ВОЛОНТЕРСТВО В ІНСТИТУЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ

PAGE \* MERGEFORMAT 5

Лекція 1

«Третій сектор» як нове соціальне явище в Україні.
Типи організацій добровольчого сектора.
Сутність і зміст поняття «волонтерство».

«Третій сектор» як нове соціальне явище в Україні

У зв'язку з підвищенням ролі громадських і добродійних організацій в системі соціального захисту населення слід розглянути питання про третій сектор як про нове соціальне явище в сучасній Україні. Поняття «Третій сектор» з'явилося в світі не так давно, його становлення відображає тенденції, що виникли одночасно з розвитком ринкової економіки.

Сучасне громадянське суспільство можна представити у вигляді трьох невід'ємних складових, які дозволяють виділити основні інститути, що функціонують в ньому:

перший сектор – державний: органи державної влади на всіх рівнях, а також всі види державних підприємств і організацій, що діють в будь-якій сфері діяльності, зокрема соціальній, заснованих на державній і змішаній формах власності, з переважаючою часткою державної участі;

другий сектор – комерційний (бізнес-сектор): неурядова прибуткова організація;

третій сектор називають недержавним, неурядовим, незалежним, некомерційним, неприбутковим, добродійним, сектором добровільної активності (волонтерським, добровольчим), філантропічним або, як називають ці організації в країнах Заходу, – «не для прибутку» (nоt fоr рrоft).

Цей сектор (тратій) є:

недержавним, неурядовим, тому що організації, що входять в нього, не мають в своєму розпорядженні в повному об'ємі влади і повноважень уряду, хоча якісь з них можуть через своїх членів мати владний вплив, а деякі навіть виконують функції уряду (приклад – освітні організації США, які володіють повноваженнями по видачі ліцензій; термін «недержавний» означає також те, що створення складових його організацій відбувається спонтанно, як реакція на необхідність вирішення якого-небудь соціального протиріччя або реалізації якої-небудь соціальної потреби.

Багато некомерційних організацій, що діють, не реєструються через різні зовсім не кримінальні причини. Ці структури часом відомі тільки тим, хто в них брав участь і хто з ними взаємодіяв, тому що вони стихійно виникають і зникають в процесі організації і розвитку;

незалежним, тому що множинність фінансових джерел діяльності робить його відносно незалежним і від держави, і від бізнесу. На певних етапах суспільного розвитку організаціям третього сектора доводиться діяти на противагу іншим суспільним силам, відстоюючи ті права і свободи громадян, які ущемляються бізнесом або державою.

Багато організацій цього сектора є неформальними, тобто, не будучи офіційно зареєстрованими, вони часто користуються свободами і можливостями, недоступними державним організаціям або приватному бізнесу;

некомерційним, неприбутковим, тому що це найважливіша конституююча ознака, що відрізняє його від комерційних організацій. Третій сектор існує не ради отримання прибутку.

Це не означає, що його організації не можуть отримувати прибуток (наприклад, зароблені надходження складають 23 % від загального об'єму грошових надходжень не комерційних організацій в Угорщині, до 59 % у Франції і 70% в Германії. У Росії ця цифра за різними джерелами складає від 30 до 75 % .

Але некомерційні організації не мають права розподіляти отриманий прибуток серед засновників, а повинні використовувати її на статутні цілі (виключно для цілей проголошеної місії).

сектором добровільної активності (волонтерським, добровольчим), оскільки тут широко використовується добровільна праця волонтерів. Наприклад, 54 % дорослого населення США віддають добровільній роботі близько 4 годин на тиждень, а у Великобританії близько 30 % населення займаються добровільною роботою 3–7 годин на тиждень .
філантропічним, добродійним, оскільки ці визначення відображають стійке історичне коріння виникнення третього сектора добродійної активності, внаслідок чого істотну частину цього сектора складають добродійні організації.

Третій сектор тісно пов'язаний з іншими секторами економіки. Межі між ними вельми прозорі і надзвичайно рухомі.

Держава і некомерційний сектор зацікавлені в розвитку бізнес-сектора в якості джерела фінансових надходжень (державі – у вигляді податків, некомерційному сектору – у вигляді пожертвувань). Комерційні і некомерційні організації розглядають державу як гаранта правової і економічної стабільності і безпеки. Бізнес-сектор зацікавлений в розвитку некомерційного сектора (наприклад, біржа, торгівельно-промислові палати, асоціація підприємців), діяльність якого направлена на обслуговування інтересів бізнесу, хоча у ряді випадків некомерційні організації можуть бути конкурентами бізнес-сектора.

2. Типи організацій добровольчого сектора.

У структурі добровольчого сектора виділяють декілька різних типів організацій. Серед найбільш поширених організаційних форм: фонд, товариство або асоціація, група самодопомоги.

Перший тип – добродійний фонд. Цьому типу відповідають організації, що збирають кошти і потім розподіляють їх серед нужденних або витрачають їх на реалізацію різних соціальних програм. На початку 1993 р. стали з’являтися фонди, створені при крупних фірмах або приватними особами. Їх призначення – впорядкування благодійної діяльності фірми, поліпшення контролю за витраченням коштів, передача грошей тим, хто безпосередньо має в них потребу. Такі організації найчастіше залучають до своєї роботи волонтерів.

Другий тип – добродійне товариство або асоціація. Воно може мати членську структуру і невеликий штат на чолі з головою.

Робота груп самодопомоги включає спроби допомогти один одному вирішити проблеми здоров'я, зловживання алкоголем або проблеми психічного здоров'я (депресія, фобія та ін.), а також такої гострої соціальної й особистісної проблеми, як самотність. Найбільш відомими є групи анонімних алкоголіків. Є й анонімні групи онкологічних і невротичних хворих, матерів наркоманів, засуджених, а також дітей, що постраждали від сексуального насильства, і багато ін. Всі ці достатньо різні за своїми інтересами групи мають наступні загальні характеристики: всі члени групи рівні в статусі; кожен вступає в групу із-за своїх власних проблем; все, що відбувається в групі, – конфіденційно; членство вільне.

Діяльність таких груп може мати терапевтичну, соціальну, освітню або дослідницьку спрямованість. Самодопомога є альтернативою або доповненням існуючим службам охорони здоров'я і соціальної сфери, необхідною ланкою, що добудовує систему соціальної допомоги людині. Так, асоціації батьків дітей-інвалідів сьогодні істотним чином доповнюють роботу державних установ, що надають допомогу дітям з обмеженими можливостями і їх сім'ям.

Добродійні установи можуть діяти у формі таких організацій, як театри, майстерні, центри реабілітації, клуби здоров'я, які використовують в своїй діяльності нетрадиційні, авторські програми і форми допомоги із залученням волонтерів. Добровільні помічники можуть бути пов'язані з проблемою, якою займається організація лише побічно, або не зв'язані зовсім. Наявність добровольців є ознакою життєздатності добродійної організації, привабливості її програми.

Мотиви для вступу до рядів добровольців можуть бути самими різними:

- переконання етичного і релігійного характеру;

- потреба в спілкуванні, активності, реалізації своїх здібностей, суспільному і державному визнанні;

- бажання придбати нову роботу або професію, добитися поліпшення діяльності соціальної установи.

Волонтерами можуть стати студенти під час проходження практики. Їх мотиви – самореалізація, професійна підготовка, написання диплома або наукової роботи. Часто добровільними помічниками стають ті, хто вже отримав допомогу і підтримку від організації і тепер хотів би передати власний досвід подолання критичної ситуації тим, хто цього потребує. Прикладом можуть служити добровільні асоціації батьків, діти яких страждають на хронічні захворювання.

Таким чином, третій сектор є одним із уособлень такого феномену сучасного суспільства як волонтерство.

Сутність і зміст поняття «волонтерство»

Термін «волонтер» - у перекладі з англійської мови, означає «доброволець». Волонтерами спочатку називали тих людей, що добровільно та виключно із свого бажання поступали на воєнну службу в деяких європейських країнах (наприклад, у Франції, Іспанії). Зараз від цього громіздкого визначення залишилося тільки слово «добровільно».
Волонтер – це Людина, яка добровільно, не переслідуючи корисливих цілей, займається діяльністю на користь суспільства, не отримуючи за це грошової винагороди. «Волонтер – це стан душі», вважає С. Толстоухова – директор Українського Державного ЦСССМ.

За належністю до певної організаційної структури волонтерів поділяють на дві умовних групи:

ті, які працюють при різноманітних соціальних службах;
волонтери громадських організацій.

Слід зауважити: якщо представники першої групи переважно самоідентифікують себе з поняттям „волонтери”, то представники другої, зазвичай, не називають себе волонтерами – вони проводять соціальну роботу відповідно до обов’язків членів громадських організацій.

Відповідно до Загальної декларації волонтерів, яку прийнято на XI Конгресі Міжнародної асоціації волонтерів 14 вересня 1990 року в Парижі, волонтерство – добровільна, активна, спільна або особиста участь громадянина в житті людських спільнот для реалізації його основних людських потреб та покращення якості життя, економічного і соціального розвитку. Воно сприяє поліпшенню якості життя, особистому процвітанню та поглибленню солідарності, реалізації основних потреб на шляху створення справедливого й мирного суспільства, більш збалансованому економічному й соціальному розвитку, створенню нових робочих місць та професій.
Сьогодні феномен волонтерства трактують як форму громадянської участі в суспільно-корисних справах, спосіб колективної взаємодії й ефективний механізм вирішення актуальних соціально-педагогічних проблем.
Волонтерську роботу трактуємо як різновид доброчинної діяльності індивідів або груп, що здійснюється на основі загальних цілей, спрямованих на вирішення соціальних проблем, заради добробуту й благополуччя як окремих громадян, так і суспільства загалом.
Ознаки волонтерської роботи:

-відсутність фінансового прибутку або часткова фінансова винагорода (так, волонтери ДООН (добровольці Організації Об’єднаних Націй), які працюють у технічній, економічній, соціальній сферах, мають права на отримання матеріальної допомоги для забезпечення щомісячного прожиткового мінімуму, на покриття витрат на місцевий транспорт і підготовку до роботи. Їх забезпечено житлом, основними видами обслуговування; передбачені й страхування на випадок хвороби та життя);

– добровільний характер діяльності (основні мотиви – задоволення соціальних і духовних потреб; зацікавленість у конкретному завданні, поставленому у добровольчому проекті; оновлення поглядів на життя, людей, роботу. У Всесвітній декларації добровільництва, прийнятій у січні 2001року, відзначено, що добровільництво – фундамент цивільного суспільства, воно привносить у життя потребу у свободі, безпеці, справедливості; спосіб збереження і зміцнення людських цінностей, реалізації прав і обов’язків громадян, особистісного зросту, через усвідомлення людського потенціалу;

-принесена користь, яка поширюється не тільки на волонтера та його найближче оточення, а й на суспільство загалом.

Отже, волонтерську роботу може виконувати кожна людина, незалежно від культурних й етнічних особливостей, релігії, віку, статі, фізичного та матеріального становища, що має високий рівень відповідальності, прагне вільно використовувати час, особистісні ресурси заради інших людей, не очікуючи винагороди.
Вітчизняними дослідниками А. Капською, О. Любарською, В. Назаруком, В. Петровичем, Ю. Поліщуком та ін. були визначені принципи волонтерської роботи:
– альтруїзму (передбачає, що волонтер готовий до здійснення діяльності, спрямованої на вирішення важкої життєвої ситуації клієнтів, при цьому інтереси клієнтів виходять на перший план);
– безкорисливості (заснований на відсутності матеріальної зацікавленості у відносинах між волонтером і клієнтом);
– гласності (полягає у відкритості волонтерської роботи для суспільного ознайомлення й обговорення, оскільки забезпечення повноти інформації про реалізовану волонтерську роботу буде сприяти популяризації цього виду діяльності в суспільстві й перетворенню клієнта на суб’єкта соціальної роботи);
– гуманізму (виражається в дотриманні прав людини, вияві доброзичливості, толерантного ставлення волонтера до клієнта);
– добровільності (полягає в залученні до волонтерської роботи лише за бажанням, тобто клієнт має право відмовитися від соціальних послуг, якщо вони не відповідають його потребам);
– законності (вимагає відповідності волонтерської роботи прийнятому законодавству – законам України „Про благодійництво та благодійні організації”, „Про волонтерський рух”, „Про громадські об’єднання”, „Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004–2008 роки”, „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” та ін.);
– милосердя (пронизує весь зміст волонтерської роботи, заснованої на готовності волонтера допомогти людям через співчуття, людинолюбство);
– чуйності (припускає готовність волонтера вчасно допомогти людині, яка потребує допомоги);
– самовідданості (висуває пріоритетність інтересів клієнта у волонтерській роботі і наявність у волонтера оптимізму під час вирішення важкої життєвої ситуації клієнта);
– співчуття (передбачає гуманне ставлення до клієнтів);
– партнерства (є таким стилем відносин, що припускає неізольовану один від одного діяльність фахівця із соціальної роботи та клієнта; поважне ставлення один до одного).
Волонтерський рух – це рух по наданню безкорисливої допомоги тим, хто її потребує.
Волонтерський рух стрімко поширюється. Якщо у 1987 р. його учасниками були 80 млн., у 1995 – 93 млн., у 1998 – більше 109 млн., то сьогодні у добровольчому русі задіяні близько 150 мільйонів людей по всьому світу.

Вітчизняний волонтерський рух з кожним роком набуває усе більшої потужності, об’єднує усе більше громадян та залучає значні ресурси. Сьогодні в Україні налічується близько 25490 громадських фондів, 8000 ініціативних груп, основна задача яких – допомога знедоленим: людям похилого віку, дітям-сиротам, інвалідам.

ВОЛОНТЕРСТВО В ІНСТИТУЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ