МАКРОЕКОНОМІЧНА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ ТА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Тема 8. МАКРОЕКОНОМІЧНА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ ТА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ПЛАН

8.1. Циклічність розвитку економіки.

8.2. Безробіття та зайнятість.

8.3. Інфляція. Причини інфляції в Україні.

8.1. Циклічність розвитку економіки

Цикл ділової активності – це період часу між двома сусідніми вищими або нижчими точками економічної кон’юнктури.

Економічна кон’юнктура – це тимчасова ситуація на ринку.

Для характеристики економічної кон’юнктури застосовують ряд показників: валовий внутрішній продукт, рівень безробіття, інфляція, рівень особистих доходів, коливання національного доходу.

Всі показники можна розподілити на три групи:

1) проциклічні – це ті показники, які під час зростання економіки зростають, а під час спаду знижуються: ВВП, НД, інвестиційна активність;

2) контрциклічні – це показники, які під час спаду економіки зростають, а під час зростання спадають: інфляція, безробіття, кількість банкрутів;

3) ациклічні – це ті показники, на динаміку яких загальна економічна кон’юнктура не впливає: експорт.

Вперше циклічність розвитку економіки досліджувала марксистська школа. За Марксом, існує 4 фази циклу:

1) криза – головна фаза економічного циклу, що супроводжується різким скороченням обсягів виробництва, зростанням безробіття, накопиченням товарів у сфері торгівлі тощо і продовжується до встановлення відносної ринкової рівноваги;

2) депресія – застій у розвитку народного господарства, в межах якого відбуваються поступове відновлення перерваних кризою зв'язків, переливання капіталу у перспективніші галузі, починається масове оновлення основного капіталу;

3)пожвавлення – зростання виробництва в обсягах, які були досягнуті перед кризою. Починає зростати попит на засоби виробництва та робочу силу, відновлюється економічне зростання, збільшуються прибуток і заробітна плата. В суспільній свідомості живе сподівання на краще.

4) піднесення – швидке зростання виробництва, яке супроводжується скороченням безробіття, розширенням обсягів кредиту та ін., внаслідок чого економіка виходить на рівень, який перевищує попередні рівні.

Види циклів:

1) малі( цикли Кітчина) – тривають 2–4 роки. Ці цикли, як правило, відбуваються під час оновлення кон’юнктури товарів і базуються на зміні величини запасів;

2) середні (цикли Жуглара) – тривають 7–12 років і основною причиною їх виникнення є активність інвестиційного процесу, тобто поліпшення чи погіршення інвестиційного процесу призводить до зростання чи спаду основних макроекономічних показників;

3) будівництва (цикли Кузнєца) – тривалість їх становить 20 років. Теорія цих циклів ґрунтується на тому, що збільшення капітальних вкладень у приватне житлове будівництво призводить до збільшення ВВП;

4) довгі(цикли Кондратьєва) – тривають 40–60 років. Матеріальною основою є зміна базових технологій. Під час таких циклів порушуються три основні рівноваги:

а) ринкова рівновага між попитом і пропозицією, коливання – тривалістю 3–5 років;

б) рівновага, в яку приходить макроекономічна система під час міжгалузевого переливу капіталу, коливання – тривалістю 7–12 років;

в) рівновага запасів основного капіталу.

Антициклічне регулювання економіки – це свідомі і цілеспрямовані дії держави, а частково – могутніх корпорацій і наднаціональних органів на промисловий цикл з метою зменшення циклічних криз, стабілізації господарської кон’юнктури і темпів економічного зростання. Найважливішу роль у цьому регулюванні відіграє держава.

В основі антициклічного регулювання лежить антикризове регулювання, яке включає такі методи:

- проведення жорсткої грошово-кредитної політики, що полягає у зниженні відсоткової ставки за кредитами (під час депресії і кризи держава знижує ставку відсотків і здешевлює кредит. Це зумовлюється тим, що встановлена центральним банком норма відсотка впливає на розмір відсотків, за якими банки надають позики своїм клієнтам).

Перевага – дуже оперативне застосування, але важливо точно визначити час підвищення чи зниження відсоткової ставки;

- розширення інвестиційної діяльності – держава у фазах кризи і депресії знижує ставки оподаткування прибутків та зарплати, надає пільги за умов прискореного списання вартості основних фондів, що є засобом стимулювання інвестицій у недержавний сектор економіки. Під час кризи уряд збільшує обсяг прямих капіталовкладень, насамперед у галузях економічної і соціальної інфраструктури. У фазі піднесення держава збільшує податки, відсоткові ставки, скасовує податкові пільги, зменшує обсяги прямих вкладень, що послаблює суперечність між виробником і споживачем, згладжує різкі коливання при переході від однієї фази промислового циклу до іншої.

Антициклічне регулювання здійснюється економічними і адміністративними методами.

До адміністративних методів відносять: зміну законодавства, амортизаційних правил, прийняття нових законів про податки або поправок до діючих директивних документів центрального уряду.

Окрім цього, держава проводить уніфіковану промислову, структурну, податкову, амортизаційну та іншу форму політики, що є важливим фактором анти циклічного регулювання.

8.2. Безробіття та зайнятість

Безробіття – соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

За визначенням Макконала і Брю, безробіття – це неспроможність держави забезпечити всіх бажаючих робочими місцями.

Є такі види безробіття:

1) технологічне – спричинене витісненням працівників внаслідок впровадження нової, переважно автоматизованої техніки;

2) фрикційне – пов'язане з плинністю робочої сили, зумовленої її професіональними, віковими та регіональними переміщеннями. Виникає внаслідок зміни роботи чи переїзду на інше місце проживання. Цей вид безробіття триває до 2-х тижнів;

3) структурне – зумовлене структурними змінами в економіці, що спричиняють невідповідність між галузями економіки і професійною підготовкою найманих працівників. Виникає внаслідок розвитку технологій. Структурне безробіття більш довготривале і потребує перекваліфікації безробітного;

4)циклічне – спричинене спадом економічної кон’юнктури всередині країни – економічними циклами і насамперед кризами;

5) конверсійне – зумовлене закінченням військових дій, значним скороченням виробництва військової продукції;

6) регіональне – пов'язане з недостатнім розвитком промисловості в окремих регіонах, наявністю в них надлишку робочої сили тощо;

7) інституційне – цей вид безробіття пов’язаний із недосконалою організацією роботи самого ринку праці, тобто відсутність інформації за регіональними ринками праці не дає можливості ефективно розподіляти трудові ресурси по регіонах;

8) добровільне – в кожній країні існує прошарок людей, які не бажають працювати через ряд психологічних причин.

Природний рівень безробіття – це сума фрикційного та структурного безробіття, при чому циклічне безробіття дорівнює 0. Природний рівень безробіття – це той рівень, при якому виробляється потенційний ВВП.

Закон Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень безробіття на 1%, то країна втрачає 2,5% ВВП.

Технологічна концепція безробіття виникла в середині 50-х років XX ст. Згідно з нею, причиною безробіття є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям, на думку її авторів, можна лише через обмеження технологічного прогресу, його сповільненням.

Кейнсіанська теорія безробіття причиною безробіття називає недостатній попит на товари, що зумовлено схильністю людей до заощадження та недостатніми стимулами до інвестицій. Кейнсіанці переконані, що ліквідувати безробіття можна, якщо держава стимулюватиме попит та інвестиції.

Монетаристська концепція безробіття пояснює його високим рівнем заробітної плати: щоб знизити безробіття, слід зменшити заробітну плату. Неокласична школа вважає безробіття природним явищем.

Марксистська теорія безробіття посилається на закономірності капіталістичного способу виробництва, насамперед закони конкурентної боротьби, які змушують капіталістів збільшувати інвестиції, вдосконалювати техніку. Це спричиняє відносне збільшення витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу, що й зумовлює зростання органічної будови капіталу та збільшення безробіття. Останнє також пов'язане з циклічними процесами нагромадження капіталу й особливостями відтворення.

Сучасні методи боротьби з безробіттям:

1) зменшення робочого дня і робочого тижня;

2) підписання угод між роботодавцями, профспілками та державою про стабільність зарплати;

3) державне фінансування підприємств та фірм, які надають робочі місця поза необхідною нормою.

8.3. Інфляція. Причини інфляції в Україні

Інфляція – це невідповідність між грошовою та товарною масою, яка виражається у піднятті цін; або: інфляція – це здешевлення національної валюти, яке призводить до зростання цін на всі товари.

Види інфляцій:

А) за темпами її розвитку:

1) повзуча – до 10% за рік;

2) галопуюча – від 10 до 100 % за рік;

3) гіперінфляція – від 100 до 1000 % за рік;

4) супергіперінфляція – 50% за тиждень.

Б) за причинами виникнення:

1) інфляція витрат – інфляція, яка спричинена збільшенням собівартості продукції, що призводить до підняття цін. Основні причини збільшення собівартості:

а) застарілі технології всередині країни;

б)зниження продуктивності праці;

в) різке підняття цін на імпортовані ресурси.

2) інфляція попиту – інфляція, яка викликана перевищенням платоспроможного попиту над наявною пропозицією;

3) інфляційні очікування;

В) щодо прояву її в економіці:

1) прихована;

2) явна.

Причини інфляції в України:

1) різка лібералізація цін надала можливість розвиватися інфляції (лібералізація – відсутність контролю над цінами);

2) дефіцит державного бюджету;

3) монополізація економіки України, збільшення витрат на імпортовані енергоносії, не професійність урядів;

4) чинники, які знаходяться поза економічною сферою (поза сферою грошового обігу).

Інфляція вимірюється показником – індексом інфляції.

Для визначення індексу інфляції найчастіше беруть індекс цін споживчого кошика, який розраховують за такою формулою:

Темп інфляції – дорівнює різниці індексу цін фактичного року та індексу цін попереднього року до індексу цін попереднього року, помножене на 100%:

Для підрахунку рівня інфляції можна також застосувати „правило70”. Згідно з ним, поділивши число 70 на щорічний темп збільшення рівня цін, дізнаємося через скільки років ціна буде подвоєна.

МАКРОЕКОНОМІЧНА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ ТА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ