Особливості розвитку, навчання та виховання особистості при ЗПР, відхиленнях емоційно-вольової сфери

PAGE 7

Лекція 7

Тема. Особливості розвитку, навчання та виховання особистості при ЗПР, відхиленнях емоційно-вольової сфери.

Мета. Ознайомити студентів із особливостями розвитку, навчання та виховання дітей при затримці психічного розвитку, відхиленнях емоційно-вольової сфери та соціальної поведінки в умовах інклюзивного навчання.

План

Типологія ЗПР (класифікація К.С. Лебединської).

Зміст освіти дітей із ЗПР.

Психолого-педагогічні умови корекції психічного розвитку дітей в умовах інклюзивного навчання.

Види порушень емоційно-вольової сфери. Роль педагога та психолога у діагностиці, попередженні та корекції порушень емоційно-вольової сфери.

Література

Основна:

Миронова С.П. Основи корекційної педагогіки: навчально-методичний посібник /.С.П. Миронлва, О.В. Гаврилов, М.П. Матвєєва. – Кам’янець-Подільський : Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2010. – 264 с.

Кириленко В.Г. Основи корекційної педагогіки в кредитно-модульній системі навчання: навч. посіб. – К. : Освіта України, 2010. – 286 с.

Липа В.А. Основы коррекционной педагогики: Учебное пособие. - Донецк: ''Лебідь'', 2002. - 327 с.

Синьов В.М., Коберник Г.М. Основи дефектології: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1994. – 143.

Діти із затримкою психічного розвитку та їх навчання: Навчальний посібник для педагогів і шкільних психологів / Т.Д. Ляшенко, Н.А., Бастун, Т.В. Сак. – К.: ІЗИН, 1997. – 128 с.

Гонеев А.Д. Основы корекционной педагогики: Учеб.пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. / А.Д. Гонеев, Н.И. Лифинцева, Н.В. Ялпаева; Под ред. В.А. Сластенина. – 2-е изд., пере раб. – М.: Издательский центр «Академия», 2002. – 272.

Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6 томах. Т. 5. - Основы дефектологии. - М., 1983.

Спеціальна педагогіка: Понятійно-термінологічний словник /за ред.. академіка В.І. Бондаря. – Луганськ: Альма-Метр, 2003. – 436.

Робота шкільної психолого-медико-педагогічної комісії (з досвіду роботи). Ж-л „Психолог” – 2003, № 25-27, с. 4-33.

Типологія ЗПР (класифікація К.С. Лебединської)

У процесі диференційованого дослідження дітей з різними відхиленнями було виділено категорію дітей, особливості психічного розвитку яких не дають змоги їм повноцінно засвоювати навчальну програму масової школи без спеціально створених умов, проте вони істотно відрізняються від розумово відсталих, які навчаються в допоміжних школах. До зазначеної категорії належать діти із затримкою психічного розвитку, які становлять 17 %.

Таким чином, виділення цих дітей в спеціальну категорію має велике практичне значення, адже глибоке вивчення особливостей їхньої психіки і визначення на цій підставі відповідних педагогічних умов навчання та виховання допомагають успішно коригувати хід їх пізнавального розвитку та становлення особистості.

Типологія ЗПР (класифікація К.С. Лебединської).

К.С. Лебединська розробила класифікацію типології ЗПР:

1. Конституціонального (конституціально-генетичного) походження.

2. Соматичного (соматогенного) походження.

3. Психогенного походження.

4. Церебрально-органічного походження.

В основі затримки психічного розвитку конституціонального походження лежить гармонійний психічний і психофізичний інфантилізм (від лат. infantilis — дитячий) характерний тим, що дитина, яка перебуває на певному етапі свого розвитку, виявляє риси, притаманні дитині молодшого віку, коли фізичний і психічний розвиток дитини відстає від вікової норми. Для затримки психічного розвитку конституційного походження характерний інфантильний тип будови тіла (малий зріст, дитячі пропорції тіла, недорозвинення статевих органів) з дитячою пластичністю міміки і моторики.

Наприклад, така дитина не чує того, що пояснює вчитель, під час уроку може встати, пройтися по класній кімнаті, почати гратися, ставити випадкові запитання, не пов'язані з ходом уроку (це пов'язано певною затримкою розвитку пізнавальної діяльності, відставанням у функціонуванні мислення, пам'яті від рівня розвитку дітей цього віку).

Затримка психічного розвитку соматогенною походження, на думку К. Лебединської, обумовлена тривалим, нерідко хронічним захворюванням. Розвиток форм діяльності гальмується хронічною фізичною і психічною астенією. Термін астенія (від грец. а — частка, що означає заперечення, sthenos — сила) означає слабкість, безсилля та використовується в тих випадках, коли йдеться про ослабленість організму в цілому або деяких його нервово-психічних функцій.

Соматогенна (від грец. soma — тіло) астенія пов'язана із загальними соматичними захворюваннями організму (дизентерією, скарлатиною, туберкульозом). Це спричиняє формування таких особистісних рис, як нерішучість, боязливість, невпевненість у своїх силах, які в умовах гіперопіки, режиму обмежень і заборон доповнюються штучною інфантилізацією.

Першопричиною порушень пізнавальної діяльності в дітей з астенічними станами є надмірна втомлюваність, яка різко знижує продуктивність діяльності (труднощі в оволодінні письмом, лічбою, читанням). Підвищеною втомлюваністю нервової системи в багатьох випадках пояснюються і деякі особливості поведінки таких дітей: у втомленому стані деякі з них стають надмірно збудливими, роздратованими, імпульсивними, метушливими, інші, навпаки, загальмованими, темп їхньої діяльності різко уповільнюється або вони зовсім припиняють роботу, проявляють невпевненість, боязкість. В ослабленої дитини зникає інтерес до колективних ігор, навчання, з'являються озлобленість, агресивність, замкненість.

Несприятливі умови виховання обумовлюють затримку психічного розвитку психогенного походження. Це положення ґрунтується на тому, що за умови раннього виникнення і тривалої дії психотравмуючого фактора можуть статися стійкі зрушення нервовопсихічної сфери дитини аж до патологічного розвитку її як особистості. До несприятливих умов виховання автор відносить бездоглядність, гіперопіку; до психотравмуючих – жорстокість, грубу авторитарність.

Найбільшу значущість К. Лебединська надає затримці психічного розвитку церебрально-органічного ґенезу (походження).

При церебральній (від лат. cerebrum — мозок) астенії нервово-психічна слабкість зумовлена захворюваннями мозку (інфекції, травми). Звичайно, тут мають на увазі легкі ураження центральної нервової системи, оскільки більш тяжкі спричинюють розумову відсталість, тобто стійке порушення пізнавальної діяльності, тоді як при цереброастеніях, які зумовлюють затримки психічного розвитку, інтелект первинно збережений.

Зміст освіти дітей із ЗПР

Для дітей із затримкою психічного розвитку характерні порушення у структурі так званих «передумов інтелекту», що охоплюють працездатність, пізнавальну активність, емоційно-вольові компоненти діяльності, увагу, пам'ять, сприймання, тоді як «власне інтелект» — це різні форми розумової діяльності, особливо словесно-логічне мислення, зберігають досить високу здатність до розвитку, яка реалізується у процесі адекватної та своєчасної корекційної допомоги.

Саме поняття «затримка» говорить про те, що дитина довше залишається на ранніх етапах свого розвитку. У віці 6–8 років вона ще «дошкільник». Саме тому в школі з цими дітьми спершу застосовують елементи гри, поступово привчаючи дітей свідомо вчитися. У дітей із ЗПР «найслабшим місцем» є недорозвиненість чуттєвого пізнання навколишнього світу, тобто бідність усіх тих знань, уявлень, вражень, які здобувають від безпосереднього знайомства з предметами. Такі діти часто не знають назв і погано розрізняють кольори та їхні відтінки, не знають геометричних фігур, мають труднощі у практичному використанні ознак предметів при розв'язанні конкретних завдань.

Відрізнити дитину з затримкою психічного розвитку від розумово відсталої — нелегка справа, яка під силу лише компетентній медико-педагогічній комісії, укомплектованій висококваліфікованими фахівцями медичного, психологічного, педагогічного, спеціального дефектологічного профілів. Педагогам масових дошкільних установ та початкових класів загальноосвітніх шкіл досить часто доводиться мати справу з дітьми із затримкою психічного розвитку. Тому слід враховувати виявлені в спеціальних дослідженнях особливості їх психічної діяльності та специфіку оволодіння ними шкільними дисциплінами.

Психолого-педагогічні умови корекції психічного розвитку дітей в умовах інклюзивного навчання

1. Необхідно здійснювати індивідуальний підхід до кожної дитини як на уроках загальноосвітнього циклу, так і під час спеціальних занять.

2. Необхідно запобігати виникненню втоми, використовуючи для цього різноманітні засоби.

3. В процесі навчання слід використовувати ті методи, за допомогою яких можна максимально активізувати пізнавальну діяльність дітей, розвивати їх мову, формувати необхідні навики учбової діяльності.

4. Корекція всіх видів діяльності дітей.

5. Під час роботи з дітьми вчитель повинен проявляти особливий педагогічний такт.

Усі діти із затримкою психічного розвитку повинні бути під наглядом лікарів: педіатра, психіатра. Вчителеві необхідно систематично цікавитись результатами спостережень лікарів та враховувати їх в організації навчально-виховного процесу.

Види порушень емоційно-вольової сфери. Роль педагога та психолога у діагностиці, попередженні та корекції порушень емоційно-вольової сфери

Відхилення в розвитку дітей, шкільна неуспішність, негативні зміни в поведінці можуть бути пов'язані з тяжкими психічними переживаннями дитини. Звичайно, далеко не кожне з них призводить до порушення нормального розвитку. Тут багато залежить від вагомості та гостроти тієї ситуації, яка може спричинити вплив, що травмує, психіку дитини, тривалості такого впливу, загального стану здоров'я дитини, її віку, індивідуальних особливостей.

Назвемо види порушень емоційно-вольової сфери:

1. Реактивні стани особистості.
2. Конфліктні переживання особистості.
3. Психопатичні форми поведінки особистості.

Якщо ж ті або інші несприятливі ситуації, які важко переживає дитина, викликають у неї тимчасові нервово-психічні розлади, що не пов'язані з органічними або функціональними порушеннями центральної нервової системи, то такі розлади визначаються як реактивні стани. Ці стани виникають як невротичні реакції на надсильні для психіки подразники та виявляються по-різному: у вигляді загальної депресії (від лат. dep-ressio — придавлення, пригноблення) – пригніченого стану, при якому все уявляється в похмурих кольорах; у психомоторному збудженні, коли дитина стає розгальмованою, метушливою, робить безцільні рухи, здійснює невмотивовані вчинки; у розладах свідомості за типом сутінкових станів, що проявляється у раптовому, несподіваному більш чи менш тривалому запамороченні свідомості та веде до порушення орієнтування в оточенні, здійсненні дій та вчинків, яких дитина не усвідомлює й згодом не може про них згадати.

При реактивних станах у дитини можуть виникнути безпідставні страхи, тривожність, іноді елементи замареного ставлення до дійсності. З реактивними станами пов'язане також виникнення заїкання. Реактивні стани можуть бути спричинені різними обставинами. До причин, що травмують психіку дитини, належать енурез (нетримання сечі), який виникає у фізично ослаблених та нервових дітей внаслідок потрясіння, переляку, тривалої психічної напруженості або соматичного захворювання, що виснажує організм.

Інші дефекти – фізичні (косоокість, кульгавість, горбатість та ін.) або нервові (заїкання, тики) – також можуть вкрай негативно відбитися на характері та поведінці дитини, особливо при неправильному, нетактовному ставленні з боку навколишніх. У дітей виникають різні небажані реакції, боязнь спілкування, небажання ходити до школи, роздратованість, упертість, що, в свою чергу, може призвести до зниження успішності, до нових дорікань, які ще більше посилюють невротичні прояви у характері та поведінці.

Невротичні реакції, зокрема на відчуття та суб'єктивне переживання власної неповноцінності, сприяють виникненню у деяких дітей, а особливо в підлітків, аутичних (від грец. autos — сам, одинокий, ізольований від суспільства) нахилів, тобто такого хворобливого стану психіки, при якому людина зосереджується на власних переживаннях, «входить у себе», втікає від реального оточення. На самоті вона схильна до фантазій компенсаторного змісту: уявляє себе вродливою, сильною, улюбленою іншими тощо. Психологічно це можна трактувати як своєрідну захисну реакцію особистості. Такого ж роду псевдокомпенсаторними реакціями є й деякі вчинки, що зовні мають асоціальний характер: прогулювання уроків, втечі з дому, намагання палити, вживати алкоголь, вести бродяжницьке життя.

Педагог повинен знати, що невротичні реакції частіше виникають у сором'язливих, несміливих, невпевнених у собі дітей. Педагоги та батьки повинні уважно, тактовно ставитися до дітей з невротичними рисами характеру і відповідними проявами у поведінці, схильністю до реактивних станів. Треба насамперед спиратися на наявні в них позитивні риси та можливості, уважно і докладно з'ясовувати справжні причини порушення поведінки, максимально усувати ситуації, що травмують психіку. Необхідна велика роз'яснювальна робота з іншими членами дитячого колективу, в якому перебуває така дитина. Ефективним корекційним засобом є залучення таких дітей та підлітків хоча б до елементарного самопізнання та самовиховання з наданням їм посиленої педагогічної допомоги. В ряді випадків важливою є кваліфікована допомога дитині з боку лікаря-психоневролога.

Порушення психічного розвитку у дітей можуть бути пов'язані також із внутрішніми тяжкими конфліктними переживаннями, коли у свідомості дитини виникає і гостро відчувається суперечливе ставлення до близьких людей або до ситуацій, що мають для неї велике особисте значення. Цей стан відчутно позначається на характерологічних якостях дитини та її поведінці, викликаючи двоїстість, суперечливість, грубість, замкненість, негативізм, роздратованість, підозрілість, а й може гальмувати розумовий розвиток.

Виникнення тяжких конфліктних переживань у дітей найчастіше пов'язане з несприятливою атмосферою в сім'ї (гострі та постійні конфлікти між батьками, розпад сім'ї, поява мачухи чи вітчима). Нерідко причиною таких переживань є зловживання батьків алкоголем та пов'язане з цим вкрай несприятливе для виховання суперечливе (від пестощів до жорстокості) ставлення до дитини.

Конфліктні переживання дітей можуть бути зумовлені й травмуючими ситуаціями, що складаються у школі. Наприклад, у свідомості дитини стикаються дві протилежні тенденції — з одного боку, вона любить навчання, товаришів, а з іншого — уникає школи, тому що вчителі їй постійно й необгрунтовано дорікають, скаржаться батькам, які, у свою чергу, карають її, тощо.

Корекційна робота, спрямована на виведення дитини з конфліктної ситуації та подолання недоліків її поведінки та характеру, що були нею зумовлені, передбачає глибоке вивчення справжніх причин відхилень у поведінці, встановлення з дитиною тісного емоційного контакту, усунення чи максимальне послаблення дії факторів, що травмують психіку, залучення дитини до дитячого колективу, цікавої діяльності, яка сприяла б розширенню та збагаченню її інтересів. У деяких ситуаціях необхідними є контакт з лікарем, призначення відповідного лікування, оскільки гострота конфліктних переживань може посилюватися внаслідок фізичного та нервового виснаження після перенесеного соматичного захворювання.

Діти з психопатичними формами поведінки

Порушення розвитку дітей можуть бути зумовлені різними формами психопатій. Психопатією (від грец. psyche — душа, pathos — хвороба) називають патологію психічної діяльності, що характеризується передусім дисгармонією в емоційно-вольовій сфері та в сфері почуттів. Психопатію звичайно розглядають не як хворобу, а як своєрідний аномальний перебіг розвитку дитини.

Основні ознаки психопатичного розвитку належать до емоційно-вольової сфери дитини і є виявами дисгармонічного розвитку окремих психічних функцій. Ці вияви можуть бути різноманітними. В одних випадках діти схильні до надмірної вразливості, образливості, плаксивості, дражливості (астенічні психопати), постійних сумнівів і невпевненості в собі (психастенічні психопати). Цим дітям, зокрема, притаманна така риса, як вибіркова нав'язлива прихильність до якоїсь однієї людини з кола близьких при повній байдужості щодо інших. В інших випадках відмічають патологічний егоїзм, надмірно завищену самооцінку та рівень намагань, що е причинами конфліктів з іншими дітьми та дорослими.

Характерними рисами психопатичного розвитку є слабка воля, невміння стримувати себе відповідно до обставин, імпульсивність реакцій і подекуди – афективні спалахи. Так, безпідставні вибухи гніву або відчаю властиві збудливим психопатам.

Недорозвиненість емоційно-вольової сфери виявляється у дітей-психопатів і в певному зниженні працездатності, пов'язаному з невмінням довільно зосереджуватись, долати труднощі при виконанні завдань. Проте можна назвати і такі варіанти психопатичного розвитку, при яких дитина, навпаки, проявляє надмірну наполегливість на шляху до реалізації якоїсь мети, що виникла у неї внаслідок потягу до утворення надцінних ідей (параноїчці психопати).

Як уже зазначалося, психопатичні порушення розвитку поділяють на органічні та конституційні психопатії.

Корекційна робота з такими дітьми передбачає виховання цілеспрямованості та планомірності діяльності, формування гальмівних реакцій, розвиток інтелектуальних інтересів, навчання правильної самооцінки власної поведінки та діяльності. Важливо забезпечити чіткий режим, постійний контроль, єдність вимог до таких дітей. У роботі з ними необхідними є спокійний, рівний тон, запобігання афективним вибухам. Велику роль відіграє правильно організована трудова діяльність дітей, яка сприяє формуванню навичок саморегулювання, цілеспрямованості дій У ряді випадків доцільне застосування спеціальних лікувальних засобів, тому важливий постійний контакт педагога з лікарем-психоневрологом.

Поради педагогам масових навчально-виховних закладів, щодо роботи з дітьми з психопатичними чи невротичними рисами.

Направляючи на консультацію чи лікування до психіатричного закладу, слід подавати педагогічну характеристику, – вона допомагає дитячому чи підлітковому психіатру знайти підхід до пацієнта. Такі характеристики повинні містити об'єктивні дані про успішність, характер, поведінку учня, його уподобання, стосунки з навколишніми тощо. Проте досвідчені психіатри звертають увагу на те, що характеризуючи саме школярів з психопатичними чи психопатоподібними рисами, педагоги подекуди відчувають роздратування й навіть злобу, і тому втрачають об'єктивність та почуття міри. Тут дуже важливо зберегти холодний розум і не піддаватися емоціям. Якщо педагогу важко бути точним в аналізі стану свого підопічного, краще просто навести приклади вчинків школяра. Але педагог повинен не тільки констатувати те, що є в поведінці та характері учня. Він повинен у міру можливості підказати лікареві, чого насамперед слід позбавляти учня, в якому напрямі слід проводити лікувальні заходи. Наприклад, чи потрібно спочатку зменшити нестриманість, гарячкуватість школяра, а потім уже займатися його вихованням, чи слід насамперед вилучити його з ненормальних сімейних обставин, чи потребує такий пацієнт суворого докору чи, навпаки, ласкавого та схвального слова. Лікар вбачає в дитині передусім пацієнта: він швидко помічає патологічні компоненти її психіки, а на «нормальні» компоненти часто не звертає належної уваги. Ось саме тут педагог і повинен допомогти медикові, детально описавши всю сукупність особистісних властивостей школяра. Від цього багато в чому залежить своєчасна та правильна діагностика, а отже, й лікування.

Педагог має проводити роботу з батьками дитини-психопата чи невротика, якщо саме сімейні обставини спричинюють патологічний стан виховання, допомогти їм розв'язати конфліктну ситуацію, нормалізувати стосунки з дитиною.

Особливості розвитку, навчання та виховання особистості при ЗПР, відхиленнях емоційно-вольової сфери