ДИДАКТИЧНА ГРА – ЯК СТРУКТУРНИЙ ЕЛЕМЕНТ ОРГАНІЗАЦІЇ НЕСТАНДАРТНИХ УРОКІВ ФІЗИКИ

Зміст

ВСТУП..................................................................................……………………2

РОЗДІЛ 1. МЕТОДИ АКТИВІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ НА УРОКАХ ФІЗИКИ……………………………………4
1.1   Розвиток емоційної сфери учнів як засіб активізації навчально-пізнавльної діяльності …………………………………………………………4
1.2   Нестандартний урок як засіб активізації навчання фізики……………………………………………………………………..…………8

1.3
1.4   Система дидактичних засобів активізації навчання фізики за параметром пристрасності……………………………………………………………………13
РОЗДІЛ 2. ДИДАКТИЧНА ГРА – ЯК СТРУКТУРНИЙ ЕЛЕМЕНТ ОРГАНІЗАЦІЇ НЕСТАНДАРТНИХ УРОКІВ ФІЗИКИ………………………23
2.1 Класифікація нестандартних ігор та їх значення в організації нестандартних уроків…………………………………………………………23
2.2 Структура та зміст дидактичної гри з фізики ………………………….35
2.3 Методикарозробки та проведення нестандартних уроків з фізики……………..37
2.4 Безпекажиттедіяльності учнівпри проведенні нестандартних уроків………….45

ВСТУП

Найважливішою задачею школи є виховання справжніх творчих людей. Потрібно розбудити живі схильності в кожному учні, допомогти знайти своє покликання. Саме в школі молода людина повинна визначити, яка наука його більш за все цікавить. Це  не значить, що кожний сьогоднішній школяр стане вченим, частина з них не буде учитися у вузі, але в будь-який сфері потрібні люди, захоплені своєю справою, шукачі і творці.
Творче відношення до будь-якої праці варто виховувати саме в школі, починаючи з підходу до постановки найпростіших досвідів і рішення задач. Тим, хто зараз учить фізику в школі, створювати єдину теорію полючи, запускати до зірок космічні кораблі, досліджувати проблеми спадковості, розкривати таємницю раку і керувати термоядерною реакцією.
Виникненню захопленості, творчого відношення до праці сприяють  інтереси школяра, викликані до життя та розвинуті на уроках учителем. «... Усе те, за що людина бореться, пов'язане з його інтересом» .
Зробити навчальну роботу наскільки можливо цікавої для учня й у той же час не перетворити цю роботу в забаву одна з важливих і складних задач учителя.
Для створення емоційного настрою учнів на уроках фізики, при орієнтації на інтерес до вчення існує багато шляхів: використання внутрішніх можливостей змісту предмета, розмаїтість форм і методів проведення уроку, проблемне навчання, облік міжпредметних зв'язків, розвиток творчих здібностей учнів, використання на уроках художньої та науково-популярної літератури, зв'язок класних і позакласних занять по фізиці та ін.
Фізика є однією з базових дисциплін в системі загальної середньої освіти.
Підвищення ефективності уроків фізики в умовах реформування системи освіти є ключовим завданням удосконалення навчально-виховного процесу.
У здійснені відповідних завдань навчання фізики, що стоять перед вчителем, вирішальне місце належить перебудові методів навчання та удосконалення основної ланки навчального процесу – уроку. Саме ця проблема є найбільш актуальною при переході на 12-річний термін навчання.
Метою даного дослідження є визначення впливу нестандартних уроків та ігрових прийомів на активність учнів з фізики.
Об’єкт дослідження – процес навчально – пізнавальної діяльності учнів з фізики.
Предмет дослідження – роль нестандартних прийомів у підвищенні ефективності навчання фізики.
Основна ідея дослідження полягає в тому, що нестандартні прийоми організації пізнавальної діяльності на уроці є потужним засобом активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів з фізики, узагальнення та систематизація знань учнів, сприяє подоланню формалізму в знаннях учнів та розвитку пізнавального інтересу до предмету.

1.1 Розвиток емоційної сфери учнів як засіб активізації навчально-пізнавальної діяльності.
Ефективність засвоєння навчального матеріал великою мірою залежить від рівня емоційної сфери учнів.
Емоції, як процес, є діяльність, яка оцінюється інформацією про внутрішній і зовнішній світ, яка надходить в мозок. Емоції оцінюють дійсність і доводять свою оцінку до відома організму на мові.
Емоційний процес включає себе три основні компоненти.
Перший – це емоційне збудження, яке визначає мобілізаційні зрушення в організмі. У всіх випадках, коли виникає явище, яке має значення для індивіда, а така подія констатується у формі емоційного процесу, виникає зростання збудження, швидкості і інтенсивності протікання психічних, моторних і вегетативних  процесів.
Другий компонент – знак емоцій: позитивна емоція виникає тоді, коли явище оцінюється як позитивне, негативна – коли воно оцінюється, як негативне. Позитивні емоції збуджують дії підтримки позитивного, негативні – збуджують дії, спрямовані на усунення контакту з негативним.
Третій компонент – ступінь контролю емоцій.
Форма емоційного процесу залежить від особливостей, які виникали її. Джерелом емоцій є характер протікання процесів регуляцій і виконання діяльності. Успішно проходячи процеси сприймання, рішення задач, дій служать джерелом позитивних емоцій і задоволення.[42, c.108]
Під впливом емоцій протікання всіх пізнавальних процесів може змінитися. Людина, яка знаходиться в емоційно нейтральному стані, реагує на предмети залежно від їх значимості, при цьому чим важливіший для нього той чи інший фактор, чим краще він сприймається.
Емоції помірної і високої ступені інтенсивності викликають вже помітні зміни в пізнавальних процесах, особливо з’являється велика тенденція до сприймання, запам’ятовування тільки того, що відповідає домінуючій емоцій. При цьому зміст матеріалу, який сприймається, посилює емоцію, що, в свою чергу, закріплює тенденцію до сконцентрування на змісті, який викликав цю емоцію. Тому на уроках потрібно викликати емоції дітей, щоб не було нейтральних або щоб їх кількість була все меншою. Згадуючи свої емоції на уроці, діти пригадують матеріал, який був з ними пов’язаний.
Одним з головних факторів, який визначає, чи буде дана людина більше чи менше під впливом емоцій на її пізнавальні процеси, є ступінь ваги цих процесів. Тому дитина більш підвладна впливу емоцій, ніж дорослий.                              
Сучасна дидактика надає великого значення розвитку в процесі засвоєння самостійності і творчої активності школярів. В ході уроку необхідно знаходити можливості для збільшення самостійної роботи учнів (самостійне проведення дослідів, спостережень, рішення задач). Дуже важливо заохочувати самостійними прикладами, намагатись, щоб учні не механічно запам’ятали матеріал, який розповів вчитель, а намагались самі найти відповіді на поставлені запитання. Цьому сприяє проведення нестандартних уроків, в яких надається більша активність учням, де вільно висловлюються і уважно вислуховують самі найдивовижніші думки. Розвиток цієї якості буде сприяти виключенню з практики навчання надмірної опіки учнів, швидких підказок, надання можливості учням самим знайти вихід із навчальних труднощів, які виникають.
У процесі засвоєння необхідно використовувати спеціальні засоби розвитку творчого мислення. Цьому сприяють вправи із знаходження оригінальних варіантів рішення задач, проведення дослідів самими учнями. Під час уроку і дома корисним для розвитку творчого мислення є завдання з написання віршів, казок на дане фізичне явище. Це і збуджує активність, і розвиває творчість учнів. Так як у підлітків, в силу особливостей віку, увага нестійка, розсіяна, то потребує різноманітних і часто  нетрадиційних видів і форм навчальної роботи, які дозволяють створювати позитивний емоційний фон уроку і тим самим керувати увагою учнів, збільшувати працездатність[38].
З цією метою і застосовуються описані вище фізичні явища у вигляді коротких розповідей чи казок, також формулюючи умову задачі.
Такі прийоми звичайно оживляють урок, активізують пізнавальну діяльність учнів, сприяють закріпленню отриманих знань, розвивають творчість і також дозволяють вчити учнів гарно і образно виражати свої думки, а сприймаючи літературний текст, осмислювати з наукової точки зору описані в ньому явища. 
Емоції займають велике значення в навчальні діяльності учнів.
Для створення емоційної ситуації під час уроку велике значення має художність, яскравість, емоційність мови вчителя. Без всього цього мова вчителя залишається інформаційною, не реалізовує функцію активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів.
В життя дітей світ входить поступово. Спочатку дитина пізнає те, що оточує її в сім’ї, в дитячому садку. З часом її життєвий досвід збагачується. Важливу роль при цьому відіграють щоденні враження від спілкування з людьми. Світосприйняття дитини визначається ще і тією інформацією, яку вона отримує по радіо і телебаченню. Безпосередній контакт дитини зі світом речей дає змогу глибше пізнати, що породжує у дитини безліч запитань. Отже, світ пробуджує у школяра допитливість, бажання пізнати більше.
Задовольнити діячу допитливість, залучити її до активного пізнання оточуючого світу, оволодіти способами пізнання зв’язків між предметами та явищами допоможе гра.
Чому діти так люблять гру? Чим вона приваблює їх? Звідки беруть вони енергію, щоб без упину бігати з м’ячем, годинами будувати замки й мости, бавитись з ляльками?
Сухомлинський називав гру величезним світлим вікном, через яке в духовний світ дитини вливається живильний потік уявлень, понять про навколишній світ[46]. гра для дитини – справжнє життя зі своїми радощами і прикрощами, переживаннями і досягненнями. Водночас вона для нього вільна діяльність, адже грає дитина без примусу, із задоволенням. Найперша цінність гри у тому, що в ній дитина легко засвоює те, на що в інших умовах довелося б докладати значних зусиль. Тому і беруть гру на озброєння вчителі, вихователі, батьки. Вільно, без натиску дорослих, дитина засвоює у ній різноманітні знання, набуває вмінь, готується до життя.
Гра готує дитину до навчання і праці. Яка дитина у грі, така вона і в праці, - вважав  А.С.Макаренко. Він доводив, що тільки та гра хороша, в якій дитина активна, самостійно мислить, долає труднощі[25].
В школі основною формою діяльності стає урок. Включення в урок дидактичної гри або ігрових прийомів, що витікають із завдань навчання та виховання, і носить навчальний характер, наближає нову діяльність дитини до звичайної робить менш помітним перехід до серйозної навчальної праці.
У процесі ігрової діяльності здійснюється всебічний розвиток учня, розвиваються всі аспекти психіки дитини, бо гра сприяє розвитку процесів аналізу і узагальнення, у грі з’являється внутрішній план дії, формується спілкування тощо[9].
Для більшої ефективності навчання дітей повинно бути побудовано яскравіше і емоційніше. Увагу дітей потрібно постійно активізувати, і заняття, що мають характер гри, можуть успішно слугувати цій меті.
Велике значення надається дидактичним іграм та прийомам при повторенні. Це пояснюється тим, що діти з великою неохотою запам’ятовують навчальний матеріал і швидко його забувають. Проте повторення проходить краще за умов різноманітності форм, на різноманітному матеріалі і краще за все на ігровому.
В даний час у школах дидактичні ігри широко використовуються на уроках вчителів фізики, бо гра організовує легко збудливих, сприяє формуванню впевненості в собі. Вона являє собою багатопланове, складне педагогічне явище: є і ігровим методом навчання дітей, і формою навчання, і самостійною ігровою діяльністю, і засобом виховання особистості дитини.
Дидактична гра виступає як умова всебічного виховання особистості дитини. Зміст дидактичних ігор відповідає шкільній програмі і тому дозволяє розширити та закріпити знання дітей з різних предметів, формує у дітей вірне відношення до явищ суспільного життя, природи, предметів навколишнього світу, систематизує знання про людей різних професій.
Дидактична гра створює позитивний емоційний підйом, викликає гарне самопочуття і разом з тим вимагає певного напруження нервової системи. Перед дітьми ставиться ті чи інші завдання, вирішення яких потребує уваги, вміння обдумати правила, послідовність дій, переборювати труднощі. Вони сприяють розвитку у дітей почуттів і сприймань, формування уявлень, засвоєнню знань. Ігри дають можливість навчити дітей вирішувати ті чи інші завдання більш раціонально. В цьому полягає їх розвиваюча роль.
Таким чином, дидактичні ігри, як колись, так і тепер, широко використовують на уроках вчителі фізики, бо гра організовує легко збудливих, спри¬яє формуванню впевненості в собі. Вона являє собою багатопланове, складне педагогічне явище: є ігровим методом навчання дітей, самостійною ігровою діяльністю, засобом виховання дитини і виступає як умова всебічного виховання особистості дитини.
Методи формування зацікавленості: приклади яскравості, цікавості, здивування, хвилювання викликають емоційну піднесеність, яка викликає позитивне відношення до навчання і служить першим кроком на шляху до формування пізнавальної активності.

1.2. Нестандартний урок як засіб активізації навчання фізики
Успішне викладання не існує без стимулювання активності учнів в процесі навчання. Компонент стимулювання не обов'язково слідує за організацією. Він може передувати їй, може здійснюватися одночасно, можливо і по закінченні. Педагогікою накопичені багато-чисельні методи стимулювання активної навчальної діяльності, розроблені спеціальні методи стимулювання.
Активізація діяльності школярів здійснюється за рахунок привертання уваги учнів до теми, збудженням пізнавального інтересу. Важливо не тільки забезпечити потребу у вивченні теми на початку уроку, розкриваючи її значення, але і продумати методи активізації, які будуть використані під час уроку і особливо в його другій частині, коли настає природне стомлення школярів і вони потребують впливу, який знімає напруження, перевантаження і викликає бажання активно засвоювати навчальний матеріал [35].
Різні дослідження структури діяльності людини підкреслюють необхідність наявності в ній компонента активізації. Будь-яка діяльність протікає більш ефективно і дає якісні результати, якщо при цьому в особистості є могутні, яскраві мотиви, які викликають бажання діяти активно, з повною віддачею сил, переборювати труднощі, несприятливі умови та інші обставини, наближаючись до наміченої мети. Все це має пряме відношення до навчальної діяльності, яка йде більш успішно, якщо в учнів сформовано позитивне відношення до навчання, якщо в них є пізнавальний інтерес, потреба в наявності знань, умінь і навичок.
Для того, щоб сформувати такі мотиви навчальної діяльності, використовують нестандартний урок. Дослідження проблеми формування пізнавальної активності учнів показують, що цікавість на всіх етапах розвитку характеризується трьома моментами: 1) позитивною емоцією по відношенню до діяльності; 2) наявністю пізнавальної сторони цієї емоції; 3) наявністю мотиву, який йде від самої діяльності. Нестандартний урок забезпечує виникнення позитивної емоції по відношенню до навчальної діяльності, її змісту, форми і методу здійснення. Емоційний стан пов'язаний з душевним переживанням: радості, гніву, хвилюванням. Під час нестандартного уроку до процесів уваги, запам'ятовування, осмислення підключаються глибокі внутрішні хвилювання особистості, які роблять ці процеси інтенсивно протікаючими і від того більш ефективними у досягненні мети уроку.
Одним з прикладів нестандартного уроку, який активізує навчально-пізнавальну діяльність, є створення на уроці ситуації зацікавленості — введення в навчальний процес цікавих прикладів, дослідів, парадоксів. Наприклад, ''фізика у побуті", "фізика в казках" тощо. Підбір таких цікавих фактів визиває відклик в учнів. Часто учням самим доручається підбирати такі приклади.
Багато вчителів використовують аналіз уривків з художньої літератури, та розкривають фізичне явище чи процес. Успішно використовуються і такі хкоби активізації як розповіді про застосування тих чи інших висловів наукових фантастів, демонстрація цікавих дослідів.
Емоційне хвилювання викликається шляхом застосування здивування. Незвичність приведеного факту, парадоксального досліду, демонстрованого на уроці (наприклад, парадокс Паскаля) викликає глибоке емоційне хвилювання учнів.
Нестандартним буде урок зіставлення наукових і життєвих пояснень окремих природних явищ. Наприклад, учням пропонується зрівняти життєве і наукове пояснення явища невагомості, життєве і наукове пояснення законів вільного падіння, законів плавання.
Нестандартний урок, який спирається на створення в навчальній діяльності ігрової ситуації, стимулює цікавість учнів. Гра вже давно використовується в навчанні. В практиці роботи вчителів використовуються настільні ігри з пізна-вальним змістом. Наприклад, нестандартним є урок-гра-подорож, ігри типу електровікторини, за допомогою яких вивчаються типи літаків, кораблів тощо.
При проведенні нестандартного уроку можливе створення ситуації навча-льної дискусії. Відомо, що при суперечці народжується істина. Але суперечка і викликає збільшену зацікавленість до теми. При використанні такого методу активізації застосовуються історичні факти боротьби різних наукових точок зо¬ру з тієї чи іншої проблеми, наприклад, розповідь про боротьбу прибічників "боязні пустоти в природі" і прибічників учення про атмосферний тиск. В ре¬зультаті явище атмосферного тиску вивчається школярами з більшою цікавістю. Наукові дискусії ведуться і на сучасному етапі розвитку науки. В старших школярі порівнюють різні підходи до створення таблиці елементарних частин у фізиці, різні концепції виникнення явища акселерації людини тощо, включення учнів в ситуації наукових дискусій не тільки поглиблює їх знання оповідних питань, але і на цій основі викликає новий приплив цікавості до лння.
Створення ситуації суперечки, навчальної дискусії вчителем на будь-якому вносить елемент нестандартності. Для цього учням спеціально пропонується висловити свої думки про причини того чи іншого явища, змоделювати ту її   чи інщу точку зору. Тут традиційним стало питання: "А хто думає інакше?" якщо такаий засіб викликає суперечку, то учні розділяються на прибічників і ків того чи іншого пояснення і з нетерпінням чекають пояснення учителя нестандартна форма виступає в ролі метода стимулювання активного лколярів [20].
Слово "гра", "грати" в українській мові багатозначні. Слово "гра" вжи¬вається як у значенні розваги, так і в переносному значенні, наприклад "гра долі", "гра природи". "Грати" вживається і при характеристиці особливої яск¬равості і краси природи: "сонце грає на воді", "хвиля грає" тощо.
У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ і беруть участь у навколишньому житті. Чим старша дити¬на, тим більше вона приймає від дорослих.
Недаремно гру називають королевою дитинства. Без гри і романтики ді¬тям жити нудно, нецікаво.
Гра завжди виступає одночасно немовби в 2-часових вимірах: у теперіш-ньому і в майбутньому. З одного боку, вона дарує щохвилинну радість, слу¬жить задоволенню актуальних невідкладних потреб, з другого — спрямована в майбутнє, оскільки в ній формуються чи закріплюються властивості, вмін¬ня, здібності, необхідні особистості для виконання соціальних, професійних, творчих функцій в майбутньому. І скрізь, де є гра, вирує здорове, радісне ди-стче життя. Це добре розуміють сьогодні ті, хто успішно вирішує завдання ячання і виховання учнівської молоді.
У сучасній педагогіці відомі вчителі - новатори Є.М. Ільїн, С.М. Лисенко-та В.Ф. Шаталов, організовуючи навчальну й виховну діяльність учнів, обов'язково використовують ігрову позицію.
Ігрова позиція — могутній засіб не тільки виховання дітей, а й саморегуляції діяльності педагога. В.Ф. Шаталов зазначає: “Придивіться: чи не дуже рано згасає наш педагогічний інтерес до ігор, які вірою і правдою завжди служили й покликані служити розвиткові кмітливості та пізнавальної цікавості на всіх, без винятку, їх вікових рівнях. Це ж не таємниця, що ті, з з яких на уроці слова не витягти, в іграх стають такими активними, якими ми їх в класно-урочних буднях і уявити собі не в змозі... Вони можуть повернути хід гри так, що деякі відмінники тільки руками розведуть, їхні дії починають Іся глибиною мислення. Мислення сміливого, масштабного, нестандартного”.
Ігри, що їх проводить Шаталов на уроках фізики, займають лише дві-три хвилини навчального часу, зате як вони активізують учнів, пробуджують ін¬терес до знань, закріплюють уміння самостійно їх здобувати [33].
Дидактичні ігри можна і потрібно широко використовувати як засіб на-вчання, виховання і розвитку школярів. У будь-якій грі розвивається увага, спостережливість, кмітливість. Збільшення розумового навантаження змушує замислитися над тим, як підтримати в учнів інтерес до матеріалу, що вивча¬ється, їх активність протягом уроку.
Гра — це творчість, гра — це праця. В процесі гри у дітей виробляється звичка зосереджуватися, мислити самостійно, розвивати увагу, прагнути до шань. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються: пізнають, запа¬м'ятовують нове, орієнтуються в надзвичайних ситуаціях, доповнюють свою увагу, розвивають свою фантазію. Навіть найпасивніші діти включаються до грв з великим бажанням, докладаючи всіх зусиль, щоб не підвести товаришів по грі.
Під час гри діти завжди дуже уважні, зосереджені і дисципліновані, ення до уроку дидактичних ігор та ігрових моментів робить процес на-цікавим, створює у дітей бадьорий робочий настрій, полегшує подолання труднощів у засвоєнні навчального матеріалу. Різноманітні ігрові дії, ш допомогою яких розв'язується те чи інше розумове завдання, підтримують і посилюють інтерес дітей до навчального предмета. Гра має розглядатися як •шгутш незамінний важіль розумового розвитку дитини.
У терміні "дидактична гра" підкреслюється її педагогічна спрямованість, являється багатогранність її застосування. Найістотнішими для вчителя питання:
а) визначення місця дидактичних ігор і ігрових ситуацій у системі інших в діяльності на уроці;
б) доцільність використання їх на різних етапах вивчення різноманітного за характером навчального матеріалу;
в) розроблення методики проведення дидактичних ігор з урахуванням дидактичної мети уроку та рівня підготовленості учнів;
г) вимоги до змісту ігрової діяльності у світлі завдань розвиваючого на-вчання;
д) передбачення способів стимулювання учнів, заохочення в процесі гри тих, хто найбільше відзначився, а також для підбадьорення відстаючих.
Гра — одна з найважливіших сфер життєдіяльності дитини, підлітка. Зливаючись з працею, навчанням, мистецтвом, спортом, вона забезпечує не¬обхідні емоційні умови для всебічного, гармонійного розвитку особистості. В руках учителя, вихователя вона стає інструментом виховання, що дає змогу повніше враховувати вікові особливості дітей і підлітків, розвивати ініціати¬ву і самостійність, створювати атмосферу свободи, творчого розкріпачення в колективі та умови для саморозвитку.
Гра — явище багатогранне, її можна розглядати як особливу форму всіх ісз винятку сторін життєдіяльності колективу. Ігрова діяльність — це особлива сфера людської активності, в якій особистість не має ніякої іншої мети, одержання задоволення від прояву фізичних і духовних сил.
Уміння людей входити в гру впливає на емоційну атмосферу, спілкування створює настрій.
Гра може бути включена у будь-який вид людської діяльності. Цю влас-суспільство завжди використовувало як засіб навчання дітей і дорос-особливостям трудових процесів, військової справи, пізнання. Учні відзначають, що гра може стати засобом самооновлення, самовдосконалення, внутрішнього конфлікту, а також стимулювання піднесеного настрою, активної мобілізації людей [50].

1.3Система дидактичних засобів активізації навчання фізики за параметром пристрасності

У сучасних умовах перед школою стоїть ряд складних завдань, для успішного розв'язання яких треба не лише удосконалювати зміст викладання, а й урізноманітнювати методи і форми навчальних занять. Емоції в житті лю¬дини відіграють велику роль, тим більше в житті дитини, яка живе образами, настроєм, бажаннями.
Театралізовані засоби, навчальні спектаклі позитивно впливають на уч¬нів. Використання художньої і науково-популярної літератури у процесі на¬вчання сприяє активізації пізнавальної діяльності учнів, закріпленню і погли¬бленню знань.
Панівна до цього часу форма занять — урок — уже не в змозі забезпечи¬ти розв'язування всіх нових педагогічних задач: вироблення вміння само¬стійно поновлювати і поглиблювати знання, розвивати здібності до самоосві¬ти. Кожна форма навчальних занять має свої специфічні дидактичні функції. Доцільно в процесі навчання ширше використовувати різні форми навчаль¬них занять; одночасно треба удосконалювати урок, як основну з них; ство¬рювати й виявляти нові форми занять. Так звані нестандартні уроки — це комплексні семінари, конференції, ділові ігри, театралізовані уроки тощо [24, 29].
Нестандартним можна вважати урок, сконструйований за "викрійкою" відмінною від загальноприйнятої.
"Нестандартний" не завжди є синонімом слова кращий. Потрібний такий урок, який підвищував би ККД учителя і учня в навчальному процесі, був би вдалим. Нетрадиційні за формою, ці уроки викликають підвищений інтерес учнів, активізують їхню пізнавальну діяльність, сприяють розвитку творчих здібностей, розвивають уміння і навички самостійної розумової праці. Учням подобаються нестандартні заняття, бо вони не сковують навчальний процес, пожвавлюють атмосферу, активізують діяльність дітей, наближаючи навчан¬ня до життєвих ситуацій.
Нині значного поширення набули уроки-ділові ігри. У педагогіці розгля-даються три види діяльності людини, гра, навчання, праця.
Саме вони є дійовими чинниками формування світогляду особистості, її ідейних та моральних переконань. Спираючись на якийсь окремий вид діяльності, ми повинні гармонійно поєднувати цю діяльність з іншими її видами, розкриваючи перед своїми учнями нові можливості, які може дати кожен з них.
Кожна дитина відчуває прагнення до гри, а разом з тим і до пізнання, до праці. Поєднання цих трьох прагнень учнів на одному уроці підвищує в очах дітей значення таких занять, перетворює їх з вузько-навчальних вправ на за¬гально-виховні, що значною мірою сприяє активізації пізнавальних сил уч¬нів.
Елементи театралізації в процесі уроку як компоненти мотивації навчання необхідні. Форма уроку-ділової гри дає змогу найкраще розвивати логіко-аналітичні здібності учнів, винахідливість.
Спробуємо порівняти урок, його зміст, досягнутий ефект за традиційно¬го розгляду прикладів з будь-якої теми і під час організованого на міжпред-метному рівні семінару (діловій грі) "Що таке добре? Що таке погано?", коли кожна група учнів вибирає напрям роботи "добре" або "погано", добирає відповідні приклади шкідливого й корисного вияву фізичного явища, законо¬мірностей у техніці, побуті, природі й "захищає" свої приклади.
Можна зробити висновок на користь гри. Завжди викликають глибоку зацікавленість школярів ділові ігри, які є міні-копією реальної ситуації, зміс¬том яких є фізика [44].
Ефективне викладання фізики в школі не можливе без пошуків нових шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів. Учні мають не лише засвої¬ти визначену програмою систему знань з фізики, а й навчитися спостерігати об'єкти, явища, процеси, порівнювати їх, виявляти взаємозв'язок між фізич¬ними поняттями і величинами та їх відношеннями, навчитися логічно та абс¬трактно мислити, обґрунтовувати свої висновки.
Сформувати глибокі пізнавальні інтереси до фізики у всіх учнів не мож¬ливо і, мабуть, не треба. Важливо, щоб всім школярам було цікаво займатися фізикою на кожному уроці. Це особливо необхідно в наш час, при тотальній середній освіті. Багатьом учням фізика здається нелегкою і малозрозумілою, тому часто учні намагаються запам ятати закони, правила та закономірності не розуміючи їх суті, а це призводить до формалізму в знаннях, гальмує по¬дальше розуміння нового матеріалу.
"Здобуті учнями міцні знання перетворюються в переконання лише тоді, коли вони є результатом свідомої самостійної роботи думки"[5, 7]. Отже, вчителю важливо застосовувати такі методичні прийоми, які б збуджували думку школярів, підводили їх до самостійних пошуків, загальних висновків та узагальнень.
Сучасна українська школа має озброїти учнів не лише знаннями, вмін¬нями та навичками, а й методами творчості, розумової і практичної діяльнос¬ті. Цілком природно, що саме в грі слід шукати приховані можливості для успішного засвоєння учнями фізичних ідей, понять, формування необхідних умінь і навичок. Дидактичні ігри дають змогу індивідуалізувати роботу на уроці, давати завдання, посильні кожному учню, максимально розвивати їх природні здібності. Якщо спочатку учень зацікавиться лише грою, то дуже скоро його вже цікавитиме потреба вивчити, зрозуміти, запам'ятати цей ма¬теріал, тобто він почне готуватись до участі в грі.
Гра дає змогу легко привернути й тривалий час підтримувати в учнів ін¬терес до тих важливих і складних предметів, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається. Велике значення мають дидактичні ігри з точки зору пізнання. Саме в цих іграх учні система¬тизують і закріплюють свої знання про різноманітні властивості і ознаки явищ та процесів, їх значення. Про зв'язки між ними, про просторові, часові і числові співвідношення. Дидактичні ігри допомагають розвивати увагу і зо¬середженість, волю та наполегливість. В дидактичних іграх перед школярами ставляться переважно вузькі, визначені задачі розумового порядку, які ви¬магають для свого розв'язання різноманітних інтелектуальних операцій [24, 40, 44].
Очевидно, що великого значення гра набуває при умові вмілого і чіткого тактовного керівництва. Включення в урок ігор та ігрових моментів робить процес навчання більш легким і захоплюючим, створює у дітей бадьорий, ро¬бочий настрій, полегшує подолання труднощів у засвоєнні навчального мате¬ріалу. Дидактичні ігри і цікаві вправи побудовані на поєднання прогресивних прийомів, які застосовуються кращими педагогами-новаторами для підви¬щення ефективності навчально-виховного процесу і сприяють формуванню однієї з найцінніших якостей людського розуму — його рухливості і гнучко¬сті. Значна частина таких ігор дозволяє учневі зробити узагальнення, чітко усвідомити правила, повторити отримані знання в єдності, в системі, в нових зв'язках, що сприяє більш глибокому і ґрунтовному засвоєнню пройденого. Багато дидактичних ігор і вправ побудовані на матеріалі різного рівня склад¬ності, що дає можливість здійснювати індивідуальний підхід до школярів, забезпечує єдність в одній і тій же грі дітей різного рівня знань.
Прогресивна педагогіка в усі часи високо оцінювала ігрові форми ціле-спрямованої організації життєдіяльності дітей. В працях К.Д. Ушинського, А.С. Макаренка гра розглядається як потужний засіб виховання волі, колек¬тивізму, наполегливості та практичних навичок діяльності. Сучасна дидакти¬ка залишає за учнем повне право на гру в школі і розглядає її як один із важливих показників відповідності навчання віковим можливостям школярів. Гра є ефективним засобом навчання, але не універсальним. Ще К.Д. Ушинський застерігав проти "потішної педагогіки". Тому питання раціонального, свідомого, виправданого використання гри в навчанні є предметом кропітких досліджень [1, 2, 3].
Багато різноманітних ігор придумало людство за свою історію. Але по-рівняно недавно термін "гра" перестав асоціюватись тільки з розвагами, а став рівноправним додатком таких словосполучень як ділові, дидактичні, комп'ютерні, математичні, пізнавальні ігри.
Предмет сучасної фізики потребує при вивченні більш цікавого, занят-ного. Результативно розв'язати цю нелегку задачу допомагають перш за все інтелектуальні ігри [31].
Ігрова навчальна діяльність здійснюється з метою створення емоційного настрою і особистої зацікавленості кожного учня в засвоєнні навчального ма-теріалу. Ігри використовуються на всіх етапах навчання:
— вивчення нового матеріалу проводиться у вигляді інтегрованих уро¬ків, ділових ігор;
— осмислення теоретичних знань здійснюється з допомогою ділових ігор, уроків-КВК;
— навчання рішенню задач на уроках-змаганнях, в ділових і ролевих іг¬рах, КВК;
— узагальнення знань проводиться у формі ділових ігор і змагань;
— тематичний контроль здійснюється, крім заліків і тестування, у формі ділових ігор, змагань.
Для тренування пам'яті, уваги, сприймання використовують будь-які ігри-завдання.
Ігрова діяльність розвиває фантазію. Входячи в гру, учні не бояться зро¬бити ми сказати щось "не так".
При проведенні навчальних ігор велике значення має єдиний сюжет, який розігрується протягом всього уроку. Прикладом може служити навча¬льна гра "За 7-ма печатями", в якій розігрується 7 конкурсів, визначених прислів'ями і поговірками, які містять цифру 7. Переможець знімає замок з таємної скрині, в якій знаходиться приз.
Створення атмосфери таємничості — важливий фактор, який допомагає протягом усього уроку підтримувати "бойовий дух" учнів. Завдання повинно бути таким, щоб, виконавши його, можна було розгадати яку-небудь таємницю.
На будь-якому етапі уроку застосовується заохочення. Після вірного ви-конання завдання учня потрібно похвалити, вручивши йому символічну наго¬роду (жетон, цукерку). При закінченні гри також потрібен приз. Це може бу¬ти медальйон, диплом, фотографія на пам'ять, пісня, виконана учнем. Бажано заохочувати якомога більше учнів.
Використання ігрової ситуації веде до більш глибокого і швидшого за-своєння навчальної інформації [31].
Тематична вікторина
Вікторина — одна з ігрових форм проведення уроку, що полягає в зма¬ганні учнів у відповідях на запропоновані запитання (запитання підбирають¬ся так, щоб тему, яка вивчається, подати у зацікавлено-пізнавальному плані). Учні можуть бути поділені на команди або виступати індивідуально.
Основна мета вікторини — в ігровій формі всебічно розглянути винесеш на неї питання, дати можливість кожному учню виявити активність, показати рівень своєї ерудиції.
Структура вікторини.
1. Вступна частина —ознайомлення учнів в умовами проведення вікто¬рини, поділ їх на команди (у разі потреби).
2. Основна частина — відповіді учнів на запропоновані запитання віктори¬ни.
3. Заключна частина — підбиття підсумків, виявлення переможців та найактивніших учасників вікторини.
Складання та розв'язування кросвордів, чайнвордів, ребусів
Кросворд — це задача-головоломка; її суть в заповненні рядків клітин, які перетинаються (по вертикалі і горизонталі) словами, що розгадують по вказаному списку визначень суті цих слів. Назва гри має англійське похо¬дження (англ. "cross" — перетин і “word” — слово) і перекладається як "хрест-слово", звідки інша назва кросворду — "хрестословиця". Задовго до появи кросвордів існували різноманітні буквені головоломки, в яких викори¬стовувався спосіб перехрещення слів.
З кожним роком кросворди набувають більшої популярності. Можна ча¬сто спостерігати як учні у школах розгадують кросворди різної тематики. І це ш приносить велике задоволення. Дорослі також не з меншим захопленням вирішують кросворди. Чому ж ідею кросвордів не застосувати у навчальному процесі? Це ж та сама дидактична гра, яка складається з ігрової та навчальної задач. Ігрову задачу учень розв'язує по умови цієї гри (розгадування чи скла¬дання кросвордів); а навчальну ставить перед собою, вірніше її ставить учи¬тель, вона розрахована на оволодіння певними знаннями, вміннями і навич¬ками. Треба чітко уявляти, з якою метою використовується даний кросворд, які знання можуть бути закріплені з його допомогою, систематизовані, вияв¬лені в учнів, які вміння сформовані та перевірені.
Рішення кросвордів ефективно після вивчення розділу курсу фізики (в цьому випадку використовуються кросворди по основних темах курсу фізики середньої школи) і при узагальненні навчального матеріалу об'ємних розді¬лів або всього курсу в кінці навчального року (використовуючи кросворди, які найбільше сприяють відтворенню потрібних учителю відомостей — з іс¬торії фізики, про використання фізичних законів, методів дослідження при¬родних явищ тощо). Включаючи учнів в цю інтелектуальну гру, вчитель в нетрадиційній формі перевіряє їх знання, міцність та глибину засвоєння пройденого матеріалу. Виявляє, які питання потрібно пояснити і закріпити.
Пропонуючи учням навчальний кросворд з фізики, треба мати на увазі, що при його рішенні вчитель досягає поставленої навчальної цілі (форму¬вання, уточнення і систематизація визначеного кола понять і знань, розвиток, інтелекту і фізичного мислення учнів, виховання в них визначених якостей особистості) й найбільш достовірно визначить рівень засвоєння навчального матеріалу, якщо будуть виконані такі умови:
1) перевірена доступність кросворду, тобто враховані вікові особливості учнів, їх підготовка з фізики, вимоги шкільної програми;
2) ставлять об'єктивні стимули (мотиви), які надихають учнів працювати на найкращий кінцевий результат (розв'язок кросворду);
3) створення на уроці атмосфери природної ігрової ситуації;
4) забезпечені при роботі з кросвордами тільки позитивні емоції учнів, веселий настрій і задоволення від вдалої відповіді;
5) в ході рішення внесений елемент змагання між учнями (це істотно ак-тивізує пізнавальну діяльність);
6) передбачено обговорення відповідей на питання кросворда, їх уточ¬нення, а в разі розходження думок — проведення дискусій [26, 28].
Поряд з кросвордами можна застосовувати чайнворди або провести ці¬каві ігри.
Кросворд — вид задачі – головоломки, що полягає в заповненні літерами рядів клітинок так, щоб у горизонтальних та вертикальних рядках були утво¬рені задані за значенням слова.
Чайнворд — вид задачі – головоломки, що полягає у заповненні послідов¬но розташованих (ланцюжком) клітинок словами, що відгадуються, розташо¬ваними так, щоб остання літера попереднього слова була першою літерою на¬ступного.
Ребус — загадка, в якій слово або фраза, що відгадується, зображені комбінацією фігур, літерів, знаків.
Основна мета — в ігровій формі домогтися запам'ятовування основних термінів і понять теми та їх означень.
Структура. 1. Вступна частина — ознайомлення учнів з правилами гри, забезпечення їх необхідним роздавальним матеріалом (задачі-головоломки можуть бути запропоновані вчителем або складені учнями; складання голо¬воломок починається за деякий час до початку ігрових уроків, наприклад за 1-2 тижні).
2. Основна частина — розгадування кросвордів, чайнвордів, ребусів.
3. Заключна частина — підбиття підсумків, виявлення переможців.
Презентація теми (Проводиться на початку вивчення теми.)
Презентація теми — подання теми, що буде вивчатися, ознайомлення учнів з темою на рівні науково-популярної літератури.
Основна мета — у загальних рисах подати учням тему, показати необ-хідність і корисність її вивчення, викликати зацікавленість до питань теми.
Структура. 1. Вступна частина — забезпечення необхідного оформлення класу, вступне слово вчителя.
2. Основна частина — короткі повідомлення учнів з науково-популярної літератури (форма повідомлень має бути зацікавлено-пізнавальною, підгото¬вка учнів до презентації теми починається за 1-2 тижні до підсумкового ігро¬вого уроку).
3. Заключна частина — підбиття підсумків, аналіз зроблених відповідей, обгрунтування необхідності та корисності вивчення даної теми.
Гра-конференція (Проводиться під час закріплення навчального мате¬ріалу.) Гра-конференція — одна з ігрових форм проведення уроку, що імітує збори, нараду представників наукових організацій для обговорення і розв'язування певних запитань.
Основна мета — всебічно розглянути питання, винесені на обговорення; виробити в учнів уміння виступати перед аудиторією, самостійно готувати й проводити експеримент; виробляти власний стиль мислення, вміння уважно слухати своїх товаришів, критично аналізувати їхні відповіді.
Структура. 1. Вступна частина — ознайомлення учнів з темою конфере¬нції та її підтемами (кожну підтему конференції готує певна група учнів за деякий час до конференції, наприклад за тиждень); забезпечення необхідного оформлення класу, підготовка плакатів, структурно-логічних схем для допо¬відей, демонстраційних дослідів.
2. Основна частина — виступи учнів з доповідями (4-6 хв.), виділення основних моментів, відповіді на запитання опонентів, обговорення допові¬дей.
3. Заключна частина — підбиття підсумків конференції; коротке резюме, узагальнення суті зроблених доповідей з кожної підтеми і з теми в цілому; аналіз допущених помилок, неточностей.
Реклама здобутих знань (Проводиться після вивчення теми.) Реклама знань — одна з ігрових форм проведення заняття, що полягає в поширенні інформації про здобуті знання з метою ознайомлення учнів і ство¬рення популярності, попиту.
Основна мета — дати інформацію про здобуті знання з метою ознайом¬лення учнів і створення попиту на ці знання, забезпечення їх популярності.
Структура. 1. Вступна частина — забезпечення необхідного оформлення класу, підготовка рекламних матеріалів, вступне слово вчителя.
2. Основна частина — виступи учнів, що рекламують знання з окремих питань теми, обґрунтування ними необхідності вивчення даних питань, наве¬дення конкретних прикладів практичного застосування здобутих знань.
3. Заключна частина — підбиття підсумків, виявлення найкращих рек¬ламних виступів, визначення переможців.
Дослідження теми (питання)
Дослідження — активний пошук розв'язання поставленої задачі, підсум¬ком якого стануть самостійно здобуті нові знання.
Основна мета — розвиток самостійності учнів, підвищення їх творчої активності, пробудження інтересу до теми, що вивчається.
Структура. 1. Вступна частина — нагромадження фактів, висунення гі¬потез (дослідницька робота над темою починається за 1-2- тижня до прове¬дення підсумкового ігрового заняття).
2. Основна частина — постановка експерименту, що підтверджує гіпоте¬зу, розробка і всебічна перевірка її правильності.
3. Заключна частина — повідомлення про результати дослідження, під¬биття підсумків, аналіз допущених помилок, виявлення найефективніших ме¬тодів дослідження.
Розв'язування парадоксів і софізмів
Парадокс — думка, судження, різко відмінні від загальноприйнятих, що суперечать (іноді лише на перший погляд) здоровому глузду); несподіване явище, яке не відповідає звичайним уявленням.
Софізм — неправдивий за суттю умовивід, що формально здається пра-вильним, заснований на навмисному, свідомому порушенні правил логіки.
Основна мета — вироблення гнучкості мислення, розвиток нетрадицій-ності та нешаблонності сприйняття, розвиток логічного стилю мислення в учнів.
Структура. 1. Вступна частина — ознайомлення учнів з умовами прове¬дення гри, створення команд, підбір задач для команди-суперниці за одним заздалегідь визначеним парадоксом чи софізмом (роботи учнів починається за 1-2 тижні до проведення підсумкового ігрового заняття).
2. Основна частина — розкриття кожною командою змісту суті своєї за¬дачі та демонстрація дослідів або логічних суджень, що заперечують певний факт; спроби інших команд знайти помилку в умові задачі.
3. Заключна частина — аналіз відповідей для виявлення найправиль¬нішої, аналіз характерних помилок у міркуваннях, підбиття підсумків, визна¬чення переможців і найактивніших учасників гри.
Гра — подорож (Проводиться під час повторення теми.)
Подорож по темі — одна з ігрових форм проведення уроку, що полягає в змаганні учнів на швидкість проходження маршруту, подоланні перешкод та досягнення мети (перешкодами є різні фізичні запитання з теми; продовжити рух за маршрутом можна лише після відповіді на запропоновані запитання).
Основна мета — активне повторення матеріалу, демонстрація учнями крім програмних знань свого кругозору, начитаності, вміння орієнтуватися в будь-яких обставинах.
Структура. 1. Вступна частина — ознайомлення учнів з умовами прове¬дення гри, поділ їх на команди; ознайомлення учнів в картою подорожі, на якій указано всі проміжні пункти; визначення мети подорожі.
2. Основна частина — змагання команд на маршруті подорожі.
3. Заключна частина — підбиття підсумків командної та особистої пер¬шості, аналіз допущених помилок, визначення переможців та найактивніших учасників гри.
Гра — реконструкція історії відкриття (винаходу)
Реконструкція — відновлення історії відкриття (винаходу) за наявними описами, спогадами сучасників, біографічними відомостями про вчених.
Основна мета — якомога глибше ознайомити учнів з історією відкриттів (винаходів), з життям і науковою діяльністю відомих учених, з методами по¬шуку наукових знань, стимулювати активну розумові діяльність учнів.
Структура. 1. Вступна частина — забезпечення необхідного оформлення класу, вступне слово вчителя, ознайомлення учнів з тематикою майбутніх ви¬ступів груп (поділ класу на групи і розподіл тем виступів проводиться за 1-2 тижня до гри).
2. Основна частина — виступи учнів, в яких розкривається послідов¬ність подій, що привели до відкриття (винаходу).
3. Заключна частина — підбиття підсумків уроку, стислий огляд висту¬пів учнів, оцінювання виступів груп та окремих учасників, визначення пере¬можців та найактивніших учасників гри.
Звичайно, це лише деякі з багатьох можливих ігрових форм діяльності на уроці фізики. Основної мети навчання і виховання — формування творчої особистості — можна досягти лише за сформованого інтересу до знань. Тому для вирішення цієї проблеми необхідно поєднати традиційні класичні уроки з фізики з уроками іграми.

РОЗДІЛ 2. ДИДАКТИЧНА ГРА — ЯК СТРУКТУРНИЙ ЕЛЕМЕНТ
ОРГАНІЗАЦІЇ НЕСТАНДАРТНИХ УРОКІВ ФІЗИКИ
2.1. Класифікація дидактичних ігор та їх значення в організації не стандартних уроків
Одним з ефективних шляхів виховання в школярів інтересу до предмету є гра. У практиці школи, на жаль, дуже рідко використовуються ігри на уро¬ках фізики.
Під час гри чудовий світ дитинства поєднується з прекрасним світом на¬уки, в який вступають учні. У процесі гри різні знання й відомості учень діс¬тає вільно. Тому часто те, що на уроці здавалося важливим, навіть недосяж¬ним для учнів, під час гри легко засвоюється. Інтерес і задоволення — важ¬ливі психологічні моменти гри.
Відомий французький учений Луї де Бройль стверджував, що всі ігри, навіть найпростіші, мають багато спільних елементів з роботою вченого. У тому і другому випадку приваблює поставлена загадка, трудність, яку треба подолати, потім радість відкриття, відчуття подоланої перешкоди. Саме тому всіх людей, незалежно від віку, захоплює гра [2,4].
Характерним для кожної дидактичної гри є, з одного боку, розв'язування різних дидактичних задач: уточнення уявлень про предмет чи явище в цілому і про його суттєві особливості, розвиток здібностей підмічати подібність і відмінність між ними тощо. У цьому розумінні гра має навчальний характер. З другого боку, невід'ємним елементом дидактичної гри є ігрова дія. Увага учня спрямована саме на неї, і непомітно для себе він уже в процесі гри ви¬конує навчальне завдання. Тому дидактичні ігри здаються учням не просто забавою, а цікавим, незвичайним заняттям.
Під дидактичною грою розуміють складне педагогічне явище, що має на меті імітацію або моделювання навчальної ситуації, вивчення її процесу і проявів інтересів учителя та учнів під час навчальних занять.
Важливими моментами гри є і:
— привернути і тривалий час підтримувати в учнів інтерес до тих важ¬ливих і складних питань, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах не завжди вдається зосередити увагу;
— систематизувати і закріпити знання про різноманітні властивості і ознаки фізичних явищ та процесів, їх значення, зв'язки між ними, про прос¬торові, часові та числові співвідношення;
— розвивати увагу і зосередженість, волю і наполегливість учнів.
В дидактичних іграх перед учнями ставляться переважно вузькі, визна¬чені задачі розумового порядку, які вимагають для свого розв'язання різно¬манітних інтелектуальних операцій [15, 37,47].
Дидактичні ігри і цікаві вправи, побудовані на поєднанні прогресивних прийомів, які застосовуються кращими педагогами — новаторами для підви¬щення ефективності виховного процесу, сприяють формуванню однієї з най¬цінніших якостей людського розуму — його рухливості і гнучкості.
Після фіксації фрагментів дидактичної гри визначають загальну вихідну ситуацію і правила її проведення, які полягають в обмеженні, що наклада¬ються на гравця. Сукупність правил, які пропонуються учаснику гри, пови¬нна орієнтувати його на реалізацію задач, поставлених у ній.
Правила гри виступають як ступені спрощення ситуацій, що виникають в реальній педагогічній практиці, вказують, що дозволяється або вимагається робити учаснику гри, визначають відомості, які отримує кожен учень, опису¬ють як необхідно тлумачити і враховувати випадкові події, встановлюють момент завершення гри, мету діяльності кожного гравця.
Після цього намічають план підготовки і проведення дидактичної гри, який включає розробку:
а) проспекту;
б) сценарію;
в) програмного забезпечення з контрольним прикладом за будь-яким сценарієм;
г) методичних матеріалів;
д) практичного завдання;
е) експериментального проведення гри;
ж) фактичного проведення гри і й перегляду.
Проспект дидактичної гри включає:
— назву дидактичної гри, її тип (колективна або індивідуальна, контро-лююча або навчаюча, динамічна або статична), загальні навчальні цілі;
— сутність, специфічні особливості конкретної педагогічної ситуації і зразок динаміки її зміни та розвитку з уточненням елементів невизначеності і конфлікту;
— вихідну навчальну ситуацію (її вихідний) з вказівкою складу її учас¬ників, рівня їх підготовки і розвитку, визначена діяльність яких буде стерж¬нем дидактичної гри;
— вказівки щодо складення й обґрунтування загальних і часткових мо¬делей гри, в тому числі основних розрахунків, які необхідно буде провести її учасникам;
— методику використання засобів навчання учасниками дидактичної гри;
— склад учасників та їх ролі;
— систему заохочення і стимулювання;
— послідовність і термін розробки матеріалу гри.
Проспект гри є важливим документом, що визначає етапи діяльності за її розробкою. Він повинен бути детально підготовленим. Всі прорахунки в про¬спекті обертаються, як правило, необхідністю тривалих і трудомістких змін та доопрацювань в подальшому. На основі проспекту розробляють сценарій гри.
Сценарій дидактичної гри є необхідним і основним документом для її проведення. Розробляючи сценарій, детально обговорюється кожен фрагмент (дидактична гра не повинна мати більше 2-3 фрагментів). Фрагмент розби¬вають на етапи (епізоди), встановлюючи навчальний зміст кожного етапу, і чітко визначаючи його дидактичну ціль. Після цього складають тексти інфо¬рмаційних повідомлень, з допомогою яких учасників гри вводять у навчальну ситуацію; визначають кому, в якому вигляді і коли вручають кожне інформа¬ційне повідомлення. Потім розробляються і формуються дії учасників гри.
На кожному етапі намічаються можливі дії вчителя, з одного боку, для забезпечення виконання рішень учасників гри, а з іншого— для оцінки цих дій і підготовки нових інформаційних повідомлень, що показують учасникам гри переваги і недоліки їх рішень (або пояснень) і які забезпечують прове¬дення дидактичної гри в потрібному для досягнення навчальних цілей на¬прямі. В результаті розробники отримують детальний сценарій гри.
Завдання на дидактичну гру є документом, який призначений для того, щоб учасники гри змістовно і організовано могли підготуватись до неї. За¬вдання вручають учасникам за 5-7 днів до початку гри.
Основні компоненти завдання:
1) опис фонду навчальної ситуації гри, де коротко характеризуються умови, що характерні для розглядуваної педагогічної ситуації, також наво¬дяться необхідні відомості, які дають можливість учасникам гри обговорюва¬ти конкретні прийоми і методи розв'язання задач;
2) довідкові матеріали;
3) організаційні вказівки: перелічуються ролі гравців, повідомляється місце і час проведення гри, вказується, хто з гравців яку повинен виконати роботу до початку гри, які матеріали розробити, кому і коли надати, наво¬диться література, яку учасники повинні детально проробити до початку гри.
Методична розробка дидактичних ігор містить детальний виклад дій вчителя з моменту вручення завдання і до її звершення. Основна можлива лінія поведінки вчителя визначається послідовністю епізодів сценарію і ймо-вірних мотивованих відповідей гравців, а також виконанням розрахунків та інших дій.
Останньою частиною розробки є визначення місця проведення дії гри, потреба в необхідному обладнанні, а також в матеріальному і методичному забезпеченні.
До методичної розробки додаються проспекти і сценарії таких ігор до¬зволяє учневі зробити узагальнення, чітко усвідомити правила, повторити отримані знання в цілому, в системі, в нових зв'язках, що сприяє більш гли¬бокому і ґрунтовному засвоєнню пройденого. Багато дидактичних ігор і вправ побудовані на матеріалі різного рівня складності, що дає можливість здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, забезпечує участь в одній і тій же грі дітей різного рівня знань [12, 13].
Останнім часом спостерігається тенденція переходу від звичайного уро¬ку до уроку із застосуванням активних форм навчання, де чільне місце за¬ймають дидактичні ігри зростає роль самостійного пошуку і самостійного мі¬ркування учнів, а разом з тим, їх самостійної діяльності. Тому головною ме¬тою цілеспрямованого розвитку учнів у процесі навчання є забезпечення до¬вільності цього процесу. Досягнення такої мети має здійснюватись не тільки за рахунок зростання навчального навантаження, але й внаслідок вдоскона¬лення таких процесів, як планування, контроль і корекція діяльності. І саме тут, на шляху переходу від думки до дії, школяра підстерігають різні труд¬нощі. Так, відповідаючи біля дошки, учень повинен вкладатися у певні часові рамки (вихід за ці рамки впливає на оцінку). Він не має права безперервно виправляти і перебудовувати своє повідомлення, його відповідь має бути по¬слідовною. Оскільки рівень вимог до якості мовлення в навчальних ситуаці¬ях, як правило, дуже високий, то й оформлення учнями своєї думки в мов¬ленні та дії здебільшого є напруженою діяльністю, що вимагає уваги, само¬контролю і оперативності [16]. Отримати ті чи інші здобутки учень може тільки в процесі діяльності, внаслідок власної навчально-пізнавальної актив¬ності, яка в дидактичних іграх виявляється досить широко.
Значна напрацювання з проблеми використання гри та її елементів під час дозвілля створюють надійну основу забезпечення активізації навчально-пізнавальної діяльності школярів.
Гра є ефективним засобом навчання, але не універсальним. Питання ра-ціонального, свідомого, виправданого використання гри в навчанні є предме¬том кропітких досліджень [12, 13, 14].
Включаючи гру в заняття, вчитель піклується про те, щоб основна дида-ктична задача, яка становить зміст гри, відповідала навчальній цілі уроку, була для учнів посильною, сприяла максимальній активізації їх розумової ді¬яльності. Залежно від ігрової мети фізичні ігри можна поділити на такі типи:
1) творчі ігри;
2) ігри — змагання;
3) ігри з роздавальним матеріалом;
4) рольова гра;
5) ігри-тренінги;
6) ігри у випадковість;
7) ділові ігри.
1) Для творчих ігор властиве внесення елементів уявлюваної ситуації. Інколи їх називають імітаційно-процесуальними, бо їхній зміст запозичений дітьми з навколишнього життя. Саме ці ігри багато психологів відносять до числа таких ігор, в яких най сильніше проявляється фантазія дітей, викорис¬тання ними уявних ситуацій і переносних значень. Ці ігри в своїй основі є творчими, а не штучними чи шаблонним відтворенням дійсності.
Можна "судити" Інерцію, Тертя, електричний опір, Теплоту випарову¬вання, Резонанс, Інтерференцію і Дифракцію, Класичну фізику тощо.
Навчальна мета цієї гри — повторити фізичні закони, які лежать в основі фізичного явища, і якомога більше дізнатися про їхнє значення в житті людей.
Організовують цю гру таким чином: за кілька днів до гри учні двох па-ралельних класів стають свідками захисту і свідками звинувачення. Обирають головного суддю, народних засідателів, прокурора, адвоката, підсудного і вченого секретаря суду.
У творчих іграх усі дії учня визначаються тією роллю, яку він у даній грі виконує.
Прокурор і адвокат є відповідно представниками тих класів, перед яки¬ми поставлене завдання бути обвинувачами чи захисниками. Вони не тільки готують свої виступи, а й організовують підготовчу роботу в класах: разом з учнями підбирають літературу, перевіряють готовність виступів, перегляда¬ють добираючи "звинувачувальні" чи "захисні" кадри.
Дуже цікаво, якщо промови кількох свідків супроводжуються демон-струванням дослідів, як речових доказів правоти чи звинувачення підсудно¬го. Все це дуже пожвавлює роботу суду і підсилює творче ставлення учнів до підготовки гри.
Завдання підсудного полягає в тому, щоб дістати цікавий історичний ма-теріал про дане явище (закон) для складання своєї біографії.
Учений секретар суду повинен підготувати "історичні" документи для суду у вигляді послань від імені вчених, які працюють у галузі обговорюва¬ного явища (закону).
Народні засідателі сприяють правильному ходу судового процесу. Якщо пояснення свідків неправильні або неповні, вони задають уточнювальні запи¬тання, доповнюють тощо. Саме вони і головний суддя викликають жваве об¬говорення питання, активізують слухачів.
Щирість виступаючих, їхні цікаві й продумані відповіді говорять про ве¬лику користь "судів" не лише для закріплення вивченого матеріалу, а й для розширення знань учнів.
До подібних ігор учні ставляться дуже серйозно, їхні виступи, як прави¬ло, бувають розумними і змістовними. У старших класах виникають справж¬ні учені дискусії. Цікаво відзначити, що навіть старшокласники "з головою занурюються в гру". Гра приваблює їх постійною можливістю творчо про¬явити себе, показати свої здібності й розуміння дійсності товаришам. Учні живуть у грі конкретним життям, розкриваючи в ній свій характер, своє ро¬зуміння явищ, фактів навколишнього світу, фізичних законів.
3) Щоб закріпити і поглибити знання учнів, можна проводити різні ігри: лото, доміно, "вгору і вниз" тощо. Більшість з них можуть зробити самі учні. У цьому разі вчитель повинен допомогти їм підібрати тему і форму гри.
Працюючи над складанням гри, підбираючи малюнки дослідів, форму¬ли, портрети вчених, аналізуючи матеріал тем, учні вчаться творчо ставитися до дорученої справи. Велике застосування сил при складанні ігор знайдуть шкільні художники і поети.
Складати гру найкраще доручити групі учнів з 3-4 чоловік, які мають рі¬зні здібності.
Кілька ігор можна скласти на одному і тому самому фактичному матері¬алі. Одні й ті самі фізичні явища, закони, імена вчених, зустрічаючись учневі у двох — трьох іграх, змушують його пригадувати, порівнювати, встановлюва¬ти подібність і відмінність і таким чином сприяють активному, а не механіч¬ному закріпленню знань.
Можна навести приклади деяких ігор, які самостійно виготовляються.
Гусачок (вгору і вниз)
Виготовити ігрове поле з ілюстраціями. Зробити кубик з цифрами і 4-5 фішок. Учасники гри поспішають до ракети на старт. На шляху вони зустрі¬чають багато труднощів і перешкод. Подолати їх допомагають знання фізики.
У грі беруть участь 4-6 учнів. Перший гравець кидає кубик і переміщає вперед свою фішку на таку кількість ходів, яке число на верхній грані куби¬ка. Якщо фішка потрапила на червоний кружечок, треба перейти на круже¬чок, зазначений стрілкою, попередньо пояснивши доцільність переходу. Як¬що гравець не може дати таке пояснення, фішку він не переміщає. Якщо фі¬шка потрапляє на синій кружечок, її не переміщають назад тільки в тому разі, коли гравець пояснює явище. Виграє той, хто першим прибуде на фініш.
Значний інтерес у школярів, особливо молодших класів, викликає гра, виготовлена за принципом парних карток (лото). Таке лото слід використовувати для перевірки й закріплення знань учнів з великої теми курсу: для вправ із застосуванням фізичних законів і формул.
2) Призначення гри — змагання — полегшення сприймання суті явища чи процесу, послідовності дії і, що не менш важливо, вироблення навичок. От¬же, загальною метою гри-змагання є всебічний розвиток особистості учня і як кінцевий результат — добре сформовані навички діяльності. Саме тому гра — змагання повинна здійснюватись двома етапами:
1) розв'язання в зоні змагання задачі;
2) оцінювання результатів діяльності.
У зв'язку з цим висуваються такі вимоги щодо організації гри:
1. Гра не повинна бути забавою, а серйозною пошуковою роботою. То¬му доцільно вдаватися до завдань проблемного характеру.
2. Усі завдання ігор — змагань виконуються письмово або усно.
3. До гри-змагання потрібно залучати усіх учнів.
4. Гра — змагання як вид діяльності учнів має застосовуватись системати¬чно і в системі, що зобов'язує вчителя лише на початку навчального року пояснити учням суть гри — змагання, спосіб її проведення, функції різних груп учасників гри — "капітанів" команд, "асистентів", "кон¬сультантів", "рецензентів", "опонентів", "суддів".
Гра-змагання дещо збігається з рольовою грою. Однак найважливішою функцією "посадової" особи у грі — змаганні є не "відшукання" свого місця, своєї поведінки, свого реагування на будь-що у штучно створеній ситуації, що імітує реальну (як то в рольовій грі), а глибоке проникнення в природу явища чи процесу і вироблення навичок розв'язання поставленої проблеми [26, 28].
4) Рольова гра має за мету показ того, як треба виконувати ту чи іншу конкретну дію, навчання об'єктивного аналізу штучно створеної ситуації. Ця гра дає можливість організаторові перевірити рівень і якість підготовки учас¬ників гри з обраної теми, виявити їх рівень допитливості, ерудиції. Навчальна мета організатора рольової гри випливає з їхніх ігрових ролей або задач. Учасникам гри до моменту її розбору не варто оголошувати загальну навча¬льну мету, оскільки це може сприяти до небажаного впливу на характер дій школярів при виконанні групової вправи.
Відносна складність задач, які виникають перед учасниками рольової гри та її організаторами, спонукає до необхідності розбиття гри на окремі її фрагменти (етапи).
Завдання фрагмента порівняно просте і тому легше розв'язується учас¬никами гри. Завдяки фрагментарному способу проведення рольової гри, уча¬сники поступово завоюють цілісну систему мислительних та дійових прийо¬мів. Зміст того чи іншого фрагмента визначається смисловим навантаженням всієї гри і повинен бути без зайвого ускладнення.
Рольова гра не може в повній мірі відтворити реальні колізії і педагогіч¬ні ситуації, вона їх спрощує, зберігаючи суттєві принципові моменти. У зв'язку з цим правила гри виступають як ступені спрощення ситуації, які ви¬никають у реальній практиці навчання і вказують, що дозволяється чи вима¬гається робити учасникам гри, окреслюють відомості, які одержує кожен учень, описують, як треба тлумачити і враховувати випадкові події, встанов¬люють момент закінчення гри, мету діяльності кожного учасника.
Рольова гра вимагає наявності плану підготовки і її проведення. Зміст рольової гри вимагає складання розширеного проекту, в якому відображено назву мовної гри, її тип (колективна чи індивідуальна, контролююча чи навчальна, динамічна чи статистична), загальну навчальне мету; вихідну навчальну си¬туацію; суть, специфічні особливості конкретної ситуації і приблизну динаміку її розвитку з уточненням елементів невизначеності і конфлікту, методику використання засобів навчання учасниками гри; склад учасників і їх дії; систему за¬охочення і стимулювання, послідовність і терміни розробки матеріалу гри.
Проект гри є важливим документом, який визначає етапи її розробки. Він повинен бути ретельно підготовленим. Всі недоробки в проекті оберта¬ються, як правило, необхідністю трудомістких і тривалих переробок, які доопрацьовують надалі. На основі проекту розробляють сценарій гри. Сценарій рольової гри є основним необхідним документом для її проведення.
Завдання рольової гри — документ, який надає можливість учасникам гри змістовно і організовано підготуватись до неї. Основними компонентами завдання для гри є опис фону навчальної ситуації, в якому коротко освітлю¬ються умові, властиві даній ситуації, а також наводяться необхідні відомості, що надають можливість учасникам зорієнтуватись у виборі прийомів та ме¬тодів розв'язування конкретних задач; роздавальні додаткові матеріали.
Рольова гра не часто використовується на уроках фізики. Хоча можли¬вості невичерпні.
5) ігри-тренінги
Ці ігри приходять на допомогу у важкий момент, щоб розвіяти нудьгу.
"Ігрова мета". Таку гру організовують тоді, коли необхідно проробити велике число схожих вправ. Якщо вчитель включає їх в "ігрову оболонку", де дії виконуються для досягнення ігрової мети, то нудьга пропадає.
Наприклад, вирішуємо серію прикладів чи тренувальних задач і перемі-щуємо фігурку альпіністів на демонстраційному стенді на стільки "кроків" вперед і вверх, зі скількома задачами справилася група (клас). Альпініст по¬винен покорити вершину.
Ще приклад. Відомо, що по скелетах давно вимерлих тварин вчені вста-новлюють їх вигляд, а чи зможеш ти по "схемі" задачі (короткий запис умо¬ви) відтворити її зміст? Попробуй це зробити.
—"Логічний ланцюжок". Суть гри: учні виконують по черзі дії у відпо-відності з визначеним правилом; всяка наступна дія залежить від попере¬дньої, що нагадує всім відому гру в міста (якщо учень називає Новгород, то учень повинен назвати місто на букву Д тощо). Важливо задати деяку форма¬льну ознаку, у відповідності з якою кожен наступний гравець робить свій хід і продовжує ланцюжок. У грі в "міста" така ознака — остання буква поперед¬нього слова. На уроці фізики можна повторити цю ознаку і організувати гру на перевірку знання формул.
6) ігри у випадковість.
Їх основна особливість: вчитель вводить в урок елементи випадкового вибору. "Там, где правит бал случай, там азарт". Для цього потрібна рулетка. Можна зробити коло з картону зі стрілкою на гвіздку; можна і навпаки: кру¬тити диск відносно нерухомого указника. Об'єктом випадкового вибору мо¬же стати задача, тема повторення, тема доповіді, чи учень... Крім рулетки ви¬користовують ігрові кістки, копійку (орел чи решка), жереб, запуск паперо¬вого літачка (в кого попаде).
Приклад. Якщо ви хочете, щоб ваші учні краще повторили пройдений матеріал, політайте з ними на хроноліті. Ним може бути звичайний паперо¬вий літачок.
На дошці пишуть дату, місце випадку і запускають хроноліт: до кого на парту він сяде, той і попаде в "інший час". Учень, який опинився в "іншому часі", повинен розповісти про те, що він там бачив. "Хроноліт" може здійс¬нювати політ не тільки "в часі", айв просторі: у царство фізичних явищ, у королівство величин тощо.
Приклад. Гра в гру. Вона складається з двох етапів. Перший — накопи¬чення матеріалу. Учні чітко знають, що набраний ними матеріал вони будуть використовувати для підтвердження своєї ерудиції і самостійності. За два дні до уроку педагог попереджує клас, що буде гра між 3-4 командами на таку тему. Спочатку дається цільна картина матеріалу — у вигляді лекції з ціка¬вими особливостями. Діти можуть записувати, можуть зовсім не слухати, в такому випадку вони не зможуть бути учасниками гри, а це гірше будь-якого покарання. Потім вони самі підбирають цікаву інформацію.
Другий етап роботи — сама гра. В назначений день педагог запрошує їх вибрати вид гри: це може бути "Що? Де? Коли?" чи "Брейн-ринг", "Віриш — не віриш", "Ерудит-лото", "Розкручування логічного ланцюжка" чи щось ін¬ше.
Так можна контролювати по любій проблемі: цікавість до гри і теми завжди забезпечені.
7) ділові ігри
Вони моделюють реальну виробничу, наукову чи іншу "дорослу" діяль¬ність.
Деякі приклади ділових ігор.:
— "Компетентність". Учасники:
"конкуренти" — дві команди учнів;
"найманці" — група учнів, які визначають переможця (переможця ніби наймають на роботу);
арбітр (зазвичай цю роль виконує вчитель), який вирішує спірні запитання.
До гри: вчитель знайомить клас зі схемою гри; формуються команди, ви-значається склад "фірми-наймача".
В час гри: 1) вчитель задає тему; 2) команди придумують один для одно¬го по 5 завдань на пропоновану тему; їх тип попередньо регламентується вчителем (наприклад: команди повинні підготувати по 2 репродуктивних пи¬тання, по 1 творчому і по 2 задачі); 3) команди по черзі дають один одному завдання; якщо суперник не вправиться, команда, яка задає запитання, сама повинна дати відповідь. Одночасно з цим "фірма-наймач" оцінює (напри¬клад, по 12-бальній системі) кожне завдання і відповідь; 4) "найманці" ра¬дяться і приходять до рішення — хто взятий на роботу (поки "наймачі" ра¬дяться, вчитель робить короткий розбір фізичного змісту гри, звертаючи ува¬гу на вдалі виступи та помилки).
Уточнення. В кожній групі зазвичай 4-6 чоловік, "наймачів" — від 1 до 5.
За рішенням вчителя команди можуть при підготовці запитань (школи і відповідей) користуватися підручником.
Всі інші учні або:
1)  формують команди болільників; вони можуть задати командам-суперникам по декілька запитань і тим самим заробити декілька ба¬лів для своїх, якщо суперники не можуть відповісти;
2)    утворити багато команд і їх "закільцювати", команда А дає завдання команді Б, та, в свою чергу, — команді В, а остання — команді А. І кожна пара команд виходить на арену боротьби по черзі.

2.2. Структура та зміст дидактичної гри з фізики

При вивченні фізики, інформатики нерідко трапляється так, що учень з неохотою вивчає теорію, особливо основні поняття, не завжди вдумується в зміст прочитаного чи почутого, ігноруючи розуміння певного терміну, часто не бажає, особливо поза школою, виконуючи домашні завдання, віддаючи перевагу практикуму з фізики. Такий стан речей небезпечний тим, що в учня нагромаджується незнання і росте небажання вивчити нецікавий матеріал. Це стає не перепоні розвитку навичок взаємодії з конкретним програмним про¬дуктом, а значить і мислення, бо вони взаємопов'язані: коли людина глибоко мислить, в неї формується зв'язок дій, систематизуються та узагальнюються знання. Отже, у випадку незасвоєння матеріалу, доцільно використовувати ефективні засоби навчання — навчальні ігри [9].
У процесі гри учень повинен опрацювати певний матеріал, проаналізу¬вати і осмислити його. Це, так би мовити, перший етап гри. Другий етап — це сам процес гри, який полягає у тому, щоб дати можливість учню вислови¬тися, поспілкуватися з іншими учасниками гри. Алгоритм побудови гри пе¬редбачає наявність матеріалу для мисленні і матеріалу для виконання. При організованому використанні гри розвивається простір думки. "Навіть при звичайній відповіді учень повинен самостійно думати і грамотно викладати свої думки у письмовій чи усній формі". Значить, самостійна робота — це розвиток людини. Якщо постійно користуватися стандартними методами (ті, що не передбачають самостійної роботи учня), то не можна очікувати ефек¬тивних результатів. Навчальна гра забезпечує роботу думки і сприяє активній діяльності учня в сфері навчання.
У грі діти виявляють неабияку активність та зацікавленість. Гра висту¬пає стимулом до пізнання, засобом формування звички мислити, необхідної у навчанні. Бувають випадки, коли учень послаблює свою увагу через те, що не бажає "перевантажувати" свій мозок корисною інформацією. Поступово учень втрачає інтерес до предмета, перестає серйозно ставитися до оволодін¬ня знаннями. Людина повноцінно живе лише тоді, коли знаходить застосу¬вання своїм якостям, — вважають деякі вчені, — тому учням необхідно за¬безпечити можливість для самореалізації.
Результат від навчання буде помітним при постійному посильному на-вантаженні. Тільки за такої умови в повній мірі будуть використовуватися можливості учня, що призведе до формування певних навичок і вміння їх за-стосовувати при вивченні фізики.
Дидактичні ігри вирізняються наявністю характерних грі структурних елементів:
— дидактична задача;
— ігровий задум;
— ігрова основа;
— правила гри;
— підведення підсумків.
Дидактична задача гри визначається шляхом аналізу програмних задач конкретних навчальних предметів. Вона формується на основі дидактичних, освітніх та виховних цілей, що ставляться перед учнями при вивченні того чи іншого навчального матеріалу.
Ігровий задум — обов'язковий структурний елемент дидактичної гри, який ставить педагогічну мету (оволодіння поняттями, навчання умінням, формування навичок, узагальнення, систематизація знань тощо в прихованій формі). Дидактична задача в грі спеціально приховується, вона постає перед школярами у вигляді ігрового задуму — завдання, що передбачає ефект зма¬гання, у цікавій для учнів формі.
Ігрова основа суттєво впливає на створення ігрової атмосфери. Атмос¬фера гри виникає при своєрідних способах поділу на команди, способі вибо¬ру ведучого, імітації популярних телевізійних шоу тощо. Ігрова основа — це фон, на якому учитель реалізує педагогічні цілі навчального процесу.
Ігрові дії — це елемент гри, який взаємопов'язаний з ігровим задумом і, будучи засобом його реалізації, вони в той же час включають в себе і дії, що спрямовані на виконання поставленої педагогом дидактичної задачі.
Правила дидактичної гри — це умови, які підтримують ігровий задум, атмосферу суперництва і справедливості оцінки знань, їх невиконання пору¬шує гру, робить її нецікавою.
Підведення підсумків гри — кінцевий елемент гри, який має на меті уза-гальнення навчальних досягнень учнів і є обов'язковим елементом кожної гри.

2.3. Методика розробки та проведення нестандартних уроків з фізики

До проведення ігор не можна підходити формально, потрібно ретельно підготовити ведучого гри та аудиторії гравців і засобів методичного і техніч¬ного забезпечення. Вчителю необхідно не тільки знати основи керування на¬вчально-пізнавальним процесом, вміти організувати і проводити ігри, але й внутрішньо бути переконаним у необхідності і доцільності такої нестандарт¬ної форми навчання.
При організації умов дидактичних ігор необхідно врахувати вибір тем для гравців, їх знання в даній області фізики, в іншому випадку це може при¬звести до пасивності і зниження інтересу і емоційності гри [5, 8, 18, 23, 49].
Перед проведенням гри необхідно попередньо визначити коло актуальних проблем і педагогічних ситуацій, що можуть виникнути в процесі навчання фізиці.
Для підвищення засвоєння матеріалу і активізації гравців організаційно-методичний інструментарій дидактичної гри повинен включати максимально необхідну кількість засобів навчання: приладів, моделей, наочних посібників, таблиць, схем, слайдів.
Кожна дидактична гра розрахована в основному на 2 години і проходить у три етапи: [10, 15].
— підготовчо-ввідний (визначення мети, програми, методики проведен¬ня конкретної гри; вчитель підбирає потрібний матеріал, знайомить школярів із задумом, умовами і правилами гри; учні отримують певне завдання, підбирають необхідну літературу, аналізують її; ство¬рення в аудиторії нормальної ігрової й психологічної атмосфери, "включення" учнів в проблематику; в грі приймає участь вся група);
— ігровий (учні оформлюють кабінет фізики у відповідності із задумом гри; вчитель виконує роль ведучого, будучи одночасно і учасником колективних дій, створює невимушену емоційну ситуацію, актив¬ність, самостійність, ініціативу, творчий підхід; на початку гри вчи¬тель знайомить учасників із змістом, правилами гри, нагадує її тему і цілі; учні розв'язують поставлені перед ними задачі, розігрують си¬туації, обдумують ігрові дії; в ролі ведучого може бути учитель);
— завершальний етап (аналіз отриманих результатів, коментування дія-льності кожної команди, висновки на майбутнє, підведення остаточ¬них підсумків).
Протягом року проводять кілька дидактичних ігор (3-4), тому склад ко¬манд має бути постійним: успіх багато в чому залежить від стійких психіч¬них зв'язків всередині команди, на утворення яких, як і на вироблення нави¬чок колективної роботи, вимагається певний час. Дуже важлива постійна присутність в іграх атмосфера змагання.
Час для підготовки дидактичної гри досить тривалий, оскільки для кожної гри потрібно створити своєрідний методичний і матеріально-технічний ком¬плекс.
Компоненти дидактичної гри такі: [15, 31].
Підготовка дидактичної гри. Розробку гри починають з визначення її те¬ми і навчальних цілей. В темі повинні бути відображені: характер діяльності вчителя і учнів, умови обстановки, масштаб гри.
Після визначення теми встановлюють загальні цілі (педагогічні задачі), які мають точно визначати, для чого проводиться дана дидактична гра, кате¬горія тих, хто навчається, чого саме слід навчати, які результати очікуються в підсумку проведення гри.
Приклади навчальних цілей:
— показати, як треба виконувати будь-яку конкретну практичну дію, за-вдання;
— навчити проводити об'єктивний і обґрунтований аналіз вихідної си¬туації, приймати вірне рішення в певному виді навчальної діяльності;
— прищепити дослідницькі навички у виконанні експерименту, вклю¬чаючи комп'ютерний експеримент по фізиці;
— перевірити якість і рівень підготовленості учнів з певного розділу ку¬рсу фізики;
— виявити організаторські здібності, рівень розвитку і ерудованості учасників гри.
Навчальна ціль гри відрізняється від цілей дії її учасників, її ставить пе¬ред собою керівник гри. Учасники ставлять перед собою цілі, виходячи з своїх ігрових ролей. Більше того, учасники гри до моменту її розгляду не по¬винні знати навчальних цілей гри, оскільки це може вплинути на їх дії.
Відносна складність задач, що постають перед учасниками гри, а також проблема керівництва грою з боку вчителя викликає необхідність подрібнен¬ня її на фрагменти (етапи). Цільова задача фрагменту порівняно проста і тому краще розв'язується учасниками гри.
Завдяки фрагментарному способу проведення дидактичних ігор учні за-своюють, що досягнення певної навчальної цілі реалізується через адекватну систему педагогічних прийомів і дій. Зміст того чи іншого фрагменту визна¬чається смисловим навантаженням всієї гри і повинно бути без надмірної складності.
Для кожного фрагменту дидактичної гри часткова навчальна ціль обрана так, щоб сумарні досягнення часткових навчальних цілей етапів забезпечува¬ли досягнення цілі дидактичної гри і завдань учасників гри.
В дидактичній грі можна виділити три взаємопов'язані сторони: ігровий стан, ігрове спілкування і власне ігрову предметну діяльність.
Ігровий стан — це необхідна ознака, що характеризує специфічне емо¬ційне відношення школярів до реальної дійсності. Але цей стан має місце впедагогічній практиці, і обумовлений застосуванням різних атрибутів кос¬тюмів, оформлення кабінетів фізики, загадковістю обговорюваних фізичних явищ і закономірностей. Ігрове спілкування також відноситься до нерозроб-лених проблем, тут існують свої об'єктивні і суб'єктивні труднощі.
Проведення дидактичних ігор [15, 17, 28, 41].
Гру починають з оголошення вчителем теми і початкового моменту ігро¬вого часу. Якщо в завданні сказано, що гравці повинні оцінити ситуацію і підготовити на момент початку гри свої рішення, то після оголошення почат¬ку гри у відповідності зі сценарієм, гравці коротко викладають ситуацію і оголошують свої аргументовані рішення.
Якщо підготовка вихідних рішень завданням не передбачені, вчитель ко-ротко пояснює ситуацію і дає час для аналізу, після чого починає проведення дидактичної гри у відповідності із сценарієм.
Темп гри повинен бути достатньо високим, щоб весь час підтримувати інтенсивну роботу учасників.
Після того, як навчальні цілі ввідної частини або епізоду, на думку вчи¬теля, досягнуті, він переходить до наступних. Переходи повинні бути приро¬дними і не помічатися гравцем.
Розігрування чергових епізодів починається з оголошення підсумкових даних по подіях, що відбулись за попередній період. В ході розігрування, в залежності від дій учасників, вчителю доводиться коректувати план прове¬дення гри. При цьому слід пам'ятати, що головним є виконання навчальних цілей дидактичної гри, а не виконання учасниками рішень, які заздалегідь передбачені вчителем. Раціональна ініціатива учасників гри має підтримува¬тися і заохочуватися.
Для того, щоб дидактична гра досягла поставлених навчальних цілей і разом з тим її хід визначався рішеннями і діями учасників, вчитель повинен безперервно і цілеспрямовано:
— спостерігати за діями учасників гри, фіксувати всі рішення, врахову¬вати час взаємодії команд (груп) гравців;
— аналізувати рішення і дії учасників гри, виконувати необхідні розра¬хунки;
— оцінювати проміжні рішення гравців;
— коригувати план проведення гри і підготовляти відповідні ввідні;
— підготовляти матеріали для розбору дидактичної гри.
Епізоди, фрагменти і вся гра закінчується в мірі досягнення відповідних навчальних цілей. Гра завершується підготовкою і формулюванням заключ¬них узагальнень і аргументованих висновків її учасників. Після закінчення гри учасники виконують певні підсумкові роботи, що передбачені завданням, і подають вчителю необхідні матеріали.
Цикл дидактичної гри — неперервна послідовність навчальних дій в процесі розв'язання конкретних пізнавальних задач. Цей процес умовно мо¬жна поділити на такі етапи: підготовка до заняття; постановка основної зада¬чі; побудова імітаційної моделі об'єкта; розв'язання задач на її основі; реалі¬зація прийнятого рішення; оцінка його результатів; аналіз підсумків і синтез з існуючим досвідом; зворотній зв'язок по замкнутому технологічному цик¬лу.
Матеріали для розбору дидактичної гри підбирають в період її підготов¬ки, проведення та після її закінчення. Розбір — невід'ємна завершальна час¬тина її проведення. Він повинен бути детально підготовлений і проводиться безпосередньо після закінчення дидактичної гри.
Розбір дидактичної гри починається з оголошення загальних навчальних шлей і їх коментарію. Далі вчитель аналізує ті основні положення конкретної фізичної теорії, які пов'язані з діями і рішеннями учасників гри. Потім роз¬глядають рішення учасників, розкривають їх недоліки та помилки. Тут відра¬зу ж оголошують стимулюючі оцінки: заохочувальні бали, призи.
На завершення гри слід дати оцінку дій всіх учасників.
Щоб ігрова діяльність проходила ефективно і давала бажані результати, нею необхідно вірно керувати.
До організації ігор дітей можна поставити певні вимоги:
1. Гра повинна грунтуватися на вільній творчості й самодіяльності учнів. Під час гри творчість учнів особливо необхідна. Це не означає, що учасники гри не мають ніяких обов'язків. Досвід показує, що учні часто ставляться до цих обов'язків серйозніше, з почуттям більшої відповідальності, ніж в навча¬льній чи трудовій діяльності.
2. Гра повинна бути доступною, мета гри — здійснимою, а оформлення — барвистим і різноманітним.
3. Обов'язковим елементом кожної гри має бути її емоційність. Гра по¬винна викликати задоволення, веселий настрій, радість від вдалої відповіді.
4. В іграх обов'язковим елементом має бути змагання між командами або окремими учасниками гри. Це завжди сприяє підвищенню самоконтролю учнів, чіткому додержанню встановлених правил і, головне, активізації учнів.
У таких іграх завоювання перемоги для виграшу — дуже сильний мотив, який спонукає учня до діяльності.
Не завжди переможцями гри стають учні, що добре встигають. Часто ба¬гато терпіння й наполегливості в грі виявляють ті учні, в яких цих якостей бракує для систематичного приготування уроків.
Говорячи про велике виховне й пізнавальне значення фізичних ігор, слід вказати на важливу роль учителя під час їх організації.
Перш за все вчитель мусить викликати творчу активність учнів. Багато ігор можна розробити і виготовити на заняттях. Кожну придуману гру треба перевірити в дії. Тут вчитель виступає не тільки як організатор, а й як учас¬ник гри. При цьому він і головний авторитет, і суддя в усіх суперечках, і обов'язково активний рядовий учасник ігор. Учитель не спростовує задумів учнів, не нав'язує їм свої думки. Контроль і керівництво вчителя не повинні перетворюватися в придушення ініціативи й самостійності дітей, інакше буде знищена сама суть гри, яка неможлива без вільного виявлення особистості учнів. Поступово вчитель може відійти від ролі ведучого, передавши її добре встигаючим учням [24].
5. Матеріал повинен привертати увагу учня постановкою нестандартно¬го питання і спрямовувати його думку на пошук логічної відповіді. Викорис¬товуючи на уроці такий матеріал, або пропонуючи його прочитати, вчитель повинен обов'язково поставити питання: "Як?", "Чому?", "Звідки?" В цьому випадку підібраний матеріал не буде розважальною ілюстрацією до уроку, а викличе пізнавальну активність учнів, допоможе ї'м з'ясувати причинно-наслідкові зв'язки. В протилежному випадку дидактична гра може стати своєрідним "антистимулом" стійких пізнавальних інтересів.
Дидактична гра повинна вимагати напруженої діяльності уяви в поєд¬нанні з умінням використовувати отримані знання. Завдання для гри можуть бути складені самими учнями.
6. Питання мають бути поставлені так, щоб вони вимагали від учнів до-статньо широких знань. Це спонукає учнів читати додаткові літературу, са¬мостійно шукати питання за межами підручника.
7. При використанні дидактичного матеріалу необхідно враховувати ві¬кові особливості школярів та рівень їх інтелектуального розвитку. В будь-якому випадку такий матеріал не повинен бути надто легким.
8. При підборі того чи іншого додаткового матеріалу для гри вчителю слід враховувати захоплення та інтереси всіх школярів. Це дає можливість вчителю формувати пізнавальний інтерес до вивчення фізики через вже на¬явний інтерес до другого предмету і також допомагає зробити особливо ціка¬вими повторювально-узагальнюючі уроки, на яких учні наводять життєві приклади та ситуації застосування знань саме з тієї теми, що цікавить її най¬більше.
9. Використання дидактичної гри вимагає мінімуму часових затрат, але може внести яскравий, емоційний, момент в урок. Як показує досвід, краще навести на уроці 1-2 приклади з життєвих ситуацій, ніж перелічувати ряд ці¬кавих і ефектних фактів, які своєю чисельністю не тільки не розв'язують ставленої вчителем задачі, а навпаки, відтісняють її на другий план.
10. Вчитель не повинен спонукати до навчання тільки з допомогою ди-дактичних ігор. В протилежному випадку ми будемо змушені визнати, що "навряд чи є щось гірше, ніж той легкий, жартівливий відтінок, якого нама¬гаються надати навчанню деякі педагоги, які прагнуть посолодити пігулку науки" (К.Д. Ушинський) [21].
12. Учні повинні бути готовими до гри (кожен повинен добре засвоїти правила гри, чітко усвідомити її загальну мету, кінцевий результат, послідов¬ність виконання дій, мати необхідний запас знань для участі в грі).
13. Забезпечити учня необхідним дидактичним матеріалом.
14. Завдання гри повинно бути чітко поставленим і зрозумілим для уч¬нів.
15. Якщо гра складна, то її необхідно проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих логічних кроків, а далі можна пропонувати всю гру та різні її варіанти.
16. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати, об'єктивно оцінювати.
17. Ігри потрібно проводити систематично і цілеспрямовано. Бажано з кожного розділу (теми), починаючи з елементарних ігрових ситуацій, посту¬пово ускладнюючи і урізноманітнюючи їх в міру нагромадження в учнів знань, вироблення умінь та навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам'яті, вихованню кмітливості, самостійності, наполегливості тощо.
18. Ні в якому разі не можна допускати приниження гідності учня, якщо він виконав щось невірно.
Правила в ігровій ситуації відіграють надзвичайно важливу роль. Якщо вони заздалегідь непродумані, чітко не сформульовані, то це утруднює пояс¬нення ходу гри, осмислення школярами їх змісту, викликає втому і байду¬жість. Здатність бачити і розуміти ігри школярів не виникає сама по собі, во¬на виробляється поступово у процесі уважних щоденних спостережень за змістом ігор, за поведінкою в них учнів і є за змістом однією з головних умов, необхідних для виховання і навчання.

"Гра в житті людини має те саме значення, яке в дорослого має діяль¬ність, робота, служба. Яка дитина в грі, такою вона буде у роботі, коли виро¬сте", — вказував А.С. Макаренко [25].
Гра відкриває ряд можливостей:
— максимально наближає до реально життєвих і виробничих умов;
— забезпечує широку самостійність учнів. Умови змагання на уроці да¬ють можливість розвивати ініціативу учнів, розвивати комунікативні навички, викорінити такі негативні явища, які властиві традиційному навчанню, як списування, обман, страх поганих оцінок тощо.
Включення ігор та ігрових завдань разом з іншими методами і прийома¬ми в навчальний процес на уроці допомагає забезпечити доцільну зміну дія¬льності учнів, підтримувати інтерес до засвоєного матеріалу, зосередити ува¬гу дітей на виконанні пізнавальних дій, на вивченні того чи іншого фізичного явища. Дидактичні ігри в навчальному процесі на уроках фізики можна ви¬користовувати як для ознайомлення з новим матеріалом, так і для його за¬кріплення, для повторення раніше набутих уявлень і понять, для повнішого їх осмислення, формування обчислювальних, графічних умінь та навичок, роз¬витку основних прийомів абстрактного та логічного мислення, розширення кругозору.
Місце гри на уроці може бути різним. Гра, яка використовується для за-кріплення нових знань, розвиває вміння встановлювати логічний зв'язок між окремими фактами, виділити з ряду явищ те, яке характеризується відмінни¬ми від інших фізичними законами.
Постійне використання дидактичних ігор на уроці призводить не до про¬стого заучування матеріалу підручника, а до вироблення в учнів уміння ана¬лізувати факти і логічно мислити, обґрунтовувати висунуті твердження чи гіпотези. Ряд ігор, які використовують в процесі навчання, може базуватись на одному і тому ж фактичному матеріалі. Звичайна гра, пов'язана з елемен¬тами несподіванки, може послужити основою для створення проблемної си¬туації. Вчитель іноді використовує гру як своєрідну розрядку напруги.

2.4. Безпека життєдіяльності учнів при проведенні нестандартних
уроків
Необхідність підвищення рівня безпечних умов навчання в установах та організаціях освіти зумовлена особливою турботою про збереження життя та здоров'я підростаючого покоління. У процесі навчання фізики учні залуча¬ють до робіт з використанням сучасного лабораторного обладнання та мате¬ріалів, електроенергії, горючого газу та іншої техніки, які часто є об'єктами підвищеної небезпечності.
Під час проведення і підготовки демонстраційних дослідів і лаборатор¬них робіт слід дотримуватись загальноприйнятих правил безпеки при прове¬денні занять у кабінеті фізики Серед них [34, 48]:
1.  Підготовляє і проводить демонстраційні досліди вчитель фізики, обов'язково дотримуючи вимоги техніки безпеки.
2.  Під час роботи з скляними приладами необхідно:
-   користуватися скляними трубками з оплавленими краями;
-   підбирати для з'єднань гумові й скляні трубки однакових діаметрів;
-   використовувати скляний посуд без тріщин;
-   не допускати різких змін температури і механічних ударів;
-   бути обережним, вставляючи пробки в скляні трубки або вий маючи їх;
-   отвір пробки або шийку колби під час нагрівання в них рідин спрямо-вувати в бік від себе й учнів.
3.   Температура зовнішніх елементів конструкцій виробів, що нагріва¬ються в процесі експлуатації, не повинна перевищувати 45°.
4.  Категорично забороняється користуватися бензином, як пальним для спиртівок.
5.  Перед вмиканням в мережу електро- і радіоприладів, необхідно пере-конатися, що положення перемикача напруги мережі відповідає її номінальному значенню, а також у справності запобіжників.
6.  При вимірюванні напруги і сили струму приєднувати вилку (щуп) до схеми потрібно однією рукою, причому друга рука не повинна доторкатися до шасі, корпусу, інших електропровідних предметів.
7.   У разі перегрівання трансформатора, появи запахів горілого, іскріння всередині балонів радіоламп або нагрівання їх анодів пристрій не¬гайно вимикають.
8.  Не можна залишати без нагляду не вимкнуті електро- і радіопристрої.
9.  Не допускається пряме потраплянні в очі вчителя та учнів світла від електричної дуги, проекційних апаратів, лазера.
10. При виконанні робіт на встановлення теплового балансу воду треба нагрівати не більше 70°.
11. Забороняється запалювати спиртівку від іншої запаленої.
12. Проводити роботи із застосуванням ртуті категорично забороняється.
13. Під час проведення лабораторних і практичних робіт учням заборо-няється користуватися приладами з написами "тільки для проведення дослідів учителем".
Невиконання відповідних застережних заходів при організації роботи в фізичній лабораторії, порушення встановленого порядку заняття, викорис¬тання несправного обладнання може призвести до травмування учнів. Учите лю фізики необхідно добре вивчити правил з техніки безпеки, неухильно їх. виконувати і слідкувати за їх виконанням учнями.

ЛІТЕРАТУРА
1.    Альбін К.В., Білий М.С., Гончаренко С.І., Розенберг М.Й., Яворський А.М. Методика викладання фізики – К.: Вища школа, 70 с.
2.    Атаманчук П.С., Кух А.М. Оптимізація управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів з фізики на основі використання персональних ЕОМ //збірник наукових праць КПДПІ. Серія фізико-математична: КПДПІ, 1995 – Вип. 2 – с. 264-269.
3.    Атаманчук П.С., Сморжевський А.О., Таранов Л.М. Керування навчально- пізнавальною діяльністю учнів. //Методика викладання математики та фізики, 86 с.
4.    Атаманчук П.С. Управління процесом навчальної діяльності. КПДПУ, інформаційно-видавничий відділ, 1997, 136 с.
5.    Атаманчук П.С. Іноваційні технології управління навчанням фізики. КПДПУ, інформаційно-видавничий відділ, 1999, 174 с.
6.    Бугайов А.М. Методика преподавания в средней школе – М.: Просвещение, 81 с.
7.    Вайзер Г.А. Результаты педагогических исследований на материалах курса физики. //Физика в школе. – 1991, №2. – с. 27-31.
8.    Воробьёв И.Н. Теория игр. – М.: Знание. – 1986.
9.    Горленко В.М. ЭВМ и дидактические игры //Инфо.- 1989. – с. 79-83.
10.    Данилов М.А., Скаткин М.Н. Некоторые проблемы современной дидактики: учебное пособие для педагогических институтов. – М.: Просвещение, 1975. –87 с.
11.    Дидактика /под редакцией И.Н. Казанцевой. – М.: 1959, 480 с.
12.    Дидактика современной школы /под ред. М.И. Поповой. – К.: 1975, 351 с.            
13.     Дидактика современной школы /под ред. Скаткина М.Н. – М.: 1982, 283 с.
14.     Дидактические игры в школе. Сергеев А.В. Самойленко П.И. – М.: Знание, 1993.
15.     Дидактические игры и занятия со школьниками. Зворыгина Е.В., Карпинская К.С. и др. – М.: Просвещение, 1985, 348 с.
16.    Дидактичні ігри з дітьми середнього віку /за ред. Е.І. Радіної, М.І. Попової. – К.: Радянська школа, 1985, 123 с.
17.    Дидактичні ігри молодших школярів /за ред. Запорожан З.Є. – Видавництво КПДПІ: 1995, 78 с.
18.    Дьяконова К.Г. Творча гра як засіб виховання молодших школярів. – К.: Радянська школа, 84 с.
19.    Зверева Н.М., Рыжова С.В. К методике преподавания открытого урока //Физика в школе, 1985,  №1, с. 40-44. 
20.        История советской дошкольной педагогики. Хрестоматия /под ред. Шабаева. – М.: Просвещение 1998.
21.    Кабардин О.Ф., Орлов В.А., Шефер Н.И. Факультативный курс физики. – М.: Просвещение, 1987.
22.    Кікоїн І.К., Кікоїн А.К. Фізика – підручник для 9 кл. – К.: Рядянська школа, 1982, 223 с.
23.    Кобель Г.П. Моделювання як засіб активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках фізики. – К.: Радянська школа, 82 с.
24.    Ланина И.Я. Формирование познавательных интересов учащихся на уроках физики. – М.: 1989, 257 с.
25.    Макаренко А.С. Игра. – Сочинения, 1957. Т. 4.
26.    Малафеев Р.И. Проблемное обучение физики в средней школе. – М.: Просвещение. !980.
27.    Методика преподавания физики в 2-10 кл. средней школы (под ред. Орехова В.П., усова А.П.) – М.: Просвещение, 1980, в II т.      
28.     Методика преподавания физики в средней школе. Часные вопросы (под ред. Каменского С.Е., Ивановой А.А.) – М.: Просвещение, 1987.
29.    Митник О.Я., Шпак В.І. Народження нестандартного уроку. – К.: НПЦ “Перспектива”, 1995, 56 с.
30.    Михайлов Г.А. Навчальні ділові ігри та комп’ютер //Комп’ютер в школі та сім’ї. – 1998 №3 – с. 12-14.
31.    Олійник В. Активізація пізнавальної діяльності учнів 7-8 класів на уроках фізики //Фізика та астрономія. – 1998. №4. – с. 38-40.
32.    Осадчук Л.А. Методика преподавания физики. Дидактические основы. – К.: Вища школа. – 84 с.
33.    Основы методики преподавания физики в средней школе (под ред. Разумовского В.Г., Фабриканта В.М.). – М.: Просвещение, 1984.
34.    Охорона праці в школі (за ред. Кущелова С.М.). – К.: Вища школа, 1986, 293 с.
35.    Педагогика. Учебное пособие для студентов педагогических институтов (под ред. Бабанского Ю.К.) – М.: Просвещение. 1983, 603 с.
36.    Полянская И.В., Елкин В.И. Из опыта развития интереса учащихся к физике //Физика вшколе. 1987. №1. с. 68-78.
37.    Протасова О. Методичний банк ігрових форм діяльності учнів на уроках фізики //Фізика та астрономія в школі. 2000, №2, с. 21-26.
38.    Протасова О. Ролі дидактичних ігор у процесі вивчення фізики //Фізика та астрономія в школі. 1999, №4, с.10-12.
39.    Психолгия и педагогика игры (Метериалы сипозиума) /Под ред. Запорожца А.В. 1966.
40.    Радіна Е.І. Дидактичні ігри: Посібник для вчителів і вихователів. – К.: Радянська школа, 1951, 28 с.
41.    Сергеев А.В., Саойленко П.И., Атаманчук П.С. Активизация контроля результатов обучения физике //Специалист. 1994,  №2, с. 26-30.         
42.     Сергеев А.В., Саойленко П.И. Дидактические игры в процесе обучения физике. – М.: Просвещение, 1989.
43.    Сеченов И.М. Избраные физиологические и психологические произведения – М.: 1947.
44.    Сивашенко С. Дидактичні функції нетрадиційних уроків //Фізика та астрономія в школі. 1998, №2, с. 8-9.
45.     Сморжевський Л.О. З досвіду використання нестандартних уроків і їх елемтів в процесі навчання математики /збірник наукових праць  КПДІ. Серія фізико-математична. !995. – Вип. 2, - с. 316-328.
46.    Сухомлинський В.О Сто порад учителю /Твори: В 5 Т. – К.: Радянська школа, 1979, Т. 2.
47.    Тихонов В.В. Можно ли выиграть … знания? /Инфо. 1989, № 3, с. 4-118.
48.    Хозбей М., Пістун І., Березовский А. Основи безпеки життєдіяльності. Навчальний посібник для 10-11 кл. Видавництво “Сполом”, Львів, 2000.
49.    Чеботаев А.В. Игровые элементы дидактического материала /Фмзика в школе, 1995, № 1, с. 11-28.
50.    Щербань П.М. Навчальні педагогічні ігри. – К.: Радянська школа, 1984, с. 30-34.

ДИДАКТИЧНА ГРА – ЯК СТРУКТУРНИЙ ЕЛЕМЕНТ ОРГАНІЗАЦІЇ НЕСТАНДАРТНИХ УРОКІВ ФІЗИКИ