Основи безпеки військової діяльності

PAGE 27

Лекція 1

Тема 1. Основи безпеки військової діяльності.

Навчальні питання.

Сутність військової діяльності в сучасних умовах.
Небезпечні фактори військової діяльності.

1. Сутність військової діяльності в сучасних умовах.

На сучасному етапі розвитку ЗС України, оптимізації системи військової освіти, виникає необхідність уточнювати завдання професійної підготовки майбутніх офіцерів ЗС України.

Слово „підготувати ” означає „навчити, дати необхідні знання для чого-небудь”. Таке визначення надають більшість тлумачних словників. З цього виходить, що „готувати” означає „формувати знання, навички і вміння для здійснення певної діяльності”.

Щоб уточнити зміст поняття „діяльність офіцера ”, розглянемо етимологію слова „ діяльність”.

Найбільш часто діяльність розглядають як цілеспрямований процес перетворення дійсності, створення матеріальних і духовних цінностей.

Діяльність - один із способів людської буттєвості, в якому людина-суб'єкт відноситься до світу як до об'єкта, перетворюваного нею відповідно до її цілей і наявних засобів. Діяльне ставлення людини до дійсності зумовлене необхідністю задоволення потреб існування, а також здатністю оволодівати світом, що є вираженням її сутності. Типовими ознаками діяльності є суб'єкт-об'єктна опозиція і нерозривність у кожному її вияві матеріально-духовних начал. Тобто в акті діяльності людина постає як носій соціальних форм взаємодії з навколишнім світом, а не як біологічна дискретна одиниця, що дає можливість сприймати цей світ не як джерело задоволення вітальних потреб окремої істоти, а як об'єкт спільного діяння всіх людей; людина завжди втілює в діяльність певну мету, програму, намір, осмислює і переживає свої діяльні вияви, одухотворює їх, водночас змінюючи об'єктивний світ.

Діяльність — це всі форми людської активності, які відрізняють людей від тварин і є способом їх існування. Відмінні риси людської діяльності — усвідомленість, цілеспрямованість і перетворюючий характер. Саме в діяльності відбувається формування і розвиток людини, її самореалізація.

Діяльність — це специфічно людська форма активного ставлення до світу, спосіб буття людини. Людина не тільки й не просто пристосовується до природи (на відміну від тварин), але й пристосовує природу до себе, перетворює її предмети так, щоб вони служили людським потребам. Людська діяльність має свідомий, осмислений, цілеспрямований характер.

Основними компонентами її внутрішньої структури є цілі, мотиви і способи здійснення, які значною мірою визначені історичними умовами, суспільними відносинами тощо.

Діяльність складається із пов’язаних між собою дій, за допомогою яких досягають конкретних (проміжних) цілей. Кожна дія має свою головну мету, спосіб і мотив. Хоча окремі дії зазвичай підпорядковані загальній меті діяльності й загальним її мотивам, але вони все ж таки є закінченими в смисловому відношенні одиницями діяльності.

Цей процес здійснює людина, колектив. Зовні він регульований суспільними вимогами, визначеним порядком і дисципліною, вказівками керівників тощо.

Зовнішні регулятори впливають на діяльність через внутрішні її умови. Внутрішньо діяльність регулюється психічними процесами, станами, властивостями, переконаннями, інтересами, потребами, думками та ін. Цей процес починається з визначення мети відповідно до потреб і мотивів (або усвідомлення людиною поставленого перед нею завдання). Особливості функціонування психологічних явищ у діяльності зумовлені як її метою, предметом, засобами, умовами, так і рисами самої особи, колективу, їхніми потребами, настановами, досвідом.

Психічні процеси та властивості людини не виникають самостійно та ізольовано один від одного: вони тісно взаємопов’язані між собою в єдиному акті суспільно обумовленої свідомої діяльності особистості, тому ефективність діяльності залежить від загального розвитку особистості. [Идеографический словарь русского языка].

Отже,

Діяльність є специфічно людською формою активності, необхідною умовою існування людського суспільства, зміст якої полягає у доцільній зміні та перетворенні в інтересах людини навколишнього середовища

Діяльність людини – це об’єктивний процес взаємодії суспільного середовища та людини. Завдяки свідомій діяльності, людина вступає в різноманітні взаємодії з іншими людьми, формує власне відношення до їх діяльності, власні наміри та прагнення. [Баранов О.С. Идеографический словарь русского языка, 2002, УДК 413.223 ББК 81.2Р-4, 1200 стр., ксерокопия. http://rhymes.amlab.ru/thesaurus.].

Головними видами діяльності людини є праця, навчання, гра. Інші види діяльності – суспільно-політична, педагогічна, військова, спортивна тощо – виникли завдяки праці, яка завжди мала суспільний характер. (У будь-якому виді діяльності формуються людина і колектив.)

Виділяють різні форми діяльності: духовну, психічну, фізичну, трудову, нетрудову, професійну, непрофесійну, продуктивну (творчу), репродуктивну та ін. [Идеографический словарь русского языка].

Трудова діяльність - одна зі специфічних форм людської діяльності під якою розуміється не лише праця в класичному її розумінні*,

* праця — процес, що відбувається між людиною і природою з використанням певних знарядь, протягом якого людина впливає на природу і використовує її з метою виробництва матеріальних благ, необхідних для задоволення своїх потреб

а будь яка діяльність (військова, наукова, творча, художня, надання послуг тощо), якщо вона здійснюється в рамках трудового законодавства.

Трудова діяльність – це джерело розвитку суспільства, створення матеріальних, культурних і духовних цінностей, передумова існування як кожної окремої людини, так і людства в цілому.

Трудова діяльність може бути професійною і непрофесійною [Идеографический словарь русского языка].

Автори підручника "Азбука профорієнтації: як молодій людині досягти успіху на ринку праці?" вважають, що трудова діяльність людини є професійною, якщо виконуються, принаймні, дві умови:

по-перше, професія характеризується наявністю певного рівня кваліфікації, майстерності, уміння, професійної підготовки, спеціально одержаних знань і навичок, які часто підтверджуються спеціальними документами про професійну освіту: дипломами, свідоцтвами, атестатами, сертифікатами;
по-друге, професія є свого роду товаром, який людина може продавати на ринку праці

[Бендюков М., Соломин И. и Ткачев М. "Азбука профориентации: как молодому человеку преуспеть на рынке труда?" (издание второе, переработанное и дополненное) Санкт-Петербург: "Литера плюс", 1997 / e-mail: Profguid@infopro.spb.su.].

Більшість вчених вважає професійною трудову діяльність в рамках будь-якої професії, службовою – діяльність не пов’язану безпосередньо з виробництвом .

Ми погоджуємось з такою думкою, щодо визначення професійної діяльності, а службову діяльність визначаємо як — діяльність, що спрямована на виконання конкретних службових обов’язків повсякденної праці, які регламентуються відповідними керівними документами (законами, статутами, керівництвами, інструкціями) й непов’язана безпосередньо з виробництвом.

Постає запитання: у чому ж полягає діяльність офіцера?

До аналізу сутності, природи і функцій військової діяльності в сучасних умовах звертаються представники різних наук. Але кожна наука розглядає дану проблему під кутом свого інтересу, своїм інструментарієм і своїми методами. Це пояснюється тим, що у трактуванні сутності та функцій військової діяльності не існує єдиної думки серед фахівців-науковців. Військова діяльність щільно пов’язана з суспільною працею і відображає її загальні якісні риси:

необхідність, загальні цілі;
свідомий, творчий характер;
наявність можливостей для реалізації здібностей, талантів тощо.

У науковій літературі даються різні визначення військової діяльності:

це суспільно необхідна і цілеспрямована діяльність, яка спрямована на забезпечення життєво важливих інтересів країни.
це різноманітна, суспільно корисна, соціально значима і творча діяльність військовослужбовців, що обумовлена необхідністю захисту Батьківщини і спрямована на постійне забезпечення високого рівня боєздатності та бойової готовності армії і флоту.

Таким чином, військова діяльність в широкому розумінні – один із видів суспільної праці, що являє собою цілком доцільну професійну діяльність військовослужбовців, у процесі якої з використанням певних сил і засобів здійснюється суспільна потреба у захисті Батьківщини. В мирний час продуктом військової діяльності є військові з’єднання, частини, підрозділи які здатні виконувати бойові завдання, підготовлений військовий резерв на випадок мобілізаційних заходів тощо.

У вузькому розумінні військова діяльність – це процес виконання спеціалістом різноманітних службових завдань, чергування, вивчення, експлуатація та обслуговування бойової техніки й озброєння, участь у тактичних навчаннях, стрільбах, миротворчих операціях, підготовка та безпосереднє ведення бойових дій в цілях захисту інтересів держави тощо.

Відтак, резюмуючи вищевикладене, військова діяльність офіцерів ЗСУ є службово-професійною діяльністю, яку ми визначаємо наступним чином:

трудова діяльність в межах якої-небудь професії, яка спрямована на виконання конкретних службових обов’язків (функцій), що визначаються відповідними керівними документами (інструкціями, наказами, статутами, настановами, законами тощо).

Конкретний процес військової діяльності охоплює

освідомлення військовослужбовцями поставленого перед ними завдання;
формування мотивів і вироблення плану майбутніх дій;
застосування засобів і прийомів діяльності (зброя і бойова техніка);
регулювання дій відповідно до завдання;
оцінювання одержаних результатів.

Зміст і структура військової діяльності змінюються залежно від того, є вона

індивідуальною,
груповою (колективною) або
управлінською діяльністю.

У всіх випадках у цьому процесі різнобічно виявляються військовослужбовець і колектив, їхнє мислення, відчуття і настрої, воля, досвід, спрямованість, здібності.

Головною метою військової діяльності в мирний час є підготовка військовослужбовців до ведення бойових дій проти агресора, а у разі війни – розгром супротивника.

Засоби військової діяльності – зброя і бойова техніка. Результат військової діяльності в мирний час – боєздатність і боєготовність військ, їхня бойова виучка, дисципліна; у воєнний час – розгром агресора, досягнення перемоги.

Військова діяльність завжди мала чітку і сувору регламентацію, її поділяли на навчальну і побутову діяльність, несення повсякденної служби і бойову. Організація, зміст і види військової діяльності змінювалися. З’являлося багато нових видів військової діяльності. Незважаючи на різноманіття сучасної військової діяльності, головними її видами є

навчально-бойова і бойова діяльність.

Оскільки військова діяльність, особливо в бойовій обстановці, відбувається у складних, швидко змінних, напружених ситуаціях, для її здійснення необхідні достатньо стійкі мотиви, добре розвинені пізнавальні процеси, емоційно-вольова стійкість, майстерність. Отже, і керівництво військовослужбовцями в процесі їх діяльності вимагає від офіцера застосування різних заходів, спрямованих на її оптимізацію і підвищення ефективності.

2. Небезпечні фактори військової діяльності.

У процесі трудової діяльності розвиваються здібності людини, мислення, чуттєве сприйняття світу. З точки зору фізіології будь яка трудова діяльність – це витрати фізичної і розумової енергії людини, але ці витрати необхідні і корисні для неї. Виконуючи трудові обов’язки, людина працює не лише заради свого блага, а задля блага суспільства в цілому. З економічної точки зору трудова діяльність повинна забезпечувати максимально можливий рівень продуктивності, тому одним із завдань суспільства є забезпечення таких умов її, коли вона не буде спричиняти негативного впливу на здоров’я працюючих, не буде завдавати шкоди оточуючим людям та довкіллю. В ідеалі трудова діяльність повинна надавати людині задоволення і не бути надмірно важкою чи напруженою. Важкість та напруженість праці є одними з головних характеристик трудового процесу.

Важкість праці – це така характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність. Важкість праці характеризується фізичним (динамічним і статичним) навантаженням, масою вантажу, що піднімається і переміщується, загальним числом стереотипних робочих рухів, робочою позою, ступенем нахилу корпусу, переміщенням в просторі..

Напруженість праці – характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на центральну нервову систему,органи чуттів, емоційну сферу працівника. До факторів, що характеризують напруженість праці, відносяться: інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи.

Під час виконання людиною трудових обов’язків на неї діє сукупність фізичних, хімічних, біологічних та соціальних чинників. Ці чинники звуться виробничим середовищем. Виробниче середовище забезпечує життєдіяльність під час виконання трудових обов‘язків, в тому числі і працездатність, але за певних обставин ці ж чинники можуть являти небезпеку і причиняти шкоду людині.

Будь-які реальні виробничі умови характеризуються, як правило, наявністю деякої небезпеки для працюючого, що полягає у можливості захворювання, отримання травми чи іншого ушкодження організму.

Сукупність чинників трудового процесу і виробничого середовища, які впливають на здоров’я і працездатність людини під час виконування нею трудових обов’язків складають умови праці.

Люди, знаряддя праці, оточуюче середовище та завдання, що вирішуються в процесі трудової діяльності, являють собою динамічну систему, зміна в якій будь-якого з компонентів веде до зміни інших, а результуючий вплив на безпеку інколи буває важко оцінити заздалегідь.

Запровадження нових технологічних процесів, навіть тих, що спрямовані на полегшення праці чи підвищення її безпеки, часто пов’язане з появою нових чинників, загроза яких життю та здоров’ю працюючих часто може бути неусвідомленою або навіть невідомою.

Під безпекою розуміється стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди.

Безпека - стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх погроз.

Життєво важливі інтереси - сукупність потреб, задоволення яких надійно забезпечує існування і можливості прогресивного розвитку особистості, суспільства і держави.

До основних об'єктів безпеки відносяться:

особистість - її права і свободи;
суспільство - його матеріальні і духовні цінності;
держава - його конституційний лад, суверенітет і територіальна цілісність.

Основним суб'єктом забезпечення безпеки є держава, що здійснює функції в цій області через органи законодавчої, виконавчої та судової влади.

Загроза безпеки - сукупність умов і чинників, що створюють загрозу життєво важливим інтересам особи, суспільства і держави.

Основними принципами забезпечення безпеки є:

законність;
дотримання балансу життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави;
взаємна відповідальність особи, суспільства і держави щодо забезпечення безпеки;
інтеграція з міжнародними системами безпеки.

Систему безпеки утворюють органи законодавчої, виконавчої та судової влади, державні, громадські та інші організації та об'єднання, громадяни, які беруть участь у забезпеченні безпеки відповідно до закону, а також законодавство, що регламентує відносини у сфері безпеки.

Безпека військової служби - стан військової служби, що забезпечує захищеність військовослужбовців, місцевого населення та навколишнього природного середовища від загроз, що виникають при здійсненні діяльності Збройних Сил.

До об'єктів безпеки військової служби належать військовослужбовці, населення та довкілля. Суб'єктами безпеки військової служби у Збройних Силах є органи військового керування й військові посадові особи.

Загрози безпеці військової служби - сукупність чинників, що створюють небезпеку військовослужбовцям, а також місцевому населенню і навколишньому природному середовищу при здійсненні діяльності Збройних Сил.

Негативні впливи в системі «людина-середовище проживання» прийнято називати небезпеками.

Небезпека - негативна властивість живої та неживої матерії, здатна чинити шкоду самій матерії, - людям, природному середовищу, матеріальним цінностям.

Небезпека є складним параметром, який має багато ознак. Щоб краще зрозуміти природу небезпек та протистояти їм, необхідна систематизація та класифікація, що й вивчає таксономія.

Таксономія - наука про класифікацію та систематизацію складних явищ, понять, що відіграють важливу роль в організації наукового знання у галузі безпеки життєдіяльності.

Небезпека наявна в усіх системах, що мають енергію, хімічні та біологічно активні компоненти, а також характеристики, що не відповідають життєдіяльності людини.

Цілковита таксономія небезпек не розроблена, але використання її навіть не в повному обсязі створює можливість застосувати науковий підхід в організації безпечної діяльності людей.

Небезпеки класифікують:

за природою походження - природні, технічні, антропогенні, змішані;
за часом виявлення негативних наслідків - імпульсивні, кумулятивні;
за локалізацією - пов'язані з літосферою, атмосферою, космосом;
за спричиненими наслідками - захворювання, травми, аварії, пожежі, фатальні наслідки тощо;
за завданими збитками - технічні, екологічні, соціальні тощо;
за галуззю прояву небезпек - побутова, спортивна, дорожньо-транспортна, виробнича, військова тощо;
за структурою (будовою) - прості та складні, породжені взаємодією простих;
за характером впливу - активні та пасивні;
за здатністю людини ідентифікувати небезпеку органами чуття - відчутні та невідчутні.

Номенклатура небезпек - перелік назв усіх видів небезпек, представлених в алфавітному порядку, що зустрічаються в конкретній військової частини виді, роді військ і Збройних Силах в цілому.

В даний час доцільно виділяти декілька рівнів номенклатури: загальну (для Збройних Сил в цілому), типову (для виду або роду військ) і місцеву (для конкретної військової частини).

Небезпека реалізується шляхом небезпечних та шкідливих фактopів.

Реальне виробництво супроводжується шкідливими та небезпечними чинниками (факторами) і має певний виробничий ризик.

Виробничий ризик – це ймовірність ушкодження здоров’я працівника під час виконання ним трудових обов’язків, що зумовлена ступенем шкідливості та/або небезпечності умов праці та науково-технічним станом виробництва.

Шкідливий виробничий фактор – небажане явище, яке супроводжує виробничий процес і вплив якого на працюючого може призвести до погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання, виробничо зумовленого чи професійного, і навіть смерті, як результату захворювання.

Захворювання – це порушення нормальної життєдіяльності організму, зумовлене функціональними та/або морфологічними змінами.

Виробничо зумовлене захворювання – захворювання, перебіг якого ускладнюється умовами праці, а частота якого перевищує частоту його у працівників, які не зазнають впливу певних професійних шкідливих факторів.

Професійне захворювання (профзахворювання) – це захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов’язаних з роботою.

Небезпечний виробничий фактор – небажане явище, яке супроводжує виробничий процес і дія якого за певних умов може призвести до травми або іншого раптового погіршення здоров’я працівника (гострого отруєння, гострого захворювання) і навіть до раптової смерті.

Виробнича травма – пошкодження тканин, порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок впливу виробничих факторів. Як правило, виробнича травма є наслідком нещасного випадку на виробництві.

Нещасний випадок на виробництві – це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю або настала смерть.

Поділення несприятливих чинників виробничого середовища на шкідливі та небезпечні зумовлене різним характером їх дії на людський організм, тим, що вони потребують різних заходів та засобів для боротьби з ними та профілактики викликаних ними ушкоджень, а також рядом причин організаційного характеру. В той же час між шкідливими та небезпечними виробничими факторами інколи важко провести чітку межу. Один і той же чинник може викликати травму і захворювання (наприклад, високий рівень іонізуючого або теплового випромінювання може викликати опік або навіть призвести до миттєвої смерті, а довготривала дія порівняно невисокого рівня цих же факторів – до хвороби; пилинка, що потрапила в око, спричиняє травму, а пил, що осідає в легенях, – захворювання, що зветься пневмоконіоз). Через це всі несприятливі виробничі чинники часто розглядаються як єдине поняття – небезпечний та шкідливий виробничий фактор (НШВФ).

У процесі розвитку цивілізації система «людина-середовище проживання» не залишається незмінною та визначається розвитком науково-технічного прогресу. Тому не залишаються незмінними як набір небезпечних та шкідливих факторів, так і рівень, сила, масштаб Їх впливу на людину.

Нині перелік реально діючих негативних факторів значний, він налічує понад 100 різновидів. До найбільш поширених та тих, що мають досить високі концентрації або енергетичні рівні, належать шкідливі виробничі фактори:

запиленість та загазованість повітря, шум, вібрації, електромагнітні поля тощо.

Фактори, що травмують:

повітря, забруднене продуктами згорання природного газу, викидами ТЕС, промислових підприємств, автотранспорту та сміттєспалювальних приладів; вода з надмірним вмістом шкідливих домішок, шум, вібрації, електромагнітні поля від побутових приладів, телевізорів, дисплеїв, медикаменти при надмірному та неправильному вживанні, алкоголь, тютюновий дим та ін.

Класифікація джерел небезпечних та шкідливих факторів.

Небезпека реалізується уражувальним фактором, які можна класифікувати, взявши за основу відомий ГОСТ 12.0.003-74*ССБТ (положення Системи стандартів безпеки праці).

За своїм походженням та природою дії НШВФ ділять на 5 груп: фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні та соціальні*.

* Чинний міждержавний стандарт ГОСТ 12.0.003174 виділяє лише перші чотири групи названих чинників, але, як в працях, виданих під егідою Міжнародної Організації Праці, так і в ДСТУ 2293199 у визначенні терміну «виробниче середовище» виділяються також соціальні чинники.

Фізичні небезпечні та шкідливі фактори середовища проживання поділяються на такі:

машини та механізми, що рухаються; рухливі частини обладнання, пересувні вироби, заготівки, матеріали; гострі кромки, нерівність поверхні заготівок, інструментів та устаткування;
гірські породи, що обвалюються;
підвищена запиленість та загазованість повітря;
зони дихання людини нетоксичними речовинами;
підвищена або знижена температура поверхонь устаткування, матеріалів;
підвищені або знижені температури, вологість та рухливість повітря, а також підвищений або знижений барометричний тиск та його різкі зміни у робочій зоні;
підвищені рівні шуму, вібрації, інфразвуку, ультразвуку в місцях перебування людини;
підвищена або знижена іонізація повітря; наявність випромінювань із підвищеними рівнями (іонізуючих, лазерних, електромагнітних, ультрафіолетових, інфрачервоних та ін.);
підвищене значення напруги в електричному колі, замикання якого може виникнути через тіло людини;
підвищений рівень статичної електрики;
підвищена напруга електричного та магнітного поля;
відсутність або нестача природного світла, недостатнє освітлення; підвищена яскравість світла, знижена контрастність, прямий та відбитий блиск, підвищена пульсація світлового потоку;
місце перебування людини на значній висоті відносно землі (підлоги).

Хімічні НШВФ середовища мешкання класифікують за характером впливу та за шляхом проникнення в організм людини.

За характером впливу на організм людини їх поділяють на такі види: ,

токсичні - окис вуглецю, плюмбум, гідраргіум та ін.;
сенсибілізуючі (алергени) - антибіотики, натуральні та синтетичні смоли, пил тощо;
мутагенні, що впливають на спадковість, - радіоактивні речовини, плюмбум, марганець тощо;
ті, що впливають на репродуктивну функцію, - плюмбум, радій та ін.

За шляхом проникнення в організм людини:

через органи дихання;
через шкіру та слизові оболонки;
через шлунково-кишковий тр акт.

За ступенем небезпеки шкідливих речовин хімічні небезпечні та

шкідливі фактори середовища проживання поділяють на:

надзвичайно небезпечні;
високо небезпечні;
помірно небезпечні;
мало небезпечні.

Біологічні НШВФ середовища проживання включають такі біологічні об'єкти:

патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, спірохети, гриби, найпростіші) та продукти їх життєдіяльності;
макроорганізми (рослини та тварини).

Психофізіологічні НШВФ середовища проживання за характером впливу поділяють на:

фізичне перевантаження;
нервово-психічні перевантаження.

Фізичні перевантаження поділяють на:

статичні;
динамічні;
гіподинамічні;

Нервово-психічні перевантаження поділяють на:

розумове перенапруження;
перенапруження аналізаторів;
монотонність праці;
емоційне перевантаження.

Соціальні НШВФ – це неякісна організація роботи, понаднормова робота, необхідність роботи в колективі з поганими відносинами між його членами, соціальна ізольованість з відривом від сім’ї, зміна біоритмів, незадоволеність роботою, фізична та/або словесна образа та її ризик, насильство та його ризик.

Один і той самий небезпечний та шкідливий фактор за природою своєї дії може одночасно належати до різних груп, наведених раніше. Тому дуже важливо правильно ідентифікувати фактор навколишнього середовища, тобто визначити його тип та розмір.

Військові фактори - фактори, обумовлені роботою військової промисловості (транспортуванням військових матеріалів та обладнання, випробовуванням зброї та її знищенням, функціонуванням військових об`єктів і всього комплексу військових засобів у разі воєнних дій) .

Такий стан умов праці, при яких виключена дія на працюючого небезпечних та шкідливих виробничих факторів зветься безпекою праці.

Умови безпеки (безпечні умови) військової служби - умови військової служби, які забезпечують захист військовослужбовців, місцевого населення та навколишнього природного середовища від загроз військової служби.

Виходячи з того, що в житті, а тим більше у виробничому процесі, абсолютної безпеки не існує, нерозумно було б вимагати від реального виробництва повного викорінення травматизму, виключення можливості будь-якого захворювання. Але реальним і розумним є ставити питання про зведення до мінімуму впливу об’єктивно існуючих виробничих небезпек.

Стан безпеки військової служби - це абсолютне число випадків загибелі (смерті), травматизму, захворюваності військовослужбовців за певний період часу в підрозділі, частини, з'єднання.

Рівень БВС - це відносна величина, отримана співвідношенням стану безпеки військової служби до певного числа військовослужбовців.

На досягнення цієї мети спрямована охорона праці – система правових, соціально_економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Додатковий пізнавальний матеріал

Небезпечні фактори військової діяльності.

Неможливо допустити, аби щось, створене заради ненависті, могло бути міцним. Тільки творення, а не нищення, може дати силу для вільної думки. (М. К. Реріх, видатний громадський діяч, живописець, археолог, мандрівник).

Найбільшою ганьбою людської цивілізації є війни. Вчені підрахували, що за останні 6 тис. років люди жили в мирі лише 292 роки. Вони «звикли» до воєн і досі ще не дуже глибоко усвідомили, що в сучасній світовій війні, якщо її розпалять, переможців не буде.

Будь-яка військова діяльність урешті-решт завдає шкоди біосфері, й передусім людині, тому за своєю суттю вона має антиекологічний характер.

За оцінками вчених, війни забрали життя більш як 3,6 млрд. чоловік. У цих війнах знищено матеріальні цінності на фантастичну суму 115,13 квінтильйонів (!) доларів (цієї суми вистачило б, щоб забезпечити сучасне населення Землі всім необхідним на кілька тисяч років!). Але ніякими сумами неможливо оцінити втрати культурних цінностей, знищених під час воєн: бібліотек із накопиченими впродовж віків знаннями, шедеврів архітектури, творів мистецтва й т. д.

У Першу світову війну (1914—1918 рр.) було втягнуто 38 країн. Бойові дії велися на території площею 4,1 млн. км2.

Із мобілізованих 74 млн. чоловік загинуло 9,5 млн., іще 20 млн. померло від ран і хвороб. Уперше застосовано хімічну зброю, якою уражено 1,3 млн. чоловік.

Друга світова війна (1939—1945 рр.) охопила вже 61 державу й понад 80 % населення Землі. Воєнні дії велися на території площею 22,6 млн. км2. Із мобілізованих 100 млн. чоловік загинуло 55 млн. Матеріальні збитки становили понад 316 млрд. доларів (у цінах 1938 р.). Вперше застосовано атомну зброю проти мирного населення японських міст Хіросіма й Нагасакі, здійснено перші спроби ведення бактеріологічної війни японськими мілітаристами.

Вже під час Другої світової війни стало зрозуміло: гинуть не лише люди, гине або стає непридатним середовище їхнього життя. І хоча спеціальної мети — завдати противникові екологічної шкоди — тоді не ставилося, деякі воєнні дії можна розцінювати саме так (руйнування німцями дамб у Голландії, знищення лісів і посівів у Польщі, Норвегії, Франції й СРСР, штучне створення вогняних смерчів авіацією союзників при бомбардуванні Гамбурга й Дрездена).

Схоже на те, що дві світові війни нічому не навчили людей. Після 1945 р. відбулося принаймні 150 «локальних» воєнних конфліктів, які забрали життя більш як 20 млн. чоловік. Кілька разів (у 1948, 1954, 1961, 1962, 1973 рр.) світ стояв біля небезпечної межі, за якою могла спалахнути пожежа третьої світової війни. На щастя, цього не сталося.

Дедалі зростають так звані «не бойові втрати» у війнах, тобто загибель мирного населення. Якщо в Першій світовій війні жертви серед мирного населення становили 5 % у загальній масі втрат, то в Другій світовій — уже 50 %. А в деяких сьогоднішніх локальних конфліктах, за даними ООН, на кожного загиблого солдата припадало дев'ять загиблих мирних жителів.

Сьогоднішня війна жахлива тим, що противники так і не побачать облич одне одного. Після натискання червоної кнопки решту дороблять автомати. (Є. О. Євтушенко, російський поет).

Сучасна війна й підготовка до неї стають дедалі дорожчими. Розробка, виготовлення й випробування нових видів зброї лягає непосильним тягарем на економіку країн світу. Так, за даними ООН, світ сьогодні витрачає 1 трлн доларів щорічно на розробку та виготовлення зброї, утримання армій і фінансування воєнних конфліктів. За офіційними даними США, на виготовлення й випробування ядерної зброї тільки з 1943 по 1997 р. ними було інвестовано 5,5 трлн доларів на військові потреби. У світі щорічно витрачається 2—3 % енергетичних ресурсів, 3—4 % запасів нафти. До 3 % території розвинених країн відводиться під військові бази, склади, полігони тощо, причому це переважно родючі землі або лісові масиви. На планеті військові займають близько 42 млн. га суші. Витрати на військові потреби у світі в 2,5 рази перевищують витрати на охорону здоров'я і в 1,5 рази — на освіту. І це в той час, коли мільйони людей недоїдають, не отримують медичної допомоги, п'ють забруднену воду й живуть у жахливих умовах. На підготовку до війни витрачаються найкращі матеріали, застосовуються новітні технології, використовується розум найталановитіших учених. Усе це відволікає від вирішення найболючіших екологічних проблем людства.

Але найбільша небезпека полягає в злочинних планах сучасних мілітаристів використати для війни потаємні, глибинні сили природи. Розробляються й уже частково апробуються способи безпосереднього впливу на природу з метою агресії, методи зміни клімату, впливу на газообмін і тепловий баланс атмосфери та гідросфери, створюється «геофізична» зброя. На шпальти світової преси потрапили дані про досліди військових, спрямовані на провокування землетрусів на території противника, вивержень вулканів, утворення тайфунів, «дір» в озоновому шарі Землі й т. д.

Проблеми пов'язані з військовою діяльністю:

1) Розроблено безпрецедентні, за силою ураження, отрути й зразки бактеріологічної зброї.

Так, 1 г ботулотоксину достатньо, щоб умертвити 8 млн. чоловік.

У разі розпилення над населеним пунктом 1 г устричної отрути миттєво загине 1,5 тис. чоловік, а 1 г політоксину (отрута, виділена з безхребетних) достатньо для знищення 100 тис. чоловік.

Є відомості, що під завісою секретності у військових біологічних лабораторіях досліджуються принципово нові препарати, проти яких немає вакцин: отрута мексиканських павуків, різновиди бацил чуми, на які не діють перепади температури та наявні антибіотики.

Не можна не згадати ще про один жахливий факт, що став широко відомим світовій громадськості: це розробка секретними військовими лабораторіями (й навіть цілими науковими інститутами) різних методів і засобів (хімічних, електромагнітних та інших) впливу на психіку людей. Є свідчення того, що вже винайдено (і випробувано!) методи, устаткування й препарати, які дають змогу масово впливати на психіку людей, обертати їх на «зомбі». Цей вид зброї — найбільш нелюдський і протиприродний.

Своєрідною лабораторією для вироблення методів сучасних воєнних дій і випробувань новітньої зброї стала війна США в Індокитаї (1964—1975 рр.). Там було скинуто понад 21 млн. авіабомб і випущено 229 млн. снарядів загальною масою 15 млн. т, що втроє перевищує кількість боєприпасів, використаних на всіх фронтах Другої світової війни. Над В'єтнамом, деякими районами Лаосу й Камбоджі було розсіяно близько 100 тис. т різних хімікатів з метою знищити ліси, посіви рису тощо. В результаті загинула рослинність на 360 тис. га сільськогосподарських земель, загублено 70 % гаїв кокосових пальм, знищено тропічні ліси на колосальних площах. Особливо небезпечним виявився дефоліант «ейджент оранж», від якого гинули не лише дерева, а й потерпіло близько 2 млн. чоловік, у тому числі й 60 тис. американських солдатів, котрі мали справу з хімікатом.
У 1971 р. військові США почали застосовувати у В'єтнамі авіабомби масою 7 т з метою утворення майданчиків для посадки гелікоптерів. Розриваючись за метр від поверхні землі, така бомба не утворює вирви, але буквально «здуває» всю рослинність у радіусі 65 м. Тут же почали застосовуватися надпотужні (масою 33 т) бульдозери, здатні викорчовувати й згрібати дерева будь-якого розміру. За кілька років такими бульдозерами було зрізано 325 тис. га тропічних лісів (2 % території країни).

Знищення рослинності істотно вплинуло на екологічний баланс В'єтнаму. Посилилася ерозія й підвищилася кислотність ґрунтів, отрутохімікати порушили їхній мікробний склад. Із 150 видів птахів, які мешкали у В'єтнамі, залишилося тільки 18. Рівнинні тропічні ліси тут зможуть відновитися не раніше, ніж через 100 років, а в гірських районах, де колись росли ліси, ґрунти дощенту змито, й рослинності тут ніколи не буде.

Під час війни в Перській затоці (1991 р.) вояччина Садцама Хусейна розглядала знищення екосистеми Кувейту вже як ефективний засіб ослаблення противника. Відступаючи, іракська армія підірвала динамітом і підпалила близько 700 потужних нафтових свердловин. У результаті цього жахливого експерименту спалахнула найстрахітливіша за всю історію людства пожежа: 6 млн. барелів (близько 1 млн. т) нафти щодня, згоряючи, перетворювалися на задушливий чорний дим. Фонтани полум'я, які сягали висоти 100 м, щоденно викидали в атмосферу 50 тис. т діоксиду сірки (головний компонент кислотних дощів), 199 тис. т сажі, 80 тис. т вуглекислого газу. Цю пожежу вдалося загасити аж через півроку. Дим від Кувейту доходив до Кашміру (за 2 тис. км), де випадали чорні дощі. На поверхні як пустелі, так і Перської затоки утворилися гігантські озера й плями нафти, загинуло безліч морських тварин (риби, крабів, лангустів, черепах), птахів. Високотоксичні забруднювачі повітря (озон, кислі аерозолі, канцерогенна сажа тощо) спричинили масові отруєння й захворювання людей.

2) Непоправної шкоди біосфері завдали наземні, підземні й підводні випробування ядерної зброї, які проводили США, Радянський Союз, Велика Британія, Франція й Китай. З 1945 по 1981 р. у світі було здійснено 1315 ядерних вибухів. Величезна кількість радіоактивних речовин, викинутих в атмосферу, ще й досі осідає в усіх куточках земної кулі. Не меншої шкоди завдали й ще завдадуть радіоактивні відходи військового виробництва, скидання в моря та океани відпрацьованих ядерних реакторів підводних човнів, тисяч контейнерів із радіоактивними відходами, атомні підводні човни, що потрапили на дно океанів після пожеж і аварій. За офіційними даними США, їхня військова промисловість лише протягом 80-х років виробила 450 тис. т шкідливих відходів, що перевищує загальну кількість відходів американських хімічних компаній, разом узятих.

3) З огляду на те, що на військових складах нагромаджено колосальні запаси зброї, вибухових речовин, боєприпасів, у тому числі хімічних і ядерних, велику тривогу викликає проблема їх охорони, знешкодження, обслуговування тощо. Особливо гострою вона є на території колишнього СРСР, де запанували безлад, крадіжки, безвідповідальність військових і т. д. Прикриваючись завісою секретності, військові власті не давали жодної інформації про стан цих складів. Але в наш час існування супутникової розвідки таку інформацію приховати неможливо.

Світовій громадськості відомо про катастрофу на складах ракет у Сєвєроморську 13 травня 1984 р., коли вибухи ракетних сховищ стали причиною поранень і смерті сотень військовослужбовців.

Приблизно в той самий час у Білорусі (в районі Бобруйська) прогримів потужний вибух на складах військового аеродрому.

А в травні 1992 р. поблизу Владивостока зайнялися й почали вибухати склади з тисячами тонн артилерійських снарядів. Пожежа й вибухи тривали дві доби (було знищено 9 підземних сховищ і 7 наземних складів боєприпасів).

4) Від діяльності військових дуже потерпіла й природа України.
Так, розташовані поблизу Білої Церкви (в Узині) та неподалік Прилук бази стратегічних бомбардувальників забруднили авіаційним паливом ґрунти й навіть підземні води: воду з колодязів у цих місцевостях пити неможливо — вона наполовину складається з гасу; нафтопродукти витікають із балок і ярів. Така сама картина спостерігається навколо військових аеродромів і ракетних баз поблизу Луцька, Бродів, Червонограда, деяких сіл на Житомирщині, Чернігівщині, Сумщині.

Військові полігони, стрільбища, станції стеження руйнують чудову українську природу в Медоборах, Криму (район Карадагу) та в інших місцях.

5) Новий етап у розвитку проблеми «екологія—війна» пов'язаний з освоєнням людиною космічного простору. Не секрет, що від самого початку практична космонавтика потрапила до рук військових; абсолютна більшість виконуваних нею програм і діючих супутників мають воєнне призначення. Запускаються сотні супутників-«шпигунів», розробляються нові види так званої «космічної» зброї — лазерні гармати з ядерною начинкою для знищення ворожих ракет тощо. Вже відомі випадки зараження ділянок Землі внаслідок падіння супутників із плутонієвими генераторами. Ближній космічний простір сьогодні заповнюють тисячі супутників, які відпрацювали свій строк, деталей ракет-носіїв та інше «космічне сміття», що вже стало загрозою під час польотів, а ядерні вибухи, які в 60-ті роки провадив колишній СРСР у верхніх шарах атмосфери, спричинили істотні порушення магнітосфери й радіаційних поясів Землі.

Україна проголосила намір стати без'ядерною державою й значно скоротити свої збройні сили. Виконати це надзвичайно складно, враховуючи нинішню економічну кризу, яку переживає наша країна, а також те, що за часів СРСР на її території нагромаджено багато зброї, боєприпасів, військової техніки. Актуальним є також прийняття закону про обмеження впливу мілітаристичної пропаганди, особливо на молодь. Це стосується, зокрема, й дитячих іграшок, і жорстоких військових сюжетів у мультфільмах, дитячих книгах та іграх.

6) Ще одна серйозна проблема, пов'язана з військовою діяльністю, — це «підвищена мінна небезпека» на планеті, як її названо в недавній резолюції ООН. Йдеться про те, що на території країн, де останніми роками відбувалися «локальні» воєнні конфлікти, залишилося дуже багато мін. Експерти ООН оцінюють їхню загальну кількість у 100 млн. (!), із них 50 млн. — на землі Камбоджі, 10 млн. — в Афганістані, 9 млн. — в Анголі й т. д. Близько 90 % цих мін — протипіхотні, тобто такі, від яких гинуть або калічаться люди, здебільшого мирні жителі. За оцінками міжнародної гуманітарної організації «Оперейшн хендікеп інтернейшнл», за останні 15 років, підірвавшись на мінах, загинуло далеко за 1,5 млн. чоловік, а втроє більше покалічилося. Серед цих жертв багато дітей.

«Завдяки» зусиллям військових учених і конструкторів сучасні міни стають чимдалі небезпечними. Так, винайдення надзвичайно потужних вибухових речовин дало змогу зробити міни мініатюрними. Маса сучасної протипіхотної міни становить усього 9—10 г, але, вибухаючи, вона здатна скалічити людину. Ці міни розсіюються на місцевості з літака або гелікоптера, тисячами закидаються за допомогою артилерійських чи ракетних установок на 10—20 км. Наприклад, один залп німецької ракетної системи «Ларс» розсіює 160 тис. протипіхотних мін на площі 16 км2 на віддалі 15 км від установки.

Ці міни не мають жодних металевих деталей і тому не виявляються міношукачами. Розмінування місцевості від сучасних мін — дуже небезпечна й дорога справа. Якщо сучасна міна-«малятко» коштує лише 3 долари, то витрати на розмінування, в тому числі на підготовку персоналу, матеріально-технічне забезпечення й допоміжні матеріали, сягають 300—1000 доларів на одну міну! Такі витрати, котрі обчислюються загалом багатьма мільйонами доларів, не під силу країнам, що розвиваються, й тому великі території лісів, родючих земель не використовуються, а це ще більше загострює там соціально-економічні проблеми. Саме розмінування не лише потребує великих коштів, а й не обходиться без людських жертв.

Наприклад, у Кувейті, де під час війни в Перській затоці було встановлено близько 7 млн. мін, загинуло 84 спеціалісти з розмінування.

1 березня 1999 р. набув чинності Договір про заборону розробки, нагромадження й застосування протипіхотних мін. Його вже підписали 130 країн, у тому числі й Україна.

7) Наприкінці XX ст. у світі з'явилася нова страшна зброя, яка за своєю руйнівною силою не має аналогів. Застосування такої зброї спричинило б глобальні катастрофи — як соціально-економічні, так і екологічні. Вона здатна викликати землетруси, урагани, повені, смерчі. В її основі лежить ідея використання високочастотного радіовипромінювання (ВЧРВ) величезної концентрації для передавання вибухової енергії на необмежені відстані з метою руйнування всяких об'єктів. Ця ідея належить американському фізикові хорватського походження Ніколі Теслі (1856—1943)-, геніальному вченому, видатному винахідникові й людині виняткових здібностей: він пам'ятав усю таблицю логарифмів і міг зацитувати будь-яку сторінку зі щойно прочитаної книжки.

Ідею передавання величезних вибухових енергій на далекі відстані Н. Тесла виношував для суто оборонних цілей. Він вважав, що широке впровадження винайдених ним технологій і техніки зробить війни як такі безглуздими, бо країна, котра володітиме його розробками, буде захищеною від усіх видів зброї.

Проте геніальний задум Н. Тесли обернувся лихом для людства. В 60-ті роки колишній СРСР і США почали активну реалізацію ідеї використання ВЧРВ для знищення «агресивних» об'єктів, розгорнувши широкомасштабні й високовартісні наукові дослідження та експерименти. Як радянськими, так і американськими вченими-фізиками було розроблено теоретичні основи модифікації іоносферної плазми потужним короткохвильовим радіовипромінюванням (розігрівання плазми до надвисоких температур). При цьому в іоносфері (верхній шар атмосфери, що впливає на поширення радіохвиль) мають відбуватися значні зміни, природу яких іще недостатньо вивчено, але жахливі наслідки цілком прогнозовані. Тож ідеться про розробку нового виду страшної геофізичної зброї, принцип дії якої ґрунтується на розігріванні іоносферної плазми.
Уже в 80-х роках американці спорудили в Норвегії (член НАТО) поблизу м. Тромс нагрівальний радіокомплекс потужністю до 2 МВт, а в колишньому Радянському Союзі створено аналогічний комплекс «Сура» потужністю 0,8 МВт. У 90-х роках, після розвалу СРСР, у Росії дослідження й експерименти в цій сфері було припинено, а в США, навпаки, активізовано. В 1999 р. на Алясці введено в дію першу чергу ще одного нагрівального радіокомплексу НААКР потужністю 3,6 МВт: на площі 13 га встановлено 180 антен короткохвильового діапазону, заввишки 24 м, з найсучаснішим радіообладнанням для спостереження та впливу на нижню частину іоносфери в полярних зонах (можуть розігріти іоносферну плазму до надвисоких температур). Якраз цей шар атмосфери («атмосферний коридор») використовується як відбивач радіохвиль при здійсненні далекого зв'язку й саме в ньому за допомогою ВЧРВ є змога не лише унеможливити керування космічними польотами, системами, ракетами, літаками, а й цілком знищити власне ракети, літаки, супутники, космічні комплекси.

На території Гренландії американці завершують спорудження третього нагрівального радіокомплексу потужністю вже 106 Вт! Радіовипромінювання одного лише НААКР потужністю 3,6 МВт у діапазоні своїх частот більш як на 12 порядків перевищує природний фон радіовипромінювання. Тому навіть наукові випробування такого комплексу можуть бути катастрофічними для нашої планети.

Фахівці вважають, що установки в Норвегії, Гренландії та на Алясці створять систему-контур, яка повністю «покриє» територію Євразії разом із Китаєм. «Бойовими» факторами цієї системи можуть бути плазмові утворення, складні топологічні структури з потужним магнітним зарядом. Із підводного човна в районі Північного полюса надсилається радіоімпульс, який має розігріти іоносферну плазму, а потім генеровані плазмові утворення збираються в канал і відправляються в «потрібному напрямі» за допомогою антенних комплексів, розміщених на Алясці, в Гренландії та Норвегії. В районах, куди спрямовані енергетичні потоки небаченої потужності, відбуваються аварії та деструкції енергомережі на величезних територіях, зупинення виробництв і систем життєзабезпечення, техногенні катастрофи, аварії на нафто- й газопроводах, АЕС, сховищах, військових базах. Можуть змінитися рози вітрів на великих висотах, погодні умови, виникнути катастрофічні природні явища.

8) Нарешті, радіохвилі наднизьких частот, які відбиваються від іоносферного шару, можуть стати психотропною зброєю.

Розробники системи самі визнають, що використання комплексів ВЧРВ типу НААКР може мати катастрофічні екологічні наслідки: непередбачувані зміни магнітного поля Землі, посухи, повені, виверження вулканів, землетруси. Отже, за їх допомогою можна за кілька років знищити не лише економіку будь-якої держави, а й регіональні екосистеми.

Тому необхідні гласність і контроль з боку як ООН, так і всіх природоохоронних організацій світу, за розробкою й випробуванням високочастотних радіовипромінювальних систем, хоч би під яким офіційним прикриттям і хоча б де вони проводилися, бо на карті — доля не лише окремих держав, а й біосфери та всього людства.

Природні екологічні катастрофи

Розвиток екологічної кризи активізується й природними екологічними катастрофами. В межах території України фізико-географічні й геолого-тектонічні умови можуть сприяти виникненню таких природних катастроф, як землетруси, повені, зсуви, пилові бурі, пожежі, випадання граду, сильні снігопади, зливи, селі, лавини, ураганні вітри, посухи.

Землетруси найнебезпечніші для Криму й Карпат, де їхня сила може досягати 7—8 балів. На інших територіях сила землетрусу відчувається менше, а до сейсмічно найблагополучніших належать північно-західні райони країни. Повені бувають на всій території України, та найчастіше до них схильні гірські річки. Весняні й літні селі та зимові лавини — це також катастрофи, яких зазнають гірські райони, хоча зрідка селі трапляються й на рівнинах унаслідок проривів річкових чи озерних дамб і гребель. Зсуви вельми типові для узбереж Чорного та Азовського морів, водосховищ Дніпра. Від пилових бур потерпають переважно степові й лісостепові райони, а від пожеж, особливо в лісах і на торфовищах, — Полісся та Лісостеп. Град, сильні снігопади, зливи, ураганні вітри й посухи періодично трапляються на всій території країни.

Залежно від природних факторів катастрофи поділяються на геологічні, гідрологічні, метеорологічні, агрометеорологічні.

Антропогенні екологічні катастрофи

Розвиток природних катастроф активізується діяльністю людини. Так, повені, селі, лавини та зсуви в Карпатах почастішали через вирубування тут лісів.

За останні десятиріччя в Україні відбувалися всі зазначені вище катастрофи: землетруси в 1977 і 1984 рр., пилові бурі в 1961 р., сильні повені на Дністрі у 80-х роках, численні осипи, зсуви та селі в Карпатах і Криму (майже кожні 3—4 роки). Ці катастрофи завдавали відчутної шкоди господарству країни, а іноді супроводжувалися й людськими жертвами.

Декілька прикладів можна навести з недалекого минулого.

У 1992 р. осіння повінь на річці Уж завдала величезних матеріальних збитків. Через сильні дощі рівень води в річці піднявся на 3—5 м, на значній площі було затоплено сільгоспугіддя, господарські об'єкти, деякі села, частково — міста Мукачеве, Сваляву та Ужгород, розмито кілька автодоріг, порушено енергопостачання багатьох сіл. У вересні від сильних дощів почалася повінь у Тернопільській області, внаслідок якої загинуло 6 чоловік, завдано збитків об'єктам енергетики, зв'язку, сільському господарству.

У цьому ж році снігопади й сильні заметілі в Криму пошкодили близько 3 тис. житлових будинків і 150 виробничих приміщень. Ураганні вітри, швидкість яких досягала 25—34 м/с (місцями — 38—40 м/с), завдали величезних збитків господарству.

Тоді ж біля південних берегів Криму лютували сильні шторми: 15 листопада вони зруйнували в Ялті пірс вантажного порту, портові споруди. В море витекло паливо з кількох цистерн, затонуло 8 невеликих суден, зазнали пошкоджень і великі судна. З будинків зривало покрівлі. Збитки становили близько 10 млрд. крб. Були й людські жертви.

Того ж року сталося 5869 пожеж, здебільшого антропогенних, у результаті яких було знищено майже 2 тис. га лісу.

На початку листопада 1998 р. сталася найбільша природна екологічна катастрофа на Закарпатті — руйнівна повінь, яка забрала декілька десятків людських життів і завдала колосальних економічних збитків. Подібних катастроф тут не траплялося 200 років. Для відновлення екосистем, а також нормальних умов проживання людей потрібно багато десятиліть. За попередніми підрахунками, загальні збитки перевищують 120 млрд. гривень (зруйновано більш як 2 тис. будинків, близько 2 тис. — підтоплено, майже з 6 тис. будинків відселено жителів, пошкоджено багато десятків кілометрів доріг, ліній каналізації, водо- та енергопостачання, затоплено тисячі гектарів сільськогосподарських угідь).

Розвиток екологічної кризи прискорюють антропогенні катастрофи, передусім — техногенні аварії. Вони відбуваються в усіх галузях економіки, й кількість їх із року в рік зростає.

За останні три-чотири десятиліття, крім аварії на ЧАЕС, найбільшими й найтяжчими за своїми наслідками було кілька таких катастроф.

У березні 1961 р. потужний сель промчав Бабиним Яром у Києві, завдавши величезних матеріальних збитків і забравши кілька сотень людських життів. Причиною цього лиха став прорив дамби технічного резервуару цегельного заводу.

До великих катастроф 70-х років слід віднести пожежі на газових родовищах — Шебелинському (Харківська область) та Угерському (Львівська область), аварії на нафто- й газопроводах, аварію на нафтогазовій платформі в Азовському морі та аварійний прорив очисних споруд Калуського калійного комбінату, що завдали величезних економічних збитків і шкоди довкіллю на величезній акваторії Азовського моря й у басейні Дністра.

У недалекому минулому сталися такі великі техногенні аварії.

Улітку 1992 р. через переповнення каналізаційних місткостей курортів Криму стався масовий викид нечистот у Чорне море. В результаті пляжі Ялти, Алушти, Судака, Сак, Керчі, Феодосії було закрито на два місяці.

У тому ж році на Кременецькій райагробазі розлилося майже 14 т солярової оливи. Нафтопродукти забруднили річку Ікву до міста Дубно, потерпіли риборозплідні ставки села Берег.

Тоді ж у результаті диверсії на нафтобазі міста Світловодська (Кіровоградська область) у навколишнє середовище потрапило 200 т палива.

Того ж року під час аварії на ТЕЦ у Чернігові розлилося майже 300 т мазуту.

У вересні 1993 р. на Київській насосній каналізаційній станції з ладу вийшло кілька потужних насосів, і в Дніпро протягом тижня щоденно викидалося майже 1,5 млн м3 фекальних стоків.

Імовірність природних та антропогенних катастроф і кожний такий випадок необхідно обов'язково враховувати, ретельно аналізувати й уживати заходів для запобігання їм чи зведення до мінімуму їхніх негативних наслідків.

Особливої уваги заслуговує трудова і професійна діяльність. Які ж її особливості?

Це, насамперед, її цілеспрямований, свідомий характер. Трудова діяльність не може бути інстинктивною, тому шо вона потребує певних знань, умінь і навичок, які набуваються людиною у ході її індивідуального розвитку. Крім того, розпочинаючи якусь справу, людина повинна, насамперед, мати певну мету. Нарешті, вона мусить знати і те, як це зробити. Трудова діяльність здійснюється за допомогою певних знарядь праці, які підсилюють фізичні зусилля людини, роблять ефективнішою трудову діяльність. А їх постійне удосконалення — невід'ємна умова прогресивного розвитку суспільства.

Нарешті, трудова діяльність — це суспільно корисна діяльність. Хоч би на що вона була спрямована: на виготовлення якихось предметів або речей, на зміну або вдосконалення умов життя, на створення наукових теорій або художніх творів — у будь-якому разі це засіб задоволення різноманітних людських потреб.

Ось чому праця є не лише найголовнішою людською діяльністю, а, по суті, основою самого людського існування. Саме у вільній, творчій праці на благо суспільства найповніше розвиваються здібності та можливості людини, реалізується її соціальна сутність, утверджується особистість. Водночас праця — і головний засіб розвитку людини. Насамперед у творчій діяльності удосконалюються фізичні й розумові якості, відточуються вміння та навички, цінується допомога інших людей і час життя.

У кожному суспільстві трудова діяльність здійснюється у різноманітних професійних формах, які визначаються змістом і структурою людських потреб. Тому зі зростанням потреб збільшується кількість професій, а кожна з них стає все більш спеціалізованою. Якщо, наприклад, у первісному суспільстві невеличка група людей змушена була забезпечувати себе всім необхідним І поділ праці між ними був дуже незначний (мисливці, полюючи на тварин, задовольняли потреби членів свого роду у знаряддях праці, одязі, житлі), то тепер, щоб задовольнити потреби навіть однієї людини, необхідна праця сотень і навіть тисяч людей, одні з яких забезпечують продуктами харчування, другі — одягом, треті — житлом, четверті дбають про духовні потреби...

Відомо, що спеціалізація зумовила і підвищення майстерності працівника. Сьогодні, щоб вести будь-яку професійну діяльність, необхідна спеціальна, фахова, підготовка, часто дуже висока. Кількість професій у будь-якому сучасному суспільстві надзвичайно велика. Тому перед кожною молодою людиною неодмінно постає питання: яку з них обрати?

Шоб свідомо обрати майбутню професію, необхідно, насамперед, мати чітке уявлення про те, шо це за професія, які вимоги вона ставить перед людиною. Недостатньо тільки одного бажання стати лікарем чи поетом, для цього ще й необхідно мати і певні дані. Тому людина повинна хоч трохи знати й саму себе: свої задатки, здібності, таланти, особливості свого організму і психіки, свої смаки і вміти «приміряти» їх до своєї майбутньої справи. Інакше, будучи навіть у чомусь талановитою, але не зумівши вибрати діяльність, у якій найповніше може проявитися цей талант, людина лишиться звичайнісінькою, а ще гірше — станс вічно невдоволеною, нещасною людиною. І не треба в молодості марнувати час і сили, не треба боятися випробувати себе у різних видах діяльності, шоб зважити свої можливості і не помилитися.

Основи безпеки військової діяльності