Інфекційні хвороби
VІ СЕМЕСТР
Інфекційні хвороби
Тема 1. Вітряна віспа. Скарлатина.
1.Скарлатина – одна з форм стрептококової інфекції, яка має перебіг з гарячкою, ангіною, висипкою на шкірі і призводить до стрептококових та інфекційно – алергійних ускладнень.
Етіологія.
Збудником скарлатини є бета – гемолітичний стрептокок групи А.
Епідеміологія.
Головним джерелом інфекції є хвора на скарлатину дитина з перших годин захворювання. Джерелом інфекції також можуть бути діти , які хворіють на стрептококову інфекцію, назофарингіт та хворі різними формами стрептодермії.
Головний механізм передачі інфекції – повітряно – краплинний. Виділяється стрептокок з організму з секретом слизових оболонок глотки. Зараження відбувається під час контакту з хворим носієм. Інфекція може передаватися через предмети догляду, третю особу ( через особу, яка була в контакті з носієм) . У разі інфікування продуктів (особливо молочних) іноді спостерігають групові спалахи скарлатини.
Воротами інфекції є лімфатичне глоткове кільце, при атипових формах скарлатини – будь – яка ранова чи опікова поверхня. На місці проникнення інфекції формується запальне вогнище, з яким пов’язаний розвиток септичного компоненту скарлатини. Септичний компонент має значення у виникненні ускладнень захворювання – отиту, лімфангіту, синуситу. Токсичний компонент скарлатини пов’язаний з виділенням токсину, а саме, з його термолабільною фракцією. Ця фракція має властивості пірогенності, підвищення проникності мембран, цитотоксичності. Від неї залежать симптоми інтоксикації та висипка на шкірі. Друга фракція токсину – термостабільна, має алергізувальне значення.
Максимум захворюваності припадає на осінньо – зимовий період.
Хворіють переважно діти від 2 до 7 років. У підлітків і дорослих скарлатина зустрічається рідко, бо вони мають набутий антитоксичний імунітет. Не хворіють діти до року, оскільки вони мають імунітет, який одержали від матері.
Після перенесеної скарлатини залишається стійкий антитоксичний імунітет.
Клініка.
Інкубаційний період триває від 1 до 12 днів, найчастіше 2-7 днів.
Захворювання починається гостро. Продромальний період відсутній. Швидко розвиваються такі симптоми інтоксикації:
- температура тіла підвищується до 38 – 39*С,
- блювання,
- біль у горлі,
- головний біль,
- зниження апетиту,
- порушення сну,
- загальне нездужання.
Головним проявом скарлатини є ангіна, яка має перебіг катарального, лакунарно – фолікулярного або некротичного процесу. Під час огляду горла спостерігають такі симптоми:
- яскрава малинова гіперемія,
- уражені мигдалики, язичок, піднебінні дужки, м’яке піднебіння,
- є чітка межа зі здоровими тканинами, гіперемія не переходить на слизову оболонку твердого піднебіння ( палаючий зів),
- на піднебінні – крапкова енантема, інколи з петехіями.
Не пізніше 2-ї доби з’являється скарлатинозна висипка, що має характерні особливості :
- вона дрібнокрапкова, яскраво – рожева,
- з'являється одночасно на всій поверхні тіла,
- уся поверхня шкіри гіперемована,
- яскравіше виражена висипка на ліктьових, пахвових згинах ( симптом Пастіа),внизу живота, на бічних поверхнях тулуба,
- пальпаторно шкіра суха і гаряча, визначається набряк шкірних сосочків – вони припідняті над поверхнею шкіри,
- під час розтягування шкіри висипка зникає, але можуть з’являтися петехії,
- на обличчі елементи висипки зливаються, щоки стають яскраво – рожевими, набряклими, при цьому носогубний трикутник чистий, блідий – симптом Філатова,
- яскраво виражений білий дермографізм,
- висипка триває від 2 годин до 2 днів( шагренева шкіра).
На 3-4 –й день можна спостерігати симптом малинового язика. Язик очищується від сіро – білого нальоту і набуває малинового кольору з вираженими сосочками. Симптом триває 1-2 тижні. На 2-й тиждень на шкірі з’являються світло – коричневі смуги пігментації , частіше на животі та в складках шкіри. На 3-й тиждень починається лущення – спочатку там, де шкіра ніжна ( вушні раковини, шия ), а потім на шкірі всього тулуба і кінцівках.
Особливістю скарлатини є висівкоподібне лущення на шкірі тулуба та пластинчасте – на долонях і підошвах. У дітей грудного віку лущення відсутнє або слабко виражене.
Під час пальпації визначають збільшення регіонарних лімфатичних вузлів, які стають щільними і болісними.
Ступінь ураження лімфовузлів залежить від патологічного процесу в мигдаликах.
Під час об’єктивного обстеження виявляють підвищення тонусу парасимпатичної системи, на що вказують уповільнення пульсу на 20 -40 ударів, збільшення періоду білого дермографізму. З порушенням вегетативної нервової системи пов’язані об’єктивні дані, які діагностуються з боку системи кровообігу:
- тахікардія і підвищення артеріального тиску в перші дні змінюються на брадикардію та зниження артеріального тиску до норми або нижче від норми,
- під час перкусії з 4-5 –го дня захворювання визначають розширення меж серця, особливо вліво,
- під час аускультації вислуховують слабкість тонів серця, ніжний систолічний шум, акцент 2 тону над аортою.
При важкій формі скарлатини розрізняють токсичну форму, при якій спостерігається:
- температура тіла 40-41*С,
- затьмарена свідомість,
- судоми, менінгеальні ознаки,
- багаторазове блювання,
- рідкі випорожнення,
- геморагічна висипка,
- слабкий пульс, падіння артеріального тиску,
- гепатолієнальний синдром.
Септична форма, яка характеризується:
- флегмонозна або некротична ангіна,
- гнійний лімфаденіт, формування аденофлегмони,
- розвиток септичних вогнищ,
- виразковий або некротичний стоматит.
Синдром „скарлатинозного „ серця підтверджується ЕКГ, яка виявляє синусову брадикардію і аритмію.
Зміни з боку серця лабільні і стан дитини не погіршують.
Під час пальпації живота іноді визначають гепатолієнальний синдром.
Ускладнення
У різні терміни перебігу скарлатини можуть розвиватися наступні види ускладнень.
Ранні токсичні- розвиваються у 1-й тиждень захворювання:
- „Скарлатинозне серце” – інфекційний міокардит,
- Токсичне ураження нирок – сеча набуває бурого кольору, білок 1-2%, еритроцити до 100, циліндрурія.
- Синдром геморагічного васкуліту приєднується до висипки на 2-гу добу хвороби. Можуть виникати внутрішні кровотечі.
Гнійно – септичні:
- ранні спостерігають на 1-2 –му тижні захворювання,
- пізні – на 3 – му тижні,
- Розвивається сепсис із метастазуванням у різні органи і виникають :
( гнійна пневмонія, гнійний отит, бурсити, синуси ти, гнійний лімфаденіт)
Імунно – інфекційні ускладнення
Виникають після одужання.
- ревматизм,
- гломерулонефрит,
- хвороба Шенлейн – Геноха.
Лікування.
Ізолювати дитину, встановити термін ізоляції – 10 днів у стаціонарі, після цього ще 12 днів у домашніх умовах. Встановити спостереження протягом 7 днів за особами, які були в контакті з хворим. Дітей до 7 років, що були в контакті з хворим, ізолювати з 11-го до 21-го дня від моменту контакту.
Надіслати до районної СЕС термінове повідомлення про випадок скарлатини.
До початку лікування взяти мазок із зіва та з-під язика на бета – гемолітичний стрептокок.
Дієта – обмежити сіль, м’ясо, рідину, перевести дитину на молочно – рослинний стіл.
Антибіотики
Десенсибілізуючі препарати
Дезінтоксикаційна терапія
Симптоматична терапія (жарознижувальні, серцеві глікозиди, місцева обробка зіву)
В тяжких випадках - гормонотерапія
Специфічної профілактики не існує.
Медсестринський процес:
МЕДСЕСТРИНСЬКЕ ОБСТЕЖЕННЯ
1 СКАРГИ АНАМНЕСТИЧНІ ОБ’ЄКТИВНО
МАТЕРІ ДАННІ
Е - озноб, гарячка, - контакт з дитиною, - температура тіла до 38*С,
Т - біль в горлі хворою на стрепто- - ангіна,
А - висип на шкірі кокову інфекцію. - блідий носогубний
П трикутник,
- висипка на шкірі.
- малиновий язик,
- лущення шкіри.
ПРОБЛЕМИ ПАЦІЄНТА
2 1. Гіпертермія.
Е 2. Біль у горлі.
Т 3. Висип на шкірі.
А 4. Лущення шкіри.
П
ВИЗНАЧЕННЯ МЕТИ МЕДСЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ
3 1. Підготовка пацієнта та взяття матеріалу для лабораторних досліджень
Е 2. Догляд та медсестринське спостереження за пацієнтом
Т 3. Виконання лікарських призначень
А 4. Навчити матір пацієнта маніпуляціям по догляду
П
4 ПЛАНУВАННЯ ОБСЯГУ МЕДСЕСТРИНСЬКИХ ВТРУЧАНЬ
1. Ізоляція дитини на 10 днів або 22 дня ( в залежності від віку).
Е 2.Взяття мазка з носа та зіва .
Т 3.Годувати дитину термічно, хімічно щадною їжею, молочно – рослинний стіл.
А 4.Здійснювати догляд за мигдаликами.
П 5.Систематичний контроль за температурою тіла, ЧСС, частотою дихання, АТ.
6.Виконання лікарських призначень: антибіотикотерапія , десенсибілізуюча
терапія, вітамінотерапія, симптоматична терапія.
5 ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ ТА КОРЕКЦІЯ ДОГЛЯДУ
Е 1. Зникнення інтоксикації, покращання загального стану
Т 2. Зникнення висипу, нормалізація температури.
А 3. Корекція медсестринських втручань можлива при різних ускладненнях: треба
П пам’ятати про «скарлатинозне серце» , токсичне ураження нирок, ревматизм,
гломерулонефрит, хвороба Шенлейн – Геноха.
2. Вітряна віспа – гостре інфекційне захворювання, яке спричинюється фільтруючим вірусом. Характеризується помірною інтоксикацією та висипкою на шкірі та слизових оболонках.
Етіологія.
Збудником вітряної віспи є фільтруючий вірус, який містить ДНК і належить до родини Herpesvirus. Вітряна віспа – це прояв первинної інфекції в організмі дитини, оперізувальний лишай – прояв реактивно – патогенної інфекції в імунізованому організмі.
Епідеміологія.
Джерелом інфекції є хвора дитина з 10-го дня інкубаційного періоду до 5-го дня від моменту останніх висипань, а також дитина, хвора на оперізувальний лишай.
Шлях передачі інфекції – повітряно – краплинний. Збудник швидко поширюється з потоком повітря на великі відстані. Вірус міститься в рідині, що наповнює вітрянкові пухирці, але він не виділяється з бурих кірочок, які вкривають підсохлі везикули. Доведено можливість передачі вірусу від матері до плода через плаценту. Унаслідок малої стійкості до чинників зовнішнього середовища поширення його через речі та третіх осіб спостерігається дуже рідко.
Ворота інфекції – слизова оболонка верхніх дихальних шляхів, у клітинах епітелію починається перше розмноження вірусу. Лімфатичним шляхом віруси заносяться в кров’яне русло, з кров’ю надходять в епітеліальні клітини шкіри і слизових оболонок, де утворюються пухирці з серозною рідиною і великою кількістю збудника. Вірус вітряної віспи може уражати клітини периферійних гангліїв, кориголовного мозку, кори мозочка. Дуже рідко уражаються вісцеральні органи.
Найвища захворюваність спостерігається в холодну пору року – з січня по травень.
До вітряної віспи сприйнятливість дуже висока. Захворіти можуть діти будь – якого віку, в тому числі новонароджені з низьким вмістом материнських антитіл. Перенесена хвороба залишає стійкий імунітет. Вітряна віспа належить до масових дитячих інфекційних захворювань, це одна з найчастіших внутрішньолікарняних інфекцій.
Клініка.
Інкубаційни період триває 11 – 211 день, найчастіше 14 днів.
У більшості випадків захворювання починається гостро з підвищення температури тіла і висипки на шкірі, іноді можливі продромальні явища, що характеризуються змінами з боку нервової системи:
- загальне нездужання,
-дратливість або млявість,
- порушення сну,
- головний біль,
- тремор або судоми,
- блювання,
- порушення свідомості при важких формах.
В окремих випадках у продромальний період з’являється скарлатиноподібна або короподібна висипка,
Головним проявом захворювання є ураження шкіри та слизових оболонок.
Це відбувається за рахунок того, що вірус фіксується переважно в епітеліальних клітинах. Уражаються клітини шипуватого шару епідермісу. У клітинах з’являються внутрішньоядерні та внутрішньоцитоплазматичні включення, потім клітини проходять стадію дистрофії або некротизуються. На цьому місці накопичується рідина, що і призводить до утворення пухирців. Дерма при цьому не ушкоджується, у ній може розвиватися набряк, який надалі розсмоктується.
Характерні прояви висипки:
- з’являється в 1-й або 2-й день хвороби одночасно з підвищенням температури тіла,
- спостерігається швидкий розвиток елементів (декілька годин),
- розвивається поетапно : червоні плями – папули – везикули розміром 0,2 – 0,5 см у діаметрі,
- у зв’язку з поетапністю висипання і тривалістю 3-4 дні відзначається несправжній поліморфізм,
- розташовується в поверхневому шарі епідермісу на не інфільтрованій основі, облямованій ділянкою гіперемії,
- пухирці однокамерні з мутним вмістом вже протягом 1-ї доби,
- характерне розташування – тулуб, обличчя, волосиста частина голови, незначно – на дистальних відділах кінцівок, слизова оболонка порожнини рота, кон’юнктива, рідше – гортань, статеві органи,
- тривалість висипки – 3-5 днів,
- на 1-3 – му тижні кірочки злущуються зі свербінням, на їх місці залишається незначна пігментація, що поступово зникає,
- на слизових оболонках елементи мацеруються з утворенням ерозій, що загоюються через 3-5 днів.
Кожне нове висипання вітрянкових елементів супроводжується підвищенням температури тіла.
У новонароджених і дітей раннього віку спостерігаються такі особливості перебігу хвороби:
- загально інфекційні симптоми – кволість, субфебрільна температура, анорексія, блювання, часті випорожнення, рідкий кал,
- висипка може набувати геморагічного характеру,
- під час висипань визначається значний токсикоз, можливі судоми і непритомність,
- часто приєднується вторинна інфекція і розвиваються гнійні ускладнення.
Період реконвалесценції характеризується поступовим послабленням основної симптоматики.. На 3-тю – 5-ту добу від початку періоду розпалу температура тіла нормалізується, відбувається зворотний розвиток пухирців за рахунок підсихання й утворення кірочки, після відпадання якої рубці відсутні.
Ускладнення.
Ускладнення можуть бути специфічними ( зумовленими вірусом) і як наслідок приєднання бактеріальної інфекції:
- запалення верхніх дихальних шляхів – ларинготрахеобронхіт, пневмонія,
- ураження нервової системи – енцефаліт, менінгоенцефаліт, мієліт, параліч лицевого нерва,
- бактеріальні ускладнення – бульозна стрептодермія, флегмона, абсцес, бешиха, лімфаденіт, стоматит, кон’юнктивіт, сепсис,
- розлади з боку внутрішніх органів.
Лікування.
Ізолювати дитину в домашніх умовах ( на 9 днів від моменту появу висипу або на 5 днів від моменту останніх висипань)
Надіслати термінове повідомлення до СЕС.
Змастити везикули 1-2 % розчином метиленового синього або діамантового зеленого.
Забезпечити відповідний режим, спрямований на запобігання вторинній інфекції ( провітрювання, вологе прибирання, опромінення кварцовою лампою)
Увести донорський імуноглобулін – 0,2 мг на кг маси тіла на добу внутрішньом’язово.
Застосовувати інтерферон – краплі в ніс ( по 3- 4 краплі 4-5 разів на добу)
Застосовувати противірусні препарати – ацикловір ( зовіракс), дезоксирибонуклеазу, рибавірин ( віразол) , відарабін, амантадин, реаферон, гранцикловір, віролекс.
При перших ознаках вторинної інфекції за призначенням лікаря вводити антибіотики – ампіокс, цефалізин, уназин, роцефін, еритроміцин.
За призначенням лікаря проводити симптоматичну терапію – жарознижувальні, антигістамінні, вітамінні препарати.
Специфічної профілактики не існує.
Медсестринський процес:
МЕДСЕСТРИНСЬКЕ ОБСТЕЖЕННЯ
1 СКАРГИ АНАМНЕСТИЧНІ ОБ’ЄКТИВНО
МАТЕРІ ДАННІ
Е - озноб, гарячка, - імунодефіцитний стан, - температура тіла до 38*С,
Т - загальна слабкість, - контакт з хворою - висип на шкірі,
А - висип на шкірі, дитиною. - блювання,
П - блювання, - головний біль.
- головний біль.
ПРОБЛЕМИ ПАЦІЄНТА
2 1. Гіпертермія.
Е 2. Головний біль.
Т 3. Висип на шкірі.
А 4. Блювання.
П 5. Загальна слабкість.
ВИЗНАЧЕННЯ МЕТИ МЕДСЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ
3
Е 1. Догляд та медсестринське спостереження за пацієнтом
Т 2. Виконання лікарських призначень
А 3. Навчити матір пацієнта маніпуляціям по догляду
П
4 ПЛАНУВАННЯ ОБСЯГУ МЕДСЕСТРИНСЬКИХ ВТРУЧАНЬ
Е 1. Ізоляція дитини на 9 днів від моменту появу висипу або на 5 днів від моменту
Т останніх висипань.
А 2. Годувати дитину вітамінізованою їжею, термічно , хімічно щадною.
П 3. Здійснювати догляд за шкірою.
4. Систематичний контроль за температурою тіла, ЧСС, частотою дихання, АТ.
5. Виконання лікарських призначень: противірусні препарати,
антибіотикотерапія при перших ознаках вторинної інфекції ,
десенсибілізуюча терапія, дезінтоксикаційна терапія , симптоматична
терапія.
5 ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ ТА КОРЕКЦІЯ ДОГЛЯДУ
Е 1. Зникнення інтоксикації, покращання загального стану
Т 2. Зникнення висипу на шкірі.
А 3. Корекція мед сестринських втручань можлива при різних ускладненнях: треба
П пам’ятати про ларинготрахеобронхіт, пневмонію, енцефаліт, менінгоенцефаліт,
флегмона , лімфаденіт.
Тема 2. Паротитна інфекція. Кашлюк. Паракашлюк.
1. Епідемічний паротит – гостре захворювання, яке спричинюється вірусом і характеризується гарячкою, ураженням залозистої та нервової тканини.
Етіологія.
Збудником захворювання є вірус, який належить до параміксовірусів і містить РНК.
Епідеміологія.
Джерелом інфекції є хвора людина, яка стає заразною наприкінці інкубаційного періоду і особливо в перші 3 – 5 днів захворювання. Припускають наявність вірусоносіїв. Воротами, через які інфекція потрапляє в організм, є слизові оболонки ротової порожнини, носа, глотки. Вірус потрапляє в кров і з кров’ю розноситься по організму (рання вірусемія). Збудник може уражувати різні залози : слинні, підшлункову, статеві. У залозах вірус адаптується,накопичується і знову надходить в кров, посилюючи вірусемію. Збудник може уражувати нервові клітини, кору надниркових залоз. До 9 – го дня захворювання в організмі накопичуються специфічні антитела, інфекційний процес закінчується. Механізм передачі інфекції переважно повітряно – краплинний, але можливі аліментарний та контактно – побутовий.
Сезонність епідемічного процесу
Захворювання спостерігається у вигляді спорадичних випадків та епідемічних спалахів. Відзначають сезонність наприкінці зими і навесні. Характерні підвищення захворюваності кожні 2 – 3 роки.
Клініка.
Інкубаційний період триває 11 – 23 дні. Хвороба найчастіше починається гостро, але можуть спостерігатися продромальні симптоми:
- нездужання,
- кволість,
- підвищення температури тіла,
- головний біль,
- біль у м’язах шиї
Оснонвим проявом захворювання є ураження привушних слинних залоз. Процес звичайно двобічний, але можливо й однобічне запалення. Характерні симптоми:
- підвищення температури тіла до 38 – 39*С,
- припухлість і болючість привушних слинних залоз,
- біль під час відкривання рота,
- посилення болю під час вживання кислої рідини,
- підвищене слиновиділення,
- набряк та ущільнення м’яких тканин навколо залози,
- шкіра над залозою звичайного кольору, напружена, блискуча,
- біль відчувається під час натискання позаду від мочки вуха і в ділянці соскоподібного відростка – точки Філатова,
- гіперемія і набряк слизової оболонки в ділянці гирла протоки привушної залози – симптом Міру
Крім привушних залоз можливе ураження й інших слинних залоз – підщелепних, під’язикової.Такі ураження мають відмінні симптоми:
- форма і локалізація пухлини змінені,
- больові відчуття слабші,
- зменшення секреції слини в 3 – 4 рази,
- прояви захворювання зникають пізніше.
Ураження підшлункової залози може передувати ураженню слинних залоз або виникнути одночасно. Основні симптоми:
-біль у животі, яка локалізується навколо пупка,
-біль частіше нападоподібного, іноді оперізувального характеру,
-нудота, повторне блювання
Орхіт та епідидиміт спостерігають частіше в підлітків, вони можуть розвиватися як окремо, так і одночасно. Процес частіше однобічний. Характерні симптоми:
- раптовий початок через 6 – 8 днів від початку захворювання,
- підвищення температури тіла, озноб,
- яєчко збільшується в розмірах іноді у 2 – 3 рази, стає твердим,
- шкіра над яєчком набрякає, червоніє,
- визначається болісність під час пальпації,
- можлива атрофія яєчка,
- у 10 – 15% хворих порушується сперматогенез
Ураження центральної нервової системи перебігає у вигляді серозного менінгіту, менінгоенцефаліту, невритів черепних нервів, полірадикулоневриту.Основні симптоми менінгіту:
- підвищення температури тіла,
- головний біль,
- багаторазове блювання.
- менінгеальні симптоми
Основні симптоми полірадикулоневриту:
- температура тіла нормальна або субфебрильна,
- симетричні парези або паралічі кінцівок,
- втрата чутливості окремих ділянок тіла,
- больовий синдром
Лікування.
Обов’язковій госпіталізації підлягають діти з тяжкою формою хвороби, особливо при ураженні нервової системи і яєчок. Специфічного етіотропного лікування немає. Терапія симптоматична і визначаєтьс характером і тяжкістю хвороби. У гострий період рекомендується ліжковий режим, велика кількість питва, рідка та напіврідка їжа.Для догляду за ротовою порожниною необхідно полоскати рот після їди перевареною водою, 2% розчином натрію гідрокарбонату, при ураженні слинних залоз показане сухе тепло ( солюкс, грілка, кварц, тепла пов’язка) на уражену ділянку. При гіпертермії – жарознижувальні, при панкреатиті рекомендують молочну дієту з обмеженням жирів і білків, а в разі частого блювання вдаються до внутрішньовенного крапельного введення рідини з трасилолом або контрикалом. Призначають холод на епігастральну ділянку і ферментні препарати (панкреатин). При менінгіті показана спинномозкова пункція не тільки з діагностичною метою,але як лікувальний засіб для зниження внутрішньочерепного тиску, що поліпшує стан дитини. Необхідно провести дегідратаційну терапію: 25% розчину магнію сульфату, діакарб, для дезінтоксикації крапельно вводять гемодез, альбумін, плазму,преднізолон.
Профілактика.
Хворих на паротитну інфекцію ізолюють не менше ніж на 9 днів (при клінічному одужанні). У дитячому закладі оголошується карантин на 21 день. Дезінфекція після ізоляції хворого не проводиться. Для специфічної активної профілактики паротитної інфекції використовують живу паротитну вакцину або комбіновану вакцину КПК. Імунізацію проводять і віці 12 місяців. Вакцину вводять одноразово підшкірно 0,5мл, ревакцінація у 6 років.
Медсестринський процес:
МЕДСЕСТРИНСЬКЕ ОБСТЕЖЕННЯ
1 СКАРГИ АНАМНЕСТИЧНІ ОБ’ЄКТИВНО
МАТЕРІ ДАННІ
Е - озноб, гарячка, - контакт з хворою - температура тіла до 38*С,
Т - загальна слабкість, дитиною, - набряк привушних слинних
А - біль при жуванні, - відсутність щеплення. залоз,
П - припухлість і - шкіра над залозою звичайного
болючість привушних кольору, напружена, блискуча
слинних залоз. - нудота, блювання.
- головний біль.
ПРОБЛЕМИ ПАЦІЄНТА
2 1. Гіпертермія.
Е 2. Набряк привушних слинних залоз.
Т 3. Біль при жуванні.
А 4. Головний біль.
П 5. Нудота, блювання.
ВИЗНАЧЕННЯ МЕТИ МЕДСЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ
3
Е 1. Догляд та медсестринське спостереження за пацієнтом
Т 2. Виконання лікарських призначень
А 3. Навчити матір пацієнта маніпуляціям по догляду
П
4 ПЛАНУВАННЯ ОБСЯГУ МЕДСЕСТРИНСЬКИХ ВТРУЧАНЬ
Е 1. Ізоляція дитини на 9 днів.
Т 2. Годувати дитину термічно, хімічно щадною їжею.
А 3. Здійснювати догляд за слинними залозами.
П 4. Систематичний контроль за температурою тіла.
5. Виконання лікарських призначень: дезінтоксикаційна терапія , дегідратаційна
терапія, симптоматична терапія.
5 ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ ТА КОРЕКЦІЯ ДОГЛЯДУ
Е 1. Зникнення інтоксикації, покращання загального стану
Т 2. Зникнення набряку привушних слинних залоз.
А 3. Корекція мед сестринських втручань можлива при різних ускладненнях: треба
П пам’ятати про панкреатит, орхіт та епідидиміт, серозний менінгіт,
менінгоенцефаліт, неврит черепних нервів, полірадикулоневрит.
2.Коклюш – гостре інфекційне захворювання, яке спричинюється паличкою коклюшу. Головними проявами його є кашель з поступовим розвитком нападів спазматичного характеру.
Етіологія.
Збудником коклюшу є паличка Борде – Жангу. Біологічна активність паличок проявляється токсичною, сенсибілізувальною діями, здатністю розмножуватися в епітелії дихальних шляхів. Імунологічна активність зумовлює стійкість організму при повторному зараженні.
Епідеміологія.
Джерелом інфекції є хвора дитина протягом 25 – 30 днів від початку захворювання.Зараження відбувається при безпосередньому контакті з хворою дитиною.Бактерії виділяються в середовище з краплинками слизу з носової частини глотки під час кашлю на відстань до 3 м. Носії палички коклюшу не мають значення у поширенні збудника. Має єдиний механізм передачі інфекції – повітряно – краплинний.
Клініка.
Перебіг коклюшу складається з 4 періодів:
- інкубаційний
- катаральний
- період спазматичного кашлю
- період зворотного розвитку
Інкубаційний період триває в середньому 5 – 8 днів.
Катаральний період триває 1 – 2 тижні. Початок малопомітний, з’являється легкий кашель. Пізніше з’являються скарги на сухий, більш частий кашель, нежить, субфебрильну температуру тіла. Під час об’єктивного обстеження не вдається визначити патологічних змін.
Період спазматичного кашлю продовжується 2 – 3 тижні. Головною ознакою цього періоду є типові напади спазматичного кашлю, що має характерні симптоми:
- розвивається раптово, частіше вночі,
- складається з серії кашльових поштовхів, що йдуть один за одним під час видиху,
- такі кашльові серії змінюються судомним свистячим вдихом – репризом,
- чергування кашльових серій на видиху з репризами може повторюватися від 2 – 3 до 20 разів і більше.
Після закінчення класичного нападу кашлю виділяється в’язке, тягуче харкотиння, що супроводжується блюванням. У дітей раннього віку напад закінчується підсвідомим актом сечовиділення або дефекації. Під час нападу спазматичного кашлю у дитини спостерігають такі симптоми:
- обличчя стає червоним або багрово – ціанотичним,
- шийні вени роздуваються, пульсують,
- судини очей переповнюються кров’ю, з’являються сльози,
- язик висунутий , виділяється велика кількість слини,
- може виникнути носова кровотеча або крововиливи в рогівку і кон’юнктиву ока.
Між нападами можуть зберігатися такі прояви:
- шкірні покриви бліді,
- обличчя ціанотичне, набрякле,
- повіки набряклі,
- часом виникають петехії на шиї та верхній частині тулуба,
- на вуздечці язика утворюється виразка, яка довго не загоюється.
Ці прояви пояснюються порушенням притоку крові до серця з системи верхньої порожнистої вени під час репризів, а також підвищенням венозного тиску. Під час аускультації в легенях вислуховують сухі і вологі хрипи. Перкуторно над легенями – коробковий звук.
Період зворотного розвитку продовжується від 1 до 3 тиж.Кашель втрачає типовий характер, напади виникають рідко, зникає блювання, поліпшується апетит.
Стерті форми коклюшу характеризуються короткими нападами кашлю без репризів,відсутня зміна періодів хвороби, перебіг захворювання короткий.
У дітей грудного віку і особливо перших тижнів та місяців життя перебіг коклюшу має свої особливості:
- інкубаційний та катаральний періоди скорочені,
- типові напади кашлю відсутні,
- після одного – двох кашльових поштовхів настає затримка і зупинка дихання,
- ціаноз може бути першою ознакою захворювання,
- під час зупинки дихання розвиваються судоми,
- перебіг захворювання тривалий, хвилеподібний та загрозливий тяжкими ускладненнями з боку легень і центральної нервової системи.
Ускладнення.
Основним ускладненням є пневмонія як наслідок дії збудника і приєднання вторинної інфекції, особливо у дітей раннього віку. Ураження центральної нервової системи характеризується виникненням енцефалопатії, менінгізму. Можливі пневмоторакс, емфізема легень, підшкірної клітковини і середостіння, ателектази. Напруження під час нападу спазматичного кашлю може спричинити розвиток пупкової та пахової гриж, випадання прямої кишки, носових кровотеч, крововиливів у шкіру, кон’юнктиву та в тканини головного мозку.
Лікування.
Госпіталізація хворих обов’язкова за тяжких його форм, виникнення ускладнень, а також дітей 1 – го року життя. Необхідно організувати спеціальний режим для хворих: подовжене перебування на свіжому повітрі та прогулянки (свіже повітря справляє сприятливу дію на ЦНС і зменшує напади спазматичного кашлю), відволікальні заходи. Годування має бути повноцінним і відповідати вікові дитини, кількість харчувань збільшується на 1 – 2 рази на добу. Годувати дитину можна після нападу кашлю з блюванням.
Етіотропна терапія (антибіотики) ефективна в катаральний і перші дні спазматичного періодів. Протягом 7 – 10 днів у терапевтичних дозах використовують ампіцилін, ерітроміцин, левоміцетин, гентаміцин.
Патогенетична терапія включає аеротерапію, вітамінотерапію ( А,С, групи В), десенсибілізувальні засоби.
Ранні терміни захворювання, а також кашлюк у дітей 1 – го року життя є показаннями до введення імуноглобуліну , для зменшення тяжкості та частоти нападів спазматичного кашлю використовують нейроплегіки (аміназин, седуксен, пропазин), оксигенотерапію (кисневий намет),особливо при апное. Нейроплегіки знижують збудження дихального центру, знімають бронхоспазм, поглиблюють сон.Спазмолітична терапія (еуфілін, ефедрин, но – шпа), антигістамінні препарати (супрастин, дипразин), кортикостероїди. Призначається також фізіотерапевтичне лікування: інгаляції з протеолітичними ферментами і спазмолітиками, аерозолі, електрофорез.Лікування ускладнень проводять за загальними принципами.
Профілактика.
Хворого ізолюють у стаціонарі чи вдома на 25 діб від початку захворювання. Контактні діти віком до 7 років підлягають ізоляції на 14 діб. Заключна дезінфекція в осередку інфекції не проводиться. Для специфічної активної планової профілактики використовують коклюшну вакцину (суспензія вбитих коклюшних паличок), яка входить до складу вакцини АКДП. Щеплення проводять із 3 –місячного віку по 0,5 мл препарату внутрішньом’язово тричі з інтервалом 30 днів. Ревакцинацію проводять у 18 міс.
Медсестринський процес:
МЕДСЕСТРИНСЬКЕ ОБСТЕЖЕННЯ
1 СКАРГИ АНАМНЕСТИЧНІ ОБ’ЄКТИВНО
МАТЕРІ ДАННІ
Е - субфебрільна - контакт з хворою - температура тіла субфебрильна,
Т температура, дитиною, - напад кашлю закінчується
А - нежить, - відсутність блюванням,
П - сухий кашель , щеплення. - обличчя ціанотичне,
- в’язке тягуче харкотиння.
ПРОБЛЕМИ ПАЦІЄНТА
2 1. Кашель.
Е 2. Субфебрилітет.
Т 3. Нежить.
А 4. Блювання.
П 5. В’язке, тягуче харкотиння.
ВИЗНАЧЕННЯ МЕТИ МЕДСЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ
3 1. Підготовка пацієнта та взяття матеріалу для лабораторних досліджень
Е 2. Догляд та медсестринське спостереження за пацієнтом
Т 3. Виконання лікарських призначень
А 4. Навчити матір пацієнта маніпуляціям по догляду
П
4 ПЛАНУВАННЯ ОБСЯГУ МЕДСЕСТРИНСЬКИХ ВТРУЧАНЬ
1. Ізолювати дитину на 30 днів.
Е 2. Взяття харкотиння методом кашльових пластин.
Т 3. Годувати дитину механічно, хімічно щадною їжею.
А 4. Здійснювати догляд за ротовою порожниною.
П 5. Систематичний контроль за температурою тіла, частотою дихання, АТ.
6. Виконання лікарських призначень: антибіотикотерапія , аеротерапія,
вітамінотерапія, дезінтоксикаційна терапія , спазмолітики, нейроплегики,
симптоматична терапія.
5 ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ ТА КОРЕКЦІЯ ДОГЛЯДУ
Е 1. Зникнення інтоксикації, покращання загального стану
Т 2. Зникнення кашлю.
А 3. Корекція мед сестринських втручань можлива при різних ускладненнях: треба
П пам’ятати про пневмоторакс, емфізема легень, енцефалопатії, менінгізм, пупкової
та пахової гриж, випадання прямої кишки, носових кровотеч, крововиливів у
шкіру, кон’юнктиву та в тканини головного мозку
Паракашлюк – гостре інфекційне захворювання, яке характеризується слабовираженими початковими катаральними явищами та тривалим (можливо спастичним ) кашлем.
Збудником захворювання є паличка паракашлюку, подібна до палички кашлюку, але менш токсична і вірулентна. Джерелом інфекції є хвора дитина, рідше – бактеріоносій. Шлях передачі інфекції – повітряно – краплинний. Хворіють частіше діти 2 – 10 років, інкубаційний період складає 7 – 15 днів . Перебіг переважно легкий, температура тіла не підвищується, катаральні явища – наростаючий сухий кашель та слизові виділення з носу. Спостереження і лікування дитини таке саме, як і при кашлюку. Специфічної профілактики не проводиться.
Тема 3. Кишкові інфекції.
План лекції:
1.Дизентерія
2.Ешерихіоз.
1.Дизентерія – гостра інфекційна хвороба, що спричиняється бактеріями роду шигел і характеризується ураженням слизової оболонки дистального відділу товстої кишки, загальною інтоксикацією, частою і болючою дефекацією, переймоподібним болем у животі, патологічними домішками у випорожненнях (слиз, кров та гній).
Етіологія.
Збудниками дизентерії є бактерії роду шигели. Розрізняють понад 50 серологічних різновидів. Усі види містять термолабільний О – антиген – ендотоксин. Шигели Григор’єва – Шіги виробляють нейротоксин – екзотоксин, а всі інші – цитотоксини й ентеротоксини.
Епідеміологія.
Джерелом інфекції є хворі на дизентерію і бактеріоносії. Шляхи передачі –фекально – оральний, контактно – побутовий, аліментарний, водний. Імунітет після перенесеної хвороби видовий та типоспецифичний.
Сезонність епідемічного процесу:
Підйом захворюваності характерний наприкінці літа, восени. Це пов’язано зі споживанням великої кількості овочів, фруктів, інфікуванням продуктів мухами.
Клініка.
Інкубаційний період триває від 1 до 7 днів. Виділяють гостру ( до 1 міс), затяжну ( від 1,5 до 3 міс) та хронічну форми дизентерії (понад 3 міс).За тяжкістю перебігу дизентерія буває легкою, середньої тяжкості і тяжка. Виділяють атипову форму дизентерії: стерта або диспептична та безсимптомна.
Типова форма хвороби починається гостро, раптово. Основні симптоми: загальна інтоксикація та кишкові розлади. Температура тіла помірно підвищується до 38 – 39*С, нудота, одноразове чи повторне блювання. Діти неспокійні, скаржаться на біль у животі. Випорожнення часті, кал рідкий, зеленуватий із домішками слизу різної кількості, іноді крові. Наприкінці 1- ї доби розвиваються симптоми спастичного коліту: біль у лівій половині живота інтенсивний, частота випорожнень зростає до кількох десятків разів на добу. Часто перед кожним позивом до випорожнень унаслідок спазму зовнішнього сфінктера заднього прохода виникають тенезми
(несправжні болючі позиви надефекацію). Тенезми бувають дуже частими, що призводить до випадіння слизової оболонки прямої кишки. Частіше виявляється податливість заднього проходу , парез зовнішнього сфінктера та зіяння проходу, з якого невпинно виділяється слизо – гнійно – кров’янистий кишковий вміст. Випорожнення втрачають каловий характер, стають більш мізерними, нагадують грудочку слизу, змішаного з кров’ю ( так званий ректальний плювок). У першу 3 дні хвороби клінічні симптоми найбільш виражені. Хворі змучені, лежать зігнувшись. Загальний стан тяжкий. Шкіра суха, бліда, тургор знижений. Язик сухий, може бути вкритий брудним нальотом. Тони серця ослаблені, спостерігається артеріальна гіпотензія. Під час пальпації живота спостерігається біль у його лівій половині. Сигмовидна кишка розтягнута, бурчить. Печінка та селезінка збільшені.
Розрізняють колітний і інтоксикаційний синдроми.
Ознаки колітного синдрому:
Стул частий , скудний. Наявність слизу в випорожненнях, кров у вигляді прожилок, переймоподібний біль в животі.Щільна при пальпації сигмовидна кишка.
Ознаки інтоксикаційного синдрому:
Помірне підвищення температури тіла, головний біль, нездужання, знижений апетит.
При тяжкій токсичній формі дизентерії може відмічатись нейротоксикоз:
очі запалі, погляд неспрямований, порушення свідомості, судоми. Температура фебрільна з 1- го дня, тургор тканин знижен, язик сухий, обкладен нальотом, з боку серцево – судинної системи: малий і частий пульс, знижений АТ, ціаноз, глухість тонів, токсичне дихання (часте і глибоке).
Особливості перебігу у дітей раннього віку
1.Колітний синдром виражен мало.
2.Випорожнення мають характер диспептичних.
3.Тенезми відсутні – їх еквівалентами є почервоніння обличчя та крик під час дефекації.
4.Анус піддатливий, зіяння його не спостерігається.
5.Паралельно з явищами кишкового токсикозу розвиваються зневоднення та гемодинамічні розлади.
6.Часто спостерігається загальна інтоксикація.
Ускладнення.
Випадіння слизової оболонки прямої кишки, кишкові кровотечі, перфорація кишкових виразок і розвиток перитониту, інвагінація, тріщини та ерозії заднього проходу.
Приєднанням вторинної інфекції зумовлені – отит, пневмонія, інфекція сечовивідних шляхів, стоматит, кишковий дисбактеріоз.
Діагностика
Проводиться на підставі даних клінічних прояв хвороби, епіданамнезу,бакпосів калу на живильні середовища, ректороманоскопія, копрологічне дослідження
Лікування.
Повинно бути індивідуальним, етапним і комплексним, проводиться в інфекційному відділенні.
Дієтотерапію призначають залежно від тяжкості хвороби, наявності токсикозу і дисфункції кишечника. Необхідно зменшити обсяг харчування на 15 - 50%, їжа має бути протертою, виключаються овочі і фрукти, дають пити доволі рідини.Тривалість повернення до дієти залежить від тяжкості процесу і ступені вгодованості дитини.Чим тяжче процес, тим більше тривалість обмежень раціону. Чим більше ступень вгодованості дитини, тим менше тривалість обмежень раціону. Недостатній обсяг харчування поповнюється за рахунок рідини, що застосовується для оральної регідратації („ораліт”, „оразол”, „регідрон”, „глюкосолан”).Їжа не повинна подразнювати ШКТ, сприяти зменшенню запального характеру процесу і знижувати гнилостні процеси (кисле молоко, кефір, відвар рисовий, киселі, протерті печені яблука, банани, моркв’яне питво).
Антибіотикотерапія:
Цефтріаксон, амікацин, левоміцетін, офлоксацин.
Застосовують препарати нітрофуранового ряду: ніфуроксазид, фурадонін, ентерофуріл.
Еубіотики – бактисубтил, лакто- та біфідобактерин, хілак – форте, лінекс.
Зв’язування та виведення токсину з кишечника досягають шляхом застосування ентеросорбції препаратами целюлози (поліфепан,реабан), активованого вугілля, білигніну, цитопротекторів (смекта, полісорб), ентесосгель.
З метою компенсації ферментної недостатності травного тракту призначають протеолітичні ферменти – панкреатин, мезим – форте, фестал, ораза.
Імунотропні препарати – лізоцим, прополіс, елеутерокок, ехінацея.
Дезінтоксикаційна терапія – пероральна регідратація, в/в крапельне введення розчинів 10% альбуміну, поліглюкін, реополіглюкін, гемодез, розчин Рінгера. Відновлення водно-електролітного обміну в залежності від втраченої маси (ступеня ексикозу).
Якщо дитина втратила до 5% маси – 1 ступень- необхідно 150 – 170 мл/кг,
Якщо дитина втратила до 10% маси – 2 ступень – необхідно 180 – 200 мл/кг,
Якщо дитина втратила 10% і більше – 3 ступень – необхідно 220 мл/кг.
Гормонотерапія – преднізолон, трасилол, контрикал, гепарин
Діуретики (маніт, фуросемід, лазикс, еуфілін) – при нейротоксикозі
Для боротьби з судомним синдромом використовують аміназин, димедрол, натрію оксибутират, гексенал, дроперидол.
При парезі кишок – прозерин, натрію хлорид, вітамінотерапія.
Медсестринський процес:
МЕДСЕСТРИНСЬКЕ ОБСТЕЖЕННЯ
1 СКАРГИ АНАМНЕСТИЧНІ ОБ’ЄКТИВНО
МАТЕРІ ДАННІ
Е - озноб, гарячка, - контакт з хворою - температура тіла до 38*С,
Т - загальна слабкість, дитиною, - пронос,
А - пронос , - недотримання правил - блювання,
П - блювання, особистої гігієни. - тенезми,
- біль в животі. - біль в животі
- зневоднення,
- нейротоксикоз.
ПРОБЛЕМИ ПАЦІЄНТА
2 1. Гіпертермія.
Е 2. Блювання.
Т 3. Пронос .
А 4. Зневоднення.
П 5. Біль в животі.
ВИЗНАЧЕННЯ МЕТИ МЕДСЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ
3 1. Підготовка пацієнта та взяття матеріалу для лабораторних досліджень
Е 2. Догляд та медсестринське спостереження за пацієнтом
Т 3. Виконання лікарських призначень
А 4. Навчити матір пацієнта маніпуляціям по догляду
П
4 ПЛАНУВАННЯ ОБСЯГУ МЕДСЕСТРИНСЬКИХ ВТРУЧАНЬ
1. Ізоляція дитини до негативного бак дослідження калу.
Е 1. Взяття калу на бактеріологічне дослідження.
Т 2. Дотримуватись водно – чайної дієти.
А 3. Здійснювати догляд за дитиною під час блювання.
П 4. Систематичний контроль за температурою тіла, характером стільця.
5. Виконання лікарських призначень: антибіотикотерапія , біопрепарати,
дезінтоксикаційна терапія в/в крапельно, дегідратаційна терапія,
вітамінотерапія, гормонотерапія, симптоматична терапія.
5 ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ ТА КОРЕКЦІЯ ДОГЛЯДУ
Е 1. Зникнення інтоксикації, покращання загального стану
Т 2. Нормалізація температури тіла, характеру стільця.
А 3. Корекція медсестринських втручань можлива при різних ускладненнях.
П
2.Ешерихіоз – гостре кишкове захворювання у дітей раннього віку, яке спричинюється ентеропатогенними штамами кишкової палички і характеризується загальною інтоксикацією та зневодненням на фоні стійких диспепсичних розладів у вигляді блювання та проносу.
У дітей до року захворювання має назву – коліентерит, у дітей старшого віку – ешерихіоз.
Етіологія.
Збудником захворювання є ешерихії, джерелом інфекції є хворий та бактеріоносій. Шляхи зараження: екзогенний – контактний та харчовий, ендогенний – посилене розмноження палички в товстому кишечнику, аутоінфікування ії до тонкого кишечника
Клініка.
Залежить від віку дитини, зрілості імунологічної системи, стану преморбідного фону
У дітей раннього віку інкубаційний період триває близько 5 – 8 днів. Захворювання починається гостро з підвищення температури тіла, появи більш або меншвираженої інтоксикації , почастішання випорожнень. За характером випорожнення водянисті, жовтого або оранжевого кольору, з домішками невеликої кількості прозорого слизу. Калових мас в випорожненнях мало, на пелюшці відмічається велика водяниста пляма. Усі клінічні сиптоми посилюються і стають максимально вираженими вже на 5 – 7 день захворювання. Стан важкий, значні симптоми токсикозу і ексикозу. Постійним симптомом є метеоризм. Під час зовнішнього огляду риси обличчя загострені, шкірні покриви бліді,тургор тканин знижений, живіт помірно здутий, м’який, бурчання за ходом тонкої кишки.Показниками особливої тяжкості в дітей раннього віку є нейротоксикоз і токсикоз з дегідратацією.Залежно від типу дегідратації розрізняють ізотонічний, соледефіцитний, вододефіцитний типи зневоднення.
Ізотонічний тип зневоднення розвивається внаслідок пропорційної втрати води та електролитів. Клінічно такий тип зневоднення проявляється загальною млявістю, сонливістю. Шкірні покриви і слизові оболонки сухі, тургор тканин знижений , діурез зменшений.
Соледефіцитне зневоднення виникає в дітей з тривалою дисфункцією кишечника, особливо внаслідок лікування кортикостероїдами і проведення неадекватної інфузійної терапії. Клінічно проявляється тяжким станом дитини аж до розвитку коми. Шкіра дрябла, бліда з мормуровим відтінком, тонус м’язів знижений, дихання рідке, АТ низький.
Вододефіцитне зневоднення проявляється значною спрагою, неспокоєм, збудженням. Шкірні покриви та слизові оболонки сухі. Тонус м’язів помірно знижений, дихання часте, діурез незначно зменшений.
КЛІНІЧНА ОЦІНКА ТЯЖКОСТІ ЕКСИКОЗУ В ДІТЕЙ
|
СИМПТОМИ
|
1 СТУПЕНЬ
5%
|
2 СТУПЕНЬ
ДО 10%
|
3 СТУПЕНЬ БІЛЬШЕ 10%
|
|
Стан ЦНС
|
Без змін
|
В’ялість, рідко збудження
|
Різка в’ялість,
непритомність,
судоми
|
|
Гемодинаміка, ЧСС
|
Незначна тахікардія
|
Тахікардія
|
Тахікардія аж до ембріокардії
|
|
Периферичний кровообіг
|
Не змінений
|
Легкий акроціаноз
|
Ціаноз, „мормуровість” шкіри
|
|
Тони серця
|
Гучні
|
Незначно послаблені
|
Значно ослаблені
|
|
АТ
|
Нормальний або підвищений
|
Підвищений
|
Знижений
|
|
Дихання
|
Не змінено
|
Незначна задишка
|
Виражена задишка, Куссмауля
|
|
Шкіра
|
Не змінена
|
Дрябла
|
Суха, береться в складки
|
|
Слизові
|
Вологі, злегка сухі, суховаті
|
Сухі
|
Сухі, можливе висихання рогівки
|
|
Тургор тканин
|
У нормі
|
Знижений
|
Значно знижений
|
|
Спрага
|
Помірна
|
Різко виражена
|
Відсутня
|
|
Голос
|
Звичайний
|
Звичайний
|
Сиплий до афонії
|
|
Діурез
|
Помірно знижений
|
Різко знижений
|
Різко знижений
|
Лікування.
Загальні принципи такі самі, як і при дизентерії. Госпіталізація в інфекційне відділення.
Антибактеріальні препарати – бісептол, левоміцетин, цепорин, карбеніцилін, гентаміцин.
Біопрепарати – біфідумбактерін, колібактерін, лактобактерин, аципол, біфацид.
Регідратаційна терапія – глюкосолан, регідрон – перорально.
Інфузійна терапія – колоїдні розчини – гемодез, реополіглюкін, альбумін, плазма
Серцево – судинні
Медсестринський процес:
МЕДСЕСТРИНСЬКЕ ОБСТЕЖЕННЯ
1 СКАРГИ АНАМНЕСТИЧНІ ОБ’ЄКТИВНО
МАТЕРІ ДАННІ
Е - озноб, гарячка, - контакт з хворим, - температура тіла до 38*С,
Т - загальна слабкість, -недотримання правил - метеоризм,
А - пронос , особистої гігієни. - рідкий стул,
П - блювання, - зневоднення,
- нейротоксикоз.
ПРОБЛЕМИ ПАЦІЄНТА
2 1. Гіпертермія.
Е 2. Блювання.
Т 3. Нудота.
А 4. Гіпертермія.
П 5. Зневоднення.
ВИЗНАЧЕННЯ МЕТИ МЕДСЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ
3 1. Підготовка пацієнта та взяття матеріалу для лабораторних досліджень
Е 2. Догляд та медсестринське спостереження за пацієнтом
Т 3. Виконання лікарських призначень
А 4. Навчити матір пацієнта маніпуляціям по догляду
П
4 ПЛАНУВАННЯ ОБСЯГУ МЕДСЕСТРИНСЬКИХ ВТРУЧАНЬ
1. Ізоляція дитини до зникнення клінічних симптомів.
Е 2. Взяття калу на бактеріологічне дослідження.
Т 3. Дотримання водно – чайної паузи.
А 4. Здійснювати догляд за дитиною під час блювання.
П 5. Систематичний контроль за температурою тіла, частотою випорожнень.
6. Виконання лікарських призначень: антибіотикотерапія , біопрепарати,
дезінтоксикаційна терапія , регідратаційна терапія , інфузійна терапія,
симптоматична терапія.
5 ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ ТА КОРЕКЦІЯ ДОГЛЯДУ
Е 1. Зникнення інтоксикації, покращання загального стану
Т 2. Нормалізація температури тіла , характеру стільця.
А 3. Корекція медсестринських втручань можлива при різних ускладненнях.
П
Тема 4. Вірусний гепатит. Поліомієліт. ВІЛ-інфекція/СНІД.
1. Вірусний гепатит - це інфекційне захворювання, пов'язане з ураженням печінки та розладом обміну речовин, і яке спричиняється вірусами А,В,С,Д,Е і має ентеральний та парентеральний шляхи передачі.
Вірусний гепатит А - гостре інфекційне захворювання, що характеризується незначними проявами інтоксикації, порушенням функції печінки, що швидко минають та доброякісним прогнозом.
Етіологія.
Збудником захворювання є вірус гепатиту А, РНК – вміщуючий.
Епідеміологія.
Джерелом інфекції є хвора людина, значну небезпеку являють стерті, інапарантні та безжовтяничні форми хвороби. Вірус міститься в фекаліях, сечі, крові. Найбільша контагіозність спостерігається в переджовтяничний період. Шлях передачі – контактно – побутовий. Імунітет стійкий, найбільша захворюваність реєструється в осінньо – зимовий період. Діти 1 – го року життя хворіють рідко.
Клініка.
Інкубаційний період триває 10 – 45 днів, клінічні прояви хвороби відсутні, з крові можна виділити вірус.
Продромальний ( переджовтяничний) період : захворювання починається гостро, температура тіла підвищується до 38 – 39*С, з’являються симптоми інтоксикації: слабкість, головний біль, нудота, блювання, нездужання. Іноді відмічається тупий, гострий чи нападоподібний біль у животі, тяжкість у правому підребер’ї, незначні катаральні явища. Можливі диспепсичні розлади (пронос або закреп).Симптоми інтоксикації зникають через 1 - 2 дні, зберігаються анорексія, нудота. Під час об’єктивного обстеження можуть з’являтися збільшення печінки, її чутливість та болючість під час пальпації. Наприкінці переджовтяничного періоду з’являєтьсяпотемніння сечі та знебарвлення калу (ахолія), а також жовтяниця склер, слизових оболонок ротової порожнини. За наявності клінічних ознак можна виділити диспепсичний, астено – вегетативний, катаральний та змішаний варіанти продромального періоду. Загальна тривалість переджовтяничного періоду 3 – 5 днів.
Жовтяничний період – світло – жовтий чи інтенсивно – жовтий колір шкіри виникає на 3 - 5 день клінічних проявів хвороби, при цьому загальний стан значно поліпшується, інтоксикація зникає. За жовтяницею склер та слизових оболонок швидко настає жовтяниця шкіри обличчя, тулуба, кінцівок. Жовтяниця наростає 2 – 3 дні і триває 10 – 12 днів, частіше виражена помірно. У цей час печінка максимально збільшується ( на 1 – 2 -5 см виступає з – під реберного краю), край її щільний, гладенький, больові відчуття незначні (виникають унаслідок розтягнення глісонової капсули).Нерідко збільшується селезінка. Кал ахолічний, сеча темна. Виявляють також порушення функції серцево – судинної системи (брадикардія, зниження артеріального тиску, ослаблення тонів серця, систолічний шум, короткочасні екстрасистоли). Перші 7 – 10 днів клінічні симптоми наростають до максимального рівня з подальшим поступовим їх зниженням: поліпшується апетит, збільшується діурез, шкіра світлішає, зменшується печінка. Період спаду клінічних проявів триває 7 – 10 днів.
Період реконвалесценції (репаративний, післяжовтяничний) – скарг у дітей немає,самопочуття добре, іноді зберігається збільшення печінки, поступово відновлюється її функціональний стан. Можуть зберігатися швидка втомлюваність, зниження пам’яті, астено – вегетативні порушення. Тривалість періоду 2 – 3 міс.
Лікування.
Основним у лікуванні ВГА є базова терапія – комплекс заходів, спрямованих на створення найбільш сприятливих умов для функціонування печінки.Постільний режим незалежно від загального стану і тяжкості хвороби. Дієтотерапія – чим тяжче форма, тим більше обмежень.Щоденно сир + мед – припиняє жирову інфільтрацію печінки. Водні удари – натще випивати біля 1 – 1,5 л води. Співвідношення білків, жирів, вуглеводів відповідає вікові. У разі тяжкого перебігу сахарно-фруктова дієта. У разі тяжкого перебігу в/в краплинно вводять гемодез, реополіглюкін, глюкози 10% розчин для дезінтоксикації.
Хворих на вірусний гепатит А виписують із стаціонару на 21 – й день від початку жовтяниці за відсутності симптомів інтоксикації, в разі зникнення жовтяниці, зменшення печінки, нормального рівня білірубіну в сироватці, значного зниження активності ферментів.
Медсестринський процес:
МЕДСЕСТРИНСЬКЕ ОБСТЕЖЕННЯ
1 СКАРГИ АНАМНЕСТИЧНІ ОБ’ЄКТИВНО
МАТЕРІ ДАННІ
Е - субфебрильна температура, - контакт з хворими - температура тіла до 38*С,
Т - загальна слабкість, дітьми, - сеча темного кольору,
А - біль в животі, - недотримання правил - ахолічний кал,
П - блювання, особистої гігієни. - іктеричність склер,
- зниження апетиту. – жовтяниця шкіри.
ПРОБЛЕМИ ПАЦІЄНТА
2 1. Гіпертермія.
Е 2. Блювання.
Т 3. Біль в животі.
А 4. Зниження апетиту.
П 5. Жовтяниця шкіри.
ВИЗНАЧЕННЯ МЕТИ МЕДСЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ
3 1. Підготовка пацієнта та взяття матеріалу для лабораторних досліджень
Е 2. Догляд та медсестринське спостереження за пацієнтом
Т 3. Виконання лікарських призначень
А 4. Навчити матір пацієнта маніпуляціям по догляду
П
4 ПЛАНУВАННЯ ОБСЯГУ МЕДСЕСТРИНСЬКИХ ВТРУЧАНЬ
1. Ізоляція дитини в інфекційне відділення на 21 день або 45 днів.
Е 2. Взяття крові на біохімічний аналіз.
Т 3. Годувати дитину відповідно дієті.
А 4. Здійснювати догляд за дитиною під час блювання.
П 5. Систематичний контроль за температурою тіла, кольором шкіри, характером
стільця.
6. Виконання лікарських призначень: вітамінотерапія, жовчогінні препарати,
дезінтоксикаційна терапія , ентеросорбенти, гепатопротектори,
симптоматична терапія.
5 ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ ТА КОРЕКЦІЯ ДОГЛЯДУ
Е 1. Зникнення інтоксикації, покращання загального стану
Т 2. Відновлення апетиту, зникнення жовтяниці.
А 3. Корекція мед сестринських втручань можлива при різних ускладненнях.
П
Вірусний гепатит В – гостре або хронічне захворювання, що нерідко дає дуже тяжкі та злоякісні форми, характеризується повільним розвитком, тривалим перебігом та можливим переходом у хронічний гепатит, цироз печінки.
Етіологія.
Вірус гепатиту В спочатку мав назву ”австралійський” антиген, пізніше стала відома його частка –„частка Дейна”. HBsAg.
Епідеміологія.
Джерелом інфекції є хворі на гострий та хронічний гепатит, а також так звані здорові носії антигену вірусу гепатитуВ. Вірус гепатиту В з’являється в крові хворого задовго до появи клінічних симптомів та виявляється протягом усього гострого періоду захворювання та реконвалесценції. Вірус міститься також у слині, сечі, у фекаліях він не виявляється.Шлях передачі вірусу – парентеральний, трансплацентарний. Після ВГВ формується стійкий імунітет.
Клініка.
Інкубаційний період триває 6 – 26 тижнів. Захворювання розвивається поступово:слабкість, в’ялість,хворі швидко втомлюються, знижується працездатність, втрачається апетит, іноді підвищується температура тіла. Нерідко такі симптоми проявляються слабко, і початок хвороби характеризується темною сечею та жовтяницею.У дітей 1 – го року продромальний період скорочується до 5 – 7днів. З появою жовтяниці симптоми інтоксикації не зменшуються : нудота, блювання, підвищення температури тіла, важкість та біль в епігастральній ділянці та правому підребер’ї. Жовтяниця наростає поступово протягом 5 – 7 днів від світло – жовтого до канаркового та інтенсивно – жовтого кольору. Інтенсивність жовтяниці може не відповідати тяжкості хвороби, особливо в дітей 1 – го року, коли жовтяниця буває менш інтенсивною, ніж у дітей старшого віку при однаковому рівню білірубіну. Найвищим ступенем тяжкості у дітей 1 – го року життя є злоякісна форма – гепатодистрофія, яка виникає за умови розвитку дифузного масивного некрозу печінки.
Лікування.
Дієта відповідає при вірусному гепатиту А.
Використовуються препарати інтерферону для в/в введення. У разі тяжкого перебігу в/в краплинно вводять гемодез, реополіглюкін, глюкози 10% розчин для дезінтоксикації. Затяжна форма хвороби потребує проведення курсу лікування есенціале, легалоном.
Медсестринський процес:
МЕДСЕСТРИНСЬКЕ ОБСТЕЖЕННЯ
1 СКАРГИ АНАМНЕСТИЧНІ ОБ’ЄКТИВНО
МАТЕРІ ДАННІ
Е - озноб, гарячка, - проведені ін’єкції, - температура тіла до 38*С,
Т - загальна слабкість, переливання крові. - жовтяниця шкіри,
А - нудота, - ахолічний кал,
П - блювання, - гепатоспленомегалія,
- анорексія, - сеча темного кольору.
- свербіння шкіри,
- висипи на шкірі.
ПРОБЛЕМИ ПАЦІЄНТА
2 1. Жовтяниця шкіри .
Е 2. Блювання.
Т 3. Гіпертермія.
А 4. Анорексія.
П 5. Свербіння шкіри.
ВИЗНАЧЕННЯ МЕТИ МЕДСЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ
3 1. Підготовка пацієнта та взяття матеріалу для лабораторних досліджень
Е 2. Догляд та медсестринське спостереження за пацієнтом
Т 3. Виконання лікарських призначень
А 4. Навчити матір пацієнта маніпуляціям по догляду
П
4 ПЛАНУВАННЯ ОБСЯГУ МЕДСЕСТРИНСЬКИХ ВТРУЧАНЬ
1. Ізоляція дитини в інфекційне відділення на 21 день або на 45 днів.
Е 1. Взяття крові на біохімічний аналіз.
Т 2. Годувати дитину відповідно дієті.
А 3. Здійснювати догляд за дитиною під час блювання.
П 4. Систематичний контроль за температурою тіла, кольором шкіри.
5. Виконання лікарських призначень: вітамінотерапія, ентеросорбенти,
гормонотерапія, дезінтоксикаційна терапія, препарати інтерферону,
симптоматична терапія.
5 ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ ТА КОРЕКЦІЯ ДОГЛЯДУ
Е 1. Зникнення інтоксикації, покращання загального стану
Т 2. Відновлення кольору шкіри, покращання апетиту
А 3. Корекція мед сестринських втручань можлива при різних ускладненнях.
П
Вірусний гепатит С – гостре інфекційне захворювання, пов’язане з вірусом, який передається парентеральним шляхом, клінічно нагадує вірусний гепатит В
Вірусний гепатит Е – гостре інфекційне захворювання пов’язане з вірусом, який передається водним шляхом, характеризується епідемічним поширенням, нерідко тяжким перебігом.
Вірусний гепатит Д - гостре або хронічне ураження печінки, пов’язане з дефектним вірусом без оболонки, що містить РНК і який для свого існування потребує вірус гепатиту В.
2.Поліомієліт – гостре інфекційне захворювання, яке характеризується загальнотоксичними проявами та ураженнями ЦНС по типу млявих периферичнихпаралічів.
Етіологія.
Збудник гострого поліомієліту – це вірус, який відноситься до групи пікорновірусів. Розрізняють 3 типи вірусів поліомієліту – 1 тип ( штам Брунгильд), 2 тип (штам Лансінг), 3 тип (штам Леон).
Епідеміологія.
Джерелом інфекціїє хворіна поліомієліт або вірусоносії. Вірус виділяється зі слизом із носогорла ( до 2 тиж) та з калом (до 1,5 міс). Максимальне виділення вірусу відмічається в перші 2 тиж.Основні шляхи передачі інфекції – фекально – оральний та повітряно – краплинний.Хворіють на поліомієліт переважно діти віком до 7 років, діти перших місяців життя хворіють рідко, що пов’язано з трансплацентарним імунітетом. Після перенесеного захворювання залишається стійкий імунітет.
Клініка.
Інкубаційний період триває від 5 до 26 днів. Клінічна картина поліморфна. Виділяють форми без ураження нервової системи і з ураженням нервової системи. Серед форм з ураженням нервової системи є непаралітичний поліомієліт (менінгеальна форма) та паралітичний поліомієліт (спінальна, бульбарна, понтинна, енцефалітична форми).
У клінічній картині паралітичної форми розрізняють кілька періодів: препаралітичний, паралітичний, відновний та резидуальний. Захворювання починається гостро, з підвищення температури до 38 – 39*С та появи симптомів інтоксикації (головний біль, блювання, порушення сну) і катаральних явищ (кашель, чхання, нежить).Нерідко буває біль в животі, шлунково – кишкові (пронос або закреп) та вегетативні розлади: потіння, зниження АТ, прискорення пульсу, червоний дермографізм.З’являється біль в руках, ногах, у хребті, особливо в разі бажання сісти. Хворий набуває вимушеного положення – симптом триніжка (дитина не може сидіти, не підпираючись руками позаду сідниць), симптом поцілунку колін ( не може доторкнутися губами до коліна). Об’єктивно: наявність симптомів Брудзинського, Ласега, рефлекси знижені, м’язові спазми, тонічні або клонічні судоми, рухове порушення.Через кілька днів після появи паралічів починається відновний період поліомієліту. Раніше і найшвидше відновлюється діяльність тих м’язів і кінцівок, які були уражені пізніше. В уражених м’язах довго виявляються знижений тонус, арефлексія, атрофія. Уражена кінцівка відстає в рості, зв’язковий апарат суглобів втрачає свій тонус, суглобові хрящі атрофуються, що сприяє частковим вивихам. У стадії залишкових явищ нерідко спостерігаються кіфоз, лордоз, сколіоз, грижі черевної стінки, клишоногість .
Серед непаралітичних форм виділяють інапарантну ( без клінічних проявів, з ростом титру антитіл), абортивну (температура, млявість, головний біль, катаральні явища, біль у животі, потіння. Гіперестезія, іноді гіпотонія та зниження рефлексів у кінцівках), менінгеальну (клінічна картина серозного менінгіту).
Лікування.
Усі хворі на поліомієліт направляються на госпіталізацію до інфекційної лікарні. Хворому необхідно забезпечити спокій (він повинен лежати).Велике значення має ранній і правильно організований профілактичний ортопедичний режим. У гострий період рекомендуються теплові процедури (гарячі укутування, озокерит, парафінові аплікації), суворо дозований масаж уражених м’язів.Внутрішньом’язово вводиться гама – глобулін, для зменшення внутрішньочерепного тиску – в/в введення глюкози, діуретиків, уротропіну та проведення люмбальної пункції. Для боротьби з болем застосовують анальгін, броміди. З 3 – 4 го тижня призначаютьпрозерин, дибазол,галантамін. Усі препарати вводяться одночасно або послідовно, в комплексі з фізіотерапією, масажем, гімнастикою та ортопедичним лікуванням(гіпсові пов’язки, шини) .У резидуальний період показано санаторно – курортне лікування (Євпаторія).
Профілактика.
Госпіталізація хворого обов’язкова, ізоляція – на 21 день від початку хвороби. На контактних накладається карантин на 20 днів.Найбільше значення в профілактиці поліомієліту має вакцинація (специфічна активна профілактика).Поліомієлітна жива ослаблена вакцина Себіна (ЖВС) вводиться з 3 місяців триразово з інтервалом 1 міс.Вакцина вводиться перорально (краплями) одночасно з вакциною АКДП. Ревакцинацію проводять на 2 –му і 3-му році життя одноразово, в подальшому – одноразово в 6 і 14років.
3. СНІД - інфекційне захворювання, що спричинюється лімфотропними ретровірусами, які уражають тимусзалежний ланцюжок імунної системи, при цьому організм стає сприйнятливим до вторинної інфекції та злоякісних пухлин.
Етіологія.
Збудником СНІДу є вірус – вірус імунодефіциту людини.
Потрапивши в організм людини, вірус СНІДу з’єднується з рецепторами макрофага і останній переносить вірус у лімфовузли, де він зустрічається з Т – хелперами, на поверхні яких є такі самі специфічні рецептори. Вірус потрапляє в Т – хелпери і уражає їх. Т- хелпери перестають пізнавати чужорідні антигени. Т –хелпери не тільки не інактивують вірус, але й починають працювати на нього, відбувається розмноження віріонів (часток вірусу).Віріони вражають нові Т – клітини, у людини втрачається захист від будь – якої інфекції. Синдром набутого імунодефіциту – це специфічна форма імунної недостатності, яка характеризується епідемічним поширенням.
Епідеміологія.
Джерелом інфекції є хвора наСНІД людина та вірусоносій, тобто ВІЛ –інфікований без проявів хвороби. Вірус виділяється з біосубстратів, а саме: крові, слини, сперми, слизу піхви, грудного молока, сльозової рідини, секрету потових залоз, спинномозкової рідини. Найбільшу епідеміологічну загрозу становлять кров, сперма та слиз із піхви. Механізми передачі інфекції – парентеральний, статевий, вертикальний (від матері до плода), горизонтальний (через грудне молоко), інтранатальний (трансплацентарний).
Клініка.
Клінічні прояви педіатричного СНІДу включають дефекти клітинного імунітету, наявність одного зі специфічних захворювань, яким проявляється ВІЛ – інфікованість, прояви бактеріальних інфекцій тривалістю понад 2 роки, енцефалопатії, синдром виснаження.
Головними клінічними синдромами у дітей є такі:
- природжений дисморфний синдром,
- клінічні прояви бактеріальних інфекцій, які зустрічаються з високою частотою,
- клінічні прояви опортуністичних інфекцій, які зустрічаються з набагато меншою частотою,
- злоякісні пухлини, що рідко проявляють себе.
Клінічні симптоми у дітей, які інфіковані парентерально, проявляються дуже рано і мають важкий перебіг. У разі вертикального зараження плода інкубаційний період становить до 12 міс. Для інфікування дітей парентеральним шляхом характерним є більш тривалий інкубаційний період, що становить до 41 міс. Однак після інфікування дітей під час гемотрансфузій інкубаційний період може бути дуже коротким – від 2 до 4 тиж.
Після інкубаційного періоду з’являються перші прояви ВІЛ у дітей, а саме:
- гарячка, що триває 2 – 3 тиж,
- збільшення периферийних лімфовузлів ,
- гепато- і спленомегалія,
- прояви ангіни, яка нагадує мононуклеозний комплекс,
- підвищена пітливість,
- апатія, втомлюваність,
- короподібна висипка на шкірі,
- у периферійній крові – лейкопенія, яка триває 2 – 4 тиж.
Після перших клінічних проявів починається тривалий схований період. Клініка розгорнутого СНІДу в дітей проявляється різними симптомокомплексами прогресуючих захворювань, залежно від віку дитини. Проявляється органна патологія такими симптомами:
- серцева недостатність,
- гіпертонія та ділатація серця, перикардит,
- тромбоз вінцевих судин,
- нефротичний синдром,
- ниркова недостатність,
- печінкова недостатність
Лікування.
Етіотропна (антивірусна) терапія – інгібітори зворотної транскриптази: азотимідин (АЗТ), азотимідин або зидовудин, рибавірин, ацикловір, ставудин, анкаміцин, сурамін, які дозволяють загальмувати розвиток хвороби (знижують інтенсивність розмноження вірусу).Імуномодуляційна терапія (відновлення імунітету) – інтерлейкін – 2, Т – активін, гама – інтерферон. Імунозамісна терапія – пересадження кісткового мозку, введення зрілих лімфоцитів, гама – глобулін внутрішньовенно. Важливим є ранне лікування опортуністичних інфекцій: антибіотики, протигрибкові та противірусні препарати. Симптоматичну, патогенетичну терапію призначають за індивідуальними потребами кожного хворого.
Медсестринський процес:
МЕДСЕСТРИНСЬКЕ ОБСТЕЖЕННЯ
1 СКАРГИ АНАМНЕСТИЧНІ ОБ’ЄКТИВНО
МАТЕРІ ДАННІ
Е - озноб, гарячка, - захворюваність на - температура тіла до 38*,
Т - підвищена пітливість, СНІД матері, - збільшення лімфовузлів,
А - апатія, втомлюваність - проведення - висип на шкірі ,
П - відсутність апетиту гемотрансфузій . - гепатоспленомегалія,
ПРОБЛЕМИ ПАЦІЄНТА
2 1. Гіпертермія.
Е 2. Анорексія.
Т 3. Збільшення лімфовузлів.
А 4. Висип на шкірі.
П 5. Гепатоспленомегалія.
ВИЗНАЧЕННЯ МЕТИ МЕДСЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ
3 1. Підготовка пацієнта та взяття матеріалу для лабораторних досліджень
Е 2. Догляд та медсестринське спостереження за пацієнтом
Т 3. Виконання лікарських призначень
А 4. Навчити матір пацієнта маніпуляціям по догляду
П
4 ПЛАНУВАННЯ ОБСЯГУ МЕДСЕСТРИНСЬКИХ ВТРУЧАНЬ
Е 1. Взяття крові на СНІД.
Т 2. Годувати дитину вітамінізованою їжею.
А 3. Здійснювати догляд за шкірою, ротовою порожниною.
П 4. Систематичний контроль за температурою тіла, ЧСС, частотою дихання, АТ.
5. Виконання лікарських призначень: антивірусна терапія , імунозамісна терапія,
імуномодуляційна терапія , симптоматична терапія.
5 ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ ТА КОРЕКЦІЯ ДОГЛЯДУ
Е 1. Зникнення інтоксикації, покращання загального стану.
Т 2. Корекція медсестринських втручань можлива при різних ускладненнях.
А
П
Тема 5.Невідкладна допомога на догоспітальному етапі та в стаціонарі. Охорона праці в галузі.
Анафілактичний шок
Шифр МКХ 10 – Т 78.2
Анафілактичний шок є перерозподільним типом шоку и має розвиток у дітей с несприятливим алергічним анамнезом та атопічними захворюваннями и визначається як збочена імунна реакція швидкого типу.
Діагностичні критерії
Спочатку може бути локалізоване або тотальне свербіння шкіри, паління язика, долоней, підошви ніг, потім генералізована кропивниця, набряк Квінке. Швидке падіння артеріального тиску навіть до його відсутності, надмірна тахікардія або брадікардія., порушення свідомості, різка блідість шкіри та слизових оболонок, серцебиття до 200 і більше скорочень за 1 хв. або брадікардія, глухі тони. Порушення дихання, бронхоспазм, набряк гортані, можливі судоми із зупинкою дихання. Може розвинутися синдром „Гострого неефективного серця”, макульозно-папульозній висип (з”являється при экспозиції аллергена от 30 хв. і більше).
Критерії інструментального та лабораторного обстеження.
1. Вимірювання АТ і ЧСС.
3. Вимірювання частоти дихання.
4. Аускультація легень і серця.
5. Поширений клінічний аналіз крові з визначенням гемоглобіну і гематокриту.
6. Загальний аналіз мочи.
7. Біохімічні параметри крові (калій, натрій, гази крові, кальцій, білок та його фракції, коагулограма, глюкоза, білірубін, мочевина, альфа-амілаза крові).
8. Електрокардіограма.
Лікування:
1. При відсутності серцевої діяльності або її не ефективності - закритий масаж серця і штучне дихання.
2. Дихання 100% киснем.
3. В/венно адреналін 5 мкг/кг с наступною підтримуючою тривалою в/веннойю инфузієй розчину адреналіну в дозі 0,5 – 1 мкг/кг/хв, до стабілізації АТ.
4. В/венна ін фузія осмотично-активних колоідно-крісталоідних розчинів (поєднування реополіглюкину, глюкози і розчину натрію хлориду).
5. Дімедрол - 1-2 мг/кг ваги тіла в/венно.
6. Эуфілін або його аналоги в/венно 5 мг/кг/ваги тіла.
7.Норадреналін 1-5 мкг/кг в/венно при зберігаючийся гипотензії
8.Симптоматичні засоби при наявності показів: глюкокортикоіды - 5 мг/кг/веса тіла по преднізо лону в/венно, атропін, новодрін, допамін
9.Цілодобовий контроль всіх фізіологічних параметрів – кардіомоніторінг, пульсоксіметрія.
10. Апаратна ШВЛ при неефективності дихання, кровообігу.
При необхідності проводиться комплекс міроприємств із серцево-легеневої і церебральної реанімації, від своєчасності початку яких залежить рятування життя постраждалих. Обов”язкова госпіталізація усіх дітей с анафілактичним шоком в відділення інтенсивного лікування.
Ускладнення шоку: (див. відповідні протоколи)
- респіраторний дістрес-синдром;
- набряку головного мозку;
- гостра ниркова недостатність;
- порушення ритму серцевої діяльності;
Консультації спеціалістів за показами (алерголог, невролог, кардиолог, нефролог). На всіх этапах надання допомоги дитині обов”язкова регістрація у медичній документації всіх фізіологічних параметрів, даних лабораторних та інструментальних досліджень, терапевтичних міроприємств.
Алергічний набряк Квiнке
Діагностичні критерії:
1.Розвивається при влученні різних алергенів (харчових, пильцевих, лікарських і ін.).
2.Виникає гостро, відзначається набряк клітковини губ, вушних раковин, кистей, стіп, статевих органів.
3.Найчастіше виникає набряк слизової оболонки гортані, осиплiсть голосу, дисфонiя, iнспiраторна задишка.
Медична допомога:
1.Десенсибiлiзуючi препарати: димедрол 1% розчин 0.5-1 мг/кг в/м’язово або в/венно.
2.Лазiкс 2% р-р - 1-2 мг/кг в/м’язово.
3.Адреналін 0.1% р-н - 0.2-0.3 мл пiдшкiрно.
4.Преднізолон - 1-2 мг/кг в/м’язово або в/венно.
5.При ентеральному влученні алергену – ентеросорбенти (активоване вугілля 0.5-1.0 г/кг або 5% розчин Ентеродеза 10-50 мл), очисна клізма.
6.Госпіталізація до ВIТ.
Інфекційно-токсичний шок
Критерії діагностики:
1.Розвивається як ускладнення важких інфекційних і запальних процесів.
2.Бліді шкірні покриви, ціаноз слизових оболонок, холодний піт.
3.Гіпотермія (менш 35.5С) або гіпертермія (більш 38.5С).
4.Вираженна артеріальна гiпотензiя і тахікардія.
5.Порушення психічного статусу.
6.Зниження діурезу або олiгурiя.
7.Геморагiї на шкірі, кровотечя з ШКТ.
Медична допомога:
1.Оксигенотерапія 100% киснем.
2.Iнфузiя сольових розчинів в дозі 20-30 мл/кг/година або препаратів гідроксієтілкрохмалю в дозі 4-8 мл/кг/година.
3.Внутрівенно преднізолон 5-7 мг/кг.
4.При явищах шоку, що зберігаються - після попередньої премедiкацiї 0.1% атропіну сульфату 0.1 мл/рік життя (не більш 0.5 мл) внутрівенно, ввести кетамiн в дозі 5 мг/кг внутрівенно та провести iнтубацiї трахеї і перевести хворого на ШВЛ.
5.Госпіталізація до ВIТ.
СЕРЦЕВО-СУДИННА ПАТОЛОГІЯ
Гостра серцева недостатність
Діагностичні критерії:
1.Гостра серцева недостатність – порушення насосної функції серця зі зменшенням серцевого викиду і хвилинного обсягу крові.
2.Причина: токсикоз, септичний i алергічний стан, міокардит, отруєння або передозування кардiотропних засобів, гіпоксія, пороки серця, гостре порушення коронарного кровообігу.
3.Оцінка клінічних даних: наявність акроцiанозу, ціанозу, задишки (частіше експіраторного або змішаної), болю за грудиною, занепокоєння.
4.Розрізняють наступні варіанти гострої серцевої недостатності:
синдром малого серцевого викиду (СМСВ) - характерні артеріальна гіпотонія й ознаки централізації кровообігу;
синдром застійної серцевої недостатності (СЗСН) - характеризується перевантаженням малого кола кровообігу (задишка, вологі хрипи, набряк легень), також - перевантаженням великого кола кровообігу (набряки, збільшення печінки, виступання шийних вен, асцит, гiдроторакс).
5. Оцінка ЕКГ, пульсоксиметрiї.
Медична допомога:
1.Напівсидяче положення з піднятим головним кінцем.
2.Респіраторна терапія: при наявності вираженої задишки i акроцианоза - інгаляція 100% кисню в кількості 10-12 л/хв; при різко вираженій задишці і ціанозі, відсутності або патологічних типах подиху - після попередньої премедикацiї 0.1% метацина 0.1 мл/рік життя (не більш 0.5 мл) внутрівенно, введення кетамiну в дозі 5 мг/кг внутрівенно - провести iнтубацiю трахеї і перевести хворого на ШВЛ.
3.Термінова госпіталізація до ВIТ.
Астматичний стан
Шифр МКХ 10 – J 45.0
Астматичний стан слід розглядати, як важкий подовжений напад бронхіальної астми, який триває більш двох годин і є стійким до застосування 2 адреноміметиків та глюкокортикоїдів.
Ризик виникнення астматичного стану вище у дітей з важкими формами захворювання. Чільним в виникненні астматичного стану є бронхоспазм і обструкція бронхів та бронхіол в'язким слизом, набряком слизової оболонки, клітинною інфільтрацією та м’язовим спазмом з порушенням функції зовнішнього дихання і розвитком гіперкапнії та гіпоксії.
Клінічні і пара клінічні діагностичні критерії.
Діагноз астматичного стану встановлюється у дитини з важким нападом бронхіальної астми з урахуванням газового складу крові та/або застосування 2 адреноміметиків та глюкокортикоїдів. Компонентами для визначення діагнозу є:
І. Огляд хворого.
2. Термометрія
3. Вимірювання АТ, ЦВТ, ЧД
4. Клінічний аналіз крові, сечі
5. Рентгенографія легень.
6. Визначення гематокриту.
7. Гази крові та кислотно-лужний баланс
7. ЕКГ
Додаткові дослідження:
1. Огляд отолярінголога.
2. Повторна рентгенограма легень.
3.Розгорнуті лабораторні клінічні дослідження крові та сечі.
4.Поглиблені біохімічні дослідження крові (електроліти, сахар, коагулограма. протеїнограма, осмолярність).
5.Бронхограма (за показами).
6. Імунограма
7. Консультація спеціалістів за не обхідністю.
За наявністю тахікардії, тахіпное, ознак респіраторного дістресу особливо у поєднанні із зменшенням дихальних шумів, парадоксального пульсу хворий підлягає госпіталізації в відділення інтенсивної терапії.
Лікування:
- Інгаляцію зволоженого 100% кисню.
- При відсутності дихальних шумів - вентиляцію за допомогою мішка (маски).
- При лікуванні астматичного стану препаратами першої лінії є 2-агоністи адренергічних рецепторів. Препаратом вибору слід вважати Албутерол в інгаляціях (по 2-4 дози через 20 хвилин при використанні дозованого інгалятору; по 0.15 мг/кг (максимально 5 мг) або 0.03 мл/кг 0.5% розчиненого в 2,5 – 3 мл ізотонічного 0.9% розчину натрію хлориду, через небулайзер. Дітям, що є толерантними до інгаляцій призначають постійну інгаляцію препарату в дозі 0,6 – 1,0 мг/кг на годину.
4. Підшкірно бета-адренергічні препарати (звичайно в дозі 0.01 мл/кг, максимально 0.3 мл) призначають у наступних випадках:
-хворим які нездатні вдихати 2-агоністи, а також при депресії свідомості;
-при відсутності ефекту від інгаляції 2 - адренергічних агоністів;
-при швидкій декомпенсації із розвитком дихальної недостатності;
-при неможливості синхронізувати інгаляцію препарату із вдихом;
-при вираженому неспокої дитини та упиранні проведенню інгаляційної терапії.
0.1% розчин адреналіну або 0,1% розчин тербуталіну підшкірно у дозі 0.01 мл/кг (максимально 0,3 мл),
5. Метілпреднізолон 1-2 мг/кг внутрішньовенно або внутрішньом'язево.
6. Антихолінергічні препарати. Іпратропіум бромід (переважною дія на
М3-рецептори бронхів) призначають кожні 20 хвилин в дозі 0.25 мг дітям раннього віку, та 0.5 мг хворим старшого віку у 2.5-3 мл. ізотонічного 0.9% розчину натрію хлориду.
7. Еуфілін у випадку резистентності бронхоспазму до інгаляції 2-адренергічних агоністів, призначенню кортикостероїдів або проблемах у припиненні ШВЛ. Болюс-доза (якщо дитина не одержувала теофілін раніше) складає 7 мг/кг маси тіла та вводиться протягом 15 хвилин в ізотонічному 0.9% розчині хлориду натрію або 5% розчині глюкози на тлі інгаляції кисню. Підтримуюча доза залежить від віку.
8. Внутрішньовенне вливання рідини та електролітів: швидкість введення дорівнює подвійному рівню фізіологічних потреб.
-Гідратація: 12 мл/кг або 360 мл/м 2. протягом 1 години, 5% глюкоза 1/4 ізотонічного розчину NaCl;
-Фізіологічні потреби: 50-80 мл/кг за добу в залежності від віку або 1500 мл/м2 за добу, 5% глюкоза із 2ммоль калію та 3 ммоль натрію на 100 мл. інфузату;
-Відновлення патологічних втрат, які тривають: 20-30 мл/кг за добу або 300-500 мл/м2 за добу 5% глюкоза та 1/2 ізотонічного розчину NaCl в залежності від віку.
9. Корекція ацидозу: якщо рН нижче 7.30 та від'ємне значення ВЕ > 5 ммоль/л, проводять корекцію за формулою:
Гідрокарбонат (ммоль) = (-) ВЕ 0.3 масу тіла (кг). Одразу вводять 1/2 розрахованої кількості, а решту - після аналізу крові на гази.
10. Антибіотики: при наявності підтвердженої бактеріальної інфекції або знаній підозрі на інфікування.
11. Дезобструкція ТБД:
- вібромасаж та віброперкусія.
- ультразвукові інгаляції з секретолітичними та секретокінетичними медикаментозними засобами.
- стимуляція кашлю.
- постуральний дренаж.
- аспірація харкотиння з дихальних шляхів.
Обсяг дихальної підтримки та її інвазивність залежать від стану хворого. Якщо консервативна терапія не має ефекту, то потрібна інтубація трахеї та лаваж ТБД. Трахею інтубують під кетаміновим наркозом в дозі 2 мг/кг внутрішньовенно із бензодіазепінами. Для швидкого і нетривалого паралітичного ефекту використовують сукцінілхолін в дозі 3 мг/кг внутрішньовенно. Для ШВЛ краще використовувати апарати з контрольованим об'ємом. Дихальний об'єм 10-12 мл/кг при частоті дихання 8-12 за хвилину, з пролонгованим експіраторним часом (5-6 секунд).
Відміняють ШВЛ при РаСО2 < 45 мм.рт.ст. та відновленні чутливості до бронхорозширюючих препаратів.
Судомний синдром у педіатрії
Діагностичні критерії:
1.При гіпертермії, яка ускладнюється судомами, наявність температури до нападу судом, при централізації кровообігу - виключити інфекційний токсикоз, нейроiнфекцiї.
2.При нормальній температурі тіла з'ясувати причину виникнення судом - виключити отруєння, травми ЦНС, рахіт, спазмофілію, діабет, епілепсію, істерію.
3.Оцінити колір шкіряних покровів - ціаноз, багряні-синюшні, бліді.
4.Порушення подиху - апноe, патологічні типи подиху, задишка.
5.Порушення серцевої діяльності - тахi- або брадикардія, розлади гемодiнамiки.
6.Менiнгеальнi симптоми - ригідність м'язів потилиці, позитивні симптоми Кернiга, Брудзiнського.
7.Вегетативні порушення – розповсюджений дермографізм, анізокорія та інші.
Медична допомога:
1.За показниками - реанімаційні заходи.
2.При збереженій свідомості - iнсуфляцiя кисню через носовий катетер; при порушенні свідомості (ступор, сопор, кома I ст) - iнсуфляцiя кисню через носовий катетер або ларiнгеальну маску; при комі II-Ш ст. з порушенням подиху - після попередньої премедикацiї 0.1% атропіну сульфату 0.1 мл/рік життя (не більш 0.5 мл) внутрівенно, iнтубацiя трахеї і переведення на ШВЛ.
3.Протисудомна терапія: бензодiазепiни (седуксен, реланiум, дiазепам, сiбазон) 0.3-0.5 мг/кг внутрівенно, при неефективності 1% гексенал або тiопентал натрію в дозі 3-5 мг/кг внутрівенно.
4.Дегiдратацiйна терапія: лазiкс 2-3 мг/кг внутрiм’зово або внутрівенно.
5.Госпіталізація до неврологічного відділення, при порушенні вітальних функцій - у ВIТ.
Лихоманка, синдром гiперпiрексiї
Діагностичні критерії:
1.Гiперпiрексiя у дітей виникає як наслідок багатьох інфекційних і неврологічних захворювань через невідповідність теплопродукції і тепловіддачі.
2.Синдром гiперпiрексiї у малюків може бути еквівалентом шоку: стан дитини раптово погіршується, шкіряні покрови бліді, наростаюча тахікардія, занепокоєння, прискорений поверхневий подих, судороги, може з'являтися блювота
3.Температура тіла підвищується до 39-40С, подальше підвищення температури може привести до набряку мозку з порушенням вітальних функцій організму.
Медична допомога:
Жарознижуючі препарати при гiперпiрексiї використовують таким чином:
-раніше здоровим дітям при температурі тіла вище 39С i/або при м'язовій ломоті і головнiй болі,
-дітям з фебрiльним судорогами в анамнезі при температурі тіла вище 38-38,5С,
-дітям з важкими захворюваннями серця і легень при температурі тіла вище 38,5С,
-дітям перших 3 місяців життя при температурі тіла вище 38С.
1.Парацетамол 10-15 мг/кг або iбупрофен (дітям старше 3 місяців) 5-10 мг/кг усередину, або ацелiзiн 0.1-0.2 мл/рік життя або 50% розчин анальгіну в дозі 0.1 мл/рік життя внутрiм’язово або внутрівенно.
2.При неефективності або порушеннях мікроциркуляції (холодні кінцівки при гіпертермії, озноб) - папаверин 2% у дозі 0.5 мг/кг або бензодiазепiни (седуксен, реланiум, дiазепам, сiбазон) у дозі 0.2-0.3 мг/кг внутрiм’язово.
3.При відновленій мікроциркуляції (шкіра гаряча, гiперемiрьована, кінцівки теплі) застосовують фізичні методи збільшення тепловіддачі: розкрити дитину, розтерти шкіру спиртом, оцтові обгортання, обдування вентилятором; у важких випадках - пакети з льодом (холодною водою) на області проекції великих судин.
4.Забезпечити вільну прохідність дихальних шляхів, оксигенотерапія 100% киснем.
5.При явищах шоку - iнфузiя iзотонiчного розчину натрію хлориду 10 мл/кг, або препаратів ГЕК 4-6 мл/кг.
6. За показниками - реанімаційні заходи.
7. Госпіталізація у важких випадках до ВIТ.
Інфекційні хвороби