МЕТА, ЗМІСТ І ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ

ТЕМА 1: «МЕТА, ЗМІСТ І ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ».

План

1. Еволюція управлінського обліку і його розвиток в Україні.

2. Економічна сутність управлінського обліку, його принципи та функції.

3. Організація управлінського обліку на підприємстві.

4. Професійні організації та етичні норми фахівців з управлінського обліку.

1. Еволюція управлінського обліку і його розвиток в Україні.

Етапи виникнення та еволюції управлінського обліку:

Калькуляційний облік (кінець ХІХ ст.. початок ХХ ст.)

Виробничий облік з елементами управлінського (початок ХХ ст. – 50 роки ХХ ст..)

Управлінський облік як окрема галузь теоретичних і практичних знань (50-70 р. р. ХХ ст.)

Стратегічний управлінський облік (70-ті роки і до нашого часу).

Починаючи з 60-х років минулого століття традиційний погляд на бухгалтерський облік суттєво змінився. Особливо швидкого розвитку він набув за кордоном. Бухгалтерський облік переорієнтовується з машини, що констатує історичні дані у механізм приведення первинної інформації до вигляду, який би дав можливість використовувати її в процесі управління. Таким чином облік розглядається вже як інформаційна база для управління.

Управлінський облік як самостійна сфера економічних знань з’явився в країнах з розвинутою ринковою економікою декілька десятиліть тому, хоча окремі положення його концепції та методики зародилися ще на межі ХІХ-ХХ століть.

На перших етапах розвитку управлінський облік мав назву калькуляційного, виробничого і лише поступове розширення кола завдань, збагачення прийомів і методів виробничого обліку, його підпорядкування конкретним цілям та інтересам системи управління призвели до формування обліку, який розуміється сучасниками як управлінський. Управлінський облік був створений інженерами та технологами, але отримав сучасну форму завдяки працям Роберта Ентоні, який обґрунтував відповідність обліку собівартості цілям управління.

Процес формування та розвитку управлінського обліку можна поділити на 3 етапи:

1 етап – облік витрат (виробничий облік), як частина бухгалтерського обліку здійснювався винятково узагальненням витрат для калькулювання собівартості продукції. На початку ХХ століття на основі розробки методів нормування праці (системи Тейлора, Ганта) було посилено контрольну функцію обліку через застосування системи калькулювання стандартних витраті і оперативного аналізу відхилень.

2 етап – почався в середині 30-х років минулого століття і пов'язаний насамперед із розробкою систем калькулювання змінних витрат (системи директ-костинг) та обліку за центрами відповідальності. Як самостійна система управлінський облік сформувався в середині 50-х років 20 сторіччя.

3 етап – почався в середині 70 – х років ХХ століття у зв’язку з посиленням ролі стратегічного управління в умовах глобальних змін у технології та в системах управління.

2. Економічна сутність управлінського обліку, його принципи та функції.

Підприємницьку діяльність можна здійснювати в різних галузях економіки й у різних організаційно-правових формах. Будь-яка підприємницька діяльність складається з 3 взаємопов’язаних елементів: інвестиційної, операційної та фінансової діяльності. Для узгодження різних видів діяльності існує специфічна функція – управління. Управління забезпечує планування, організацію, мотивацію, контроль та регулювання діяльності.

Для нормального виконання розглянутих функцій управління необхідна інформація, яку має надавати, насамперед, система бухгалтерського обліку, яка виявляє і систематизує дані про господарську діяльність підприємства. Ту частину системи б/о, яка забезпечує потреби управління в інформації, називають управлінським обліком.

Поняття управлінський облік в нашій країні використовується порівняно недавно.

Відповідно до ЗУ "Про б/о и ф/звітність в Україні" внутрішньогосподарський (управлінський) облік - система обробки й підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі керування підприємством.

Предметом управлінського обліку є механізм ефективного управління підприємством.

До основних об’єктів управлінського обліку належать:

Затрати та доходи підприємства в цілому та окремих його структурних підрозділів;

- собівартість як форма цільового спрямування витрат;

Внутрішнє ціноутворення (трансфертні ціни – внутрішні ціни, за якими один структурний підрозділ підприємства передає іншому підрозділу продукцію або послуги);

Бюджетування;

Внутрішня звітність.

Метод управлінського обліку – це сукупність способів та прийомів для відображення об’єктів обліку.

Елементи методу управлінського обліку:

Загальноприйняті (документація і інвентаризація…..)

Спецефічні – калькулювання витрат життєвого циклу продукту, цільова калькуляція собівартості, функціональний аналіз, АВС-метод, ланцюг цінності, групування, контрольні рахунки, лімітування, планування, контроль, аналіз тощо.

Управлінський облік базується на дотриманні таких загальносистемних принципів:

Принцип методологічного плюралізму. Багато економічних проблем можуть бути вирішені більш плідно на основі методологічних прийомів різних дисциплін, ніж це можна зробити на рівні кожної з них окремо;

Орієнтація обліку на досягнення стратегічних цілей підприємства. Приймаючи найбільш вигідне поточне рішення, враховуючи всі можливі альтернативи на різних рівнях управління, пріоритетними слід вважати стратегічні цілі підприємства;

Принцип результативності – приймаючи рішення при здійсненні будь яких видів діяльності необхідно постійно зіставляти витрати з отриманим доходом в результаті діяльності, при цьому доходи завжди повинні перевищувати витрати.

Принцип відповідальності за прийняття рішень передбачає, що за результати, які є наслідком прийнятих рішень на кожному рівні управління відповідає конкретна особа.

Принцип комплексності свідчить про те, що управлінський облік базується на комплексній інформації, незалежно від того, в якій системі ця інформація виникла і яка вона: якісна чи кількісна, зовнішня чи внутрішня, фінансова чи не фінансова.

Принцип «різна собівартість для різних цілей» ґрунтується на використанні різних видів собівартості для досягнення різних цілей.

Принцип економічності означає, що затрати на створення системи управлінського обліку не повинні перевищувати отриману вигоду від її використання.

Приємственність та багаторазове використання первинної та проміжкової інформації з метою управління

Періодичність, яка відображує виробничий та комерційний цикли підприємства

Використання бюджетного методу управління витратами, фінансами та комерційною діяльністю.

Функції управлінського обліку:

1. Інформаційна – забезпечення керівників всіх рівнів управління інформацією, яка необхідна для більш ефективного планування, контролю та прийняття управлінських рішень

2. Контрольна – контроль та оцінка результатів діяльності структурних підрозділів і окремих виконавців, а також підприємства в цілому; досягнення тактичних і стратегічних цілей підприємства, ефективності прийнятих рішень та їх впливу на кінцеві результати.

3. Прогностична – інформаційне забезпечення перспективного планування та спрямування розвитку підприємства на досягнення його стратегічних цілей.

4. Аналітична – інформаційне забезпечення аналізу відхилень фактичних затрат і результатів діяльності окремих центрів відповідальності від запланованих (прогнозних) на основі широкого використання економіко математичних методів та моделювання.

5. Комунікаційна – управлінська інформація є засобом прямого та зворотного зв’язку між рівнями управління, функціональними та структурними підрозділами, внутрішнім та зовнішнім середовищем.

3. Організація управлінського обліку на підприємстві.

Управлінський облік не регламентується й не регулюється державними органами. Він організується керівництвом підприємства на підставі загальних принципів, виходячи із внутрішніх потреб керівництва. Принципи й методи управлінського обліку розробляються міжнародними й національними професійними організаціями бухгалтерів, як наприклад Міжнародна федерація бухгалтерів (МФБ), що має спеціальний комітет з фінансовому й управлінському обліку.

Не тільки в різних країнах, але й в одній країні компанії можуть застосовувати різні підходи до організації управлінського обліку. Для транснаціональних корпорацій типової є централізація фінансового обліку в головному офісі компанії й децентралізація управлінського обліку заради його наближення до місць виникнення витрат і прийняття рішень.

В Україні місце управлінського обліку в основному залежить від того, яку концепцію - американську або німецьку - використає підприємство. Підприємства з іноземними інвестиціями впроваджують систему, що пропонує інвестор.

На практиці, у більшості українських підприємств бухгалтерія займається головним чином традиційним обліком і здійсненням податкових розрахунків і наданням звітності зовнішнім користувачам.

Поза залежністю від підходу до організації управлінського обліку значна частина інформації про витрати формується в системі рахунків бухгалтерського обліку. Важливим методологічним питанням організації управлінського обліку є його місце в системі рахунків бухгалтерського обліку. У різних країнах це питання вирішують по-різному. Існує 2 основних підходи до структури плану рахунків.

- Двоколовий принцип, тобто виділення 2-х автономних систем рахунків відповідно до мети фінансового й управлінського обліку;

- Інтегрований принцип, за яким рахунки управлінського обліку перетинаються з рахунками фінансового обліку у межах єдиної системи рахунків.

Перший підхід реалізований у плані рахунків 80 країн, зокрема, в більшості країн - членів ЄС(Франція, Німеччина, Бельгія, Швейцарія, Іспанія).

Другий підхід характерний для підприємств країн так званої англосаксонської групи (США, Англія, Австралія, Канада).

Для країн англосаксонської групи властива відсутність твердого регулювання управлінського обліку з боку держави. Бухгалтерський облік у цих країнах є саморегульованою системою, тому що його правила, принципи й концепції розробляються й приймаються професійними організаціями облікових працівників. Результатом цього є відсутність єдиного національного плану рахунків. Системи рахунків вибираються компаніями цих країн самостійно, виходячи з масштабів і характеру їхньої діяльності. Таким чином, у цих країнах сформувалися й розвилися 3 основні системи рахунків:

1. Загальна система обліку.

2. Інтегрована система обліку.

3. Змішана система обліку.

1. Загальну систему обліку звичайно застосовують підприємства сфери послуг, торгівлі, а також невеликі промислові підприємства, що роблять однорідну пропорцію. Ця система ґрунтується на періодичному обліку запасів, тобто протягом звітного періоду на рахунках запасів не відбивають їхньої зміни. Наприкінці звітного періоду проводять інвентаризацію запасів на місцях їхнього зберігання й по її результатах визначають витрата відповідних запасів. Облік витрат підприємства ведуть по елементах, кількість і склад яких визначає саме підприємство. Доходи враховують по їхніх видах: від реалізації підприємства, від інвестицій у цінні папери й т.п.

Наприкінці звітного періоду всі рахунки витрат і доходів закривають шляхом списання їхній сальдо на рахунок "Прибутки та збитки", за даними який визначають фінансовий результат діяльності підприємства.

В Україні загальну форму обліку можуть використати тільки суб'єкти малого підприємництва. Такі підприємства ведуть облік витрат тільки по елементах (8 клас), які наприкінці року разом з доходами (7 клас) списують безпосередньо на 79 рахунок.

2. Інтегрована система обліку використається на більшості промислових підприємств США, Англії й т.д. Вона забезпечує калькулювання собівартості окремих видів продукції і контроль витрат на їхнє виробництво. Це досягається завдяки включенню рахунків виробничого обліку в загальну систему рахунків, у результаті чого вони перетинаються з рахунками фінансового обліку. Інтегрована система обліку базується на безперервному обліку запасів. В основу виділення рахунків для обліку витрат підприємства в інтегрованій системі обліку покладена функціональна ознака. Для цього застосовують рахунку "Виробництво", "Адміністративні витрати", "Витрати на збут" і т.п. Прямі виробничі витрати відбивають безпосередньо на рахунку "Виробництво", непрямі накопичуються на окремому рахунку, а наприкінці звітного періоду списуються на рахунок "Виробництво" і розподіляються між об'єктами калькуляція.

Витрати підрозділів, що здійснюють невиробничі функції, не включають у виробничу собівартість підприємства. Ці витрати списують на рахунки фінансових результатів у тім звітному періоді, у якому вони були здійснені.

Групування даних по статтях витрат, видам продукції, центрам відповідальності здійснюють завдяки відповідній організації аналітичного обліку в границях перерахованих вище рахунків.

В Україні інтегрована система обліку покладена в основу Плану рахунків і звітності про фінансові результати. Тому більшість українських підприємств (крім малих) застосовують саме цю систему.

3. Змішана система обліку передбачає окреме ведення рахунків фінансового й виробничого обліку, які не перетинаються один з одним. У системі рахунків фінансового обліку відображають витрати по елементах, розрахунки з дебіторами й кредиторами, визначають загальний фінансовий результат діяльності підприємства. Потім всі дані і документи передають у сектор виробничого обліку, де дані про витрати перегруповують по функціях і центрам відповідальності з виконанням посадової інструкції.

На підставі перегрупованих даних у системі рахунків похідного обліку ведеться облік запасів, здійснюється калькуляція собівартості продукції й визначається фінансовий результат основної діяльності підприємства. Взаємозв'язок фінансового й виробничого обліку досягається за допомогою спеціальних контрольних рахунків, які мають протилежна будова й відбивають один одного. Ця система не поширена.

В Україні застосування змішаної системи обліку в рамках існуючого Плану рахунків неможливо. Однак підприємства можуть застосовувати одночасно класи рахунків 8 й 9, що дає можливість системним шляхом одержати інформацію про витрати по елементах, а потім перегрупувати ці витрати по функціях, центрам відповідальності й інших ознак.

4. Професійні організації й етичні норми фахівців з управлінського обліку

У багатьох країнах (США, Велика Британія, Канада, Австралія, Японія що) діють професійні організації бухгалтерів-аналітиків. Найбільшими є організації бухгалтерів-аналітиків США та Великої Британії, які за своїм складом, власне міжнародні.

Американський Інститут управлінських бухгалтерів (Institute of Managern Accountants — IMA) було створено у 1919 році. Зараз він об'єднує понад 90 членів зі США та інших країн світу. Головною метою діяльності інституту с її готовка висококваліфікованих фахівців у галузі управлінського обліку та фінансового менеджменту.

Обсяг знань, що вимагає ІМА, не є постійним і періодично переглядається оскільки мірою розвитку технологій та ускладнення бізнесу фахівці у галузі управлінського обліку потребують нових знань та навичок.

З 1972 року ІМА розпочав програму підготовки сертифікованих управлінських бухгалтерів (Certified Management Accountants — СМА).

Інститут управлінських бухгалтерів проголосив норми професійної поведінки фахівців з управлінського обліку та фінансового менеджменту, які охоплюють такі важливі аспекти як:

Компетентність

Конфіденційність

Чесність

Об’єктивність

МЕТА, ЗМІСТ І ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ