Ветерани

"- Рік від року я кохаю її все більше і більше!"

"- А я кохаю тебе більше за життя!"

Це не уривок із роману і не слова з романтичного фільму, це ціле життя двох неймовірно закоханих людей, які разом 61 рік.....

28 лютого 1926 року в м. Апостолове, в сім'ї Демиденко, народилася чудова дівчинка з безкраїми як небо очима. В 5 років маленька Раїса стала напівсиротою. Батько загинув під час залізничної пригоди, що сталася в паровозному депо станції Апостолове. На плечі матері лягло повне забезпечення та виховання трьох неповнолітніх дітей.

У 1941 році, тільки-но завершивши 8 клас Апостолівської школи № 3 ім. С. Кірова, молода та завзята дівчина й уявити не могла, що за час окупації рідного міста, поліцаї тричі будуть забирати її із сім'ї та відправляти до Німеччини. Що кожного разу їй вдаватиметься втікати і повертатися до рідного дому цілою та неушкодженою. Що переховуватиметься вона у тітки в с. Шевченкове аж до тих пір, поки у 1944 році настане час довгоочікуваного визволення рідного міста.

" - Чи жалкую я, що 6 червня 1944 року пішла до воєнкомату та добровільно вступила до лав Червоної армії, була направлена до Першого Прибалтійського фронту в паровозну колону особливого призначення НКПС № 34, в чині рядового бійця?

-Ні, не жалкую!-говорить Раїса Федорівна. Тоді, я і гадки не мала, як небезпечно було доставляти до передових ліній боєприпаси і воєнну техніку. Не мала гадки, бо в 18 років не було такого життєвого досвіду як зараз, тоді було нестрашно..."