Правовий режим мов в Україні
Тема 20. Правовий режим мов в Україні
Державна мова в Україні
Відповідно до Конституції, в Україні визнається єдина державна мова – українська. Ключові положення про мови закріплені у статті 10 Конституції України:
„Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом”.
Стаття щодо державної мови є захищеною статтею Конституції; щоби збільшити кількість державних мов, до чого постійно закликають деякі політики, необхідно внести зміни до Конституції – ці зміни мають бути підтримані не лише двома третинами голосів у Верховній Раді України, а й більшістю громадян України на загальнонаціональному референдумі1.
Конституція України містить ще декілька положень щодо мов. У статті 24 встановлюється заборона привілеїв чи обмежень, у тому числі за мовними ознаками. А у пункті 4 статті 92 Конституції України встановлюється важливе правило про те, що порядок застосування мов в Україні визначається виключно законами України2.
Закон про мови
Україна продовжує користуватися старим Законом УРСР „Про мови в Українській РСР” (далі – Закон про мови), ухваленим ще 28 жовтня 1989 року. Відповідно до Конституції України, закони Української РСР залишаються чинними до ухвалення нових законів і за умови, що вони не суперечать Конституції України.
Ухвалення нового закону занадто політизоване і з цих причин є практично заблокованим. У Верховній Раді України постійно реєструється безліч законопроектів щодо мови, але практично жоден із них ніколи не розглядається.
Європейська хартія регіональних мов або мов меншин
Європейська хартія регіональних мов або мов меншин була ратифікована Законом України „Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин” від 15 травня 2003 року за №802-IV. Ратифікаційний закон містить перелік мов, до яких застосовуються положення Хартії, а саме: білоруська, болгарська, гагаузька, грецька, єврейська3, кримськотатарська, молдавська, німецька, польська, російська, румунська, словацька та угорська.
Європейська хартія містить перелік мінімальних вимог, яких кожна держава повинна дотримувати щодо мов національних меншин. Зокрема, це стосується необхідності підтримувати засоби масової інформації мовами національних меншин, мову освіти, судочинства тощо. Важливо зазначити, що країни, які ратифікували Європейську хартію, застосовують не весь її текст, а лише вибрану для кожної мови частину положень. Наприклад, для судової влади Україна вибрала таке положення: „передбачити, щоб клопотання і докази, у письмовій чи усній формі, не розглядалися як неприйнятні виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини”, хоча могла вибрати інше положення: „передбачити, щоб суди, на клопотання однієї зі сторін процесу, здійснювали провадження регіональними мовами або мовами меншин”.
Мова ЗМІ
Друковані засоби масової інформації можуть виходити у світ будь-якою мовою, визначеною засновниками. Формально мова преси зазначається у свідоцтві про державну реєстрацію. Однак держава не здійснює контролю за тим, чи дотримуються друковані ЗМІ використання мови, вказаної при реєстрації. Видання може бути зареєстроване одразу декількома мовами.
На відміну від друкованих засобів масової інформації, у сфері телебачення і радіомовлення контроль за мовою здійснюється. Це пов’язано, зокрема, з тим, що телебачення і радіомовлення використовують радіочастотний ресурс, а також із тим, що телебачення є відкритою публічною послугою (на відміну від преси, яка продається).
Закон про телебачення і радіомовлення містить такі положення: 1) телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою; 2) мовлення на певні регіони може здійснюватися також мовою національних меншин, що компактно проживають на цій території; 3) для загальнонаціонального мовлення частка ефірного часу, коли мовлення ведеться українською мовою, має складати не менше 75 відсотків загального обсягу добового мовлення. Більш чітко використання мов має бути визначено ліцензією на мовлення.
Закон також містить наступне положення: „Якщо мова оригіналу (або дублювання) фільму та/чи іншої програми (передачі) не є українською, такі фільми та/чи програми (передачі) транслюються за умови звукового дублювання їх державною мовою”. Однак не зовсім зрозуміло, як це положення співвідноситься з правом на розміщення 25% програм іноземними мовами.
Мова кінотеатрів
До 2006 року прокат іноземних фільмів у кінотеатрах здійснювався майже виключно російською мовою і зрідка – мовою оригіналу. Початок дублювання фільмів українською мовою був покладений Постановою Кабінету Міністрів України „Деякі питання порядку розповсюдження і демонстрування фільмів” від 16 січня 2006 року4, яка встановлювала квоти обов’язкового дублювання українською мовою іноземних фільмів для прокату, демонстрування, розповсюдження публічного комерційного відео та домашнього відео (у відсотках до загальної кількості фільмокопій). Так, з 1 вересня 2006 року дублюватися має не менше 20%, з 1 січня 2007 року – не менше 50%, а з 1 липня 2007 року – не менше 70% фільмокопій. У листопаді 2006 року Постанова Кабінету Міністрів була скасована судом.
Трохи більше ніж через рік обов’язкове дублювання було відновлене завдяки рішенню Конституційного суду України від 20 грудня 2007 року5, який надав офіційне тлумачення положення статті 14 Закону України „Про кінематограф” про те, що „іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов'язковому порядку повинні бути дубльовані або озвучені чи субтитровані державною мовою». Конституційний суд України роз’яснив, що це положення закону «необхідно розуміти так, що іноземні фільми не підлягають розповсюдженню та демонструванню в Україні, якщо вони не дубльовані або не озвучені чи не субтитровані державною мовою, а центральний орган виконавчої влади у галузі кінематографії не має права надавати суб’єктам кінематографії право на розповсюдження і демонстрування таких фільмів та видавати відповідне державне посвідчення6».
Роз’яснення Конституційного суду України не є чітким. Його можна розуміти як заборону на розповсюдження фільмів іноземними мовами, однак тоді залишається питання, як це узгоджується з другою частиною тієї ж статті закону, що «вони (іноземні фільми. – ІМП) також можуть бути дубльовані або озвучені чи субтитровані мовами національних меншин”. Суд цитує це положення у своєму рішення, але жодним чином не роз’яснює, як співвідносяться ці дві норми закону.
Мова реклами
Стаття 6 Закону України „Про рекламу”, що регламентує мову реклами (у редакції від 2004 року), містить відсилку до „чинного законодавства про мови”. У свою чергу, стаття 35 Закону про мови містить такий текст: „Тексти офіційних оголошень, повідомлень, плакатів, афіш, реклами і т. ін. виконуються українською мовою. Поряд з текстом, викладеним українською мовою, може бути вміщено його переклад іншою мовою”.
Таким чином, формально, закон містить вимогу щодо обов’язкового поширення реклами українською мовою, тимчасом як інші мови можуть використовуватися на додачу до української. Такі положення не є повністю справедливими, оскільки не враховується різний статус засобів масової інформації, які розміщують рекламу. Зокрема, є достатньо аргументів, щоби стверджувати, що таке положення не доцільно застосовувати для друкованих засобів масової інформації, які мають право самостійно визначати мову своєї роботи: українську, російську, англійську тощо. Однакової практики застосування цих положень закону немає.
Мова органів державної влади та місцевого самоврядування
Відповідно до Конституції України в тлумаченні Конституційного Суду України (Рішення Конституційного Суду України №10-рп/99 від 14 грудня 1999 року) українська мова як державна „є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п‘ята статті 10 Конституції України). Поряд з державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України”.
Водночас, законодавство про мови містить достатньо положень, які надають гарантії російській мові. Наприклад, чинний закон про мови у статті 6 передбачає обов’язок всіх службових осіб державних, громадських органів, установ і організацій володіти українською та російською мовою, а в разі необхідності – й іншою національною мовою в обсязі, необхідному для виконання службових обов’язків. Також закон про мови гарантує право громадян звертатися до органів влади російською мовою, а отже, і встановлює обов’язок отримувати відповідь на це звернення.
Стаття 10 Закону про мови передбачає, що акти найвищих органів державної влади ухвалюються українською мовою і публікуються українською та російською мовами. Стосовно актів міністерств, відомств і місцевих органів державної влади, то вони ухвалюються й публікуються українською мовою, а в разі необхідності – й іншою національною мовою. На практиці лише закони публікуються двома мовами – російські тексти (часом із затримкою) можна знайти у „Відомостях Верховної Ради України”.
Мова судочинства
Мова судочинства визначається як загальними законами (про мову та про судоустрій), так і спеціальними процесуальними законами, які окремо регламентують цивільний, кримінальний, господарський та адміністративний процеси. Згідно зі статтею 10 Закону України „Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року, судочинство в Україні здійснюється державною (українською) мовою, а „застосування інших мов у судочинстві здійснюється у випадках і порядку, визначеному законом”. Норми, що регулюють мовні питання судочинства, містяться у відповідних галузевих процесуальних кодексах – статті 7 Цивільного процесуального кодексу України, статті 19 Кримінального процесуального кодексу України, статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 15 Кодексу адміністративного судочинства.
Цивільне та адміністративне судочинство здійснюється лише українською мовою. Але особи, які беруть участь у справах та не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою або мовою, якою вони володіють, а також послугами перекладача. Кримінальне судочинство проводиться “українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості”.
Для господарського судочинства застосовуються правила, визначені Законом про мови. А саме, у випадку, коли більшість населення певної адміністративно-територіальної одиниці не володіє в належному обсязі національною мовою, чи коли в межах цієї місцевості компактно проживають декілька національностей, жодна з яких не становить більшості, то судочинство може здійснюватись національною мовою більшості населення даної місцевості чи мовою, прийнятною для населення даної місцевості.
Закон про судоустрій містить ще одне загальне правило. Якщо особа не володіє або недостатньо володіє українською мовою, то вона може користуватися в судовому процесі рідною мовою та послугами перекладача. У передбачених процесуальним законом випадках це право забезпечує держава. Так, наприклад, у кримінальному провадженні участь захисника є обов’язковою при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство (стаття 45 Кримінального процесуального кодексу України). Причому, в цьому випадку, захисник надається за кошт держави.
Мова освіти
Стаття 53 Конституції України передбачає гарантування відповідно до закону права громадян, які належать до національних меншин, на навчання рідною мовою чи на вивчення ними рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства. На рівні законів питання мови освіти регулюється законами про освіту7 та законом про мови УРСР8. При цьому закони про освіту, як правило, містять посилання на закон про мови, норми якого щодо освіти залишилися незмінними з часів Радянського Союзу.
Закон про мови гарантує кожній дитині право на виховання та одержання освіти національною мовою. Це право забезпечується створенням мережі дошкільних установ та шкіл з вихованням і навчанням українською та іншими національними мовами. Так, виховання та навчання в дитячих дошкільних установах і загальноосвітніх школах ведеться українською мовою, проте в місцях компактного проживання громадян інших національностей можуть створюватися дитячі дошкільні установи та школи, навчання та виховання в яких ведеться їхньою національною чи іншою мовою.
Відповідно до статті 28 закону про мови, мовою навчання та виховання вищої школи так само є українська, а у випадку, коли більшість населення певної адміністративно-територіальної одиниці не володіє в належному обсязі національною мовою, чи коли в межах цієї адміністративно-територіальної одиниці компактно проживають декілька національностей, жодна з яких не становить більшості, то навчання у вищій школі може здійснюватися також національною мовою більшості населення. Також, за законом, можуть створюватися групи із російською мовою навчання.
Відповідно до міжнародних стандартів у галузі захисту прав національних меншин, держава повинна гарантувати право на навчання мовами національних меншин щонайменше на рівні загальної середньої освіти. Водночас, не вважається порушенням прав національних меншин ситуація, коли все навчання на рівні вищих навчальних закладів здійснюється державною мовою.
Справа „Балентайн та інші проти Канади”: пошук справедливого балансу
Справа Ballantyne, Davidson & McIntyre vs. Canada, яка розглядалася Комісією з прав людини Організації Об’єднаних Націй, дає відповідь на питання, як знайти справедливий баланс між мовними правами більшості та меншості. Заявниками у справі є англомовні мешканці Квебеку – франкомовної провінції Канади. Заявники мали магазин, в якому вивіски та цінники були виконані англійською мовою – їхньою рідною мовою. Відповідно до законодавства Квебеку, вони були кілька разів оштрафовані і зобов’язані змінити англійську мову на французьку.
Комісія з прав людини ООН погодилися з аргументами відповідача, що Квебек має право захищати власну мову з метою збереження культурних традицій. Однак комісія так само вказала на те, що права заявників також повинні поважатися. Враховуючи те, що заявникам було повністю заборонено користуватися англійською, комісія встановила порушення статті 19 Міжнародної хартії з прав людини. Водночас, вона рекомендувала уряду Квебеку застосовувати збалансований підхід: заявники можуть бути зобов’язані використовувати французьку мову, якщо поряд із цим вони зможуть розмішувати інформацію англійською.
Додаткова література:
1. Конституція України, ст. 10, ст. 34
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0
2. Закон УРСР „Про мови в УРСР” від 28 жовтня 1989 року
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=8312-11
3. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин.
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_014
Хартію ратифіковано Законом N 802-IV від 15.05.2003
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=802-15
4. Рішення Конституційного Суду України від 14.12.1999 р. № 10-рп/99 (справа про застосування української мови)
http://www.ccu.gov.ua/doccatalog/document?id=9344
http://www.ccu.gov.ua/doccatalog/document?id=9345
5. Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини другої статті 14 Закону України „Про кінематографію“ (справа про розповсюдження іноземних фільмів) № 1-46/2007 від 20 грудня 2007 року
http://www.ccu.gov.ua/doccatalog/document?id=9936
5. Постанова Кабінету Міністрів України від 02.10.2003 № 1546 „Про затвердження Державної програми розвитку і функціонування української мови на 2004 - 2010 роки”;
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1546-2003-%EF
6. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 січня 2010 р. № 55 «Про упорядкування транслітерації українського алфавіту латиницею»
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=55-2010-%EF
7. Рекомендации по использованию языков меньшинств в телерадиовещании
(разработаны и приняты в октябре 2003 года международной группой экспертов под эгидой Верховного комиссара ОБСЕ по делам национальных меньшинств, распространяются Офисом Верховного комиссара).
http://www.medialaw.ru/publications/zip/121/5.htm
8. Пояснительная записка к Рекомендациям по использованию языков меньшинств в телерадиовещании.
http://www.medialaw.ru/publications/zip/121/6.htm
9. Решение Конституционного суда Латвийской Республики по делу № 2003-02-0106 (о конституционности языковых квот на телевидении). –
http://www.google.com.ua/url?sa=t&source=web&cd=1&ved=0CBYQFjAA&url=http%3A%2F%2Fmedialawca.org%2Ffiles%2F%2520%25D0%259A%25D0%25BE%25D0%25BD%25D1%2581%25D1%2582%25D0%25B8%25D1%2582%25D1%2583%25D1%2586%25D0%25B8%25D0%25BE%25D0%25BD%25D0%25BD%25D0%25BE%25D0%25B3%25D0%25BE%2520%25D1%2581%25D1%2583%25D0%25B4%25D0%25B0.doc&rct=j&q=%D0%A0%D0%B5%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5%20%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%86%D0%B8%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%81%D1%83%D0%B4%D0%B0%20%D0%9B%D0%B0%D1%82%D0%B2%D0%B8%D0%B9%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B9%20%D0%A0%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B8%20%D0%BF%D0%BE%20%D0%B4%D0%B5%D0%BB%D1%83%20%E2%84%96%202003-02-0106%20(%D0%BE%20%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%86%D0%B8%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B8%20%D1%8F%D0%B7%D1%8B%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%8B%D1%85%20%D0%BA%D0%B2%D0%BE%D1%82%20%D0%BD%D0%B0%20%D1%82%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B8).&ei=ZMXbTJyrHpH6sga6tYSiBA&usg=AFQjCNGtRaTjIEBSiNkawuJSS49NMJbx1g&sig2=u5Ileoo5A1wGIBgKXntRJg&cad=rja
Селивановайте И. Комментарий к решению Конституционного суда Латвии о соответствии пункта 5 статьи 19 закона „О телевидении и радио” Конституции республики. –
http://www.medialaw.ru/publications/zip/national/new/bt/3.htm#1
10. Справа Ballantyne, Davidson & McIntyre v Canada, Comm Nos 359/1989 and 385/1989, Views of the UN Human Rights Committee of 31 March 1993.
http://www1.umn.edu/humanrts/undocs/html/v359385.htm
1 Відповідно до статті 158 Конституції України, яка встановлює порядок внесення змін до Конституції України
2 Наприклад, з посиланням на це положення Конституції можна стверджувати, що рішення органів місцевого самоврядування щодо оголошення російської мови регіональною не відповідають Конституції України, оскільки закони ухвалює лише Верховна Рада України.
3 Питання «єврейської мови» уже було предметом законопроекту про внесення змін до закону про ратифікацію з пропозицією замінити її на іврит.
4 http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=20-2006-%EF
5 Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини другої статті 14 Закону України „Про кінематографію“ (справа про розповсюдження іноземних фільмів) № 1-46/2007 від 20 грудня 2007 року.
6 Документ, що видається Міністерством культури на кожен фільм перед його розповсюдженням в Україні
7 http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1060-12
8 http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=8312-11
PAGE 8
© Інститут Медіа Права, Тарас Шевченко 2008-2011
Правовий режим мов в Україні