ДОКУМЕНТИ ТА УМОВИ ПОСТАВОК У ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИХ ОПЕРАЦІЯХ
PAGE \* MERGEFORMAT1
ТЕМА 2. ДОКУМЕНТИ ТА УМОВИ ПОСТАВОК У ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИХ ОПЕРАЦІЯХ
1. Характеристика зовнішньоторговельного контракту.
2. Умови поставок товару.
3. Комерційні документи.
4. Транспортні документи.
5. Страхові документи.
6. Фінансові документи.
1. Характеристика зовнішньоторговельного контракту
В міжнародній практиці контрактом називають договір купівлі-продажу товарів в матеріально-речовій формі.
Контракт - це документ, який свідчить про те, що одна сторона угоди (продавець) зобов'язується доставити товар у власність іншій стороні (покупцю), яка, в свою чергу, зобов'язується прийняти його і заплатити ціну за товар.
Типова структура зовнішньоторгового контракту включає наступні елементи:
1. Вступна частина чи преамбула. Текст контракту починається з вступної частини, в ній дається повна юридична назва сторін, вказується номер контракту, місце і дата його підписання, визначення сторін, що підписують угоду ("продавець", "покупець", "постачальник", "замовник" і т.д.).
2. Предмет контракту. В цій статті вказується назва, вид, сорт, марка, модель товару, що постачається. Якщо дані товари різного асортименту чи різних якісних характеристик, вони звичайно наводяться в специфікації, що супроводжує контракт. Якщо постачається обладнання, дається докладна технічна характеристика товару, яка оформляється як додаток до контракту.
3. Кількість товару. При визначенні кількості товару в контракті встановлюється:
- одиниця виміру кількості - це може бути вага, об'єм, довжина, площа, штуки і т.д.;
- порядок визначення кількості може бути визначено чи твердо фіксованою цифрою, чи в установлених межах з обмовкою "близько", знаком +-...% (наприклад, при поставках масових сировинних товарів насипом, навалом чи наливом);
- система мір і ваги, так як в різних країнах використовуються різні метричні системи. Так, в світовій практиці використовується метрична тонна - 1000кг, а американська (коротка) тонна - 907 кг, англійська (довга) тонна - 1016 кг.
В контракті вказується також чи враховується тара і упаковка в кількість товару. В залежності від цього розрізняють вагу товару брутто, нетто і брутто за нетто.
4. Якість товару - в цій статті вказується спосіб визначення якості товару, а також документи, які підтверджують його. Вибір способу визначення якості залежить від характеру товару і від практики, що склалася в світовій торгівлі даним товаром. Існують такі методи визначення якості товару:
- за стандартом - якість товару повинна відповідати відповідній системі стандарту міжнародного чи національного. В деяких випадках стандарти розробляються великими промисловими фірмами;
- специфікації, доданої до контракту. Специфікації містять необхідні технічні параметри, що характеризують товар. В контракті вимагається вказати організацію, що склала специфікацію, і навести основні показники специфікації;
- технічних умовах - цей спосіб використовується для нестандартних виробів, що виготовляються на основі індивідуальних замовлень;
- зразку - цей спосіб передбачає відповідність якості товару певному зразку, прийнятому за еталон і підтвердженому покупцем. В міжнародній практиці звичайно відбираються 3 зразки. Один екземпляр зразка зберігається в покупця, другий - у продавця, третій - в якій-небудь центральній організації (наприклад, в торговій палаті);
- за вмістом певної речовини в товарі (наприклад, певний відсоток марганцю в руді), за виходом готового продукту з товару (наприклад, пряжі із шерсті);
- інші методи визначення якості: за описом (наприклад, автомобіля); за попереднім оглядом (товари, що реалізуються на аукціонах, із складів); за способом ("який він є"), без гарантій продавця на якість товару та ін.
При визначенні якості товару звичайно використовують не один із названих способів, а два-три в комбінації. Основним документом, який підтверджує якість, являється сертифікат якості. Він може видаватися видавцем, продавцем чи спеціальною організацією, частково ТПП.
5. Термін і дата поставки. Термін поставки товару розглядається як тимчасовий період, на протязі якого продавець зобов'язаний передати товар у власність покупцю. Товар може бути доставлений одночасно чи частинами. При доставці частинами в контракті вказуються проміжні терміни доставки. В деяких випадках використовується прийнятий в торгівлі термін "термінова поставка" чи "зі складу" (від 1 до 14 днів).
Крім строків поставки в контракт купівлі-продажу в багатьох випадках вноситься обмовка про дату поставки. Вона визначає момент передачі товару в користування покупця. В залежності від способу поставки датою поставки може бути:
- дата, вказана на транспортнім документі, що свідчить про прийняття вантажу до перевезення;
- дата складського свідоцтва;
- дата підписання приймально-передавального акту представниками продавця і покупця.
6. Базисні умови поставки - спеціальні умови, які визначають обов'язки продавця і покупця по доставці товарів і встановлюють момент переходу ризику від продавця до покупця при випадковій загибелі чи пошкодженні товару. Базисні умови, таким чином, визначають того, хто несе витрати, пов'язані з транспортуванням товару від продавця-експортера до покупця-імпортера. Ці витрати значні, інколи становлять 40-50% ціни товару. Тому при складанні контракту продавець і покупець детально розраховують витрати по всіх транспортних операціях. Витрати на доставку товару , які несе продавець, враховуються в ціну товару і визначать її базис. Тому й умови поставки називаються базисними.
Тлумачення базисних умов поставки міститься в такому міжнародному визнаному документі як "Інкотермс", розробленому Міжнародною торговою палатою.
Запропоновані в правилах Інкотермс пояснення термінів відповідають найбільш поширеним торговим звичаям і правилам, що склалися в міжнародній практиці. Головна мета Інкотермс - чітке визначення умов контракту по відношенню обов'язків продавця по доставці товару покупцю й уніфікація обов'язків сторін контракту. Разом з тим, правила носять рекомендаційний характер, їх використання в тому чи іншому об'ємі залежить від бажання сторін, які підписують угоду. В даний час в міжнародній практиці використовується Інкотермс в редакції 2000 року.
7. Ціна товару. При встановленні ціни в контракті купівлі-продажу визначається:
- одиниця вимірювання, за якою встановлюється ціна (ваги, довжини, площі, об'єму, поштучно і т.д.);
- базис ціни, який встановлює, чи входить в ,ціну товарів транспортні, страхові й інші витрати по доставці товару. Базис ціни звичайно визначається шляхом використання одного із комерційних термінів (ФАС, ФОБ, СІФ та ін.) з вказівкою пункту здачі товару;
- спосіб фіксації ціни. Ціна в контракті може бути зафіксована в момент його підписання, на протязі терміну його дії чи до моменту його виконання. Залежно від способів фіксації розрізняють такі види цін: тверда, гнучка, рухлива, з наступною фіксацією.
Одним із дійових чинників успішного виходу на ринок в умовах жорсткої конкуренції є надання покупцям певних пільг у вигляді знижок на ціни. Розмір знижок залежить від характеру угоди, умов поставки і платежу, взаємовідносин із покупцем, кон'юнктури ринку в момент угоди.
Види знижок:
- спеціальна знижка дається привілейованим покупцям, у замовленнях яких найбільш заінтересований продавець, таку знижку роблять тоді, коли продавець тільки виходить на даний ринок із даним товаром і збирається продати пробну партію товару;
- загальна (проста) знижка нараховується з прейскурантної або довідкової ціни. Проста знижка з прейскурантної ціни на серійні машини й устаткування становить звичайно 20-30%, а іноді й до 40%, проста знижка на промислову сировину становить близько 5%;
- прогресивна (оптова знижка) - це знижка за кількість. Вона застосовується до серійних замовлень виробів, до яких експортери виявляють значний інтерес, оскільки при виготовленні великої кількості машин того самого типу знижуються витрати на одиницю продукції, розмір знижки досягає 10%;
- дилерські знижки даються продавцями своїм постійним представникам і посередникам. Вони поширені при продажі автомобілів, тракторів, стандартного устаткування й оргтехніки, коливаються залежно від марки товару і становлять 15% від ціни, за якою сам продавець реалізує товари в роздріб;
- знижка "сконто" - знижка при розрахунках готівкою, у тому разі, коли довідкова ціна передбачає короткостроковий кредит, а покупець готовий оплатити товар готівкою, він може одержати таку знижку. Розмір цієї знижки, як правило, відповідає розміру позичкового відсотка на грошовому ринку в даний момент. Такі угоди особливо поширені в Західній Європі. У контракті вона фіксується так: "Ціна товару - 2000 євро, при оплаті протягом одного тижня - знижка 4 %";
- бонусна знижка, або знижка за оборот, дається продавцем своїм постійним агентам за реалізацію певної кількості виробів. У агентській угоді встановлюється шкала знижок залежно від обороту. За деякими видами устаткування знижка становить від 5 до 25 %, за сировинними і с/г товарами - кілька відсотків;
- сезонна знижка застосовується у разі продажу товару поза сезоном, її розмір залежить від характеру товару;
Інколи знижка як така не згадується в тексті контракту, а просто в процесі переговорів визначається кінцева ціна товару з урахуванням знижки і тоді фіксується в контракті. Проте при наданні спеціальної знижки застереження про неї в тексті контракту бажане. Застереження може мати такий вигляд: "Ціна одиниці виробу становить 900 дол. США, але продавець надає покупцеві знижку в розмірі 10% із кожного виробу, й остаточна ціна контракту становитиме таку-то суму. Зазначена знижка дійсна тільки для даного контракту". Це означає, що у разі повторної угоди на той самий товар покупець не має права вимагати знижки, покликаючись на попередній контракт, а інший покупець не може посилатися на дану угоду, як на прецедент у встановленні цін.
8. Умови платежу - передбачають встановлення в контракті купівлі-продажу:
- валюти платежу. - такою може бути валюта країни-експортера, країни-імпортера чи третьої країни. Вона може не співпадати з валютою ціни товару. Тоді в контракті необхідно вказати курс, за яким валюта ціни буде переведена у валюту платежу;
- термінів платежу. Сторони вказують у контракті конкретні терміни платежу. Якщо такі не називаються, то, згідно з Конвенцією 00Н, покупець повинен заплатити ціну, коли продавець передає йому чи сам товар чи товаросупроводжувальні документи;
- способів платежу. В практиці міжнародної торгівлі існує декілька способів платежу: готівкою, з авансом і в кредит. Вони розглянуті в темі 1;
- форми розрахунків, які використовують іноземні партнери, дуже різноманітні. Основними серед них являються інкасова, акредитивна, розрахунки за відкритим рахунком та інші. Переважна частина розрахунків за зовнішньоторговими оцінками здійснюється в інкасовій й акредитивній формах розрахунків. Вони будуть розглянуті в темі 5.
9. Упаковування й маркірування. В міжнародній торгівлі упакування й маркірування виконують ряд важливих функцій:
- рекламують товар;
- зберігають його при транспортуванні і перевантаженні;
- забезпечують оптимальну заповнюваність транспортних засобів;
- інформують населення про товар, його користь і правила користування.
В статті "Упаковка" вказується вид упаковки, її характеристика, якість, розміри, спосіб оплати, а також нанесення на упаковку кожного місця маркірування. Вид упаковки залежить від особливостей товару. Розрізняють упаковку зовнішню і внутрішню. В більшості випадків упаковка переходить у власність покупця разом з товаром.Маркірування вантажів зазвичай передбачає вказівку на такі моменти, як реквізити експортера й імпортера, номер контракту, місце призначення, характеристика ваги і габаритів місця, номер місця і число місць в партії, спеціальні позначення ("обережно, крихке", "верх не кантувати", "центр тяжкості").
10. Здача - прийом. Під здачею-прийомом розуміють передачу товару продавцем у власність покупця у відповідності до умов контракту. Оскільки покупець повинен своєчасно підготуватися до приймання товару, в контракті передбачається обов'язок продавця повідомити покупця про готовність товару до відвантаження і про фактичне відвантаження. В даному розділі контракту узгоджуються такі питання як вид, місце і термін здачі-прийому, порядок приймання товару за кількістю і якістю, ким здійснюється здавання-приймання товару.
В залежності від виду приймання поділяється на попереднє і кінцеве. Попереднє відбувається на підприємстві продавця з метою встановлення відповідності товару, його упаковки і маркування до умов контракту. Мета кінцевої здачі-прийому - встановити фактичне виконання поставки за кількістю і якістю в обумовленому місці і в певний період. Здача-прийом за кількістю і якістю, як правило, відбувається в різний період. Здачу-прийом за кількістю необхідно проводити зразу після прибуття товару. Для другої встановлюється довший період. В контракті вказується, на основі яких документів буде проводитися приймання за кількістю і якістю. За кількістю воно проводиться, як правило, за специфікацією, транспортною накладною і пакувальним листком. За якістю - на основі сертифіката якості й способу визначення якості, узгодженого в контракті.
11. Умови про гарантії. При поставці машин, обладнання чи іншої техніки в контрактах міститься умова про гарантійне обслуговування. В умовах даної статті визначаються: об'єм наданої гарантії, гарантійний термін; обов'язки продавця у випадку виявлення дефекту товару чи його невідповідності до умов контракту. Термін гарантії може бути від кількох місяців до кількох років, що залежить насамперед від характеру товару. В даній статті перелічуються також всі випадки, на які гарантії не поширюються (наприклад, на деталі, що швидко зношуються, та запасні частини; на пошкодження через велике навантаження, поганого збереження і неправильного обслуговування). Якщо за домовленістю сторін гарантійне обслуговування проводиться силами покупця продавець в такому випадку повинен заплатити йому витрати.
12. Рекламації - це претензії покупця до продавця в зв'язку з невідповідністю кількості та якості доставленого товару до умов контракту. В контракті сторони встановлюють порядок і терміни пред'явлення рекламацій, права й обов'язки сторін, способи врегулювання рекламації. Врегулювання рекламації може бути здійснено шляхом усунення дефектів, заміни товару іншим, повернення заплаченої вартості, надання скидки з договірної ціни та ін. Вибір способу врегулювання рекламації залежить від товару. Якщо знайдено дефект в товарі, що володіє індивідуальними ознаками, треба замінити його іншим. На сировинні товари звичайно надається скидка з контрактної ціни чи проводиться уцінка вартості всієї партії.
13. Штрафні санкції. В контракті можуть бути передбачені різного роду санкції в формі пені, неустойки, штрафів, які платять продавці чи покупці у випадку невиконання своїх зобов'язань відповідно до договору. Крім неустойки, в контракті може передбачатися право сторін на повернення втрат.
14. Обставини непереборної сили. В ході виконання контракту можуть з'явитись обставини, що перешкоджають виконанню договору. Такі обставини називаються непередбаченими чи форс-мажорними. Тому всі контракти купівлі-продажу містять умови , які дозволяють переносити термін виконання договору або звільняти сторони від повного чи часткового виконання зобов'язань договору у випадку виникнення непередбачених обставин. До таких обставин відносяться:
- різного роду стихійні лиха (землетруси, паводки, урагани, пожежі, замерзання морів і т.п.);
- різного роду політичні і торгово-політичні дії (війна, блокада, заборона експорту й імпорту, валютні обмеження та ін.).
В інтересах обох сторін угоди заздалегідь точно визначити, які обставини вони відносять до форс-мажорних. При настанні форс-мажорних обставин, виконання контракту може бути призупинено на період їх дії. Якщо такі обставини будуть продовжуватися довше узгодженого в контракті терміну, то кожна із сторін має право відмовитися від дальшого виконання своїх зобов'язань відповідно контракту. В контракті сторони вказують також назву організації, яка буде свідчити про початок і довготривалість форс-мажорних обставин. Як правило, це торгово-промислова палата.
15. Арбітраж. В цій статті контракту встановлюється порядок вирішення суперечок, які можуть виникнути між сторонами, якщо вони не можуть вирішити протиріччя іншим шляхом.
При підписанні контракту купівлі-продажу сторони можуть внести в нього й інші умови. Текст контракту закінчується вказівкою юридичних адрес і підписами продавця і покупця. Контракт вважається дійсним, якщо він підписаний особами, що мають на це повноваження. З моменту підписання контракту починають діяти права і обов'язки сторін щодо його виконання.
Якщо обов'язкові умови одна зі сторін не виконує їх, то інша сторона вправі розірвати контракт і вимагати відшкодування збитків. Додаткові, або несуттєві, умови передбачають, що при порушенні їх однією зі сторін інша сторона не вправі розірвати угоду, а може вимагати виконання контрактних зобов'язань і застосувати штрафні санкції, якщо це передбачено контрактом. Учасники угоди вирішують самі в кожному конкретному випадку, які з умов будуть суттєвими, а які несуттєвими.
Підписання зовнішньоекономічного контракту являє собою цілий ряд дій сторін (контрагентів) під час узгодження його умов. Початковим етапом являються попередні переговори, які деколи називаються "трактацією угоди". Це серйозний і складний процес. Тим, хто починає безпосередню роботу по узгодженню всіх конкретних умов (статей) майбутнього контракту, можна порекомендувати наступне:
1. Дуже важливо чітко уявити мету угоди, що ви хочете зробити і що одержати. Щоб успішно вирішити цю проблему, постарайтесь створити ідеальну модель майбутньої операції, накресліть схему, поділіть її на етапи, стадії, визначте строки, вирахуйте ризик. Подумайте, що повинні зробити ви і що повинен зробити ваш партнер. І тільки після цього можна приступати до формулювання умов договору, звертатися за консультаціями до спеціалістів, готувати всі необхідні документи.
2. Проект майбутнього договору краще готувати самим, а не доручати контрагенту. Таким чином, ви зможете реалізувати свої інтереси.
3. Ніколи не підписуйте договір, поки його не переглянув і не завізував ваш юрист чи юрист іншої незалежної фірми.
4. Формуючи умови договору, не допускайте двоякості висловлювань, розпливчастих фраз, нечіткості. В договорі має значення кожна буква, кожна кома.
Даючи загальну характеристику контракту купівлі-продажу, треба відзначити джерела правового регулювання зовнішньоторгових контрактів. До основних джерел відносяться:
1) міжнародні договори;
2) національне законодавство;
3) звичаї.
В практиці міжнародної торгівлі використовуються такі джерела правового регулювання міжнародної купівлі-продажу:
- Конвенція 00Н про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 р.);
- Конвенція 00Н про давність позову в міжнародній купівлі-продажу товарів (1974 р.);
- Конвенція про право, що використовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1985 р.), та ін.
Що стосується національного законодавства, треба сказати, що практично в усіх країнах прийняті законодавчі акти, що містять норми, які регулюють відносини міжнародної купівлі-продажу. В одних країнах - це торгові кодекси (Франція, Німеччина, США, Швейцарія і т.д.), в інших - спеціальні законодавчі акти про міжнародну купівлю-продаж (Великобританія та ін.).
В Україні відносини міжнародної купівлі-продажу регулюються Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". Значний вплив на зміст зобов'язань сторін за контрактом купівлі-продажу здійснюють прийняті в міжнародній практиці звичаї й звичайності. Вони відіграють вирішальну роль при вирішенні суперечок в арбітражі.
2. Умови поставок товару.
Базисними умови зовнішньоторгового контракту купівлі-продажу називаються тому, що встановлюють базис ціни залежно від того, чи включаються витрати на транспортування (та інші витрати) у ціну товару чи ні.
Базисні умови визначають:
- хто і за чий рахунок забезпечує транспортування товарів по території країн продавця, покупця, транзитних країн, а також при перевезенні товару морським, річним і повітряним транспортом;
- становище вантажу по відношенню до транспортного засобу, що визначає обов'язок продавця за встановлену в контракті ціну доставити вантаж у певне місце чи перевантажити товар на транспортний засіб, чи підготовити його до завантаження, чи передати транспортній організації;
- обов'язки продавців щодо пакування та маркірування товарів, а також обов'язки сторін зі страхування вантажів;
- обов'язки сторін щодо оформлення комерційної документації відповідно до існуючих у практиці міжнародної торгівлі вимог;
- де і коли переходять від продавця до покупця права власності на товар;
- заходи, пов'язані з ризиком випадкової втрати чи пошкодження товару, та витрати, які можуть виникнути у зв'язку з цим.
3. Комерційні документи
При міжнародних поставках використовуються відповідні види документів, які супроводжують пересування товару від продавця до покупця. Їх поділяють на документи, які мають ознаки цінних паперів (наприклад, вексель, коносамент, складська розписка (варант) і документи, які підтверджують і супроводжують товар (наприклад, рахунок-фактура, повітряно-транспортна чи залізнична накладна, документ про страхування, свідоцтво про походження товару, транспортна квитанція, пакувальна специфікація тощо).
Згідно з міжнародною практикою й уніфікацією форм міжнародних розрахунків усі документи, які надаються при поставці товарів, поділяють на чотири види (рис. 3.1).
Комерційні документи - документи, які дають вартісну, якісну та кількісну характеристику товару. Ці документи оформляє на своєму бланку продавець, а покупець на підставі їх здійснює оплату. Вартісна характеристика товару надається в рахунку та проформі-рахунку. Окрім рахунків, до комерційних документів належать специфікація, пакувальний лист, сертифікат якості тощо.
Рис. 3.1. Види документів, що використовуються в зовнішньоторговельних операціях
Комерційні документи — це документи, в яких визначені грошові вимоги експортера до імпортера. Основним з комерційних документів є комерційний рахунок, або рахунок-фактура, в якому вказується сума, що виставляється до сплати. Комерційні рахунки, якщо немає інших вказівок, виставляються продавцем на покупця. Опис товару в комерційному рахунку має бути точним і повним, у всіх інших документах — у загальних виразах.
Обов’язковими реквізитами комерційного рахунку є:
1. Ім’я та адреса вантажовідправника, як зазначено на адресному ярлику. Вказати контактну особу, номер телефону/факсу та адресу електронної пошти.
2. Ім’я та адреса вантажоодержувача, контактної особи, включаючи країну призначення та поштовий індекс, як зазначено на адресному ярлику тощо. Якщо можливо, вкажіть ідентифікаційний номер та інші реєстрацiйнi фіскальні коди. Щоб сприяти забезпеченню швидкої доставки, слід вказати контактну особу, номер телефону/факсу та адресу електронної пошти.
3. Дата рахунку-фактури.
4. Номер замовлення, якщо застосовується.
5. Ім’я та адреса імпортера, контактна особа, номер телефону та факсу, якщо відрізняється від вантажоодержувача.
6. Кількість одиниць кожного окремого предмета у відправленні.
7. Повний опис кожного найменування, у тому числі матеріал, з якого його вироблено. Надайте точний опис, наприклад, «болти з нержавіючої сталі 9 мм». Уникайте загальних термінів, таких як «Запчастини» або «Електродеталі». Вкажіть код за митною гармонізованою системою (ТН ЗЕД), якщо відомий.
8. Країна походження (де виготовлено).
9. Вартість одиниці кожного найменування з зазначенням валюти.
10. Загальна вартість кожного найменування з зазначенням валюти.
11. Загальна вартість транспортування. Це слід записати як окремі суми, якщо можливо: розцінки за відправлення та збори за оголошену вартість.
12. Загальна вартість вантажовідправлення, з зазначенням валюти оплати. Митні правила вимагають, щоб вартість було зазначено для всіх перевезень. Для предметів без комерційної вартості слід зазначити мінімальну вартість, що принаймні дорівнює вартості виробництва предмета. Напишіть «Вартість вказується тільки для митних цілей» поруч з вартістю. Це не те ж саме, що оголошена вартість.
13. Умови продажу, які визначають витрати, включені до загальної вартості рахунку-фактури. Наприклад, оплата вантажовідправником.
14. Кількість багажних місць у відправленні.
15. Загальна вага вантажовідправлення.
16. Підпис вантажовідправника. Також надрукуйте ім’я.
У рахунку може бути вказана й інша додаткова інформація, що стосується кількісної та якісної характеристики товару, його упаковки тощо, залежно від вимог контракту чи акредитива. Особливу увагу слід приділяти правильному зазначенню умов поставки в рахунку.
У випадку, коли комерційний рахунок виписується в одній валюті, а платіж має здійснюватись в іншій валюті, у рахунку необхідно вказати курс перерахунку.
Законодавство ряду країн вимагає легалізації комерційних рахунків, тобто їх завірення торгово-промисловою палатою або консульством країни покупця. Завірений консульством рахунок ще називається консульським рахунком. Він завіряється у консульстві країни призначення товару і підтверджує, що фактурована сума відповідає фактичній товарній вартості. Всю інформацію (документи) про товар консульство отримує від покупця. Консульський рахунок-фактура полегшує правильну сплату мита в країні імпортера.
Комерційний рахунок підписується двома особами без вказівки посад і без печатки. Якщо умовами контракту (акредитива) передбачена розстрочка платежу, то в рахунку обов’язково робиться посилання на цей пункт і вказується дата платежу.
РАХУНОК-ФАКТУРА - вид комерційного рахунка. Окрім свого основного призначення як документа, в якому зазначено суму належного за товар платежу, рахунок-фактура може бути використаний як супровідний документ (див. додаток 21).
Заповнення рахунка-фактури здійснює постачальник виходячи з наявної інформації про проведення операції. Цей документ належить до виконавчих, виправдувальних бухгалтерських документів. Його форма не затверджена.
У графі "Постачальник" наводиться скорочена назва підприємства - постачальника відповідно до його засновницьких документів, наводиться ідентифікаційний код, далі вказується його юридична адреса, реквізити рахунка в обслуговуючій установі банку, на який будуть надходити кошти платника (найчастіше це поточний рахунок).
У графі "Вантажовідправник" вказуються відомості про організацію, яка буде здавати вантаж до перевезення перевізнику. Цю функцію може здійснювати третя організація за довіреністю постачальника, що здала вантаж перевізнику для перевезення вантажоодержувачу. Якщо відправку вантажу здійснює сам постачальник, у відомостях про вантажовідправника зазначається "Він же".
При виборі конкретних шляхів сполучення (способу відвантаження) з відправки вантажу залізничним, повітряним, водним транспортом або комбінованим способом, у позиції форми "Станція відправлення" постачальником вказується відповідно станція, аеропорт, пристань відправлення.
Постачальник у своєму примірнику рахунка вказує характеристику складу, з якого буде відвантажуватися товар, номер складської операції, наданий цьому покупцю шифр, якщо це постійний покупець.
У графі "Розпорядження про оплату або відмова від акцепту" керівником або особою, уповноваженим підписувати розрахунково-платіжні документи платника, на примірнику платника при прийнятті рішення: сплатити або відмовити за обґрунтованими мотивами, робиться розпорядний запис про згоду (акцепт) або незгоду (відмову від акцепту) на оплату цього рахунка.
У графах про платника зазначаються основні відомості про нього: скорочене найменування платника, зазначене в його засновницьких документах, наводиться ідентифікаційний код, далі вказується його юридична адреса, реквізити поточного рахунка в обслуговуючій установі банку.
У графі "Вантажоодержувач" наводяться відомості про організацію, якою буде видано вантаж у пункті отримання (станції призначення). Цією стороною відносин може бути як сам відправник, так і одержувач, а також інша організація, визначена сторонами. У разі відправлення товару залізничним, повітряним, водним транспортом вказується відповідно станція, аеропорт, пристань призначення. Крім того, тут наводяться відомості про фізичні параметри вантажу - число місць, вага.
Далі в рахунку-фактурі подаються відомості про договір (договір - замовлення, замовлення) на відвантаження, відпуск (вказується його номер і дата укладення), далі дата відвантаження і спосіб відправлення (повітряним, залізничним тощо транспортом, номер квитанції або накладної перевізних документів на відвантажені товари). Якщо покупець отримує товар зі складу постачальника і самостійно доставляє його до місця призначення, в цій графі зазначається "Вивезення транспортом покупця".
Графа "Доповнення" містить, як правило, умови оплати цього рахунка платником, передбачені договором або за усною домовленістю. Наприклад, "Рахунок підлягає оплаті протягом 5 днів (або 5 банківських днів) з дати його виписки" або "Сплатити до (дата)". Тут же можливе зазначення номера і дати довіреності, а також прізвища й ініціалів довіреної особи покупця, що отримав товар, якщо товар був відпущений до виписки рахунка-фактури.
Далі в рахунку-фактурі наводиться інформація про продукцію, товари, роботи або послуги, які відвантажуються, відпускаються і які необхідно оплатити. За кожною одиницею або обліковою однорідною групою зазначаються обов'язкові показники (див. заповнений бланк рахунка). Підсумкова величина в графі "Сума рахунка" дає можливість визначити вартісний показник одиниці (партії) продукції, що відвантажується платнику грошей за цим рахунком-фактурою. Для постачальника - платника ПДВ робиться розрахунок суми податку за встановленою ставкою і в результаті визначається загальна сума, що підлягає сплаті за цим рахунком.
Посадовими особами, що підписують рахунок-фактуру, формою бланка визначені керівник підприємства і головний бухгалтер. Однак для рахунка-фактури такими особами можуть також бути:
- перший підпис: керівник або його заступник; головний економіст; керівник відділу збуту (комерційного відділу) тощо;
- другий підпис: головний бухгалтер або його заступник; старший бухгалтер; бухгалтер відділу реалізації тощо.
Печатка на рахунку-фактурі не ставиться. Рахунок-фактура виписується в тій кількості примірників, яка необхідна для всіх учасників розрахунків. Як правило, в операції беруть участь тільки дві сторони, тому рахунок-фактура виписується в двох примірниках, один з яких залишається у постачальника, інший передається покупцеві. Відомості із заповненого рахунка-фактури, до передання його платнику, заносяться в обліковий реєстр - журнал реєстрації рахунків-фактур.
Існують і інші комерційні документи, зокрема:
а) вагове свідчення - це документ, який оформлюється експортером чи третьою стороною, у якому засвідчується вага товарів даної партії. Цей документ посвідчує, що вантаж товару відповідає вантажеві, зазначеному в інших документах;
б) пакувальний аркуш і специфікація - часто потрібні митним властям для здійснення перевірки якогось пакувального місця. Специфікація зазвичай доповнює рахунок і містить перелік усіх видів і сортів товару, що входять у дану партію, із зазначенням кожного місця, кількості і роду товарів. У ній зазначено ціну товару.
Пакувальний лист — документ, у якому відображаються всі види й сорти товару, наявного в кожному товарному місці (наприклад, у контейнері, ящику, коробці), тобто він дає інформацію про кількість кожного сорту (число одиниць в упаковці) і номер упаковки (місця). Зазвичай його використовують тоді, коли одна упаковка містить різні за асортиментом товари. Цей лист може застосовуватись і як доповнення до рахунка-фактури. Це трапляється в разі відправлення великої кількості найменувань товарів, незбігу кількості, ваги або вмісту кожного індивідуального місця. Фактично вміст пакувального листа і рахунка-фактури є однаковим; відмінність полягає в тому, що в пакувальному листі відсутні ціни;
в) сертифікат контролю якості постачальником - це декларація, підписана експортером, про те, що товари були перевірені перед відправленням і їх якість відповідає договору закупівлі-продажу.
Покупець може запросити незалежного контролера для перевірки якості товарів перед відправленням. Ця незалежна особа потім оформить сертифікат перевірки якості третьою стороною. Сертифікат перевірки якості третьою стороною є документом, що представляє особливу цінність для покупця, оскільки цей об'єктивний висновок про те, що дані товари відвантажені постачальником у гарному стані й у відповідності зі специфікацією. Покупець може наполягати на наданні такого сертифіката і розпорядитися про проведення цієї перевірки третьою стороною як попередню умову оплати товарів; якщо він повинен оплатити товари, перш ніж побачить їх.
4. Транспортні документи
Транспортні документи виписуються вантажоперевізником як свідчення того, що товар прийнятий ним до перевезення.
Рис. 3.2. Різновиди транспортних документів
Залізнична накладна та її копія (дублікат) використовуються при міжнародних перевезеннях залізницею вантажів. Накладна — це документальне оформлення договору перевезення між відправником вантажу та адміністрацією залізниці. Основними відомостями, які містяться у накладній, є: назва станції призначення і прикордонних станцій, назва вантажу, відмітка про сплату (чи сума) фрахту. При перевірці залізничних накладних особливу увагу приділяють графі «Одержувач». Це пов’язано з тим, що конкретний одержувач вантажу не завжди збігається з покупцем товару. Залізнична накладна, як правило, виписується на мові країни, що отримує товар. Найменування товару в накладній може бути вказано в загальних виразах.
У залізничній накладній обов’язково робиться відмітка про кількість товару або його вагу, причому, якщо подано кілька накладних, загальна кількість чи маса товару має дорівнювати загальній кількості або масі, що вказується в рахунку.
Копії (дублікати) накладних і подібні їм документи, які видаються перевізником, вважаються правильно оформленими, якщо на них проставлені штампи перевізника чи установи, яка видала документ, або стоять підписи сторін.
Необхідно мати на увазі, що коли транспортним документом є накладні, то оригінали цих документів завжди супроводжують вантаж і виписуються вони, як правило, на ім’я покупця.
Авіанакладна, або квитанція повітряного сполучення — документ, який посвідчує наявність договору перевезення між відправником вантажу і перевізником на доставляння товару повітряними лініями.
У накладній указуються: найменування аеропортів відправлення і прибуття, перелік доданих до накладної документів, загальна цінність вантажу, сума платежу за перевезення, дата видачі накладної та ін. Авіанакладна має бути підписана не тільки представником перевізника, а й експортером.
Авіаційна транспортна накладна являє собою контракт на перевезення й розписку авіакомпанії за товари, прийняті під її відповідальність, і не є документом на право власності. Авіакомпанія передає товари вантажоодержувачу в аеропорті призначення, причому вантажоодержувач не зобов'язаний надавати оригінал цієї накладної.
Товари доставляються по повітрю дуже швидко, унаслідок чого виникають проблеми в експортера, що прагне одержати платіж перед передачею контролю над товарами іноземному покупцю. Для подолання цієї проблеми експортер (чи його банк) може адресувати товари банку-кореспонденту в країні призначення, якщо на це мається згода цього банку. Банк-кореспондент потім передасть ці товари чи документи тільки відповідно до отриманих інструкцій.
Автодорожна накладна виступає в ролі договору при використанні автомобільного транспорту. У ній указуються: дата відвантаження товару, назва вантажу, що підлягає перевезенню, назва отримувача, вартість перевезення тощо. Автодорожна накладна не є товаророзпорядчим документом, і вантаж видається вказаному в ній отримувачу.
Накладна складається у чотирьох примірниках (два для перевізника і по одному — для продавця і покупця), підписується перевізником і відправником вантажу. Якщо вантаж перевантажується кілька разів і складається з партій, то виписується стільки накладних, скільки використовується транспортних засобів і партій товару, що перевозиться.
Для експортера перевага використання транспортних накладних полягає в тому, що вони є необоротними і містять інформацію для судноплавної чи транспортної компанії про найменування й адрес вантажоодержувача, якому повинні бути доставлені товари. Вони не засвідчують право власності на ці товари, тому вантажоодержувач не зобов'язаний надавати підписаний оригінал коносамента, щоб одержати товари. На противагу цьому, якщо товари доставляються в місце призначення до надходження коносаменту, імпортер не має можливості прийняти товари, що поставляються, поки не одержить у своє розпорядження документацію.
Коносамент — документ, що видається відправнику вантажу про прийняття товару для перевезення морем.
Функції коносамента:
- посвідчує прийняття вантажу до перевезення (дата виписки коносаменту є датою відвантаження);
- слугує товаророзпорядчим документом;
- свідчить про укладення договору морського перевезення.
Виконуючи першу функцію, коносамент має вигляд розписки судновласника або його уповноваженого, що посвідчує навантаження товарів у відповідній кількості на судно для перевезення до встановленого місця призначення.
Друга функція коносамента — надавати право власнику оригіналу розпоряджатися вантажем — робить його товаророзпорядчим документом.
Третя функція коносамента — це його здатність бути єдиним доказом наявності морського перевезення. Цю функцію коносамент виконує при перевезеннях товарів на суднах регулярних ліній або при поставках товару відповідними партіями.
Коносамент містить відомості про назву судна і його власника; тоннажі судна; назви портів навантаження і розвантаження, кількість виданих примірників його оригіналів; він підписується капітаном судна або пароплавним агентом. Як правило, коносамент має вигляд надрукованого друкарським способом документа (мовою акредитива), в який вписуються зазначені вище відомості.
Коносаменти оформлюються у трьох і більше примірниках. Усі примірники або повний комплект коносамента є оригіналами, і на них ставиться штамп «оригінал». Кожний примірник коносамента підписується капітаном судна чи його агентом. У деяких випадках позначається порядковий номер оригіналу — перший, другий, третій. У коносаменті обов’язково вказується кількість складених оригіналів. Крім оригіналів, може бути виписана необхідна кількість копій коносамента, які юридичної сили не мають. Копії коносамента мають штамп «Копія». Кількість копій до складу примірників не входить. Коносамент має бути чистим. Чистим є той документ, який не має додаткових позначень або відміток про дефектний стан товару або упакування.
Види коносаменту:
1. Рейсовий коносамент - це морський коносамент для перевезення товарів на судах, що робить рейси за розкладом, для яких у місці призначення мається зарезервований причал — тобто коносамент для регламентованих перевезень, а не "разових плавань" без постійного маршруту чи розкладу. Він може бути використаний у тих же цілях, що і звичайний коносамент:
- як свідчення про контракт;
- як розписка за товари, прийняті на борт;
- як документ на право власності.
2. Короткий коносамент являє собою коносамент, що не містить умов і термінів перевезення транспортної компанії. Іншими словами, "дрібний шрифт" на зворотному боці коносамента відсутній. Тому він не є контрактом на перевезення між судноплавною компанією і експортером чи закордонним покупцем. Короткий коносамент містить посилання на умови перевезення, що можуть бути зазначені в якому-небудь іншому документі, наприклад:
а) у "основному документі";
б) на бланку стандартних умов перевізника, який можна одержати в конторах транспортної компанії.
Короткий коносамент являє собою "стандартну форму", використовувану деякими судноплавними компаніями.
3. Коносамент на змішані перевезення - в даний час, коли широко поширені контейнерні перевезення, товари все частіше перевозяться від місця узяття під відповідальність до місця доставки в тих самих контейнерах, але на різних видах транспорту. Ці товари, хоча і перевозяться двома чи більш видами транспорту, доставляються відповідно до одного контракту на перевезення, і перевізник чи експедитор несе відповідальність за ці товари протягом усього шляху. У цьому випадку експедиційне агентство оформляє один коносамент на змішані перевезення для покриття всього шляху від місця узяття під відповідальність до місця доставки.
Коносамент на змішані перевезення має наступні особливості:
а) експедитор бере на себе зобов'язання виконати чи організувати перевезення товарів від місця, де він бере їхній під свою відповідальність, до місця призначення;
б) якщо на ньому немає оцінки "не обертається", даний коносамент оформляється як документ на право власності;
в) експедитор передає товари в місця призначення тільки при наданні одержувачем підписаного екземпляра коносамента;
г) коносамент на змішані перевезення з моменту оформлення експедитором є свідченням того, що експедитор прийняв від відправника товари під свою відповідальність.
4. Чартерний коносамент - коли компанія чи окрема особа фрахтує (бере в наймання) судно в його власника, на борту може залишатися незаповнений вантажем простір. Експортер може укласти угоду з наймачем судна про завантаження товарів на частину вільного простору. У такому випадку контракт на перевезення укладається між експортером і наймачем даного судна, а не з його власником. Коносамент, оформлений на цей рейс, повинний містити вказівку "за чартер-партією", а контракт на перевезення - посилання на контракт про наймання даного судна.
5. Чистий коносамент — це коносамент, що не містить ніяких зауважень судноплавної компанії про дефектність товарів чи упакування.
6. Нечистий коносамент (коносамент із застереженнями) може містити висновок про те, що отримані товари чи їх упакування ушкоджені (зазначеним образом).
7. Іменний коносамент свідчить про те, що товар має бути доставлений відповідному одержувачу із зазначенням його назви й адреси. Такий документ не може бути переданий за допомогою звичайного індосаменту.
8. Ордерний коносамент виписується на користь відповідного одержувача або за його наказом і передбачає, що відправник вантажу може передати свої права третій особі, індосувавши коносамент, тобто проставивши на звороті свій підпис і печатку. Такий коносамент використовується в тих випадках, коли платіж здійснюється проти надання документів банку.
За останні роки було досягнуто значного спрощення документообігу. Коносаменти часто заміняються непередаваними документами, подібними до використовуваних в інших перевезеннях, ніж морські. Ці документи називаються "морськими накладними", "контейнерними накладними", "вантажними розписками" або варіантами таких виразів.
Непередавані документи цілком придатні для використання, за винятком випадків, коли покупець хоче продати товар у дорозі шляхом передачі паперового документа новому покупцю. Щоб це стало можливим, обов'язково має бути збережений обов'язок продавця надати коносамент відповідно до умов CFR і CIF. Проте якщо договірні сторони знають, що покупець не планує продажу транзитного товару, вони можуть спеціально домовитися про звільнення продавця від обов'язку надати коносамент, або, навпаки, застосовувати терміни CPT і CIP, де немає вимоги про надання коносаменту.
5. Страхові документи
Страхові документи виписуються при відвантаженні товару на умовах СІФ (CIF) або СІП (CIP). До страхових документів належать страхові поліси та страхові сертифікати (див. рис. 3.3).
Рис. 3.3. Основні типи страхових документів
Страхові документи видаються страховими компаніями і свідчать про наявність договору про страхування.
Імпортери, як правило, страхують товари на свою користь або на користь інших осіб, які отримують вантаж. Коли страхування входить в обов’язки експортера, договір зі страховою компанією укладається на користь імпортера або третьої особи. Якщо останній покупець невідомий, то страховий поліс може виписуватись на пред’явника.
У заяві про укладення договору страхування повинні вказуватись такі відомості:
- точна назва вантажу, вид упакування, кількість місць та маса вантажу;
- номери та дати коносаментів або інших перевізних документів;
- вид транспорту;
- спосіб відправлення вантажу (у трюмі або на палубі, купою або поодинці і т. п.);
- пункти відправлення, перевантаження та призначення вантажу;
- вартість вантажу (страхова сума);
- вид страхової відповідальності (умови страхування).
Договір страхування вважається укладеним з моменту, коли прийняття страхування підтверджено страховою компанією у письмовому вигляді. На вимогу страховика страхувальник зобов’язаний видати йому страхові документи (поліс або сертифікат).
Страхові документи не повинні бути датовані пізніше дати відвантаження. Страхові поліси, як правило, виписуються у валюті платежу. Мінімальна сума, на яку страхується товар, дорівнює 110% вартості СІФ відповідних товарів.
Основні реквізити страхового документа мають відповідати даним інших документів, а саме: назві товару, даті відвантаження, номеру транспортного документа, назві одержувача вантажу, експортера тощо.
Крім одного з основних видів ризику — ризику часткової або повної втрати, у страховому документі можуть бути вказані і додаткові ризики, які пов’язуються з форс-мажорними обставинами.
Страхові поліси, так само як і коносаменти, бувають іменні, ордерні або на пред’явника і можуть передаватися за допомогою простих або іменних індосаментів.
Існує три основних типи страхових документів.
а) Страховий лист - оформлюється страховим брокером як повідомлення про те, що були початі дії по оформленню страхового поліса чи сертифіката.
б) Страховий сертифікат – у ньому вказується вартість товарів і приводяться докладні зведення про відвантаження, а також про ризики, що покриваються. Він підписується експортером і страховою компанією. Якщо страховий поліс експортної компанії забезпечує "відкрите покриття" на всю її експортну торгівлю, то потрібно тільки страховий сертифікат.
Якщо експортер одержує відкрите покриття від страхової асоціації Ллойда чи іншої страхової компанії на усю свою експортну торгівлю, він готовить страховий сертифікат на кожне окреме відвантаження на бланку, наданому (і заздалегідь підписаному) даною страховою компанією.
в) Страховий поліс - докладні зведення про ризики, що покриваються і є свідченням договору про страхування. У полісі, що надає відкрите покриття, не повинні вказуватися докладні зведення про кожне конкретне відвантаження.Поліс "від усіх ризиків" не забезпечує страхування від усіляких ризиків, але покриває основні з них:
а) небезпеки морської подорожі (випадкова втрата чи ушкодження, що виникли в результаті затоплення, зіткнення, дії морської води, поганої погоди чи посадки на мілину);
б) викидання вантажу за борт (утрата, викликана рішенням капітана судна викинути частину товарів за борт для полегшення судна у випадку небезпеки);
в) пожежа, включаючи ушкодження від диму;
г) крадіжка (навмисне злодійство, а не дрібні крадіжки з боку суднової команди);
д) ушкодження при завантаженні, перевантаженні або розвантаженні.
Цей поліс не покриває втрат чи ушкоджень у результаті страйків чи повстань, цивільних безладів, а також війни чи захоплення судна (під час військових дій піратами). Страхування від цих ризиків здійснюється окремо шляхом виплати додаткового внеску.
Виплата відшкодування здійснюється тільки в тому разі, якщо в полісі чітко обумовлено можливу причину збитків. Страхування проти перелічених вище ризиків здійснюється практично завжди. Зазвичай здійснюється страхування проти таких ризиків (причому переважно за всіма ними виплачується додаткова премія): крадіжка і недопоставка товарів, забастовки, страйки, заворушення в країні, війни, приховані дефекти судна (його корпусу, двигунів), пошкодження вантажу через контакт з прісною водою, нафтою та іншим вантажем, т.зв. “берегові ризики”, тобто сходження з рейок, зіткнення, землетрус, повінь, перевертання, шторми, збитки, завдані в результаті поломки або втрати товару, поломки холодильного обладнання, властива товару вада, затримки.
Ризиками, що покриваються страхуванням, є такі:
- “вільні від часткової аварії” — це означає, що страховик не платить за вимогами відшкодування випадкової, часткової втрати;
- “відповідальність за часткову аварію” — це означає, що страхувальник платить за випадково зазнані втрати;
- “франшиза” — являє собою встановлений відсоток втрат, менше якого виплата відшкодування не здійснюється;
- “загальна аварія” — збитки, що їх включають у це поняття, можуть бути завдані у результаті умисних дій, до яких команда корабля вдається в аварійних ситуаціях в інтересах усіх тих сторін, що їх тією чи іншою мірою зачіпають наслідки цієї ситуації. Цими сторонами є власник вантажу, власник судна або особа, яка отримує плату за фрахт. Останньою може бути власник судна. Втрати в результаті загальної аварії розподіляються між сторонами пропорційно їхній участі в даному заході. Типовим прикладом загальної аварії може слугувати використання розбризкувачів або пари для гасіння пожежі на судні. В результаті вмістові судна та вантажу часто завдається шкода, і збитки діляться між сторонами пропорційно їхній участі. Всі генеральні поліси страхуються власником вантажу на випадок покриття частини втрат у результаті загальної аварії, якщо його товар не постраждав.
Серед страхових документів розрізняють два їх види: разовий поліс і генеральний. Разовий поліс є документом, який доказує покриття транспортних ризиків при разових перевезеннях. Він є доказом укладеного між експортером і страховою компанією договору про страхування. Генеральний поліс – це документальний доказ покриття ризику перевезень, які повторюються. В рамках цього поліса складаються страхові сертифікати на окремі транспортні операції.
6. Фінансові документи
До фінансових документів відносять чеки та векселі (прості та переказні). У міжнародному платіжному обороті найширше використання мають векселі.
Вексель — це цінний папір, що засвідчує безумовне та беззаперечне боргове зобов’язання. Існують два основні види векселів: прості та переказні (тратти).
Простий вексель — це боргове зобов’язання імпортера здійснити платіж.
Переказний вексель (тратта) — письмовий наказ здійснити платіж певній особі у певний строк, який виставляється експортером на іноземного імпортера.
У складанні простого векселя беруть участь дві особи — векселедавець (платник) та векселедержатель (отримувач коштів за векселем), перевідного векселя — три особи — трасант (особа, яка видала вексель чи наказ платити), трасат (платник за векселем) та ремітент (особа, на користь якої видано вексель).
У міжнародних розрахунках найчастіше використовується переказний вексель. Форма векселя має важливе значення, оскільки при її недотриманні вексель втрачає силу зобов'язання.
Реквізити векселя (тратти) включають:
- вексельна позначка (мітка), тобто визначення документа як векселя;
- сума векселя (безумовна вказівка виписати певну суму грошей);
- назва трасата (боржника);
- строк платежу;
- місце платежу;
- ремітент (отримувач);
- дата і місце складання векселя;
- підпис векселедавця (кредитора).
Якщо у векселі відсутній хоча б один з перелічених реквізитів простого чи перевідного векселя, цей документ не матиме сили тратти чи простого векселя за винятком кількох випадків, а саме:
- за відсутності вказівки на місце платежу, місце позначене біля найменування платника і є місцем платежу векселя;
- за відсутності вказівки на місце видачі векселя, місцем видачі є місце, вказане поряд з іменем векселедавця;
- вексель, у якому не вказаний строк платежу, є векселем, який підлягає оплаті за пред’явленням.
Послідовність операцій розрахунку покупця з продавцем за поставлені в кредит товари за допомогою простого векселя можна простежити на схемі (рис. 3.4):
Рис. 3.4. Схема вексельного розрахунку за допомогою простого векселя
Схема обігу переказного векселя виглядає так (рис. 3.5): фірма Х постачає товар фірмі А, а та, у свою чергу, свій товар - фірмі Z. До здійснення розрахунків фірма А виявляється одночасно і дебітором (перед X), і кредитором (перед Z). Фірма А може пустити в обіг переказний вексель, де пропонує фірмі Z у певний термін і в певному місці виплатити певну суму. Фірма А відсилає тратту фірмі Z для акцепту і акцептовану тратту (вексель) передає фірмі X. Фірма X, реалізуючи вексель, отримує платіж. Ланцюжок передач векселя може бути довшим і виявитися замкнутим.
Вексель є абстрактною угодою, тому що не вказується матеріальна основа боргу. Звідси випливає: предметом вексельного зобов'язання завжди є гроші, а не товари і не цінні папери. Роблячи пропозицію платнику (трасату) здійснити платіж за векселем, векселедавець (трасант) також вступає в зобов'язувальні відносини з ремітентом, оскільки у випадку відмови трасата виконати пропозицію трасанту останній сам повинен здійснити платіж за векселем. Згода трасата заплатити за векселем оформляється у вигляді акцепту. Платник може обмежити акцепт частиною суми, тоді по решті суми вексель не прийнятий.
Термін платежу за векселем має бути одним для всієї вексельної суми.
Вексель без вказівки терміну платежу розглядається як такий, що має сплачуватись при пред'явленні.
Рис. 3.5. Схема вексельного розрахунку за допомогою переказного векселя
Кредитор має три шляхи використання векселя:
- тримати до настання терміну оплати;
- використати для погашення своїх боргових зобов'язань;
- продати комерційному банку (облікувати вексель).
Вексель може виписуватись у будь-якій валюті. Але, як правило, він виписується у валюті країни, в якій має здійснюватись платіж. Вексель може бути виданий і в валюті іншої країни з оплатою в валюті країни платежу.
Застосування векселів у зовнішньоторговельних розрахунках підприємств може обмежуватися валютним законодавством.
У міжнародних розрахунках, найчастіше використовуються акцептовані векселі. Акцепт векселя — це підтвердження трасатом своєї згоди здійснити платіж за векселем. Акцепт векселя здійснюється у вигляді напису на лицьовому боці документа і підписується акцептантом. Необхідність акцепту спричинена тим, що зобов’язання трасата за переказним векселем виникають лише після його акцепту.
Гарантією за простими векселями і траттами є їх авалювання. Аваль — це гарантія платежу за простим та переказним векселем з боку аваліста, якщо боржник не виконав своїх зобов’язань за векселем. Він здійснюється на лицьовому боці векселя або на додатковому аркуші — алонжі і підписується авалістом.
Векселі є оборотними фінансовими документами. Їх передання здійснюється шляхом передавального напису — індосаменту. Такий напис здійснюється на зворотному боці векселя і підписується індосантом
Векселі, які виписані і підлягають оплаті в одній країні, називаються внутрішніми. Векселі, які виписані в одній країні, а підлягають оплаті в іншій, є іноземними (зовнішніми).
В основі розрахунків при операціях з іноземними векселями важливе значення має вексельний курс. Під вексельним курсом розуміють ціну іноземного векселя у національній валюті. При котируванні короткострокових вексельних курсів за основу береться курс «спот», при котируванні довгострокових вексельних курсів орієнтуються на курс «форвард».
Поряд з комерційними векселями широку сферу обігу мають і банківські векселі. Банківський вексель — це тратта, яку виставляють банки на своїх іноземних кореспондентів. Імпортери, купуючи ці векселі у національних банків і пересилаючи їх для експортерів, погашають у такий спосіб свої боргові зобов’язання.
Використання чеків у міжнародних розрахунках регулюється одноманітним чековим законом, який було прийнято у 1931 р. на Женевській конференції. Він визначає форму, реквізити, умови подання до оплати, індосамент чека та ін.
Чек – спеціальний документ, який містить письмове розпорядження банку видати (перерахувати) вказану в ньому суму грошей з поточного рахунку особи, яка підписала чек.
Для клієнтів зі стійким фінансовим становищем банк за наявності відповідної угоди може видати чек без депонування коштів. Такі чеки називаються без валютними, їх використання дуже обмежене.
Існують різні види чеків.
Банківський ордерний чек може за бажанням клієнта виступати замість переказу. Як правило, він відсилається банком безпосередньо отримувачу. Іноді чек вручається чекодавцю, щоб він передав або надіслав його отримувачу. В більшості випадків цей чек пред'являється отримувачем банку-кореспонденту банку чекодавця. Після перевірки підписів банку чекодавця може бути виписана сума в іноземній валюті. Якщо в банку-платника немає кореспондентських відносин з банком чекодавця, чек посилається банку, який має такі кореспондентські відносини, де й кредитується за рахунок отримувача.
Якщо пред'являючи чек, виписаний, як правило, в іноземній валюті, покупець вимагає національну валюту, сума виплачується за касовим курсом, який котирується на день оплати чека на валютній біржі чи на міжбанківському валютному ринку з даного виду розрахункових документів.
Клієнтський чек, за допомогою якого чекодавець здійснює платіж безпосередньо своєму партнеру, що в цілому виявляється швидше, ніж платіж за допомогою переказів. На відміну від банківського, клієнтський чек виставляється клієнтам на їхній банк. Це в більшості випадків розрахункові чеки на пред'явника, виписані в національній чи іноземній валюті залежно від домовленості сторін. Чекодавець пересилає чек своєму партнеру за кордоном, який пред'являє його своєму банку для кредитування рахунку. Якщо пред'явник чека визначається банком кредитоспроможним, йому одразу ж записується на кредит рахунку дана сума з відміткою "З умовою отримання". У даному випадку запис на кредитування рахунку отримувача здійснюється швидше, ніж при переказі. Якщо на думку банку, якому пред'явили чек, пред'явник не володіє відповідною платоспроможністю, банк не кредитує його рахунок відразу, а бере чек на інкасо і оплачує його після підтвердження свого кореспондента.
За способом передачі розрізняють три види чеків (див. рис. 3.6). Чек може передаватися однією особою іншій через індосамент, який здійснюється на зворотному боці чека. Індосамент засвідчує передання права за чеком і передбачає відповідальність особи, що здійснила індосамент, — індосанту перед держателями чека.
Чек на пред'явника - це чек, який виписується на будь-яку особу і може передаватися як з індосаментом, так і без індосаменту. Кожен власник чека вправі пред'явити його для оплати чи подати на інкасо. Його правомірність не підлягає перевірці.
Рис. 3.6. Види чеків залежно від характеру використання
Ордерний чек - це чек, який виписаний на користь певної особи чи за його наказом. Передання чека здійснюється шляхом індосаменту (інколи з поміткою «наказу»). У ньому однозначно названо одержувача, який може передати свої права на чек з допомогою так званого індосаменту третій особі. Для цього він пише на звороті текст: "Для мене на ордер фірми "Альфа" і підпис. Таким чином, фірма "Альфа" стала правомірною і може, в свою чергу, скористатися правами, які надає наявність чека, щодо банку платника чи особи, що виписала чек. Вона може також передати чек через механізм індосаменту іншим особам чи фірмам (за ордером). Останній, хто отримає чек, зобов'язаний довести своє право, пред'явивши безперервний ланцюг індосаментів. Цей вид чеків, як правило, використовується на міжнародному рівні. Цей вид чека найчастіше застосовується в міжнародному платіжному обігу.
Іменний чек - це чек, який виписується на користь певної особи. Передання чека проводиться за допомогою передавального напису з поміткою «не наказу», завірену нотаріально. При передачі даного чеку його держатель набуває тільки тих прав по чеку, які мав попередній чекодержатель.
Як гарантія платежу за чеком використовується аваль. За законодавством США дозволяється й акцепт векселя. Аваль на чеку здійснюється на лицьовому боці написом: «вважати за аваль» чи «як аваліст». Чек має чітко визначену форму письмового документа і виписується на спеціальному бланку, що видається чекодавцю банком або подібною кредитною установою.
Чекодавець володіє правом виписувати чек і в національній, і в іноземній валюті, але для цього він повинен мати валютний рахунок в своєму банку. Банки, як правило, виписують чеки в тій іноземній валюті, яку мають за кордоном на рахунках у банках-кореспондентах. Однак при виставленні чека в іноземній валюті необхідно враховувати законодавство як місця виставлення чека, так і місця платежу, оскільки хоча б в одному з них чек може попадати під дію валютних обмежень.
Чеки сплачуються за пред'явленням за рахунок коштів чекодавця. Банк на території України приймає від чекодержателя іменні чеки до сплати лише на інкасо. Приймання чеків на інкасо до банку для одержання платежу вважається пред'явленням чека до сплати.
Інкасо чеків, пред'явлених банком на інкасо до іноземних банків, здійснюється відповідно до вимог законодавства держави, де здійснюється платіж (покриття).
Зарахування коштів та видача готівки за інкасованим чеком здійснюються банками (установами) після одержання відшкодування за чеком від платника. їх зарахування на рахунок чекодержателя або на рахунок банку (установи), з якого здійснюється виплата коштів за чеком чекодержателю, якщо останній не має рахунка в банку (установі), здійснюється не пізніше ніж на третій банківський день після надходження їх на кореспондентський рахунок банку (установи).
Про відмову платника від сплати чека на чеку має ставитися відповідна відмітка про це із зазначенням дати пред'явлення чека до сплати, а також причин відмови. Факт відмови має засвідчуватися платником до закінчення строку сплати чека.
Спори щодо несплати чека вирішуються між чекодавцем та чекодержателем у порядку, визначеному відповідним законодавством країни за місцезнаходженням платника.
Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 р. № 520 встановлює єдині правила і порядок проведення уповноваженими банками та фінансовими установами операцій з чеками в іноземній валюті.
Відповідно до цього Положення чек, як розрахунковий документ установленої форми, містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) платнику про сплату держателю чека (чекодержателю) зазначеної в ньому суми коштів в іноземній валюті протягом встановленого строку.
Світовий досвід говорить про те, що найбільш поширеними серед всіх видів чеків є іменні. Вони мають найбільший ступінь захисту, як при їх відшкодуванні так і у випадку їх втрати.
Іменні чеки мають містити чітко визначені реквізити, а саме:
- назву документа - "чек", що зазначено в тексті документа тією мовою, якою його складено (або без назви, якщо чек виписаний в таких країнах, як Великобританія, США, Канада, Австралія, Німеччина та ін.);
- розпорядження сплатити певну суму чекодержателю;
- назву та реквізити емітента та платника;
- назву для юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові для фізичної особи чекодержателя, на користь якого здійснюється платіж;
- зазначення валюти та суми чека;
- дату складання та номер чека;
- місце видачі чека;
- підпис особи, яка видає чек (чекодавець).
У разі відсутності цих реквізитів чек вважається недійсним, повертається чекодержателю та не приймається банком на інкасо. Термін дії іменного чека зазначено на чеку. У разі, якщо такий запис відсутній, термін дії чека становить 6 місяців з дня його видачі.
Банк на території України приймає від чекодержателя іменні чеки в іноземній валюті до сплати лише на інкасо. Чеки в іноземній валюті І групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України (далі - І група Класифікатора) та ІІ групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України приймаються банком до сплати на інкасо тільки від їх власників після пред'явлення документів, що посвідчують особу, або за їх нотаріально посвідченою довіреністю.
Фізичні особи (резиденти та нерезиденти), які мають поточний рахунок в іноземній валюті в банку, можуть одержати покриття за чеками на свій рахунок, номер якого зазначають у заяві про приймання до сплати на інкасо чеків в іноземній валюті. Фізичні особи (резиденти та нерезиденти), які не мають поточного рахунку в іноземній валюті в банку, одержують кошти за чеком готівкою.
Положення встановлює обов'язкові реквізити і для дорожніх чеків. Дорожній чек – розрахунковий документ, що виражений в іноземній валюті та використовується як засіб міжнародних розрахунків неторговельного характеру і є грошовим зобов'язанням чекодавця виплатити зазначену в чеку суму чекодержателю (одержувачу, власнику), підпис якого проставляється в зазначеному місці під час продажу.
Дорожній чек має містити такі реквізити:
- назву документа - "дорожній чек" ("travelers cheque");
- назву компанії емітента, що випустила чек: American Express, Visa, Thomas Cook, Citi Corp., Bank of America, Swiss Bakers Travelers Cheques тощо;
- назву платника та його реквізити;
- підписи уповноважених осіб компанії емітента;
- номінал та назву іноземної валюти;
- серію та номер;
- місце для підпису особи, що має намір купити чек;
- місце для підпису чекодержателя при сплаті чека.
Термін дії дорожніх чеків не обмежений.
Дата та місце заповнення чека зазначаються в інформаційному повідомленні про продаж дорожнього чека. Дорожні чеки емітуються у певному номіналі. Дорожні чеки виписуються на одного власника, рідше на двох (підписи власника (двох власників) ставляться в зазначеному місці в день продажу). Чеки на двох власників можуть використовуватися ними. Будь-який з двох підписів є дійсним при одержанні готівкових коштів за чеком.
Операції з купівлі (сплати) та продажу дорожніх чеків (обмін готівкової іноземної валюти на чеки в іноземній валюті, далі – продаж) здійснюються банком за іноземну валюту І групи Класифікатора або за гривні. Відшкодування втрачених чекодержателями дорожніх чеків здійснюється банком на підставі укладених угод з емітентом дорожніх чеків.
ДОКУМЕНТИ ТА УМОВИ ПОСТАВОК У ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИХ ОПЕРАЦІЯХ