ЮРИДИЧНІ ФАКТИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра: цивільного права та процесу

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня Магістр

на тему:

ЮРИДИЧНІ ФАКТИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ

Виконав
(прізвище та ініціали)
Керівник:
	(прізвище та ініціали)
Рецензент:
	(прізвище та ініціали)

Хмельницький – 2015 рік

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1

ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ТА СУТНІСТЬ ЮРИДИЧНИХ ФАКТІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ……………………………6

1. Поняття та значення юридичних фактів в цивільному
   процесуальному праві……………………………………………………………6
   1. Ознаки юридичних фактів у цивільному процесуальному праві……..18
   2. Функції юридичних фактів у цивільному процесуальному праві……29

РОЗДІЛ 2

СИСТЕМА ЮРИДИЧНИХ ФАКТІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ………………………………………………48

1. Класифікація юридичних фактів у цивільному процесуальному праві48
   1. Строки як різновид юридичних фактів у цивільному процесуальному праві………………………………………………………………………………67

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………81

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………85

ВСТУП

Актуальність теми. Становлення судової влади та вдосконалення судового захисту прав і свобод громадян – ці питання мають самі різні грані та напрямки. Серед безлічі напрямків вирішення цих питань виділяється проблема фактичної сторони діяльності суду як органу здійснення судової влади та учасників процесу. Сьогодення спонукає задаватись безліччю питань, зокрема, і питанням про забезпечення виконання законів, реального втілення їх у діяльності суб’єктів права. Цивільне судочинство являє собою функціонально взаємопов’язаний великий фактичний склад, що включає в себе безліч різноманітних процесуальних юридичних фактів, які породжують правові наслідки як в комплексі з іншими фактами, так і поза ними. Інакше кажучи, цивільний процес - модель забезпечення реалізації, у тому числі примусової реалізації, правових норм, яка потребує всебічного вивчення. Юридичні факти у цивільному процесуальному праві - це динамічна категорія, що забезпечує процес постійної реалізації правових норм у діяльності суб’єктів права. Значимість проблеми пов’язана і з тим, що юридичні факти не тільки задають напрям руху судового процесу, але і впливають тим самим на захист прав у сфері матеріально-правових відносин.

Одним із закономірних етапів процесуально-правового регулювання, є стадія настання юридично значущих фактів і конкретизації умов дії нормативних юридичних програм.

Проблема юридичних фактів є однією з основних в теорії і практиці цивільного процесуального права, а в сучасних умовах становлення судової влади має не тільки юридичне значення, а й набуває широкого соціально-правового звучання. Система юридичних фактів у цивільному процесуальному праві забезпечує функціонування механізму реалізації конституційного права на судовий захист. Процесуальні юридичні факти з однієї сторони повинні забезпечувати результативність правозастосовчої діяльності, а з іншої, гарантувати учасникам процесу та іншим суб’єктам, залученим в коло судової діяльності, комплекс необхідних правомочностей, законність, об’єктивність судового розгляду, тобто забезпечити той рівень правової захищеності особи, що складають суть цивільної процесуальної форми. Інакше кажучи, система юридичних фактів у цивільному процесуальному праві забезпечує адекватність результатів процесуальної діяльності засобів її досягнення.

Юридичний факт в цивільному процесуальному праві є категорією не достатньо дослідженою, але такою, що зберігає свій багатий науковий і практичний потенціал, здатною узагальнено відображати у своєму змісті все різноманіття правових зв’язків і юридичної діяльності їх суб’єктів.

Проблемою дослідження юридичних фактів у цивільному процесуальному праві є, зокрема те, що більшість авторів не виділяють теорію юридичних фактів як елемент науки цивільного процесуального права, а включають її в розділ вчення про правовідносини.

Проблемам юридичних фактів цивільного процесуального права присвячено ряд робіт вітчизняних та закордонних вчених, серед яких треба виділити таких, як М.Й. Штефан, С.Я. Фурса, В.В. Комаров, Я.М. Садикова, А.В. Коструба, Л.В. Солодовник, Г.В. Кикоть, А.М. Завальний, В.В. Ярков, М.А. Рожкова.

Об’єкт дослідження - вивчення закономірностей правового регулювання відносин, які виникають у сфері цивільного судочинства, цивільного процесу, через призму юридичних фактів як визначальних чинників їх виникнення, зміни та припинення.

Предмет дослідження – юридичні факти у цивільному процесуальному праві, правові проблеми визначення, впливу юридичних фактів на хід судочинства, дослідження місця та значення юридичних фактів у цивільному процесі, їх класифікація.

Метою роботи, виходячи з актуальності й ступеня наукової розробки проблеми, є дослідження ролі та розробка концепції юридичних фактів в цивільному процесуальному праві.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

• провести аналіз поняття юридичних фактів в цивільному процесуальному праві;
• дослідити місце і роль юридичних фактів цивільного процесуального права України в цивільному процесі; комплекс факторів що впливають на хід цивільного процесу; правила фіксації юридичних фактів, що передбачені цивільним процесуальним правом України, їх форми і джерела; особливості нормативного закріплення процесуальних юридичних фактів.
• розробити основні елементи механізму забезпечення результативності правозастосовчої діяльності для гарантування учасникам процесу та іншим суб’єктам, залученим в коло судової діяльності законності та об’єктивності судового розгляду.
• розробити рекомендації вдосконалення процесу правозастосування в цивільному процесі України.

Методи дослідження. При вирішенні поставлених завдань застосовувалися такі методи, як метод аналізу, порівняльний метод, метод , техніко-юридичного аналізу, метод узагальнення.

Теоретичною основою магістерської роботи стали праці таких вчених-цивілістів, як: А.В.Коструба, В.В.Ярков, М.А. Рожкова та ін., а також законодавчі акти, монографічні дослідження, періодична юридична література, узагальнення, отримані під час проходження практики.

Структура роботи. Відповідно до мети та завдань дослідження робота складається із вступу, двох розділів, які включають п’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел із 64 найменувань. Загальний обсяг роботи складає 91 сторінку.

РОЗДІЛ 1

ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ТА СУТНІСТЬ ЮРИДИЧНИХ ФАКТІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ

1.1. Поняття та значення юридичних фактів в цивільному процесуальному праві

Процедурний механізм притаманний практично кожному соціально-нормативному регулятору. Але найповніше процедурний характер, як і нормативність, виражений у праві.

Юридичний процес – це врегульований процесуальними нормами порядок діяльності компетентних державних органів і посадовців, що полягає в підготовці, ухвалені і документальному закріпленні юридичних рішень загального або індивідуального характеру [1, с. 268].

Юридичний процес, що виникає у конкретній справі, обслуговується не окремими нормами, як це існує щодо правовідносин в матеріально-правових галузях, а кожен раз задіюючи практично всю галузь процесуального права, в результаті чого створюється складна і цілісна нормативна основа функціонування даного юридичного процесу [2, c. 56].

Механізм процесуально-правового регулювання - це єдина система всіх процесуально-правових засобів, за допомогою якої забезпечується вплив на юрисдикційні суспільні відносини, а також досягнення стратегічних і тактичних цілей процесуально-правової політики [1, с. 316].

Одним із закономірних етапів процесуально-правового регулювання, є стадія настання юридично значущих фактів і конкретизації умов дії нормативних юридичних програм. Тут відбувається своєрідне поєднання загальних нормативних моделей з реальним життям, з конкретними суспільними відносинами. Суть даного процесу в тому, що правило для всіх стає правилом для індивідуального суб’єкта, що знаходиться в конкретній ситуації.

Для того, щоб подібний перехід відбувся, необхідно, насамперед, чітко визначити ті умови, які повинні настати для того, щоб норма права вступила в дію, обумовити час, місце, обстановку її дії, коло конкретних суб’єктів, які використовують її на практиці, їх цілі та мотиви.

Юридичним засобом, що характеризує дану стадію правового регулювання, є юридичний факт або система юридичних фактів (фактичний склад).

Дослідження цивільного процесу як складного комплексного фактичного складу дозволяє виявити основні процесуальні юридичні факти - процесуальні дії суду і судді і підкреслює головну мету суду по кожній конкретній справі: знайти той оптимум юридичних фактів - процесуальних дій, здійснення яких призвело б до правильного вирішення цивільної справи, встановлення істини. Адже більшість причин скасування судових актів пов’язані з недосконалим або неналежним здійсненням судом конкретних процесуальних дій, наприклад, через, те що не було приведено до участі в процесі кого-небудь з учасників процесу, не витребувано конкретних доказів, не призначено експертизу, неправильно зафіксовано юридичний факт у процесуальних документах і т.д. Таким чином, юридичні факти виступають в якості однієї з гарантій дотримання цивільної процесуальної форми, вся їх система може розглядатися як стабілізуючий фактор цивільного процесу.

Проблемою дослідження юридичних фактів у цивільному процесуальному праві є, зокрема те, що більшість авторів не виділяють теорію юридичних фактів як елемент науки цивільного процесуального права, а включають її в розділ вчення про правовідносини. Не виділяється і не висвітлюється окремо питання про процесуальні юридичні факти в навчальній літературі з цивільного процесуального права України, лише останнім часом юридичні факти почали виділяти в якості об’єкта дослідження науки цивільного процесуального права і зв’язків з процесуальними діями. Виділення і дослідження юридичних фактів в якості самостійного елементу науки цивільного процесуального права є доцільним і виправданим, оскільки таке дослідження дає можливість поглиблено дослідити роль юридичних фактів у застосуванні норм цивільного процесуального права, в вирішенні інших теоретичних і практичних проблем.

Юридичні факти, як правові регулятори, виділяються серед інших юридичних засобів, своєю специфічною природою та особливими функціями.

В області процесуально-правового регулювання специфіка юридичних фактів пов’язана, головним чином, з тим, що їх значна частина представлена процесуальними діями, передбаченими законодавством.

Юридичні факти в цивільному процесуальному праві є підставами виникнення цивільних процесуальних правовідносин. Наприклад, виникнення цивільних процесуальних правовідносин в суді першої інстанції супроводжується наступними фактами: звернення до суду позивача, прийняття заяви суддею і винесення ним ухвали про порушення цивільної справи. Це призводить до виникнення правовідносин не тільки з позивачем, а й з відповідачем, а також з іншими учасниками процесу в залежності від характеру і особливостей конкретної справи. Але відносини типу «суд - відповідач», «суд - третя особа», «суд - свідок», «суд - експерт» та ін. є елементарними правовідносинами, що входять до складу єдиного складного (комплексного) процесуального правовідношення. Всі окремі права та обов’язки учасників процесу, що становлять зміст елементарних правовідносин, мають сенс тільки в загальному їх зв’язку, самостійного значення вони не мають.[3, с.87]

На підставі однієї лише норми цивільного процесуального права процесуальні правовідносини виникнути не можуть. Правова норма повинна бути реалізована вчиненням дії конкретної особи (пред’явлення позову). Дія може бути передумовою виникнення процесуальних правовідносин за умови, якщо вона носить правовий характер, тобто стала юридичним фактом. [4]

Цивільні процесуальні правовідносини виникають, як правило, лише за наявності певної сукупності юридичних фактів, серед яких має бути дія суду. Так для порушення цивільної справи в суді необхідна не тільки дія позивача (подача заяви в суд), але і дія судді. Суд як вже зазначалося, є обов’язковим суб’єктом усіх цивільних процесуальних правовідносин. Тому без відповідної дії суду не може виникнути ні одне цивільне процесуальне правовідношення.

Наприклад, для виникнення системи цивільних процесуальних правовідносин, суд повинен прийняти позовну заяву і порушити провадження у цивільній справі.

У передбачених законом випадках процесуальні дії, здійснювані по цивільній справі, мають бути у формі процесуального документа, (зокрема, у формі позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо). Поза цією формою такі процесуальні дії існувати не можуть.

В області цивільного процесуально-правового регулювання специфіка юридичних фактів пов’язана, головним чином, з тим, що їх значна частина представлена процесуальними діями, передбаченими законодавством.

Значна частина процесуально-правових відносин виникає на основі настання не окремих, одиничних юридичних фактів, а їх сукупності, іншими словами - юридичних складів. Наприклад, цивільні процесуальні відносини – суд-позивач складаються тільки слідом за вчиненням двох дій: подача заяви позивачем та відкриття провадження судом.

Виступаючи компонентом норми права, одним з нормативно встановлених правових засобів, юридичний факт має своєю метою гарантувати початок процесу правового регулювання в необхідних ситуаціях. При настанні в реальному житті фактичної обставини, адекватної нормативно заданої моделі, юридичний факт виступає тим «важелем», який запускає дію встановленого в законодавстві юридичного інструментарію і «направляє» його роботу на досягнення відповідних результатів. [4]

Дані правові засоби працюють не на якомусь одному етапі правового регулювання. Вони постійно мають місце у цивільному процесі і діють на різних його стадіях. Адже юридичні факти опосередковують не тільки виникнення, але й зміну, а також припинення правових зв’язків, і тому ними можуть виступати різні ланки механізму правового регулювання: акти реалізації прав і обов’язків, деякі охоронні акти правозастосування та ін.

Питанню юридичних фактів приділена увага загальної теорії права та галузевих правових наук. Вони виділяються та вивчаються у їх межах та відповідно до їх завдань у процесі правового пізнання реальної дійсності. При цьому фактичні обставини зазнають нормативного опосередкування, визнаються нормами права і відображаються у законодавстві.

Аналізуючи вітчизняну доктрину юридичних фактів можна зробити висновок, що традиційно досліджуються юридичні факти у цивільному, трудовому, житловому, сімейному праві, частково у конституційному та праві соціального забезпечення.

Юридичні факти у цивільному процесуальному праві мають свої особливості. По-перше, вони повинні бути зафіксовані у встановленій законодавством процедурно-процесуальній формі, повинні бути належним чином оформлені і засвідчені.[5]

По-друге, юридичні факти, які породжують конкретні процесуальні відносини, як правило, не поодинокі, а виступають у вигляді фактичного (юридичного) складу.[5]

По-третє, процесуальні фактичні склади відрізняються двоїстою правовою природою. Поряд з власне процесуальними фактами в нього включаються факти матеріально-правового характеру (матеріальні охоронні відносини).[5]

По-четверте, власне процесуальні факти вичерпно визначені в нормах процесуального права.

Через дослідження проблеми процесуальних юридичних фактів можливо і вирішення питань системи цивільного процесу. Цивільний процес складається з системи правозастосовчих циклів, що, в свою чергу, складаються з трьох стадій - відкриття провадження, підготовка до розгляду і вирішення справи по суті з винесенням відповідного процесуального рішення у формі відповідного акту. Одним із системо-утворюючих чинників кожного правозастосовчого циклу і стадії, що створюють в них спеціальний правовий режим, являються юридичні факти. Специфіка будь-якого правозастосовчого циклу в цивільному процесі визначається серед іншого і специфікою процесуальних юридичних фактів, що характеризують зміст судової діяльності та діяльності інших учасників процесу. Саме процесуальні юридичні факти визначають відмінність у кожному з циклів цивільного процесу стадій порушення справи, підготовки і, особливо - розгляду і винесення процесуального акту, що закінчують процес судочинства. Відмінність проявляється у співвідношенні різних видів процесуальних юридичних фактів, характері і структурі фактичних складів і за іншими критеріями.[4]

Підкреслюючи тісний взаємозв’язок і єдність фактичної основи юридичного процесу, Є.Г. Лук’янова використовує поняття «процесуальна фактична система». Останнє відображає комплекс процесуальних юридичних фактів і процесуальних фактичних складів, що розглядається в масштабі системи процесуального права або її компонентів. У структуру процесуальної фактичної системи, на думку Є.Г. Лук’янової, слід включати процесуальні дії, юридичні події, процесуальні строки, юридичні стани, процесуальні акти-документи.[6, с.176]

Крім того, в якості найважливішого елемента процесуальної фактичної системи, вона пропонує розглядати всі процесуальні правовідносини в цілому, відзначаючи, що найважливішою особливістю процесуально-правового механізму є «взаємоперетворення» одних його компонентів в інші. У механізмі процесуально-правового регулювання юридичні факти і правовідносини можуть мінятися місцями, правовідносини здатні виступати в якості юридичних фактів. Остання обставина зумовлена тим, що «юридичний процес є нерозривним ланцюгом, в якому виникають, розвиваються і припиняються процесуальні відносини».[6, с.181]

У літературі зазначається, що однією з особливостей системи процесуальних фактів є те, що визначальне значення в ній набувають такі юридичні факти, які формуються в матеріальних правовідносинах. Саме вони, пише І. М. Погрібний, передають юридичну енергію норм матеріального права у динаміку процесуального виробництва.[7]

Подібну думку наводить у своїх роботах В. Д. Сорокін, який, вказуючи на своєрідність юридичних фактів адміністративно-процесуальних правовідносин, вважає, що, як правило, роль юридичного факту при виникненні процесуальних відносин виконує відповідне матеріальне правовідношення.[8, с.51]

Фактами матеріально-правового характеру, що породжують правозастосовні (процесуальні) відносини, служать обставини, що тягнуть виникнення матеріально-правових відносин, які і повинні бути реалізовані в юридичному процесі, пишуть І. А. Галаган і А. В. Василенко.[5]

В цілому таким юридичним фактом є матеріально-правові відносини, у зв’язку з якими і дається хід юридичній справі, продовжують автори. Вони виступають як визначальна обставина для різних процесуальних фактів, у поєднанні з якими дають імпульс подальшому розвитку правозастосовчого процесу.[5]

На наш погляд, ці міркування потребують деяких уточнень. Автори не враховують існування в правовій дійсності охоронних правових зв’язків. Одна із специфічних рис юридичного процесу (цивільного процесуального права) полягає в тому, що їм опосередковується розвиток і здійснення особливих матеріально-охоронних правовідносин. Виникнення таких охоронних правовідносин або припущення про їх виникнення (презумпції) є матеріальним юридичним фактом в системі юридичних фактів цивільного процесуального права, що тягне виникнення цивільних процесуальних правовідносин (юридичного процесу). Такі факти матеріально-правового характеру (охоронні правовідносини) виникають внаслідок настання правових аномалій.

Як і всі правовідносини, цивільні процесуальні відносини виникають, змінюються і припиняються за наявності відповідних юридичних фактів, тобто життєвих обставин, які передбачені гіпотезою процесуальної норми.

Важливу роль в цьому плані відіграють ті юридичні факти, які породжують матеріально-правові відносини, у зв’язку з якими виникають і відповідні їм процесуальні. Так, порушення однією із сторін умов цивільно-правової угоди породжує як матеріально-правові відносини (обов’язок цієї сторони відшкодувати завдану шкоду і право іншої сторони на його відшкодування), так і процесуальне право потерпілого на пред’явлення до суду позову.

Надалі ж головну роль відіграє прийняття в установленому порядку органами, керуючими процесом, процесуальних документів (постанов, рішень, ухвал та ін.).

Юридичні факти є досить важливим елементом в цивільному процесуальному праві, оскільки від них залежить не лише хід цивільного процесу, вони є передумовою виникнення таких правовідносин.

Кожен юридичний факт викликає або правоутворюючі, або правозмінюючі, або правоприпиняючі наслідки.

Юридичні факти — передбачені в гіпотезах процесуальних норм певні життєві обставини, з якими пов’язуються виникнення, зміна чи припинення правовідносин, суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.[9, с.413]

Як процесуальні юридичні факти, що породжують правові наслідки, виступають дії суду чи інших учасників процесу, вчинені у певній послідовності, передбаченій цивільним процесуальним законодавством. Ці дії різноманітні і здійснюються в міру розвитку цивільного процесу, утворюючи фактичний динамічний склад цивільних процесуальних правовідносин (подання заяви про порушення цивільної справи стороною, прийняття суддею заяви про порушення цивільної справи, вступ у справу третіх осіб, залучення до справи осіб, що беруть участь у справі, призначення експертизи, виклик до суду свідків, експертів, повідомлення заінтересованих осіб про день розгляду справи, відмова від позову, укладення мирової угоди сторін тощо).

На основі аналізу норм цивільного процесуального права можна дійти висновку, що юридичним процесуальним фактом є процесуальна дія. У той же час слід зауважити, що цивільні процесуальні відносини виникають, як правило, тільки за наявності певної сукупності юридичних фактів, серед яких повинна бути дія суду.[10]

Особливістю юридичних процесуальних фактів є те, що процесуальні відносини виникають, зазвичай, за наявності певної сукупності юридичних фактів - юридичного складу. Для цивільного процесу юридичний склад - найбільш поширена підстава виникнення, зміни та припинення цивільних процесуальних правовідносин. Основну роль у ньому відіграють дії суду, які визначають рух справи (порушення провадження у справі, зупинення провадження, ухвалення судового рішення тощо). Дії інших учасників процесу слугують підставою для дій суду.

Юридичний склад відрізняється від складного юридичного факту тим, що він складається з різних юридичних фактів. Якщо складний юридичний факт — це багатоаспектне (однак ціле) явище, то юридичний склад — це сукупність різних явищ. Для юридичного складу необхідна не тільки наявність усіх складових елементів юридичних фактів, але й певне послідовне накопичення, визначений порядок його елементів.[5]

До юридичних фактів у цивільному процесуальному праві відноситься і бездія учасників цивільного процесу. Процесуальна бездія — це невиконання процесуальних обов’язків суб’єктами цивільного процесуального права. Результатом невиконання передбачених законом процесуальних обов’язків виступають, як правило, засоби процесуального примусу, що мають у цивільному процесі обмежений характер. Наприклад, статтею 94 ЦПК України, передбачено, що належно викликаний свідок, який без поважних причин не з’явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, може бути підданий приводу через органи внутрішніх справ з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення.[11]

Передбачені обставини не рідко виникають на практиці. Наприклад, у провадженні Дарницького райсуду м. Києва було розглянуто справу про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. У судовому засіданні 18.06.2014 року судом задоволено клопотання представника відповідача про допит свідків.

Ухвалою суду від 04.12.2014 року до вказаних свідків було застосовано привід, однак органами внутрішніх справ, яким було доручено його виконання, належним чином привід не здійснили.

У судове засідання призначене на 04.02.2015 року об 16.00 год. зазначені свідки не з’явились, про наявність поважних причин неявки до суду не повідомили.

Оскільки, статтею 94 ЦПК України передбачається така процедура, як привід свідка, то суддею було вчинено наступні процесуальні дії: постановлена ухвала про привід свідка, в якій зазначено ім’я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання, роботи чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа повинна бути доставлена, кому доручається здійснення приводу (ч. 2 ст. 94 ЦПК). [12]

Але визначення бездії, як юридичного факту в цивільному процесуальному праві, є спірним. Удальцова І.В. зазначає, що таке визначення викликає заперечення визначення процесуальних бездій як невикористання свого процесуального права. Ця думка не відповідає закону, дозвільному способу правового регулювання процесуальних відносин. В протилежному випадку процесуальною бездією — юридичним фактом — довелось би вважати неподання позовної заяви, скарги, невступ у справу як заінтересованої особи тощо.[8, с. 59]

Юридичними фактами як передумовою виникнення, зміни і припинення процесуальних правовідносин є і події, але їх особливість полягає в тому, що події самі по собі не викликають процесуальних наслідків, вони можуть бути тільки приводом до здійснення дій учасниками процесу. Так, наприклад, факт смерті однієї із сторін не може викликати припинення провадження у справі. Провадження в справах у такому випадку припиняється через дію суду — ухвалу про припинення провадження в цивільних справах.

Залежно від наявних умов, з якими законотворець пов’язує ті чи інші юридичні наслідки, розрізняють прості та складні юридичні факти. Коли юридичним фактом є одна умова, то це простий юридичний факт: наприклад, притягнення судом другого відповідача (ст. 33 ЦПК України), виклик свідків та інших осіб (ст. 76 ЦПК України) та ін. Але найчастіше в цивільному процесі зустрічаються складні юридичні факти. Для виникнення процесуальних правовідносин, наприклад, між позивачем та судом першої інстанції необхідно вчинити дві дії: позивач повинен подати позовну заяву, а суддя прийняти її в провадження. Такий юридичний факт прийнято називати юридичним складом.

Для юридичних фактів у цивільному процесуальному праві характерно те, що закон у деяких випадках передбачає форму здійснення тієї чи іншої дії, а також її документальне оформлення. У цьому випадку вимоги форми, документального оформлення мають конститутивне значення. Якщо вказані вимоги не виконуються, то передбачені законом процесуальні наслідки не наступають.

Юридичними фактами у цивільному процесуальному праві є і дії інших учасників процесу. Клопотання або заява породжують обов’язок тих, кому вони адресовані, розглянути їх і прийняти законне рішення.

Значну роль відіграють і юридичні факти-події, які не залежать від волі людей.

Нерідко для виникнення процесуальних відносин потрібно за законом не один юридичний факт, а їх сукупність - юридичний склад. Часто один і той же юридичний факт (або склад), припиняючи одні правовідносини, породжує інші.

Специфікою юридичних процесуальних фактів визначається зміст методу правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин.

В науці цивільного процесуального права і поняття методу правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин, і його зміст тлумачиться спрощено. Під методом розуміють прийоми і способи впливу на суб’єктів цивільного судочинства. [13]

Метод правового регулювання характеризує не всі юридичні факти, а лише ті, які складають юридичну основу регулювання. Такими будуть юридичні факти, які впливають на весь процес, на всі процесуальні правовідносини. Особливість їх полягає у тому, що вони є підставою виникнення, розвитку, припинення головних процесуальних правовідносин, однак мають значення і для інших процесуальних правовідносин (додаткових і допоміжних).[14, c.92]

Істотне значення в юридично-фактичному складі цивільного процесу мають юридичні факти, на підставі яких виникає цивільне судочинство (подання заяви, клопотання). Вони відрізняють цивільне судочинство від кримінального і свідчать про конститутивне значення ініціативи заінтересованої особи (заявника) в правовому регулювання. На їх основі розвертається вся система інших специфічних для цивільного судочинства юридичних процесуальних фактів (відмова від позову, складання мирової угоди тощо).[2, с.62]

Юридичні факти входять в якості самостійних елементів в усі стадії правового регулювання. Спочатку юридичні факти закріплюються в нормах права. З настанням юридичних фактів відбувається виникнення суб’єктивних процесуальних прав і обов’язків, здійснюваних у рамках цивільних процесуальних правовідносин. Реалізація прав і обов’язків також виступає як юридичний факт - процесуальна дія, що є змістом процесуальних відносин. Юридичними фактами є і акти застосування норм цивільного процесуального права, що впливають на динаміку цивільного процесу.

Таким чином, вивчення юридичних фактів є важливим напрямком у дослідженні цивільних процесуальних відносин, їх виникнення і динаміки. Дослідження питань в цьому аспекті поглиблює уявлення про розвиток процесуальних відносин в ході судової діяльності, розкриває механізм виникнення і реалізації права на звернення до суду за судовим захистом, реалізації інших суб’єктивних процесуальних прав і виконання обов’язків.

1.2. Ознаки юридичних фактів у цивільному процесуальному праві

Не вдаючись до дискусії з приводу поняття процесуальних фактів можна сказати, що майже у всіх них можна побачити багато спільних рис, які і формують найбільш суттєві ознаки процесуальних фактів. У той же час, для того, щоб повною мірою зрозуміти природу процесуальних юридичних фактів, необхідно поглибити дослідження і визначити якомога більше їх ознак.

Характерною ознакою процесуальних юридичних фактів є здатність викликати правові наслідки. З.Д. Іванова писала з цього приводу, що юридичні факти настільки різноманітні за своїм змістом, а часом настільки протилежні за своїм звучанням, що їх об’єднує в одну юридичну категорію лише те, що норми права пов’язують з ними певні правові наслідки. Разом з тим навряд чи вірним є твердження, що правостворюючі наслідки юридичних фактів повинні неодмінно здійснитися, відбитися на динаміці правовідносини.[15,c.105] Дане судження про обов’язковість правових наслідків при здійсненні певних процесуальних юридичних фактів вступає в протиріччя з диспозитивним характером процесуальних прав. У багатьох випадках учасник процесу сам визначає - здійснити йому відповідну дію чи ні. Наприклад, сторона сама визначає, чи оскаржувати їй процесуальний акт, виступити з тим або іншим клопотанням, від згоди позивача залежить варіант заміни неналежної сторони.

При встановленні неналежності відповідача до справи суд за клопотанням позивача (ч. 1 ст. 33 ЦПК) може допустити його заміну на належного. Законодавець робить акцент на тому, що за загальним правилом на заміну відповідача повинно бути клопотання позивача. При заміні неналежного відповідача належним за згодою позивача, а точніше за його ініціативою, неналежний відповідач вибуває з процесу. [16, с.234]

Тому положення про невідворотність правових наслідків при настанні юридичного факту стосовно сфери цивільного процесу не носить абсолютного характеру, а має розумітися з урахуванням принципу диспозитивності.

Наступною ознакою юридичних фактів у цивільному процесуальному праві можна виділити конкретність. Конкретність процесуальних фактів проявляється в тому, що ними не можуть бути думки, події внутрішнього духовного життя тощо.[17, с.39]

Надання правового значення (характеру) тим чи іншим обставинам залежить від волі законодавця, а не від учасників правовідносин, хоча без них ці обставини могли і не настати. Не право породжує факти, вони виникають та існують поза ним, але право надає їм статусу юридичних з метою їх регулювання та упорядкування суспільних відносин.[18] У той же час, у цьому разі право не має узагальнюючого значення.

З цього приводу не можна ігнорувати позицію М. Рожкової, яка вносить точність в поняття юридичних фактів шляхом розмежування поняття «правова модель обставин» і «юридичний факт». Під правовою моделлю обставин вона розуміє абстрактну (типову) обставину, яку закріплено в гіпотезі норми права (чи декількох норм права) і з якими норма права пов’язує виникнення певних наслідків. Юридичний факт, вважає вона, традиційно розуміється як реально існуюча життєва обставина - явище чи процес. І тому, визначення юридичного факту не може базуватися на розумінні його як правової моделі обставин.[19]

Можна вважати, що така позиція є слушною, оскільки вона вносить точність в визначення юридичного факту, відмежовуючи фактичні обставини від їх нормативної моделі.

Також характерною ознакою юридичних фактів у цивільному процесуальному праві є індивідуальність. Ознака індивідуальності юридичних фактів виражається у тому, що юридичні факти складаються, загалом, із дій конкретних суб’єктів і навіть у тих випадках, коли у якості юридичного факту виступають юридичні події, то останні також спричиняють вплив або на особистість, або на предмети цілком визначених конкретних суб’єктів, у противному випадку вони є байдужими для права.[20]

Юридичні факти також є індивідуальними оскільки дії конкретних людей породжують правовідносини для конкретно визначених осіб. Але, якщо ми говоримо про абсолютні правовідносини, то індивідуальність виражається в праві конкретної особи вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своїми процесуальними правами, і в обов’язку невизначеного кола осіб не заважати конкретній особі, здійснювати ці свої правомочності.

Внаслідок дослідження системи юридичних фактів цивільного процесуального права в цілому, а також окремих видів юридичних процесуальних фактів можна виділити і таку ознаку як темпоральність. В силу того, що юридичні факти в цивільному процесуальному праві є конкретними життєвими обставинами, з якими пов’язується виникнення, зміна чи припинення процесуальних правовідносин, правосуб’єктності, прав чи обов’язків учасників , то вони мають реально існувати у матеріальному світі, і, так би мовити, залишати певні сліди від свого існування. Юридичні факти мають темпоральні критерії. Не зважаючи на те, що вони можуть породжувати, змінювати і припиняти правовідносини, самі юридичні факти проходять якщо не завжди три, то обов’язково дві з вищезазначених фаз. Як будь-яка обставина реальної дійсності юридичні факти мають свій початок і свій кінець. Вони зароджуються (відбуваються) і припиняються. Але вони завжди мають час існування. Існування юридичних фактів може вимірюватися в секундах, хвилинах, годинах, днях, тижнях місяцях, роках і навіть в долях секунд. І, частіше, коли справа доходить до встановлення моменту існування юридичного факту, то він вже минув, а тому правозастосовча практика виробила різноманітний інструментарій встановлення часу існування юридичних фактів.[4]

Процесуальні факти є об’єктивованими оскільки, деяка їх частина не залежить від волі суб’єкта. Класичним прикладом може стати смерть особи. Хоча людина докладає всіх зусиль для того, щоб зберегти чи продовжити життя, впливати на всі біологічні процеси і закони для неї не представляється можливим, оскільки ці закони є об’єктивними, такими, що існують поза волею людини, остання може лише пристосуватися до них і слідувати їм, але не змінювати. В цьому і полягає така ознака юридичних фактів у цивільному процесуальному праві, як об’єктивність.

Аналізуючи юридичні факти у правовому аспекті, як слушно зауважує М. Кучерявенко, необхідно враховувати те, що правового значення набувають не усі дії або події, а тільки ті, з якими пов’язуються певні правові наслідки, тільки ті життєві обставини, котрі передбачені нормами права.[21, с.249] Саме тому, встановлюється діалектичний взаємозв’язок і взаємозалежність: без правової норми не може бути юридичного факту, без останнього не можуть наставати правові наслідки. Жодний юридичний наслідок не випливає безпосередньо із правової норми, завжди необхідною умовою є юридичний факт - конкретна життєва обставина, встановлена правовою нормою.[22] Факти стають юридичними не через певні внутрішні властивості, а в результаті визнання їх такими державою, законом. Юридичними фактами у цивільному процесуальному праві є лише ті обставини, котрі прямо, або опосередковано зачіпають інтереси учасника процесу. Звідси слідує висновок, що юридичні факти - це такі обставини, які несуть в собі інформацію про стан суспільних відносин, котрі входять у предмет правового регулювання.

Інформативність - дана ознака юридичних фактів є дуже цікавою з точки зору припинення правовідносин, прав чи обов’язків. Несучи в собі певну інформацію, юридичні факти ніби доводять до відома людини, що правовідносини виникли, змінилися чи припинилися. У випадку правоприпиняючих юридичних фактів - ця інформація є сигналом про те, що правовідносини припинилися в певний момент, що вони вже не існують. Правоприпиняючий юридичний факт є кінцевим етапом існування певних правовідносин, прав чи обов’язків і саме за допомогою юридичних фактів ми можемо отримати інформацію про динаміку суспільних відносин, про момент їх початку, зміни чи припинення, про їх стан та етап, на якому вони знаходяться. Саме тому юридичні факти є індикаторами суспільних відносин. Можливість несення юридичним фактом певної інформації опосередковано відображається в дослідженнях, присвячених предметам і засобам доказування. Так, проводячи аналогію між юридичним фактом і фактом як явищем об’єктивної дійсності слід звернути увагу на позицію В. Шевченка: «Коли йдеться про «факт» - це явище об’єктивної дійсності, умовно виділене з ланцюга найбільш значних взаємозв’язків та взаємозалежностей. Факт народжується у інформативному полі (тобто у полі, яке оточує і навіть виходить за межі соціально-нерівномірного суспільства) і породжує «інформацію», яка кодується «фактичними даними» і постає перед нами у вигляді «доказової інформації» для встановлення істини про існування чи не існування того ж самого факту».[23]

Також процесуальним фактам властива наслідковість. Майже всі дії учасника процесу є усвідомлюваними, направленими на настання певного результату. Кожна дія чи бездіяльність має свою мету - певні наслідки, для чого вона (дія або бездіяльність) відбувається (існує). У той же час, певні обставини об’єктивної дійсності можуть негативно впливати на стан психіки людини, що порушує її нормальне функціонування і призводить до неможливості адекватного відображення об’єктивної дійсності у психіці людини. У такому стані людина не здатна адекватно мислити або взагалі не керує своїми діями і не усвідомлює їх значення. Але навіть такі дії є юридичними фактами, оскільки не будучи спрямованими на настання конкретних юридичних наслідків можуть породити права та обов’язки для інших членів процесу. Це є ще одним із проявів об’єктивованості юридичних фактів, їх існування поза волею особи. У той же час, події матеріального світу, позбавлені суб’єктивного фактору, можуть викликати юридичні наслідки, просто перебуваючи в полі правової норми. Розглядаючи зв’язок між юридичним фактом і результатом як причинно-наслідковий, необхідно звернутися до думки Л. Д. Донської, яка вважає, що причинний зв’язок, що розглядається як категорія правова, ніколи не є зв’язком суто об’єктивним, бо завжди зачіпає діяльність чи бездіяльність людини, у той же час він ніколи повністю не позбавляється об’єктивного змісту. У причинному зв’язку як у правовій категорії поєднуються об’єктивна і суб’єктивна складові. Навіть, коли наслідки дій чи бездіяльності особи настали виключно об’єктивно, відповідно до закономірностей природи, ці наслідки детерміновані дією чи бездіяльністю людини, що наділена свідомістю і волею.[24]

Ознаку наслідковості можна пояснити за допомогою одного з основних принципів діалектики - принципу всезагального зв’язку. Певна дія чи подія, яка має відображення в матеріальному світі і на яку поширюється дія правової норми здатна викликати певні наслідки, дії чи події в межах цих наслідків, можуть викликати інші наслідки і так безліч разів. Тобто, юридичний факт, будучи причиною виникнення прав та обов’язків (наслідків), сам є наслідком опосередкованого впливу іншого юридичного факту. Один юридичний факт може бути наслідком і одночасно причиною настання наслідків.

Ще однією ознакою юридичного факту є фіксація соціальної обставини у встановленій законодавством процедурно-процесуальній формі. Найчастіше юридичні факти мають правове значення лише за умови їхнього належного оформлення і засвідчення.

Юридичний факт, викладений у гіпотезі норми права, стає стимулом, коли особа пов’язує з ним настання бажаних для неї правових наслідків у цьому проявляється ознака стимулювання.

Дослідивши ознаки юридичних фактів, запропоновані в сучасних наукових працях,[25] ми звернули увагу на те, що в них нічого прямо не вказано про таку ознаку юридичних фактів як їх подвійний характер. Цій властивості юридичних фактів приділена хоч і не велика, але значна увага в підручнику О. Ф. Скакун «Теорія держави і права», де сказано: «... один і той самий юридичний факт може бути правоутворюючим, правозмінюючим, правоприпиняючим для суб’єктів, які є сторонами у правовідносинах. Так, факт смерті сторони - обставина, що припиняє правовідносини між померлим іншою стороною, але може утворити право наслідування іншою особою прав померлого - правонаслідування. У правозастосовчій діяльності таких юридичних фактів зустрічається дуже багато. І, як у наведеному прикладі, вони можуть припиняти одні правовідносини і одночасно породжувати інші.»[26, c.76]

Отже, юридичні факти як певні обставини, правові моделі яких закріплені в нормі права, мають ряд ознак за посередництвом яких їх можна виділити з-поміж інших обставин, що не є юридичними фактами, а, відповідно, не породжують жодних юридичних наслідків для суб’єктів права. Юридичні факти мають конкретний характер, виражаються в конкретних діях або подіях, тягнуть конкретні, а не абстраговані наслідки і є об’єктивованими. Головною ознакою юридичних фактів є те, що правові моделі реальної дійсності знаходять своє відображення в нормах права, тобто мають юридичне віддзеркалення і саме ця ознака дозволяє припускати чи є конкретна життєва обставина юридичним фактом. На нашу думку, ознаки, наведені вище, сповна розкривають природу юридичних фактів, а тому представляють собою, певною мірою, інструментарій для науковців і юристів-практиків для відмежування життєвих обставин, що мають юридичні наслідки і можуть вважатися юридичними фактами від таких, що не наділені такою властивістю, а, відповідно, не представляють собою інтересу для права.

У літературі існує думка, згідно з якою правові наслідки виникають і без юридичних фактів, безпосередньо з норми права. Так, на думку В.П.Воложаніна і В, Ф.Ковіна процесуальні відносини виникають без юридичних фактів, а безпосередньо з реалізації норми права та правоздатності. Вони відзначають, що виникнення процесуальних відносин пов’язане з волевиявленням зацікавленої особи шляхом подачі заяви (скарги) до суду.[27] Проте зазначене волевиявлення і є процесуальним юридичним фактом - дією, що породжує виникнення і функціонування цивільних процесуальних правовідносин. Адже норма права не звернена до конкретної особи. Її припис звернено до будь-кого, чия поведінка підпадає під дію норми. Для реалізації норми необхідно додатково настання юридичного факту, що виступає в якості конкретної правової основи процесуальної діяльності.

Традиційно правові наслідки настання юридичних фактів зводять до основних етапів розвитку правовідносин. Е.А. Крашенінніковим було висловлено думку про те, що процесуальні юридичні факти наділені лише однією властивістю - обумовлювати виникнення прав та обов’язків і позбавлені правозмінюючих і правозупиняючих властивостей.[28] Навряд чи можна погодитися з подібною думкою. Адже вона є протилежною поняттю динаміки цивільного процесу, який проходить у своєму розвитку різні етапи, включаючи зміну та припинення. Сумнівність висновків Е.А. Крашеніннікова полягає в тому, що він пов’язує наявність юридичних фактів тільки з гіпотезою процесуальної норми, тоді як на юридичні факти вказують всі елементи останньої.

Отже, процесуальні юридичні факти мають як правоутворюючі, так і інші наслідки. Навряд чи вірним є протиставлення і розмежування наслідків виникнення та припинення суб’єктивних прав і обов’язків після настання певного юридичного факту. Правовідносини можуть одночасно виникати для одного суб’єкта процесу і припинятися для іншого, а ще й змінюватися для третього суб’єкта.

Не зовсім точно зводити правові наслідки здійснення юридичних фактів тільки до трьох основних етапів розвитку правовідносин. У літературі зазначається, що подібні уявлення не розкривають в достатній мірі ролі юридичних фактів у механізмі здійснення правових можливостей та належного виконання юридичних обов’язків. До числа юридичних фактів мають бути віднесені й такі, які тягнуть інші правові наслідки, пов’язані з існуванням правовідносин, з дією їх внутрішніх механізмів.

Уважне вивчення характеру правового впливу процесуальних юридичних фактів показує, що їх здійснення породжує найрізноманітніші наслідки, які не зводяться тільки до виникнення, зміни та припинення правовідносин. Інакше б з аналізу випадала велика група фактів, які виконують інші функції. Багато юридичних фактів забезпечують процес нормального функціонування цивільного процесу. Вказану роль виконують такі юридичні факти як явка сторін в судове засідання, сплата судового збору, роз’яснення експерту його прав та обов’язків і т.д. Здійснення даних юридичних фактів, не перериваючи нормального ходу цивільного судочинства, забезпечує поступальний розвиток цивільного процесу.

Група процесуальних юридичних фактів обумовлює необхідність призупинення цивільних процесуальних відносин (ст. 201 ЦПК). Можливі й інші правові наслідки, з настанням відповідних процесуальних юридичних фактів.

До числа характерних рис процесуальних юридичних фактів відноситься і послідовність їх виникнення. Певний взаємозв’язок у послідовності вчинення юридичних фактів - процесуальних дій беззаперечно існує. Наприклад, відкриття провадження відбувається внаслідок порушення справи зацікавленою особою. Найбільш чітко встановлено вчинення процесуальних дій в стадії розгляду справи по суті. Тому є правильною думка Н.О.Чечіної в тому сенсі, що загальний перебіг, система стадій, вчинення процесуальних дій, певне цивільне процесуальне законодавство є однакові.[29, с.44] Але в конкретній дійсності ситуація може бути дещо складнішою. Можливо інше чергування циклів цивільного судочинства (після провадження в суді першої інстанції - відразу виконавче провадження). Можуть з’явитися такі юридичні факти (акти органів управління чи події), які неможливо заздалегідь передбачити, вони переривають нормальний хід судочинства. Тому дана ознака є відмітною не для всіх процесуальних юридичних фактів, а відноситься до групи процесуальних дій, яка характеризує модель судочинства по цивільній справі. Події ніяк не входять до цієї схеми. Окрім того, і процесуальні дії не завжди здійснюються в послідовності, що характеризує нормальний хід судочинства. Адже вони часом виступають не самостійно, а в комплексі з подіями.

Певне методологічне значення має виділення різних груп фактичних обставин правостворюючого характеру. Серед підстав виникнення правовідносин виділяються поряд з юридичними фактами і юридичні умови. Якщо юридичні факти мають найчастіше разовий характер, своїм виникненням вони вичерпують себе, роблячи вплив на динаміку правовідносин, то юридичні умови представляють із себе обставини тривалої дії. Юридичні умови виникають до виникнення юридичних фактів і можуть довгий час існувати в потенційному стані, не породжуючи будь-яких правових наслідків, наприклад, підвідомчість, правоздатність. На відміну від умов юридичні факти виступають як динамічний елемент в механізмі виникнення і розвитку цивільних процесуальних відносин.[4]

Практичний аспект виділення поряд з юридичними фактами і категорії юридичних умов полягає в можливості обліку кола всіх юридично значимих обставин, що мають вплив на реалізацію норм процесуального права, що впливають на формування фактичних складів у цивільному процесі. Тим самим забезпечується розмежування безпосередньо правостворюючих обставин (юридичних фактів) та інших факторів, не допускається надмірне і необґрунтоване розширення фактичних складів, перенасищення їх зайвими фактами. Разом з тим визначається роль інших юридично значимих обставин як юридичних умов, що визначають середу виникнення фактичних складів. При виникненні практично всіх фактичних складів у ході розвитку процесуальних правовідносин відзначається постійна взаємодія юридичних фактів і юридичних умов, особливо в стадії судового розгляду. Так, після порушення цивільного процесу по конкретній справі процесуальне відношення виступає в якості необхідної юридичної умови при утворенні фактичних складів. Наприклад, в разі виникнення питання про відкладення розгляду справи через неявку відповідача суд відповідно з’ясовує ряд процесуальних юридичних фактів: факт неявки відповідача, її причини, можливість розгляду справи за його відсутності і виносить ухвалу, завершальний фактичний склад.

Наприклад, 02 вересня 2014 року Жовківський районний суд Львівської області розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Комунального підприємства "Жовкватеплоенерго" до Ващук Р.І. про стягнення боргу прийняв ухвалу про відкладення розгляду цивільної справи, у зв’язку з неявкою в судове засідання сторін та клопотанням позивача про розгляд справи за його відсутності, на підставі ст.208 ч.2 ЦПК України.[30]

Раніше встановлені юридичні факти, що свідчать про правомірність порушення справи, про його підвідомчість і підсудність даному суду, про те, що по справі виник процес, виступають вже в якості юридичних умов. Вони не встановлюються при вирішенні конкретних процесуальних питань. Адже цивільний процес представляє з себе в динаміці поступове накопичення юридичних фактів.

Як видно, вчинені процесуальні дії створюють передумови для здійснення подальших дій, самі переходячи в категорію юридичних умов. Тому в будь-якій фактичній ситуації, що виникає в ході розвитку цивільного процесу, необхідно розрізняти конкретний фактичний склад з певних юридичних фактів і юридичні умови.

Узагальнюючи викладене, можна виділити наступні ознаки процесуальних юридичних фактів, які в сукупності дають загальну характеристику даної правової категорії: це реальні життєві обставини; закріплені в нормах права; є достовірними або можуть бути дефектними, в тому числі і судовими помилками; породжують конкретні правові наслідки з урахуванням диспозитивного характеру процесуальних прав; пізнання і фіксація здійснені у відповідній правовій формі.

1.3. Функції юридичних фактів у цивільному процесуальному праві

Вивчення природи і ролі юридичних фактів має дуже важливе значення як в області нормотворчості, так і у сфері правозастосування. Неможливо не помітити, що не тільки загальна теорія права, а й галузева наука проявляють пильну увагу до проблем, які належать до юридичних фактів, зокрема до їх функцій. Функції ж юридичних фактів, як відомо, проявляють себе практично у всіх галузях права.

Під функцією розуміється обов’язок, коло діяльності, призначення, роль. У правознавстві функції зазвичай розглядаються як напрямки правового впливу, виражають роль права в організації (впорядкування) суспільних відносин. Функції як напрям правового впливу характеризують зміст права, здійснення поставлених перед ним завдань.

Вивчення функцій цивільного процесуального права дає можливість більш ретельно і детально дослідити значення та роль даних фактів у процесі правового регулювання цивільних процесуальних відносин.

Функції процесуальних юридичних фактів відбивають у своєму змісті і функції цивільного процесуального права. Разом з тим вони мають і свої специфічні функції, що випливають з ролі юридичних фактів в правовому впливі.

Функції процесуальних юридичних фактів різні за своїм характером, змістом залежно від обраного напряму їх аналізу. У правовому регулюванні шляхом нормативної регламентації суспільних відносин юридичні факти виступають як елемент методу галузі права. Закріплення певних юридичних фактів у складі цивільно-процесуального методу регулювання суспільних відносин відображає особливості цивільного процесуального права як галузі права. Якщо в цивільно-правовому методі регулювання провідне положення займає угода-договір, то основними юридичними фактами цивільного процесуального методу регулювання виступають процесуальні дії суду. Дана обставина визначається характером і значенням судової діяльності в динаміці процесуальних відносин.[31, с.195]

Розглянемо і проаналізуємо функції юридичних фактів у цивільному процесуальному праві. Всебічне і докладне вивчення функцій процесуальних юридичних фактів створює можливість глибоко досліджувати їх роль і призначення в процесі правового регулювання у сфері цивільних процесуальних відносин. Функції юридичних фактів у своєму змісті відображають і функції цивільного процесуального права. У той же час для них характерні і свої специфічні функції, які безпосередньо випливають з юридичних фактів в правовому впливі.

Функції юридичних фактів у цивільному процесуальному праві відрізняються один від одного за своїм характером, змістом залежно від обраного напряму їх аналізу. Так, якщо в цивільно-правовому методі регулювання в центрі уваги знаходиться угода-договір,[32, с.37] то основними юридичними фактами цивільного процесуального методу регулювання є процесуальні дії суду. Як зазначає В.В. Ярков, «дана обставина визначається характером і значенням судової діяльності в динаміці процесуальних відносин».[4]

Під час закріплення законодавцем кола юридичних фактів відбувається встановлення правових наслідків за відповідну поведінку суб’єктів, визначення порядку реалізації суб’єктивних прав і здійснення обов’язків. Через категорію юридичних фактів проявляється відмінність галузевих методів правового регулювання, відбивається їх специфіка.

В області правозастосування, процесуальних відносин юридичні факти виконують інші функції. Юридичні факти в цивільному процесуальному праві, забезпечуючи дії учасників процесу, зумовлюють нормальний хід судочинства, дотримання процесуальної форми правосуддя у цивільних справах. В.В. Ярков зазначає, що «виникає постійний динамізм процесуальних відносин внаслідок послідовного здійснення процесуальних дій його суб’єктами ».[4]

Вивчаючи функції юридичних фактів у цивільному процесуальному праві, на думку автора даного дослідження, неможливо обійти увагою наукові погляди В.В. Яркова на позначену проблему. Автор є противником традиційного підходу, згідно з яким настання процесуальних юридичних фактів пов’язується лише з трьома формами правових наслідків: виникнення, зміна та припинення правовідносин.[33, с.102] На його думку, при такому підході залишається абсолютно не ясним юридичне значення ряду процесуальних дій (призупинення провадження у справі, відкладення розгляду справи тощо). Він вважає, що необхідно враховувати все різноманіття наслідків, обумовлених настанням юридичних фактів.[33, с.103]

При розгляді функцій спеціальних юридичних фактів В.В. Ярков за правовими наслідками ділить функції процесуальних юридичних фактів на правоперешкоджаючу, правоутворюючу, правозмінюючу, правопризупиняючу, правозабезпечуючу, функцію припинення та правовстановлюючу, і приводить характеристику кожної з цих функцій.[4] Отже, один і той же юридичний факт цілком в змозі виконувати різні функції залежно від конкретної ситуації, яка складається в процесі реалізації норм процесуального права. Що стосується ролі судових визначень, що виконують всі вищевказані функції, то вона особливо багатозначна.

Юридичні факти в цивільному процесуальному праві виконують не тільки правостворюючі функції. До інших відносяться функції, які не пов’язані безпосередньо з виникненням конкретних правових наслідків. Вони визначають характер діяльності учасників цивільного процесу. В основному ці функції забезпечують законність процесу правозастосування.

Будь-який юридичний факт, який закріплений в нормі права, виступає в ролі гарантії законності. Вже саме закріплення в нормах процесуального права здійснення правосуддя у цивільних справах, процесуальної діяльності суб’єктів, умов реалізації процесуальних норм являє собою гарантію законності. Наприклад, юридичні факти, що є підставою для залишення позовної заяви без руху, вказані в статті 121 ЦПК України.

В.В. Ярков у своєму дослідженні дуже точно вказав: «Чітко окреслена система процесуальних юридичних фактів гарантує здійснення суб’єктами цивільного процесуального права їхніх процесуальних прав і виконання покладених на них обов’язків. Регулюючи вчинення процесуальних дій, юридичні факти сприяють запобіганню порушень процесуального регламенту, встановлюючи санкції за процесуальні порушення ».[4]

З функцією забезпечення законності найтіснішим чином пов’язана і функція попереднього впливу на процесуальну діяльність суб’єктів цивільного процесу.[32, с.39] Норми права, встановлюючи відповідні правові наслідки після вчинення певних процесуальних дій, попередньо визначають можливу поведінку суб’єктів.

Попередній вплив на поведінку суб’єктів цивільного процесуального права може відбуватися у двох формах: пасивно попереджувальної і активно-стимулюючої. Перша здійснюється з метою невчинення суб’єктами певних процесуальних дій, друга - з метою спонукання суб’єктів цивільних процесуальних відносин до здійснення конкретних процесуальних дій. Ці форми і виділяє у своєму дослідженні В.Б. Ісаков.[32, с.21] Уточнюючи положення В.Б. Ісакова, В.В. Ярков зазначає, що «функція попереднього впливу властива не всім юридичним фактам, а тільки тим з них, які регулюють поведінку, діяльність суб’єктів правовідносин. Попередній вплив на події, які мають місце мимо волі і бажання зацікавлених осіб, виключається ».[32, с.22]

Відомо, що не тільки юридичні факти викликають правові наслідки, «існує і зворотній зв’язок - правові наслідки можуть спонукати до життя юридичні факти»,[32, с.22] однак не будь-якого характеру. Це можуть бути тільки такі юридичні факти, як волевиявлення, що відображають діяльність суб’єктів права. В контексті цього В.В. Ярков зазначає «причини і наслідки постійно міняються місцями: те, що є наслідком певної причини, саме виступає в ролі причини для іншого явища, але не того, яке його породило».[4]

Іншою важливою функцією, яку юридичні факти у цивільному процесуальному праві виконують у процесі правозастосування, є функція обмеження розсуду суду (судді) та осіб, які беруть участь у справі. Наявність юридичних фактів чітко визначає характер дій щодо застосування норм цивільного процесуального права. У відносно визначених та невизначених нормах юридичні факти цивільного процесуального права ясно вказують межі судового розсуду при застосуванні норм процесуального права. Юридичні факти, враховуючи принцип диспозитивності, встановлюють межі при здійсненні ряду дій сторонами (наприклад, при укладенні мирової угоди.[4]

Юридичні факти в цивільному процесуальному праві виконують і таку функцію, як індивідуальне нормативне регулювання (наприклад, акти суду (судді) - рішення, ухвали, постанови всіх судових інстанцій). У судових актах, як правило, вирішуються найрізноманітніші процесуальні питання, що виникають під час розвитку цивільних процесуальних відносин. Судові акти входять у фактичні склади, які породжують правові наслідки. У них конкретизується зміст процесуальних норм, оцінюється діяльність осіб, які беруть участь у справі і всіляко сприяють правосуддю.[4]

Всебічно розглядаючи і аналізуючи питання, що стосуються юридичних фактів у цивільному процесуальному праві, зокрема їх функції, не слід обходити увагою особливий вид судочинства, що дозволяє зацікавленій особі встановлювати в судовому порядку юридичні факти. Безумовно, встановлення юридичних фактів має велике значення і необхідне для осіб, які потребують підтвердження своїх прав відповідними доказами.

Справи окремого провадження розглядаються і вирішуються судом відповідно до правил позовного провадження з особливостями, встановленими ЦПК України.

Для справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, притаманні специфічні особливості. До їх числа належать відсутність спору про право, застосування спеціальних засобів і способів захисту. Однак окреме провадження не виключає спору про наявність юридичних фактів.

Особливістю для справ окремого провадження є, наприклад, і те, що справа відкривається за заявою, а не за позовною заявою. Однак у частині оформлення заяви, на ці справи поширюються загальні правила про форму і зміст позовної заяви.[34, c.543]

В окремому провадженні фігурують такі ж принципи, як і в цивільному судочинстві. Ними є змагальність, диспозитивність, відкритість судового розгляду. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, проходять характерні для цивільного процесу стадії: порушення справи за заявою, підготовка справи до слухання, слухання з обов’язковим веденням протоколу судового засідання, прийняття судового рішення і т.д. Разом з тим у таких справах відсутні позивач і відповідач, а присутні заявник та зацікавлені особи. Зауважимо, що в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не беруть участь треті особи, не мають місця визнання і відмова від позову. Це пояснюється тим, що немає позову, а має місце заява про встановлення того чи іншого факту. Якщо немає позову, то не вживаються заходи щодо його забезпечення, а справа не може бути завершена мировою угодою сторін.

До справ окремого провадження належать такі: про встановлення фактів, що мають юридичне значення; родинних відносин між фізичними особами; встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім’я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім’ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; а також інші справи, віднесені до розгляду в порядку окремого провадження законами України.

Як бачимо, вищенаведений перелік справ, які розглядаються в порядку окремого провадження, свідчить про їх особливу важливість.

Існує безліч прикладів, коли звернення до суду із заявою в порядку окремого провадження стає для громадян крайньою необхідністю. Дуже важливо знати, як це слід правильно зробити.

Встановлення наявності родинних відносин громадян необхідно для визначення кола осіб-спадкоємців, і для призначення пенсії.[35, с.183] В даний час коло осіб, що мають право на спадщину, істотно розширилось.

Якщо встановлюється факт родинних відносин з померлим з метою отримання пенсії, то суди керуються нормами пенсійного законодавства про коло осіб, які мають право на отримання пенсії (ЗУ «Про пенсійне забезпечення»).[36] Слід враховувати, що перелік таких осіб є вичерпним. При розгляді справ подібного роду для суду вкрай важливо залучити до участі в них всіх зацікавлених осіб.

Судова практика свідчить про те, що провадження про встановлення факту родинних відносин в більшості випадків відкриваються для спадкування майна після померлого родича.

Важливе юридичне значення мають факти реєстрації народження, усиновлення, шлюбу, розлучення і смерті. Однак саме існування цих фактів може бути поставлено під сумнів зацікавленими особами, а можливість пред’явлення суду документів, що об’єктивно засвідчують вищенаведені факти, безнадійно втрачена у зв’язку з яким-небудь лихом або в результаті крадіжки. Факт реєстрації тієї чи іншої з перерахованих вище подій засвідчується судом в тому випадку, коли органи реєстрації актів громадянського стану подали письмову заяву, в якій вказано, що в силу тих чи інших об’єктивних причин не можна видати дублікат необхідного документа.[35, с.185]

Факт смерті фізичної особи може бути встановлений в порядку окремого провадження, якщо органи РАЦСу відмовляють у реєстрації події смерті. Справа порушується за заявою осіб, яким посвідчення даного факту необхідно для реалізації своїх громадянських прав, пов’язаних з власністю громадянина, факт смерті якого потрібно засвідчити.[37, с.365]

В даний час у разі необхідності встановлюється факт визнання батьківства. Якщо передбачуваний батько дитини живий, то справа про встановлення батьківства підлягає розгляду в порядку позовного провадження з призначенням складних і дорогих генетичних і молекулярних експертиз, проведених на підставі ухвали суду висококваліфікованими фахівцями.

Велику важливість має встановлення факту належності правовстановлюючих документів. Судова практика показує, що в документах ім’я, по батькові та (або) прізвище громадянина можуть не збігатися з його ім’ям, прізвищем, по батькові, зазначених у паспорті. У таких випадках громадянин змушений звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності відповідного правовстановлюючого документа саме цій особі. Така необхідність може бути викликана тим, що громадяни іноді змінюють своє прізвище, іноді через недбалість діловодів державних установ в документах вказується скорочене або змінене ім’я, але найчастіше вона пов’язана з елементарними граматичними помилками.

Зауважимо, що громадянину, який звернувся до суду із заявою про встановлення факту належності йому правовстановлюючого документа, необхідно гранично уважно прочитати текст винесеного судом рішення. Суди нерідко допускають серйозну помилку, яка полягає в тому, що встановлюють замість факту приналежності конкретній особі даного документа факт тотожності осіб, по-різному іменуються в різних документах.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 01.01.2012 р. «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення», коли установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 256 ЦПК України громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа. Проте сам по собі факт належності документа не породжує для його власника жодних прав, юридичне значення має той факт, що підтверджується документом. Таким чином, для заявника важливо не так саме одержання документа, як оформлення особистих чи майнових прав, що випливають із цього факту. Це означає, що в судовому порядку можна встановити належність громадянину такого документа, який є правовстановлюючим.[38]

Встановлення факту прийняття спадщини може бути розглянуто судом в порядку окремого провадження в тому випадку, якщо орган, який вчиняє нотаріальні дії, не має права видавати заявникові свідоцтво про право на спадщину за причиною відсутності або недостатності відповідних документів, необхідних для підтвердження в нотаріальному порядку факту вступу у володіння спадковим майном.

18.08.2014 року Золочівський районний суд Харківської області, розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за заявою Марченко В.І. про встановлення факту прийняття спадщини прийняв рішення про задоволення заяви Марченка В.І. та встановив факт прийняття спадщини, що відкрилася внаслідок смерті бабусі. Оскільки судом було встановлено, що починаючи з 2004 року до дня смерті бабуся проживала разом з нею. Заявниця фактично спадщину прийняла, але протягом 6 місячного строку не звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, так як спадщина відкрилася в с.Прохори Борзнянського району Чернігівської області. Даний факт є юридичним, оскільки його встановлення надає право на отримання спадщини. В заявниці виникла необхідність встановити факт прийняття спадщини для оформлення права на спадщину, але вона не могла цього зробити. То суд керуючись ч. 3 ст. 1268 ЦК України, яка передбачає, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї, та, посилаючись, на п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», де передбачено, що заява про встановлення факту прийняття спадщини та місця її відкриття може бути розглянута судом у порядку окремого провадження, якщо орган, який вчиняє нотаріальні дії, не вправі видати заявникові свідоцтво про право на спадщину через відсутність або недостатність документів, що необхідні для підтвердження в нотаріальному порядку факту вступу в управління або володіння спадковим майном – прийняв відповідне рішення.[39]

Якщо необхідні документи надані, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину відмовлено, заінтересована особа цілком може звернутися в суд не з заявою про встановлення факту прийняття спадщини, а зі скаргою на відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Таким чином, в даний час знання особливостей цивільного процесуального законодавства є надзвичайно важливим для кожного. Насамперед, це необхідно, щоб зуміти захистити свої законні права та інтереси. Юридичні факти мають величезне значення, тому що є підставою здійснення відповідних суб’єктивних прав зацікавленої особи. При відсутності можливості встановлення факту у позасудовому порядку громадянам необхідно звернутися за допомогою до суду.

Існують різні аспекти розгляду та аналізу функцій процесуальних юридичних фактів. У правовому регулюванні при правозастосуванні юридичні факти виступають як в якості елемента цивільно-процесуального методу, так і елемента механізму правового регулювання, що встановлює відповідні правові наслідки. Специфіка і якісні особливості цивільного процесуального методу регулювання суспільних відносин ясно відображаються в процесуальних юридичних фактах. Функції, що їх юридичними фактами в цивільному процесуальному праві України в правозастосуванні, дуже різноманітні. Так, функції, пов’язані з правовими наслідками, виражаються в здатності юридичних фактів обумовлювати виникнення, зміни, призупинення, припинення процесуальних прав, обов’язків і правовідносин, а також в правозабезпечувальній і правоперешкоджаючій функціях. Крім цього, юридичні факти забезпечують дотримання законності, попередній вплив на процесуальну діяльність суб’єктів, обмежують судовий розсуд, а також розсуд осіб, які беруть участь у справі, забезпечують індивідуальне нормативне регулювання процесуальних відносин.

Закріплюючи коло юридичних фактів, законодавець тим самим встановлює правові наслідки за відповідну поведінку суб’єктів, визначає порядок реалізації суб’єктивних прав і здійснення обов’язків. За допомогою юридичних фактів дається оцінка тим чи іншим діям (бездіяльності) суб’єктів процесуальних відносин. Так, при нормальному ході судочинства процесуальні відносини розвиваються поступово, переходячи від здійснення однієї процесуальної дії до іншої. При процесуальному порушенні (наприклад, неявці свідка) наступають правові наслідки шляхом залучення конкретних суб’єктів до відповідальності. Таким чином, через категорію юридичних фактів проявляється відмінність галузевих методів правового регулювання, відбивається їх специфіка.

Інші функції виконують юридичні факти у сфері правозастосування, процесуальних відносин. Процесуальні юридичні факти забезпечують дії учасників процесу, разом з тим вони забезпечують нормальний хід судочинства, дотримання процесуальної форми правосуддя у цивільних справах. Звідси виникає постійний динамізм процесуальних відносини внаслідок послідовного вчинення процесуальних дії його суб’єктами.

В.Б.Ісаков виділяє основні, додаткові та спеціальні функції юридичних фактів. Хоча така класифікація функцій має певний сенс, навряд чи є необхідність у подібному їх підрозділі. Значення кожної групи юридичних фактів рівнозначне і має в своїй основі характеристику їх значення в правозастосуванні, зміст якого і створює цивільний процес.[32, с.24]

Крім того, не зовсім зрозумілий критерій виділення спеціальних функцій юридичних фактів, який пов’язаний, на думку В.Б.Ісакова, з включенням юридичних фактів в якості елементів в фактичні склади. Адже основні та спеціальні функції юридичних фактів в більшості випадків рівнозначні. Більшість процесуальних юридичних фактів виконують свої функції як самі по собі, так і у фактичному складі. Тому розмежування функцій юридичних фактів на основні та спеціальні є досить умовним. Так, зміна процесуальних відносини здійснюється в основному не одним, а системою юридичних фактів. Однак у спеціальній класифікації функцій юридичних фактів у В.Б.Ісакова для правозмінюючої функції місця не знайшлося.

Можна виділити наступні функції процесуальних юридичних фактів у правозастосуванні - викликати правові наслідки. Тим самим процесуальні юридичні факти забезпечують безперервну динаміку процесуальних відносин, а також їх стійкість, стабільність, створюють можливість для усунення перешкод в їх розвитку і вплив на суб’єктів, що порушують нормальний хід судочинства. Стало традиційним пов’язувати з настанням процесуальних юридичних фактів лише три форми правових наслідків; виникнення, зміну і припинення правовідносин. У такому випадку залишається не зовсім ясним юридичне значення таких процесуальних дій, як призупинення провадження у справі, відкладення розгляду справи і т.п. Необхідно враховувати все різноманіття наслідків, обумовлених настанням юридичних фактів.

Процесуальні юридичні факти виконують такі функції (за правовими наслідками):

Правоперешкоджаюча - ціла група процесуальних юридичних фактів, які або не дають виникнути процесуальним відносинам, або гальмують їх розвиток.

Правостворююча - тобто викликає виникнення суб’єктивних процесуальних прав і процесуальних відносин. Так, подача позовної заяви збуджує позовне провадження, апеляційної чи касаційної скарги – відповідно, апеляційне чи касаційне провадження та відповідні процесуальні відносини. Правостворюючі юридичні факти забезпечують реалізацію права на звернення до суду за судовим захистом, права на касаційне оскарження судового рішення та ін. Виникнення процесуальних відносин забезпечується юридичними фактами - діями, що носять, як правило, характер правомочності на одностороннє волевиявлення.

Хоча суперечки термінологічного характеру про назви пішли багато в чому у минуле, необхідна достатня точність вираження думки автора. Відмовлятися від сформованої термінології навряд чи вірно. Тому представляється не зовсім точною думка Н.Б.Зейдера і А.Ф. Козлова про наявність юридичних фактів, що створюють правовідносини.[40] Термін «створювати» не зовсім точно відображає процес формування процесуальних правовідносин. Юридичні факти самі по собі не створюють правовідносин, а виступають в якості однієї з передумов їх виникнення. Настання відповідного юридичного факту переводить суб’єктивне право, обов’язок в площину діючого права, в реальні правовідносини. Тому точніше говорити про виникнення правовідносин, що обумовлюється серед ряду різних фактичних передумов і настанням відповідних юридичних фактів.

Деякі вчені, наприклад, Н.О.Чечіна, заперечують наявність даного етапу функціонування процесуальних відносин. Оскільки, на думку Н.О.Чечіної, цивільний процес являє систему процесуальних відносин, які виникають і припиняються, то в її концепції і немає місця етапу зміни. Тим часом елементарні процесуальні відносини існують не самі по собі, а в рамках певного цивільного провадження, складаються і розвиваються по кожній конкретній справі. Зміна правовідносин представляє з себе один з можливих етапів їх розвитку.[29, с.53]

Під зміною правовідносини в літературі розуміється зміна їх змісту, суб’єктів, а також їх об’єкту, тобто зміна одного з елементів правовідносин. В якості критерію зміни правовідносин пропонується і ступінь збереження правового зв’язку суб’єктів, тобто її часткова, а не повна модифікація.

Вважається, що в якості правозмінюючих юридичних фактів виступають різні обставини. По-перше, зміни в суб’єктному складі, наприклад, в справу вступає третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, або відбувається заміна неналежної сторони на належну. Не зовсім точним є твердження В.Б.Ісакова про те, що заміна суб’єктів призводить завжди до зміни правовідносин. Так, заміна суб’єкта в порядку правонаслідування не змінює правовідносини. Тут триває розвиток і функціонування колишніх процесуальних відносин, які на період вступу правонаступника призупиняється.[32, с. 26] По-друге, зміни у змісті процесуальних прав і обов’язків сторін при здійсненні ними деяких розпорядчих дій, наприклад, зміна підстави або предмета позову.

Що стосується впливу зміни об’єкта процесуальних правовідносин на їх динаміку, то вирішення даного питання залежить насамперед від поняття об’єкта, яке відноситься до числа найбільш дискусійних. Не розглядаючи докладно всі висловлені точки зору, можна погодитися з думкою про те, що в якості об’єкта окремих процесуальних відносин виступає поведінка як суду, так і будь-якого іншого учасника процесу. Адже процесуальні відносини виникають у зв’язку із здійсненням процесуальних дій, що виступають як форми реалізації процесуальних прав та обов’язків. Всі окремі елементарні відносини, виникають і припиняються, об’єднуються в рамках певного провадження, що має в якості об’єкта спір про право або вимогу про встановлення юридичних фактів, чи інших обставин у справах окремого провадження, або, точніше сказати, оспорюване суб’єктивне право чи охоронюваний законом інтерес, що захищаються в суді.

Зміна об’єкта сама по собі, на наш погляд, не може впливати на динаміку провадження, що виникає у справі. Це пов’язано зі значенням процесуальних дій суду та учасників судочинства, через які здійснюється в кінцевому рахунку вплив на динаміку процесуальних відносин. Якби не змінювався об’єкт процесуальних відносин, до тих пір, поки його зміна не буде опосередкована вчиненням процесуальної дії, безпосередній правостворюючий ефект не наступить. Тому зміна об’єкта тягне за собою зміну іншого елемента провадження - його змісту, який і створює в кінцевому рахунку вплив на динаміку цивільного процесу. Можливо і зворотний вплив зміни змісту провадження на зміну його об’єкта внаслідок розпорядчих дій сторін. Отже, зміна об’єкта, яка б не стосувалася зміни змісту правовідносин і самостійно впливала б на динаміку правового зв’язку неможлива, за винятком тих випадків, коли в результаті судової діяльності буде встановлено, що немає самого об’єкта судового захисту, внаслідок чого зацікавленій особі відмовлять у задоволенні заявленої вимоги. Виходячи з викладеного, можна прийти до висновку, що запропонований В.Б.Ісаковим критерій зміни правовідносин, пов’язаний у тому числі і зі зміною їх об’єкта, не є універсальним.[32, с.27]

Правозабезпечувальна функція процесуальних юридичних фактів проявляється, напевно, найчастіше в порівнянні з іншими. Юридичні факти забезпечують нормальний хід судочинства, тому цивільний процес являє собою безперервне чергування процесуальних дій - юридичних фактів. Вчинення одного юридичного факту створює можливість переходу до іншого юридичного факту. Правозабезпечувальні функції виконують юридичні факти в стадії судового розгляду і ін.

Функцію припинення процесуальних відносин виконує цілий ряд процесуальних юридичних фактів: судове рішення як акт застосування норм матеріального та процесуального права, ухвали суддів, акти суддів апеляційної та касаційної інстанцій. Припиняє по суті справи провадження ухвала суду про заміну неналежної сторони належною.[4]

Правовозупиняюча функція виражається в тому, що юридичні факти відновлюють значення інших фактичних обставин, наприклад, судове рішення про відновлення пропущеного процесуального строку.

Всі зазначені функції процесуальних юридичних фактів пов’язані між собою. Один і той же юридичний факт може виконувати різні функції залежно від конкретної ситуації, що складається в процесі реалізації норм процесуального права. Особливо багатозначна роль судових визначень, які виконують всі перераховані вище функції.

Крім правостворюючих процесуальним юридичним фактам властиві й інші функції. Вони не пов’язані безпосередньо з виникненням конкретних правових наслідків, а визначають характер діяльності учасників цивільного процесу. Здебільшого ці функції забезпечують законність процесу правозастосування.

Будь-який юридичний факт, що закріплений в нормі права, виступає гарантією законності. Саме закріплення в нормах процесуального права порядку здійснення правосуддя у цивільних справах, процесуальної діяльності суб’єктів, умов реалізації процесуальних норм є гарантією законності. Так, коло право перешкоджаючих юридичних фактів, які є підставою для повернення позовної заяви, обставини, при яких суд має право залишити заяву без руху окреслено в ст.121 ЦПК і т.д. Чітко окреслена система процесуальних юридичних фактів гарантує здійснення суб’єктами цивільного процесуального права їх процесуальних прав і виконання покладених на них обов’язків. Регулюючи вчинення процесуальних дій, юридичні факти сприяють запобіганню порушень процесуального регламенту, встановлюючи санкції за порушення.

З функцією забезпечення законності тісно пов’язана і функція попереднього їх впливу на процесуальну діяльність суб’єктів цивільного процесу. Встановлюючи відповідні правові наслідки після вчинення певних процесуальних дій або бездіяльності, норми права тим самим попередньо визначають можливу поведінку суб’єктів.

Уточнюючи положення В.Б. Ісакова, слід зазначити, що функція попереднього впливу властива не всім юридичним фактам, а тільки тим з них, які регулюють поведінку, діяльність суб’єктів правовідносин. Попередній вплив па події, які мають місце мимо волі і бажання заінтересованих осіб, виключається.

Вивчення характеру попереднього впливу юридичних фактів на діяльність суб’єктів процесуальних відносин має велике практичне значення при розробці пропозицій по вдосконаленню процесуального законодавства. Вивчення мотивів діяльності суб’єктів у процесуальному відношенні дозволить краще впливати на неї шляхом закріплення в праві відповідних правових наслідків.

Не тільки юридичні факти викликають правові наслідки. Існує і зворотний зв’язок - правові наслідки можуть викликати юридичні факти, але не всякого характеру, а тільки юридичні факти - волевиявлення, що відображають діяльність суб’єктів права. При цьому причини і наслідки постійно міняються місцями: те, що є наслідком певної причини, саме виступає в ролі причини для іншого явища, але не того, яке його породило.

Юридичні факти в процесі правозастосування виконують важливу функцію обмеження розсуду суду (судді) та осіб, що беруть участь у справі. Наявність юридичних фактів чітко і ясно визначає характер дій по застосуванню норм цивільного процесуального права. У відносно-визначених і невизначених нормах процесуальні юридичні факти окреслюють межі судового розсуду при застосуванні норм процесуального права. Юридичні факти (з урахуванням принципу диспозитивності) встановлюють рамки при здійсненні ряду дій сторонами, наприклад, при укладенні мирової угоди.

Юридичні факти виконують також функцію індивідуального під нормативного регулювання, наприклад, акти суду (судді) - рішення, ухвали, постанови. В судових актах вирішуються різні процесуальні питання, що виникають в ході розвитку процесуальних відносин. Судові акти входять у фактичні склади, породжують правові наслідки. В них конкретизується зміст процесуальних норм, дається оцінка діяльності осіб, що у справі і сприяють правосуддю.

Узагальнюючи викладене, зазначимо, що можливі різні аспекти аналізу функцій процесуальних юридичних фактів. У правовому регулюванні при правонаданні юридичні факти виступають як елемент цивільно-процесуального методу і елемент регулювання правового механізму, що встановлює відповідні правові наслідки. В процесуальних юридичних фактах відбивається специфіка і якісні особливості цивільного процесуального методу регулювання суспільних відносин. В правозастосуванні процесуальні юридичні факти виконують функції, пов’язані з наявністю правових наслідків їх настання і інші функції. Функції правових наслідків виражаються в здатності юридичних фактів обумовлювати виникнення, зміну, припинення процесуальних прав і обов’язків і правовідносин, а також в правозабезпечувальній і правоперешкоджаючій функціях. Крім того, юридичні факти забезпечують дотримання законності, попередній вплив на процесуальну діяльність суб’єктів, обмежують судовий розсуд, а також розсуд осіб, які беруть участь у справі, забезпечують індивідуальне піднормативне регулювання процесуальних відносин.

РОЗДІЛ 2

СИСТЕМА ЮРИДИЧНИХ ФАКТІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ

2.1. Класифікація юридичних фактів у цивільному процесуальному праві

Вченими-цивілістами під юридичними фактами прийнято розуміти певні життєві обставини (одну або декілька обставин), з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

Акти цивільного процесуального законодавства не містять чіткої класифікації юридичних фактів за тими чи іншими ознаками.

Усі численні юридичні факти в цивільному процесуальному праві потрібно класифікувати залежно від їх індивідуальних особливостей, що дає змогу більш вільно орієнтуватися серед великої кількості юридичних фактів і більш чітко відмежовувати їх один від одного. Побудова цілісної науково обґрунтованої системи юридичних фактів в цивільному процесуальному праві сприяє правильному розумінню та застосуванню цивільного процесуального законодавства на практиці.

Класифікацію юридичних фактів у юридичній літературі, що стосується цивільного процесуального права розроблено на підставі певних критеріїв. Зазвичай процесуальні факти поділяються залежно від волі суб’єктів на події та дії. У теорії права такий поділ не є беззаперечним. Деякі автори мають думку, що до цієї групи потрібно включати ще стан і строки. Інші вважають, що за вольовою ознакою юридичні факти у цивільному процесуальному праві поділяються на три види: дії, події, стан. Дії відбуваються за волею суб’єктів — фізичних і юридичних осіб. До них належить більшість процесуальних фактів (подання позовної заяви до суду, клопотання, тощо). Наприклад, така подія, як смерть сторони, може спричинити численні правові наслідки, включаючи процесуальне правонаступництво.

Смерть сторони у справі про визнання недійсним шлюбу, заповіту, договору дарування чи іншої угоди про відчуження майна, не може розглядатись як підстава для закриття провадження у справі за наявності інших заінтересованих осіб, що є правонаступниками у майнових правовідносинах, з якими пов’язана вирішувана справа.[41, с.324]

В спеціальній юридичній літературі пропонуються різні підходи до класифікації юридичних фактів. Але як вже згадувалося, зазвичай, юридичні факти поділяють за вольовим критерієм, тобто поділ на дії та події.

Найважливішим компонентом у системі юридичних фактів цивільного процесуального права є процесуальні дії - це основний, визначальний вид юридичних фактів даній системі.

Дії – це конкретні життєві обставини, що залежать від волі людини та безпосередньо нею втілюються. Вони є різновидом правомірної свідомої поведінки суб’єкта правовідносин, яка своїм вольовим характером відрізняється від інших проявів існування особи (рефлексів, інстинктів тощо). Разом з тим, неправомірна поведінка суб’єкта правовідносин також може обумовлювати настання юридичних фактів.[42]

У процесуально-правовому регулюванні дії виступають у різних якостях. З одного боку, вони служать підставами виникнення, зміни та припинення процесуальних правовідносин, з іншого - є здійсненням суб’єктами процесуальних правовідносин свого процесуального права або виконанням своїх процесуальних обов’язків. Процесуальні дії виступають одним з елементів процесуальних правовідносини. Але юридичне значення в процесі мають не тільки процесуальні дії його суб’єктів, а й усе провадження в цілому. У цьому полягає найважливіша особливість процесуально-правового механізму, взаємоперетворення одних його компонентів в інші. У цивільному процесуальному праві юридичні факти і правовідносини можуть мінятися місцями, правовідносини здатні виступати в ролі юридичних фактів. Це обумовлено тим, що юридичний процес є нерозривний ланцюг у якому виникають, розвиваються і припиняються процесуальні дії і відповідні відносин в їх взаємозв’язку і взаємообумовленості.[42]

Дії в цивільному процесуальному праві точніше називаються процесуальними, тому вони являють собою здійснення суб’єктами процесуальних відносин своїх процесуальних прав і виконання обов’язків. Процесуальні дії є результатом вольової діяльності різних суб’єктів цивільного процесуального права. Звідси випливають більш широкі можливості регулюючого впливу на поведінку учасників процесуальних відносин через визначення характеру процесуальних дій, з’єднання їх з інтересами відповідних осіб.[42]

Поняття «процесуальні дії» можна визначити, як основні юридичні факти в цивільному процесуальному праві. При цьому слід мати на увазі, що не всі дії в цивільному процесуальному праві є процесуальними Так, акти органів державного управління виступають як процесуальні юридичні факти-дії, але не є процесуальними діями в загальноприйнятому розумінні даної категорії. В якості процесуальних виступають такі дії, які є результатом здійснення суб’єктивних процесуальних прав і виконання процесуальних обов’язків.

Процесуальні дії діляться на правомірні і неправомірні. Правомірні процесуальні дії є результатом здійснення процесуальних прав та виконання обов’язків, що відповідає нормам цивільного процесуального права. Неправомірні процесуальні дії (або бездіяльність) являють собою порушення норм цивільного процесуального права, встановленого процесуального регламенту. Неправомірними процесуальними діями порушуються чиї-небудь процесуальні права, не виконуються обов’язки. Вони викликають настання специфічного різновиду юридичної відповідальності - процесуальної.

Серед неправомірних дій виділяється об’єктивно-протиправна дія, тобто такий акт вольової поведінки, який має чисто зовнішній характер. Відмітною ознакою такої дії є його невинність внаслідок різних обставин. Наприклад, всі обставини, які згідно ст.361 ЦПК тягнуть перегляд рішень, ухвал і наказів за нововиявленими обставинами, не були відомі суду при розгляді справи. Винесення незаконного судового рішення з причин, від суду незалежних, представляє по суті справи об’єктивно-протиправну дію. Наслідком виявлення юридичних фактів, що свідчать про незаконність і необґрунтованість судового акту, є його скасування.

Так, наприклад, 25 червня 2008 року Летичівський районний суд Хмельницької області виніс рішення про стягнення з Полуденного Андрія Вікторовича аліменти на користь Полуденної Марини Олександрівни на утримання дочки Полуденної Ірини Андріївни. В листопаді 2014 року Андрій Вікторович отримав висновку про біологічне батьківство в якому було зазначено, що вірогідність його батьківства по відношенню до Полуденної І.А. повністю виключається і становить 0,0000%.

25 грудня 2014 року Летичівським районним судом хмельницької області було прийняте рішення про виключення відомостей про Полуденного Андрія Вікторовича 05.07.1986 року народження, уродженця смт. Летичів Хмельницької області, як батька з актового запису №56 від 05.06.2008 року про народження Полуденної Ірини Андріївни, яка народилася 20.05.2008 року в смт Летичів Хмельницької області, вчиненого Відділом реєстрації актів цивільного стану Летичівського районного управління юстиції Хмельницької області. Але дані обставини не звільнили його від сплати аліментів, тому 5 лютого 2015 року Полуденний Андрій Вікторович звернувся до Летичівського районного суду Хмельницької області з позовною заявою про перегляд судового рішення у зв’язку з ново виявленими обставинами.

На думку В.В.Бутнєва, невірним є розподіл юридичних фактів на правомірні і протиправні дії, так як не будь-яке порушення норми права, юридичного обов’язку і суб’єктивного права є правопорушенням.[43] Останнє твердження В.В.Бутнева є цілком переконливим, але воно не може заперечувати значимість даної класифікації. Адже як було показано вище, протиправні дії можуть бути різними за характером і викликати різні наслідки. У цьому сенсі пропонована В.В.Бутневим класифікація юридичних фактів на регулятивні та охоронні цілком укладається, на наш погляд, в традиційний підрозподіл фактичних обставин на правомірні і протиправні.

У формі правовідносин, пише В. Б. Ісаков, виступають найважливіші, найбільш значимі, суттєві зв’язки. Тому немає нічого дивного в тому, що право використовує як юридичні факти такий елемент реальності, як правові відношення.[44, с.47]

Закріплення в нормах процесуального права фактів-правовідносин обумовлено вимогою законності, внутрішніми закономірностями правопорядку, що передбачає скоординоване виникнення й існування правових зв’язків.

Процесуальні дії і процесуальні факти-правовідносини займають в системі юридичних фактів цивільного процесуального права центральне місце, це основні і необхідні юридичні факти в процесуальному фактичному складі. Крім функції забезпечення виникнення, зміни та припинення процесуальних правовідносин, вони виконують в процесуально-правовому механізмі функцію гарантій законності. Ці юридичні факти - свого роду «ключові точки» процесуально-правового регулювання. Так, законне прийняття позовної заяви, зумовлює правомірність всіх наступних дій.

У системі юридичних фактів цивільного процесуального права особливе місце займають юридичні події. Юридичні події - це фактичні обставини, які на відміну від юридичних дій не залежать від волі людей.[45, с.213]

Події – це конкретні життєві обставини, що виникають та існують незалежно від волі людини та непідвладні їй. Життєві обставини у вигляді подій можуть набувати юридичного значення у випадках прямого посилання на них у законодавчих актах.[43]

В контексті нашої роботи, доцільно зазначити, що події часто виступають підставами виникнення, зміни або припинення цивільних процесуальних правовідносин. Настання певної події як життєвої обставини обумовлює настання процесуальних юридичних наслідків. Також подія зазвичай є підставою для вчинення відповідних процесуальних дій суду, зокрема, смерть позивача або відповідача при розгляді цивільної справи, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, є підставою для закриття провадження у справі (п. 6 ч. 1 ст. 205 Цивільного процесуального кодексу України).

Наприклад, 22 серпня 2011 р. Золочівським районним судом Львівської області під час розгляду у судовому засіданні цивільної справи за позовом позивача - спілки "Крез-Капітал" до відповідача Клименко Л.Л. про стягнення коштів, було прийнято ухвалу про закриття провадження, оскільки на час розгляду справи в судовому засіданні з’ясувалось , що відповідачка Клименко Л.Л. померла 28.07.2011 року . Це було підтверджено копією свідоцтва про смерть серії 1-СГ № 251544 , яке суду представила її дочка Бойчук В.М. Тому своєю ухвалою суддя закрив провадження у зв’язку зі смертю відповідачки по справі.[46]

У юридичній літературі склалися різні думки щодо природи і місця юридичних подій в системі юридичних фактів цивільного процесуального права. Позиція однієї групи авторів найбільш чітко проявляється в дослідженнях Н. А. Чечіної, яка вважає, що дії, що здійснюються в процесі судової діяльності, можуть перебувати в певній залежності від фактів-подій. Однак процесуальні відносини завжди виникають не з цих подій, а завжди з дій, навіть якщо останні обумовлені подіями і не можуть відбуватися без настання або ненастання подій. Події можуть служити лише приводом до скоєння дії чи бездіяльності осіб, що беруть участь у процесі. Дії ж служать допоміжною ланкою між подіями і можливістю виникнення процесуального прав відношення.[47]

Інша група авторів розглядає події на рівні самостійних компонентів у юридичних складах. Так, А. Ф. Козлов вважає, що винесення судом відповідної ухвали повністю залежить від виниклої раніше правомочності: обставиною, що породжує останнє, є якраз смерть позивача або відповідача, яку за своїми наслідками можна кваліфікувати не інакше як процесуальний юридичний факт. По-перше, наслідки, з нею пов’язані, досить значні. Вони стосуються не тільки суду, а й громадян, організацій. Смерть зацікавленої особи може безпосередньо породити у громадянина право на вступ у процес як правонаступника, з нею пов’язується припинення правоздатності. Лише це останнє, - пише автор, - дає всі підстави вважати події самостійними процесуальними юридичними фактами.[48]

Здається, що роль юридичних подій в динаміці цивільних процесуальних правовідносин не варто перебільшувати, так само як і применшувати. Юридичні події породжують процесуальні правові наслідки тільки в сукупності з діями, в межах єдиних фактичних складів.

Таким чином впевнено можна сказати що в праві існують своєрідні юридичні факти-події, які самостійно або спільно з іншими юридичними фактами зумовлюють виникнення правовідносин, призводять до зміни прав та обов’язків, або припиняють правові відносини.

Другий різновидом процесуальних юридичних фактів виступають події, тобто не залежні від волі людей явища дійсності. За ознакою взаємозв’язку з діяльністю людини події поділяються на дві групи: абсолютні і відносні.

Абсолютні події – це явища, виникнення і розвиток яких не пов’язані з вольовою діяльністю суб’єктів. Абсолютні події не залежать від волі людини, наприклад, землетрус, повінь можуть спричинити за собою неявку особи, що є у справі свідком в судове засідання. Тому до числа абсолютних подій відносяться стихійні лиха та інші природні явища (повінь, посуха, землетрус тощо). До абсолютних юридичних подій слід віднести такий юридичний факт, як природна смерть особи. Вказаний вид абсолютних, тобто не обумовлених ні в якій мірі вольовою діяльністю людей, юридичних подій може бути об’єднано в групу явища, що виражають прояв сил природи незалежно від дій та свідомості людини.[49, с.208]

Абсолютні юридичні події у своєму складі не вичерпуються тільки цією групою юридичних фактів. Говорячи про події, які є значущими для цивільного процесуального права, не слід забувати про такий важливий юридичний факт як закінчення часу, в тому числі встановленого для вчинення відповідних процесуальних дій.[4]

Відносні події – це явища, що виникають з волі суб’єктів, проте розвиваються і виникають незалежно від їх волі. [40]

Походження відносних подій визначається діяльністю людини, але їх правові наслідки перебувають поза залежністю від обставин, що зумовили їх появу. До них можна віднести, наприклад, перебування у складі Збройних Сил на строковій військовій службі, тривале службове відрядження і т.д., які тягнуть різні наслідки (визнання поважних причин неявки в судове засідання, відкладення розгляду справи або призупинення провадження у справі і інші).

Так, смерть обумовлена вбивством людини є відносною подією, адже сама подія (смерть) виникла в результаті вольових дій вбивці. Разом з тим, ця подія (смерть) стала наслідком патологічних змін в організмі потерпілого, вже не залежать від волі вбивці.

В праві загальноприйнятим вважається той факт, що народження людини є юридичною подією. Проте, проектуючи це припущення на поняття «подія» виходить, що народження людини або не обумовлено вольовою діяльністю людей, або незалежно від волі осіб може призводити до виникнення правовідносин. Народження особи є відносною юридичною подією, при якій діяльність деяких суб’єктів майбутнього правовідношення хоча й існує, проте юридично байдужа.

Відносні юридичні події є явищами, причиною виникнення яких є вольова людська діяльність, що впливає на подальший розвиток даного явища тільки до певного моменту, після якого явище виступає і розвивається самостійно і на своєму заключному етапі розвитку призводить до виникнення юридичних наслідків. Так, народження людини є підставою для виникнення у цивільної процесуальної дієздатності передбаченої ст. 28 ЦПК України.

Події в динаміці цивільних процесуальних відносин виступають в якості безпосередньо правостворюючих юридичних фактів. Правові наслідки вони тягнуть спільно з процесуальними діями суду (судді) та осіб, що є у справі.

Отже, юридичними фактами як передумовою виникнення, зміни і припинення цивільних процесуальних правовідносин є події, але їх особливість полягає в тому, що події самі по собі не викликають процесуальних наслідків, вони можуть бути тільки приводом до вчинення відповідних дій учасниками процесу.

В якості окремого юридичного факту-події можна розглядати недієздатність з причини захворювання сторони у справі або заявника у справах окремого провадження. Зазвичай захворювання особи розглядають як юридичний факт-подію, який не залежить від волі людини. Для цивільного процесуального права в даному аспекті має значення тривалість та стан захворювання. З позицій Цивільного процесуального кодексу України захворювання сторони, підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки до суду протягом тривалого часу може бути підставою для застосування судом права на зупинення провадження у справі (п. 2 ч. 1 ст. 202 ЦПК України).[11]

Абсолютні або відносні юридичні факти-події (повінь, землетрус, пожежа в результаті блискавки або умисний підпал) можуть бути підставою для застосування такої процесуальної дії як відновлення втраченого судового провадження, передбаченого ст.ст. 402-409 ЦПК України.[11]

Як і всякі інші життєві обставини, події можуть бути віднесені до юридичних фактів-подій в тому випадку, якщо вони тягнуть за собою виникнення відповідних процесуальних юридичних наслідків. Це можливо лише тоді, коли норма права передбачає для відповідної моделі події настання відповідних наслідків. Така позиція обумовлена тим, що події, як обставини, не залежні від волі людини, не можуть розглядатися в якості процесуальних юридичних фактів: події набувають значення тільки в поєднанні з процесуальними діями, а отже, не мають значення самостійних процесуальних фактів, які здатні спричиняти настання процесуальних наслідків.

Досить поширеною категорією юридичних фактів в цивільному процесуальному праві є процесуальні строки. А. Ф. Козлов процесуальні строки відносить до групи процесуальних фактів-подій і вважає, що їх витікання зазвичай тягне наступ дуже суттєвих правових наслідків: втрачається право на оскарження і опротестування, правозастосовний акт набирає законної сили, стягувач набуває право вимагати примусового виконання.[48]

Крім класифікації юридичних фактів за вольовою ознакою існує безліч інших класифікацій, заснованих на інших критеріях, Р.О.Халфіна вказувала, що будь-який інший розподіл юридичних фактів, окрім як за вольовою ознакою, є умовним і навряд чи являє собою інтерес.[50, с.201] Подібне твердження видається сумнівним. Звичайно, розробка класифікації за вольовою ознакою являє собою велике досягнення юридичної науки. Дана класифікація застосована у всіх галузях правознавства, проте не завжди і не у всіх аспектах враховує особливості окремих галузей права. Класифікація юридичних фактів за іншими ознаками дозволяє більш глибоко розкрити їх відмінні риси і своєрідність в умовах іншої правової галузі.

Класифікація процесуальних юридичних фактів крім наведеної вище можлива також за характером виконуваних функцій, за значенням у динаміці процесуальних правовідносин та ін.

Поділ за характером виконуваних функцій - найбільш традиційний вид класифікації процесуальних юридичних фактів. За вказаним критерієм вони диференціюються на правоутворюючі, правозмінюючі, правозупиняючі, правоперешкоджаючі, правопризупиняючі, правозабезпечувальні, правовідновлюючі. Вважається невірною пропонована Е.А.Крашенінніковим класифікація юридичних фактів на власне юридичні та юридично-значущі факти. Під юридичними він розуміє факти правоутворюючі. Факти ж правозмінюючі і припиняють розглядаються ним в якості юридично значимих.[32, с.28] Зовсім не зрозуміле теоретичне і практичне значення такого поділу юридичних фактів. Адже цей поділ цілком вкладається в вироблену і визнану більшістю вчених класифікацію юридичних фактів за правовими наслідками.

За значенням в: динаміці процесуальних правовідносин можна виділити головні і сполучні процесуальні юридичні факти, що визначають виникнення процесуальних відносин у відповідній стадії цивільного процесу і можливість здійснення інших процесуальних юридичних фактів-дій. До їх числа відноситься: пред’явлення позову, подача скарги чи заяви, тобто здійснення різними способами права на звернення до суду за судовим захистом; подача апеляційної, касаційної скарги. Саме сполучні процесуальні юридичні факти визначають виникнення і рух цивільних процесуальних відносин по стадіях цивільного судочинства. Настання всіх інших процесуальних юридичних фактів можливе тільки після появи сполучних. У цьому сенсі вони залежать від них.

За циклам цивільного процесу юридичні факти поділяються на юридичні факти, які діють в стадії провадження в суді першої інстанції, в апеляційному, касаційному провадженні, в стадії провадження за нововиявленими обставинами. Процесуальні юридичні факти в кожному з циклів мають певну специфіку. Адже кожна стадія процесу є цілком закінченим циклом, що включає в себе діяльність щодо застосування права, підготовку та скоєння правозастосовчої дії. Тому мають певні особливості процесуальні юридичні факти, які зумовлюють виникнення відповідного циклу і розвиток процесуальних відносин. Так, мають особливості судові дії, якими припиняється процесуальне відношення в відповідному циклі.[4]

Ряд юридичних фактів породжують одні й ті ж правові наслідки в різних стадіях цивільного процесу. Так юридичні, факти, що є підставою для припинення провадження у справі або залишення заяви без розгляду, тягнуть однакові правові наслідки і в суді першої інстанції, і в апеляційній і касаційній інстанціях.

Інші юридичні факти викликають різні наслідки не тільки залежно від циклу, але й часу їх настання. Наприклад, такий специфічний юридичний факт як подана позивачем заява про повернення йому позову до відкриття провадження у справі тягне за собою повернення заяви, відповідно до п.1 ч.3 ст.121 ЦПК.[11]

По можливості вибору наслідків настання юридичних фактів вони поділяються на такі факти, які викликають один цілком визначений і однозначний правовий наслідок (наприклад, пред’явлення позову тягне необхідність розгляду для судді питання про порушення справи) і юридичні факти, що викликають наступ альтернативних наслідків. Так, при наявності клопотання особи у справі про забезпечення позову, суд має право вибрати один або одночасно декілька заходів забезпечення, передбачених ст.152 ЦПК.[11]

Цивільне процесуальне законодавство при забезпеченні позову в однаковій мірі захищає інтереси, як позивача так і відповідача. Зокрема суд може за заявою однієї з сторін і зважаючи на пояснення другої сторони допустити заміну одного способу забезпечення позову іншим, а також допустити кілька забезпечень з тим, щоб загальна сума не перевищувала позовної. При забезпеченні позову, що має грошову оцінку, відповідач може замість допущеного забезпечення внести на депозит позовну суму і тим самим звільнитися від забезпечення позову.[14, с.103]

За формою прояву процесуальні юридичні факти поділяються на позитивні і негативні. Позитивні процесуальні юридичні факти відображають існування якої-небудь фактичної обставини. Норма процесуального права пов’язує правостворюючі наслідки з наявністю позитивного факту, наприклад, наявність родинних відносин є підставою для постановки питання про відвід ряду учасників цивільного процесу (судді, експерта).

Негативні юридичні факти пов’язують правові наслідки з відсутністю певних фактичних обставин. Так, некомпетентність експерта є юридичним фактом, що виключає згідно ст 53 ЦПК можливість його участі в розгляді справи.

Не зовсім точним є ототожнення Р.О.Халфіної негативних і правоперешкоджаючих юридичних фактів. Їх поняття повинні розглядатися в різних площинах, функції правоперешкоджання виконують різні юридичні факти. В якості правоперешкоджаючих юридичних фактів можуть виступати як позитивні, так і негативні юридичні факти.

За характером (часу) дії процесуальні юридичні факти підрозділяються на факти одноразової дії і факти-стани. Правостворюючий ефект фактів одноразової дії вичерпує себе в момент їх настання. Надалі вони припиняють своє існування, передаючи породжену ними юридичну силу правовідносинам, створюючи тим самим передумови для настання інших процесуальних юридичних фактів. Тим самим забезпечується безперервна динаміка цивільних процесуальних відносин. Дія більшості процесуальних юридичних фактів носить одноразовий характер, наприклад, пред’явлення позовної заяви, клопотання, заяви про відведення, зміну предмета позову і т.д.

Юридичний стан - наступний компонент в системі юридичних фактів цивільного процесуального права - це обставини, які існують тривалий час, безперервно або періодично породжуючи юридичні наслідки.[26,с.273]

До станів відносяться громадянство, шлюб, непрацездатність, стаж, національність, спорідненість, спеціальність і т. Д. Вони виступають в сукупності з іншими юридичними фактами, самі по собі не мають юридичного значення, але завжди виступають в якості компонента юридичного складу. У процесуальних правовідносинах, підкреслює І. М. Погрібний, юридичні стани мають особливе значення, оскільки є визначальними при встановленні конкретного статусу учасників цивільних процесуальних правовідносин.[7]

Процесуальні строки є особливим різновидом юридичних фактів в цивільному процесуальному праві, які, так само як і процесуальні події, можуть виступати тільки як елементи фактичного складу. Термін сам по собі, поза зв’язком з ситуацією, з іншими юридичними фактами, ніякого змісту не несе.

За характером фіксації процесуальні юридичні факти поділяються на оформлення в письмовому вигляді (у протоколі судового засідання, у судовому рішенні, в заяві учасників процесу) і виражені в усній формі. Більшість процесуальних юридичних фактів підлягають фіксації, особливо це відноситься до провадження в суді першої інстанції. Навіть вчинені спочатку в усній формі такі процесуальні дії як різні заяви і клопотання сторін (про відвід, про залучення свідків, про відмову від позову або про його визнання і т.д.) підлягають в подальшому обов’язковій фіксації в протоколі судового засідання.

Також, повертаючись, до поділу юридичних фактів у цивільному процесуальному праві, за вольовою ознакою правомірні процесуальні дії підрозділяються на процесуальні акти і процесуальні вчинки. Процесуальними або юридичними актами є вольові дії суб’єктів, що мають спрямованість на певні правові наслідки. Особа, яка вчиняє відповідну процесуальну дію (акт) має на меті настання певного результату. До процесуальних актів відноситься більшість процесуальних дій, наприклад, пред’явлення позову, подача касаційної скарги, зміна предмета чи основи позову, відмова від позову та ін.

Основним елементом процесуального фактичного складу виступає процесуальний акт-документ. Поява процесуального акта - необхідна умова виникнення, зміни та припинення цивільних процесуальних правовідносин. У літературі не відображено належна значимість цього компонента процесуального фактичного складу.

Процесуальний акт в системі юридичних фактів цивільного процесуального права займає особливе чільне місце. Процесуальні дії і процесуальні відношення можуть спричинити юридичні наслідки тільки після відповідного оформлення в процесуальному акті. Підтвердженням цьому може служити аналіз цивільних процесуальних норм, які завжди вимагають, щоб будь-яка процесуальна дія була зовні оформлена складанням передбаченого законом процесуального документа. Наприклад частиною 1 статті 122 ЦПК України передбачено, що суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом. Тобто такий процесуальний акт як позовна заява спричиняє певні юридичні наслідки, в даному випадку – це відкриття провадження у цивільній справі. Процесуальні акти відбивають справжню сутність і зміст цивільної процесуальної діяльності, її кількісний і якісний постадійний розвиток; вони служать вираженням розвитку не тільки цивільної процесуальної діяльності, а й відповідних відносин.

Процесуальні акти-документи підкреслюють формально-юридичний аспект процесуальної діяльності.[51] Як зазначає В. К. Бабаєв, в ньому завершується логічний розвиток юридичної норми.[52] Процесуальні документи виконують роль важливого засобу, інструменту в технології застосування права, сприяють оптимальній реалізації в поведінці людей приписів, закладених у правовій нормі.[53] Об’єктивація результатів, досягнутих на будь-якому етапі цивільно-процесуального провадження, здійснюється саме в цих документах, що гарантує дотримання законності.

Сутність процесуального документу зводиться, насамперед, до того, що в ньому оформляється волевиявлення суб’єктів цивільного процесу. Процесуальні документи повинні відповідати чітко встановленим вимогам: бути законними і обґрунтованими, містити чітке і ясне, грамотне викладення відомостей і т. д. Ці вимоги чітко закріплені у відповідних нормативних актах. У літературі зазначається, що такими найбільш загальними вимогами є: відповідність процесуального документа тому закону, яким передбачено його складання, як за найменуванням і формою, так і за змістом; відповідність процесуального документа за своїм змістом фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи; логічність, стислість і ясність.

Процесуальний акт - не рядовий елемент фактичного складу. Він ніби акумулює юридичний зміст останнього, підводить підсумок його розвитку.[11]

Завершальним елементом всієї системи юридичних фактів цивільного процесуального права, що замикає ланцюг юридичних фактів в цивільному процесі, є процесуальний акт - рішення по юридичній справі.

За ступенем конкретизації процесуальні юридичні факти підрозділяються на певні, відносно-визначені і невизначені. Рівень конкретизації юридичного факту залежить від визначеності відповідної частини правової норми. У нормах з відносно-визначеними і невизначеними елементами право надання юридичної значимості обставинам справи надано суду.

За ступенем взаємозв’язку між собою юридичні факти поділяються на первісні і похідні. Дана класифікація процесуальних юридичних фактів відображає структуру фактичних складів і складність їх встановлення та застосування судом. Процесуальні дії в основному відносяться за своїм характером до повторних юридичних фактів, оскільки їх вчинення обумовлює інші юридичні факти. Тут існує складна функціональна залежність між собою юридичних фактів: поява одного викликає настання іншого, а іноді певну послідовність виникнення певних фактів. Кількість юридичних фактів однієї послідовності може бути найрізноманітніша, що дозволяє виділити поряд з вторинними і третинні юридичні факти, узагальнено названі похідними. Нові фактичні обставини, за висловом В, Б, Ісакова, як би надбудовуються над первинними юридичними фактами, представляють їх узагальнений, систематизований вираз.[32, с.29]

Так, направлення сторони у цивільній справі в тривале службове відрядження виступає в якості первісного процесуального юридичного факту, в якості другого юридичного факту, що надбудовується над первісним, виступає клопотання сторони до суду про зупинення провадження у справі ст. 202 ЦПК, завершальним юридичним фактом виступає ухвала суду про зупинення провадження у справі, якщо суд визнає можливим вчинення даної процесуальної дії.[11]

Таким чином, здійснення багатьох конкретних процесуальних дій нерідко визначаються іншими процесуальними фактами, що знаходяться між собою у взаємозв’язку.

Поява первісного юридичного факту включає в процес право реалізації похідні юридичні факти. Похідний характер процесуальних дій як юридичних фактів підкреслює необхідність перевірки судом достовірності інших фактів, що зумовили їх виникнення. Практичне значення даної класифікації полягає в можливості виявити механізм виникнення конкретного процесуального юридичного факту похідного характеру, його взаємозв’язку з іншими юридичними фактами, котрі зумовили його виникнення, забезпечити економію в нормотворчості.

За галузевим походженням юридичні факти поділяються залежно від того, в якій сфері правового регулювання вони виникли. Процесуальні дії виступають як юридичні факти тільки в сфері цивільного процесу. Багато юридичних фактів носять матеріально-процесуальний характер. Інакше кажучи, вони мають правостворюючий ефект і в сфері процесуальних, і в сфері матеріальних правовідносин. Так, в якості юридичного факту цивільного процесуального права виступають багато фактичні обставини трудового права (наприклад, відрядження обумовлює можливість застосування ст.202), адміністративного, сімейного та житлового права.

У матеріально-процесуальному характері ряду юридичних фактів немає нічого незвичайного. Подібне положення зайвий раз відображає і показує діалектику взаємозв’язку матеріальних і процесуальних галузей права. Вона проявляється через багато категорій, в тому числі і юридичні факти.

За доказове значення юридичні факти поділяються на доведені, ті що потребують доведення в доведенні, презюмуючі, загальновідомі й преюдиціально встановлені. Більшість процесуальних юридичних фактів потребують доведення, хоча процес їх доведення має цілий ряд особливостей і розглядається в подальшому. Ряд процесуальних юридичних фактів звільняється від доказування. Так, факти, визнані судом загальновідомими, наприклад, повінь, що стало поважною причиною неявки в судове засідання. Преюдиціально встановленим є такий факт, як набрання законної сили рішенням суду.[4]

Поряд з наведеними можна виділити додаткові підстави класифікації процесуальних дій, що відображають їх специфіку і зміст як юридичних фактів. Процесуальні дії можна класифікувати додатково з таких підстав:

По суб’єкту виділяються процесуальні дії суду (судді) осіб, які беруть участь у справі та осіб, які сприяють правосуддю. Процесуальні дії суду (судді) відображають їх основний характер в механізмі розвитку цивільного процесуального права. Саме процесуальні дії суду або судді оформляють відкриття цивільного процесу, визначають динаміку правовідносин та їх зупинення (судовим рішенням). Законом встановлений певний порядок здійснення процесуальних дій суду і їх фіксації, а також санкцій за їх недотримання. В процесуальних діях осіб, що у справі, здійснюють їх диспозитивні правомочності та обов’язки, передбачені законом. Особливо значимі процесуальні дії сторін, що відіграють роль рухового початку в розвитку цивільних процесуальних відносин.

Процесуальні дії осіб, які сприяють правосуддю відображають, в першу чергу здійснення покладених на них обов’язків перед судом. Характер процесуальних дій носить в деяких випадках поведінку громадян, присутніх у залі судового засідання, коли вони порушують встановлений порядок.

За способом скоєння процесуальні дії підрозділяються на вчинені особисто або через представника.

За способом вираження процесуальні дії класифікуються на ті що обов’язково здійснюються в письмовій або усній формі, а також конклюдентні дії.

За місцем у механізмі виникнення і розвитку процесуальних правовідносин процесуальні дії підрозділяються на дії-передумови правовідносин (пред’явлення позову) і дії, що виступають одночасно в якості умови розвитку правовідносин і входять до їх змісту (зміна предмету позову).

За ступенем узгодження в них волі суб’єктів процесуальні дії підрозділяються на односторонні волевиявлення та двосторонні. Більшість процесуальних дій являють собою односторонні волевиявлення осіб, що у справі. Деякі дії сторін, наприклад, укладення мирової угоди, угода про розподіл судових витрат, про зміну підвідомчості або підсудності являють собою результат домовленості про їх вчинення обох сторін. Вони виражають певний рівень погодженості, що виявляється в діях - односторонніх волевиявленнях.

Можливе виділення і так званих спільно-направлених дій, взаємно погоджених, але зберігаючих відносну самостійність. Такий характер носить співучасть, коли кожен з співучасників здійснює процесуальні дії для досягнення одного правового результату, але діє при цьому цілком самостійно.

За умовами здійснення процесуальні дії поділяються на обов’язкові і факультативні. Обов’язкові процесуальні дії повинні бути вчинені в силу імперативного припису закону. Факультативні дії надають можливість вибору відповідного варіанту поведінки, що визначається принципом диспозитивності. Такі можливі критерії класифікації процесуальних юридичних фактів, включаючи і процесуальні дії.[4]

Таким чином, в системі юридичних фактів у цивільному процесуальному праві процесуальні факти відіграють неоднакову роль. Виникнення або припущення про виникнення матеріальних охоронних правовідносин є вихідним юридичним фактом в системі юридичних фактів цивільного процесуального права. Головне значення мають процесуальні дії і процесуальні факти-правовідносини. Процесуальні події, стан і строки мають підпорядковане значення. Підсумковим процесуальним фактом в цивільному процесі є процесуальний акт-документ.

Значення будь-якої класифікації виявляється в тому, що вона дозволяє більш глибоко вивчити об’єкт дослідження, виділити особливості взаємозв’язку загально і окремо. Загальна класифікація юридичних фактів розроблена в правознавстві вже давно і досить ґрунтовно. Вона проводиться за вольовою ознакою. Місце юридичних фактів у даній класифікації визначається характером зв’язку юридичного факту з волевиявленням людини. Важливість поділу юридичних фактів за ознакою їх співвідношення з індивідуальною волею визначається тим, що саме у впливі на волю людини виражається ефективність правової норми. Можлива класифікація і за іншими критеріями, пов’язаними з наявністю або відсутністю певної ознаки. Будь-яка класифікація дає можливість прояснити пізнаваний об’єкт - юридичні факти, з різних боків. До класифікації процесуальних юридичних фактів застосовується використання всього накопиченого потенціалу в загальній теорії права та в окремих галузях правознавства по їх систематизації.

2.2. Строки як різновид юридичних фактів у цивільному процесуальному праві

Досить поширеною категорією юридичних фактів в цивільному процесуальному праві є процесуальні строки.

Серед процесуалістів відсутня єдність в думці щодо місця процесуальних строків у загальній класифікації юридичних фактів.

Вважаємо, що віднесення процесуальних строків до якого-небудь різновиду юридичних фактів (дій або подій) навряд чи коректно, оскільки самі по собі процесуальні строки завжди знаходяться у взаємному зв’язку з відповідним процесуальним обов’язком або процесуальною правоздатністю. Якщо окремий юридичний факт завжди можна відокремити, вичленувати з юридичного складу, то процесуальний строк завжди наче прив’язаний до відповідного процесуального обов’язку або процесуальної правоздатності.

Суб’єктивне процесуальне право (правовий обов’язок) не може перебувати поза часом. Більшість процесуальних прав та обов’язків існують чітко у відведений їм час і припиняються (змінюються) або внаслідок якоїсь зовнішньої причини (юридичних фактів), або в силу своєї внутрішньої тимчасової обмеженості. При цьому початковою причиною хронологічного існування конкретних процесуальних правовідносин виступають не самі строки, а породжують ці строки дії або події, яким закон надає процесуальне значення.[54]

Строки як юридичні факти в цивільному процесуальному праві виступають своєрідними процесуальними юридичними фактами. Вони виконують різні функції в механізмі реалізації норм цивільного процесуального права. Строки визначають головні етапи виникнення, розвитку та припинення цивільних процесуальних відносин. Вони в певній мірі дисциплінують учасників справи, змушують їх швидше здійснювати конкретні процесуальні дії. Встановлені законом граничні строки розгляду цивільних справ гарантують прискорення процесу і являються однією з умов ефективності цивільного процесу. Строки визначають як час здійснення окремих процесуальних дій, так і тривалість конкретних стадій і правозастосовчих циклів цивільного процесу. В.Н. Щеглов справедливо підкреслює таку рису процесуальних дій учасників цивільного судочинства як строковість їх здійснення.[55]

Навряд чи вірне твердження П.Ф. Елісейкіна про те, що обовязковою ознакою процесуальної дії як юридичного факту є вчинення його в строки, встановлені законом або судом.[56, с.109] Здійснення процесуальної дії після закінчення відповідних термінів також тягне правові наслідки.

Дана обставина зазначається в теоретичній літературі, наприклад, апеляційна скарга, подана після закінчення десятиденного строку, повертається.

У літературі по-різному визначається місце строків у загальній класифікації юридичних фактів. Іноді строки не відносять ні до дій, ні до подій. Деякі правознавці розглядають строки тільки в якості подій. Вважається, що процесуальні строки можуть виступати і як події, і в якості дій в залежності від конкретної фактичної ситуації. При цьому в якості юридичних фактів виступають не тільки строки самі по собі як визначені періоди часу. Фактами можуть бути і початок перебігу строку, і його припинення, і закінчення.

Так, строк, встановлений судом, носить вольовий характер і тому є строком-дією. Досягнення певного віку, наприклад, повноліття, є юридичним фактом-подією, що породжує правові наслідки незалежно від волі суб’єктів процесуальних відносин. Закінчення строку найчастіше виступає як подія, взаємопов’язана з іншими процесуальними юридичними фактами. Р.О. Халфіна пише, що не завжди правові наслідки, пов’язані із закінченням часу, не залежать від волі людей, а часом є актом вольової поведінки.[50, с.204] Однак навряд чи це означає, що закінчення строку виступає як факт-дія. Наприклад, при не усуненні у строк, зазначений суддею, недоліків заяви, вона повертається позивачеві і вважається неподаною. Тут юридичні наслідки породжують фактичний склад, змістом якого є пропуск строку та бездіяльність заявника, що виразилося в нездійсненні відповідних дій щодо виправлення недоліків.

Якщо заінтересована особа клопотала про поновлення пропущеного строку і їй в цьому було відмовлено, то в якості правоперешкоджаючого фактичного складу виступають не тільки пропуск строку з неповажної причини, а й відповідний акт суду, де зафіксовано даний процесуальний юридичний факт. Тільки в тому випадку, якщо пропущений строк не може бути відновлений, його перебіг є самостійним правоперешкоджаючим юридичним фактом.

Це можна прослідкувати проаналізувавши судову практику у подібних справах. Так, 14 червня 2011 року, суддя Гагарінського районного суду м. Севастополя, розглянувши позовну заяву Військової частини А 4408 про відновлення пропущеного строку для звернення до суду, встановив, що позивач звернувся до суду з позовом про відновлення пропущеного строку для звернення до суду. Але пред’явлена позовна заява ухвалою суду від 18 квітня 2011 року була залишена без руху для усунення недоліків. Однак у встановлений термін, до 20 травня 2011 року, недоліки не було усунено. За таких обставин, заява підлягає визнанню неподаною. Тому суд ухвалив: позовну заяву Військової частини А 4408 про відновлення пропущеного строку для звернення до суду - визнати неподаною та повернути заявнику, що, відповідно, було закріплено ухвалою.[57]

Багато строків визначають тимчасові межі здійснення тих чи інших процесуальних дій, реалізації суб’єктивних процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків. Якщо конкретні процесуальні дії здійснюються за межами таких правореалізуючих строків, то вони можуть втратити самостійне юридичне значення. Так, відповідний строк дається боржникові для добровільного виконання судового рішення, по закінченні якого починається примусове виконання судового рішення. При виконанні деяких процесуальних обов’язків учасник справи повинен здійснити відповідну процесуальну дію і після закінчення пропущеного строку, наприклад, надати письмовий доказ.

Багато процесуальних строків визначають тимчасові межі здійснення судом (суддею) процесуальних дій. Так, підготовка цивільних справ до судового розгляду може здійснюватись тільки після прийняття заяви і в межах строків зазначених у ст. 156 ЦПК. [11]

В.Ф. Яковлєв відносить такі строки не до процесуальних, а організаційних.[31, с.198] На наш погляд, це протиставлення не має такого істотного значення, тому термін розгляду справ одночасно визначає і тимчасові межі здійснення процесуальних дій по цивільній справі (будучи закріпленим в ЦПК), і направляє організаційні зусилля суду на недопущення тяганини. Звертає на себе увагу відмінність в наслідках недосконалості конкретних дій в межах встановлених строків для осіб, що беруть участь у справі і суду (судді). Такі наслідки більш важливі для сторін, ніж для суду. Сторона, яка не здійснила процесуальну дію у встановлений строк, найчастіше позбавляється можливості її здійснення в подальшому. Що стосується суду або судді, то при здійсненні ними процесуальних дій за межами встановлених строків якихось санкцій не встановлено. Цим серед інших причин можна пояснити і затягування строків розгляду цивільних справ в судах першої та інших інстанцій, строків винесення мотивованого рішення. Недотримання судом встановлених законом строків, наприклад, у справах про позбавлення батьківських прав, сприяє порушенню інтересів неповнолітніх осіб, позбавляє їх правового захисту.

Процесуальні строки численні і різноманітні, у зв’язку з чим їх розподіл на види має велике практичне значення. Існують різні класифікації процесуальних строків: за способом обчислення; в залежності від того, кому вони адресовані; в залежності від того, ким вони встановлені.

За способом обчислення строки поділяються на ті, що:

• обчислюються певними періодами часу;
• визначаються точною календарною датою вчинення процесуальної дії;
• визначаються місцем, яке вони займають серед процесуальних регламентованих дій.

За термінологією закону, ці строки визначаються вказівкою на подію, яка повинна настати (п. 2 ч. 1 ст. 100 ЦПК - суддя повертає заяву про видачу судового наказу, у разі якщо до моменту відкриття наказного провадження надійшло звернення заявника про повернення заяви про видачу судового наказу).[11] Наприклад, час видалення свідків із зали судового засідання настає після роз’яснення перекладачеві його обов’язків і до оголошення складу суду. Суд повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце розгляду справи в суді.

А. Ф. Козлов процесуальні строки відносить до групи процесуальних фактів-подій і вважає, що їх витікання зазвичай тягне наступ дуже суттєвих правових наслідків: втрачається право на оскарження і опротестування, правозастосовний акт набирає законної сили, стягувач набуває право вимагати примусового виконання.[48]

У строки, що обчислюються періодами часу, точний момент здійснення процесуального акту не встановлюється, і зацікавлена особа, зокрема, має право подати касаційну скаргу в будь-який день протягом встановленого часу. Ці строки можуть обчислюватися, як правило, днями, а в деяких випадках і місяцями.

Зазначені строки, за загальним правилом, починаються на наступний день після календарної дати або настання події, якими визначено його початок.

Закінчуються такі строки в останній робочий день відповідного періоду. При цьому процесуальна дія повинна бути виконана до 24-х годин останнього дня строку (наприклад, документи здано на пошту).

Строки, що визначаються календарними датами, обчислюються днями. Із закінченням відповідного дня закінчується і процесуальний строк.

Строк може визначатися й інакше: якщо певна дія має бути виконана після здійснення якоїсь іншої дії і до настання ще якихось певних обставин. Наприклад, до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред’явити зустрічний позов (ч. 2 ст. 31 ЦПКУ).[11]

Процесуальних строків багато, але не всі процесуальні дії вони регламентують, і тому представляється необхідним нормативно закріпити таку правову аксіому: якщо для якогось процесуального акту не передбачений строк, то він повинен виконуватися в оптимально короткий час. За Цивільним процесуальним кодексом України невідомо, протягом якого часу вирішується питання про прийняття заяви по цивільній справі, вказується лише строк протягом якого приймається рішення про відкриття провадження.

Інколи, встановлені цивільним процесуальним законодавством для суду строки підготовки справ до судового розгляду та строки самого розгляду цивільним справ судом називають організаційними процесуальними строками.

Залежно від того, кому адресовані строки, вони діляться:

• на строки, звернені до осіб, які беруть участь у справі, і, в основному, призначені для здійснення суб’єктивних процесуальних прав (наприклад, терміни заявлення клопотань, відводів, активної участі у доведенні судових ухвал та рішень тощо). Закінчення таких строків погашає відповідне право у зацікавленої особи;
• на строки, звернені до учасників правосуддя (свідкам, експертам, перекладачам, представникам та ін.). В основному це час виконання процесуальних обов’язків (наприклад, строки явки в суд, подання доказів і т.п.). Закінчення зазначених строків служить підставою для застосування до винних осіб цивільних процесуальних санкцій (накладення штрафу, примусового приводу до суду), але не звільняє від виконання відповідного обов’язку;
• на строкии, звернені до суду, судді, секретаря судового засідання та судового пристава. Це строки вчинення окремих процесуальних актів, наприклад, строки виконання судових доручень, роз’яснення особам, які беруть участь у справі, їх процесуальних прав і обов’язків у засіданні суду першої або другої інстанції, строк виготовлення судового протоколу. Цивільно-процесуальне законодавство встановлює строки підготовки цивільних справ до судового розгляду та їх розгляду в суді першої та касаційної інстанцій. Так, на підготовку справ відводиться семиденний строк з дня прийняття заяви суддею. Цивільна справа має бути розглянута судом першої інстанції протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця. [11]

На одностайну думку деяких процесуалістів, строки підготовки і розгляду цивільних справ, хоча і встановлені цивільним процесуальним законодавством, за характером є службовими, оскільки їх пропуск не тягне цивільних процесуальних наслідків (С.Ю. Кац, В.В. Комаров). За своєю природою ці строки мають рекомендаційний характер, їх недотримання з вини судових працівників може спричинити службову відповідальність, яка накладається за межами цивільного судочинства.[58]

Порушення зазначених строків - поширене явище в судовій практиці, чому сприяють погано проведена підготовка справ до судового розгляду і низька процесуальна дисципліна, ухилення внаслідок цього деяких громадян від явки в суд, несумлінне ставлення організацій до виконання судових запитів і т.п. Причини несвоєчасного здійснення правосуддя у цивільних справах постійно знаходяться в центрі уваги Міністерства юстиції та Верховного Суду України та їх органів на місцях. Але поки це - значна соціально-правова проблема сучасного правопорядку.

Залежно від того, ким встановлені строки, вони поділяються на законні і судові. Перші нормативно визначені - вони зазначені в статтях ЦПК і в основному регламентують час реалізації учасниками судочинства суб’єктивних цивільних процесуальних прав. Закінчення встановленого законом строку погашає відповідне право на вчинення процесуальних дій, а скарги і документи, подані за межами терміну, залишаються без розгляду.[59, с.417]

Наприклад строк протягом якого особа може звернутись до суду за захистом – це позовна давність. Позовна давність є строком для захисту права за позовом особи, право якої порушено. Протягом цього строку суд допомагає власникові права в задоволенні його законних вимог. Головна мета цього-сприяти надійній стійкості правопорядку . Позовна давність необхідна, тому що не завжди спірні обставини можуть бути встановлені після спливу тривалого часу. Можуть бути втрачені докази, забуті істотні для справи обставини. Позовна давність спонукає сторони в правовідносинах своєчасно піклуватися про здійснення і захист своїх прав.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, поданою до винесення судом рішення по справі. Будучи строком примусового захисту порушеного права, позовна давність тісно пов’язана з процесуальним поняттям права на позов. Право на позов-це забезпечена законом можливість зацікавленої особи звернутися до суду з вимогою про розгляд і вирішення матеріально-правового спору з відповідачем з метою захисту порушеного права чи охоронюваних законом інтересів осіб. Право на позов складається з двох правомочностей - право на пред’явлення позову і право на задоволення позову. Право на пред’явлення позову, яке часто іменується правом на позов у процесуальному сенсі - це право вимагати від суду розгляду і вирішення спору в певному процесуальному порядку. Умови здійснення даного правила визначаються цивільним процесуальним законодавством.[60]

У випадках пропуску з поважної причини законний строк може бути відновлений. Заява про поновлення строку розглядається суддею в засіданні з повідомленням осіб, що беруть участь у справі. При відновленні строку вчиняються відповідні процесуальні дії заявника (подача скарги, подання документів тощо).

Законодавством встановлено, що особам, які пропустили встановлений законом процесуальний строк з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлений (ч 1. ст. 73 ЦПК України - суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин).[11]

Для того, щоб суд відновив пропущений процесуальний строк, необхідно подати в суд, в якому відбуваються процесуальні дії, заяву про поновлення пропущеного процесуального строку.[4]

За правилами судочинства особи, що у справі, повідомляються про час і місце судового засідання, проте їх неявка не є перешкодою для вирішення поставленого перед судом питання. Суд зобов’язаний винести ухвалу про поновлення або про відмову у поновленні пропущеного процесуального строку якщо буде доведено, що причини пропуску строку є поважними. На рішення суду про відмову у поновленні пропущеного процесуального строку може бути подана скарга (п.1, ч. 1, ст. 293 ЦПК України). [11]

Судове засідання з питання про поновлення пропущеного процесуального строку проводиться з дотриманням загальних правил судочинства, але з урахуванням специфіки питання, що вирішується.

Питання про поновлення пропущеного строку розглядається тільки за заявою особи, яка подала заяву про оскарження рішень і дій (бездіяльності) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, державних службовців, дії яких оскаржуються, зробленою до винесення судом рішення за заявою про оскарження рішень і дій (бездіяльності) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб. Слід зазначити, що суд не має права відмовляти в прийнятті такої заяви до провадження ґрунтуючись на тому, що встановлений законом строк був пропущений.

Питання про поновлення строку або про його відмову вирішується в судовому засіданні, суд повинен розглянути заяву по суті.

Якщо мова йде про строки, встановлені судом, можливе їх продовження на прохання осіб, що беруть участь у справі, та з ініціативи самого суду. Відновленню підлягають тільки ті строки, які встановлені законом. Питання про продовження строку розглядається в тому ж порядку, в якому він був встановлений спочатку. Якщо строк був встановлений ухвалою суду, його подовжує суд в колегіальному складі.

Поважною причиною у цивільному процесі називають причину, яка послужила підставою для невиконання процесуальних дій, встановлених законом. На жаль, законодавство не містить переліку поважних причин, яким слід було б керуватися, щоб класифікувати причину пропуску процесуального строку як поважну, саме тому дане питання досі віднесене до юрисдикції суду. Незважаючи на це, тільки суд має право визначити поважність причини.

Судова практика показує, що не кожна причина може бути поважною, оскільки ґрунтуючись на об’єктивному аналізі всіх представлених документів і обставин суд може відмовити у відновленні пропущеного строку.

До числа поважних причин, що дають підстави для відновлення пропущеного процесуального строку, суд може віднести важку хворобу, знаходження на лікуванні в медичному закладі, несвоєчасне повідомлення про судове засідання або скоєння окремих процесуальних дій, знаходження зацікавленої особи у відрядженні і т.п.

Судові строки призначаються суддею, коли необхідно визначити час вчинення тієї чи іншої процесуальної дії, а законний строк відсутній. Призначення судових строків обумовлено конкретними обставинами провадження у конкретній справі.

Судові строки регламентують час виконання процесуальних обов’язків і в більшості випадків визначаються точними календарними датами (наприклад, нова дата судового засідання при відкладенні розгляду справи, виклик до суду учасників тощо.).

При пропуску судового строку незалежно від його причин він може бути продовжений суддею, а до винних осіб можуть бути застосовані заходи цивільної процесуальної відповідальності. Будь-які процесуальні терміни зупиняються при зупиненні провадження у справі. Їх перебіг продовжується з відновленням судочинства.

На своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ - одне з основних завдань цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК).[11]

Процесуальний строк - передбачений законом чи призначений судом певний проміжок або момент часу, з якими процесуальний закон пов’язує можливість (необхідність) здійснення конкретних процесуальних дій чи настання інших правових наслідків.[61]

Досить важливим є спосіб закріплення процесуальних строків.

Можливі різні варіанти нормативного закріплення такого важливого процесуального юридичного факту, що впливає на динамізм судочинства, як строки. Наприклад, надавши особам, що беруть участь у справі, право оскарження ухвал суду, так чи інакше з’являється вплив на терміни розгляду справи. Зацікавлені особи позбавлені можливості оскаржити доцільність розгляду справи, чим порушуються їх процесуальні і матеріальні права.

Як видно, причини повільності процесу можуть бути самі різні. Ось як їх характеризував Е.В. Васьковский: це і неправильний судоустрій, і недбальство суддів, зловживання процесуальними правами з боку сторін та їхніх адвокатів, недоцільний порядок процесу. У кожному варіанті правового регулювання процесуальної діяльності так чи інакше постає питання про співвідношення швидкості і якості судочинства. Увага звертається на швидкість судочинства, звільнення його від зайвих, як часом вважають, формальностей здатних заподіяти шкоду якості судової діяльності, позбавити її необхідної змістовності.[62, с.391]

В результаті дослідження та вивчення строків В. Грибанов дійшов висновку, що юридичні строки займають самостійне місце поряд з юридичними подіями і юридичними діями і за своїм характером є дещо серединним між ними. Юридичні дії та події самостійно та у поєднанні з іншими юридичними фактами викликають виникнення правовідносин, тягнуть зміну прав та обов’язків, припиняють правові відносини.[63, с.164]

Строки ж, як окрема категорія серед юридичних фактів, постійно знаходяться у стані руху, визначають часові параметри тих чи інших цивільних правовідносин і перетворюються з дій у події, із суб’єктивної категорії — в об’єктивну і навпаки.

Однак є ще одна думка з приводу місця строків у системі юридичних фактів. Так, В. Луць вважає: строки не можна віднести ні до дій, ні до подій, а також не може йтися, що вони займають самостійне місце у загальній системі юридичних фактів поряд з діями і подіями. Він вказує, що як форма час (строк) притаманний і тим, й іншим; тому, виступаючи часовою формою, у якій відбуваються події і здійснюються дії (бездіяльність), строки породжують юридичні наслідки тільки у зв’язку з діями і подіями.[64] Таку позицію автор намагається підтвердити вказівкою на те, що пропущення строку позовної давності тягне відмову в позові не просто у зв’язку зі спливом останнього, а тому, що позивач у встановлений строк не пред’явив позов до відповідача про захист свого порушеного права. Тобто, закінчення строку набуває значення не як таке, а у сукупності з діями, для вчинення або утримання від здійснення яких він встановлений. Наведену позицію можна вважати найбільш аргументованою та виправданою. Адже юридичний строк, на нашу думку, є окремим правовим явищем, що тісно пов’язане з тими чи іншими юридичними фактами (діями або подіями).

Отже, можна підсумувати: строки грають самостійну, самобутню і багатогранну роль у механізмі цивільно-правового регулювання суспільних відносин. В одних випадках настання або закінчення строку автоматично породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов’язки. В інших настання або закінчення строку породжує цивільно-правові наслідки в сукупності з певною поведінкою суб’єктів.

ВИСНОВКИ

В результаті виконаної роботи можна зробити наступні висновки:

Виступаючи компонентом норми права, одним з нормативно встановлених правових засобів, юридичний факт має своєю метою гарантувати початок процесу правового регулювання в необхідних ситуаціях. При настанні в реальному житті фактичної обставини, адекватної нормативно заданої моделі, юридичний факт виступає тим «важелем», який запускає дію встановленого в законодавстві юридичного інструментарію і направляє його роботу на досягнення відповідних результатів.

Одним із системоутворюючих чинників кожного правозастосовчого циклу і стадії, що створюють в них спеціальний правовий режим, являються юридичні факти. Чітке визначення і закріплення настання юридичних фактів на кожній із стадій процесу є важливою передумовою для об’єктивного вирішення справи.

Можна виділити наступні ознаки процесуальних юридичних фактів, які в сукупності дають загальну характеристику даної правової категорії: це реальні життєві обставини; закріплені в нормах права; є достовірними або можуть бути дефектними, в тому числі і судовими помилками; породжують конкретні правові наслідки з урахуванням диспозитивного характеру процесуальних прав; пізнання і фіксація здійснені у відповідній правовій формі.

Функції процесуальних юридичних фактів різні за своїм характером, змістом залежно від обраного напряму їх аналізу. Зазвичай функції юридичних фактів у цивільному процесуальному праві класифікують за правовими наслідками на правостворюючу, правозмінюючу та правоприпиняючу. Доцільно за правовими наслідками з-поміж вище зазначених виділяти і такі функції, як: правоперешкоджаюча, правопризупиняюча, правозабезпечуюча та правовстановлююча.

Юридичні факти в цивільному процесуальному праві України виконують не тільки правостворюючі функції. Мають місце й інші, до яких відносяться функції, що не пов’язані безпосередньо з виникненням конкретних правових наслідків. Вони визначають характер діяльності учасників цивільного процесу. В основному ці функції забезпечують законність процесу правозастосування.

Один і той же юридичний факт цілком в змозі виконувати різні функції залежно від конкретної ситуації, яка складається в процесі реалізації норм процесуального права. Наприклад, смерть фізичної особи, яка була стороною у справі, у випадку, коли спірні правовідносини допускають правонаступництво, тягне за собою зупинення провадження, а якщо правонаступництво не допускається, то передбачається закриття провадження у справі.

Усі численні юридичні факти в цивільному процесуальному праві класифікують залежно від їх індивідуальних особливостей, що дає змогу більш вільно орієнтуватися серед великої кількості юридичних фактів і більш чітко відмежовувати їх один від одного. Побудова цілісної науково-обґрунтованої системи юридичних фактів в цивільному процесуальному праві сприяє правильному розумінню та застосуванню цивільного процесуального законодавства на практиці.

Найважливішим компонентом в системі юридичних фактів цивільного процесуального права України є процесуальні дії - це основний, визначальний вид юридичних фактів даній системі. Дії – це конкретні життєві обставини, що залежать від волі людини та безпосередньо нею втілюються. Вони є різновидом правомірної свідомої поведінки суб’єкта правовідносин, яка своїм вольовим характером відрізняється від інших проявів існування особи (рефлексів, інстинктів тощо). Разом з тим, неправомірна поведінка суб’єкта правовідносин також може обумовлювати настання юридичних фактів.

Процесуальні дії займають в системі юридичних фактів цивільного процесуального права центральне місце, це основні і необхідні юридичні факти в процесуальному фактичному складі. Крім функції забезпечення виникнення, зміни та припинення процесуальних правовідносин, вони виконують в процесуально-правовому механізмі функцію гарантій законності. Ці юридичні факти - свого роду «ключові точки» процесуально-правового регулювання. Так, законне прийняття позовної заяви, зумовлює правомірність всіх наступних дій.

Основними процесуальними юридичними фактами є процесуальні дії суду і судді і підкреслює головну мету суду по кожній конкретній справі: знайти той оптимум юридичних фактів - процесуальних дій, здійснення яких призвело б до правильного вирішення цивільної справи, встановлення істини.

У системі юридичних фактів цивільного процесуального права особливе місце займають юридичні події. Юридичні події - це фактичні обставини, які на відміну від юридичних дій не залежать від волі людей.

Роль юридичних подій в динаміці цивільних процесуальних правовідносин не варто перебільшувати, так само як і применшувати. Юридичні події породжують процесуальні правові наслідки тільки в сукупності з діями, в межах єдиних фактичних складів.

Значна частина процесуально-правових відносини виникає на основі настання не окремих, одиничних юридичних фактів, а їх сукупності, іншими словами – юридичних складів.

Значення будь-якої класифікації виявляється в тому, що вона дозволяє більш глибоко вивчити об’єкт дослідження, виділити особливості взаємозв’язку загально і окремо. Загальна класифікація юридичних фактів у цивільному процесуальному праві проводиться за вольовою ознакою. Місце юридичних фактів у даній класифікації визначається характером зв’язку юридичного факту з волевиявленням людини. Важливість поділу юридичних фактів за ознакою їх співвідношення з індивідуальною волею визначається тим, що саме у впливі на волю людини виражається ефективність правової норми. Можлива класифікація і за іншими критеріями, пов’язаними з наявністю або відсутністю певної ознаки. Будь-яка класифікація дає можливість прояснити пізнаваний об’єкт - юридичні факти, з різних боків. До класифікації процесуальних юридичних фактів застосовується використання всього накопиченого потенціалу в загальній теорії права та в окремих галузях правознавства по їх систематизації. Тому доцільно закріпити класифікацію юридичних фактів цивільного процесуального права, на більш високому рівні, що дасть змогу розмежовувати поняття «юридичний факт» від інших термінів (наприклад – умови), що мають місце у даній галузі права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Крестовська Н.М. Теорія держави і права: Елементарний курс. Видання друге. / Н.М. Крестовська, Л.Г. Матвеєва. — X. : Одіссей, 2008. — 432 с.
2. Протасов В.Н. Основи загальноправової процесуальної теорії / В.Н. Протасов. - М. : Юридична література, 1991. – 144 с.
3. Постатейный комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации / под ред. П. В. Крашенинникова. – М. : Статут, 2003. – 753 с.
4. Ярков В. В. Юридические факты в цивилистическом процессе. Дис. докт. юрид. наук: 12.00.15 / В.В. Ярков. – Екатеринбург, 1992. – 523 c. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dissercat.com/content/yuridicheskie-fakty-v-mekhanizme-realizatsii-norm-grazhdanskogo-protsessualnogo-prava.htm.
5. Галаган І.А. До проблем теорії правозастосовних відносин. / А.І. Галаган, А.В. Василенко // Держава і право. - 1998. - № 3. - С. 13-14.
6. Лукьянова Е. Г. Теория процессуального права / Е.Г. Лукьянова. - М., Норма, 2003. - 240 c.
7. Погребной И. М. Общетеоретические проблемы производств в юридическом процессе. Дис. канд. юрид. наук: 12.00.01 / Погребной И.М. - Харьков, 1982. - 214 c. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lawlibrary.ru/disser2001603.html
8. Сорокин В. Д. Административно-процессуальные отношения / В.Д. Сорокин. – Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1968. - 75 c.
9. Комаров В.В. Гражданское процессуальное право. Курс гражданского процесса / В.В. Комаров. - Х. : Еспада, 2010. - 633 с.
10. Садикова Я. М. Місце та роль фактів процесуально-правового значення в предметі доказування за цивільним процесуальним законодавством України / Я.М. Садикова // Право і безпека. – 2012. - № 3. – С. 318-322.
11. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1618-15.
12. Ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 04.02.2015 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди [Електронний ресурс] Єдиний державний реєстр судових рішень. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43948929.
13. Комаров В.В. Повышение эффективности правового регулирования процессуальных отношений (гносеологический аспект). / В. В. Комаров // Проблемы социалистической законности. – 1982. - №10. - С. 11-15.
14. Комаров В.В. Цивільне процесуальне право України. Підруч. для юрид. вузів і фак. / В.В. Комаров, В.А. Бігун, П.І. Радченко та ін.; За ред. В.В. Комарова. – Х., Основа, 1992. – 416 с.
15. Гражданский процесс: Учебник. 2-е изд., перераб. и доп. / Под ред. М.К. Треушникова. — М. : Городец, 2007. — 784 с.
16. Фурса С.Я. Цивільний процес України. Проблеми і перспективи : Науково-практичний посібник / С.Я. Фурса, С.В. Щербак, О.І. Євтушенко. –К., Фурса С.Я.:КНТ, 2006 . – 448 с.
17. Исаков С.Б. Юридические факты в советском праве. / С.Б. Исаков. - М. : Юридическая литература, 1984. - 144 с.
18. Чернадчук В. Окремі ознаки юридичних фактів у бюджетному праві / В. Чернадчук // Право України. - 2006. - № 5. - С. 6-9.
19. Рожкова М. Юридические факты в гражданском праве. / М. Рожкова // Хозяйство и право. - 2006. - № 7. – С.75-80.
20. Кутателадзе О. Д. Категорія «юридичні факти» та підстави виникнення зобов’язань за цивільним законодавством України / О. Д. Кутателадзе // Митна справа. - 2005. - № 4. - С. 59-63.
21. Кучерявенко М. Податкове право. / М.Кучерявенко. - Х., Вид-во Національної юридичної академії України, 2003. - 439 с.
22. Коструба А.В. Юридичні факти в механізмі правоприпинення цивільних відносин. /А.В. Коструба // Право України. - 2011. - № 6. - С 168-171.
23. Шевченко В. Співвідношення понять «факту», «фактичних даних», «відомостей про факти» та «доказової інформації» / В. Шевченко // Право України. - 2003. - № 2. - С. 104-109.
24. Донська Л. Д. Об’єктивна і суб’єктивна складові у причинному зв’язку в сфері цивільного права / Л. Д. Донська // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - Вип. 30. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. - С.380-383
25. Бровченко Н. В. Юридичні факти у конституційному праві України: проблеми визначення дефініції та виділення кваліфікаційних ознак / Н. В. Бровченко // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - Вип. 39. - К.: Ін держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2008. - С. 249-256
26. Скакун О.Ф. Теорія держави і права : Підручник / О.Ф. Скакун. – Х., Консум, 2006. – 303 с.
27. Кузнецова О.А. Презумпции в российском гражданском праве : Дис. канд. юрид. наук : 12.00.03. / О.А. Кузнецова. - Екатеринбург, 2001. - 217 c.
28. Крашенинников Е.А. Природа норм гражданского процессуального права. Дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Крашенинников Е.А. - Л., 1983. – 204 c.
29. Чечина Н.А. Гражданские процессуальные отношения / Чечина Н.А. - Л., Изд-во Ленингр. ун-та, 1962. - 68 c.
30. Ухвала Жовківського районного суду Львівської області від 02.09.2013 р. у справі за позовом Комунального підприємства "Жовкватеплоенерго" до ОСОБА_1 про стягнення боргу в сумі 5055,08 гривень [Електронний ресурс] Єдиний державний реєстр судових рішень. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33399514.
31. Яковлев В.Ф. Гражданско-правовой метод регулирования общественных отношений. Учебное пособие / Яковлев В.Ф. - Свердловск, 1972. - 210 c.
32. Исаков В.Б. Юридические факты в российском праве. Учебное пособие / Исаков В.Б. - М., Юрид. Дом "Юстицинформ", 1998. - 48 c.
33. Щеглов В.Н. Гражданское процессуальное правоотношение / Щеглов В.Н. - М., Юрид. лит., 1966. - 168 c.
34. Договірне право України. Загальна частина: навч.посіб. / Т.В. Боднар, О.В.Дзера, Н.С. Кузнєцова та ін.; за ред. О.В. Дзери. – К., Юрінком Інтер, 2008. – 896 с.
35. Куницын А.Р. Образцы заявлений и жалоб в суд. Комментарии законодательства. Судебная практика: Практическое пособие. 3-е изд., перераб. и доп. / А.Р. Куницын. - М., Солекс, 2004.- 302 с.
36. Про пенсійне забезпечення : Закон України від 5 грудня 1991 року № 1788–ХІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1788-12.
37. Куницын А. Р. Настольная книга по судебным вопросам: законодательство, комментарий, образцы документов: практ. пособие / А. Р. Куницын.  М., Солекс, 1993.  447 с .
38. Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» Лист Верховного Суду України від 1 січня 2012 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/VSS00037.html
39. Ухвала Золочівського районного суду Львівської області від 22.08.2011 р. у справі за позовом ОСОБА_2 спілка "Крез-Капітал" до відповідача ОСОБА_3 про стягнення коштів [Електронний ресурс] Єдиний державний реєстр судових рішень. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43835709.
40. Зейдер Н.Б Гражданские процессуальные правоотношения / Н.Б. Зейдер. - Саратов, Изд-во Саратовского ун-та, 1965. - 75 с.
41. Шевчук П.І. Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства / П.І. Шевчук. – К., Ін Юре, 2002. – 416 с.
42. Братель О.Г. Подія як юридичний факт в сфері цивільних процесуальних правовідносин. / О.Г. Братель. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://goal-int.org/podiya-yak-yuridichnij-fakt-v-sferi-civilnix-procesualnix-pravovidnosin/.
43. Бутнев В.В. Гражданский процесс как одна из форм реализации юридической ответственности в эпоху развитого социализма. Дис. канд. юрид. наук: 12.00.03. / Бутнев В.В. - Ярославль, 1981. - 207 c.
44. Венгеров А.Б. Теория государства и права. Учебное пособие. Вып. 2 / Венгеров А.Б., Кашанина Т.В., Клепцова Т.Н., Морозова Л.А.; Отв. ред.: Венгеров А.Б. - М., Юрист, 1994. - 72 c.
45. Алексеев С.С. Общая теория права. Курс в 2-х томах. Т. 1 / Алексеев С.С. - М. : Юрид. лит., 1981. - 360 c.
46. Ухвала Золочівського районного суду Львівської області від 22.08.2011 р. у справі за позовом ОСОБА_2 спілка "Крез-Капітал" до ОСОБА_3  про стягнення коштів [Електронний ресурс] Єдиний державний реєстр судових рішень. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43835709.
47. Чечина Н. А. Нормы гражданского процессуального права и их применение. Автореф. дис. канд. юрид. наук. / Н.А. Чечина. – Л., 1965. – 31 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://law.edu.ru/book/book.asp?bookID=39690
48. Козлов А. Ф. Гражданские процессуальные права и обязанности суда первой инстанции и процессуально-юридические факты. / А.Ф. Козлов // Ученые труды Свердловского юридического ин-та. - 1968. - № 8. - С. 345-346.
49. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К., Юрінком Інтер, 1999. - 864 с.
50. Халфина P.O. Общее учение о правоотношении. / Р.О. Халфина. - М., Юрид. лит. 1974, - 352 с.
51. Олейников С. Н. Общетеоретические проблемы юридической процессуальной формы: Автореф. дисс. канд. юрид. наук. / С.Н. Олейников. - Харьков, 1986. - 23 с.
52. Бабаев В.К. Логико-юридическая природа правоприменительных актов // Юридические гарантии применения права и режим социалистической законности в СССР. - Ярославль: Изд-во Яросл. ун-та, 1977. - №4. - С. 19-25
53. Лукич Р. Методология права. Перевод с сербохорватского / Лукич Р.; Под ред.: Керимова Д.А. (Вступ. ст.); Пер.: Кулистиков В.М. - М., Прогресс, 1981. - 304 c. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.livelib.ru/book/1000963308
54. Муравка В. Порядок обчислення процесуальних строків в адміністративному судочинстві / В.Муравка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://taxgroup.com.ua/archives/327.
55. Щеглов В.Н. Юридические факты, вызывающие возникновение и изменение гражданских процессуальных правоотношений // Вопросы советского государства и права. / В.Н. Щеглов. – Томск, Изд-во Том. ун-та, 1966. - С. 141-155.
56. Елисейкин П.Ф. Предмет, принципы и субъекты советского гражданского процессуального права. / П.Ф. Елисейкин. – Ярославль : Изд-во Ярославского ун-та, 1980. – 160 с.
57. Ухвала Гагарінського районного суду м. Севастополя від 14.06.2011 р. у справі № 2-4340/11 про відновлення пропущеного строку для звернення до суду [Електронний ресурс] Єдиний державний реєстр судових рішень. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/16682619.
58. Кац С.Ю. Гражданско-процессуальные средства защиты колхозной собственности в СССР / С. Ю. Кац // Ученые записки Харьковского юридического института. Вып. 7. - Х., ХГУ, 1956. - С. 95-111.
59. Власов А.А.. Цивільний процес Російської Федерації / А.А. Власов. - М., Юрайт-Издат, 2003. - 584 с.
60. Гаврилов Е. Про строки позовної давності. / Е. Гаврилов // Відомості Верховної Ради. - 1998. - № 2. – С.28-31
61. Штефан М.Й. Гражданская процессуальная ответственность // Повышение роли гражданской правовой ответственности в охране прав и интересов граждан и организаций. – К., 1988. - 200с.
62. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса. / Е.В. Васьковский. - М., Издание Московского Юридического Общества, 1914. - 571 с.
63. Грибанов В.П. Сроки в гражданском праве. / В.П. Грибанов. – М.: Знание, 1967. – 287 с.
64. Луць В.В. Сроки в гражданских правоотношениях. / В. В. Луць // Правоведение. -1989. - № 1. - С. 37 – 43.

ЮРИДИЧНІ ФАКТИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ