ПІДВІДОМЧІСТЬ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ
ТЕМА 7 . ПІДВІДОМЧІСТЬ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ
1. Поняття і види підвідомчості
2. Загальні правила визначення підвідомчості цивільних справ суду
3. Підвідомчість справ, що виникають з цивільних правовідносин
4. Підвідомчість спорів, що виникають з житлових правовідносин
5. Підвідомчість спорів, що виникають з авторських і суміжних прав
6. Підвідомчість спорів, що виникають з відносин, які врегульовані правом на відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки та знаки для товарів і послуг
7. Підвідомчість спорів, що виникають з шлюбно-сімейних правовідносин
8. Підвідомчість спорів, що виникають з трудових правовідносин
9. Підвідомчість справ, що виникають з екологічних правовідносин
10. Підвідомчість спорів, що виникають з кооперативних та інших правовідносин
1. Поняття і види підвідомчості
Держава виконує свої завдання і реалізує функції через систему створених нею для цього органів, сукупність яких для певного виду діяльності називається відомством. Кожне відомство і орган, який входить до його системи, виконують тільки ті функції і мають конкретну компетенцію, які встановлені Конституцією й іншими законами України. Розмежування компетенції між органами держави називається підвідомчістю. Компетенція суду в здійсненні правосуддя — по розгляду і вирішенню визначеної певної категорії питань називається судовою юрисдикцією або підвідомчістю судових органів. Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Вона опосередковується розглядом питань про конституційність законів та інших правових актів, розглядом цивільних і кримінальних справ, тому є конституційна юрисдикція, кримінальна і цивільна юрисдикція. Судова влада здійснюється автономними системами: Конституційним Судом, судами загальної юрисдикції — територіальними і спеціальними.
Конституційна юрисдикція здійснюється єдиним органом — Конституційним Судом України, котрий вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції і дає її офіційне тлумачення та законів України (ст. 147 Конституції, статті 13,14 Закону «Про Конституційний Суд України»).
Право вирішення цивільних справ у нашій країні надано не тільки судовим, а й іншим органам держави, громадським організаціям, змішаним органам, третейським судам. В зв'язку з цим цивільна юрисдикція, або підвідомчість, визначає коло цивільних справ, вирішення яких віднесено до державних судів, змішаних органів (комісій по трудових спорах), третейських судів.
У цивільному судочинстві підвідомчість визначає коло цивільних справ, які віднесені законом на розгляд суду. Залежно від того, чи відносить закон вирішення спорів до відання виключно одних конкретних юрисдикційних органів або до компетенції декількох органів, підвідомчість поділяється на виключну і численну.
Виключною називається така підвідомчість, за якою розгляд певної категорії цивільних справ становить компетенцію виключно суду. Так, лише в судовому порядку вирішуються справи про відібрання дітей, про позбавлення батьківських прав (статті 68,71 КпШС). В той же час розгляд цивільних справ здійснюється судом, третейським судом, профспілковими та іншими громадськими організаціями та в адміністративному порядку (ст. 6 ЦК) — численна підвідомчість. Остання залежно від способу вибору юрис-дикційного органу з декількох, яким справа підвідомча, чи недопущенні такого вибору, поділяється на альтернативну, договірну, імперативну і змішану.
Альтернативна підвідомчість означає, що розгляд спору віднесено до компетенції кількох органів за вибором особи, яка потребує захисту своїх прав. Наприклад, постанову адміністративної комісії про адміністративне правопорушення можна оскаржити до виконавчого комітету відповідної ради або до районного (міського) суду (ст. 288 КпАП).
Договірною буде підвідомчість, яка визначається взаємною угодою сторін. Так, відповідно до ст. 1 Положення про третейський суд громадяни за взаємною угодою можуть передати будь-який спір, який виник між ними, на вирішення третейського суду, за винятком спорів, які виникають з трудових і сімейних правовідносин.
Імперативною (умовною) є підвідомчість, за якою справа розглядається кількома юрисдикційними органами у визначеній законом послідовності. Наприклад, трудові спори розглядаються: комісіями по трудових спорах, районними (міськими) судами (ст. 221 КЗпП). Комісія є первинним органом по розгляду трудових спорів, що вникають на підприємствах, в установах, організаціях за незначним винятком (224 КЗпП). У разі незгоди з рішенням цієї комісії працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду (ст. 228 КЗпП) (див. § 8 цієї глави).
Змішана підвідомчість поєднує в собі ознаки, властиві Іншим видам, зокрема альтернативній підвідомчості. Так, відповідно до ст. 248 ЦПК скарги громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності, можуть бути подані безпосередньо суду або суду після оскарження до органу, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність
Встановлення різних видів підвідомчості дає державі можливість активно і гнучко впливати на різні форми юрисдикційної діяльності, використовуючи її особливості і переваги з урахуванням інтересів сторін у розгляді і цивільних справ.
2. Загальні правила визначення підвідомчості цивільних справ суду
Підвідомчість суду певної категорії справ встановлюється, як правило, нормами матеріального права, якими врегульовуються спірні правовідносини. Норми цивільного процесуального права визначають загальні правила підвідомчості суду цивільних справ позовного провадження та наводять перелік підвідомчих йому справ, що виникають з адміністративно-правових відносин і окремого провадження.
За загальними правилами, визначеними ч. 1 ст. 24 ЦПК, судам підвідомчі справи у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових і кооперативних правовідносин, якщо хоча б однією із сторін у спорі є громадянин, за винятком випадків, коли вирішення таких спорів віднесено законом до відання інших органів. Отже, в основу загальних правил визначення підвідомчості судам цивільних справ покладено: 1) наявність і характер спірних правовідносин — цивільних, сімейних, трудових, кооперативних; 2) належність громадянина до суб'єктного складу спірних правовідносин — якщо однією із сторін у спорі є громадянин; 3) відсутність винятку у віднесенні таких спорів до компетенції інших органів. Такі винятки мають місце — частина спорів з цивільних, сімейних, трудових, кооперативних відносин вилучена з підвідомчості суду. Так, судам не підвідомчі спори стосовно об'єктів авторського права, що не охороняються Законом України «Про авторське право і суміжні права», зокрема, повідомлення про новини дня або повідомлення про поточні події, що мають характер звичайної прес-інфор-мації, твори народної творчості, а також офіційні документи, державні символи та знаки (п. 1 ст. 5).
Відповідно до загальних правил — характеру спірних правовідносин — судам також підвідомчі справи, які виникають з виборчих, адміністратив- , них, податково-фінансових правовідносин, але лише ті, перелік яких наведено в ч. 2 ст. 24, ст. 236 ЦПК, а саме:
— по скаргах на неправильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі;
— по скаргах на рішення і дії територіальної, окружної (територіальної) виборчої комісії по виборах депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад та заявах про скасування рішення виборчої комісії про реєстрацію кандидата;
— по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, територіальної, дільничної виборчої комісії по виборах Президента України та заявах про скасування реєстрації кандидатом у Президенти України;
— по скаргах, заявах на рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій по виборах народних депутатів України;
— по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії;
— по скаргах на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби;
— по заявах про дострокове припинення повноважень народного депутата України у разі невиконання ним вимог щодо несумісництва депутатської діяльності з іншими видами діяльності;
— по скаргах на дії органів і службових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень;
— по скаргах громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних або службових осіб у сфері управлінської діяльності;
— по скаргах на рішення, прийняті щодо релігійних організацій;
— за заявами прокурора про визнання незаконними правового акта органу, рішення чи дії службової особи;
— за заявами про стягнення з громадян недоїмки по податках, самооподаткуванню сільського населення і державному обов'язковому страхуванню;
— інші справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, віднесені законом до компетенції судів.
Загальне правило визначення підвідомчості за суб'єктним складом сторін у справі стосується розмежування підвідомчості справ між територіальними і спеціальними судами загальної юрисдикції (загальними і господарськими). Господарський суд є органом вирішення всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами (ст. 1 Закону «Про господарські суди»). З цього правила зроблено також винятки: справи між юридичними особами, які виникають з питань захисту честі і гідності, підвідомчі суду (ст. 7 ЦК); скарги релігійних ор
ганізацій на рішення державних органів з приводу володіння і користування культовими спорудами та майном, підвідомчі суду (ст. 248 ЦПК); справи про банкрутство, порушені громадянами-кредиторами, підвідомчі господарському суду (статті 3, 4 Закону «Про банкрутство»).
Незалежно від учасників спірних правовідносин (сторін у справі) при розмежуванні компетенції між судом і господарським судом у справах, в яких об'єднані кілька зв'язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчі суду, а інші — господарськиму суду, перевага надається суду — всі вимоги за правилом ст. 26 ЦПК підлягають розглядові у суді.
Пунктом 3 ст. 24 ЦПК визначена підвідомчість суду справ окремого провадження, перелік яких встановлено ст. 254 ЦПК, а саме: про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним; про визнання громадянина безвісно відсутнім чи про оголошення громадянина померлим; про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану; про встановлення фактів, що мають юридичне значення; про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника; про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні; про усиновлення дітей, які проживають на території України, громадянами України та іноземними громадянами.
Судам підвідомчі й інші справи, віднесені законом до їх компетенції (ч. 2 ст. 24 ЦПК), зокрема, з екологічних правовідносин (земельних, про охорону природного середовища, атмосферного повітря, природно-заповідного фонду, сортових рослин, тваринного світу, лісів, надр). Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України в постанові № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» та з врахуванням положення ст. 124 Конституції, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, судам підвідомчі всі справи про захист прав і свобод громадян.
Суди розглядають також справи, в яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства й організації (ч. З ст. 24 ЦПК).
У випадках, передбачених законом, підвідомчі суду цивільні справи можуть розглядатися третейськими судами в порядку, встановленому Положенням про третейські суди України (ч. 1 ст. 25 ЦПК). У випадках, передбачених законом або міжнародними договорами, спори, що виникають з цивільних правовідносин, за згодою сторін можуть бути передані на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України (ч. 2 ст. 25 ЦПК)
На підставі чинного законодавства і його аналізу стосовно підвідомчості справ можна зробити наступні висновки:
1. Конституційний Суд України приймає рішення і дає висновки щодо: конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість; додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111, 151 Конституції України; офіційного тлумачення Конституції та законів України. До повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо законності актів органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції (ст. 147 Конституції, статті 13, 14 Закону «Про Конституційний Суд України»).
2. Суду загальної юрисдикції (територіальному) підвідомчі справи, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, кооперативних й інших правовідносин, якщо хоча б однією з сторін у спорі є громадянин, за винятком випадків, коли вирішення таких спорів віднесено законом до відання інших органів.
3. Господарському суду (спеціальному загальної юрисдикції) підвідомчі, за окремими винятками, встановленими законом, господарські спори, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами.
4. Третейські суди, арбітражні суди (МКАС, МАК) та інші розглядають майнові і особисті немайнові спори у випадках і в порядку, встановлених законодавством України.
Питання про підвідомчість справи суду вирішує одноособове суддя, виходячи зі складу сторін, вказаних позивачем, в стадії порушення цивільної справи при прийнятті позовної заяви до свого провадження. При встановленні непідвідомчості справи суду судця відмовляє у її прийнятті, постановляючи про це мотивовану ухвалу (ч. З ст. 136 ЦПК), в якій зазначає, до якого органу необхідно звернутися за вирішенням правового питання. При прийнятті непідвідомчої судові справи провадження у ній підлягає закриттю (п. 1 ст. 227 ЦПК). Ухвала судді про відмову в прийнятті заяви і ухвала про закриття провадження в справі може бути апеляційне оскаржена, а прокурором — внесено подання
3. Підвідомчість справ, що виникають з цивільних правовідносин
Судам підвідомчі справи по спорах, що виникають з майнових і особистих немайнових відносин (якщо хоча б однією з сторін у спорі є громадянин), урегульованих цивільним правом, зокрема:
І. По спорах, пов'язаних з правом захисту честі, гідності та ділової репутації. Суб'єктивний склад справ цієї категорії не впливає на визначення їх підвідомчості суду. Статтею 7 ЦК передбачено, що громадяни або організації вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності (засоби масової інформації — друкованої або аудіовізуальної — телерадіоорганізації: редакції, засновники, видавці, розповсюджувачі, державні органи, організації та громадські об'єднання; організації, які видали документ, що містить відомості, які порочать честь, гідність та ділову репутацію).
Цивільному судочинству не підвідомчі справи про спростування відомостей, які містяться у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах слідчих та інших відповідних органів, для оскарження яких законом встановлено інший порядок.
Громадяни або організації вправі вимагати поряд із спростуванням відомостей, що не відповідають дійсності і завдають шкоди їх інтересам, честі, гідності або діловій репутації, відшкодування майнової і моральної шкоди, заподіяної їх поширенням.
Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України (постанова від 1 листопада 1996 р.) вимоги громадян або організацій про спростування опублікованих засобами масової інформації відомостей, що не відповідають дійсності й порочать честь і гідність особи, згідно з ч. 2 ст. 124 Конституції розглядаються судами й у тому разі, коли ця особа попередньо не зверталася до органів масової інформації про спростування зазначених відомостей.
II. По спорах, пов'язаних з правом власності, судам підвідомчі справи: 1) власників за вимогами про усунення будь-яких порушень їх права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодуванням завданих цим збитків; 2) осіб, які не є власниками, але володіють майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, діючого успадкованого володіння або на іншій підставі, передбаченій законом або договором; цих осіб про захист свого володіння також від власника; 3) власників про повернення (віндикацію) свого майна з чужого незаконного володіння; 4) про позбавлення громадян права власності на землю; 5) про припинення права власності на будинок, інші будівлі, споруди або насадження у зв'язку з вилученням земельної ділянки, на якій розташоване це майно; 7) власників майна про відшкодування його вартості у разі технологічних та екологічних катастроф й інших обставин надзвичайного характеру.
З метою забезпечення правильного та однакового застосування зазначених та інших положень Закону України «Про власність» Пленум Верховного Суду України в постанові № 20 від 22 грудня 1995 p., із змінами, внесеними постановою № 15 від 25 травня 1998 р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», роз'яснив, що судовий захист права приватної власності здійснюється шляхом розгляду підвідомчих йому справ, зокрема:
а) про визнання права власності на майно, про витребування майна з чужого незаконного володіння (а в передбачених законом випадках і від добросовісного набувача) чи відшкодування його вартості, про усунення інших порушень права власника;
б) про визначення порядку володіння, користування і розпорядження майном, що є спільною власністю;
в) про поділ спільного майна або виділ з нього частки;
г) про визнання недійсними угод про відчуження майна та дійсними — у випадках, передбачених ч. 2 ст. 47 ЦК, а також про визнання незаконними актів державних органів, органів місцевого самоврядування про неправомірне втручання у здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження своїм майном;
д) про переведення прав і обов'язків покупця за договором купівлі-про-дажу, укладеним учасником спільної часткової власності щодо своєї частки з порушенням права іншого учасника даної спільної власності на привілеєву купівлю цієї частки;
є) про передачу в приватну власність майна, яке за законом підлягає відчуженню громадянину (зокрема: відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» підлягають передачі сім'ям наймачів квартири (будинки) та належні до них господарські споруди і приміщення; згідно з п. 12 ст. 20, п. 1 ст. 21, п. 10 ст. 22 Закону України «Про
13 1-287 статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідним категоріям цих громадян передаються у власність жилі приміщення тощо);
ж) про визнання недійсною угоди про відчуження квартири (будинку) з громадського житлового фонду з порушенням передбаченого ст. 15 Закону «Про власність» права наймача цього приміщення на придбання його у власність або про переведення на наймача прав і обов'язків набувача за цією угодою;
з) про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих порушенням права власника (включаючи й неодержані доходи);
і) про виключення майна з опису.
Судами розглядаються й інші позови, пов'язані з охороною права приватної власності.
III. По спорах, пов'язаних з правом власності на жилий будинок, судам підвідомчі справи: 1) про визнання права власності на будинок або його частину (частку), витребування цього майна з чужого незаконного володіння, усунення будь-яких порушень зазначеного права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння і відшкодуванням заподіяних цим збитків; 2) про виділ частки з будинку (поділ будинку), що є спільною власністю (частковою чи сумісною); 3) про надбудову, прибудову або перебудову будинку і підсобних будівель, якщо є дозвіл виконкому місцевої ради, але проти цього заперечують інші учасники спільної часткової власності; 4) про визначення порядку користування жилим будинком; 5) про зміну розміру часток будинку, що є спільною частковою власністю; 6) про право привілеєвої купівлі частки в спільній частковій власності на будинок; 7) про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, міни, дарування будинку тощо; 8) про компенсацію, пов'язану із зниженням цінності будинку, що викликано діяльністю підприємств, організацій, у тому числі такою, що призвела до зниження рівня шумової та екологічної захищеності території; 9) про стягнення вартості будинку, будівель, споруд, які підлягають знесенню у зв'язку з вилученням земельних ділянок для державних і громадських потреб, а також відшкодування всіх інших збитків (витрат, яких зазнав власник при перенесенні будинку, перевезенні речей, про надання жилої площі на час проведення робіт по перенесенню будинку).
Судам не підвідомчі спори про поділ будинку, незакінченого будівництвом, але за позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд вправі розглянути такі справи і провести поділ незакінченого будівництвом будинку, або визнати право за цими особами на будівельні матеріали і елементи або конструкції, залишити його одній із сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
До підвідомчості суду віднесені спори про виселення осіб з будинків, що загрожують обвалом, та осіб, які самоправне зайняли жилі приміщення, а також із самовільно споруджених будинків, що підлягають знесенню за рішенням виконкому відповідної ради. В судовому порядку розглядаються спори, які виникають з договору найму жилого приміщення в будинку, який належить громадянину на праві власності, але відмова власника будинку дати згоду наймачеві на обмін жилого приміщення не може бути оспорена в судовому порядку (статті 159-170 Житлового кодексу, далі — ЖК).
Суду не підвідомчі також вимоги про визнання права власності на самовільно збудовані жилі будинки (прибудови) і господарські та побутові будівлі (споруди) або про їх знесення (ст. 105 ЦК). Разом з тим до суду можуть бути оскаржені рішення виконкомів місцевих рад у порядку, встановленому для оскарження громадянами рішень, дій або бездіяльності державних органів, юридичних чи посадових осіб у сфері управлінської діяльності (гл. 31-АЦПК).
IV. По спорах, що виникають із зобов'язального права, — з договорів ку-півлі-продажу, міни, дарування, поставки, майнового найму, підряду, перевезення, позики, доручення, комісії, схову, довічного утримання тощо, а також з недоговірних зобов'язань — внаслідок заподіяння шкоди, публічного обіцяння винагороди, рятування державного і громадського майна (глави 14-42 ЦК).
V. По спорах, що виникають щодо застосування законодавства про захист прав споживачів з питань: безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою; заміни на аналогічний товар належної якості; відповідного зменшення купівельної ціни товару; заміни на такий же товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни; розірвання договору та відшкодування збитків, яких зазнав споживач (матеріальних і моральних).
Судам підвідомчі інші справи про захист прав споживачів, зокрема, що виникають з побутового прокату, безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування, з фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян.
VI. По спорах, що виникають з договору оренди. Захист прав орендарів на майно, одержане ними за договором оренди, здійснюється нарівні із захистом, установленим цивільним законодавством щодо права власності. Судам підвідомчі справи за вимогою орендаря (громадянина) про повернення орендного майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди, заподіяної майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця, й інші справи.
VII. По спорах, що виникають з приватизації майна державних підприємств; державного житлового фонду — квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) на користь громадян, спори про відмову у видачі приватизаційних паперів та їх прийнятті у рахунок платежу за придбані громадянами об'єкти приватизації.
VIII. По спорах, що виникають щодо застосування положень законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, зокрема, про стягнення матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, якщо одна із сторін у справі фізична особа або держава.
Міждержавні спори, які можуть виникнути внаслідок дій України при застосуванні законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, вирішуються сторонами у погодженому порядку згідно з нормами міжнародного права.
IХ. По спорах між іноземними інвесторами і державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями, які підлягають розглядові в судах України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України про захист іноземних інвестицій. Інші спори, не зазначені вище, підлягають розглядові в судах або господарських судах України або за домовленістю сторін — у третейських судах, в тому числі за кордоном'.
4. Підвідомчість спорів, що виникають з житлових правовідносин
Судам підвідомчі спори, що виникають з права громадян на забезпечення жилими приміщеннями і користування ними. Спори про забезпечення громадян жилими приміщеннями — це спори про надання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду. Судам підвідомчі справи: про надання жилого приміщення за вимогами громадян, які мають право на позачергове надання жилих приміщень, у тому числі у випадках порушення встановленого законодавством строку надання житла; про видачу ордера на жиле приміщення, що надається у будинку відомчого житлового фонду за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету (ст. 52 ЖК), або у будинках громадського житлового фонду за спільним рішенням органу громадської організації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконкому місцевої ради про надання жилого приміщення для заселення у випадку відмови виконкому у видачі ордера (ст. 53 ЖК).
Судам підвідомчі спори про виселення із самоправне зайнятих та із жилих приміщень, що загрожують обвалом, у будинках державного або громадського житлового фонду. Відповідно до ст. 47 Конституції ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Судам підвідомчі спори з житлових правовідносин між житлово-будівельними кооперативами (ЖБК) та їх членами й іншими громадянами, зокрема, такі:
а) за позовами членів ЖБК: про надання в користування визначеної квартири (і в разі скасування рішення про це) при відмові виконкому місцевої ради видати ордер на цю квартиру (ст. 141 ЖК); про відмову у наданні звільненої у будинку ЖБК квартири членові цього кооперативу, який потребує поліпшення житлових умов і користується переважним правом на її одержання (ст. 142 ЖК); про відмову у переважному праві на надання членові кооперативу кімнати, що звільнилася у квартирі, в якій він проживає (ст. 142 ЖК); про виключення з ЖБК (ст. 147 ЖК); про відмову (при неповній сплаті пайового внеску) правління ЖБК у згоді на здачу жилого приміщення в найом, загальних зборів членів ЖБК — у передачі паю членові сім'ї, в обміні жилими приміщеннями між членами того самого ЖБК, виконкому місцевої ради — у видачі ордерів на обмін жилих приміщень, якщо між членами кооперативу, який не повністю сплатив пайовий внесок, і членами його сім'ї не досягнуто згоди про обмін (статті 143, 144 ЖК); про стягнення з кооперативу вартості проведеного ремонту у випадках, передбачених статутом ЖБК, стягнення сум, що виплачені зайво у рахунок паєнагромадження, оспорювання виконавчого напису нотаріального органу за простроченими платежами; про виділ членові кооперативу, який повністю сплатив пайовий внесок (членові його сім'ї, за яким визнано право на частину паєнагромадження) частки із спільної власності у вигляді ізольованих приміщень;
б) за позовами кооперативів: про стягнення з членів кооперативу додаткових сум пайових внесків у зв'язку зі збільшенням загальними зборами членів ЖБК їх розміру при збільшенні будівельної вартості квартири; про стягнення з членів ЖБК заборгованості по платежах у погашення банківського кредиту, платежах у рахунок покриття витрат на експлуатацію та капітальний ремонт жилого будинку і утримання прибудинкової території, по сплаті комунальних послуг, коли втрачено можливість стягнення її за виконавчим написом нотаріуса, а також по внесках у спеціальні фонди; про переселення членів кооперативу та членів їх сім'ї з жилих приміщень на час капітального ремонту жилого будинку; про виселення членів кооперативу і членів їх сім'ї з жилих приміщень у будинках ЖБК, наданих на час капітального ремонту жилого будинку, із займаного приміщення при одержанні на всю сім'ю в порядку поліпшення житлових умов жилого приміщення, що звільнилося у будинку ЖБК, у випадках, передбачених ст. 148 ЖК, якщо член кооперативу не є власником квартири; осіб, які самовільно зайняли жиле приміщення (ст. 150 ЦК), інших осіб (статті 94,97,144 ЖК); про стягнення з члена кооперативу, який вибув до повного погашення пайового внеску, сум на проведення поточного ремонту для приведення квартири в належний стан;
в) спори між членами кооперативу і членами їх сімей (у тому числі колишніми членами сім'ї) про порядок користування жилими приміщеннями;
г) спори між кількома спадкоємцями, що проживають в одній квартирі, з питань про право на членство у кооперативі і право на жиле приміщення, яким користувався померлий член кооперативу;
д) за позовами до кооперативу про відмову в прийомі до ЖБК особам, які користуються згідно з чинним законодавством переважним правом на вступ до кооперативу (ст. 145 ЖК), а також особі, якій член кооперативу провів відчуження квартири в ЖБК.
Разом з тим судам не підвідомчі спори: про визнання члена кооперативу таким, що втратив право на жилу площу, про дозвіл на переобладнання та перепланування приміщення, що займає член кооперативу; про розмір і строки внесення вступних пайових внесків, внесків до спеціальних фондів, на експлуатацію жилого будинку і утримання прибудинкової території; про розподіл квартир між членами утвореного кооперативу, а також надання звільненого жилого приміщення, крім передбачених законом випадків; спори про прийом до членів ЖБК, крім випадків, визначених ст. 145 ЖК.
Судам не підвідомчі спори, які становлять виключну компетенцію загальних зборів членів кооперативу (зборів уповноважених), зокрема: спори між членами кооперативу, які потребують поліпшення житлових умов, про те, хто з них має переважне право на одержання жилого приміщення, що звільнилося у будинку ЖБК, чи кому з членів кооперативу, які проживають у квартирі, має бути надана кімната (кімнати), що звільнилася в цій квартирі, якою особа, що вибула, не вправі була розпорядитися.
5. Підвідомчість спорів, що виникають з авторських і суміжних прав
Законодавством України'2 охороняються і захищаються особисті немай-нові й майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і право виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення (суміжні права).
Авторське право поширюється на: літературні письмові твори белетристичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми тощо); виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; музичні твори з текстом і без тексту: драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу; аудіовізуальні твори; скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографії та інші твори образотворчого мистецтва; твори архітектури; фотографії; твори ужиткового мистецтва, якщо вони не охороняються спеціальним законом про промислову власність; ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, архітектури та інших галузей діяльності; сценічні обробки творів літератури і обробки фольклору, придатні для сценічного показу; переклади, адаптації, аранжування, інші переробки творів і обробки фольклору (похідні твори) без заподіяння шкоди охороні оригінальних творів, на основі яких створені похідні твори; збірники творів, збірники фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичаєвих даних, інші складові твори за умови, що вони є результатом творчої праці по добору, координації або упорядкуванню змісту без заподіяння шкоди охороні творів, що входять до них, інші твори.
Підлягають охороні як оприлюднені, так і неоприлюднені, як завершені, так і незавершені твори, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо), а також способу відтворення, виражені в усній, письмовій чи у будь-якій іншій формі.
Суб'єктові авторського права належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом, їм належить виключне право дозволяти або забороняти: відтворення творів; публічне виконання і публічну демонстрацію творів; публічний показ; будь-яке повторне публічне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією; переклади творів; переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здачі в найом чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору; здача в найом після першого продажу, відчуження іншим способом примірників аудіовізуальних творів, музичних у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина; імпорт примірників творів тощо.
Авторові належать також такі особисті немайнові права: вимагати визнання свого авторства, згадування його імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо; забороняти згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитися анонімом; вибирати псевдонім (вигадане ім'я) у зв'язку з використанням твору; вимагати збереження цілоності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.
Суб'єктам суміжних прав належать такі права: а) виконавцям — особисті немайнові права: вимагати: визнання того, що він е виконавцем; щоб його ім'я або псевдонім зазначались чи повідомлялись у зв'язку з кожним його виступом, записом чи виконанням; забезпечення належної якості запису його виконання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і репутації; майнові права — виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам: публічне сповіщення своїх незафіксованих виконань (прямий ефір); фіксацію у фонограмах та відеограмах раніш незафіксованих виконань; відтворення своїх виконань; розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, шляхом першого продажу або іншої передачі права власності; комерційного прокату, майнового наймання чи розповсюдження через будь-які засоби зв'язку тощо.
б) виробникам фонограм і відеограм — майнові права: їх виключне право на використання своїх фонограм і відеограм і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам: відтворення їх у будь-якій формі і будь-яким способом; розповсюдження серед публіки фонограм чи відеограм шляхом першої продажі, іншої передачі права власності; комерційний прокат фонограм і відеограм і їх публічне сповіщення через будь-які засоби зв'язку; будь-яку видозміну; ввезення на митну територію України фонограм і відеограм з метою їх поширення серед публіки.
в) організаціям мовлення — майнові права: їх виключне право на використання своїх програм будь-яким способом і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам, зокрема: публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції; фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення; публічне виконання і публічну демонстрацію своїх програм у місцях з платним входом; забороняти поширення на території України чи з території України сигнали із супутника, що несе їх програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався (ст. 41 Закону).
Порушення авторського права і суміжних прав дає підставу для їх судового захисту.
Судам підвідомчі справи, які виникають з авторського права і суміжних прав, про їх визнання, поновлення, про припинення дій, що порушують авторські, суміжні права чи створюють загрозу їх порушення. Суб'єкти авторського і суміжних прав можуть вимагати: заборонити опублікування творів, їх виконання чи постановок, випуску примірників фонограм, відеограм, їх сповіщення, припинення і розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію в пресі інформації про допущене порушення, тощо; відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права або суміжних прав; стягнення із порушника авторського, суміжного права доходу, одержаного внаслідок порушення; виплату компенсації в розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу; відшкодування моральної шкоди; припинення підготовчих дій до порушення авторського права і суміжних прав у тому числі призупинення митних процедур, тощо.
Судам підвідомчі спори між співавторами, які виникають в процесі виконання укладеної між ними угоди про співавторство. В разі порушення спільного авторського права кожний співавтор може захищати свої право в судовому цивільному процесуальному порядку.
Спори з приводу об'єктів, що не охороняються Законом України (в редакції від 11 липня 2001 р.) «Про авторське право і суміжні права» (ст. 10), суду непідвідомчі.
6. Підвідомчість спорів, що виникають з відносин, які врегульовані правом на відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки та знаки для товарів і послуг
Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р. встановлено, що правова охорона надається винаходу і корисній моделі, що не суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоспроможності. Об'єктом винаходу визнається продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини), спосіб, а об'єктом корисної моделі — конструктивне виконання пристрою (ст. 5).
Судам підвідомчі спори щодо видачі патентів України на винаходи, що охороняються авторськими свідоцтвами (п. З Постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»). Заявник може оскаржити будь-яке рішення державного органу України з питань інтелектуальної власності, зокрема стосовно заявки щодо одержання патенту до Апеляційної ради Держпатенту, а її рішення — до суду (ст. 22 Закону). Власник патенту має право подати до Держпатенту для офіційної публікації заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання патентного винаходу (корисної моделі). Особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, повинна укласти з власником патенту договір щодо платежів. Спори, які виникають під час укладання та виконання цього договору, розв'язуються в судовому порядку (п. 7 ст. 23 Закону). Виходячи із суспільних інтересів та інтересів національної безпеки, Кабінет Міністрів України має право дозволяти використовувати винахід (корисну модель) без згоди власника патенту, але з виплатою йому справедливої компенсації. Спори щодо умов видачі дозволу і виплати компенсації та її розміру розв'язуються у судовому порядку (ст. 24 Закону)
Якщо винахід не використовується (або недостатньо використовується) протягом трьох років, то будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати винахід (корисну модель), у разі відмови власника від укладення ліцензійного договору, може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання винаходу (корисної моделі) (ст. 26 Закону). Судам підвідомчі інші спори, пов'язані із застосуванням цього Закону, зокрема, про: авторство на винахід (корисну модель); встановлення власника патенту; порушення майнових прав власника патенту; укладання та виконання ліцензійних договорів; право попереднього користування; винагороду винахіднику; компенсації, а також інші спори, пов'язані з охороною прав, що надаються цим Законом (ст. ЗО).
Законом України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р. об'єктом охорони прав на промисловий зразок може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб (ст. 5 Закону). Судам підвідомчі спори, пов'язані із застосуванням цього Закону, зокрема, про: авторство на промисловий зразок; встановлення власника патенту; порушення майнових прав власника патенту; укладання та виконання ліцензійних договорів; право попереднього користування; винагороду автору; компенсації, а також інші спори, пов'язані з охороною прав, що надаються цим Законом (ст. 27).
Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. об'єктом охорони права на знаки для товарів і послуг можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів (ст. 5 Закону). Судам підвідомчі спори, пов'язані із застосуванням цього Закону, зокрема, про: встановлення власника свідоцтва; укладання та виконання ліцензійних договорів; порушення майнових прав власника свідоцтва, а також інші спори, пов'язані з охороною прав, що надаються цим Законом (ст. 21).
Судам підвідомчі також спори, пов'язані із застосуванням Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 р.
Відповідно до п. 1 ст. ЗО Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», п. 1 ст. 27 «Про охорону прав на промислові зразки», п. 1 ст. 21 «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» спори із застосуванням цих законів розв'язуються судом, господарським судом або третейським судом у порядку, встановленому законодавством України. Отже, справи, в яких хоча б однією стороною у спорі є громадянин, підвідомчі загальному суду, а спори між юридичними особами — господарському суду
За ст. 12 АПК господарським судам підвідомчі справи про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, тому справи у спорах з Держпатентом України про видачу патенту юридичній особі, зокрема, роботодавцеві, підвідомчі господарському суду. Йому підвідомчі також всі спори між юридичною особою—власником патенту й іншою юридичною особою, пов'язані з порушенням майнових прав власника патенту, а також з укладанням та виконанням ліцензійних договорів та ін. Юридичні особи можуть передавати підвідомчий господарським судам спір на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, яким є рішення державного чи іншого органу, що не відповідає його компетенції або вимогам законодавства. Ними будуть рішення органів державного управління, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій. Отже, справи про визнання недійсним будь-якого акта (рішення) Держпатенту України, які підвідомчі господарському суду, третейському суду — непідвідомчі. Громадяни можуть передавати спори, які виникають між ними, на вирішення третейського суду (ст. 1 Положення про третейські суди), але справи, що виникають з цих правовідносин, в яких однією з сторін виступає Держпатент України, не можуть передаватися на вирішення третейського суду. Справи, підвідомчі суду, які виникають з промислової власності, за правовою природою належать до справ позовного провадження (переважно) і справ із адміністративно-правових відносин. До останніх відно- , сяться: справи по скаргах на будь- яке рішення Держпатенту стосовно заявки щодо одержання патенту після розгляду скарги Апеляційною радою; справи на рішення Держпатенту на видачу патенту після розгляду заперечень на їх рішення.
7. Підвідомчість спорів, що виникають з шлюбно-сімейних правовідносин
Спори майнового характеру, які виникають із Ішіюбно-сімейних правовідносин, без винятку підвідомчі суду, а спори, що мають особистий не-майновий характер, підвідомчі як адміністративним, так і судовим органам. Відповідно до ст. 6 КпШС захист прав, що виникають із шлюбних та сімейних відносин, здійснюється судом, органами опіки і піклування та органами запису актів громадянського стану, а також іншими органами і організаціями у випадках і в порядку, встановлених законодавством.
Судам підвідомчі справи про оспорювання запису батьківства (материнства) — особа, яка записана як батько або як мати дитини в книзі записів народжень, або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав, має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли щ стало або мало було стати відомо про проведений запис (ст. 56 КпШС). '
Судам не підвідомчі спори про прізвище та ім'я дітей. При різних прізвищах дитині присвоюється прізвище батька або матері за згодою батьків, а при відсутності згоди — за рішенням органів опіки і піклування (ст. 62 КпШС); при відсутності згоди батьків щодо імені дитини спір вирішується органами опіки і піклування (ст. 63 КпШС). їх рішення може бути оскаржено до суду.
При відсутності згоди між батьками про участь у вихованні дітей одного з батьків, який проживає окремо, цей порядок визначається органами опіки І піклування. Коли батьки не підкоряються їх рішенню, то орган опіки І піклування, а також кожен з батьків вправі звернутися за вирішенням спору до суду (ст. 65 КпШС).
Відповідно до ст. 65 КпШС дід і баба мають право спілкуватися зі своїми неповнолітніми онуками. В разі відмови батьків від надання діду чи бабі такої можливості спір вирішується органами опіки і піклування. При невиконанні їх рішення батьками дід і баба вправі звернутися за вирішенням спору до суду.
Судам підвідомчі спори між батьками про місце проживання дітей (ст. 67 КпШС), про повернення дітей від будь-якої особи (ст. 68 КпШС).
Судам підвідомчі справи про позбавлення батьківських прав батьків або одного з них (ст. 70 КпШС). Питання про дозвіл батькам, позбавленим батьківських прав, на побачення з дитиною вирішується органами опіки і піклування, їх рішення може бути оскаржене батьками до суду (ст. 73 КпШС).
Суд може прийняти рішення про відібрання дитини і передачу її на опікування органам опіки і піклування незалежно від позбавлення батьківських прав, якщо залишення дитини у осіб, у яких вона перебуває, є небезпечним для неї. У виняткових випадках, при безпосередній загрозі життю або здоров'ю дитини, органи опіки і піклування вправі прийняти рішення про негайне відібрання дитини у батьків або інших осіб, на вихованні яких вона фактично перебуває. У цих випадках органи опіки і піклування зобов'язані негайно повідомити прокурора і протягом семи днів після прийняття рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків або одного з них батьківських прав чи про відібрання дитини. Коли відпадуть причини, що перешкоджали належному вихованню дитини, батьки можуть порушити в суді справу про її повернення (ст. 76 КпШС).
Пленум Верховного Суду України в постанові від 12 червня 1998 р. № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» в п. 2 роз'яснив, що що відповідно до ст. 6 Закону «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» спори, що виникають із сімейних правовідносин, пов'язаних з особистими і майновими правами неповнолітніх, розглядаються спеціально уповноваженими на те суддями (складами судців).
8. Підвідомчість спорів, що виникають з трудових правовідносин
Кодексом законів про працю України встановлено, що трудові спори розглядаються: 1) комісіями по трудових спорах; 2) районними (міськими) судами (ст. 221 КЗпП). У передбаченому порядку підлягають розглядові індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, які виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Не поширюється встановлений порядок на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали (ч. З ст. 221 КЗпП).
Однак згідно з ч. З ст. 16 Закону «Про звернення громадян» судам підвідомчі скарги на рішення у сфері управлінської діяльності загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств, юридичних осіб, створених на основі колективної власності.
Не поширюється встановлений ст. 221 КЗпП порядок і на спори, які виникають між працівниками та власником підприємства, установи, організації чи уповноваженим органом з приводу встановлення нових або зміни існуючих умов праці, не врегульованих законом, іншими нормативними актами про працю. Індивідуальні трудові спори судців, прокурорських і слідчих працівників, працівників навчальних закладів, наукових та інших установ, прокурорів, які мають класні чини, розглядаються в цьому ж порядку, з врахуванням особливостей, передбачених законодавством (ст. 222 КЗпП).
Судам не підвідомчі трудові спори, пов'язані з відстороненням працівників від роботи за постановою прокурора або слідчого, а вирішуються вони в порядку, встановленому для оскарження постанов цих органів. Після скасування такої постанови трудовий спір вирішується загальним порядком.
Комісія по трудових спорах є обов'язковим первинним органом по розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях (ст. 224 КЗпП). У разі незгоди з рішенням цієї комісії працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду (ст. 228 КЗпП)
Відповідно до ст. 232 КЗпП безпосередньо в районних (міських) судах розглядаються трудові спори за заявами: 1) працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються; 2) працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних вище; 3) керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділу та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посаду державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян з питань звільнення, зміни дати і формування причин звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладення дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у ч. З ст. 221 і ст. 222 КЗпП; 4) власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації; 5) працівників у питанні застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або уповноваженим ним органом і профспілковим органом підприємства, установи, організації (підрозділу) в межах наданих їм прав.
Безпосередньо в судах розглядаються також спори про укладення трудових договорів (відмову в прийнятті на роботу): 1) працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації; 2) молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу на дане підприємство, в установу, організацію; 3) вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, а одиноких матерів — за наявності дитини віком до чотирнадцяти років; 4) виборних працівників після закінчення строку повноважень; 5) працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу; 6) інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір (наприклад, у випадках, передбачених законодавством, осіб, які були звільнені в зв'язку з направленням на роботу за кордон, призовом на строкову військову службу І повернулися після закінчення цієї роботи чи служби).
До правового регулювання підвідомчості суду справ, що виникають з трудових правовідносин, Конституцією України були внесені істотні зміни. Стаття 43 Конституції закріплює широкі трудові права громадяни, а оскільки відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції юрисдикція судів поширюється на всі відносини, що виникають в державі, а за ч. З ст. 8 Конституції її норми є нормами прямої дії і звернення до суду за захистом конституційних прав безпосередньо на підставі Конституції гарантується, тому трудові справи розглядаються судами й у тому разі, коли працівник не звертався за вирішенням спору до комісії по трудових спорах. Суд не вправі відмовити особі в прийняті позовної заяви лише з підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку (постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», п. 3). Попереднє позасу-дове вирішення трудових спорів у комісії по трудових спорах не є обов'язковим, тому працівник на свій розсуд вирішує питання звертатись чи не звертатись йому до неї за розв'язанням трудового спору.
Особливість характерна для підвідомчості і вирішення судом колективних трудових спорів (конфліктів). Такі спори виникають між сторонами колективного трудового договору, якими згідно з ст. З Закону від 3 березня 1998 р. «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» є наймані працівники підприємств і організацій, профспілкова чи інша уповноважена працівниками організація та власник підприємства, організації.
Колективний трудовий спір вважається таким, що виник (тобто в наявності), після обов'язкового застосування процедури попереднього врегулювання розбіжностей між сторонами (тобто примирної процедури), внаслідок якої власник або уповноважений ним орган повністю або частково відмовив у задоволенні вимог найманих працівників чи їх професійних спілок або коли строки розгляду вимог закінчились, а від власника не надійшло відповіді.
Примирна процедура врегулювання розбіжностей між сторонами колективного трудового договору провадиться з участю примирних комісій, незалежних посередників і трудового арбітражу (статті 7-16 названого вище Закону від 3 березня 1998 р., Указ Президента України від 17 листопада 1998 р. «Про утворення Національної служби посередництва і примирення»)
Для захисту своїх економічних І соціальних Інтересів працівники мають право на страйк (ст. 44 Конституції), який одночасно є засобом врегулювання колективного трудового конфлікту. Страйк на підприємстві оголошується рішенням загальних зборів (конференції) найманих працівників за поданням профспілкового органу чи іншої організації, уповноваженої представляти інтереси працівників. Одновасно з оголошенням страйку обирається орган (особа) для керівництва ним.
Орган, який очолив страйк, може, керуючись ст. 39 Конституції, організовувати проведення мітингів, зборів, пікетів, походів, демонстрацій за межами підприємства з обов'язковим завчасним сповіщенням органів місцевої виконавчої влади. Але в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або прав і свобод інших людей реалізація цього права може бути обмежена судом.
Аналіз ст. 39 Конституції свідчить, що право на звернення з заявою до суду щодо порушення справи про обмеження прав страйкуючих збиратися і провадити збори, мітинги, походи, демонстрації мають місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування, повноваження яких поширюються на територію, на якій відбувається страйк. Така заява розглядається судами у порядку, встановленому для розгляду справ, що виникають з адміністративно-правових відносин.
Судам підвідомчі також справи про визнання страйку незаконним з підстав, передбачених ст. 22 Закону від 3 березня 1998 р. ЦПК окремо не встановлено порядок їх розгляду, але, виходячи з характеру спірних трудових правовідносин і ст. 24 ЦПК, такі справи підвідомчі суду і на практиці правильно розглядаються у порядку позовного провадження за місцем знаходження відповідача (ст. 125 ЦПК) — органу (особи), що очолює страйк. Звернутися до суду з позовом (бути позивачем) може власник особисто або уповноважений ним орган (представник). Стаття 23 Закону не передбачає право прокурора на звернення до суду з вимогою про визнання страйку незаконним, але він має таке право на підставі п. 2 ст. 5, ст. 121 ЦПК та ст. 33 Закону «Про прокуратуру».
9. Підвідомчість справ, що виникають з екологічних правовідносин
Справи із земельних правовідносин розглядаються в адміністративному і судовому порядку (ст. 105 Земельного кодексу, далі — ЗК).
Судам підвідомчі земельні й майнові спори, пов'язані з земельними правовідносинами, при участі в спорі стороною громадянина. Відповідно до статей 5, 124 Конституції, статей 5, 17, 26, 27, 28, 31, 42-44, 51, 103-107, 112, 114, 116 ЗК, ст. 5 Закону «Про селянське (фермерське) господарство», а також роз'яснення, даного в постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25 грудня 1996 р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (пп. 2-6), суди розглядають справи:
— про надання земельної ділянки для ведення (створення) селянського (фермерського) господарства в разі відмови в цьому рішенням районної, міської (в адміністративному підпорядкуванні якої є район) ради;
— про визнання незаконним рішення сільської, селищної, міської ради про відмову передати громадянину в приватну власність земельну ділянку, надану йому для ведення особистого підсобного господарства, будівництва й обслуговування жилого будинку та господарських будівель (присадибну ділянку), садівництва, дачного й гаражного будівництва;
— про захист і поновлення порушених прав власників земельних ділянок і землекористувачів, усунення перешкод у використанні земельними ділянками;
— про скорочення за наявності поважних причин шестирічного строку, протягом якого громадянам забороняється відчужувати земельну ділянку, передану у власність для ведення селянського (фермерського) господарства;
— про припинення права користування земельною ділянкою або права власності на неї у випадках: нераціонального використання земельної ділянки; використання її способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; використання землі не за цільовим призначенням; невикористання земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, протягом одного року і протягом двох років — для несільськогосподарських потреб;
— про вилучення (викуп) земельних ділянок за заявами відповідних рад, підприємств, установ та організацій;
— про відшкодування власником землі та землекористувачам збитків і приведення земельної ділянки у стан, придатний для її використання за призначенням, підприємствами, установами, організаціями, які проводили розвідувальні роботи;
— про вирішення спорів між власниками жилих будинків, розташованих на суміжних (сусідніх) земельних ділянках, щодо усунення перешкод у користуванні останніми;
— про визначення порядку розпорядження земельною ділянкою та її використання громадянами, яким жилий будинок, господарські будівлі і споруди належать на праві спільної (сумісної або часткової) власності;
— про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, дарування, застави, самовільного обміну земельних ділянок землекористувачами, в тому числі і орендарями, а також угод, укладених власниками землі з порушенням установленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок;
— про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок, приведення їх у придатний для використання стан, знесення зведених на них будівель і споруд;
— про вирішення земельного спору, що відповідно до визначеної Земельним кодексом компетенції розглядався радою, з рішенням якої заявник не погоджується;
— про вирішення майнових спорів, пов'язаних із земельними відносинами, зокрема, про відшкодування збитків, заподіяних вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, обмеженням прав власників землі, орендарів та інших землекористувачів, погіршенням якості земель чи приведенням їх у непридатний для використання за цільовим призначенням стан внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян, або шкоди, заподіяної їхніми неправомірними діями, що потягли псування, погіршення якості земель чи приведення їх у непридатність;
— про вирішення спорів між суб'єктами права колективної власності на землю і членами цих юридичних осіб (або їх спадкоємцями) про право на земельну частку, між садівницькими товариствами та їх членами, між членами такого товариства і членами їх сімей, чи іншими особами щодо використання наданої члену товариства земельної ділянки та усунення перешкод в цьому.
Судам не підвідомчі вимоги про встановлення меж земельних ділянок в натурі, які віднесені до компетенції землевпорядних організацій, за винятком випадків, визначених ст. 513 ЗК
Попередній порядок вирішення спорів узгоджувальною комісією, обраною радою, передбачений з приводу суміжного землекористування: додержання меж, правил добросусідства (щодо обов'язку власника або землекористувача дозволити власникам або землекористувачам сусідньої ділянки прохід до доріг загального користування для спорудження на сумісній ділянці необхідних комунікацій, вжиття заходів до недопущення можливості стоку дощових і стічних вод, проникнення отрутохімікатів та мінеральних добрив на суміжну ділянку). Але такі спори відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції підвідомчі розгляду судом і в тому разі, коли вони попередньо не вирішувалися узгоджувальною комісією.
Спори з питань користування надрами розглядаються в адміністративному і судовому порядку. Судам підвідомчі справи про стягнення коштів на відшкодування збитків, завданих державі внаслідок порушень законодавства про надра (статті 64-67 Кодексу України про надра). Рішення державних органів геологічного контролю, державного гірничого нагляду, охорони навколишнього природного середовища, місцевих рад з питань користування надрами можуть бути оскаржені громадянами до суду (ст. 248ЦПК).
Спори в галузі охорони навколишнього природного середовища вирішуються судом, радами чи органами, які утворюються ними, відповідно до їх компетенції. Судам, зокрема, підвідомчі спори про стягнення з громадян або громадянами з юридичних осіб коштів на відшкодування шкоди, заподіяної ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища (статті 67, 68 Закону від 25 червня 1991 р. із змінами від 5 травня 1993 р. «Про охорону навколишнього природного середовища»). Аналогічно в судовому порядку розглядаються спори про відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря (статті 44, 45 Закону від 19 жовтня 1992 р. «Про охорону атмосферного повітря»); про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд (ст. 65 Закону України від 16 червня 1992 р. із змінами від 5 травня 1993 р. «Про природно-заповідний фонд України»); про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу (ст. 58 Закону від 3 березня 1993 р. «Про тваринний світ»); про відшкодування шкоди, заподіяної лісу внаслідок порушення лісового законодавства, про стягнення вартості незаконно добутої деревини та інших лісових ресурсів у разі неможливості їх вилучення (статті 100, 101 Лісового кодексу)
10. Підвідомчість спорів, що виникають з кооперативних та інших правовідносин
Спори, що виникають з індивідуального членства в споживчому товаристві, вирішуються у відповідності з порядком, встановленим Статутом споживчого товариства, органом управління такого товариства, загальними зборами або зборами уповноважених товариства. Трудові спори працівників споживчого товариства вирішуються у встановленому порядку КЗпП, а майнового характеру з участю членів споживчого товариства відповідно до ст. 24 ЦПК — судом.
Спори, що виникають з членства в колективних сільськогосподарських підприємствах, вирішуються органами самоврядування кооперативними підприємствами і судом. Судам підвідомчі спори: про стягнення збитків, заподіяних членами колективних сільськогосподарських підприємств чи іншими фізичними особами, спори, що виникають у разі виходу громадян з підприємства при здійсненні ними права на пай натурою, грішми або цінними паперами.
Трудові відносини в селянському (фермерському) господарстві визначаються і регулюються його членами (ст. 23 Закону «Про селянське (фермерське) господарство», а в кооперативах і колективних сільськогосподарських підприємствах можуть бути визначені законодавством про них або їх статутами в передбачених ч. 2 ст. З КЗпП межах особливості праці їх членів. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються у порядку, встановленому законодавством про працю (ч. 2 ст. З КЗпП), в межах особливостей їх праці.
Чинне законодавство не поширює на питання виключення з членів кооперативів або колективних сільськогосподарських підприємств, звільнення їх з певних посад (роботи), переведення на іншу роботу норми КЗпП, що врегулювують переведення на іншу роботу, порядок і підстави припинення трудового договору. Спори з цих питань вирішуються, виходячи з відповідних норм законодавства про кооперативи і колективні сільськогосподарські підприємства, з норм їх статутів та інших внутрігосподарських нормативно-правових актів. Якщо ними врегульовано питання про трудову дисципліну, види дисциплінарних стягнень і порядок їх застосування, то необхідно виходити з таких актів, а не з положень КЗпП.
Відповідно до ст. 24 ЦПК судам підвідомчі цивільно-правові спори між гаражно-будівельними кооперативами та їх членами й іншими особами, крім спорів, які відповідно до чинного законодавства і статуту даного кооперативу віднесені до виключної компетенції загальних зборів кооперативу (зборів уповноважених) або до відання інших органів. Судам підвідомчі справи: 1) за скаргами засновників кооперативу з вимогами покласти на виконавчий орган сільської, селищної, міської, районної в місті ради обов'язок зареєструвати гаражно-будівельний кооператив, якщо ними в цьому було відмовлено або не проведено реєстрації в тридцятиденний строк з моменту подання заяви і необхідних документів; 2) за заявами гаражно-будівельних кооперативів про визнання неправильним рішення виконавчого органу , сільської, селищної, міської, районної в місті ради про відмову в згоді на | внесення змін та доповнень до статуту кооперативу (невирішення цього пи- 1 тання в тридцятиденний строк) або рішення про припинення діяльності кооперативу; 3) за позовами кооперативу про звільнення гаражного приміщення (стоянки), стягнення внесків на утримання і експлуатацію гаражів-стоянок, відшкодування шкоди, заподіяної майну кооперативу; 4) за позовами членів кооперативу про неправильність виключення з кооперативу, витребування гаража (гаражного приміщення, боксу, стоянки) з чужого незаконного володіння, усунення перешкод в користуванні гаражем та інших порушень їх прав, про стягнення паю, не повернутого в установлені статутом кооперативу строки після вибуття або виключення з кооперативу; 5) за позовом дружини члена кооперативу і членів його сім'ї, які брали участь у придбанні гаража (внесення паю), про визнання права власності на пай і на гараж, про переважне право на вступ до членів кооперативу; 6) за позовами j спадкоємців членів кооперативу про визнання права власності на гараж, про неправильність відмови в прийомі до членів кооперативу, про стягнення вартості спадкової частки в гаражі зі спадкоємця, прийнятого до кооперативу, якщо ніхто із спадкоємців не вступив до кооперативу і не розпорядився гаражем.
Разом з тим з підвідомчості суду вилучені справи по спорах гаражно-будівельного кооперативу з іншим кооперативом, підприємством, установою, організацією, об'єднанням, у тому числі спори щодо визнання права власності на самовільно збудовані гаражі або їх знесення..
Судам підвідомчі також інші справи, що виникають з спірних чи порушених матеріальних правовідносин з участю громадян.
Відповідно до Закону від 19 вересня 1991 р. «Про господарські товариства» суди розглядають спори про повернення частки майна в натурі учаснику (громадянину) товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) при виході його з товариства (ст. 54), а також про сплату йому частки прибутку, одержаного в поточному році до часу виходу з товариства
У разі смерті учасника товариства його спадкоємці мають право переважного вступу до нього, спір з якого підвідомчий суду (ст. 55 Закону).
Учасник ТОВ, виключений загальними зборами його учасників з товариства, може звернутися з позовом про його поновлення в товаристві (ст. 64 Закону).
Спори, що виникають у процесі приватизації майна підприємства, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиним (цілісним) майновим комплексом, розглядаються судом або господарським судом (ст. ЗО Закону від 9 лютого 1997 р. «Про приватизацію майна»). Якщо у процесі приватизації не було створено господарське товариство, то скарги трудового колективу чи його членів на дії суб'єктів приватизації розглядаються судом у порядку гл. 31-А ЦПК.
ПІДВІДОМЧІСТЬ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ