АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

ТЕМА 17. АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

1. Суть та значення апеляційного провадження в цивільному судочинстві. Модель апеляції
2. Право апеляційного оскарження та процесуальний порядок його реалізації
3. Прийняття апеляційної скарги до розгляду і підготовка розгляду справи апеляційним судом
4. Розгляд справи судом апеляційної інстанції
5. Повноваження суду апеляційної інстанції
6. Ухвали т а рішення апеляційного суд у

1. Суть та значення апеляційного провадження в цивільному судочинстві. Модель апеляції.

Апеляційний перегляд — це новий (повторний) розгляд та вирішення справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 8 ч. З ст. 129 Конституції забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом, віднесено до основних засад судочинства і до міжгалузевих принципів цивільного процесуального права (ст. 13 ЦПК).

Зазначений конституційний принцип знайшов відображення в главі 1 "Апеляційне провадження" розділу V ЦПК, у якій урегульовані питання апеляційного оскарження судових рішень і ухвал. У свою чергу, зазначені положення процесуального законодавства визначають найхарактерніші ознаки інституту апеляційного провадження:

1. апеляційна скарга на судове рішення, що не набрали законної сили, подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення (ч. 1 ст. 296 ЦПК);

1. суд першої інстанції на наступний день після закінчення строку для подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду (ч. 2 ст. 296 ЦПК);
   1. подання апеляційної скарги зумовлено, на думку апелянта, незаконністю і (або) необґрунтованістю рішення або4 ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильністю встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин) (п. 5 ч. 2 ст. 295 ЦПК);
   2. апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до тих обставин, фактів, вимог, які згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства визначені у зверненні за судовим захистом фізичної чи юридичної особи (ст. 303 ЦПК). У нормі про межі розгляду справи апеляційним судом вже не йдеться про те, що апеляційний суд може встановлювати нові факти. Отже, мова може йти лише про перевірку правильності встановлення судом першої інстанції наявності чи відсутності фактів, а не про встановлення нових;
   3. апеляційним судом справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, за винятками і з доповненнями, встановленими главою 1 "Апеляційне провадження" розділу V ЦПК;
   4. рішення суду першої інстанції, оскаржене в апеляційному порядку, не підлягає виконанню за винятком випадків негайного його виконання (ст. 367 ЦПК).

Об'єктом апеляційного оскарження за правилами ЦПК є рішення та ухвали суду першої інстанції, які не набрали законної сили. Рішення суду першої інстанції, у тому числі додаткові, заочні, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку як у цілому, так і в частині, а також щодо обставин (фактів), встановлених судом (незалежно від того, чи вплинули висновки суду про ці обставини (факти) на вирішення справи по суті), або резолютивної частини з питань розподілу судових витрат між сторонами, порядку та способу виконання рішення суду тощо. Окремо від рішення суду в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції, зазначені в ст. 293 ЦПК, але з врахуванням рішень Конституційного Суду України від 27 січня 2010 р. № 3 рп-2010 у справі про апеляційне оскарження ухвал суду, від 28 квітня 2010 р. № 12рп/2010 у справі про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду та від 8 липня 2010 р. № 18-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина Слободянюка Івана Івановича щодо офіційного тлумачення положення пункту 12 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129. Доречно зазначити, що не можуть бути об'єктом апеляційного оскарження судові рішення, якщо вони судом не ухвалювалися.

Значення апеляційного провадження полягає в тому, що розгляд справ за апеляційними скаргами дозволяє виправляти помилки судів першої інстанції і спрямувати їх діяльність, а також забезпечувати правильний та однаковий підхід до застосування норм матеріального і процесуального права. Таким чином, перевірка судових рішень апеляційним судом вважається гарантією правильного розгляду та вирішення справи.

Щодо моделі апеляційного провадження у цивільному судочинстві, в теорії цивільного процесуального права виділяються, як правило, 2 види апеляції

— "повна" і "неповна" (обмежена).

За "повної" апеляції особам, що беруть участь у справі, дозволяється пред'являти в апеляційних судах разом із фактами і доказами, які вже були предметом розгляду суду першої інстанції, нові факти і докази. В такій ситуації апеляційні суди, що діють за принципом повної апеляції, не вправі повертати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а зобов'язані самі ухвалювати рішення по суті.

За "неповної" (обмеженої) апеляції суд апеляційної інстанції розглядає справу на підставі тільки тих фактичних даних, які були предметом дослідження суду першої інстанції або на які вказували сторони в апеляційній скарзі чи в поясненнях на неї. При цьому він вправі, крім права на залишення рішення суду першої інстанції без змін або його скасування і постановлення нового рішення, скасувати рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд для винесення рішення судом першої інстанції.

Існування такого повноваження пояснюється тим, що в умовах "неповної" (обмеженої) апеляції справа по суті фактично не розглядається. Апеляційний суд у цьому випадку лише перевіряє, чи були судом першої інстанції здійснені всі передбачені процесуальним законом дії для постановленим законного і обґрунтованого рішення. За загальними правилами "неповної" (обмеженої) апеляції під час розгляду справи в апеляційному суді не допускається посилання на нові факти, обставини, докази, які не були предметом розгляду суду першої інстанції та не були зазначені в апеляційній скарзі і поясненнях на неї. Якщо у сторін виникає необхідність у посиланні на нові факти і докази, котрі необхідні для нового дослідження справи, суд апеляційної інстанції вправі в такому разі скасувати рішення суду першої інстанції, а справу повернути на новий розгляд. Наявність такого повноваження унеможливлює перетворення апеляційних судів на суди першої інстанції, дисциплінує сторони й інших учасників судового розгляду, змушуючи їх надавати всі докази, які мають значення для справи, до суду першої інстанції, і слугує гарантією послідовного розгляду справи у 2 судових інстанціях.

У сучасному вітчизняному законодавстві немає норми, яка б передбачала чітко закріплений вид моделі апеляційного провадження у цивільному судочинстві України. Проте ст. 303 ЦПК визначає межі розгляду справи апеляційним судом. Під останнім в науці цивільного процесуального права, власне, розуміють моделі перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, а також допустимі межі втручання суду апеляційної інстанції у юридичну та фактичну сторони справи та рішення, що оскаржується.

Зокрема, відповідно до ст. 303 ЦПК апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції не має права виходити за межі доводів апеляційної скарги і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами 3 та 4 цієї статті.

Суд апеляційної інстанції згідно з ч. З та ч. 4 ст. 303 ЦПК може вийти за межі доводів апеляційної скарги лише у разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов'язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку").

Отже, положення ст. 303 ЦПК дають підстави певній групі фахівців (В.В. Комаров, В.І. Тертишніков, В.В. Баранкова та інші) дійти висновку, що норми ЦПК фактично запровадили у цивільне судочинство деякі елементи моделі "повної" апеляції. Інші (Ю.С. Червоний, Г.С. Волосатий, С.А. Чванкін) дотримуються думки, що лише у справах окремого провадження, якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі (ч. 4 ст. 303 ЦПК), тобто має місце "повна" апеляція. Треті (наприклад, М.О. Рєзнікова), з посиланням на А.К. Ріхтера, вважають, що український законодавець обрав "неповну" (обмежену) апеляцію, оскільки це має подвійну мету: 1) звільнити апеляційні суди від зайвої роботи з провадження у справах, усунувши необхідність повторного дослідження обставин справи судом вищої інстанції; 2) звільнити осіб, що беруть участь у справі, від зайвих турбот та витрат з ведення справи у віддаленому суді.

1. Право апеляційного оскарження та процесуальний порядок його реалізації

Правом апеляційного оскарження наділені сторони та інші особи, які беруть участь у справі, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки (ч. І ст. 292 ЦПК).

Право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, за умови, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки. У цьому разі зазначені особи відповідно до ч. 9 ст. 6 ЦПК мають право отримувати в суді, який ухвалив рішення, усну або письмову інформацію про результати розгляду відповідної справи, знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал, а при розгляді справи в апеляційній інстанції — набувають права осіб, які беруть участь у справі, зокрема брати участь у розгляді справи, заявляти клопотання, знайомитися з матеріалами справи, подавати докази тощо. Особи та органи, які брали участь у справі, відповідно до ст.ст. 27, 292 ЦПК мають право на апеляційне оскарження судових рішень, тому представнику сторони чи третьої особи або заявника не може бути відмовлено в прийнятті апеляційної скарги, поданої від імені особи, яку він представляє, з підстав недолучення до апеляційної скарги документа про його повноваження, якщо в повноваженнях, за якими він брав участь у справі, не було застережемо про відсутність у нього права на апеляційне оскарження.

Органи та особи, які за законом мають право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси (ч. 2 ст. З, ст.ст. 45, 46 ЦПК), але не брали участі в справі, мають право на апеляційне оскарження судових рішень, якщо таке право передбачено законом. Так, згідно зі ст. 37 Закону "Про прокуратуру" право апеляційного оскарження мають прокурор і заступник прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції, а помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів — тільки у справах, у розгляді яких вони брали участь. Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 13 Закону "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" передбачено право Уповноваженого на апеляційне оскарження судових рішень, ухвалених у справі за його зверненням.

Відповідно до положень ст. 37 ЦПК у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, зміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, якщо правонаступництво допускається, воно може мати місце на будь-якій стадії цивільного процесу, у тому числі на стадії апеляційного оскарження судового рішення. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив. Тому право апеляційного оскарження судових рішень у межах установлених ст. 294 ЦПК строків належить і правонаступнику (пункти 1 та 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку").

При поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого ст. 292 ЦПК права на апеляційне оскарження, утому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, поданні скарги на ухвалу суду, що не підлягає апеляційному оскарженню, суддя-доповідач апеляційного суду відповідно до цієї норми та ч. З ст. 297 ЦПК постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.

У разі виявлення при прийнятті апеляційної скарги обставин, передбачених пунктами 1—4 ч. З ст. 121 ЦПК, суддя-доповідач апеляційного суду повертає апеляційну скаргу, а при виявленні їх під час розгляду справи суд залишає апеляційну скаргу без розгляду. Зазначені ухвали апеляційного суду можуть бути оскаржені в касаційному порядку (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку").

Строки апеляційного оскарження щодо оскарження рішення та ухвали суду першої інстанції різняться між собою.

Так, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення (ч. 1 ст. 294 ЦПК). Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом 5 днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга полається протягом 5 днів з дня отримання копії ухвали (ч. 2 ст. 294 ЦПК).

Передбачені ст. 294 ЦПК строки на апеляційне оскарження рішення чи ухвали суду першої інстанції необхідно обчислювати з урахуванням визначеного ст. 69 ЦПК правила про початок перебігу процесуальних строків

• з наступного дня після відповідної календарної дати та з дотриманням вимог частин 3 та 6 ст. 70 ЦПК. Для ухвал, які постановляються не в судовому засіданні, зазначені строки обчислюються з дня їх постановлення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення зазначених вище строків, розглядається апеляційним судом, а не судом першої інстанції. При цьому якщо апеляційна скарга подана після закінчення встановлених строків (ст. 294

ЦП К) без наявності в ній клопотання про поновлення цього строку, вона ухвалою судді-доповідача апеляційного суду залишається без розгляду, а справа повертається до суду першої інстанції. В ухвалі може бути зазначено, що заявник не позбавляється можливості звернутися із клопотанням про поновлення строку оскарження. Така ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку (ч. З ст. 297 ЦПК).

На звернення особи, яка має право на апеляційне оскарження судового рішення, з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження певного строку не встановлено. Таке клопотання відповідно до ст. 296 ЦПК подається разом з апеляційною скаргою через суд першої інстанції. У ньому мають бути зазначені причини пропущення строку на апеляційне оскарження та докази, що підтверджують наявність поважних причин його пропуску. Наявність ухвали про залишення апеляційної скарги без розгляду з підстав пропуску строку на оскарження за відсутності клопотання про поновлення строку не перешкоджає розгляду згодом поданої заяви про поновлення пропущеного строку.

Зазначене клопотання розглядається апеляційним судом у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, однак їх присутність не є обов'язковою (ч. 2 ст. 73 ЦПК). Розгляд такого клопотання повинен передувати вирішенню питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду й не може збігатися із часом проведення підготовчих дій, визначених ст. 301 ЦПК, та апеляційним розглядом справи.

За наслідками розгляду зазначеного вище клопотання апеляційним судом постановляється ухвала: або про поновлення строку на апеляційне оскарження в разі пропущення його з поважних причин, яка оскарженню не підлягає, або за відсутності таких причин — про відмову в поновленні строку на апеляційне оскарження судового рішення та апеляційної скарги, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку").

В апеляційній скарзі, яка викладається в письмовій формі, мають бути зазначені:

1. найменування суду, до якого подається скарга;
   1. ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;
   2. ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження;
   3. рішення або ухвала, що оскаржуються;
   4. в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин);
   5. нові обставини, які підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції;
   6. клопотання особи, яка подала скаргу (наприклад, щодо забезпечення позову, витребування доказів, призначення експертизи тощо);
   7. перелік документів та інших матеріалів, що додаються, зокрема квитанції про сплату судового збору і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, копій заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, документів, що посвідчують повноваження представника, та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, тощо (частини 4—5 ст. 295 ЦПК).

Порядок подання апеляційної скарги передбачений ст. 296 ЦПК, яка наголошує, що апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Суд першої інстанції на наступний день після закінчення строку на подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду.

Отже, необхідно враховувати, що на стадії апеляційного провадження вирішення питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду, залишення такої скарги без руху та визнання її неподаною, повернення скарги, поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, залишення без розгляду, прийняття заяви про відкликання скарги чи відмови від неї, незалежно від того, до суду якої інстанції вони подані, належить до повноважень апеляційного суду. Суд першої інстанції виконує лише функції з прийняття апеляційної скарги та її надіслання разом зі справою до апеляційного суду у визначений ч. 2 ст. 296 ЦПК строк.

Апеляційні скарги, які надійшли безпосередньо до апеляційного суду, надсилаються до суду, який ухвалив судове рішення, для виконання вимог, передбачених ст. 296 ЦПК. У разі подання в такому випадку скарги у встановлені законом строки ця обставина може бути підставою для поновлення пропущеного строку (п. З постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку").

1. Прийняття апеляційної скарги до розгляду і підготовка розгляду справи апеляційним судом

Суд першої інстанції на наступний день після закінчення строку для подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду.

Цивільні справи у судах апеляційної інстанції розглядаються колегією у складі 3 суддів (ч. З ст. 18 ЦПК), але правові питання щодо прийняття апеляційної скарги до розгляду і підготовку розгляду справи апеляційним судом здійснює одноособово суддя-доповідач (ст.ст. 297, 301 ЦПК).

Зважаючи на це, цивільна справа, яка надіслана судом першої інстанції, спочатку реєструється в канцелярії апеляційного суду, а потім не пізніше наступного дня передається в порядку черговості судді-доповідачу (ст. 11-1 ЦПК). Такий обов'язковий порядок черговості виключає вибірковий підхід до розподілу справ і є складовою гарантії рівності осіб, які беруть участь у справі, перед законом і судом (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку").

Протягом 3 днів після надходження справи суддя-доповідач вирішує питання про прийняття скарги до розгляду апеляційним судом (ч. 1 ст. 297 ЦПК). Із цією метою суддя-доповідач відповідно до ст.ст. 292—295 ЦПК повинен перевірити: 1) чи передбачена законом можливість апеляційного оскарження ухвали; 2) наявність в особи, яка подає скаргу, права на апеляційне оскарження судового рішення; 3) чи дотримано строк на подання апеляційної скарги; 4) відповідність апеляційної скарги формі та змісту, встановлених законом, і перелік додатків до неї; 5) чи сплачено в належному розмірі та у визначеному порядку судовий збір й витрати на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи.

Якщо апеляційна скарга за формою та змістом не відповідає вимогам, встановленим ст. 295 ЦПК, перелік яких є вичерпним, суддя-доповідач відповідно до ч. 2 ст. 297 ЦПК повинен застосувати положення ст. 121 ЦПК та ухвалою залишити апеляційну скаргу без руху.

В такій ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави для залишення апеляційної скарги без руху та визначається строк для усунення недоліків з урахуванням реальної можливості отримання заявником копії ухвали та виправлення зазначених недоліків (зокрема, підписання скарги, подання довіреності, оригіналів документів про сплату судового збору і оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, засвідчених копій судових рішень тощо). В ухвалі можуть бути зазначені наслідки невиконання вимог щодо усунення недоліків (ч. 2 ст. 121 ЦПК). У разі невиконання вимог закону, визначених в ухвалі про залишення скарги без руху, суддя-доповідач постановляє ухвалу про визнання апеляційної скарги неподаною та її повернення.

У разі виявлення при судовому розгляді справи неповної сплати суми судового збору чи витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, стягнення недоплачених сум проводиться з відповідної особи при ухваленні судового рішення (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку").

В будь-якому випадку при вирішенні питання про прийняття апеляційної скарги суддя-доповідач не вправі давати оцінку обґрунтованості чи необґрунтованості скарги. З цього випливає, що не можна відмовити у прийнятті апеляційної скарги, наприклад, від особи, яка не брала участі у справі, з тих підстав, що рішення суду не порушує прав цієї особи, оскільки це питання вирішується лише в судовому засіданні апеляційного суду при перегляді судового рішення по суті.

При вирішенні питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду суддя-доповідач, як не передбачено ч. З ст. 297 ЦПК, постановляє ухвалу. У разі подання апеляційних скарг на судове рішення кількома особами, які беруть участь у справі, постановляється одна ухвала про прийняття апеляційних скарг до розгляду, а за результатами їх розгляду ухвалюється одне рішення чи постановляється одна ухвала.

За правилами ст. 298 ЦПК вже сам апеляційний суд не пізніше наступного дня після постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду надсилає копію апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані ними заперечення на апеляційну скаргу.

Відповідно до загальних положень про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі (ст. 27 ЦПК), особа, в якої немає заперечень проти апеляційної скарги, може за бажанням подати свої письмові пояснення щодо цієї скарги. Важливо, що за правилами ст. 299 ЦПК надано право приєднатися до апеляційної скарги не тільки особам, які брали участь у справі на стороні особи, яка подала цю скаргу, але й особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права і обов'язки.

Заява про приєднання до апеляційної скарги може бути подана лише до початку розгляду справи в апеляційному суді (ч. 2 ст. 299 ЦПК), а саме — до постановлення ухвали про призначення справи до розгляду (ст. 302 ЦПК).

У разі, якщо в заяві про приєднання до апеляційної скарги, поданій до початку апеляційного розгляду справи, фактично містяться інші вимоги або заявлені інші мотиви, ніж ті, що зазначені в апеляційній скарзі, така заява вважається окремою апеляційною скаргою зі всіма наслідками, які з цього випливають, а саме: вона залишається без руху для усунення її недоліків як апеляційної скарги відповідно до вимог ст. 295 ЦПК і до сплати судових витрат. У заяві про приєднання до апеляційної скарги можуть міститися лише додаткові обґрунтування, уточнення вже поданої апеляційної скарги, у тому числі як питання факту, так і питання права (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку").

За правилами апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, має право:

І) доповнити чи змінити апеляційну скаргу протягом строку на апеляційне оскарження (ч. 1 ст. 300 ЦПК). При цьому норми ст. 300 ЦПК не надають апеляційному суду права вирішувати питання про поновлення пропущеного строку на внесення змін чи доповнень до апеляційної скарги. Тому відповідні заяви, подані після визначеного законом строку, не повинні прийматися до розгляду, а повертаються заявникові ухвалою судді-доповідача;

1. відкликати апеляційну скаргу до початку розгляду справи в апеляційному суді (ч. 2 ст. 300 ЦПК), зокрема до постановлення ухвали про призначення справи до розгляду (ст. 302 ЦПК). При цьому перевірка обґрунтованості відповідної заяви не вимагається. В такому випадку суддя- доповідач постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги (частини 2 та З ст. 300 ЦПК). Якщо така заява надійшла після початку розгляду справи апеляційним судом, вона не може бути задоволена і справа підлягає розгляду по суті, проте особі роз'ясняються право на відмову від апеляційної скарги;
2. протягом усього часу розгляду справи відмовитися від апеляційної скарги повністю або частково (ч. 4 ст. 300 ЦПК), і це питання вирішується апеляційним судом у судовому засіданні. Повторне оскарження цього рішення (ухвали) з тих саме підстав не допускається (ч. 4 ст. 300 ЦПК).

Прийняття відмови від апеляційної скарги не пов'язується з обов'язком апеляційного суду перевіряти, чи у зв'язку з такою відмовою не порушуються права будь-яких осіб, оскільки право особи на відмову від апеляційної скарги не обмежене. При цьому апеляційний суд відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК має роз'яснити передбачені ч. 4 ст. 300 ЦПК наслідки прийняття відмови віл скарги. Однак заява про відкликання скарги, яка надійшла після початку розгляду справи, не може бути підставою для закриття апеляційного провадження, якщо особа не подала заяви про відмову від скарги.

Прийнявши відмову від апеляційної скарги, суд закриває апеляційне провадження за цією скаргою, а за наявності інших апеляційних скарг — продовжує апеляційне провадження за цими скаргами (скаргою).

Як при відкликанні апеляційної скарги, так і при відмові від апеляційної скарги втрачається можливість розгляду заяви про приєднання до апеляційної скарги, оскільки гака заява без апеляційної скарги не має свого самостійного значення, при її поданні не було оплачено судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення апеляційного розгляду справи. У разі відмови від апеляційної скарги особи, яка її подала, апеляційне провадження закривається. Проте зазначені особи не позбавлені права в загальному порядку подати апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження (п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку").

Положення ч. 2 ст. 300 ЦПК також передбачають, що друга сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині. Визнання апеляційної скарги враховується апеляційним судом лише у частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи, і не звільняє сул апеляційної інстанції від необхідності перевірити законність та обґрунтованість судового рішення першої інстанції. Тобто визнання другою стороною апеляційної скарги апеляційним судом сприймається не автоматично, а виходячи з наявності або відсутності відповідних фактів, від яких залежало вирішення справи.

Після цього суддя-доповідач протягом 10 днів з дня отримання справи (ст. 301 ЦПК) вчиняє такі дії: 1) з'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі; 2) визначає характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює; 3) з'ясовує обставини, на які посилаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень; 4) з'ясовує, які обставини визначаються чи заперечуються сторонами та іншими особами; 5) вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, про наявність яких зазначається в апеляційній скарзі; 6) за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача; 7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову; 8) вчиняє інші дії, пов'язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи.

Важливим для об'єктивного розгляду справи є те, що перелік підготовчих дій, визначений ст. 301 ЦПК, не є вичерпним. Тому залежно від обставин справи, доводів апеляційної скарги, можуть бути вчинені й інші дії, пов'язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи.

При цьому підготовчі дії, визначені пунктами 6—8 ч. 1 ст. 301 ІІПК, здійснюються з дотриманням правил, установлених главою 3 "Провадження у справі до судового розгляду" розділу III ЦПК, без попереднього судового засідання.

Після проведення підготовчих дій суддя-доповідач згідно зі ст. 302 ЦПК доповідає про них колегії суддів, яка в разі необхідності вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій або призначення справи до розгляду. Дійшовши висновку, що справа вже готова до розгляду, колегія суддів призначає її до розгляду в розумний строк, але не пізніше 7 днів після закінчення дій підготовки справи до розгляду.

Про призначення справи до розгляду колегія суддів апеляційного суду постановляє ухвалу, яка є правовою підставою здійснення судових викликів і повідомлень учасників цивільного процесу (ст.ст. 74—77 ЦПК).

1. Розгляд справи судом апеляційної інстанції

Цивільні справи у судах апеляційної інстанції, як це передбачено ч. З ст. 18 ЦПК, розглядаються колегією у складі З суддів, головуючий з числа яких визначається в установленому законом порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом 2 місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції — протягом 15 днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду. У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний сул може подовжити строк розгляду справи, але не більш як на 15 днів, про що постановляє відповідну ухвалу (ст. 303-1 ЦПК).

Судове засідання як процесуальна форма розгляду справи судом апеляційної інстанції складається з декількох частин, а саме: І) підготовчої; 2) розгляду справи по суті; 3) судових дебатів; 4) ухвалення та проголошення рішення суду. Зазначені етапи судового засідання, кожен з яких має своє завдання, складаються з певних процесуальних дій апеляційного суду та інших осіб, які беруть участь у справі, мають відповідний зміст, перебувають в тісному зв'язку з іншими і становлять у сукупності єдиний процес. Зміст їх полягає в наступному.

Підготовча частина судового засідання — це така частина, від належного проведення якої залежить ефективність всього судового засідання у справі. Зокрема, у підготовчій частині перед судовою колегією апеляційного суду стоїть завдання з'ясувати, чи може бути розглянута справа:

1. за цього складу суду;
   1. за цієї явки учасників процесу;
   2. за наявності зібраних доказів у справі.

З цією мстою у призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка справа розглядатиметься. Важливо, що початок судового засідання в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 163 ЦПК, має здійснюватись незалежно від явки осіб, які беруть участь у справі. Відкладення розгляду справи в зв'язку з відсутністю будь-кого з учасників процесу без дотримання процедури, передбаченої ст.ст. 163—170 ЦПК, обмежує права тих осіб, які з'явились у судове засідання, оскільки позбавляє їх можливості офіційно висловити своє ставлення до ситуації, що виникла.

Потім секретар судового засідання, як це передбачено ч. 2 ст. 163 ЦПК, доповідає суду, хто з викликаних у справі осіб з'явився в судове засідання, чи вручено судові повістки та повідомлення тим, хто не з'явився, та повідомляє причини неявки викликаних осіб, якщо вони відомі.

Відповідно до ст. 305 ЦПК суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано поважними. На відміну від розгляду справи в суді першої інстанції, нез'явлення сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному суду розглянути справу по суті.

Головуючий складу судової колегії апеляційного суду встановлює особи тих, хто з'явився, а також перевіряє повноваження представників (ч. З ст. 163 ЦПК). Істотним є те, що відповідно до цієї норми головуючий перевіряє повноваження всіх представників, а не лише повноваження представників службових осіб.

Якщо у справі бере участь перекладач, головуючий: а) роз'яснює йому права та обов'язки, встановлені ЦПК; б) попереджає його під розписку про кримінальну відповідальність за завідомо неправильний переклад і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків; в) приводить його до присяги, текст якої підписується перекладачем і разом з розпискою приєднується до справи.

Свідки, які з'явилися на судовий розгляд, видаляються із залу судового засідання безпосередньо після перевірки явки учасників процесу у відведені для цього приміщення. При цьому судовий розпорядник повинен вживати заходів щодо того, щоб допитані судом свідки не спілкувалися з тими, яких суд ще не допитав (ст. 165 ЦПК). Ця дія має на меті забезпечення правдивості й об'єктивності при даванні показань свідками, їх неупередженості, а також запобігання узгодженості дій свідків для досягнення своїх інтересів, що буде заважати встановленню об'єктивної істини у справі.

Після цього головуючий оголошує склад судової колегії апеляційного суду, а також прізвища експерта, перекладача, спеціаліста, секретаря судового засідання і роз'яснює особам, які беруть участь у справі, право заявляти відводи на підставах, визначених ст.ст. 20-22 ЦПК (ст. 166 ЦПК).

Після вирішення питань щодо відводів або якщо відводів не було заявлено головуючий роз'яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки. При роз'ясненні обов'язків (ч. З ст. 27 ЦПК) він указує на можливі наслідки їх недотримання. Також головуючий може оголосити про час, який відводиться для судових дебатів. Але кожній особі, яка бере участь у розгляді справи в апеляційному суді, надається однаковий проміжок часу для виступу (ч. 5 ст. 304 ЦПК). Все це зазначається в журналі судового засідання (ст. 167 ЦПК).

Заяви та клопотання осіб, які беруть участь у справі, розглядаються колегією суддів апеляційного суду після того, як заслухано думку решти присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, про що постановляється ухвала. Клопотання і заяви можуть бути виражені як у письмовій, так і усній формі, прохання, виражене в клопотанні, має бути достатнім чином вмотивоване. Ухвала суду про відмову в задоволенні клопотання не перешкоджає повторному його заявленню (ст. 168 ЦПК), якщо в подальшому розвитку процесу стали відомі нові обставини, змінились або відпали обставини, що вплинули на ухвалу суду про відсутність підстав для задоволення клопотання.

Якщо під час розгляду справи за апеляційною скаргою однієї з осіб, яка бере участь у справі, іншою особою, яка має право на апеляційне оскарження, заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження разом з апеляційною скаргою, апеляційний суд відкладає розгляд справи для вирішення питання про поновлення пропущеного строку та розгляду всіх апеляційних скарг в одному провадженні (п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку").

Експерту, який з'явився до суду, головуючий судової колегії роз'яснює права та обов'язки, встановлені ст. 53 ЦПК, і попереджає під розписку про

кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків (ч. 4 ст. 147, ч. 1 ст. 171 ЦПК). За умови участі спеціаліста головуючий судової колегії роз'яснює такому спеціалістові його права та обов'язки, встановлені частинами 3—5 ст. 54 ЦПК (ст. 172 ЦПК).

Виконанням вищевказаних дій завершується підготовча частина судового засідання апеляційної інстанції. Після чого колегія суддів апеляційного суду переходить до другої його частини — розгляду справи по суті.

Розгляд справи по суті — це основна, центральна частина судового засідання апеляційної інстанції, в якій колегія суддів апеляційного суду з'ясовує фактичні обставини справи. Вона розпочинається доповіддю головуючого про:

1. зміст рішення (ухвали), яке оскаржено;
2. доводи апеляційної скарги;
3. межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення (ухвали), встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Після чого головуючий уточнює у позивача незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу, про наявність у нього бажання відмовитися від позову в апеляційному суді, а у сторін — укласти мирову угоду (ст. 306 ЦПК). При реалізації такого права ці процесуальні дії виконуються відповідно до загальних правил (ст.ст. 174, 175 ЦПК).

Якщо сторони вирішили продовжувати розгляд справи, після доповіді судді-доповідача пояснення дає особа, яка подала апеляційну скаргу. Якщо апеляційні скарги подали обидві сторони, першим дає пояснення позивач. Далі дають пояснення інші особи, які беруть участь у справі (ч. З ст. 304 ЦПК).

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені в положеннях ст. 303 ЦПК. їх аналіз дозволяє зазначити, що межі розгляду справи судом апеляційної інстанції — це максимально допустимий обсяг перевірки законності та обґрунтованості судового рішення першої інстанції. Межі розгляду справи апеляційним судом поділяються на матеріально-правові (обмежені змістом позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції) та процесуальні (обсяг перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції обмежений доводами апеляційної скарги).

Водночас за змістом п. 6 ч. 1 ст. 295, ч. 2 ст. 303 та п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин,доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.

У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен урахувати як вимоги ч. З ст. 27 ЦПК щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. При цьому мають враховуватися вимоги ч. З ст. 27 ЦПК про те, що особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої права й виконувати процесуальні обов'язки.

Особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати до суду апеляційної інстанції всі наявні в них докази на підтвердження порушення їх прав.

Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання (ч. 2 ст. 208, ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 304 ЦПК).

Дослідження нових доказів в апеляційному суді провадиться, зокрема, у таких випадках: 1) якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; 2) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; 3) додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; 4) суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; 5) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі, тощо);

6) наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у разі відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

Разом з тим суд апеляційної інстанції при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами З та 4 ст. 303 ЦПК лише в разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або

порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов'язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі.

Не є виходом за межі доводів апеляційної скарги заявлення особою, яка подала скаргу, вимоги про скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, а суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення або змінює рішення чи навпаки, оскільки в цьому разі суд використовує надані йому законом повноваження (ст. 307 ЦПК).

У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ані в мотивувальній, ані в резолютивній частинах судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку").

Судові дебати (промова) — це наступна частина судового засідання апеляційного суду. В ній особами, які беруть участь у справі, та їх представниками підбивається підсумок проведеного дослідження обставин справи та належних у справі доказів. У судових дебатах особи, які беруть участь у справі, виступають з промовами, посилаючись лише на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні.

Головуючий колегії суддів апеляційного суду надає особам, які беруть участь у справі, можливість виступити у судових дебатах у такій послідовності, в якій вони давали пояснення. При цьому він може обмежити тривалість судових дебатів шляхом оголошення на початку судового засідання часу, що для них відводиться. Кожній особі, яка бере участь у розгляді справи в апеляційному суді, надається однаковий проміжок часу для виступу.

Після судових дебатів колегія суддів виходить до нарадчої кімнати (спеціально обладнаного для прийняття судових рішень приміщення) для ухвалення судового рішення, визначивши орієнтовний час його проголошення.

Ухвалення та проголошення судового рішення — заключна частина судового засідання, в якій колегія суддів апеляційного суду перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, ухвалює своє рішення (постановляє ухвалу) та оголошує його. При цьому апеляційний суд ухвалює рішення та постановляє ухвалу за правилами ст. 19 ЦПК і глави 7 розділу III ЦПК за винятками і доповненнями, зазначеними у ст.ст. 314—316 ЦПК.

Зокрема, усі питання, що виникають під час розгляду справи апеляційним судом, вирішуються більшістю голосів колегії суддів. При цьому головуючий голосує останнім. При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування. Судове рішення апеляційного суду може бути написаним від руки, виконаним машинописним способом чи набране на комп'ютері в одному примірнику. Воно оформляється суддею- доповідачем і підписується всім складом суду, який розглядав справу (ч. 2 ст. 313 ЦПК).

Рішення та ухвали апеляційного суду відповідно до ст. 317 ЦПК проголошуються за правилами, встановленими ст. 218 ЦПК. Ця процесуальна дія полягає в тому, що рішення чи ухвала або їх вступна та резолютивна частини проголошуються негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно, крім випадків, встановлених ЦПК для рішень суду першої інстанції. Головуючий роз'яснює зміст рішення чи ухвали, порядок і строк їх оскарження. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин зазначеного судового рішення апеляційний суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням чи ухвалою.

Після проголошення рішення апеляційний суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 318, ст. 361 ЦПК. Так, нормами ст. 318 ЦПК визначено, що в разі, якщо апеляційні скарги на рішення або ухвалу суду першої інстанції були подані в установлений ЦПК строки, але надійшли до суду після закінчення апеляційного розгляду справи, або коли строки на подання апеляційної скарги у зв'язку з пропущенням їх з поважних причин були поновлені або продовжені і особа, яка подала апеляційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи, апеляційний суд розглядає цю скаргу за правилами глави 1 розділу V ЦПК. В останньому випадку йдеться не про новий перебіг строків на подання апеляційної скарги, а про те, що з одночасним їх поновленням (продовженням) подається апеляційна скарга.

У зазначених випадках залежно від обґрунтованості запізнілої апеляційної скарги суд ухвалює рішення або постановляє ухвалу відповідно до ст. 307 ЦПК і за наявності підстав може скасувати свої рішення чи ухвали (ч. 2 ст. 308 ЦПК). При цьому не можна виключити, що це буде не тільки відповідне скасування рішення чи ухвали, але й зміна рішення апеляційного суду.

Відповідно до положень ст. 322 ЦПК на суд апеляційної інстанції покладено обов'язок у 7-денний строк після закінчення апеляційного провадження повернути справу до суду першої інстанції, який її розглядав. Там вона і зберігається (див. Інструкцію з діловодства в місцевому загальному суді).

1. Повноваження суду апеляційної інстанції

Повноваження суду апеляційної інстанції — це сукупність його прав і обов'язків, пов'язаних із застосуванням процесуально-правових наслідків щодо рішень і ухвал суду першої інстанції, які розглядаються в апеляційному порядку.

Перелік повноважень суду апеляційної інстанції, визначений у ст. 307 ЦПК, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. В свою чергу, в ст.ст. 308—311 ЦПК зазначені підстави для використаннях тих чи інших його повноважень.

Отже, за нормами ч. 1 ст. 307 ЦПК встановлено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право: 1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін; 2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог; 3) змінити рішення; 4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

На підставі положень ч. 2 ст. 307 ЦПК за наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право: 1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу; 3) змінити ухвалу; 4) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За наслідками розгляду скарги на судовий наказ відповідно до ч. З ст. 307 ЦПК апеляційний суд має право: 1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення судового наказу без змін; 2) постановити ухвалу про скасування судового наказу та роз'яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову; 3) змінити судовий наказ.

Усі викладені вище повноваження апеляційного суду можна поділити на 2 групи:

а) повноваження, які пов'язані зі скасуванням судового рішення (судового наказу), а саме: 1) скасування рішення та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог (п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК); 2) скасування рішення і закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду (п. 4 ч. 1 ст. 307 ЦПК);

1. постановлення ухвали про скасування судового наказу та роз'яснення, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову (п. 2 ч. З ст. 307 ЦПК);

б) повноваження, які не пов'язані зі скасуванням судового рішення (судового наказу), зокрема: І) постановлення ухвали про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін (п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК), якщо апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; 2) постановлення ухвали про відхилення апеляційної скарги і залишення судового наказу без змін (п. 1 ч. З ст. 307 ЦПК). При цьому не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ЦПК).

Зміст кожного із цих видів полягає в наступному. Скасування судового рішення (судового наказу) в апеляційному порядку, як зазначають фахівці (наприклад, A.B. Гнатенко, Д.Д. Луспеник), є не санкцією щодо суду першої інстанції, а реалізацією апеляційною інстанцією своїх повноважень і виконання нею своїх обов'язків, які належать до змісту правовідносин між судом апеляційної інстанції та особами, які беруть участь у справі. Суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, і суд, який здійснює його перевірку, діють у єдиному публічному інтересі і мають спільну мету — вирішити спір, що виник між сторонами, на підставі закону. Також скасування рішення є певним класифікаційним критерієм, оскільки вся перевірочна та контрольна діяльність суду другої інстанції спрямована на встановлення наявності чи відсутності підстав для скасування рішення суду.

До повноважень, не пов'язаних зі скасуванням судового рішення (судового наказу), законодавець відніс право апеляційного суду відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду (судовий наказ) без змін (п. 1 ч. І та п. 1 ч. З ст. 307 ЦПК), а також змінити рішення суду (судовий наказ) (п. З ч. 1 та п. З ч. З ст. 307 ЦПК). Залишення судового рішення без змін означає, що суддівської помилки виявлено не було, судове рішення є законним і обґрунтованим, а захист за таким рішенням отримав саме той суб'єкт, який у цьому мав потребу (позивач або відповідач).

Положення ст. 309 ЦПК передбачають підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення. Ухвалення нового рішення є основним із повноважень апеляційного суду, оскільки таке повноваження відповідає цілям апеляційного провадження — завершити провадження у справі на цій стадії процесу і усунути суддівську помилку. Хоча, як вбачається із судової практики, апеляційні суди не завжди використовують наведене повноваження.

Викладені у ст. 309 ЦПК норми без сумніву можна розуміти так, що зазначений перелік підстав є вичерпний, тобто що ухвалення апеляційним судом нового рішення з інших підстав не допускається. Отже, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення (ст. 309 ЦПК) є:

1. Неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи (п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК) — неправильне визначення предмета доказування чи нез'ясування обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, або інших фактичних даних (пропущення строку позовної давності тощо), неправильна кваліфікація правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, тощо (п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку").
   1. Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими (п. 2 ч. 1 ст. 309 ЦПК). Така недоведеність полягає у відсутності у судовому рішенні підтвердження зазначених обставин відповідними фактичними даними (доказами) через порушення судом правил процесу доказування: збирання, дослідження та оцінки доказів. Як наслідок, обставини, що мають значення для справи, залишаються взагалі не підтвердженими жодними фактичними даними або є підтвердженими неналежними та недопустимими доказами, а також відсутні мотиви прийняття чи неприйняття доказів тощо.
   2. Невідповідність висновків суду обставинам справи (п. З ч. 1 ст. 309 ЦПК)

• якщо останні встановлені судом повно та правильно, проте висновки з установлених обставин зроблено неправильно. Отже, вони полягають у відсутності причинно-логічного зв'язку між обставинами справи та висновками суду, викладеними у судовому рішенні.
  1. Порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; винесення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу (п. 4 ч. І ст. 309 ЦПК). Порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права має місце у разі застосування закону, який не поширюється на ці правовідносини, або незастосування закону, який підлягав застосуванню, унаслідок неправильної юридичної кваліфікації правовідносин або неправильного тлумачення закону, який хоч і підлягав застосуванню, проте його зміст і суть сприйнято неправильно через розширене чи обмежене тлумачення.

Важливо, що порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, до таких належать порушення вимог ст. 59 ЦПК щодо допустимості засобів доказування, необґрунтована відмова суду в задоволенні клопотання осіб, які беруть участь у справі, у дослідженні доказів (ст. 60 ЦПК), порушення вимог ст. 215 ЦПК щодо змісту рішення суду тощо (п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку").

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. З ст. 309 ЦПК). Коли такі наслідки не вбачаються, то цілком очевидно, що доводи апеляційної скарги про наявність порушення норм процесуального права можна віднести до категорії формальних міркувань.

Положення ст. 309-1 ЦПК передбачають також підстави для скасування судового наказу. Зокрема, судовий наказ підлягає скасуванню в апеляційному порядку, якщо апеляційний суд встановить відсутність між стягувачем та боржником спірних правовідносин, на основі яких була заявлена вимога, передбачена ч. 1 ст. 96 ЦПК.

Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених ст.ст. 205 і 207 ЦПК. Доречно наголосити, що особливо увагу належить звертати на застосування підстав для закриття провадження у справі, визначених ст. 205 ЦПК, оскільки помилки у вирішенні цього питання фактично порушують право особи на правосуддя. Зокрема, провадження у справі закривається, якщо вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК).

Рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 311 ЦПК підлягає скасуванню в апеляційній інстанції з направленням справи на новий розгляд, якщо:

1. справу розглянуто неповноважним суддею або складом суду;
2. рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу;
3. справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання. При цьому не може бути підставою для застосування п. З ч. 1 ст. 311 ЦПК розгляд справи за відсутності особи, належним чином не повідомленої про час і місце судового засідання, яка не оскаржує рішення суду (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку");
4. суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Визначений ст. 311 ЦПК перелік підстав для скасування судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд є безумовним (абсолютним), який розширеному тлумаченню не підлягає.

Розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, з огляду на положення ст. 312 ЦПК, апеляційний суд:

1. відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону;
2. змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або за правильного вирішення було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування;
3. скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Апеляційний суд у випадках і в порядку, встановлених ст. 211 ЦПК, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши, зокрема, причини та умови, що сприяли вчиненню такого порушення, може постановити про це окрему ухвалу (ст. 320 ЦПК), яку вправі направити відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Про вжиті заходи протягом місяця з дня надходження окремої ухвали повинно бути повідомлено апеляційний суд, який постановив окрему ухвалу. Законодавством не виключається можливість постановлення в одній цивільній справі декількох окремих ухвал.

Апеляційний суд має право ухвалити додаткове рішення за заявою особи, яка бере участь у справі, або з власної ініціативи в разі, якщо він скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення чи змінив його за наявності підстав, передбачених ст. 220 ЦПК. Відповідно до вимог ст. 219 ЦПК апеляційний суд може виправити допущені у своєму рішенні описки чи арифметичні помилки, не змінюючи змісту рішення. Апеляційний суд на підставі положень ст. 221 ЦПК може роз'яснити своє рішення.

Питання про визначення порядку виконання рішення суду, розстрочку чи відстрочку виконання, вжиття заходів для забезпечення його виконання (ст. 217 ЦПК) розглядаються апеляційним судом, якщо ці питання вирішуються одночасно з ухваленням нового рішення чи зміною рішення. В інших випадках ці питання вирішуються судом першої інстанції.

Апеляційний суд не повинен повністю підміняти собою суд першої інстанції, оскільки він не є судом першої інстанції (ст.ст. 107, 291 ЦПК), і в

такому разі місцеві суди могли б повністю ігнорувати основні принципи цивільного процесуального права, а учасники процесу були б позбавлені повноцінного захисту своїх прав у суді першої інстанції.

6. Ухвали та рішення апеляційного суду

Апеляційний суд ухвалює рішення та постановляє ухвалу за правилами ст.

19 ЦПК і глави 7 "Судові рішення" розділу НІ ЦПК за винятками і доповненнями, зазначеними у ст.ст. 314— 316 ЦПК.

У нормах ч. 1 ст. 314 ЦПК об'єднано загальні положення щодо ухвали та рішення апеляційного суду. Зокрема, розглянувши справу, суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу у випадках:

1. відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду без змін;
2. скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції;
3. скасування рішення суду із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду;
4. відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали суду без змін;
5. зміни ухвали суду першої інстанції;
6. скасування ухвали та вирішення питання по суті. Апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування

судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення (ч. 2 ст. 314 ЦПК).

Ухвала суду апеляційної інстанції, як вбачається з норм ст. 315 ЦПК,

складається з 4 частин:

1. вступної, в якій вказується: час і місце її постановлення; найменування суду; прізвища та ініціали головуючого і суддів; прізвища та ініціали секретаря судового засідання; найменування справи та повні імена (найменування) осіб, які беруть участь у справі;
2. описової, яка містить: короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнені доводи та заперечення інших осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини;
3. мотивувальної, в якій зазначається: мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали; мають бути наведені також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках — на норми Конституції, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах. У разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини, які згідно із Законом "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права та підлягають застосуванню в цій справі.

У необхідних випадках в мотивувальній частині ухвали апеляційний суд повинен зазначити про урахування:

а) рішень Конституційного Суду України про офіційне тлумачення Конституції та законів України, які підлягають застосуванню в цій справі та при вирішенні питання про відповідність

б) постанов Пленуму Верховного Суду України, прийнятих відповідно до ст. 125 Конституції з питань застосування норм процесуального та матеріального права, які підлягають застосуванню в цій справі (п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі").

У випадку відхилення апеляційної скарги в ухвалі, крім того, зазначаються мотиви її відхилення;

1. резолютивної, в якій містяться: висновок суду апеляційної інстанції; розподіл судових витрат (враховуючи при цьому положення постанови Кабінету Міністрів України "Про граничні норми компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави"); строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Отже, ухвала суду апеляційної інстанції повинна відповідати вимогам ст. 315 ЦПК щодо її форми та змісту, зокрема при відхиленні апеляційної скарги і залишенні рішення суду першої інстанції без змін в порядку ч. 1 ст. 308 ЦПК

• містити мотиви такого відхилення. Обґрунтування ухвали суду апеляційної інстанції лише посиланням на рішення суду першої інстанції є недостатнім та таким, що не відповідає вимогам ст. 315 ЦПК.

Рішення суду апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 316 ЦПК складається з 4 частин:

1. вступної, в якій зазначається: час і місце його ухвалення; найменування суду; прізвища та ініціали головуючого і суддів; прізвища та ініціали секретаря судового засідання; найменування справи та повні імена (найменування) осіб, які беруть участь у справі;
2. описової, яка містить: короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції; короткий зміст вимог апеляційної скарги; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнені доводи та заперечення інших осіб, які беруть участь у справі;
3. мотивувальної, в якій зазначаються: мотиви зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлені судом першої інстанції та не оспорені обставини, а також обставини, встановлені апеляційним судом, і визначені відповідно до них правовідносини: чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.

У мотивувальній частині рішення апеляційного суду мають бути наведені також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках — на норми Конституції, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах. У разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини.

У необхідних випадках в мотивувальній частині рішення апеляційний суд повинен зазначити про урахування:

а) відповідного рішення Конституційного Суду України; б) постанов Пленуму Верховного Суду України;

1. резолютивної, в якій зазначається: висновок апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновок апеляційного суду по суті позовних вимог; розподіл судових витрат; строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Нове рішення суду апеляційного суду повинно усувати допущену судом першої інстанції суддівську помилку, а не суто по-іншому викладати висновки по суті спору. Для цього важливим є чітке розуміння і правильна кваліфікація підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, що у вичерпному порядку наведені в ст. 309 ЦПК.

В положеннях ст. 319 ЦПК відтворено норму про законну силу рішення та ухвали апеляційного суду, а саме — що вони набувають її з моменту їх проголошення.

Копії судових рішень апеляційного суду повторно видаються за заявою особи судом першої інстанції, де зберігається справа, за плату у розмірі, встановленому законодавством.

АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ