ШКОЛА В УКРАЇНІ ПЕРІОДУ ВІДРОДЖЕННЯ (XVI - СЕРЕДИНА XVII СТОЛІТТЯ)
ЛЕКЦІЯ 3
ТЕМА: ШКОЛА В УКРАЇНІ ПЕРІОДУ ВІДРОДЖЕННЯ (XVI - СЕРЕДИНА XVII СТОЛІТТЯ)
ПЛАН
1. Загальна характеристика культури й освіти українсь кого Відродження.
2. Виникнення братських шкіл.
3. Вищі заклади освіти в Україні:
- Острозька академія;
- Києво-Могилянська академія;
4. Діяльність козацьких шкіл в Україні (січові, полкові, музичні та ін.)
5. Система виховання лицаря-козака.
Література:
1. Антология педагогической мысли Украинской ССР. - М., 1989.
2. Антонович Д Українська культура: лекція Біднова В. "Школа й освіта на Україні". - К.: Либідь, 1993. - С.40-71.
3. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні: нариси. /За ред. М.Д.Ярмаченка. - К., Рад. шк., 1991.
4. Кравець В. Історія Української школи і педагогіки. - Тер нопіль, 1994.
5. Дроб'язко П.І. Українська національна школа: витоки і су часність. - К.: Академія, 1997.
6. Історія педагогіки /за ред. М. В. Лсвківскього, О. А. Дуба-сенюк/. - Житомир, 1999.
7. Любар О. О. та ін. Історія української педагогіки /за ред. N4. Г. Стельмаховича. - К.: ІЗМН, 2000.
8. Сбруєва А. А., Рисіиа М. ІО. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. - Суми: СумДПУ, 2000.
КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ: Національна самосвідомість, Візантійська держава, Гума нізм та Реформація, Польсько-Литовська держава, протестант ська і католицька конфесійна школа, дидаскал, магістр, бакаляр. Часослов, Псалтир, Апостол, Октоїх, монастирські школи. "Библія руску", три класи - інфіми, граматики, синтаксис, братські школи, греко-візантійська культура, латина, слов'яно-греко-латинські школи, козацькі школи, кобзарі, лірники, козацька педагогіка, Київська братська школа, Лаврська школа, Києво-Могилянська Колегія.
1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИ Й ОСВІТИ УКРАЇНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ
Період протягом XIV ст. - середини XVI ст. характеризувався:
- Подоланням феодальної роздробленості;
- Перебу ванням південно-західних земель України у складі Польщі, Лит ви, Угорщини і Молдавії;
- Посиленням феодального і релігійного гніту, що негативно позначилось на розвиткові української культури.
- З другої половини XVI - до середини XVII ст. - це період швидкого розвитку ремесел і торгівлі.
- Посилюва лась роль міст, передусім як економічних і культурних центрів;
- Зростала національна самосвідомість, антифеодальна і визвольна боротьба народних мас.
На всіх цих етапах формувалася україн ська народність, утверджувалася система виховання.
Втративши свій культурний цвіт у боротьбі з монголо-татарською навалою, Київська Русь, її українські землі, стали здобиччю литовських, польських і угорських феодалів.
Уже з середини XV століття українське вільне життя припи нилося і почалася боротьба проти литовських князів на релігійній основі, оскільки литовці прийняли католицьку віру поляків, що стало початком нещадного соціального, релігійного, культурного гноблення українців.
- Католицькі вельможі присвоїли собі право призначати право славних єпископів та архімандритів. Часто навіть осіб, які не від повідали цим посадам.
- Всіх, хто не відповідав канонам римо-католицької віри, переслідували.
- Значного удару зазнала також і освіта, яка була поставлена в нерівні умови із освітою в польсь ких закладах, де вона була більш доступною, вигідною й прести жною.
- Це призвело до того, що до польських шкіл, університетів вступало чимало дітей української знаті, заможного міщанства, де вони отримували антиукраїнське виховання.
Як зберегти свою національність ???
- Українське селянство та незаможне міщанство міцно трима лися своєї віри, як запоруки збереження національності;
- Вони вчили своїх дітей у церковних школах або у мандрівних дяків.
- Підручниками в цих школах служили церковні книги "Часослов", "Псалтир" та "Апостол". Як і раніше, найвизначніша література зберігалася при монастирях, хоча вітчизняної майже не являлося.
ГАЛЬМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ:
- Відрив української знаті від основної маси населення;
- Виро дження, примітивізація православного духовенства.
- Зовсім була відсутня в Україні національна середня і вища освіта.
- Полонізація україн ського народу набула великого поширення. Але саме колоніаль ний гніт розбудив національну свідомість українців.
Перше національне відродження України ХУІ-ХУІІ ст. поча лося з організації міських братств, створюваних православними міщанами та шляхтою, духовними особами і козаками, які стави ли своїм завданням:
- розвиток громадянської свідомості,
- здобуття та охорону прав народу.
Усі прогресивно настроєні мешканці до бре розуміли, що благородній меті найкраще слугуватиме освіта, тобто школа.
6 жовтня 1596 р. відбувся Берестейський собор, результатом якого стало підписання унії з Римом, що дозволило зберегти в умовах латинізації та полонізації східний обряд, пробудити наці ональну свідомість українців, захистити українську мову, створи ти умови для появи національної інтелігенції. Ця унія дала наро дові національну церкву, національні уніатські школи. Уніатські школи орієнтувалися на західну педагогіку і давали для того часу непогані знання; навчання проводилося рідною мовою.
Певний вплив на формування освітньої справи в Україні того часу мала епоха Відродження, яка породила гуманізм і Реформа цію, послаблюючи цим самим позиції Ватикану в Західній Євро пі. У XVII столітті в Речі Посполитій набув поширення радика льно-реформаційний рух так званих "соцініан". Намагаючись ра ціоналістично підійти до релігії, соцініани заперечували ряд важ ливих догматів християнства, допускали вільне трактування Біб лії, виступали проти церковної ієрархії, чернецтва, поклоніння іконам і святим. Реформація певною мірою вплинула на появу протестантських шкіл, які через освіту і виховання пропагували свої ідеї. Найбільш відомими серед них були соцініапські й каль віністські навчальні заклади (Хмільник, Гоща, Берестечко, Кисилин).
2. ВИНИКНЕННЯ І РОЛЬ БРАТСЬКИХ ШКІЛ
Розширення мережі українських національних шкіл стало головною метою національно свідомих українців, які справедли во вважали брак освіти основною причиною занепаду культурного й національного життя України. Завдяки таким настроям та енергійним діям патріотично налаштованих українців в Украї ні засновуються нові культурно-освітні вогнища й осередки, що боронять від полонізації рідне слово, школу, освіту, педагогіку, виховання дітей і молоді, віру, звичаї і традиції. Провідними серед них стали братські школи, Острозька академія, Києво-Могилянська академія.
Братства — це українські релігійно-національні навчальні заклади, засновані й утримувані братствами. Вони своїм корінням сягають у XV ст., але найактивніша й наймасовіша їхня діяльність припадає на XVI—XVII ст.
Братства об'єднували у своїх лавах ремісників, селян, запорозьких козаків, купців та українських магнатів. Вони відіграли величезну роль у боротьбі проти політики національних та релігійних утисків, яку проводили польські колонізатори в Україні. Як засіб проти стояння експансивному наступові братства широко використо вували українські школи, друкарні й молодіжні об'єднання, ди тячі братства. Особливу увагу вони приділяли створенню україн ських шкіл.
Перше братство виникло у Львові в 1449 р. при Успенській церкві. У 80-х роках XVI ст. воно розгорнуло широку діяльність, відкривши у Львові школу, маючи власну друкарню. На 1615 р. припадає заснування Київського братства, до якого вступило ба гато міщан, національно свідомих українських шляхтичів, а та кож Військо Запорозьке з гетьманом П. Сагайдачним. Створю валися братства ремісничими цехами та іншими міськими кор пораціями при парафіяльних церквах. Найбільш активно й плідно діяли братства у Львові, Острозі, Луцьку, Києві та в бага тьох інших містах України.
Спочатку братства ставили перед собою суто релігійні бла годійні цілі. Вони опікувалися церквою, бідними й хворими брат чиками, дбали про пожвавлення й актуалізацію релігійно-цер ковного життя українців.
З кінця XVI ст. братства пішли в рішучий наступ проти по силення польсько-колоніального гніту, національних та релігій них утисків в Україні. Провідне місце в цьому протистоянні займали братські школи.
Робота школи визначалася статутом, який покладено в осно ву інтенсивного розвитку такої надзвичайно важливої галузі вітчизняної педагогіки, як українське школознавство.
Статут Львівської братської школи пройнятий глибоким українським патріотизмом, високим гуманізмом і демократиз мом, щирою любов'ю до дітей, європеїзмом, шанобливим став ленням до знань, освіти, книги, школи, рідної мови й української національної культури, піклуванням про авторитет батьків та вчителів, забезпечення гармонії родинно-громадсько-шкільного виховання. У ньому чітко визначені організаційна структура школи, права й обов'язки всіх її працівників, учнів та батьків, громадськості.
Батьки, посилаючи дитину до школи, повинні були при свідках ознайомитися зі шкільними порядками і скласти договір, у яко му зазначити зміст і термін навчання дитини в школі. Викла дання проводилося рідною мовою. Але велика увага приділяла ся хоровому співу, вивченню грецької, а пізніше латинської та польської мов. Учні навчалися читати, писати, рахувати та співа ти. У старшому віці ознайомлювалися з елементами "семи вільних мистецтв", філософією, богослов'ям, поетикою та риторикою. Школу очолював ректор. (Крім того, братство виділяло двох шкільних наглядачів (схолархів), які контролювали роботу вчите лів та успішність учнів і розв'язували всі господарські питання.)
До школи приймалися діти усіх станів. Дітям з убогих сімей надавалась матеріальна допомога. Сироти були під повною опі кою братства, яке вимагало від учителів своєї школи однакового ставлення до всіх учнів. "Дидаскал має вчити й любити всіх дітей зарівно, — зазначено у Статуті Львівської братської шко ли, — як синів багатих, так і сиріт убогих, і тих, що по вулицях ходять, поживи просять". Становище учня в школі залежало не від матеріального стану батьків, а від його особистих успіхів у навчанні та поведінці.
Всю науково-педагогічну роботу вели молоді талановиті вчи телі й письменники, такі як Степан і Лаврентій Зизанії, Кирило Ставровецький, Іван (Йов) Борецький, Сильвестр Косів, Арсентій Єлосанський, Памво Беринда та ін.
Львівська братська школа належить до унікальних винаходів українського шкільництва. Вона народилася, зросла й зміцніла на власному національному ґрунті, на засадах європеїзму, став ши взірцем для інших братств.
За прикладом Львова братські школи засновуються також у багатьох українських містах і селах. Наприклад, у Галичині такі школи виникли в Галичі, Рогатині, Стрию, Миколаєві, Комарно му, Перемишлі, Ярославі; на Холмщині — у Холмі, Красноставі, Замості; на ПІдляшші — у Більську, Бересті та Воладаві; на Воли ні — у Володимирі, Луцьку, Дубному; на Поліссі — у Пінську; на Поділлі — в Меджибожі тощо. Дещо пізніше вони з'явилися у Києві, Вінниці, Немирові, поширившись по всій Наддніпрян щині. Значна частина їх мала характер гімназій.
З усіх названих вище братських шкіл найбільшої слави здо була Київська братська школа (1615 р.), у програмі якої головне місце займала слов'янська мова. Першим її ректором був Іван (Йов) Борецький. Виховання дітей велося в строго моральному й національному дусі. При школі діяло юнацьке братство. У ній, як і в усіх інших братських школах, активно використовувалась українська народна педагогіка.
Навчальний рік починався з 1 вересня. Були введені літні ка нікули (липень - серпень), учні стали ділитися на класи. В основу навчання грамоти був покладений буквоскладальний метод. Управління братськими школами здійснювалось за демократич ними принципами: ректор і учителі цих шкіл вибиралися на зага льних зборах братства, до обрання деякі кандидати повинні були викласти свої ідеологічні та педагогічні погляди. Навчання в школі було платним, хоч найбіднішим надавалась допомога.
Незважаючи на те, що не всі братські школи показали життє здатність й довговічність, вони високо підняли рівень нашого культурного життя: з них вийшла перша українська інтелігенція.
Застосовувана в братських школах класно-урочна система навчання, а також різні дидактичні методи (пояснення, бесіда, самостійна робота, повторення, диспут, взаємне навчання) стали високим злетом української педагогічної думки світового мас штабу.
Таким чином, братські школи відіграли величезну роль не тільки в поширенні освіти й розробці педагогічної теорії, а й у боротьбі українського народу за своє визволення від гніту польських загарбників. Їхній вплив можна вбачати в завзятій національній боротьбі, що охопила міста, i в селянських повстаннях, i в початках козаччини, i в народженні нових могутніх духовних i наукових центрів, зокрема Острозької і Киево-Могилянської академій.
3. Вищі заклади освіти в Україні. Острозька академія
П
Острозьку академію відкрив у 1576 р. волинський магнат князь Костянтин Острозький в Острозі, у своїй резиденції. До речі, він на свої кошти організував українські школи також у Турові (1572 р.), Володимирі-Волинському та ін. Серед них Острозька слов'яно-греко-латинська академія займає особливе місце. Це була перша висока школа й перша наукова установа України.
На назву академії Острозька вища школа має повне право, оскільки вона виходила поза програму "вільних наук" і брала під увагу вищі студії, особливо богослов'я. Щоб надати їй якнайвищого рівня, Острозький за просив до викладацької роботи найвизначніших українських та зарубіж них вчених, кваліфікованих фахівців з різних галузей знань.
В Острозькій академії, як і в інших тогочасних європейських закладах та кого типу, викладали знамениті "сім вільних мистецтв", тобто предмети "тривіуму" (граматика, риторика, діа лектика) та "квадривіуму" (арифме тика, геометрія, музика, астрономія).
Провідне місце в програмі займало вивчення трьох мов: слов’яно-руської, грецької й латинської. Проте Острозька академія істот но відрізнялася від західноєвропейських. У ній чи не найбільше уваги приділялося греко-візантійській і, власне, національній традиції та старослов'янській мові. Навколо Острозької академії згуртувалися кращі сини Украї ни, інтелектуали, її провідні наукові сили, що повели вперед українське шкільництво, педагогіку, рідну мову, літературу, мис тецтво, науку, культуру, книгодрукування. Професорсько-викла дацьку й наукову роботу тут вели українці: ієромонах з Острога Купріян, який здобув освіту в Падуї та Венеції, педагоги-письменники Йов Княгиницький (друг Івана Вишенського), Василь Суразький, Клірик Острозький, Дем'ян Наливайко (брат Северина Наливайка). Працювали у ній і зарубіжні вчені світового рівня— Кирило Лукаріс, Діонісій Палеолог, Ян Лятос та ін. Це був солідний загін вчених, який, як уже зазначалося вище, підняв Острозьку школу до рівня академії і розгорнув широку письменницьку та наукову діяльність.
Острозька академія користувалася великою популярністю серед українського народу й набула широкого світового визнан ня. У ній училися не тільки шляхетські діти, а й селянські. Про педагогічні успіхи академії свідчать імена її славетних вихо ванців, таких як гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, учений та письменник Мелетій Смотрицький, українські культурно-освітні діячі Іван Борецький та Дмитро Самозванець.
Острозька академія і заснована при ній у 1581 р. друкарня згуртувала потужні науково-літературні сили, репрезентувала високий науковий злет української педагогічної науки. Акаде мічна друкарня випустила понад 30 книг. Запрошений сюди князем К. Острозьким український першодрукар Іван Федоров надрукував першу в світовому друкарстві повну церковносло в'янську Біблію обсягом 1252 сторінки. Підготовка її до друку тривала 10 років. Над її перекладом з єврейської та старогрець кої мов наполегливо працювали 72 перекладачі.
У друкарні Острозької академії, крім першої повної слов'ян ської Біблії, було надруковано також першу граматику церков нослов'янської мови, три видання часослова та низку полеміч ної літератури на захист православної віри.
Після смерті Костянтина Острозького (1608 р.) його син Януш полонізувався й не бажав продовжувати благородної справи свого батька.
Києво-Могилянська академія.
Києво-Могилянська академія — вища школа й визначний культурно-освітній центр в Україні. Створена 1632 р. в резуль таті злиття Київської братської школи, заснованої 1615 р. Іваном Борецьким на Подолі в садибі, подарованій Київському брат ству Гальшкою Гулевичівною, з лаврською школою, заснованою 1631 р. Петром Могилою при Києво-Печерській лаврі.
За своєю сутністю вона була облаштована за взірцем західноєвропейських університетів. Тут училися діти різних національностей i вcix станів: починаючи в1д аристократів і до дітей простих козаків і селян.
Тільки р. 1672 роз почалися в колегії класи піїтики, риторики і філософії, а р. 1689 колегія ввела до своєї програми останній клас «богословіє» і тим самим фактично стала вищою школою —- Академією1.
Зверхніми керівниками Києво-Могилянської Академії і надалі за лишалися київські митрополити або київські архієпископи.
Безпосереднє керування колегією-академією належало ректорові, що його до другої половини XVIII ст. звичайно вибирали як ченці братського монастиря, так і представники вищого духовенства і міщанства м. Києва. Найближчим помічником ректора був префект. Головним обов'язком префекта був догляд за шкільною дисципліною та поведінкою учнів. Деколи префект мав ще помічника — супер-ітенданта. На ту посаду призначався щорічно один з учителів нижчих класів Академії.
Академія містилася в двоповерховому Мазепиному корпусі: на долішнім поверсі було шість кімнат, призна чених для класів, а в горішнім — зал, церква та дві кімнати для класу філософії і богословія. Для учнів Академії, які не жили поза Акаде мією на приватних помешканнях чи в київських парафіальних шко лах, був окремий «студентський дім в огорожі Братсько го монастиря, або «бурса» (гуртожиток). У ній прожили та навчалися студенти, що приїздили на навчання з дальніх око лиць, і таких було немало. Бурса була серцем школи, де готува лися всі свята Академії.
Всього в Київській академії було вісім класів - чотири грама тичних та класи поетики, риторики, філософії і богослов'я. Києво-Могилянська академія відігравала важливу роль зага льноукраїнського освітнього центру, сприяючи, таким чином, визріванню серед народних мас почуття національної єдності. Це мало велике значення в умовах, коли українські землі були роз'єднані і входили до складу різних держав. Те, що Київська академія з самого початку свого існування користувалася ви знанням і повагою української знаті, свідчить, що рівень навчан ня в академії задовольняв її вимоги і був не нижчим, ніж у захід ноєвропейських вищих навчальних закладах, в яких раніше на вчалися діти з багатих родин.
Учителі жили в «чуланах» (комірках), що містилися почасти в за гальній монастирській будові, почасти в прибудовах до Мазепиного корпусу.
Внутрішнє життя Академії.
Докладно змальовує внутрішній розпорядок Академії інструкція, що її склав 1763 р. ректор Самуїл Миславський, а затвердив її дня І травня 1764 р. митрополит А. Могилянський. Інструкція та склада лася з п'яти розділів. У першому розділі подається програма курсу всіх класів або шкіл Академії, в другому говориться про те, «когда и кому имянно изь учителей ходить вь свою школу, когда какую школу каждому починать и кончать»; в третьо му — розклад годин для навчання в кожному класі; в четвертому йде мова про те, «какь учителямь и внутрь и вн'Ь своей школьї поступать»; в п'ятому — про те, «чего имянно ректору сь префектомь наблюдать найприлежн-Ьйше должно».
Прийом учнів до Академії відбувався в перших числах вересня. Вік для вступу дітей до Академії не завжди визначався однаково, інко ли приймали до фари дітей від 7 до 14 літ, деколи від 9 до 15. Отож не дивно, що в багатьох класах вчилися разом підлітки, юнаки і літні па рубки.
Увесь курс навчання тривав 12 років. Він охоплював “сім вільних мистецтв” – граматику, риторику, поетику, філософію, математику, астрономію, музику, а також мови - слов’яно-руську, церковнослов’янську, грецьку, польську, латинську, древньоєврейську, німецьку, французьку. Навчальний план включав також історію і географію.
Навчання філософії мало розгалужений характер. До її складу входили логіка, фізика, психологія, метафізика і богослов’я. В останній період існування також викладали правознавство і медицину.
Учні займали місця в класі відповідно до своїх успіхів. На перших лавах сиділи кращі учні — «зепаіиз», решта учнів мала назву «рориіиз». У кожному класі був «диктатор» — звичайно перший учень. На зразок єзуїтських шкіл, догляд за поведінкою учнів і чистотою класу покла дався почасти на самих учнів. Наприклад, цензор повинен був догляда ти за охайністю класу та тишею до приходу вчителя; обов'язком авдитора було вислухати лекцію від учнів, що їх йому доручено, а також по яснити їм те з лекцій, чого вони не зрозуміли. При перевірці лекцій авдитор робив у записникові помітку проти прізвищ доручених йому уч нів: (знає, не знає, помилявся, нічого не знає, хворий). Лави, де сиділи авдитори-сенатори, нерідко були ліпшої барви, ніж решта лав. Крім того, серед учнів були сеніори, директори, візитатори, калефактори. Сеніори доглядали за поведінкою малих хлопців по квартирах, директори допомагали малим учням за своювати лекції, візитатори стежили за поведінкою усіх учнів, навіть сеніорів і директорів. Візитатори були і явними, і тайними доглядача ми. Каліфактори (сікарі або гарячителі) призначалися на кожний клас для виконання тілесної кари над товаришами.
Перевірка учителем вивченого за тиждень проводилася по субо тах. Тоді ж таки, за старою традицією, відбувалася і кара за всі прогріхи учнів протягом останнього тижня.
Іспити відбувалися звичайно двічі на рік — в грудні та в червні. Надзвичайні іспити мали складати ті, хто вступав до Академії з закор донної школи. В класах філософії та богословія відбувалися колоквіу ми або диспути. Диспути були тижневі, місячні і кінцеві . Останні відбувалися після закінчення якогось відділу предмета. «Публична диспута» відбувалася не менше двох разів на рік і була надзвичайним шкільним святом. В день, призначе ний для «публичної диспути», з'їжджалися до Академії усі визначні до стойники, а також батьки студентів Академії. Вранці всі йшли до лаври, де Службу Божу правив митрополит. Після того починалося саме свя то. Префект підносив високим гостям розмальовану програму «диспу ти. Перед диспутом один з його учасників виступав з промовою («орація»), де коротко з'ясовував тези диспуту, а далі висту пав «дефендент», наводячи міркування на захист своїх тез, а опонен ти — їх було двоє або троє — старалися збити ті тези, після чого дефендент забирав останнє слово, щоб відперти заперечення опонентів та відстояти свої тези. Якщо «диспута» відбувалася не досить гладко, або висовувалися опонентами такі завваги, що з ними «дефендент», як вид но було, не дасть собі ради, хор з оркестрою перебивав «диспуту».
Учні незаможних батьків і сироти мали безплатне приміщення в бурсі або в київських парафіяльних школах. Старші учні, що визнача лися успіхом в науці, призначалися інспекторами в учнівських квар тирах. Обов'язком інспекторів було допомагати в науці тим учням, ба тьки яких брали на себе обов'язок покривати платню за приміщення інспектора в тій квартирі та доставляти йому харчі або вносити певну частку грошей квартирній хазяйці за його харчування.
Весною і влітку для всіх вихованців Академії влаштовувалися гу лянки (рекреації) на Жулявці, Глубочиці, біля Кирилівського монас тиря та в Борщагівці, причому деякі рекреації, звичайно остання в академічнім році, відбувалися в присутності митрополита і визначних гостей. Розвагою вихованців Академії восени і взимку були театральні та вертепні вистави .
Скажу декілька слів про одяг вихованців Академії в XVIII ст. Одяг був такий: т. зв. кирея — плащ, довгий аж до п'ят, з вильотами. У бага тих кирея була з шовкової матерії, у менш заможних — з китайки. Взимку поверх киреї одягали кожух, який підперезували шовковими або вовняними поясами. Штани у багатіїв були з шовкової матерії та надзвичайної широкості; шапки були смушкові з кольоровим верхом. Чоботи були різних кольорів на високих каблуках .
Залишається подати декілька статистичних даних про кількість учнів Академії в XVIII ст.
На самому початку XVIII ст. вчилося в Академії понад 2000 учнів, але вже з перших років того століття кількість учнів почала падати в зв'язку з відкриттям у 1700 р. колегіуму в Чернігові. Неймовірне змен шення кількості учнів Академії припадає на р. 1709 внаслідок підо зрілого ставлення царського уряду до Київської Академії.
Таким чином, Києво–Могилянська академія стала справді першим українським університетом, що виховував новий загін української генерації української високоосвіченої інтелігенції. Про це кажуть прізвища тих, хто закінчив і здобув в ній вищу освіту: гетьмани Б. Хмельницький, І. Самойлович, український філософ і педагог Г. Сковорода, поет Т. Земка, оратор І. Козловський, професор С. Почаський, бібліограф В.Анастасевич.
У 1817 р. Києво-Могилянська була закрита. Кращі традиції православної вищої школи України перейняв у 1834 р. Київський університет. Протягом 200-літнього періоду своєї діяльності Ки ївська академія була визначним освітнім і науковим центром. І ось через 175 років, у вересні 1992 року, Києво-Могилянська ака демія знову відкрила двері тим, хто хоче свої знання і розум при святити незалежній Україні.
4. ДІЯЛЬНІСТЬ КОЗАЦЬКИХ ШКІЛ В УКРАЇНІ (СІЧОВІ, ПОЛКОВІ, МУЗИЧНІ ТА ІН.)
У 1652 році Богдан Хмельницький видав універсал про орга нізацію при кобзарських цехах шкіл з підготовки кобзарів, лірни ків і взяв їх під свою опіку. Це були, по суті, перші музичні шко ли на Україні. Учителями працювали козаки-кобзарі, що за віком чи з інших причин не могли володіти зброєю. Заняття з учнями проводились індивідуально. Лише тоді, коли юнак міг самостій но створити мистецький твір, він діставав право співати людям. Тому кобзарі часто були і поетами, і композиторами. Підготовка їх мала велике значення для козацького війська. Гра піднімала запорожців на бій з ворогом, кобзарі і лірники розносили славу про подвиги козаків по всій Україні.
Осередком освіти XVII ст. був звичайно Київ, але такі школи існували і в Чернігові, Новгород-Сіверську, Почаєві, Батурині та ін.
Павло Алепський, котрий в 1652 році їхав через Україну у Москву пише, що козацькі маляри навчились від франків і ляхів малювати ікони.
Козацькі школи діяли у полкових і сотенних містах і містеч ках України. На території Лівобережної України до другої поло вини XVII ст. діяв адміністративно-територіальний полковий устрій на чолі з генеральною старшиною (гетьманом). За даними ревізійних книг, у семи полках Лівобережжя було 866 полкових шкіл: у Ніжинському - 217, Лубенському - 172, Чернігівському -154, Переяславському - 119, Полтавському - 98, Прилуцькому - 69, Миргородському - 37.
Ці школи розміщувались переважно у приміщеннях, які на лежали церквам, їх іноді й називали за назвою церкви: Покровсь-ка, Успенська та ін. Учителі мали собі помічників з кращих уч нів, яких називали "школярами", "молодиками", "виростками". Учні жили в будинку дяка і, крім навчання, виконували роботи по господарству.
Методи навчання в школах були обмежені, хоча вчителі і намагалися певною мірою унаочнювати навчальний процес, осо бливо під час вивчення азбуки. Вчитель, узявши руки в боки, зо бражував букву "Ф", піднявши одну руку вверх, а другу опусти вши вниз, - "X"; опуспгвши руки і розставивши ноги - "Л" і т.д.
Ці школи існували на кошти батьків. За вивчення букваря батьки платили від 50 копійок до 1 карбованця, часослова - 1-2, Псалтиря - до 5 карбованців.
Дітей навчали читати, писати, рахувати та ін. Виховання було переважно релігійним. У Лубенському і Чернігівському полках діти старшини і заможних козаків навчалися грамоти та військо вої справи у парафіяльних школах або при сотенних і полкових канцеляріях.
Військову справу викладали досвідчені і випробувані в боях козаки. Вони носили звання "військового служителя" і користу валися високим авторитетом.
Ці школи забезпечували дітям лише початкові знання, які були доступними і задовольняли на той час скромні потреби тру дового люду в освіті. Проте це було єдине джерело, де жевріла рідна мова, правда про історію свого краю, зберігалися і при множувалися народні звичаї, традиції тощо.
5. СИСТЕМА ВИХОВАННЯ ЛИЦАРЯ-КОЗАКА
Наприкінці ХУст. - початку XVI ст. в Україні виникло і сфо рмувалося козацтво як форма протесту українського народу про ти зростаючого соціального та національно-релігійного гноблен ня, посилення кріпацтва і розвитку кріпосного права.
Багатовіковий визвольний козацький рух зумовив унікальне явище не лише східнослов'янської, а й світової культури - коза цьку педагогіку.
Козацька педагогіка - частина народної педагогіки у вершин ному її вияві, яка формувала в підростаючих поколіннях україн ців синівську вірність рідній землі, Батьківщині - незалежній Україні. Це народна виховна мудрість, що своєю головною ме тою ставила формування в сім'ї, школі і громадському житті об раз козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю.
Створена козаками педагогіка, ввібрала в себе ідейно-моральний, емоційно-естетичний, психолого-педагогічний зміст богатирської епохи в житті наших пращурів періоду Відродження.
Під могутнім захистом козацьких збройних сил в Україні іс нували різні типи навчальних закладів. Поряд з академіями, брат ськими, дяківськими, церковними, монастирськими школами, колегіумами, працювали народні професійні школи мистецтв і ремесел (кобзарства, гончарства, бортництва та ін.) та козацькі, січові школи на території Січі, земель Війська Запорізького, на Гетьманщині.
Перша школа па Січі, відкрита в 1576 році, слугувала зраз ком для виникнення осередків освіти на всій території козацьких вольностей. Склад учнів визначався звичаями, що формувалися на Січі. Так, там заборонялося перебування жінок. Навіть отама ни залишали свої сім'ї десь за межами Січі. За порушення цього порядку загрожувала смертна кара. Батьки прибували на Січ з синами, щоб ті навчилися грамоти і військової справи. Трапляло ся, що шукаючи порятунку від панської сваволі, діти добиралися туди самі.
Січова школа існувала при церкві Святої Покрови, розташо ваної на території Запорізької Січі. Вона складалася з двох відді лів: в одному вчилися ті юнаки, що готувались на паламарів і ди яконів - у цьому відділі було завжди ЗО учнів. Крім цього, був відділ молодиків, де вчилися сироти, хрещеники козацької стар шини та інші діти (їх було біля 50), яких навчали грамоті, співу та військовому ремеслу.
У січовій школі було реалізовано принцип гармонійного ви ховання людини, оскільки одночасно з загальноосвітніми пред метами багато уваги приділялося психофізичному вдосконален ню майбутніх козаків.
Традиції фізичного та психофізичного загартування підрос таючих поколінь продовжувалися в козацьку епоху. Загартовую чи себе і готуючи свій організм до складних випробувань долі, козаки влітку спали проти зоряного неба, мріяли про невідомі світи, прагнули проникнути в таємниці Космосу. Вони ґрунтовно знали народну медицину, її рецепти, які забезпечували міцне здо ров'я, повноцінне довголіття. Г.Боплан писав: "маючи міцне здо ров'я, козаки майже не знають хвороб".
Відомо, що в січових і козацьких школах перехід з одного класу в інший, від букваря до Часослова, потім до Псалтиря і т.д., який супроводжувався народними дитячими забавами, ігра ми, різноманітними фізичними вправами. Дослідник С.Сірополко пише, що в цих школах хлопчиків учили "Богу добре молитися, на коні реп'яхом сидіти, шаблею рубати і відбиватися, з рушниці гострозоро стріляти іі списом добре колоти". Важливе місце від водилося також формуванню в учнів умінь плавати, веслувати, керувати човном, переховуватися від ворога під водою (за допо могою очеретини) та ін. Усе це підносило дух учнів, давало на снагу, оптимізм, віру у свої сили, можливості.
Як і бувале козацтво, молодь на свята (за народним календа рем) у процесі ігор змагалася на силу, спритність і прудкість, ви нахідливість, точність попадання в ціль тощо. Традиційними були змагання на конях (скачки, перегони та ін.). Козаки любили своїх витривалих і прудконогих коней, про що свідчать теплі зве ртання до своїх чотириногих друзів ("брате мій", "товаришу мій" та ін.), у прислів'ях ("козак без коня - не козак" тощо).
Козацька молодь систематично розвивала свої природні зада тки, вдосконалювала тіло й душу в іграх, танках, хороводах, різ них видах змагань і боротьбі. Підлітки і юнаки охоче брали при клад з дорослих, які відчували психологічний комфорт завдяки тому, що однаковою мірою турбувалися про свій інтелектуаль ний, моральний, духовний і фізичний розвиток. Усе це створюва ло в них настрій внутрішнього задоволення, хорошого самопо чуття, сприяло єдності слова і діла, думки і вчинку, гармонії душі й тіла.
На Запорізькій Січі існувала специфічна система відбору і вишколу молодих людей, так званих молодиків. "Хто хотів стати козаком - мусив наперед служити три роки в старого козака за джура. Джура (слуга) робив усяку роботу. Носив за козаком дру гу рушницю й потрібні клунки. Одразу, коли навчався від того козака володіти зброєю і набирав вправності в битвах, ставав правдивим козаком і діставав зброю: рушницю, шаблю, спис, лук і стріли".
Цілком ймовірно, що час перебування молодиків у Січовій школі суворо не регламентувався, а залежав, в першу чергу, від їх здібностей до військової та духовної науки.
До школи приймалися хлопчики з 9 років. Підростаючи, вони ставали помічниками вчителя: підтримували в класі дисципліну, привчали молодших до самообслуговування.
Посібниками для навчання були Часослов і Псалтир, які в до статній кількості друкували Київська і Чернігівська друкарні, а також скорописна "Козацька читанка".
Перший розділ "Читанки" містить реєстр "Переяславських статей 1659 року", які були прийняті після виборів гетьманом сина Богдана Хмельницького Юрія.
У чотирнадцяти статгях Богдана Хмельницького 1654 року й дев'ятнадцяти інших авторів, що входять до другого розділу, роз'яснюються обов'язки перед державою гетьмана, старшини та козацького війська. Третій розділ має текст присяги гетьмана, старшини та козацтва на вірність московському урядові. Чимало сторінок книжки відведено художнім творам, характерним для XVII ст., та географічному словнику.
Окремий розділ присвячено питанням моралі. Це уривки з "Великого Зерцала" та книги "Союз всем добродетелям". Книжка завершується низкою снів - проведінь.
В учнівському колективі діяло самоврядування, що нагаду вало козацьке. Учні обирали зі свого складу двох отаманів: одно го для старших, другого - для молодших. Якщо ті не виправдову вали довір'я, після закінчення навчального року їх переобирали.
Молодь на Січі виховувалась на демократичних засадах. Усі мали рівні права та обов'язки. Найвищими якостями вважалися патріотизм, готовність віддати життя за волю і свободу України, чесність, самодисципліна, взаємодопомога. Існувало побратимст во: хлопчики, що браталися, клялись один одному у вірності та друж бі, християнській любові до кінця життя.
Великий виховний вплив на дітей мали різноманітні види народного мистецтва (декоративно-ужиткове, музичне, танцюва льне, вишивання тощо) та фольклорне виховання (пісні, думи, легенди, перекази, балади, прислів'я, приказки про козаків тощо). Вони були пройняті вільнолюбним козацьким духом, пізнавально - виховним потенціалом національної символіки.
У духовному житті молоді козацькою педагогікою відводи лась особлива роль лицарській честі і лицарській звитязі. Кожен молодий козак прагнув розвинути в собі ці шляхетні якості.
Українська козацька система виховання - глибоко самобутнє явище, аналогів якому не було в усьому світі. Вона мала кілька ступенів. Передусім - дошкільне родинне виховання, яке утвер джувало високий статус батьківської і материнської народної козаць кої педагогіки.
Другий ступінь козацького виховання можна назвати родин но-шкільним. Пізніше юнаки, які прагнули знань, училися у віт чизняних колегіумах, у відомих університетах Європи, отримува ли підвищену і вищу освіту. Такі молоді люди, освічені і вихова ні на європейському рівні, часто очолювали національно-визвольний рух, брали активну участь у розбудові освіти, науки і культури України та інших слов'янських держав. У січових і ко зацьких школах, школах джур, а також по закінченні вищих на вчальних закладів юнацтво одержувало систематичне фізичне, психофізичне, моральне, естетичне і трудове виховання, націона льно-патріотичну підготовку, спортивно-військовий вишкіл.
PAGE 11
ШКОЛА В УКРАЇНІ ПЕРІОДУ ВІДРОДЖЕННЯ (XVI - СЕРЕДИНА XVII СТОЛІТТЯ)