Правові основи біоетики

КАФЕДРА ПАТОЛОГІЧНОЇ АНАТОМІЇ, СУДОВОЇ МЕДИЦИНИ ТА ПРАВА

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

для студентів ІV курсу медичного факультету

по підготовці до практичного заняття

Тема заняття № 1: Правові основи біоетики.

Медичне правознавство в системі вищої медичної освіти.

Актуальність теми. Біоетику можна сприймати як міждисциплінарну науку, яка охоплює загальнолюдський, філософський, медичний, а також правовий аспекти. Важливим з практичної точки зору є питання про співвідношення норм права і моралі в структурі соціальної регуляції медичної діяльності. Вагомим аспектом біотичних проблем є правове закріплення і моральне переосмислення питань, пов’язаних з лікарською етикою, експериментальною медициною і міжнародними правами людини. До актуальних моральних проблем біоетики відносяться використання репродуктивних технологій (штучна інсемінація, екстракорпоральне запліднення і перенесення ембріона, сурогатне материнство), трансплантація органів та інших анатомічних матеріалів, генна інженерія, клонування, дослідження та впровадження лікарських засобів та ін.

Загальна мета – формування знань про правові основи біоетики.

Конкретні цілі, уміти:

- розкрити сутність понять біоетика, біотичне право, міжнародні правові стандарти;

- визначити паралелі між біоетикою та медичним законодавством; основні причини виникнення цих паралелей та місце біоетики в процесі формування вітчизняного і міжнародного законодавства.

- розкрити сутність предмету біоетики;

- обґрунтувати такі принципи біоетики, як: повага до особистості, милосердя та принцип «не нашкодь»;

- розкрити сутність предмету медичного правознавства;

- обґрунтувати закономірність застосування методів правового регулювання медичного правознавства, розкрити їх специфіку;

- визначити особливості медичного правознавства, його джерела.

Теоретичні питання, що підлягають доповідям та обговоренню на практичному занятті:

1. Етика та деонтологія у медичній практиці.

2. Біоетичне право як наука.

3. Біоетичні права та свободи людини.

4. Гарантії біоетичних прав і свобод людини.

5. Міжнародно-правові стандарти у сфері біоетики.

6. Державне регулювання охорони здоров’я і медичної діяльності як функція держави. Предмет і метод медичного права.

7. Функції і принципи медичного права. Медичне право як наука і навчальна дисципліна.

8. Система права.

9. Джерела медичного права.

10. Суб’єкти та об’єкти медичного права.

Основні терміни:

Біоетика, соціальні норми, норми права та норми моралі, етика та деонтологія, конфіденційність, інформована згода, репродуктивні технології, клонування.

Біоетика - це наука, що вивчає та аналізує моральність людських дій в біологічно-медичній галузі та в охороні здоров’я, стосовно її відповідності моральним нормам і вартостям.

Біоетика виникає в XX ст. у контексті різних соціальних та культурних феноменів, які можна звести до трьох:

1. швидкий прогрес біомедичних наук;

2. зростаюче усвідомлення факту існування незаперечних прав людини;

3. необхідність переосмислення зв’язку між людиною та зовнішнім середовищем.

Певні моделі біоетики є в особливий спосіб присутні в культурі і суспільстві. До найголовніших та загально визнаних моделей належать такі:

Ліберально-радикальна модель: у цій моделі морально дозволеним є те, що людина робить у своїй свободі.

Соціологічно-утилітаристична модель: на підставі цієї моделі була вироблена концепція якості життя, яка в багато в чому суперечить поняттю святості життя.

Також існує персоналі стична модель.

Мета біоетики – охорона життя і здоровя людини з моменту запліднення до природної смерті, яка буде виражатись через різні форми його лікування.

До принципів біоетики належать:

1. Принцип цілісності, який оправдує втручання в людський організм з ціллю видалення хворого органу з наміром збереження цілісності даного організму.

2. Принцип подвійного наслідку, який можна застосувати в діях, що мають два чи більше наслідки, серед яких, зрозуміло, є один небажаний, а інший є позитивним. До певної міри цей принцип оправдує можливість непрямого вбивства, непрямого аборту, непрямої матеріальної співпраці, але варто не забувати, що моральне зло спричинене в результаті цих оправданих дій залишається.

3. Принцип солідарності та милосердя сприяє поширенню необхідної практики трансплантації органів, оскільки єднає людей та дозволяє бут даром для терплячих братів.

Можна виділити низку правових інститутів в медичній галузі, де розвиток законодавства тісно співіснує з біоетикою:

біоетично-правові аспекти забезпечення, надання та гарантування психіатричної допомоги;
правове регулювання біоетичних проблем в репродуктивній сфері;
правове регулювання біоетичних проблем пов’язаних з генною інженерією та обігом ГМО;
правове регулювання біоетичних проблем пов’язаних з усиновлення дітей-сиріт;
врегулювання біотичних правовідносин між лікарем та пацієнтом;
біоетичні принципи поводження з ув’язненими;
правове регулювання біоетичних проблем пов’язаних з еутаназією;
біоетичні аспекти здійснення та переоформлення прав при сурогатному материнстві;
правове регулювання біоетичних проблем пов’язаних з трансплантацією органів і тканин;
біоетичні проблеми пов’язані з клонуванням;
біоетичні аспекти поводження з ембріоном людини;
біоетичні засади народної та нетрадиційної медицини;
біоетичні проблеми, що виникають у зв’язку із наданням медичної допомоги;
страхування біоетичних ризиків;
біоетичні аспекти проведення дослідів та експериментів над людиною;
біоетичні аспекти виробництва, реалізації та обігу ЛЗ;
біоетичні аспекти захисту прав пацієнтів;
здійснення біоетичної експертизи та ін.

Медичне право — це комплексна галузь права, що включає сукупність правових норм, регулюючих суспільні відносини у сфері медичної діяльності.

Методи правового регулювання

Імперативний (адміністративно - правовий) диспозитивний (цивільно - правовий)

Система медичного права — це його внутрішня будова.

Медичне право існує в трьох вимірах:

як комплексна галузь права;
як учбова дисципліна;
як частина правової науки.

Виходячи з такого підходу питання про систему доцільно розглянути стосовно кожної з них. Так, система медичного права як галузі права складається з таких елементів:

— норми медичного права;

— інститути медичного права;

— підгалузі медичного права.

Такий розподіл пов'язаний із розглядом внутрішньої структури медичного права за принципом: "від меншого до більшого", тобто від най дрібнішої частини (норма медичного права) до більшої (інститут і підгалузь), які вже в своїй сукупності і утворюють медичне право як галузь права.

Первинний елемент системи медичного права - норма медичного права, будучи структурним елементом системи права, є загальнообов'язковим правилом поведінки, призначеним для врегулювання медичних правовідносин і забезпеченим силою державного примусу. До особливостей медичного права слід віднести ту обставину, що медичні правовідносини врегульовуються нормами різних галузей права: кримінального, цивільного, адміністративного й ін. Наприклад, питання здійснення примусових заходів медичного характеру врегульовані за допомогою норм кримінального права. Взаємовідносини пацієнта і приватної лікувальної установи при укладенні договору на надання медичної допомоги регламентуються нормами цивільного права.

Інститут медичного права — це структурний елемент системи права, що є сукупністю правових норм, регулюючих певний вид однорідних суспільних відносин у сфері медичної діяльності.

Підгалузь медичного права — це структурний елемент системи права, що є відособленою частиною галузі права, яка регулює якісно однорідні групи суспільних відносин.

Розглядаючи систему медичного права, вельми важливо орієнтуватися в джерелах цієї галузі права. Під джерелом права розуміють спосіб закріплення правових норм. Історично виділяють декілька джерел права. Це нормативно-правовий акт, правовий звичай, юридичний прецедент і нормативний договір. На сьогоднішній день найбільш поширеним джерелом є нормативно-правовий акт, який і буде далі показаний як основне джерело медичного права. В аспекті вивчення юридичної регламентації медичної діяльності необхідно відмітити, що джерела медичного права — це спосіб зовнішнього закріплення правових норм, регулюючих суспільні відносини у сфері медичної діяльності. Слід виділити чотири критерії для класифікації джерел медичного права:

Юридична сила.
Предмет регулювання.
Характер правового регулювання.
Сфера дії.

Відповідно до першого критерію (юридична сила) джерела медичного права діляться на закони і під законні акти. Закони у сфері медичного права - це нормативно-правові акти, що характеризуються вищою юридичною силою і що приймаються в установленому порядку по найбільш важливих питаннях медичної діяльності найвищим органом законодавчої влади України. Як приклади можна навести Закон України від 4 квітня 1996 р. № 123/96-ВР "Про лікарські засоби", Закон України від 24 лютого 1994 р. Л® 4004-ХІІ "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", а також Закон України від 6 квітня 2000 p. № 1645-11І "Про захист населення від інфекційних хвороб".

Підзаконні акти у сфері медичного права — це акти, що приймаються на основі й у виконання законів України Президентом України, різними державними органами і органами місцевого самоврядування (Кабінетом Міністрів України, Міністерством охорони здоров'я України, органами управління охорони здоров'я на місцях, обласними радами тощо). Наведено приклади підзаконних актів як джерела медичного права:

— Указ Президента України від 6 грудня 2005р. № 1694/2005 "Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров'я населення";

— Постанова Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 р. № 411 "Про затвердження Положення про Державний реєстр лікарських засобів";

— Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 2 вересня 2005 р. № 441 "Про затвердження Переліку лікарських засобів, дозволених для застосування в Україні, які відпускаються без рецептів з аптек та їх структурних підрозділів";

Залежно від предмету регулювання джерела медичного права можуть бути загальні і спеціальні. Загальні характеризуються тим, що предмет їх регулювання достатньо широкий і охоплює як медичні правовідносини, так і правовідносини з інших галузей права. Це перш за все Конституція України, Цивільний кодекс України, Кримінальний кодекс України тощо. У свою чергу спеціальні джерела медичного права - це нормативно-правові акти, присвячені виключно питанням регулювання суспільних відносин у сфері медичної діяльності. Як приклади можна навести Закон України від 22 лютого 2000 p. М 1489-111 "Про психіатричну допомогу" або Закон України від 16 липня 1999 р. № 1007-XIV "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині".

За характером правового регулювання джерела медичного права можуть бути матеріальні і процесуальні. Нормативно-правові акти матеріального характеру переважно регулюють змістовну сторону медичних правовідносин, тобто права і обов'язки учасників. До такого роду джерел належать Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. № 2801-XII. Якщо ж говорити про джерела медичного права переважно процесуального характеру, то це акти, які регулюють порядок діяльності зі здійснення і захисту норм матеріального права, тобто визначають порядок, процедури здійснення тих або інших значущих для медичної діяльності явищ.

І, нарешті, залежно від сфери дії джерела медичного права можуть бути:

— загальнодержавні (нормативні акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади тощо);

— республіканські (Автономна Республіка Крим);

— місцеві.

Перші діють на всій території України, другі і треті - тільки на певній території України. Закон України від 5 липня 2001 року N° 2586-ІІІ "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" — приклад загальнодержавного джерела медичного права. В той же час Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 04 жовтня 2005 р. "Про організацію профілактичних заходів щодо захисту населення м. Києва від захворювань на грип, пташиний грип та інших гострих респіраторних захворювань" - один з варіантів місцевих джерел медичного права.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте співвідношення понять «біоетика», «біоправо» та «медичне право».

2. Що, з позиції біоетики, означає пріоритет людини?

3. Охарактеризуйте зміст поняття біологічна цілісність людини.

4. Назвіть відомі Вам міжнародно-правові акти в сфері біоетики?

5. З’ясуйте зміст поняття «репродуктивні технології».

6. Що таке клінічні випробування лікарських засобів і з якою метою їх проводять?

7. Які міжнародно-правові акти, що регулюють питання проведення біомедичних експериментів Ви знаєте? Які принципи закладені в них?

8. Які обмеження встановлені законодавством України щодо проведення науково-дослідних експериментів?

9. Дайте визначення поняття «клонування людини».

10. Охарактеризуйте поняття «генна терапія» з позицій медичного права та біоетики.

11.Державне регулювання охорони здоров’я і медичної діяльності як функція держави.

12. Предмет і метод медичного правознавства.

13. Функції і принципи медичного правознавства.

14. Джерела медичного права.

15. Суб’єкти та об’єкти медичних правовідносин.

Тестові завдання

1. Використання медичних репродуктивних технологій з метою селекції статі майбутньої дитини не дозволяється, за винятком випадків, коли:

батьки попередньо заявили про бажання провести селекцію;
необхідно уникнути серйозного спадкового захворювання, пов'язаного зі статтю;
необхідно уникнути інфекційного захворювання, пов’язаного зі статтю;
цього вимагають релігійні переконання біологічних батьків;
репродуктивні технології застосовуються на комерційній основі.

2. У відповіді під котрим номером правильно вказано вектор законодавчого закріплення питання клонування:

забороняється клонування усіх організмів;
забороняється терапевтичне клонування;
забороняється репродуктивне клонування людини;
накладено тимчасову заборону на клонування людини;
чинним законодавством України дане питання не врегульовано.

3. Проведення експериментів забороняється щодо таких осіб:

хворих;
студентів;
військовослужбовців;
викладачів;
лікарів.

4. Назвіть вимоги до медико-біологічних експериментів передбачених Конституцією України:

добровільність згоди людини на проведення щодо неї експерименту;
законність проведення медико-біологічних досліджень;
наукова обґрунтованість;
збереження лікарської таємниці у необхідних умовах;
можливість відмови від подальшої участі в експерименті на будь-якому етапі його проведення.

5. Визначення еутаназії міститься у:

Цивільному кодексі України;
Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»;
Інструкції щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку;
Кримінальному кодексі України;
Законі України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині».

Ситуативні задачі

Задача 1. У молодого подружжя Петренків народилась дитина. Бажаючи виховувати двійняток та будучи достатньо матеріально забезпеченими, подружжя вирішило клонувати їх новонароджену дитину. Українське підприємство з іноземним капіталом Х., статутною діяльністю якого була наукова розробка репродуктивних технологій, уклало договір з молодим подружжям Петренків про оплатне клонування їх дитини.

Дайте правовий аналіз наведеної ситуації з посиланням на чинне законодавство України та міжнародно – правові стандарти. Які біоетичні проблеми Ви вбачаєте в окресленій ситуації (мотивуйте)?

Задача 2. Сімнадцятирічна гр. С., не перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, звернулася до закладу охорони здоров’я, у якому проводять операції зі штучного запліднення, з проханням про здійснення такого виду медичного втручання, оскільки страждає на безпліддя незрозумілої етіології. Однак їй відмовили у проведенні операції штучного запліднення, посилаючись на те, що у гр. С. відсутні медичні показання до такого виду медичного втручання.

Проаналізуйте наведену ситуацію з посиланням на чинне законодавство України. Чи правомірною була відмова у здійснення штучного запліднення гр. С.? Які біоетичні проблеми Ви вбачаєте в окресленій ситуації (мотивуйте)?

Задача 3. Гр. О. уклала цивільно-правовий договір про сурогатне материнство з подружжям Іваненків. Протягом двадцяти чотирьох тижнів вагітності подружжя забезпечувало гр. О. посиленим харчуванням і проживанням. Однак на двадцять п’ятому тижні вагітності гр. О., відчувши себе майбутньою мамою, вирішила відмовитись від подальшого виконання зобов’язань за договором. З цією метою вона покинула помешкання, надане їй подружжям Іваненків, та зникла з міста В невідомому напрямі.

Дайте правову оцінку ситуації. Які біоетичні проблеми Ви вбачаєте в окресленій ситуації (мотивуйте)?

Рекомендована література

Берн І., Езер Т., Коен Дж., Оверал Дж., Сенюта І. Права людини в сфері охорони здоров’я: практичний посібник / За наук.ред. І. Сенюти. – Львів: Видавництво ЛОБФ «Медицина і право», 2012. – 552 с.
Біоетика: Підручник / Згречча Е., Спаньйоло А.Дж., П'єтро М.Л. та ін. / Пер. з італ. В.Й. Шовкун.– Львів: Вид-во «Медицина і право», 2007. – 672 с.
Власов В.В. Международные этические требования к медицинским исследованиям с участием человека // Терапевтический архив. – 1996. - №1. – С.58-64.
Денисюк Н.Б., Глушков В.А. О правовом регулировании медицинского эксперимента // Клиническая хірургія. – 1984. - №6. – С. 47-49.
Кашинцева О.Ю. Проблеми права біоетики. Курс лекцій.: КУП НАНУ. – 2012. – 192 с.
Малеин Н.С. Право на медицинский эксперимент // Советское государство и право. – 1975. - №11.- С.35-41.
Малеина М.Н. Человек и медицина в современном праве: Учебное и практическое пособие. – М.: БЕК, 1995. – С.56-63.
Медико-правовий тлумачний словник / За ред.. І.Я. Сенюти. – Львів: Вид-во ЛОБФ «Медицина і право», 2010. – 540 с.
Охорона здоров’я та права людини Ресурсний посібник Дж. Коен, Т. Езер, П. МакАдамс, М. Мілоф; пер. з англ. Н. Шевчук; наук.ред. укр. версії І. Сенюта. – 5-те вид., доповнене. – Львів: Вид-во ЛОБФ «Медицина і право», 2011. – 600 с.
Сенюта І. Законодавче забезпечення проведення медико-біологічних експериментів: міжнародні стандарти і національний досвід // Щотижневик «Аптека».- 2007.- №618 (47).- С.92.
Сенюта І. Правове регулювання медико-біологічного експерименту в Україні // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Збірник наукових статей. – Івано-Франківськ, 2004. – Вип.14. – С.97-103.
Стеценко С.Г., Стеценко В.Ю., Сенюта І.Я. Медичне право України: Підручник / За заг. ред. д.ю.н., проф. С.Г. Стеценка.– К.: Всеукраїнська асоціація видавців "Правова єдність", 2008.– 507 с.
Сенюта І. Біоетичне законодавство України: перспективи становлення та розвитку // Вісник Львівського університету. – Серія юридична. – Львів, 2006. – Вип. 42. – С. 42 – 49.
Сенюта І. Міжнародно-правові стандарти у сфері охорони здоров’я // Вісник Львівського університету. Сер. юридична. - Вип. 40. Львів, 2004. – С. 24-36.

Правові основи біоетики