ОСНОВНІ ФОРМИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ. ТОВАРНА ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЇЇ РОЛЬ В ЕВОЛЮЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

PAGE \* MERGEFORMAT 2

Тема 5. ОСНОВНІ ФОРМИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ. ТОВАРНА ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЇЇ РОЛЬ В ЕВОЛЮЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

ПЛАН

5.1. Форми суспільного виробництва.

5.2. Товар та його властивості.

5.3. Суть грошей і грошових систем, їх еволюція.

5.1. Форми суспільного виробництва

Виділяють три основні форми суспільного виробництва:

1) натуральне;

2) товарне;

3) суспільне.

Натуральне виробництво – це виробництво, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробництва, тобто не для продажу, а для власного споживання.

Ознаки натурального виробництва:

1) замкнутий кругообіг продуктів, які, як правило, не виходили за межі господарства;

2) кожна господарська одиниця повністю відокремлена та незалежна як у виробництві, так і в споживанні. Саме через це споживання на 100% залежало від власного виробництва;

3) суспільний поділ праці в натуральній формі розвинутий слабко;

4) слабо виражений суспільний характер виробництва.

Основною причиною виникнення товарного виробництва став суспільний поділ праці. Це спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності. Поділ праці лише тоді стає основою формування товарного виробництва та обміну через ринок, коли відбувається відокремлення як самостійних виробників і як самостійних власників засобів виробництва.

Товарне виробництво – це форма організації суспільного виробництва, за якої продукти виробляють окремі відособлені товаровиробники, які спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. В такому випадку продукти праці стають товарами.

Дві головні умови існування товарного виробництва:

1) суспільний поділ праці – це призводить до зростання продуктивності праці, а відповідно і до кількості продукції;

2) економічна відособленість товаровиробників – це таке становище, за якого виробники самі вирішують питання господарської діяльності:

що виробляти? якими засобами? які ресурси при цьому використовувати? Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження, привласнення, її використання в особистих інтересах. Тому економічна відособленість невідривна від власності на засоби виробництва та на вироблену продукцію.

У товарному виробництві виділяють такі форми:

1) просте товарне виробництво – засноване на особистій праці власника засобів виробництва, характеризується прямим поєднанням виробника із засобами виробництва та відсутністю експлуатації. Найхарактерніші ознаки: відносно низький рівень суспільного поділу праці; функціонування робочої сили; приватна власність; мало відчутна конкуренція товаровиробників і стихійність. Просте товарне виробництво ґрунтується на власній праці і кінцевою метою вбачає задоволення потреб товаровиробника;

2) капіталістичне товарне виробництво – його характерними риси розвинутий суспільний поділ праці; функціонування найманих робітників та капіталістів, які діють з метою отримання прибутків; експлуатація капіталістом спільної, об’єднаної праці найманих працівників; жорстка конкуренція; стихійність формування ринків; підприємницько-капіталістична та колективно капіталістична форми власності на засоби і предмети праці;

3) соціально-орієнтоване ринкове господарство – характерні риси розвинутий суспільний поділ праці; формування сукупної суспільної робочої сили; різноманітність форм власності; державне регулювання економіки; соціальний захист товаровиробників і споживачів.

Виділяють дві стадії розвитку товарного виробництва:

1) бартерне – у бартерному господарстві будь-який товар можна обміняти на будь-який інший товар безпосередньо:

Т – Т ;

2) грошове. Грошове господарство характеризується появою нового специфічного товару – грошей, які можна обміняти на будь-який інший товар:

Г – Т – Г’.

Загальні специфічні ознаки товарного виробництва, які не залежать від специфіки економічної системи:

1) суспільний поділ праці;

2) економічна відособленість товаровиробників;

3) еквівалентність відносин;

4) ринковий зв’язок між виробниками і споживачами;

5) визнання суспільного характеру праці через ринок;

6) здійснення економічних процесів у товарно-грошовій формі виробництва шляхом купівлі-продажу;

7) конкуренція.

Суспільне виробництво зародилося на початку ХХ ст. у найрозвинутіших країнах і поступово поширюється. За суспільного виробництва відбувається поглиблення суспільного поділу праці, поліпшення організації виробництва у всіх сферах суспільного виробництва задоволення суспільних потреб.

5.2. Товар та його властивості

Товар – це продукт природи і праці, який виготовляється для задоволення потреб суспільства, обміну на ринку або для продажу. Товар створений, щоб задовольняти певну потребу і здатний обмінюватися на інший товар у певних пропорціях чи за визначену ціну.

Товар має дві властивості споживча вартість і мінова вартість.

1. Споживча вартість товару – це його здатність задовольняти потреби людини. Корисність товару зумовлена її властивостями. Категорія споживчої вартості дає змогу виявити взаємозв’язок між властивостями товару і потребами людини. Така можливість зумовлена двосторонністю цієї категорії: з одного боку, споживча вартість – це вся сукупність властивостей товару, а з іншого – це відношення властивостей товару до потреб людей.

Є два види споживчої вартості:

а) споживча вартість виробника – виникає в тому випадку, коли блага створюються для споживання самим виробником;

б) суспільна споживча вартість – виникає в тому випадку, коли блага створюються для когось іншого.

Послуги також відносять до споживчої вартості, але вони характеризуються унікальністю, яка полягає у наступному:

1) споживча вартість послуги не має речової форми;

2) оскільки послуги не мають речової форми, то їх не можна накопичувати, тобто вони не включаються до національного багатства;

3) споживча вартість послуги – це корисний ефект діяльності живої праці.

2. Мінова вартість – це здатність товару обмінюватись, це пропорція, в якій один товар обмінюється на інший. В основі мінової вартості лежить суспільний поділ праці та суспільна споживча вартість.

Двоїстий характер вартості пояснюється суперечністю між індивідуальною та суспільною вартостями (внаслідок різниці індивідуальних та суспільно-необхідних витрат часу).

Індивідуальний робочий час – це час, який окремий товаровиробник витрачає на виробництво товару.

Суспільно необхідний робочий час (СНРЧ) – це час, потрібний для виготовлення певної споживчої вартості для задоволення потреб суспільства за існуючих суспільно нормальних умов виробництва і за середнього в даному суспільстві рівня вмілості та інтенсивності праці. СНРЧ тяжіє до індивідуального на тих підприємствах де випускається основна маса товару.

Продуктивність праці – це кількість продукції, виробленої за одиницю часу.

Інтенсивність праці – це витрати праці за одиницю часу.

Величина вартості перебуває в оберненій залежності від продуктивності праці і в прямій – від інтенсивності праці.

Розрізняють просту і складну працю.

Проста праця – це праця, при якій продукт виготовляється без попередньої підготовки працівника, тобто не має потреб у освіті та кваліфікації працюючих.

Складна праця – це праця, для виконання якої потрібна спеціальна підготовка, оволодіння певною професією або певною кваліфікацією.

Величина вартості товару – це кількість робочого часу, затраченого на виготовлення одиниці товару.

Карл Маркс стверджував, що праця, яка створює товар, є конкретною працею, при чому конкретна праця створює споживну вартість. Мінова вартість є представником абстрактної праці.

Конкретна праця – це суспільна праця, яка затрачена в певній корисній формі з використанням певних засобів і предметів праці, результатом якої є створення певної споживної вартості.

Абстрактна праця – це праця товаровиробника, яка взята як затрати людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми (витрати людської робочої сили з фізіологічного погляду, витрати людської енергії).

Між конкретною і абстрактною працею спостерігається відмінність: у першому випадку йдеться про те, як здійснюється праця і що вона виробляє, у другому – скільки праці витрачається і скільки часу вона триває.

5.3. Суть грошей і грошових систем, їх еволюція

Гроші – це специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента (є ліквідним товаром), завдяки чому в них виражається вартість усіх інших товарів і встановлюються економічні відносини між суб’єктами господарської діяльності.

Ліквідний товар – це товар, який може застосовуватись як засіб платежу або легко перетворюватися на нього та має фіксовану номінальну вартість. Гроші за своєю природою володіють досконалою ліквідністю.

Функції грошей:

1) гроші як засіб обігу – вони використовуються для оплати товарів та послуг і дають можливість уникнути бартеру;

2) гроші як міра вартості – ця функція полягає в тому, що гроші вимірюють вартість товару. Вона має дві особливості:

а) таку функцію можуть виконувати лише повноцінні гроші, тобто

ті гроші, які володіють власною вартістю (тобто створені працею);

б) таку функцію виконують ідеальні гроші, тобто уявні. Економічна

роль грошей полягає в тому, що міра вартості являє собою певний еталон, який показує, скільки праці було затрачено на виробництво певного товару;

3) гроші як засіб платежу – ця функція полягає в тому, що вони відносно самостійно можуть рухатися між різними суб’єктами економіки.

Такий рух називають рухом товару. Така функція зумовлена продажем товару в кредит, неоднаковими умовами виробництва та обігу різних товарів, сезонним характером виробництва та збуту;

4) функція світових грошей – на світовому ринку гроші відходять від національної форми та виступають в універсальному вигляді. Світові гроші мають три призначення:

а) виступають у формі загального засобу платежу;

б) виступають у формі загального засобу купівлі;

в) виступають у формі суспільного матеріального багатства;

5) гроші як засіб накопичення – гроші вилучаються з товарного обігу з метою нагромадження. Засіб накопичення – це особливий вид активу, який зберігається після продажу товарів та послуг і забезпечує власникові купівельну спроможність у майбутньому.

Сучасний етап розвитку суспільства винайшов нову ефективну грошову форму – трансакційні депозити або кредитні гроші. Кредитні гроші виступають як знак вартості, виконують роль загального еквівалента, забезпечують рух позичкового капіталу та еволюцію кредитних відносин.

Існують такі основні види грошей:

1) повноцінні (золоті або срібні монети) – це гроші, номінальна вартість

яких переважно відповідає вартості металу, що в них міститься, а самі вони виконують усі функції грошей (роль загального еквівалента).

Ними є насамперед золоті монети.

2) неповноцінні (білонні) – це монети з міді, алюмінію тощо, номінальна вартість яких перевищує вартість металу, який у них міститься, і витрати на карбування;

3) паперові (білети державної скарбниці);

4) кредитні – вексель, чек, банкноти.

Грошова система – це форма організації грошового обігу, що історично склалась в країні та закріплена в національному законодавстві.

До грошової системи належать:

1) грошова одиниця країни;

2) види державних грошових знаків – металевих та паперових, які мають законну силу, законодавством встановлено порядок випуску та обігу;

3) регламентація безготівкового обігу;

4) порядок обміну національної валюти на іноземну і регульований державний валютний курс;

5) державне регулювання грошового обігу.

Відомі два типи грошових систем:

1) грошова система металевого грошового обігу, за якої метал виконував всі функції грошей;

2) паперово-кредитний обіг, в основі якого лежать кредитні гроші.

Металеві системи поділяються на біметалеві та монометалеву.

Біметалева система – це система, за якої за золотом та сріблом законодавчо встановлена роль загального еквівалента.

Монометалізм – це грошова система, за якої золото є загальним еквівалентом.

У другій половині ХІХ ст. утвердилася система золотого монометалізму, за якого лише золото є загальним еквівалентом.

Виділяють чотири типи золотого монометалізму:

1) золотомонетний стандарт, якому були властиві: обіг золотих монет; виконання золотом усіх функцій грошей; вільне чеканення золотих монет із їх фіксованим змістом; вільний обіг паперових грошей на золоті монети;

2) золотозливковий стандарт, за якого банкноти розмінюють на золото лише при поданні встановленої законом суми.

3) золотодевізний стандарт – банкноти обмінюють на іноземну валюту (девізи), яка, у свою чергу, обмінювалася на золото. Відсутні золоті монети, монетарне золото в руках держави, золото не виконує функції загального платежу;

4) золотодоларовий стандарт, за якого обмін банкнот на золото був скасований в усіх країнах, а обмін доларів на золото здійснювався лише для урядів та центральних банків країн – членів МВФ (Бреттон - Вудська конференція 1974 року). У 1971 році було припинено обмін доларів на золото. З 1976 року функціонує система паперово-валютного стандарту (Ямайська валютна система).

Закон грошового обігу – закони, що виражають сталі, внутрішні, суттєві зв’язки між кількістю необхідних для обігу грошей і швидкістю їх обігу; цінами товарів, що підлягають реалізації, і вартістю грошей.

Основними елементами закону грошового обігу виступають товарна маса, яка перебуває в обігу, рівень цін товарів і швидкість обігу грошей. Причому не рівень цін товарів залежить від кількості грошей в обігу, а навпаки, кількість грошей, які перебувають в обігу, залежать від рівня цін. Крім того, не швидкість обігу грошей залежить від їх кількості, а кількість грошей залежить від швидкості обігу.

Загальний закон кількості грошей в обігу – кількість грошей залежить від суми цін товарів і швидкості обороту однойменної грошової одиниці.

Більшість сучасних західних економістів для визначення кількості грошей, необхідної для обігу, базуються на неокласичній теорії збалансованості грошової і товарної мас, запропонованої американським економістом І. Фішером:

МV=PQ, (1)

М= (2)

де M – кількість грошей, необхідних для товарного обігу в певному році;

V – середня кількість оборотів грошової одиниці за рік;

P – сума цін товарів, що реалізуються в певному році;

Q – кількість товарів, вироблених за певний час.

З появою кредитних грошей кількість грошей в обігу дорівнює:

К = (3)

де, Т – сума цін товарів;

К – сума цін товарів, проданих у кредит;

П – платежі за борговими зобов’язаннями;

ВП – сума взаємопогашених безготівкових платежів;

О – середня кількість обертів грошової одиниці.

ОСНОВНІ ФОРМИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ. ТОВАРНА ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЇЇ РОЛЬ В ЕВОЛЮЦІЇ СУСПІЛЬСТВА