Медична допомога та послуга: правова сутність та характеристика за законодавством України

КАФЕДРА ПАТОЛОГІЧНОЇ АНАТОМІЇ, СУДОВОЇ МЕДИЦИНИ ТА ПРАВА

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

для студентів ІV курсу медичного факультету

по підготовці до практичного заняття

Тема заняття № 3: Медична допомога та послуга: правова сутність та характеристика за законодавством України.

Актуальність теми. Право на медичну допомогу є одним з ключових аспектів правового статусу особи. Людина не може цілком реалізувати своє право на життя, якщо вона позбавлена або обмежена у праві на медичну допомогу. Саме тому регламентації прав «на медичну послугу» та «на медичну допомогу» як одним із найважливіших та найцінніших немайнових прав особи приділено особливу увагу під час вивчення курсу медичного правознавства.

Загальна мета – формування знань про права особи на «медичну послугу» та «медичну допомогу» і регламентацію цих прав у вітчизняному та міжнародному законодавстві.

Конкретні цілі, уміти:

- охарактеризувати міжнародно-правові стандарти у сфері охорони здоров’я та їх закріплення в законодавстві України;

- окреслити коло повноважень державних контролюючих та наглядових органів у сфері охорони здоров’я;

- розкрити сутність і співвідношення понять «медична допомога» та «медична послуга»;

- визначити види медичної допомоги за законодавством України.

Теоретичні питання, що підлягають доповідям та обговоренню на практичному занятті:

1. Поняття медичної допомоги та її види за законодавством України.

2. Поняття та юридична природа медичних послуг.

3. Договір про надання платних медичних послуг: поняття, структура, особливості укладення.

4. Гарантований державою обсягу безоплатної медичної допомоги та її обсяг.

5. Особисті немайнові права: поняття, види, зміст.

6. Правові положення щодо штучного переривання вагітності.

7. Еутаназія: правовий та моральний аспект.

Відповідно до ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Медична допомога - це діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами (ст. 3 Закону «Основи законодавства України про охорону здоров’я»).

Медична допомога - вид діяльності, який включає комплекс заходів, спрямованих на оздоровлення та лікування пацієнтів у стані, що на момент її надання загрожує життю, здоров’ю і працездатності та здійснюється професійно підготовленими працівниками, які мають на це право відповідно до законодавства (Кабінет Міністрів України, Постанова «Про затвердження Програми подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги» від 11.07.2002 № 955).

Види медичної допомоги: - екстрена медична допомога, первинна медична допомога, вторинна (спеціалізована) медична допомога, третинна (високоспеціалізована) медична допомога, паліативна допомога.

Екстрена медична допомога – медична допомога, яка полягає у здійсненні медичними працівниками відповідно до закону невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров'я (ст. 35 Основ)

Вторинна (спеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;

Третинна (високоспеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;

Паліативна допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Договір про надання платних медичних послуг: поняття, структура, особливості укладення.

До недавнього часу при складанні договорів у сфері платного медичного обслуговування орієнтувалися здебільшого на загальнообов’язкові умови та ті, що були передбачені главою 63 Цивільного кодексу України. Серед таких умов: предмет, ціна, строк дії договору, права та обов’язки сторін. Зазвичай медичні організації не обтяжують свої договори «зайвою інформацією». Нерідко основне завдання, яке ставиться перед юристами, — вкластися в одну-дві сторінки. Однак спрощений договір тільки обмежує можливості, які можна реалізувати за допомогою такого документа. Тому розглянемо, як медичному закладу оптимальніше закріпити у договорі свої інтереси та дотриматися вимог чинного законодавства.

Для спрощення договірної роботи більшість юристів-практиків користуються так званою блок-схемою, коли договір розподіляється на кілька основних блоків умов, наприклад, умовний (предмет, мета договору), ціновий, зобов’язальний. Після цього всі необхідні та важливі умови розподіляються та вносяться до такої схеми. Не буде винятком з цього правила і договір про надання платних медичних послуг. У такому договорі також можна виділити основні блоки: інформаційний; умовний; атрибутивний; ціновий; зобов’язальний.

Визначення в договорі розміру плати за послуги та порядку розрахунків (ціна договору) є імперативною вимогою закону, тому ціновий блок буде одним з найважливіших у договорі. Оплата медичних послуг, як нематеріальних (які не мають речового результату), так і матеріальних (комплексних) послуг, пов’язується з певним кошторисом, яким по суті є план лікування. Замовник зобов’язаний сплатити надану виконавцем у повному обсязі послугу після її закінчення, якщо інше не встановлено законом, іншими правовими актами або договором. Медична послуга має вартісний вираз, що відрізняє її від медичної допомоги. Виконавець не може надавати послуги безоплатно, оскільки їх вартість відноситься на його збитки, а господарська діяльність задля збитків позбавлена доцільності.

Оскільки вартісний вираз медичної послуги мають дії, що її складають, ціна послуги є твердою величиною. Необхідність перевищити цю величину може виникнути, якщо за домовленістю сторін передбачено надання додаткової послуги із самостійною ціною чи іншої послуги з вищою ціною. І в тому, і в іншому разі це окрема плата за інші послуги, а не збільшена плата за ту ж саму послугу. Виконавці платних медичних послуг не можуть ігнорувати положення цивільного законодавства України щодо публічності правовідносин з надання медичних послуг. Тому встановлення різних цін на однакові медичні послуги для різних груп споживачів буде несправедливим та може бути розцінено як грубе порушення вимог чинного законодавства.

Щодо порядку розрахунків за надану послугу, то він визначається договором між замовником і виконавцем. Однак медичні заклади не повинні ігнорувати положення Закону України «Про захист прав споживачів» щодо підвищення ціни, плати за послуги. Однак можлива й інша ситуація, коли порушуються інтереси медичного закладу. На практиці пацієнти нерідко відмовляються від замовлених та практично виконаних медичних послуг (робіт). Наприклад, у стоматології пацієнти інколи вимагають безоплатного перероблення якісних ортопедичних конструкцій, зауважуючи, що вони їм «уже не підходять». У такому разі лише письмовий договір допоможе виконавцеві отримати не тільки повне відшкодування своїх витрат, а й стягнути (залишити) плату за виконані послуги. До того ж стаття 10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що у разі, якщо велику частину обсягу роботи (послуги) вже виконано (понад 75 % загального обсягу), споживач має право розірвати договір лише щодо частини послуги (роботи), яку ще не виконано.

Державними та комунальними закладами охорони здоров'я подається безоплатна медична допомога таких видів:

швидка та невідкладна - на догоспітальному етапі станціями (відділеннями) швидкої медичної допомоги, пунктами невідкладної медичної допомоги у стані, що загрожує життю людини;
амбулаторно-поліклінічна;
стаціонарна - у разі гострого захворювання та в невідкладних випадках, коли потрібне інтенсивне лікування, цілодобовий медичний нагляд та госпіталізація, в тому числі за епідемічними показаннями, дітям, вагітним та породіллям, хворим за направленнями медико-соціальних експертних комісій, лікарсько-консультативних комісій;
невідкладна стоматологічна допомога (у повному обсязі - дітям, інвалідам, пенсіонерам, студентам, вагітним, жінкам, які мають дітей до 3 років);
долікарська медична допомога сільським жителям;
санаторно-курортна допомога інвалідам і хворим у спеціалізованих та дитячих санаторіях;
утримання дітей у будинках дитини;
медико-соціальна експертиза втрати працездатності.

Основні терміни: Охорона здоров’я, медична допомога, медична послуга, санітарно-епідеміологічна служба, особисті немайнові права, штучне переривання вагітності, еутаназія.

Тестові завдання:

1. Закінчіть фразу. Державна політика охорони здоров'я забезпечується фінансуванням з бюджету в розмірі не менше...

А) 5% національного доходу;

Б) 10% національного доходу;

В) 15% національного доходу;

Г) 20% національного доходу.

2. Закінчіть речення. Вищий нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров'я здійснює ...

А) Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори;

Б) Державна академія медичних наук;

В) Кабінет Міністрів України;

Г) Міністерство охорони здоров'я України.

3. Хто визначає перелік категорій населення, які повинні проходити обов'язкові медичні огляди, періодичність цих оглядів, їх джерела фінансування та порядок?

А) Кабінет Міністрів України;

Б) Президент України;

В) Верховна Рада України;

Г) Міністерство охорони здоров'я України.

4. Високоспеціалізована лікувально-профілактична допомога надається:

А) лікарем або групою лікарів, які мають відповідну підготовку у галузі складних для діагностики і лікування захворювань;

Б) лікарями, які пропрацювали в медичному закладі не менше 5 років;

В) лікарями, які мають відповідну спеціалізацію;

Г) сімейними лікарями і лікарями загальної практики.

5. Відповідальність за несвоєчасне і неякісне забезпечення надання медичної допомоги, що призвело до тяжких наслідків, несуть:

А) лікуючий лікар;

Б) старша медсестра;

В) керівництво лікуючого закладу;

Г) органи влади і спеціальні установи, які обслуговують медичні заклади.

Питання для контролю засвоєних знань:

1. Поняття медичної допомоги.

2. Платні та безоплатні медичні послуги.

3. Види медичної допомоги за законодавством України.

4. Невідкладний стан людини

5. Паліативна медична допомога

6. Договір про надання платних медичних послуг

7. Гарантований державою обсягу безоплатної медичної допомоги та її обсяг.

8. Особисті немайнові права: поняття, види, зміст.

9. Правові положення щодо штучного переривання вагітності.

10. Еутаназія: правовий та моральний аспект.

Ситуативні задачі

Задача 1. Приватний навчальний заклад «Всезнайко» звернувся до міської комунальної лікарні, за місцем територіального розташування, з пропозицією укласти договір про надання медичних послуг школярам. Адміністрація закладу освіти предметом договору визначала медичне обслуговування учнів свого навчального закладу. Головний лікар закладу охорони здоров’я у процесі перемовин відмовив директору школи укладати договір.

Проаналізуйте дану ситуацію відповідно до чинного законодавства. Чи має право заклад охорони здоров’я відмовитись від укладення такого договори і за яких умов. Чи має право комунальна лікарня отримувати плату за надані медичні послуги?

Задача 2. Громадянин Н. звернувся у приватний заклад охорони здоров’я з метою проведення медичного втручання з видалення жовчного міхура. З гр. Н було укладено письмовий договір про надання медичної послуги, в якому чітко описано обсяг операції, ризики і прогнози та вартість такого медичного втручання. Громадянин Н. здійснив повну передоплату і в призначений час йому було проведено видалення жовчного міхура. Проте в ході оперативного втручання хірург розширив обсяги операції і вирішив видалити також і апендицит, оскільки останній був атипової форми. Після проведеного втручання гр. Н. надали додатковий договір, у якому йшлось про розширення обсягу операції та відповідно про додаткову оплату. Громадянин Н. відмовився підписати цей договір і здійснити усі зобов’язання за ним, оскільки вважав, що розширення обсягу операції, проведеної хірургом, не було погоджене ні з ним, ні з його членами сім’ї, крім цього видалений апендицит не міг вплинути на процес його лікування та одужання від основного захворювання.

Проаналізуйте дану ситуацію з правової точки зору. Чи може пацієнт відмовитись від виконання таких зобов’язань згідно з чинним національним законодавством? Хто нестиме відповідальність за зміну обсягу операції? Як повинні були діяти медичні працівники в такій ситуації?

Задача 3. Громадянин М. звернувся у приватну клініку для проведення планової операції. Медичне втручання пройшло нормально, без жодних ускладнень у процесі операції. У післяопераційний період пацієнт почувався задовільно і на третій день за власним бажанням його було виписано з клініки. Через декілька днів самопочуття гр. М. погіршилось, проведені аналізи показали наявність в організмі інфекції і йому було проведено повторне лікування уже в іншому закладі охорони здоров’я. Громадянин М. вважає, що інфекцію йому було внесено під час операції у приватній клініці. Тому він звернувся з цивільним позовом до закладу охорони здоров'я з вимогою про відшкодування завданої йому моральної та матеріальної шкоди.

Між пацієнтом та закладом охорони здоров'я укладено договір про надання платних медичних послуг та підписано акт наданих послуг, де вказано, що послуги надані в повному обсязі і претензій в пацієнта немає.

Дайте правову оцінку наведеній ситуації. Визначте вид юридичної відповідальності за вчинене медичними працівниками діяння. Охарактеризуйте роль зазначених договору й акту для розв’язання конфлікту.

Технологічна карта заняття

	Етапи	Час у хв.	Засоби навчання	Обладнання	Місце проведення
1	Організаційна частина. Перевірка і корекція початкового рівня	15	Тестові завдання		Навчальна кімната кафедри
2	Самостійна робота. Рішення задач.	30	Теоретичні задачі
3	Перевірка і корекція засвоєного матеріалу	35	Теоретичні питання
4	Підведення підсумків	10

Література.

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996р. – К., Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2010. – 37 с.

2. Цивільний кодекс України від 16.03.2003р. - http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15

3. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» №2801-ХІІ від 19 листопада 1991р. (чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 7 липня 2012р.) - http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2801-12

4. Братанюк Л.Є. Основи права і законодавства в охороні здоров‘я: підручник. – К.: Медицина, 2010. – 544 с.

5. Лавриненко О.О., Рогова О.Г., Панасюк С.А. та ін. Коментар медичного законодавства України. Станом на 01.03.2011 р. – К.: «Видавничий дім «Професіонал», 2011. – 360 с.

6. Медичне правознавство / А.А. Бабанін, О.О. Миронова, О.В. Біловицький, О.Ю. Скребкова, – Сімферополь: Ната, 2012. – 552 с.

7. Стеценко С.Г., Стеценко В.Ю., Сенюта І.Я. Медичне право України: Підручник / За заг. ред. д.ю.н., проф. С.Г.Стеценка. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 507 с.

Медична допомога та послуга: правова сутність та характеристика за законодавством України