ВОДНИЙ ОБМІН І ЙОГО РЕГУЛЯЦІЯ

Лекція 5

водний ОБМІН І ЙОГО РЕГУЛЯЦІЯ

Вміст і розподіл води в організмі.

Поряд з білка ми, вуглеводами, ліпідами, ферментами, вітамінами і гормонами в клітинах різних органів, тканин і міжклітинних рідинах містяться неорганічні речовини, до яких відносяться вода і солі.

Вода - найважливіша складова частина всіх клітин. Кількісно її вміст значно більший, ніж інших компонентів. Проте вода € не тільки складовою частиною клітин, вона служить також середовищем, в якому існують клітини і за допомогою якого підтримується зв'язок між ними. Крім того, вода це середовище, де відбуваються всі хімічні реакції, пов’язані з життєдіяльністю організму.

Вода виконує важливу механічну роль, сприяючи ковзанню поверхонь суглобів, зв'язок тощо.

Завдяки випарюванню води з поверхні шкіри людина і теплокровні тварини зберігають постійну температуру тіла при посиленому утворенні тепла в організмі або при високій температурі навколишнього середовища.

Вода складає основу всіх рідин в організмі: крові, лімфи, сечі, соків травного апарату, спинномозкової рідини й ін. Тому всі живі організми, як правило, не здатні витримувати збезводнення. Людина і тварини гинуть від нестачі води значно швидше ніж від нестачі їжі. Якщо повне голодування людина може витримати протягом ЗО діб і більше, то без води смерть наступає через декілька діб.

В організмі людини вміст води становить 2/3 маси тіла і змінюється з віком. Так, у чотиримісячного ембріона кількість води складає 94 %, у новонароджених - 77%, у дорослих людей - 50-65%. Тіло чоловіків містить у середньому 60% води, тоді як жінок - 50%.

Рівень води в різних тканинах неоднаковий. Сполучна і кісткова тканини містять відносно мало води, а кров, нервова тканина, м'язи, печінка - значно більше. Кількість води в організмі залежить також від вмісту жиру: чим більше жиру, тим менше води.

Усю воду в організмі поділяють на внутрішньоклітинну, або інтрацелюлярну (72%), і позаклітинну, або екстрацелюлярну (28%).

Кров, лімфа і міжклітинна рідина всього організму утворюють єдину фазу. Склад лімфи і міжклітинної рідини приблизно відповідають складу плазми крові. Рідке середовище клітин різних тканин організму має приблизно однаковий склад і визначається як внутрішньоклітинна рідина. Внутрішньоклітинна рідина містить у середньому близько 35-45% води відносно маси тіла, позаклітинна - 15%. Ці рідини різняться також складом електролітів. У позаклітинній рідині переважають іони натрію, хлору і гідрокарбонатів; у внутрішньоклітинній - іони калію, а також білки і фосфорні ефіри.

Вода в організмі.

В органах, тканинах і клітинах вода знаходиться у вигляді вільної, гідратаційної та іммобільної.

Вільна вода складає основу багатьох біологічних рідин: крові, лімфи, травних соків, спинномозкової рідини. Вона бере участь у доставці поживних речовин і видаленні продуктів обміну з органів, тканин і клітин.

Частина води знаходиться у зв'язаному стані, беручи участь в утворенні гідратних оболонок. Це так звана гідратаційна вода. Вона утворює гідратні оболонки навколо молекул білків, нуклеїнових кислот і неорганічних іонів. Гідратаційна вода складає близько 40% усієї води тканин, причому 10-40% її зв'язують білки. Ця вода за своїми властивостями відрізняється від звичайної: вона не замерзає при зниженні температури до 0"С і нижче і не має властивостей розчинника.

Велика частина води в організмі зосереджена між різними молекулами, мембранами, волокнистими структурами і механічно ними зафіксована, не входячи до складу гідратних оболонок. Така вода одержала назву іммобільної, Іммобільна вода замерзає при температурі нижче 0° С, розчиняє багато речовин і легко бере участь у реакціях обміну речовин.

Між різними видами води існує динамічна рівновага, одна її форма може переходити в іншу. Так, поповнення кількості гідратаційної води відбувається за рахунок іммобільної і вільної води.

Кількість води в окремих органах і тканинах змінюється залежно від їх функціонального стану. Так, при роботі м'язів вміст води в них збільшується. При цьому, якщо робота нетривала (протягом 10-15 хв.), кількість води в м'язах збільшується за рахунок екстрацелюлярної води, при роботі протягом 30-60 хв. - головним чином за рахунок інтрацелюлярної. Таке явище пояснюється приливом крові і підвищенням гідрофільності білків працюючих м'язів.

Обмін води і регуляція водного обміну.

Основними джерелами води для організму є продукти харчування і питна вода. Вода, що надходить з їжею, називається екзогенною і складає 6/7 усієї води організму. Інша частина (1/7) загальної маси води утворюється в тканинах людини як кінцевий продукт окиснення нуклеїнових кислот, білків, ліпідів, вуглеводів. Це ендогенна вода. Установлено, що при повному окисненні 100 г жирів організм одержує 107,1 г, вуглеводів - 55,6 г і білків - 41,3 г води. Щодоби дорослій людині необхідно близько 2,5-3 л води. Проте ця кількість може сильно змінюватися залежно від віку людини, характеру її роботи, температури навколишнього середовища і характеру їжі. Звичайно приблизно 1 л води вводиться в організм у складі так званої твердої їжі (хліба, м'яса, картоплі і т.п.), інша кількість - у вигляді пиття (води, чаю, супу, молока й ін.).

Обмін води в організмі є частиною загального обміну речовин і тісно пов'язаний з обміном нуклеїнових кислот, білків, ліпідів і вуглеводів, у водному обміні беруть участь нирки, легені, шкіра і травний канал.

Вода всмоктується слизовою оболонкою харчового каналу на всій його довжині, але переважно в товстій кишці. Молекули води разом із перетравленими речовинами проникають у глиб епітеліальних клітин слизових оболонок у результаті дифузії й осмосу, а також частково шляхом активного транспорту, який здійснюється білками крові - альбумінами і глобулінами.

З організму вода виділяється головним чином із сечею - близько 1,2-1,5 л, що складає приблизно 60% усієї води, що виділяється. Невелика кількість її (близько 0,2-0,3 л) виділяється через легені в процесі дихання. Це відбувається в результаті того, що повітря в альвеолах при температурі тіла насичується водяними парами. Через шкіру втрата води в кількості до 1 л відбувається шляхом потовідділення і випаровування. Незначна частина води - 0,2 л виділяється через травний канал разом із калом.

Кількість води, що виділяється організмом, може значно змінюватися залежно від умов навколишнього середовища, виконуваної роботи і стану організму. Так, у жаркому кліматі значно зростає виділення води при потовідділенні (до 4-5 л). При інтенсивній роботі, підвищенні температури тіла, унаслідок збільшення обсягу дихання посилюється виділення води через легені.

у регуляції водного обміну активну участь бере центральна нервова система, зокрема, такі її відділи, як кора великих півкуль, проміжний і продовгуватий мозок, а також багато залоз внутрішньої секреції. Деякі гормони, що виділяються залозами, сприяють затримці води в організмі, інші, навпаки, стимулюють її виділення.

В основі регуляції водного обміну лежить підтримання сталості осмотичного тиску, а основною регуляторною системою обміну води є система "гормони - нирки*', з гормонів, що беруть участь у регуляції обміну води, насамперед, варто виділити гормон задньої долі гіпофізу вазопресин і гормон кори надниркових залоз альдостерон.

Вазопресин викликає скорочення ниркових судин, у результаті чого зменшується діурез (сечовиділення), а отже, і виділення води з організму. Тому вазопресин часто називають антидіуретичним гормоном. Секреція цього гормону регулюється величиною осмотичного тиску плазми крові. Підвищення тиску стимулює виробіток вазопресину, що знижує виділення води з організму шляхом підвищення здатності тканин утримувати воду 1 збільшення виділення концентрованої сечі. У результаті цього осмотичний тиск зменшується, подразнення нейрогіпофізу знижується і секреція вазопресину припиняється.

Дія на водний обмін альдостерону пов'язана з рівнем натрію в плазмі крові. Зниження осмотичного тиску і виділення з організму води і, отже, розведеної сечі у великій кількості пов'язане зі зниженням концентрації натрію в плазмі крові. Зниження рівня натрію викликає підвищену секрецію альдостерону, що посилює процеси зворотного усмоктування натрію в нирках і тим самим затримує його в організмі. Підвищення рівня натрію в плазмі гальмує секрецію цього гормону.

Таким чином, різні механізми дії цих двох гормонів залежать від осмотичного тиску плазми, зниження якого зумовлює підвищену секрецію альдостерону і гальмування виробітку вазопресину. При підвищенні осмотичного тиску спостерігаються зворотні процеси в регуляції водного обміну.

Серед інших гормонів, що беруть участь у регуляції обміну води, необхідно відзначити тироксин - гормон щитовидної залози, паратирин - гормон паращитовидної залози, андрогени і екстрогени - гормони статевих залоз. Вони стимулюють виділення води нирками.

Важливу роль у гідратації і дегідратації тканин виконують мінеральні речовини. Іони натрію збільшують гідратацію тканин і затримують воду в організмі. Іони калію і кальцію, навпаки, дегідратують тканини і сприяють виведенню води з організму.

Надходження води в організм регулюється почуттям спраги, яка виникає в результаті рефлекторного порушення певних ділянок кори головного мозку при аміні осмотичного тиску плазми крові. Уся введена в організм вода більш-менш швидко всмоктується і надходить у кров'яне русло.

Таким чином, регуляція водного обміну здійснюється нейрогормональним шляхом.

ОБМІН МІНЕРАЛЬНИХ РЕЧОВИН

Значення мінеральних речовин в організмі людини. До числа незамінних речовин організму належать мінеральні солі й окремі хімічні елементи, хоча вони, як і вода, не мають поживної цінності і не є джерелами енергії.

У складі живих організмів виявлено близько 70 хімічних елементів, 47 містяться в них постійно. Це так звані біогенні хімічні елементи. їх значення визначається тим, що вони входять до складу клітин органів і тканин, а також біологічно активних речовин - ферментів, гормонів, вітамінів, білків, беруть участь у реакціях обміну. Це такі елементи, як кисень, вуглець, азот, водень, кальцій, фосфор, калій, сірка, хлор, натрій, магній, цинк, залізо, мідь, йод, марганець, вольфрам, молібден, кобальт, кремній. Роль і значення інших елементів вивчені недостатньо, хоча вони також містяться в тканинах організму.

Чотири елементи складають органічну основу живих організмів. Це кисень, вуглець, водень і азот, відсотковий вміст яких складає відповідно 62,43; 21,15; 9,86 і 3,10. Інші макро-, мікроі ультрамікроелементи прийнято вважати мінеральними.

Найбільше мінеральних речовин міститься в кістках (48-74% загальної маси) і хрящах (2-10%). Інші органи і тканини містять невелику кількість мінеральних речовин.

У клітинах і тканинах організму мінеральні речовини знаходяться як у вільному, так і у зв'язаному стані. У кістках, хрящах і дентині зубів, наприклад, вони знаходяться у формі міцних нерозчинних сполук - неорганічних солей карбонатної, фосфатної та інших кислот. У вільному стані, а також у формі іонів мінеральні речовини містяться в біологічних рідинах: крові, лімфі, травних соках.

Значна частина елементів входить до складу розчинних неорганічних сполук, які беруть участь у регуляції осмотичного тиску. Натрієві і калієві солі фосфатної і карбонатної кислот утворюють із білками тканин і крові буферні системи, беручи участь у підтриманні сталості рН середовища в тканинах і клітинах.

Іони неорганічних речовин визначають фізико-хімічні властивості колоїдів організму - явища гідратації, в'язкість, розчинність, здатність до набрякання й ін. Деякі мінеральні речовини, наприклад, сульфатна кислота, беруть участь у нейтралізації отруйних продуктів.

Особливо велика роль хімічних елементів, які є активаторами чи паралізаторами дії ферментів або беруть участь у формуванні їх третинної і четвертинної структури. Іони металу, вступаючи у взаємодію з різними функціональними групами амінокислот, розташованих у різних місцях молекули ферменту, стабілізують її третинну і четвертинну структури, підтримуючи тим самим специфічну геометричну конфігурацію активного центру (рис., а). Крім того, іони металів можуть взаємодіяти також з окремими функціональними групами амінокислот найактивнішого центру (рис. б.) і підтримувати таким чином його певну геометричну конфігурацію, а водночас третинну І четвертинну структури молекули ферменту в цілому.

Рис. Функції металу (Ме) у ферментних системах

Прикладом участі іонів металів у формуванні і стабілізації третинної і четвертинної структур ферментів може бути стабілізація структури -амілази і трипсину іонами Са2+, ксантиноксидази - іонами Си2+, креатинкінази - іонами Мg2+, піруваткарбоксилаза - іонами Мg2+ і т.д.

Усі біогенні елементи поділяють на макро-, мікро- і ультра- , мікроелементи. Макроелементи містяться в організмі в кількості від 10 % і вище. До них належать кальцій, калій, фосфор, натрій, сірка, хлор, магній. До мікроелементів відносять залізо, цинк, фтор, молібден, мідь, бром, кремній, йод, марганець, алюміній, свинець і ін. їх кількість в організмі складає від 10-3 до 10-5%. Ультрамікроелементи - вольфрам, хром, нікель, цинк, барій, срібло і багато інших - складають біля 10-4% і менше.

Біохімічна роль окремих макро- і мікроелементів.

Кальцій. Основною фізіологічно активною формою кальцію в тканинах і рідинах організму людини є іонізована форма. Іонам Са2+ належить важлива роль у формуванні кісткової тканини, вони входять до складу клітинних мембран, є одним із найважливіших компонентів системи, що регулює їх проникність. Іони Са2+ беруть участь у сполученні поверхні мембран суміжних клітин у тканинах. Цю функцію вони виконують, будучи складовою частиною міжклітинного глікозамінгліканового (мукополісахаридного) комплексу, а також шляхом зниження поверхневого негативного заряду клітин.

У клітинах гладких м'язів, міокарду і провідної системи серця іони Са2+ беруть участь у генерації нервових імпульсів, стимулюючи в такий спосіб діяльність серцевого м'яза. Крім того, вони беруть участь у зсіданні крові, зменшують здатність клітинних колоїдів зв'язувати воду, знижують збуджуваність центральної нервової системи, підвищують стійкість організму до інфекцій, сприяють обміну заліза, усувають шкідливу дію надлишкової кількості іонів калію, натрію, магнію і т.д. За наявності іонів Са2+, як зазначалося вище, стабілізуються третинна і четвертинна структури а-амілази і трипсину, а також активується ряд ферментів (рибонуклеаза, лецитіназа, актоміозинаденозинтрифосфатаза й ін.).

Фосфор є одним з основних структурних елементів організму. Він входить до складу кісток і зубів, бере участь у будові фосфатидів і фосфопротеїдів, а також нуклеїнових кислот, які служать носіями генетичної інформації, що регулює біосинтез білка й імунітет.

Важко назвати в організмі фізіологічну функцію, у здійсненні якої не брали б участі сполуки фосфору. Завдяки фосфорилюванню відбуваються процеси гліколізу і прямого окиснення вуглеводів, транспортування ліпідів, обмін амінокислот і т.д. Фосфор у складі фосфатної кислоти входить до складу багатьох коензимів ацетил-КоА, піридоксальфосфату, НАД, НАДФ, ліпотиамінпірофосфату, АДФ, АТФ.

Фосфоровмісна сполука АТФ відіграє надзвичайно важливу роль у м'язовій діяльності, у процесі якої хімічна енергія перетворюється в механічну.

Останніми роками встановлена важлива роль циклічного АМФ (цАМФ) - похідного АТФ, за допомогою якого реалізується дія багатьох гормонів на ферментні системи.

Таким чином, можна сказати, що всі види обміну в організмі білковий, ліпідний, вуглеводний, мінеральний й енергетичний нерозривно зв'язані з перетвореннями фосфатної кислоти.

Магній. Іонізований магній є основним катіоном внутрішньоклітинного середовища, де концентрація його в 10-15 разів вища, ніж у позаклітинній рідині. Іони Мg2+ активують процеси окиснювального фосфорилювання в мітохондріях, вони є активаторами ферментів, що переносять фосфатні групи в обмінних реакціях, а також карбоксилази й оксидази піровиноградної кислоти, ферментів, що беруть участь у реакціях циклу Кребса.

Важливу роль відіграють іони Мg2+ в обміні нуклеїнових кислот і нуклеотидів у клітинах. Вони активують ДНК- і РНК-полімерази, полінуклеотидфосфорилазу і ряд інших ферментів нуклеїнового обміну, беруть участь у біосинтезі білка. Магній також необхідний для формування кісткової тканини.

Калій бере участь у підтриманні кислотно-основного стану й осмотичного тиску в клітині. Він є кофактором ферменту, що переносить фосфатну групу з АТФ на піровиноградну кислоту, активує ряд інших ферментів внутрішньоклітинного метаболізму. Разом з іонами Nа+ іони К+ беруть участь у проведенні нервового імпульсу, необхідні для нормальної збуджуваності м'язів.

Солі калію в невеликих кількостях знижують частоту й амплітуду серцевих скорочень, входять до складу буферних систем крові і тканин. За участю іонів К"^, що містяться в еритроцитах, здійснюється перенос кисню і вуглекислого газу гемоглобіном.

Останнім часом з'являються повідомлення про те, що калій має безпосереднє відношення до процесів біосинтезу білків.

Натрій не виконує в організмі якоїсь специфічної функції, проте він необхідний для нормальної життєдіяльності організму. Становлячи більше 90% усіх катіонів плазми, натрій відіграє головну роль у підтриманні осмотичного тиску позаклітинних рідин, є також важливим компонентом буферних систем. Іони Nа+ сприяють набряканню білкових колоїдів, разом з іонами підтримують нормальну діяльність серцевого м'яза і беруть участь у процесах нервово-м'язевої збуджуваності.

Хлор є найбільш важливим аніоном водної фази організму і разом з іонами М^^' бере участь у підтриманні осмотичного тиску і кислотно-основного стану організму.

Маючи здатність проникати через мембрану еритроцитів, іони хлору сприяють обміну інших іонів між плазмою й еритроцитами. Завдяки цьому відбувається зв'язування вуглекислого газу у формі гідрокарбонату і звільнення його в капілярах легень.

Іони хлору служать компонентом для утворення хлоридної кислоти шлункового соку, є також повідомлення, що іони СІ- активують деякі ферменти, зокрема -амілазу слини і панкреатичного соку.

Сірка входить до складу амінокислот цистину, цистеїну, метіоніну, а разом з ними - до складу тканинних білків, гормонів, вітамінів і т.д. Цистеїн служить попередником коферменту А, який відіграє важливу роль в обміні білків, жирів і вуглеводів. При заміні атома водню сульфгідрильної групи ацетилом утворюється ацетил-КоА, який включається в цикл трикарбонових кислот і є ланцюгом, який з'єднує жировий обмін з вуглеводним.

у молекулі цистину сірка представлена дисульфідною групою (-8-8-), зворотне перетворення якої в сульфгідрильну групу є основною реакцією в транспортуванні водню.

Сірка входить до складу ефірів сульфатної кислоти, які виконують в організмі структурну і захисну функції. Наприклад, хондроїтинсульфат, що міститься в хрящах, здатний приєднувати білки і фіксувати деякі катіони, відіграючи тим самим важливу роль у процесах кальцифікації кісток. Мукоїтинсульфати є інгібіторами протеолітичних ферментів і запобігають перетравленню стінок травного каналу травними ферментами. Суміш сульфатованих полісахаридів є складовою частиною гепарину, який служить антикоагулянтом.

Сірка входить також до складу деяких жовчних кислот, парних і інших сполук.

Залізо є складовою частиною багатьох окисно-відновних ферментів, які виконують важливу роль у процесах тканинного дихання. Такими ферментами є цитохроми, цитохромоксидаза, каталаза, пероксидаза. В організмі залізо зосереджене головним чином у гемоглобіні, феритині і міоглобіні. Залізо є необхідним елементом у процесах кровотворення.

Мідь необхідна для процесів кровотворення. Вона каталізує включення заліза в структуру гема і сприяє дозріванню еритроцитів. Мідь бере участь у захисних функціях організму, пігментації і кератизації волосся, є складовою частиною цитохромоксидази, тирозинази, ксантиноксидази й інших ферментів, які відіграють важливу роль в окисно-відновних процесах, каталізує окремі етапи тканинного дихання.

Мідь необхідна для синтезу інсуліну, каталази, стимулює розпиток статевих залоз, біосинтез вазопресину й окситоцину.

Цинк впливає на ріст, розвиток, репродуктивну функцію організму, утворення кісток, кровотворення, обмін нуклеїнових кислот, білків, вуглеводів. Як структурний компонент цинк входить до складу деяких ферментів, бере участь у підтриманні певної конфігурації РНК і в такий спосіб впливає на біосинтез білків і передачу генетичної інформації. Цинк стабілізує дихання при високих температурах, регулює функцію статевих залоз, енергетичний обмін, здатний у шість разів продовжувати дію інсуліну.

Марганець бере активну участь в окисно-відновних процесах, тканинному диханні, впливає на функцію ендокринних залоз, ріст, кровотворення, розмноження. Він має специфічну ліпотропну дію, підвищує утилізацію жирів в організмі і протидіє жировій дегенерації печінки. Є активатором багатьох ферментів, бере участь в активації циклу трикарбонових кислот.

Йод міститься у всіх тканинах і рідинах організму, проте велика його частина зосереджена в щитовидній залозі. Основна роль йоду зумовлена його наявністю в складі тиреоїдних гормонів, які регулюють обмін вуглеводів, білків і жирів, процеси теплотворення, впливають на ріст, розвиток і репродуктивну функцію організму.

ОСОБЛИВОСТІ ВОДНО-СОЛЬОВОГО ОБМІНУ В СПОРТСМЕНІВ

У нормальному фізіологічному стані мінеральні речовини постійно виділяються з організму і таким чином втрачаються для нього. Особливо багато виділяється їх із сечею. Так, на добу з організму людини із сечею виділяється від 8 до 15 г кухонної солі, 2-6,7 г фосфатів, 1,8-3,6 г сульфатів, 2-3 г калію, 0,2-0,3 г кальцію і т.д. Великі кількості кухонної солі виділяються також із потом. Деякі іони інтенсивно виділяються черев слизову оболонку товстої кишки і видаляються з організму в калом.

Таким чином, мінеральні солі, які включаються у процеси обміну речовин, постійно виводяться з організму, унаслідок чого відбувається його знесолення. Недостатня кількість мінеральних речовин в організмі може викликати важкі функціональні розлади. Тому організм людини потребує постійного введення певної кількості мінеральних речовин. Харчові продукти, як правило, містять необхідні організму солі. Додатково людина вживає тільки кухонну сіль.

Потреба людини в окремих мінеральних речовинах становить, г/доб.: Са - 0,7-0,8; Р - 1,5-2; Fe - 0,15-0,02; Nа - 4-8; Cl - 2-4; К - 2-3.

Водно-сольовйй обмін в організмі спортсменів має свої особливості. Це пояснюється тим, що виконання окремих спортивних вправ (лижна гонка на 50 км, марафонський біг, боротьба 1 т.д.) супроводжується високою інтенсивністю обміну речовин і підвищеним потовідділенням. Висока інтенсивність обміну речовин потребує більшої активності ферментів, а разом з цим 1 певного вмісту мінеральних речовин у тканинах.

Під час занять спортом відбувається підвищене виділення мінеральних речовин з кінцевими продуктами обміну, а також із потом. Особливо багато виділяється фосфору. Це пов'язано, насамперед, з тим, що при виконанні окремих спортивних вправ переважає анаеробний розпад АТФ, при цьому частина фосфору, яка відщепилась від органічних сполук, не встигає використовуватися для ресинтезу цих сполук і втрачається організмом. З огляду на це організм спортсмена потребує підвищеного надходження фосфору. Крім того, у період відпочинку відбувається І ресинтез ряду фосфорних сполук (креатинфосфату, фосфатидів І І Т.П.), які потребують підвищеної кількості фосфору.

Для кращого засвоєння фосфору, як відомо, необхідно певне співвідношення його з кальцієм, яке складає 1,5:1. Тому збільшення кількості фосфору в їжі потребує одночасного підвищення вмісту кальцію.

Під час виконання фізичних вправ в організмі спортсмени інтенсивно відбувається гліколіз, який супроводжується фосфорилюванням глюкози і фруктозофосфату, окисненням 3-фосфогліцеринової кислоти до фосфопіровиноградної. При фосфорилюванні й у ряді інших реакцій обміну речовин інтенсивно використовується магній.

Ряд мінеральних речовин виділяється з організму спортсмена при інтенсивному потовідділенні і з сечею, серед них у найбільшій кількості - хлорид натрію. Наприклад, під час лижних гонок на 50 км, марафонського бігу, коли разом з потом виділяється до 4-5 л води, кількість хлориду натрію в крові знижується в середньому на 17%. Тому для обмеження втрат води і відшкодування втрати солі вміст хлориду натрію (кухонної солі) у раціоні лижників і марафонців рекомендується збільшувати до 25-30 г на добу.

Наведені вище дані свідчать про те, що харчування спортсмена має забезпечити його організм не тільки достатньою кількістю білків, жирів, вуглеводів і вітамінів, але також води і різних мінеральних солей, які беруть активну участь в обміні речовин і підтримують нормальний осмотичний тиск у крові і тканинах.

PAGE 13

ВОДНИЙ ОБМІН І ЙОГО РЕГУЛЯЦІЯ