Медична арахноентомологія

Лекція

Медична арахноентомологія.

План

Тип Членистоногі. Характеристика типу, класифікація та медичне значення.
Клас Павукоподібні. Характеристика отруйних павуків та скорпіонів. Кліщі – збудники хвороб, переносники та природні резервуари збудників хвороб. Іксодові кліщі. Морфофізіологічні особливості, цикли розвитку, заходи боротьби та профілактики укусів.
Клас комахи. Характеристика. Комахи як ектопаразити, збудники та переносники хвороб. Ряди комах, які мають медичне значення.

а) ряд Воші;

б) ряд Блохи;

в) ряд Двокрилі. Комарі: роди Culex, Anopheles. Мухи: кімнатна муха, муха це-це, москіти, осіння жигалка.

Медична арахноентомологія вивчає павукоподібних комах як паразитів і переносників збудників заразних хвороб людини та розробляє заходи боротьби з ними. Клас Павукоподібні об’єднує понад понад 30000 видів, які поділяють на кілька рядів. Медичне значення мають ряди Павуки, Скорпіони та Кліщі. Серед них є як отруйні ( скорпіони, каракурт, тарантул), так і переносники збудників інфекційних хвороб ( кліщовий енцефаліт, кліщовий висипний тиф та ін.). Клас комах, найбільш численна група безхребетних тварин, об’єднує понад 1 млн видів. Медичне значення мають комахи як специфічні (фізіологічні, біологічні) та механічні переносники збудників хвороб людини, ектопаразити й ендопаразити, отруйні комахи тощо. Павукоподібним і комахам властиві різні форми паразитизму. Розрізняють постійних паразитів людини( наприклад, воші) і тимчасових паразитів, які живляться кров’ю тільки на певних фазах розвитку (наприклад, клопи, кліщі), або тільки в одній фазі ( наприклад , блохи, комарі, кровосисні мухи та ін.) ; облігатних і факультативних або випадкових паразитів, активно нападаючих і підстерігаючи кровососів тощо.

Тип Членистоногі поєднує тварин для яких характерні білатеральна симетрія, гетерономна сегментація тіла, змішана порожнина тіла, членисті кінцівки, зовнішній хітиновий покрив, поперечносмугаста мускулатура. Тіло складається із голови, грудей і черевця, голова і груди можуть зливатися з утворенням головогрудей. Роздільностатеві, виражений статевий диморфізм. Розвиток як прямий, так і непрямий.

Тип Членистоногі

Клас Павукоподібні Клас Комахи

1. Ряд Скорпіони. 1. Ряд Воші

2. Ряд Павуки 2. Ряд Блохи

3. Ряд Кліщі 3. Ряд Двокрилі

1. Ряд Скорпіони

Географічне поширення: країни з тропічним і субтропічним кліматом. На території України зустрічається на південному березі Криму.

Морфологія: Кримський скорпіон світло – жовтого кольору, розміром 35-40 мм. Голово груди нерозділені, черевце почленоване на сегменти,, складається із широкого переднього і вузького заднього черевця. Хеліцери у вигляді гачків, педипальпи - клешень. Пара отруйних залоз знаходиться в останньому членику черевця, що закінчується отруйною голкою. Протоки залоз відкриваються поблизу верхівки голки двома маленькими отворами.

Життєвий цикл: Хижаки, живляться дрібними членистоногими. ведуть нічний спосіб життя.

Патогенна дія: отрута скорпіонів має переважно нейротропну і кардіотоксичну дію.

Клініка. Ураження: Місцева реакція: біль у місці ужалення, що поширюється по ходу нервових стовбурів і змінюється онімінням. Через 30-40 хв. з’являється різке почервоніння шкіри і набряк (зазвичай розміром 5-10 см), можуть утворюватися міхурі із серозною рідиною.

Загальні прояви з’являються через 5 хв.-24 години. Характерне відчуття страху, головний біль, озноб, задуха, слинотеча, можливі судоми. Хворий може загинути внаслідок паралічу дихання.

Перша допомога: Холод на місце ужалення, багато пити. Змащувати місце ураження рослиною олією, обколювання 0,5-2% розчином новокаїну. Специфічна антитоксична сироватка не пізніше 2 годин з моменту ужалення, за її відсутності – протикаракуртова сироватка або сироватка „Антикобра”.

2. Ряд Павуки

Каракурт

Географічне поширення: південь України, Середня Азія, Молдова. Живуть у цілинному степу, передгір’ях.

Морфологія: Самка розміром 11-13 мм має велике округле черевце чорного кольору, із червоними плямами у два ряди на спинному боці. Самці значно менші, черевце коричневого кольору, довгасте. Ноги покриті дрібними чорними волосками. Отруйний апарат складається із пари отруйних залоз. Самці не отруйні.

Життєвий цикл: Самки будують гнізда у вигляді безладних грудок павутини, рідше використовують нори гризунів. Після запліднення самець гине, самка відкладає в гніздо 5-12 коконів, що містять кілька сотень яєць.

Патогенна дія: отрута має нейротоксичну дію. Дія отрути призводить до збудливого, а згодом гальмівного і паралізуючого впливу на нервову систему. Уражаються переважно центри спинного мозку.

Клініка: Припухлість червонуватого кольору, зниження шкірної чутливості. Характерний пекучій біль по всьому тілі. Судоми, підвищення АТ. В тяжких випадках – запаморочення свідомості, психоз. Може закінчитися смертю.

Перша допомога: Не пізніше, ніж за 2-3 хв. після укусу припекти укушене місце сірником (глибина укусу близько 0,5 мм). Знерухоміти вражену частину тіла, холод на місце укусу. Застосовують специфічну (антикаракуртову) антитоксичну сироватку.

Тарантул

Географічне поширення: Південний Схід Європи, південно-західна Азія. Розповсюджений у пустельній, степовій і лісостеповій зонах.

Морфологія: Великий або середніх розмірів павук, довжиною до 4 см брунатного кольору, густо вкритий волосками.

Життєвий цикл: Селяться в норах. Ловильних сіток не будують, підстерігають здобич із засідки. Самка восени відкладає від 100 до 400 яєць, із яких навесні виходять молоді павуки.

При укусі щелепами в ранку потрапляє отрута, яка викликає хвороботворні місцеві явища і симптоми загальної інтоксикації. Не смертельні.

Перша допомога: Холод на місце укусу, багато пити води. В тяжких випадках – протикаракуртова сироватка.

Профілактика укусів членистоногих: Для привалу і нічлігу в польових умовах вибирають рівні площадки без каменів, тріщин ґрунту, пучків сухої трави. Вхід в намет щільно закривають. Постіль, одяг, взуття оглядають перед використанням. У приміщеннях на вікнах встановлюють сітки, знищують павукоподібних за допомогою інсектицидів.

Кліщі

Розміри кліщів невеликі 0,05 – 13 мм, ситі кровосисні форми досягають 3 – 4 см, особливістю зовнішньої будови більшості кліщів є повне злиття головогрудей з черевцем. Тіло розділене на два відділи і невеличку голівку – гнатосому і власне тулуб – ідіосому. У дорослих 4 пари ходильних ніжок. ротовий апарат кліщів колючо-сисний або гризучо-сисний, ріжучий.

Іксодові кліщі

Це досить великі кліщі. Насмоктавшись крові самки досягають розмірів 2 – 3 см в довжину, а довжина тіла голодних кліщів до 6 – 8 мм. Вся спинна сторона самця покрита нерозтяжними хітиновим щитком. В самців спина вкрита щитком цілком. В самки щиток маленьких розмірів, він розташований в передній частині спини. Весь інший покрив тіла самки легко розтягується, тому при живленні вона може поглинати кількість крові, більш чим 10 раз, що перевищує масу її тіла в голодному стані. Основним вмістилищем поглинутої крові в кліща є шлунок з бічними виростами, стінки яких можуть сильно розтягуватися. Після кровосмоктання самки відкладають яйця і гинуть. З яєць вилуплюються дрібні личинки, що мають три пари ходильних ніг, проте не мають трахей, статевого отвору.

Вони живляться кров’ю на ящірках, дрібних гризунах і птахах і перетворюються в наступну стадію життєвого циклу німфу. Німфи значно більші за личинки, мають 4 пари ходильних ніг. Статева система в них ще нерозвинута.

Після кровосмоктання на більш крупних тваринах (зайці, кролики, білки) німфи досягають статевої зрілості. Дорослі форми живляться на великих ссавцях (олені, велика рогата худоба). Вони часто нападають на людину. Весь період розвитку іксодових кліщів від яйця до статевої зрілості може тривати півроку до декількох років.

Кліщі активні протягом всього теплого періоду року. В пошуках хазяїв – живителів вони підіймаються на траву, гілки кущів, які ростуть вздовж стежок, по яких переважно пересувають тварини. Попавши на тіло живителя, кліщ проколює його шкіру зазубреними хеліцерами і вводить в ранку смоктальний хоботок. Укуси кліщів безболісні, так як їхня слина містить знеболювальні речовини, а також речовини, які перешкоджають зсідання крові.

Яйце личинка німфа статевозріла форма

(ящірки, дрібні (зайці, кролики, (олені, велика рогата

гризуни, птахи) білки) худоба)

При кровосмоктанні іксодові кліщі заражають вірусами, що викликають небезпечні для тварин і людини хвороби. Найбільш небезпечним і розповсюдженим є кліщовий весняно-літній енцефаліт. Віруси кліщового енцефаліту, яким хворіють хазяїни – живителі кліщів, попадають в травну систему кліща при кровосмоктанні. Звідти вони проникають в клітини самих різних органів, в тому числі в слинні залози і яєчники. Накопичення вірусів в слинних залозах сприяє зараженню тварин при нападанні на них кліщів для живлення. Через яйця, відкладені зараженою самкою, віруси передаються наступним поколінням кліщів, які таким чином стають здатними заражати тварин і людину при кровосмоктанні. Така передача інфекції має велике значення в розповсюдженні вірусу в природі і в підтримці тривалий час стійких очагів інфекції серед тварин. Кліщі виконують функцію переносника збудників інфекції серед тварин і одночасно служать стійким резервуаром збудників.

Кліщовий енцефаліт – одне із самих важких інфекційних захворювань людини. Вірус вражає ЦНС. Це проявляється в порушені рухових функцій, виникненням паралічів, появі психічних розладів. Смертність при кінцевому енцефаліті досягає 30%. Зараження людини кінцевим енцефалітом можливе і при споживанні молока хворих кіз. А кози заражаються тільки в результаті укусів кліщами.

До вірусних захворювань, які розповсюджуються іксодовими кліщами відносяться і геморагічні лихоманки, що супроводжуються багаточисленими крововиливами у внутрішні органи і під шкіру, приклад кримська, омська лихоманка.

Іксодові кліщі відомі і як переносники ряду бактерій – збудників важких інфекційних хвороб. До них відносяться в першу чергу туляремія. Збудники туляремії можуть розмножуватися в тканинах кліща і накопичуватися в його слинних залозах. Іксодові кліщі є також переносниками і природним резервуаром захворювань, які викликаються рикетсіями – дрібними бактеріоподібними організмами, що паразитують внутрішньоклітинно. До таких захворювань відносяться рикетсіози, протікання яких супроводжується появою сильних висипів на тілі хворого. Серед них найбільш відома плямиста лихоманка, що зустрічається на Американському континенті.

Медичне значення:

- тимчасові ектопаразити людини і тварин. При кровососанні вводять хоботок глибоко в шкіру хазяїна, упорскуючи слину. Це викликає механічне ураження глибоких шарів шкіри і зруйнування стінок капілярів, що призводить до розвитку запальної реакції.

- переносники збудників інфекційних захворювань.

Тайговий кліщ

переносник збудника тайгового кліщового енцефаліту.

Собачий кліщ

переносник збудників туляремії, весняно-літнього енцефаліту, шотландського енцефаліту, омської геморагічної лихоманки.

Кліщі роду Dermacentor – переносники збудників кліщового висипного тифу, туляремії, переносники збудників бруцельозу.

Перша допомога. Місце присмоктування кліща змащують йодною настойкою, розведеною водою, або будь-яким жиром, потім через 10 – 15 хв. кліща видаляють пінцетом. Якщо хоботок залишився в тілі на місці присмоктування залишається темна крапка. Хоботок, що залишився, видаляють голкою. Місце присмоктування змащують настойкою йоду.

Профілактика укусів кліщів.

Особиста: огляд після перебування в лісі та полі застосування репелентів, носіння закритих комбінезонів у тайзі.

Громадська: знищення кліщів у природі і на домашніх тваринах.

Коростяний свербун – збудник корости (скабієзу)

Морфологія. Тіло кліща широкоовальне самка довжиною 0,3 мм, самець – 0,2 мм. Спинний бік опуклий, у середній частині знаходиться числені трикутні лусочки і кілька пар щетинок. Ніжки короткі, закінчуються присосками або волосками. Очі відсутні. Ротовий апарат гризучого типу.

Життєвий цикл. Зараження відбувається при контакті з хворим, через постільну білизну, предмети побуту.

Локалізація: епідерміс, уражаються переважно ділянки тіла з ніжною, тонкою шкірою: між пальцеві складки, згинальні поверхні кінцівок, живіт, пахвові западини. потрапивши на шкіру, самки пробуравлюють ходи довжиною 2 – 3 мм на добу, в яких відкладають 20-30 яєць впродовж життя. Розвиток непрямий (яйця, личинка, дві стадії німфи), відбувається протягом 9-14 днів. Живляться клітинами епідермісу. Тривалість життя до 2 місяців.

Клініка: Основним симптомом хвороби є шкірний свербіж, що посилюється ввечері і вночі, коли діяльність кліща активізується. на початку хвороби в малочутливих ділянках шкіри сверблячка відсутня. Ходи пробуравлені кліщами, подібні на шкірі до прямих або дугоподібних світлих смужок, що закінчуються папулою або пухирцем, де знаходиться кліщ. Уздовж ходів спостерігаються темні крапки – вентиляційні отвори. Особливо добре ходи помітні при обробці шкіри настоянкою йоду.

У хворих зі зниженим імунітетом розвивається „норвезька короста”, пов’язана з приєднанням бактеріальної інфекції. на шкірі утворюються щілні жовто-зелені гнійні кірки.

Діагностика. Клінічна: свербіж шкіри, що посилюється вночі, характерні шкірні ходи.

Лабораторна: мікроскопія в краплі гліцерину зішкрібків зі шкіри, взятих із кінця коростяного ходу.

Лікування: Застосовують маслянисті анти паразитарні лікарські засоби, які наносять на шкіру і змивають через 14-24 години.

Профілактика. Особиста: дотримання правил особистої гігієни.

Громадська: виявлення і лікування хворих.

Ряд Воші.

Воші – постійні ектопаразити ссавців і людини. У людини паразитують три види вошей:

воша головна;
воша одежна;
воша лобкова (на волоссі лобка, бороді, вусах, віях)

Воші – безкрилі комахи розміром від 1 – 1,5 мм (головна і лобкова воші) до 2 – 4,5 мм (одежна воша). тіло сплющене забарвлення залежить від кількості і давнини випитої крові, що просвічується через хітиновий покрив. на голові знаходяться прості очі, колючий ротовий апарат, вусики органи нюху, які реагують на запах тіла людини. Лапки озброєні особливими крючками, що допомагають вошам міцно триматися за волосся або білизну. грудний відділ не розчленований, черевце складається з декількох члеників.

Платяна і головна воші живляться кров’ю 2 – 3 рази на добу, акт смоктання триває декілька хвилин. Лобкова воша присмоктується до тіла надовго, смокче кров періодично. Голодування переносить поганр. тривалість голодуваннч залежить від температури і вологості (при t 370С – 1 – 2 дні, при t 10 – 200С – 9 – 10 днів). Розвиток з неповним метаморфозом: яйця (гніда), личинка (імаго).

Самки відкладають до 5 – 15 яєць за добу. Яйця (гниди) білі, продовгуваті, довжиною до 1 мм. Живі гниди блистять, міцно приклеєні до волосся або білизни. Через 1 – 2 неділі з гнид виходять личинки. Вони схожі на дорослу вошу. Живляться кров’ю. Після третьої ланки, досягнувши розмірів дорослої воші і статевої зрілості, перетворюються в самок і самців. Весь життєвий цикл воші від яйця до дорослої стадії триває 15 – 25 днів. тривалість життя дорослих вошей не більше 1 – 5 місяці.

Медичне значення. головна і одежна воші – збудники педикульозу. Самка вошей викликає свербіж, при великій завошивленості на шкірі з’являються пігментні плями в місцях укусів, шкіра стає товстою, грубіє, можливе приєднання вторинної інфекції.

Воші є переносниками збудників вошивого поворотного тифу (спірохета Обермеєра), збудника висипного тифу (рикетсія Провачека), окопної волинської лихоманки. Лобкова воша – збудник фтіріозу, збудників інфекційних хвороб не переносить.

Профілактика. Особиста: дотримання правил особистої гігієни.

Громадська: дотримання санітарного режиму в гуртожитках, готелях, лазнях, періодичні огляди на педикульоз у дитячих садках, школах, санітарно – просвітня робота.

Ряд Блохи.

Блохи не мають крил, задні кінцівки видовжені і служать для пересування прижками і ротовий апарат колючо-сисний.

З блох найбільш відома людська блоха. Довжина тіла її не більша 4 мм. Вона розповсюджена повсюдно і може нападати не тільки на людину, але й на собак, кішок, гризунів. людська блоха живе в тріщинах підлоги, під плінтусами і за обоями. Тут самки відкладають яйця, з яких розвиваються червоно подібні личинки. Через 3 – 4 тижні вони оляльковуються і перетворюються в статевозрілі форми. При несприятливих умовах час розвитку блох може сильно подовжуватися.

Людину блохи відвідують тільки для кровосмоктання, переважно вночі. Укуси бліх викликають сильний свербіж. В травній системі блох можуть тривалий час зберігатися і розмножуватися збудники чуми. В зв’язку з тим, що чумою в природі хворіють частіше гризуни, в передачі збудника чуми велику роль відіграють щуряча блохи, блоха кроликів та інші, тякі так само як і людська, легко переходять для кровосмоктання з одного хазяїна на іншого. Відомо, що блохи при кровосмоктанні можуть передавати також збудників туляремії, є переносниками збудників (рикетсія Музера) епідемічного щурячого тифу.

Боротьба з блохами полягає в утриманні житла, приміщень у чистоті, обробці приміщень інсектицидами.

Ряд Двокрилі.

Комарі – багато із них є кровососами і переносниками збудників інфекційних захворювань. Найбільш медичне значення мають комарі ряду Anopheles, Culex.

Тіло її тонке, струнке, вусики довгі за голову, ротовий апарат колючо-сисний. Всі кровососні комарі відносяться до родини Culicidae. Вони зберігають в своєму організмі і здатні передавати тваринам і людині збудників більше 50 вірусів, бактеріальних і паразитарних хвороб. Кров’ю живляться тільки самки, а самці – нектаром і соком рослин. Після запліднення самки активно шукають хазяїна – годувальника і нападають на людину або теплокровних тварин. Число кровосмоктань переважно відповідає числу кладок яєць, так як дозрівають яйця в організмі самки можуть тільки після її повноцінного харчування. Яйця відкладають в воду або на вологий грунт біля води. Личинки і лялечки розвиваються у водному середовищі, дихають як дорослі комахи, за допомогою трахей атмосферним повітрям.

Родина Culicidae. До цієї родини відносяться дві підродини: не малярійних і малярійних комарів. Найбільш відомі не малярійні комарі – представники роду Culex. Вони є переносниками збудників японського енцефаліту, туляремії, сибірської язви та багатьох інших хвороб. Малярійні комарі відносяться до роду Anopheles: служать переносниками малярійного плазмодія. Малярійні і не малярійні комарі відрізняються один від одного по ряду ознак на всіх стадіях їх життєвого циклу.

Таблиця 1. основні відмінності малярійного та звичайного комарів.

Anopheles

1. Яйця мають плавальні камери, відкладаються врозкид, тільки в чистих, добре освітлених водоймах.

2. Личинки не мають дихального сифона, розташовуються паралельно поверхні води.

3. Лялеки мають дихальні трубки у вигляді лійки.

4. Дорослі комарі сідають під кутом до поверхні.

5. У самки щупики довжиною такі, як хоботок.

6. У самця щупики довжиною такі, як хоботок, мають булавоподібні потовщення.

Culex

Яйця відкладають купками у вигляді човна.

2. Личинки мають дихальний сифон, розташовуються під кутом до поверхні води.

3. Дихальні трубки у лялечки циліндричної форми.

4. Посадка паралельно поверхні.

5. У самки щупики досягають 1/3 довжини хоботка.

6. У самця щупики довші, ніж хоботок, без розширень на кінцях.

Профілактика укусів комарів: Особиста: застосування репелентів, марльових пологів, засіткування вікон.

Громадська: заходи щодо оздоровлення території. Біологічні методи: розведення і залучення природних ворогів (рибка гамбузія, кажани, качки), використання збудників грибкових, бактеріальних і вірусних хвороб комарів. Генетичні методи випускання в природу стерильних опроміненням самців. раніше використовували обробку місцевості інсектицидами і найтування водойм, зараз вважається недоцільним з екологічного погляду.

Муха кімнатна (Musca domestica)

Географічне поширення: живе по всій земній кулі.

Морфологія: Досить велика комаха сіро-бурого кольору. ротовий апарат – липучо – сисний, нижня губа перетворена на хоботок, має на кінцях дві великі присисні подушечки – ротові лопаті. Кінцівки закінчуються двома кігтиками, що дозволяють чіплятися до нерівностей, і двома подушечками із залозистими волосками. За рахунок його муха може рухатися по будь-якій поверхні.

Життєвий цикл: розвивається з повним метаморфозом. Яйця відкладаються в гниючі рештки рослинного чи тваринного походження: гній, людський кал, сміття, тощо. Самка відкладає 100 – 150 яєць і повторює кладку 3 – 6 разів. Личинка живиться фекаліями та гниючими речовинами. Після третього линяння личинка перетворюється на лялечку. Личинки вилуплюються вже через добу. за лялькування триває 1 – 2 тижні. так само через 1 – 2 тижні з лялечки звільняється імаго. За температури 26 0С тривалість розвитку кімнатної мухи близько 16 днів.

Медичне значення. Кімнатні мухи становлять найбільшу небезпеку як розповсюджувачі кишкових інфекцій. Вони здатні поширювати збудників дизентерії, поліомієліту, гепатиту А, харчових токсикоінфекцій, черевного тифу, тощо.

Жигалка осіння (Stomoxys calcitrans)

Географічне поширення: живе повсюдно.

Морфологія. Тіло жигалки осінньої 5 – 6 мм завдовжки. За своїм зовнішнім виглядом вона нагадує кімнатну муху. Але на відміну від останньої, має твердий довгий хоботок, яким проколює шкіру тварин і людини й живиться кров’ю. Колір її тіла сірий. Ротовий апарат колючо-сисний і складається з довгого тонкого хоботка, всередині якого розміщена колюча цистинка – гіпофаринкс, що прикрита верхньою губою.

Життєвий цикл: Жигалка осіння – облігатний гематофаг. Розвиток відбувається з повним перетворенням. після 3 – 4 кратного живлення кров’ю самка відкладає у гній чи гниючі рештки рослин 20 – 100 яєць. Через 1 -4 дні з яєць вилуплюються личинки, що живляться органічними рештками в місцях кладок. впродовж життя самки відкладають декілька кладок. За лялькування відбувається в сухих ділянках субстрату. Цикл розвитку від яйця до імаго триває 20 – 57 днів.

Мухи нападають переважно на велику рогату худобу і коней у хлівах і конюшнях. Якщо місця їхнього викладу розташовані поблизу житла людини, тоді мухи залітають й нього і нападають на людину.

Жигалка осіння живиться через 1 – 2 дні й частіше. У холодних хлівах зимують нерухомі личинки та імаго.

Максимальна чисельність мух зустрічається восени при підвищенні вологості.

Медичне значення: Осінні мухи-жигалки можуть бути механічними переносниками збудників туляремії, сибірки, стафілокока, тощо.

Муха цеце

Географічне поширення: поширені у країнах з тропічним кліматом. Живуть у заростях кущів по берегах річок і озер, поблизу житла людини.

Морфологія: Розміри мухи від 10 до 13,5 мм. Характерною особливістю є дві великі темні плями на спинній частині грудей.

Життєвий цикл: Мухи цеце – облігатні гематофаги, живляться переважно кров’ю людини, іноді кров’ю свіських і диких тварин. Муха цеце – живородяща. Впродовж життя, яке триває 3 – 6 місяців, самка 6 – 123 раз народжує і відкладає на поверхні грунту одну живу личинку. Розвиток личинок відбувається у ґрунті, там вони заляльковуються. Розвиток лялечок триває 3 – 4 тижні й з них виходять дорослих особини.

Медичне значення: Мухи цеце – специфічні переносники трипаносом, які є збудниками африканського трипаносомозу.

Заходи боротьби з мухами: Боротьба з мухами складається з санітарно – гігієнічних заходів у населених пунктах (своєчасний вивіз сміття, правильний устрій ящиків для сміття та інше), захист приміщень від проникання мух (сітка на вікнах та вентиляційних створах, своєчасне прибирання приміщень тощо), дотримання правил зберігання продуктів харчування, знищення личинок, лялечок та дорослих мух. Знищення личинок і лялечок проводиться за допомогою ларвицидів, в якості яких застосовують трихлорметафос, карбофос, хлорофос, дикрезил.

Дорослих мух знищують механічними засобами або із застосуванням інсектицидів.

Москіти

Належать до родини Метелівкові. Медичне значення мають тільки москіти роду.

Географічне поширення: москіти розповсюджені по обидва боки від екватора, в Україні поширені на півдні і в Криму.

Морфологія. Москіти - дрібні (від 1,3 до 3,5 мм завдовжки) кровосисні комахи. Голова, тіло і крила густо вкриті жовтуватими або коричнево-сірими волосками. Голова невелика, з парою великих круглих очей чорного кольору. Ротовий апарат короткий, колючо-сисного типу. Вусики складаються з 16 члеників, довгі. Найширша частина тіла груди, особливо середньогруди, з якими з'єднуються крила, загострені на кінцях. У спокої крила знаходяться під кутом у 45° до тіла. Три пари ніжок закінчуються парою кігтиків кожна. Ноги довгі і тонкі, особливо довгою є задня пара, тому москіти рухаються ніби стрибками. Черевце складається з 10 сегментів, з них два останні видозмінені у зовнішні частини статевого апарату.

Життєвий цикл. Розвиток відбувається з повним перетворенням: яйце —> чотири зміни личинок —> лялечка —> імаго. Форма яєць видовжено-овальна, з опуклим спинним і дещо увігнутим черевним боками.

Через 5-10 днів після насичення кров'ю самки відкладають яйця в темні вологі місця: приміщення для тварин, тріщини в підлозі старих будівель, гнізда наземних птахів, нори гризунів, сміття. Кладок буває 1-2, по 60-90 яєць кожна. Більшість самок після кожної кладки гине. З яєць вилуплюються безногі личинки, вкриті волосками, схожі на гусінь, живляться рештками органічних речовин. Після трьох линянь личинки перетворюються в малорухливих лялечок розміром 3 мм завдовжки, булавоподібної форми. Лялечки не живляться. З лялечок виходять статевозрілі імаго. Тривалість розвитку від яйця до імаго дорівнює 45-50 дням.

З настанням холодів москіти гинуть. Зимують личинки, що вилупилися з яєць, відкладених самками останньої генерації.

Сезон льоту в москітів, залежно від клімату, спостерігається з квітня-травня по вересень-жовтень. Особливо багато їх у червні-серпні.

Москіти - присмеркові комахи, нападають для кровоссання перед і в перші години після заходу сонця за тихої погоди або в захищених від вітру місцях. Живляться на ссавцях, птахах і рептиліях. Більш тісному контакту з людиною сприяє притаманний деяким видам москітів позитивний фототаксис до яскравого штучного освітлення.

Медичне значення. Москіти - настирливі кровососи, їх численні укуси болючі, викликають сильний свербіж, утворення папул на шкірі, іноді пухирців на місцях укусу, печіння. Люди втрачають апетит, сон, у деяких підвищується температура, спостерігається гарячковий стан, загальна розбитість тощо.

Але головна небезпека полягає в тому, що москіти - специфічні переносники збудників шкірного і вісцерального лейшманіозів і москітної лихоманки (лихоманка папатачі), бартонельозу. В організмі комахи лейшманії проходять певний цикл розвитку, і через 6-8 днів після інфікуючого живлення москіти стають заразними.

Вірус лихоманки папатачі у крові хворої людини циркулює лише дві доби - добу перед захворюванням і в першу добу після прояву хвороби. Тільки тоді самка москіта може заразитися під час ссання крові хворого. Москіт стає заразним через 6-8 днів. Можливо, це термін проникнення вірусу в його слинні залози. Доведена трансоваріальна передача вірусу лихоманки дочірньому і внучатому поколінням москітів.

Заходи боротьби . Основними заходами боротьби з москітами можна вважати профілактичні, які спрямовані головним чином на дотримання санітарно-гігієнічних норм і правил утримання приміщень і будівель - чистота подвір'я, ретельне прибирання сміття, очистка поверхні ґрунту, своєчасний ремонт стін будинків, щілин у підлозі та плінтусах, знищення гризунів. У районах, ендемічних щодо флеботомної гарячки, стіни будівель бажано фарбувати у світлий колір, що полегшує виявлення москітів.

Для знищення москітів застосовують інсектициди, головним чином із групи фосфорорганічних препаратів. Обробку інсектицидами потрібно проводити як всередині, так і ззовні приміщень. Для захисту людей під час роботи на відкритому повітрі застосовують захисні костюми й репеленти.

- 19 -

Медична арахноентомологія