Формування та структура рекреаційної індустрії

Тема 4. Формування та структура рекреаційної індустрії

  1. Сутність рекреаційно-туристичної індустрії. Матеріальна база як її основа.
  2. Багатокомпонентність рекреаційного господарства: первинні, вторинні та суміжні підприємства.
  3. Види і функціональна структура закладів рекреаційного обслуговування населення.
  4. Сучасний стан матеріальної бази рекреаційно-туристичного обслуговування.
  5. Особливості світового розміщення рекреаційних закладів та спеціалізованих комплексів. Форми територіального зосередження закладів та територіальна структура рекреаційного простору.
  6. Курорти, їх види, класифікація.
  7. Географія та класифікація комплексів відпочинку.
  8. Райони довготривалого й короткочасного відпочинку.
  9. Територіальна організація приміського відпочинку за кордоном і в Україні, проблеми їх функціонування.
  10. Поняття про рекреаційний парк та його різновиди.
  11. Організація національних природних парків, їхні функції, завдання.
  12. Головні національні парки світу і України.
  13. Тенденції розвитку туристських комплексів у світі та Україні.

  1. Сутність рекреаційно-туристичної індустрії.

Основна кількість прибуттів і вибуттів міжнародних туристів концентрується в небагатьох країнах, розташованих переважно на території Європи — в Австрії, Швейцарії, Фінляндії, Данії, у Німеччині, де щорічно подорожує майже кожен житель, і Північної Америки. Це створює певний дисбаланс між країнами з розвиненою економікою і країнами, що розвиваються.

Країни з низьким і середнім рівнем доходів змогли залучити 2000 р. близько 40 % усього туристського потоку (30 % усіх доходів від міжнародного туризму) порівняно з 27 % 1980 р.

Найбільшими експортерами туристичних послуг є Іспанія, Франція, Італія, США, імпортерами — Німеччина, Японія, Велика Британія. Країни, що мають активний баланс у сфері міжнародного туризму, переважно поставляють туристів (Німеччина, США), що пояснюється вищими рівнем і вартістю послуг на їхньому внутрішньому ринку, ніж в інших країнах. За обсягом витрат на міжнародний туризм до 2003 р. США посідали перше місце у світі, а 2004 р. поступилися лідерством Німеччині (71 млрд дол.). Варто зазначити, що на ці показники помітно вплинув обмінний курс між євро та доларом США.

ВТО поділяє країни на такі, що передусім є країнами — постачальниками туристів, і країни, які насамперед приймають їх.

За класифікацією ВТО 2005 р., до десятки найуспішніших країн, що приймають туристів, входили Франція, Іспанія, США, Італія, Китай, Велика Британія, Гонконг (Китай), Мексика, Німеччина, Австрія; країни — постачальники туристів — Німеччина, США, Велика Британія, Японія, Франція, Італія, Нідерланди, Канада, Росія, Китай.

Досить важко побудувати єдину модель розподілу міжнародних туристичних потоків, тому що кожна країна має свої особливості. Світовим лідером за кількістю міжнародних туристських прибуттів надалі залишається Франція, 2005 р. її відвідало 78 млн туристів. Друге місце посідає Іспанія (54 млн прибуттів), далі йдуть США (46 млн прибуттів). Подолавши наслідки атипової пневмонії, Китай 2005 р. продемонстрував стрімке зростання кількості прибуттів (42 млн).

Серед постачальників туристів на міжнародні ринки надалі переважають розвинені країни Європи, Американського та Азійсько-Тихоокеанського регіонів.

У кожне місце призначення туристи прибувають, користуючись різними транспортними засобами. Приблизно половину міжнародних поїздок 2004 р. здійснено наземним автомобільним (45 %) і залізничним транспортом (4%). Повітряним транспортом було перевезено 43% туристів, а водним — 7 %. Приблизно 60 % поїздок відбувається з метою відпочинку і розваг, 20 % міжнародних прибуттів припадає на ділові поїздки.

Європа продовжує утримувати лідерство за кількістю прибуттів міжнародних туристів. Це пояснюється сусідством невеликих країн, що стимулює чисельні потоки туристів до короткотермінових подорожей із перетинанням кордонів; розвиненою туристичною інфраструктурою і високим рівнем транспортного обслуговування; наявністю природних і культурних визначних пам'яток світового значення; широким асортиментом турпродуктів — від відпочинку на пляжі до спортивного зимового відпочинку; наявністю висококваліфікованого персоналу та ін.

Останнім часом зростає зацікавленість туристів Азійсько-Тихоокенським регіоном. Популярність регіону зростає переважно за рахунок Японії (політична стабільність, нові авіамаршрути, жвава рекламна діяльність, розробка нових інклюзив-турів і сприятливий курс обміну валюти). Крім Японії, популярними місцями призначення в цьому регіоні є Гонконг, Сінгапур, Таїланд, Австралія і Південна Корея. Економічний розвиток цих країн дав змогу збільшити обсяг внутрішньо-регіонального пересування туристів, у той час як міжрегіональні поїздки з Європи й Американського регіону отримали додатково стимул у формі сприятливого обмінного курсу. На Американський регіон припадає більше чверті прибуттів міжнародних туристів. У 2005 р. після чотирирічного спаду відновилася тенденція зростання туристичної активності цього регіону. У США і Канаді, які мають дуже великі площі, туризм має здебільшого внутрішній характер. Близько 30 % усіх міжнародних туристських потоків у цьому регіоні є обмінними — між США, Канадою та Мексикою. За даними ВТО, туристський потік зі США в Мексику є найбільшим у світі (понад 20 млн прибуттів).

Африка як регіон туристичного призначення приймає приблизно 5 % міжнародних туристів, причому основний потік припадає на країни, розташовані в північній частині континенту (Єгипет, Туніс, Марокко) та Південно-Африканську Республіку. Африка володіє багатим природним і культурним потенціалом, необхідним для подальшого розвитку міжнародного туризму.

У країнах Близького Сходу переважає внутрішньорегіональне пересування туристів. Туріндустрія в цьому регіоні перебуває в стадії застою (за винятком ОАЕ) через несприятливу нестабільну політичну ситуацію, воєнні конфлікти і тероризм. Природно, що за таких умов важко реалізувати туристичний потенціал цього регіону. Перспективи розвитку цього регіону, незважаючи на швидке зростання кількості прибуттів, залишаються невизначеними аж до досягнення політичної стабільності.

Виїзний туризм з України перевищує в'їзний. Існує кілька перспективних напрямів розвитку в'їзного туризму в Україну. На фоні традиційні бізнес-туризму і конгресного туризму варто виокремити екологічний туризм (наприклад, Карпати, Крим, Чорноморське та Азовське узбережжя).

  1. Багатокомпонентність рекреаційного господарства: первинні, вторинні та суміжні підприємства.

Класифікують матеріально-технічну базу туризму за такими складовими [7, с. 343]:

1) будівлі основні (готелі, бари, ресторани, клуби тощо);

2) будівлі допоміжні (гаражі, пральні, котельні тощо);

3) споруди (канатно-крісельні та канатно-бугельні дороги, відстійники туристичних

поїздів, спортивні майданчики тощо);

4) передавальні пристрої (електромережі, різноманітні трубопроводи, трансмісії тощо);

5) робочі і силові машини та обладнання (силові трансформатори, електродвигуни,

генератори, холодильно-компресорне і прально-сушильне обладнання тощо);

6) вимірювальні та регулюючі прилади та пристрої (вагові апарати, сило-вимірювальні

датчики, лічильники обліку використання води тощо);

7) обчислювальна техніка і програми до неї (комп’ютерна техніка, інформаційні системи,

системи обробки даних тощо);

8) транспортні засоби (легковий транспорт, автобуси, легкий вантажний автотранспорт

тощо);

9) інструменти;

10) виробничий та господарський інвентар (меблі, предмети для охорони праці,

протипожежне обладнання тощо);

11) інші основні засоби.

  1. Види і функціональна структура закладів рекреаційного обслуговування населення.

Планувальна організація санаторних комплексів визначається курортологічними ресурсами, тобто наявністю сприятливого для лікування клімату, мінеральних джерел, лікувальних грязей.

Структура планувальної організації санаторних комплексів

На планувальну організацію комплексів відпочинку мають вплив наявність природних і архітектурних ландшафтів, що володіють естетичною і рекреаційною цінністю. Закруту річок, берега морів і озер, вершини горбів, перепади рельєфу з крутими схилами і водопадами, острови і лісові масиви — стабільний природний каркас, що визначає вид рекреації і планувальну організацію комплексу відпочинку.

Структура планувальної організації комплексів відпочинку

Планувальна організація туристських комплексів залежить від природно-кліматичних, містобудівних і туристських умов розміщення туристських установ. За природно-кліматичних умов розрізняють туристські комплекси рівнинні, гірничо-рекреаційні, прибережні, водні. Розміщення туристських комплексів відповідно до містобудівних (у місті, передмісті і в міжміській зоні) і туристських умов (розташування на маршруті: головні і проміжні) визначає типологічні відмінності туристських установ.

Структура планувальної організації туристських комплексів

  1. Сучасний стан матеріальної бази рекреаційно-туристичного обслуговування.

Для обслуговування іноземних і вітчизняних туристів в Україні використовується понад 1300 готелів, мотелів, кемпінгів, близько 3500 транспортних засобів.

7. Курорти, їх види, класифікація.

Курорт — це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та рекреації і підлягає особливій охороні.

Курортно-рекреаційні заклади — це спеціалізовані заклади короткочасного (щоденного, щотижневого) та тривалого розміщення людей, призначені для задоволення їхніх рекреаційних потреб (лікувально-оздоровчих, культурно-освітніх і спортивних).

За характером природних лікувальних ресурсів курорти України поділяють на: а) курорти державного значення; б) курорти місцевого значення.

До курортів державного значення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

До курортів місцевого значення належать природні території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Найпоширенішим підходом до типології курортів є їх поділ за характером провідних природних лікувальних факторів на бальнеологічні, грязьові, кліматичні або їх поєднанням, кумисолікувальні і т. ін.

За характером оздоровчого впливу курорти поділяються на:

> рекреаційно-профілактичні — покращення здоров'я і профілактика захворювань у практично здорових людей;

> реабілітаційні — оздоровлення після перенесених захворювань;

> лікувальні — лікування хворих в активній фазі захворювання органів травлення, дихання, тощо.

Географія та класифікація комплексів відпочинку.

Призначення комплексу відпочинку — забезпечити повсякденний, короткочасний і тривалий масовий відпочинок населення великих міст і промислових районів. Відповідно до тривалості відпочинку комплекси відпочинку розрізняють по місцерозташуванню: міські (для повсякденного відпочинку), приміські (для короткочасного відпочинку), міжміські (для тривалого відпочинку). Повсякденний відпочинок тривалістю від півтора до декількох годин здійснюється поблизу місць постійного мешкання. В межах міста повсякденний відпочинок здійснюється в міських зонах відпочинку: комплексних спорудах і пристроях для фізичної рекреації, центрах рекреації, парках відпочинку. На розташування міських зон відпочинку впливає три чинники; рівномірність розміщення по відношенню до житлових районів міста; транспортна і пішохідна доступність зон відпочинку; комплексність їх розміщення в структурі міста.

У планувальній структурі міста розміщуються районні і міські культурно-освітні, видовищно-розважальні і фізкультурно-спортивні комплекси для короткочасного і тривалого повсякденного відпочинку, ігор, прогулянок. У комплекси включаються озеленюючі простори садів, скверів, спеціалізованих парків: виставкові (досягнень науки, техніки, культури, мистецтва), меморіальні, видовищні, декоративні, рекламно-інформаційні, атракціонні.

Інфраструктурний принцип визначає розміщення зон відпочинку уздовж планувально-транспортних осей міста, утворюючи радіально-променеві, кільцеві і лінійні планувальні структури зеленого простору. Лінійний, лінійно-смуговий розвиток зелених зон, призначених для повсякденного і короткочасного відпочинку, створює безперервні зв'язки житлових масивів з рекреаційними зонами.

У житловому районі розміщують лінійно-паркові смуги, основні функції яких — спорт, оздоровчі прогулянки, фізкультура; видовищно-розважальний парк, що складається з різних комплексів, механізованих атракціонів, павільйонів з розважальними автоматами, приміщеннями для настільних ігор; культурно-освітній комплекс з кіноконцертним, танцювальним і виставковим залами; комплекс водних атракціонів з каналом для розважальних прогулянок і катання на льоду взимку.

Зона приміського відпочинку (короткочасного і тривалого) розташовується в межах півтора-двохгодинної доступності від міста. Поєднання двох форм відпочинку — короткочасного і тривалого — вимагає об'єднання різних типів рекреаційних установ в багатопрофільний комплекс. Призначення такого комплексу полягає в забезпеченні короткочасного щотижневого відпочинку будь-якого контингенту відпочиваючих і тривалого відпочинку дітей, молоді, дорослих і сімей.

Основними типами рекреаційних установ багатопрофільного комплексу є бази відпочинку, дитячі дачі, дитячі табори, будинки відпочинку і пансіонати. Розміщення рекреаційних установ залежить від організації рекреаційних зон багатопрофільного комплексу заміського відпочинку: зона дитячого відпочинку включає зони дитячої заміської дачі і дитячий табір; зона відпочинку батьків з дітьми включає дачне селище, комплекс баз відпочинку і будинків відпочинку; зона відпочинку дорослих визначається розміщенням комплексу пансіонатів.

Рівень комфорту диференціюється залежно від тривалості відпочинку: тривалий — 12—24 дні, короткочасний — 1 - 2 дні; сезону — літній, зимовий; від контингенту відпочиваючих. Бази відпочинку складаються в основному з літніх будівель, капітальні будівлі складають 25—40 % загальної місткості бази відпочинку. Місткість сучасних баз відпочинку — від 100 до 1000 місць.

Планувальна організація комплексу бази відпочинку може бути павільйонною або блоково-павільйонною, що залежить від малоповерхової забудови з великою кількістю літніх будівель, споруд, майданчиків і малих форм. Центром композиції бази відпочинку є капітальні будівлі з ядром цілорічної дії, сполучені з центром обслуговування через перехід або блоковою композицією. Центром обслуговування може бути окрема будівля централізованої або блокової композиції. У центр обслуговування включають різні функціональні групи приміщень: культурно-масова з кіноконцертним залом, залом-аудиторією, бібліотекою; спортивно-оздоровча з басейном, спортивним залом і медпунктом; група живлення з кафе або рестораном. Композиційним ядром центру обслуговування повинна бути площа універсального призначення — для проведення масових заходів, організації танців або виставок. Крім того, в планувальних рішеннях баз відпочинку передбачають загальнокомплексні майданчики: спортивну з футбольним полем; дитячу із спорудами для активних ігор, розваг і видовищних заходів; паркову; пляжну; господарську. Літня житлова група будівель є архітектурно закінченою композицією, що включає житлові будиночки, приміщеннями і майданчиками з вогнищами, де можна приготувати рибу, шашлики, обробити зібрані ягоди і гриби; майданчики для проглядання телепередач і ігор; майданчики для ігор дітей дошкільного і шкільного віку; майданчики для гімнастики, легкої атлетики, волейболу, баскетболу, тенісні корти; басейн для дітей, за наявності водоймищ обладнають пляж, човнову станцію.

Організація баз заміського відпочинку цілорічного функціонування із змінним режимом експлуатації — влітку для відпочинку дітей, а в осінньо-зимовий період для відпочинку дорослих — привела до створення нових типів дитячих таборів (піонерських) заміського відпочинку. Новий тип установи відпочинку — дитячий табір-база відпочинку — дозволив створити комфортні умови для дитячого відпочинку в районах з дискомфортним кліматом; тут підвищився рівень мешкання, культурно-масового і спортивно-оздоровчого обслуговування як влітку, так і у позаканікульний час.

Новий тип табору може функціонувати і як пансіонат (будинок відпочинку) в своїй цілорічній частині.

У архітектурній композиції табірних комплексів присутній ігровий аспект організації рекреаційного середовища, створюючий нові образи будівель і споруд, що запам'ятовуються.

Одним з традиційних типів літнього відпочинку дітей дошкільного віку є заміські дитячі дачі. Заміський відпочинок дошкільників — явище сезонне, але зведення сезонних дач нерентабельне так само, як і дитячих літніх таборів. Сучасні заміські дачі в основному капітальні, із змінною цілорічною експлуатацією. У зимовий час — звичний дитячий сад тижневого перебування дітей, а в літнє — збільшення місткості на 50 відсотків за рахунок використовування терас, веранд або групових приміщень. Склад і взаємозв'язок приміщень повинні забезпечувати повну ізоляцію дитячих груп. Основні функціональні групи приміщень заміської дачі — приміщення дитячих груп, що складаються із спальні і груповий; приміщення обслуговування (культурно-масового, медичного, адміністративно-господарського); приміщення для обслуговуючого персоналу. Обов'язковим приміщенням для заміських дач є ізолятор, в якому повинна знаходитися хвора дитина до повного одужання. Для ізолятора на території заміської дачі виділяється особлива зона з окремим в'їздом і майданчиком для видужуючих дітей.

Пансіонати і будинки відпочинку — рекреаційні установи однакового призначення для заміського відпочинку дорослих і сімей з дітьми. Типологічно ці установи відрізняються тільки формою обслуговування: у будинках відпочинку передбачається повне обслуговування, а в пансіонатах обслуговування здійснюється через відкриту мережу установ обслуговування або житлові номери забезпечуються кухнею-нішею.

Необхідність збільшення місткості установ відпочинку в літній період вимагає упровадження змінного режиму функціонування: у літній час наявність гарантованого мешкання і живлення є достатньою, оскільки різноманітний набір літніх рекреаційних занять; у зимовий період недолік рекреаційних занять повинен компенсуватися набором послуг в установі відпочинку (дозвілля, медико-профілактичне обслуговування, фізична культура, розвага і т.п.)

Збільшення місткості цілорічних установ відпочинку досягається додатковим функціонуванням літніх будиночків і корпусів, трансформацією спальних місць (кімнати типу «дубль» з додатковим спальним місцем).

Сучасний рівень вимог до відпочинку пов'язаний з організацією ландшафту, відновленням природи місцевості, в якій організовується відпочинок. Вимоги зручності огляду ландшафту іноді впливають на об'ємно-планувальну структуру будівлі. Чітке функціональне зонування території, а також виділення зон суспільно-житлового цілорічного корпусу, літніх корпусів, спортивної і пляжної — основні вимоги до планувального рішення приміської зони відпочинку.

Розміщення установ тривалого відпочинку в курортних районах визначило появу міжміського відпочинку і вплинуло на типологію рекреаційних установ: санаторій-пансіонат, курортний містечко, курортний готель, в яких відпочинок з'єднується з можливістю амбулаторного лікування.

Поява курортних готелів виявила тенденції до збільшення їх місткості, розширення сфери послуг, різноманітності розважального відпочинку, забезпечення умов для культурного дозвілля і спортивно-оздоровчої діяльності.

В даний час курортні готелі зведені на багатьох курортах. Місткість їх нормується від 300 до 1000 місць. Подальше збільшення місткості привело до появи готельних комплексів.

Територіальна організація приміського відпочинку за кордоном і в Україні, проблеми їх функціонування.

На організацію приміського відпочинку істотний вплив робить тип міста, що виділяється за такими ознаками, як величина, економічний профіль, характер основних виробництв і категорій їхньої шкідливості.

Аналіз структури потоків рекреантів показав значні розходження в тяжінні жителів різних районів до основних рекреаційних районів країни. Ці розходження пояснюються існуванням регіональних рекреаційних ціннісних критеріїв. Один із них - прагнення жителів північних районів провести свою відпустку під жарким сонцем півдня нашої країни й } такий спосіб компенсувати недостач} біологічно активної частини ультрафіолетового випромінювання.

До реалізуючнх факторів відносяться в першу чергу природні і культурно-історичні рекреаційні ресурси. 'До реалі зуючих факторів відносяться також взаємозв'язки рекреаційної галузі з одноранговими галузевими системами. особливо із загальногосподарською інфраструктурою (насамперед із транспортом, енергопостачанням, комунальним господарством), з аграрно-промисловим сектором, із широким колом галузей невиробничої сфери, розселенням та ін.

Як дуже трудомістка галузь, рекреація залежить від наявності трудових ресурсів, що у цій сфері в більшості випадків не замінні основними фондами.

Але процеси концентрації в рекреаційній галузі відбуваються інакше, ніж у багатьох інших галузях господарства. Надмірна територіальна концентрація функцій у вузлах і агломераціях, настільки характерна для багатьох рекреаційних районів, часто носить негативний характер з погляду повноцінного відновлення й розвитку фізичних і духовних сил людини. Унікальність природи є часто головною притягальною силою рекреаційного район), а територіальна концентрація знаходиться в деякій зворотній залежності від рекреаційної ємності. На відмін) від виробничих галузей у рекреації керуючим параметром найчастіше виступає рекреаційна ємність. І хоча в принципі рекреаційну ємність можна збільшити шляхом благоустрою, будівництва інженерних споруджень, усе-таки тут можливості відносно малі. Порушення меж таких можливостей, приводить до нових хвиль освоєння інших територій із унікальною природою, тобто цикл замикається й починається новий.

Організація національних природних парків, їхні функції, завдання.

Національні природні парки – природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Правові основи організації, охорони та ефективного використання національних природніх парків України, як частини природно-заповідного фонду України, визначає Закон України «Про природно-заповідний фонд України».[4]

Головні національні парки світу і України.

Національні природні парки України — заповідні території, що є частиною природно-заповідного фонду України. В них дозволено вільний доступ туристів. В Україні станом на 2011 рік налічується 40 національних природних парків загальною площею більше 10000 км (1,8 % території), які розташовані у 12 з 24 областей і Автономній Республіці Крим. Також 21 жовтня 2010 року Сіверсько-Донецький природний парк було позбавлено статусу національного.[1][2] Зараз ведуться активні роботи зі створення найбільшого в Україні національного природного парку «Подесіння».[3]

Основні Національні парки світу:

1. Нахані (Канада)

2. Вуд Буффало (Канада)

3. Скелясті гори (Канада)

4. Динозавр (Канада)

5. Гро-Морн (Канада)

6. Клюан (Канада) і Врангель-Сент-Елаєс (США)

7. Гавайські вулкани (США)

8. Олімпік (США)

9. Редвуд (США)

10. Йосеміт (США)

11. Велкий каньйон (США)

12. Йеллоустойн (США)

13. Мамонтова печера (США)

14. Монтс Грит Смоки (США)

15. Еверглейдс (США)

16. Даріен (Панама)

17. Галапагоські острови (Еквадор)

18. Сангай (Еквадор)

19. Уаскаран (Перу)

20. Ману (Перу)

21. Ігуацу (Аргентина)

22. Ігуасу (Бразилія)

23. Льодовики (Аргентина)

24. Біловеж (Польща)

25. Озера Плітвіце (Югославія)

26. Дурмітор (Югославія)

27. Пірін (Болгарія)

28. Гарахонай (Іспанія)

29. Банк д'Аргін (Мавританія)

30. Ніоколо-Коба (Сенегал)

31. Гори Ніруба (Гвінея- Кот-д'Івуар)

32. Комое ( Кот-д'Івуар)

33. Тай (Кот-д'Івуар)

34. Джа (Камерун)

35. Маново-Гуда та Сен-Флорис (ЦАР)

36. Гарамба (Заїр)

37. Вирунга (Заїр)

38. Каузі-Бієга (Заїр)

39. Салонга (Заїр)

40. Серенжеті (Танзанія)

41. Кіліманджаро (Танзанія)

42.Озеро Малаві (Малаві)

43. Мозі Оатунія і водоспад Вікторія (Замбія - Зімбабве)

44. Симен (Ефіопія)

45. Ічюл (Туніс)

46. Атол Альдабра (Сейшели)

47. Нанда Деві (Індія)

48. Кеоладео (Індія)

49. Читаван (Непал)

50. Сагармата (Непал)

51. Казиранга (Індія)

52. Сундарбан (Індія)

53. Синхараджа (Шрі - Ланка)

54. Казиранга (Індія)

55. Болота Квінсленда (Австралія)

56. Великий кораловий риф (Австралія)

57. Субтропічний ліс Східного узбережжя (Австралія)

58. Фіорди (Нова Зеландія)

59. Уестленд і гора Кук (Нова Зеландія)

Тенденції розвитку туристських комплексів у світі та Україні.

До основних пріоритетних напрямів державної політики розвитку туризму відносяться:

- удосконалення правових засад регулювання туристичних відносин;

- становлення туристичного бізнесу як високорентабельної галузі економіки;

- заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму та створення нових робочих місць;

- сприяння розвитку в'їзного та внутрішнього туризму, сільського та екологічного (зеленого) туризму;

- розширення міжнародного співробітництва у сфері туристичної діяльності та утвердження України на світовому туристичному ринку;

- гармонізація законодавства України про туризм до світових вимог, створення нормативної бази функціонування систем стандартизації та сертифікації робіт і послуг в туристичному бізнесі тощо.

Формування та структура рекреаційної індустрії