Суб'єкти представництва.

У відносинах представництва беруть участь три суб'єкти: особа, яку представляють, представник і третя особа(Мал. 1).

Особою, яку представляють, може бути будь-який суб'єкт цивільного права — громадянин, юридична особа, незалежно від наявності у них дієздатності.

Представником є громадянин або юридична особа, які мають повноваження на здійснення юридичних дій від імені особи, яку представляють. Представники громадяни, як пра­вило, мають бути повністю дієздатними. Як виняток, пред­ставниками можуть бути особи, які досягли трудового пов­ноліття, тобто 16-річного віку (ст. 188 КЗпП України).


Юридичні особи, які мають спеціальну правоздатність, можуть виконувати функції представника, якщо це не супе­речить їх статутним завданням, визначеним у законі, статуті або положенні[2] .

Третьою особою, з якою внаслідок дії представника вста­новлюються, змінюються або припиняються цивільні права та обов'язки, може бути будь-який суб'єкт цивільного права. Разом з тим відповідно до ч. З ст. 62 ЦК України[3] представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні щодо себе особисто, ні щодо другої особи, представником якої він водночас є.

3. Повноваження представника.

Дії представника створюють, змінюють або припиняють цивільні права і обов'язки особи, яку представляють лише тоді, коли вони відбуваються в межах наданих представнику повноважень. Якщо ж представник перевищує свої повноваження, особа яку представляють, звільнена від будь-яких зобов'язань перед третьою особою, з котрим представник вступив у правові відношення від його імені. Повноваження є міра можливого поводження представника стосовно третіх осіб. Саме в силу наданих йому повноваженнь представник укладає з третіми особами угоди і чинить інші юридичні дії від імені і в інтересах особи, яку представляють. За характером походження та своїм змістом повноваження є суб'єктивним правом, яке делеговано представникові на підставі вказівки закону або волі особи, яку представляють. Цьому праву не протистоїть конкретний обов'язок якої-небудь особи — ні особи, яку представляють, ні третіх осіб. Здійснення повноважень представником є юридичним фак­том, який породжує права та обов'язки особи, яку представ­ляють. За ст. 62 ЦК України[4] повноваження можуть грунтува­тися на довіреності, законі, адміністративному акті, а також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець, касир тощо).

Наявність у представника повноважень є обов'язковою умовою будь-якого представництва.

Проте, зустрічаються і такі випадки, коли угоди та інші юридичні дії від імені і в інтересах одних осіб відбуваються іншими особами, які не мають на це необхідних повноважень. Частіше, у реальному житті має місце так називане мниме представництво, коли учасники цивільного обороту думають, що діють відповідно до правил про представництво, але в дійсності представник відповідним повноваженням не володіє. Прикладами такого мнимого представництва можуть служити випадки невірного оформлення довіреності, припинення її дії в зв'язку з закінченням терміну дії, скасуванням її особою, яку представляють, і т.п.

В усіх випадках неправомірного офомлення угод або інших юридичних дій, які були зроблені одною особою від імені і в інтересах іншого, не породжують для останнього відповідних прав і обов'язків, але вона може вважатися правомірною тільки в тому випадку коли особа, яку представляють в подальшому, схвалить цю угоду. По своїй юридичній природі наступне схвалення угоди є односторонньою угодою, яке було зроблено на власний розсуд особою, яку представляють. Схвалення угоди може бути виражено як у письмовій формі, наприклад у виді листа, телеграми, факсу і т.п., так і шляхом конклюдентних дій, наприклад прийняттям виконання, виробництвом розрахунків і т.п. . Важливо лише, щоб із дій особи, яку представляють, однозначно випливало пряме схвалення угоди. Схвалення угоди особою, яку представляють, діє з оберненою силою, тобто робить угоду дійсної з моменту її вчинення[5] .

Як свідчить судова та арбітражна практика непоодиноки­ми є випадки, коли представники укладають угоди з переви­щенням наданих їм повноважень або взагалі не маючи повно­важень. В таких випадках неуповноваженого представника, якщо його дії носили свідомий протиправний і винний характер, він може бути в притягнутий третьою особою до відповідальності за заподіяння шкоди. У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'яза­них з визнанням угод недійсними" від 12 березня 1999 р. № 02-5/111 зазначається, що у разі коли угода укладена пред­ставником юридичної особи або керівником її відокремлено­го підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень вона має бути визнана не­дійсною, як така, що не відповідає вимогам закону. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено уго­ду, знала або повинна була знати про відсутність у представ­ника юридичної особи або керівника її відокремленого під­розділу повноважень на укладення угоди, грунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.

Іноді угоди укладаються представником, але в них не зга­дується ім'я особи, яку представляють (наприклад, коли угоду укладає керівник філії банку від свого імені). Розглядаючи спір, який виникає з приводу такої угоди, арбітражні суди відповідно до зазначеного роз'яснення виходять з такого: як­що керівник відокремленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але у тексті угоди помилково від­сутні вказівки на те, що її укладено від імені юридичної осо­би, то сама лише ця обставина не може бути підставою для визнання угоди недійсною. У таких випадках угоду слід вва­жати укладеною від імені юридичної особи.

4. Підстави виникнення та види представництва

Підста­вами виникнення представництва є юридичні факти, коло яких визначено в законі. Згідно із ст. 62 ЦК України[6] повно­важення представника можуть грунтуватися на довіреності, адміністративному акті та законі. Обсяг та характер повнова­жень представника залежать від тих юридичних фактів, з яких виникає представництво.Розрізняють такі види представництва:

1) представництво, яке грунтується на договорі;

2) представництво, яке грунтується на законі;

3) представництво, яке грунтується на адміністративному акті.

Договірне, або добровільне представництво виникає за во­лею особи, яку представляють і яка визначає особу представ­ника. Особа, яку представляють, самостійно визначає повно­важення представника шляхом видачі довіреності або шляхом укладення договору. Таким договором звичайно є договір до­ручення, за яким одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії[7] .

Різновидом добровільного є комерційне представництво. Комерційним пред­ставником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені підприємців при укладенні ними до­говорів у сфері підприємницької діяльності.

Головна особливість комерційного представництва поля­гає в тому, що за згодою сторін та у випадках, передбачених законом допускається одночасне комерційне представництво різних сторін правочину. Повноваження комерційного пред­ставника може бути підтверджене письмовою угодою між ним та особою, яку представляють, або довіреністю.

Представництво, яке виникає на підставі закону та адмі­ністративного акта є обов'язковим, оскільки воно встановлю­ється незалежно від волі особи, яку представляють.

Коли відносини представництва виникають за прямою вказівкою закону, цей вид представництва називають закон­ним. Так, законними представниками неповнолітніх дітей виступають батьки, усиновителі та опікуни[8] , а за осіб які були визнані недієздатними їх родичі, опікуни[9] . Особливістю цього виду представництва є те, що особа, яку представляють, не бере участі у призначенні представника, а повноваження пред­ставника безпосередньо визначаються законом.

Представництво, при якому повноваження представника виникають із адміністративного розпорядження особи, яку представляють або із акта органу юридичної особи, являє со­бою представництво, яке грунтується на адміністративному акті. Таке представництво виникає, наприклад, внаслідок ви­дання органом юридичної особи наказу про призначення працівника на посаду, пов'язану із здійсненням представ­ницьких функцій, зокрема з укладенням угод.

5. Представництво в арбітражному суді.

Представництво в арбітражному суді - це процесуальна діяльність, здійснювана від імені і в інтересах осіб, що беруть участь у справі: сторін, третіх осіб, державних органів. Справи організацій в арбітражному суді ведуть їхні органи і представники, громадяни ж можуть вести справи в арбітражному суді самі або через представників. Арбітражний процесуальний кодекс припускає ведення справ органами юридичних осіб і громадянами безпосередньо або через представників, або разом із представниками.

Представником в арбітражному суді може бути будь-який громадянин, що має належним чином оформлені повноваження на ведення справи. Права і законні інтереси громадян, що не володіють повною дієздатністю, захищають в арбітражному процесі їхні законні представники - батьки, усиновителі, опікуни або попечителі. Законні представники можуть доручити ведення справи в арбітражному суді іншому обраному ними представнику.

ЦК України не обмежує коло осіб, що можуть бути представниками учасників арбітражного процесу. Ними можуть бути будь-які громадяни, у тому числі співробітники організацій, адвокати, робітники юридичних фірм, будь-який уповноважений громадянин, що не підпадаює під винятки. Єдина вимога, зазначена Кодексом, це наявність належним чином оформлених повноважень на ведення справи. Повноваження представника повинні бути виражені в дорученні, яке видано і оформлено відповідно до закону.

Повноваження на ведення справи в арбітражному суді дають представнику право на учинення від імені особи, яку він представляє, всіх процесуальних дій, крім: підписання позовної заяви, передача справи в третейський суд, повної або часткової відмови від позовних вимог і визнання позову, зміни предмета або підстави позову, висновки мирової угоди, передача повноважень іншій особі (передовіреність), оскарження судового акта арбітражного суду, підписання заяви про винесення протесту, вимоги примусового виконання судового акта, одержання присуджених майна або грошей. Повноваження представника на вчинення кожного з зазначених дій повинні бути спеціально передбачені в дорученні, яке видано особою, яку він представляє.

На підставі довіреності на ведення справи представник вправі: знайомитися з матеріалами справи, робити виписки з нього, знімати копії, заявляти відводи, представляти докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, представляти свої докази і розуміння по усім виникаючим у ході арбітражного процесу питанням. Про право вчинення таких дій не потрібно спеціальної вказівки в дорученні.


Глава II.

1. Довіреність. Форма довіреністі та її види

Поняття довіреності. Довіреністю визна­ється письмове уповноваження, яке видає одна особа іншій особі для представництва перед третіми особами[10] .

За своєю юридичною природою довіреність являє собою односторонню угоду, яка визначає повноваження представ­ника. Тому її видача не вимагає згоди представника, а прий­няття довіреності або відмова від неї є правом представника. Довіреність адресована третім особам та засвідчує повнова­ження представника перед третіми особами. Зміст довіреності визначається межами правоздатності особи, яку представля­ють. За загальним правилом, довіреність може видаватися тільки дієздатними громадянами. Неповнолітні громадяни можуть самостійно видавати довіреності в обсязі тих прав, які вони можуть здійснювати самостійно.

Довіреність юридичній особі може бути видана тільки на укладення угод, що не суперечать її статутові (положенню) або загальному положенню про організації даного виду.

Оскільки довіреність є односторонньою цивільно-право­вою угодою, вона має відповідати загальним умовам дійснос­ті, яким повинні задовольняти цивільно-правові угоди. Разом з тим закон встановлює ряд особливих вимог щодо довіре­ності. Довіреність має бути укладена тільки в письмовій фор­мі. Довіреність є завжди строковою угодою. У довіреності обов'язково має бути зазначена особа, якій вона видана.

За змістом та обсягом повноважень, що їх отримує пред­ставник, розрізняють три види довіреностей: генеральні (за­гальні), спеціальні та разові.

Генеральна довіреність видається на вчинення широкого кола угод та юридичних дій (наприклад, генеральною є дові­реність, яка видається керівникові філії юридичної особи).

Спеціальна довіреність видасться представникові на здійс­нення багатьох однорідних юридичних дій. До спеціальних можна віднести довіреність на представництво у суді, довіре­ність, яка видається експедиторові на отримання вантажів від залізниці.

Разова довіреність видасться для вчинення однієї конкрет­ної угоди або іншої юридичної дії (наприклад, довіреність на отримання зарплати, на підписання певного договору).

Довіреність має бути складена у письмовій формі, про це свідчить саме визначення довіренос­ті, яке міститься в ст. 64 ЦК України[11] . У деяких випадках ста­виться вимога, щоб довіреність була не просто письмовою, але й посвідченою нотаріусом. Довіреність на укладення угод, що потребують нотаріальної форми (наприклад, довіреність на купівлю-продаж будинку), а також на вчинення дій щодо державних, кооперативних та інших громадських організацій має бути нотаріально посвідчена, за винятком випадків, пе­редбачених законодавством ч. 1 ст. 65 ЦК України[12] .


Довіре­ність, за якою повноваження передаються у порядку передо­ручення, також має бути нотаріально посвідчена[13] .

Відповідно до ч. 2 ст. 65 ЦК[14] України до нотаріально посвід­чених довіреностей прирівнюються: довіреності військово­службовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в гос­піталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками з медичної части­ни, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів; довіреності військо­вослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єд­нань, установ і військово-навчальних закладів, де немає дер­жавних нотаріальних контор та інших органів, що вчиняють нотаріальні дії, також довіреності робітників і службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ та закладів; довіреності осіб, які перебувають у місцях позбав­лення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.

Довіреність на одержання заробітної плати та інших пла­тежів, пов'язаних з трудовими відносинами, на одержання винагороди авторів і винахідників, пенсій, допомог і стипен­дій, грошей з ощадних кас, а також на одержання кореспон­денції, у тому числі грошової і посилкової, може бути посвід­чена організацією, в якій довіритель працює або навчається, організацією за місцем його проживання, також адміністра­цією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні[15] .

Довіреності організацій, крім тих, що видаються у порядку передоручення, нотаріального посвідчення не вимагають[16] . Вони видаються за підписом її керівника (в кооперативних і в громадських організаціях — за підписом осіб, уповноважених на це статутом) з прикладенням печатки цієї організації, а довіреності на одержання чи видачу грошей та інших майнових цінностей підписуються також головним (старшим) бухгалтером цієї організації.

Законодавство передбачає наявність у довіреності обов'яз­кових реквізитів. Таким обов'язковим реквізитом є дата її вчинення. Відсутність у довіреності дати вчинення робить її недійсною. Іншим обов'язковим реквізитом є підпис довіри­теля, а для довіреності, яка видається від імені юридичної особи — прикладення печатки цієї юридичної особи.

2. Посвідчення довіреності

Нотаріус засвідчує довіреність від імені одної або декількох осіб, на ім'я одної або декількох осіб.

Довіреність, що видається в порядку передовіреності, підлягає нотаріальному посвідченню при представленні основної довіреності, в якої обговорене право передовіреністі, або при представленні доказів того, що представник по основному дорученню змушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. Довіреність, видана в порядку передовіреності, не повинна містити в собі більше прав ніж надано по основному дорученню. Термін дії довіреність, виданої в порядку передовіреності, не може перевищувати терміна дії довіреність, на підставі якої вона видана.

3. Строк довіреності.

Строк дії довіреності не може переви­щувати трьох років. Якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення. Посвідчена державним нотаріусом довіреність, що признача­ється для вчинення дій за кордоном і не містить вказівки про строк її чинності, зберігає силу до її скасування особою, якавидала довіреність.

4. Передоручення

Особа, якій видана довіреність, повинна особисто вчиняти ті дії, на які вона уповноважена. Вона може передоручити їх вчинення іншій особі, якщо уповноважена на це довіреністю або примушена до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. Передору­чення оформляється нотаріально посвідченою довіреністю. Строк дії такої довіреності не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої її видано. Особа, яка передала повноваження іншій особі, має сповістити про це того, хто видав довіреність, і подати йому необхідні відомості про особу, якій передано повноваження. Невиконання цього обов'язку покладає на особу, що передала повноваження, від­повідальність за дії особи, якій вона передала повноваження, як за свої власні (ст. 68 ЦК України).

5. Припинення довіреності

Чинність довіреності припи­няється внаслідок: 1) закінчення її строку; 2) скасування до­віреності особою, яка її видала; 3) відмови особи, якій видано довіреність; 4) припинення юридичної особи, від імені якої видано довіреність; 5) припинення юридичної особи, на ім'я якої видано довіреність: 6) смерті громадянина, який видав довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім; 7) смерті громадянина, якому видано довіреність, визнання громадянина недієздат­ним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім. Особа, яка видала довіреність, має право в будь-який час її скасувати, а особа, якій довіреність видано, може відмови­тися від неї, що теж призводить до припинення дії довіренос­ті. Угода про відмову від цього права недійсна. З припинен­ням довіреності втрачає силу передоручення[17] .

Особа, яка видала довіреність, зобов'язана сповістити про її скасування особу, якій довіреність видано, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими видано дові­реність. Такий же обов'язок покладається на правонаступни­ків особи, що видала довіреність, а у разі визнання особи, яка видала довіреність, недієздатною чи обмежено дієздатною та­кий обов'язок покладається на опікуна або піклувальника. Права та обов'язки, що виникли внаслідок дій особи, якій видано довіреність до того, як ця особа дізналася або повинна була дізнатися про її припинення, зберігають силу для того, хто видав довіреність, і його правонаступників щодо третіх осіб. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або повинна була знати, що дія довіреності припинилася. При припиненні довіреності особа, якій її видано, або її правонаступники повинні негайно повернути довіреність[18] .

Список використаної літератури:

1. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. Посібн. Для студентів юрид. Вузів і фак. ун – ів / О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць та інші; За ред. О. В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.;

2. О. А. Підопригора, Д. В. Боброва: Цивільне право. Ч. 2. – К.: 1996;

3. Цивільний кодекс Української РСР. Цивільний процесуальний кодекс України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1999. № 1. – 264 с.;

4. Гражданский кодекс Украинской ССР: Научно – практ. коммент. Пер. с укр. / И. Г. Агапов, М. И. Бару, И. А. Беленчук и др. – К.: Политиздат Украины, 1981. – 639 с.;

5. Международная купля – продажа. Сборник международно – правовых документов. – Ер.; Изд. «Мхитар Гош», 1997. – 240 с.;

6. Закон України “Про об’єднання громадян” від 16.06.92 ВР N 2461-XII

Додатки

Додаток №1

С т а т т я 62 ЦК України. Представництво

Угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що грунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють. Повноваження можуть також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець в роздрібній торгівлі, касир тощо). Представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є. Не допускається укладення через представника угоди, яка за своїм характером може бути укладена лише особисто, а так само інших угод, зазначених у законі.

Додаток №2

ч. 1. С т а т т я 26. ЦК України

Юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності.

ч. 2. С т а т т я 64. ЦК України

Довіреність юридичній особі може бути видана тільки на укладення угод, що не суперечать її статутові (положенню) або загальному положенню про організації даного виду.

С т а т т я 20 Закону України "Про об'єднання громадян".

Для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані об'єднання громадян користуються правом: виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права; представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах; брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо); ідейно, організаційно та матеріально підтримувати інші об'єднання громадян, надавати допомогу в їх створенні; створювати установи та організації; одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань; вносити пропозиції до органів влади і управління; розповсюджувати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі; засновувати засоби масової інформації. Громадські організації мають право засновувати підприємства, необхідні для виконання статутних цілей. У порядку, передбаченому законодавством, політичні партії також мають право: брати участь у виробленні державної політики; брати участь у формуванні органів влади, представництва в їх складі; доступу під час виборчої кампанії до державних засобів масової інформації. Об'єднання громадян користуються іншими правами, передбаченими законами України.

Додаток №3
 Стаття 63. ЦК України

Наслідки укладення угоди особою, не уповноваженою на це або з перевищенням повноважень Угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Додаток №4
Стаття 386. ЦК України

Договір доручення За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Додаток №5
 Стаття 14. ЦК України

Обсяг дієздатності неповнолітніх, які не досягли п'ятнадцяти років За неповнолітніх, які не досягли п'ятнадцяти років, угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Вони вправі учиняти лише дрібні побутові угоди. Права неповнолітніх віком до п'ятнадцяти років по внесенню вкладів у кредитні установи і по розпорядженню внесеними ними вкладами визначаються законодавством України.

Стаття 16. ЦК України

Громадянин, який внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом Української РСР, і над ним встановлюється опіка. Від імені душевнохворого або недоумкуватого, визнаного недієздатним, угоди укладає його опікун. В разі видужання або значного поліпшення здоров'я громадянина, визнаного недієздатним, суд поновлює його в дієздатності.

Додаток №6
 Стаття 64. ЦК України

Довіреність Довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність юридичній особі може бути видана тільки на укладення угод, що не суперечать її статутові (положенню) або загальному положенню про організації даного виду.

Додаток №7
 Стаття 65. ЦК України

Форма довіреності Довіреність на укладення угод, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо державних, кооперативних та інших громадських організацій повинна бути нотаріально посвідчена, за винятком випадків, передбачених у цьому Кодексі, та інших випадків, коли спеціальними правилами допущена інша форма довіреності. До нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються: 1) довіреності військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками по медичній частині, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів; 2) довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що вчиняють нотаріальні дії, також довіреності робітників і службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів; 3) довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі. Довіреність на одержання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних з трудовими відносинами, на одержання винагороди авторів і винахідників, пенсій, допомог і стипендій, грошей з ощадних кас, а також на одержання кореспонденції, в тому числі грошової і посилкової, може бути посвідчена організацією, в якій довіритель працює або навчається, житлово-екслуатаційною організацією за місцем його проживання, а також адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні. (із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 3764-08 від 25.04.75)

Додаток №8
 ч.2. Стаття 68. ЦК України

Довіреність, за якою повноваження передаються іншій особі, повинна бути нотаріально посвідчена.

Додаток №9
 Стаття 66. ЦК України

Довіреності державних, кооперативних та інших громадських організацій Довіреність від імені державної організації видається за підписом її керівника з прикладенням печатки цієї організації. Довіреність від імені кооперативної або іншої громадської організації видається за підписом осіб, уповноважених на це її статутом, з прикладенням печатки цієї організації. Довіреність від імені державної, кооперативної або іншої громадської організації на одержання чи видачу грошей та інших майнових цінностей повинна бути підписана також головним (старшим) бухгалтером цієї організації. Порядок видачі і форма довіреностей на вчинення операцій у банку і довіреностей на укладення угод у галузі зовнішньої торгівлі визначаються спеціальними правилами.

Додаток №10
 Стаття 69. ЦК України

Чинність довіреності припиняється внаслідок : 1) закінчення строку довіреності; 2) скасування довіреності особою, яка її видала; 3) відмови особи, якій видана довіреність; 4) припинення юридичної особи, від імені якої видана довіреність; 5) припинення юридичної особи, на ім'я якої видана довіреність; 6) смерті громадянина, який видав довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім; 7) смерті громадянина, якому видано довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім. Особа, яка видала довіреність, може в усякий час скасувати довіреність або передоручення, а особа, якій довіреність видана, - відмовитися від неї. Угода про відмову від цього права недійсна. З припиненням довіреності втрачає силу передоручення.

Додаток №11
 Стаття 70. ЦК України

Особа, яка видала довіреність, зобов'язана сповістити про її скасування (пункт другий статті 69 цього Кодексу) особу, якій довіреність видана, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими видана довіреність. Такий же обов'язок покладається на правонаступників особи, що видала довіреність, а у відповідних випадках — на опікуна або піклувальника. Права і обов'язки, що виникли внаслідок дій особи, якій видана довіреність до того, як ця особа дізналася або повинна була дізнатися про її припинення, зберігають силу для того, хто видав довіреність, і його правонаступників щодо третіх осіб. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або повинна була знати, що дія довіреності припинилась. При припиненні довіреності особа, якій вона видана, або її правонаступники повинні негайно повернути довіреність.


[1] ЦК України. Ст. 62. Додаток 1

[2] ч. 1 ст. 26. ч. 2 ст. 64 ЦК України; ст. 20 Закону України "Про об'єднання громадян". Додаток 2.

[3] Додаток 1.

[4] Додаток 1.

[5] ст. 63 ЦК України

[6] Додаток 1.

[7] ст. 386 ЦК України. Додаток 4.

[8] ст.14 ЦК України. Додаток 5.

[9] ст.16 ЦК України Додаток 5.

[10] ст.64. ЦК України. Додаток 6.

[11] Додаток 6

[12] Додаток 7

[13] ч. 2 ст. 68 ЦК України. Додаток 8.

[14] Додаток 7

[15] ч. 3 ст. 65 ЦК України. Додаток 7

[16] ст. 66 ЦК України. Додаток 9.

[17] ст. 69 ЦК Ук­раїни. Додаток 10.

[18] ст. 70 ЦК України. Додаток 11