Міжрегіональна Академія управління персоналом
Закарпатський інститут ім.Августина Волошина
Факультет економіки та зовнішньо-економічної діяльності
Кафедра економіки та управління бізнесом
Габор Кристина Іванівна
Контрольна робота
Тема:
Фінансова безпека держави.
Фінансова криза та її вплив на безпеку держави.
Сучасна фінансова криза вУкраїні та шляхи її локалізації.
З дисципліни: Теорія фінансів
Шифр групи: 11-2000 (СОА) (2.0з)
Спецальність: облік і аудит
Науковий керівник
Дочинець Оксана Михайлівна
_________________________
Ужгород-2001
З М І С Т
1. Фінансова безпека держави………………………………………………..3
2. Фінансова криза та її вплив на безпеку держави………………………....7
3. Сучасна фінансова криза вУкраїні та шляхи її локалізації…………….…9
Використана література…………………...………………………………….10
1.
Фінансова безпека держави
Фінансова безпека держави
– багатопланове в економічномуконтексті поняття та надзвичайно актуальне в політичному, оскільки є результатом заходів з боку законодавчої та виконавчої влад держави в сфері фінансів. Вона визначається
конкретними показниками функціонування економічної системи держави за певний проміжок часу. До числа цих показників
належать: величина внутрішнього та зовнішнього боргів; рівень інфляції; стійкість національної валюти; сальдо платіжного балансу.
Внутрішні і зовнішні борги
давно вже є невід’ємною складовою фінансової системи більшості країн світу. Вони зумовлені наявністю дефіциту бюджету, тобто держава не завжди має змогу провести скорочення витрати відповідно до наявних доходів. Тоді виникає потреба в додаткових фінансових ресурсах, які можна одержати або завдяки емісії грошей, або запозиченням як всередині держави, так і ззовні. Покриття дефіциту бюджету через запозичення має низку переваг
, до яких належать: керованість інфляційними процесами в державі, підвищення касового виконання бюджету, зміцнення фінансового становища в державі тощо.
Але непродумане і надмірне використання запозичень для покриття витрат бюджету має низку негативних ознак
. Так, використання запозичень на покриття поточних витрат призводить у подальшому до зростання дефіциту бюджету. Значне використання запозичень протягом двох-трьох років створює фінансову піраміду, яка зумовлює фінансовий крах системи в цілому, оскільки повернення боргів і виплата відсотків за ними призводить до постійного зростання боргів, а це скорочує витрати бюджету за іншими статтями. Як правило, при надмірному зростанні боргів держава вдається до їх реструктуризації, що в свою чергу викликає недовіру до неї з боку інших держав і міжнародних інститутів.
Відповідно до міжнародних стандартів і загальноприйнятих наукою показників оптимальний розмір боргів держави
не повинен перевищувати 70 відсотків від річного обсягу валового внутрішнього продукту. При перевищенні цього рівня держава може втратити фінансову незалежність і стати державою-банкрутом.
Використання запозичень має низку принципів, порушення яких може суттєво впливати на фінансову безпеку держави. Розміщення короткотермінових боргових зобов’язань створює нестабільність і постійне напруження у фінансуванні витрат бюджету, тому перевага повинна надаватися довгостроковим запозиченнм. У свою чергу довгострокові запозичення можливі при наявності довіри до уряду і держави в цілому. Важливе значення має також наявність системи страхування ризиків.
При здійсненні запозичень повинна провадитися політика обмеження допуску нерезидентів на ринок державних цінних паперів, оскільки нерезиденти можуть суттєво вплинути на фінансову стабільність у державі шляхом спекулятивних дій як на первинному, так і на вторинному фондовому ринках. Крім того, нерезиденти здійснюють вивіз із держави капіталу, одержаного у формі відсотків.
Розміщення державних запозичень всередині держави повинно бути зорієнтовано також на участь населення, тобто фізичних осіб. Це, крім усього, сприятиме зростанню добробуту населення за рахунок одержаних відсотків на вкладені кошти.
Борги держави економічно виправдані лише у тому випадку, якщо здійсювані за їх рахунок видатки сприяють збільшенню майбутніх доходів або приводять до скорочення майбутніх бюджетни видатків, тобто мають позитивний рівень прибутковості, що дає змогу державі в подальшому погасити основну суму боргу й сплатити відсотки за ним. До таких видатків належать інвестиції, і тому приріст державної заборгованості згідно з економічною теорією не повинен перевищувати суми державних інвестицій. У багатьох країнах таке обмеження закріплене у конституціях. Останніми роками щорічний приріст державних боргів в Україні на порядок перевищував обсяги бюджетних інвестицій.
Високі темпи зростання боргових зобов’язань, як наслідок збереження високого рівня бюджетного дефіциту, неминуче зменшують довіру до уряду з боку вітчизняних та іноземних інвесторів, а отже, призводять до зростання процентних ставок (як плати за ризик) і подальшого загострення бюджетних проблем – зростання видатків держави на обслуговування своїх зобов’язань, до необхідності скорочення видатків, не пов’язаних із виплатою відсотків, або ж необхідності нових запозичень.
Не менш важдивим показником фінансової безпеки держави є рівень інфляції
. Загалом інфляція – це системне явище, яке пов’язане не лише з грошовим обігом, а з усією економічною системою, із загальним становищем в економіці, її місцем у світовому розподілі праці. Важливо наголосити, що інфляція не завжди проявляє себе у зростанні цін. Ціни можуть бути досить стабільними, а інфляція може бути прихованою, бути насамперед у формі бюджетної заборгованості громадянам із заробітної плати й інших соціальних виплат, неплатежів тощо.
Інфляція – це завжди сигнал про фінансову небезпеку, яка потребує певних заходів із боку владних структур держави. Вона є проявом порушення рівноваги всієї економічної системи і насамперед у сфері грошового обігу. Основною причиною
інфляції є спад виробництва, коли товарне забезпечення грошей зменшується, що призводить до зростання цін. Обмеження грошової маси в обігу гальмує зростання цін, але негативно впливає на виробництво, породжує систему неплатежів і зростання боргових зобов’язань.
Спад виробництва може бути зумовлений, з одного боку, зменшенням споживчого попиту, а з другого – технологічною відсталістю виробництва, зростанням його матеріало- та енергомісткості, низьким рівнем використання виробничих потужностей тощо. Відповідно до цього й антиінфляційні заходи повинні бути різними.
При зменшенні споживчого попиту на товари інфляція в розмірі до 4 відсотків може сприяти зростанню виробництва і стати стимулом до економічного зростання. Коли темпи інфляції переходять межу 4-5 відсотків, темпи економічного зростання починають зменшуватися, а коли інфляція сягає 24-25 відсотків, економічне зростання припиняється, на зміну йому приходить стагнація і спад виробництва, який поступово поглиблюється. При стагнації понад 5 років фінансову незалежність держава втрачає.
Інфляція, зумовлена технологічними і технічними причинами, не може бути усунена лише монетарними заходами. Для цього потрібні інвестиції
в економіку з метою її технічного переоснащення, вирівнювання умов господарювання для всіх виробників, підвищення конкуретно-спроможності продукції, стимулювання щодо збільшення насленням заощаджень у фінансових активах, які повинні згодом стати інвестиціями, спроможними пожвавити виробництво. Антиінфляційна політика в умовах перехідної економіки має вжити низку заходів у сферах зовнішньо-економічної, виробничої, інституційної, фінансової, кредитної, соціальної діяльностей. Заходи у всіх цих напрямках повинні проводитися паралельно, оскільки затримки з їх запровадженням в якій-небудь із них може зумовити зростання інфляції й поглиблення фінансової кризи.
У сфері зовнішньоекономічної діяльності замість надмірної ліберализації доцідбно було б використовувати гнучку систему митних тарифів, диференційованих за різними видами товарів. Це дасть змогу вирівняти умови діяльності на національному ринку як вітчизняних, так і іноземних виробників.
У перехідній економічній системі як антиінфляційні мають бути використані заходи в сфері антимонопольної політики, спрямовані на стримування підвищення цін виробників-монополістів. Це підвищить ступінь конкурентності ринку і знизить ціни. Додатковими заходами антиінфляційної політики є, зокрема, процес розвитку ринку цінних паперів і завдяки цьому мобілізація вільних коштів юридичних і фізичних осіб.
Ринок цінних паперів є також необхідним елементом у перетворенні наявних, але не працюючих нині заощаджень, в інвестиції, що дасть змогу пожвавити інвестиційну сферу та ліквідувати накопичені у виробництві диспропорції.
Важливим елементом антиінфляційної політики може стати відома на заході теорія “бюджетного мультиплікатора”. Суть її у тому, що за рахунок бюджетних витрат створююється нові підприємства і робочі місця.Це дає можливість отримати додаткові реальні доходи, які можуть знов спрямовуватися на нові інвестиції. Усе це безпосередньо сприяє розширенню попиту, який стимулює подальше виробництво.
Особливої уваги потребують бюджетні кошти
та їх роль у сьогоднішніх умовах. Справа в тому, що всі інші джерела інвестиційних ресурсів, необхідних для поновлення економічного зростання, сьогодні дуже обмежені. Власні кошти підприємств поки що надто незначні, їх не вистачає не лише на інвестиції, а й на поточні витрати. Підприємства не можуть ні оплатити сировини, ні виплатити заробітної плати, ні розрахуватися з бюджетом. Про інвестиції, навіть за сприятливого податкового режиму, ніхто не дбає.
Слід враховувати й те, що в наявних умовах бюджетні ресурси обмежені, тому є зміст виділити державні інвестиції в окремий бюджет – бюджет розвитку. Джерелами формування його доходів можуть бути запозичення як на міжнародних фінансових ринках, так і на внутрішньому, у тому числі цільові запозичення під конкретні проекти. Ними можуть бути доходи від приватизації та грошова емісія. Використання бюджетних коштів на інвестиційні цілі створює кращі умови для економічного зростання в порівнянні з витратами на соціальні цілі.
Створення бюджету розвитку є лише початком, наступним кроком має стати створення загального інвестиційного клімату для вітчизняних і зарубіжних інвесторів, у тому числі й за рахунок широкого застосування практики прискореної амортизації та пільгового режиму оподаткування тих підприємств, які активно проводять інвестування у сферу розширення виробництва на території України за приорітетними напрямками.
До найзручніших заходів держави, що спрямовані на створення сприятливого інвестиційного клімату, належать також заходи щодо стимулювання платоспроможного попиту кредитними інструментами: кредитна експансія (збільшення пропозиції позиченого капіталу шляхом зниження обов’зкових резервів та облікової ставки); кредитування за рахунок бюджетних ресурсів тих сфер економіки, у розвитку яких зацікавлена держава; гарантування платоспроможності позичальників, у діяльності яких зацікавлена держава.
Для активізації у державі економічного життя і задоволення потреб у фінансових ресурсаї при здійснення структурної перебудови економіки може бути також використана кредитна емісія. Вона допомагає розв’язати проблему нестачі грошей в економіці та звузити сферу взаємозаліків, інших грошових сурогатів.
Важливим показником фінансової безпеки держави є стабільність і конвертованість
національної валюти. Цього можна досягти за наявності досконалого валютного законодавства, достатніх резервів національного банку, ефективної валютної політики в державі. Звичайно, основу стабільності нацціональної валюти насамперед забезпечує стабільний розвиток економіки і відповідно рівень дефіциту бюджету, про що мовилося вище.
Одночасно стабільність національної валюти, її забезпечення мають свої особливі форми і методи виявлення та функціонування. Так, важливого значення набувають джерела надходження іноземної валюти в державу і напрямки її використання, можливість вільного доступу до купівлі валюти на ринку, проведення політики курсоутворення шляхом встановленого режиму “плаваючого” курсу тощо.
2.
Фінансова криза та її вплив на безпеку держави
Фінансова криза
– глибокий розлад фінансової системи держави, зумовлений економічними і політичними чинниками. До числа економічних, тих, що зумовлють фінансову кризу, належать становище та рівень матеріального виробництва в державі. Висока вартість виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, яка зумовлена великою матеріало- та енергомісткістю виробництва, високими трудовими затратами, зменшує обсяги нагромаджень в економіці у формі прибтку, що призводить до скорочення фінансових можливостей самих підприємницьких структур, доходів держави і відповідно купівельної спроможності населення.
Фінансову кризу можуть зумовлювати також нераціональна структура виробництва, яка наамперед характеризується великою питомою вагою воєнно-промислового комплексу, залежність держави від поставок за коопераційними зв’язками енергоносіїв, сировини, матеріалів, палива. Кризові явища у сфері фінансів можуть бути викликані трансформаційними процесами в економіці, тобто зміною моделі економічного розвитку, втратою конкурентноспроможності економіки.
Усі згадані вище явища в кінці кінців негативно позначаються на обсягах виробництва валового внутрішнього продукту в державі й відповідно призводять до зменшення фінансових ресурсів, що обслуговують увесь відтворювальний процес. Вони потребують жорсткої політики в обмеженні споживання і витрат як на державному, так і на рівні підприємницьких структур і наслення.
Фінансова криза може бути зумовлена також політичними явищами
. Це, насамперед, вожнні витрати, нераціональне й неефективне витрачання коштів державного бюджету та інших ланок бюджетної системи, наявність значних сум державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього.
Фінансова криза може бути зумовлена зовнішніми причинами
, насамперед тими процесами, які проходять на світових фінансових ринках. Рівень впливу зовнішніх факторів залежить від наявності й розмірів активів держави, розміщених на світових фінансових ринках. Все це становить сукупність глибинних факторів. На поверхні явищ фінансова криза в кожній державі характеризується наявністю й величиною дефіциту бюджету та стабільністю національної грошової одиниці.
Дефіцит бюджету
є причиною грошової емісії, яка викликає інфляційні процеси. Інфляція є причиною недовіри до національної валюти, бажання позбутися її шляхом обміну на стабільнішу іноземну валюту. За цих умов, якщо центральний банк держави не має достатньо резервів, що задовольнити попит на іноземну валюту, відбувається знецінення національної грошової одиниці і відповідні втрати як на державному рівні, так і на рівні господарюючих суб’єктів і населення.
Рівень інфляції насамперед характеризує масштаби зниження платоспроможності населення та підприємницьких структур. Для покриття дефіциту бюджету урядові структури часто вдаються до введення нових податків, що теж зменшує платоспроможність населення і посилює кризові явища в економіці.
Дані спостережень у світовій економіці за фінансовими кризами останніх трьох століть дають наукові підстави стверджувати, що фінансові кризи мають певну періодичність і характеризуються циклічністю.
Глибина кризи залежить від того, як швидко інтелектуальні сили суспільства можуть її передбачичи та вжити відповідних заходів щодо її усуненняю Досвід майже трьох століть підтверджує, що фінансові кризи погано піддаються прогнозуванню, однак суспільство навилося досить ефективно їх локалізувати. Якщо держава зуміє своєчасно скоротити видатки бюджету і зупинити спад виробництва, фінансова криза не матиме серйозного руйнівного впливу. Практика свідчить, що не завжди вдається вжити антикризових заходів, якщо перетинають і суперечать між собою інтереси різних суспільних і політичних сил. Тоді криза стає затяжною і весь тягар лягає на доходи населення.
Згідно О.Д.Василик, фінансова криза в Україні “має не тільки глибоке історичне коріння, залишене суспільсту у спадок від тоталітаризму, а й грубі прорахунки та помилки, припущені в ході трансформаціних процесів”.
Загальною причиною розладу фінансів в Україні
є суттєвий спад виробництва внутрішнього валового продукту (ВВП) при загальному падінні фізичного обсягу товарної продукції та послуг, які, в сою чергу, є неконкуретноспроможні. Так, валовий внутрішній прдукт в Україні впродовж 1991-1998 років у незмінних цінах зменшився більш як наполовину, продукція галузей промисловості – майже втричі. За найважливішими показниками виробництва продукції у натуральному вираженні Україну відкинуто назад на 20-25 років.
У промисловості кожне друге підприємство є збитковим, у сільськогосподарському виробництві збиткових підприємств понад 50 відсотків. Втратили рентабельність галузі машинобудування та металургії, легка промисловість.
За умов спаду виробництва на фінансах макрорівня позначалося подальше послаблення фінансів мікрорівня. Відбувається загрозливе розбалансування між реальною структурою економіки, її якісними характеристиками (насамперед галузевим складом і рівнем переважаючих технологій) й основними макроекономічними регуляторами структурних та фінансових зв’язків – ціновими, грошовими, кредитними, бюджетними, податковими.
3.
Сучасна фінансова криза в Україні та шляхи її локалізації
Фінансова криза в Україні пов
’
язана
з руйнівними інфляційними процесами, викликаними деформацією національної системи грошового і кредитного обігу. Найбьільших темпів інфляція набула в 1992 році, коли вона становила 1445 %, у 1993 році – 6288 %, у 1994 році – 850 %. Після грошової реформи у 1996 році вдавалося підтримувати стабільність національної грошової одиниці, однак дорогою ціною завдяки великій заборгованості з виплати з бюджету заробітної плати населенню, зменшенню різних видів допомог і пенсій, а також у зв’язку із зростанням заборгованості бюджетних установ за розрахунками за електроенергію та інші види послуг, завдяки постійному зростанню зовнішнього й внутрішнього державних боргів і витрат на його обслуговування. Адже саме це закладає підвалини щодо майбутніх кризових явищ у сфері фінансів.
Фінансова криза пов’язана також із штучним звуженням місткості внутрішнього ринку з огляду на безпідставне обмеження доходів більшості юридичних і фізичних осіб. Це трапилося внаслідок випереджаючих темпів спаду національного товаровиробництва, слабких імпортних можливостей, недосконалості державної політики регулювання ринкової рівноваги і діяльності банківської, кредитної та фінансової систем. Звідси – криза платоспроможності, яка набула загрозливої для фінансової системи держави сили.
Фінансова криза проявляється у зростанні бюджетного дефіциту
. Так, якщо в 1991 році він становив близько 12 відсотків від загальної суми видатків державного бюджету, то в 1993 році – 27,4 відсотка, в 1994 році – 24,0 відсотка, в 1995 році – 23, 2 відсотка, в 1996 році – 16,8 відсотка, в 1997 році – 27,3 відсотка. До глибинних причин
виникнення бюджетного дефіциту можна віднести спад виробництва і зростання витрат на виготовлення продукції, а також невиважена політика бюджетних витрат щодо доходів бюджету. Конкретними особливостями
розвитку економіки, які зумовлюють дефіцит бюджету є:
- структурний дисбаланс народного господарства;
- збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що одержують дотації;
- неефективний механізм оподаткування суб’єктів господарювання;
- крупномасштабний оборот тіньового капіталу;
- необгрунтовано великі соціальні програми і значні державні непродуктивні витрати;
- приписки, крадіжки, втрата виробленої продукції.
Під час фінансової кризи в Україні поширюються такі методи фінансування державних витрат, як грошова емісія й державні позики, а тому постійний дефіцит державного бюджету спричиняє збільшення державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього, а також процентів за ним. У 1999 році обсяг державного боргу становив понад 50 відсотків від обсягів валового внутрішнього продукту. Зростання державної заборгованості створює напруження на ринку позичкових капіталів, зменшує можливості їх використання для фінансування народного господарства, уповільнює темпи розвитку економіки.
Фінансова криза в Україні призводить до різкого зниження життєвого рівня населення. В 1998 році він порівняно з 1991 роком зменшився в 6 разів. Фінансова криза впливає і на процеси соціального розшарування в суспільстві, призводить до зубожіння більшості наслення, яке має низький рівень доходів.
Отже, фінансова криза в Україні характеризується
насамперед ослабленням (а часто і розривом) узгоджених зв’язків між найважливішими елементами фінансової системи держави, хронічною незбалансованістю бюджетних доходів і видатків, лавиноподібним зростанням державної заборгованості, нераціональною структурою бюджетних витрат, неоптимальним рівнем податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів.
Основними напрямками подолання
фінансової кризи мможуть бути зокрема:
- запровадження жорсткого режиму економії щодо витрачання бюджетних коштів, передусім на управління, оборону, фінансування збиткових і низькорентабельних виробництв, різні види дотацій;
- визначення доцільності фінансування деяких соціальних витрат;
- зменшення обсягів фінансових запозичень для покриття дефіциту державного бюджету;
- вдосконалення інструментів залучення до інвестиційної сфери особистих накопичень наслення;
- забезпечення фінансової підтримки малого бізнесу;
- оптимізація рівня податкових вилучень до бюджету.
Використана література:
1. О.Д.Василик. Теорія фінансів. Навчальний посібнпк. К.: Вища школа, 2000. –364 с.
|