Планування територій на місцевому рівні

Лекція 2

Планування територій на місцевому рівні.

Планування міських поселень

Планування територій на місцевому рівні полягає у розробленні містобудівної документації:

генеральних планів населених пунктів;
детальних планів територій;
проектів забудови територій;
містобудівне обгрунтування розміщення об’єктів містобудування.

Містобудівне зонування при плануванні територій полягає у визначенні виду, складу та меж територіальних зон, встановлення містобудівного регламенту використання і забудови територій, відповідного дозволеного використання земельних ділянок, граничні розміри земельних ділянок, граничні параметри дозволеного будівництва, порядок реконструкції об’єктів, відповідні нормативи та організаційні питання.

Архітектурно – будівельне проектування визначає зміст комплексної забудови територій, порядок дотримання регіональних та місцевих правил забудови.

Визначається склад проектної документації на будівництво, особливості його погодження та затвердження.

Дозвільна документація у галузі архітектурної та містобудівної діяльності.

Ця складова визначає порядок одержання дозвільних документів на будівництво об’єктів містобудування з чітким визначенням погоджувальних процедур, дозволів, які надаються місцевими органами влади.

Передбачається розгляд питань щодо надання вихідних даних та технічних умов на підключення до інженерних мереж.

Державна експертиза.

Ця складова визначає програми та проекти які підлягають обов’язковій державній експертизі, а також проекти щодо яких висновок державної експертизи не є обов’язковим. Встановлюється порядок проведення державної експертизи.

Державний контроль.

Єдиний спеціально уповноважений орган виконавчої влади щодо здійснення державного контролю – державна архітектурно – будівельна інспекція. Повноваження щодо контролю під час забудови, додержання положень містобудівної документації, правил забудови відносяться до місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Відповідальність за порушення.

Ця складова визначає відповідальність юридичних та фізичних осіб за затвердження містобудівної документації з порушенням державних будівельних норм, недотримання регіональних та місцевих правил забудови під час забудови території, порушення рішень містобудівної документації.

Планування міських поселень ґрунтується на законах України, які мають основне значення для містобудування і регіональних програм щодо вирішення найважливіших соціальних, екологічних та економічних проблем.

Міські та сільські поселення плануються як елементи єдиної системи розселення України з урахуванням територіально – адміністративного поділу, соціально – економічного і природно – містобудівного районування.

Класифікація населених поселень.

Міські та сільські поселення залежно від проектної кількості населення на розрахунковий термін поділяються на групи:

Групи поселень	Населення, тис. чол.
	міст	сільських поселень
Найзначніші (крупніші)	Понад 1000
Значніші (крупні)	Понад 500 до 1000	Понад 5 Понад 3 до 5
Великі	Понад 250 до 500	Понад 1до 3 Понад 0,5 до 1
Середні	Понад 100 до 200 Понад 50 до 100	Понад 0,2 до 0,5
Малі*)	Понад 20 до 50 Понад 10 до 20 До 10	Понад 0,05 до 0,2 До 0,05 -
*) До групи малих міст входить селища міського типу

Основою проектування, планування і забудови міських поселень є попередньо розроблена концепція їх соціально – економічного розвитку, яка забезпечить реалізацію прав і свобод населення відповідно до Конституції України.

Концепція повинна розглядатися на альтернативній основі і до затвердження розглядатися й обговорюватися професіоналами та громадськими організаціями, жителями населеного пункту.

Розвиток системи розселення планується на тій системі міських і сільських поселень, яка склалася, включаючи агломерації існуючі і ті що формуються. Проектування нових поселень передбачається у зв’язку з потребою розміщення нових промислових підприємств, розробки нових корисних копалин тощо, а також у зв’язку з виселенням населення із зон катастроф, які відбулися, або потенціальних, зон екологічних лих та ін.

Розміщення дачних поселень та садівницьких товариств у приміських зонах передбачається на землях, які не можуть бути використані для перспективного територіального розвитку міських і сільських поселень.

Для забезпечення територіальних умов розвитку міста на довгострокову перспективу, а також розміщення і будівництва споруд, пов’язаних з функціонуванням міського господарства на прилеглих до міста територіях виділяються приміські зони багатофункціонального призначення. У їхньому складі треба виділяти території зелених зон міст, призначених для організації відпочинку населення, поліпшення мікроклімату, стану атмосферного повітря і санітарно – гігієнічних умов.

Приміські зони проектуються одночасно з генеральним планом міста як єдиний господарський і планувальний комплекс з розробкою пропозицій, спрямованих на економічний і соціально – культурний її розвиток і структурно – територіальну організацію.

Рівень соціально економічного розвитку поселення, при проектуванні визначається з урахуванням пріоритетності соціальних та економічних критеріїв на основі комплексної оцінки території, виходячи з повного розкриття потенціальних ресурсних можливостей і потреб населення, планів соціально – економічного розвитку даного поселення. При цьому необхідно встановлювати види діяльності, розвиток яких повинен бути стимульований, припинений або обмежений у поселенні, що проектується, або в групі взаємопов’язаних поселень, а також визначити зрушення у галузевій структурі існуючого комплексу за кількістю зайнятих і змін у функціональному використанні території. Розвиток соціальної інфраструктури повинен бути намічений, виходячи із забезпечення цільових показників життєвих умов.

Функціонально – планувальна структура міських поселень.

Територія міста за функціональним призначенням і характером використання поділяється на сельбищну, виробничу, в т. ч. зовнішнього транспорту, і ландшафтно – рекреаційну.

До сельбищної території входять ділянки житлових будинків, громадських установ, будинків і споруд, у т.ч. навчальних, проектних науково – дослідних та інших інститутів без дослідних виробництв, внутрішньосельбищна вулично – дорожна і транспортна мережа, а також площі, парки, сади, сквери, бульвари, інші об’єкти зеленого будівництва й місця загального користування.

Виробнича територія призначена для розміщення промислових підприємств і пов’язаних з ними виробничих об’єктів, у т. ч. комплексів наукових установ з дослідними підприємствами, комунально – складських об’єктів, підприємств з виробництва та переробки сільгосподарських продуктів; споруд зовнішнього транспорту і шляхів позаміського й приміського сполучення, внутрішньоміської вулично – дорожньої і транспортної мережі; ділянок громадських установ і місць загального користування для населення, що працює на підприємствах міста.

Промислові підприємства, які не виділяють у навколишнє середовище екологічно шкідливих, токсичних, пилоподібних і пожежонебезпечних речовин, не створюють підвищених рівнів шуму, вібрації, електромагнітних випромінювань, не вимагають під’їздних залізниць, допускається розміщувати у межах сельбищних територій або поблизу них з дотриманням санітарно – гігієнічних і протипожежних вимог.

До ландшафтно – рекреаційної території входять озеленені й водні простори у межах забудови міста і його зеленої зони, а також інші елементи природного ландшафту. До її складу можуть входити парки, лісопарки, міські ліси, ландшафти, що охороняються, землі сільгосподарського використання та інші угіддя, які формують систему відкритих просторів, заміські зони масового короткочасного і тривалого відпочинку, міжселищні зони відпочинку, курортні зони (у містах і селищах, що мають лікувальні ресурси).

Удосконалення і розвиток планувальної структури міста необхідно пов’язувати з історичною зоною міста, його історико – архітектурним опорним планом і зонами охорони пам’яток культурної спадщини.

Для забезпечення необхідних функціональних зв’язків місць розселення з місцями прикладення праці й відпочинку, установами культурно – побутового обслуговування, а також для зниження витрат часу на пересування населення необхідно формувати відносно стійкий трудовий баланс проживаючих і працюючих у межах основних структурно –планувальних елементів міста (планувальних районів, зон).

Функціональну організацію, величину, місткість, межі основних структурно – планувальних елементів міста, кількість останніх треба визначати виходячи з місцеположення і концентрації основних функцій. У малих, середніх і великих містах з компактною планувальною структурою працезбалансованості треба досягати у масштабі всього міста.

При визначенні місткості основних структурних одиниць міста – планувальних районів у великих і значних містах – визначаються такі показники: кількість населення повинна становити від 100 до 300 тис чол.; трудящих у містоутворюючому комплексі – від 30 до 100 тис. чол.

Для досягнення високого соціально –економічного ефекту формування планувальної структури міста треба прагнути до компактного розвитку його плану, що досягається підвищенням інтенсивності використання території під основні функції. При цьому необхідно враховувати неоднорідність функціонально – планувальних якостей міських територій, які значною мірою визначаються різною інтенсивністю їх освоєння і неоднаковими умовами транспортної доступності.

Цінність ділянки міської території необхідно визначати за оцінками її доступності відносно житлових районів, місць прикладення праці, установ обслуговування загальноміського значення, місць масового відпочинку з урахуванням їх розміщення у зонах різної містобудівної якості.

Планування територій на місцевому рівні