Основні характеристики голосу

PAGE 5

Тема 3. Основні характеристики голосу (1,5 год.)

Коливання й акустика як основа звуку й голосу. Поняття “Голосовий резонатор”. Різновиди голосових резонаторів: черепні, горлові та тулубні – найвищі та найнижчі резонатори в людини.

Поняття “Голосовий регістр”. Різновиди регістрів та їхня характеристика. Рівність звучання голосу в усіх регістрах.

Поняття “Діапазон голосу” його характеристика та складові. Верхня та нижня межі голосу. Голосова відтяжка.

Методика та практичні вправи для розвитку діапазону голосу. Вправа “Цокіт копит”.

Література:

Основна:

1. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення / Н.Д. Бабич. – Львів, 1990. – 232 с.
2. Гриб В.П. Постановка мовного голосу / В.П. Гриб. – Луцьк, 2001.
3. Єлісовенко Ю.П. Ораторське мистецтво: постановка голосу й мовлення : Навч. посіб. / Ю.П.Єлісовенко ; За ред. В.В. Різуна. – К. : Атака, 2008. – 204 с.
4. Овчинникова О. П’ять кроків до гарного мовлення. Мовленнєва комунікація: техніка мовлення / О. Овчинникова. – Одеса, 1997.
5. Олійник Г.А. Виразне читання. Основи теорії : Посіб. для вчителів / Г.А. Олійник. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2001. – 224 с.

Додаткова:

1. Березіна О.М. Мовні ігри та забави : Навч.-метод. посіб. / О.М. Березіна, Т.О. Павловська. – Тернопіль : Мальва. – ОСО, 1999. – 107 с.
2. Грищенко Т.Б. Українська мова та культура мовлення / Т.Б. Грищенко. – К., 2005.
3. Єлісовенко Ю.П. Розвиток діапазону голосу: з досвіду театральної педагогіки / Ю.П. Єлісовенко // Мистецтво та освіта. – 2000. – № 2. – С. 52–54.
4. Капська А.Й. Виразне читання. Практичні заняття : Навч. посіб. / А.Й. Капська. – К. : Вища школа, 1990. – 175 с.
5. Миронченко В. Центральна постать радіомовлення. Спроба статистичного портретування ведучих / В. Миронченко // Телерадіокур’єр. – 2002. – № 2. – С. 30-32.
6. Никольская О.Т. Техника речи : Методические рекомендации и упражнения для лекторов / О.Т. Никольская. – М., 1977.
7. Подоляко Н. Культура мови телерадіоефіру / Н. Подоляко // Телерадіовісник України. – 1998. – № 3. – С. 10-15.
8. Савкова З.В. Как сделать голос сценическим. Теория, методика и практика развития речевого голоса / З.В. Савкова. – М., 1975.
9. Савкова З.В. Средства речевой выразительности / З.В. Савкова. – Л., 1982.
10. Сербенська О.А. Культура усного мовлення. Практикум : Навч. посіб. / О.А. Сербенська. – К. : Центр навчальної літератури, 2004.

Основні поняття : коливання, акустика, голосовий резонатор, голосовий регістр, діапазон голосу, верхня та нижня межі голосу, голосова відтяжка.

Голосові резонатори

Голос практично кожного музичного інструмента спирається на два фізичних явища. Одним із них є коливання (струни, перетинки, мембрани чи їх множини), а іншим – акустика – підсилення звуку шляхом відбиття звукової хвилі в якихось внутрішніх чи зовнішніх порожнинах та їх комбінаціях (скриня, труба, корпус, акустичне приміщення). Як і в першому, так і в другому випадках це можуть бути і множини струн, і множини порожнин. Наслідком першого фізичного явища є сам звук, а другого – підсилений і забарвлений звук.

Всі ті порожнини в тулубі людини, в яких відбивається звук, називають голосовими резонаторами. їх поділяють на черепні, горлові та тулубні. Отже, черепні резонатори, – поміж яких ті, що містяться в надбрівній ділянці чола, вважаються найвищими, бо розміщені на ділянці чола. До черепних належать також носові або гайморові пазухи та ротова порожнина.

Горлові резонатори, – до яких входять трахейні та гортанні. Вони, здебільшого, першими відбивають звук і передають його іншим резонаторам.

Тулубні резонатори, – грудні та черевні – є найбільш об'ємними, а тому звичайно більше за інших сприяють створенню внутрішнього об'єму голосу.

Отже, для потрапляння повітря в будь-які резонатори потрібно, щоб струмінь був достатньо сильним. Найбільш потужний струмінь повітря забезпечує тільки мішано-діафрагмаційне дихання. Тому важливо в усіх вправах приділяти йому увагу.

Для отримання високого звуку струмінь повітря слід спрямовувати вертикально, щоб він досяг надбрівних порожнин. І навпаки, для отримання низького звуку струмінь слід спрямовувати всередину. При цьому ледь помітно опускаючи голову й тим самим унеможливлюючи потрапляння струменя повітря в носоглотку. В першому випадку для найбільшого сприяння вертикальному проходженню струменя повітря допускається ледь помітне піднімання голови, а в другому - навпаки, її опускання. Звичайно ж, сам по собі рух головою, здавалось би, ще не розв'язує складне завдання включення тих чи тих резонаторів, але сприяє тому.

Професійному комунікаторові, так само, як і професійному співакові чи актору, слід розібратися в природі звуку та можливостях його творення власними силами. Для цього мало вивчити теорію, потрібно закріпити її на практиці.

Голосові регістри та методика їх опанування

Театральна педагогіка як галузь, що забезпечує професійну підготовку фахівців для театру, накопичила величезний досвід, у тому числі й у справі розвитку голосових регістрів. Він може бути не лише прийнятним, а й корисним для журналістської педагогіки. А можливо, й ширше – для представників різних гуманітарних спеціальностей, зокрема мистецьких і мистецько-педагогічних, а також усіх тих, чия професійна діяльність тісно пов'язана з ораторським мистецтвом. А це як вже зазначалось, значно ширше коло людей, до якого належать і політики, і дипломати, і юристи, і військові, і ще багато представників інших спеціальностей.

За ознаками висоти та тембру звучання мовленнєвий голос, так само, як і співочий, умовно поділяють на три основних відрізки: низький, середній, високий. У музичній та театральній педагогіці їх називають регістрами. Голос мовця може звучати у високому, низькому чи середньому регістрах. Спільними їх ознаками можна вважати тембральну єдність та рівність звучання голосу у межах кожного з них. Водночас, володіння ними є ознакою поставленого співочого чи ораторського голосу, бо саме рівність його звучання в різних регістрах свідчить про копітку роботу людини з оздоблення чи окультурення свого голосу.

Щоб досягти якісного звучання мовленнєвого голосу в кожному з регістрів, треба, з одного боку, намагатися розширити їхні межі, а з іншого – зробити непомітними переходи з одного регістра в інший. Досягти якісного однорідного звучання голосу в усіх регістрах можна лише завдяки тривалому і цілеспрямованому виконанню спеціальних вправ. На жаль, українською мовою їх створено не так вже й багато, принаймні для розвитку регістрів та діапазону голосу.

Рівність звучання голосу в усіх регістрах залежить від вчасної акустичної підтримки завдяки миттєвому підключенню відповідних резонаторів – грудного, головного тощо. У досвідчених ораторів це відбувається автоматично, без зайвих зусиль, а ось початківцям треба багато працювати, щоб відчути роботу кожного резонатора, знайти до нього ключ, навчитися користуватися ним. Лише за умови копіткої роботи можна досягти автоматизму миттєвого переключення резонаторів, отже, і рівності звучання голосу в будь-яких регістрах.

Для розвитку голосових регістрів музичні вправи, у тому числі й солоспів, є надзвичайно актуальними. З метою досягнення однорідності звуку голосу в усіх голосових регістрах пропонується співати пісні з широким мелодійним діапазоном.

Досвід театральної педагогіки в галузі розвитку голосових регістрів може бути корисним у процесі формування практичних навичок під час вивчення таких курсів, як ораторське мистецтво, риторика, основи красномовства, постановка голосу, техніка мікрофонного мовлення, техніка екранного мовлення та інших. Задля ефективності згаданого процесу потрібно, щоб він проходив під керівництвом досвідченого педагога та доповнювався щоденною копіткою самостійною працею. Вона має стати постійною, цілеспрямованою, й систематичною. Оволодіння всіма голосовими регістрами для будь-кого виявиться справою закономірною і неминучою.

Діапазон голосу

Голос – це величезний дар природи, найдосконаліший, нерукотворний звуковий витвір, за зразком і принципом подібності якого створено переважну більшість музичних інструментів. Це справжній феномен та, на жаль, його можливості у житті використовуються людиною далеко не завжди або ж не повною мірою.

Театральна педагогіка має чималі здобутки у цій галузі, у виді прогресивних форм і методів практичного опанування матеріалу, напрацьованих методик розвитку діапазону голосу, його сили та виразності. Всі вони можуть бути корисними не лише професійним акторам, режисерам, театрознавцям, а й усім тим, чия робота пов'язана з голосом, усним мовленням, ораторським мистецтвом. А це значно ширше коло фахівців: радіо-, тележурналісти, юристи, дипломати, політики, педагоги, працівники культури, військові та представники багатьох інших професій.

Одна з перших передумов ораторського мистецтва – оволодіння виразністю голосу, завдяки цілеспрямованому розвиткові його діапазону.

Виявом голосу є звук, що має специфічне висотне, темброве й емоційне забарвлення, за яким ми часто безпомилково пізнаємо один одного навіть по телефону. Про значення його в театрі добре сказав Володимир Яхонтов: «Звук – це плацдарм нашого мистецтва. Звуком малюєш зриме слово, звуком відчуваєш, страждаєш, захоплюєшся і звуком же розповідаєш про місце дії, про світ, природу, небо, море і ріки. І, безперечно, про людей».

Усе це стосується театру, радіо й телебачення. Адже радіожурналістам доводиться будь-яку інформацію, будь-які образи й описи створювати й подавати в ефір, насамперед, своїм голосом. Н-д, в арсеналі тележурналіста є безліч відеоефектів та архівної відеоінформації. До того ж, є й свіжий відеорепортаж. З усього цього відеоматеріалу створюється цілісний відеоряд, в якому голос тележурналіста лише одна з барв. Радіожурналістові у своїй творчості складніше. Він має так володіти голосом, віднаходити такі слова й інтонації, які сприяли б виникненню у слухачів певних асоціацій, уявних образів, уявного відеоряду.

Досягти виразності звуку, його барвистості можна лише копіткою роботою, в тому числі над диханням, яке справедливо вважають основою звукотворення. Зрозуміло, тут йдеться не про звичайне дихання людини, що є фізіологічним явищем, а про фонаційне, тобто озвучене мовленням чи співом дихання.

Від природи людина отримала невеликий звуковий об'єм голосу, який містить 6–7 тонів та функціонує приблизно в межах октави. Його прийнято називати діапазоном (від грецького дослівно означає «через усі /струни/»). У видатних співаків та акторів він здебільшого перевищує дві октави і дає можливість створювати голосом яскраві художні образи, передавати різноманітні барви і почуття, найтонші рухи й візерунки людської душі. Відповідно, чим ширший діапазон голосу, тим він більш виразний.

Таким чином, якщо хочете володіти красивим голосом, який здатен вражати своєю виразністю як у співі, так і у мовленні, займайтесь розвитком його діапазону.

Для цього у вокалістів існують спеціальні вправи, що будуються на поступовому русі голосу за звуками тонічного арпеджіо з обов'язковим повторенням їх у новій тональності з підвищенням або пониженням щоразу на півтону вгору чи вниз. Вони розраховані, передусім, на людей, що мають музичні здібності та професійно займаються вокалом. Такі вправи, вочевидь, не можуть бути рекомендованими широкому загалу для розвитку діапазону мовленнєвого голосу, бо, як ми вже з'ясували раніше, функційне навантаження на співочий та ораторський голоси є різним. Отже, вони вимагають цілковито різної постановки голосу, різних вправ, різної методики, різних підходів.

Потрібно, щоб постановка ораторського (мовленнєвого) голосу в своєму арсеналі мала такі вправи, які враховували б не лише фізіологічні аспекти голосу, а й акустичні та професійні умови його застосування, специфічні особливості національного мовлення, психологічні й етичні мовленнєві традиції. Бо мова кожного народу є неповторним соціальним феноменом, який характеризується своїм природним діапазоном мовлення, певним ступенем його емоційного забарвлення, специфічними особливостями, що виявляються у типовій манері звукотворення, артикуляції, вимови, мелодики. Такі вправи присвячені не лише розвиткові діапазону та сили голосу, а й формуванню, водночас, культури і техніки мовлення.

Це тим більш важливо тому, що в сучасних українських закладах освіти приділяється, на жаль, недостатня увага вивченню державної мови та вдосконаленню культури і техніки мовлення. Винятком з цього списку можуть бути театральні вузи, де традиційно вивчається курс «сценічної мови», що містить у собі й елементи постановки й розвитку голосу, і орфоепію, як складову культури мовлення, і артикуляцію та дикцію, як основні чинники техніки мовлення.

Надбання театральної педагогіки можуть бути корисними у галузі самостійної роботи студентів з удосконалення культури та техніки мовлення: у постановці завдань, у виборі спеціальних вправ, організації та методиці їхнього виконання.

Розвиток регістрів і діапазону голосу досягається постійними систематичними заняттями, які складаються з різних вправ та їх численних повторень. Виконувати їх потрібно на повну силу голосу, але без перенапруження та без надриву. Запорукою успіху буде правильне дихання під час виконання вправи.

Основні характеристики голосу