РИНКОВА ЕКОНОМІКА ТА ЇЇ ЕВОЛЮЦІЯ

Тема 6. РИНКОВА ЕКОНОМІКА ТА ЇЇ ЕВОЛЮЦІЯ

ПЛАН

6.1. Поняття про ринкову економіку та її складові елементи.

6.2. Інфраструктура ринку.

6.3. Концепції та моделі ринкової економіки.

6.1. Поняття про ринкову економіку та її складові елементи

У результаті виникнення суспільного поділу праці, приватної власності на засоби виробництва й економічного відокремлення товарне виробництво набуває товарної форми. Економіка, в якій товарно-грошові відносини є пануючими, називається ринковою економікою.

Умови функціонування ринкової системи:

1) свобода всіх суб’єктів ринку, яка виражається в реальній свободі форм власності та господарювання;

2) необмежена кількість учасників ринку;

3) здатність різних суб’єктів підприємницької діяльності впливати на рівень цін (відсутність монополій);

4) розвинуте антимонопольне законодавство та наявність механізмів його реалізації;

5) добре розвинута система економічного та адміністративного регулювання економіки країни шляхом створення передумов для існування реального ринку;

6) наявність та доступність всебічної інформації про ринок, розвинута маркетингова діяльність;

7) конкурентна боротьба між різними суб’єктами підприємницької діяльності;

8) розвинутий та розгалужений комплекс об’єктів власності, які можуть стати об’єктом купівлі, продажу.

Ключовим елементом ринкової економіки є ринок.

Ринок – це сукупність конкретних економічних відносин між продавцями та покупцями у процесі купівлі-продажу товарів та послуг.

Функції ринку:

1) посередницька – вона пов'язана з доведенням товару від виробників до споживачів з метою задоволення їхніх потреб;

2) регулювальна – в ринковому регулюванні велике значення має співвідношення попиту і пропозиції. Зростання ціни є сигналом до розширення виробництва, зниження – до його скорочення. Через механізм попиту та пропозиції він встановлює необхідні відтворювальні пропорції в економіці;

3) стимулювальна – за допомогою цін ринок стимулює впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, зниження витрат на виробництво продукції і підвищення її якості, розширення асортименту товарів та послуг;

4) інформаційна – ринок є багатим джерелом інформації, знань, відомостей, які необхідні господарюючим суб'єктам: інформація про кількість, асортимент і якість тих товарів та послуг, які на нього поставляються. Наявність інформації дозволяє кожному товаровиробнику звіряти виробництво з мінливими умовами ринку;

5) санаційна – ринок очищає суспільне виробництво від економічно слабких, нежиттєздатних господарських одиниць і одночасно стимулює розвиток ефективних, перспективних фірм;

6) ринок виконує також соціальну функцію, він дає змогу вирішувати проблеми рівня життя населення, структури і ефективності виробництва, через соціальну функцію ринок диференціює товаровиробників.

Ринок – це певна сукупність економічних відносин між різними типами фірм та індивідами з приводу купівлі-продажу товарів та послуг, де відбувається остаточне визначення їх вартості та реалізація.

Завдяки ринку посилюється конкуренція між товаровиробниками за зниження витрат виробництва і підвищення суспільної корисності товару; поліпшується пропорційність розвитку народного господарства; забезпечується безперебійність суспільного відтворення і формування цілісної економічної системи, а також здійснення контролю споживачів за процесом виробництва.

Структура ринку – це сукупність окремих ринків у межах національної економіки або світового ринку, ринків окремих регіонів та взаємодія між ними.

Виділяють такі класифікатори ринків:

за видами діяльності: фінансовий; робочої сили; засобів виробництва; предметів споживання; послуг; інформації; інтелектуальних цінностей; дорогоцінних металів, валютний;

за територіальною ознакою: внутрішній, який включає національний регіональний, локальний (місцевий), зовнішній;

з позиції права: легальний та тіньовий.

Характеристика видів ринків за видами діяльності:

Фінансовий ринок – це певна сукупність економічних відносин з приводу організації, купівлі і продажу вільних фінансових ресурсів та їх перетворення на грошовий капітал. Основними суб’єктами фінансового ринку є установи, організації, банки, фізичні особи. Об’єктами фінансового ринку є цінні папери, грошові одиниці, накопичені грошові кошти, особисті заощадження населення.

Ринок робочої сили – це сукупність економічних відносин між найманими працівниками, підприємствами, установами з приводу організації та використання, купівлі, продажу робочої сили. Ринок робочої сили регулює забезпечення соціального захисту кожної людини. Регулювання робочої сили здійснюється через біржі праці. На робочу силу формується попит та пропозиція, а відповідно – і їхня ціна або заробітна плата. Попит на робочу силу залежить від рівня розвитку підприємств, їхньої технічної оснащеності, форм і методів організації виробництва, якості робочої сили, її кваліфікації. Пропозиція робочої сили залежить від рівня народжуваності населення, освіти та кваліфікації, рівня заробітної плати.

Ринок засобів виробництва (капіталу) – це певна сукупність економічних відносин між різними суб’єктами підприємницької діяльності з приводу організації та використання, купівлі та продажу засобів та предметів праці. Попит на предмети і засоби праці насамперед залежить від величини капіталу, який має підприємство. Цей ринок займає одне з найперших місць у суспільному відтворенні. Основними суб’єктами ринку є підприємницькі структури, а мета – забезпечити процес виробництва необхідними засобами і предметами праці.

Ринок предметів споживання – це підсистема економічних відносин між економічними суб’єктами (продавцями і покупцями) з приводу організації використання та купівлі продажу товарів тривалого використання та поточного споживання. Метою функціонування даного ринку є забезпечення суспільства товарами широкого вжитку. Суб’єктами цього ринку є продавці і покупці товарів.

Ринок послуг – це певна система економічних відносин з приводу купівлі та продажу послуг. Метою функціонування цього ринку є забезпечення та ефективний розподіл всіх суб’єктів ринкової економіки послугами. До основних видів послуг відносять: послуги транспорту, зв’язку, страхування товарів, туризм, послуги репетитора, юриста, лікаря, культурні, мистецькі послуги та інші.

Ринок інтелектуальних цінностей (інтелектуальної власності) – це підсистема економічних відносин між різними господарюючими суб’єктами з приводу купівлі-продажу патентів, ліцензій, ноу-хау тощо.

Валютний ринок – система економічних відносин з приводу купівлі та продажу іноземних валют та інших платіжних документів. В Україні сформований три рівневий валютний ринок:

1) готівковий;

2) міжбанківський;

3) обіг між комерційними банками та НБУ.

Ринок інформації – це сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу інформаційних послуг, збирання, оброблення систематизація інформації та її продаж кінцевому споживачем. Важливим елементом ринку інформації є інформація про конкурента. Предметом купівлі-продажу на ринку інформації є теле- та радіо продукція, книги, газети, реклама і т. д.

Ринок золота – це сукупність економічних відносин з приводу організації купівлі-продажу золотих запасів.

Суб’єктами ринку є населення, фірми, підприємства та держава.

А об’єктами – запропонований товар.

6.2. Інфраструктура ринку

Інфраструктура ринку – це сукупність різних установ та інститутів, певних видів діяльності, які забезпечують рух об’єктів власності. Вона охоплює фондові і товарні біржі, біржі робочої сили, валютні біржі, інформаційні центри, банки тощо (схема 6.1).

Фондова біржа – установа – організований ринок, де здійснюється купівля-продаж цінних паперів.

Товарна біржа – постійно діючі ринки, де купівля-продаж товарів здійснюється на основі встановлених стандартів і зв’язків, відповідних форм документів, якими регламентується номенклатура, обсяг, ціни, терміни і види поставки та інші умови.

Біржі робочої сили (праці) – на цих біржах здійснюється торгівля специфічними товарами – це установи, які здійснюють посередницькі функції між найманими працівниками і підприємцями, збирають і надають інформацію про наявність вакансій, сприяють підготовці і перепідготовці кадрів, створенню робочих місць, швидкому переміщенню робочої сили, забезпеченню ефективності зайнятості працездатного населення, частково регулюють процес зайнятості.

Торговий дім – різновид фірми, асоціації торгових, виробничих та інших підприємств, до яких часто приєднуються і банки, що здійснюють широкий комплекс експортно-імпортних операцій, в т.ч. кредитно-фінансових, транспортно-експедиторських, страхових та маркетингових.

Торгово-промислові палати – комерційні організації мета яких – сприяти розвитку економічних і торговельних зв'язків з партнерами зарубіжних країн, зокрема в організації міжнародних ярмарків, а також надавати їм цільові інформаційні послуги (правовий статус цих установ регулюється Законом «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Ярмарок (одна з найбільш ранніх форм торгівлі) – періодичні торги, які проводяться в певному місці, вони можуть бути всесвітні, міжнародні, національні, регіональні та місцеві.

Аукціон – це спосіб продажу товарів (антикварні речі, твори мистецтва, валюта, житло, товари довгострокового користування, ін.) з публічного торгу в попередньо обумовлений час і в певному місці. Крім добровільних, можуть мати місце і примусові аукціони (останні організовуються органами судочинства або органами влади з метою продажу майна неплатоспроможних боржників чи продажу безпосередньо майна, що не перейшло державі по праву спадкування або в результаті конфіскації).

Лізингові фірми – це фірми, які спеціалізуються на здачі в оренду на тривалий строк предметів довготривалого користування (як правило, знарядь праці, устаткування, транспортних засобів, механізмів, обчислювальної техніки, тощо); лізинг розглядається як різновид довгострокового кредиту, що надається в натуральній формі і погашається клієнтом у розстрочку; відповідно до договору лізингу, орендар сплачує орендодавцеві повну вартість взятого в оренду майна; виділяють два види лізингу – фінансовий, коли договір укладається на строк, під час якого амортизується 60% вартості об'єкта лізингу, і оперативний, коли договір передбачає амортизацію 90 % вартості об'єкта лізингу (відносини щодо лізингу регулюються Законом України «Про лізинг»).

Аудиторські організації – це фірми, що виконують контрольні, консультативні та інші функції на основі угод з різними юридичними та фізичними особами. Вони можуть мати свої філії (відділення) за кордоном, що дає їм змогу обслуговувати міжнародні компанії та спільні підприємства. Основні завдання аудиторських фірм – дати висновок про фінансове становище, платоспроможність компаній, який у встановленому законодавством порядку публікуєть ся в річному звіті цієї компанії разом з її офіційним балансом (правовий статус аудиторських фірм визначається

Законом України «Про аудиторську діяльність»).

Інвестиційні компанії – це один із видів кредитно-фінансових інститутів, які продають власні цінні папери значній частині населення, а купують цінні папери акціонерних компаній.

Консалтингова компанія – діяльність цих спеціалізованих компаній направлена на надання інтелектуальних послуг виробникам, продавцям, споживачам з різних питань виробничої діяльності, зовнішньо-економічної діяльності, створення та реєстрації фірм, дослідження і прогнозування ринків товарів і послуг, розробки бізнес-проектів, маркетингових програм, інноваційної діяльності, підготовки статистичних та інших документів тощо.

Брокерські та дилерські фірми (контори):

а) брокерські фірми (об'єднання брокерів) – це фірми, які, маючи всебічну інформацію щодо кон'юнктури ринку певного товару, виконують функції посередників на товарних (зокрема нерухомості), орендованих біржах між про давцями і покупцями, розраховуючись за здійснені операції коштами своїх клієнтів, і тому така фірма, як і окремий брокер, не несе відповідальності за результати укладених договорів (угод); біржа забезпечує брокерів приміщенням, зв'язком, визначає біржові ціни (котирування), сприяє розрахункам та розглядає в разі потреби спори між учасниками угод;

б) дилерські фірми (об'єднання дилерів) – фірми, які, на відміну від брокерських, виступають на біржі від свого імені, здійснюють посередницькі операції за власні кошти і тому ризик за результати цієї чи іншої угоди беруть на себе вже самі дилерські фірми або окремі дилери (правовий статус брокерських та дилерських фірм визначається Законами України «Про товарну біржу» та «Про господарські товариства»).

6.3. Концепції та моделі ринкової економіки

На сьогодні відомі чотири моделі ринкової економіки:

1) модель чистої конкуренції – на ринку існує велика кількість виробників та покупців, вихід і вхід на ринок легкі, всім доступні, товари однорідні, однакові за якістю, держава не контролює відносини на такому ринку. Такий ринок породжує монополію;

2) чиста монополія – один виробник диктує ціни, встановлює бар’єри входу, негативно впливає на платоспроможність населення, формує конкретне споживче середовище, є небезпечним для держави. Для запобігання створюють систему антимонополій;

3) монополістична конкуренція – велика кількість виробників, що виробляють схожу, але неоднорідну продукцію, відбувається за рахунок підвищення чи зниження цін або зменшення чи збільшення якості чи кількості продукції. Ця модель притаманна більшості країн;

4) олігополія – незначна кількість продавців, які випускають однорідну продукцію, але між ними існує розподіл ринків за регіонами і немає конкурентної боротьби.

Концепції ринкової економіки:

1) чиста ринкова економіка Адама Сміта – держава виступає в ролі „нічного сторожа”: основним механізмом регулювання є конкуренція між товаровиробниками. Це вважається класичною ринковою економікою, яка розвивається в усіх країнах світу;

2) соціально-орієнтоване ринкове господарство (засновники Ерхард та Ойкне) основною рисою є те, що держава стає активним суб’єктом економічних відносин.

Основні критерії цієї теорії:

1) провідна роль держави в регулюванні ринкових відносин, забезпечення вільної конкуренції, яка поєднана із власною ініціативою та активною участю держави у господарському житті;

2) система гарантованої державою свободи громадян та реалізація принципів соціальної справедливості, соціального захисту від негативного прояву ринку;

3) на базі зростання продуктивності праці знижуються ціни, підвищується реальна заробітна плата, пенсії, що узгоджуються з рівнем життя (вартістю життя в країні);

4) держава розробляє та приймає закони, найважливішими елементами яких є соціальні компоненти;

5) оптимальне поєднання ринкової економіки і планування, тобто централізація управління всією економікою;

3) концепція змішаної економіки – ґрунтується на поєднанні ринкових відносин та планування (державному), поєднанні приватної і державної власності на засоби виробництва, проведенні соціально-інституційних реформ з метою побудови більш якісного суспільного ладу.

Ця концепція розвивається в трьох варіантах:

1) консервативний (засновник Мілтон Фрідмен) – передбачає обмеження втручання держави в економіку, надання широкого права приватному сектору, постійна фінансова підтримка новостворених підприємницьких структур;

2) ліберальний (засновник Гелбрейт) – характеризується тим, що в нього передбачена певна соціалізація виробництва, підпорядкування приватного сектора інтересам суспільства;

3) соціал-реформістський – має на меті поєднання планування та ринку централізованого та децентралізованого, індивідуальної та колективної форм власності.

РИНКОВА ЕКОНОМІКА ТА ЇЇ ЕВОЛЮЦІЯ