Моделі та методи прийняття управлінських рішень

Лекція 10

Моделі та методи прийняття управлінських рішень

1. Основні правила і підходи до прийняття управлінських рішень

2. Ризик

Прийняття управлінського рішення – це вибір, який робить менеджер, щоб виконати свої обов’язки, обумовлені посадовим положенням. Завдання менеджера полягає в тому, щоб вибрати правильний шлях, максимально знизивши ймовірність помилки.

Правильне рішення – це кількісно обґрунтований вибір найкращого варіанта дій, що веде до досягнення поставленої мети в даних умовах обстановки. Але шляхів до мети може бути багато: одні швидкі, але дорогі, інші повільні, зате більш дешеві і безпечні. Тому виникає задача – знайти таке рішення, що дозволить досягти мети найбільш прийнятним у даних умовах шляхом. З цією метою спочатку вибирають один, найважливіший показник (вартість, матеріалоємність, вага, міцність, час, надійність, безпека). Потім уже приймають такий варіант рішення, коли обраний показник досягає максимальної (мінімальної) величини. Для інших, менш важливих, показників вибирають визначений рівень. Таке рішення називають оптимальним.

Доцільно пояснити підлеглим, чому прийнято саме таке рішення. Це не тільки підніме авторитет менеджера і підвищить ефективність роботи, але й заощадить час, що все одно прийдеться витратити на пояснення підлеглим їхніх задач.

У самому загальному вигляді основні вимоги до прийняття управлінського рішення зводяться до наступного:

– реалізація рішення повинна забезпечити досягнення мети;

– не приймати кілька рішень по тому ж самому питанню;

– не передоручати в останній момент прийняття рішення іншим співробітникам (усіх, хто потрібен, треба залучати до роботи на ранніх етапах);

– рівень прийнятих рішень і рівень компетентності менеджера повинні відповідати один одному;

– мінімальні витрати на здійснення рішення;

– своєчасне доведення рішення до керованого об’єкта (виконавця);

– вплив рішення на керований об’єкт продовжується до того моменту, коли будуть ліквідовані причини, що породили це рішення;

– забезпеченість рішення всіма необхідними ресурсами

Процес вирішення будь-якої проблеми повинен ґрунтуватися на принципі: перший крок до рішення – це ясне розуміння проблеми. Ясно і чітко сформулювати проблему – значить почати її вирішувати. Тому перш ніж прийняти управлінське рішення, менеджеру варто відповісти на такі питання:

– яку проблему потрібно вирішити, і яку задачу треба виконати?

– де, у якому місці й у яких умовах повинно бути прийняте рішення?

– яка складність розроблювального рішення?

– у якому ступені прийняте рішення пов’язане з попередніми рішеннями, і як воно вплине на хід їх виконання?

– хто повинен приймати рішення (він особисто, інший виконавець, колективний орган)?

– хто й у якому ступені бере участь у розробці і виконанні рішення?

– с ким необхідно погодити прийняте рішення?

– коли треба прийняти рішення?

– кого необхідно інформувати про прийняте рішення?

Основні етапи вироблення і виконання управлінського рішення:

– з’ясування задачі (проблеми), оцінка ситуації;

– збір доступної і необхідної інформації;

– класифікація зібраної інформації, її оцінка, обробка, аналіз і формулювання висновків;

– розробка декількох варіантів рішення;

– уточнення задачі (ситуації) і обґрунтування розроблених варіантів рішення;

– вибір оптимального варіанта рішення;

– документальне оформлення рішення;

– доведення рішення до виконавців;

– організація збору інформації про хід виконання рішення, її аналіз.

Важливо підкреслити, що принципове значення має не сама техніка прийняття рішення. Значно важливіше системний, цілеспрямований підхід, врахування всіх обставин і фактів, а не вибір найлегшого і зручного шляху вирішення проблеми, що виникла.

Документально оформлене управлінське рішення повинно містити:

– обґрунтування необхідності прийняття рішення;

– перелік конкретних дій, передбачених рішенням;

– перелік необхідних трудових, матеріальних і інших ресурсів, засобів і способів реалізації рішення;

– терміни виконання рішення, очікувані результати від реалізації рішення;

– склад виконавців, відповідальних за реалізацію рішення;

– порядок взаємодії виконавців;

– форми контролю й обліку проміжних і остаточних результатів;

– законність документів, що можуть бути отримані при виконанні рішення.

Однією з найважливіших форм доведення рішення до виконавців є їх особиста участь у розробці проекту цього рішення.

Обране економічно вигідне рішення розглядається з точки зору неекономічних вимог – оцінюють екологічні, соціальні й інші наслідки його реалізації.

Практика показує, що більшість управлінських проблем на виробництві вирішується на основі емпіричних знань (досвіду). Якість таких рішень визначається індивідуальними особливостями керівника, його теоретичною і практичною підготовкою, досвідом і кругозором.

Нерідко менеджери допускають помилки при прийнятті управлінських рішень. Найбільш типовими є такі помилки:

– відкладання рішення до тих пір, коли для ретельної підготовки не залишається часу (“затягнуті” рішення);

– рішення, прийняті поспішно (“блискавичні” рішення) – нехтування аналізом можливих наслідків реалізації рішення чи небажання думати про них (“сліпі”

рішення);

– орієнтація тільки на себе й особисту вигоду без врахування інших наслідків (“егоцентричні” рішення);

– рішення, прийняті по натхненню (“геніальні” рішення);

– рішення, прийняті на підставі симпатій, настроїв, імпульсивно, коли відкидаються будь-які раціональні міркування (“емоційні” рішення);

– відмовлення від порад фахівців, упевненість у своїй непогрішимості (“самовдоволені” рішення);

– небажання враховувати недоліки раніше прийнятих рішень, повторення тих самих помилок (“уперті” рішення);

– розглядаються тільки позитивні варіанти результатів, не враховується ймовірний ризик;

– при виборі варіантів перевага віддається звичній альтернативі (“улюблені” рішення);

– прийняття рішення, керуючись припущеннями, прихованими бажаннями, помилковими передумовами, а не достовірною інформацією;

– неправильне тлумачення фактів при прийнятті рішення.

Основні причини втрат часу при виробленні управлінських рішень – це поспішність (приймається необґрунтоване рішення), нерішучість, відкладання прийняття остаточного варіанта, намагання зібрати всю інформацію.

2. Ризик

Будь-яке рішення, прийняте в умовах неповної інформації, – це ризик. Поняття “ризик” звичайно визначається як дія навмання, у надії на щасливий випадок. Іншими словами, йти на ризик змушує невизначеність і неясність обстановки.

В основі такої важливої якості менеджера, як підприємливість, лежить здатність до ризику. Без ризику неможлива жодна новація, жоден крок у майбутнє – вони завжди містять деяку частку невизначеності. Ризик неминучий у тих випадках, коли ситуація не ясна, а діяти треба. Ризик – це загроза невдачі. Підприємницька

чи господарська діяльність в умовах ринку завжди пов’язана з ризиком, який виміряється ймовірністю виникнення несподіваних, не передбачених планами втрат матеріальних і фінансових ресурсів.

Ось як бачить цю проблему Л.Якокка: “Менеджер зобов’язаний зібрати якнайбільше інформації... але в якийсь момент приходиться довіритися інтуїції, піти на ризик. По-перше, тому, що навіть правильне рішення обертається помилковим, якщо воно прийняте занадто пізно. По-друге, тому, що, як правило, така річ, як абсолютна впевненість, не існує... Певний ступінь ризику просто необхідний. Іноді варто піти на ризик, а потім по

ходу справи виправляти допущені помилки”.

Причини ризику різноманітні: стихійні лиха, несприятливий збіг обставин, прорахунки в прогнозах і планах, необов’язковість партнерів, зміна цін, податкової політики держави. Одна з цих причин або зразу декілька завжди присутні, що призводить до невизначеності майбутньої економічної ситуації, а значить, робить ризик неминучим.

З іншого боку, досвід показує, що той, хто вміє вчасно ризикувати, отримує великий виграш.

Отже, розумніше і важливіше – не прагнення уникнути ризику, а вміння почувати й оцінювати ступінь ризику, знижувати його ймовірність. Сьогодні жодне серйозне рішення, якщо воно пов’язане з ризиком, не приймається менеджерами інтуїтивно, виходячи з попереднього досвіду і здорового глузду.

Чим більше невизначеність при прийнятті рішень, тим більший ризик. Ступінь ризику оцінюється величиною можливих втрат (у матеріальному чи грошовому вираженні). Це втрати матеріальних ресурсів, трудові, грошові втрати, втрати часу. Складніше оцінити втрати у вигляді нанесення збитку здоров’ю і життю людей, навколишньому середовищу, іміджу підприємства, у випадках, що призведуть до несприятливих соціальних і морально-психологічних наслідків.

У практичній діяльності менеджера часто трапляються ситуації, коли відмовитися від ризикованих рішень неможливо. У такому випадку основна задача полягає в тому, щоб виробити найбільш вірну лінію поведінки в умовах ризику, тобто діяти так, щоб у підсумку домогтися успіху.

Одного розуму для прийняття правильного рішення в невизначеній обстановці людині виявляється недостатньо. Для вироблення лінії поведінки в умовах невизначеності людина від природи наділена спеціальними якостями: сміливістю і боязкістю. Тому ступінь можливого ризику встановлюється кожною людиною після боротьби в ній страху і безстрашності. Прийнято вважати, що емоції виступають як апарат швидкої оцінки впливу навколишнього середовища, оцінки корисності чи шкідливості того чи іншого рішення. Емоційністю багатьох рішень пояснюється той факт, що в житті люди ризикують частіше, ніж прийнято думати. При рішенні особливо складних управлінських і інших задач, пов’язаних з ризиком, застосовують евристики: особливі системи правил, інструкцій чи індивідуальних розумінь. Евристики менш певні і надійні, ніж алгоритми прийняття рішень в умовах неповної інформації. Проте вони дозволяють одержати конкретне, хоч і наближене, рішення за принципом: “Краще одне погане рішення, ніж два гарних”. Приклади евристичних рішень, вироблених народною мудрістю на основі численних спостережень:

– “не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні”;

– “сім разів відміряй – один раз відріж”;

– “поспішиш – людей насмішиш”.

Основні евристичні правила, дотримання яких сприяє зменшенню ризику:

– у ситуаціях, для яких відомий тільки один варіант рішення, не приймати і не відхиляти його доти, поки не будуть знайдені інші варіанти, з яких методом порівняння буде обраний найкращий;

– позитивне рішення приймати тільки у випадку повної впевненості в його правильності; якщо існують сумніви – рішення не приймати.

Експериментами встановлено, що при прийнятті рішень, пов’язаних з ризиком, перевага віддається величині можливого результату, а не величині ризику.

При прийнятті рішень, пов’язаних з ризиком, істотно збільшується значення фактора часу. Дефіцит часу приводить до спроб прискорити прийняття рішення. А це породжує помилки, створює умови для прийняття авантюрних чи перестрахувальних рішень, а значить, і менш ефективних.

Встановлено, що чим більш складною і динамічною є задача, що вимагає прийняття рішення в невизначеній обстановці, тим більш важливу роль відіграють індивідуальні якості менеджера. Найважливіші з них – самостійність, агресивність, оригінальність мислення, рівень тривоги, екстравертність чи інтровертність, егоїзм і інші. Дослідження показують, що в стандартній обстановці, при прийнятті простих рішень різні люди вибирають однакові оптимальні альтернативи. Але в заплутаній, стресовій ситуації ці ж люди приймають різні, часом протилежні рішення.

Схильність до ризику визначається індивідуальними психологічними особливостями особистості менеджера, і головним чином умовами обстановки.

Встановлено, що рішення з великим ступенем ризику приймаються людьми агресивними, із сильною потребою в перевазі і самоствердженні.

Обережні рішення з незначним ризиком приймаються людьми, які відзначаються незалежністю і великою наполегливістю в діях.

При прийнятті рішень в умовах неповної інформації крайностями є перестраховка (ризик прагнуть звести до нуля) і авантюризм (максимальний ризик). З точки зору оптимальності обидва види рішень є незадовільними: при перестраховці виключається можливий успіх, досяжний у випадку обґрунтованого ризику, а при авантюрному рішенні результат не досягається через надмірний ризик. Тому оптимальне рішення, як правило, однаково далеке як від перестрахувального варіанта, так і від авантюрного.

Узагальнюючи вищесказане, можна сформулювати загальні правила ризику:

– життя – це завжди вибір: приймаючи рішення, людина або просувається вперед, або життя відкидає її назад;

– приймаючи рішення, варто прорахувати всі можливі варіанти розвитку подій, наскільки це можливо,

наперед, на перспективу;

– необхідно зібрати додаткову інформацію, але не затягувати рішення і приймати його самостійно;

– уникати стереотипів, не боятися мислити і діяти ризиковано;

– “ранок мудріший від вечора”: якщо можливо, то прийняття рішення краще відкласти до ранку;

– приймати не тільки кращі рішення, але і реально здійсненні;

– прагнути працювати на межі власних можливостей.

Виправданість ризику при прийнятті управлінських рішень, крім економічного, психологічного, теоретичного, морального й іншого аспектів, оцінюється ще і з правової точки зору, що має принципово важливе значення. Під правомірними діями розуміються законні управлінські рішення, що відповідають положенням керівних документів і правил, навіть коли їхні результати виявилися негативними (збитки, втрати, поломки). Виробничий ризик визнається правомірним при одночасній наявності наступних умов:

– ризик відповідає цілям, заради досягнення яких він здійснюється;

– мета не може бути досягнута без ризику;

– ризик не передбачає свідоме заподіяння збитку;

– об’єктом ризику є матеріальні фактори, а не життя і здоров’я людей.

Порушення хоча б однієї з перерахованих умов переводить управлінське рішення в категорію неправомірних.

Моделі та методи прийняття управлінських рішень