Поділ праці, розвиток обміну, гроші
PAGE 14
Лекція 4. Поділ праці, розвиток обміну, гроші.
1. НАТУРАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО І ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО
2. ТОВАР І ЙОГО ВЛАСТИВОСТІ. ПРАЦЯ, ЯКА СТВОРЮЄ ТОВАР
3. Розвиток форм вартості та виникнення грошей
4. Суть грошей та їх функції
1. НАТУРАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО І ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО
Історично суспільне виробництво розвивалось в певних еко номічних формах, окремі риси яких є характерними для всіх форм господарювання, окремі зберігаються на досить тривалому про міжку часу. Сутність кожної із форм визначається потребами, які є спонукальним мотивом виробництва, організацією виробництва, де відбувається формування відносин власності, розподілу, обміну і спо живання виробленого продукту. Форми економічних зв'язків розви валися з розвитком поділу праці, формуванням відносин власності.
Найпростішою формою господарювання є натуральне вироб ництво, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб безпосередніх виробників життєвих благ, тобто для внутрігосподарського споживання. Для нього властивим є низький рівень розвитку суспільного поділу праці: наявність — між окремими робітниками, або групами людей, і відсутність — між господарськими одиницями.
ОЗНАКИ: Натуральному господарству притаманні замкненість, відсут ність регулярних зовнішніх зв'язків, примітивна техніка і техно логія, які зумовлюють обмежену мету виробництва. Воно мало ефективне, консервативне. Йому відповідає застій, повільність розвитку самого виробництва і суспільного розвитку в цілому. Робоча сила закріплена за локальними виробничими одиницями, позбавлена мобільності.
Саме така форма господарювання є типовою для всіх докапі талістичних стадій розвитку суспільного виробництва. Вона до вела свою життєдіяльність протягом тисячоліть. Остаточний роз пад натурального виробництва як основної форми господарю вання відбувається в епоху пізнього середньовіччя, епоху зарод ження й прогресу капіталізму.
На зміну натуральному господарству прийшло товарне ви робництво і товарна форма господарювання, яка тривалий час існує поряд з натуральною, проникаючи в неї і розкладаючи її.
Загальною умовою обміну незалежно від форми виробництва виступає поділ праці. Але якщо в натуральному господарстві обмін здійснюється у вигляді продуктообміну, без умови еквівалентності, то товарне господарство об'єктивно вимагає зовсім іншої форми обміну. Продукт праці в товарному господарстві призначається не для власного споживання, а для продажу, для обміну через ринок. Це передбачає встановлення економічного зв'язку між виробника ми, починаючи з придбання засобів виробництва й закінчується ре алізацією готової продукції, обміном досвідом.
Товарне виробництво — це така форма організації суспільного господарства, за якою продукти виробляються економічно відо собленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами.
Отже, основою виникнення товарного виробництва й обміну є суспільний поділ праці. Саме він приводить необхідності обмі ну продуктів праці певних виробників на необхідні для них інші продукти. Перший суспільний поділ праці (відокремлення ско тарства від землеробства) зробив можливим регулярний обмін між общинами, другий (відокремлення ремесла від землеробства й скотарства) — зумовив зародження товарного виробництва, а третій (відокремлення торгівлі) сприяв завершенню формування товарного господарства.
Поділ праці в суспільстві лише тоді стає основою формування товарного виробництва й обміну продуктів через ринок, коли відбувається відокремлення виробників як самостійних влас ників засобів виробництва. Якщо суспільний поділ праці потре бує обміну взагалі, то. економічна відокремленість виробників – еквівалентного, товарного обміну
Просте й розвинуте товарне виробництво
Товарне виробництво виникає як просте товарне виробницт во, яке засноване на особистій праці власника засобів вироб ництва, дрібне за розмірами, характеризується прямим поєднан ням виробника із засобами виробництва та відсутністю експлуа тації. У формі товару виступають лише речові фактори вироб ництва та готовий продукт.
Орієнтація на ринок стає основою прискорення розшарування виробників різних особистих якостей, вміння використати кон'юнктуру ринку тощо, що призводить до збагачення мен шості й зубожіння більшості.
Водночас відбувається модифікація товарних відносин: з од ного боку, з'являються власники грошей і засобів виробництва, з іншого — люди, позбавлені їх і вимушені продавати свій єдиний товар — робочу силу. Перші з них стають підприємцями, які мо жуть наймати робочу силу, інші – найманими робітниками, які не мають засобів виробництва, а тому й засобів для існування.
Таким чином, просте товарне виробництво стало основою для виникнення капіталістичного господарства, капіталістичних від носин. Цьому сприяло й так зване первісне нагромадження капіталу – насильницьке відокремлення виробників від засобів ви робництва, і розвиток купецького та лихварського капіталів. По ряд з ринком засобів праці й предметів споживання виникає новий — ринок праці. Форма господарства, коли товаром стає не лише продукт людської праці, а й сама робоча сила людини, нази вається капіталістичним товарним виробництвом.
За капіталізму всі (або майже всі) продукти праці виготовля ються як товари, товарне виробництво набуває загального ха рактеру і стає всеохоплюючою формою прояву економічних зв'язків між людьми.
Між простою і розвинутою (яка застосовує найману працю) формами товарного виробництва є спільні риси й відмінності.
Спільні риси
Приватна власність на засоби виробництва Ринкова форма зв'язку між виробниками Конкуренція між товаровиробниками Стихійний розвиток
Відмінності
|
Риси
|
Просте товарне виробництво
|
Розвинуте товарне виробництво
|
|
Виробник продукту та власник засобів виробництва
|
одна особа
|
Виробник продукту найманий робітник, власник товару - капіталіст
|
|
Експлуатація
|
як правило, відсутня
|
Існує
|
|
Ціль процесу виробництва
|
задоволення потреб виробника
|
одержання прибутку
|
|
Основа виробництва
|
індивідуальна, відособлена праця
|
спільна, об'єднана праця найманих робітників
|
|
Співвідношення натурального і товарного виробництва
|
виробництво товарів має підпорядковане значення стосовно натурального господарства
|
товарне виробництво набуває загального характеру
|
В процесі історичного розвитку товарного виробництва мож на виділити два важливі моменти: 1) перетворення натурального господарства в просте товарне; 2) перетворення простого товар ного господарства в розвинуте. Перше є результатом суспільного поділу праці й економічної відокремленості виробників, друге — пов'язане з розшаруванням товаровиробників, які виготовляють товар для ринку і реалізують його в конкурентній боротьбі. Роз виток поділу праці від загального до часткового і одиничного прискорило і поглибило товарно-грошові зв'язки між окремими сферами діяльності.
Так, у XX ст. відбувся четвертий великий поділ праці. Окремо виділилася сфера нематеріального виробництва. Науково-тех нічна революція сприяє п'ятому великому поділу праці, внаслі док чого відбувається відокремлення інформаційної сфери діяль ності від інших структур.
2. ТОВАР І ЙОГО ВЛАСТИВОСТІ. ПРАЦЯ, ЯКА СТВОРЮЄ ТОВАР
Товар та його властивості
Згідно трудової теорії вартості товар — це продукт праці, який виготовляється для обміну і реалізується шляхом купівлі-продажу.
Не кожне благо є товар хоча і набуває товарної форми, тобто може бути реалізоване шляхом купівлі-продажу (вода, повітря, необроблені ділянки землі і т. п.). Але і продукти людської праці не завжди є товаром. Коли вироблене благо задовольняє власні потреби — воно не товар. Продукт праці тоді стає товаром, коли він вироблений для обміну. Товаровиробники, обмінюючись продуктами своєї праці вступають в певні економічні відносини.
Тому товар — це суспільна форма продукту праці, яка уречев лює, матеріалізує певні економічні відносини.
Суть товару розкривається під час розгляду його властивостей і з боку його якості, що відображає корисні властивості товару, або кількості, що характеризує його суспільну міру. Корисність речі-товару, завдяки якій вона може задовольняти ту чи іншу потре бу людей, робить непоживною вартістю, причому тут йдеться про задоволення потреб не самого товаровиробника, а інших осіб, тобто ця властивість виявляється як суспільна споживна вартість. Але не всяка корисна річ, яка має суспільну споживну вартість, є товаром (наприклад, продукція кріпаків, яку вони виробляли для феода ла). Споживна вартість є об'єктом дослідження економічної теорії тоді, коли вона створюється як суспільна споживна вартість для обміну. Вона стає речовим носієм мінової вартості.
Мінова вартість — видиме кількісне співвідношення, в якому спо живні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого. Кожний окремий товар можна обмінювати на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч міно вих вартостей.
В основі цих пропорцій (мінових вартостей) лежить те, що во ни — продукт праці. Як згустки певної кількості людської праці во ни є вартості. Мінові ж вартості виражають співвідношення між за тратами праці на виробництво продуктів, що обмінюються. Отже, вартість — це внутрішня властивість товару, зовнішньою формою прояву якої є мінова вартість. Саме вартість, як уречевлена в това рах праця, робить всі товари порівняльними, спільномірними. Як спо живні вартості товари якісно різні, як вартості — якісно однорідні.
Вартість, як економічна категорія, виражає відносини між то варовиробниками з приводу затрат їхньої праці на виробництво про дуктів, якими вони обмінюються як товарами.
Споживна вартість і вартість — два полюси товару, що пос тійно перебувають у суперечності. В умовах простого товарного виробництва, де ринкові зв'язки виникають стихійно, товарови робник часто не знаходить покупця на свої товари. Вони залиша ються не проданими, а споживні вартості не виявляють себе як вартості.
Праця, яка створює товар
Двоїста природа товару є наслідком двоїстого характеру праці, втіленої в ньому. Вона виступає одночасно як конкретна й абстрактна праця. Положення про двоїстий характер праці — на укова основа трудової теорії вартості.
Конкретна праця разом з природою є умовою існування людсь кого суспільства, умовою створення конкретної споживної вар тості. Вона якісно різнорідна, а тому велика кількість різних то варів товарних тіл (споживних вартостей) — це результат великої кількості конкретних видів праці. Конкретна праця - це джере ло речового і духовного багатства, однак вона не може надати товарам ту спільну власність, на основі якої здійснюється їх об мін. Вона створює сама те, що їх різнить, — споживну вартість.
Але якщо абстрагуватися від конкретного характеру виробни чої діяльності, то залишиться тільки те, що вона є затратою люд ської робочої сили, тобто абстрактною працею. Саме це і є тим загальним, спільним, що міститься у всіх конкретних видах то варів різних виробників.
Для з'ясування змісту абстрактної праці важливо враховувати те, що вона, будучи субстанцією вартості, по-перше, виражає відносини між людьми і, по-друге, властива лише товарному ви робництву. Усяка абстрактна праця є суспільною, але не всяка суспільна праця є абстрактною.
Отже, корисна праця, як затрати робочої сили в конкретній формі є конкретною працею, що створює споживну вартість, а як витрати робочої сили взагалі, безвідносно до її конкретної форми, є абстрактною, що створює вартість товару. Конкретна й абст рактна праця — це дві сторони однієї і тієї ж праці в товарному ви робництві. Вони невіддільні одна від одної ні в часі, ні в просторі.
За умов приватної власності на засоби виробництва і роз'єд наності товаровиробників виготовлені ними товари виступають як результат приватного виробництва, а конкретна праця — як безпосередньо приватна. Спеціалізація на виготовленні одного якого-небудь товару означає, що виробники працюють один для одного, утворюючи, таким чином, суспільне виробництво: праця кожного з них функціонує як частка сукупної праці суспільства, що надає їхній праці суспільного характеру.
Через відокремленість товаровиробників суспільна природа праці у сфері виробництва залишається прихованою, а вияв ляється на ринку, під час обміну, коли конкретні види праці прирівнюються до абстрактної.
Таким чином, праця відокремлених товаровиробників безпо середньо виступає як приватна, водночас має суспільний характер. У цій протилежності сторін праці міститься основна супе речність товарного виробництва. Вона є джерелом усіх інших су перечностей.
Кожний товаровиробник виробляє товари, виходячи із своїх інтересів і на невідомий ринок, потреби якого постійно зміню ються. За таких умов деяка частина продукції не буде реалізова но на ринку. А це означає, що приватна праця, втілена в нере алізованій продукції, не знайшла суспільного визнання, тобто за трачена даремно. Оскільки таке становище може повторюватись, не всі товаровиробники зможуть продовжити своє виробництво, оскільки одні – збанкрутують, інші — збагатяться.
Суперечність між споживною вартістю і вартістю виявляється як суперечність між приватною і суспільною працею.
Величина вартості товару
Для кількісного визначення величини вартості товару розгля немо такий приклад.
Товаровиробники здійснюють виробництво в різних індивіду альних і природних умовах, тому на виготовлення однакових то варів витрачається різна кількість праці і різні затрати робочого часу. Тобто в товарах матеріалізується різна індивідуальна вар тість. Але на ринку товари однакової споживчої вартості оціню ються однаково, бо враховується лише їхня суспільна вартість, величина якої визначається не індивідуальними, а суспільно-не обхідними затратами праці, а саме: кількістю суспільно необхід ного часу, який визначається суспільно нормальними умовами виробництва за середнього в даному суспільстві рівня продук тивності праці та її інтенсивності.
Сама ж величина суспільно-необхідного робочого часу набли жається до індивідуальних затрат праці тих товаровиробників, які виробляють на ринок основну масу товарів одного роду, і встановлюється стихійно в ході конкурентної боротьби.
Суспільно-необхідний робочий час і зумовлена ним суспільна величина вартості не є постійними і залежать від продуктивної сили праці, яка визначається, в свою чергу, рівнем розвитку на уки та її технологічним, використанням, здібностями виробника, його досвідом і кваліфікацією, традиціями, суспільною комбіна цією виробничого процесу, природними умовами. Величина вар тості товару змінюється, таким чином, прямо пропорційно кіль кості і обернено пропорційно продуктивності суспільної праці.
Під продуктивністю праці розуміють кількість продукту, який виробляється за одиницю робочого часу.
Інтенсивність праці виявляється у насиченості, наповненості робочого часу працею. За високо інтенсивної праці кожна одини ця часу містить більшу масу праці, ніж за низько інтенсивної. Це свідчить про те, що робочий час не може повно характеризувати затрати праці, а отже, за різної інтенсивності він не може висту пати й мірилом вартості. При зростанні інтенсивності праці величина вартості одиниці товару не змінюється, але пропорційно зростає сукупна вартість, що створюється протягом робочого ча су. Тому суспільно-необхідні витрати праці вимірюються робо чим часом за середньої інтенсивності праці.
Величина вартості товару вимірюється витратами простої праці, тобто праці середньої умілості, посильної кожному чле нові суспільства на даному етапі розвитку. Складна праця вима гає підготовки робітника до виконання операцій, а сама підго товка — значних затрат праці. За одиницю складної праці ство рюється більша вартість, ніж за одиницю простої. Складна пра ця зводиться до простої (редукція праці) через ринкові відносини.
Отже, суспільна величина вартості товару визначається сус пільно-необхідними витратами праці на його виробництво. Але є ще і ринкова вартість, яка визначається не тільки умовами вироб ництва, а й умовами реалізації товару, ринком збуту, суб'єктив ною оцінкою корисності товару покупцем за конкретних умов, конкуренцією і т. п. Тому ринкова вартість доповнюється новими витратами, що визначають нову характеристику, а саме, суспіль но-необхідну корисність витрат. І коли витрати праці відповіда ють суспільним потребам, то результати праці, які мають своє втілення в товарі, мають суспільно-необхідну корисність.
Ринкова вартість виконує двоїсту функцію: по-перше, відоб ражає суспільно-необхідні витрати праці на блага, які пропону ються на ринку як товарна пропозиція, а, по-друге, виявляє відповідність витрат праці суспільній потребі, яка на ринку вис тупає як попит.
3. Розвиток форм вартості та виникнення грошей
На відміну від споживної вартості, яка являє собою по суті товарне тіло, вартість матеріально виявити неможливо. Для того щоб дати наукове пояснення сучасних форм вартості, необхідно повернутися до аналізу обміну, форм вартості або до мінової вар тості. Виявити вартість можна лише через відношення одного то вару до іншого.
У розвинутому товарному виробництві всі товари прирівню ються до грошей, які відображають вартість усіх інших товарів. Але перед тим, як вартість того чи іншого товару знайшла свій вираз у грошовій формі, вона пройшла тривалий і складний шлях розвитку.
Питання про походження і природу грошей давно привертало увагу економістів.
Вперше таке наукове дослідження було зроблено А. Смітом. Пізніше велику увагу аналізу цього питання приділив К. Маркс. Він встановив, що вартість у своєму історичному розвитку набу ла таких форм: проста, поодинока, або випадкова; повна, або розгорнута; загальна і грошова. Кожна наступна форма характе ризує вищий ступінь розвитку товарного виробництва й обміну.
Перша з названих форм вартості виникла разом із обміном й містить у собі таємницю всіх інших форм вартості. Просте міно ве співвідношення, в якому х товару А обмінюється на у товару В, має такий вигляд: х товару А = у товару В. У такій послідовності товар А виражає свою вартість у товарі В, перебуває в активній відносній формі вартості, а товар В, який виражає вартість това ру А, фігурує в пасивній еквівалентній формі вартості. На цій стадії розвитку обміну роль еквівалента не закріплюється за яки мось одним товаром.
Як бачимо, відносна форма вартості та еквівалентна взаємно обумовлюють й одночасно виключають одна одну, тобто є по люсами одного й того ж виразу вартості, причому відносна фор ма вартості характеризує як якісну сторону обмінюваних товарів (внутрішню однорідність згустків абстрактної праці), так і кількісну (відповідну кількість предметів, які містять у собі рівні кількості абстрактної праці). В процесі обміну власника товару А цікавить споживна вартість товару В. Але споживна вартість товару А є результатом конкретної, приватної праці. Тому еквіва лентна форма вартості характеризується трьома особливостями, суть яких полягає в тому що:
а) споживна вартість товару-еквівалента В стає матеріалом для виразу вартості товару А, іншої споживної вартості;
б) конкретна праця, як творець еквівалента товару В виступає формою прояву абстрактної праці товару А;
в) приватна праця, яка втілена в товарі-еквіваленті, стає формою виразу своєї протилежності — суспільної праці.
Як бачимо, вартість, абстрактна й суспільна праця зовнішньо відокремлені від споживної вартості, конкретної, приватної праці. До того ж товар В не тільки задовольняє відповідну потре бу, а й виконує суспільну функцію — роль еквівалента.
Оскільки в умовах вияву простої форми вартості важливо було безпосередньо визначити однорідність багатьох товарів, а кількісні пропорції складалися випадково, остільки ця форма вартості задовольняла господарські потреби суспільства доти, доки сам обмін мав випадковий характер.
З розвитком виробництва і суспільного поділу праці відбу вається швидке зростання товарних мас. Обмін набуває регуляр ного характеру, визначаються місця, де зустрічаються товарови робники. Перехід до регулярного обміну зумовив перехід від простої до повної, або розгорнутої, форми вартості.
Характерним для цієї форми обміну є те, що вартість одного товару може бути виражена в багатьох інших товарах, а кількість випадкових пропорцій скорочується. Але внаслідок появи все но вих видів товарів збільшується ряд еквівалентів, і відносний ви раз вартості товару залишається незавершеним. Сам безпосе редній обмін товарів ускладнюється. І тому товаровиробники вдаються до третіх товарів, які найчастіше зустрічаються на рин ку як посередники. У цьому випадку із загальної маси товарів вирізняються головні товари (товари-посередники), до яких прирівнюються всі інші. Цим самим вартість ординарних товарів стала виражатися в споживній вартості товару-посередника. Поступово останні перетворилися в межах місцевих ринків у за гальні еквіваленти, а безпосередній обмін товарів переріс у їх обіг.
Зародження цих мінових відношень означає перехід до загаль ної форми вартості
Поява загального еквівалента вирішила суперечність загаль ної форми обміну тією мірою, що кожен продавець товару вже мав можливість обміняти свій товар на інший за допомогою то вару — загального еквівалента, що значно стимулювало обмін товарів, а через нього і виробництво.
На тій стадії, коли роль загального еквівалента закріпилася за одним якимось товаром, виникла грошова форма вартості. Тут не мала значення споживна вартість товару-еквівалента. У ролі грошей виступали різні товари. Лише на найвищій стадії розвит ку товарного виробництва й обігу, з розвитком міжнародної торгівлі роль загального еквівалента закріпилася за золотом.
Золото як загальний еквівалент вирізнилося з ряду інших то варів завдяки своїм властивостям, які зробили його найбільш придатним для виконання суспільних функцій загального еквіва лента, а саме — однорідність, подільність, портативність, при вабливість та ін.
Золото як гроші по відношенню до всього світу товарів завж ди перебуває в еквівалентній формі вартості: затрачена на нього конкретна праця є безпосереднім утіленням абстрактної загаль ної людської праці, а затрачена на його виробництво приватна праця — безпосереднім втіленням суспільної праці.
Розподіл товарного світу на товари і гроші виявив закінчену форму зовнішнього прояву внутрішніх суперечностей — супереч ностей між товарами і грошима. Лише товар, обмінений на гро ші, як продукт безпосередньо приватної праці, дістає суспільне визнання.
З появою грошей стає можливим вимірювання вартостей різ них товарів, а розвиток форм вартості набуває свого завершення. Подальша історія обміну пов'язана з використанням паперових, кредитних грошей, електронних та ін., що функціонують пара лельно з грошовим товаром чи без нього.
Грошам властива, як і всякому товарові, споживна вартість і вартість, їхня споживна вартість в тому, що вони, по-перше, ви конують суспільну функцію загального еквівалента і, по-друге, використовуються для особистого і суспільного споживання як будь-який інший товар.
4. Суть грошей та їх функції
Вартість товару, виражена в грошовій формі, виступає як ціна. Гроші, маючи властивість загальної обмінюваності, дають змогу стихійно здійснювати як кількісний, так і якісний облік затрат праці приватних товаровиробників. Цей облік відбувається на рин ку за допомогою коливання цін. Але коливання ринкових цін веде до нерівності між товаровиробниками, нагромаджує в руках най більш конкурентноспроможних з них гроші, а отже, сприяє концен трації економічної влади. Цим самим гроші прискорили процес пе реростання простого товарного господарства в капіталістичне. За капіталізму вони перетворилися в капітал, у знаряддя експлуатації.
Найповніше суть грошей розкривається в їхніх функціях. Гро ші виконують п'ять функцій: міру вартості; засіб обігу; засіб ут ворення скарбів і нагромадження; засіб платежу; світові гроші.
З названих функцій найбільшу значущість має перша — міра вартості. Гроші виконують роль загального еквівалента; до них прирівнюються та за їх допомогою порівнюються величини вар тості всіх товарів. Виконують вони цю функцію тому, що самі во лодіють вартістю, але виконують її уявно, тобто як ідеальні гроші.
Виконання грошима функції міри вартості передбачає визна чення грошової одиниці, яка була б основою для порівняння цін різних товарів. Такою грошовою одиницею у США є долар, в Англії — фунт стерлінгів і т. д., які прирівнюються до різної ва гової кількості золота.
Для зручності грошові одиниці шляхом їх поділу на кратні ча стини розкладаються в масштаб цін. Отже, через міру вартості гроші виражають кількість втіленої в товарах суспільної праці, а через масштаб цін — вагову кількість золота, яка міститься в гро шовій одиниці та її складових частинах. Тому міра вартості — суспільна функція, а масштаб цін — розрахункова міра, яку може змінювати держава. Зменшення вагового вмісту золота в гро шовій одиниці означає девальвацію, підвищення — ревальвацію.
Світова валютна система пройшла три важливих етапи: золо тий стандарт, золотовалютний (доларовий) стандарт і валютний стандарт в результаті чого золото перестало виконувати функцію грошового товару. З 1978 р. після ратифікації Ямайської угоди країнами учасницями Міжнародного валютного фонду відбулася повна демонетизація золота в сфері валютних відносин. Відміне ні офіційний золотий паритет, офіційна ціна на золото, фіксація масштабу цін національних грошових одиниць, зняті всі обме ження в приватному використанні золота.
Друга функція — засіб обігу— пов'язана з тим, що за умов роз винутого товарного обміну безпосередній обмін товарів переріс у товарно-грошовий обіг: товар - гроші - товар (Т - Г - Т). Гроші функціонують уже не уявно, а реально і обслуговують вони акт продажу-купівлі.
Кількість грошей, яка може бути в обігу, визначає закон грошового обігу повноцінних, грошей. Згідно з ним маса грошей, що функціонує як засіб обігу, прямо пропорційна сумі цін усіх то варів і обернено пропорційна числу оборотів однойменних гро шових одиниць, тобто вона визначається трьома факторами: цінами на товари, кількістю товарів або товарною масою, швид кістю обороту грошових одиниць.
Виконання грошима цієї функції і відокремлення змісту грошей від їх номінального значення створили умови для того, що уряди почали випускати в обіг неповноцінні монети, а потім почалась заміна металевих грошей паперовими. У XI ст. вони почали випу скатися в Китаї, з 1690 р. — у США, в 1762 р. — в Росії. З 1914 р. майже в усіх країнах припинився обмін банкнот на золото, а під час світової кризи 1929-1933 рр. припинився обіг золота взагалі.
Паперові гроші — це лише символи вартості, тобто грошові знаки, які замінюють повноцінні гроші в їхніх функціях, як засіб обігу і засіб платежу. Урядом вони вводяться в обіг з примусовим курсом. Оскільки паперові гроші виникли із функціонуванням металевих грошей, раніше розглянутий закон грошового обігу є базою для специфічного закону паперово-грошового обігу Суть йо го полягає в тому, що випуск паперових грошей повинен бути об межений тією їх кількістю, в якій справді оберталося б симво лічно представлене ними золото. Якщо випуск паперових грошей перевищить потребу товарообігу в золотих грошах, то купівель на спроможність паперових знаків знизиться, а ціни на товари й послуги зростуть.
Знецінення паперових грошей унаслідок їх надмірного випус ку урядом називається інфляцією. Знецінення грошей — це лише момент в інфляційному процесі. Інфляція проявляється в набага то більшому зростанні цін на різні товари і послуги порівняно з підвищенням заробітної плати. Це — свого роду прихований по даток, котрий знижує життєвий рівень працівників. В кінцевому підсумку інфляційний процес призводить до занепаду господар ства. Держава вимушена приймати відповідні заходи для зміцнення грошової системи шляхом девальвації грошової оди ниці, обміну знецінених грошових знаків на нові тощо.
Третя функція — засіб утворення скарбів і нагромадження — пов'язана з наявністю повноцінних грошей поза сферою обігу. Гроші затримуються в руках товаровиробників, випадають зі сфери обігу. Цим товаровиробники захищаються від різних ви падковостей стихійного ринку. Але такі гроші в будь-який час можуть знову повернутися в товарообіг.
Під час золотого обігу резервуари скарбів були стихійним ре гулятором обігу грошової маси. Паперові ж гроші не можуть пе ретворюватися в скарб і регулювати грошовий обіг. За капіталіз му гроші нагромаджуються, головним чином, не у вигляді скар бів, а як капітал.
Четверта функція — засіб платежу виявляється у зв'язку з потребою продажу товару і послуг за відкладання платежу і ре алізується за рахунок різниці між часом виробництва і реалізації ряду товарів або ж за необхідності купівлі товарів за відсутності наявних грошей. У даному разі продавець виступає як кредитор, а покупець— як боржник.
Розширення функції грошей як платіжного засобу викликало, у свою чергу, потребу у використанні кредитних грошей. У цій ролі стали використовуватися векселі, банкноти, платіжні дору чення, чеки.
Розвиток кредитних відносин і банківської справи сприяв зменшенню потреби в наявних грошових знаках. Тому закон грошового обігу зазнав істотних змін.
З розвитком товарно-грошових відносин функція грошей як засобу платежу дедалі більше витісняє функцію засобу обігу. Остання виявляється лише у сфері роздрібного товарообігу.
За вексельного обігу несплата в строк одним боржником призводить до порушення розрахунків багатьох інших товарови робників, що створює нові можливості для економічної кризи.
Розширення товарно-грошових відносин за межі націо нальних ринків привело до формування п'ятої функції грошей. Це — світові гроші. Виходячи на світовий ринок, гроші скидають з себе локальні форми (масштаб цін тощо) і виступають у своїй початковій формі, тобто у вигляді зливків благородних металів.
Обслуговуючи міждержавні ринкові відносини, світові гроші використовуються, головним чином, як засіб платежу. Торгові й фінансові операції опосередковуються не наявними грошовими знаками, а шляхом зарахування боргових зобов'я зань через банки. Якщо під час цих розрахунків виникає заборго ваність, вона покривається золотом чи валютою тієї держави, якій сплачується борг. Світові гроші виступають як загальний платіжний і міжнародний купівельний засіб.
Світові гроші функціонують і як загальна матеріалізація суспільного багатства. Ця їхня властивість виявляється, коли ви даються зовнішні кредити, переміщуються нагромаджені багат ства (золоті запаси в іноземні банки), сплачуються воєнні кон трибуції.
Поділ праці, розвиток обміну, гроші