КЛАСИФIКАЦIЯ ЛIКАРСЬКИХ I ОТРУЙНИХ РОСЛИН ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ У ФIТОТЕРАПIЇ

ЛЕКЦIЯ № 2

Тема: КЛАСИФIКАЦIЯ ЛIКАРСЬКИХ I ОТРУЙНИХ РОСЛИН ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ У ФIТОТЕРАПIЇ (2 год.)

Мета лекцiї: Теоретичне ознайомлення студентiв з класифiкацiєю лiкарських та отруйних рослин, з бiологiчно активними речовинами цих рослин, якi обумовлюють цiлющi властивостi.

Метод навчання: Лекцiя з використанням проблемних ситуацiй, дискусiї, вiдповiдi на запитання.

Матерiальне оснащення: Таблицi, дидактичнi матерiали довiдкового матерiалу.

П Л А Н :

1. Бiологiчно активнi речовини лiкарських рослин, якi обумовлюють їх цiлющi властивостi (дiючi речовини лiкарських рослин).

2. Класифiкацiя лiкарських та отруйних рослин.

3. Природні ресурси лікарських рослин, їх раціональне використання та охорона.

4. Вивчення запасів сировини і можливостей заготівлі лікарських рослин

Л i т е р а т у р а :

1. Мойсієнко В.В., Павлюк Н.В. Лікарські та отруйні рослини, Житомир, 1999.
2. Рабинович М.И. Лекарственные растения в ветеринарии.-М.: Россельхозиздат, 1981.- 224 с., ил.(Мойсей Исаакович).
3. Рабинович М.И. Ветеринарная фитотерапия.- 2-е изд., доп. и перераб.- М.:Росагропромиздат, 1988.- 174 с.: 48и.ил.
4. Рабинович М.И. Лекарственные растения в ветеринарной практике : Справочник.- М.: Агропромиздат, 1987. - 288 с., ил.
5. Гаммерман А.Ф., Шупинская М.Д., Яценко-Хмелевский А.А. Растения - целители. - (Адель Федоровна, Мария Дмитриевна, Андрей Алексеевич).
6. Жарiнов В.I.(Валерiй Iванович), Остапенко А.I. (Анатолiй Iванович). Вирощування лiкарських, ефiроолiйних, пряносмакових рослин:Навч.посiбник.- К.: Вища школа, 1994.-234с.
7. Павленко Л.О. Цiлющi скарби землi. - 2-е вид., доп. Київ: Наук. думка, 1988. - 144 с., iл.(Леонiд Оксентiйович).
8. Кархут В.В. (Василь Володимирович). Лiки навколо нас. -К.: Здоров"я, 1974. - 447с.
9. Гаммерман А.Ф., Гром И.И. (Иван Иванович). Дикорастущие лекарственные растения СССР.
10. Справочник по заготовкам лекарственных растений /Д.С.Ивашин, З.Ф. Катина, И.З. Рыбачук и др.- 6-е изд., испр. и доп.-К.: Урожай, 1989.- 288с.: ил.
11. Ивашин Д.С., Катина З.Ф., Зражевская О.Н. Охрана дикорастущих лекарстенных растений.- К.: Урожай, 1985. - 79 с. (Дмитрий Сергеевич, Зоя Федоровна Ольга Никиф.).
12. Полуденный Л.В. и др. (Леонид Владимирович) Эфирномасличные и лекарственные растения.- М.: Колос, 1979. - 286 с., ил.
13. Носаль М.А., Носаль I.М. Лiкарськi рослини i способи їх застосування в народi.(У 2-х книгах) Житомир.: Полiсся, 1991 - 96 с.
14. Турова А.Д., Сапожникова Э.Н. Лекарственные растения СССР и их применение. - М.: Медицина, 1982, 304 с., ил.
15. Смык Г.К., Гурьенов Б.М. Целебные растения в нашей жизни.-К.: серия "Знание", 1988.48 с.

1. БIОЛОГIЧНО АКТИВНI ЧИННИКИ ЛIКАРСЬКИХ РОСЛИН

Застосування лiкарських рослин в ветеринарнiй практицi обумовлено наявнiстю в їх складi бiологiчно активних речовин – дiючих речовин, якi при введеннi в органiзм навiть в невеликiй кiлькостi викликають певний фiзiологiчний ефект. Цi активнi речовини синтезуються самими рослинами з неорганiчних мiнеральних речовин грунту, води, iз вуглекислого газу повiтря синтез здiйснюється рослинами пiд впливом свiтлової енергiї.

Хiмiчнi сполуки, що мають лiкувальнi властивостi, подiляються на кiлька груп речовин, а саме: алкалоїди, глiкозиди, гiркоти, сапонiни, слизи, дубильнi речовини, леткi олiї, фiтонциди, вiтамiни, органiчнi кислоти, мiнеральнi солi, мiкро - й ультра- мiкроелементи, ензими – ферменти та iншi, вмiст яких визначає їх лiкарську цiннiсть.

Амінокислоти – є складовою частиною білків, ферментів, вітамінів та інших важливих для організму сполук. Рослини здатні синтезувати всі види амінокислот, тоді як організм людини та тварини не синтезує деякі з них – незамінні амінокислоти – аргінін, ізолейцин, гістидин, лейцин, лізін, метіонін, фенілаланін, треонін, триптофан та валін.

Вуглеводи – органічні речовини, що складаються з вуглецю, кисню і водню. Суха маса рослин на 60-90% складається з вуглеводів. Найпростішими вуглеводами є моноцукри (глюкоза, фруктоза, галактоза тощо). З’єднуючись між собою вони утворюють складніші сполуки – олігоцукри (сахароза, мальтоза).

Високомолекулярні сполуки називають поліцукрами – крохмаль, клітковина, целюлоза, інулін, пектин, камеді, слизі тощо. Вуглеводи постійні компоненти різного виду лікарської рослинної сировини. Крохмаль використовують як обволікаючий засіб, що захищає слизисті оболонки від подразнення. Інулін лікує діабет (корені оману, цикорію, кульбаби, топінамбуру). Пектини – це речовини, з яких будуються рослинні тканини.

Ліпіди – це жири і жироподібні речовини, які входять до складу всіх живих клітин і відіграють важливу роль в організації мембран та обміні речовин. Рослинні жири називають оліями. Вони легко всмоктуються кишківником і сприяють виведенню з організму холестерину. Люди, до складу харчування яких входить олія, майже не хворіють атеросклерозом.

ЛЕТКI ОЛIЇ (2-3 %) з вмiстом терпенiв, сесквiтерпенiв, азоленiв, терпонових спиртiв, фенолiв i фенольних ефiрiв, алiфатичних i ароматичних альдегiдiв, кетонiв, органiчних кислот, естерiв, лактонiв, сульфiдiв, тiогiрчичних олiй – це безазотнi леткi органiчнi речовини, якi можна переганяти з водною парою.

Вони бувають безбарвнi й сильно забарвленi, часто з приємним, ароматним запахом, пекучi на смак, погано розчиннi у водi, добре – ефiрi, хороформi, спиртi та в жирних олiях. За дiєю однi дiють як вiдхаркувальнi засоби (тимол i борнеол), iншi як сечогiннi (олiї петрушки, любистку), гiрко-ароматичнi речовини (ментол, алiцин, азулен), антисептичнi, дезинфiкуючi (сосновi й смерековi леткi олiї). На повiтрi вони стають смолами.

СМОЛИ – близькі до ефірної олії за хімічною будовою і теж мають характерний запах. Природний розчин смоли у власній ефірній олії називають рідкими смолами. Це біологічно активні речовини, які мають лікувальну дію. Так, смолисті речовини березових бруньок мають антисептичну дію. Типовим бальзамом є рідка смола терпентин у живиці, у траві звіробою – до 10% смоли.

АЛКАЛОЇДИ (до 2-3 %) синтезуються в рослинах внаслiдок обмiну речовин, як продукт розпаду бiлкiв. Це отруйнi складнi азотнi сполуки лужної реакцiї. Вони мiстяться в клiтинному соку рослин звичайно пiд виглядом солей органiчних кислот (яблучна, щавелева, лимонна) ; переважно твердi кристалiчнi, безбарвнi, лише деякi з них плиннi. В сполуках з кислотами добре розчиннi у водi, погано в спиртi, зовсiм не розчиняються в хлороформi. Один i той самий алкалоїд може мiститися в рiзних рослинах, якi належать до рiзних родин. Наприклад, алкалоїд берберин є в барисi звичайному, в горицвiтi весняному i в чистотiлi звичайному. Найчастiше носiями алкалоїдiв є представники родин макових, жовтецевих, пасльонових i метеликових. У деяких рослинах буває їх дуже багато, як ось: у молочному соку голiвок снотворного маку – 26, у чистотiлi звичайному – 14. Iз загальновiдомих алкалоїдiв кофеїн мiститься в зернах кави i в листках чаю китайського, атропiн – у беладоннi лiкарськiй, морфiн - у голiвках маку снотворного, нiкотин – у листках тютюну. Найбiльш важливi алкалоїди: атропiн, ахiнопсiн, хiнiн, пiлокарпiн, стрiхнiн, кокаїн, берберин, резерпин.

ГIРКОТИ – це безазотнi речовини, дуже гiркi на смак, якi сильно подразнюють смаковi нерви i посилюють дiяльнiсть шлункових i кишкових залоз. Вони мiстяться, наприклад, i в моху iсландському (центраринова кислота), i в насiннi хрестового кореня бенедектинського, в листках берези та кошиках нагiдок лiкарських (календен), гiркота юнiперин – у шишкоягодах ялiвцю.

ГЛIКОЗИДИ (флавони, флавонони, iзофлавони, ксантони, антоцiани, антрахiновi глiкозиди, нiтрильнi, дигiталiсовi, фенольнi глiкозиди: арбутин, салiцин, примулаверин) – це складнi нелеткi i твердi речовини, гiркi на смак, якi мiстять у собi рiзнi цукри (частiше глюкозу). Їх сполуки з iншими органiчними речовинами називаються аглiконами. Це можуть бути спирти, альдегiди, феноли, терпени, алкалоїди (глiко-алкалоїди), органiчнi кислоти.

До складу бiльшостi глiкозидiв входять елементи вуглецю, водню, кисню, iнколи сiрки (тiоглiкозиди в хронi, редьцi, гiрчицi) i залишки дуже отруйної синильної кислоти (самбунiгрин – в квiтках i плодах бузини чорної, амигдалiн – в насiннi сливових).

Глiкозиди мiстяться у клiтинному соку рiзних рослинних частин. Пiд впливом високої температури вони розкладаються на цукри й аглiкони, яким такi рослини, як мучниця звичайна, крушина ламка, алое, гiрчак перцевий, горицвiт весняний, конвалiя звичайна, або травнева, золотушник звичайний, солодець голий, бобiвник трилистий, кульбаба лiкарська, гiрчиця, липа, калина та багато iнших завдячують своєю лiкарською дiєю. Посилює та прискорює ту дiю наявнiсть цукрiв.

ДУБИЛЬНI РЕЧОВИНИ – безазотистi неотруйнi органiчнi сполуки, похiднi фенолу, якi розчиняються в спиртi i водi. З бiлками й алколоїдами та солями важких металiв вони дають осад, з солями залiза утворюють чорнило. На повiтрi, пiд впливом ферментiв, окислюються i перетворюються на червонi або темно-бурi флобафени (вже не дають лiкарського ефекту), звiдки й походить темне забарвлення рiзних настоїв i вiдварiв. Найбiльше дубильних речовин у в корi дуба i дубових гiлках, в коренях перстачу прямостоячого, перстачу змiїного, суниць лiсових та в травi звiробою звичайного. Вони виявляють в`яжучу та протизапальну дiю, особливо при рiзних захворюваннях шлунково-кишкового тракту, стоматитах, ошпарюваннi й опiках i при шкiряних захворюваннях.

СЛИЗІ – безбарвнi речовини, рiзнi за своєм хiмiчним складом, близькi до полiсахаридiв. Вони надають високої цінності лікарським рослинам. Слиз утворюється при варiннi декотрих рослин: насiння льону, коренiв алтеї лiкарської, трави моху ісландського, листки підбілу, подорожника; з епiдермiсу або окремих слизових клiтин рослини, рiдше з мiжклiтинної речовини. Пiд дiєю розведених кислот слиз розпадаються на рiзнi цукри. У водi вiн набухає i утворює колоїдальнi розчини, якi пом`якшують та обволiкають враженi мiсця при рiзних запаленнях. Близькi до них пектини спричиняють перистальтику кишечнику так само, як клiтковина городнiх рослин та фруктiв, яка крiм того, сприяє виведенню з органiзму холестерину.

САПОНIНИ – сполуки, якi характеризують рiзновиднiсть глiкозидiв. При гiдролiзi вони розпадаються на вуглеводну частину i аглiкон, який називається сапогенiном. Сапогенiни добре розчиняються у водi i спиртi. Їх воднi розчини при збовтуваннi утворюють стiйку пiну, яка нагадує мильну. Звiдси i назва сапонiни, вiд латинського Sapo – мило. Рослини, якi мiстять сапонiни застосовують в ветеринарнiй практицi як вiдхаркувальнi, сечогiннi, тонiзуючi засоби (ефективнi при артеросклерозi судин).

ФЛАВОНОЇДИ – група природних сполук, що забезпечують жовтий, червоний, оранжевий колір плодів та коріння (корінь солодки, стальника, трава пустинника і споришу, квітки безсмертника, плоди глоду). Вони мають різну дію – шлункову,бактерицидну, спазмолітичну, радіозахисну, протипроменеву, стимулюють серце. Вони практично без шкідливі.

Камеді – Це полісахариди, що утворюються в деяких рослинах як реакція на пошкодження живої тканини рослин (слива, вишня тощо).

ФIТОНЦИДИ – органiчнi речовини, рiзнi за своєю хiмiчною будовою, якi утворюються в рiзних рослинах в процесi обмiну речовин i вiдрiзняються сильною антибiотичною дiєю, тобто властивiстю вбивати рiзнi мiкроби, плiсеневi грибки i iнфузорiї та стимулювати захиснi сили органiзму хворої людини чи тварини.

Їх багато в часнику, цибулi, червоному стручковому перцi, хронi, кропивi, городнiй капустi, яблуках, апельсинах, мандаринах, калинi, брусницi, черемшинi.

Багатi на фiтонциди листки дуба, еквалiпта, берези, сосни, смереки, бузку, смородини. Вони стимулюють регенерацiю пошкоджених тканин. Стiйкi до дiї високих температур. Називають їх атмосферними вiтамiнами, бо, потрапивши через легенi в органiзм хворої людини, вони корисно впливають на її самопочуття та нервову систему.

ВІТАМІНИ – є низькомолекулярними органічними сполуками, що мають високу біологічну активність і потрібні в дуже малих кількостях для нормальної життєдіяльності організму. Разом з ферментами вони впливають і регулюють обмін речовин, підтримують нормальний функціональний стан органів і систем, сприяють загоюванню ран, збільшують кількість червоних кров’яних тілець, підвищують працездатність, протидіють променевій хворобі. На даний час відомо майже 30 вітамінів, приблизно 20 з них в організмі не синтезуються, а поступають з рослинною їжею. Вітамін В виліковує захворювання нервової системи – поліневрит; вітамін С захищає від цинги; Нестача вітаміну А викликає курячу сліпоту,уповільнення росту; В2 – схуднення, упадок сил; К – порушується згортання крові; Р – викликає ламкість кровоносних судин.

Ферменти – це специфічні біологічні каталізатори, які прискорюють ферментативні реакції. У медичній практиці ця велика група біологічно активних речовин лише починає використовуватись. Так, з чорнушки дамаської створено препарат нігедаза, який нормалізує жировий обмін.

Мікроелементи – складова частина клітин і тканин. Вони сприяють активізації біохімічних процесів в організмі, підвищують захисні функції організму в цілому.

2.КЛАСИФIКАЦIЯ ЛIКАРСЬКИХ РОСЛИН( 2 групи)

КУЛЬТИВОВАНI РОСЛИНИ: алое, алтея лiкарська, беладона звичайна, блекота чорна, валерiана лiкарська, головатень круглоголовий, горицвiт весняний, дурман звичайний, женьшень звичайний, ехiнацея пурпурова, мелiса лiкарська, наперстянка, нагiдки лiкарськi, ромашка лiкарська, подорожник, солодка гола, чебрець, череда трироздiльна, чистотiл звичайний, чорнокорiнь лiкарський, шавлiя лiкарська. Бiльшiсть цих рослин введена в культуру з різнотрав’я.

ДИКОРОСТУЧI ЛIКАРСЬКI РОСЛИНИ: аїр болотний, барвiнок, барбарис звичайний, береза, березовий гриб (чага), безсмертник, спориш, звiробiй, конвалiя, кропива дводомна, лимонник китайський, папоротник, фiалка, елеутерокок колючий, ефедра та iн. Копитняк, кульбаба лiкарська, любисток, материнка, перстач, деревiй тисячолистий (кривавник).

КЛАСИФIКАЦIЯ ЛIКАРСЬКИХ РОСЛИН ЗА ЇХ ЛIКУВАЛЬНИМ ЗАСТОСУВАННЯМ В НАУКОВIЙ I НАРОДНIЙ ВЕТЕРИНАРIЇ

1. При серцево-судинних захворюваннях: адонiс весняний, астрагал, валерiана, женьшень, звiробiй, конвалiя, копитень, лимонник китайський, мелiса лiкарська, наперстянка, петрушка кучерява, пустирник, синюха, ефедра хвощова.

2. Вiдхаркувальнi i пом"ягшуючi: алтей, айва, базилик, веронiка, дев"ясил, конюшина лучна, копитень, коров"як, мати- й мачуха, подорожник, липа, фенхель, фiалка, чебрець, часник.

3. Шлунково-кишковi:

3.1. Полiпшують травлення - алтей, багульник, гiрчак змiїний, душниця, коров"як, родовик лікарський, лапчатка, кульбаба, деревiй, пижма, полинь, ромашка, чебрець, щавель.

3.2. В"яжучi i протипроноснi – бузина, дуб, звiробiй, пижма, чага, щавель, лабазник.

3.2. Послаблюючi – березка польова, гулявник, крушина, рицина, кульбаба, подорожник, пирiй.

3.4. Гiркi, збуджуючi апетит – вахта, кульбаба, мелiса, подорожник, полинь, деревiй.

3.5. Протиспазматичнi i зменшуючi секреторну функцiю залоз – блекота, беладона, дурман тощо.

4. Жовчегiннi: барбарис, береза, волошка, вахта, дев"ясил, кропива, кукурудза, можевiльник, м’ята, пижма, полинь.

5. Сечогiннi: береза, брусниця, бузина, волошка, галеча, пустирник, кропива, кукурудза, лаконос, лопух, конюшина, полинь, марена, спаржа, омела бiла, хвощ, часник.

6. Потогiннi i жаропонижаючi: береза, веронiка несправжня, галега, душиця, кропива, мати-й-мачуха, кульбаба, подорожник, мальва, ромашка, фiалка, черемшина.

7. Глистогiннi: багульник, дев"ясил, марь, кровохльобка, пижма, гарбуз, часник.

8. Кровозупиняючi i маточнi: барбарис, барвiнок, спориш, звiробiй, подорожник, ромашка, кропива, лабазник, щавель, хвощ, деревiй, лопух.

9. Вiтамiннi: береза, бояришник, брусника, кропива, облепиха, пiхта, шипшина, горобина.

10. Екзема i захворювання шкіри: базилік, береза, бодяк, гулявник, дев’ясил, каланхое, нагідки, березка, меліса, обліпиха, подорожник, фіалка, хвощ, чебрець.

11. Збуджуючi ЦНС : аралiя, левзея, лимонник, женьшень, ефедра.

12. Заспокоюючi ЦНС : шафран посiвний, омела бiла.

13.Протиспазматичнi: солянка Рихтера, марена красильна.

2. КЛАСИФIКАЦIЯ НАЙБIЛЬШ ПОШИРЕНИХ ОТРУЙНИХ РОСЛИН У

ЗОНI ПОЛIССЯ I ЛIСОСТЕПУ УКРАЇНИ

1. Рослини, що викликають збудження центральної нервової системи: блекота чорна, красавка,цикута отруйна,дурман звичайний.

2. Рослини, що викликають пригнiчення i паралiч ЦНС: болиголов плямистий, пажитниця п`янка, чистотiл великий.

3. Рослини, що викликають пригнiчення ЦНС i одночасно дiючi на шлунково-кишковий тракт,серцево-судинну систему i печiнку: аконiт, чемериця Лобеля, молочай гострий.

4. Рослини з переважаючою дiєю на серце: наперстянка пурпурна, конвалiя травнева, жовтець їдкий.

5. Рослини, що викликають крововилив: буркун лiкарський

6. Рослини, якi дiють на процес тканинного дихання i органи дихання: Розхідник звичайний (Будра плющовидна або розхідник східний).

7. Рослини, що підвищують чутливість тварин до сонячного світла: звiробiй звичайний.

3. Природні ресурси лікарських рослин, їх раціональне

використання та охорона

Вивчаючи курс “Лікарські рослини” студент обов’язково повинен знати, що охорона природи, в т.ч. охорона рослинного світу – є однією з важливіших проблем, яку повинно вирішувати людство. Особливо це стосується різних груп рослин, які широко використовуються в народному господарстві.

Препарати рослинного походження займають одне з провідних місць в сучасному арсеналі лікувальних засобів. В Україні близько 45% всіх препаратів виготовляються із рослин. Вітчизняна медицина використовує понад 200 видів рослин, із яких тільки культивується. На території України зростає 145 видів рослин, які використовуються в науковій медицині.

В результаті безконтрольного та безобмеженого збору лікарських рослин населенням спостерігається значне зменшення природних запасів цінних лікарських рослин. Окремі види занесені в “Червону книгу СРСР” та “Червону книгу України”.

Тому, необхідно особливу увагу приділяти охороні та збереженню різноманіття лікарських рослин. В Україні промислова заготівля дикорослих лікарських рослин ведеться майже у всіх областях. Найбільша кількість їх заготовлюється в Поліссі (Волинська, Рівненська, Житомирська, Чернігівська обл.), Карпатах (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька), Лісостепу (Тернопільська, Хмельницька, Вінницька, Київська, Черкаська, Полтавська, Сумська, Харківська) та Криму.

Найбільшими заготівельниками лікарської сировини є Заготуправління Укрспоживче товариство, Головне аптечне управління Міністерства охорони здоров’я, Міністерство лісового господарства.

Щорічно заготовлюється понад 50 видів лікарських рослин, з яких близько 15 видів – на експорт. Серед лікарських рослин окремі (астрагал шерстистоквітковий, баранець звичайний, блекота чорна, дурман звичайний) вже не заготовлюються. Важливим способом вирішення проблеми збереження цих цінних видів є культивування.

При вивченні стану сировинної бази дикорослих лікарських рослин України слід зауважити на те, що найбільш багаті за видовим складом і запасом сировини лікарських рослин Лісостеп, Карпати та Гірський Крим, бідний – Степ.

За розповсюдженням та запасами сировини 145 видів дикорослих лікарських рослин поділяють на чотири основні групи:

1 – широко розповсюджені, які зустрічаються у всіх зонах і мають велику або значну частину сировини (наприклад, глід, бузина чорна, гірчак перцевий, буркун лікарський);

2 – види, що зустрічаються в окремих зонах або регіонах і мають достатній запас сировини (50 видів – боже дерево, аїр звичайний, багно звичайне, цмін пісковий);

3 – локально, з обмеженим розповсюдженням, звичайно з невеликими запасами сировини або без них (34 види – алтея лікарська, барвінок малий, беладона лікарська, оман високий, конвалія травнева);

4 – занесені в “Червону книгу СРСР” (16 видів – арніка гірська, мачок жовтий, офрис кримська, зозулинець болотний та “Червону книгу України” (41 вид – астрагал шерстистоквітковий, тирлич жовтий, цибуля ведмежа, любка дволиста, пальчастокорінники (всі 10 видів), зозулинці (всі 15 видів) і т.д.

За ступенем запасів лікарської сировини за зонами та регіонами України виділяються 5 груп: 1 – великі запаси; 2 – середні; 3 – невеликі; 4 – запасів немає, але рослини зустрічаються; 5 – рослини не зустрічаються.

Необхідно зазначити, що за основним місцем зростання (кількості видів) дикорослих лікарських рослин поділяють на шість груп:

1 – ліси, узлісся (51 вид); 2 – степові схили, піщані та кам’янисті степи (20); 3 – луки (20);4 – болота (23); 5 – річки, озера та інші водойми (2); 6 – бур’яни (рудеральні, сегетальні) (20 видів).

При вивченні дикорослих лікарських рослин особливу увагу необхідно приділити на шляхи та способи охорони окремих видів та їх ресурсів.

Науково обґрунтована охорона дикорослих лікарських рослин, яка базується на екологічних принципах, може бути тільки комплексною, яка складається із наступних взаємозв’язаних систем заходів:

• організаційний – перспективне та щорічне планування (з урахуванням запасів і картування місць зростання) розмірів чи обсяг та райони заготівлі лікарської рослинної сировини;
• адміністративний – організація заповідників та заказників для найбільш цінних видів і для лікарських рослин з обмеженими запасами;
• законодавчі – частина видів лікарських рослин взята під охорону держави (в “Червону книгу України” включено 41 вид);
• виховний – пояснення серед різних верст населення цінності лікарських рослин, правильна організація їх заготівлі та інше через засоби масової інформації, організації виставок, лекторіїв і т.д.;
• дослідницький – облік видового складу визначення запасів сировини, картування основних місць зростання. Визначення динаміки вмісту біологічно активних речовин в рослинах;
• культиваційний – окультурення кращих заростей і масивів, які мають великі запаси лікарської сировини промислового значення. Проведення видалення конкуруючих видів, підсіву або підсадки необхідного виду, боротьба з бур’янами, шкідниками та хворобами. Створення посадки цінних деревних лікарських рослин. Введення в культуру трав’янистих лікарських рослин – материнку звичайну, конвалію травневу, валеріану, алтею лікарську;
• технічний – раціональне ведення заготівлі, дотримання встановлених способів і строків заготівлі лікарської сировини.

Основні правила раціонального ведення заготівлі дикорослих лікарських рослин, які забезпечують збереження запасів, наступні:

бруньки заготовляють не із дерев та кущів, що ростуть, а на рубках догляду, санітарних рубках; кору знімають тільки із зрубаних та спиляних дерев та гілок; листки не зривають повністю, особливо на кінцях пагонів; траву зрізають без приземних частин. При заготівлі квіток і суцвіть слід залишати частину їх для отримання насіння. Плоди і насіння збирають при достиганні, залишаючи частину для відновлення. Підземні частини рослин (коріння, кореневища, цибулини, бульби і т.д.) заготовлюють після достигання насіння та плодів.

Слід пам’ятати, що заповідники та заказники виконують важливу роль в охороні лікарських рослин. В них створюють всі умови, необхідні для нормального росту і відновлення рідких і зникаючих видів рослин, в т.ч. лікарських.

В Україні є одинадцять державних заповідників та два Національні парки. На їх території зростають майже всі види лікарських рослин. В Поліському заповіднику із рідких видів росте: журавлина дрібноплідна, росичка круглолиста, англійська і проміжна, плаун річний; зозулинець блощичний та ін. В Карпатському – арніка гірська, плаун баранець, тирлич жовтий, крапчастий, родіола рожева та інші.

В Шацькому природному національному парку – барвінок малий, цибуля ведмежа, звіробій звичайний, материнка звичайна та інші.

В Луганському заповіднику – горицвіт весняний, чебрець, цмін пісковий.

У філіалах Українського степового заповіднику (“Хомутовський степ”, “Кам’яні могили”, “Михайлівська цілина”) із рідких видів росте значна кількість горицвіту весняного, солодки голої, зозуленця пахучого, материнки звичайної, звіробою звичайного, шипшини коричної.

Невелика кількість лікарських рослин в заповідниках “Асканія-Нова”, “Чорноморський”, “Дунайські плавні”. В Карпатському заповіднику із рідкісних видів зустрічаються мачок жовтий, горицвіт весняний, глід, шипшина і т.д. В Ялтинському – анакамптіс пірамідальний, любка зеленоцвіта, зозулинці. У заповіднику “Мис Мартьян” – анакамптіс пірамідальний, зозулинці чоловічий і розмальований. Значна кількість лікарських рослин, в тому числі рідкісних та зникаючих зустрічаються в заповідниках Кримському, Азовсько-Сивашському та Дніпровсько-Тетерівському і Заліському.

Величезне значення у збереженні лікарських рослин мають заказники, яких на території України налічується понад 200 (державного значення), 1154 – місцевого, 340 – заповідні урочища, 122 – пам’ятки природи державного значення та 2831 – місцевого.

Велику увагу необхідно приділяти на індивідуальну охорону дикорослих лікарських рослин. Під індивідуальною охороною знаходяться рослини, які занесені у “Червону книгу України”. Виходячи із ступеня важливості охорони виділяють три групи рослин. В першу входять 6 видів – цмин пісковий, глід, жостір проносний, звіробій продирявлений, чебреці, шипшини. В другу групу входять 22 види – аїр звичайний, багно звичайне, брусниця, гірчак зміїний, журавлина болотна та інші. В третю групу входять 19 видів – арніка гола, астрагал шерстистоквітковий, горицвіт весняний, солодка гола та інші.

У справі збереження різноманіття та охорони рідкісних та зникаючих рослин важливу роль відіграють ботанічні сади, дендропарки. В рамках ради ботанічних садів України виконується програма з інтродукції та збереження всіх рідкісних та зникаючих видів рослин, які занесені в “Червону книгу України” у ботанічних садах та дендропарках. Створені ділянки рідкісних та зникаючих рослин у Національному ботанічному саду НАН України, які нараховують 134 види, у Донецькому ботанічному саду НАН України – 169, Кременецькому ботанічному саду – 74, ботанічному саду ім.В.М.Фоміна Національного університету ім.Т.Г.Шевченко – 22, Криворізькому ботанічному саду НАН України – 16, дендропарку “Олександрія” НАН України – 63, Національному дендропарку “Софіївка” НАН України – 49, Біосферному заповіднику “Асканія Нова” – 29.

Із 145 видів дикорослих лікарських рослин України для 38 видів необхідно створити заказники і взяти під індивідуальну охорону 48 видів, з яких 19 введені або вводяться в промислову культуру.

В теперiшнiй час, в епоху науково-технiчної революцiї багато видiв рослин кiлькiсно зменшується, iншi стають рiдкими, а деякi безслiдно зникають. Проходить це при розорюваннi цiлинних i залежних земель, степiв i заплавних лукiв, а також мелiорацiї, вирубцi лiсу, будiвництвi, забрудненнi земель i водоймищ вiдходами промисловостi, отрутохiмiкатами та iн.

Одна з причин, яка сприяє порушенню взаємовiдносин людини з природою, є рiст численностi населення. В природi не залишається недотронутих куточкiв, де не ступала нога людини.

Негативно впливають на лiкарськi рослини вирублення лiсу. Суцiльна вирубка лiсу порушує вiками складений лiсах бiоценоз – стiйке поєднання грунтової флори i фауни. Iз зникненням головного компоненту цих бiоценозiв – дерев – багато видiв рослин гине, деякi стають небагаточисленними або замiнюються iншими, бiльш пристосованими до життя в нових умовах.

В останнi роки майже повнiстю знищенi невеликi зарослi родiоли рожевої. В зв`язку з масовою заготiвлею кореневищ для самолiкування тепер тут рiдко зустрiчаються горечавка жовта. Непомiрно великi заготовки трави барвiнка малого помiтно збiднили його сировинну базу в Карпатах i Лiсостепових районах України.

Внаслiдок випасу худоби на заплавних луках зникли великi масиви аїру звичайного. Полiпшення санiтарного стану населених пунктiв i зменшення площ рiзних незайнятих земель швидко скорочують запаси сировини багатьох видiв бур`янистих лiкарських рослин, як, наприклад, переступня бiлого, кропиви дводомної, пустирника п`ятилопастного, чистотiла великого, дурману звичайного, блекоти чорної та iн.

1. Вивчення запасів сировини і можливості заготівлі

лікарських рослин

Необхідно знати, що правильно організована і раціонально проведена заготівля дикорослих лікарських рослин забезпечує зберігання на певному рівні запасів сировини їх, і ні в якому разі не повинна вести до зменшення кількості і, тим більше, знищення цінних рослин. Тому при плануванні і проведенні заготівель необхідно знати не тільки загальні запаси сировини на даній території, але і можливості щорічних промислових заготівель при зберіганні сировинної бази.

Загальні запаси сировини — це та кількість її, що може бути зібрана на даній території при повному зборі рослин. Зрозуміло, що всі рослини визначеного виду зібрати не можна, тому що це в багатьох випадках привело б до його знищення. Особливо відноситься це до видів рослин, що розмножуються в основному вегетативно, сировиною яких є багаторічні підземні частини (лепеха), а також до видів з складним насінництвом (чемериця Лобеля). У таких рослин при заготівлі сировини необхідно обов'язково залишати значне число рослин як маточники і насінники для відновлення заростей, а самі заготівлі проводити не щорічно, а періодично, один раз у кілька років. Одно- і дворічники з високим насінним поновленням можна збирати значно в великих кількостях порівнянно з багаторічниками і залишати меншу кількість насінників (ромашка аптечна). Тому в цілому можна вважати, що на певній території потрібно заготовляти не більш тієї кількості сировини, що зросте на ній за рік. Ця кількість показує можливості щорічних заготівель.

Варто відрізняти загальні можливості щорічних заготівель від можливостей щорічних промислових заготівель. Лікарські рослини не ростуть суцільно в границях свого району поширення (ареалу), а зростають тільки у певних місцях. У більшості місць зростання рослини визначеного виду зустрічаються окремими екземплярами. Проводити заготівлі в таких місцях недоцільно, особливо в тих випадках, коли з однієї рослини виходить невелика кількість сировини. Тільки ті місця зростання, де рослини зустрічаються більш-менш часто, утворюють зарослі придатні для проведення промислових заготівель. Сировину, яку можна зібрати на них, визначає можливості щорічних промислових заготівель. Тому в більшості випадків місця можливих промислових заготівель становлять тільки невелику частину загального числа місць зростання рослини, а можливості щорічних промислових заготівель – невелику частину загальних можливостей заготівель. Наприклад, конвалія в Лівобережжі України зустрічається майже у всіх лісах, але основні зарослі, де можна проводити промислові заготівлі, розташовані в основному в лісах рік Дніпра, Сули, Ворскли, Самари і їхніх припливів.

Орієнтовно для рослин, у яких сировиною є надземні частини (трава, листки, квітки і суцвіття), щорічні можливості промислових заготівель становлять не більш 1/3-1/4 загальних можливостей щорічних заготівель. Ця частина ще менша при зборі плодів і насіння (1/3-1/5), бруньок (1/10-1/20), коренів, кореневищ, бульб, цибулин (1/10-1/20). Загальні запаси сировини майже у всіх видів лікарських рослин у кілька разів (а іноді навіть у кілька десятків разів) більше можливих щорічних заготівель.

Крім загальних запасів сировини і можливостей заготівель, необхідно відрізняти фактичні заготівлі – ту кількість сировини, що фактично заготовлено на певній території в даному році. Фактичні заготівлі часто не залежать ні від загальних запасів сировини, ні від можливостей заготівель, а значною мірою визначаються потребами в сировині. Наприклад, загальні запаси сировини полину гіркого і навіть можливості її заготівель у степових і лісостепових районах України дуже великі, обчислюються тисячами тонн, а фактичні заготівлі становлять тільки десятки тонн. На фактичні заготівлі лікарської сировини в даному районі впливають історичні причини, особливо попередній досвід заготівлі, наявність робочої сили, кількість запасів сировини і т.д. Фактичні заготівлі дуже рідко перевищують можливості щорічних промислових заготівель. Таке явище спостерігалося в післявоєнні роки в багатьох районах України з заготівлями горицвіту весняного, а в останні роки з астрагалом шерстистоквітковим у Дніпропетровській і Полтавській областях. Однак заготівлі в таких розмірах приводять до зменшення сировинної бази.

Визначення загальних запасів і особливо можливостей щорічних промислових заготівель дуже складні і трудомісткі. Їх співвідношення неоднакове не тільки в різних видів, але навіть у тих самих видів у різні роки залежно від погодних умов, господарського використання масивів як у поточному році, так і в попередні роки, а також від цілого ряду чинників.

Визначення запасів сировини і встановлення можливостей заготівель дикорослих лікарських рослин складається з цілого ряду послідовних етапів:

встановлення видового складу лікарських рослин даного району, у першу чергу рослин, які застосовуються у науковій медицині;

виявлення основних місць зростання окремих видів;

встановлення головних масивів, де можливе проведення промислових заготівель;

встановлення загальних запасів і можливих промислових заготівель;

узагальнення даних про запаси і можливості заготівель кожного виду на всій території.

При проведенні цих робіт варто використовувати всі наявні матеріали про дану територію, опубліковані в книгах, збірниках, журналах і інших виданнях, а також неопубліковані дані, що зберігаються в заготівельних, господарських організаціях (заготконтори, аптеки, кафедри ботаніки університетів, медичних, фармацевтичних, сільськогосподарських, педагогічних інститутів, ботанічні сади, краєзнавчі музеї, заповідники, лісництва й ін.), включаючи архіви, а також особисті знання старих заготівників, досвідчених місцевих вчителів-біологів і географів, фармацевтів, лікарів, агрономів, ветеринарів, лісників, краєзнавців і інших аматорів природи.

Зібрані в такий спосіб матеріали дають звичайно повне уявлення про видовий склад лікарських рослин і фактичних заготівель, менше – про їх поширення і ще менше про запаси сировини і можливості заготівель. Щоб цілком з'ясувати поширення окремих видів, їх запаси і можливості заготівель, необхідно виїжджати в місця зростання лікарських рослин для перевірки наявних даних, а також огляду основних масивів.

Видовий склад дикорослих лікарських рослин. Список видів лікарських рослин даного району, використовуваних у науковій медицині, складений на підставі наявних матеріалів, повинний охопити в першу чергу види, що заготовлюються в даний час у великих кількостях. Його складають за абеткою з вказівкою уточнених календарних строків заготівель кожного виду в даному районі, виходячи з практики заготівель у попередні роки. У довідниках по заготівлі сировини лікарських рослин звичайно приводяться календарні строки заготівель сировини, але вони даються для певної зони (для середньої частини України) і значно відрізняються від кращих строків заготівель в конкретному районі. Наприклад, у північній частині України вони настають небагато пізніше (на 5-7 днів), а в південній – значно раніше (іноді на 10-15 і навіть 20 днів), ніж у середній частині.

Виявлення основних місць зростання. Приведені в літературі основні місця зростання кожного виду необхідно уточнити на місцевості, відзначаючи, на яких частинах рельєфу найчастіше зустрічаються ті або інші рослини: рівнини і їх частин (вододіли, балки); річкові долини і їх частини (заплави, другі тераси, схили); гори, їх висота над рівнем моря, напрямок схилів (експозиція) і їх крутість. Відзначають також, на яких ґрунтах і в яких ценозах переважно зростають лікарські рослини (ліси і їх типи, узлісся, чагарники, степові схили, луги і їх типи, болота і їх типи, водні простори, бур'янисті місця і т.д.).

Встановлення головних масивів. Головні масиви, де види потрібних лікарських рослин зустрічаються в значних кількостях, достатніх для ведення промислових заготівель, виявляють звичайно шляхом опитування місцевого населення, у першу чергу лісників, лісорубів, пастухів, мисливців і рибалок, краєзнавців і інших знавців місцевості. Надалі необхідно особисто оглянути усі виявлені масиви для перевірки й уточнення отриманих відомостей. Бажано основні масиви кожного найважливішого виду лікарських рослин із указівкою площі нанести на карту області або району.

Встановлення загальних запасів сировини. Запаси сировини трав'янистих видів лікарських рослин встановлюють за допомогою пробних облікових ділянок. Їх закладають у найбільш типових місцях зростання із середньою густотою стояння лікарського виду рослин, що підлягає обліку. При значній густоті стояння і рівномірному розміщенні (водяний перець, череда трьохроздільна, конвалія травнева) ділянки закладають розміром 11м, при невеликій густоті і нерівномірному розміщенні (алтей лікарський, валеріана лікарська) розміри їх значно збільшують (55, 1010 і навіть 100100 м). Для одержання більш достовірних даних про запаси сировини по 3-5 ділянок закладають у декількох місцях. Взагалі, зі збільшенням розмірів ділянок і їх кількості зростає точність обліку, отримані дані більше відповідають дійсним запасам сировини. Межі ділянок найчастіше відбивають шпагатом з кілочками. Відзначивши границі ділянки, на ній збирають ті частини рослин, що є сировиною. Надземні частини (трава, листки, квітки, суцвіття, плоди, насіння) збирають руками або зрізують ножем, серпом, ножицями, секаторами, відкидаючи пожовтілими, пошкодженими хворобами і шкідниками і з іншими дефектами. Зібрану сировину відразу ж зважують. Підземні органи (корені, кореневища, бульби, цибулини) викопують і після попередньої підготовки розкладають на тканині або папері для обсихання і зважують. Дані по кожній ділянці записують окремо, потім виводять середню величину запасів сировини і роблять перерахунок на 1 га і на всю площа масиву. Запаси сухої сировини можна визначити, користуючись для перерахунку літературними даними. Більш точні дані можна одержати, якщо висушити і зважити зразки сировини з облікових ділянок. Варто мати на увазі, що вихід сухої сировини значно коливається залежно від районів і умов зростання, погоди, віку рослин і інших факторів і тому може суттєво відрізнятися від середнього виходу, що приводиться в літературі. Якщо на масиві зростає кілька видів лікарських рослин, по яких ведуться заготівлі, то облік роблять кожного з них.

Запаси сировини в чагарників визначають по так званих модельних рослинах – найбільш типових, середніх за розмірами і розвитку екземплярів на масиві. Таких модельних рослин звичайно беруть не багато (не менше 3-5). Потім з них збирають ті частини, що є сировиною (у шипшини – плоди, у глодів – квітки або плоди, у жостеру – кору), зважують і підраховують середній вихід з одного екземпляра. Потім підраховують кількість екземплярів даного виду на одиниці площі (при значних кількостях і порівняно рівномірному стоянні – на 100м2, при невеликій кількості і нерівномірному стоянні – на 500, 1000 м2) і роблять перерахунок на 1га і весь масив.

На деревах, де навіть з модельних екземплярів буває важко зібрати усю сировину (наприклад, суцвіття липи), вибирають так звану модельну гілку і по кількості зібраної з неї сировини визначають кількість її на всьому дереві, а потім на 1 га і масиві.

Встановлення розмірів можливих щорічних промислових заготівель. Ця робота є найбільш відповідальною, тому що нею визначаються можливості заготівель сировини не тільки в даному році, а і перспективи використання масиву в майбутньому. Зокрема, при завищенні можливостей щорічних заготівель сировинна база може бути зменшена, а запаси рослинної сировини даного виду можуть бути знищені. Встановлення розмірів можливих щорічних промислових заготівель ускладнюється тим, що за роками залежно від погодних умов врожай, особливо однорічних і двохрічних рослин, значно коливається. Наприклад, бувають “неврожайні” роки ромашки аптечної (частіше з холодною і сухою весною), в окремі роки майже не плодоносять глоди, не цвіте липа і т.д.

Визначаючи можливості щорічних промислових заготівель на даному масиві, варто враховувати досвід старих заготівників і дані про заготівлі в минулі роки. При цьому варто виходити з загальних запасів сировини і всебічно враховувати, яку частину можна збирати без загрози зменшення запасів у майбутньому. Кількість маточників і насінників, які залишаються повинна становити від 1-2 до 8-10% і навіть більше від загальної кількості екземплярів кожного виду на даному масиві.

Зведення даних про запаси сировини і можливості заготівель. Дані про загальні запаси сировини і можливості щорічних промислових заготівель по окремих масивах зводяться в загальні дані по всій території — району і області, республіці по кожному виду лікарських рослин. Такі дані дуже цінні, тому що лікарські рослини є складовою частиною природних багатств краю і мають велике значення в боротьбі за здоров’я людини. Цінність таких даних збільшується, якщо вони коректуються й уточнюються протягом декількох років. Велику цінність приносить нанесення на карту місцевості основних масивів, придатних для ведення промислових заготівель, із указівкою як загальних запасів сировини, так і можливостей щорічних промислових заготівель сировини по кожному виду лікарських рослин.

PAGE \* MERGEFORMAT 6

КЛАСИФIКАЦIЯ ЛIКАРСЬКИХ I ОТРУЙНИХ РОСЛИН ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ У ФIТОТЕРАПIЇ