Макроекономічний аналіз: народногосподарський облік і система національних рахунків
Тема 1. Макроекономічний аналіз: народногосподарський облік і система національних рахунків
1. Процес кругообігу продуктів і доходів
Макроекономіка це розділ економічної теорії, покликаний з'ясувати, як функціонує економічна система в цілому. Тому варто уявити народне господарство не просто як сукупність підприємств, домашніх господарств, галузей, а як органічне ціле, систему, що самовідтворюється.
У мікроекономіці розглядався процес створення матеріальних благ і послуг. Але потрібно уявити, що він здійснюється безупинно. При цьому постійно відновлюється суспільний продукт, економічні ресурси й економічні відносини між суб'єктами, що господарюють. Одночасно з цим відбувається кругообіг товарів і грошей. Усе це створює умови для безупинного продовження, поновлення і повторення всіх економічних процесів.
У сучасному суспільстві при розвинутому обміні у кругообігу товарів і грошей беруть участь різні економічні суб'єкти: підприємства, домашні господарства, держава, фінансові установи, закордонні суб'єкти. Взаємозв'язки між ними встановлюються за допомогою руху потоку грошей і потоку товарів. Спрощена схема кругообігу ресурсів, продуктів і доходів зображена на рис. 12.1.
Теоретично рівновага в економіці забезпечується, якщо суми зустрічних потоків продуктів або ресурсів і грошей у кожного суб'єкта будуть рівними. Однак на практиці ця рівність постійна порушується і не всі товари можуть бути продані. Що ж впливає на процес кругообігу товарів і доходів? Найважливішими факторами в кругообігу є: споживання, заощадження, інвестиції, дії держави і зовнішньоекономічних суб'єктів. Споживання виражає загальний споживчий чи платоспроможний попит. Заощадження, якщо вони зберігаються у фінансових установах, є основою інвестицій (капіталовкладень). Дії держави і закордонних суб'єктів здатні впливати на зміни споживання, заощаджень та інвестицій. Вплив держави на споживання і заощадження домогосподарств та інвестицій підприємств здійснюється через збирання податків та виплату трансфертів і субсидій (рис. 1.1). Діяльність державних підприємств потребує купівлі ресурсів та продажу продукції, оплати державних закупівель, що здійснюються на ринках ресурсів та продуктів.
-------------- - потік грошей
_________ - потік продуктів та ресурсів
Рисунок 1.1 Кругообіг ресурсів, продуктів і доходів у національному господарстві
Для одержання соціально-економічної інформації про кругообіг товарів і доходів використовується метод народногосподарського обліку. Під народногосподарським обліком розуміється система організованого і систематичного виміру соціально-економічних процесів у всіх ланках народного господарства. Ця система охоплює три види обліку: оперативний, бухгалтерський і статистичний.
Оперативний облік ведеться для спостереження і контролю за окремими сторонами виробничо-господарської діяльності фірм, які не одержують відображення в бухгалтерських рахунках. Джерелом даних служить первинна документація, що складається з ряду конкретних операцій.
Бухгалтерський облік базується на безупинній (суцільній) і документальній реєстрації всіх господарських операцій фірм із товарно-матеріальними цінностями і коштами. Дані обліку використовуються в статистиці.
Статистичний облік націлений на одержання узагальнюючої, зведеної інформації, необхідної для одержання кількісної характеристики народного господарства, його галузей і регіонів. Цей вид обліку, виходячи з даних оперативного і бухгалтерського обліку, припускає їхній збір, обробку, економічний аналіз на основі поточної державної звітності, переписів, одноразових обстежень і спостережень.
Оскільки народногосподарський облік заснований на бухгалтерському принципі подвійного запису, він дозволяє складати балансові таблиці, що відбивають в цілісному виді рух товарів і доходів між основними учасниками суспільного виробництва.
Опис кругообігу товарів і доходів вимагає введення понять економічних суб'єктів (господарських одиниць). Як базову одиницю обліку в міжнародній системі використовують поняття інституціональної одиниці, під якою розуміється економічна одиниця, що володіє єдністю поводження і самостійністю в прийнятті рішень у сфері своєї основної діяльності. Вона веде бухгалтерську звітність і є юридичною особою.
Національна економіка складається з інституціональних одиниць-резидентів. До них відносяться економічні одиниці, що функціонують на даній території більш року. Нерезиденти це інституціональні одиниці, що не відносяться до національної економіки.
Усі господарські суб'єкти взаємодіють через здійснення визначених економічних операцій. Економічні операції елементарні акти господарської діяльності. Операцією називається переміщення, створення чи руйнування товарів, послуг, прав. Кожна операція реєструється між двома економічними суб'єктами і включає (якщо відбувається продаж товару), по-перше, реальний аспект одержання покупцем товару за гроші, по-друге, фінансовий аспект плату покупцем грошей за товар. Дані по номенклатурі економічних суб'єктів і економічних операцій складають базу для народногосподарського обліку. Процес кругообігу продуктів і доходів характеризує різноманіття потоків продуктів, доходів, інвестицій та платежів, показує взаємозв'язки між секторами народного господарства і дає уявлення про те, які процеси охоплює народногосподарський облік.
Розвиток народногосподарського обліку протягом декількох останніх десятиліть, його становлення як методу одержання соціально-економічної інформації привели до формування систем національних рахунків.
2. Система національних рахунків
Системи національних рахунків почали розвиватися в другій половині ХХ сторіччя, коли задача комплексного макроекономічного аналізу і прогнозування, яку можна вирішити з їх допомогою, стала однією з першорядних.
Зростаюча інтернаціоналізація економіки різних країн і, особливо, перспективи європейської інтеграції, послужили причиною створення міжнародної системи національного рахівництва як найважливішого інструмента координації статистичних міжнародних рекомендацій в області економіки. У 1950 р. Організацією європейського економічного співробітництва (ОЄЕС) була опублікована «Спрощена стандартна система національних рахунків», яка перетворена в 1958 р. у «Стандартну систему національного рахівництва» (СНР). Це було викликано необхідністю уніфікувати розробку СНР у різних країнах.
СНР неодноразово переглядалася і її удосконалювання привело до створення сучасної Системи Національного Рахівництва Об'єднаних Націй (SNA System of National Accounts). У ній представлений план рахунків по обліку основних товарних і грошових потоків у виробництві, споживанні, нагромадженні і зовнішній торгівлі, рахунки інституціональних секторів, включений міжгалузевий баланс, виділяються фінансові сектори і потоки фінансових активів, введений баланс майна. Таким чином, система національного рахівництва являє собою міжнародний стандарт оцінки основних економічних показників країни: валового внутрішнього продукту, валового національного продукту та ін. [5, с. 31].
Функції СНР визначаються тим, що національне рахівництво є інструментом, по-перше, економічної політики, по-друге, економічного прогнозування, по-третє, оцінки рівня життя різних груп населення і порівняння його з рівнем життя в інших країнах, по-четверте, зв'язку економічної теорії з практикою. За допомогою національних рахунків можна оцінювати структуру економіки, розробляти економічну політику і складати економічні прогнози на короткостроковий і тривалий періоди, а також порівнювати окремі концепції економічної теорії. Показники СНР на практиці використовуються міжнародними організаціями (наприклад, ООН); державними установами (національними банками, міністерствами); науковими установами, громадськими організаціями; окремими приватними товариствами (наприклад, підприємців, споживачів).
3. Основні показники систем національних рахунків
Національні рахунки є балансовими побудовами чи системою взаємозалежних показників, що характеризують виробництво, розподіл, перерозподіл і використання кінцевого продукту і національного доходу.
Найважливіші показники СНР: валовий внутрішній продукт, валовий національний продукт, чистий національний продукт, національний дохід, особисті доходи громадян і доходи, якими розпоряджаються.
Статистична служба ООН рекомендує використовувати валовий внутрішній продукт (ВВП) як основний показник для складання системи національних рахунків. ВВП являє собою сукупну вартість кінцевої продукції і послуг, зроблених протягом року підприємствами, розташованими на території даної країни, незалежно від їхньої національної приналежності. Таким чином, це продукт, створений у межах географічних границь даної держави певного періоду. Приміром, ВВП, створений в Україні в 2005 році дорівнює 424,74 млрд. гривень. [6].
Важливе місце займає також показник валового національного продукту (ВНП). ВНП являє собою сукупну вартість кінцевих (готових) товарів і послуг, зроблених за рік національними підприємствами як у країні, так і за її межами (незалежно від їхнього місцезнаходження).
Взаємозв'язок між ВВП і ВНП можна представити так:
ВВП = ВНП сальдо розрахунків із закордонними країнами. Різниця між ВВП і ВНП для розвинутих країн складає в основному ±1% від ВВП. Багато країн як основний показник використовують ВНП, вважаючи його найбільш точним сумарним вимірником товарів і послуг, зроблених країною.
Для виключення подвійного рахунку при кількісному обчисленні ВВП необхідно враховувати тільки кінцеву продукцію, для чого треба виключити вартість проміжного споживання. Кінцева продукція це товари та послуги, які купують споживачі для кінцевого використання. Проміжна продукція товари та послуги, що придбані виробниками і проходять подальшу переробку, або перепродаються кілька разів, перш ніж попасти кінцевому споживачеві.
Якщо враховувати проміжну продукцію на кожній стадії виробництва, то це приведе до багаторазового подвійного рахунку і спотворення реальної величини ВВП. Реальна ж вартість, що створена на кожній стадії виробництва, є доданою вартістю до тої, що була створена на попередній стадії. Тому ВВП ще визначають як суму доданої вартості, створену всіма виробниками і резидентами за певний період часу. Додана вартість розкладається на: вартість спожитого основного капіталу (амортизацію); заробітну плату до сплати податків з нарахуваннями на соціальне страхування; прибутки підприємств; відсоток на позичковий капітал; ренту; непрямі податки на бізнес.
Створеній у виробничому секторі доданій вартості відповідає формування доходів. Важливо зрозуміти, що будь-яке виробництво має «дві сторони»: заново створені продукти, тобто продукти, вироблені вперше, та створені одночасово з ними у процесі виробництва доходи. Якщо не враховувати непрямі податки та дотації, вартість заново створених продуктів (тобто частина випуску зверх проміжного споживання та амортизації) точно відповідає створеному у ході виробництва доходу. В цьому полягає фундаментальна симетрія між величиною доходів та чистою продукцією в СНР. Непрямі податки та дотації ускладнюють сприйняття цієї симетрії лише тому, що в СНР вони виглядають як чисті трансферти держави. Це приводить до того, що ринкова вартість заново створених продуктів відрізняється від суми заново утворених доходів на величину непрямих доходів, зменшених на суму дотацій [1, с. 233].
ВВП може обчислюватися в поточних ринкових цінах, що представляє його номінальне значення. Для одержання дійсної величини цього показника потрібно очистити ціни від впливу інфляції, тобто застосувати індекс цін, що дає реальне значення ВВП. Такий розрахунок називається дефліювання. Відношення номінального ВВП до реального ВВП показує збільшення ВВП за рахунок росту цін і називається ВВП-дефлятором.
У світовій практиці використовуються два методи виміру ВНП та ВВП.
Метод розрахунку за витратами. Величина ВНП або ВВП представляється як грошова оцінка кінцевих продуктів і послуг, зроблених за рік. Це значить, що потрібно підсумовувати усі витрати на придбання (споживання) кінцевого продукту. У показник ВНП (ВВП) входять:
- Споживчі витрати населення (С).
- Валові приватні внутрішні інвестиції (I).
- Державні закупки товарів і послуг (G).
- Чистий експорт (Еn), що представляє різницю між експортом і імпортом країни.
Усі ці витрати показують ринкову вартість річного виробництва:
GNP (GDP) = C + I + G + Еn.
Метод розрахунку за доходами. ВНП або ВВП, з іншого боку, складає суму доходів окремих осіб і підприємств (зарплата, відсоток, доходи від власності, прибуток корпорацій і рента) і визначається як сума винагород власників факторів виробництва. У цей показник також включені непрямі податки на підприємства і амортизація.