ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКО-КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ТРАНСПОРТІ

Лекція 4

Тема 4 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКО-КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ТРАНСПОРТІ

Транспортні договори
Концесії в галузі транспорту
Ліцензування у сфері транспортної діяльності
Страхування на транспорті

1 Транспортні договори

Транспортні підприємства, крім зазначених вище властивостей, становлять собою ще й господарсько-виробничі, майнові комплекси, які діють на умовах та підставах, вчинених Господарським кодексом України з урахуванням особливостей провадження окремих видів господарської діяльності, встановлених лише законами. Одною з основних її властивостей є багатосторонній характер відносин, які відбуваються в галузі транспорту. Причому найважливішою формою цих відносин є договір.

Питання юридичного визначення договорів перебуває під особливим кутом зору з боку законодавця і на транспорті висвітлюється в цивільному, господарському і транспортному законодавстві.

Так, згідно з Цивільним кодексом України договором є домовленість двох чи більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (Ст.626). А також договір є обов'язковим для виконання сторонами (Ст.629).

І ЦК і ГК України визначають види договорів, їхні умови, а також їхні властивості у сфері транспортної діяльності. Наприклад, за вказаними кодексами договори у сфері транспорту мають такі загальні властивості:

Можуть бути:

односторонні

двосторонні

багатосторонні

Можуть бути:

договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору;

може бути простим або змішаним, тобто таким, у якому містяться елементи різних договорів;

є публічним, тобто договором, у якому одна сторона (підприємець) взяла на себе обов'язок здійснювати виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (наприклад, перевезення транспортом загального користування). Причому умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, окрім тих, кому за законом надано відповідні пільги, а підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних робіт або послуг. Також підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом (ст. 633 ЦК України).

Причому для всіх названих договорів є характерними такі параметри:

Свобода договору (ст. 627 ЦК України), зміст договору (ст. 628 ЦК України), типові умови договору (ст. 630 ЦК України), строк договору (ст. 631 ЦК України), ціна в договорі (ст. 632 ЦК України), договір на користь третьої особи (ст. 636 ЦК України), тлумачення умов договору (ст. 637 ЦК України), порядок укладення, зміни та розірвання договору (статті 638-654 ЦК України).

Крім загальних властивостей, специфічними для транспорту є такі:

- наявність договорів перевезення вантажу, пасажирів, багажу та пошти, які є основними у сфері транспортної діяльності. Своєю чергою, до допоміжних видів діяльності, пов'язаних із перевезенням вантажу, можна віднести транспортну експедицію.

Так, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй іншою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Дещо схоже трактування цього договору міститься в Господарському кодексі України, проте, в ньому, крім наведеного, також указується, що вантаж є ввіреним перевізникові та повинен бути доставленим в установлений законом чи договором строк, а одержувачем вантажу є вантажоодержувач, тобто особа, уповноважена на одержання цього вантажу (ст. 307 ГК України). Цей договір укладається в письмовій формі, а його укладення підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ст. 909 ЦК України). Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Своєю чергою, за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти іншу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а в разі здавання багажу - також і за провезення багажу. Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції (ст, 910 ЦК України);

- наявність договору чартеру (фрахтування), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезеннявантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить законові та іншим нормативно-правовим актам (ст. 912 ЦК України);

наявність довгострокових договорів, які укладаються між перевізником та власником (володільцем) вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень. За таким договором перевізник зобов'язується в установлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. Причому в указаному договорі встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення (ст. 914 ЦК України, 307 ГК України). У цьому питанні цікавою є класифікація довгострокових договорів, що визначена в Господарському кодексі України. Так, залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються:

довгостроковий договір - на залізничному і морському транспорті,

навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті),

спеціальний - на повітряному транспорті,

річний - на автомобільному транспорті (ст. 307 ГК України);

специфіка договору перевезення транспортом загального користування - тобто перевезення, що здійснюється юридичною особою, якщо із закону, інших нормативно-правових актів або ліцензії, виданій цій особі, випливає, що вона має здійснювати перевезення вантажу, пасажирів, багажу або пошти за зверненням будь-якої особи. Такий договір є публічним (ст. 915 ЦК України);

стягнення Провізної плати і її розмір, пільгові умови перевезень транспортом загального користування та право перевізника притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення Провізної плати та інших платежів (ст. 916 ЦК України, ст. 311 ГК України);

надання транспортних засобів і пред'явлення вантажу для перевезення (ст. 9І7ЦК України);

приймання вантажу до перевезення (ст. 308 ГК України), а також завантаження та вивантаження вантажу (ст. 918 ЦК України);

строк доставлення вантажу, пасажира, багажу, пошти (ст. 919 ЦК України);

зміна умов перевезення (ст. 309 ГК України);

одержання вантажу в пункті призначення (ст. 310 ГК України);

наявність договору транспортного експедирування, за яким одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок іншої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу (ст. 316 ГК України, ст. 929 ЦК України). Причому цим договором може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправлення та одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням. Також цим договором може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставлення вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання в пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

2. Концесії в галузі транспорту

Концесія - це надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єктові підприємницької діяльності) права створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань зі створення (будівництва) та (або) управління (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику. Відповідне право концесіонер здобуває, перемігши інших претендентів у концесійному конкурсі та уклавши концесійний договір з концесієдавцем.

Об'єктами, які можуть на транспорті надаватись у концесію, є:

водопостачання;

надання послуг міським громадським транспортом;

надання послуг, пов'язаних із постачанням споживачам тепла;

будівництво та експлуатація автомобільних доріг, об'єктів дорожнього господарства, інших дорожніх споруд;

будівництво та експлуатація шляхів;

будівництво та експлуатація вантажних і пасажирських портів;

будівництво та експлуатація аеропортів;

транспортування й розподіл природного газу.

Приклад: ЗУ «ПРО концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг».

3. Ліцензування у сфері транспортної діяльності

Під ліцензуванням можна розуміти сукупність заходів, вихідних від держави, об'єднаних єдиною метою і спрямованих на регулювання господарської діяльності певних суб'єктів.

Специфічні властивості ліцензування на транспорті:

ліцензування належить до виняткової компетенції відповідних державних органів;
ліцензування обмежується колом тих заходів, які передбачені Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»;
ліцензування спрямоване лише на конкретні види господарської діяльності, повністю нейтралізуючись за їхніми правовими межами.

У сфері транспорту ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:

транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

постачання природного газу за регульованим, за нерегульо-ваним тарифом;

- зберігання природного газу в обсягах, що перевищують
рівень, установлюваний ліцензійними умовами;

централізоване водопостачання та водовідведення;

надання послуг із перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом;

надання послуг із перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом;

надання послуг із перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг із перевезення пасажирів та їхнього багажу на таксі);

надання послуг із перевезення пасажирів та їхнього багажу на таксі;

надання послуг із перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом.

Страхування на транспорті

Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються у спосіб сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) і доходів від розміщення коштів цих фондів.

Основними суб 'єктами вказаних відносин є страховики та страхувальники.

У цілому, страховиками визнаються фінансові установи, які створені відповідно до закону та в установленому порядку одержали ліцензію на провадження страхової діяльності.

Предметними властивостями страхування є:

об'єкти страхування;

форми страхування, якими є добровільне та обов'язкове страхування. На транспорті до добровільного, наприклад, належить страхування повітряного транспорту, страхування відповідальності власників водного транспорту, страхування вантажів та багажу тощо. Своєю чергою, прикладами обов'язкового страхування є особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, авіаційне страхування цивільної авіації тощо;

страховий ризик, тобто певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання;

страховий випадок, тобто подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми страхувальникові, застрахованій або іншій третій особі;

страхова сума, страхова виплата, страхове відшкодування та франшиза (частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування);

страховий платіж та страховий тариф;

договір страхування.

Наведені властивості в сукупності дають змогу визначити відносини, що відбуваються у сфері страхування, але притаманні і транспорту.

Слід зазначити, що у сфері діяльності річкового, автомобільного, залізничного та трубопровідного транспорту страхові відносини регулюються згадуваними вище положеннями законодавства України «Про страхування», а ті властивості, що мають місце, лише підкреслюють специфіку страхової діяльності в названих галузях транспорту.

Тема 5 ВЗАЄМОДІЯ ПІДПРИЄМСТВ ТРАНСПОРТУ ТА ЇЇ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Поняття взаємодії підприємств різних видів транспорту. її форми і види.
Права та обов'язки сторін. Основні принципи їхньої діяльності.
Участь України в міжнародних транспортних коридорах.

1. Поняття взаємодії підприємств різних видів транспорту.

Її форми і види

Взаємодія підприємств транспорту спрямована на забезпечення перевезень різними видами транспорту за одним транспортним документом або погодження графіку руху транспортних засобів таким чином, щоб у місці пересадки пасажира з одного виду транспорту на інший чи перевантаження відбувалось у максимально стислі строки, без трати зайвого часу, зручно та без втрати додаткових коштів.

Вивчаючи специфіку транспорту, ми встановили, що це - такий комплекс, основним призначенням якого є задоволення потреб суспільного виробництва та населення в перевезеннях. Причому ці перевезення можуть здійснюватись у межах як однієї, так і в багатьох держав; як одним видом транспорту, так і декількома його видами.

Усе це обумовлюється самою специфікою транспорту, часовими, просторовими та багатьма іншими параметрами, які всі у сукупності визначають доцільність, ефективність, якість, зручність і вигідність перевезення.

Але саме в такому контексті й виникає така характеристика транспорту, як взаємодія усіх його елементів.

головна мета взаємодії - це перевезення (транспортування);

відносини, що виникають між підприємствами різних видів транспорту,- це діяльність із перевезення (транспортування), яка здійснюється не одним видом транспорту;

правова взаємодія - це врегульована нормами права діяльність підприємств декількох видів транспорту зі здійснення одного (єдиного) транспортного процесу;

ці правові норми закріплено у відповідних нормативно-правових актах, до яких відносять закони (кодекси) та підзаконні акти.

Взаємодія різних видів транспорту може мати вираз у різних організаційно-правових формах.

Наприклад, способом послідовного укладення декількох договорів перевезення. Так, згідно з цим вантажі, які перевозяться до українських портів морським транспортом, доставляються в ці порти на основі договору морського перевезення, а вже з портів за договорами залізничного перевезення вантажів перевозяться залізничним транспортом загального користування по території держави. Аналогічну картину можна спостерігати і для інших видів транспорту.

Основною формою взаємодії підприємств різних видів транспорту є пряме змішане сполучення – така система організації перевезень пасажирів і вантажів, за якої перевезення здійснюється за єдиним транспортним документом на весь шлях прямування і в його виконанні беруть підприємства двох та більше видів транспорту.

Видами прямих змішаних сполучень є:

залізнично-водне;

автомобільно-залізничне;

водно-автомобільно-повітряне;

та інші види.

2. Права та обов'язки сторін. Основні принципи їхньої діяльності

Основними ознаками взаємодії підприємств різних видів транспорту є:

Відносини взаємодіючих підприємств визначаються кодексами (статутами) окремих видів транспорту та укладеними на їхній основі договорами.
У прямих змішаних сполученнях можуть перевозитися пасажири, вантаж, багаж і пошта.
Такі перевезення здійснюються двома чи більше перевізниками різних видів транспорту за єдиним перевізним документом.
Відносини перевізників під час перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні регулюються вузловими угодами. Цими ж документами регулюються умови роботи перевалкових пунктів. Своєю чергою, розроблення та укладання вузлових угод здійснюються в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Визначаються вантажі, які заборонені для перевезення у прямому змішаному сполученні. Наприклад, згідно з п. 83 Статуту залізниць України до перевезення у прямому змішаному сполученні не приймаються наливні вантажі, вибухові та сильнодіючі отруйні речовини.
Деякі інші властивості, які у своїй основі більше стосуються до технології роботи взаємодіючих підприємств.

Приклад. Розгляньмо основні параметри вузлової угоди на прикладі договору між залізницею і морським (річковим) торговельним портом про перероблення вантажів.

I. Преамбула, в якій вказуються підприємства, що домовляються, та уповноважені особи (начальник управління залізниці та начальник порту), які підписують цей договір.

II. Терміни, що вживаються.

ІІІ. Предмет договору, за яким одне підприємство здає, а інше приймає вантажі, що перевозяться залізничним, морським або річковим транспортом. Також у цьому розділі вказується, що від імені залізниці виступає відповідна станція, а порт виступає від свого імені.

ІV. Обов'язки сторін. Наприклад, указані підприємства зобов'язуються виконувати технологію робіт з приймання і видачі всіх вантажів.

Також порт зобов'язаний:

здійснювати місячне планування завозу і вивозу відповідних вантажів;

передаватии станції інформацію про підхід суден;

здійснювати своїми силами і засобами охорону вагонів від моменту їх приймання до передання залізниці.

3. Участь України в міжнародних транспортних коридорах

Переходячи до розгляду цього питання, слід зазначити, що всі види транспорту згідно, ст. 21 Закону України «Про транспорт» входять до єдиної транспортної системи України і ця система повинна відповідати вимогам:

суспільного виробництва;

національної безпеки;

мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг.

Усі ці вимоги та взаємодія підприємств різних видів транспорту діють у трьох напрямах:

Внутрішній (в межах держави Україна).

Експортно-імпортний (ввезення-вивезення вантажів до/з України).

Транспортне перевезення вантажів транзитом через територію України (перевозяться вантажі, вироблені за межами України без будь-якого їх використання в Україні).

Зосередьмо свою увагу на напрямах 2 і 3. Ці перевезення мають статус міжнародних (бо в перевезенні беруть участь представники різних держав, або транспортування здійснюється територією більш ніж однієї держави), які регламентуються міжнародними транспортними угодами, що укладаються між урядами заінтересованих держав чи між їхніми транспортними органами.

По суті ці угоди містять дві групи правових норм.

Міждержавного характеру - які визначають права, обов'язки держав у встановленні міжнародного сполучення.
Відомчого характеру - які координують технічні й комерційні умови перевезень, дії перевізників у здійсненні договору перевезення.

Розглядаючи міжнародні перевезення, слід відзначити, що Україна на сучасному етапі поступово інтегрується в міжнародну спільноту. Одним із проявів такої інтеграції є її участь у міжнародних транспортних коридорах. Створення таких транспортних коридорів - це реальні можливості різкого підвищення товарообігу між країнами Європи та Азії, а відтак збільшення ефективності використання вигідного транзитного розташування України. Україна має найвищий у Європі транзитний рейтинг - 3,11. Польща, яка має другий рейтинг - 2,72, щороку отримує доходів від транзиту вантажів на суму 3,2-3,7 млрд доларів США. У цьому напрямі Україною в особі Кабінету Міністрів України було затверджено Програму створення та функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні, зазначено відповідальні органи і організації та встановлено, що основна вага припадає на такі види транспорту, як залізничний, автомобільний і водний. Виняток у Програмі становлять повітряний і трубопровідний транспорт. Це, однак, не відкидає участі в цій діяльності інших видів транспорту (повітряний, трубопровідний), і потрібне в цьому напрямі лише техніко-економічне обґрунтування та забезпечення такої діяльності нормативно-правовою базою.

На сьогоднішній день за концепцією, прийнятою 1994 р. на Пан-європейській конференції, територією України пролягають чотири транспортні коридори:

№ 3: Берлін - Вроцлав - Львів - Київ;

№ 5: Трієст - Любляна - Будапешт - Чоп - Львів;

№ 9: Гельсінки - Київ - Одеса - Бухарест - Александрополіс;

№ 7 ( водний): проходить через наші порти Ізмаїл і Рені.

Крім того, Україна бере участь у Євроазійському коридорі: Іллічівськ - Поті - Тбілісі - Баку.

Для успішної участі України в діяльності міжнародних транспортних коридорів слід прискорити оптимізацію транспортних процесів. Так, згідно з наведеною вище Програмою, міжнародна транспортна мережа України та діючі системи перевезень в умовах перебудови економіки вимагають принципових змін в експлуатаційно-технологічній діяльності, а також заміни технічних засобів і обладнання.

Головні вимоги в цьому напрямі такі:

максимальне зниження собівартості перевезень;

переоцінювання критеріїв підходу до визначення ефективності перевезень, перехід від об'ємних показників роботи транспорту до фінансово-економічних;

забезпечення достатньої швидкості руху транспорту і доставляння пасажирів і вантажів;

забезпечення зберігання вантажів під час перевезення;

підвищення якості послуг на транспорті.

PAGE 9

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКО-КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ТРАНСПОРТІ