Особливості розвитку, навчання та виховання особистості при тяжких порушеннях мовлення

PAGE 2

Лекція 8

Тема. Особливості розвитку, навчання та виховання особистості при тяжких порушеннях мовлення.

Мета. Ознайомити студентів із особливостями розвитку, навчання та виховання дітей з тяжкими порушеннями мовлення в умовах інклюзивного навчання.

План

  1. Класифікація осіб із порушеннями мовлення.
  2. Клініко-педагогічна та психолого-педагогічна класифікації мовленнєвих порушень (загальна характеристика).
  3. Особливості навчальної діяльності дітей із порушеннями мовлення та їх врахування в навчально-виховному процесі інклюзивної освіти.
  4. Роль педагога у розвитку мовлення дітей.

Література

Основна:

  1. Миронова С.П. Основи корекційної педагогіки: навчально-методичний посібник /.С.П. Миронлва, О.В. Гаврилов, М.П. Матвєєва. – Кам’янець-Подільський : Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2010. – 264 с.
  2. В.Г. Основи корекційної педагогіки в кредитно-модульній системі навчання: навч. посіб. – К. : Освіта України, 2010. – 286 с.
  3. Липа В.А. Основы коррекционной педагогики: Учебное пособие. - Донецк: ''Лебідь'', 2002. - 327 с.
  4. Синьов В.М., Коберник Г.М. Основи дефектології: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1994. – 143.
  5. Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6 томах. Т. 5. - Основы дефектологии. - М., 1983.
  6. Науково-методичний журнал «Дефектологія», газета «Дефектолог».
  7. Спеціальна педагогіка: Понятійно-термінологічний словник /за ред.. академіка В.І. Бондаря. – Луганськ: Альма-Метр, 2003. – 436.
  8. Хрестоматія з логопедії / за ред.. Шеремет М.К., Київ, 2005. – 357 ст.


Класифікація осіб із порушеннями мовлення

До окремої групи відносять дітей із значними порушеннями мови при збереженому слуху та інтелекті. Це особлива категорія дітей – діти з порушеннями мови.

Вивченням, попередженням і корекцією порушень мови займається галузь наукової і практичної дефектології логопедія (від грец. logos — слово і paideia — виховання).

Порушення мови визначається як відхилення від норми, загальноприйнятої в певному мовному середовищі.

Порушення мови характеризуються тим, що:

а) з'явившись, самостійно не зникають, а закріплюються;

б) не відповідають вікові мовця;

в) потребують логопедичної допомоги залежно від їх характеру;

г) виникнення неправильної мови може позначатися на подальшому розвитку дитини, затримуючи і спотворюючи його (розвиток).

Формування мовної функції є складним процесом, в якому, крім слухового аналізатора, що забезпечує сприймання і аналіз звукових (у тому числі й мовних) сигналів, бере участь також мовноруховий аналізатор, який складається з периферійної частини (периферичний, мовний апарат, який включає три відділи – дихальний, голосовий і артикуляційний), провідних шляхів і клітин в центральній частині кори головного мозку

Клініко-педагогічна та психолого-педагогічна класифікації мовленнєвих порушень

В даний час в логопедії існують дві класифікації мовних порушень – клініко-педагогічна і психолого-педагогічна (педагогічна).

Усі види мовних порушень, які розглядає клініко-педагогічна класифікація, слід поділити на дві групи: порушення усної мови і порушення писемної мови.

Порушення усної мови, в свою чергу, поділяються на два типи:

1.Порушення фонаційного (зовнішнього) оформлення вимовної сторони мови;

2.Структурно-семантичне (внутрішнє) системне, або поліморфне, порушення мови.

Фонаційні (від грец. phone — звук, голос; фонація — голосоутворення) мовні розлади диференціюються залежно від ураження тієї чи іншої ланки:

а) голосоутворення;

б) темпоритмічної організації висловлювання;

в) інтонаційно-мелодичної;

г) звуковимови.

Ці розлади можуть бути як самостійними, так і в різних сполученнях. Залежно від цього виділяються такі види порушень, мови.

Дисфонія (афонія) (від грец dis — префікс, який означає розлад, і phone – голос; а – частка, яка означає заперечення) — відсутність або розлад фонації внаслідок патологічних змін голосового апарата.

Брадилалія (від грец. bradis — цивільний і лат. lalia — мова) — патологічно повільний темп мови. (Синонім — брадифразія.)

Тахилалія (від грец. tachis — швидкий, лат. lalia — мова) — патологічно прискорений темп мови. (Синонім — тахифразія.) Характеризується прискореною артикуляцією.

Заїкання — порушення темпоритмічної сторони мови, зумовлене судорожним станом м'язів мовного апарата. (Синонім — логоневроз.)

Дислалія (від грец. dis — префікс, який означає розлад, лат. laha — мова) – порушення звуковимови при нормальному слуху і збереженій іннервації мовного апарата. (Синоніми — косномовність; дефекти звуковимови, фонетичні дефекти, недоліки вимовляння фонем). Виявляється у неправильному звуковому (фонемному) оформленні мови: спотвореному вимовлянні звуків, заміні звуків або їх змішуванні.

Ринолалія (від грец. rhinos — ніс, лат. lalia — мова) — порушення тембру голосу та звуковимови, які зумовлені анатомо-фізіологічними дефектами мовного апарата. (Синоніми — гугнявість, палатолалія.) Проявляється в патологічній зміні тембру голосу та спотвореному звуковимовлянні внаслідок порушення нормальної участі носової порожнини (носового резонатора) у голосотворенні.

Дизартрія (від грец. dis — префікс, який означає розлад, arthon — сполучати) — порушення вимовної сторони мови, зумовлене органічною недостатністю іннервації мовного апарата. (Синоніми — косномовність, невиразна мова). При дизартрії спостерігається не сформованість усіх ланок механізму звуковимовляння, наслідком чого є голосові та артикуляційно-фонетичні дефекти. При тяжкому ступені дизартрії (анартрії) цілковито відсутня звуковимовляльна сторона мови. Дизартрія є наслідком ураження центральної нервової системи при дитячому церебральному паралічу, проте може виникнути й на будь-якому етапі розвитку дитини як результат нейроінфекції та інших захворювань мозку.

Структурно-семантичне (внутрішнє) системне, або поліморфне, порушення мови.

Серед загальних системних порушень мови виділяють алалію і афазію.

Алалія (від грец. а — частка, що означає заперечення, лат lalia — мова) – відсутність або недорозвиненість мови внаслідок органічного ураження мовних зон кори головного мозку у внутрішньоутробному або ранньому періоді розвитку дитини. (Синоніми — дисфазія, рання дитяча афазія, афазія розвитку, слухонімота). Це один із найскладніших дефектів мови, при якому ушкоджені операції відбору та програмування на всіх етапах сприймання та відтворення мовного висловлювання. При цьому система мовних засобів (фонематичних, граматичних, лексичних) не формується. Порушується управління мовленнєвими рухами, що відбивається на відтворенні звуків і складів.

Алалія виникає при ураженнях мовних зон великих півкуль головного мозку (центр Брока і центр Верніке).

Афазія (від.грец. а-—заперечення і phasis — мова) — цілковита або часткова втрата раніше сформованої мови, пов'язана з локальними ураженнями головного, мозку: судинними порушеннями, запальними процесами, черепно-мозковими травмами. (Синоніми — розпад, втрата мови.) Як правило, до афазії відносять мовне порушення, якщо воно відбулося після трирічного віку. На відміну від афазії дорослих виділяється дитяча, або рання афазія.

Діти з різними формами алалії і афазії повинні навчатися і виховуватися в спеціальних навчально-виховних закладах системи Міністерства освіти України, де створено оптимальні умови логопедичної та загальної корекційно-виховної роботи, які сприяють виправленню цих тяжких мовних порушень.

Порушення писемної мови можна поділити на дві групи залежно від того, який вид її порушено — продуктивний (порушення самого акту письма) або рецептивний (розлади читання).

1. Дислексія (від грец. dis — префікс, який означає розлад, і lego — читаю) — порушення читання, пов'язане з ураженням або недорозвиненням деяких ділянок кори головного мозку. Виявляється в утрудненні при розпізнаванні букв, при злитті їх у склади і складів у слова, що призводить до уповільненого, часто відгадувального характеру читання, до неправильного відтворення звукової форми слова, неправильного розуміння навіть найпростішого тексту. Тяжкий ступінь цього порушення являє собою алексію — повну нездатність до оволодіння читанням.

2. Дисграфія (від грец. dis — префікс, який означає розлад, І grapho — пишу) — часткові специфічні розлади процесу письма. Проявляються в нестійких оптико-просторових образах букв, у перекрученнях звуко-складового наповнення слова і структури речення. В основі дисграфії у дітей лежить недорозвиненість усної мови (крім оптичної форми), зокрема неповноцінність фонематичного слуху, і недоліки вимовляння, які перешкоджають оволодінню фонетичним (звуковим) складом слова. Найскладніший ступінь цього порушення — аграфія — являє собою повну нездатність до оволодіння навичками письма.

Психолого-педагогічна класифікація виникла у зв'язку з необхідністю логопедичного впливу в умовах роботи з колективом дітей (групою, класом). Для цього потрібно було знайти загальні прояви мовного дефекту при різних формах аномального розвитку мови у дітей. Порушення мови за цією класифікацією поділяються на дві групи.

Перша група — порушення засобів спілкування (фонетико-фонематична та загальна недорозвиненість мови).

Фонетико-фонематична недорозвиненість мови (ФФНМ) – порушення процесів формування вимовляльної системи рідної мови у дітей з різними мовними розладами внаслідок дефектів сприймання і вимовляння фонем.

Загальна недорозвиненість мови (ЗНМ) — різні складні мовні розлади, при яких порушено формування всіх компонентів мовної системи, які належать до звукового та смислового її боку. Як загальні ознаки слід назвати: пізній початок розвитку мови, обмежений словниковий запас, аграматизми, дефекти вимови, дефекти фонемоутворення.

Друга група – порушення у застосуванні засобів спілкування, куди слід віднести заїкання, яке розглядають як порушення комунікативної функції мови при правильно сформованих засобах спілкування. Трапляється і комбінований дефект, при якому заїкання сполучається із загальною недорозвиненістю мови.

Особливості навчальної діяльності дітей із порушеннями мовлення та їх врахування в навчально-виховному процесі інклюзивної освіти

За умови відповідного висновку ПМПК в інклюзивних класах (групах) загальноосвітніх (дошкільних) навчальних закладів можуть навчатися діти з важкими мовленнєвими порушеннями.

Зміст, форми та методи навчання і виховання дітей з важкими порушеннями мови мають бути корекційно спрямованими. Це означає, що кожна тема, яка вивчається в школі, кожний метод і прийом, використаний вчителем чи вихователем, мають сприяти не лише засвоєнню знань, умінь, навичок, формуванню поведінки, а й виправленню порушень мови.

Система корекційного впливу на учнів має бути розрахована на тривалий час і діяти на особистість загалом у єдності її компонентів:

– в пізнавальні, емоційно-вольові психічні процеси;

– досвід (знання, вміння, навички);

– спрямованість;

  • поведінка.

Можливості дітей з порушеннями мовлення в опануванні знань, умінь та навичок обумовлені характером, структурою мовленнєвого дефекту, ступенем його тяжкості, особливостями сенсо-моторного та інтелектуального розвитку.

Розвиток мовлення і розвиток мислення — взаємопов'язані процеси. Важкі мовленнєві розлади супроводжуються специфічними особливостями інтелектуальної діяльності дитини. Названі відхилення негативно впливають на формування в дитини різних форм діяльності (складної рухової, усіх видів образотворчої), спричиняють труднощі у засвоєнні математичних знань та мови. До того ж мовленнєві дефекти порушують можливість вільного спілкування дитини з іншими людьми. Все це призводить до формування своєрідних психологічних і патопсихологічних особливостей.

Необхідною умовою корекційно-педагогічної роботи з дітьми, що мають вади мовлення, є пряма та опосередкована психотерапія мовленнєвих розладів. Робота вчителя (вихователя) з такими дітьми передбачає запобігання негативним впливам мовленнєвого дефекту на формування інших психічних функцій.

Корекційна робота спрямовується на розумовий розвиток (розширення кола знань і уявлень про довкілля, розвиток пізнавальної активності, мислительних процесів, формування продуктивних способів запам'ятовування, розвиток довільної уваги) та розвиток мовлення (фонетико-фонематичної системи, словника, удосконалення граматичних навичок, зв'язного мовлення).

Учителеві необхідно узгоджувати педагогічні впливи з медичними і психологічними; дотримуватись послідовності й наступності в корекційно-виховній роботі, єдиного охоронно-педагогічного режиму в школі і сім'ї.

Починаючи працювати з учнями, вчитель має враховувати індивідуальну структуру дефекту кожної дитини (первинний дефект, вторинні дефекти, подальші ускладнення) та збережені можливості, тобто вивчити досвід дитини, її спрямованість, поведінку.

Так упродовж вересня логопеди загальноосвітніх шкіл мають обстежити стан мовленнєвого розвитку учнів 1– 3 класів.

Роль педагога інклюзивного класу у розвитку мовлення дітей

Педагог для дітей з вадами мови виконує ряд корекційних завдань:

  1. Усуває недоліки у сенсорній, емоційно-вольовій, інтелектуальній сферах, що зумовлені особливостями мовного дефекту.
  2. Компенсація мовного недорозвитку, спеціальна адаптація дітей і підготовка їх до навчання в школі.
  3. Формування дитячого колективу, зміцнення у дітей віри у власні сили, усунення негативних переживань, пов'язаних з мовною неповноцінністю, виховання інтересу до занять.
  4. Спостереження за мовною діяльністю дітей, забезпечення їх мовної активності, контроль за правильною вимовою поставлених звуків, відпрацювання граматичних форм.
  5. Особливу увагу необхідно приділяти дітям, у яких мовлення почало розвиватись із запізненням, дітям з ускладненим анамнезом, психофізіологічним недорозвиненням. Не треба фіксувати увагу дітей на їх мовних вадах.
  6. Виховання у дітей інтересу до занять з розвитку мови має особливе значення.
  7. У процесі корекційної роботи важливо приділяти значну увагу розвитку дрібних м'язів рук.
  8. У перші два тижні роботи з новими дітьми педагог обов'язково обстежує кожну дитину, виявляє рівень її знань та вмінь у різних видах діяльності, заповнює спеціальну схему обстеження.

Особливості розвитку, навчання та виховання особистості при тяжких порушеннях мовлення