Особисті немайнові права в галузі охорони здоров’я, що забезпечують існування фізичної особи

КАФЕДРА ПАТОЛОГІЧНОЇ АНАТОМІЇ, СУДОВОЇ МЕДИЦИНИ ТА ПРАВА

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

для студентів ІV курсу медичного факультету

по підготовці до практичного заняття

Тема заняття № 5. Особисті немайнові права в галузі охорони здоров’я, що забезпечують існування фізичної особи.

Актуальність теми. Під особистими немайновими правами в галузі охорони здоров’я, що забезпечують існування фізичної особи, перш за все законодавець розуміє право на життя, право на охорону здоров’я та право на медичну допомогу. Вони є одним з ключових аспектів правового статусу особи. Людина не може цілком реалізувати своє право на життя, якщо вона позбавлена або обмежена у праві на медичну допомогу. Саме тому регламентації прав «на медичну послугу» та «на медичну допомогу» як одним із найважливіших та найцінніших немайнових прав особи приділено особливу увагу під час вивчення курсу медичного правознавства.

Загальна мета – формування знань про права особи «на життя», «на охорону здоров’я» та «на медичну допомогу» і регламентацію цих прав у вітчизняному та міжнародному законодавстві.

Конкретні цілі, уміти:

- охарактеризувати міжнародно-правові стандарти у сфері охорони здоров’я та їх закріплення в законодавстві України;

- окреслити коло прав і обов’язків громадян в контексті здійснення ними права на життя, на охорону здоров’я та на медичну допомогу;

- розкрити сутність і співвідношення понять «лікарська таємниця» та «медична таємниця»;

- визначити види еутаназії, які виділяє правова література.

Під поняттям особистих немайнових прав слід розуміти юридично гарантовані можливості, які довічно належать кожній особі за законом, є немайновими та особистісними.

Для характеристики особистих немайнових прав особи слід використовувати такі основні ознаки:

1) ці права належать кожній особі — це означає, що вони належать усім без винятку фізичним особам і всі вони рівні в можливості реалізації та охорони цих прав;

2) ці права належать особі за законом — це означає, що підставою їх виникнення є юридичний факт (подія або дія), який передбачено в законі;

3) ці права належать особі довічно — це означає, що вони належать фізичній особі до моменту смерті. Переважна більшість особистих немайнових прав виникає в особи з моменту народження, наприклад, право на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність, ім'я (найменування) тощо. Однак окремі види особистих немайнових прав можуть виникати в осіб і з іншого моменту, що передбачено в законі, наприклад, право на донорство має лише особа з моменту досягнення повноліття;

4) ці права є немайновими — це означає, що в них немає майнового (економічного) змісту, тобто фактично неможливо визначити вартість цих прав, а відповідно і блага, що є його об'єктом, в грошовому еквіваленті;

5) ці права є особистісними — це означає, що їх не може бути відчужено (як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від особи носія цих прав та/або передано іншим особам.

Додаткове правове регулювання особистих немайнових прав здійснюється низкою міжнародних нормативно-правових актів, зокрема, Загальною декларацією прав людини (1948 p.), Європейською конвенцією захисту прав і основних свобод людини (1950 p.), Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.) та ін.

Змістом особистих немайнових прав визнано можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя (ст. 272 ЦК). Отже, особисті немайнові права мають як негативний зміст, тобто можливість особи-носія вимагати захисту у разі порушення, загрози порушення, невизнання чи оспорення цих прав, так і позитивний зміст, тобто можливість учиняти певні активні дії, які спрямовані на їх реалізацію, в передбачених законом межах.

В ЦК особисті немайнові права поділено на два види:

- особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи;

- особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття
фізичної особи.

Конституція України від 28.06.1996 р. [статті 3, 21, 27, 64].

«Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (ст. 3).«Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах» (ст. 21). «Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини» (ст. 27).

Це конституційне право не може бути обмежено навіть в умовах надзвичайного воєнного стану (ст. 64).

Ст. 281 ЦКУ визначає:

1. Фізична особа має невід’ємне право на життя.
2. Фізична особа не може бути позбавлена життя.Фізична особа має право захищати своє життя та здоров’я, а також життя та здоров’я іншої фізичної особи від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом.
3. Медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою. Клінічні випробування лікарських засобів проводяться відповідно до закону.
4. Забороняється задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя.
5. Стерилізація може відбутися лише за бажанням повнолітньої фізичної особи. Стерилізація недієздатної фізичної особи за наявності медичних показань може бути проведена лише за згодою її опікуна, з додержанням вимог, встановлених законом.
6. Штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує дванадцяти тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки. У випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагітності може бути проведене при вагітності від дванадцяти до двадцяти двох тижнів. Перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності після дванадцяти тижнів
7. Повнолітні жінка або чоловік мають право за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій, згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством»

Підзаконні нормативні акти, спрямовані на реалізацію ст. 281 ЦКУ

Постанова Кабінету Міністрів України від 15.02.2006 р. № 144 «Про реалізацію статті 281 Цивільного кодексу України»

Штучне переривання вагітності, строк якої становить від 12 до 22 тижнів, здійснюється в акредитованих закладах охорони здоров'я на підставах, зазначених у додатку, за висновком комісії, утвореної відповідно Міністерством охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управлінням охорони здоров'я обласної та Севастопольської міської державних адміністрацій і Головним управлінням охорони здоров'я Київської міської державної адміністрації. Висновок готується згідно із заявою вагітної жінки та відповідними документами.

Перелік підстав, за наявності яких можливе штучне переривання вагітності, строк якої становить від 12 до 22 тижнів.

Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. № 1849 «Про затвердження Державної програми «Репродуктивне здоров’я нації» на період до 2015 року».

Клінічні протоколи з акушерської та гінекологічної допомоги: Наказ МОЗ України від 29.12.2005 р. № 782.

Інструкція з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості: Наказ МОЗ України від 29.03.2006 р. № 179.

Еутаназія: правовий та моральний аспекти

Основи законодавства України про охорону здоров’я у статті 50, 52 (ч. 3) визначають:

«Медичним працівникам забороняється здійснення еутаназії – навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань» (ч. 3 ст. 50).

Евтаназія — це умисні дії чи бездіяльність медичних працівників (або інших осіб), які здійснюються ними за наявності письмово оформленого клопотання пацієнта (або «заяви на випадок смерті») або ж усного клопотання, якщо фізичний стан унеможливлює письмову форму клопотання пацієнта, який перебуває у стані, коли усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, з дотриманням законодавчо встановлених умов, з метою припинення його фізичних, психічних і моральних страждань, у результаті яких реалізується право на гідну смерть.

Залежно від характеру дій, спрямованих на здійснення евтаназії, розрізняють дві форми: активну і пасивну. Активна евтаназія — це проведення певних дій із прискорення смерті невиліковно хворої людини, згідно з її проханням, з метою позбавлення тяжких страждань. Активна евтаназія може бути здійснена також спільними діями лікаря і пацієнта (наприклад, хвора людина вживає певні лікарські засоби, призначені лікарем, які є необхідними для настання смерті).

Пасивна (негативна) евтаназія — це незастосування засобів і невиконання лікарських маніпуляцій, які б підтримували певний час життя важко хворого пацієнта, за умови, що пацієнт висловив прохання не здійснювати медичне втручання.

Право людини на здоров’я.

У Преамбулі Статуту ВООЗ 1948 р. закріплені чотири засадничі імперативи охорони здоров'я:

1. здоров'я — це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів;
2. володіння найвищим досяжним рівнем здоров'я є одним з основних прав кожної людини без урахування ознак раси, релігії, політичних переконань, економічного чи соціального стану;
3. можливість користуватись усіма найновішими досягненнями у сфері охорони здоров'я є одним з фундаментальних прав кожної людини;
4. держави несуть відповідальність за здоров'я своїх народів і зобов'язані вдаватися для його охорони до необхідних соціальних, правових і медико-санітарних заходів.

Право людини на особисту недоторканність, свободу та гідність.

Конвенція Про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенція про права людини
та біомедицину1997 року визначає:

• захист людської гідності і тотожності при застосуванні сучасних можливостей біології і медицини;
• недоторканність біологічної цілісності людини;повага до самовизначення людини.

Поняття біологічної цілісності людини: 1) недоторканність цілісності тіла людини; 2) недоторканність душевної цілісності; 3) недоторканність геному людини.

Право на інформовану згоду щодо медичного втручання. Інформована згода на медичне втручання

Конституція України у ст. 28 (ч. 3) та. ст 29 (ч. 1) становлює:

«Жодна особа без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам» (ч. 3 ст. 28).«Кожна людина має право на особисту недоторканність» (ч. 1 ст. 29).

Цивільний кодекс України ст. 284 (ч. 3,4, 5), 286 (ч. 4), ст. 289 визначають:

Надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла 14 років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитись від лікування. У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника

Основи законодавства України про охорону здоров’я ст. 42, 43, 44 визначають:

«Згода інформованого, відповідно до ст. 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Щодо пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників. У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна. Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання — засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків. Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування. Якщо відмову дає законний представник пацієнта і вона може мати для пацієнта тяжкі наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування» (ст. 43).

Право на інформацію щодо стану свого здоров’я. Право на таємницю щодо стану свого здоров’я. Лікарська таємниця.

Європейська хартія прав пацієнтів визначає такий каталог прав пацієнтів:

Стаття 3. Право на інформацію

«Кожен має право на отримання будь-якої інформації про свій стан здоров’я, про медичні послуги (і способи отримання цих послуг), а також про все, що доступно завдяки науково-технічному прогресу».

б) Конституція і закони України

Конституція України ст. 32 (ч. 3) та ст. 34].

«Кожний громадянин має право знайомитись в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею» (ч. 3 ст. 32).

Цивільний кодекс України ст. 285, 302. визначають:

«Право на інформацію про стан свого здоров’я:

1. Повнолітня фізична особа має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються здоров’я.
2. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на інформацію про стан здоров’я дитини або підопічного.
3. Якщо інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров’я або погіршити стан здоров’я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров’я фізичної особи, обмежити їх ознайомлення з окремими медичними документами.
4. У разі смерті фізичної особи члени її сім’ї або інші фізичні особи, уповноважені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду» (ст. 285).

Закон України «Про інформацію»: ст. 11, 21, 31:

«До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про ... стан здоров’я» (ч. 2 ст. 11).

Закон України «Про захист прав споживачів» ст. 4 (ч. 4), 21 (ч. 1).

Права споживача вважаються у будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію (будь-які товар, робота чи послуга)» (п. 5 ч. 1 ст. 21).

Теоретичні питання, що підлягають доповідям та обговоренню на практичному занятті:

1. Що таке особисті немайнові права?

2. Що таке право на життя?

3. В яких нормативно-правових документах є положення щодо права на життя?

4. Що таке штучне переривання вагітності?

5. По яким видам показів і можливе штучне переривання вагітності від 12 до 22 тижнів?

6. Що таке еутаназія? В чому дискусійність цього термніну?

7. На які види прийнято поділяти еутаназію?

8. Що таке право людини на здоров’я?

9. Що таке інформована згода на медичне втручання?

10. Що таке лікарська теємниця?

Основні терміни: особисті немайнові права, право на життя, штучне переривання вагітності, пасивна еутаназія, активна еутаназія, право людини на здоров’я, інформована згода на медичне втручання, лікарська таємниця.

Тестові завдання:

1. У відповіді під яким номером правильно вказано, до якого виду інформації за правовим режимом належить медична інформація:

1) відкрита інформація;

2) таємна інформація;

3) конфіденційна інформація, що є власністю держави;

4) комерційна таємниця;

5) конфіденційна інформація.

2. У відповіді під якими номерами правильно вказано осіб, які відповідно до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» мають право відмовитись від медичного втручання:

1) пацієнт, який досяг 12 років;

2) пацієнт, який обмежений у дієздатності у встановленому законом порядку;

3) пацієнт, який може керувати своїми діями;

4) пацієнт, визнаний недієздатним у встановленому законом порядку;

5) пацієнт, який страждає на тяжкий психічний розлад і перебуває на стаціонарному лікуванні у психіатричному закладі.

3. Відповідно до чинного законодавства України, пацієнт, який досяг____________________ має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я:

1) 14 років;

2) повноліття;

3) 15 років;

4) повної цивільної дієздатності;

5) жодна з відповідей неправильна.

4. До ознак живонародження належить:

1) наявність безумовних рефлексів;

2) крик новонародженого;

3) серцебиття;

4) пульсація судин кінцівок;

5) рухи нескелетних м’язів.

5. Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров’я, медичні працівники мають право:

1) надати в повному обсязі інформацію про стан здоров’я пацієнта;

2) надати неповну інформацію про стан здоров’я пацієнта;

3) надати недостовірну інформацію про стан здоров’я пацієнта;

4) відмовитись від спілкування з членами сім’ї пацієнта на визначений період;

6) надати несвоєчасно інформацію про стан здоров’я пацієнта.

Задача 1. 11.09.2006 р. учням середньої школи в с. М. було проведено туберкулінодіагностику – пробу Манту. Через 15-20 хв. після введення проби Манту діти відчули погіршення стану свого здоров’я, що, своєю чергою, спричинило їх подальшу негайну госпіталізацію з практично ідентичною симптоматикою, зокрема, сухість у роті, запаморочення, підвищення температури тіла. Введення проби Манту негативно відобразилось на їхньому здоров’ї та спричинило виникнення таких хвороб: атипова реакція на введення туберкуліну, алергічний кон’юнктивіт, рінофарингіт, вегето-судинна дистонія змішаного типу. Батьки дітей стверджують, що не були попереджені про проведення проб Манту їх дітям. Директор школи також підтвердив у своєму листі, що інформацію про проведення туберкулінодіагностики спеціально до батьків дітей не доводили.

Дайте правовий аналіз ситуації. Які дії медичні працівники повинні були здійснити, аби діяти в порядку, визначеному законодавством?

Задача 2. У П. районному суді м. Л. слухалась справа за позовом гр. С. та гр. Г. до однієї з міських лікарень про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю їхньої матері, внаслідок неналежного надання їй медичної допомоги. Представник лікарні у своєму запереченні наголосив, що позов не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до чинного законодавства України члени сім’ї померлої не мають права на відшкодування шкоди, що була заподіяна безпосередньо пацієнтці.

Дайте правову оцінку ситуації. Чи обґрунтованими є заперечення представника лікарні в даному випадку? Чи має місце порушення права людини на охорону здоров’я у наведеній ситуації?

Задача 3. До гр. Ж., яка працює медичною сестрою в дитячому садку, звернулась її сусідка із проханням надати медичну допомогу її батькові похилого віку, який щойно отримав термічний опік кип’ятком. Гр. Ж. відмовилась надати медичну допомогу, мотивуючи свої дії тим, що вона немає досвіду лікування таких хворих і порадила викликати карету швидкої медичної допомоги.

Дайте правову характеристику ситуації. Чи правомірні дії медичної сестри в цьому випадку (мотивуйте)?

Технологічна карта заняття

	Етапи	Час у хв.	Засоби навчання	Обладнання	Місце проведення
1	Організаційна частина. Перевірка і корекція початкового рівня	15	Тестові завдання		Навчальна кімната кафедри
2	Самостійна робота. Рішення задач.	30	Теоретичні задачі
3	Перевірка і корекція засвоєного матеріалу	35	Теоретичні питання
4	Підведення підсумків	10

Література.

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996р. – К., Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2010. – 37 с.

2. Цивільний кодекс України від 16.03.2003р. - http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15

3. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» №2801-ХІІ від 19 листопада 1991р. (чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 7 липня 2012р.) - http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2801-12

4. Братанюк Л.Є. Основи права і законодавства в охороні здоров‘я: підручник. – К.: Медицина, 2010. – 544 с.

5. Лавриненко О.О., Рогова О.Г., Панасюк С.А. та ін. Коментар медичного законодавства України. Станом на 01.03.2011 р. – К.: «Видавничий дім «Професіонал», 2011. – 360 с.

6. Медичне правознавство / А.А. Бабанін, О.О. Миронова, О.В. Біловицький, О.Ю. Скребкова, – Сімферополь: Ната, 2012. – 552 с.

7. Стеценко С.Г., Стеценко В.Ю., Сенюта І.Я. Медичне право України: Підручник / За заг. ред. д.ю.н., проф. С.Г.Стеценка. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 507 с.

Особисті немайнові права в галузі охорони здоров’я, що забезпечують існування фізичної особи