АНАЛІЗ ІНШИХ АКТИВНО-ПАСИВНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКУ

PAGE 1

Тема 8. АНАЛІЗ ІНШИХ АКТИВНО-ПАСИВНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКУ

План вивчення теми:

1. Аналіз лізингових операцій банку

2. Аналіз факторингових операцій банку

3. Аналіз форфетингових операцій

8.1. Аналіз лізингових операцій банку

8.1.1. Сутність, завдання та інформаційна база лізингових операцій банку

Одним із напрямів аналізу послуг комерційного банку кредитного характеру є вивчення лізингових операцій банку.

Термін «лізинг» походить від англійського дієслова «to lease» — орендувати, брати в оренду. Лізингові операції прирівнюються до кредитних з усіма правами та нормами державного регулювання, які випливають із цього. Проте від кредиту лізинг відрізняється тим, що після закінчення його терміну та виплати всієї обумовленої суми договору об’єкт лізингу залишається власністю лізингодавця (якщо договором не передбачено викуп об’єкта лізингу за залишковою вартістю або передання у власність лізингоотримувача). При кредиті банк залишає за собою право власності на об’єкт як заставу позики.

Лізинг — це довгострокова здача в оренду з правом викупу основних засобів, куплених орендодавцями з метою їх виробничого використання.

Розрізняють три форми лізингу:

• прямий;
• зворотний;
• змішаний.

Прямий лізинг передбачає після закінчення терміну оренди перехід права власності на об’єкт лізингу до орендаря. Сутність зворотного лізингу полягає в тому, що підприємство продає своє майно лізинговій компанії (банку) і відразу бере його в довгострокову оренду. Після закінчення лізингового контракту право власності на майно знову переходить до підприємства-орендаря. Така ситуація може виникати, коли підприємству на даний момент необхідні грошові кошти. Змішаний лізинг передбачає пайову участь орендаря та лізингової фірми у витратах, пов’язаних із придбанням об’єкта лізингу. Ця форма оренди застосовується зазвичай стосовно дорогого майна і є поширеною формою фінансування діяльності підприємств у період їх становлення. Після закінчення терміну оренди право власності на майно переходить до орендаря.

Лізингові операції можуть бути двох видів: операційний лізинг та фінансовий лізинг.

Операційний лізинг передбачає лізингові контракти, що укладаються на короткий та середній терміни (як правило, менше амортизаційного періоду), згідно з якими орендатору надається право у будь-який час скасувати договір. Як водиться, це виникає, коли орендатори об’єкта лізингу швидко міняються. Зазвичай лізингова компанія бере на себе технічне обслуговування об’єкта лізингу — плановий ремонт, страхування тощо. Після закінчення терміну дії договору лізингу предмет договору може бути повернений власникові або знову зданий в оренду.

Фінансовий лізинг — характеризується тривалим терміном контракту (від п’яти до десяти років) та амортизацією всієї або більшої частини обладнання. Фактично фінансовий лізинг є формою довгострокового кредитування купівлі. Після закінчення терміну дії орендатор може повернути об’єкт оренди, подовжити або укласти нову угоду, а також купити об’єкт за залишковою вартістю.

За умовами договору розрізняють невідмовний та відмовний лізинг.

Невідмовний лізинг анулюється в одному з таких випадків:

• з дозволу орендодавця;
• після того, як відбулася певна непередбачена подія;
• якщо орендарем укладається нова угода про оренду цього ж або еквівалентного активу з тим же орендодавцем.

Відмовний лізинг — це будь-яка інша оренда, крім відмовної.

Наявність певних переваг лізингу перед звичайними позиками сприяє його поширенню. До них відносять:

1. малим та середнім підприємствам простіше отримати кон-тракт за лізингом, ніж позику. Лізингові компанії зазвичай не вимагають від орендаря ніяких додаткових гарантій, оскільки забезпеченням угоди є саме обладнання. У разі невиконання орендарем своїх зобов’язань лізингова компанія відразу забирає своє майно;
2. лізинг передбачає 100 % кредитування і не вимагає негайного початку платежів. Орендні платежі, як правило, починаються після поставки майна орендарю або пізніше;
3. лізингова угода більш гнучка, ніж позика, і надає можливість вибрати зручну для покупця схему фінансування;
4. ризик старіння обладнання повністю лягає на орендодавця. Орендар має можливість поступово оновлювати своє обладнання;
5. платежі за лізингом включаються до складу витрат (у тому числі і в податковому обліку). Сума платежів за лізингом фіксується при написанні договору і не залежить від коливань валютного курсу та змін банківського процента за довгостроковим кредитуванням.

Водночас лізинговим операціям притаманні і недоліки:

• у випадку фінансового лізингу, незважаючи на моральне старіння обладнання під впливом науково-технічного прогресу, орендні платежі не припиняються до кінця дії контракту;
• вартість лізингу більша кредиту, але ризик старіння обладнання лягає на орендодавця, і береться більша комісія для компенсування цих втрат.

Комерційні банки в основному використовують фінансовий лізинг, за якого роль банку зводиться до виплати постачальникові вартості обладнання, замовленого орендарем, і передання його в оренду.

Основною метою аналізу лізингових операцій є визначення їх ролі для банку як додаткового джерела отримання доходів та пошук невикористаних резервів підвищення рівня їх ефективності.

Досягнення цієї мети відбувається через вирішення таких завдань:

• визначення масштабів лізингових операцій у банківській діяльності;
• оцінка динаміки та структури лізингових операцій;
• аналіз дохідності та рентабельності лізингових операцій;
• визначення ризикованості лізингових операцій.

Джерелами даних для аналізу лізингових операцій є:

• файл 02 — дані про обороти та залишки на балансових рахунках у розрізі кодів валют та груп країн;
• ф. № 1Д-КБ «Баланс комерційного банку» (щоденна);
• ф. № 1-КБ «Баланс комерційного банку» (місячна);
• ф. № 10-КБ «Оборотно-сальдовий баланс комерційного банку»;
• ф. № 11 «Балансовий звіт комерційного банку»;
• ф. № 2-КБ «Звіт про прибутки та збитки комерційного банку»;
• ф. № 611 «Звіт про дотримання економічних нормативів»;
• дані аналітичного й оперативного обліку за рахунками 1525, 2075, 4532, 4538, 6018, 6028, 6395, 7018, 7028, 7395.

8.1.2. Аналіз масштабів та динаміки лізингових операцій

Традиційно в структурі активних операцій банку частка лізингових операцій незначна. Це пов’язано з недостатньо розвиненим ринком цих послуг в Україні та їх високою ризикованістю. Аналіз цих операцій доцільно починати з визначення їх місця в загальному обсязі активів банку.

Масштаби лізингових операцій (значимість цих операцій) для комерційного банку аналізуються за допомогою таких показників:

• ;
• ;
• ;
• .

Рис. 8.1. Основні показники, які характеризують місце лізингових операцій у діяльності банку

Для аналізу динаміки лізингових операцій використовують стандартні показники динаміки:

• абсолютний приріст вартості майна, призначеного для передання в оренду;
• темп зростання вартості майна, призначеного для передання в оренду;
• темп приросту вартості майна, призначеного для передання в оренду.

Розглянемо основні показники лізингової активності банку на прикладі.

Таблиця 8.1

АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ ЛІЗИНГОВОЇ АКТИВНОСТІ БАНКУ

Показники	Базисний період	Звітний період	Відхилення
			абсолютне	відносне, %
1. Вартість придбаного майна, призначеного для передання в оренду, тис. грн	2330	4850	+2520	+108,2
2. Вартість основних засобів банку, тис. грн	63 800	68 420	+4620	+7,2
3. Активи банку всього, тис. грн	548 900	591 180	+42 280	+7,7
4. Капітал банку, тис. грн	98 400	106 790	+8390	+8,5
5. Статутний капітал банку, тис. грн	30 500	30 500	0	0
6. Частка майна, призначеного для здачі в оренду, %
у загальній сумі основних засобів банку, %	3,7	7,1	+3,4	+91,9
у загальній сумі активів банку, %	0,4	0,8	+0,4	+100
7. Величина лізингового майна на 1 грн, коп.
власного капіталу-брутто	2,4	4,5	+2,1	+87,5
статутного капіталу	7,6	15,9	+8,3	+109,2

Як видно з даних табл. 8.1, лізингові операції в діяльності комерційного банку посідають незначне місце. Проте тенденція збільшення лізингової активності банку підтверджується зро-станням усіх показників. Так, якщо частка лізингового майна в активах банку в базисному періоді становила 0,4 %, то в звітному періоді вона збільшилась на 100 % і вже дорівнювала 0,8 %. Ця закономірність зберігається і за показником «частка лізингового майна в основних засобах». У базисному періоді цей показник становив 3,7 %, а в звітному — уже 7,1 %. Ураховуючи, що структура активів та пасивів за аналізований період істотно не змінилася, ця тенденція до зростання показників збереглася у тих самих пропорціях і для показників величини лізингового майна на 1 грн капіталу та статутного капіталу. Так, відношення лізингового майна до власного капіталу зросло за аналізований період на 2,1 процентних пункти, а відношення лізингового майна до статутного капіталу — на 8,3 процентних пункти, тобто вони зросли приблизно вдвічі. Абсолютний приріст лізингового майна становив 2520 тис. грн, що й було основною причиною зростання всіх відносних показників.

Аналізуючи рух лізингового майна, придбаного для передання в оренду, скористаємося даними табл. 8.2.

Таблиця 8.2

АНАЛІЗ РУХУ ТА ПОВНОТИ ВИКОРИСТАННЯ ЛІЗИНГОВОГО МАЙНА

Показники	Базисний період	Звітний період	Абсолютне відхилення
1. Вартість майна, призначеного для передання в оренду на початок періоду, тис. грн	2330	4850	+2520
2. Придбано майна для лізингових операцій, тис. грн	4130	1290	–2840
3. Списано з балансу банку майна, призначеного для передання в оренду, тис. грн	1610	1090	–520
У тому числі:
в результаті повного зносу, тис. грн	80	120	+40
при переданні у фінансовий лізинг, тис. грн	1530	970	–560
4. Вартість майна, призначеного для передання в оренду на кінець періоду, тис. грн	4850	5050	+200
5. Вартість майна, фактично переданого в операційну оренду на кінець періоду, тис. грн	4020	3990	–30
6. Коефіцієнт повноти використання лізингового майна для операційної оренди, % (ряд. 5 / ряд. 4)	82,9	79,0	–3,9
7. Загальний коефіцієнт повноти використання лізингового майна, % ((ряд. 5 + + ряд. 3.2) / (ряд. 1 + ряд. 2))	85,9	80,8	–5,1

У процесі аналізу лізингових операцій необхідно визначити, внаслідок чого змінюється вартість лізингового майна та наскільки повно воно використовується для отримання реального доходу в результаті надання обладнання у фінансовий та операційний лізинг. Для цього розраховується загальний коефіцієнт повноти використання лізингового майна (Кз.ліз) як відношення вартості майна, яке фактично передано у фінансову та операційну оренду, до вартості лізингового майна на початок періоду, збільшену вартість майна, придбаного протягом аналізованого періоду для цих цілей.

.

Ураховуючи, що майно, яке призначається для лізингових операцій, не все повністю використовується на ці цілі (особливо це стосується того майна, що неодноразово передається в операційну оренду), необхідно розраховувати коефіцієнт повноти використання майна для операційної оренди (Квик.оп.ліз). Він розраховується як відношення вартості фактично переданого майна в операційну оренду до вартості лізингового майна на кінець періоду.

.

Як свідчать дані табл. 8.2, повнота використання лізингового майна у звітному періоді погіршилась. Так, коефіцієнт повноти використання лізингового майна для операційної оренди зменшився з 82,9 до 79,0 %, тобто на 3,9 %. Це означає, що приблизно 20 % майна, придбаного для лізингових операцій, не приносить ніякого доходу, а відрахування на його амортизацію зменшує прибуток банку. Така ж тенденція спостерігається і щодо загального коефіцієнта повноти використання лізингового майна. Він зменшився з 85,9 до 80,8 %, тобто на 5,1 %, тому банку потрібно звернути увагу на доцільність придбання обладнання для лізингових операцій у разі, якщо відсутній конкретний покупець цього майна.

Після аналізу руху та повноти використання доцільно провести структурний аналіз лізингових операцій. Його можна здійснити за такими класифікаційними ознаками:

• за видами: операційний та фінансовий;
• за формами: прямий, зворотний, змішаний;
• за умовами договору: відмовний, невідмовний.

Розглянемо приклад структурного аналізу лізингу за видами в табл. 8.3.

Таблиця 8.3

АНАЛІЗ СТРУКТУРИ ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ ЗА ВИДАМИ

Показники	Базисний період	Звітний період	Відхилення
	тис. грн	%	тис. грн	%	тис. грн	%
1. Вартість майна, переданого в операційний лізинг	4020	72,4	3990	80,4	–30	+8,0
2. Вартість майна, переданого у фінансовий лізинг	1530	27,6	970	19,6	–560	–8,0
3. Загальна вартість лізингових операцій	5550	100	4960	100	–590	—

За даними табл. 8.3 видно, що основну перевагу банк надає операційному лізингу — його частка в базисному періоді становила 72,4 %, а в звітному — 80,4 %, тобто збільшилася на 8 процентних пунктів. Аналогічно проводиться структурний аналіз і за іншими класифікаційними ознаками.

8.1.3. Аналіз дохідності та рентабельності лізингових операцій

Аналіз лізингових операцій завершується оцінкою їх економічної ефективності. При цьому визначається величина номінального і реального, фактично отриманого доходу від лізингових операцій. Дохід від них являє собою суму фактично отриманої орендної плати від орендаторів.

Згадаємо, що ж входить до складу орендної плати:

Рис. 8.2. Складові орендної плати

З цієї схеми видно, що прибуток від лізингових операцій дорівнює різниці між сумою фактично отриманої орендної плати і сумою нарахованої амортизації на лізингове майно, а сума доходу — сумі фактично отриманої орендної плати. Отже, щоб розрахувати рівень дохідності лізингових операцій, можна скористатися такими формулами:

.

.

Для розрахунку рівня рентабельності лізингових операцій використовується така формула:

.

Прибутковість лізингових операцій дорівнює співвідношенню між сумою прибутків від лізингових операцій і сумою майна, переданого в оренду:

.

Узагальнюючим показником значимості лізингових операцій в одержанні прибутку є питома вага доходу від лізингових операцій у загальній сумі доходу (Удох.ліз)

.

Крім того, в процесі аналізу лізингових операцій використовується такий показник, як доцільність проведення цих операцій для банку. Показник визначається через зіставлення питомої ваги доходів (або прибутків) від лізингових операцій у загальній сумі доходів (або прибутку) банку з питомою вагою лізингових операцій у загальній сумі активу балансу банку. Якщо значення внеску лізингових операцій у загальну справу одержання прибутку більше, ніж їх питома вага в активах, то це свідчить про порівняно високу ефективність цих операцій.

Аналіз лізингових операцій здійснюється в динаміці, а також порівняно з відповідним періодом минулого року.

Розглянемо на прикладі методику аналізу ефективності лізингових операцій.

Таблиця 8.4

АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ

Показники	Базисний період	Звітний період	Абсолютні відхилення
1. Вартість лізингового майна на балансі банку на початок періоду, тис. грн	2330	4850	+2520
2. Вартість лізингового майна на балансі банку на кінець звітного періоду, тис. грн	4850	5050	+200
3. Середня вартість лізингового майна за період, тис. грн (ряд. 1 + ряд. 2) : 2	3590	4950	+1360
4. Середньорічна вартість майна, фактично переданого в оренду, тис. грн	3380	4210	+830
5. Сума нарахованої амортизації за лізинговим майном, усього за період, тис. грн	326	450	+124
6. Сума орендної плати, яка підлягає стягненню з орендарів, тис. грн	587	855	+268
7. Сума орендної плати, яка фактично отримана від орендарів, тис. грн	420	556	+136
8. Прибуток від лізингових операцій, тис. грн (ряд. 6 – ряд. 5)	261	405	+144
9. Дохідність лізингових операцій (Д1), % (ряд. 6 : ряд. 4)	17,4	20,3	+2,9
10. Дохідність лізингових операцій (Д2), % (ряд. 6 : ряд. 3)	16,4	17,3	+0,9
11. Рентабельність лізингових операцій, % ((ряд. 6 – ряд. 5) : ряд. 5)	80,1	90,0	+9,9
12. Прибутковість лізингових операцій, % ((ряд. 6 – ряд. 5) : ряд. 4)	7,7	9,6	+1,9
13. Доходи банку, всього, тис. грн	83 857	77 727	–6130
14. Питома вага доходів від лізингових операцій у загальних доходах банку, % (ряд. 6 : ряд. 14)	0,7	1,1	+0,4
15. Коефіцієнт повноти отримання доходу, % (ряд. 7: ряд. 6)	72	65	–7
16. Частка прибутку від лізингових операцій у доходах від лізингових операцій, % (ряд. 8 : ряд. 6)	44,5	47,4	+2,9

Наведені дані свідчать, що, незважаючи на те, що лізингові операції в діяльності комерційного банку посідають незначне місце, їх ефективність досить висока. Так, дохідність лізингових операцій у розрахунку на 1 грн лізингового майна, переданого в оренду, зросла на 2,9 процентного пункту і досягла у звітному періоді 20,3 % проти 17,4 % у базисному. Рівень цих показників достатньо високий, що свідчить про вигідність цих операцій для банку. Це підтверджується і динамікою та значенням інших показників. У базисному періоді рентабельність лізингових операцій становила 80,1 %, а в звітному підвищилася до 90 %. За аналізований період зросла і частка доходів від лізингу в загальних доходах банку. У базисному періоді вона становила 0,7 %, а в звітному вже 1,1 %. Для порівняння частка лізингового майна в загальних активах банку була, відповідно, 0,4 та 0,8 %. Порівнюючи ці показники з аналогічними за іншими видами банківської діяльності, можна зробити висновок про доцільність та ефективність їх подальшого розширення. При цьому необхідно зазначити, що у банку є невикористані резерви подальшого збільшення суми прибутку від лізингових операцій, підвищення їх рентабельності та дохідності. Для цього необхідно передати повністю все майно, що призначалося для передання в оренду, в оперативний лізинг орендарям (4950,0 тис. грн – 4210,0 тис. грн) та активніше стягувати з орендарів несплачену орендну плату. Фінансова дисципліна орендарів значно погіршилася, про що свідчать коефіцієнти повноти розрахунків за орендоване майно. У звітному періоді він становив 65 % від нарахованої орендної плати, а в базисному — 72 %, що негативно відбивається на реальних грошових потоках банку.

8.2. Аналіз факторингових операцій банку

8.2.1. Сутність факторингу, його види та інформаційна база

Одним із найперспективніших видів банківських послуг є факторинг — ризикований, але високоприбутковий бізнес, ефективне знаряддя фінансового маркетингу, одна з форм інтегрування банківських операцій, що найбільше пристосована до сучасних процесів розвитку економіки. Проте, незважаючи на те, що факторингові операції є основним інструментом управління дебіторською заборгованістю, обмеженість його використання обумовлена їх високою ризикованістю. Зрозуміло, що це стримує банки використовувати цей перспективний напрямок отримання додаткових доходів. Тому розроблення методики аналізу факторингових операцій, яка всебічно допомагає зважити їх позитивні та негативні сторони, є, безумовно, актуальним і необхідним завданням.

Термін «факторинг» походить від англійського «посередник, агент». В основі факторингових операцій лежить купівля банком розрахункових документів постачальника на відвантажену продукцію і передання постачальником банку права вимоги боргу платника зобов’язань за продукцію. Іншими словами, факторинг є різновидом посередницької діяльності, за допомогою якої посередник (факторинговий відділ банку) за певну плату одержує від підприємства право стягнути і зарахувати на його рахунок належні йому від покупців суми грошей (право інкасувати дебіторську заборгованість). Одночасно з цим посередник кредитує оборотний капітал клієнта і бере на себе його кредитний і валютний ризики. Класичний факторинг передбачає наявність комерційного кредиту, що надається в товарному вигляді продавцями покупцям у вигляді відстрочення платежу за продані товари, які оформляються відкритим рахунком.

В операції факторингу звичайно беруть участь три особи: фактор-банк — покупець вимоги, початковий кредитор (клієнт) і боржник, що одержав від клієнта товари з відстроченням платежу.

Рис. 8.3. Схема факторингових операцій банку

Операція факторингу полягає в тому, що факторинговий відділ банку купує боргові вимоги (рахунки-фактури) клієнта на умовах негайної оплати 70—90 % вартості відфактурованих поставок і сплати іншої частини за відрахуванням процента за кредит та комісійних платежів, у строго обумовлені терміни незалежно від надходження виторгу від дебіторів. 10—30 %, що лишились, банк утримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнтові. Утримані банком 10—30 % від суми боргу є також заходом стимулювання клієнта до належного виконання обов’язків щодо поставки. Якщо боржник не оплачує в термін рахунку факторингу, то виплати замість цього здійснює факторинговий відділ.

Головною метою факторингових операцій є:

• забезпечити постачальникові своєчасну оплату відвантажених товарів;
• управління платіжною дисципліною позичальника;
• підвищення ефективності розрахунків між клієнтами;
• ліквідація виникнення дебіторської заборгованості у позичальника.

Факторингові операції банків класифікуються як:

• внутрішні, якщо постачальник і його клієнт, тобто сторони за договором купівлі-продажу, а також факторингова компанія перебувають в одній і тій самій країні;
• міжнародні, якщо суб’єкти факторингової операції перебувають у різних країнах.

Відкритий факторинг (конвенційний) — це форма факторингової послуги, за якої боржник сповіщений про те, що постачальник переуступає рахунок-фактуру факторинговій компанії.

Закритий, або конфіденційний, факторинг служить прихованим джерелом засобів для кредитування продажу постачальником товарів, тому що ніхто з контрагентів клієнта не інформований про переуступлення рахунків-фактур факторинговій компанії. У даному випадку платник веде розрахунки із самим постачальником, який після одержання платежу повинен перерахувати відповідну частину факторинговій компанії для погашення кредиту.

Факторинг з правом регресу, тобто правом оберненої вимоги до постачальника відшкодувати сплачену суму, або без права регресу. Ці умови пов’язані з ризиками, що виникають у разі відмови платника від виконання своїх зобов’язань, тобто кредитними ризиками. Укладаючи угоду з правом регресу, постачальник продовжує нести визначений кредитний ризик за борговими вимогами, проданими ним факторинговій компанії. Остання може скористатися правом регресу і за бажання продати постачальникові будь-яку неоплачену боргову вимогу у випадку відмови клієнта від платежу (його неплатоспроможності). Дана умова передбачається, якщо постачальники впевнені, що в них не можуть з’явитися сумнівні зобов’язання, або через те, що вони не враховують недостатню кредитоспроможність своїх клієнтів. І в першому, і в другому випадку постачальник не вважає потрібним оплачувати послуги щодо страхування кредитного ризику, проте гарантований для постачальника і своєчасний приплив коштів може забезпечуватись тільки у разі укладення угоди без права регресу.

Виділяють також факторингові операції з умовою кредитування постачальника у формі оплати вимог до визначеної дати або попередньої оплати. У першому випадку клієнт факторингової компанії, відвантаживши продукцію, пред’являє рахунок своєму покупцеві за посередництвом компанії, завдання якої — одержати на користь клієнта платіж у терміни відповідно до господарського договору (звичайно від 30 до 120 днів). Сума переданих боргових вимог (за мінусом витрат) перераховується постачальникові на певну дату або після закінчення визначеного часу.

У випадку попередньої оплати факторингова компанія купує рахунок-фактуру в клієнта на умовах негайної оплати 80—90 % вартості відвантаження, тобто авансує оборотний капітал свого клієнта (дисконтування рахунків-фактур). Резервні 10—20 % вартості відвантаження клієнтові не виплачуються, а бронюються на окремому рахунку на випадок претензій на його адресу від покупця щодо якості продукції, її ціни тощо. Одержання такої послуги найбільш повно відповідає потребам функціонуючих підприємств, оскільки дає їм змогу за допомогою факторингу перетворити продаж із відстроченням платежу в продаж із негайною оплатою й у такий спосіб прискорити оборот свого капіталу.

За способом обліку рахунків-фактур факторингових операцій, коли можуть бути партії товарів, на які проводиться відкритий облік рахунків-фактур, і платники переказують фактору всі платежі, призначені постачальникові, і агентського типу, коли дисконтуються продажі окремим покупцям, а кредит забезпечується факторинговою компанією з відкриттям спеціальних рахунків під конкретні операції.

За видом обслуговування операцій факторинг може бути простим і вексельним, коли розрахунок з постачальником проводиться векселем, а факторингова компанія здійснює облік цих векселів.

Факторинг відносять до нетрадиційних для вітчизняної практики операцій, їх частка в загальній сумі активів банку незначна, що спричинено відсутністю економічних умов для їх розвитку. Основними факторами розвитку факторингових операцій є зро-стання обсягів виробництва, зміцнення загальної платоспроможності контрагентів ринкових відносин, зниження темпів інфляції, удосконалення ресурсної бази.

Слід зауважити, що факторингові операції не здійснюються:

• за борговими зобов’язаннями приватних осіб;
• за вимогами, що виставляються бюджетним організаціям;
• за зобов’язаннями підприємств та організацій, що визнані неплатоспроможними;
• за зобов’язаннями філій та структурних підрозділів підприємств та організацій.

Головною метою аналізу факторингових операцій є визначення невикористаних резервів з підвищення рівня їх ефективності.

Крім того, в процесі аналізу факторингових операцій необхідно визначити:

• рівень купівлі дебіторської заборгованості;
• значимість факторингу в діяльності банку;
• дохідність і прибутковість факторингових операцій;
• доцільність проведення факторингових операцій.

Джерелами даних для аналізу факторингових операцій є:

• Файл 02 — дані про обороти та залишки на балансових рахунках в розрізі кодів валют та груп країн;
• ф. № 1Д-КБ «Баланс комерційного банку» (щоденна);
• ф. № 1-КБ «Баланс комерційного банку» (місячна);
• ф. № 10-КБ «Оборотно-сальдовий баланс комерційного банку»;
• ф. № 11 «Балансовий звіт комерційного банку»;
• аналітичні дані за рахунками 203-ї групи: 2030, 2037, 2038, 2039, 6023, 9800.

8.2.2. Аналіз динаміки та структури факторингових операцій

Аналіз факторингових операцій починається з визначення їх місця та значення в загальному обсязі активних операцій банку. Ці операції відносять до високодохідних, а відповідно до високоризикованих: ставки за ними на 2—3 відсоткові пункти вищі, ніж за кредитами, які надаються позичальникам з аналогічним фінансовим станом. Тому їх розвиток за сприятливого економічного стану в країні є позитивним фактором підвищення ефективності діяльності банку. Для оцінки загальної тенденції розвитку цих операцій аналіз проводиться за тривалий проміжок часу.

Значення факторингових операцій у діяльності комерційного банку визначається за допомогою таких показників:

• питома вага факторингових операцій у загальній сумі активних операцій комерційного банку;
• розмір факторингових операцій на 1 грн капіталу;
• розмір факторингових операцій на 1 грн статутного капіталу;
• рівень купівлі дебіторської заборгованості.

Для аналізу факторингової активності розраховується показник питомої ваги факторингу за такою формулою:

.

Розмір факторингових операцій на 1 грн капіталу та 1 грн статутного капіталу розраховується діленням залишків за рахунками 2030, 2037, 2038, 2039 на суму балансового капіталу (капіталу-брутто) за рахунками 5-го класу або на суму статутного капіталу на початок або кінець періоду.

Для визначення рівня купівлі дебіторської заборгованості необхідно суму, що перерахована фактор-банком постачальникам за торговельно-комерційними операціями, поділити на суми, первісно пред’явлені платниками, і помножити на 100 %.

Розглянемо приклад аналізу масштабів факторингової діяльності банку на цифровому прикладі (табл. 8.5).

Таблиця 8.5

АНАЛІЗ МАСШТАБІВ ФАКТОРИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ

Показники	На 1.01.01 р.	На 1.01.02 р.	Відхилення
			абсолютне	відносне, %
1. Факторингові кредити, тис. грн	8782	5557	–3225	–36,7
2. Активи банку, всього, тис. грн	548 900	591 180	+42280	+7,7
3. Капітал банку, тис. грн	98 400	106 790	+8390	+8,5
4. Статутний капітал банку, тис. грн	30 500	30 500	0	0
5. Питома вага факторингових операцій в активах банку, %	1,6	0,94	–0,66
6. Розмір факторингових операцій на 1 грн капіталу, коп.	8,9	5,2	–3,7
7. Розмір факторингових операцій на 1 грн статутного капіталу	28,8	18,2	–10,6

З даних табл. 8.5 видно, що факторингові операції посідають в активах банку незначне місце, а їх рівень у динаміці знижується. Так, на 1.01.2001 р. їх рівень в активах банку становив 1,6 %, а на 1.01.2002 р. він знизився до 0,94 %, тобто зменшився на 0,66 процентних пункти. Аналогічна тенденція спостерігалась і за іншими показниками: рівень факторингових операцій на 1 грн капіталу в базисному періоді становив 8,9 коп., а в звітному періоді — 5,2 коп. Ураховуючи, що розмір статутного капіталу не змінився, аналогічна тенденція спостерігалась і щодо цього показника. Рівень факторингових операцій на 1 грн статутного капіталу в базисному періоді становив 28,8 коп., а в звітному знизився до 18,2 коп., тобто на 10,6 коп. Загальний висновок, який випливає з наведених розрахунків, — банк став проводити обережнішу політику щодо факторингових операцій. Причини цього можна встановити з подальшого аналізу.

Після визначення місця, яке посідають факторингові операції в банківських операціях, проводиться аналіз їх динаміки та руху.

Аналіз динаміки здійснюється за допомогою стандартних показників:

• абсолютний приріст факторингових кредитів;
• темп зростання факторингових операцій;
• темп приросту факторингових операцій.

Так, за аналізований період абсолютний приріст факторингових кредитів становив 3225 тис. грн, тобто відбулося скорочення факторингової діяльності банку на 36,7 %, і темп зростання дорівнював 63,3 %. Детальніше причини скорочення факторингової діяльності можна простежити на основі аналізу дебетових та кредитових оборотів за аналітичними рахунками.

Аналіз руху факторингових кредитів починається з визначення співвідношення дебетових та кредитових оборотів за рахунками факторингових кредитів, тобто визначається коефіцієнт співвідношення наданих та повернутих факторингових кредитів.

Далі розраховуються такі коефіцієнти:

надання факторингових кредитів:

;

повернення кредитів:

.

Таблиця 8.6

АНАЛІЗ РУХУ ФАКТОРИНГОВИХ КРЕДИТІВ

Показники	Базисний період	Звітний період	Абсолютне відхилення
1. Факторингові кредити на початок періоду	8782	5557	–3225
2. Факторингові кредити надані, тис. грн	2829	2544	–285
3. Суми, відшкодовані платниками, тис. грн	6054	1920	–4134
4. Факторингові кредити на кінець періоду, тис. грн	5557	6181	+623
5. Співвідношення дебетових та кредитових оборотів за факторингом	0,467	1,325	+0,858
6. Коефіцієнт надання факторингових кредитів	0,509	0,412	–0,097
7. Коефіцієнт повернення факторингових кредитів	0,689	0,346	–0,343

З даних табл. 8.6 видно, що банк скорочує обсяги факторингових операцій. Так, у базисному періоді коефіцієнт надання факторингових кредитів становив 0,509, а в звітному періоді — 0,412, тобто зменшився на 0,097. Погіршився і стан повернення сум, вкладених у факторинг. Коефіцієнт повернення у звітному періоді становив 0,346 проти 0,689 у базисному періоді, тобто знизився майже вдвічі. Це свідчить про високий ризик даних операцій, що примусило банк зменшити їх обсяг.

Наступний етап аналізу — структурний аналіз. Передусім необхідно визначити галузеву структуру суб’єктів факторингових операцій. Такий аналіз необхідний для диверсифікації ризику. Зосередження цих операцій серед клієнтів однієї галузі підвищує ризик неплатежів.

Крім галузевої структури, слід також розглянути операції за географічними зонами та термінами. Аналіз структури факторингових операцій за географічними зонами дає змогу визначити, наскільки банк використовує різноманітні ринки для розширення діяльності та приваблення клієнтів. Проводиться також аналіз динаміки факторингових операцій у часі та аналіз якості цих операцій.

8.2.3. Аналіз ризикованості факторингових операцій

Якісний аналіз передбачає детальний розгляд кожного факторингового договору, строків, сум, можливих ризиків тощо. Аналіз даної інформації дає змогу зробити висновок про якість факторингового портфеля. Знаючи його структуру за категоріями якості та визначаючи статистичним способом середній відсоток проблемних та безнадійних позик за кожною категорією, банк може вжити заходів, які спрямовані на зниження втрат за факторинговими операціями. Це можуть бути заходи щодо зниження кредитного ризику за кожною конкретною позицією та за позиками на рівні факторингового портфеля в цілому.

Факторингові операції відносять до високоризикованих активних операцій. Тому особливу увагу треба звернути на своєчасність оплати рахунків-фактур покупцями продукції. За кожною операцією, що аналізується, треба розглянути структуру платежів, виділити частку прострочених та провести аналіз їх тривалості. Такий аналіз необхідний для оцінювання доцільності та ефективності проведення цих операцій у майбутньому.

Факторинг можна вважати одним із видів гарантійних операцій банку, але від банківської гарантії він відрізняється тим, що вимагає негайного погашення боргу покупця перед постачальником (інкасації), тоді як гарантія виплачується банком лише в разі несплати покупцем заборгованості перед постачальником після закінчення терміну сплати.

Під час підготовки факторингу банк здійснює повний аналіз економічного та фінансового стану клієнта. Лише після цього приймається рішення про оплату рахунків-фактур.

Важливим етапом аналізу факторингових операцій є оцінювання їх ризикованості. При цьому з’ясовується достатність створених банківських резервів, а також оцінюються методи управління активними операціями. Для цього класифікують активи банку з погляду ступеня ризику. Під кредитним ризиком розуміють ризик невиконання позичальником умов кредитного договору, тобто неповернення основної суми боргу та відсотків за ним у встановлені договором терміни (для факторингових кредитів також несплата комісійних). За факторингового кредитування справа ускладнюється тим, що боржник не завжди є клієнтом нашого банку і не так просто перевірити його кредитоспроможність.

На розміри кредитного ризику в нашій країні впливають як мікро-, так і макроекономічні фактори. В останні роки ступінь кредитного ризику для українських банків різко підвищився. Важливими макроекономічними факторами, які вплинули на рівень кредитних та інших ризиків банківської діяльності в Україні, є високий рівень економічного ризику як наслідок економічної, політичної та соціальної кризи в країні; значення кредитних операцій як одного з найважливіших видів діяльності українських банків та основного джерела їх доходу; проведення НБУ жорсткої політики фінансової стабілізації, яка базується на монетарних принципах обмеження грошової маси та скорочення державних видатків, що призвело до спаду виробництва, взаємних неплатежів суб’єктів господарювання та, зрозуміло, до зростання неповернення банківських позик.

Особливостями формування резерву за факторинговими операціями є те, що враховується тільки строк погашення зобов’язання. За ступенем ризику факторингові операції відносять до трьох груп ризику:

• стандартні — заборгованість, за якою строк погашення (повернення), передбачений договором, ще не настав (коефіцієнт ризику 2 %);
• сумнівні — існує прострочена заборгованість за операціями терміном до 90 днів (коефіцієнт ризику 50 %);
• безнадійні — термін простроченості заборгованості понад 90 днів (коефіцієнт ризику 100 %).

Для оцінювання якості портфеля факторингових кредитів з позиції ризику використовують такі коефіцієнти:

;

;

.

На базі наведених нижче даних розрахуємо якість портфеля факторингових операцій.

Таблиця 8.7

ПОРТФЕЛЬ ФАКТОРИНГОВИХ КРЕДИТІВ БАНКУ «А»

Групи ризику факторингових кредитів	2001 р.	2002 р.
	Сума факторингових позик, тис. грн	Коефіцієнт ризику, %	Сума факторингових кредитів, зважених на ризик	Сума факторингових кредитів, тис. грн	Коефіцієнт ризику, %	Сума факторингових кредитів, зважених на ризик
1. Стандартні	5320	2	106,4	2248	2	45,0
2. Сумнівні	2980	50	1490	2733	50	1366,5
3. Безнадійні	482	100	482	576	100	576
Усього	8782		2078,4	5557		1987,5

Розрахункові показники якості портфеля факторингових кредитів наведено у табл. 8.8.

Таблиця 8.8

АНАЛІЗ ЯКОСТІ ПОРТФЕЛЯ ФАКТОРИНГОВИХ КРЕДИТІВ З ПОГЛЯДУ РИЗИКУ

Показники	Базисний період	Звітний період	Відхилення
1. Коефіцієнт якості портфеля факторингових кредитів	0,237	0,358	+0,121
2. Питома вага безнадійних кредитів у загальній сумі факторингових кредитів, %	0,055	0,104	+0,049
3. Питома вага проблемних (прострочених) факторингових кредитів, %	0,394	0,595	+0,201

Наведені дані свідчать про сталу тенденцію до зниження якості портфеля факторингових кредитів. Зростання першого коефіцієнта свідчить про підвищення ризикованості факторингових операцій. Його значення виросло на 12,1 %. Частка безнадійних кредитів зросла з 5,5 % до 10,4 %, тобто вдвічі. У портфелі факторингових кредитів частка прострочених кредитів також зросла на 20,1 % і на початок 2002 р. становила 59,5 %, тобто половину від усіх факторингових кредитів. Збільшення ризикованості факторингових операцій призвело до звертання масштабів діяльності банку в цьому напрямку. При цьому необхідно враховувати ступінь ризикованості цих операцій під час установлення тарифів на даний вид банківських послуг.

8.2.4. Аналіз ефективності факторингових операцій

Розраховуючи суму доходу від факторингових операцій, слід пам’ятати, що він складається з суми комісійних зборів за проведення банком цієї операції і суми процентів за наданий кредит фактор-банком. Розмір процента за кредит визначається на рівні ринкової ставки за короткостроковими позиками зі збільшенням її на кілька (2—3) пунктів. Розмір комісійного винагородження встановлюється з урахуванням набору послуг, що надаються. Їх розмір, як правило, коливається від 0,5 % до 3 % від суми куплених розрахункових документів (для західних банків).

Розрахунок рівня дохідності факторингових операцій можна здійснити за допомогою такої формули:

.

Вигідність (доцільність) факторингових операцій для комерційного банку визначається зіставленням питомої ваги прибутку від факторингових операцій у загальній сумі банківського прибутку з питомою вагою факторингових операцій у загальній сумі активів банку.

Розглянемо порядок аналізу факторингових операцій за допомогою табл. 8.9 за умови, що кредит надано строком на 60 днів:

Таблиця 8.9

АНАЛІЗ ФАКТОРИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ

Показники	Сума
1. Суми, первісно пред’явлені постачальниками платникам, тис. грн	250
2. Суми, перераховані фактор-банком постачальникові за торговельно-комісійними операціями:
тис. грн	225
% до початкового дебіторського рахунка клієнта	90
3. Суми, відшкодовані платниками фактор-банку:
тис. грн	210
% до початкового дебіторського рахунка клієнта	84,0
4. Суми, невідшкодовані платниками фактор-банку (ряд. 1 – ряд. 3):
тис. грн	40
% до початкового дебіторського рахунка клієнта	16,0
5. Доходи за факторинговими операціями:	25,6
комісія
%	5,0
тис. грн	12,5
проценти за кредит
% річних	35
тис. грн	13,1
6. Втрати від факторингових операцій (суми, невідшкодовані платниками)	15,0
7. Прибуток фактор-банку від факторингової операції, тис. грн	10,6
8. Прибутковість факторингових операцій (ряд. 7 / ряд. 2), %	4,7

Ефективність факторингових операцій для банку в цілому розглянемо на такому цифровому прикладі (табл. 8.10).

Аналіз наведених даних показує, що факторингові операції в діяльності даного комерційного банку посідають незначне місце. Проте ці операції вигідні для банку, оскільки частка доходу від факторингових операцій у загальних доходах банку становила 2,6 % в базисному періоді і 1,6 % — у звітному. Їх частка в загальних активах відповідно становила 1,6 і 0,94 %, тобто була значно нижчою, ніж їх частка в доходах. Це свідчить про порівняно високу рентабельність цих операцій. Висока ризикованість факторингових операцій призводить до значних утрат від недоотримання сум за виставленими рахунках від платників. Так, у базисному періоді банку не було відшкодовано 988 тис. грн, а в звітному — 874 тис. грн, що є невикористаним резервом підвищення ефективності факторингових операцій.

Таблиця 8.10

Показники	2001 р.	2002 р.	Відхилення
1. Факторингові кредити (суми, перераховані фактор-банком постачальника), тис. грн	8782	5557	–3225
2. Дохід від факторингових операцій, тис. грн	2182	1264	–918
3. Дохідність факторингових операцій, тис. грн	24,8	22,8	–2,0
4. Втрати банку від недоотримання сум з платників, тис. грн	988	874	–114,0
5. Питома вага доходів від факторингових операцій в доходах банку, всього, %	2,6	1,6	–1,0
6. Прибуток банку від факторингових операцій, тис. грн	1194	390	–804
7. Прибутковість факторингових операцій, %	13,6	7,0	–6,6

Наведена методика дає змогу зробити порівняльний аналіз ефективності факторингових операцій з іншими видами банківських операцій і з урахуванням їх ризикованості надати перевагу тим чи іншим.

8.3. Аналіз форфетингових операцій

Операцією, подібною до факторингу, є форфетинг. Але на відміну від факторингу форфетинг — однократна операція, пов’язана зі стягуванням коштів за допомогою перепродажу придбаних прав на товари і послуги. Форфетингові операції враховуються в бухгалтерському обліку аналогічно факторинговим.

Форфетування — термін, зазвичай уживаний для позначення купівлі зобов’язань, погашення яких припадає на певний час у майбутньому і які виникають у процесі постачання товарів і послуг (здебільшого експортних операцій) без обороту на будь-якого попереднього боржника. Слово «а forfait» французького походження й означає «відмова від прав», що і становить суть операцій з форфетування.

Форфетинг являє собою фінансову операцію з рефінансування дебіторської заборгованості за експортним товарним (комерційним) кредитом через передання (індосамент) переказного векселя на користь банку (факторингової компанії) зі сплатою останньому комісійної винагороди. Банк бере на себе зобов’язання з фінансування експортної операції через виплату за обліковим векселем, що гарантується наданням аваля банку країни імпортера.

У результаті форфетування заборгованість покупця за товарним (комерційним) кредитом трансформується у заборгованість фінансову (на користь банку). За своєю суттю форфетинг поєднує в собі елементи факторингу (який підприємства-експортери застосовують у випадку високого кредитного ризику) й урахування векселів (із їх індосаментом тільки на користь банку).

Форфетинг використовується при здійсненні довгострокових (багаторічних) експортних поставок і дає змогу експортерові негайно одержувати кошти через урахування векселів. Проте його вадою є висока вартість, тому підприємству-експортеру варто проконсультуватися з банком ще до початку переговорів з іноземним імпортером продукції, щоб мати можливість включити витрати, пов’язані з форфетинговою операцією, у вартість контракту.

Зазвичай форфетуванню підлягають торговельні тратти або прості векселі, хоча теоретично заборгованість у будь-якій формі може бути форфетована. Менш поширені форми включають акредитив і відстрочені платежі, що випливають із нього. Переважання простих і переказних векселів пояснюється застосуванням їх як інструментів торговельного фінансування протягом тривалого часу і властивою їм простотою операцій.

Форфетинг — найбільш уживана і важлива із середньострокових угод, тому що охоплює термін від шести місяців до п’яти—шести років. Проте кожний форфетер установлює свої тимчасові рамки виходячи, головним чином, із ринкових умов для певної угоди.

У разі застосування форфетингу купівля векселів здійснюється за відрахуванням (дисконтом) процентів авансом за весь термін кредиту. Експортер, таким чином, фактично перетворює свою кредитну операцію з торговельної угоди в операцію з готівкою. У цьому випадку він відповідає лише за задовільне виготовлення і постачання товарів, а також за правильне оформлення документів за зобов’язаннями. Ця остання обставина разом із наявністю фіксованої процентної ставки, стягнутої за всю операцію на самому її початку, робить форфетування цілком прийнятною послугою для експортера і відносно недорогою альтернативою іншим сучасним формам комерційного рефінансування.

За комерційного кредитування зовнішньоекономічної операції в експортера виникає ціла низка ризиків, які він бере на себе.

До числа найбільших ризиків входять ризики, пов’язані із здійсненням платежів в іноземній валюті. У процесі валюти-покупця у валюту-продавця плаваючі курси іноземних валют можуть призвести до значної зміни вартості придбаних за контрактом товарів, а відповідно і до втрат для експерта. Ризики конвентації викликані зазвичай нездатністю або небажанням держави чи іншого спеціального органу здійснити платежі у валюті контракту, а також уведенням мораторію на здійснення платежів у валюті за кордон.

Усі ці види ризиків стосуються і форфетування, оскільки, враховуючи векселі, форфетер бере на себе без права регресу всі ризики експортера. Тому під час форфетування необхідно дотримуватися основних правил страхування від ризиків.

Під час страхування від комерційних ризиків експортер повинен стежити за фінансовою стійкістю позичальника, хоча в більшості випадків вимоги експортера покриваються авалем або гарантією банку країни боржника. Більшість форфетингових компаній беруть на себе зобов’язання тільки в період виникнення можливого для форфетера ризику.

Покриття ризику переведення валют із країни в країну здійснюється форфетером. До висновку форфетної угоди саме він визначає спроможність країни-імпортера виконувати свої валютні зобов’язання. Під час покриття валютних ризиків більшість форфетингових компаній ведуть розрахунки тільки у визначених валютах, які виходячи з попиту на цю валюту можна безперешкодно і швидко конвертувати. До таких валют належать насамперед долари США, євро, швейцарські франки.

Фінансовий механізм здійснення форфетингової операції розглянемо на такій схемі (рис. 8.4).

Рис. 8.4. Фінансовий механізм здійснення операції форфетингу

На першому етапі (І) підприємство-експортер і підприємство-імпортер укладають між собою угоду про поставки продукції, форми і терміни платежу (платежі здійснюються звичайно в міру виконання окремих етапів угоди). Підприємство-імпортер відповідно до угоди зобов’язується здійснювати платежі за допомогою комерційних векселів, авальованих (гарантованих) банком його країни (або індосованих у цього банку).

На другому етапі (ІІ) підприємство-експортер укладає угоду з банком (факторинговою компанією) своєї країни про те, що зобов’язується за комісійну винагороду фінансувати поставки продукції шляхом виплат за врахованими ним векселями.

На третьому (ІІІ) етапі підприємство-імпортер індосує (або авалює) свої векселі в банку своєї країни.

На четвертому етапі (ІV) банк країни-імпортера пересилає індосовані (авальовані) ним векселі підприємства-імпортера на адресу підприємства-експортера.

На п’ятому етапі (V) підприємство-експортер продає векселі банку своєї країни й одержує за це відповідні кошти.

На шостому етапі (VІ) банк країни-експортера індосує векселі, перепродуючи їх на ринку цінних паперів.

Аналізуючи головну умову угоди форфетування, основну увагу варто приділити:

• механізму погашення;
• валюті,
• дисконтуванню,
• видам форфейтингових документів,
• видам банківських гарантій.

Нормальною умовою кредиту є регулярне погашення його частинами. Ризики кредитору зменшуються в результаті скорочення середнього терміну. Там, де заборгованість виступає у формі простого або переказного векселя, це досягається виписуванням кількох векселів на певний строк, зазвичай до шести місяців. Отже, у разі форфетування на термін до п’яти років можна оперувати десятьма простими векселями, виписаними на однакову суму. При цьому кожний вексель виписується послідовно на термін шість місяців після чергового відвантаження товару.

Урахування (дисконтування), тобто утримання узгодженої знижки за відповідний період із номінальної суми векселя, здійснюється після того, як форфетер одержав векселі. У результаті дисконтування експортер одержує за врахований вексель певну суму готівки. З погляду експортера операція на цьому завершена, оскільки він уже одержав оплату за поставлені товари цілком і за умовами угоди з форфетером укладена з ним угода оберненої сили не має. Операції з форфетуванням рідко здійснюються за плаваючими дисконтними ставками.

Аналіз форфетингових операцій починається з визначення їх місця та масштабів цих операцій серед інших форм безготівкових рахунків. Такий аналіз проводиться за допомогою показника питомої ваги форфетингових операцій, проведених за аналізований період. Як правило, частка цих операцій у загальних безготівкових розрахункових операціях банків в Україні дуже низька або форфетингові операції не здійснюються взагалі. Проте банк, який активно працює з міжнародними розрахунками на зовнішньому ранку, повинен використовувати переваги цього напряму роботи, враховуючи його високу вартість, а відповідно і високу рентабельність.

Таблиця 8.11

АНАЛІЗ МАСШТАБІВ ТА ДИНАМІКИ ФОРФЕТИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКУ

Показники	За 2001 р.	За 2002 р.	Відхилення
			абсолютне	відносне, %
1. Форфетингові операції банку, тис. грн	1380	1970	+590	+42,8
2. Безготівкові розрахунки банку, усього, тис. грн	448 900	521 180	+72280	+16,1
3. Питома вага форфетингових операцій у загальних безготівкових розрахунках банку, %	0,31	0,38	+0,07

З даних табл. 8.11 видно, що форфетингові операції посідають у безготівкових розрахунках банку зовсім незначне місце, проте їх рівень у динаміці збільшується. Так, за 2001 р. їх рівень в активах становив 0,31 %, а за 2002 р. він збільшився до 0,38 %, тобто зріс на 0,07 процентного пункту. Як видно з наведених розрахунків, банк розширив свою діяльність із цих видів розрахунків, що робить його більш конкурентоспроможним на ринку банківських послуг.

Після визначення місця, яке посідають форфетингові операції в безготівкових розрахункових операціях, аналізується їх динаміка.

Аналіз динаміки проводиться за допомогою стандартних показників:

• абсолютний приріс форфетингових операцій;
• темп зростання форфетингових операцій;
• темп приросту форфетингових операцій.

Так, за аналізований період абсолютний приріст форфетингових операцій досяг 590 тис. грн, тобто відбулося розширення форфетингу на 42,75 %, і темп зростання становив 142,75 %.

Наступним етапом аналізу є структурний аналіз форфетингових операцій, який проводиться в розрізі видів валют, країн—учасників цих операцій, галузевого спрямування. Розглянемо структуру форфетингових операцій у розрізі видів валют (табл. 8.12).

Таблиця 8.12

СТРУКТУРА ФОРФЕТИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ ЗА ВИДАМИ ВАЛЮТ

Вид валюти	2001 р.	2002 р.	Відхилення
	сума	%	сума	%	сума	%
1. Долари США	1007	73	1320	67	+313	–6
2. Євро	248	18	473	24	+225	+6
3. Фунти стерлінги	83	6	98	5	+15	–1
4. Інші види валют	42	3	79	4	+37	+1
Разом	1380	100	1970	100	+37	+1

Оскільки форфетингові операції вважаються трудомісткими та дорогими, завершальним етапом аналізу є аналіз економічної ефективності цих операцій. Він здійснюється за допомогою таких коефіцієнтів:

• дохідність форфетингових операцій;
• частка доходу від форфетингових операцій у загальній сумі доходів банку;
• дохід від форфетингових операцій на 1 грн активів банку;
• прибутковість форфетингових операцій.

Розглянемо ефективність форфетингових операцій за даними табл. 8.13.

Таблиця 8.13

ЕФЕКТИВНІСТЬ ФОРФЕТИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ

Показники	2001 р.	2002 р.	Відхилення
1. Дохід від форфетингових операцій, тис. грн	139	210	+71
2. Форфетингові операції, тис. грн	1380	1970	+590
3. Активи банку, всього, тис. грн	548 900	591 180	+42 280
4. Доходи банку, всього, тис. грн	43 751	78 141	+34 390
5. Дохідність форфетингових операцій, %	10,1	10,7	+0,6
6. Частка доходу від форфетингових операцій у загальних доходах, %	0,32	0,27	–0,05
7. Дохід від форфетингових операцій на 1 грн активів, коп.	0,025	0,035	+0,01

Як видно з наведених даних, дохідність форфетингових операцій за аналізований період не дуже змінилася, що пов’язано зі стабільною ціновою політикою банку. Так, у 2001 р. дохідність форфетингових операцій становила 10,1 %, а в 2002 р. — 10,7 %, тобто зросла на 0,6 процентного пункту. Водночас частка доходу від форфетингу дещо зменшилася — з 0,32 % в 2001 р. до 0,27 % у 2002 р. Ураховуючи незначний обсяг цих операцій у банківській діяльності, істотного впливу на дохід банку вони не мали. Тому зростання показника доходу від форфетингу на 1 грн активів з 0,025 коп. до 0,035 коп. не є вирішальним чинником, що впливає на загальну масу прибутку банку. Проте банку слід звернути увагу на порівняно високу дохідність цих операцій. Так, дохідність форфетингу в 2001 р. становила 10,1 %, а в 2002 р. — 10,7 %, що є досить високим показником. Збільшення обсягу цих операцій у банківській практиці є одним із резервів зростання ефективності банківського бізнесу.

Отже, форфетування є найбільш юридично відпрацьованим способом рефінансування зовнішньоторговельного комерційного кредиту і потребує подальшого впровадження в банківську практику з метою підвищення конкурентоспроможності банку та його рейтингу за спектром послуг, що можуть надаватися банками.

PAGE 16

АНАЛІЗ ІНШИХ АКТИВНО-ПАСИВНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКУ