Правопорушення у сфері охорони здоров’я і юридична відповідальність

КАФЕДРА ПАТОЛОГІЧНОЇ АНАТОМІЇ, СУДОВОЇ МЕДИЦИНИ ТА ПРАВА

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

для студентів ІV курсу медичного факультету

по підготовці до практичного заняття

Тема заняття № 8. Правопорушення у сфері охорони здоров’я і юридична відповідальність.

Актуальність теми. Чинне законодавство України передбачає достатньо сувору відповідальність за протиправні дії, вчинені лікувальними закладами та медичними працівниками під час здійснення ними своєї діяльності. Юридична відповідальність – це передбачені законом вид і міра державно-владного (примусового) зазнання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення.

Юридична відповідальність медичного працівника за професійне правопорушення — це застосування до особи, яка вчинила правопорушення при виконанні професійних обов’язків у сфері медичної діяльності, заходів державного примусу, передбачених правовими нормами, які супроводжуються необхідністю для винного зазнати певних втрат особистого, організаційного або майнового характеру. Медичним працівникам необхідно знати види дефектів надання медичної допомоги та можливі міри відповідальності за правопорушення в галузі охорони здоров’я.

Загальна мета – формування знань про відповідальність за правопорушення в галузі охорони здоров’я.

Теоретичні питання, що підлягають доповідям та обговоренню на практичному занятті:

Охарактеризуйте поняття юридичного конфлікту як підстави захисту прав суб’єктів медичних відносин.
Які форми захисту прав суб’єктів медичних правовідносин Ви знаєте?
Які неюрисдикційні форми захисту прав суб’єктів медичних правовідносин Ви знаєте? Які, на Вашу думку, є найдієвішими і чому?
На які суспільні відносини посягають медичні правопорушення?
Які види юридичної відповідальності за правопорушення у сфері охорони здоров’я передбачено чинним законодавством України?
Розкрийте суть цивільно-правової відповідальності у сфері охорони здоров’я.
Окресліть процедуру притягнення до дисциплінарної відповідальності медичного працівника на підставі висновку за результатами клініко-експертної оцінки про виявлені недоліки (ситуація моделюється студентом самостійно)?
Назвіть види адміністративних правопорушень, що можуть вчинятися суб’єктами медичних правовідносин.
Назвіть медичні злочини, за які працівники сфери охорони здоров’я можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності.
Охарактеризуйте особливості юридичної відповідальності пацієнтів.

Юридична відповідальність медичного працівника за професійне правопорушення – це застосування до особи, яка вчинила правопорушення при виконанні професійних обов’язків у сфері медичної діяльності, заходів державного примусу, передбачених правовими нормами, які супроводжуються необхідністю для винного зазнати певних втрат особистого, організаційного або майнового характеру.

Види відповідальності лікарів за вчинені правопорушення:

1) кримінальна;

2) цивільна;

3) адміністративна;

4) дисциплінарна.

Цивільно-правова відповідальність у галузі охорони здоров’я – це вид юридичної відповідальності, який виникає внаслідок порушення майнових або особистих немайнових прав людини у сфері охорони здоров’я і полягає в необхідності відшкодування шкоди.

До особистих немайнових благ громадян, які безпосередньо пов’язані з медичною діяльністю, відносяться перш за все життя і здоров’я. З цієї причини можна стверджувати, що цивільно-правова відповідальність – це своєрідний засіб забезпечення захисту особистих немайнових прав (життя і здоров’я) пацієнтів при наданні медичної допомоги.

Основними документами, які складають нормативно-правову базу, що визначає майнову відповідальність медиків за вчинення професійних правопорушень, є:

— Цивільний кодекс України;

— Закон України «Про захист прав споживачів» від 01.12.2005 року

Сучасне законодавство визначає такі умови настання цивільно-правової відповідальності у сфері медичної діяльності:

1. Протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) медичного персоналу.

2. Заподіяння шкоди пацієнту.

3. Причиновий зв’язок між протиправністю та настанням шкідливих наслідків.

4. Вина заподіювача шкоди.

Протиправність – це наявність певного відступу від правил (норм) надання медичної допомоги, порушення суб’єктивного права пацієнта. Протиправність може виражатись як у дії, так і в бездіяльності. Наприклад, під стандартизацією, яка запроваджується у практику охорони здоров’я, розуміють використання певних стандартів (протоколів) ведення хворих з тими чи іншими захворюваннями. Відступ від таких стандартів у лікуванні захворювання, при настанні несприятливого результату, є протиправним і може розглядатись як одна з умов настання цивільно-правової відповідальності медичної установи. А порушення суб’єктивного права пацієнта може виражатись у недостатньому інформуванні його з боку медичного працівника про наступне медичне втручання, у результаті чого порушується суб’єктивне право пацієнта на поінформовану добровільну згоду на медичне втручання.

Шкода – це матеріальні збитки, які виражаються у зменшенні майна потерпілого пацієнта і (або) зменшенні його нематеріального блага (життя, здоров’я). Різновидами шкоди як результату протиправного медичного втручання є:

— майнова (реальні втрати, неотримані доходи, витрати на харчування, лікування, догляд тощо);

— моральна (фізичні та моральні переживання пацієнта, який постраждав у результаті медичного втручання).

Фізична шкода здоров’ю визначається відповідно до Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року.

Майнова шкода визначається в результаті підрахунків втраченого заробітку, витрат на лікування, додаткове харчування, придбання ліків, догляд і таке ін. Іншими словами – це все ті витрати, які в пацієнта виникли у зв’язку із заподіянням йому шкоди, а також всі доходи, які потерпілий міг би точно отримати. Ці обставини повинні бути підтверджені документально. Наприклад, витрати на додаткове харчування визначаються на основі довідки медичної установи про раціон додаткового харчування і довідки про ціни на продукти, що склалися у тій місцевості, де потерпілий зазнав витрат. Відповідно витрати на лікарські засоби встановлюються на підставі чеків, товарних накладних, а за їх відсутності – за допомогою витягу з медичної карти стаціонарного (амбулаторного) хворого, де відзначено, які ліки призначались і потім застосовувались, та довідки з аптечного управління, де буде зазначено вартість ліків на ринку фармпослуг за певний місяць.

Адміністративна відповідальність медичного працівника – це окремий варіант юридичної відповідальності, яка настає у разі вчинення правопорушення, передбаченого адміністративним законодавством.

Сучасна ситуація розвитку охорони здоров’я в Україні, коли створена нормативно-правова база медичної діяльності, формується медичне право, свідчить про значущість адміністративного права та адміністративно-правової відповідальності як дієвого засобу регламентації всієї сфери медичної діяльності.

Слід зазначити, що суспільні відносити, які регулюються адміністративним правом, є владними відносинами. Це означає, що в них завжди бере участь той суб’єкт, який представляє інтереси держави, тобто публічно-правові інтереси. Це поряд з тим, що адміністративне право регулює суспільні відносини у сфері державного управління (у сфері виконавчої влади), дає підстави вважати синонімом адміністративного права термін „управлінське право”. Оскільки між тими, хто управляє, і тими, ким управляють, у системі адміністративного права немає відносин рівності, властивих цивільно-правовому регулюванню, сторони управлінських відносин не знаходяться на одному правовому рівні, тобто вони в юридичному розумінні не рівні.

Для розумінні ролі та значення даного виду відповідальності медичних працівників, наведемо загальні принципи адміністративної відповідальності. До них відносяться:

1. Адміністративна відповідальність настає не за будь-яке правопорушення, скоєне у галузі державного управління. Перелік сфер застосування самих правопорушень наведений в Кодексі України про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984 р.(далі – КпАП). Для медичних працівників найбільше значення мають адміністративні правопорушення у галузі охорони здоров’я населення (глава 5).

2. Адміністративна відповідальність поширюється як на фізичних, так і на юридичних осіб, які діють у сфері, що регулюється правилами, не залежно від форми власності, підвідомчості.

3. Заходи адміністративної відповідальності застосовуються спеціальними суб’єктами, уповноваженими розглядати справи про адміністративні правопорушення.

4. Заходи адміністративної відповідальності застосовуються згідно з особливим процесуальним порядком – провадженням у справах про адміністративні правопорушення.

5. Адміністративна відповідальність безпосередньо виражається у застосуванні до осіб, які вчиняють правопорушення, адміністративних стягнень.

Серед адміністративних правопорушень, які перелічені в КпАП і мають найбільше значення в контексті медичної діяльності, необхідно зазначити такі:

Ухилення від медичного огляду чи медичного обстеження (ст. 44-1);
Ухилення від обстеження і профілактичного лікування осіб, хворих на венеричну хворобу (ст. 45);
Порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування донорської крові та (або) її компонентів і препаратів (ст. 45-1);
Умисне приховування джерела зараження венеричною хворобою (ст. 46)та інші.

Діючий КпАП визначає такі види адміністративних стягнень (ст. 23):

1) попередження;

2) штраф;

3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення;

4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

5) позбавлення спеціального права, наданого громадянинові;

6) виправні роботи

7) адміністративний арешт;

8) адміністративне видворення за межі України іноземного громадянина або особи без громадянства.

Дисциплінарна відповідальність медичного працівника – це окремий варіант юридичної відповідальності, яка настає у випадку порушення трудових обов’язків. Слід особливо підкреслити, що мова йде саме про порушення трудових обов’язків медичного працівника. Причому якщо розглядати дані порушення, то дисциплінарна відповідальність – найменш суворий варіант.

Важливо визначити, що ж саме може складати порушення трудового законодавства. Відповідь на дане запитання треба розглядати в контексті прав та обов’язків працівника перед роботодавцем.

Працівник зобов’язаний:

чесно і сумлінно працювати;
своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу;
додержуватись трудової і технологічної дисципліни;
додержуватись вимог нормативних актів про охорону праці;
дбайливо ставитись до майна власника, з яким укладено трудовий договір (ст. 139 КЗпП).

У зв’язку з цим за недотримання будь-якого з перелічених обов’язків медичний працівник може бути притягнений до дисциплінарної відповідальності. Протиправною є така поведінка (тобто дії або бездіяльність) працівника, яка не відповідає встановленим правилам. Наприклад, запізнення на роботу, прогул, поява на роботі в стані сп’яніння. Рівно ж протиправною є відмова від виконання законного розпорядження керівника закладу охорони здоров’я (роботодавця), недотримання правил роботи на відповідному устаткуванні, правил зберігання сильнодіючих речовин, а також отруйних, наркотичних речовин і таке ін.

Не може розглядатись як підстава для накладення дисциплінарного стягнення невиконання трудових обов’язків за відсутності належного медичного устаткування, нормальних умов праці, належної кваліфікації медичного персоналу. За умови іншого способу розв’язання цього питання фінансові, організаційні та багато інших проблем вітчизняної охорони здоров’я можуть бути в аспекті відповідальності перекладені на окремих медичних працівників. Цікавим є міжнародний досвід дисциплінарно-правового регулювання медичної діяльності. Так, наприклад, в деяких зарубіжних країнах дисциплінарні стягнення на медичних працівників накладаються професійними асоціаціями, в статутах і правилах яких закріплені такі повноваження. Як дисциплінарні стягнення до порушників застосовують догану, штраф, тимчасове відсторонення від заняття медичною практикою, позбавлення права на здійснення медичної діяльності.

Особливістю правового статусу медиків відносно дисциплінарної відповідальністю є їх подвійний статус – як працівників конкретного медичного закладу (типові відносини працівника і роботодавця) і як медиків за кваліфікацією, тобто осіб, зобов’язаних надавати невідкладну медичну допомогу в будь-якому місці. Іншими словами, професійні обов’язки лікарів ширші, ніж їх трудові обов’язки, що виконуються за місцем праці.

Відповідно до ст. 51 КЗпП, п. „з” ст. 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я передбачено скорочений робочий день для медичних працівників. У залежності від посади і (чи) спеціальності тривалість робочого часу медичних працівників визначається у Наказі МОЗ України від 25.05.2006 р. „Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров'я”, де передбачено такі скорочені варіанти тривалості робочого часу у залежності від посади і (чи) спеціальності:

38,5 годин на тиждень (для лікарів та фахівців з базовою та неповною вищою медичною освітою (середнього медичного персоналу), медичних реєстраторів, дезінфекторів закладів охорони здоров'я (структурних підрозділів) за винятком тих, хто працює у шкідливих умовах праці);
33 години на тиждень (для лікарів лікарів, зайнятих виключно амбулаторним прийомом хворих);
40 годин на тиждень (наприклад, для керівників закладів та установ охорони здоров'я, їх заступників, головних бухгалтерів та їх заступників, керівників відділів, служб та інших підрозділів (за винятком лікарів та фахівців з базовою та неповною вищою медичною освітою - керівників структурних підрозділів та закладів охорони здоров'я, у тому числі амбулаторно-поліклінічних), головних фахівців (головних медичних сестер, головних фельдшерів, головних інженерів, головних енергетиків, головних технологів тощо), фахівців, технічних службовців та робітників (за винятком тих, хто працює у шкідливих умовах праці));
18 годин на тиждень (для вчителів І-ХІІ класів шкіл, вчителів-дефектологів та логопедів закладів охорони здоров'я (крім будинків дитини));
20 годин на тиждень (для завідувачів логопедичних пунктів, логопедів будинків дитини);
30 годин на тиждень (для вихователів, старших вихователів закладів охорони здоров'я);
36 годин на тиждень (для вихователів-методистів закладів охорони здоров'я, вихователів будинків дитини).

Вітчизняний законодавець виділяє два види дисциплінарних стягнень:

1. Догана.

2. Звільнення за відповідними підставами.

Відповідно до законодавства кримінальна відповідальність настає за злочин – вчинення особою суспільно-небезпечного винного діяння, яке містить склад злочину, що передбачений Кримінальним кодексом України.

Під професійним медичним злочином слід розуміти умисне або необережне діяння, вчинене медичним працівником при виконанні професійних обов’язків, заборонене кримінальним законом під загрозою покарання.

У діяльності медичних працівників умисні злочини зустрічаються рідше, ніж необережні. Серед злочинів першої групи (умисні) найбільш суспільно небезпечним є ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 ККУ). Водночас серед необережних злочинів найбільш актуальними є неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 ККУ), вбивство через необережність (ст. 119 ККУ) і необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128 ККУ).

Обставини, які виключають злочинність діяння. З позицій медичного права вкрай важливо орієнтуватися у питаннях, пов’язаних з обставинами, що виключають злочинність діяння. Серед інших, зазначених у розділі 8 ККУ, для вивчення кримінально-правової відповідальності медичних працівників мають значення два:

— крайня необхідність (ст. 39 ККУ);

— діяння пов’язане з ризиком (ст. 42 ККУ).

Щодо крайньої необхідності кримінальний закон визначає, що не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Мова йде про те, що професія лікаря, її специфічні особливості, пов’язані з наданням екстреної (ургентної) медичної допомоги (анестезіологія, хірургія, трансплантологія, невідкладна кардіологія та ін.), нерідко пов’язані з поняттям крайньої необхідності, оскільки дії лікарів скеровані на „усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі”. Для того, щоб такі випадки дійсно могли бути розглянуті з позиції крайньої необхідності, що передбачає виключення злочинності діяння лікаря, необхідно вказати критерії правомірності акту крайньої необхідності у сфері медичної діяльності. До них відносяться:

1. Небезпека повинна бути справжньою (реальною). Патологічний стан, який потребував надання екстреної медичної допомоги, що пов’язана із заподіянням шкоди здоров’ю людини, повинен бути таким насправді.

2. Небезпека повинна становити реальну загрозу. Тут мова йде про те, що захворювання (травма) безпосередньо (а не опосередковано, проявившись через визначений час) загрожує життю і здоров’ю людини.

3. Усунути цю небезпеку за даних обставин не можна іншими засобами, крім тих, які пов’язані із заподіянням шкоди. Іншими словами, без заподіяння шкоди людині за даних обставин не можливо усунути ту причину (захворювання, травму), яка становить небезпеку для життя і здоров’я.

Діяння пов’язане з ризиком – ще одна підстава, що виключає злочинність у діях медичного працівника. Стаття 42 ККУ визначає, що не є злочином діяння, яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

Професія лікаря пов’язана з необхідністю експериментування у певних ситуаціях. Це необхідно як для розвитку медичної науки, так і для порятунку життя та здоров’я окремої людини, якій традиційні методи і засоби медицини вже не можуть допомогти. Як і у випадку з крайньою необхідністю, слід звернути увагу на умови правомірності діяння пов’язаного з ризиком у медичній діяльності. До них відносяться:

1. Шкода здоров’ю заподіюється для досягнення соціально корисної мети. Експеримент не повинен проводитись заради експерименту – він спрямований на розвиток медичної науки або на порятунок життя і здоров’я окремої людини.

2. Ця мета не може бути досягнута звичними засобами, не пов’язаними з ризиком. Якщо надавати допомогу особі, яка її потребує, можна було звичайним, традиційним, не пов’язаним з ризиком способом, то в цьому випадку, при заподіянні шкоди здоров’ю людини, дії лікаря є злочином.

3. Шкідливі наслідки при ризику медичний працівник усвідомлює лише як побічний і можливий варіант його дій.

4. Медичний працівник володіє відповідними знаннями та вміннями, які дозволяють у даній конкретній ситуації попередити настання шкідливих наслідків.

5. Медичний працівник вжив достатніх, на його думку, заходів для відвернення шкоди для життя і здоров’я пацієнта.

За наявності всіх цих умов ризик, на який пішов медик при виконанні свої професійних обов’язків, буде обґрунтованим, це стане обставиною, яка виключатиме злочинність діяння.

Медичний працівник з позиції кримінального права розглядається з урахуванням двох особливостей. Перша полягає у сприйнятті медика як загального суб’єкта вчинення злочину. Друга – зводиться до сприйняття медичного працівника як спеціального суб’єкта вчинення злочину, пов’язаного з фактом здобуття медичної освіти. Керуючись такими особливостями, а також можливістю медика виконувати певні службові обов’язки, всі злочини, за які медичні працівники можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності, поділяються на три групи:

1. Професійні медичні злочини.

2. Службові медичні злочини.

3. Злочини, за які медичні працівники притягуються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

До першої групи відносяться злочини, які пов’язані з професійною діяльністю медичних працівників. До суспільно небезпечних діянь, заборонених ККУ під загрозою покарання і пов’язаних з медичною діяльністю, відносяться:

неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131);
розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132);
незаконне проведення аборту (ст. 134);
неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей (ст. 137);
незаконна лікувальна діяльність (ст. 138);
ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139)
неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140);
порушення прав пацієнта (ст. 141);
незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142);
порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143);
насильницьке донорство (ст. 144);
незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145);

— підміна дитини (ст. 148);

незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151);
незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 319);
порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 320);
порушення правил боротьби з епідеміями (ст. 325) тощо.

Другу групу злочинів, за які медичні працівники можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності, складають суспільно небезпечні діяння, які пов’язані з виконанням медиком службових обов’язків. У ККУ передбачено склади злочинів у сфері службової діяльності. Деякі з них можуть мати відношення і до медичних працівників, але тільки до тих, які є службовими особами. Мова йде про такі злочини, як:

розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст.132)
неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей (ст. 137)
порушення права на безоплатну медичну допомогу (ст. 184);
зловживання владою або службовим становищем (ст. 364);

— перевищення влади або службових повноважень (ст. 365);

— службове підроблення (ст. 366);

— службова недбалість (ст. 367);

— одержання хабара (ст. 368) та інші.

Тестові завдання:

Незаконне розголошення лікарської таємниці - це… (в розумінні ст. 145 Кримінального кодексу України від 05.04.2001). Оберіть правильний варіант відповіді:

1) умисне розголошення таємниці службовою особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки;

2) неумисне розголошення таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки;

3) умисне розголошення таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило нетяжкі наслідки;

4) умисне розголошення таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки;

5) розголошення таємниці з необережності особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки.

Цивільний позов у кримінальній справі, пов’язаній з неналежним наданням медичної допомоги, повинен пред’являтись до:

1) закладу охорони здоров’я, а підсудний виступатиме третьою особою, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні цивільного відповідача;

2) підсудного, який виступатиме відповідачем по справі;

3) закладу охорони здоров’я, а третьої особи в даному випадку не передбачено чинним законодавством;

4) закладу охорони здоров’я та обвинуваченого, які виступатимуть співвідповідачами по справі;

5) жодна з відповідей правильна.

У відповіді під яким номером неправильно вказано нормативний документ, що становить нормативно-правову базу для притягнення медичних працівників до дисциплінарної відповідальності:

1) трудовий договір, укладений між медичним працівником та закладом охорони здоров’я;

2) колективний договір, що діє у конкретному закладі охорони здоров’я;

3) Закон України «Про охорону праці»;

4) Кодекс законів про працю України;

5) Дисциплінарний Статут медичних працівників.

4. У відповіді під котрим номером правильно вказано обсяг моральної шкоди:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи;

5) усі варіанти відповідей є правильними.

5. Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за кримінальні злочини у галузі охорони здоров'я вчинені медичними та фармацевтичними працівниками, а саме:

1) порушення правил керування транспортним засобом, якщо це спричинило смерть особи;

2) неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником;

3) порушення встановленого законом порядку проведення операційного втручання, якщо це спричинило смерть пацієнта;

4) умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини;

5) умисне вбивство на замовлення.

Ситуативні задачі

Задача 1. У квітні 2006 р. гр. Ц. звернувся за медичною допомогою до лікаря-кардіолога гр. Т. до центральної районної лікарні з приводу поганого самопочуття. Лікар подивившись на ЕКГ серця, що було попередньо зроблене, жодних відхилень не виявив. Оглянувши шию пацієнта, лікар зробив висновок, що зважаючи на ріст гр. Ц., у нього може бути защемлення. Після проведеного медичного втручання щодо вправляння диску у шийному відділі хребта, стан пацієнта значно погіршився. З кінця квітня і до початку червня гр. Ц. знаходився на лікуванні у спеціалізованій клінічній лікарні. Було встановлено діагноз – підвивих атланто-аксіального з’єднання та призначено лікування, зокрема фіксуючий комірець. Після проведення службової перевірки управлінням охорони здоров’я було встановлено, що лікар сертифікату по масажу і мануальній терапії немає. У висновку експерта було відзначено, що лікар – кардіолог не повинен був проводити жодних фізичних маніпуляцій на шийному відділі хребта хворого. …лікар міг спричинити травму – розтягнення м’язів шиї, що супроводжувалося відчуттям болю.

Проаналізуйте ситуацію, дайте її правову характеристику. Вкажіть, які правові та деонтологічні норми було порушено. Визначте вид юридичної відповідальності за вчинене діяння медичним працівником.

Задача 2. Гр. А., 1938 р. н., звернувся до лікаря терапевта амбулаторно-поліклінічного закладу зі скаргами на біль голови, підняття тиску. У цей день він, незважаючи на вік і стан здоров’я, провів в очікуванні практично всю зміну цього лікаря, оскільки вона приймала пацієнтів не кваплячись, а також відлучалась зі свого кабінету без жодних пояснень хворим, що очікували в черзі. За 30 хв. до закінчення своєї роботи лікар повідомила, що сьогодні вже більше нікого приймати не буде, оскільки повинна написати багато медичних документів. Лікар повідомила, що всі, хто не отримав допомоги сьогодні, можуть, зважаючи на їх стан, який вона оцінила «на око», прийти на прийом в інший день.

Проаналізуйте дану ситуацію з правової точки зору. Які права людини порушено в даному випадку? З’ясуйте, до якого виду відповідальності може бути притягнутий лікар?

Задача 3. 23-річний житель м. К. після ДТП був доставлений до ЦРЛ, де йому протягом трьох діб надавалась інтенсивна медична допомога за основним діагнозом – черепно-мозкова травма. Через дві доби пацієнт помер. У протоколі патологоанатомічного розтину йшлося про те, що причиною смерті стала закрита травма шлунково-кишкового тракту з обширним крововиливом, яка при лікуванні взагалі не була діагностовано.

Дайте правову оцінку ситуації. Визначте вид юридичної відповідальності за вчинене діяння медичним працівником. Якими будуть Ваші дії як керівника закладу охорони здоров’я?

Технологічна карта заняття

	Етапи	Час у хв.	Засоби навчання	Обладнання	Місце проведення
1	Організаційна частина. Перевірка і корекція початкового рівня	15	Тестові завдання		Навчальна кімната кафедри
2	Самостійна робота. Рішення задач.	30	Теоретичні задачі
3	Перевірка і корекція засвоєного матеріалу	35	Теоретичні питання
4	Підведення підсумків	10

Література.

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996р. – К., Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2010. – 37 с.

2. Цивільний кодекс України від 16.03.2003р. - http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15

3. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» №2801-ХІІ від 19 листопада 1991р. (чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 7 липня 2012р.) - http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2801-12

4. Братанюк Л.Є. Основи права і законодавства в охороні здоров‘я: підручник. – К.: Медицина, 2010. – 544 с.

5. Лавриненко О.О., Рогова О.Г., Панасюк С.А. та ін. Коментар медичного законодавства України. Станом на 01.03.2011 р. – К.: «Видавничий дім «Професіонал», 2011. – 360 с.

6. Медичне правознавство / А.А. Бабанін, О.О. Миронова, О.В. Біловицький, О.Ю. Скребкова, – Сімферополь: Ната, 2012. – 552 с.

7. Стеценко С.Г., Стеценко В.Ю., Сенюта І.Я. Медичне право України: Підручник / За заг. ред. д.ю.н., проф. С.Г.Стеценка. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 507 с.

Правопорушення у сфері охорони здоров’я і юридична відповідальність