УЧАСТЬ СУДУ У ВИКОНАННІ СУДОВИХ РІШЕНЬ

ТЕМА 20. УЧАСТЬ СУДУ У ВИКОНАННІ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Звернення судових рішень до виконання
Виконавчі документи
Мирова угода в процесі виконання. Зміна та встановлення способу і порядку виконання рішення суду
Поворот виконання рішення суду
Судовий контроль за виконанням судових рішень
Провадження у справах про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів

Звернення судових рішень до виконання

Участь суду у виконавчому провадженні є досить обмеженою; фактично способи такої участі суду обмежуються 4 випадками: суд вживає заходів забезпечення позову; видає виконавчий лист; вирішує окремі питання виконавчого провадження, пов'язані із труднощами, що виникають у його реалізації, зокрема поновлює пропущений строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання, роз'яснює судовий акт, змінює спосіб та порядок його виконання.

Судове рішення, що набуло ознаки обов'язкового виконання, підлягає такому виконанню зобов'язаною особою — боржником. Така ознака пов'язується з набранням судовим рішенням законної сили і зверненням рішення до негайного виконання. Боржник має право виконати судове рішення добровільно, якщо він не скористається таким правом, особа, на користь якої ухвалене рішення, має право вимагати його примусового виконання.

Виконання законного судового рішення, ухваленого за результатами всебічного, об'єктивного та своєчасного розгляду, є кінцевою метою діяльності суду, оскільки на цій стадії відбувається надання реального захисту правам та свободам сторін, порушення яких встановлено у відповідному процесуальному порядку.

Відповідно до сучасного бачення процесу виконавчого провадження виконання судових рішень здійснюється не судом та його посадовими особами, а спеціально уповноваженим органом виконавчої влади, що наділений гарантіями незалежності, із забороною протиправного втручання у свою діяльність.

За загальним правилом ст. 368 ЦПК за кожним рішенням, яке набрало законної сили (або яке визнано таким, що підлягає негайному виконанню), видається один виконавчий документ — один виконавчий лист. Суд не видає виконавчий документ за власною ініціативою, а лише за заявою осіб, на користь яких його ухвалено, тому підставою для видачі такого документа є відповідне клопотання. Проте один виконавчий документ видається лише в тому випадку, коли рішення ухвалене на користь одного позивача проти одного відповідача щодо майна, що перебуває в одному місці, тобто щодо вчинення однієї процесуальної дії.

Відповідно до ст. 20 Закону "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржником є юридична особа, виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Матеріальні й процесуальні підстави звернення судових рішень до негайного виконання визначено у ст. 367 ЦПК. Подібні правила мають характер винятку із загального правила, за ним судові рішення звертаються до виконання з набранням ними законної сили. Момент набрання рішенням суду законної сили визначається на підставі положень ст. 223 з урахуванням положень ст. 294 ЦПК. У цивільному процесуальному законодавстві визначаються 2 види допущення негайного виконання судових рішень — обов'язкове і факультативне: обов'язкове допущення негайного виконання передбачене у ч. 1 ст. 367 ЦПК, факультативне — у ч. 2 цієї статті.

Критерії віднесення рішень суду до таких, що підлягають негайному виконанню, знаходяться у сфері забезпечення прав та інтересів найбільш соціально уразливих верств населення (коли йдеться про стягнення аліментів), коли йдеться про забезпечення надання особі коштів на існування (стягнення виплати заробітної плати), тощо. Особливим захистом користуються діти, коли постає питання про їх відібрання та повернення тому, з ким вони проживали, а також особи, які постраждали від шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи.

Отже, звернення рішення до негайного виконання за наявності обставин, передбачених у ч. І ст. 367 ЦПК, не залежить від розсуду суду, його правової позиції, а лише покладає обов'язок визнати рішення таким, що підлягає негайному виконанню.

Перелік підстав звернення до негайного виконання рішення суду є вичерпним та не підлягає поширювальному тлумаченню. До таких підстав віднесені: рішення про стягнення аліментів -у межах суми платежу за один місяць; присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, — у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника; відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала; розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

В разі, якщо суд не вирішить питання про звернення свого рішення до негайного виконання, він може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи за власною ініціативою ухвалити додаткове рішення відповідно до п. З ч. 1 ст. 220 ЦПК.

Аналіз положень ст. 367 ЦПК свідчить про те, що її слід поширювати виключно на рішення суду незважаючи на те, що в назві статті йдеться про більш широку категорію — судові рішення (до якої входять й ухвали). Питання негайного виконання ухвал як окремого виду судових рішень в ЦПК вирішується в кожному конкретному випадку окремо, зокрема за правилом ст. 135 ЦПК ухвала про забезпечення доказів підлягає незаконному виконанню, а її оскарження не зупиняє її виконання; так само негайно виконується ухвала про забезпечення позову (ч. 9 ст. 153 ЦПК).

Після проголошення рішення суду або його вступної та резолютивної частин, в якому наявна вказівка на негайне його виконання в повному обсязі або в певній частині, суд за заявою сторони, на користь якої його ухвалено, зобов'язаний видати виконавчий документ. Оскарження ухваленого рішення або оголошення намірів його апеляційного оскарження не можуть бути перешкодою для подібних обов'язкових процесуальних дій суду. Виконавчий документ, виданий судом за рішенням суду, допущеним до негайного виконання, є підставою для відкриття державним виконавцем виконавчого провадження та вчинення передбачених законом дій з метою забезпечення його належного та своєчасного виконання.

Факультативне допущення негайного виконання може бути застосовано судом у рішеннях щодо стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, передбачених пунктами 1, 2 та З ч. 1 ст. 367 ЦПК, тобто в разі стягнення аліментів, присудження заробітної плати, відшкодування шкоди здоров'ю або в результаті смерті. Рішення суду в цій частині має базуватись на відповідному клопотанні позивача та належному обґрунтуванні. Сторона має довести, що подібне рішення є доцільним, обґрунтовано фактичними обставинами, наприклад, необхідністю отримання коштів на проведення лікування.

Відповідно до ст. 22 Закону "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, — протягом 3 місяців; 2) інші виконавчі документи — протягом року, якщо інше не передбачено законом.

При цьому цей строк встановлюється для виконання рішень судів у частині майнових стягнень — з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, — з наступного дня після його ухвалення. Таким чином, стягувач є обмеженим у строках пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання й в разі пропуску такого строку мусить подолати створені цим перешкоди.

2.Виконавчі документи

Безпосереднім об'єктом примусового виконання є виконавчі документи, що видаються, зокрема, на підставі судових актів, а також актів інших органів. Перелік виконавчих документів, що можуть бути виконані у примусовому порядку, визначений в ст. 17 Закону "Про виконавче провадження".

Примусовому виконанню підлягають не всі судові акти, а лише рішення про примушення, що ухвалюються за позовами про присудження (про стягнення з відповідача певних грошових сум, виселення, примушення відповідача до виконання певних дій тощо). Рішення, що ухвалюються за позовами про визнання, не підлягають примусовому виконанню за правилами виконавчого провадження, встановленими законом; такі рішення констатують наявність або відсутність правового відношення та реалізуються залежно від волевиявлення заінтересованих осіб державними й іншими органами й посадовими особами. Після набрання таким рішенням законної сили заінтересованій особі видається його копія, що є підставою для реєстрації або оформлення відповідних фактів, правовідносин.

Вимоги, що висуваються законодавством до виконавчого листа, визначено у Законі "Про виконавче провадження" (ст. 18).

Самостійним різновидом виконавчого документу, що видається судом та за яким не видається виконавчий лист, є судовий наказ. За правилом ст. 105

ЦПК після набрання ним законної сили суд видає його стягувачеві для пред'явлення до виконання. Відповідно до ч. 2 ст. 103 ЦПК судовий наказ має відповідати вимогам, що ставляться до виконавчого документа, встановленим Законом "Про виконавче провадження", втім, у ч. 1 ст. 103 ЦПК визначені менш жорсткі вимоги до змісту такого окремого виду виконавчого документа.

При оформленні або видачі виконавчого листа може бути допущено помилку, що робить неможливим належне виконання судового рішення, що було підставою для його видачі. У ч. 2 ст. 369 ЦПК визначені повноваження суду на виправлення помилок у виданому ним виконавчому листі, допущених при його оформленні або видачі тощо, як виняток із загального правила.

Необхідність внесення таких виправлень може бути пов'язана з такими правовими ситуаціями:

наявність помилки, допущеної при оформленні виконавчого листа. Такі помилки є в тексті виконавчого листа, що виключає можливість його належного виконання, вона спотворює зміст судового рішення, його мету тощо. Метою внесення відповідних виправлень є узгодження змісту виконавчого листа з рішенням суду, ухваленим у справі;
наявність помилки, допущеної при видачі виконавчого листа. Про допущення такої помилки свідчить видача виконавчого листа без достатньої на той момент правової підстави або з порушенням встановленого порядку його видачі, або у зв'язку із виникненням обставин, що виключають виконання постановленого рішення суду;
необхідність визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню. В тому випадку, коли неможливо виправити наявну у виконавчому листі помилку, слід визнати його таким, що не підлягає виконанню. Правові підстави для цього є досить різними, зокрема отримання судом апеляційної скарги, направленої апелянтом поштою без пропуску встановленого законом строком, втім, фактично одержаної з таким простроченням, якщо на вимогу стягувача судом вже видано виконавчий лист; також не підлягає виконанню лист, виданий на підставі заочного рішення, що у подальшому скасовано, а справу призначено до нового розгляду. Виданий виконавчий документ також може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, у випадку добровільного виконання рішення боржником поза виконавчим провадженням, виявлення оригіналу виконавчого листа після видачі його дублікату (незалежно від стадії його виконання, якщо відсутні підстави для наявності 2 однакових примірників виконавчого листа);
- необхідність за виконавчим листом із наявними в ньому вадами стягнути на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за цим виконавчим документом. Подібне стягнення слід відрізняти від повороту виконання рішення суду, здійснюваного за правилами ст.ст. 380—382 ЦПК.

Поворот виконання рішення суду охоплює всі правові ситуації, коли рішення було виконано, у подальшому скасовано і справу повернуто на новий розгляд, або ухвалене рішення про відмову в задоволенні позову чи задоволення в меншому розмірі тощо.

Випадки отримання стягувачем від боржника задоволення без достатньої та законної правової підстави, що не підпадають під категорію повороту виконання, охоплюються правовим регулюванням ст. 369 ЦПК. Стягнуте за судовим рішенням, що у подальшому було скасоване, підлягає поверненню боржнику, оскільки за відсутності належної правової підстави одержане стягувачем до зміни свого становища слід вважати безпідставно отриманим.

Питання про виправлення помилки, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, та про стягнення безпідставно одержаного вирішується за відповідною заявою у судовому засіданні. Встановлено скорочені строки розгляду такої заяви, які обмежено 10 днями з дня одержання такої заяви; цей строк не є процесуальним, а службовим для суду. Розгляд заяви відбувається з повідомленням стягувача і боржника, втім, їх неявка в разі належного повідомлення про судове засідання не є перешкодою для розгляду цього питання.

На відміну від судового рішення, оригінал якого має завжди зберігатись в матеріалах цивільної справи, оригінал виконавчого листа має видаватись заінтересованій сторони (стягувачу) для реалізації виконання ухваленого рішення. Підставою для здійснення виконавчого провадження є оригінал виконавчого листа (для справ позовного провадження) або другий примірник судового наказу (у справах наказового провадження). Правовим замінювачем оригіналу зазначених виконавчих документів можуть бути лише їх дублікати.

Розгляд питання про видачу дублікату виконавчого листа або судового наказу порушується за заявою стягувача або поданням державного виконавця. Державний виконавець зобов'язаний звернутись до суду із таким поданням в разі втрати виконавчого документа під час проведення виконавчого провадження. За стягувачем таке право на звернення до суду зберігається на будь-якій стадії після отримання в суді оригіналу виконавчого листа.

Вирішення питання про видачу дубліката виконавчого листа або судового наказу підсудне тому суду, який видав оригінал виконавчого листа або судового наказу, згідно із правилами ст. 368 ЦПК.

Під час розгляду заяви про видачу дубліката виконавчого документа суд зобов'язаний з'ясувати, чи є воно чинним та не було скасоване, чи виконане рішення повністю або частково, чи не призведе видача дубліката виконавчого документа до отримання стягувачем неналежного; також суд має встановити, за яких обставин та ким втрачено виконавчий лист. Виконання рішення, що відбулось частково, не впливає на наслідки розгляду заяви про видачу дубліката виконавчого документа, а також його зміст, це не може бути підставою для зміни тексту виконавчого документа в цілому і резолютивної частини зокрема. В разі наявності подібної достовірної інформації суд має її викласти лише у мотивувальній частині відповідної ухвали. Дублікат виконавчого документа має бути тотожнім змісту його оригіналу, оскільки має бути складений повторно як документ, що повністю відповідає певному судовому рішенню.

3.Мирова угода в процесі виконання. Зміна та встановлення способу і порядку виконання рішення суду

Чинним законодавством передбачена можливість та врегульовано укладення мирової угоди між сторонами на стадії виконання ухваленого рішення суду, а також вчинення відмови стягувача від його примусового виконання. Оскільки визначені у ст. 12 Закону "Про виконавче провадження" права й обов'язки сторін у виконавчому провадженні, у тому числі право стягувача подати заяву про відмову від стягнення та право сторін укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, стосуються всіх виконавчих документів, що підлягають виконанню державною виконавчою службою, правила ст. 372 ЦПК про мирову угоду й відмову від примусового виконання рішення мають застосовуватися загальним судом у виконавчому провадженні як за судовими рішеннями, так і за іншими виконавчими документами (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження").

Специфіка цієї мирової угоди пов'язана із тим, що на відміну від дефініції ч. 1 ст. 175 ЦПК, де сформульовано поняття мирової угоди на стадії до вирішення спору судом, мирова угода в процесі виконання не може укладатись з метою врегулювання спору. Передбачається, що спір вже врегульований певним судом рішенням, яке набрало законної сили, за цим рішенням видано виконавчий документ, що надійшов для примусового виконання державному виконавцю. З огляду на це, мирова угода в процесі виконання не може стосуватись питань про визначення фактичних обставин та відповідних правовідносин, основною метою такої угоди є встановлення (зміна) способу та порядку виконання ухваленого судового рішення, що може ґрунтуватись на взаємних поступках і, безумовно, стосуватись лише прав та обов'язків сторін й предмета спору. Така мирова угода не може виходити за межі спірних правовідносин, стосуватися прав та обов'язків осіб, які не є сторонами у спорі, створювати права та обов'язки для них тощо. Мирова угода, що розглядається, покликана сприяти закінченню виконавчого провадження, зокрема шляхом визначення конкретних заходів, дій, рішень тощо, що сторони беруться вчинити.

Окрім укладення мирової угоди, стягувач має право відмовитись від примусового виконання рішення, зробивши про це відповідну заяву. Слід відрізняти відмову стягувача від примусового виконання рішення від відмови позивача від позову, ці процесуальні дії не тотожні за своїм змістом, наслідками та формою тощо. Одним із основних наслідків відмови позивача від позову є неможливість повторного звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав згідно із ч. З ст. 206 ЦПК. Перешкодою для виникнення цивільного процесу в такій ситуації буде не визнана мирова угода або прийнята судом відмова від примусового виконання, а судове рішення, що стало підставою відкриття такого виконавчого провадження (п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК).

І визнання мирової угоди в процесі виконання рішення, і прийняття судом відмови від примусового виконання обумовлені певною процедурою, що викликає необхідність подання цих документів у письмовій формі спочатку державному виконавцеві, який не пізніше 3-денного строку зобов'язаний передати їх до суду за місцем виконання рішення для визнання або прийняття.

Питання про визнання мирової угоди та прийняття відмови від примусового виконання є підсудним тому судові, що розташований за місцем виконання відповідного рішення; слід вважати таким судом загальний місцевий суд, розташований на території відповідного підрозділу державної виконавчої служби, тобто за місцем проведення виконавчих дій. При розгляді заяви про відмову від примусового виконання та мирової угоди суд має встановити, чи відповідають вони вимогам закону, чи не стосуються прав та обов'язків інших осіб, які не є учасниками цього спору, чи не вчинено їх з недоліками волі тощо.

За результатами дослідження обставин, викликаних необхідністю визнання мирової угоди або прийняття заяви про відмову від примусового виконання, суд має постановити ухвалу.

За правилом ст. 217 ЦПК суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. У тому випадку, коли суд не встановив порядку виконання свого рішення під час його постановлення в разі відсутності для цього об'єктивних підстав, або у подальшому виникнуть обставини, які вимагатимуть від суду встановлення або зміни способу і порядку виконання рішення, він вправі вирішити таке питання вже після відкриття виконавчого провадження у зв'язку з виникненням чи наявністю обставин, що ускладнюють його виконання.

Відповідно до ст. 373 ЦПК відстрочка і розстрочка виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання має стосуватися виконання лише судових виконавчих документів. Суб'єктом звернення є державний виконавець або сторона (виконавчого провадження); формою процесуального документа, за яким розпочинається подібний розгляд, є заява. Належним судом є суд, який розглядає справи в порядку цивільного судочинства та видав виконавчий документ; для розгляду подібних заяв встановлено виключну підсудність.

Надання відстрочки і розстрочки виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання у судовій практиці мають носити винятковий характер. Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 373 ЦПК і ст. 121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визнає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Відстрочка виконання рішення — відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому, тобто перенесення строку виконання рішення, встановленого законом або судом, на більш пізній період. Надання відстрочки судом полягає у визначенні нової, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку відстрочки рішення має бути виконано повністю. Відстрочка виконання рішення може стосуватись його в цілому, а також бути надаватися лише щодо окремих задоволених позовних вимог.

Розстрочка виконання рішення — це розподіл виконання рішення на частини, що підлягають виконанню протягом певного періоду часу або через певні періоди часу, що призводить до перенесення строку виконання рішення на пізніші періоди; зокрема, полягає в розподілі належних до сплати сум платежу на певні частини з встановленням конкретного строку для виконання кожної з визначених частин рішення. Суд має встановити, в яких частинах та в які строки має бути виконане рішення суду; зазвичай відбувається виконання рівними частинами через певні однакові проміжки часу.

В чинному законодавстві не міститься граничних строків для відстрочки та розстрочки виконання рішення суду, втім в цьому останній має виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності наданих саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому; наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником або іншою заінтересованою особою. Таким чином, строки такого відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання такого додаткового строку до повного виконання рішення суду.

Способи виконання рішення суду слід визначати через ті заходи, що вживаються задля досягнення мети захисту порушених прав та свобод осіб, їх відновлення. Основні з них передбачені у ст. 4 Закону "Про виконавче провадження", зокрема такі заходи майнового характеру, як звернення стягнення на майно боржника, звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника, вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні. Серед заходів немайнового характеру згадуються такі, за яких боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Визначається, в яких організаційно-правових та процедурних формах має відбутись виконання рішення суду, зокрема, порядок виконання рішення визначає місце його виконання, час проведення виконавчий дій, оформлення виконавчого провадження, послідовність дій тощо. Наприклад, якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів зазначений певний номер рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності коштів на цьому рахунку державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження звертається до органу, який видав виконавчий документ, з клопотанням про заміну способу та порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника або встановлення іншого способу та порядку виконання рішення.

За наявності обумовлених обставин суд вправі змінити встановлені ним або законом спосіб і порядок виконання рішення на інші, передбачені законодавством. Суд не може встановити новий спосіб захисту порушеного права, його дії щодо зміни чи встановлення способу і порядку виконання повинні бути спрямовані лише на забезпечення виконання резолютивної частини рішення, відповідати його меті, не спотворювати його змісту.

Єдиною підставою для відстрочки і розстрочки виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання є наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення. Примірний перелік, що не є вичерпним, підстав для відстрочки і розстрочки виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання міститься в ст. 373 ЦПК, зокрема ними є хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо. Ці обставини об'єднуються їх об'єктивним та надзвичайним характером, незалежністю їх настання та перебігу від волі боржника, причинним зв'язком між настанням цих обставин та ускладненням виконання рішення.

Категорія "обставин, що ускладнюють виконання рішення" має оціночний характер, віднесення тих чи інших обставин до них залежить від судового розсуду, а також від наданих доказів, що доводять наявність подібних обставин. При цьому не може бути підставою для невиконання судових рішень, які набрали законної сили, відсутність фінансування певних витрат у державному або іншому бюджеті, зокрема прийняття закону про державний бюджет (його зміст, що не передбачає витрат певного виду).

Окрім загального правила ст. 373 ЦПК щодо зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення суду законом встановлено спеціальні правила щодо окремих правових ситуацій, пов'язаних з необхідністю втручання суду в процес виконання рішення суду. Такі ситуації викликані особливим їх значенням та охоплюють вирішення питань про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу, оголошення розшуку боржника або дитини, примусове проникнення до житла чи іншого володіння, звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках, тощо (ст.ст. 374—379 ЦПК).

4.Поворот виконання рішення суду

Поворот виконання рішення суду — це повернення сторін виконавчого провадження у первісний стан, що передував виконанню рішення, через скасування правової підстави такого виконання. Поворот виконання є способом захисту прав боржника на випадок отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим судовим рішенням неналежного, оскільки правова підстава такого набуття відпала.

За загальним та найбільш прийнятним правилом ч. І ст. 380 ЦПК питання про поворот виконання вирішує суд апеляційної (щодо рішень суду першої інстанції, допущених до негайного виконання за правилами ст. 367 ЦПК, а також в разі направлення справи на новий апеляційних розгляд за ст. 336 ЦПК) чи касаційної інстанції (щодо всіх рішень судів як першої, так і апеляційної інстанцій).

Умовами застосування повороту виконання судом апеляційної чи касаційної інстанції є такі:

суд однієї з зазначених судових інстанцій за результатами розгляду справи скасовує рішення нижчої судової інстанції, що вже було повністю або частково виконано;
суд апеляційної чи касаційної інстанцій завершує розгляд справи закриттям провадження у справі, залишенням позову без розгляду, відмовою в позові повністю або задоволенням позовних вимог в меншому розмірі, не повертаючи справу на новий розгляд;
питання про поворот виконання окремо та конкретно вирішено у відповідному судовому рішення суду апеляційної чи касаційної інстанцій.

Відповідно до ст. 336 ЦПК суд касаційної інстанції застосовує поворот виконання рішення суду: в разі постановлення ухвали про скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі виконаного судового рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване апеляційним судом; в разі постановлення ухвали про скасування судових рішень і закриття провадження в справі або залишення заяви без розгляду; в разі скасування судових рішень і ухвалення нового рішення або зміни рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Предметом повороту виконання може бути як майно, так і дії, що не мають майнового характеру, зокрема особа, яка виселена з житлового приміщення за скасованим рішенням суду, має бути вселена до нього.

В разі, якщо предметом спору є майно, що визначене індивідуальними ознаками, воно підлягає поверненню від стягувача боржнику в разі скасування рішення суду, на підставі якого його було попередньо передано стягувачу; якщо майно визначено родовими ознаками, слід повернути певну кількість такого майна, це стосується й стягнутих з боржника грошових коштів.

У випадку, якщо предметом виконання є певні блага немайнового характеру, зокрема зобов'язання вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, сторони також мають бути повернуті до первісного стану, що передував виконанню рішення суду. Наведене стосується виконання рішення про поновлення на роботі, відібрання дитини, виселення боржника, вселення стягувача, примусовий обмін тощо. Суд, ухвалюючи рішення, повинен зобов'язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене (отримане) з нього за скасованим рішенням, таким чином, поняття стягнутого підлягає широкому розумінню, до змісту якого входять всі блага, в отриманні яких був заінтересованими та яке отримав стягувач як спосіб захисту його порушеного права чи законного інтересу, на випадок, якщо у подальшому це благо не отримало під час нового розгляду такого чи подібного захисту від суду.

Законом також передбачено правила на випадок, якщо на час розгляду питання про поворот виконання неможливо повернути майно, що було предметом спору. Неможливість такого повернення може мати як фактичний характер, так й бути викликаною певними перешкодами юридичного характеру. Про фактичну неможливість повернення слід говорити при знищенні майна, його споживанні; про юридичні перешкоди

— при реалізації майна з прилюдних торгів, в разі придбання його добросовісним набувачем. Для подібних правових ситуацій передбачено здійснити відшкодування вартості цього майна в розмірі грошових коштів, одержаних стягувачем від його реалізації.

Правом на звернення з клопотанням про поворот виконання рішення суду наділений відповідач й після завершення розгляду справи в тому випадку, якщо воно не вирішено судом апеляційної чи касаційної інстанцій, а також під час нового розгляду справи.

У ст. 382 ЦПК встановлено обмеження проведення повороту виконання за окремими категоріями судових справ та залежно від способу скасування судового рішення.

Перша категорія справ, щодо яких відбувається обмеження повороту виконання, виокремлюється за порядком скасування рішення. Ця категорія справ визначається такими умовами:

рішення має бути скасовано за нововиявленими обставинами; -
предметом спору є вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи;
скасоване рішення (що було виконано) ґрунтувалося на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах. В разі відсутності хоча б однієї умови (недотримання порядку скасування або категорії справ чи підстав для перегляду) із наведених обмеження повороту виконання не відбувається.

Друга група підстав недопущення повороту виконання рішення ґрунтується на менш суворих умовах, тому охоплює більшу категорію справ. Для цієї категорії справ не має значення, в якому порядку ухвалено те рішення, яким було скасовано інше виконане рішення. Ця категорія справ, щодо яких також не допускається поворот виконання рішення, визначається такими умовами:

предметом спору є вимоги у справах у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин;
скасоване та виконане рішення ґрунтувалося на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

5.Судовий контроль за виконанням судових рішень

Права стягувача, боржника та інших осіб під час примусового виконання судового акта можуть бути захищені в результаті оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Державний виконавець зобов'язаний за власною ініціативою вживати всіх законних заходів задля швидкого та реального виконання рішення, роз'яснювати сторонам їх права і обов'язки.

В розділі VII ЦПК міститься визначення та правове регулювання окремого різновиду провадження, здійснюваного судом у порядку проведення контролю за діями державного виконавця під час здійснення ним примусових дій з виконання ухвалених судових рішень у порядку цивільного судочинства.

Право на звернення до суду зі скаргою передбачається у ст. 383 ЦПК, що полягає у наданні учасникам виконавчого провадження та іншим заінтересованим особам права на звернення до суду зі специфічною заявою

— скаргою на юридично значущі вчинки спеціально уповноваженої посадової особи — державного службовця на примушування до виконання судових рішень. Отже, скарга на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби (далі за текстом — скарга на дії державного виконавця) подається до місцевого загального суду як суду першої інстанції.

Особи, які вправі звернутись із відповідною скаргою: учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій.

Відповідно до ст. 7 Закону "Про виконавче провадження" учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності — суб'єкти господарювання.

Предмет оскарження визначають процесуальні рішення, дія або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, яким порушено їх права чи свободи.

Суд під час розгляду скарги має перевірити, чи дотримано державним виконавцем вимог чинного законодавства, чи вчинено їх відповідно до ухваленого судового рішення, чи є такі дії своєчасними та доцільними, чи вичерпано всіх передбачених законом можливостей задля забезпечення належного виконання такого рішення, чи досягнуто мети, задля якої таке судове рішення ухвалене, чи дотримано правил щодо черговості задоволення вимог стягувачів тощо.

Формою процесуального документу, з яким звертається заявник до суду в такому порядку, є скарга, яка має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК., та містити відомості, перелічені в ст. 82 Закону "Про виконавче провадження". Скарга має містити також всі відомості, що формують предмет судового розгляду, відповідно до розділу VII ЦПК, зокрема відомості про оскаржуване процесуальне рішення, дію або про те, в чому полягала протиправна бездіяльність державного виконавця, відомості і докази про дотримання процесуальних строків звернення до суду зі скаргою; вимоги скарги мають відповідати специфіці такого провадження та узгоджуватись зі ст. 387 ЦПК щодо повноважень суду. Факультативними в цьому випадку є вимоги про розподіл витрат, пов'язаних з розглядом скарги.

Розгляд скарги відбувається за загальними положеннями ЦПК, окрім випадків, коли наявна спеціальна норма щодо вирішення певних питань, що виникають під час розгляду такої скарги. Так, у разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, до заяв (скарг, подань) учасників виконавчого провадження й інших заінтересованих осіб мають застосовуватися положення ЦПК, якими врегульовано аналогічні питання, зокрема: ст. 119 — щодо форми і змісту скарги; ст. 120 —- про обов'язок надання копії скарги та доданих до неї документів; ст. 26 — про склад осіб, які беруть участь у справі; ст. 27 — про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі; глави 7 розділу 1— про судові виклики та повідомлення; глави 4 розділу III — про судовий розгляд; глав 1 і 2 розділу V щодо апеляційного та касаційного оскарження судових рішень суду першої інстанції тощо.

За результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення суд постановляє такий вид судового рішення, як ухвала.

Згідно із правилами частин 2 та 3 ст. 387 ЦПК можливою є одна з таких ухвал:

про задоволення вимог заявника та усунення порушення або поновлення іншим шляхом його порушених прав чи свобод;
- про відмову в задоволенні скарги.

Також за змістом ст. 385 ЦПК суд може залишити скаргу без розгляду в разі відсутності поважних причин пропуску строку для її подання.

Розглядаючи скаргу на дії державного виконавця, суд не може вийти за межі оскаржуваних дій та відновити оспорювані права на свій розсуд. Зокрема, розглядаючи скаргу на неправомірні дії державного виконавця з відмови у прийнятті на виконання документів про примусове стягнення коштів з боржника, суд не може вийти за межі заявлених вимог та ухвалити рішення, яким зобов'язати державного виконавця примусово стягнути з боржника гроші, позбавивши суб'єкта оскарження можливості провести виконавчі дії відповідно до вимог закону, а також фактично вирішити питання про права та обов'язки особи — боржника, який не був притягнутий до участі у справі.

Розподіл судових витрат, яких зазнали сторони у зв'язку з розглядом скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, відбувається наступним чином:

витрати покладаються на відповідний відділ державної виконавчої служби в разі постановлення ухвали про задоволення вимог заявника та усунення порушення або поновлення іншим шляхом його порушених прав чи свобод. При цьому покладання судових витрат на відділ державної виконавчої служби зумовлено тим, що під час проведення виконавчих дій державний виконавець діє не від власного імені, а від імені держави як спеціально уповноважена посадова особа. Покладання судових витрат на відповідний відділ державної виконавчої служби не зобов'язує суд його залучати до участі у справі;
витрати покладаються на заявника в разі відмови у задоволенні скарги.

6.Провадження у справах про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів

Можливість видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду з'явилась відповідно до Закону України від 3 лютого 2011 р. "Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо оскарження рішення третейського суду та видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду".

Відповідно до ст. 389-7 ЦПК питання видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду розглядається судом за заявою особи, на користь якої прийнято рішення третейського суду.

Заява про видачу виконавчого листа про примусове виконання рішення третейського суду подається до суду за місцем проведення третейського розгляду протягом 3 років з дня прийняття рішення третейським судом.

Заява, подана після закінчення вказаного строку, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Надання дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, здійснюється у порядку, передбаченому ст.ст. 391-398 ЦПК.

Форма і зміст заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.

Заява про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду подається у письмовій формі і має бути підписана особою, на користь якої прийнято рішення третейського суду, чи її представником. У заяві про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду мають бути зазначені:

найменування суду, до якого подається заява;
1. найменування і склад третейського суду, який прийняв рішення, за яким має бути виданий виконавчий лист;
2. ім'я (найменування) учасників третейського розгляду, їх місце проживання (перебування) чи місцезнаходження;
3. дата і місце прийняття рішення третейським судом;
4. дата отримання рішення третейського суду особою, яка звернулася із заявою;
5. вимога заявника про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.

До заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду додаються:

оригінал рішення третейського суду або належним чином засвідчена його копія. Копія рішення постійно діючого третейського суду засвідчується головою постійно діючого третейського суду, а копія рішення третейського суду для вирішення конкретного спору має бути нотаріально засвідчена;
оригінал третейської угоди або належним чином засвідчена її копія;
документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи;
копія заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду відповідно до кількості учасників судового розгляду;
довіреність або інший документ, що підтверджує повноваження особи на підписання заяви.

Заява про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду розглядається суддею одноособово протягом 15 днів з дня її надходження до суду в судовому засіданні з викликом сторін. Неявка сторін чи однієї із сторін, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду заяви.

Якщо до суду надійшла заява про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, а в його провадженні чи в провадженні іншого суду є заява про оскарження і скасування цього рішення третейського суду, суд на підставі п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК зупиняє провадження за заявою про видачу виконавчого листа до набрання законної сили ухвалою суду, якою відмовлено в задоволенні заяви про скасування оскаржуваного рішення третейського суду.

Суд відмовляє у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, якщо:

на день ухвалення рішення за заявою про видачу виконавчого листа рішення третейського суду скасовано судом;
справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;
пропущено встановлений строк для звернення за видачею виконавчого листа, а причини його пропуску не визнані судом поважними;
рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути дише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;
третейська угода визнана недійсною;
склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону;
рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, не передбачені законом;
постійно діючий третейський суд не надав на вимогу суду відповідну справу;
третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участі у справі.

За результатами розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду суд постановляє ухвалу про видачу виконавчого листа або про відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду за правилами, встановленими ЦПК, для ухвалення рішення.

УЧАСТЬ СУДУ У ВИКОНАННІ СУДОВИХ РІШЕНЬ