Предмет, завдання і методи патоморфології. Поняття про морфогенез, патогенез і нозологію

Предмет: Патоморфологія та патофізіологія.

Викладач: Білецька В.В.

Підручник: Я.Я. Боднар, В.В. Файфура « Патологічна анатомія та патологічна фізіологія» Тернопіль « Укрмедкнига» 2000

Лекція №1

Тема.«Предмет,завдання і методи патоморфології.Поняття про морфогенез,патогенез і нозологію».

1.Актуальність теми.

Практична діяльність медичного працівника базується на ґрунтовному знанні різноманітних функціональних і морфологічних змін,що виникають в організмі під час хвороби.Дати цілісне уявлення про ці зміни можуть патологічна анатомія і патологічна фізіологія,які разом становлять об’ємну галузь знань під назвою патологія. Без знання патології неможливе вивчення клінічних дисциплін майбутніми медичними працівниками.

2.Цілі лекції.

Знати:

- сучасний стан розвитку патологічної анатомії і патологічної фізіології;

- методи патології;

- основні поняття нозології:етіологію,патогенез,морфогенез;

- основні поняття вчення про хворобу.

3.План лекції.

1.Патоморфологія – фундаментальна клінічна дисципліна .

2.Методи патоморфології.

3.Основні поняття морфології:етіологія,патогенез і нозологія.

4.Основні поняття нозології:хвороба,патологічний процес,патологічній стан.

1. Патологічна анатомія — клінічна дисципліна, яка займається вивченням структурних основ патологічних процесів, їх етіології, пато- і морфогенезу, класифікації з метою розробки методів профілактики, діагностики і контролю за лікуванням хворих. У широкому розумінні слова це медико-біологічна наука, що вивчає анатомію хворого організму.

Предметом вивчення патологічної анатомії є структурні зміни органів і тканин на різних стадіях хвороби і при її ускладненнях. Вони формують морфологічну основу патологічного процесу. Між порушеннями функції і структури не завжди існує чітка відповідність. Буває так, що при незначних структурних пошкодженнях спостерігаються виражені функціональні розлади, і, навпаки, масивне ураження тканин не супроводжується відповідними змінами функції. Отже, патоморфологічні знахідки, якщо їх розглядати ізольовано, не можна вважати єдиним ключем до розуміння суті хвороби. Патоморфологи, звичайно, не обмежуються лише констатацією структурних змін у хворому організмі, вони використовують їх для пояснення патогенетичних механізмів. Проте, піддати всебічній оцінці їх патогенетичну роль вдається лише шляхом зіставлення з результатами спостережень за живими об'єктами, причому на всіх етапах розвитку хвороби — від виникнення до розв'язки. У повному обсязі цього можна досягти в експериментах на тваринах.

Патологічна фізіологія вивчає найбільш загальні закономірності виникнення, перебігу і завершення хвороби. У полі зору патофізіолога перебувають, насамперед, функціональні зрушення, що виникають у різних органах і системах при наявності патологічного процесу. Знання загальних законів, за якими розвивається хвороба, переносить діяльність лікаря на наукову основу, дозволяє обгрунтовано будувати лікувальну тактику і прогнозувати наслідки.

2.Патологічна фізіологія і патологічна анатомія, розв'язуючи завдання, що стоять перед ними, віддають перевагу методам, які традиційно використовуються цими науками.

Головний метод патологічної фізіології — експеримент. Під цим терміном розуміють штучне відтворення (моделювання) патологічних процесів. Клод Бернар сказав: "Експеримент — це спровоковане спостереження". Творцем експериментального методу у фізіології вважається Вільям Гарвей (1578-1657), який зробив найфундаментальніше відкриття у фізіологічній науці — відкриття кровообігу. Щоб здійснити його, Гарвею вже недостатньо було анатомічних спостережень на трупах. Лише доповнивши їх експериментами на людях і собаках, він зробив епохальний висновок, що кров, яка відходить від серця до тканин по артеріях, повертається назад по венах. Із того часу експеримент увійшов у практику наукових лабораторій.

Суть патофізіологічного експерименту полягає в тому, що хвороби і патологічні процеси, які виникають природним шляхом і стають предметом клінічних спостережень, моделюються на тваринах із метою їх поглибленого вивчення. Можна відтворити, наприклад, травматичний шок, пухлину, ожиріння, гіпертиреоз, гломерулонефрит. Теоретичною передумовою створення на тваринах моделей захворювань людини є об'єктивна спільність у життєдіяльності живих організмів. Проте, існують і об'єктивні відмінності. Тому створювані моделі можуть мати різний ступінь відповідності природним захворюванням. В одних випадках експериментальні моделі майже повністю відповідають своїм прототипам. В інших — такої досконалості досягти не вдається, і створена модель наближається до них лише за провідними характеристиками. Взагалі, створити тотожну модель людської хвороби неможливо. Але в цьому немає необхідності. Найбільш придатними виявилися ті види моделювання, коли відтворюються окремі, умовно ізольовані елементи хвороби. Тому модель завжди уявляється як свідоме спрощення дійсності.

За допомогою експериментального методу було отримано абсолютну більшість наукових фактів у нормальній і патологічній фізіології. Наведемо деякі приклади: доведена трофічна функція нервової системи (Ф. Мажанді, 1824), відкрита глікогенсинтезуюча функція печінки (К. Бернар, 1848), отриманий цукровий діабет після видалення підшлункової залози в собак (Й. Меренг і О. Минковський, 1889), доведена роль вірусів у виникненні пухлин (Ф. Раус, 1911), створена холестеринова модель атеросклерозу (М.М. Анічков і С.С. Халатов, 1912), з'ясована медіаторна роль ацетилхоліну (О. Леві, 1921).

Експерименти поділяються на гострі й хронічні. Гострі експерименти призначені для одноразового отримання наукової інформації й обмежені в часі. їх проводять в умовах грубого втручання в життєдіяльність піддослідної тварини, нерідко вони закінчуються її загибеллю. Експериментальним моделям, створеним у цих дослідах, властиві умовність і спрощеність. Незважаючи на це, в гострих дослідах була отримана цінна інформація при вивченні таких процесів, як анафілактичний шок, запалення, крововтрата, асфіксія.

Хронічним експериментам властиві більші можливості пізнання. Вони вимагають тривалої спеціальної підготовки піддослідної тварини, зате відтворені в них патологічні процеси ближчі до природних. Типовими прикладами можуть бути досліди на тваринах із накладеними фістулами травного тракту, перещепленими пухлинами, експериментальними неврозами, вживленими електродами. Неперевершеним майстром хронічного експерименту був І.П. Павлов (1849-1936).

Для розв'язання конкретних завдань патологічної фізіології створено багато методик. Найбільш поширені методики видалення, подразнення, перерізи, введення речовин, ізольованих органів і тканинних культур.

Експеримент — не самоціль для дослідника. Його результати повинні стати теоретичною базою для нових досліджень або знайти застосування в клінічній медицині. Проте, переносити їх у клініку слід з обережністю, пам'ятаючи, що людина як біологічна і соціальна істота стоїть на еволюційній драбині вище від тваринного світу і має низку особливостей, властивих тільки їй.

Важливу роль у патофізіологічних дослідженнях відіграє порівняльно-еволюційний метод. Патологічні процеси, які розвиваються в людини, наприклад запалення, гарячка, шок, голодування, пройшли довгий шлях формування й ускладнення. Разом із тим, удосконалювалися механізми компенсації і пристосування живих організмів до мінливого навколишнього середовища. Порівняльний аналіз патологічних процесів у тварин, що стоять на різних рівнях еволюційного розвитку, дозволяє краще зрозуміти закономірності їх перебігу і проявів у людини. Цим методом найбільше користувався І.І. Мечников.

У патологічній анатомії експериментальний метод не набув широкого застосування, хоча він важливий для з'ясування патогенезу і морфогенезу деяких хвороб, а також для підтвердження діагнозу (наприклад, морських свинок заражують сечею хворих із підозрою на туберкульоз). Патоморфологи вивчають матеріал переважно за допомогою таких методів, як розтин трупа, біопсія, цитодіагностика. При розтині підтверджується правильність клінічного діагнозу або ж виявляються діагностичні помилки, оцінюється ефективність лікування, аналізуються особливості хвороби, встановлюється причина смерті.

Біопсія — це метод прижиттєвого дослідження тканин на світлооптичному і субмікроскопічному рівнях із діагностичною метою. Особливо широко його застосовують для верифікації передпухлинних і пухлинних процесів та дослідження операційного матеріалу. Аналогічним є призначення цитологічного методу, який базується на дослідженні клітин, взятих із поверхні тканин і органів, змивів, секретів тощо.

3. Здоров'я і хвороба — дві форми життя. Стан здоров'я і стан хвороби можуть багаторазово переходити один в одний, причому в одних випадках цей перехід очевидний, а в інших — прихований, і його можна виявити лише шляхом всебічного і глибокого обстеження організму. Тому важливо сформулювати загальні критерії, які б диференційовано характеризували обидва ці стани і дозволяли відрізняти хворий організм від здорового. Вчення про життєдіяльність хворого організму, про виникнення, перебіг і завершення хвороби називається загальною нозологією (від грец. nosos— хвороба). Воно бере початок із незапам'ятних часів і дотепер залишається найважливішим у загальній патології.

Етіологія (від грец. aitia — причина) — це вчення про причини й умови виникнення хвороби.

Патогенез (від грец. pathos — страждання, genesis — походження) — вчення про механізми розвитку і завершення хвороби.

Воно має не тільки загальнопатологічний, але й філософський аспекти. До найважливіших проблем цього вчення належать такі: роль пошкодження в розвитку хвороби, причинно-наслідковий характер зв'язків між окремими ланками патогенезу, єдність структури і функції, співвідношення між загальним і місцевим, специфічне і неспецифічне в патогенезі.

Поштовхом, що запускає всі подальші механізми формування хвороби, є пошкодження. Залежно від природи, сили і тривалості дії етіологічного чинника, воно може проявитися на різних рівнях: біохімічному, клітинному й органному. Останнім часом особливу увагу привертають молекулярні механізми хвороби. Доведено, що первинний ефект іонізуючих променів полягає в іонізації крупномолекулярних сполук і молекул води з утворенням хімічно активних речовин (так званих вільних радикалів), які пошкоджують мембрани, ферменти та ядро клітини. Алерген після взаємодії з антитілом запускає каскад біохімічних реакцій, внаслідок чого в організмі нагромаджуються біологічно активні речовини: гістамін, серотонін та інші. Пошкоджувальна дія хімічних речовин часто пов'язана з гальмуванням активності ферментів.

Пошкодження може бути викликане короткочасною дією патогенного фактора або підтримуватися ним постійно протягом усієї хвороби. Патогенетичні механізми починають функціонувати в той самий момент, коли організм зазнав його дії, тому часто буває неможливо провести межу, яка б відділяла етіологію від патогенезу.

Після того, як виникло пошкодження, починаються події, які йдуть одна за одною і складають єдиний патогенетичний ланцюг. Кожна ланка цього ланцюга перебуває в причинно-наслідкових зв'язках із попереднім і наступним етапами патогенезу та має власні механізми розвитку. Не всі ланки патогенезу рівноцінні. З погляду практики важливо виділити серед них ту, від якої найбільше залежить, як буде формуватися хвороба. Цю ланку називають провідною. Наприклад, у патогенезі інфаркту міокарда провідною ланкою є порушення вінцевого кровообігу, в патогенезі мікседеми — зменшення синтезу гормонів щитовидною залозою. Впливаючи на головну ланку, можна обірвати патогенетичний ланцюг і зупинити прогресування хвороби.

Ланки патогенетичного ланцюга так зв'язані між собою, що кожна з них, будучи наслідком попередньої, стає причиною наступної. Але нерідко ця наступна не тільки зумовлює нові порушення, але й посилює попередні. Так замикається коло, яке в патології отримало назву хибного. Розглянемо такий приклад. Серцева недостатність характеризується набряками, які виникають внаслідок сповільнення кровотоку і підвищення венозного тиску. Вихід рідини у тканини призводить до зменшення об'єму циркулюючої крові. Гіповолемія сприймається баро- й осморецепторами як загальне зменшення об'єму води в організмі. У результаті збільшується синтез альдостерону й антидіуретичного гормону і затримується додаткова кількість води. Це посилює набряки й ускладнює серцеву недостатність.

Функціональні зміни при пошкодженні завжди поєднуються із структурними. У деяких випадках патологанатомічні знахідки становлять основу пошкодження. При дії отрут, бактерій чи вірусів дистрофічні й некротичні зміни можуть захоплювати всю клітину, а механічні фактори здатні пошкодити весь орган. Переплетення функціональних і структурних змін властиве кожній хворобі, і якщо сьогодні ми нічого не можемо сказати про матеріальний субстрат психічних розладів, то це лише означає, що він знаходиться за межами наших знань.

Пошкодження тієї чи іншої ділянки тіла викликає реакцію на рівні цілісного організму. Вона спрямована на усунення функціональних і структурних порушень, викликаних патогенним фактором, тобто на збереження гомеостазу. Характер загальної реакції залежить, звичайно, від місцевого процесу, але й реакція організму, із свого боку, чинить вплив на його перебіг. Наприклад, запалення, яке має багато типових ознак місцевого процесу, супроводжується вираженими загальними реакціями: гарячкою, лейкоцитозом, збільшенням продукції антитіл та інтерферону. Ці реакції істотно позначаються на долі запалення як місцевого процесу і можуть докорінно змінити перебіг хворобивзагалі. Для практикуючого медика має значення, що відіграє провідну роль у розвитку даної хвороби — місцевий процес чи цілісна реакція. Коли у хворого, припустимо, виявлено фурункульоз, то важливо з'ясувати, якого він походження — чи це наслідок місцевого ураження волосяних фолікулів, чи прояв загального захворювання, наприклад цукрового діабету. Від цього залежатиме лікувальна тактика.

Хворобі властиве поєднання загальних (неспецифічних) і специфічних ознак. Неспецифічні реакції формуються в процесі еволюції як універсальні компенсаторно-пристосовні механізми і передаються спадково. Вони стереотипно вмикаються на будь-яке пошкодження. До них належать парабіоз, шок, стрес, гарячка тощо. Специфічними проявами вважають ті, що властиві саме даній хворобі. Вони дозволяють розпізнати хворобу серед подібних їй, тобто здійснити диференційну діагностику. Специфічною ознакою цукрового діабету є гіперглікемія, подагри — гіперурикемія, В12 -дефіцитної анемії — мегалобластоз (поява ядерних еритроцитів).

Відповідь організму на дію пошкоджуючого агента формується на грунті реактивності — однієї з найважливіших властивостей живих організмів. Реактивність визначає характер, тривалість та інтенсивність усіх загальних і місцевих реакцій на дію будь-яких зовнішніх подразників — і звичайних, і пошкоджуючих. Ці реакції в абсолютній більшості носять пристосовний характер і становлять механізм опірності (резистентності). Проте, в окремих випадках вони можуть втрачати пристосовну функцію, ставати надто інтенсивними і набувати руйнівного змісту. Такі реакції називають патологічними. Вони часто виникають у відповідь на введення ліків — антибіотиків, наркотичних засобів. Деяким людям властива уроджена непереносимість деяких харчових продуктів — полуниць, молока (ідіосинкразія).

Комплекс взаємозв'язаних місцевих і загальних реакцій на пошкодження, об'єднаних спільною динамікою, називають патологічним процесом. Якщо пошкодження і захисно-пристосовні реакції комбінуються з певною закономірністю, то такі процеси називавють типовими. До них належать запалення, гарячка, пухлина,гіпоксія, набряк, тромбоз, стаз тощо. Типові патологічні процеси з'явилися на певних етапах еволюції як біологічно корисні надбання, але в конкретній ситуації їх доцільність може бути обмеженою і тоді на перший план виступає елемент пошкодження. Наприклад, позитивна роль тромбозу проявляється лише при кровотечах, в усіх інших випадках це явище небажане.

Патологічний процес — дуже важливий компонент хвороби, але він не вичерпує всієї її різноманітності. Якщо патологічний процес замикається переважно на місцевому рівні, його практично можна ототожнювати з хворобою. Проте, частіше хворобу як реакцію цілісного організму формує декілька патологічних процесів, які клінічно проявляються у вигляді окремих синдромів із характерним набором загальних і специфічних ознак. Багатоступеневість патогенетичних змін відображає динамічний характер патологічного процесу, в цьому полягає головна його риса.

Патологічний стан характеризується статичністю, повільним розвитком порушень, які десятиліттями можуть залишатися без істотних змін. Патологічний стан часто виникає після згасання патологічного процесу і структурно закріплює ті зміни, що відбулися раніше (наприклад, на місці запалення утворюється рубець).

4.Щоб вникнути в суть хвороби, доцільно спочатку визначитися з такими поняттями, як "норма" і "здоров'я". Щодо їх змісту не існує єдиної точки зору.

Норма — дуже загальне поняття, воно стосується всіх процесів і явищ органічного та неорганічного світу. Терміном "здоров'я" характеризуються тільки живі істоти. Це найбільш загальна якісна оцінка живого організму в конкретний період його існування. Терміни "норма" і "здоров'я" близькі за суттю, але не тотожні. Можна бути здоровим за абсолютною більшістю загальноприйнятих показників і все ж помітно відрізнятися за деякими з них (наприклад, за ростом, манерою поведінки, тривалістю сну, режимом праці й відпочинку). І навпаки, хворий організм може не мати явних відхилень від загальноприйнятої норми, а іноді (наприклад, за розумовими здібностями) стояти вище від більшості людей. Усе це свідчить про відносність понять "норма" і "здоров'я" й умовність наших функціональних і морфологічних підходів до оцінки стану конкретної особи.

Лікарі часто вживають такі терміни, як нормальна температура, нормальна електрокардіограма, нормальний кров'яний тиск, нормальна концентрація цукру в крові. Тут маються на увазі середньостатистичні показники норми або межі фізіологічних коливань, визначені на підставі обстеження багатьох, іноді десятків тисяч людей. Цю статистичну норму вважають еталоном для порівняння. Якщо параметри конкретної людини збігаються із середньостатистичними або не виходять за межі фізіологічного діапазону, то таку людину вважають здоровою.

Слід пам'ятати, що саме поняття "норма" мінливе. Наприклад, у людей, які проживають на рівні моря, вміст гемоглобіну в крові не перевищує 160 г/л. В осіб, які постійно проживають на висоті 4-5 км, вміст гемоглобіну зростає до 210 г/л. Це збільшення не можна розглядати як відхилення від норми, оскільки воно забезпечує адаптацію високогірних жителів до кисневого голодування. Отже, норма — не застигле поняття, вона змінюється залежно від умов зовнішнього середовища.

Ще важче коротко сформулювати визначення здоров'я. Норма, звичайно, відбиває оптимальний рівень життєдіяльності людини, але через свою мінливість не завжди може бути взята за основу для такого фундаментального узагальнення.

Серед численних визначень здоров'я варті уваги ті, які базуються на практично важливих показниках життєдіяльності організму. До них належать кількісні характеристики функції найважливіших органів і систем, працездатність, поведінка, настрій. Всесвітня організація охорони здоров'я дає таке визначення (1946): "Здоров'я — це стан повного фізичного, психічного й соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних вад". Здоровим можна вважати організм, який забезпечує постійність внутрішнього середовища (гомеостаз) за рахунок фізіологічної регуляції функцій, що склалася під час еволюційного розвитку і в процесі взаємодії з навколишнім середовищем. Такий організм відповідає на зовнішні впливи доцільними і адекватними реакціями, притаманними більшості особин даної групи або популяції.

4.Матеріали для самоконтролю.

4.1Питання.

1.Що вивчає патологічна анатомія?

2.Що вивчає патологічна фізіологія?

3.Назвіть методи патології.

4.Що таке нозологія? З яких розділів вона складається?

5.Що вивчає етіологія?

6.Які причини й умови розвитку хвороб ви знаєте?

7. Ви значте поняття «патогенез».

8.Визначте поняття «патологічний процес».

9.Визначте поняття «патологічний стан».

4.2 Задачі.

Задача №1.

Чоловік 40 років після переохолодження захворів на крупозну пневмонію.

1.Які причини хвороби?

2.Які умови виникнення хвороби?

Задача № 2.

У хворого на СНІД симптоми хвороби з’явилися через 15 років після проникнення вірусу в організм.

1.Який період хвороби тривав на протязі 15 років у хворого?

2.Які його особливості?

Задача № 3.

Хворий на виразкову хворобу шлунку хворіє 7 років.Симптоми з’являються весною.

1.Який перебіг хвороби у хворого?

4.3 Відповіді до задач.

Задача № 1.

1.Пневмокок.

2.Переохолодження.

4.4Тести.

1.Наука ,що вивчає причини та умови виникнення хвороб – це:

1 патогенез;

2 морфогенез;

3 етіологія;

4 нозологія;

5 патологія;

2.Назвіть ендогенні причини виникнення хвороб:

1 іонізуючі промені;

2 спадковість,конституція;

3 луги,кислоти;

4 віруси,мікроби;

5 удар,стиснення

3.Специфічні симптоми хвороби з’являються у період:

1 латентний;

2 продромальний;

3розпалу хвороби;

4видужання;

5 рецидиву;

4.Приєднання до хвороби змін, які прямо не пов язані з причинним фактором – це:

1.ускладнення ;

2 рецидив;

3 ремісія;

4 гостра форма хвороби;

5хронічна форма хвороби;

5.Етап незворотних розладів життєдіяльності організму – це:

1 хвороба;

2 преагонія;

3 агонія;

4 клінічна смерть;

5 біологічна смерть;

4.5 Відповіді до тестів:

1.3

Предмет, завдання і методи патоморфології. Поняття про морфогенез, патогенез і нозологію