Імунопатологічні процеси. Реактивність організму. Алергія. Патофізіологія імунної системи

Лекція 4. Імунопатологічні процеси. Реактивність організму. Алергія. Патофізіологія імунної системи.

1 Актуальність теми.

Порушення імунної системи дуже часто зустрічаються в сучасному світі в різноманітних формах.

Алергія – підвищена та якісно змінена імунологічна реакція організму на дію речовин антигенної природи, яка супроводжується пошкодженням тканин. Алергічні захворювання займають велике місце в структурі загальної захворюваності. Ці хвороби за своєю етіологією і клінічними симптомами дуже різноманітні, затяжні і важко лікуються. Знання цієї теми дають можливість майбутнім медичним працівникам під час вивчення клінічних дисциплін сформувати навички клініко-анатомічного аналізу та поглибити уявлення про алергічні захворювання.

2 Навчальні цілі.

Знати: - імунопатологічні процеси(-ІІ);

-патофізіологія імунної системи(-ІІ);

- алергія, вили алергічних реакцій(-ІІ);

-десенсибілізація, її види(-ІІ);

-імунодефіцитні стани(-ІІ)

План лекції.

1. Імунопатологічні процеси.
2. Патоморфологія імунної системи.
3. Функція Т- і В- лімфоцитів при імунодефіцитних хворобах.
4. Імунодефіцитні стани і хвороби.
5. Алергія. Причини алергійних реакцій.
6. Класифікація і стадії алергійних реакцій.
7. Роль БАВ у механізмі розвитку алергії.
8. Десенсибілізація організму. Її види.

1.Імунопатологічні процеси.

Кожен організм відзначається специфічністю будови власних білків. Ця специфічність детермінована спадково. Отже, білки і макромолекули одного організму генетично чужорідні для всіх інших. Чужорідність властива органічним речовинам мікробного, тваринного, рослинного і синтетичного походження. Такі речовини були названі антигенами. Унікальна особливість антигенів полягає в тому, що, потрапивши в організм, вони викликають копмлекс імунологічних захисних реакцій: синтез антитіл, стимуляцію специфічних щодо антигена клітинних реакцій, формування імунологічної толерантності та імунологічної пам’яті. Сам механізм захисту від речовин з ознаками генетичної чужорідності відомий під назвою імунітету.

2.Патоморфологія імунної системи.

Антигенний набір організму (антигенний гомеостаз) суворо контролюється імунною системою. Вона складається з центральних і периферичних органів. До центральних належать кістковий мозок, загрудинна залоза, сумка Фабриція у птахів і її еквівалент у людини. Периферичні органи - це селезінка, лімфатичні вузли і розсіяні скупчення лімфоїдної тканини в різних органах (травний канал, мигдалики).

3.Функція Т- і В- лімфоцитів при імунодефіцитніх хворобах.

Реакції імунітету здійснюються імунокомпетентними клітинами - Т- і В-лімфоцитами та макрофагами. Т-лімфоцити диференціюються в загрудинній залозі (тимусі), яка знаходиться в верхній передній частині середостіння. Вони забезпечують клітинний імунітет. В-лімфоцити диференціюються в органі - аналозі сумки Фабриція, можливо, в стінці кишечника. Вони відповідальні за гуморальний імунітет. Макрофаги взаємодіють з антигеном і готують його до контакту з Т-лімфоцитами.

В результаті активації антигеном Т- і В-систем імунітету вмикаються специфічні функції кожної з них. Т-лімфоцити беруть участь в імунній відповіді шляхом синтезу біологічно активних речовин - лімфокінів, а В-лімфоцити синтезують антитіла. Це особливі білки, що утворюються у відповідь на появу антигена і специфічно зв’язуються з ним. Їх називають імуноглобулінами. У людини є п’ять класів імуноглобулінів - Ig M, Ig A, Ig G, Ig E, Ig D.

Генетичні і зовнішні впливи можуть змінювати активність імунної системи. Це проявляється її гіпофункцією, гіперфункцією і дисфункцією. Гіпофункція лежить в основі деяких спадкових і набутих захворювань і станів. Перші з них названо імунодефіцитними, другі - імунодепресивними. З гіперфункцією імунної системи пов’язане виникнення алергії.

1. Імунодефіцитні стани і хвороби.

Первинна імунологічна недостатність

Відмова специфічних імунних механізмів може стосуватися окремо Т-системи імунітету, В-системи імунітету або бути поєднаною.

Недостатність Т-системи зумовлена генетичною блокадою багатоетапного процесу утворення і дозрівання Т-лімфоцитів. Оскільки ця блокада може статися на різних рівнях, то й клінічні прояви її будуть не однакові. Нижче коротко описані деякі хвороби, пов’язані з недостатнім утворенням або функціональною неспроможністю Т-лімфоцитів.

Гіпоплазія загрудинної залози (синдром Ді Джорджі) - це наслідок порушення закладки і розвитку 3-4-ої глоткових кишень до 8 тижня вагітності. Діти (частіше - дівчатка) народжуються без загрудинної залози, з дефектами розвитку щитовидної і паращитовидних залоз, обличчя і крупних судин. Глибина пригнічення клітинного імунітету буває різною - від повної відсутності Т-лімфоцитів до ледве помітного гальмування їх функцій. Якщо дитина залишається живою, Т-лімфоцитарна недостатність повністю зникає до 5-річного віку. Хвороба по спадковості не передається.

Лімфоцитарна дизгенезія (синдром Незелофа) виникає на грунті ранньої атрофії загрудинної залози і лімфатичних вузлів. Характерна лімфопенія і зниження функціональної активності Т-лімфоцитів. Зразу ж після народження у таких дітей розвиваються гнійні запальні процеси на шкірі та у внутрішних органах, які ускладнюються сепсисом і, як правило, закінчуються смертю в перші місяці життя.

Недостатність пуриннуклеотидфосфорилази приводить до нагромадження токсичних продуктів пуринового обміну, які пригнічують функцію Т-лімфоцитів.

Недостатність системи В-лімфоцитів проявляється порушенням синтезу антитіл. Залежно від того, на якому рівні блокована їх диференціація, це порушення може бути загальним або вибірковим.

Первинна агамаглобулінемія Брутона характеризується пригніченням синтезу імуноглобулінів Ig M, Ig A і Іg G. У таких дітей (хлопчиків) різко знижена опірність до стафілококів, пневмококів, менінгококів та інших мікроорганізмів. У віці від 8 місяців до 3 років вони починають хворіти на тяжкі рецидивуючі інфекції - бронхіт, пневмонію, гайморит, гнійний артрит, менінгіт, сепсис. Їх лімфатичні вузли і селезінка повністю позбавлені плазмоцитів, у крові відсутні В-лімфоцити. Загрудинна залоза нормальна, Т-клітинний імунітет не порушений. Спадкування хвороби зчеплене з Х-хромосомою.

Вибіркова недостатність Ig A пов’язана з блокадою кінцевого етапу диференціації плазмоцитів, які синтезують саме цей імуноглобулін. Синтез інших імуноглобулінів не порушений. У деяких хворих знаходять делецію 18 хромосоми і антитіла до Ig A.

Поєднані імунодефіцити супроводжуються одночасним пригніченням клітинного і гуморального імунітету. У таких хворих нема ні Т-, ні В-лімфоцитів, вони не життєздатні. Найкраще вивчені наступні форми поєднаних імунодефіцитів.

“Швейцарський” тип - характеризується лімфопенією і гіпогамаглобулінемією. Загрудинна залоза недорозвинена, в лімфатичних вузлах і селезінці мало лімфоцитів і плазматичних клітин. Рецидивуючі інфекційні хвороби з геморагіями і діареєю приводять дитину до смерті в перші місяці життя.

Імунодефіцит з атаксією і телеангіектазією (синдром Луї-Бар) починається в ранньому дитинстві з прогресуючої мозочкової атаксії (порушення координації рухів). Вона супроводжується розширенням периферичних кровоносних судин - телеангіектазією. Діти старшого віку схильні до рецидивуючих інфекційних хвороб і злоякісних пухлин. Загрудинна залоза у них дуже мала, з незначною кількістю лімфоцитів. У 70 % хворих у крові відсутній або різко знижений Ig A.

Синдром Віскота-Олдрича проявляється тромбоцитопенією, екземою і різноманітними інфекційними хворобами, які починаються наприкінці першого року життя. Діти схильні до злоякісних пухлин, лейкозів, крововиливів і рідко досягають дорослого віку. Загрудинна залоза і лімфатичні вузли у них не змінені, але містять меншу кількість лімфоцитів. Кількість лімфоцитів у крові також може бути зменшена. Часто зменшується вміст Ig M.

Вторинна імунологічна недостатність

Імунодепресивні стани вторинного походження - значно частіше явище, ніж первинні імунодефіцити. Причини їх різноманітні. Загальне пригнічення усіх ланок імунної системи спостерігається при масивному ураженні кісткового мозку, наприклад при заміщенні його пухлинними метастазами або сполучною тканиною (мієлофіброз). Гострі та хронічні інфекційні хвороби (грип, кір, туберкульоз) теж дають загальну депресію імунітету. До потужних імунодепресантів належать іонізуючі промені. Переважне пригнічення Т-системи виникає після хірургічного видалення загрудинної залози з приводу її злоякісного переродження. Грубими порушеннями В-системи супроводжуються пухлини з імунокомпетентних клітин - плазмоцитома, лімфома, хронічний лімфолейкоз. Синтез антитіл страждає у виснажених хворих, які втратили багато білка (голодування, опік, хронічна ниркова недостатність). Імунодепресія може бути викликана лікувальними впливами - введенням цитостатиків і глюкокортикоїдів, опроміненням хворих з пухлинами і лейкозами. Інтенсивність імунних реакцій знижується з віком.

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД)

Ця нещодавно відкрита хвороба викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Вона проявляється ознаками депресії Т-системи імунітету і різким зниженням опірності організму до бактерій, вірусів, грибків і патогенних найпростіших.

З’ясовано, що ВІЛ пошкоджує деякі імунокомпетентні клітини, передусім Т-хелпери і макрофаги. Причина в тому, що на їх мембранах є рецептори, на яких сорбується вірус. Проникнувши в клітину, він довго (до 10 років) може залишатися в неактивному стані. Під впливом провокуючих факторів, наприклад при нашаруванні іншої вірусної хвороби, він починає розмножуватися і розповсюджуватися по організму, руйнуючи все більше і більше Т-хелперів. За цих умов знімається їх стимулюючий вплив на імунну систему. Навпаки, починає переважати гальмівний вплив Т-супресорів. Імунологічна спроможність організму різко слабне, і він стає беззахисним не тільки перед патогенними мікроорганізмами, але й перед сапрофітною флорою. Пригнічується також протипухлинний імунітет, який здійснюється в нормі тими ж Т-лімфоцитами.

Доведено, що крім Т-хелперів і макрофагів, ВІЛ розмножується в гліальних клітинах мозку і b -клітинах підшлункової залози. Ураження клітин мозку спричинює психічні розлади і розсіяний склероз.

5.Алергія. Причини алергійних реакцій.

Алергія - це підвищена і якісно змінена імунологічна реакція організму на дію речовин антигенної природи, яка супроводжується пошкодженням тканин. Речовини, що викликають алергію, називаються алергенами. Вони бувають зовнішнього і внутрішнього походження. Зовнішні алергени - це мікробні (структурні компоненти і токсини), рослинні (пилок), тваринні (епідерміс, шерсть, пір’я), харчові (білки молока, яєць, риби), побутові (домашній пил, кліщі та їх екскременти, миючі засоби, часточки одежі), промислові (лаки, масла, епоксидні смоли) та інші речовини, яким властива генетична чужорідність. Внутрішніми антигенами можуть стати власні органи і тканини - мозок, кришталик ока, статеві залози, щитовидна залоза. Під час ембріонального розвитку вони були відділені від імунної системи гістогематичними бар’єрами, у зв’язку з чим до них не виробилася толерантність. Це - природні ендогенні алергени. Деякі фактори зовнішнього середовища (низька і висока температура, іонізуючі промені) здатні викликати денатурацію білкових молекул організму і надавати їм антигенних властивостей. Такі алергени називають набутими. Особливу групу складають комплексні ендогенні алергени - тканина-мікроб, тканина- токсин.

Алергію можуть викликати деякі речовини, що позбавленні антигенних властивостей. Їх називають гаптенами. Сам гаптен не викликає утворення антитіл, але він це робить у комплексі з білком або іншим високомолекулярним носієм. Приклади гаптенів - пеніцилін, ацетилсаліцилова кислота, фенілбутазон, динітрофенол.

6.Класифікація і стадії алергійних реакцій.

Усі алергічні реакції розвиваються за єдиною програмою. У їх перебігу виділяють три стадії - імунологічну, біохімічну і патофізіологічну.

Імунологічна стадія починається з моменту первинного контакту організму з антигеном. У цій стадії відбувається його розпізнавання, утворення антитіл і фіксація їх на клітинах (гіперчутливість негайного типу) або ж сенсибілізація і розмноження лімфоцитів (гіперчутливість сповільненого типу). Після повторного потрапляння антигену в організм він зв’язується з антитілами або сенсибілізованими лімфоцитами. Цим завершується імунологічна стадія.

За особливостями цієї стадії Кумбс і Джел поділили алергічні реакції на такі типи - анафілактичні, цитотоксичні, імунокомплексні, реакції гіперчутливості сповільненого типу і стимулюючі.

Анафілактичні реакції відзначаються тим, що антитіла (Іg Е), які утворилися внаслідок першого контакту з антигеном, фіксуються на клітинах - кров’яних і тканинних базофілах, клітинах епітелію і гладенької мускулатури. Коли антиген надходить в організм повторно, на мембранах цих клітин утворюються комплекси антиген-антитіло. Вони викликають дегрануляцію клітин і звільнення біологічно активних речовин - медіаторів алергії.

Явище анафілаксії вперше спостерігав Ш.Ріше у 1898 р. в дослідах з імунізацією собак токсичною сироваткою вугра. Зараз під цим терміном розуміють підвищену і якісно змінену чутливість організму до повторного парентерального введення чужорідного білка. Прояви анафілаксії можуть бути загальними і місцевими. Загальна анафілаксія представлена анафілактичним шоком. До місцевих проявів анафілаксії належить атопічна бронхіальна астма, поліноз, кропивниця, набряк Квінке.

Класичну картину анафілактичного шоку найчастіше відтворюють на морській свинці. Для цього їй вводять парентерально, тобто не через травний канал, кінську сироватку в дозі 0,1-1,0 мл. Через 10-12 днів тварині повторно вводять у кров ту ж сироватку, але в більшій кількості (2 мл). За 2-3 хв виникає шок. Першу дозу сироватки називають сенсибілізуючою, другу - розв’язуючою, а часовий інтервал між ними - інкубаційним періодом. Протягом інкубаційного періоду титр антитіл проти кінської сироватки досягає максимального рівня.

Шок починається занепокоєнням тварини. Вона почісує мордочку лапкою, настовбурчує шерсть. З’являються мимовільні скорочення жувальних м’язів (тризми). Тварина падає набік, у неї розвиваються клонічні і тонічні судоми, відбувається мимовільний сечопуск і акт дефекації. Дихання стає утрудненим, переривчастим, глибоким, воно поступово порідшується і зупиняється. Тварина гине від асфіксії, викликаної скороченнями гладенької мускулатури бронхіол. Відеофрагмент АНАФІЛАКТИЧНИЙ ШОК У МОРСЬКОЇ СВИНКИ.

Анафілактичний шок у людини часто викликають лікувальні препарати (вакцини, сироватки, гормони, антибіотики), білки харчових продуктів (риби, яєць, молока), отрути комах, паразитарні антигени (розрив ехінококових кіст). Він характеризується стрімким, іноді блискавичним початком, бурхливим перебігом і загрозливими наслідками. Розгорнута картина шоку складається з симптомів, які свідчать про порушення дихання (приступи бронхіальної астми), серцево-судинної системи (прогресуюча тахікардія і катастрофічне падіння артеріального тиску), внутрішніх органів (блювота, болі в животі, кров’янистий стілець). Хворі гинуть від серцево-судинної недостатності або внаслідок набряку гортані.

Атопічну бронхіальну астму викликають здебільшого такі алергени: а) компоненти домашнього типу - продукти розпаду целюлози бавовни, кліщі; б) алергени рослинного походження - пилок, спори непатогенних пліснявих грибків, мука; в) алергени тваринного походження - епідерміс і волосся людей і тварин, пір’я птахів, частинки комах (тарганів, метеликів, бджіл), дафнії - сухий корм для акваріумних рибок. Хвороба проявляється важкими приступами ядухи, які виникають внаслідок спазму і набряку слизової бронхіол, надмірної продукції слизу. Імунні реакції здійснюються за допомогою імуноглобулінів Ig E.

Поліноз викликається квітковим пилком і характеризується запальними змінами в слизових оболонках дихальних шляхів і очей. Проявляється ринітом, кон’юнктивітом, гайморитом, а в разі важкого і тривалого (2-4 роки) перебігу може розвинутися атопічна бронхіальна астма. Хвороба має сезонний характер. Весною вона пов’язана з цвітінням дерев (берези, вільхи), літом - з цвітінням липи і лугових трав (тимофіївки, пирію), пізніше - полину і лободи.

Кропивниця - це набряк сосочкового шару дерми у вигляді пухирів. Патогенетичний механізм його - мембраногенний (збільшення проникливості мікроциркуляторного русла). Хворобі властивий гострий початок - свербіння шкіри, гіперемія, висипка, що виступає над поверхнею шкіри. Колір пухирців блідий, але якщо у тканини просочуються еритроцити, пухирі стають ціанотичними. Хвороба триває від кількох годин до кількох діб і може перейти в хронічну, рецидивуючу форму.

Набряк Квінке - різновидність кропивниці. Це чітко відмежована ділянка набряку, що захоплює дерму і підшкірну клітковину. Звичайна локалізація - на губах, повіках, язику, м’якому піднебінні, мигдаликах, мошонці. Локалізацією визначається клінічна симптоматика: при набряку гортані - асфіксія, при набряку слизових травного каналу - блювота їжею і жовчю, біль у животі, понос, при набряку обличчя - симптоми ураження мозкових оболонок.

Місцева анафілаксія травного каналу має значення для подальшої сенсибілізації організму. Зокрема, харчові алергени утворюють імунні комплекси на тканинних базофілах, розташованих у стінці кишечника. Це робить слизову проникливою для інших алергенів. Вони всмоктуються в кров, реагують з антитілами і осідають в суглобах та шкірі. Сенсибілізований кишечник, таким чином, відіграє роль вхідних воріт для проникнення алергенів в організм.

Цитотоксичні реакції мають ту відмінність, що на клітинах фіксований антиген, а до нього підходять антитіла. За таким механізмом розвивається значна частина аутоімунних реакцій. При аутоімунній гемолітичній анемії антигенами стають власні еритроцити і на них виробляються антитіла. Аутоімунне походження має гломерулонефрит. Цитотоксичний варіант його зумовлений синтезом аутоантитіл проти базальної мембрани клубочків нирок. До цієї ж групи відносять міастенію (м’язову слабість), при якій холінорецептори м’язових волокон блокуються аутоантитілами і не можуть реагувати на ацетилхолін.

Імунокомплексні реакції виникають тоді, коли організм тривалий час контактує з надлишком антигена (хронічні інфекційні хвороби, аутосенсибілізація). Комплекси антиген-антитіло утворюються не на клітинах, а в крові і міжклітинній рідині. До них приєднується комплемент. Роль антитіл у цих реакціях виконують Ig M і Ig G.

Якщо надлишок антигену незначний, а антитіл багато, новоутворені комплекси преципітують (випадають в осад в місцях їх утворення). Вони осідають у стінках судин і навколо них, порушуючи кровообіг у мікроциркуляторному руслі. Просвіт судин заповнюється агрегатами тромбоцитів. У зв’язку з активацією фагоцитозу уражену зону інфільтрують мікро- і макрофаги. Формується вогнище запалення, відоме під назвою феномена Артюса. Воно відзначається інтенсивністю і вираженим некрозом (гіперергічне запалення).

За аналогічним механізмом розвивається астматичний бронхіт у працівників сільського господарства, які мають справу з пліснявим сіном. У процесі роботи вони піддаються сенсибілізації грибками актиноміцетами. Подібна ситуація складається у працівників віварію, що доглядають за щурами. Вони зазнають сенсибілізації сироватковим білком, який виділяється з сечею тварин.

Коли доза антигену надто велика, утворюються не преципітати, а розчинні імунні комплекси, які циркулюють у крові. Це явище характерне для сироваткової хвороби. Причиною її може стати ін’єкція кінської протидифтерійної сироватки, причому ймовірність виникнення симптомів хвороби залежить від введеної дози. При введенні 100 мл сироватки вони спостерігаються у 90 % випадків, при введенні 10 мл - лише у 10 %. Симптоми стають помітними не раніше як через тиждень після ін’єкції. Підвищується температура тіла, збільшуються лімфатичні вузли, розпухають суглоби, з’являється кропивниця. З сечею починає виділятися білок. Ці симптоми зв’язані з відкладанням імунних комплексів у різних органах - шкірі, суглобах, нирках.

Реакції гіперчутливості сповільненого типу здійснюються не антитілами, а Т-лімфоцитами. На їх мембранах розміщені рецептори, які виконують функцію антитіл. Під час першого зіткнення антигена з Т-лімфоцитами останні сенсибілізуються. Під час повторного зіткнення антиген з’єднується з рецепторами сенсибілізованих Т-лімфоцитів, внаслідок чого вони зазнають морфологічної і біохімічної перебудови, зокрема набувають здатності продукувати лімфокіни.

Гіперчутливість сповільненого типу лежить в основі алергічних реакцій на бактерії, віруси, грибки. Вона відіграє визначальну роль у механізмах контактного дерматиту, відторгнення трансплантату, протипухлинного імунітету. Добре відома реакція Манту, яка розвивається після внутрішньошкірного введення туберкуліну особам, сенсибілізованим у минулому туберкульозною паличкою. Аналогічні проби розроблені для діагностики прокази (з лепроміном), бруцельозу (з бруцеліном), бластомікозу (з культуральним фільтратом грибків), ехінококозу (з рідиною, взятою із цист).

Стимулюючими реакціями називають такі, коли взаємодія аутоантитіл (переважно Ig G) з компонентом клітини приводить до стимуляції її функції. Наведемо приклад. Гормоносекретуючі клітини фолікулів щитовидної залози (тиреоцити) перебувають під контролем тиреотропного гормону гіпофіза. Зв’язуючись із специфічними рецепторами тиреоцитів, цей гормон стимулює секрецію ними гормонів тироксину і трийодтироніну. В окремих осіб проти рецептора утворюються антитіла, які взаємодіють з ним подібно до тиреотропного гормону. Але між цими двома стимуляторними впливами є істотна різниця. Якщо вплив тиреотропного гормону контролюється за принципом зворотного зв’язку, то вплив антитіл безконтрольний, безперервний. Функція щитовидної залози постійно підтримується на високому рівні. У кров надходить велика кількість тиреоїдних гормонів, хоча потреби в цьому немає. Так, за сучасними уявленнями, виникає дифузний токсичний зоб, аутоімунний тиреоїдит.

Біохімічна стадія. За класифікацією Кука, алергічні реакції поділяються на лві групи - негайного типу і сповільненого типу. Реакції першої групи виникають, як звичайно, від кількох хвилин до кількох годин після повторного контакту з алергеном. Для максимального прояву реакцій другої групи потрібен довший час - дві-три доби. До негайних реакцій відносять розглянуті вище анафілактичні, цитотоксичні і імунокомплексні реакції, до сповільнених - реакції гіперчутливості сповільненого типу. Ці дві групи реакцій відрізняються між собою за суттю біохімічної стадії.

Характерна відмінність біохімічної стадії реакцій негайного типу полягає в тому, що в цей період активуються або синтезуються медіатори алергії.

7.Роль БАВ у механізмі розвитку алергії.

Анафілактичні реакції реалізуються здебільшого за допомогою гістаміну, серотоніну, гепарину і метаболітів арахідонової кислоти. Гістамін майже повністю зосереджений у гранулах кров’яних і тканинних базофілів. Він скорочує клітини гладеньких м’язів і ендотелію мікроциркуляторних судин бронхіол, кишок, матки, підвищує проникливість їх стінок, сприяє розвитку набряку, викликає біль і свербіння. Збільшенням гістаміну в крові супроводжуються такі реакції, як анафілактичний шок, атопічна бронхіальна астма, кропивниця, набряк Квінке, медикаментозні алергії.

Серотонін утворюється з триптофану переважно в тромбоцитах. Відіграє певну роль у патогенезі кропивниці, набряку Квінке, алергічного дерматиту. Головний механізм його дії - збільшення проникливості судин.

Гепарин знаходиться в базофілах і тромбоцитах у комплексі з гістаміном. Запобігає згортанню крові, пригнічує активність комплементу.

З арахідонової кислоти утворюється група активних речовин під спільною назвою ейкозаноїдів - простагландини, тромбоксани, лейкотрієни. Вони справляють різнобічний, часто протилежний вплив на мускулатуру бронхів, тонус судин, коронарний кровообіг, викидання активних речовин базофілами.

У патогенезі цитотоксичних реакцій мають значення інші медіатори - комплемент і протеолітичні ферменти лізосом. Обидва медіатори сприяють розвиткові запальної реакції. Комплемент - це система білків плазми С1-С9, які активуються під впливом комплексів антиген-антитіло. Сукупність активованих фрагментів комплементу називають анафілатоксинами. Механізм їх полягає в руйнуванні мембрани клітин-мішеней, вона стає проникливою для води і солей. Оскільки одночасно з активацією комплементу стимулюється фагоцитоз, протеолітичні ферменти нейтрофілів довершують лізис пошкоджених комплементом клітин.

Серед медіаторів імунокомплексних реакцій багато таких, що вже згадувалися раніше - комплемент, лізосомальні ферменти, гістамін, серотонін. Важлива роль у цих реакціях належить кінінам. Вони спазмують м’язи бронхів, розширюють судини, зб.льшують їх проникливість, викликають біль, стимулюють еміграцію лейкоцитів.

За особливостями біохімічної стадії реакції гіперчутливості сповільненого типу докорінно відрізняються від попередніх. У них беруть участь не імунні комплекси, а два типи Т-лімфоцитів - Т-хелпери і Т-кілери. Т-хелпери виділяють три групи лімфокінів: а) лімфокіни, що стимулюють ріст і розмноження Т-лімфоцитів інших субпопуляцій; б) лімфокіни, що впливають на макрофаги; в) цитотоксичні лімфокіни. Ключовим лімфокіном першої групи вважається інтерлейкін 2. Він необхідний для активації і розмноження сенсибілізованих Т-лімфоцитів, зокрема Т-кілерів. Із лімфокінів, що впливають на макрофаги, найкраще вивчені такі: а) фактор хемотаксису макрофагів, завдяки якому вони мігрують з крові і тканин у зону пошкодження; б) фактор активації макрофагів, який підвищує їх фагоцитарну здатність; в) фактор, що гальмує міграцію макрофагів, тобто утримує їх у зоні пошкодження. Цитотоксичні лімфокіни (лімфотоксини) діють у парі з g -інтерфероном, який робить мембрани заражених вірусом клітин чутливими до цитотоксичного впливу Т-кілерів. Т-кілери знищують заражені вірусом клітини. Вони активуються інтерлейкіном 2.

Патофізіологічна стадія. Алергічна реакція завершується пошкодженням клітин, тканин і органів. Прямого пошкодження завдають Т-кілери, опосередкованого через медіатори - Т-хелпери та імунні комплекси. Це пошкодження позначається на функції різних органів і систем, залежно від того, де воно локалізоване.

Серцево-судинна система може бути захоплена у патологічний процес при всіх чотирьох типах алергічних реакцій. Характерний спазм коронарних судин, стенокардія і розлади серцевого ритму - екстрасистолія, пароксизмальна тахікардія, фібриляція передсердь. Іноді помітні симптоми інфаркту міокарда. Трапляються васкуліти, які нагадують вузликовий периартеріїт.

Система крові пошкоджується за цитотоксичним та імунокомплексним механізмами. На грунті пошкодження еритроцитів тепловими і холодовими аутоантитілами виникають імунні гемолітичні анемії. Поява специфічних антитіл проти нейтрофілів, еозинофілів і базофілів приводить до імунної гранулоцитопенії. Імунні тромбоцитопенії виникають за подібним механізмом і проявляються геморагічним синдромом.

Дихальна система пошкоджується алергічними реакціями різних типів. За механізмом анафілаксії формується симптоматика атопічної бронхіальної астми і алергічного риніту, за механізмом цитотоксичних реакцій розвивається ідіопатичний гемосидероз з приступами кашлю, задишки і кровохаркання, за механізмом імунокомплексних - алергічні ураження альвеол, що закінчуються фіброзом легень. Т-клітинні реакції супроводжують туберкульоз і грибкові хвороби.

Найтяжчий клінічний прояв алергічного ураження нирок - гломерулонефрит. Основу його патогенезу складає ураження базальної мембрани клубочків. Механізм ураження двоякий. Базальну мембрану можуть пошкоджувати антитіла проти її структурних компонентів (цитотоксичний механізм) або комплекси антиген-антитіло, що осіли на ній (імунокомплексний механізм).

Ендокринні органи піддаються пошкодженню аутоантитілами двох типів - проти секреторних клітин і проти їх рецепторів. У першому випадку має місце цитотоксичне ураження залози з пригніченням її функції (інсулінозалежний цукровий діабет, хвороба Адісона), в другому - залоза стимулюється антитілами і її функція підвищується (аутоімунні тиреоїдити).

Аутоімунні ураження центральної і периферичної нервової системи (енцефаломієліт, алергічний неврит) мають, головним чином, Т-клітинний механізм.

1. Десенсибілізація організму. Її види.

Десенсибілізацією називають створення штучної імунодепресії з метою запобігання алергічним реакціям або усунення їх проявів. Десенсибілізація буває специфічною і неспецифічною.

Специфічна десенсибілізація за методом Безредки використовується при введенні лікувальних сироваток. Щоб запобігти алергічній реакції, сироватку спочатку вводять дрібними дозами, повторно, через певні часові інтервали. Після цього вводять решту препарату. Механізм десенсибілізації до цього часу не з’ясований. Є лише кілька припущень: а) дрібні дози сироватки запобігають дегрануляції базофілів, в результаті чого зменшується викидання ними медіаторів алергії; б) імуноглобуліни Ig E зв’язуються блокуючими антитілами, можливо Ig G: в) активуються Т-супресори, які обривають імунну відповідь.

Стану десенсибілізації можна досягти без використання специфічного антигена. Інтенсивність алергічних реакцій вдається зменшити за допомогою медикаментів, які гальмують активність медіаторів алергії (інгібітори протеолітичних ферментів, антигістамінні препарати) або захищають клітини від їх впливу (наркотичні і спазмолітичні засоби). Загальмувати синтез антитіл і пригнітити активність Т-лімфоцитів можна за допомогою опромінювання, введення хімічних імунодепресантів і антилімфоцитарної сироватки. Це – актуальна проблема в трансплантології.

Завдання для закріплення теоретичних знань.

1. Питання для фронтального опитування:

1. Дайте визначення алергії.

2. Що таке алергени?

3. Які види алергенів ви знаєте?

4. Що таке алергічна реакція?

5. Які стадії алергічної реакції ви знаєте?

6. Механізми імунологічної стадії алергічних реакцій.

7. Механізми патохімічної стадії алергічних реакцій.

8. Механізми патофізіологічної стадії алергічної реакції.

9. Які алергічні реакції негайного типу ви знаєте?

10. Причини і механізми розвитку анафілактичного шоку.

11. Клініка анафілактичного шоку.

12. Невідкладна допомога при анафілактичному шоці.

13. Які алергічні реакції сповільненого типу ви знаєте?

14. Що таке аутоаллергія? Механізм її розвитку.

15. Що таке десенсибілізація?

16. Які види її ви знаєте?

2. Задачі.

Задача 1

У молодого хірурга з`явився висип на шкірі після миття рук під час підготовки до операції. Назвати тип алергічної реакції та її патогенез.

Задача 2

Хворому на крупозну пневмонію внутрішньом`язово був введений пеніцилін. Загальний стан хворого різко погіршився, він вкрився холодним потом та утратив свідомість. Пульс 140 в 1хв, слабого наповнення. Назвати пат процес та його патогенез.

Задача 3

На протязі декілька років у чоловіка з цвітінням тополі починається свербіння і гіперемія очей,носу, рінорея, кашель, уртікарний висип на відкритих частинах тіла. Назвати пат процес та його патогенез.

3. Тести

1 Назвіть ендогенні алергени:

А пилок

В харчі

С миючі засоби

Д білки організму

Е лаки, масла

2 В яку стадію виділяються медіатори алергії?

А імунну

В патохімічну

С патофізіологічну

Д компенсації

Е декомпенсації

3 Яка алергічна реакція належить до сповільненого типу?

А анафілактичний шок

В сивороткова хвороба

С ауто алергія

Д атопічна бронхіальна астма

Е поліноз

4 Запальні зміни в слизових оболонках дихальних шляхів і очей характерні для:

А полінозу

В кропивниці

С набряку Квінке

Д контактного дерматиту

Е ауто алергії

5. Утворення антитіл і фіксація їх на клітинах спостерігаються у стадію алергічної реакції:

А імунологічну

В патохімічну

С патофізіологічну

Д компенсації

Е декомпенсації

Імунопатологічні процеси. Реактивність організму. Алергія. Патофізіологія імунної системи