ПОНЯТТЯ, ЗАВДАННЯ І ДЖЕРЕЛА ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

ТЕМА 1. ПОНЯТТЯ, ЗАВДАННЯ І ДЖЕРЕЛА ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Поняття цивільного процесуального права і його значення
Місце цивільного процесуального права в правовій системі України
Джерела цивільного процесуального права і межі його дії
Цивільне судочинство його стадії та види
Наука цивільного процесуального права
Цивільний процес в іноземних державах

1.Поняття цивільного процесуального права і його значення

Цивільне процесуальне право — це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах територіальними судами загальної юрисдикції. Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження в цивільних справах, встановлений Цивільним процесуальним кодексом та іншими законами України. Цей порядок складається з провадження по розгляду і вирішенню справ у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та інших правовідносин, справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справ окремого провадження, тобто з провадження в цивільних справах. Процесуальний порядок провадження в цивільних справах як предмет цивільного процесуального права визначається: системою процесуальних дій, які виконуються судом, учасниками процесу; змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; системою цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, які визначають зміст цивільних процесуальних дій; гарантіями реалізації цивільних процесуальних прав і обов'язків. Сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків та процесуальних дій по їх реалізації становить зміст процесуальної діяльності суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин: судів — по розгляду і вирішенню цивільної справи, по перевірці законності та обґрунтованості постановленого у справі рішення; осіб, які беруть участь у справі, — по захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав, державних і громадських інтересів; інших учасників процесу — по сприянню судові і особам, які беруть участь у справі, в здійсненні покладених на них процесуальних функцій. Питання про предмет регулювання цивільного процесуального права в науці цивільного процесу вирішується неоднозначно. Положення, що таким предметом є тільки процесуальні дії суду і учасників процесу, не відповідає цивільному процесуальному законодавству, численні норми якого визначають процесуальні права і обов'язки таких осіб (статті 99, 103, 107, 108,121,122 ЦПК). Не відповідає ЦПК включення до предмета цивільного процесуального права тільки цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, якими визначаються також процесуальні дії (ст. 143 тощо). Викликає заперечення концепція, за якою в предмет регулювання цивільного процесуального права включаються суспільні відносини, що виникають в процесі несудового порядку розгляду цивільних справ (в третейському, товариському судах та ін.). У діяльності по застосуванню права такими органами і організаціями реалізуються загальні із судочинством функції — правозахисна, запобіжна і виховна, але способи і методи їх реалізації різні. Численні організаційні й функціональні принципи мають специфічний характер: третейське провадження не притаманне судочинству. Процесуальний порядок судочинства в цивільних справах виступає формою здійснення правосудця, провадження в громадських судах не є правосуддям. Судочинству надано пріоритет перед іншими формами захисту права — адміністративною і громадською — суддя при розгляді заяви про видачу виконавчого листа перевіряє законність і обґрунтованість рішень третейського суду (ст. 18 Положення про третейські суди), встановлена підвідомчість судові всіх пов'язаних між собою вимог, якщо навіть деякі з них підвідомчі господарському суду (ст. 26 ЦПК). Правовідносини, які складаються між територіальним судом загальної юрисдикції і учасниками цивільного процесу, відрізняються від правовідносин, що складаються між господарським судом (який також здійснює правосуддя) і учасниками господарського процесу. В господарському суді спори вирішуються суддею одноособово. Порядок ведення засідання визначається суддею, а в разі розгляду справи трьома суддями — суддею, головуючим у засіданні (ст. 74 ГПК). Спрощений процесуальний порядок розгляду справ, встановлений обов'язковий претензійний порядок, інші правила підсудності, тощо. Отже, система норм права, які врегульовують цивільне судочинство, і система норм права, що врегульовують порядок провадження в інших юрисдикційних органах, відрізняються за предметом правового регулювання і не поєднані в одній галузі. Вони становлять самостійні процесуальні галузі права — цивільно-процесуальну, адміністративно-процесуальну, господарсько-процесуальну, нотаріально-процесуальну, громадсько-процесуальну. Але господарське судочинство і цивільне судочинство згідно зі ст. 124 Конституції України здійснюються відповідно спеціальними і територіальними судами, які складають систему судів загальної юрисдикції, тому врегульований законом порядок здійснення судочинства зазначеними судами має бути уніфікований шляхом створення єдиного кодексу, який визначав би процесуальний порядок діяльності наявних і створених в майбутньому як територіальних, так і спеціальних судів загальної юрисдикції. Такі ЦПК функціонують у Азербайджанській Республіці і Угорській Республіці. Цивільне процесуальне право України як самостійна галузь, поряд з предметом, характеризується також методом правового регулювання. Метод цивільного процесуального права в науці визначається в загальних рисах, але вихідні їх положення можуть служити правильному розкриттю його змісту. Метод — це сукупність закріплених у нормах цивільного процесуального права способів і засобів впливу на відносини, які регулюються, і поведінку їх суб'єктів. Він обумовлюється специфічними властивостями предмета регулювання цивільного процесуального права, соціальними функціями, які виконує ця галузь права, і органічним її зв'язком з галузями матеріального права. За змістом метод цивільного процесуального права є імперативно-диспозитивним і характеризується нормативним визначенням: підстав виникнення, розвитку і припинення цивільних процесуальних правовідносин, характеру правових зв'язків між його суб'єктами; процесуально-правовим становищем суду, учасників процесу; цивільних процесуальних дій — їх змісту, форми, порядку виконання; цивільних процесуальних санкцій. Імперативний метод впливу на поведінку суб'єктів регульованих відносин закріплений у нормах права, що встановлюють зобов'язання, заборони і примус. Зобов'язання — обов'язок конкретної активної поведінки (ст. 41 ЦПК — свідок зобов'язаний з'явитись до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини; статті 95, 217 та ін. ЦПК); заборони — заборона виконання певних дій і бездіяльності (ст. 135 ЦПК), заборона суперечок між судами про підсудність; примус — вплив, спрямований на забезпечення виконання правил окремих норм цивільного процесуального права (статті 44, 48 ЦПК). Диспозитивний спосіб характеризується дозволом і визначається правами суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, встановлених нормами ЦПК (статті 99, 103). Імперативний спосіб проявляється в процесуально-правовому становищі суду. Він як орган держави, що здійснює правосуддя, наділений активністю і виконує керівну роль у цивільному процесі, спрямовує дії учасників процесу, які повинні підпорядковуватися судові, забезпечує здійснення ними прав і виконання обов'язків. Суд вирішує цивільну справу і окремі питання, які виникають у процесі її розгляду, виносить рішення, яке має обов'язковий характер. Перелічені та інші встановлені законом процесуальні права суду мають істотну особливість — вони водночас є його обов'язками. Разом з тим у деяких нормах права визначається дозволена поведінка суду. Від його розсуду залежить прийняття зустрічного позову з пропущенням встановленого строку для його пред'явлення (ст. 140 ЦПК), забезпечення позову (ст. 149 ЦПК), зупинення провадження (ст. 222 ЦПК). Спосіб дозволу широко використовується в нормах цивільного процесуального права, в яких визначено процесуально-правове становище сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Сторони наділені широкими процесуальними повноваженнями для захисту суб'єктивних матеріальних прав, реалізація яких можлива за їх розсудом на основі вільного волевиявлення і забезпечується системою необхідних процесуальних гарантій. Правове становище експертів, свідків, перекладачів, інших осіб, котрі не відносяться до осіб, які беруть участі у справі, визначається в основному не дозволеністю поведінки, а обов'язком таких осіб діяти певним чином (статті 41, 58 ЦПК). Метод цивільного процесуального права характеризується також окремим видом юридичних фактів — процесуальних дій суду і осіб, які беруть участь у справі, від яких залежить виникнення і розвиток процесуальних правовідносин і які є засобами здійснення процесуальних прав і виконання обов'язків. Гарантіями їх реалізації виступають цивільні процесуальні санкції. Ними встановлені правові наслідки за порушення прав і невиконання обов'язків. Це — примусове припинення неправомірних процесуальних дій, скасування незаконних і необґрунтованих рішень, застосування способів забезпечення доказів і позову, процесуальних штрафів, відшкодування заподіяних збитків, примусовий привід, видалення із залу судового засідання. В санкціях впроваджено позитивне зобов'язання і примушування, що характеризує їх імперативність. Таким чином, метод правового регулювання цивільного процесуального права є за змістом імперативно-диспозитивним і забезпечується такими способами впливу на правові відносини, що регулюються, і поведінку його суб'єктів, як дозвіл, зобов'язання, заборона і примус. Як самостійна галузь цивільне процесуальне право України характеризується певною системою. Система цивільного процесуального права — це сукупність норм та інститутів галузі права, зумовлених предметом правового регулювання. Вона визначається структурою ЦПК України та складається з двох частин — загальної і особливої. Загальна об'єднує норми й інститути цивільного процесуального права, які мають значення для всієї галузі, всіх видів провадження і стадій цивільного процесу (розділи І, II ЦПК). До особливої частини включені норми та інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішення справ за стадіями судочинства (розділи III-VI ЦПК).

Цивільному процесуальному праву належить значна роль в управлінні суспільством, в забезпеченні соціально-економічних і політичних перетворень у країні, оскільки ним закріплений процесуальний порядок захисту соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян та їх інтересів, гарантованих Конституцією України й іншими законами, а також прав і охоронюваних законом інтересів приватних, колективних, державних підприємств, установ, організацій і держави. Цивільне процесуальне право забезпечує зміцнення законності, запобігання цивільним правопорушенням і формування в правовій свідомості громадян та посадових осіб принципу справедливості.

2.Місце цивільного процесуального права в правовій системі України

Цивільне процесуальне право виступає складовою системи права України, воно тісно пов'язане з іншими його галузями, які взаємодіють між собою і без якого нормальне функціонування її неможливе. Визначальним для цивільного процесуального права є встановлення конституційним правом основ організації і принципів здійснення правосуддя в нашій країні, а також підґрунтя правового становища громадян, в тому числі у взаємовідносинах із судом (розділи II, VIII Конституції України). Цивільне процесуальне право розвиває ці положення стосовно цивільного судочинства, а також забезпечує у деяких справах (по скаргах на неправильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі, по скаргах, заявах на рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій по виборах народних депутатів України тощо) захист прав суб'єктів правовідносин, врегульованих нормами конституційного (виборчого) права (глави ЗО, 30-А, 30-Б, 30-В, 30-Г, 30-Д ЦПК).

Зв'язок цивільного процесуального права з цивільним, сімейним, трудовим й іншими галузями матеріального права визначається необхідністю примусової реалізації норм матеріального права органами правосуддя. Цивільне процесуальне право виступає формою, що забезпечує життя норм матеріального права, захист і примусову їх реалізацію. На зв'язок цивільного процесуального права з іншими галузями вказує ст. 1 ЦПК, де встановлено, що законодавство про цивільне судочинство визначає порядок розгляду справ у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та інших правовідносин, справ, що виникають з адміністративно-правових відносин і окремого провадження, а, отже, — захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу (статті 2, 4, 25 ЦПК, ст. 6 Цивільного кодексу).

В умовах розвитку товарного виробництва здійснення майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів забезпечується не тільки в добровільному порядку. Наявність спірності в існуючих між сторонами цивільних правовідносинах зумовлює необхідність їх врегулювання примусовим шляхом. Але право є ніщо без апарату, здатного примушувати дотримуватися норм права. Таким апаратом примусу є суд, порядок діяльності якого по розгляду і вирішенню цивільних справ врегульований нормами процесуального права. Взаємозв'язок між цивільним матеріальним і процесуальним правом проявляється також в окремих нормах та інститутах цивільного права. Його норми визначають обставини, сукупність юридичних фактів, які становлять підставу позову, предмет доказування і підлягають з'ясуванню в цивільному судочинстві при розгляді конкретних справ. Врегульовані Цивільним кодексом форми угод визначають і допустимість засобів доказування в цивільному судочинстві (статті 42-47 Цивільного кодексу, ст. 29 ЦПК).

Інший зв'язок існує між цивільним процесуальним і кримінальним процесуальним правом. Як одне, так і друге право регулює суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення правосуддя, побудоване на одних і тих же принципах, має одну конституційну основу. Цивільні І кримінальні справи розглядає один і той же суд вибраними чи призначеними суддями колегіальне, незалежно, гласно, національною мовою судочинства із забезпеченням права на захист тощо. Цивільне процесуальне право і кримінальне процесуальне право мають рівнозначні інститути в доказовій діяльності і стадії судочинства. Поряд з цим цивільне процесуальне право і кримінальне процесуальне право відрізняються між собою предметом правового регулюванню і методами державного примусу, що їх застосовує суд до порушників норм цивільного і кримінального права.

В цивільному процесі відсутня стадія попереднього розслідування справи і підготовчого засідання, а також інститут обов'язкового захисту обвинуваченого. В кримінальному процесі відсутня стадія підготовки справи до розгляду, але в суб'єктах права порушення кримінальної справи повністю реалізується принцип публічності, що тільки частково притаманне цивільному процесу, в якому домінуючим є принцип диспозитивності.

3. Джерела цивільного процесуального права і межі його дії

Джерелами цивільного процесуального права є способи або форми вираження державної волі українського народу, щодо яких ця воля стає правом. Ними є нормативні акти, в яких закріплені правила, що врегульовують порядок організації і здійснення правосуддя в цивільних справах. Таким джерелом, насамперед, є Конституція України, якою встановлені основи організації і діяльності суду (розд. VIII), правовий статус громадян (розд. II), у тому числі і в цивільному судочинстві (статті 55, 59, 24, 29, 31, 31, 32).

До джерел цивільного процесуального права належить Закон України «Про судоустрій та статус судів», яким встановлені мета і завдання правосуддя, методи і форми його здійснення, система органів правосуддя, основні засади організації і діяльності органів правосуддя в Україні. Основним джерелом, яким врегульовано порядок судочинства в цивільних справах, виступає затверджений Цивільний процесуальний кодекс України. Перший ЦПК був схвалений ВУЦВК 30 липня 1924 р. (з чинністю від 30 грудня 1924 р.). Пізніше, значно змінений, увійшов у дію 1 грудня 1929 р. Останній ЦПК УРСР був схвалений Верховною Радою УССР 18 липня 1963 р., набув чинності 1 січня 1964 р. Нині чинний Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. містить наступні розділи: розділ I (загальні положення), розділ II (наказне провадження), розділ III (позовне провадження), розділ IV (окреме провадження), розділ V (перегляд судових рішень), розділ VI (процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), розділ VII (судовий контроль за виконанням судових рішень), розділ VII-1 (провадження у справах про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів), розділ VIII (про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні), розділ IX (відновлення втраченого судового провадження), розділ X (провадження у справах за участю іноземних осіб), розділ XI (прикінцеві та перехідні положення)

Джерелами цивільного процесуального права виступають інші закони України, де визначені окремі положення цивільного процесу. Цивільний кодекс встановлює правила допустимості засобів доказування в справах про визнання недійсними певних угод (статті 42-47).

Закон України № 2887-ХІІ від 19 грудня 1992 р. «Про адвокатуру» врегульовує види адвокатської діяльності в цивільному судочинстві. Закон України № 1789-ХІІ від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру» регламентує питання участі прокурора в цивільному процесі (статті 33-42). Закон України № 280/97-ВР від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні» надає право виконавчим органам сільських, селищних, міських рад та їх головам звертатися до суду про стягнення з фізичних осіб збитків, завданих інтересам населення, навколишньому середовищу, місцевому господарству та про припинення права власності на земельну ділянку. Закон України № 509-ХІІ від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні» надає право податковій інспекції в судовому порядку стягувати з громадян до бюджету недоїмки з податків інших обов'язкових платежів. Закон України № 4038-ХІІ від 25 лютого 1994 р. «Про судову експертизу» врегульовує принципи судово-експертної діяльності, її організацію та правовий статус експертів.

Джерелами цивільного процесуального права виступають також укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України, інструкції міністерств і відомств, міжнародні договори і угоди, які визначають порядок співробітництва між національними й іноземними органами юстиції. Ними є: Інструкція про порядок обчислення та справляння державного мита, затверджена наказом Головної державної податкової інспекції від 22 квітня 1993 р. № 15; постанова Кабінету Міністрів від 1 лютого 1995 р. № 78 «Про визначення розміру витрат, пов'язаних з розшуком відповідачів у цивільних справах» та ін.

Важливе значення для однакового розуміння і правильного застосування норм цивільного процесуального права мають роз'яснення, що даються постановами Пленуму Верховного Суду України, які не мають нормативного характеру, але є обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, котрі застосовують норми права, щодо яких зроблені такі роз'яснення.

Цивільне процесуальне право діє стосовно осіб, у часі і просторі. Щодо осіб воно поширює свою дію на всіх громадян на засадах рівності (ст. 6 ЦПК), на юридичних осіб (ст. 100 ЦПК), на іноземців, осіб без громадянства, іноземні підприємства і організації (статті 423, 424 ЦПК). Дія в часі полягає в тому, що провадження в цивільних справах ведеться відповідно до цивільних процесуальних законів, які діють під час розгляду справи, здійснення окремих процесуальних дій. Зворотної сили цивільний процесуальний закон, як правило, не має, але допускаються винятки. Перехідні положення Закону № 2540-ІП від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» розповсюдили на цивільні справи, що перебували в провадженні, які до 29 червня 2001 р. надійшли для касаційного розгляду, — апеляційний порядок їх розгляду, а на справи з протестами у порядку нагляду — касаційний порядок їх розгляду (п.п. 2,3); на рішення суду, що набрали чинності, — касаційний порядок їх оскарження. В просторі — провадження в судах України ведеться за цивільними процесуальними законами України (статті 1, З ЦПК).

4.Цивільне судочинство і його стадії

Цивільне судочинство — це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами — судом і учасниками процесу.

Завданням цивільного судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством (ст. 2 ЦПК)

Законодавство про цивільне судочинство встановлює єдиний порядок розгляду цивільних справ, об'єднаних за матеріальними ознаками в три види:

позовного провадження — у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, кооперативних правовідносин (п. 1 ст. 24 ЦПК);

провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин (точніше — з конституційних, адміністративних, фінансових) — по скаргах на неправильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі; по скаргах на рішення і дії територіальної, окружної (територіальної) виборчої комісії по виборах депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад і заявах про скасування рішення виборчої комісії; по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, територіальної, дільничої виборчої комісії по виборах Президента України та заявах про скасування реєстрації кандидатом у Президенти України; по скаргах, заявах на рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій по виборах народних депутатів України; по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії; по заявах про дострокове припинення повноважень народного депутата України у разі невиконання ним вимог щодо несумісництва депутатської діяльності з іншими видами діяльності; по скаргах на дії органів і службових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень; по скаргах громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних або службових осіб у сфері управлінської діяльності; по скаргах на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби; по скаргах на рішення, прийняті щодо релігійних організацій; по заявах прокурора про визнання незаконними правового акта органу чи дії посадової особи; про стягнення з громадян недоїмки по податках, самооподаткуванню сільського населення і обов'язковому державному страхуванню. Суд розглядає й інші справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, віднесених законом до їх компетенції (ст. 236 ЦПК);

окремого провадження — у справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним; про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим; встановлення неправильності запису в актах громадянського стану; встановлення фактів, що мають юридичне значення; встановлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника; про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні; про усиновлення дітей, які проживають на території України, громадянами України та іноземними громадянами (ст. 254 ЦПК).

Справи позовного провадження характеризуються наявністю двох сторін з протилежними інтересами і спірністю їх майнових та особистих немайнових правовідносин, які передаються на розгляд суду.

Справи з адміністративно-правових правовідносин стосуються спору, що виник між суб'єктами конституційних, фінансових і адміністративних правовідносин з приводу законності рішень і дій суб'єктів виборчого процесу та органів державного управління щодо вжитих ними, а в певних випадках — визначених ними заходів адміністративного впливу на громадян і посадових осіб.

Справи окремого провадження спрямовуються на встановлення певних обставин, наявності юридичних фактів або юридичного статусу громадян, необхідних для реалізації суб'єктивних прав.

Справи, що виникають з адміністративних правовідносин і окремого провадження, розглядаються за загальними правилами цивільного судочинства, крім окремих винятків, встановлених цивільним процесуальним законодавством.

Цивільне судочинство складається з окремих частин або стадій, які характеризуються сукупністю процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою В теорії процесу судочинство поділяється на п'ять, сім, вісім стадій. Першою є порушення цивільної справи в суді за заявою заінтересованої особи (ст. 5 ЦПК), другою — підготовка справи до судового розгляду (статті 143-148 ЦПК), третьою — судовий розгляд — розгляд і вирішення справи в судовому засіданні (статті 159-197, 202-212 ЦПК), четвертою — апеляційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої інстанції (статті 290-318 ЦПК); п'ятою — касаційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої і апеляційної інстанції (статті 319-347 ЦПК); шостою — перегляд рішень, ухвал, що набрали законної сили, у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами (статті 347-347 ЦПК); сьомою — звернення судового рішення до виконання (статті 348-355 ЦПК).

Перші три стадії охоплюють провадження в суді першої інстанції, а кожна наступна — єдине провадження у вищестоящому суді або у зверненні до виконання. При такому поділі процесу його стадії відриваються від процесуальних правовідносин, а підстави поділу процесу на стадії позбавлені єдиного змісту. В зв'язку з чим перші три стадії було об'єднано в одну — провадження в суді першої інстанції. А третя була поділена на дві самостійні стадії: судового розгляду і стадію постановлення рішення судом першої інстанції. Отже, одна й та ж підстава виявилася придатною для визначення стадії як усього провадження в суді першої інстанції, так і частини такого провадження — стадій порушення справи в суді, підготовки справи до розгляду, судового розгляду. Але останні властиві і для наступних стадій — касаційного оскарження, перегляду в порядку судового нагляду, перегляду у зв'язку з нововиявленими обставинами. Поділ судочинства на п'ять, сім і вісім стадій залишає поза стадіями виділене в діяльності суду першої інстанції провадження по виправленню описок і явних арифметичних помилок, по винесенню додаткового рішення, по роз'ясненню рішень судом, який його постановив (статті 213-215 ЦПК).

Цивільне судочинство — процесуальний порядок (форма) здійснення правосуддя в цивільних справах, захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У великій за обсягом і складній за змістом діяльності можна виявити три частини або стадії: розгляд і вирішення справи по суті, перевірка законності і обґрунтованості постановленого по ній рішення, звернення рішення до виконання. В першій стадії виражений зміст правосуддя, визначений Законом «Про судоустрій». Разом з цим завдання цивільного судочинства по захисту прав і охоронюваних законом інтересів будуть реалізовані тоді, коли суд постановить у справі законне і обґрунтоване рішення. Процесуальним засобом, що забезпечує досягнення таких результатів, названа друга стадія, завдання і мета якої реалізуються трьома способами: апеляційним провадженням, касаційним провадженням, переглядом рішень у зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами. Але захист прав та інтересів не обмежується визнанням судом прав за однією особою, а обов'язку — за іншою, а включає діяльність, спрямовану на звернення судового рішення до виконання, гарантує реалізацію рішень, повноту, своєчасність і реальність їх виконання.

Кожна стадія має три фази (підстадії) розвитку, які послідовно змінюються одна одною: 1) порушення судочинства — по розгляду і вирішенню справи, по перевірці законності і обґрунтованості постановленого по ній рішення, по зверненню рішення до виконання; 2) підготовка: до розгляду справи та її вирішення, до перевірки законності і обґрунтованості постановленого по ній рішення, до звернення рішення до виконання; 3) вирішення по суті — розгляд і вирішення справи, перевірка законності і обґрунтованості рішення, звернення рішення до примусового виконання.

5. Наука цивільного процесуального права

Наука цивільного процесуального права виступає складовою юридичної науки, її предметом є цивільне процесуальне право, цивільне судочинство і теорія цивільного процесуального права. Наука вивчає закономірності виникнення, функціонування і розвитку цивільного процесуального права, його суть, роль у виконанні соціальних функцій, його обумовленість волею народу, яка визначається економічною основою суспільства. Вивчення цивільного процесуального права здійснюється в діалектичному зв'язку з практикою цивільного судочинства, з практикою застосування процесуальних норм. Це дає можливість визначити ефективність і недоліки цивільного судочинства, повноту закріплення нормами цивільного процесуального права його принципів і правового регулювання правил судочинства, правового становища суб'єктів процесу; виявити результативність механізму процесуальних гарантій, встановити прогалини в регулюванні цивільних процесуальних правовідносин. Таке вивчення норм цивільного процесуального права (в статиці і динаміці) відкриває можливість для науки цивільного процесуального права робити висновки, пропозиції і рекомендації по правильному їх застосуванню і необхідності вдосконалення, чим впливати на судову і законодавчу практику. До предмета науки входять також історія і теорія цивільного процесуального права, норми й інститути цивільного права зарубіжних країн, міжнародного цивільного процесу.

Вивчення цивільних процесуальних категорій провадиться в розвитку, залежно від матеріальних умов життя суспільства, його економічної основи, у взаємодії з юридичними й іншими суспільним явищами у всіх діалектичних зв'язках і суперечностях. Наука цивільного процесуального права широко використовує окремі спеціальні методи і способи дослідження: порівняльно-правовий і конкретно-соціологічний із способами аналізу статистичних даних, анкетування, вивчення судової практики і громадської думки. Система науки цивільного процесуального права обумовлена її предметом і складається з двох частин — загальної і особливої. Загальна частина має два розділи: загальні положення науки цивільного процесуального права; загальні положення цивільного процесуального права. Особлива частина складається з двох розділів. Перший — судові форми захисту цивільних прав — має три підрозділи: цивільний процес України, цивільний процес зарубіжних країн, міжнародний цивільний процес. Другий розділ — несудові форми захисту цивільного права — складається з двох підрозділів: адміністративна форма захисту права (органи державного управління, нотаріат), громадська форма захисту цивільного права (третейський і товариський суди).

Наука цивільного процесуального права України, як самостійна галузь правознавства, порівняно молода, але зробила вагомий внесок в розвиток теорії цивільного процесуального права І цивільного процесуального законодавства та практику його застосування.

6. Цивільний процес в іноземних державах

У країнах СНД правове регулювання цивільного судочинства мало загальну основу, на якій побудовано і цивільне судочинство України, за незначними відмінностями, зумовленими особливостями державного будівництва.

В інших іноземних державах цивільний процес є однією з форм реалізації в установленому порядку судової влади як важливої функції управління державою, спрямованої на охорону прав та інтересів суб'єктів матеріально-правових відносин шляхом розгляду судами справ із спірних правовідносин, постановлення ними рішень та їх виконання іншими органами влади, підконтрольними суду. Така діяльність провадиться в процесуальних формах, додержання яких є обов'язковим для суду і учасників процесу. В окремих державах процесуальна форма характеризується певними особливостями, але має спільну мету — забезпечення примусового здійснення цивільного матеріального права і захист — у випадках його порушення чи оспорювання.

Цивільний процес як термінологічна юридична категорія включає до свого змісту і цивільне процесуальне право як самостійну галузь системи внутрішнього права, що складається із сукупності правових норм та інститутів, які визначають діяльність судових органів по розгляду і вирішенню цивільних справ, підпорядковану судові діяльність учасників процесу і органів держави, котрі примусово виконують рішення суду.

У більшості іноземних держав джерелами цивільного процесуального права виступають ЦПК або відповідні їм за змістом закони. У Франції — ЦПК 1806 р. (нова редакція 1976 p.), який був прийнятий повністю чи зі змінами Бельгією, Голландією, Італією, Іспанією, Португалією та ін. В Англії діють: Закон про цивільне судочинство 1997 p., Правила цивільного судочинства 1998 р. У США — Федеральні Правила цивільного процесу, Правила провадження справ у Верховному суді США (1990), в штатах — кодекси.

Норми цивільного процесу Франції, Англії, США поширюють свою дію й на іноземців (фізичних і юридичних осіб), які за загальними правилами мають право вільного доступу до судів, у країні їх перебування як сторони — позивач і відповідач. В Англії І США суди можуть розглядати також справи тільки між Іноземцями.

У Франції при відсутності відповідних міжнародних угод іноземці можуть пред'являти тільки позови до відповідачів-французів, а не до іноземців Виняток становлять справи по спорах між іноземцями з приводу нерухомого майна, що знаходиться у Франції; виконання у Франції іноземного судового рішення, торгових угод, спадкоємства, яке відкрилося у Франції, допущених у Франції правопорушень та ін. Отже, Цивільний процесуальний кодекс Франції діє лише в окремих випадках при розгляді справ між Іноземцями. Від іноземців вимагається надання забезпечення на сплату відповідачеві зазнаних ним судових витрат і відшкодування шкоди в разі, коли позивачеві-іноземцю буде відмовлено в позові.

За правилами цивільного процесу Англії надання забезпечення не вимагається, але якщо позивач проживає за кордоном, суд може вимагати від нього надання забезпечення для оплати судових витрат відповідачеві, який проживає в Англії.

В суді Франції позов може бути пред'явлений кожним французом і французькою юридичною особою в національному суді до відповідача-іноземця, в тому числі й до іноземної юридичної особи, які не перебувають у Франції.

В США позов до іноземця може бути пред'явлений у будь-якому районному суді, на території діяльності якого можна розшукати Іноземця і вручити йому судову повістку про виклик до суду.

ПОНЯТТЯ, ЗАВДАННЯ І ДЖЕРЕЛА ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ