Основні фонди підприємства

Тема 2. Основні фонди підприємства.

  1. Економічна сутність основних фондів.
  2. Класифікація і структура основних фондів.
  3. Облік і оцінка основних фондів.
  4. Знос і амортизація.
  5. Методика розрахунку норм амортизації. Амортизаційний фонд.
  6. Показники використання основних фондів на підприємстві.
  7. Виробнича потужність підприємства.
  8. Шляхи поліпшення використання основних фондів.

2.1. Економічна сутність основних фондів.

Будь-якому підприємству для процесу виробництва необхідне наявність засобів праці, предметів праці і робочої сили та фінансових ресурсів. Засоби праці складають речовинну базу основних фондів.

Предмет праці – речовинну базу оборотних коштів. У сукупності вони складають виробничі фонди підприємств. Розподіл виробничих фондів на основні й оборотні випливає з їхньої ролі в процесі виробництва, способу перенесення ними своєї вартості на виготовлену продукцію, роботи чи послуги.

Основні фонди – це засоби виробництва, які:

  1. мають вартість;
  2. багаторазово беруть участь у процесі виробництва;
  3. зберігають свою натуральну форму в протягом всього життєвого циклу;
  4. переносять свою вартість на готову продукцію поступово, вроздріб, у міру зносу.

В ринковій економіці поняття основних фондів поширюється. До них відносяться: земля, цінні папери, інтелектуальна власність ( патенти, свідоцтва, ноу-хау ). Основні фонди в їх грошовому вигляді називають основними засобами або основним капіталом.

Оскільки основні фонди складаються з великої кількості засобів та знарядь праці, то виникає необхідність їх класифікації по визначеним ознакам.

2.2. Класифікація і структура основних фондів.

Існує кілька класифікацій основних фондів:

  1. Виходячи з участі в процесі виробництва матеріальних благ основні фонди підрозділяються на виробничі і невиробничі.

Виробничі – фонди промисловості, сільськогосподарського призначення, транспорту, зв'язку й інших галузей матеріального виробництва, що безпосередньо беруть участь у процесі виробництва.

Невиробничі фонди призначені для обслуговування потреб житлово-комунального господарства, охорони здоров'я, освіти, тобто за допомогою них не створюються матеріальні цінності, а перерозподіляється матеріальний прибуток.

  1. За ступенем впливу на обсяг виробленої продукції: активні і пасивні.

Активна частина – це та, котра безпосередньо створює продукцію (верстати, машини, флот та інші.). По активній частині визначається виробнича потужність підприємства.

Пасивна частина – це та, котра створює необхідні умови для нормального виробництва продукції (будинки, спорудження, склади і т.д.). Співвідношення між активною і пасивною частиною повинне бути оптимальним.

3) За походженням основні фонди класифікуються: продукція капітального будівництва (будинки, спорудження, аеродроми) і продукція машинобудування (устаткування, верстати, транспорт).

4) Видова класифікація (по ній проводиться оподатковування підприємств в відповідності до закону України „Про оподаткування”). Всі основні фонди поділяються на 4 групи:

  • будинки, спорудження, їхні структурні компоненти і передавальні пристрої (склади, вокзали, житлові будинки, греблі, дамби);
  • обладнання, транспортні засоби, меблі, офісне устаткування, , побутові, механічні, електричні прилади;
  • інші основні фонди, що не ввійшли до перших двох груп, включаючи сільськогосподарські машини й устаткування, робочу продуктивну худобу, багаторічні насадження, бібліотечний фонд
  • комп’ютери та інформаційні системи, офісна техніка та засоби зв’язку.

Структура основних фондів – це процентне співвідношення окремих груп основних фондів.

Видова структура вважається прогресивної, якщо частка другої і третьої груп зростає, оскільки це веде до підвищення питомої ваги активної частини основних фондів.

2.3. Облік і оцінка основних фондів.

Існують два методи обліку основних фондів – натуральний і вартісний:

Натуральний – використовується при визначенні виробничої потужності підприємства, розробці балансу устаткування, удосконаленні складу основних фондів.

Натуральний облік відбувається таким чином:

На кожний інвентарний об’єкт заводиться картка, в якій визначені основні показники кожного об’єкту ( площа, потужність, кількість устаткування. На транспорті це експлуатаційні показники транспортних засобів: вантажність, потужність двигунів, швидкість).

Вартісний – використовується для визначення розмірів амортизації, калькулювання собівартості продукції, для визначення загальної суми основних фондів. Складання всіх вартостей об’єктів даного підприємства дає нам початкову вартість основних фондів.

Обидва ці обліку ведуться паралельно на картках обліку і доповнюють один одного.

Вартісний облік може вестися по початкової (балансової) вартості, відбудовної і залишкової вартості.

Початкова вартість – це вартість первісних витрат на виготовлення і придбання засобів праці, транспортування, монтаж і інші витрати, зв'язані з їхнім впровадженням у дію. По цій вартості основні фонди беруться на баланс підприємства.

Основні фонди мають свій життєвий цикл і знаходяться в постійному русі. При довгостроковому використанні основних фондів, особливо в умовах високого рівня інфляції, початкова вартість перестає відповідати її дійсному значенню. Тому, для усунення викривлення впливу цінового фактору використовують оцінку основних фондів по їх відновній вартості.

Відновна вартість – це вартість у даний момент часу (реальна, з урахуванням інфляції). Може бути отримана в результаті переоцінки основних фондів. Відновна вартість важлива для процесу приватизації.

Ввід = Вп(б) Кінд, грн.,

Вп(б) – початкова (балансова) вартість; Кінд – коефіцієнт індексації, враховує інфляцію і деінфляцію.

Залишкова вартість – це первісна чи відновна вартість з урахуванням зносу, тобто вартість ще не перенесена на виготовлену продукцію.

Взал = (Вперв – Сзн) Кінд, грн.,

Сзн – сума зносу

Ліквідаційна вартість – це вартість об'єкта в момент списання чи ліквідації.

Ринкова вартість – це вартість, що враховує ринкові фактори (місця розташування, якість об'єкта) стосовно відновної вартості. Ринкова вартість не завжди дорівнює відновної.

2.4. Знос і амортизація.

В процесі функціонування основні фонди зношуються. Розрізняють таки види зносу: фізичний, моральний, функціональний. зовнішній та інші.

Фізичний знос – втрата основними фондами своїх первісних техніко-експлуатаційних характеристик (пряме зношування основних фондів). Існують два види фізичного зносу в залежності від причин, які викликають знос:

  • фізичний знос першого роду – зношування основних фондів у наслідок їхнього вживання (утома металу, ламання);
  • фізичний знос другого роду – зношування основних фондів у наслідок їхнього не вживання (корозія металу).

Існує два способи визначення рівня фізичного зносу:

  1. по термінах служби;
  2. за даними обстеження технічного стану.

За першим методом:

,

Зф – фізичний знос; Тф – фактичний термін служби; Тн – нормативний термін служби.

Цей метод є досить приблизним, тому що передбачає, що в першу половину строку служби зношується 50% вартості і 50% в другу. В дійсності найбільша частота відмов техніки спостерігається в початковий і кінцевий період життя.

Другий метод припускає розбивку об'єктів основних фондів на окремі конструктивні елементи і визначення ступеня зносу кожного окремо. Тоді в цілому фізичний знос визначається по формулі:

,

Ві – вартість окремих конструктивних елементів; bi – коефіцієнт зносу; Вп – первісна вартість.

Цим методом користуються при приватизації і переоцінці.

Моральний знос – засоби праці знецінюються, утрачають свою вартість до закінчення фізичного зносу (нормативного терміну служби). Буває дві форми:

  • моральний знос першого роду – це знецінювання машин і устаткування в наслідок здешевлення виробництва машин тієї ж конструкції.

,

Зм – моральний знос; В1 – відновна вартість; Вn – первісна вартість.

Моральний знос другого роду – це знецінювання старих машин, які ще фізично годні в наслідок появи більш досконалих по технічним характеристикам машин, що витісняють застарілі.

Зм – моральний знос; Пс - продуктивність старої машини; Пн - продуктивність нової.

Розрізняють знос, який можна усунути і який не можна усунути. Фізичний знос, що можна усунути усувається за допомогою поточного ремонту. Моральний знос, що можна усунути усувається за допомогою модернізації. Знос, що не можна усунути усувають повною заміною основних фондів.

Функціональний знос – знос основних фондів через невідповідальність сучасним вимогам, пропонованим до даного об’єкту основних фондів. Даний знос викликається недостатністю або надмірністю розмірів будинку, компонуванням або старінням механічного устаткування. Знос виникає через погане планування, функціональної невідповідності будинку сучасним вимогам ринку з погляду дизайну конструкції, якості матеріалів, експлуатаційних витрат. Таким чином, можна укласти, що функціональний знос настає при:

Причини виникнення функціонального зносу:

  • невідповідність об’єкта вимогам ринку;
  • використанні, що не відповідає безпосередньому призначенню;
  • обмеженому використанні;
  • появі більш продуктивних засобів праці.

Функціональний знос у нашій країні не розглядався в силу відсутності необхідності визначити ринкову вартість майна, тому що не було ринку, а для переоцінки вартості досить було врахувати фізичний і моральний зноси. Але рамки визначення морального зносу в даний час вузькі і не охоплюють усіх факторів і причин, що впливають на зміну ринкової вартості.

Зовнішній знос – втрата вартості, яка обумовлена впливом зовнішніх по відношенню до об’єкта основних фондів факторів.

Може бути викликаний загальноекономічними та внутрішньогалузевими факторами. Наприклад: скорочення попиту на продукцію; скорочення пропозицій; погіршення якості сировини, робочої сили; правові зміни, що відносяться до законодавства; муніципальні та адміністративні розпорядження, що погіршують права власності.

Амортизація – це відшкодування у грошовій формі зносу основних фондів і поступове перенесення їхньої вартості на знову створений продукт чи зроблену роботу. Амортизація здійснюється в Україні відповідно до „Положення про визначення амортизації і віднесення амортизаційних відрахувань на витрати підприємства”.

За допомогою амортизаційних відрахувань кошти накопичуються за термін служби основних фондів і за них можна придбати нові основних фондів для заміни зношених.

Таким чином амортизація — грошовий вираз зносу основних фондів, основне джерело удосконалювання основних засобів підприємства.

2.5. Методика розрахунку норм амортизації. Амортизаційний фонд.

Підприємства ведуть паралельно два види обліку амортизаційних відрахувань: податковий облік і бухгалтерський облік. Податковий облік здійснюється по встановленим державою нормам амортизації.

Якщо об'єкт відноситься: до першої групи ОФ – 8% від балансової вартості за рік;

до другої групи ОФ – 40% від балансової вартості;

до третьої групи ОФ – 24% від балансової вартості.

до четвертої групи ОФ – 60% від балансової вартості

Міністерством фінансів України встановлено 5 методів нарахування амортизаційних відрахувань, метою яких є створення реального джерела відновлення основних фондів, які підприємства обирають самостійно.

Бухгалтерський облік містить 5 способів (методів) амортизаційних відрахувань. Ці методи представлені в ПСБО №7 від 18 травня 2000р.

Методи бухгалтерського обліку амортизаційних відрахувань:

  1. Метод пропорційний (рівномірний);
  2. Метод зменшення залишкової вартості (залишковий);
  3. Метод прискореного зменшення залишкової вартості (подвоєно-залишковий);
  4. Метод кумулятивний (сума чисел);
  5. Виробничий метод.

1. Суть прямолінійного методу полягає в рівномірному нарахуванні амортизаційних відрахувань у плині всього терміну служби. Відсоток, що береться від балансової вартості – це норма амортизації.

Норма амортизації для прямолінійного методу обчислюється:

Sn – первісна вартість; Sл – ліквідаційна вартість; Тн – термін служби; Тн – нормативний. якщо Sл 0, то норма амортизації є залежністю від нормативного терміну служби.

Річна сума амортизаційних відрахувань:

Аріч i = На Вп

Аріч – річна сума амортизаційних відрахування; Sп – середньорічна початкова вартість.

Таким чином, при прямолінійному методі амортизація нараховується рівними частками в плині всього терміну служби. Він передбачає рівномірний знос.

Переваги прямолінійного методу –

  • простота і зрозумілість для користувачів;
  • не відбувається подорожчання продукції.

Недоліки –

  • не враховані досягнення НТП
  • не створює базу для НТП.

Суть прискорений амортизації. полягає в тому, що в першу половину строку служби нараховується 70-80% вартості основних фондів.

Переваги прискорених методів –

  • враховують можливість інфляції, прискорення НТП, необхідність швидкої заміни основних фондів у наслідок НТП.
  • прискорюють процес відновлення активної частини основних фондів;
  • нагромаджують достатні засоби для технічного чи переозброєння та реконструкція основних фондів;
  • зменшують податок на прибуток;
  • уникають фізичного і морального зносу основних фондів.

2. Метод зменшення залишкової вартості.

Відповідно до цього методу щорічні амортизаційні відрахування одиниці основних фондів обчислюються у вигляді фіксованих відсотків від залишкової вартості коефіцієнт (ставка) амортизації.

Влікв – залишкова вартість n-го року; Sn – первісна вартість.

Річна норма амортизації (в відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об’єкта з результату відділення ліквідаційної вартості об’єкта на його початкову вартість

Величина річної амортизації:

Ai = Pa Взал .

3. Метод прискореного зменшення залишкової вартості (подвоєний-залишковий) – річна сума амортизаційних відрахувань визначається добутком подвоєної норми прямолінійної амортизації на залишкову вартість основних фондів:

4. Метод кумулятивний – річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується шляхом ділення кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об’єкта основних фондів на умовний строк служби. Термін служби об'єкта розраховується в умовних роках. Наприклад при Тн=10років: Тум=1+2+3+…+10=55;

Ва = 10/55; Ва = 9/55

Річна норма амортизації визначається як добуток кумулятивного коефіцієнта на початкову вартість основних фондів. Кумулятивний метод використовується в галузях з високими темпами морального зносу.

5. Виробничий метод полягає в тім, що визначається місячна норма амортизації у відсотках від обсягу продукції, що випускається. Місячна норма амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції та виробничої ставки амортизації.

Виробнича ставка обчислюється шляхом ділення початкової вартості на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити з використанням цього об’єкта.

G – обсяг продукції, що випускається;

Нвира - виробнича норма амортизації;

З амортизаційних сум, що включаються у витрати виробництва формується амортизаційний фонд, що надалі використовується для відновлення основних фондів. Амортизаційний фонд – одне з джерел подальшого розвитку підприємства.

Gпл- Запланований обсяг продукції за весь термін роботи.

2.6. Показники використання основних фондів на підприємстві.

Показники основних фондів

1. Показники відтворення

Показники використання

2. Узагальнюючі

3. Приватні

3.1. Екстенсивні

3.2. Інтенсивні

1. Показники відтворення: показник відтворення характери-зує процес заміни застарілих основних фондів новими (показують технічний стан основних фондів).

  1. коефіцієнт зносу:

Аi – річна сума амортизаційних відрахувань; Вофкр – вартість основний фондів на кінець року.

  1. коефіцієнт придатності:

  1. коефіцієнт оновлення – показує динаміку відновлення основних фондів:

Ввв – загальна вартість введених основних фондів у плині року.

  1. коефіцієнт вибуття – показує інтенсивність вибуття

Ввиб – загальна сума вибулих основних фондів; Вофнр – загальна сума основних фондів на початок року.

  1. коефіцієнт приросту:

2. Узагальнюючі показники використання основних фондів.

  1. Фондовіддача:

Вг – загальний річний обсяг продукції; Воф – середньорічна вартість основних фондів.

Якщо основні фонди протягом року рухаються інтенсивно, то середньорічна вартість обчислюється по формулі:

Впр – вартість основних фондів на початок року; Sвв, Sвив – вартість основних фондів введених і виведених; Nраб, Nн/раб – кількість місяців у плині яких основних фонди працювали чи не працювали.

Якщо основних фондів збільшуються не інтенсивно, то середньорічна вартість розраховується по щоквартальним коефіцієнтам:

Вріч = Впр + 0,8975(Ввв – Ввив) + 0,5875(Ввв – Ввив) +

+ 0,3375(Ввв – Ввив) + 0,0875(Ввв – Ввив)

Фондовіддача показує який обсяг продукції ми одержуємо на 1грн. основних фондів в одиницю часу (рік). Зі збільшенням фондовіддачі ефективність виробництва збільшується.

Загальна фондовіддача:

Вобф – вартість оборотних фондів.

  1. Фондомісткість (зворотний показник Кфо):

Фе показує скільки основних фондів необхідно мати для виробництва 1 грн. продукції. Використовується при обґрунтуванні темпів і пропорцій розширеного відтворення. Якщо фондомісткість більше одиниці, то виробництво фондомістке.

  1. Фондоозброєність:

Воф – середня вартість основних фондів; Чр - средньооблікова чисельність працівників.

Показує яка вартість основних фондів приходиться на одного робітника.

  1. Рентабельність основних фондів:

Пб – балансовий прибуток.

Загальна рентабельність. Показує наскільки ефективно використовує підприємство вкладений капітал.

5) Фондооснащеність:

Nоб – облікова кількість устаткування на підприємстві, що має найбільшу питому вагу.

Характеризує середню вартість одиниці устаткування, що має більшу питому вагу.

6) Енергооснащеність:

W (сума всіх енергопотужностей) середня потужність всіх електродвигунів підприємства.

Показує яка частина виробничих енергопотужностей приходиться на одного робітника.

3. Приватні показники.

3.1. Екстенсивні – показники використання основні фонди за часом.

1) Тривалість часу роботи устаткування в плині року (на виробництві).

2) Коефіцієнт екстенсивності завантаження:

Тфакт - фактичний час роботи в плині року; Тэф – ефективний час роботи устаткування в плині року.

3. Виробнича потужність.

3.2. Інтенсивні показники оцінюють продуктивність роботи устаткування і машин у плині року:

1) Коефіцієнт інтенсивності завантаження устаткування:

Вф – виробіток фактичний; Впл – виробіток плановий.

2) Коефіцієнт змінності роботи устаткування:

- загальне число верстатозмін; - кількість устаткуван-ня.

Інтегральний коефіцієнт використання основних фондів:

2.7. Шляхи поліпшення використання основних фондів.

Основними шляхами підвищення ефективності використання основних актів підприємства є:

Екстенсивні

(збільшення часу)

Інтенсивні

(збільшення продуктивності)
  1. Скорочення часу на ремонт і технічне обслуговування.
  2. Скорочення часу обслуговування устаткування.
  3. Скорочення простоїв основних фондів
  4. Збільшення фактичного часу роботи в плині року.
  1. Придбання високоякісних основних фондів.
  2. Звільнення підприємства від зайвого устаткування.
  3. Своєчасне відновлення основних фондів (особливо активної частини).
  4. Збільшення завантаження устаткування.
  5. Упровадження більш продуктивної техніки і прогресивних технологій.
  6. Удосконалювання організації виробництва і підвищення якості керування.

Однією з головних умов підвищення ефективності використання основних фондів є оптимальність строків експлуатації основних фондів. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливає на ефективність відтворення і використання знарядь праці. Найбільший вплив на експлуатацію мають щорічні амортизаційні відрахування та середньорічні ремонтні витрати. Розширити відтворення основних фондів можна за допомогою таких заходів:

  • технічного переозброєння діючого підприємства;
  • реконструкції виробництва;
  • розширення виробничих потужностей підприємства;
  • нового будівництва технічно завершених виробничих потужностей та підрозділів фірми.

8

Основні фонди підприємства