Екологічне право як галузь права: загальна характеристика

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ

ТА БІОТЕХНОЛОГІЙ ІМЕНІ С.З.ГЖИЦЬКОГО

Кафедра правознавства

ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни «Екологічне право» на тему

«Екологічне право, як галузь права:загальна характеристика».

ЛЬВІВ 2015

Тема 1. Екологічне право як галузь права: загальна характеристика.

Поняття та історія розвитку екологічного права.

Методи та принципи екологічного права.

Екологічні правовідносини. Об'єкти екологічного права. Суб'єкти

екологічного права.

Система екологічного права. Співвідношення з іншими галузями права.

Джерела екологічного права.

Поняття екологічного права, його характеристика.

Від часу виникнення людства на Землі виникає і постійно існує взаємозв’язок людини і природи, забезпечується сприятливе для її існування навколишнє середовище. Однак поступово в цій взаємодії виникають такі негативні явища, як вичерпання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища, порушення екологічних зв’язків у екосистемах, що в багатьох випадках призводить до екологічної кризи та інших катастрофічних явищ. Одним із таких явищ є Чорнобильська катастрофа, внаслідок якої проживання людей на великих територіях не тільки в України, а й інших країнах, зокрема Білорусі, Російської Федерації, стало небезпечним або й неможливим.

Тому з давніх часів і виникає така система знань, як екологія, що вивчає взаємодію суспільства з природою. Термін “екологія” походить від грецьких слів “йокос” – будинок, житло і “логос” – наука, тобто наука про місце проживання. Цей термін був вперше запропонований ще в 1866 р. німецьким біологом Е. Геккелем для означення науки про взаємодію живих організмів, у тому числі людини, між собою і середовищем проживання.

Поряд з економічними, біологічними, технічними та іншими напрямами розвитку екології виникають і розвиваються правові питання в екологічній сфері. На державному рівні приймаються нормативно-правові акти, які регулюють раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього природного середовища від забруднення і спрямовані на захист життя та здоров’я населення від небезпечних природних явищ, тобто на забезпечення екологічної безпеки для людини і середовища, що її оточує. Так поступово складається система однорідних правових норм і правових інститутів, яка дістала назву екологічного законодавства, а потім і екологічного права.

Однак така назва з’явилася лише наприкінці 90-х років ХХст., а до того вживалися різні терміни: “правова охорона природи”, “природоохоронне право”, “правова охорона навколишнього середовища” та інші. Ці терміни характеризують назву певних груп правових норм і правовідносин і можуть вживатися і вживаються й сьогодні. Проте найбільш узагальнюючим терміном, який охоплює всю багатоманітність правовідносин у сфері взаємодії суспільства і навколишнього середовища, є “екологія”, а отже, й “екологічне право”.

Навколишнє природне середовище служить умовою і засобом існування людини, територією, на якій вона проживає, просторовою межею здійснюваної державної влади, місцем для розміщення об'єктів культурно-побутового призначення й іншою базисною умовою людської життєдіяльності. Таким чином, навколишнє природне середовище утворює складне поняття, у рамках якого історично одержали розвиток дві форми взаємодії суспільства та природи. Перша - споживання природи людиною, використання природи для задоволення людиною своїх матеріальних і духовних потреб. Ця форма може бути названа економічною формою взаємодії. Другою формою взаємодії стала охорона навколишнього природного середовища з метою збереження людини як біологічного й соціального організму та його природного середовища. Ця форма одержала назву екологічної форми.

Термін “екологічне право” вживають у різних значеннях: як галузь права, як галузь юридичної науки і як навчальну дисципліну, яку вивчають у вищих юридичних та інших навчальних закладах.

Екологічне право - самостійна галузь права, що регулює відносини у сфері взаємодії суспільства та людини з навколишнім природним середовищем з метою охорони життя та здоров'я громадян, захисту їх екологічних прав і свобод, раціонального природокористування й забезпечення якості навколишнього природного середовища на користь теперішнього часу та майбутнього поколінь людей.

Самостійність екологічного права обумовлюється наявністю власного предмета регулювання й особливих завдань, які не можуть бути вирішені іншими галузями права (забезпечення права людини на безпечне довкілля, збереження біологічного різноманіття, сталого природокористування тощо).

Екологічне право є окремою самостійною галуззю права, що охоплює систему правових норм, які регулюють екологічні відносини у сфері взаємодії людини і природи з приводу раціонального використання, охорони, відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

У науковій літературі зазначено низку специфічних рис, ознак екологічного права, які відрізняють його від інших галузей права. Зокрема, серед них можна виділити наступні, які притаманні й екологічному праву України:

відносна молодість і надзвичайна інтенсивність розвитку. Воно сформувалось в теперішньому своєму вигляді в останній чверті XX ст. і тепер екологічне законодавство України, що є його основою, нараховує десятки законів, сотні підзаконних нормативно-правових актів;

специфічність термінології. Значна кількість термінів, якими оперує екологічне законодавство, а особливо відомчі підзаконні акти, мають природничо-наукове походження і розроблені в рамках біології, фізики, хімії;

численність і різнорідність нормативного матеріалу, що, в першу чергу, зумовлено надзвичайною різноманітністю об'єктів регулювання та відносин, які з приводу них виникають;

глобальний характер багатьох його приписів, що обумовлюється не стільки сучасними процесами глобалізації, а в основному специфікою навколишнього природного середовища та окремих його компонентів;

виключна оновлюваність і новизна правових норм, що підкреслює високий ступінь його реагування на нові проблеми в галузі охорони довкілля, які виникають (інститути надзвичайних екологічних ситуацій, біобезпеки та інші);

конфліктність, яка проявляється в першу чергу між екологічними і економічними пріоритетами, інтересами держави і індивідів, у міждержавних відносинах.

2. Методи та принципи екологічного права.

Методи екологічного права. Під ними розуміють сукупність способів, прийомів і засобів впливу на суспільні відносини в галузі природокористування, охорони навколишнього середовища, екологічної безпеки, а також реалізації екологічних прав і свобод громадян.

У теорії права традиційно виділяють два основних методи правового регулювання: адміністративно-правовий (метод владного підпорядкування) і цивільно-правовий (метод рівності).

Із специфіки об'єктів правового регулювання екологічного права випливає, що найбільш прийнятним для цієї галузі є адміністративно-правовий метод, який дає можливість максимально забезпечити виконання екологічних приписів шляхом встановлення обов'язків, заборон, відповідальності тощо. Це виявляється у встановлені дозволів та заборон, нормуванні, сертифікації, ліцензуванні та екологічній експертизі, застосуванні заходів адміністративної відповідальності за екологічні правопорушення.

Адміністративно-правовому методу (імперативний) правового регулювання притаманні такі риси:

юридично-владна діяльність виконавчих і розпорядчих органів щодо осіб, якими вони керують;

прояв юридичної нерівності учасників відносин – підкорення одного з них іншому;

обов’язковість для виконання розпорядження владних органів;

виникнення суспільних відносин незалежно від волі іншої сторони;

здійснення контрольних функцій тощо.

Разом з тим в екологічному праві застосовується і цивільно-правовий метод, зокрема, при регулюванні відносин власності на природні об'єкти, при сумісному використанні природних об'єктів, відшкодуванні завданої шкоди.

Для цивільно-правового методу (диспозитивний) характерні такі ознаки:

рівні правові можливості сторін у суспільних відносинах, які виключають будь-які однобічні впливи один на одного;

встановлення правовідносин за взаємною згодою сторін;

надання учасникам відносин права самим визначати порядок своєї поведінки;

розв’язання спорів компетентним органом, який перебуває поза цими відносинами.

Важливим є те, що цивільно-правовий метод використовується частіше за все при регулюванні відносин власності на природні об’єкти, договірних відносин, відносин суміжних природокористувачів, при сумісному використання природних об’єктів, при розв’язанні еколого-правових спорів з їх різновидами, при відшкодування збитків різних видів тощо. В умовах розвитку ринкових відносин цей метод правового регулювання певних видів екологічних відносин буде отримувати все більш широке застосування, звужуючи сферу використання адміністративно-правового методу.

Однак при всій важливості цивільно-правового метода в регулюванні екологічних відносин неможливо обійтися без використання адміністративно-правового методу. Екологічна система розвивається за законами природи, тому управління в галузі екології повинно бути науково обґрунтованим, тобто таким, яке не припускає порушення природних законів. Не всі питання екології можуть вирішити власники природних об’єктів, природокористувачі на основі юридичної рівноваги. При виникненні, наприклад, надзвичайних екологічних ситуацій, коли йдеться про вжиття термінових заходів щодо переселення людей у безпечні регіони, ліквідації наслідків аварії, які призвели до забруднення природного середовища, здійснення необхідних охоронних екологічних заходів тощо. У такому разі слід використовувати владні приписи, обов’язкові для виконання. Нерідко власниками природних ресурсів, природокористувачами припускаються порушення екологічних нормативів, стандартів, лімітів на використання цих ресурсів, тому приписи контролюючих органів про усунення виявлених недоліків є обов’язковими для виконання особами, яким вони адресовані. У цих випадках владний метод є виправданим.

Владна діяльність компетентних органів необхідна також у процесі відтворення природних об’єктів. Неможна ж, наприклад, питання відтворення лісів передавати лише на розгляд лісокористувачів. Відтворення і відновлення лісів – об’єктивна екологічна необхідність, оскільки ліси є джерелом кисню – основи формування озонового шару, ліси необхідні для задоволення багатьох потреб людей. Дану проблему потрібно вирішувати не тільки способом економічного стимулювання лісокористувачів, але й шляхом адміністративних приписів, які зобов’язують певних осіб здійснювати конкретні дії для відтворення лісів. Аналогічний підхід повинен бути і щодо інших природних об’єктів, які мають відтворюватися. Коло відносин, що регулюються переважно адміністративним методом правового регулювання екологічних відносин досить широке.

Також в екологічному праві сьогодні все частіше послуговуються економічним методом, тобто застосовують вплив на суб'єкта через його матеріальну зацікавленість в охороні довкілля (шляхом встановлення податкових пільг, дотацій тощо).

Таким чином, екологічному праву притаманні ті ж методи регулювання, що й іншим галузям права, але є й властиві тільки цій галузі. Це, насамперед, метод екологізації. Його застосування обумовлено наступним. Будь-яке природокористування має враховувати закони природи, підпорядковуватися їм. Щоб це відбувалося не стихійно, а упорядковано, необхідно екологізовувати кожну дію, пов'язану із впливом на навколишнє природне середовище.

Метод екологізації застосовується шляхом визначення у законодавстві:

- об'єктів природного середовища, які слід захищати від впливу антропогенної діяльності, чи використання яких потребує спеціального правового реґулювання;

органів, які здійснюють регулювання використання природних ресурсів, контролюють дотримання правил природокористування охорони довкілля;

екологічних прав і обов'язків природокористувачів і власників природних ресурсів;

екологічних вимог щодо всіх видів виробничої та іншої господарської та рекреаційної діяльності, які впливають на стан довкілля;

юридичної відповідальності за порушення еколого-правових вимог і правил.

Метод екологізації реалізується через імперативний і диспозитивний підходи до регламентації діяльності суб'єктів екологічних правовідносин.

Імперативний підхід здійснюється шляхом встановлення обов'язкових для виконання приписів, заборон і обмежень щодо видів діяльності небезпечних для довкілля, пов'язаних із споживанням природних ресурсів. Наприклад, визначаючи межі екологічно обґрунтованої поведінки, екологічне законодавство забороняє впровадження винаходів, нових технологічних систем, устаткування, речовин і матеріалів, якщо вони не задовольняють вимогам охорони довкілля, нормативам санітарно-гігієнічної безпеки. Встановлено, що при плануванні розвитку міст повинні враховуватися стан довкілля і прогноз його змін.

Диспозитивний підхід не передбачає жорсткої регламентації поведінки суб'єктів відповідних відносин. Він залишає свободу дій, але в рамках, визначених правовими нормами. Наприклад, кожний може вибрати будь-який варіант зменшення викидів (скидів) забруднюючих речовин (запровадити нову технологію, зменшити кількість джерел, що забруднюють довкілля, перейти на новий вид енергозабезпечення виробництва тощо), аби це призвело до дотримання встановлених для даного підприємства нормативів гранично допустимих викидів.

Принципи екологічного права

Екологічне право як і будь яка інша галузь права ґрунтується на відповідних правових принципах. Вони є науковою основою досягнення цілей правового регулювання в цій сфері. Поняття «принципи права» розроблене теорією права і традиційно визначається як вихідні, керівні засади, відправні установки, положення, які визначають суть права і загальну спрямованість і найістотніші риси чинної правової системи. Принципами екологічного права необхідно вважати основні ідеї, засади закріплені в загально-правовій і екологічній доктринах держави, інших основних джерелах і нормах екологічного законодавства, які спрямовані на досягнення цілей екологічної політики держави і що знаходять свою реалізацію в екологічних відносинах.

Принципи екологічного права — це основні, вихідні, положення, засади, на яких базується правове регулювання екологічних відносин.

У системі принципів екологічного права можна виділити такі.

Загальні принципи, на яких базується вся система права, — законність, гуманність, демократизм, юридична відповідальність за протиправну поведінку, тощо.

Спеціальні (галузеві), що стосуються і діють лише в рамках однієї галузі, зокрема, екологічного права.

Загальні принципи – ці принципи властиві як праву в цілому, так і екологічному праву.

Принцип законності має реалізацію у додержанні норм законодавства та правових приписів у галузі екології усіма суб'єктами - фізичними і юридичними особами.

Відповідно до принципу гуманності законодавство передбачає запобіжні заходи щодо нанесення шкоди рослинному та тваринному світу, а також усім формам біологічних організмів. Так, у ст. 7 Модельного закону про тваринний світ, прийнятому на дев'ятому пленарному засіданні Міжпарламентської Асамблеї держав-учасниць СНД (постанова № 9-14 від 8 червня 1997 року), серед основних принципів державного управління в галузі охорони природи та використання тваринного світу, збереження та відновлення середовища їх існування зазначено, що здійснення використання тваринного світу дозволено способами, які не допускають жорстокого поводження з тваринами згідно з принципами гуманності.

Принцип демократизму полягає в тому, що екологічне право та законодавство повинні адекватно виражати волю народу. Підґрунтям цього є ч. 1 ст. 5 Конституції України, яка визначає носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Нормативне закріплення системи принципів охорони навколишнього природного середовища міститься в ст. З Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», яка виділяє наступні принципи:

а) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів і лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

б) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

в) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

г) екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

д) збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;

є) науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;

є) обов'язковість екологічної експертизи;

ж) гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду;

з) науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

и) безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

і) стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

ї) вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної зміненості територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;

й) поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища;

к) вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.

Слід також зауважити, що в Декларації по навколишньому середовищу і розвитку, прийнятій на конференції ООН в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. сформульовано 27 соціально-екологічних принципів, що мають основоположне значення для всього міжнародного співтовариства і для кожної окремо взятої держави. Серед основних спеціальних (галузевих) принципів екологічного права можна виділити наступні:

1) Принцип пріоритетності охорони життя і здоров'я людини.

Охорона природи — не самоціль. її головне завдання полягає в реальному забезпеченні нормальних умов існування людини, безпечності довкілля, яке її оточує. Він випливає із загального пріоритету, проголошеного в ст. З Конституції України: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» та знайшов відображення в багатьох актах екологічного законодавства.

2) Принцип оптимального поєднання екологічних і економічних інтересів суспільства.

Дотримання і забезпечення цього принципу покликане створити умови для вироблення реальних гарантій права людини на безпечне довкілля і, з іншої сторони, забезпечити розвиток економіки і виробництва.

Завдання полягає не в тому, щоб зупинити економіку, виробництво встановленням жорстких екологічних вимог, а щоб запровадити такі екологічні нормативи, які б забезпечували, з одного боку, нормальне функціонування промисловості, а з іншого — безпечні умови довкілля, безпеку людини.

3) Правове забезпечення раціонального та ефективного використання природних об'єктів.

Реалізація цього принципу пов'язана з необхідністю охорони і відтворення природних ресурсів та недопущення незворотних наслідків для природи. Раціональність полягає в тому, що кожен власник чи користувач зобов'язаний у процесі використання природних об'єктів додержуватись правових екологічних вимог, щоб не нашкодити довкіллю. Такими правовими вимогами є закріплені права та обов'язки природокористувачів, встановлені для них обмеження та заборони, а також ліміти в галузі природокористування. Економічна ефективність полягає в отриманні найвищих економічних показників при експлуатації природних ресурсів з найменшими затратами.

4) Запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища.

Діяльність у сфері охорони навколишнього природного середовища повинна бути спрямована, в першу чергу, на недопущення негативних впливів на нього, а не на відновлення, відшкодування вже заподіяної шкоди.

Найбільш ефективним механізмом у цьому плані є екологічна експертиза об'єктів, які планується ввести в експлуатацію. Щодо діючих об'єктів, то ефективними є перевірки діяльності підприємств на предмет дотримання екологічних вимог і негайне реагування на будь-які відхилення від екологічних норм.

5) Гласність і демократизм при прийнятті рішень, пов'язаних із впливом на довкілля.

Оскільки заподіяння шкоди безпосередньо впливає на людину, зачіпає її життя, здоров'я, інтереси, то й охороняти довкілля можна лише спільними зусиллями громадян.

Тому процедура громадської екологічної експертизи, обговорення проектів нормативно-правових актів з питань охорони довкілля, громадських слухань щодо безпеки виробничих об'єктів тощо, повинно стати обов'язковою практикою в діяльності держави по охороні природи. Зараз ці питання набувають все більшої актуальності і виходять на перший план, про що свідчить низка прийнятих актів як міжнародного, так і внутрідержавного характеру.

6) Забезпечення міжнародного співробітництва в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Негативні наслідки впливу суспільства на природу не обмежуються кордонами держави. Багато проблем охорони довкілля зачіпають інтереси всіх держав. Ігнорування екологічних вимог з боку однієї держави призводить до порушення інтересів не тільки сусідніх держав. Тому поряд із здійсненням заходів по охороні природи в національних рамках вимагається узгодження дій багатьох, а то і всіх держав.

3. Екологічні правовідносини. Об'єкти екологічного права. Суб'єкти екологічного права.

Екологічні правовідносини - це суспільні відносини, що врегульовані нормами екологічного права, які виникають, існують і припиняються відповідно до вимог і на підставах, передбачених законодавством.

Ці суспільні відносини включають в себе:

а) суспільні відносини, пов'язані з вилученням речовин і енергії з природного середовища. Так, надрокористування пов'язане з вилученням корисних копалин, мисливство - з відстрілом і виловом диких тварин, лісокористування - із рубкою лісу тощо;

б) суспільні відносини, пов'язані з використанням корисних властивостей природного об'єкта. Наприклад, сільськогосподарське землекористування засновано на родючості ґрунтів;

в) суспільні відносини, пов'язані з внесенням у природне середовище речовин або енергії, які раніше не існували в природі або існували в незначних обсягах.

г) суспільні відносини, що виникають у зв'язку з перетворенням природного об'єкта. Наприклад, з метою створення парків, штучних водойм, будівництва шляхів тощо;

д) суспільні відносини, які пов'язані з охороною природних об'єктів, що використовуються, і довкілля у цілому. Щоб попередити негативні впливи господарської та іншої діяльності на довкілля, передбачається здійснення екологічної експертизи, екологічного моніторингу, екологічного контролю, встановлюються ліміти використання природних ресурсів, екологічні вимоги щодо розташування будівництва, експлуатації виробничих та інших господарських об'єктів, відповідальність за порушення екологічних вимог тощо.

Відзначені суспільні відносини підпадають під дію спеціальних правових норм, які, ураховуючи специфіку сфери їх застосування, мають назву еколого-правових.

За галузевою спрямованістю правового регулювання виділяються природоресурсові відносини: на земельні, гірничі, водні, фауністичні, а також відносини в галузі охорони атмосферного повітря та рослинного світу, включаючи ліси.

За спрямованістю на забезпечення екологічної безпеки виділяються еколого-правові норми, присвячені сферам, де виникають і мають вирішуватися екологічні проблеми - промисловість, сільське господарство, транспорт, енергетика, населенні пункти тощо. Ця група норм регулює відносини, що виникають у зв'язку із забезпеченням екологічної безпеки.

Залежно від об'єктів правового регулювання виділяються природоохоронні й антропоохоронні відношення, які, у свою чергу, поділяються на відповідні види залежно від характеру об'єктів, форм і джерел несприятливої екологічної дії.

Також залежно від характеру правових відносин виділяють матеріальні та процесуальні, а за колом суб'єктів цих відносин виділяються правовідносини, учасниками яких є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи й т. ін.

У спеціальній літературі виділяють й інші правовідносини - природоохоронні, природоресурсові, середо-охоронні тощо.

Підставою виникнення екологічних відносин є юридичні факти, що виступають як події (відбуваються поза волею людини), або дії (результат вольової поведінки людини). Дії виявляють себе як правомірні або як правопорушення. Прикладами подій є: аварії, катастрофи, стихійне лихо (повінь, землетрус тощо). Діями, наприклад, є отримання дозволів на викиди (скиди) забруднюючих речовин, організація проведення обов'язкової екологічної експертизи тощо, а також; правопорушення: недотримання умов спеціального природокористування, що визначені у дозволах на його здійснення; ігнорування (невиконання) висновків обов'язкової екологічної експертизи; не дотримання умов надання органами державної влади іншим особам інформації про здійснення природоохоронних заходів, стан довкілля (утаювання такої інформації, її викривлення, перекручування тощо) та ін.

До підстав припинення екологічних правовідносин відносяться відповідні адміністративні акти, припинення існування чи діяльності юридичної особи, відмова від природокористування, закінчення строку договору, ліцензії, судове рішення і т.ін.

Об'єкти екологічного права. Поняття об'єктів екологічного права необхідне для юридичного визначення того, на що спрямоване еколого-правове регулювання. У юридичній літературі існують різні класифікації об'єктів екологічного права. Зокрема, В.В. Петров указував на те, що слід виділяти три категорії зазначених об'єктів: інтегровані, тобто навколишнє середовище, диференційовані, тобто окремі її компоненти, і такі, що підлягають особливій охороні. При цьому правовій охороні підлягають екологічні системи: природні, що залежать від впливу людини (наприклад, у заповідниках); модифіковані, що змінилися під впливом людини.

Об'єкт екологічного права –це те з приводу чого виникають екологічні відносини, які врегульовуються еколого-правовими нормами. Законодавство України про охорону навколишнього природного середовища наводить досить детальний перелік об'єктів екологічного права, включаючи до нього: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів; природні ресурси; території та об'єкти, що підлягають особливій охороні; здоров'я і життя людей.

Навколишнє природне середовище - сукупність природних і природно-антропогенних умов (земля, вода, ліси, надра, атмосферне повітря, рослинний і тваринний світ), що оточують людину та є необхідними для її життя і діяльності. Термін близький до понять довкілля і навколишнє середовище в їх екологічному значенні. Навколишнє природне середовище є визначальною передумовою життя людини і функціонування екосистем, що обумовлює необхідність його збереження й охорони. Відносини з охорони цього середовища називають екологічними.

Природні ресурси - це частини всієї сукупності природних умов існування людства та найважливіші складові частини навколишнього природного середовища, які використовуються чи можуть бути використані у виробничих, оздоровчих, рекреаційних та інших цілях.

Природні ресурси поділяються на вичерпні та невичерпні. До перших відносять лісові, земельні, водні, мінеральні, фауністичні, які мають властивість зменшуватися та зникати в процесі їх споживання, до других - сонячні, кліматичні, геотермальні, які не зникають у процесі їх споживання.

Вичерпні природні ресурси поділяються на відновлювальні (ґрунтові, рослинні та фауністичні, які в процесі використання здатні відновлюватися) та не-відновлювальні (мінеральні, використання, яких веде до їх виснаження).

До основних природних ресурсів, що підлягають державній охороні та регулюванню використання на території України, відносяться земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ (стаття 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

1.Земля (у юридичному значенні) - це поверхня, що охоплює родючий шар ґрунту. Він дає життя рослинам, а через них усьому сущому на планеті, є місцем життя мікросвіту, універсальним біологічним нейтралізатором забруднень. Земля також є головним засобом виробництва в сільському та лісовому господарстві, просторовим базисом для розселення людей, влаштування промислових об'єктів, транспортних шляхів, місць відпочинку , оздоровчих установ тощо. В Україні, площа якої складає 603,5 тис. км2 (з них суші -579,4 тис. км2), сільськогосподарська освоєність земельного фонду становить 72,2%, землі населених пунктів займають 7,1 млн. га, землі природоохоронного призначення - 2,3 млн. га, землі водного фонду -

млн. га, землі промисловості, транспорту і зв'язку -

млн. га. Близько 2,3 млн. га земель (на кінець 2000 р.) знаходиться під забудовою. Суспільні відносини у галузі охорони та використання земель регулюються Земельним кодексом України, Законами України "Про плату за землю" (1992 р.), "Про оренду землі" (1998 р.) та деякими іншими актами законодавства України.

2.Надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння. (ст.1 Кодексу України про надра від 7 липня 1994 року). У надрах України виявлено близько 20 тис. родовищ і проявів корисних копалин, з яких 7667 родовищ з 94 видів сировини мають промислове значення і враховані Державним балансом запасів. Україна здатна забезпечити себе й експортувати такі важливі види корисних копалин і продукти їх переробки, як залізо, марганець, титан, цирконій, уран, ртуть, графіт, каолін, сірка, кам'яна сіль, калійні солі, фосфорити, мідь та інші копалини. Регулювання суспільних відносин у сфері збереження і науково обґрунтованого, раціонального використання надр здійснюється Кодексом України про надра, Гірничим законом України (1999 р.), Законом України "Про державну геологічну службу" (1999 р.) та деякими іншими актами законодавства України.

3.Води - усі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води. (ст..1 Водного кодексу України). Води підземні - води, що знаходяться нижче рівня земної поверхні в товщах гірських порід верхньої частини земної кори в усіх фізичних станах. Води поверхневі - води різних водних об'єктів, що знаходяться на земній поверхні. Водний об'єкт - сформований природою або створений штучно об'єкт ландшафту чи геологічна структура, де зосереджуються води (річка, озеро, море, водосховище, канал, водоносний горизонт). В Україні водні ресурси річок без Дунаю становлять 87,1 млрд. куб. метрів на рік, прогнозні ресурси підземних вод питної якості становлять 22,5 млрд. куб. метрів на рік. Водні відносини регулюються Водним кодексом України (1995 р.) та деякими іншими актами законодавства України.

4.Атмосферне повітря – (це зовнішня газоподібна оболонка) Згідно зі ст. 1 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» від 21 червня 2001 року № 2556-ІІІ атмосферне повітря - це життєво важливий компонент навколишнього природного середовища, який являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень.. Воно є основою життя на Землі, у тому числі життя людини. Атмосфера забезпечує надійний захист від шкідливих космічних випромінювань, має визначальний вплив на клімат, здоров'я людей, їх працездатність, життєдіяльність рослинного і тваринного світу. Атмосферне повітря виконує також геологічні, екологічні, терморегулюючі, захисні, енергоресурсові, господарські й інші функції. Прямо чи опосередковано воно є необхідною умовою виробництва, може бути сировиною основного виробничого призначення. Захист атмосферного повітря від забруднення та інших форм деградації забезпечується Законом України "Про охорону атмосферного повітря" та деякими іншими актами законодавства України.

5.Рослинний світ (ліс та інша рослинність) - це сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угрупувань на певній території. Відповідно до ст. З Закону України «Про рослинний світ» від 09.04.1999 р В Україні загальний запас деревної маси в лісах оцінюється в 1,3 млрд. куб. метрів, хвойні насадження займають 45% вкритої лісом площі, твердолистяні - 41%, м'яколистяні та інші - 14%., флора нижчих і вищих видів рослин нараховує понад 25000, зокрема, судинних рослин налічується понад 5 тис. видів, з них близько 250 видів офіційно визнані лікарськими, а загалом майже 1100 видів флори України мають біологічно активні речовини, які мають лікувальні властивості. Суспільні відносини в галузі охорони, відновлення та раціонального використання рослинного світу регулюються Законом України "Про рослинний світ" (1999 р.), Лісовим кодексом України (1994 р.) та деякими іншими законодавчими актами України.

6.Тваринний світ - це дикі тварини (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби, а також молюски, комахи та інші), що живуть у стані природної волі на суші, у воді, атмосфері та грунті, постійно або тимчасово населяють територію держави Тваринний світ включає до себе наступні об'єкти: хордові, у тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби й інші) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі й інші) тварини в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), що перебувають у стані природної волі; частини диких тварин (роги, шкіра тощо); продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо); залишки викопних тварин; нори, хатки, лігва, мурашки, боброві загати й інше житло і споруди тварин. В Україні відомо близько 45 тис. видів тварин, серед яких - понад 700 видів хребетні, решта - безхребетні. Суспільні відносини у сфері охорони, відновлення та раціонального використання тваринного світу регулюються Законами України "Про тваринний світ" (13.12.2001 р.), "Про мисливське господарство та полювання" (2000 р.) та деякими іншими законодавчими актами України.

Особливій державній охороні підлягають природні території та об'єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ. Природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні й інші типи територій та об'єктів, що визначаються законодавством України.

7.Ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об'єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну та народногосподарську цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково й оголошуються територією чи об'єктом природно-заповідного фонду України. (ч. 2 преамбули Закону України «Про природно-заповідний фонд України»). До складу природно-заповідного фонду України входять державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища.

8.Курортними та лікувально-оздоровчими зонами визнаються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні й інші умови, сприятливі для лікування й оздоровлення людей. (Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» ч. 1 ст. 62).

9.Рекреаційними зонами є ділянки суші та водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму.

Особливій охороні підлягають і заносяться до Червоної книги України рідкісні й такі, що перебувають під загрозою зникнення, види тваринного і рослинного світу, які постійно або тимчасово перебувають (зростають) у природних умовах у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

Важливим об'єктом охорони навколишнього природного середовища є життя та здоров'я людини. Так ст..3 Конституції України в нашій державі проголошує людину, її життя і здоровця, честь і гідність недоторканість і безпеку найвищою соціальною цінністю. Окрім цього стаття 50 Конституції України, встановила, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

Під безпечним для життя і здоров'я людини довкілля розуміється такий стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникненню небезпеки для життєдіяльності населення.

Критерії безпечного стану довкілля визначаються екологічними стандартами і нормативами та технічними, санітарно-гігієнічними, будівельними й іншими нормами та правилами, що містять вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища. Відповідно до них здійснюються: розміщення проектування, будівництво, реконструкція, введення в дію та експлуатація підприємств, споруд та інших об'єктів, застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин, експлуатація й обслуговування автомобільного транспорту, вирішення питань охорони довкілля від акустичного, електромагнітного, іонізуючого й іншого шкідливого впливу фізичних чинників, від забруднення радіоактивними, виробничими, побутовими, іншими відходами, а також при впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем.

Суб'єкти екологічного права. Терміном "суб'єкти права" в загальнотеоретичному та галузевому правознавстві прийнято визначати учасників суспільних відносин. До них у сфері екологічних відносин відносяться особи, котрим відповідно до закону належить право природокористування, і на які покладено обов'язок щодо охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання, відтворення природних ресурсів.

За змістом прав та обов'язків усі суб'єкти екологічного права поділяються на: органи державної влади (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, органи судової влади та прокуратури); органи місцевого самоврядування; юридичні особи; громадян. Зазначені суб'єкти реалізують свої повноваження у межах, визначених Конституцією України, законами України та інших нормативно-правових актах.

4. Система екологічного права. Співвідношення з іншими галузями права.

Система екологічного права — це логічно послідовне розміщення еколого правових інститутів, що регулюють охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання та відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки. (відповідним чином структурно об'єднані елементи, що утворюють відповідну галузь права). Система екологічного права — досить складне правове утворення, що зумовлене складністю і об'ємністю відносин, які регулюються даною галуззю, характеризується своїми закономірностями та тенденціями розвитку і не є сталим, закостенілим утворенням. З розвитком екологічних відносин, законодавства в цій галузі система може видозмінюватись, наповнюватися новими змістовими елементами.

Поняття "система екологічного права" включає в себе три значення: галузь права, правова наука, навчальна дисципліна.

Елементами екологічного права як галузі права виступають підгалузі, інститути, та норми права, які в свою чергу об'єднані в Загальну, Особливу та Спеціальну частини.

Як галузь права екологічне право має, як уже зазначалось, свій особливий предмет правового регулювання і має певну систему. У ній виділяються норми загального характеру, що визначають основні положення щодо організації охорони навколишнього природного середовища. Ці норми утворюють загальну частину екологічного права. Норми ж, присвячені безпосередньо врегулюванню питань охорони та використання природних ресурсів, забезпеченню екологічної безпеки в окремих сферах суспільного життя, утворюють особливу частину екологічного права.

Загальна частина екологічного права охоплює інститути, що містять найбільш важливі положення, які мають спільний характер для цієї галузі.

У Загальну частину входять такі інститути:

право власності на природні ресурси;

право природокористування;

екологічні права та обов'язки громадян;

правові механізми управління в галузі охорони довкілля;

екологічна експертиза;

економічний механізм у галузі охорони навколишнього

природного середовища;

правове забезпечення екологічної безпеки;

юридична відповідальність в галузі охорони довкілля.

Особлива частина містить норми, які регулюють окремі види екологічних відносин з урахуванням специфіки окремих природних об'єктів.

В Особливу частину входять такі підгалузі та інститути:

земельне право;

надрове право;

водне право;

лісове право;

фауністичне право;

правова охорона атмосферного повітря;

— правовий режим екологічної мережі України, що охоплює правову охорону природно-заповідного фонду, а також правовий режим лікувальних, оздоровчих, рекреаційних зон та інших її складових;

— правовий режим зон надзвичайних екологічних ситуацій.
Спеціальна частина екологічного права охоплює норми, що регулюють міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля.

Як правова наука екологічне право призначено висвітлювати тенденції розвитку галузі права, проблеми, які існують у даній сфері правового регулювання, шляхи їх вирішення.

Як навчальна дисципліна екологічне право має таку ж структуру, зміст, що й галузь права, але додатково включає питання, пов'язані з вивченням історії розвитку галузі права, поняття галузі права, предмета, методу правового регулювання тощо.

У системі права України екологічне право існує не відособлено, а взаємодіє з іншими галузями права.

Екологічне і конституційне право. Конституційні норми закладають основи правової охорони довкілля. Конституційному праву належить провідна роль у системі галузей права, стосовно екологічного права теж.

Екологічне й адміністративне право. Зв'язок екологічного й адміністративного права проявляється, в першу чергу, в застосуванні однакових методів регулювання — імперативних. Адміністративно-правові акти, як правило, виступають підставою виникнення, припинення чи зміни еколого-правових відносин. Адміністративне право регулює порядок діяльності і компетенцію державних органів управління, в тому числі у сфері охорони довкілля. Разом з тим екологічне право на відміну від адміністративного права визначає зміст діяльності органів управління в сфері охорони природи, зміст функцій управління, зокрема такі особливі функції, як ведення кадастрів, моніторинг тощо.

Екологічне і цивільне право. Цивільне право визначає та регулює відносини власності, майнові права учасників відносин, виконує компенсаційну функцію у випадках відшкодування шкоди. Разом з тим відповідні відносини в екологічному праві мають свою специфіку, зокрема відносини власності, відшкодування шкоди тощо. В екологічному праві на відміну від цивільного переважає пріоритет публічних інтересів у сфері охорони навколишнього середовища.

Екологічне і земельне право. Ці галузі найбільш тісно пов'язані між собою, оскільки земля є одним з основних природних об'єктів. Разом з тим предметом земельного права є в першу чергу відносини щодо використання землі. Землеохоронні відносини, а також інші тісно пов'язані охоронні відносини щодо надр, лісів, вод є предметом екологічного права.

5. Джерела екологічного права. Поняття «джерела екологічного права» випливає із загального поняття «джерела права», виробленого теорією права. Джерелами права є форми, способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм. В Україні домінуючим джерелом права є нормативно-правовий акт, а також ратифікований Україною міжнародно-правовий договір (угода).

Отже, джерелами екологічного права України є прийняті уповноваженими державними органами чи органами місцевого самоврядування нормативно-правові акти та ратифіковані міжнародно-правові договори, що регулюють екологічні відносини.

Вони повинні відповідати певним вимогам, а саме:

- нормативно-правовий акт, щоб бути джерелом права, має бути прийнятим уповноваженим на це органом у формі, що визначена законодавством (наприклад, виключно законами, що приймаються Верховною Радою України, мають регламентуватися питання, у тому числі з питань охорони довкілля, визначені у статті 92 Конституції України);

- нормативно-правовий акт має прийматися в установленій процедурі (зокрема, прийняття законів здійснюється за процедурою, що визначена Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України; рішення Кабінету Міністрів України, який є колегіальним органом, з відповідного питання приймається на його засіданні шляхом голосування; рішення Ради національної безпеки й оборони оформляються указами Президента України).

За юридичною силою всі джерела поділяються на закони та підзаконні акти.

До законів відносяться Конституція України, яка є Основним Законом держави, та інші закони, що приймаються на основі Конституції України єдиним органом законодавчої влади в України - Верховною Радою України (стаття 75 Конституції України).

Нормативно-правові акти як джерела екологічного права України не є однорідними. їх можна структурувати за юридичною силою, предметом регулювання, структурою, формою тощо. Зокрема, за юридичною силою в системі нормативно-правових актів України виділяють такі:

Конституцію України як основний закон держави. Вона закріплює основи суспільного ладу, загальні засади державної політики, в тому числі в галузі екології. Ключове значення для регулювання екологічних відносин мають безпосередньо статті 13, 14,16,50, 66 Конституції України та ряд інших статей загального характеру, що забезпечують основоположне регулювання суспільних відносин, у тому числі екологічного характеру.

Закони України. Особливістю законів як джерела екологічного права є високий ступінь кодифікації. Основну масу в системі екологічних законів становлять поресурсові кодекси — Земельний кодекс України (25 жовтня 2001 р.), , Лісовий кодекс України (8 лютого 2006 р.), Водний кодекс України (6 червня 1995 р.), Кодекс України про надра (27 липня 1994 р.), а також поресурсові закони — Закон України «Про охорону атмосферного повітря», Закон України «Про тваринний світ», Закон України «Про рослинний світ», Закон України «Про природно-заповідний фонд України». Ці законодавчі акти є основою відповідних підгалузей та інститутів екологічного права. Слід зазначити, що за своєю структурою вони багато в чому подібні (зокрема, включають загальні положення; управління в галузі використання і охорони

Разом з тим часто вони містять багато банкетних (відсилочних) норм, які не реалізовані у вигляді підзаконних актів або ж взагалі не мають механізмів реалізації тих чи інших положень.

Слід зауважити, що Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», прийнятий 25 червня 1991 р., є основним галузевим актом екологічного законодавства. В ньому знайшла втілення ідея комплексного підходу до регулювання природоохоронних відносин і саме з його прийняттям був започаткований новий етап становлення екологічного права України. Він містить головні принципові положення в галузі використання і охорони природних об'єктів та навколишнього природного середовища в цілому. Хоча він за структурою не є кодексом, але його можна віднести до комплексних, узагальнюючих нормативно-правових актів.

У системі законів як джерел екологічного права можна також виділити закони загального, інтегрованого характеру. Це, зокрема, Закон України «Про екологічну експертизу», Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» та ін.

Підзаконні акти приймаються, відповідно до законів, у розвиток законів (кодексів), їх окремих положень уповноваженими на те органами. Це, зокрема, може бути Кабінет Міністрів України, інший центральний орган виконавчої влади у випадках прямо передбачених відповідними законодавчими актами. Так, відповідно до Закону України "про охорону навколишнього природного середовища" Кабінет Міністрів України має визначити:

порядок здійснення державного моніторингу навколишнього природного середовища (стаття 22);

порядок ведення державних кадастрів природних ресурсів (стаття 23);

порядок ведення екологічних паспортів (стаття 24);

порядок встановлення нормативів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища (стаття 44)..

За предметом регулювання всі джерела поділяються на загальні та спеціальні.

До загальних відносяться ті, що регулюють не тільки екологічні, а й інші суспільні відносини. Наприклад, Конституція України містить норми як екологічної спрямованості, так й інші норми, що регулюють широке коло суспільних відносин. До загальних джерел також відносяться Цивільний кодекс України, Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення й інші нормативно-правові акти.

Спеціальні джерела мають предметом регулювання виключно (переважно) екологічні відносини. До таких джерел, зокрема, відносяться Закони України "Про екологічну мережу України", "Про екологічний аудит", "Про зону надзвичайної екологічної ситуації", "Про екологічну експертизу", "Про Червону книгу України", "Про природно-заповідний фонд України" тощо.

Джерела права поділяються також за часом дії (безстрокові, тимчасові), за територіальним масштабом дії (на всю Україну чи окрему місцевість), за колом осіб, на яких розповсюджується, спрямованістю свого регулювання та за іншими ознаками.

Особливе місце серед джерел екологічного права займають міжнародно-правові акти, зокрема, міжнародні угоди за участю України. Згідно з Конституцією України і Законом України «Про міжнародні договори України» укладені і ратифіковані міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України. Серед них, наприклад, Конвенція ООН «Про охорону біологічного різноманіття», прийнята у 1992 р. в Ріо-де-Жанейро і ратифікована Україною 29.11.1994 р., Конвенція про водно-болотні угіддя, що підписана у 1971 р. в Рамсарі (Іран) і ратифікована 29.10.1996 р. Міжнародно-правовими угодами регулюються екологічні питання, що мають планетарний характер і не можуть ефективно регулюватись лише законодавством однієї чи декількох країн.

Значну роль в правовому регулювання екологічних відносин має діяльність судів. їх акти, хоча і не є офіційно джерелами права, однак узагальнення та роз'яснення Верховного суду України та Вищого господарського суду України забезпечують єдине, уніфіковане розуміння правових норм, сприяють правильному застосування їх на практиці.

Питання для самоконтролю

1.Сформулюйте поняття екологічного права. Наведіть думку різних учених з приводу його визначення.

2. Охарактеризуйте екологічне право.

Назвіть методи й принципи екологічного права. Що таке екологічні правовідносини?

Дайте визначення об'єктів і суб'єктів екологічного права.

Охарактеризуйте поняття системи екологічного права.

Як розвивалося вітчизняне екологічне законодавство?

Назвіть джерела екологічного права.

Окресліть основні проблеми назви галузі права.

1. Які основні форми взаємодії суспільства і природи та форми охорони природи?

Яке на вашу думку соціальне призначення екологічного права та мета його вивчення?

Які суспільні відносини регулює екологічне право і яка їх структура?

У чому суть комплексного підходу до регулювання відносин по охороні і раціональному використанню природних ресурсів?

У системі яких екологічних відносин більш прийнятним є застосування адміністративно-правового методу регулювання, а в яких цивільно-правового?

Що виступає об'єктами екологічного права?

Дайте перелік основних диференційованих об'єктів екологічного права та ознайомтесь з їх визначеннями, що даються у відповідних поресурсових кодексах та законах.

У чому суть та відмінність понять «природний об'єкт» і «природний ресурс»?

Яке співвідношення екологічного і конституційного права, екологічного і адміністративного права, екологічного і цивільного права?

Яка система галузевих принципів екологічного права?

Як ви розумієте принцип оптимального поєднання екологічних і економічних інтересів суспільства?

Яка система джерел екологічного права?

Екологічне право як галузь права: загальна характеристика