Реферат: Громадянство України

План :

1. Поняття громадянства і належність до громадянства України . . . . . . . 2

2. Принципи громадянства України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6

3. Набуття громадянства України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .9

4. Припинення громадянства України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .16

5. Органи, які вирішують питання, пов'язані з громадянством України . . . 18

Література

Г ромадянство Укр аїни

1. Поняття громадянства і належність до громадянства України

Громадянство - це структурний елемент правового статусу особи, який розкриває головний зміст зв’язку людини і держави, взаємовідносин громадянина з дер­жавою та суспільством.

Поняття „громадянин” виникло ще за середньовіч­чя, коли в результаті подіту праці виникають міста, а в них складається суспільно-політичний лад із своїм інститутом середньовічного містового громадянства. Тоді поняття „городянин” ототожнювалося з поняттям „гро­мадянин”, як синонімом вільної людини, яка наділена визначальною повнотою політичних і майнових прав. Пройшло чимало часу, поки наприкінці XVIII - на по­чатку XIX ст. громадянство стало предметом правового регулювання, тільки тоді почав формуватися інститут громадянства, який відповідає сьогоденню.

Протягом тривалого часу у вітчизняній літературі громадянство визначалось як належність особи до дер­жави, а інколи - при визначенні поняття громадян­ства - держава порівнювалася з організацією, яка має фіксований склад членів, а громадянство - із членством у такій організації. В радянській літературі громадянство визначалось як особливий політико-правовий зв'язок особи з державою, який базується на юридичному виз­нанні державою даної особи своїм громадянином і який реалізується в поширенні на таку особу суверенної вла­ди держави незалежно від місця проживання.

У цих визначеннях відображена концепція примату держави над особою, а це, звичайно, є не досить вда­лим. Тому що, по-перше, людина не належить державі: громадянство - стійкий юридичний зв’язок особи і держави. По-друге, це й не членство конкретної людини вдержава, адже держава - не асоціація людей.

Першими кроками на шляху становлення інституту громадянства України після проголошення незалежності нашої держави був Закон ”Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991р., у ст. 9 якого закріплено, що ”всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошення незалежності України проживали на території України, є громадянами України”, а також Закон України ”Про громадянство України” від 8 жовтня 1991р. Указом Президента України від 31 березня 1992р. Було затверджене ”Положення про порядок розгляду питань, пов’язаних з громадянством України”. Цими нормативними актами вперше було визначено поняття громадянства України, коло осіб, які стали громадянами незалежної Української держави, порядок набуття та припинення громадянства України .У зв’язку з припиненням Конституції України 28 червня І996р. виникла необхідність, приведення всіх нормативних актів у відповідність до Конституції України. Верховна Рада України ухвалила нову редакцію Закону про громадянство України 16 квітня 1997 р. Цей Закон набув чинності 20 травня 1997р. Відповідно до Закону ”Про громадянство України” і в йогорозвиток 6 листопада 1997 р. був виданий указ Президента України „ Про заходи щодо поліпшення організації розгляду питань громадянства” .

Закон України ”Про громадянство України” Визначає громадянство України які ”постійний правовий зв’язок особи та Української держави; що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках”. Дане правове визначення дає змогу розкрити істотні ознаки громадянства України.

Вчені, які розгляділи громадянство як певний зв’язок , - і Закон про громадянство України також підтверджує, що це саме зв’язок, визначили його постійний характер. Так, не всякий правовий зв’язок особи з державою буде розглядатись як громадянство. Наприклад, характер відносин між іноземцем, який постійно приживає в Україні, та Українською державою визначається також як правовий зв'язок. Але він відмінний того, що існує між громадянином України та Українською державою. Відмінність правового зв’язку Українсь­кої держави зі своїми громадянами та з іноземцями по­лягає насамперед у тому, що правовий зв’язок між гро­мадянином України та Українською державою є стій­кий, він виникає з моменту набуття особою українсько­го громадянства і продовжується до її смерті (або при­пинення українського громадянства). А зв’язок іноземця чи особи без громадянства з країною перебування тимчасовий, бо припиняється після його виїзду за межі країни і може бути поновлений тільки при поверненні, в даному разі, в Україну. Зв’язок між громадянином та Українською державою не притіняється навіть в разі виїзду громадянина за межі України,

Законодавство України виходить з того, що це дво­сторонній зв’язок, який може припинитися тільки у встановленому законом порядку і за наявності від­повідних умов не в однієї, а в обох сторін. Стійкість правового зв’язку — одна з характерних рис грома­дянства України. Тобто цей правовий зв'язок не змінюється й не послаблюється від того, цю громадянин виїжджає за межі своєї держави. Громадянство не змі­нюється під впливом зовнішніх факторів. Для набуття чи зміни громадянства необхідні дії як певної особи, так і держави.

У визначенні громадянства України, яке дається в преамбулі Закону „Про громадянство України”, підкре­слюється правовий характер зв’язку особи й Української держави. Громадянство — правовий, а не фактичний стан. Громадян держави не можна розпадати як сукуп­ність осіб, що проживають на її території, оскільки за цією ознакою останні утворюють населення країни — категорію демографічну. Терміном „населення” охоплю­ються не тільки громадяни певної держави, а й іноземці та особи без громадянства, які проживають в країні. Громадянином держави особа є не в силу того, що про­живає на її території, а внаслідок існування між особою і державою певних правових зв’язків.

Законодавство України закріплює положення про те, що цей зв’язок правовий і тим самим визначає грома­дянство як правовий інститут. Але визначення грома­дянства, наведене в Законі, не відповідає на питання:є громадянином України? Законодавець на перше місце ставить правовий зв’язок. Наведене в преамбулі Закону визначення показує, чим є громадянство, але не визначає, хто є громадянами, і не дає. відповіді на питання про зміст прав і обов’язків даних суб'єктів конституційного права України.

Аналізуючи Закон про громадянство України, необхідно звернути увагу на ст. 2 Закону, яка має назву „Належність до громадянства України”. Визначаючи коло осіб, які є громадянами України, законодавець використовує термін — „належність”. Належність, за Законом про громадянство України, є однією з найважливіших характеристик громадянства України.

Проблема громадянства винятково важлива як д науки конституційного права України, так і для практичної державно-правової діяльності. Громадянство однією з істотних ознак державного суверенітету, а п суверенітеті Української держави, у свою чергу, міститься джерело існування й розвитку громадянства України.

Інститут громадянства пов’язаний не тільки з реалі­зацією державного суверенітету, а й з обов’язком держа­ви забезпечувати права людини в Україні. Зокрема, у преамбулі Закону „Про громадянство України” зазначається, що „право на громадянство є невід’ємним правом людини”. Це положення повністю відповідає Загальній Декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. Громадянство, як суб’єктивне право людини, визнається в Україні невід'ємним правом людини. Ї в ньому плані законодав­ство про громадянство України виходить з вимог міжнародно-правових стандартів забезпечення прав та свобод людини.

На підставі чинного законодавства України і враховуючи наявні в правовій науці погляди, можна визнали ти громадянство України як невід’ємне право людини суть якого полягає у постійному правовому зв’язку особи з Українською державою, що породжує у них взаємні права та обов’язки, визначає належність особи до Української держави, і в силу якого держава гарантує й захищає конституційні права та свободи своїх громадян як в країні, так і за й межами.

Термін „громадянство” можна розглядати і як пра­вовий інститут, тобто як сукупність правових норм, що охоплюють специфічну сферу суспільних відносин між особою і державою. За характером та значенням цей інститут має конституційний характер. При вирішенні питання про місце інституту громадянства в системі конституційного права, передусім виходимо із відпо­відних норм і положень Конституції України та чинного законодавства України.

У першому розділі Конституції України зазначаєть­ся, що „в Україні існує єдине громадянство” (ст. 4). Та­кож про громадянство йдеться у другому розділі Кон­ституції, який закріплює права, свободи та обов'язки людини й громадянина. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються Законом України "Про громадянство України".

Держава, реалізуючи свій суверенітет, визначає юри­дичні підстави, за якими та чи інша особа визнається громадянином України. Ч. 1 ст. 2 Закону про громадян­ство стосується тих осіб, які набули громадянство України в порядку правонаступництва держави. Це по­ложення повністю відповідає Законові про правонаступництво України і визначає, що громадянами України є усі громадяни СРСР, які на момент проголошення неза­лежності України постійно проживали на території Ук­раїни. Ч. 2 ст. 2 Закону враховує положення першої ре­дакції Закону про громадянство і визначає належність до громадянства України тих осіб, які постійно про­живали на території України на момент набрання чин­ності Законом про громадянство від 8 жовтня 1991 р., тобто 13 листопада 1991 р.

Принципово нове положення, порівняно з поперед­ньою редакцією Закону, міститься у ч. З ст. 2 Закону про громадянство. Ця частина стосується етнічних укра­їнців та їхніх нащадків, які виявили бажання поверну­тися на Батьківщину і підтвердити українське громадян­ство, за умови, що вони не перебувають у громадянстві іншої держави. Зазначена категорія осіб може визначи­тися з українським громадянством шляхом подання за­яви в органи внутрішніх справ за місцем постійного проживання або у відповідне дипломатичне представництво чи консульську установу України за кордоном якщо особа постійно проживає за кордоном, до 31 грудня 1999 р.

Належність до громадянства України забезпечує ши­роке коло прав і свобод у різноманітних сферах життя Так, згідно із чинним законодавством України, грома­дяни України мають право брати участь у керівництві державними справами шляхом участі у виборах та у всеукраїнському й місцевих референдумах. Громадяни України наділені також іншими, не менш важливими правами й свободами і мають право вимагати від держави захисту своїх прав. Так, дипломатичні представництва та консульські установи України зобов’язані вживати заходів для забезпечення громадянам України можливості користуватися в повному обсязі правами, наданими їм законодавством країни перебування, міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і держава перебування, у встановленому зако­нодавством порядку захищати їхні інтереси, що охороняються законом, а в разі необхідності — вживати за ходів для поновлення порушених прав громадян України.

Належність до громадянства України є найважливішою передумовою обов'язку держави захищати в повному обсязі права і свободи своїх громадян, які за кріплені в Конституції та Законах України не тільки ш території держави, а й за її межами. Важливими є по­ложення Конституції України і Закону України про громадянство про те, що „громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі”.

Документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України, а для осіб віком до 16 років — свідоцтво про народження. Підтвердження громадянства України провадиться в індивідуальному порядку. Перші роки після проголошення незалежності. України у паспортах СРСР проставлялася відмітка проте, що особа належить до громадянства України. Тепер громадянство України підтверджується паспортом громадянина України.

2. Принципи громадянства України

Повністю розкрити поняття громадянства з науці конституційного права можна лише тоді, коли проаналізувати не тільки його зміст, функціональне призна­чення, а й принципи громадянства України. Саме принципи є тим началом, основою, яка цементує, зв’язує різноманітні аспекти громадянства.

У своїй сукупності принципи громадянства склада­ють своєрідну систему, кожен елемент якої відображає характер і сутність громадянства. Генезис цих принципів випливає із самої природи інституту громадянства. А ця природа, як відомо, має двоякий характер.

Громадянство – це невід’ємна частина всієї системи права, а відтак їй властиві загальні принципи, які харак­теризують цю систему. Проте інститут громадянства відносно відособлена частина правової матерії з прита­манними їй структурними і функціональними характе­ристиками, конкретним правовим наповненням.

Принципи громадянства поділяються на загальні і спеціальні. Загальні принципи громадянства втілені в Конституції України, Декларації прав національностей України, Законі про національні меншини. Законі про громадянство України. Це, зокрема, принцип повно­владдя народу; демократизму; інтернаціоналізму; втілен­ня в інституті громадянства ознак суверенітету держави, поєднання інтересів суспільства, держави і особи; повага до норм міжнародного права тощо.

Ці принципи властиві не тільки інститутові грома­дянства, а й іншим політичним, соціальним та правовим інститутам. Вони виступають як структуроутворюючі елементи взаємовідносин особи і держави.

Спеціальні правові принципи – це, по суті, прин­ципи громадянства України, тобто ті вихідні засади, ідеї, які закріплені в законодавстві, взаємовідносинах між державою та особою,, і які складають цілісну систему, що є основою всього законодавства про громадянство України. Ці принципи лежать в основі конкретних відносин особи і держави з приводу виникнення чи припинення громадянства. Такі принципи реалізуютьсяв конкретних правовідносинах на основі відповідних фактів – народження, клопотання про надання статусу громадянина України, вихід з нього тощо.

До таких принципів належать: єдність грома­дянства України; рівне громадянство як основа правового статусу особи; загальний порядок прийому до грома­дянства У країни; поєднання принципу ґрунту і принципу крові; невизнання автоматичної втрати громадянства; недопустимість позбавлення громадянства; єдність гро­мадянства членів сім’ї; невизнання подвійного грома­дянства; дозвільний порядок виходу з громадянства; принцип невидачі громадян України іноземній державі; свобода і добровільність вибору громадянства; збере­ження громадянства України особами, які проживають за кордоном.

Принцип єдиного громадянства України закріпле­ний у ст. 4 Конституції України. Єдине громадянство є необхідною умовою існування суверенної, унітарної держави. До України входить Автономна Республіка Крим, але її наявність не порушує принципу єдиного громадянства України.

У ст. 1 Закону України про громадянство в редакції від 8 жовтня 1991 р зазначалось, що в Україні існує єдине громадянство. Але припускалась можливість існування подвійного громадянства на підставі двосторонніх і міжнародних договорів. Конституція України і Закон про громадянство в новій редакції не мають інституту подвійного громадянства в Україні. Світовим співтова­риством не схвалюється практика біпатризму, тобто іс­нування осіб з подвійним громадянством. Подвійне гро­мадянство часто створює ускладнення як для осіб з подвійним громадянством, так і для держав, громадянами яких є зазначені особи, адже кожна із держав вимагає від громадянина виконання необхідних саме їй громадянських обов’язків. Чимало держав, згідно із нормами міжнародного права, укладають договори про запобігання випадків подвійного громадянства і тим самим зобов’язують осіб вибрати одне з можливих для них гро­мадянств.

Законодавство України про громадянство спрямова­не на скорочення випадків біпатризму та апатризму (безгромадянства). Воно дає можливість особам, що про­живають на території України, отримати громадянство України і володіти всіма конституційними правами і свободами, відповідними обов'язками громадянина Ук­раїни. Наше законодавство виходить з того, що кожний має право набути та припинити громадянство України відповідно до Закону. При цьому не приймаються до уваги походження, соціальне положення, расова та на­ціональна належність, стать, освіта, відношення до релігії, політичні та інші переконання. Належність особи до громадянства України дає змогу брати участь у здійсненні державної влади. Законодавство України про громадянство не робить відмінностей у правовому ста­тусі громадян від підстави набуття громадянства: за на­родженням, у зв’язкуз прийняттям громадянства, поно­вленням у громадянстві тощо. Громадянство України є рівним незалежно від підстав його набуття.

Принцип єдності громадянства членів сім’ї реалі­зується передусім при визначенні громадянства дітей віком до 16 років у випадку зміни їх громадянства, але українське законодавство не забороняє членам сім’ї ма­ти різне громадянство.

Принцип недопущення автоматичної втрати грома­дянства України закріплений у Законі України про гро­мадянство України. Громадянство України втрачається тільки після настання юридичного факту, а саме – ви­дання Указу Президента України, при наявності підстав, зазначених в Законі про громадянство.

Суть положення про право кожної людини на гро­мадянство в тому, що всім комплексом прав людини можна володіти, тільки маючи громадянство тієї чи іншої держави, оскільки є права людини, невід’ємно пов’язані з існуванням у особи громадянства.

Ніхто з громадян України не може бути позбавлений права змінити громадянство. Проте стійкий характер правових зв’язків особи і Української держави не озна­чає насильницького, примусового утримання особи в громадянстві. Це обмежувало б її свободу, тому в зако­нодавстві передбачені нежорсткі правила виходу з гро­мадянства України.

Громадянин України не може бути позбавлений свого го громадянства. Ця заборона виходить з права людин, на громадянство, двостороннього характеру зв’язків по громадянству між людиною і державою, який передбачає неприпустимість розірвання цих зв’язків як однією, так другою стороною без взаємної згоди.

Принцип збереження громадянства України особами, які проживають за межами держави, закріплений у ст. 7 Закону про громадянство України. Ця норма гуртується на природному праві людини вибирати місце свого проживання, вільно виїжджати за кордон і без перешкод повертатися. Це закріплює Конституція України у ст. 33.

Громадянство як правовий зв’язок людини з державою існує й за межами територіальної юрисдикції держави. Тому ст. 8 Закону передбачає, що „Українська держава здійснює захист і заступництво громадян України, які перебувають за її межами”. Принцип захисту і піклування, про громадян України відповідає ст. 25 Конституції України, яка проголошує: „Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебуває за її межами”.

Громадянство України засноване на запереченні тематичної його зміни при укладенні або розірванні шлюбу громадянином України з особою, яка не належить до громадянства України, а також при зміні громадянства одним з подружжя. Ст. 6 Закону про громадянство України відображає сутність громадянства як індивідуального, персонального зв’язку особи з Українською державою, неприпустимість автоматичного припинення громадянства без відповідного волевиявлення особи і збереження встановленого порядку. Ця стаття має істотне значення тому, що за законодавством деяких країн вступ до шлюбу з іноземною особою або розірвав шлюбу з нею часом призводить до змін громадянства. Так, у деяких латиноамериканських країнах жінка, я вступила до шлюбу з іноземцем, автоматично набуває громадянство свого чоловіка. У таких випадках іноді виникають складнощі з визначенням громадянства дітей, колізії з подвійним громадянством.

Ст. 25 Конституції України закріплює таке положен­ня: „Громадянин України не може бути вигнаний за ме­жі України або виданий іншій держав” Це підтверджує принцип неприпустимості видачі громадянина України іноземній державі, якій закріплений у ст. 9 Закону.

Обсяг прав і свобод, якими може користуватися людина в державі, а також обсяг обов’язків, які на неї по­кладаються цією державою, перебувають у прямій залеж­ності від наявності чи відсутності у неї громадянства відповідної держави. Громадянки перебуває під сувере­нітетом держави, її вона може вимагати від нього вико­нання обов’язків, навіть якщо він перебуває за межами держави.

Конституційне законодавство України виходить з того, що людина, й життя і здоров’я, честь та гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціаль­ною цінністю, що права й свободи людини та їх гаранта визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З. Набуття громадянства України

Основним і найбільш поширеним способом набуття громадянства є філіація (filiation — фр. — зв’язок, на­ступництво, розвиток у формі наступництва, повторен­ня), тобто набуття громадянства за народженням

Другим способом набуття громадянства є так зване укорінення, або набуття громадянства в порядку нату­ралізації. Натуралізація (naturalis — лат. — достовірний, законний) розподіляється, в свою чергу, на дві основні області:

1) індивідуальну по заявах;

2) в силу правонаступництва держав.

Враховуючи специфічні принципи громадянства Ук­раїни, пригадаємо принцип єдиного порядку набуття громадянства, який відображений у Законі „Про грома­дянство України” і який є стабілізуючою основою нашо­го інституту громадянства.

Саме поняття „єдиний порядок” передбачає універ­салізацію процедур, відмову як від спрощеного, так і Ускладненого порядку набуття громадянства України.Такий порядок ґрунтується на демократизмі, відсутності будь-яких обмежень за ознаками статі, віку, національ­ності, роду і характеру занять тощо.

Єдність такого порядку забезпечується підставами і умовами набуття громадянства України. Ст. 11 Закону про громадянство України зазначає, що підставами на­буття громадянства є:

1) народження;

2) походження;

3) прийняття до громадянства України;

4) поновлення громадянства України;

5) інші підстави, передбачені міжнародними договорами України, які ратифіковано Верховною Радою Ук­раїни.

Даний перелік підстав для набуття громадянства є вичерпним. Це означає, що жодні інші законодавчі чи підзаконні акти не можуть встановлювати додаткових підстав набуття громадянства, або ж скасувати чи обмежувати їх дію.

Як бачимо, головною постійно діючою підставою поповнення корпусу громадян є філіація або набуття громадянства за народженням.

Згідно із загальноприйнятими принципами міжнародного права, кожна дитина має право на громадянство. Це положення міститься у принципі 3 Декларації прав дитини 1959 р. і в п. З ст. 24 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р. Отже, згідно з нормами міжнародного права, дитина ні за яких умов не може бути особою без громадянства.

Громадянство за народженням набувається, у свою чергу, на основі двох принципів: „права крові” або „права гранту”. Нині законодавство України, як і більшості країн світу, передбачає змішану систему, при якій переважне значення „права крові” поєднується з „правом гранту”.

Вибір або переважання того чи іншого принципу обумовлено, головним чином, політикою держави в де­мографічній галузі. І якщо держава зацікавлена у швидкому зростанні свого населення, вона може використо­вувати ці два права повністю.

„Право крові” в чистому вигляді практично діє лише в скандинавських державах, де „право ґрунту” застосо­вується тільки до дітей, банки яких невідомі. "Право ґрунту" переважає або має рівне значення з „правом крові” здебільшого в країнах англо-американської си­стеми права, а також в деяких латиноамериканських країнах, таких, як Аргентина, Куба.

В області набуття громадянства за народженням не існує однакової практики держав. 1 тому, в силу колізії законодавства різних держав, саме у цій галузі найчасті­ше трапляються випадки, що призводять до подвійного громадянства.

„Право крові” — дитина набуває громадянства бать­ків незалежно від місця народження; „право ґрунту” — дитина стає громадянином тієї держави, на терито­рії якої вона народилась; незалежно від громадянства батьків.

Ст. 12 Закону про громадянство України вказує, що "дитина, батьки якої на момент народження перебу­вають в громадянстві України, є громадянином України незалежно від того, чи народилась вона на території України, чи за її межами". Ця норма відтворює правила сімейного законодавства України. Закон України чітко визначає, що коли хоч один з батьків є громадянином України на момент народження дитини, то дитина є громадянином України:

1) якщо вона народилася за межами держави, але батьки або один з них у цей час постійно проживали на території України;

2) якщо вона народилася на території України – враховується принцип „права території”.

При різному громадянстві батьків, один з яких на момент народження дитини перебував у громадянстві України, якщо в цей час обоє батьків постійно проживали за межами України, громадянство дитини, яка народилася за межами України, визначається за письмо­вою згодою батьків.

Дитина, один з батьків якої на момент її народження перебував у громадянстві України, а інший був особою без громадянства, чи невідомим є громадянин.. України незалежно від місця її народження.

У разі встановлення батьківства дитини, мати якої є особою без громадянства, а батько — громадянин України, дитина, яка не досягла 16–ти років стає громадянином України незалежно від місця її народження (п. 4 ст. 13 Закону).

Ст. 14 і 15 Закону встановлюють громадянство дітей батьки яких невідомі або батьки яких є особами безгромадянства що постійно проживають в Україні, їхні діти є громадянами України.

Вказані. положення забезпечують максимальну можливість для визнання громадянином України, а також допомагають зменшенню і усуненню випадків без громадянства дітей. Принагідно зауважимо, що Закон виключає можливість будь-якої перевити громадянства батька, як це в законодавстві Англії, Німеччини та. деяких інших країн.

Другим із найбільш поширених способів набуття громадянства є натуралізація, яка може здійснюватись як в силу правонаступництва держав, так і за індивідуальними заявами.

В силу правонаступництва нове громадянство виникає в результаті поділу або об'єднання держав. Гро­мадянство в такому разі виникає в результаті появи но­вого суб’єкта міжнародного права. Особа в такому рал продовжує залишатися на території нового суб’єкта міжнародного права і не заявляє про свій намір вийти нового громадянства. Саме так. величезна кількість осіб здобула громадянство теля розвалу Радянського Союз в тому разі громадянство України — нової суб’єкта міжнародного права і не незалежної держави. Як бачимо, „питання про вплив правонаступництві суверенітету на громадянство жителів держав– попередника є одним із найважливіших”.

Натуралізація за індивідуальними заявами регламен­тується внутрішніми нормами права. Безумовне право повнолітнього іноземця на натуралізацію ні в міжнарод­ному, ні в національному праві не закріплене. Проте, як уже згадувалось, ч. 1 ст. 15 Загальної декларації прав людини зазначає, що „кожна людина має право на гро­мадянство”. Та це тільки, так би мовити, рекомендація Тобто людина не наділена від народження правом на громадянство якої-небудь конкретної держави, і поря­док натуралізації іноземців у формі дозволу держави регламентується нормами права цієї держави.

У деяких країнах законодавство, крім звичайної на­туралізації, передбачає набуття громадянства шляхом реєстрації. У Великобританії цей вид набуття грома­дянства передбачається для жителів англійських за­морських територій та для Дітей англійських громадян, які народились за кордоном; за народженням.

Російський Закон про громадянство (ст. 12 та ст. 18) передбачає п’ятькатегорій осіб, які набувають громадян­ство Росії в порядку реєстрації Серед них, наприклад, „особи, у яких чоловік або пружина, чи родич по прямій лінії є громадянином Російської Федерації”, також це особи – громадяни колишнього СРСР, які проживають на території держав, які входять до складу СРСР, а та­кож прибулі для проживання на територію Російської Федерації після 6 лютого 1992р., якщо вони протягом 3-х років з моменту набрання чинності цього Закону виявлять бажання набути громадянства Російської Феде­рації”.

Набуття громадянства шляхом реєстрації міжнарод­ним правом не регламентується.

Натуралізацією в силу закону є такий вид натуралі­зації, який не заснований на власному виборі особи. На­туралізація в силу закону може бути правовим наслідком усиновлення, встановлення опіки тощо. Так, ст. 25 За­кону „Про громадянство України” передбачає, що ди­тина, яка є іноземним громадянином або особою безгромадянства і яку усиновляють громадяни України стає громадянином України.

Дитина, яка є іноземним громадянином і яку всиновлює подружжя, один з якого є громадянином України, а другий - особою без громадянства, стає громадянином України.

Дитина, яка є особою без громадянства і яку усиновлю є подружжя, один з якого є громадянином Укра­їни, стає громадянином України".

Критерієм правомірності натуралізації є добровільність з боку натуралізованої особи, яка виражаєте або в подачі заяви про натуралізацію, або в згоді на натуралізацію при територіальних змінах.

Характерними рисами натуралізації є: по-перше, те, що це — акт суверенної держави; по-друге, натуралізація — це надання громадянства тієї чи іншої держави фізичній особі, яка не має цього громадянства на момент натуралізації; по-третє, натуралізація реалізується ь порядку, встановленому даною державою; по-четверте. натуралізація здійснюється за проханням і за згодою зацікавленої особи. Згода на натуралізацію повинна бути чітко обумовлена.

Таким чином, набути громадянство України шляхом натуралізації за індивідуальними заявами можуть іноземні громадяни та особи без громадянства. Для цього їм потрібно виконати зазначені у ст. 16 Закону про громадянство України умови:

1) відмовитись від іноземного громадянства;

2) постійно проживати на території України протягом останніх п'яти років перед подачею клопотання. Це правило не поширюється на осіб, які прибули в України на постійне проживання і виявили бажання стати громадянами України за умов, якщо вони народились й довели, що хоча б один із їхніх батьків, дід чи баба народилися на її території, і не перебувають у громадянстві інших держав;

3) володіти українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування;

4) мати законні джерела існування;

5) визнавати і виконувати Конституцію України т Закони України.

Вказані вимоги можуть не враховуватись тільки у виняткових випадках, а саме щодо осіб, які мають ви­датні заслуги перед Українською державою. Рішення щодо цих осіб приймає Президент України.

Умова постійного проживання на території України перед прийняттям громадянства має велике значення як для особи, що подає клопотання про прийняття до гро­мадянства, так і для держави Якщо особа вирішує стати громадянином України, то вона, звичайно, повинна по­важати закони і Конституцію, знати суспільно-політичну ситуацію в країні, відмовитись від іноземного грома­дянства. Також цілком слушне й те, що для повноцінно­го життя особа повинна знати мову і мати законні джерела існування. Ці умови відповідають "критеріям демократичності і справедливості, а значить інтересам грома­дян і держави. Вилучення хоча б однієї із зазначених умов — і особа просто не зможе повноцінно користува­тися правами громадянина України і виконувати його обов'язки, тобто фактично не зможе бути громадянином України. Саме тому така особа і юридичне не може бути громадянином України".

Застосований у законі принцип, відповідно до якого здійснюється прийняття до громадянства Української держави, можна сформулювати так: прийнятими до нього можуть бути з усіх бажаючих лише ті особи, які мають реальні умови користуватися правами і виконувати обо­в'язки громадянина України.

Законодавство України встановлює обмеження щодо набуття громадянства окремими особами. Зокрема, в громадянство України не приймаються особи, які:

"1) вчинили злочини проти людства чи здійснювали геноцид, чинили насильницькі дії проти національної державності України;

2) засуджені до позбавленню волі до зняття суди­мості;

3) перебувають під слідством або уникають покаран­ня чи вчинили злочин на території іншої держави;

4) перебувають на військовій службі, у службі безпеки, в правоохоронних органах, органах юстиції або органах державної влади іноземної держави”.

Подібні умови прийому до громадянства встановлює кожна демократична держава. Наприклад, в Конституції Франції вказано, що в громадянство не приймаються особи, „якщо характер і спосіб життя їх не визнані гідними”.

Як бачимо, такі обмеження цілком доцільні, оскільки прийом до громадянства – це двостороння акція, з якої однією з сторін є особа, яка клопочеться про надання громадянства, а іншою — держава. Безперечні. держава не може байдуже ставитись до надання громадянства, особливо зараз, в умовах зростання злочинності, тероризму.

Підставою для набуття громадянства є також інша форма, що наближається до натуралізації — репатріація (повернення на батьківщину та відновлення вгромадянстві). Поновлення у громадянстві України можливе для особи, яка раніше перебувала у громадянстві України, але потім з якоїсь причини втратила це громадянство. Від натуралізації поновлення в громадянстві відрізняється спрощеним порядком вирішення питання. В такому випадку не враховуються положення абзацу першого пункту третього частини другої ст. 16 Закону про громадянство України.

Набуття громадянства може бути передбачене і між народними угодами, що стосуються територіальних змін. При територіальних змінах, „коли якась територія перг ходить від однієї держави до іншої, жителям такої терн тора надається право обирати громадянство тієї чи іншої держави”. В такому випадку має місце така форма; .як оптація (optatio — лат. вибір; бажання) або вибір громадянства за бажанням. Прикладом може бути протокол по радянсько-чехословацькому договору 1945р.про Закарпатську Україну. Указом Президії Верховної Ради від 31 жовтня 1946 р. на підставі Угоди між Уряда­ми СРСР і Чехословацької Республіки від 10 липня 1946 р. про оптацію і переселення було встановлено, що:

1) особи чеської і словацької національності і члени їхніх родин, які переселяються з СРСР до Чехословаччини, визнаються такими, що вибули з радянського гро­мадянства з моменту їх виїзду, і 2) особи російської, української та білоруської національностей, а також чле­ни їхніх родин, які переселяються з Чехословаччини до СРСР на підставі тієї ж Угоди, набувають радянського громадянства з моменту їх прибуття на територію СРСР. Це приклад колективної оптації, але оптація може бути й індивідуальною. При цьому мається на увазі, що оп­тант буде жити на території держави, громадянство якої він обирає. Оптація повинна провадитися в суворій від­повідності до принципів самовизначення націй та інших загальновизнаних принципів міжнародного права.

Переселення, на відміну від оптації, включає еле­мент примусу і тому застосовується як винятковий спосіб, а також з метою уникнення конфліктів у май­бутньому. Так, після Першої світової війни було пересе­лено німців з Польщі, Чехословаччини й Угорщини у Німеччину, а чехів і поляків, угорців та українців — у межі національних кордонів. У зв’язку з цим між за­цікавленими державами були підписані угоди про поря­док переселення.

У деяких договорах та угодах з питань громадянства застосовується термін "обмін населенням". Обмін насе­ленням здійснюється, звичайно, за національною озна­кою і з дотриманням принципу добровільності.

Свобода й добровільність вибору громадянства Укра­їни випливає із самої суті взаємовідносин особи і держа­ви. Будь-яка людина при бажанні може набутої, вийти або змінити громадянство, якщо вона не порушувала норм законодавства.

Закон про громадянство України встановлює грома­дянство дітей при зміні громадянства батьків і при уси­новленні.

"При зміні громадянства батьків, внаслідок якої обоє стають громадянами України або обоє виходять з громадянства України, змінюється відповідно громадянство їхніх дітей, які не досягли 14 років.

Якщо відомий один із батьків дитини, то при зміні громадянства цього батька відповідно зміщається грома­дянство дитини, яка не досягла 16 років", - так прого­лошує ст. 21 Закону про громадянство України. Тобто зміна громадянства України відбувається автоматично, і на це не потрібна згода дітей.

Якщо обоє з батьків або один з батьків дитини, яка проживає на території України, виходять з громадянства України і при цьому не беруть участі у виховання дити­ни, над якою встановлено опіку чи піклування громадян України, дитина за клопотанням батьків, опіку чи піклувальника зберігає громадянство України.

Законодавством України регулюється питання набут­тя дитиною громадянства України в разі набуття грома­дянства України одним з батьків. Передбачається при цьому три варіанти набуття громадянства. Перший — якщо громадянином України стає один з батьків, а другий залишається іноземним громадянином, дитина може набути громадянство України за клопотанням про це того з батьків, який набуває громадянства України, та при згоді другого з батьків. Другий варіант — якщо гро­мадянином України стає один з батьків, а другий зали­шається особою без громадянства, дитина, яка проживає на території України, стає громадянином України.

І третій варіант – якщо громадянином України стає один з батьків, а другий залишається особою без грома­дянства, дитина, яка проживає поза територією України. може набути громадянства України за клопотанням про це того з батьків, який набуває громадянства України (ст. 24), Як бачимо, законодавство спрямоване на за­безпечення прав дитини, на недопустимість ситуації н без громадянства або подвійного громадянства.

Українське законодавство про громадянство деталь­но регламентує питання набуття дітьми громадянства України у випадку їх усиновлення, а також збереження дітьми громадянства України у разі їх усиновлення.

Так, ст. 26 Закону встановлює, що дитина, яка є громадянином України і усиновлена іноземними грома­дянами або подружжям, один з якого є громадянином України, а другий – особою без громадянства, зберігає громадянство України, але за клопотанням усиновителів такій дитині може бути дозволено змінити громадянство. Автоматичне збереження за дитиною громадянства України особливо важливе в тому випадку, коли інозем­на держава не надає усиновленій дитині свого грома­дянства.

Дитина, яка є громадянином України і усиновлена особами без громадянства або подружжям, один з якого є громадянином України, а другий — особою без грома­дянства, зберігає громадянство України. Ця корма За­кону про громадянство захищає права і законні інтереси дитини, чітко забезпечує її правовий статус.

Принагідне зауважимо, що зміна громадянства дітей віком від 16 до 18-ти років у разі зміни громадянства, їх батьків, а також у разі усиновлення може відбуватися тільки за їх згодою.

4. Припинення громадянства України

Показником демократичності і справедливості Зако­ну "Про громадянство України" є вільний вихід особи з українського громадянства як одна з підстав припинен­ня громадянства. Також існують ще дві підстави, вна­слідок яких громадянство України припиняється. Це, по-перше, втрата громадянства, і, по-друге, громадян­ство може бути припинене за підставами, передба­ченими міжнародними договорами, які ратифіковані Верховною Радою України. Закон України не передба­чає ще одну підставу, яка поширена в деяких країнах, зокрема позбавлення особи громадянства як санкція

держави.

Отже, громадянство України припиняється:

1) внаслідок виходу з громадянства України;

2) внаслідок втрати громадянства Украйни;

3) за підставами, передбаченими міжнародними до­говорами, які ратифіковані Верховною Радою України, — так проголошує ст. 19 Закону.

Вихід з громадянства (експатріація – від лат. ех колишній, patria – батьківщина) відбувається тільки з ініціативою самої особи (по відношенню до дітей можуть діяти їхні законні представники). Вихід з громадянства України здійснюється за клопотанням особи (ст. 19),

Вихід з громадянства передбачається законами більшості країн світу. Право громадянина на вихід з громадянства випливає зі ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р., де говориться, щ кожна особа має право залишити будь-яку державу, враховуючи свою власну. Ст. 25 Конституції України передбачає, що громадянин України не може бути позбавлю ний громадянства і права змінити громадянство України.

Експатріація може бути вільною або мати дозвільний характер. Вільна експатріація характерна для англо американської системи права. Вихід же особи з громадянства у дозвільному порядку відбувається шляхом по дачі зацікавленою особою клопотання. На вихід особи :

громадянства в такому випадку необхідний дозвіл ком­петентного органу.

Існування такого порядку пов’язане з тим, що держава передбачає певні умови, за яких особа не мох вийти з громадянства.

Оскільки громадянство — це правовий зв’язок, який виявляється у правах і обов’язках, то можна припустити що при невиконанні певних обов’язків вихід з громадянства може бути обмежений на деякий час, тобто д. виконання цих обов’язків.

Вихід з громадянства повинен чітко регулювати, законодавством країни. В принципі, вихід особи з громадянства повинен розглядатись як право особи, з одного боку, і обов'язок держави дозволити вихід з громадянства, — з іншого боку. Відмова у виході з громадянства повинна розглядатись як неправомірна, якщо особа не має перед державою невиконаних обов’язків, ісвою чергу, обсяг прав і обов'язків встановлюється самостійно, згідно з принципом державного суверенітету. І відмова особі у виході з громадянства у зв'язку з невиконанням певних обов’язків, зміст яких не суперечить загальноприйнятим нормам міжнародного права, по­винна розглядатись як правомірна.

Закон України передбачає відмову в клопотанні, "якщо особа, яка порушила клопотання" про вихід, має невиконані зобов'язання перед державою або майнові зобов’язання, з якими пов’язані істотніінтереси юридичних, чи фізичних осіб на території України, або якщо вихід з громадянства призведе до статусу особи без громадянства".

У Закот України „Пре громадянство України” не вказується прямо на відому у виході з громадянства Ук­раїни у зв’язку з не проходженням громадянином дійсної військової служби, але це розуміється, очевидно, зако­нодавцем як „невиконані перед державою обов'язки”,

Більшість країн поступово відмовляються від заборони виходу з громадянства у зв’язку з не проходженням особою військової служби.

Законодавство більшості країн також передбачає для біпатридів вихід з громадянства у формі відмови від гро­мадянства. Таке положення закріплене в Гаазькій конвенції 1930 р. і Європейській конвенції про скорочення випадків множинності громадянства 1963р. Закріплення в законодавстві такої форми виходу з громадянства характерно для країн з дозвільною системою виходу з громадянства.

Поширеним є таке положення, що особа, яка бажає вийти з громадянства, повинна мати громадянство іншої держави або отримати його протягом певного строку після виходу з громадянства (Німеччина, Японія, Австралія).

Таким чином, бажання мати громадянство іншої країни є не тільки, умовою, а й, практично, підставою для виходи з громадянства.

Закон України про громадянство не пов’язує вихід, з громадянства з набуттям особою нового громадянства. Однак ст. 19 Закону „Про громадянство України” пе­редбачає, що „у виході з громадянства України може

бути відмовлено, якщо вихід з громадянства призведе до статусу особи без громадянства". Тобто, практично, підтверджується те, що бахання набути громадянство другої держави є підставою виходу з громадянства, і в Україні.

За законодавством деяких країн натуралізація особи в іншій державі є підставою для автоматичної втрати громадянства. В цьому разі держава в своєму законодавстві тільки констатує, що особа не може більше бути громадянином держави. При автоматичній втраті громадянства громадянство може втрачатись як з моменту здійснення факту, передбаченого законодавством, так і з моменту видання компетентним органом юридичного акту. Громадянство України втрачається від дня виданий Указу Президента України. Тобто втрата громадянств відбувається не автоматично, а в порядку, передбачені му законом.

Згідно з чинним Законом про громадянство України (ст. 20), громадянство України втрачається:

1) внаслідок вступу особи на військову служба, службу безпеки, в поліцію, органи юстиції або в інші органи державної клади га управління в іноземній державі без згоди на державних органів України;

2) якщо громадянство України набуто внаслідок подання за відомо неправдивих відомостей або фальшив, документів;

3) якщо особа, яка перебуває за межами України, не стала на консульський облік протягом семи, років.

Перша підстава втрати громадянства притаманна багатьом законодавствам багатьох країн світу, хоча деякі держави застерігають, що позбавлення громадянства неможливе, якщо особа стає апатридом, що закріплено в Конвенції 1961р. про скорочення кількості осіб без громадянства.

Друга підстава також дуже поширена.

Третя ж підстава втрати громадянства - перебуван­ня особи, яка знаходиться за межами України на кон­сульському о бліці, трапляється досить рідко. Конвенція ООН про скорочення кількості осіб без громадянства 1961 року встановлює наступну норму: "Громадянин не втрачає громадянства ні в випадках залишення ким його країни, ні в результаті проживання на території інозем­ної держави, ні через порушення обов'язку заявити про своє місцезнаходження, ні з іншої подібної підстави, якщо він стає апатридом".

5. Органи , які вирішують питання, пов'язані з громадянством України

До органів, які беруть участь у вирішенні питань, пов'язаних з громадянством, належать: Президент України; Комісія з питань громадянства при Президен­тові України; Міністерство внутрішніх справ і підвідомчі йому органи; Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України за кордоном.

В системі органів, покликаних вирішувати питання щодо громадянства, найбільші повноваження має Пре­зидент України, оскільки він як глава держави уповно­важений вирішувати питання, пов'язані із громадян­ством України. Конституція України встановлює, що Президент приймає рішення про прийняття до грома­дянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні іноземним громадянам і особам без громадянства (ст. 106, п. 26). Закон "Про громадянство України" також підтверджує: "Президент України приймає рішення про: 1) прийняття до грома­дянства України, 2) припинення громадянства Украї­ни". Тобто саме Президент України приймає остаточні рішення щодо цих питань. З питань громадянства Пре­зидент видає Укази. Всі інші державні органи, пов’язані з вирішенням питань громадянства, здійснюють лише підготовчу роботу.

До органів, які відають питаннями громадянства України, Закон зараховує Комісію з питань громадян­ства України, яку створює Президент для попереднього розгляду питань, пов’язаних з громадянством. Ця Ко­місія взаємодіє з МВС та МЗС України, органами культури, науки й освіти щодо проблем громадянства. Комісія підтримує зв’язки з українськими та закордонними організаціями з питань поновлення чи набуття громадянства. Через засоби інформації вона дає пояснення стосовно громадянства, проводить конференції і народи з цих питань.

Комісія вносить на розгляд. Президента України зауваження по кожній заяві. Вона дає висновки про збереження умов прийому в громадянство: відмова від и земного громадянства; постійне проживання на території України протягом останніх п’яти років; володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування існування законних джерел існування; визнання виконання заявником Констанції України Комісія з’ясовує факти, які можуть бути перепоною особі стати громадянином України. Рішення Комісії оформляєте протоколом, який підписується всіма членами Комісії, що брали участь у засіданні.

Міністерство внутрішніх справ України і його органи на місцях виконують велику підготовчу роботу з питай г пов’язаних з громадянством України. Ст. 29 Закону про громадянство України передбачає наступні повноваження органів внутрішніх справ: 1) прийняття від осіб, які проживаю на території України, заяв з питань громадянства України і разом із необхідними документам, надіслання їх на розгляд Президента України; 2) визначення належності осіб, які проживають на території; України, до громадянства України; 3) підготовка представлень про втрату громадянства України особами, які проживають на території України; 4) реєстрація припинення громадянства особами, які постійно проживаю на території України.

Цікаво, що нова редакція Закону „Про громадянство України” визначає таке повноваження, як реєстрація припинення громадянства України особами, які постійно проживаюсь на території України, а окремим пунктом виносить підготовку подання про втрату громадянства України особами, які постійно проживають на території України. Але кому вони готують таке подання, не вказується. Мабуть, Комісії з питань громадянства при Президентові України.

Взагалі Міністерство внутрішніх справ і підвідомчі йому органи, які наділені відповідною компетенцією, виконують три основні функції. По-перше, вониприй­мають від осіб, які постійно проживають на території України, заяви з питань громадянства на ім'я Президен­та України через органи внутрішніх справ за місцем по­стійного проживання заявників Заява повинна бути скріплена підписом заявника із зазначенням дати скла­дання.

Міністерство внутрішніх справ перевіряє факти і до­кументи, які надані заявником, після чого направляє клопотання з питань громадянства зі своїм висновком і висновком Міністерства закордонних справ України до Комісії при Президентові України у питаннях грома­дянства та до Служби безпеки України, яка, в свою чер­гу, свій висновок по даній справі надсилає також до Ко­місії при Президентові України у питаннях грома­дянства

Щодо функцій Міністерства внутрішніх справ, то, по-друге, органи внутрішніх справ приймають остаточні рішення щодо належності осіб, які постійно прожи­вають на території України, до українського грома­дянства, реєструють втрату громадянства України осо­бами, які проживають на території України Щодо визначення належності до громадянства України, то заява подається в органи внутрішніх справ за місцем постій­ного проживання цієї особи При визначенні Комісією при Президентові України у питаннях громадянства на­лежності особи до громадянства України застосовуються законодавчі акти України і правила міжнародних дого­ворів України, що діяли на момент настання обставин, з якими пов'язується належність особи до громадянства України.

По-третє, органи внутрішніх справ ведуть облік осіб, які проживають на території України, і визначають їх належність до громадянства України. Також на них по­кладено виконання рішень у питаннях громадянства Щодо осіб, які постійно проживають в України. А саме: видавати паспорт громадянина України особам, які на­були громадянства України у встановленому Законом порядку, або робити відповідний запис про належність до громадянства України у документах дітей, які не досягли 16-ти років. Особам, які проживають в Україні і не є громадянами України — видавати посвідки на про­живання.

Питаннями, пов'язаними з громадянством України займаються також Міністерство закордонних справ Ук­раїни, дипломатичні представництва та консульські ус­танови України за кордоном. По суті, ця система відом­чих органів виконує три основні функції з питань. Пов’язаних із громадянством: підготовчу, реєстраційну та облікову, тому що вони: 1) приймають від осіб, які по­стійно проживають за кордоном, заяви з питань грома­дянства України і разом з необхідними документами надсилають їх на розгляд Президента України; 2) визна­чають належність осіб, які постійно проживають за кордоном, до громадянства України; 3) реєструють втрата громадянства України особами, які постійно прожива­ють за кордоном; 4) ведуть облік громадян країни, які постійно проживають за кордоном (ст. 31).

Нова редакція Закону від 16 квітня 1997 р. додає до повноважень Міністерства закордонних справ України, дипломатичних представництв та консульських установ ще Й таке: "готують подання про припинення громадянства України особами, які постійно проживають за кордоном, та, в залежності від підстав припинення, оформляють такі документи: 1) подання; 2) документ, що підтверджує факт добровільного набуття особою громадянства іншої держави; 3) документ, який підтвер­джує, що особа перебуває на військовій службі, у служб» безпеки, правоохоронних органах, органах юстиції іншої держави; 4) висновок відповідних органів про неправ­диві відомості або фальсифікацію документів, які були подані для набуття громадянства України, або рішення суду; 5) документ відповідного дипломатичного пред­ставництва чи консульської установи України про те, що особа, яка постійно проживає за кордоном, протягом п'яти років без поважних причин не стала на кон­сульський облік".

Усі функції щодо порядку розгляду заяв і подань з питань громадянства України, які на території України виконує Міністерство внутрішніх справ України, та но­таріальні функції щодо таких заяв і подань за кордоном здійснюють дипломатичні представництва або кон­сульські установи України.

Література

1. Конституція України : Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.- К. „ДОК-К” , 1996.- 40 стор.

2. Коментар до Конституції України : Наук. - популярне видання. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1996. – 376 с.

3. Закон України „ Про громадянство України ” від 8 жовтня 1991 р.

4. Загальна Декларації прав людини від 10 грудня 1948 р.

5. Конституційне право України , за редакцією доктора юридичних наук, професора В. Ф. Погорілка, К. 1999 р.