АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Тема 7. АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
План
1. Завдання і джерела аналізу.
2. Аналіз звіту про фінансові результати.
3. Аналіз суми прибутку за видами реалізованої продукції.
4. Аналіз грошових надходжень діяльності підприємств.
5. Аналіз суми виручки від реалізації продукції.
6. Аналіз рівня рентабельності підприємства.
7. Аналіз використання (розподілу) прибутку.
1. Завдання і джерела аналізу
Серед показників, що характеризують діяльність підприємства, прибуток займає особливе місце. Він є найбільш узагальнюючим результативним показником і характеризує ефективність використання капіталу. Прибуток є джерелом зростання власного капіталу. За рахунок прибутку формуються показники фінансової стійкості підприємства. В умовах ринку підприємець вкладає капітал у ті галузі, що дають максимум прибутку. А тому під час аналізу прибуток досліджують особливо детально з метою виявлення резервів його зростання.
Основні завдання аналізу прибутку.
1. Дослідження звіту про фінансові результати діяльності підприємства.
2. Аналіз суми прибутку за видами реалізованої продукції.
3. Аналіз суми грошових надходжень за видами діяльності.
4. Аналіз суми виручки від реалізації продукції.
5. Аналіз показників рівня рентабельності підприємства і окремих видів реалізованої продукції.
6. Аналіз використання прибутку.
Під час аналізу прибутку використовують такі джерела:
• звіт про фінансові результати;
• звіт про рух грошових коштів;
• звіт про власний капітал;
• форма № 50 державної статистичної звітності "Основні показники роботи сільгосппідприємств";
• регістри синтетичного й аналітичного обліку доходів і витрат діяльності підприємства.
2. Аналіз звіту про фінансові результати
Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є прибуток. Його визначають під час складання звіту про фінансові результати. А тому аналіз суми прибутку доцільно почати з вивчення звіту про фінансові результати, де дано алгоритм формування суми чистого прибутку.
Звіт про фінансові результати підприємства побудований з урахуванням видів діяльності. Вона поділяється на звичайну і надзвичайну. Звичайна діяльність у свою чергу поділяється на операційну, фінансову та інвестиційну. Операційна діяльність поділяється на основну операційну й іншу операційну.
Відповідно до класифікації доходів і витрат звіт про фінансові результати підприємства поділяється на п'ять частин.
У першій частині звіту визначають валовий прибуток від реалізації продукції, робіт і послуг (різниця між чистим доходом (виручкою) від реалізації продукції, робіт і послуг та собівартістю реалізованої продукції, робіт і послуг).
У другій частині звіту визначають фінансовий результат від операційної діяльності (до валового прибутку від реалізації продукції,
робіт і послуг додають інші операційні, доходи та віднімають інші операційні витрати, адміністративні витрати і витрати на збут).
У третій частині звіту визначають фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування (до фінансового результату від операційної діяльності додають доходи від фінансової та інвестиційної діяльності і віднімають витрати від фінансової та інвестиційної діяльності).
У четвертій частині звіту відображено фінансовий результат від звичайної діяльності після оподаткування (фінансовий результат від звичайної діяльності за мінусом податку на прибуток).
Сільськогосподарські підприємства четвертого розділу звіту про фінансові результати підприємства не заповнюють у зв'язку з особливістю визначення прибуткового податку. Сільськогосподарські товаровиробники сплачують фіксований сільськогосподарський податок (ФСП) у склад якого входить і податок на прибуток. Нарахована сума ФСП є одним із видів загально виробничих витрат. У кінці звітного року ФСП розподіляється між об'єктами обліку витрат продукції рослинництва пропорційно до площі угідь, зайнятих відповідними культурами.
У п'ятій частині звіту відображено надзвичайні доходи і витрати та податок з надзвичайного прибутку.
У підсумку звіту про фінансові результати визначають суму чистого прибутку підприємства (до фінансового результату від звичайної діяльності після оподаткування додають прибуток від надзвичайної діяльності за мінусом податку з надзвичайного прибутку).
Основний прибуток підприємство одержує від реалізації продукції, робіт і послуг, але інші види діяльності можуть робити значний вплив на суму чистого прибутку, збільшуючи або зменшуючи його.
Під час поглиблення аналізу детально досліджують суми прибутку по всіх видах реалізованої продукції зокрема.
3. Аналіз суми прибутку за видами реалізованої продукції На суму прибутку по кожному виду реалізованої продукції впливають три фактори.
1. Кількість реалізованої продукції.
2. Середня реалізаційна ціна за 1 ц.
3. Виробнича собівартість одиниці продукції.
Суму прибутку можна розглядати як добуток від множення першого фактора на різницю між другим і третім фактором, тобто на прибуток на одиницю продукції. Перший і другий фактори впливають на суму прибутку прямо пропорційно, а третій фактор обернено пропорційно. Це означає, що при зростанні кількості реалізованої продукції і підвищенні середньої реалізаційної ціни сума прибутку
збільшується, а при збільшенні собівартості продукції сума прибутку зменшується.
Вплив головних факторів на зміну суми прибутку можна визначити двома методами:
• ланцюжних підстановок.
• обчислення різниць.
Під час використання методу ланцюжних підстановок потрібно 1 спочатку крім планової і фактичної суми прибутку визначити два додаткові показники - дві умовні суми прибутку.
Уп 1 - умовний прибуток перший при фактичній кількості реалізованої продукції, але плановій ціні і плановій собівартості {тобто фактичну кількість реалізованої продукції множать на різницю між плановою ціною і плановою собівартістю).
Уп 2 - умовний прибуток другий при фактичній кількості реалізованої продукції і фактичній ціні, але плановій собівартості^тобто фактичну кількість реалізованої продукції множать на різницю між фактичною ціною і плановою собівартістю).
Різниця між прибутком Уп 1 і плановим показує зміну прибутку за рахунок зміни кількості реалізованої продукції.
Різниця між прибутками Уп 2 та Уп 1 показує зміну прибутку за рахунок зміни ціни.
Різниця між прибутками фактичним і Уп 2 показує зміну прибутку за рахунок зміни собівартості продукції.
Під час використання методу різниць вплив факторів на зміну суми прибутку визначають за правилами.
1. Різниця між фактичною і плановою кількістю реалізованої продукції помножена на плановий прибуток на одиницю продукції показує зміну прибутку за рахунок зміни кількості реалізованої продукції.
2. Різниця між фактичною і плановою середньою реалізаційною ціною помножена на фактичну кількість реалізованої продукції показує зміну прибутку за рахунок зміни цін.
3. Різниця між фактичною і плановою собівартістю продукції, помножена на фактичну кількість реалізованої продукції показує зміну прибутку за рахунок зміни собівартості продукції.
Отже, є три шляхи збільшення суми прибутку від реалізації окремих видів продукції:
• збільшення кількості реалізованої продукції;
• підвищення середньої реалізаційної ціни;
• зниження собівартості продукції.
Збільшувати кількість реалізованої продукції можна шляхом збільшення обсягів її виробництва. У рослинництві цього досягають шляхом збільшення посівної площі та підвищення врожайності, а в тваринництві - шляхом збільшення поголів'я і підвищення продуктивності тварин. Але збільшення кількості реалізованої продукції веде до збільшення прибутку лише при тій умові, що виробництво цієї продукції є прибутковим. Збільшення реалізації збиткової продукції веде до збільшення суми збитку підприємства, що є негативним явищем, бо веде до втрати оборотних активів, знижує платоспроможність підприємства.
В умовах ринкової економіки ціну на товар встановлює ринок. Вона включає такі дві обов'язкові складові частини, як середні витрати і прибуток. Але підприємство може робити певний вплив на підвищення середньої реалізаційної ціни шляхом поліпшення якості продукції, вдосконалення структури реалізації (збільшення кількості реалізації продукції по тих каналах, де ціна вища), врахування строків реалізації (особливо по овочевих культурах).
Підприємство повинне також враховувати кон'юнктуру ринку стан попиту і пропозиції на товар, рівень конкуренції. Іноді підприємству вигідно дещо знизити ціну на товар, якщо попит на цей товар є еластичним. Тоді зменшення прибутку за рахунок зменшення ціни буде компенсовано збільшенням прибутку за рахунок збільшення кількості реалізованої продукції.
Великий вплив на збільшення прибутку робить зниження собівартості продукції. У рослинництві вона залежить від суми затрат на 1 га рівня врожайності, а в тваринництві - від суми затрат на 1 голову та рівня продуктивності однієї голови.
В умовах ринкової економіки підприємству дуже важливо утримувати такі два лідерства:
• в якості товарів;
• у собівартості продукції.
Висока ціна і низька собівартість забезпечує високий прибуток на одиницю продукції, високий рівень рентабельності. Це створюй дуже сприятливі умови в боротьбі з конкурентами, забезпечує лідерство в охопленні ринку, максимізує прибуток.
4. Аналіз грошових надходжень діяльності підприємства Чистий дохід - це різниця між сумою грошових надходжень діяльності підприємства і сумою витрат діяльності. Чистий дохід знаходиться в прямій залежності від грошових надходжень, а тому потрібно відшукувати резерви їх збільшення. Грошові надходження підприємство одержує від основної, фінансової, інвестиційної і надзвичайної діяльності. А тому аналіз грошових надходжень починають із характеристики їх зміни в розрізі видів діяльності.
5. Аналіз суми виручки від реалізації продукції Аналіз суми чистої виручки від реалізації продукції проводять по кожному виду реалізованої продукції окремо. На суму виручки впливають такі фактори:
• кількість реалізованої продукції;
• середня реалізаційна ціна.
Сума виручки - це добуток від множення першого фактора на другий. Обидва фактори впливають на суму виручки прямо пропорційно. При збільшенні факторів сума виручки збільшується і навпаки.
Вплив факторів на суму виручки визначають двома методами:
• ланцюгових підстановок;
• обчислення різниць.
Під час використання першого методу потрібно крім планової і фактичної суми виручки визначити додатковий показник - умовну суму виручки при фактичній кількості реалізованої продукції і плановій середній реалізаційній ціні. Різниця між умовною і плановою сумою виручки показує зміну суми виручки за рахунок зміни кількості реалізованої продукції. Різниця між умовною і фактичною виручкою показує зміну суми виручки за рахунок зміни ціни.
Для збільшення суми виручки від реалізації продукції потрібно збільшувати кількість реалізованої продукції і підвищувати середню реалізаційну ціну.
6. Аналіз рівня рентабельності підприємства
Доходність підприємства характеризується не лише абсолютними, а й відносними показниками. Абсолютний показник - це сума прибутку. Відносний показник - це рівень рентабельності. Рівень рентабельності - це відсоткове відношення прибутку до затрат, що забезпечили отримання цього прибутку. Рівень рентабельності показує, скільки прибутку підприємство отримало на 1 грн. затрат. Отже, рівень рентабельності є одним із головних факторів, від яких залежить сума прибутку підприємства. Потрібно детально досліджувати цей показник, відшукуючи резерви його зростання.
Починають аналіз із визначення загальних показників рівня рентабельності підприємства. Спочатку на основі звіту про фінансові результати діяльності підприємства визначають чотири узагальнюючі показники рівня рентабельності.
1. Рентабельність реалізації продукції, робіт і послуг - це відношення валового прибутку (різниця між чистим доходом (виручкою) і собівартістю реалізованої продукції*) до собівартості реалізованої продукції, робіт і послуг.
2. Рентабельність операційної діяльності - це відношення прибутку від операційної діяльності до операційних витрат (собівартість реалізованої продукції, адміністративні витрати + витрати на збут + інші операційні витрати).
3. Рентабельність звичайної діяльності - це відношення прибутку від звичайної діяльності до витрат звичайної діяльності (операційні витрати + фінансові та інвестиційні витрати).
4. Рентабельність витрат діяльності - це найзагальніший результативний показник рівня рентабельності. Визначають його діленням чистого прибутку на суму витрат діяльності (звичайної і надзвичайної"). Рентабельність витрат діяльності і рентабельність звичайної діяльності доцільно визначати в двох вимірах - до оподаткування і після оподаткування.
Аналіз рівня рентабельності кожного виду діяльності потрібно поглибити, деталізувати.
Найбільший вплив на рівень рентабельності підприємства робить рентабельність реалізованої продукції, робіт і послуг. Цю діяльність досліджують особливо детально. Роблять факторний аналіз рівня рентабельності кожного виду реалізованої продукції.
На рівень рентабельності кожного виду продукції впливають фактори:
• прибуток від реалізації продукції;
• собівартість реалізованої продукції.
Рівень рентабельності - виражена у відсотках частка від ділення першого фактора на другий. Перший фактор впливає на рівень рентабельності прямо пропорційно, а другий - обернено пропорційно. При збільшенні суми прибутку рівень рентабельності збільшується, а при збільшенні собівартості реалізованої продукції - зменшується.
Вплив факторів на зміну рівня рентабельності визначають методом ланцюгових підстановок. Спочатку крім планового і фактичного рівня рентабельності визначають додатковий показник умовний рівень рентабельності при фактичній сумі прибутку і плановій собівартості реалізованої продукції. Різниця між умовним і плановим рівнем рентабельності показує зміну рівня рентабельності за рахунок зміни суми прибутку. Різниця між умовним і фактичним рівнем рентабельності показує зміну рівня рентабельності за рахунок зміни собівартості реалізованої продукції.
Для збільшення рівня рентабельності потрібно насамперед збільшувати суму прибутку, який залежить від кількості реалізованої продукції, середньої реалізаційної ціни і собівартості 1 ц.
Що стосується собівартості реалізованої продукції, то вона залежить від двох факторів:
• кількості реалізованої продукції;
• собівартості одиниці продукції.
Зростання собівартості реалізованої продукції за рахунок збільшення кількості реалізованої продукції не є негативним явищем. Негативним є її ріст за рахунок зростання собівартості одиниці продукції.
Аналіз рівня рентабельності окремих видів продукції спрощується коли головними факторами рівня рентабельності вважати:
• прибуток від реалізації одиниці продукції;
• собівартість одиниці продукції.
Прибуток від реалізації одиниці продукції - це різниця між ціною і собівартістю. Отже, для збільшення рівня рентабельності продукції потрібно дбати про підвищення ціни і зниження собівартості.
7. Аналіз використання (розподілу) прибутку Прибуток підприємства є об'єктом розподілу. Спочатку учасниками розподілу є держава і підприємство, внаслідок чого прибуток розподіляється на дві частини.
• Податок на прибуток.
• Чистий прибуток.
Податок на прибуток поступає в доходи державного бюджету. Чистий прибуток залишається в повному розпорядженні підприємства і використовується на виплату дивідендів та розширення й оновлення виробництва.
Основні статті (напрями) використання чистого прибутку.
• На виплату дивідендів.
• На поповнення статутного капіталу.
• На поповнення резервного капіталу.
• Інші напрями використання.
• Нерозподілений прибуток.
Отже, важливим наслідком розподілу прибутку є збільшення власного капіталу підприємства.
Приймаючи рішення про використання прибутку власники (менеджери) повинні всебічно зважити напрями першочергових вкладень фінансових ресурсів, виходячи з фінансового стану підприємства, його матеріально-технічної бази, можливостей іншого прибуткового вкладення коштів.
Особливо важлива наявність резервного капіталу та нерозподіленого прибутку, що веде до збільшення власного оборотного капіталу і є дуже важливим фактором фінансової стійкості підприємства. Резервний капітал оптимальних розмірів є запорукою міцної платоспроможності підприємства.
Тема 8. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА
План
1. Завдання і джерела аналізу.
2. Горизонтальний і вертикальний аналіз майна підприємства та джерел його утворення.
3. Аналіз фінансової стійкості підприємства.
4. Аналіз поточної платоспроможності.
5. Визначення платоспроможності підприємства в умовах банкрутства.
6. Аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості.
7. Аналіз оборотності оборотних активів.
8. Аналіз ефективності використання активів (капіталу).
1. Завдання і джерела аналізу. Будова бухгалтерського балансу
У ринкових умовах повної господарської самостійності, коли підприємства діють на основі принципів; комерційного розрахунку, успіхи діяльності підприємства у вирішальній мірі залежать від його фінансового стану.
Фінансовий стан підприємства характеризує система показників, які визначають зміст і завдання аналізу:
• склад і динаміка активів підприємства та джерел їх утворення;
• фінансова стійкість підприємства;
• платоспроможність і кредитоспроможність;
• склад і динаміка дебіторської і кредиторської заборгованості;
• оборотність оборотних активів;
• ефективність використання активів.
Аналіз цих показників має виявити сильні і слабкі сторони фінансового стану підприємства, розробити конкретні заходи, які зміцнили б фінансову стійкість підприємства, усунули причину можливого банкрутства.
Джерелами аналізу фінансового стану підприємства є його фінансова звітність.
• Баланс.
• Звіт про фінансові результати.
• Звіт про рух грошових коштів.
• Звіт про власний капітал.
• Примітки до річної фінансової звітності.
• Дані аналітичного і синтетичного бухгалтерського обліку. Основним джерелом аналізу є бухгалтерський баланс. А тому,
щоб зробити змістовний аналіз фінансового стану підприємства, потрібно чітко знати будову балансу.
Статті активу балансу з аналітичною метою згруповано в такі три розділи.
1. Необоротні активи.
2. Оборотні активи.
3. Витрати майбутніх періодів.
Основними статтями необоротних активів є основні засоби і незавершене будівництво. Основні засоби подано в оцінці за первісною і залишковою вартістю. У підсумок балансу включено оцінку за залишковою вартістю. До необоротних активів відносять також довгострокові фінансові інвестиції, довгострокову дебіторську заборгованість, відстрочені податкові активи та нематеріальні активи.
Оборотні активи - це оборотний капітал підприємства. Він завжди розміщений одночасно на різних стадіях кругообороту. Стадії кругообороту такі: виробничі запаси, тварини на вирощуванні і відгодівлі, незавершене виробництво, готова продукція, дебіторська заборгованість і грошові кошти. Дебіторську заборгованість відображено окремо за товари, роботи і послуги (з виділенням резерву сумнівних боргів) та за розрахунками. Окремою статтею виділено векселі одержані. Грошові кошти відображено окремо в національній та іноземній валюті. Коло грошових коштів окремою статтею відображено поточні фінансові інвестиції, які за ступенем ліквідності прирівнюються до грошових коштів.
У третьому розділі активу відображено витрати майбутніх періодів. Це витрати на освоєння виробництва нових видів продукції, оплачені наперед податки та збори, суми передплати періодичних видань. Отже, витрати майбутніх періодів - це частина оборотних активів, яка вилучена з обороту.
У пасиві балансу відображено наявність і склад джерел утворення активів підприємства. Статті пасиву з аналітичною метою згруповано в п'ять розділів.
1. Власний капітал.
2. Забезпечення наступних витрат і платежів.
3. Довгострокові зобов'язання.
4. Поточні зобов'язання.
5. Доходи майбутніх періодів.
Джерела утворення активів підприємства поділяються на власні і залучені. Основним джерелом власних активів є власний капітал (1 розділ пасиву). Другий і п'ятий розділ пасиву - це джерела утворення оборотних активів, які прирівнюються до власних. Адже забезпечення наступних витрат і платежів - це насамперед суми нарахованого резерву на покриття витрат на оплату майбутніх відпусток працівників, а доходи майбутніх періодів - це одержані авансові орендні платежі за здані в оренду основні засоби тощо.
У третьому і четвертому розділах пасиву ("Довгострокові зобов'язання" та "Поточні зобов'язання") відображено джерела залучених коштів, якими користується підприємство.
2. Горизонтальний і вертикальний аналіз майна підприємства і джерел його утворення
Аналіз бухгалтерського балансу починають з оцінки змін, що відбулися в складі активів підприємства, джерел їх утворення. При цьому розрізняють горизонтальний і вертикальний аналіз.
Горизонтальним називають такий аналіз, коли роблять оцінку змін окремих статей балансу в часі, порівнюють вартість їх на початок та на кінець року і роблять оцінку цих змін.
Вертикальним називають структурний аналіз. За 100 % беруть валюту (підсумок) балансу і визначають питому вагу кожної статті у відсотках до підсумку. Роблять оцінку структури активів та джерел їх утворення, оцінку структурних змін за рік. Порівнюють фактичну структуру з оптимальною.
Починають горизонтальний аналіз з оцінки змін валюти балансу. Зростання валюти балансу є позитивним явищем, якщо воно відбулося за рахунок зростання джерел власних засобів і коли воно призвело до зростання суми виручки і суми прибутку від реалізації продукції, до зростання обсягів виробництва продукції.
Після оцінки змін валюти балансу горизонтальний аналіз поглиблюють, тобто детально вивчають і оцінюють зміни всіх статтей активу порівнюючи з відповідними статтями пасиву.
Що стосується необоротних активів, то завжди позитивним явищем є зростання основних засобів, бо означає поліпшення забезпеченості підприємства основними засобами. Оцінку стану основних засобів роблять за такими коефіцієнтами: росту, вибуття, оновлення, зношеності, придатності, структури. Зростання незавершеного будівництва є позитивним явищем, якщо воно відбувається не за рахунок порушення строків введення будівель в експлуатацію. Збільшення довгострокових фінансових інвестицій і нематеріальних активів також є позитивним явищем.
Джерелами зростання необоротних активів є власний капітал та довгострокові кредити банків. За умов високої фінансової стійкості підприємства позитивним є зростання необоротних активів за рахунок обох джерел.
Горизонтальний аналіз оборотних активів починають з порівняння загальної вартості їх на початок і на кінець року. Зростання, як правило, є позитивним явищем, особливо коли воно відбулося за рахунок власних джерел. Під час поглиблення аналізу вивчають зміни, що відбулися в складі оборотних активів та джерел їх утворення за окремими статтями. Як правило, позитивним є зростання виробничих запасів, тварин на вирощуванні і відгодівлі, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів. Але величина виробничих запасів і грошових коштів повинна бути оптимальною. Грошові кошти повинні покривати не менше 20 % поточних зобов'язань, а виробничі запаси мають відповідати нормативу. Необґрунтовані економічно значні понаднормативні виробничі запаси є негативним явищем, бо уповільнюють швидкість обертання оборотних активів, знижують ефективність їх використання. Негативним явищем є зростання сум дебіторської заборгованості.
Джерела утворення оборотних активів поділяються на власні і залучені. Зростання за рахунок власних і прирівняних до них джерел (власний капітал у частині оборотних активів, забезпечення наступних витрат і платежів, доходи майбутніх періодів) завжди є позитивним явищем. Зростання за рахунок залучених джерел (поточні зобов'язання) в умовах міцного фінансового стану підприємства також є позитивним явищем. Але в умовах низької платоспроможності часто є негативним явищем, бо є наслідком несвоєчасності розрахунків з кредиторами.
Під час вертикального аналізу вивчають структуру активів і джерел їх утворення. Насамперед визначають питому вагу власних і залучених джерел. Власні джерела повинні складати не менше 50 % усіх джерел, що є одним з показників фінансової стійкості підприємства. У складі власного капіталу позитивним є наявність таких статтей, як резервний капітал та нерозподілений прибуток (крім статутного, пайового і додаткового капіталу). Під час вертикального аналізу активу вивчають співвідношення між основними засобами й оборотними активами. Оптимальним є такий стан, коли на 1 грн. основних засобів припадає 1 гривня оборотних активів.
3. Аналіз фінансової стійкості підприємства
Умовою виживання підприємства в умовах ринкової економіки є його фінансова стійкість, тобто здатність розвиватись на основі зростання прибутку і капіталу при збереженні платоспроможності і кредитоспроможності.
Фінансову стійкість підприємства характеризує комплекс показників. Найголовніші з них.
1. Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії, концентрації власного капіталу). (
2.Коефіцієнт фінансової залежності (концентрації залученого капіталу).
3. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів.
4. Коефіцієнт забезпечення запасів і затрат власними коштами.
5. Коефіцієнт маневреності власного капіталу.
6. Чистий прибуток і рівень рентабельності підприємства.
Коефіцієнт фінансової незалежності показує питому вагу власних і прирівняних до них коштів в активах підприємства. Визначають його діленням суми підсумків першого, другого і п'ятого розділів пасиву балансу на валюту балансу. Досвід країн з розвинутою ринковою економікою показує, що цей коефіцієнт має бути не нижчим за 0,5, тобто не менше 50 % активів повинні фінансуватись за рахунок власних джерел.
Коефіцієнт фінансової залежності (концентрації залученого капіталу) показує питому вагу залучених коштів в активах підприємства. Визначають його діленням суми підсумків третього і четвертого розділів пасиву на валюту балансу. Коефіцієнти фінансової незалежності і залежності в сумі складають 1. Зростання коефіцієнта фінансової залежності вище за 0,5 є небажаним.
Коефіцієнт співвідношення власних і залучених коштів, як і приведені вище коефіцієнти, дає загальну характеристику фінансової стійкості підприємства. Визначають його діленням джерел залучених коштів на джерела власних коштів (тобто діленням суми підсумків третього і четвертого розділів пасиву на суму підсумків першого, другого і п'ятого розділів пасиву балансу). Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів показує, скільки залучених коштів підприємство використало на 1 грн. вкладених в активи власних коштів. Зростання цього показника свідчить про зростання залежності підприємства від кредиторів, про зниження фінансової стійкості підприємства.
Дуже важливим показником фінансової стійкості підприємства є коефіцієнт забезпечення запасів і затрат власними коштами. Визначають його діленням фактичної наявності власного оборотного капіталу на вартість запасів і затрат. Вартість запасів і затрат визначають на основі даних другого розділу активу балансу шляхом додавання вартості таких статей як виробничі запаси, тварини на вирощуванні і відгодівлі, незавершене виробництво і готова продукція. Наявність власного (і прирівняного до нього) оборотного капіталу визначають двома методами.
1. Різниця між вартістю оборотних активів і поточними зобов'язаннями (тобто різниця між підсумком другого розділу активу і підсумком четвертого розділу пасиву).
2. Різниця між сумою підсумків першого, другого, третього і п'ятого розділів пасиву і сумою підсумків першого та третього розділів активу балансу. Коефіцієнт забезпечення засобів і затрат власними коштами показує, яку частину запасів і затрат сформовано за рахунок власних джерел. Оптимальна величина цього коефіцієнта складає 0,6-0,8.
Фінансову стійкість характеризує також коефіцієнт маневреності власного капіталу. Він показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні активи, а яку капіталізовано. Визначають цей коефіцієнт діленням власного оборотного капіталу на підсумок першого розділу пасиву балансу. Оптимальна величина цього коефіцієнта складає 0,5.
Усі показники фінансової стійкості можуть утримуватись на оптимальному рівні лише за умови оптимальної прибутковості підприємства. Адже за рахунок прибутку зростає і вдосконалюється основний і оборотний капітал. Якщо підприємство збиткове або малорентабельне, то фінансова стійкість підприємства не може бути задовільною.
4. Аналіз поточної платоспроможності
Платоспроможність характеризує фінансовий стан підприємства на певну дату. Вона є важливим показником фінансової стійкості. Підприємство вважається платоспроможним, якщо воно має можливість своєчасно сплачувати свої платіжні зобов'язання наявними грошовими коштами.
Отже, платоспроможність визначають порівнянням платіжних засобів підприємства із поточними платіжними зобов'язаннями. Платіжні засоби відображені в другому розділі активу (оборотні активи), а платіжні зобов'язання - у четвертому розділі пасиву (поточні зобов'язання).
Для визначення показників платоспроможності потрібно спочатку статті оборотних активів згрупувати в залежності від ступеня їх ліквідності (тобто швидкості можливого перетворення їх на гроші), а статті поточних зобов'язань згрупувати в залежності від строків сплати зобов'язань.
Оборотні активи в залежності від ступеня їх ліквідності поділяють на три групи.
1. Найбільш ліквідні активи - це суми грошових коштів на всіх рахунках, а також поточні фінансові інвестиції (фінансові вкладення в короткотермінові цінні папери).
2. Активи, що швидко реалізуються - це активи, для перетворення в гроші яких потрібен певний час. Сюди відносять всі види дебіторської заборгованості (крім безнадійної"), готову продукцію, що користується попитом, а також тварин на відгодівлі, готових до реалізації. Готову продукцію і тварин на відгодівлі включають у розрахунок по цінах можливої їх реалізації.
3. Активи, що реалізуються повільно - це такі активи, реалізація яких потребує більш тривалого часу. Сюди відносять виробничі запаси, тварини на вирощуванні і відгодівлі (крім готових до реалізації) та незавершене виробництво.
Поточні зобов'язання в залежності від строків їх сплати поділяються на три групи.
1. Прострочені зобов'язання та зобов'язання, строки сплати яких наступають негайно.
2. Зобов'язання, строк сплати за якими наступить найближчим часом (наприклад, на протязі місяця).
3. Зобов'язання, строк сплати за якими віддалений на більш тривалий час (наприклад, кредити банків терміном 3-4 місяці).
Платоспроможність визначають порівнянням певних елементів активів з відповідними елементами пасивів. Підприємство вважається платоспроможним якщо:
• найбільш ліквідні активи рівні або більші за прострочені зобов'язання та зобов'язання, строк сплати яких наступає негайно;
• активи, що швидко реалізуються рівні або більші за зобов'язання, строк сплати яких наступить найближчим часом;
• активи, що реалізуються повільно більші за зобов'язання, строк сплати яких більш віддалений на 3-4 місяці.
Для характеристики платоспроможності підприємства на основі даних другого розділу активу та четвертого розділу пасиву балансу визначають такі три коефіцієнти платоспроможності, які називають ще коефіцієнтами ліквідності чи покриття.
1. Коефіцієнт абсолютної або миттєвої платоспроможності (ліквідності). Визначають його діленням суми грошових коштів та поточних фінансових інвестицій на загальну суму поточних зобов'язань (на підсумок четвертого розділу пасиву).
Цей коефіцієнт показує частку платіжних зобов'язань, яку підприємство може сплатити найбільш мобільними коштами. Оптимальна величина його складає не нижче 0,2.
2. Коефіцієнт швидкої платоспроможності (ліквідності). Визначають його діленням суми грошових коштів, поточних фінансових інвестицій, дебіторської заборгованості, готової продукції, що користується попитом, тварин на відгодівлі, готових до реалізації на загальну суму поточних зобов'язань (підсумок четвертого розділу пасиву). Оптимальна величина цього коефіцієнта не менша 1.
3. Загальний коефіцієнт платоспроможності (ліквідності). Називають його ще коефіцієнтом покриття, коефіцієнтом поточної ліквідності. Визначають його діленням вартості всіх оборотних активів на загальну суму поточних зобов'язань (тобто ділять підсумок другого розділу активу на підсумок четвертого розділу пасиву балансу). Оптимальна величина цього коефіцієнта складає не нижче 2.
У практиці існує потреба визначати платоспроможність підприємства не лише на початок і на кінець року, а постійно, щоденно. Визначають її діленням суми грошових коштів на суму поточних зобов'язань, строк сплати яких уже наступив, або наступить на протязі кількох днів. Для підприємства важливо, щоб цей коефіцієнт постійно перебував на рівні 1.
5. Визначення платоспроможності підприємства в умовах банкрутства
Під банкрутством розуміють фінансову неспроможність підприємства здійснювати платежі за своїми зобов'язаннями. Банкрутство встановлюється в судовому порядку. Для збанкрутілих підприємств а також тих, що знаходяться на межі банкрутства визначають четвертий коефіцієнт платоспроможності - коефіцієнт загальної платоспроможності. Методика визначення цього коефіцієнта така ж сама, як і інших коефіцієнтів платоспроможності. На основі даних бухгалтерського балансу складають аналітичну таблицю в актив якої вписують платіжні засоби підприємства, а в пасив - платіжні зобов'язання.
Особливість полягає в тому, що при визначенні платіжних зобов'язань до уваги беруть не лише суму поточних, а й суму довгострокових зобов'язань (тобто суму підсумків третього і четвертого розділів пасиву балансу). При визначенні суми платіжних засобів до уваги беруть не лише вартість оборотних активів, а й вартість необоротних активів, тобто до уваги беруть все майно підприємства.
Але різні активи підприємства мають різну ліквідність, тобто здатність швидко перетворюватися в гроші. А тому на практиці при визначенні реальної суми активів користуються поправочними коефіцієнтами. У кожному випадку їх встановлюють експертним шляхом з урахуванням конкретних умов підприємства. Наприклад, пропонується грошові кошти і поточні фінансові інвестиції включати в розрахунки з коефіцієнтом 1, готову продукцію - 0,9, дебіторську заборгованість - 0,8, виробничі запаси - 0,7, незавершене виробництво - 0,6, інші активи - 0,5, основні засоби - 0,1. Використання поправочних коефіцієнтів робить оцінку платоспроможності збанкрутілого підприємства більш реальною.
Щоб своєчасно передбачити і попередити банкрутство, потрібно систематично аналізувати фінансовий стан підприємства. Про можливість імовірного банкрутства в недалекому майбутньому свідчать такі показники:
• спад виробництва, скорочення обсягу продукції і хронічна збитковість;
• наявність значних сум хронічної кредиторської заборгованості;
• низькі показники коефіцієнтів платоспроможності і тенденція їх до зниження;
• низький рівень забезпеченості власним оборотним капіталом;
• збільшення до небезпечних розмірів позикового капіталу;
• наявність великих понаднормативних виробничих запасів;
• зниження виробничого потенціалу підприємства та інші фактори.
Менеджери підприємства повинні своєчасно виявляти негативні тенденції у фінансовій стійкості підприємства і здійснювати заходи, що сприяють оздоровленню економіки підприємства.
Багато зарубіжних і вітчизняних економістів для прогнозування можливості банкрутства рекомендують використовувати інтегральні показники, які дозволяють одною цифрою характеризувати рівень імовірності банкрутства.
б. Аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості
У процес, господарської діяльності кожне підприємство вступає У фінансові відносини з покупцями продукції, постачальниками виробничих запасів (міндобрива, запасні частини, нафтопродукти, отрутохімікати тощо), з бюджетом, банками, працівниками підприємства, організаціями і окремими особами. Внаслідок цих фінансових відносин виникає дебіторська і кредиторська заборгованість. Вона робить значний вплив на фінансовий стан підприємства. А тому проводять детальний аналіз стану розрахунків.
Для проведення аналізу на основі даних другого розділу активу і четвертого розділу пасиву, де відображені розрахунки з дебіторами та кредиторами, складають аналітичну таблицю, в актив якої вписують статті дебіторської заборгованості, а в пасив - статті кредиторської заборгованості.
Аналіз стану розрахунків доцільно проводити послідовно.
1. Порівнюють загальну суму дебіторської заборгованості на початок і на кінець року. Зростання цієї суми, як правило, є негативним явищем, бо погіршує фінансовий стан підприємства. Частина оборотних активів підприємства тимчасово вилучається з обігу, ними користується інше підприємство.
2. Порівнюють загальну суму кредиторської заборгованості на початок і на кінець року. В умовах міцної платоспроможності підприємства зростання цієї суми не є негативним явищем підприємство тимчасово користується коштами інших підприємств. Але в сучасних умовах зростання кредиторської заборгованості в більшості підприємств є негативним явищем, бо погіршує фінансовий стан інших підприємств і є, як правило, наслідком поганого фінансового стану даного підприємства.
3. Співставляють суми дебіторської і кредиторської заборгованості окремо на початок і на кінець року. Нормальним вважається такий стан розрахунків, коли ці суми приблизно рівновеликі і є мінімальними. Якщо дебіторська заборгованість перевищує кредиторську, то це є негативним явищем, бо впливає на погіршення фінансового стану підприємства.
4. Визначають питому вагу дебіторської заборгованості у відсотках до вартості всіх оборотних активів. Значна питома вага й особливо її зростання є негативним явищем, бо впливає на погіршення фінансового стану підприємства.
5. Визначають питому вагу кредиторської заборгованості у відсотках до вартості всіх оборотних активів. Велика питома вага є негативним явищем, бо є показником фінансової залежності підприємства від кредиторів і є ознакою поганого фінансового стану даного підприємства.
6. Визначають склад дебіторської і кредиторської заборгованості за строками виникнення, виявляють ненормальну, тобто прострочену заборгованість, вивчають причини затримки платежів і вживають заходи щодо їх сплати. Особливо негативним явищем є наявність сумнівних боргів. 7. Вивчають дебіторську заборгованість за такими показниками як її оборотність і період погашення. Оборотність дебіторської заборгованості характеризує коефіцієнт оборотності. Його визначають діленням суми виручки від реалізації продукції, робіт і послуг на середню суму дебіторської заборгованості. Період погашення дебіторської заборгованості характеризує коефіцієнт оборотності. Його визначають діленням суми виручки від реалізації продукції, робіт і послуг на середню суму дебіторської заборгованості. Період погашення дебіторської заборгованості визначають діленням тривалості аналізованого періоду (наприклад, 365 днів) на коефіцієнт оборотності. Період погашення визначають у днях. Збільшення коефіцієнта оборотності та зменшення періоду погашення є позитивним явищем, бо впливає на зміцнення фінансового стану підприємства.
7. Аналіз оборотності оборотних активів Швидкість обертання оборотних активів є показником
ефективності їх використання. Прискорення оборотності впливає на поліпшення фінансового стану підприємства.
Для проведення аналізу оборотності визначають і досліджують такі показники:
• коефіцієнт оборотності;
• тривалість одного обороту в днях;
• коефіцієнт завантаження оборотних коштів.
Ці показники знаходяться в тісному взаємозв'язку. Якщо коефіцієнт оборотності збільшується, то тривалість одного обороту і коефіцієнт завантаження зменшується, що є позитивним явищем і навпаки.
Показники оборотності визначають на основі вихідних даних:
• сума чистої виручки від реалізації продукції, робіт і послуг;
• середньорічна вартість оборотних активів.
Коефіцієнт оборотності визначають діленням суми виручки на середньорічну вартість оборотних активів. Він показує скільки разів обернулися за рік оборотні активи.
Тривалість одного обороту в днях визначають діленням 365 днів на коефіцієнт оборотності. Таким чином визначають скільки днів тривав один оборот.
Коефіцієнт завантаження визначають діленням середньорічної вартості оборотних активів на суму виручки від реалізації. Коефіцієнт завантаження показує скільки оборотних активів припадає на 1грн. виручки від реалізації продукції.
Основним показником швидкості обертання оборотних активів є коефіцієнт оборотності. Він знаходиться в прямій залежності від суми виручки від реалізації продукції, робіт і послуг та в оберненій залежності від середньорічної вартості оборотних активів. А тому на зростання коефіцієнта оборотності впливає насамперед зростання суми виручки від реалізації продукції. А сума виручки зростає шляхом збільшення кількості реалізованої продукції і підвищення середньої реалізаційної ціни.
Коефіцієнт оборотності знаходиться в оберненій залежності від середньорічної вартості оборотних активів. Але це не означає, що потрібно їх зменшувати. Навпаки, потрібно зробити детальний аналіз забезпеченості підприємства кожним видом виробничих запасів окремо і рекомендувати збільшити ті види виробничих запасів, якими підприємство забезпечене не повністю. Це призведе до зростання
обсягів виробництва і реалізації продукції, а, отже, до зростання суми виручки та коефіцієнт оборотності. Але значні понаднормативні виробничі запаси є негативним явищем, бо уповільнюють швидкість обороту.
Прискорення або уповільнення оборотності оборотних активів призводить до вивільнення або додаткового залучення оборотних коштів для виконання виробничої програми. Суму вивільнених або додатково залучених оборотних коштів внаслідок зміни швидкості їх обертання визначають множенням різниці тривалості одного обороту в днях у звітному і минулому році на одноденну суму виручки від реалізації продукції в звітному році (або шляхом множення різниці коефіцієнтів завантаження звітного і минулого року на суму виручки від реалізації продукції звітного року).
Для збільшення коефіцієнта оборотності оборотних активів потрібно насамперед збільшити суму виручки від реалізації продукції за рахунок зростання обсягу виробництва і реалізації продукції та підвищення середньої реалізаційної ціни.
Що стосується оборотних активів, то потрібно подбати про повну забезпеченість підприємства кожним видом виробничих запасів (насіння, корми, нафтопродукти, добрива, засоби захисту рослин, запасні частини тощо). Під час поглиблення аналізу потрібно зробити аналіз оборотності кожного виду виробничих запасів окремо.
8. Аналіз ефективності використання активів (капіталу)
Економічну ефективність використання активів характеризує система ресурсних і затратних показників рентабельності. Загальний зміст цих показників полягає у визначенні суми прибутку, одержаного на 1 грн. вкладеного капіталу.
У залежності від мети аналізу найчастіше використовують такі ресурсні показники ефективності використання активів:
• рентабельність активів;
• рентабельність власного капіталу;
• строк окупності власного капіталу.
Рентабельність активів - найбільш узагальнюючий показник ефективності використання капіталу. Визначають його діленням суми чистого прибутку на середньорічну вартість активів. Рентабельність активів показує скільки прибутку підприємство одержало на 1 грн., вкладену в активи, тобто на 1 грн. всього авансового капіталу (власного і залученого).
Рентабельність власного капіталу характеризує ефективність використання активів, зменшених на суму довгострокових і поточних зобов'язань. Рентабельність власного капіталу визначають діленням суми чистого прибутку на середньорічну вартість власного капіталу, тобто на підсумок першого розділу пасиву балансу. Рентабельність власного капіталу показує скільки прибутку підприємство одержало на 1 грн. власного капіталу.
Важливим показником ефективності використання капіталу підприємства є строк окупності власного капіталу. Цей показник є обернений до показника "Рентабельність власного капіталу". Визначають його діленням середньорічної вартості власного капіталу на суму чистого прибутку. Строк окупності власного капіталу показує, за скільки років підприємство одержить суму чистого прибутку, рівну величині власного капіталу.
Зростання рентабельності активів та рентабельності власного капіталу, а також зменшення строку окупності власного капіталу характеризує підвищення ефективності використання капіталу підприємства.
Для характеристики ефективності використання капіталу підприємства крім ресурсних показників рентабельності викорис товують також затратні показники рентабельності.
• Рентабельність реалізації продукції.
• Рентабельність продажу.
• Рентабельність витрат діяльності.
Рентабельність реалізованої продукції визначають діленням суми валового прибутку від реалізації продукції на собівартість реалізованої продукції. Рентабельність реалізованої продукції показує скільки прибутку підприємство одержало на 1 грн. виробничих затрат.
Рентабельність продажу визначають діленням суми валового прибутку на суму виручки від реалізації продукції. Рентабельність продажу показує скільки прибутку підприємство одержало на 1 грн. виручки від реалізації продукції.
Національними стандартами бухгалтерського обліку введено поняття "витрати діяльності підприємства". До витрат діяльності (звичайної і надзвичайної") відносять:
• собівартість реалізованої продукції;
• адміністративні витрати;
• витрати на збут;
• інші операційні витрати;
• фінансові витрати;
• втрати від участі в капіталі;
• інші витрати;
• надзвичайні витрати.
Рентабельність витрат діяльності визначають діленням суми чистого прибутку на витрати діяльності. Рентабельність діяльності показує скільки прибутку приносить кожна гривня всіх витрат, які були зроблені підприємством за звітний період.
Зростання затратних показників рентабельності означав поліпшення ефективності використання поточних витрат і впливає на підвищення ресурсних показників рентабельності.
Основним шляхом підвищення ефективності ресурсних і затратних показників рентабельності є зростання суми прибутку від всіх видів діяльності і насамперед від реалізації продукції (шляхом збільшення кількості реалізованої продукції, підвищення середньої реалізаційної ціни і зниження собівартості продукції).
Що стосується другого фактора, активів підприємства, то необхідно дбати за підвищення інтенсивності використання основного й оборотного капіталу шляхом підвищення фондовіддачі та прискорення швидкості обертання оборотного капіталу.
АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА