Сучасні діти… Які вони?

Жити інтересами дітей - девіз мого вчительського життя. Мої учні - це частинка мене самої.. Я часто думаю про те, які вони, сучасні учні, про що мріють, сидячи за шкільною партою, про їхні мрії на майбутнє, про сьогодення.

Про що думають малята на перерві, дивлячись за вікно, на іграшки, на своїх друзів, на учителя? І в голові стільки чому!

А може хтось залишається один, без друзів, бо друзів треба завойовувати повагою і лагідністю, душевним багатством, привітною посмішкою, доброю порадою. Треба бути цікавою людиною. А для цього - багато читати, цікавитися навколишнім життям, мати якесь хобі.

Мені здається, що зараз особливо сучасні діти приділяють занадто багато уваги речам. Більш, ніж вони на те заслуговують. Де в кого вони стали майже метою життя. Чому це так? Цілком природно, що вони прагнуть одягатися гарно і модно виглядати. Але... Існує одне "але" - речі, гроші не повинні ніколи заслонити собою найцінніший скарб - душу дитини, людини. Головне - це їхній внутрішній світ, їхні інтереси, знання, вміння. А ще ставлення до людей, до навчання, до навколишньої середи, а також самооцінка, самоаналіз власних поступків.

Сухомлинський писав: "Природа бажає, щоб діти були дітьми, доки не стануть дорослими. Якщо силоміць порушувати одвічний порядок, то виростимо скороспілки, які незабаром зіпсуються; у нас будуть юні вчені і старі діти. У дитинства свої, властиві йому способи бачити, думати і відчувати; немає нічого безглуздішого, як замінити їх на догоду нашим бажанням...."

Майбутнє наших дітей, їхні характери ми значною мірою формуємо самі. Якщо батьки живуть в мирі та злагоді, люблять, поважають одне одного, то й діти виростають здоровими і самі в майбутньому можуть створити щасливу сім'ю. Там, де панує розлад у стосунках, взаємна неприязнь, діти нервові, часто хворіють.

Душа дитини - чиста і довірлива, в процесі пізнання світу має змужніти, стати сильною для звершення добрих справ, для життя в любові.

І у мене в 3 класі Родинської школи №36 учні прагнуть утвердити себе, шукають опори в ставленні вчителя до себе, бажаючи, щоб учитель помітив її позитивні якості. Всі сучасні діти, як і мої - розкомплексовані, радо спілкуються, висловлюючи свої судження, не бояться сперечатися і доводити своє. Проте, як і всі учні знають, що таке дисципліна і мають свої обов'язки.

Моє завдання полягає в тому, щоб негативні й позитивні емоції, породжувані невдачами чи успіхами в навчанні, використовувати для активізації діяльності дітей. Створюю такі умови, коли б невдоволеність від невдачі спонукала дитину шукати кращі способи навчальної діяльності. Важливо, щоб емоції, пов'язані з різними труднощами в навчанні, не переходили в емоційну напруженість. Я вважаю, доцільним порівнювати роботи вихованця з тим, як він працював раніше, показуючи його рух уперед, проте не вдаватися до порівняння успіхів і невдач окремих учнів. І цього навчаю своїх батьків, бо

родинне виховання тісно пов'язане з навчальним виховним процесом. Батьки не стоять осторонь від шкільних справ, а беруть активну участь в них, прислуховуються до моїх порад. Плідна робота з батьками дає позитивні наслідки: значно поліпшується успішність і дисципліна учнів. На виховних заходах мої учні ознайомлюються з традиціями, звичаями народу, бабусі та дідусі, батьки, зокрема, приділяють цьому увагу в сім'ї. Така співпраця батьків і вчителя дуже необхідна і корисна, тому що допомагає прищепити учням інтерес і повагу до традицій, культури рідного краю.

Для того, щоб виховання мало на дитину позитивний вплив, мало використовувати одноманітні форми роботи, необхідно впроваджувати інноваційні технології виховної роботи.

Дітей, їх особисту гідність і їх потреби треба так само шанувати, як і старших, і тільки поводячись з ними лагідно, щиро, розумно, як з рівними, входячи в їх спосіб думання, можна виховувати чесних, щирих, добрих, відкритих людей.

Учитель 3 класу Вищої категорії

Родинської ЗОШ №36

Тоічкіна Ольга Рафіківна.