Процес прийняття та реалізації управлінських рішень

Лекція 9

Процес прийняття та реалізації управлінських рішень

1. Сутність і особливості управлінських рішень

2. Класифікація управлінських рішень

1. Сутність і особливості управлінських рішень

Управління будь-якою соціально-економічною системою передбачає цілеспрямований вплив суб’єкта управління на виробничо-господарську діяльність об’єкта управління для забезпечення оптимального функціонування останнього, створення нормальних умов праці і задоволення матеріальних і соціальних потреб персоналу. Цей вплив здійснюється, насамперед, розробкою планів діяльності. Однак динамічний характер виробничо-господарської діяльності в умовах ринку, умови зовнішнього середовища організації, що постійно змінюються, приводять до виникнення різних виробничих ситуацій, які викликають відхилення від планової програми. Причинами відхилень від планів також є порушення зв’язків між суб’єктом і об’єктом управління, зриви постачань, зміна характеру попиту, недостатня обґрунтованість планів і попередніх управлінських рішень. Виникнення проблеми – нової виробничої ситуації – супроводжується порушенням зв’язків, зміною окремих елементів об’єкта управління: трудових ресурсів, фондів, технології, устаткування.

У менеджменті поняття “проблема” означає розрив між бажаним станом об’єкта управління (компанії, підприємства, фірми, підрозділу) і її фактичним станом. Проблеми, вирішення яких не вкладається у встановлені регламенти і нормативи, вимагають втручання в хід діяльності організації, тобто прийняття і реалізації управлінського рішення в зв’язку з ситуацією, що виникла.

Спроба вирішити проблему не повинна створювати нові проблеми.

Вихід із нестандартної ситуації, що склалася, може бути здійснений у різний термін, різними способами, із залученням більшої чи меншої кількості різних ресурсів. Усі ці аспекти повинні бути враховані при розробці варіантів рішень.

Управлінське рішення – це результат творчості менеджера (суб’єкта управління) у вирішенні конкретної ситуації, що виникла в зв’язку з діяльністю об’єкта управління. Рішення організовує і направляє у визначене русло діяльність персоналу і сприяє, таким чином, досягненню цілей, поставлених перед організацією.

Прийняття управлінського рішення – це зняття протиріч у проблеми, що виникла. Найбільш складні рішення – це ті, які приймаються в умовах дефіциту часу, інформаційної невизначеності і при наявності протиріч. Правильного рішення, придатного на всі випадки життя, не існує. Правильне рішення – це те, що веде до наміченої мети. Нерозуміння мети дій позбавляє рішення змісту.

При виробленні управлінських рішень дуже важливо уміти передбачати різні варіанти розвитку ситуації у внутрішній і зовнішній сферах діяльності підприємства, щоб проявити і тверезий розрахунок, і економність, і комерційний ризик.

Особливість управлінських рішень полягає в тому, що:

– більшість невідомих елементів задачі має описовий (якісний) характер: цілі, ситуації, переваги, обмеження, і тільки частина їх описується кількісними показниками;

– визначення невідомих характеристик, знаходження і вибір найкращого рішення не можуть бути цілком формалізованими, а значить, не можуть бути автоматизованими;

– деякі характеристики задачі неможливо визначити об’єктивно (пріоритети цілей, перевага рішень);

– часто рішення необхідно приймати в умовах невизначеності (неповний опис проблеми, недостатньо точна оцінка очікуваних наслідків);

– прийняті рішення часто торкаються особистих інтересів менеджера, що впливає на вибір ним альтернативи.

Перехід до роботи в умовах ринкових відносин змінив суть управлінських проблем, підвищив економічне значення прийнятих рішень: оптимальне рішення дає більший економічний ефект, а помилкове призводить до значних збитків.

Управлінське рішення як основний спосіб впливу суб’єкта управління на об’єкт управління повинне відповідати таким вимогам:

– наукова обґрунтованість і компетентність: рішення приймається на підставі достовірної інформації,

коли для його виконання маються необхідні засоби й об’єктивні можливості;

– цілеспрямованість: прямий зв’язок з цілями підприємства;

– кількісна і якісна визначеність: рішення передбачає досягнення визначених результатів, виражених кількісними і якісними показниками;

– повноважність: рішення приймається особою (органом), що має право приймати такі рішення;

– законність (правомірність): рішення повинно бути прийняте в повній відповідності до діючих законів й інших регламентуючих документів;

– несуперечність і послідовність: рішення повинно бути чітким, ясним, що не допускає різночитань, непорозуміння чи двозначності, воно повинно узгоджуватися не тільки із самим собою, але і з іншими, раніше прийнятими рішеннями;

– оптимальність: у кожному конкретному випадку прийняте рішення повинно відповідати економічним

критеріям ефективності – максимум прибутку при мінімальних витратах;

– своєчасність: рішення прийняте тоді, коли в ньому є необхідність, воно відповідає обстановці, що склалася, завчасно розроблене і доведене до виконавців;

– гнучкість: виробництво – це динамічна система, тому будь-яке всебічно обґрунтоване рішення може вимагати коригування, а іноді й прийняття нового рішення;

– повнота, лаконічність, ясність і логічна послідовність

Менеджер, який за своїм статусом зобов’язаний приймати управлінські рішення, повинен усвідомлювати, що прийняття рішень вимагає твердості і високої компетенції, оскільки воно пов’язане з дуже серйозною відповідальністю за наслідки його реалізації. Реалізація управлінських рішень відноситься до розпорядницьких методів управління.

Психологічна теорія рішень містить систему загальних тверджень про особливості діяльності людини при прийнятті рішень. Ось основні з них:

– звичайно прагнуть спростити задачу, яка виникла, забуваючи або ігноруючи деякі альтернативи чи їх наслідки;

– людина звичайно переоцінює ймовірність малоправдоподібних подій і недооцінює цілком правдоподібні;

– при оцінці корисності вибору того чи іншого варіанта рішення в грошах виходять із представлення, що в скільки разів виграш більше, у стільки ж разів він корисніше;

– при прийнятті рішень, пов’язаних з ризиком, звичайно добиваються максимальної корисності, яка визначається як різниця між можливими виграшами і втратами;

– чим сильніші в менеджера агресивні установки і потреба в домінуванні, тим вищий рівень ризику, що допускається ним;

– колегіальні рішення більш ризиковані, ніж індивідуальні, оскільки відповідальність кожного учасника чітко не фіксується.

Таким чином, менеджери досить часто відходять від рекомендацій теорії раціональних рішень і в зв’язку з цим у багатьох випадках отримують не найкращий результат. Тому важливо вміти критично підійти до справи, брати до уваги не тільки позитивні, вигідні сторони прийнятого рішення, але і можливі негативні наслідки. Нерідко на практиці прораховуються тільки позитивні ефекти від прийняття того чи іншого варіанта рішення, що утрудняє пошук оптимальних рішень і не настроює виконавців на подолання можливих труднощів і непогодженостей у ході реалізації прийнятого рішення. Саме некритичність мислення формує у менеджера схильність до пояснення невдач об’єктивними причинами або поганою роботою виконавців.

2. Класифікація управлінських рішень

Управлінські рішення відрізняються різноманістю форм і змісту. В основі класифікації рішень лежать загальні чи індивідуальні ознаки, властиві окремим видам рішень.

У залежності від характеру цілей і вирішуваних задач розрізняють стратегічні (перспективні) рішення, що встановлюють основні шляхи розвитку об’єкта управління на тривалий період, тактичні (найближчі) і поточні (оперативні), які спрямовані на досягнення найближчих цілей, вирішення окремих задач і найчастіше застосовуються в господарській практиці.

У залежності від масштабу розрізняють глобальні, що охоплюють весь об’єкт управління (підприємство, організація, фірма), і локальні рішення, що стосуються окремих підрозділів, бригад, ділянок.

Управлінські рішення класифікують також:

– за функціональною ознакою: цілепокладання, планування, організація, мотивація, контроль;

– за сферою діяльності – економічні, організаційні, технологічні, соціальні;

– за організацією розробки – одноосібні, колегіальні, колективні.

Відповідно до основних універсальних функцій менеджменту приймають такі типові рішення:

– при формуванні цілей: яка мета і природа бізнесу, які зміни відбуваються в навколишньому середовищі і як вони можуть відбитися на організації в майбутньому;

– при плануванні: яку стратегію і тактику обрати для досягнення мети;

– при організації діяльності: яким чином структурувати організацію, як координувати діяльність підрозділів, прийняття яких рішень і на якому рівні можна делегувати;

– при мотивації персоналу: які потреби підлеглих, як ці потреби задовольнити в процесі роботи;

– при контролі: як оцінювати результати роботи, як часто здійснювати контроль.

У залежності від характеру питань, поставлених у рішенні, їх підрозділяють на технічні, організаційні,

економічні, екологічні і соціальні.

За ступенем новизни рішення поділяють на стандартні і творчі. У відносно простих ситуаціях досвід, інтуїція чи просто здоровий глузд підказують вірне (стандартне) рішення.

У залежності від умов обстановки й особистісних якостей менеджера розрізняють такі види управлінських рішень:

– організаційні рішення – приймаються на всіх рівнях і мають на меті досягнення цілей організації в найкоротший термін і з мінімальними витратами;

– запрограмовані рішення є результатом підготовки до заздалегідь передбачених дій і застосовуються в повторюваних ситуаціях;

– незапрограмовані (творчі, інноваційні) рішення – приймаються в незнайомих ситуаціях, коли відсутні очевидні альтернативи і готові процедури вирішення проблем;

– рішення-компроміси, засновані на усвідомленні того, що неможливо прийняти рішення, яке не має негативних наслідків;

– інтуїтивні рішення не вимагають аналізу ситуації, вони приймаються менеджером на основі інтуїції,

відчуття того, що обрано правильне рішення;

– рішення, прийняті на підставі суджень, коли вибір рішення виробляється на основі накопиченого досвіду, розуміння того, що ситуації і проблеми повторюються;

– раціональні рішення виробляються по визначеній логічній процедурі, раціональному алгоритму, що дозволяє послідовно переходити від невизначеності при аналізі проблем до все більшої визначеності, вибору оптимальної альтернативи і досягнення потрібного результату;

– імпульсивні рішення приймаються керівниками, які легко генерують безліч варіантів, але не здатні їх ретельно перевірити, обговорити й оцінити;

– рішення, прийняті в умовах визначеності, коли точно відомий результат кожного варіанта з декількох альтернативних: відомі кількісні характеристики умов і обмежень (такі рішення дуже рідкі);

– ризиковані рішення, прийняті в умовах невизначеності, коли неможливо визначити ймовірність майбутніх результатів;

– обережні рішення характерні ретельною оцінкою менеджером усіх варіантів;

– інертні рішення приймаються в результаті тривалого, обережного пошуку оптимального варіанта.

Основна форма управлінського рішення – наказ. Рішення можуть бути також у формі постанови, директиви, розпорядження чи резолюції.

Процес прийняття та реалізації управлінських рішень