Міжнародні відносини як соціальний феномен
Лекція 1. Міжнародні відносини як соціальний феномен
1. Сутність і предмет теорії міжнародних відносин
2. Структура і функції теорії міжнародних відносин
3. Понятійно-категоріальний апарат теорії міжнародних відносин
Теорія міжнародних відносин – це галузь наукового знання, а також сукупність всього накопиченого наукою знання про природу, характер функціонування та процес розвитку міжнародних відносин. Взагалі теорія – це вища та найбільш складна форма та рівень наукового знання, конкретне сутнісно-змістовне знання про об’єкт пізнання, котре може бути використано в пізнавальній та практичній діяльності. Кожна окрема теорія являє собою сукупність певних логічно пов’язаних між собою припущень та суджень, яка відбиває те, що, на нашу думку, відбувається в світі. Тому теорії не існують у “зовнішньому світі” таким чином, щоб те можна було відкрити, а створюються людиною як інтелектуальні інструменти людського пізнання світу.
Сукупність таких конкуруючих взаємозв’язаних теорій становить ТМВ як науку, що характеризується плюралізмом концептуальних підходів, наукових шкіл і методів. Втім водночас відбувається пошук шляхів створення загальної теорії міжнародних відносин, яка інтегрувала б усі приватні теорії, школи та напрямки у дещо цілісне.
ТМВ є однією з галузей науки про міжнародні відносини, що вивчає специфічний процес формування та здійснення зовнішньо спрямованої поведінки державного утворення; теорія міжнародних інтеракцій (взаємодій), що вивчає процеси взаємовпливу зовнішніх політик суб’єктів міжнародних відносин; теорія світової політики, що вивчає поведінку недержавних учасників міжнародних відносин у світовій системі; теорія світового розвитку, що вивчає процес коеволюції соціумів, міжнародних відносин, зовнішньополітичного процесу, міжнародних інтеракцій та глобального світу в цілому в історичному часі.
Мета ТМВ – одержання об’єктивного знання про міжнародні відносини як специфічний тип макросоціальних відносин та практичне пристосування цього знання до проблем розробки та здійснення міжнародної політики. Об’єктом ТМВ є міжнародні відносини, або інакше – всесвіт міжнародних феноменів (ВМФ). Саме наявність фундаментальних відмінностей між ним та внутрісуспільними явищами та процесами були причиною того, що ТМВ виокремилася у самостійну дисципліну.
Предметом ТМВ є:
- влада та владні відносини у всесвіті міжнародних феноменів;
- принципи, процеси, закономірності міжнародних відносин;
- суб’єкти та механізми міжнародних відносин;
- міжнародний порядок та міжнародна безпека;
- зовнішньополітична свідомість;
- історія міжнародно-політичної думки.
Теорія міжнародних відносин - дуже специфічна наука. В сучасних умовах - це фактично теорія виживання людства, організованого у держави та цивілізації. Те, що для політичної науки здається крайнім випадком (наприклад, революція або війна), для ТМВ - цілком нормальне явище. На рубежі XІX-XX століть наука про міжнародні відносини поставила у центр уваги проблему війни і миру, визначивши свою вищу мету як пошук шляхів і засобів попередження війн та/або їх найшвидшого закінчення. Але проблема війни і миру виявилася невіддільною від міждержавних відносин у цілому, котрі поступово (на початку 40-х років) зайняли центральне місце як об’єкт наукових інтересів. Державоцентричний підхід проявився у зосередженні уваги на категоріях “влада”, “сила”, “національний інтерес”, “національна мораль”.
Подальші дослідження показали, що, з одного боку, держава не є внутрішньо таким монолітом, як то здавалося раніше, а з іншого боку, що міжнародні відносини незводимі лише до міждержавних. Швидкий ріст недержавних компонентів міжнародних відносин зумовив те, що з початку 60-х років розвиток ТМВ від аналізу міждержавних (переважно військово-політичних) відносин пішов у бік значного розширення кола явищ і процесів міжнародного життя, що вивчаються ТМВ. Під впливом світових процесів змінюється дослідницьке поле ТМВ, зростає значення таких проблем, як ідентифікація нових міжнародних акторів, взаємодія з ними держав, зростання антидержавних тенденцій, збільшення економічного розриву та соціальної напруги у світі, боротьба за контроль над обмеженими ресурсами, становлення нового світового порядку. Поступово в науці сформувалося уявлення про те, що міжнародні відносини повинні розглядатися як складова і невідривна частина більш широкого процесу світового розвитку, що вони визначаються і обмежуються останнім, хоча й самі впливають на його хід і результати. Неможливо зрозуміти міжнародні відносини, не маючи концепції світового розвитку, але створити останню можливо лише за умов наявності у якості основи певної макрогіпотези міжнародних відносин.
Структура та функції ТМВ.
ТМВ є асоціативною стежкою наукового знання, яка за своєю архітектонікою вміщує наступні структурні компоненти, певною мірою умовні:
Філософія міжнародних відносин, що вивчає принципові мегатенденції розвитку ВМФ, визначає його місце у онтологічній та гносеологічній структурі реальності, досліджує логіку та методологію пізнавальної діяльності у сфері міжнародних досліджень;
Геополітична теорія, що досліджує зв’язок просторових конфігурацій та територіальних інтересів з міжнародно-політичною реальністю, визначає просторову детермінацію міжнародних відносин;
Політологія міжнародних відносин, що вивчає діяльність політичних інститутів та вплив політичних процесів на міжнародні відносини, сутність, форми, методи міжнародної політики, міжнародно-політичні феномени та процеси у динамічному та статичному вимірах;
Політекономія міжнародних відносин, що вивчає взаємодію між процесами розвитку світового господарства та політичною організацією міжнародних відносин;
Соціологія міжнародних відносин, що вивчає вплив соціальних спільнот та процесів на міжнародні відносини, досліджує соціальні взаємодії у міжнародних відносинах та соціальні наслідки глобальних процесів;
Психологія міжнародних відносин, що вивчає природу, характер, механізми поведінки міжнародних акторів, їх мотивації, настанови та інші аспекти психологічного виміру міжнародних відносин.
На практиці крім цих основних галузей ТМВ існують:
міжнародна конфліктологія, що досліджує природу, структуру, розвиток та регулювання міжнародних конфліктів;
вайолентологія – наука про природу сили та насильства, причини, зміст та форми їх прояву у міжнародних відносинах;
політична цивіліологія – наука про політичне управління цивілізаційними процесами в сучасному світі та про локальні цивілізації як суб’єкти і об’єкти міжнародних відносин та ін.
З моменту свого виникнення теорія міжнародних відносин завжди пов’язана із задоволенням суспільних потреб. Попит до ТМВ з боку людського суспільства визначає її соціальні функції. Соціальні функції – це ролі, що їх виконує ТМВ як наука у житті суспільства та у своїй сукупності визначають її соціальну цінність.
Функції ТМВ як науки:
1) теоретико-пізнавальна – дозволяє розкривати об’єктивні тенденції міжнародних відносин, реально оцінювати міжнародні ситуації;
2) методологічна – створює базу для дослідження окремих міжнародних феноменів приватними теоріями та іншими суспільними науками шляхом розкриття загальних закономірностей та принципів міжнародних відносин;
3) нормативно-регулятивна – забезпечує вплив людей та інститутів на світові політичні, екологічні та соціальні процеси, раціоналізацію та ефективізацію міжнародної діяльності, впливаючи на формування її кори;
4) аксеологічна – цілеорієнтує міжнародні політичні ініціативи через співвіднесення практики зі значущими ідеалами, дозволяє співвідносити здобуті знання з цілями міжнародних акторів та перспективами світового розвитку, правильно визначати місце тих чи інших міжнародних акторів у ВМФ;
5) аналітична – полягає у аналізі та оцінюванні результатів міжнародної діяльності окремих міжнародних акторів, методів перетворення міжнародної політики та світового співтовариства;
6) прогностична – дозволяє прогнозувати та моделювати розвиток світових процесів та окремих міжнародних ситуацій, на основі чого – своєчасно корегувати міжнародну політику;
7) критична – полягає у критичній перевірці ідей та практичних дій у міжнародній сфері.
Основними напрямками сучасних міжнародних досліджень є:
- макродослідження міжнародних відносин у історичних масштабах часу і соціального змісту, на стику з філософією (політекономія міжнародних відносин, геополітика, теорія світового розвитку і теорія націоналізму в аспектах міжнародних відносин);
- вивчення міжнародних відносин у тривалому, але реальному масштабі часу (сучасний політичний реалізм і стратегічний аналіз, комплексні розробки проблем міжнародної стабільності і безпеки);
- дослідження обмежених у часі та/або масштабах конкретних міжнародних взаємодій (теорії конфлікту, переговорів, посередництва, сценарні розробки і планування зовнішньополітичних заходів, прикладні та навчальні сценарії типу ігор і ситуаційних аналізів, а також дескриптивні дослідження);
- нова соціологія міжнародних відносин, що ставить у центр уваги різні суб’єкти і типи міжнародних відносин, процеси інтеграції/сепаратизму, проблему “світового співтовариства”;
- процес формування і здійснення поведінки суб’єктів міжнародних відносин (аналіз структури і змісту зовнішньополітичного процесу, процесів прийняття політичних рішень, рекрутування зовнішньополітичних еліт і керівних груп, особливостей функціонування міжнародних організацій).
Поступово, на протязі 50-х років ХХ ст., з науки про міжнародні відносини виокремлюється теорія (аналіз) зовнішньої політики (ТЗП), який перетворився у цілісну самостійну сферу науково-теоретичної думки. На думку М. О. Косолапова, у другій половині 50-х - на рубежі 60-х років відбувається поділ науки про міжнародні відносини на три широких гирла:
- традиційні емпіричні (історичні, описові, реферативні) дослідження зовнішньої та світової політики, дипломатії та міжнародних відносин, окремих проблем міжнародних відносин (війни і миру, роззброєння, міжнародного права, організацій тощо);
- аналіз зовнішньої політики (з середини 50-х років), який поставив у центр своєї уваги проблеми рушійних сил, формування та здійснення, загальних закономірностей і специфіки зовнішньої політики та/або “поведінки” держав на міжнародній арені;
- власно теорія міжнародних відносин (з рубежу 60-х років), яка фактично поставила і намагається розв’язати проблеми світового співтовариства і процесу просування до його формування як цілісності.
Така точка зору, однак, фактично призводить до того, що зникає грань між ТМВ та глобалістикою - наукою про формування глобального світу як цілісності, що динамічно розвивається. З іншого боку, такий підхід стверджує, що ТМВ (яка відривається від класичних теорій міжнародних відносин) фактично є похідною від ТЗП, який нібито сприяв його виокремленню з комплексу наук про міжнародні відносини. Насправді ж ТЗП виникнула та розвинулася саме на базі (хоча і як антитеза) класичних теорій міжнародних відносин, що розроблялися на основі нормативно-ціннісного та позитивістського підходів.
Для визначення відмінностей ТМВ та ТЗП необхідно відзначити, що об’єктом ТЗП є держава, як діюча особа системи міждержавних політичних відносин. ТЗП визнає, що сучасні міжнародні відносини не зводяться до міждержавних, але саме держава залишається об’єктом досліджень для ТЗП. Воно ототожнюється з центральним урядом, а “поведінка” держави - з діями уряду. ТЗП не займається власно вивченням міжнародних відносин, розглядаючи їх лише як середовище, в якому діє держава. Якщо ТМВ звертається до зовнішньої по відношенню до держави сфери і прагне пояснити явища, процеси, механізми міжнародного життя, то ТЗП досліджує лише внутрішню сферу держави з метою виявити причини, рушійні сили і механізми, що призводять до певного змісту і форми взаємодій держави з зовнішнім для неї середовищем. В основу ТЗП було покладено методологію природничих наук, кількісні методи аналізу та ідея міждисциплінарності. Основними напрямками ТЗП є порівняльні дослідження зовнішньої політики, системний та структурно-функціональний аналізи зовнішньої політики, дослідження зовнішньої політики з позицій загальної і соціальної психології.
У 70-ті роки ХХ століття виокремилася інша галузь науки про міжнародні відносин - теорія світової політики, провозвісниками якої можна вважати професорів Гарвардського університету Р.Кохейна і Дж.Ная, які у 1972 році виступили з працею “Транснаціональні відносини та світова політика”. На думку Р. Кохейна, предметом даної науки є фактично міжнародні відносини на сучасному етапі їх розвитку, але більшість вчених вважають необхідним спрямувати її на дії та взаємодії нових (недержавних) міжнародних акторів та нові тенденції розвитку світу. Вона є суміжною з ТМВ науковою дисципліною. На перетині їх предметних областей, зокрема, взаємодія державних і недержавних структур у сучасних відносинах конфлікту та співробітництва. Основні дискусії між ними точаться навколо того, на чому необхідно робити акцент при аналізі сучасного світу - на державах або на недержавних учасниках міжнародних відносин.
Окрему проблему становить співвідношення науки про міжнародні відносини з науками про глобальний світ. Справа в тому, що трансформація глобального світу, яка відбувається на наших очах, зумовлює відповідну логіку розвитку наукового знання, пов’язану з формуванням нової системи наук про глобальний світ. Не дивні намагання осмислити нову глобальну реальність з нетрадиційних позицій. Російський дослідник М.О. Чешков запропонував виділити в ряду наук, предмет яких - цілісність світу (Землі, людства, суспільства) дві науки - світознавство (world studies) та глобалістику (global studies). Він визнає, що кордони між ними не визначені, і виходить з того, що “світознавство має своїм предметом соціальне буття людства у планетарному масштабі, а глобалістика вивчає людство як інтегральне планетарне утворення, соціальність якого є лише одним з вимірів його існування”.
Зрозуміло, що перед глобалістикою і світознавством стоять ряд спільних проблем, таких як проблеми варіабельності та альтернативності процесів глобалізації, співвідношення тенденцій гомогенізації та гетерогенізації в процесі розвитку глобальної спільноти, співвідношення ієрархічності та мережної організації світоцілісності, проблеми суб’єктів, агентів та опонентів глобалізації, глобальної безпеки, глобального етосу, глобалізації та особи, перспектив глобалізації «з людським обличчям».
Основою для їх диференціації є наявність двох об’єктивних процесів, що визначають становлення єдності світової системи, - взаємопов’язаних, але відмінних за своєю природою. Мова йде про процеси глобалізації и мондіалізації. Якщо в розумінні першого ми не можемо не акцентувати увагу на коеволюцію людського суспільства і природи, то другий означає формування цілісної системи в масштабах власно людського суспільства. Вивчаючи процеси глобалізації, глобалістика стає, за висловленням А.П. Федотова, «наукою про залежний світ, тобто про світ, який вийшов за антропогенні межі Землі». Мондіалізація, будучи складовою частиною або рівнем глобалізації, має свою власну внутрішню логіку «в межах» нашого світу, котра диктує необхідність її концептуального осмислення на основі специфічних теоретико-методологічних підходів і принципів.
Якщо для глобалістики основне питання полягає в тому, «чи кінцеві, чи обмежені можливості Землі при впливі на неї господарчої діяльності людства, тобто чи існує антропогенна межа біосфери Землі?», то в центрі уваги світознавства опиняється інше питання: як забезпечити збереження культурно–цивілізаційного розмаїття світу, спадкоємність у світовому цивілізаційному процесі в умовах глобальної, світосистемної кризи і виробити основані на історичному досвіді оптимальні механізми глобального управління? Тобто світознавство занепокоєно головним чином небезпекою використання глобальної ситуації антропогенного перевантаження для встановлення руйнівного для людської цивілізації світового порядку.
Глобалістика і світознавство займають особливе місце в системі наукового знання. На відміну від філософії, глобалістика орієнтована на науково–конструкторську постановку проблем руху земної цивілізації як єдиного живого космічного об’єкта, причому закономірності цього руху вона розглядає переважно у кількісному вигляді. На відміну від неї, світознавство протиставляється філософії в сенсі своєї прикладної спрямованості на вирішення завдань політичного управління світовим розвитком. В цьому сенсі світознавство зосереджено на якісному аналізі глобальних соціальних процесів. Тому принципово важливо, що висновки глобалістики можуть передаватися політикам і світовій громадськості, лише опосередковуючись якісним аналізом в рамках світознавства, трансформуючись у пропозиції про наукову організацію світопорядку та конкретні управлінські рішення.
Понятійно-категоріальний апарат ТМВ.
Часто зміст та обсяг понять, що використовуються, чітко не розкриваються, або в них вкладається різний зміст. Концептуалізація поняттєво-категоріального апарату в зв’язку з цим набуває першочергового значення.
Поняття являють собою форму мислення, яка цілісно та узагальнено розкриває сутнісні відмінні ознаки об’єктів дійсності, що досліджуються, їх якісну визначеність. Вони виражаються у наукових термінах. Поняття можуть бути одиничними та загальними (за кількістю об’єктів, що відображуються ними), видовими та родовими, конкретними та абстрактними, тотожними та протилежними (контрарними). Найбільш широкі, узагальнені поняття - категорії – відбивають найбільш суттєві властивості, ознаки та зв’язки певної сукупності об’єктів реального світу, тобто окремого роду об’єктів. Зміст категорій не може бути відтворений у яких-небудь ще більше широких визначеннях.
Основними, вихідними поняттями ТМВ є “міжнародні відносини”, “міжнародна політика”, “світова політика”, “зовнішня політика”, “геополітика”, “світовий політичний процес” та “міжнародний актор”, тому визначення їх змісту та співвідношення є передумовою подальшої рефлексії над проблемами міжнародних відносин.
Міжнародні відносини – це особлива сфера суспільних відносин, що охоплює всю сукупність публічних та приватних відносин, які передбачають перетинання державних кордонів людьми, товарами або ідеями. Як форма соціальної взаємодії, вони розвиваються в результаті взаємопереплетіння інтересів людей. Міжнародні відносини в принципі носять об’єктивний характер, але в них відображені різні суб’єктивні фактори, особливо - суб’єктивні оцінки цілей учасників відносин.
В основі міжнародних відносин лежить взаємодія суверенних держав на міжнародній арені. Саме держави привносять у міжнародні відносини поняття “кордону” як лінії, що відділяє “нас” від “них”. Кордон наочно визначає певні обмеження сфери міжнародних відносин як об’єкта ТМВ. Ці обмеження зумовлені відмінностями між внутрішніми та зовнішніми процесами, що, правда, стають все більш відносними під впливом процесів глобалізації, зокрема посилення транспарентності та взаємозалежності суспільств. Оскільки держави за своєю природою – це політичні спільноти, то міжнародні відносини – це переважно політичні відносини, і навіть взаємодія неполітичних суб’єктів, які переслідують приватні і на перший погляд неполітичні цілі, набуває в зв’язку з цим політичного забарвлення, оцінюється скрізь призму політичних настанов та інтересів.
Але міжнародні відносини незводимі до відносин міждержавних, що стало зрозумілим особливо в останні десятиліття, коли ми стаємо свідками підриву традиційної монополії держав на міжнародну, світову політику, подолання кордонів національних держав, порушення їх територіального суверенітету внаслідок зростання взаємозалежності, процесів глобалізації, активізації транснаціональних сил. Поруч з державами у міжнародних відносинах беруть участь інші міжнародні актори – транснаціональні корпорації, міжнародні та національні організації, політичні партії, релігійні рухи, громадські об’єднання, регіональні адміністрації, місцеве самоврядування, сепаратистські сили, світові клани. Таким чином, поруч з традиційним світом міждержавних відносин неухильно зростає світ транснаціональних відносин між “акторами поза суверенітетом”, що знижує ефективність компетенції урядів, робить держави більш уразливими. Внаслідок цих змін зростає й роль особи, індивіду у всесвіті міжнародних феноменів на усіх рівнях міжнародних відносин.
Професор Південно-Каліфорнійського університету Дж. Розенау звертає увагу на зростання взаємозв’язку внутрішньої та зовнішньої політики в сучасному світі. На його думку, головними діючими особами у міжнародних відносинах стають не держави, а конкретні особи, які вступають у відносини друг з другом при мінімальному посередництві з боку держави або навіть всупереч її волі. Результатом змін міжнародних відносин стало створення міжнародного континууму, символічними персонажами якого виступають турист і терорист. Одним з наслідків ерозії державної монополії у визначенні характеру міжнародних відносин він вважає все більшу відносність кордону між внутрішньою та зовнішньою політикою.
Види міжнародних відносин:
за сферами суспільного життя: політичні, економічні, військово-стратегічні, соціокультурні, ідеологічні;
за характером взаємодіючих об’єктів: міждержавні та транснаціональні відносини, котрі підтримуються між недержавними міжнародними акторами та існують незалежно від міждержавних відносин;
за складом взаємодіючих суб’єктів: двосторонні та багатосторонні;
за просторовим масштабом, або рівнем: універсальні (глобальні), континентальні, регіональні та локальні;
за природою взаємодій: відносини панування та підкорення, відносини співробітництва та взаємодопомоги, перехідні відносини.
Міжнародні відносини характеризуються відсутністю центрального ядра влади та управління, поліцентризмом, значною роллю стихійних процесів. Тому вони можуть бути визначені як відносини між внутрішньо організованими соціально-територіальними системами у зовнішньому для них, слабо оформленому у владно-організаційному відношенні середовищі. З іншого боку, міжнародні відносини можна також розглядати як сукупність міжнародних політик суб’єктів у конкретній історичний період.
Міжнародна політика – це політика міжнародних акторів у сфері регулювання міжнародних відносин, яка становить окремий вид людської діяльності. Міжнародні відносини, як середовище міжнародної політики, постійно змінюються під впливом міжнародної політики, і в свою чергу впливають на її зміст, характер та розвиток. Поняття “міжнародна політика” є більш ширшим, ніж поняття “зовнішня політика”, під якою мається на увазі діяльність держави на міжнародній арені щодо регулювання відносин з іншими міжнародними акторами.
Для транснаціональних сил міжнародна політика не завжди є зовнішньою або часто не розглядається як така. Наприклад, ТНК як міжнародні суб’єкти господарчої діяльності, мають у своїй структурі підприємства, розміщені у різних країнах світу, які кооперуються у рамках єдиного виробничого процесу. Відносини між цими підприємствами мають міжнародний характер, але діяльність по регулюванню цих відносин не є зовнішньою для даної ТНК.
Зовнішня політика держави відображається у діяльності спеціалізованих органів зовнішніх відносин, таких як Міністерство закордонних справ та ін. Як міжнародна політика, так і її різновид – зовнішня політика, мають спільні характерні риси, переслідують однакові цілі, виконують схожі функції.
Головна мета міжнародної політики – реалізація інтересів міжнародних акторів, забезпечення створення сприятливого міжнародного порядку, тобто певних правил та механізмів налагоджування та регулювання міжнародних відносин у відповідності зі своїми інтересами. Серед загальних цілей міжнародної політики можна виділити наступні:
забезпечення власної безпеки, протидія зовнішнім впливам та зазіханням;
зміцнення власних міжнародних позицій, впливу, авторитету та силового потенціалу;
створення сприятливих міжнародних умов для реалізації внутрішніх цілей та завдань;
участь у міжнародному поділі праці та пов’язаних з ним обмінах;
спільне розв’язання глобальних проблем сучасності, забезпечення виживання людства.
Міжнародна політика, таким чином, спрямована на зміну поведінки інших міжнародних акторів, на пристосування власної активності до міжнародного середовища. На характер міжнародної політики впливають наступні фактори:
1) внутрішній потенціал;
2) внутрішня система відносин та урядування;
3) ідіосинкратичний фактор, тобто особисті якості політичних діячів;
4) фактор громадської думки та ролі свідомості;
5) роль міжнародного права;
6) ідеологічна ситуація;
7) співвідношення сил на міжнародній арені.
Вплив цих факторів залежить від конкретно-історичних умов суспільного розвитку, зокрема від характеру міжнародного порядку, політичного режиму держав, їх геополітичних характеристик та ін.
Основними інструментами зовнішньої політики держави є дипломатія, військова сила та пропаганда, котрі знаходяться у відносинах взаємної координації. Традиційно в дипломатії як засобі зовнішньої політики військова сила стоїть за більшістю міжнародних переговорів та інших акцій. У ХХ ст. психологічні операції, пропагандистська діяльність підносяться до рівня дипломатичних, воєнних та економічних засобів зовнішньої політики. Дипломатія сьогодні має включати психологічні зусилля, спрямовані на суспільну думку цілих народів. Необхідно не лише передбачати черговий крок противника або союзника, але й передбачати, який вплив він буде мати на психологію мас. Значення ідеологічної боротьби, пропагандистської діяльності посилюється страхом перед масовим знищенням людства у тотальній атомній війні, а тому виключенням можливості збройного конфлікту між великими ядерними державами.
Вищий рівень міжнародної політики утворює світова політика. Світова політика – це особливий вид політики, в основі якої лежить створення та підтримання стабільного міжнародного середовища, де могли б реалізовуватись інтереси її учасників. Це діяльність міжнародних акторів у напрямку створення механізмів глобального управління світовими процесами, сфера регулювання глобального співробітництва держав. Але не можна не звернути уваги на те, що світова політика розуміється іноді в дуже широкому сенсі – як діяльність держав та інших міжнародних акторів на міжнародній арені, що є активним фактором міжнародних відносин. Таке розуміння майже не дозволяє провести межу між світовою та міжнародною політикою, а якщо ж розуміти світову політику не стільки як діяльність, скільки як взаємодію, тоді втрачається вододіл між поняттями “світова політика” та “міжнародні відносини”.
Крім того, слід згадати ще один підхід до визначення світової політики, згідно якому вона становить собою діяльність великих держав у напрямку встановлення та підтримання свого світового лідерства або світового панування. В такому сенсі суб’єктами світової політики може бути лише невеличка кількість найбільш могутніх держав.
Світова політика виступає не лише як особлива сфера діяльності міжнародних акторів, але й як процес, що розгортається у результаті їх взаємодії. Це обумовлює співвіднесеність світової політики та світового політичного процесу. У теоретичній рефлексії останнього виділяються функціональні, структурні та поведінкові підходи, за якими він виступає у якості:
1) рівнодіючої міжнародних політичних процесів, базова політична лінія розвитку, що визначається змінами у структурі світової системи та генерує інші, – регіональні та локальні, – міжнародні політичні процеси;
2) засіб організації та регулювання ВМФ;
3) динамічна сукупна взаємодія міжнародних акторів, що прагнуть в цілях реалізації своїх інтересів до впливу на світову систему.
У світовому політичному процесі, як і взагалі у міжнародних відносинах, діють міжнародні актори, тобто діючі особи, учасники, суб’єкти міжнародної взаємодії. Міжнародних акторів можна класифікувати на дві групи: державні та недержавні До державних міжнародних акторів належать суверенні держави, що діють в особі інститутів держави, а також створені суверенними державами міжнародні міжурядові, міжпарламентські організації, в тому числі наднаціональні (типа Європейського Союзу). Крім того, до цієї групи також належать суб’єкти федерації, органи регіонального управління та місцевого самоврядування, а також національно-визвольні та сепаратистські рухи. До групи недержавних міжнародних акторів належать неурядові міжнародні організації, транснаціональні корпорації, політичні партії та їх об’єднання, громадські, релігійні та інші організації, соціальні групи, світові клани.
З поняттям “світова політика” певною мірою пов’язане поняття ”геополітика”. Геополітика – це вид зовнішньої політики, обумовлений територіальними інтересами державних міжнародних акторів. Виділення геополітики як самостійного виду політичної діяльності, що займає особливе місце у політосфері, пов’язане з вирішальним значенням територіального, просторового фактору для долі держав як “політичних організмів, вкорінених у ґрунті”. Територіальне питання є найважливішим для існування держави, визначальною ознакою якої як соціальної спільності є саме територіальний принцип її організації. Специфіка геополітики полягає у тому, що її справжніми суб’єктами можуть бути лише великі держави, здатні вирішальним чином впливати на хід глобальних процесів, оскільки сутність геополітики полягає у побудові стратегій глобального, світового порядку, нав’язуванні світу своєї моделі цивілізаційного розвитку. Вплив другорядних держав на розвиток геополітичних процесів та відносин є незначним. В цьому проявляється зв’язок поняття “геополітика” з одним з підходів до визначення світової політики, що розглядає її як глобальну політику великих держав. Виходячи з цього, можна визначати геополітику як підвалину та водночас вершину світової політики, яка полягає у мистецтві володарювання над світом.
Міждисциплінарне співтовариство міжнародних досліджень.
Наука про міжнародні відносини за не дуже великий період свого існування пройшла складний шлях еволюції від спрощеного, неверіфікуємого ствердження до більш складної, багатоваріантної веріфікуємої моделі, від описання міжнародних інститутів до вивчення світових політичних процесів, від механічних теорій рівноваги до організмічних теорій сплетень, від хаотичного енциклопедизму до різноманітних індивідуальних напрямків досліджень. В ній знайшли застосування складні технології збирання даних та методи їх аналізу. Теоретичні здобутки цих соціальних наук використовуються сьогодні в дослідженні міжнародних відносин, сприяючи розвитку більш систематизованих та полідисциплінарних досліджень.
Міжнародні відносини сьогодні досліджуються багатьма дисциплінами – крім політології, це філософія, соціологія, психологія, економіка, історія та інші науки. Їх інтеграція у єдине міждисциплінарне співтовариство міжнародних досліджень відбувалась у період та після Другої світової війни на основі розширення емпіричних досліджень. Поступово зростає питома вага екологічних, географічних, демографічних напрямків досліджень міжнародних відносин.
За післявоєнні роки у США, Канаді та країнах Західної Європи сформувалась складна інфраструктура різного роду наукових центрів, вчених та досліджень, поєднаних завданням багатоаспектного вивчення міжнародних відносин. Ця інфраструктура великою мірою інтегрована у політичну систему суспільства. Результатом та втіленням цієї інтеграції є існування в цих країнах “політико-академічного комплексу”, який охопив урядові структури, місцеві влади, приватний сектор, громадські організації, університети та дослідницькі центри. Його існування є прикладом партнерства практики та науки у сфері міжнародних відносин та міжнародної політики.
Одним з найстаріших науково-дослідницьких центрів США є Гуверовський інститут з проблем війни, революції та миру, створений у 1919 р. при Стенфордському університеті. В центрі його дослідницької роботи – політичні та соціальні трансформації у ХХ ст., зовнішня політика постсоюзних держав, геополітичні процеси на постсоюзному просторі.
У 1927 р. в результаті злиття трьох приватних наукових установ створюється Брукнгський інститут, яки є одним з найбільш впливових дослідницьких центрів США. Його відділ зовнішньополітичних досліджень працює у напрямах національної безпеки та оборони, американо-японських відносин та інших азійських проблем, зовнішньої політики та загальних міжнародних проблем.
В рамках Стенфордського університету в 1946 р. створюється Стендфордський міжнародний науково-дослідний інститут, який з 1970 р. стає самостійним науковим підрозділом, в якому діє Центр стратегічних досліджень. Він досліджує проблеми стратегії національної безпеки США, їх військової.
Провідним центром міжнародних відносин є створена у 1946 р. школа міжнародних відносин Каліфорнійського університету. В рамках школи сьогодні діють Дослідницький інститут з питань війни та миру, створений у 1951 р. та розробляючий фундаментальну проблематику міжнародних відносин, проблем воєнної стратегії та контролю над озброєнням; Інститут Східної Азії (1949), Інститут Середнього Сходу (1954), Інститут Центральної та Східної Європи (1956); Інститут Південної Азії (1967) та інші установи.
У Принстонському університеті в 1951 р. було створено Центр міжнародних досліджень, що займається такими проблемами як міжнародна правова структура в майбутньому, екологія та політика, кризова дипломатія, політика у галузі міжнародних економічних відносин. Серед провідних його спеціалістів – Стефен Коен, Річард Фалк, Роберт Гілпін, Клаус Норр, Едвард Морзе, Роберт Такер, Оран Янг. Аналогічний центр створюється у 1952 р. у Масачусетському технологічному інституті. Його спеціалісти займаються дослідження економічного та політичного розвитку країн “третього світу”, військового та зовнішньополітичного курсу США, відносин США з Японією та Китаєм, методологічних проблем соціальних наук, а також міжнародних конфліктів.
Створений у 1958 р. Центр з міжнародних відносин Гарвардського університету, провідними спеціалістами якого є або були Семен Хантінгтон, Деніел Белл, Стенлі Хоффман, Джозеф Най, Грехем Аллісон, Харвей Брукс, Натан Глейзер, здійснює важливі дослідницькі програми у галузі транснаціональних процесів та інститутів, процесу доорегування зовнішньої політики, впливу на міжнародні відносини трансформаційних процесів в сучасному світі, використання збройних сил у міжнародних відносинах та контролю над озброєнням, розповсюдження ядерної зброї, відносин США з Західною Європою, Канадою, Латинською Америкою, проблем прав людини та ін. З центром пов’язаний Інститут міжнародного розвитку Гарвардського університету, заснований у 1962 р., що займається проблемами країн “третього світу” . Ще раніше, у 1948 р., у Гарвардському університеті за сприянням Фонду Карнегі створено Російський дослідницький центр, найбільш відомими з працівників якого є Адам Юлем, Річард Пайпс, Грехем Аллісон.
Авторитетною установою по вивченню проблем міжнародних відносин є Вашингтонський центр зовнішньополітичних досліджень Університету Джона Гопкінса, з діяльністю якого пов’язані імена Роберта Такера, Джорджа Ліски, Девіда Каллеоа. Велика увага приділяється впливу НТП на міжнародні відносини, проблеми взаємовідносин Схід – Захід.
Для проведення порівняльних досліджень у галузі міжнародних відносин у 1955 р. утворюється Інститут міжнародних досліджень Каліфорнійського університету (Берклі). Він розробляє теорію та методологію проведення порівняльних досліджень, здійснює порівняльні дослідження у міжнародній економіці, вивчає американську політику в Європі в глобальній перспективі, політику США в інших районах світу.
Одним з провідних дослідницьких центрів південного Сходу США став організований у 1961 р. Інститут міжнародних досліджень Університету Південної Кароліни у Колумбії, який вивчає різні аспекти політичного, соціального та економічного розвитку країн Латинської Америки, Близького та Середнього Сходу, Північної Африки, Східної та Південно-Східної Азії, а також проблеми типології поведінки у зовнішній політиці, зовнішньої політики країн Східної Європи.
В 1962 р. у Джоджтаунському університеті створюється Центр стратегічних та міжнародних досліджень, в якому працюють Генрі Кіссінджер, Зібгнев Бжезинський, Рей Клайн, Амос Джордан. Основні напрямки його дослідницької діяльності охоплюють такі теми як стратегічні інтереси та зовнішньополітичний курс США, віськово-політичні проблеми, розвиток відносин Схід – Захід, глобальні політичні та економічні тенденції.
Координацією навчальної та дослідницької діяльності у галузі міжнародних відносин займається створений у 1968 р. Центр міжнародних досліджень Піттсбурзького університету. Його програми передбачають дослідження процесів прийняття рішень у міжнародних організаціях, контролем над озброєнням, торгівлі зброєю, а також дослідження по державам Азії, Латинської Америки, Європи.
Стратегічний інститут США, створений у 1972 р., є форумом для обговорення та вирішення проблем національної оборони. Університет національної оборони, створений Міністерство оборони США у 1976 р., займається розвитком стратегічних концепцій, військовими та імітаційними іграми. Серед інших науково-дослідницьких центрів можна виділити Інститут сучасних досліджень (1972), Інститут з проблем глобальних конфліктів та співробітництва Каліфорнійського університету в Ла-Йолле (1983), Інститут міжнародних відносин у Фулбрайті (1982), Університет Арканзаса.
Особливе місце серед науково-дослідницьких установ займають так звані “фабрики думки”, які перетворились на самостійну специфічну галузь міжнародних досліджень. Основним їх продуктом є політичні дослідження, що просувають нові знання у практику роботи зовнішньополітичних та військових відомств.
Першою та провідною “фабрикою думки” є “РЕНД корпорейшн”, що основана у 1946 р. На початку свого існування вона займалась вивченням прийомів та засобів ведення міжконтинентальних бойових дій. З 50-х років вона переходить до дослідження більш широкого кола воєнно-стратегічних та зовнішньополітичних проблем, її діяльність представлена такими іменами, як Герман Кан, Томас Шеллінг, Дональд Райс. До основних напрямків досліджень “РЕНД корпорейшн” належать проблеми регіональної та національної безпеки, стратегічних і тактичних сил, сучасні внутрішні проблеми американського суспільства.
У 1961 р. Герман Кан заснував Гудзонівський інститут, який розробляє воєнно-стратегічну проблематику, займається довгостроковим прогнозуванням економічного та соціально-політичного розвитку світу. Інститут приділяє увагу так званим “нестандартним війнам”, непередбаченим джерелам конфлікту, невідомим видам зброї, можливостям обмеженого застосування стратегічних ядерних сил, наслідкам розробки зброї великої точності. Консультантами Гудзонівського інституту були Денієл Белл, Генрі Кіссінджер, Амітаі Єтціоні, Томас Шеллінг, Уільям Кігтнер. Також у 1958 р. була основана незалежна дослідницька організація “МАЙТРЕ корпорейшн”, яка займається дослідження технічного та управлінського характеру для воєнних відомств США, розвідувального співтовариства США та ін.
Координація співробітництва між спеціалістами з міжнародних досліджень здійснюється Асоціацією міжнародних досліджень, заснованої в 1959 р.. Також цим зацмаються Американська академія політичних наук (1903), Американська академія політичних та соціальних наук (1889), Міжнародне товариство з досліджень проблем миру (1963), Атлантична Рада (1961). Особливе місце серед цих об’єднань займає заснована у 1923 р. Рада з досліджень у галузі соціальних наук, яка робить акцент на проблематиці міжнародних відносин. Робота Ради здійснюється через її численні комітети, серед яких Комітет по Східній Європі, сучасному Китаю, вивченню Південної Азії, Японським дослідженням, досліджень Близького та Середнього Сходу.
Провідну роль у висуванні основних зовнішньополітичних концепцій відіграє Рада з міжнародних відносин, вона також суттєво впливає на формування громадської думки США. Рада зосереджує увагу на комплексному аналізі найважливіших рим сучасної світової системи та проблем, що можуть виникнути у майбутньому. Також в країні діє Асоціація національного планування (1934) та Трьохстороння комісія (1973). Фінансову та технічну підтримку програм міжнародних досліджень здійснюють Фонд Карнегі для цілей міжнародного миру (1910), Фонд Рокфелера (1913), Фонд Форда (1996), Фонд Джонсона, Фонд Макартура (1978), Фонд Стенлі (1956), Фонд миру (1967).
Не можна не визнати, що дотепер у науці про міжнародні відносини домінують американські школи, ідеї, методи. Однак розрив між США та Західною Європою неухильно скорочується. Навпаки, багато європейських вчених значно впливають на розвиток теоретичної думки у США. Від бувається обмін науковими і викладацькими кадрами, здійснюються спільні проекти, ведуться дискусії, створюються міжнародні центри наукових досліджень, як, зокрема, Лондонський інститут стратегічних досліджень або Атлантичний інститут у Франції. У рамках європейського консорціуму політичних досліджень створено Постійну групу з міжнародних відносин. І хоча розвиток теорії міжнародних відносин у Західній Європі в цілому відтворює загальну лінію еволюції американської науки, все ж він відрізняється специфічними національними явищами.
В Англії наука про міжнародні відносини не відрізнялася розмахом або глибиною досліджень, там довго зберігалося панування традиціоналістич них напрямків. Значна частина міжнародних досліджень зосереджується у трьох науково-дослідницьких інститутах: у Лондонському інституті страте гічних досліджень (серед його відомих працівників - А. Бакен, Х. Булл), у Ко ролівському інституті міжнародних відносин у Чатам-Хаус (Р. Морган, М. Кемпс, Ф. Норсідж, П. Келвокорессі) та у Інституті по вивченню конфлік тів у Лондоні (Б. Кроз’є, Дж. Шапіро). Значна частина міжнародних дослід жень зосереджена у системі університетських дослідницьких центрів та кол леджів, де виділяються Оксфордський, Кембріджський та Лондонський університети.
Міжнародні дослідження набули значного розвитку у Франції, хоча “чистих” теоретиків міжнародних відносин тут немає, за виключенням П’єра Аснера. Концепції французьких дослідників міжнародних відносин сформу вались на грунті філософських і соціологічних вчень О. Конта, А. Бергсона, Е. Дюркгейма та представників історичної школи “Анналів”, але під сильним впливом американської науки. В центрі уваги французьких вчених - методо логічні проблеми міжнародних досліджень, міжнародні системи, теорія кон флікту, теорія прийняття рішень, вплив різних факторів на міжнародні від носини.
Головним науковим центром французьких досліджень теорії міжна родних відносин є Центр по вивченню міжнародних відносин при Націо нальній федерації політичних наук. Дослідженням проблем війни та миру займаються в Інституті полемології, що його заснував Гастон Бутуль у 1951 р., а військово-політичною стратегією та конфліктами - у Паризькому інсти туті стратегічних досліджень. Серед університетських центрів виділяється Сорбонна, професорами якої були Р. Арон та Ж-Б. Дюрозель.
Ряд орігінальних праць належить італійським спеціалістам з теорії міжнародних досліджень Р.Гуіді (сфера стратегічних досліджень), А. Спінеллі (проблеми європейської інтеграції), а також Дж. Ведовато, П. Квароні, Дж. Ловізетті, Л. Бонанате. В цій сфері діють Міланський інститут дослід ження міжнародної політики, Римський інститут міжнародних відносин та Флорентійський центр міжнародних відносин.
Серед провідних канадських науково-дослідницьких центрів виділяються Канадський інститут міжнародних відносин (1928), Канадський інститут з дослідження проблем миру (1961), Центр російських та східноєвропейських досліджень Університету Торонто (1963), Школа міжнародних відносин ім. Н. Патерсона Карлтонського університету (1966), Канадський інститут українських досліджень Університету Альберти (1978).
На відміну від країн Заходу, доля теорії міжнародних відносин у СРСР була дуже складною. Розвиток окремих прикладних напрямків міжнародних досліджень поєднувався з майже повною відсутністю фундаментальних тео ретичних розробок. Не дивно, що десять варіантів “Теорії міжнародних від носин”, підготовлених у Інституті світової економіки та міжнародних відно син АН СРСР на протязі 1974-1985 рр. під керівництвом академіків М.М. Іноземцева та Є.М. Примакова, так і не побачили світла. Більш того, навіть у Московському державному інституті міжнародних відносин теорія міжнародних відносин неодноразово вилучалася з навчального плану як “така, що не відповідає завданням підготовки фахівців”. Сьогодні ж, з ліквідацією минулих ідеологічних перешкод, виникли труднощі фінансового та кадрового порядків.
В центрі уваги російських дослідників - філософські та геополітичні проблеми міжнародних відносин, пов’язані з переосмисленням нової ролі та місця Росії у сучасній світовій системі, формуванням зовнішньої політики та стратегії національної (державної) безпеки, яка відповідатиме російським державним інтересам. Цією проблематикою займаються такі провідні російські вчені, як К.С. Гаджієв, О.Г. Дугін, В.В. Ільїн, М.О. Косолапов, Н.О. Нарочницька, Ю.М. Павлов, О.С. Панарін, К.В. Плешаков, Е.А. Поздняков, В.В. Разуваєв, С.М. Рогов, С.М. Самуйлов, К.Е. Сорокін, М.Л. Титаренко, О.В. Торкунов, Г.О. Трофіменко, П.О. Циганков, В.Л. Цимбурський, А.І. Уткін, Т.О. Шаклеіна, М.М. Шмєльов.
Провідними російськими центрами міжнародних досліджень в системі Російської Академії Наук є Інститут світової економіки та міжнародних відносин, Інститут США і Канади, Інститут сходознавства, Інститут слов’янознавства та бал каністики, Інститут Європи, Інститут Далекого Сходу, Інститут Африки. Також у країні діюить Центр міжнародних досліджень МДІМВ-Університету, Дипломатична академія МЗС РФ та багато інших науково-дослідних установ і аналітичних центрів.
Міжнародні дослідження в інших державах СНД також набувають нового якісного стану по мірі інтеграції цих держав у глобальну та регіональні міжнародні системи, вони поступово оформлюються в інституційному плані. Зо крема, в Україні в системі Національної Академії Наук України діють Інститут світової економіки та міжнародних відносин, Інститут Європи та Інститут сходознавства НАН України, Національний інститут стратегічних досліджень, Національний інститут проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки та оборони України. Серед провідних українських фахівців можна виділити О.Г. Білоруса, А.С. Гальчинського, О.П. Дергачова, В.О. Дергачова, О.В. Зернецьку, Є.Є. Камінського, Б.І. Канцелярука, Д.Г. Лук’яненка, Ю.В. Павленка, Ю.М. Пахомова, С.І. Пірожкова, Г.М. Перепелицю, О.К. Скаленка.
Питання на семінар
- Природа суспільних відносин. Соціальна система, її характерні риси, структурні компоненти та середовище.
- Міжнародні відносини як середовище функціонування локальних суспільств.
- Глобалізація як центральна закономірність розвитку соціальної системи.
- Еволюція від локальних суспільних форм до формування глобального (світового) суспільства. Вплив міжнародних відносин на розвиток локальних суспільств
Теми доповідей та рефератів
1. Філософські підваліні теорії міжнародних відносин.
2. Міжнародні відносини як об’єкт дослідження.
3. Взаємозв’язок зовнішньої та внутрішньої політики.
4. Співвідношення міжнародної та зовнішньої політики.
5. Основні підходи до визначення світової політики.
6. Американське міждисциплінарне співтовариство міжнародних досліджень.
7. Особливості дослідження міжнародних відносин в СРСР.
8. Формування науки про міжнародні відносини в сучасній Україні
9. Теорія міжнародних відносин та науки про глобальний світ: особливості співвідношення та вєаємозв’язку.
Література
Артюхина-Московенко В.И., Злобин А.А. Основы теории международ ных отношений.-М.,1988.
Кандалов Ю.И. Международные отношения. - М., 1981.
Косолапов Н.А. Социальная психология и международные отношения. - М., 1983.
Косолапов Н. Теоретические исследования международных отношений (Cовременное состояние науки) // МЭ и МО. - 1998. - №2.
Костин А.И. Глобалистика и политическая наука// Вестн. Мос. ун-та. Сер12. Полит. науки.-1997.-№3.
Международные отношения: социологические подходы / Рук. авт. колл. проф. П.А. Цыганков. - М., 1998.
Мурадян А.А.Самая благородная наука. Об основных понятиях между народной политической теории.-М.,1989.
Начала мир-системного анализа (Реферативный обзор)// РЖ Социаль ные и гуманитарные науки. Отеч. и зарубежн. литература. Сер11. Социоло гия.-1993.-№1.
Панарин А.С. Философия политики. - М., 1996.
Поздняков Э. Внутренняя и внешняя политика. Парадоксы взаимо связи.// Междунар. жизнь.-1989.-№10.
Поздняков Э.А. Системный подход и международные отношения.-М., 1976.
Рябов С.Г. Теория міжнародної політики // Політологічні читання.-1995.-№1.
Федотов А. П. Глобалистика как новая наука о современном мире. – М., 2002.
Цыганков П.А. Международніе отношения. Учебник. – М., 1996.
Цыганков П.А. Мировая политика и содержание, динамика, основные тенденции// Обществ. науки и современность.-1995.-№5.
Цыганков П.А. Политология и международные отношения// Вестн.Мос.ун-та.Сер18.-1995.-№3.
Чешков М. А. Глобалистика: предмет, проблемы и перспективы // ОНС. - 1998. - №2.
Чумаков А.Н. Философия глобальных проблем.-М.,1994.
Юхананов Ю.А. Локальные международные конфликты: опыт систем ного анализа// Моделирование процессов мирового развития и сотрудни чества.- М.,1991.
Міжнародні відносини як соціальний феномен