Розвиток педагогічної думки в Україні у XIX на початку ХХ століття

ЛЕКЦІЯ 6

ТЕМА : РОЗВИТОК ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ НА УКРАЇНІ у XIX на початку ХХ століття.

План:

1. Загальна характеристика освіти в Україні у другій половині XIX століття.

2. Характеристика системи освіти в Україні на початку XX століття: за часів Центральної Ради, Гетьманщини, Директорії.

Література:

1. Левківський М. В. Історія педагогіки. -Житомир, 2002.

2. Дорошенко Д.І. Нарис історії України ( Передмова І.О.Денисюка Л., 1991

3. Іванова Р.П. Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі Росії та України, - К, 1971.

4. Киян Л.Ф. Визнаний діяч української освіти // Початкова школа - 1991 - №11 - С. 59-62.

5. Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки: Курс лекцій. -Тернопіль, 1994.

6. Історія педагогіки /за ред. М. В. Левківскього, О. А. Дуба-сенюк/. - Житомир, 1999.

7. Любар О. О. та ін. Історія української педагогіки /за ред. М. Г. Стельмаховича. - К.: 13МН, 2000.

8. Сбруєва А. А., Рисіна М. ІО. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. - Суми: СумДПУ, 2000.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСВІТИ В УКРАЇНІ у XIX ст.

Огляд стану освіти на початку XIX століття:

На початку XIX століття зникли традиційні школи.

- Ріст кріпацтва спричинив зникнення сільських шкіл.

- Російський уряд намагався заводити свої урядові школи з одноманітною організацією, однаковими програмами та вимогами в напрямі русифікації українців. Та його заходи не мали особливого успіху.

царські урядовці прийняли Статут Університету і Статут навч.закладів підвідомчих ун-м (1804 р.)

Статут навчальних закладів передбачав, що державна система освіти має будуватись "відповідно до обов'язків і користі кожного стану". Основними типами навчальних закладів були визначені:

- церковнопарафіяльні школи (1 рік навчання) - навчалися читати, писати, виконувати математичні дії, обов'язковим було вивчення Закону Божого. На утримання цих шкіл уряд коштів не виділяв. Тому в 1820-х роках у деяких місцевостях, як, наприклад, Київщині, виникають ланкастерські школи. При наявності від 60 до 120 учнів і одного вчителя доводилось вдаватись до системи взаємного навчання.

- повітові (2 роки навчання) (діти міщан) - арифметика, геометрія, загальна фізика, технологія, природнича історія, географія, російська, польська, німецька, французька мови, креслення, малювання, катехізис. Діти отримували необхідні знання відповідно до їх стану та рівня промисловості, а також такі, які б дали їм змогу навчатись у гімназіях.

- гімназії (4 роки навчання), ліцеї, університети (вчилися діти дворянські); поряд з ними існували духовні семінарії та духовні училища (діти духовенства);

- Існували ще так звані приходські (початкові) школи, призначені для елементарної освіти селянства. Виникали вони поволі та в обмеженій кількості.

Два навчальних округи – Харківський і Віденський.

Тобто, відзначається виразний "становий" характер освіти.

Випускники гімназій могли продовжити навчання в університетах, які включали такі факультети: морально-політичний, фізико-математичний, медичний, філологічний, юридичний тощо.

17 січня 1805 року було відкрито університет у Харкові, який складався з 4-х факультетів. У 1811 р. зі складу університету виділився педагогічний інститут, що став своєрідною базою для підготовки кадрів викладачів, перш за все, для самого університету, а згодом - кузнею учительських кадрів для України.

19 СТОЛ. НЕ ВИРІШИЛО УСІХ ОСВІТНІХ ПРОБЛЕМ В Україні. Укр..народ перебуваючи у складі Російської та Австро-Угорської імперій, не мав національної школи. Уряди цих держав робили усе, аьи викорінити зі школи укр..культуру, рідну мову. Це робилося цілеспрямовано і послідовно.

Огляд стану освіти у др.пол 19 ст.:

Освітня політика російського самодержавства

(Акції, спрямовані проти укр. школи)

Дата

Зміст політики

1847

Переслідування укр..мови та літ-ри

1862

Закрито укр..недільні школи

1863

Заборона друкувати шкільні підручники, науково-популярні та релігійні видання укр..мовою (Циркуляр міністра внутр.справ Валуєва)

1864

Статут про початкову школу – навчання лише рос.мовою.

1876

Емський указ Олександра ІІ – заборона друкувати укр..мовою усі оригінальні твори та перекладати (за винятком істор.документів); заборона сценічних вистав, читання лекцій, ввезення ззакордону укр..видань

1881

Заборона викладати укр..мовою у народних школах і виголошувати церковні проповіді

1884

Закриваються усі укр..театри

1895

Головне управління у справах друку заборонило видавати укр..мовою книги для дитячого читання.

1908

Указом сенату Росії переслідувань зазнає вся укр..культура і наука як “шкідлива для безпеки Рос.імперії”

1914

Указ Миколи ІІ про скасування укр..преси

Отже: провідною тенденцією освітньої політики царату в Україні _ знищення нац.культури, що призвело до загострення боротьби за національну школу, появі громадівського руху, виникненню таємних товариств, та перших приватних навч.закладів.

60-ті роки XIX століття характеризуються новими явищами в історії школи та педагогічної думки в Україні:

1. Скасування кріпосного права;

2. розвиток капіталізму;

3. загострення соціальних суперечностей;

4. зростання селянських заворушень;

5. революційно-демократичний рух

усе це об'єктивно сприяло розвитку шкільної освіти.

У 60-х роках XIX ст. передові педагоги (М.Грушевський, І.Франко, Л.Українка, С.Русова, І.Стешенко, М.Коцюбинський, П.Грабовський, С.Васильченко, Т.Лубенець) України виступили проти станової школи з її муштрою і відривом від життя, теорії від практики. приділялося більше уваги:

- Вимогам реформи початкової, середньої і вищої школи;

- розвиткові жіночої освіти;

- боротьбі за українську національну школу;

- запровадженню ефективніших методів навчання.

Цей період характеризується бурхливим розвитком педагогічної преси, появою цілого ряду педагогічних журналів і газет.

На сторінках педагогічних журналів висвітлювались питання:

  • що стосувалися реформи шкільної освіти,
  • психології,
  • педагогіки,
  • дидактики,
  • методики викладання окремих дисциплін та ін.

Суспільно-педагогічний рух 60-х років був неоднорідним. Педагоги, що належали до різних напрямків, трактували питання з погляду своїх класових позицій.

Педагогічна думка середини та кінця XIX ст.

(представлена відомими діячами громадсько-педагогічної думки)

буржуазно-ліберальннй напрямок

буржуазно-демократичний напрямок

революційно-демократичний напрямок

національний напрямок

М.І.Пироговим, Л.М.Толстим, М.О.Корфом та ін.

К.Д.Ушинськпм, В.І.Водовозовим, М.Ф.Бунаковим

М.Г.Чернишевським, В.Г.Бєлінським, Д.І.Писаревим

О.В.Духновичем, П.О.Кулішем, Л.Ф.Головацьким та ін.).

ПРОВІДНІ ІДЕЇ ГРОМАДСЬКО-ПЕДАГОГІЧНОГО РУХУ 50-60-х р 19ст.

1. Перетворення в сфері освіти, які б сприяли приведенню школи у відповідність із потребами суспільного розвитку: створення масової народної школи, зокрема й для жінок.

2. Створення педагогічних, просвітницьких та наукових товариств.

3. Розвиток педагогічної публіцистики і педагогічних журналів.

4. Відкриття громадських та приватних шкіл різних типів.

5. Участь представників руху у здійсненні реформ освіти, у становленні земського освітнього руху.

6.Сприяння народній освіті шляхом розвитку книговидавничої справи та "ходіння в народ"._

2. ХАРАКТЕРИСТИКА СИСТЕМИ ОСВІТИ В УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

Початок ХХст. був відмічений поворотними соціально-політичними подіями, що змінили культурно-освітній фон України на користь української мови та української школи.

XX століття – є складним і суперечливим етапом в історії розвитку освіти взагалі, й вищої школи зокрема. Цей період позначений бурхливими подіями, що сталися в країні: Перша російська революція (1905-1907 рр.), Перша світова війна (1914-1918 рр.), Жовтнева революція (1917-1920 рр.), Громадянська війна (1918-1920рр.), Велика Вітчизняна війна (1941-1945 рр.) – що в свою чергу мало вирішальний вплив на урядові дії, тенденції у суспільно-політичній та соціально-економічній сферах життя.

На початку XX ст. в Росії і на територіях підросійської України склалася досить строката і заплутана система народної освіти: існувало понад 20 типів різних шкіл (державні і приватні, платні і безплатні, конфесійні і світські, чоловічі і жіночі). Ця система характеризувалася неузгодженістю навчальних планів початкових і середніх шкіл, наявністю шкіл-тупиків.

Починаючи з 1905р., на території України з'являється мережа "Просвіт". Перше громадське культурно-освітнє товариство такого типу з'явилося у Львові ще у 1898р. Вже за кілька років "Просвіти" заснувалися у Києві, Одесі, Катеринославі, Житомирі, Миколаєві та інших містах.

Товариства Просвіти боролися за реформу школи, за докорінні зміни усієї системи освіти, за поширення культури і знань серед народу.

Завданнями Просвіти були:

а) видавати книжки, журнали, часописи українською мовою;

б) заводити бібліотеки, музеї, читальні, книгарні;

в) проводити публічні лекції, звіти, загальнопросвітні курси, літературно-музичні вечори, спектаклі, концерти, вистави;

г) заводити школи, стипендії, бюро праці, інші просвітні заклади;

д) оповіщати премії і конкурси за найкращі твори письменства та умілості.

Рух за народну школу України не був однорідним. У Просвітах частими були зіткнення протилежних поглядів на шляхи розвитку українського народу: буржуазно-ліберальний, революційно-демократичний.

Під Росією діяльність товариств Просвіти не могла бути довготривалою. В часи Столипіна царський уряд заборонив діяльність майже всіх Просвіт: у Києві, Одесі, Чернігові, Катеринославі та ін. містах і селах.

Для поширення своїх педагогічних ідей "Просвіти" провели у Києві курси народних вчителів (1906), де було прийнято резолюцію про українську школу.

- курс народної школи повинен бути розширений до шести років ( до цього, як правило, народна школа проводила одно-трирічний курс навчання);

- усе навчання має проводитися рідною мовою. Державна мова (тобто російська) повинна вивчатися в старших класах як один з предметів навчання;

- в усіх середніх та вищих навчальних закладах України навчання мусить вестися українською мовою. При цьому передбачалось ввести у навчальні програми цих закладів вивчення української мови та літера і укр. історії та географії України.

Діяльність товариств "Просвіта" залежала від об'єктивних та суб'єктивних умов існування. Вони відрізнялися за структурою, формами роботи, типом управління; різними були навіть назви: у м.Києві - товариство "Просвіта" ім. Т.Шевченка. До структури товариств могли входити різноманітні комісії та підкомісії-театральна, видавнича, артистична тощо.

Всеукраїнська спілка вчителів і діячів народної освіти (травень 1906 р.) повинна була стати основною структурно-організуючою одиницею в освітній сфері України, а в перспективі - основою українського Міністерства освіти. Однак Всеукраїнська спілка вчителів під тиском реакції 1907 р. не змогла повноцінно працювати і відновила свою діяльність в добу Центральної Ради.

Протягом 1917-1919 рр. Україна пережила кілька змін влади, кожна з яких по-своєму визначала розвиток української освіти.

Доба Центральної Ради (8.03.1917 - 30.04.1918) тривала недовго, але на ниві освіти було зроблено чимало:

Березень-квітень 1917 – Центральна Рада + Товариство шк..освіти – розробили основні напрямки освітньої політики:

  • українізація школи;
  • влаштування літніх учительських курсів з українознавства;
  • видання шкільних підручників;
  • відкриття українських гімназій;
  • кафедр українознавства у ВНЗ;
  • створення Укр..шкільної ради та губернських і повітових рад.

У червні 1917 р. універсал Центральної Ради проголосив автономію України і створив перший структурний підрозділ для управління системою освіти - Генеральний Секретаріат Освіти. Його діяльність очолив голова дещо раніше створеної Ради Товариства Шкільної Освіти Іван Стешенко (генеральний секретар народної освіти червень 1917 – січень 1918 рр.).

Міністри освіти за часів ЦР: педагог і публіцист Н.Я.Григоріїв (січень 1918); педагог, історик, публіцист В.К.Прокопович (березень-квітень 1918).

Структура Генерального секретаріату нар.осв.:

  1. генеральна шкільна рада;
  2. інформац.бюро;
  3. департаменти:
  • нижчої освіти (з відділами початкової та вищої початкової);
  • вищої та середньої осв. (середня і вища школа);
  • дошкільна і позашкільна осв.;
  • професійна освіта (технічна, комерційна, с/господ., медична);
  • мистецтв (муз-й, театр-й, худ-ї промис-ті, охорони памяток і мистецтв; бібліотечно-архівний;
  • загальних справ (адмін-но-юрид-й, фінансовий т.д)

Основні принципи, на яких формувалася система освіти України, стали:

- для початкової школи її світській характер, загальність, обов'язковість та безплатність;

- для семирічної школи - загальнодоступність;

- для системи освіти національних меншин - рівноправність;

- для приватних навчальних закладів - право на організацію навчання та рівноправне існування з державними школами.

9 січня 1918 р. – 4-й Універсал – про самост. України – Генеральний секретаріат перетворився у Міністерство освіти УНР. У школах було введено:

- українознавство;

- викладання укр.мовою;

- організовано гуртки для позакласного вивчення укр. Літератури, історії;

- бібліотеки укр..літератури;

- сприяння постановки укр..театралтьних вистав у школах;

- екскурсії по пам’ятним укр..місцям.

Центральна Рада:

- розробила структуру управління освітою;

- відновила діяльність Всеукраїнської вчительської спілки, яка визначила певні напрями своєї діяльності;

- у сфері підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів - організація короткотермінових курсів та наступне відкриття спеціальних навчальних закладів (виші педагогічні курси у м. Києві, що займалися додатковою освітою для вчителів, були перетворені 1917 р. у Педагогічну Академію);

- у сфері розбудови середньої освіти - розгортання широкої мережі українських шкіл (початкових, середніх та гімназій);

- у сфері науково-педагогічній - організація Українського Національного Університету (заснований у жовтні 1917 р.), розробка та видання науково-педагогічної та методичної літератури, створення української наукової термінології, українського правопису тощо. У сфері матеріального забезпечення освіти - залучення приватного капіталу, коштів релігійних конфесій та громадських організацій до фінансування навчальних закладів.

Доба Гетьманщини (29.04.1918р. - 14.12.1918р.)- існувала 7,5 місяців. В уряді гетьмана Павла Скоропадського питаннями освіти покликане було займатися Міністерство освіти на чолі з проф. М.Василенко. Першочерговими кроками новоствореного міністерства у справі реформування освітньої галузі стали:

1. З питань організації системи освіти: централізація освіти; скасування відділів освіти для національних меншин; скасування шкільних рад у регіонах України; засновано 150 нових україномовних гімназій.

2. З питань структурування освіти: поширення мережі приватних навчальних закладів; організація навчальних закладів гімназійного типу з українською мовою викладання; відновлення діяльності Київського університету.

3. З питань науково-педагогічного забезпечення: 24 листопада 1918 р. було створено Українську Академію наук на чолі з А. Кримським та В. Вернадським.

4. Мін.освіти оголосило конкурс на підручники Історія України, Історія укр..літ-ри, Економічна географія для поч.-х, сер-х і старших шкіл.

5. Засновано національний архів та бібліотеку на 1 млн.томів.

Прорахунки П.Скоропадського:

  1. залежність від німців;
  2. проведення каральних експедицій;
  3. прихильник росіян, вони призначалися на чиновницькі посади не приховуючи свого несприйняття укр..державності.
  4. 3. призначив новий кабінет 14 листопада 1918р. який складався з рос-х монархістів, проголосив Акт федерації – на знак протесту міністри-українці вийшли з уряду – опозиція того ж дня утворила альтернативний уряд – Директорію, а її війська скинули уряд гетьмана Скоропадського.

Доба Директорії 15.12.1918р.-5.02.1919р.)

На історичну арену вийшла Директорія на чолі з двома давніми суперниками _ В.Винниченком та С.Петлюрою. Поновлення Української Народної Республіки зберегло Міністерство освіти як основну управлінську одиницю. Діяльність нового міністра освіти Івана Огієнка характеризують наступні шляхи реформування освітньої галузі:

- видає закони: про мову, безплатне обов’язкове початкове навчання, про вступ до укр..гімназій і вищих початкових шкіл, до університету;

- розробка програми єдиної української школи (за якою система освіти складалася з трьох основних етапів: молодша школа (4 роки); старша основна школа (4 роки), колегія (4 роки);

- затвердження нового правопису української мови;

- прийняття у січні 1919 р. закону "Про державну українську мову";

- співробітництво з Всеукраїнською вчительською спілкою у справі підготовки кадрів та матеріального забезпечення вчительства.

- підготовку вчителів – 23 вищих навч.заклади.

Досягнення у добу Директорії:

- розширено мережу нац-х освітнії закладів;

- Підготовка викладачів для нац.школи;

- Видання підручників укр..мовою

PAGE 1

Розвиток педагогічної думки в Україні у XIX на початку ХХ століття