Надфразові єдності в сучасній англійській мові: приєднування

PAGE 62

Дипломна робота

На тему: «Надфразові єдності в сучасній англійській мові: приєднування»

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………..3

Розділ І. Надфразові єдності в сучасній англійській мові

1.1. Приєднування як один із прийомів експресивного синтаксису………....5

1.1.1 Метод актуального членування – характеристика синтаксичного

рівня.......................................................................................................17

1.2. Діалогічна єдність як базова одиниця діалогічного мовлення…………24

Розділ ІІ. Порівняльна характеристика надфразових єдностей в англійській та українській мовах

2.1 Функціонально-прагматичний аспект парцельованих конструкцій….....39

2.2 Відтворення діалогічної єдності при перекладі англомовної прози українською мовою в рамках еліптичних конструкцій ...................................41

2.3 Засоби тема-рематичного поділу висловлення...........................................46

Висновки………………………………………………………………………..

Список використаної літератури…………………………………………….

Вступ

Дана бакалаврська робота присвячена проблемі вивчення надфразових єдностей, а також різним видам приєднування мовлення. Найбільш своєрідними серед надфразових єдностей є так звані діалогічні єдності, які на відміну від ланцюжків речень монологічного мовлення створені чередуванням реплік співбесідників. Незважаючи на недостатню кількість літератури з питань дослідження такого граматичного явища як приєднування, досі більшість науковців не дійшли єдиного погляду на це. Тому тема наукового дослідження «Надфразові єдності в сучасній англійській мові: приєднування» є доволі актуальною.

Актуальність теми дослідження визначається необхідністю вивчення мови як засобу комунікації та тексту спонукає доповнити результати вже існуючих праць дослідженням таких надфразових єдностей, як приєднування та діалогічна єдність. Необхідно також враховувати недостатню вивченість передачі експресивно-національного навантаження комунікативного змісту художнього твору.

Об'єкт дослідження: надфразові єдності в сучасній англійській мові в творах англійської та американської художньої прози з точки зору прояву та індивідуальної експресивності, а також її методи.

Предмет дослідження: аналіз приєднування та діалогічних єдностей в сучасній англійській мові, використані авторами оригінальних творів з метою підсилення комунікативної дії на отримувача інформації.

Мета нашого дослідження: дослідити особливості надфразових єдностей в англійському художньому творі, спробувати відтворити діалогічні єдності при перекладі англомовної прози українською мовою в рамках еліптичних конструкцій та визначити можливі засоби тема-рематичного поділу висловлення перекладу англійського артикля на українську мову.

Досягнення поставленої мети обумовило необхідність вирішення наступних завдань:

• розглянути приєднування як один із прийомів експресивного синтаксису;
• розглянути метод актуального членування, як характеристику синтаксичного рівня;

- розглянути явище діалогічної єдності як базову одиницю діалогічного мовлення;

- дослідити функціонально-прагматичний аспект парцельованих конструкцій;

- дослідити відтворення діалогічної єдності при перекладі англомовної прози українською мовою в рамках еліптичних конструкцій;

- розглянути засоби тема-рематичного поділу висловлення.

Матеріалом для дослідження стали 10 зразків автентичних художніх текстів англійською мовою.

Наукова новизна дослідження полягає у цікавості висвітлення питань мови, розуміння її системи та спроби комплексного підходу до вивчення такого явища як приєднування. Вивчення експресивності допомагає розібратися і в системі теорії значення (семасіології), знаковості формування людської експресії, її місці в людській свідомості.

Теоретична значимість визначається певним внеском грамматистами у дослідження надфразових єдностей в сучасній англійській мові та передачі експресивно-національного навантаження комунікативного змісту художнього твору.

Практична значимість дослідження полягає у можливості використання його результатів на лекційних та семінарських заняттях із граматики й теорії та практики перекладу.

Кваліфікаційна робота включає вступ, два розділи, висновки, список використаної літератури та додатки.

Розділ І. Надфразові єдності в англйській мові.

У першому розділі ми розглядаємо теоретичну значимість засобів експресії в англійській мові.

На сьогоднішній день багато світових граматистів використовують замість «приєднування» поняття «парцеляції», тому ми будемо розгладати це явище саме під такою назвою.

1. Парцеляція як один із прийомів експресивного синтаксису.

Визначення поняття у загальному вигляді представив Мацько Л.І. у своїй роботі «Стилістика української мови» термін «парцеляція» визначає так: “Парцеляція (від фр. parceller – поділяти на дрібні частини) – це прийом стилістичного синтаксису, що полягає в розчленуванні цілісної змістово-синтаксичної структури на інтонаційно та пунктуаційно ізольовані комунікативні частини – окремі речення.  В результаті членування одного речення, переважно складного або досить поширеного, виникає дві частини, з яких основна (більша) називається базовою, а менша — парцелятом. Стилістичний акцент зосереджується саме на парцеляті. Парцельовані конструкції виконують у тексті змістопідсилювальну і ритмомелодійну функції. Парцелят набуває комунікативної самостійності й тим привертає до себе увагу читача, ніби "випадаючи" з рівного ритму.  [22, с. 362].

When it came – then – then he could go on. [1, 138]

Yes – perhaps – a slip. But - . [1, 144]

‘Two letters here from India, one or two receipts from

charitable organizations, no bills.’ [1, 93]

«Парцеляція є експресивним явищем усної мови. її виникнення пояснюється тим, що в безпосередньому живому спілкуванні немає можливості все до слова наперед продумати. У процесі говоріння виникає потреба інтонаційно виділити окремі одиниці, розширити й уточнити їх допоміжною інформацією. У писемному мовленні парцеляція використовується для створення стилістичних ефектів живомовності, невимушеності, спонтанності спілкування. При парцелюванні цілісна змістово-синтаксична структура членується на кілька фраз (переважно дві), з яких одна є основною, бо в ній викладається основний зміст думки, а друга — парцелятом, у якому реалізується залежна частина основної синтаксичної структури». [22, c. 362].

‘But he can’t know… He can’t…’ [1, c. 178]

That empty-heated society woman - selfish, brainless,

grasping, self-centred? [1, c. 179]

Poirot looked at them with interest.Powder, rouge, vanishing

cream, skin food, two bottles of hair application. [1, c.146]

Мацько також вважає: “Парцеляція виконує кілька стилістичних функцій. її використовують:

1. В описах для зображення обставин дії, актуалізації окремих деталей. [22, с.362].

He was at home so seldom, and when he was at home and Mrs

Chapman didn’t want to bother with outsiders. Very naturally.

[1, 149]

2. Для передачі емоційно-психічного стану персонажа. [22, с. 362].

He was so very normal. So essentially British. [1, c. 10]

A few bills and recepted accounts – all local [1, c. 152]

Парцеляція характерна для внутрішніх монологів, які сприймаються як одна цілісна надфразна синтаксична єдність, для функціонального типу текстів-роздумів. Функцію парцелятів виконують не тільки члени речення ( як у синтаксичній парцеляції), а й різні види простих речень — неповних односкладних, слів-речень.

‘Benevolent visions floated before his eyes. Little Dimitri…

And the good Constantopopolus struggling with his little

restaurant… What pleasant surprises for them… [1, c. 8]

There may be distinguishing marks on the body – if there

isn’t, it may be a job to identify her – oh, you know who

she is, splendid? What? [1, c. 153]

3. Для ритмізації прози, створення в читача ефекту "присутності", безпосередності відчуттів, на які зорієнтоване зображення. Парцеляцію можна вважати стилістичною трансформацією синтаксичних структур. Це стилістичне явище характерне для художніх текстів авторів, мова яких має виразні ознаки народнорозмовного мовлення.» [22, c. 362].

‘He took out his notebook. Twelve o’clock. 58, Queen Charlotte

Street. [1, 8]

‘Bribed? To kill my brother? What an extraordinary idea!’ [1,

157]

‘No, I didn’t – no, indeed – but perhaps, now, the nerve has

actually died.’ [1, 9]

В.А. Бєлошапкова у своїй монографії “Сложное предложение в современном русском языке” вважає «Розмежування парцеляції і приєднання стало можливим після виділення в синтаксичній структурі речення двох аспектів: конструктивного (статичного) і функціонального (динамічного). Нобхідно відрізняти від приєднання як явища динамічного аспекту, що полягає в незбігові меж речення як статичної так і динамічної структури ...приєднання як певний тип смислових відношень – відношення додавання. Оскільки приєднання як відношення додавання виражається певними сполучниками і поєднання сполучників з різними лексичними елементами, то, на думку дослідниці, передбачає певні схеми речення, тобто є явищем статичного аспекту, і не вимагає комунікативного відділення частини статичної структури.» [4, 27]

‘Oh, my goodness, Poirot, why do people do things? Practical

jokes, hoaxes. Misplaced sense of humour, that’s all.’[1,

115]

‘There had been, once or twice, a shortness, an acerbity, in

his tone – quite uncalled for by the proceedings.’ [1, 10]

‘Sainsbury Seale? Yes?’ [1, 123]

Також Бєлошапкова В. А. у своїй роботі «Современный русский язык» наголошує: «приєднувальні відношення стали розглядатись як однопорядкові з іншими типами відношень: розділових, протиставних тощо. У мовленні ж при певному комунікативному завданні можливий розрив єдиної структури речення на кілька комунікативних одиниць. Такий розрив є суттю парцеляції як особливого явища комунікативного аспекту, яке зв’язане з актуальним членуанням і – ширше – взагалі з комунікативним аспектом мовлення» [5, 162]

‘I got off this time with five pounds to a Zenana Mission or

something. Cheap!’ [1, 124]

‘You thought something had happened to your uncle.Why?’ [1,

127]

‘He is, isn’t he? All right! You win! I was scared stiff.’

[1, 128]

Плющ Н. П. також доводив: «факти розмовного мовлення вимагають перегляду найелементарніших понять нормативного синтаксису, які стосуються структури речення: порядку слів, категорії сурядності і підрядності і навіть самого поняття єдності фрази» [28, 69]

He looked at them like a drunken man and maundered in strange,

sleepy speech: “Red she-wolf... Come in with the dogs at

feedin’ time... First she ate the dog-food... Then she ate the

dogs... An’ after that she ate Bill...” [2, 40]

‘He’d been so bitter about Uncle Aliastair – so full of –

well, hate really, that I felt if he could only see him – see

what a nice kindly unassuming person he was – that he would

feel differently...’ [1, 131]

‘Her eyes grew wide and dark. Yes. Because – because –

sometimes Howard gets carried away. He – he –’ [1, 131]

Сковородніков А.П. в ‘The expressive syntactic constructions of the modern Russian literary language’ доводив, що «парцельоване висловлення являє собою конструкцію, єдину в мові, але певним чином розділену в мовленні.» [35, 27]

‘He wants to take a short cut. To exterminate –’ [1,131]

‘He was in close touch with some of our Central European

friends. Espionage racket.’ [1, 134]

‘She’s led a perfectly normal reasonable life – and suddenly

hey presto – vanish!’ [1, 137]

Як пише С.Г. Чорнобривець у своїй роботі «Разграничение парцелляции и присоединения на семантико-синтаксическом уровне», «підкреслення частин речення шляхом розчленування синтаксично і за смислом зв’язаних компонентів на кілька висловлень – це особливий спосіб досягнення певного стилістичного ефекту. Тому парцеляція – це прийом експресивного синтаксису.» [38, 84]

‘He, too, had been collecting twings. Five, six, picking up

sticks...’ [1, 138]

‘Mr Morley might not be seeing patients today... All in vain.

The page-boy drew back.’ [1, 12]

Л.О. Кадомцева у своєму підручнику «Українська мова. Синтакс простого речення» вказує: «парцеляція має семантико-граматичну природу, оскільки при відділенні зберігаються семантичний і граматичний зв’язок парцелята з базовою частиною. Причиною парцеляції є сфера семантики, текстове впорядкування змісту з метою його полегшення для сприйняття.» [15, 84]

‘There was no telling. Something might happen. The porcupine

might unroll.’ [2, 60]

‘There? That quite comfortable? Sure?’ [1, 15]

Ю.В. Ванников у своїй роботі «Синтаксические особенности русской речи» зазначає «парцеляція – це таке членування речення, при якому воно втілюється не в одній, а в кількох інтонаційно-смислових мовленнєвих одиницях, тобто фразах». [6, 69]

‘You’d better come round. King Leopold Mansions. Battersea

Park. Number 45.’ [1, 139]

‘Pays her bills, fond of an occasional game of bridge with her

neighbours but keeps herself to herself more or less. No

children.’ [1, 141]

Н.Ю. Шведова про парцеляцію пише, що це «таке інтонаційне – а дуже часто й позиційне – вичленування словоформи або словосполучення, при якому цей вичленуваний і винесений у кінець елемент набуває інтонаційного контуру й інформаційного навантаження самостійного висловлення» [39, 621-622]

‘Sainsbury Seale came here on the evening of our interview

with her. About seven-fifteen.’ [1, 141]

‘We opened it up – and there was the missing lady! Mistletoe

Bough up-to-date.’[1, 143]

‘I’ll say it isn’t nice! As to why – well, one can only

guess. Sheervindictiveness, perhaps.’[1, 144]

А.П. Сковородников у своїй праці «О соотношении понятий парцелляция и присоединение» характеризує парцельовану конструкцію як «стилістично маркований інтонаційно-розчленований мовленнєвий варіант єдиної синтаксичної структури речення» [35, 127]

‘It’s Na Poo, my lad. Na Poo!’ [1, 167]

‘He passed to the lower side. One, two – on to three?’[1, 16]

‘The whole ruddy blinking thing! The hue and cry! The publicity!

The whole bag of tricks!’[1, 167]

А ще він вважає, що «приєднання – явище статичного аспекту речення. Це граматична категорія...»; а «парцеляція – явище динамічного спекту речення. Це стилістичний прийом» [35, 141]. «В «центральній» зоні приєднування і парцеляція завжди формально розділені. В «периферійній» зоні приєднування і парцеляція знаходяться в позиції формального нерозділення. Для їх розділення потрібен контекстно-семантичний аналіз» [35, 142]

‘It’s the publicity – if she’s brought to trial too much

might come out about Mrs A.C. The corpse.’ [1, 168]

‘But I mustn’t talk shop. Bad habit.’ [1, 182]

Петрашевська Ж.Е. в «Парцелляция простого предложения в современном английском языке» пише, що « парцельовані конструкції володіють набором певних ознак, які відрізняють їх від суміжних з ними явищ:

1. висловлювання ділиться на дві чи більше частин, перша з яких являє собою базовий компонент і часто містить тему висловлення (предмет мовлення), а друга – власне парцелят, який завжди містить рему (дещо нове);

‘Those were the names that thrilled nowadays. Not Dukes, not

Earls, not Prime Ministers. No, plain Mr Alistair Blunt.’

[1, 18]

‘It was just a pretext to speak to me. But why?’[1, 188]

1. парцельований компонент відділяється від основної частини крапкою і має самостійне інтонаційне оформлення (попереджувальна пауза перед парцелятом, пришвидшений темп, підвищення тону в кінці);

‘The big people – the important people – they’re always on

time – never keep you waiting. Royalty, for instance. Most

punctilious.’ [1, 18]

‘And there is nothing else you can remenber? Nothing at

all?’[1, 189]

1. відчленований фрагмент завжди знаходиться в постпозиції до базової структури;

‘No, he has put on the sheep’s clothing. But underneath? I

wonder...’ [1, 213]

‘And also, he remembered, a most accomplished thief... One of

those natural geniuses...’[1, 231]

1. між частинами розчленованої структури зберігаються граматичні зв’язки, які при необхідності можна легко встановити, предикативні ознаки (модальність, синтаксичний час) запозичуються з основної частини;

‘I didn’t realize you were a Belgian. Very interesting. Very

fine man, King Leopold.’ [1, 19]

‘He, Hercule Poirot, remembered women... One woman, in

particular – what a sumptuos creature – Bird of Paradise –

a Venus...’[1, 231]

1. завдяки свідомому інтонаційному відволіканню від синтаксично пануючої частини, інформація, що міститься в парцеляті, згідно з інтенціями адресанта актуалізується, при цьому висловлювання набує особливу смислову і емоціональну виразність;

‘All the results of training – thought of course some people

have a natural aptitude for that sort of thing. I, myself,

for instance.’ [1, 20]

‘He’d be cautious and prosy. Plenty of time my dear.’

[1,236]

1. модель передпарцельованої конструкції зберігається, навіть якщо при парцелюванні був порушений порядок слів.» [26, 137]

‘The man at the table laid down the Field and got up. A man of

middle height, of middle age, neither fat nor thin. Well

dressed, quiet.’ [1, 21]

‘Because you’ve got a queer look on your face – as though

you were sorry about something – as though you knew

something that – that – was – coming...’[1, 237]

Сковородніков в ‘The expressive syntactic constructions of the modern Russian literary language’ додає: «парцелят основується на передачі думок, оформлених пунктуаційно і інтонаційно, і має результати інформаційної компресії для чіткого виділення мовної структури, на яку автор робить смисловий наголос, визначаючи її як гравітаційний центр думки. Парцеляція – одне з найцікавіших, але, на жаль, мало вивчених явищ сучасного синтаксису мовлення. Багато мовознавців відмічають, що парцеляція – явище живе, активне, особливо в мові художньої літератури і публіцистики. Ряд дослідів в сучасній науці дають підстави вважати, що явище парцеляції властиве не тільки англійській та російській мовам, але і багатьом іншим. Очевидно, що факт широкого використання парцеляції свідчить не тільки про універсальність парцеляції, але і про парцеляцію як універсалії.» [45, 13]

‘But pardon, you will have some refreshment? A sirop? Or

perhaps the whisky?’ [1, 237]

‘I’ve not remembered yet – but it will come back to me –

I’m sure of it. Just another rinse.’ [1, 20]

На думку О. О. Іванчикової в роботі «Парцелляция, ее комуникативно-экспресивные и синтаксические функции», «парцеляція та сегментація мають як спільні, так і відмінні ознаки. Схожість полягає в експресивному підкресленні відчленованих частин висловлення, у полегшенні, спрощенні синтаксичної організації висловлення і в той же час – у збільшенні його синтаксичної гнучкості. Відмінності між ними структурно-синтаксичні та функціонально-експресивні. Парцеляція – це розчленування висловлювання на скільки завгодно частин, між якими зберігаються ті самі відношення і ті самі форми звязку, що й між частинами непарцельованої конструкції. Сегментація – це розчленування висловлення на дві чітко протиставлені і взаємоповязані частини, між якими встановлюється відношення теми (суб’єкта, вихідного, даного, бази повідомлення) і приводу (предиката, нового, реми), незалежно від того якими є відношення між тими ж частинами несегментованої конструкції. При цьому частина, що позначає тему, обовязково виділяється в синтаксично незалежну позицію. Функціонально-експресивна спрямваність парцеляції – у виділенні, акцентуванні відсіченого компонента, а при наявності кількох парцелятів – рівноправне виділення кожного з них. Функція сегментації – у виділенні, однаково сильному, але експресивно та логічно нерівноправному, обох членів конструкції: підкреслюючи тему, називний теми готує слухача до сприймання реми, тобто найбільш важливого елемента висловлення» [12, 300-301]

‘It was all so pat. So suspiciously welltimed! But

why?’[18,188]

‘Let me see – yes, there was a young man – rather restless he

was. I don’t remember him particularly, thought. Why?’

[18,190]

Копнина Г.А. у роботі ‘Парцелляция’ пише так: «З точки зору актуального членування речення парцеляція являє собою засіб виділення, підсилення найбільш важливих моментів речення, тобто засіб створення у висловлюванні нового (додаткового) рематичного центру (або кілька рематичних центрів). У писемному мовленні між розчленованими частинами речення ставиться пунктуаційний знак (крапка, знак оклику, знак запитання, трикрапка)». [18, 2]

‘He never wasted his strength. Never tussled.’ [2, 154]

‘Well, I think that seems all right. Just close – very

gently... Quite comfortable?’ [1, 20]

Також вона зазначає: «Прийом парцеляції використовується у всіх стилях, які допускають експресію, але найчастіше трапляється в художніх та публіцистичних текстах.» [18, 3]

And that would be the end of stability – of common sense, of

solvency. In fact, of this England of ours as we know it...

[1, 205]

I don’t know when I’ve seen them so good – and those are

Russell lupins. Marvellous colors. [1, 206]

Ю.В. Ванніков в роботі «Синтаксические особенности русской речи» видідяє «два види парцеляції в залежності від характеру відношень словесних елементів синтаксичного ряду:

1) інтенсіональні (прогнозуємі) і

2) екстенсіональні (непрогнозуємі).

Перший тип парцеляції охоплює такі структурні ланки, як підмет – присудок, присудок – додаток, присудок – обставина. Другий тип охоплює всі види визначень (крім типу «товар першого сорту») уособлення (в тому числі – уточнення) і однорідні члени речення. Великий зв’язок інтенсіональних елементів в структурі речення, звичайно, призводить до великого мовленнєвого ефекту при парцеляції: ефективніше втілюється емоціонально-експресивне і логіко- семантичне підкреслювання, досягається велика стилістична виразність» [6, 130] Таким чином, дана класифікація охоплює коло тільки простих речень.

I didn’t like the way you were looking. Kind of thoughtful.

[1, 213]

Howard wants me to marry him. At once. Without. [1, 236]

Отже, суть приєднання як синтаксичної категорії полягає в додаванні до речення якогось компонента – члена речення або предикативної одиниці. Таке додавання здійснюється за допомогою спеціальних формальних засобів – приєднувальних сполучників чи інших слів, які виконують цю ж функцію. Парцеляція ж на відміну від приєднання відбувається в рамках висловлення, яке може дорівнювати як простому, так і складному реченню. Відчленований компонент завжди знаходиться за межами тієї частини висловлення, яку він поширює, і відділяється від неї знаком кінця речення. При цьому формальні зв’язки між складниками парцельованої конструкції зберігаються, а знак кінця речення є сигналом їхнього інтонаційного, а не граматичного розриву. У деяких випадках можливе суміщення приєднання і парцеляції. Експресивне виділення є основою, постійною функцією цього синтаксичного прийому. Вивчення явища парцеляції на інтонаційному рівні дало змогу простежити, з одного боку, «видільну», або членувальну, роль інтонації, оскільки саме завдяки інтонації ситаксично єдина структура розпадається на два відрізки, а з другого боку, в інтонації ж відбивається і смислова залежність між цими відрізками.

Таким чином, явище парцеляції є одним із прийомів організації тексту, воно завжди стилістично марковане і полягає в інтонаційному та смисловому членуванні єдиної синтаксичної структури на комунікативні одиниці. В основі цього синтаксичного процесу лежить здатність мови за допомогою членування тексту здійснювати реалізацію комунікативного завдання. Парцеляція є одним із засобів актуального членування, оскільки відділений компонент виступає ремою. Висока продуктивність парцеляції закріплює її як мовленнєвий стандарт і перетворює на другорядну мовну норму. Парцельований компонент слід відрізняти від приєднувальної конструкції, хоча можливе і суміщення цих структур, а також від неповного речення, слова-речення та називного теми.

Існує багато думок як краще називати це явище, але вчені так і не дійшли одного висновку, використовуючи у своїх працях не тільки термін «приєднування», а й «парцеляція», «відокремлені члени речення», «сепарація» та «приєднувальні конструкції». Але краще називати це явище як «приєднування», бо ми приєднуємо кожну наступну частинку до основного речення.

Ми спробували вивчити поняття парцеляції як засобу експресивності тексту, а також розгляд відношення основної частини і парцелята як головних складників парцельованої конструкції. Проведення аналізу компоненту парцельованої конструкції як парцелята дозволило нам зробити узагальнюючі висновки про сутність парцеляції.

1.1.1 Метод актуального членування – характеристика синтаксичного рівня.

У книзі Кочерган М. П. «Вступ до мовознавства» описує так: «Одиницею повідомлення у мові виступає речення. Речення складається зі слів разом із інтонацією. Реченню властиві: предикативність як найабстрактніша граматична категорія, до складу якої входять категорія об’єктивної модальності з грамемами реальності та ірреальності, й категорія синтаксичного часу. Модальність виражає відношення речення до реальності, тобто, чи є воно фактом, чимось уявним, бажаним або небажаним тощо. За допомогою системи синтаксичних часів граматика надає змогу розповідати про події теперішнього, майбутнього і минулого. Реченням також властиві категорії семантичної структури – предиката, суб’єкта, об’єкта, адресата і подібні. Тема і рема є двома частинами актуального членування речення. Тема – це те, про що повідомляє речення, рема – що саме воно повідомляє. Речення можуть бути простими або складними. Сукупність простих і складних речень утворює текст.» [20; 487]

‘Miss Nevill tells me that you have been very fortunate and

have found a very good job indeed.’ [1, 113]

‘Hercule Poirot wants to be murder, so it’s got to be

murder.’[1, 115]

О. Есперсен у своїй роботі «Актуальное членение – особая характеристика синтаксического уровня» переконував: «набагато краще зберегти традиційні терміни «тема» і «рема» найбільш зручними не тому, що короткі, інтернаціональні по характеру, співвідносні один з одним і можуть утворювати прикметники: тематичні, рематичні, темо-рематичні і т. д., а по причині великої нейтральності внутрішньої форми цих слів для найменуання двох основних членів актуального членування.» [11, c.119]

‘That is what we are meant to think.’[1, 116]

‘Nobody came to see him at the Savoy.’[1,116]

Існує багато визначених компонентів актуального членування. Прикладом зведеного визначення може слугувати визначення, подане в «Русская грамматика»: «Вихідна комунікативна частина речення, яка містить предмет повідомлення, те, про що повідомляється про тему називається ремою». [44,c.191]

‘The A. C. is satisfied anyway.’ [1,116]

‘She seems to have done so.’ [1, 116]

На думку І. П. Распопова у роботі «Актуальное членение предложения (На материале простого повествовательного предложения)», «зв'язок граматичного та актуального членування (АЧ) є двобічнім. Обидва види членування речення залежать від комунікативного завдання. Традиційне тлумачення граматичних членів у ряді випадків спирається, по суті, не на граматичне, а на АЧ» [29, с. 46].

‘George entered the room with his usual noiseless tread.’

[1, 117]

‘He set down on a little table a steaming pot of chocolate and

some sugar biscuits.’ [1, 117]

О. В. Ісаченко у статті «О грамматическом порядке слов» спирався у своєму дослідженні на семантичний підхід до АЧ. Дослідник вважав так: «В кожній мові існує оптимальне розташування елементів речення на часовій вісі. При створенні абстрактної схеми речення обов’язково дотримуються цього оптимального порядку слів. Такий порядок назвається позаконтекстовим, або граматичним» [14, с. 27].

‘The greek gentlemen is decidedly indicated.’ [1, 119]

‘And we have not come to the end of our list yet.’ [1, 119]

Учений зазначив, що «не слід плутати граматичний порядок з тим порядком, який у традиційній граматиці називається «нормальним», «природним», «звичайним» або «первинним». Граматичний порядок слів може бути навіть фіктивним, тобто таким, який не зустрічається у тексті. Але він є необхідним для кожної мови, оскільки всі синтаксичні правила неминуче повинні враховувати лінійність розміщення структурних елементів» [14, с. 29].

‘There were moments when Hercule Poirot discussed his cases

with his valet.’ [1, 118]

‘He always said that he found George’s comments singularly

helpful.’ [1,118]

І. Ф. Вардуль у своїй праці «Основные понятия актуального синтаксиса» не погодився з попередниками стосовно кількості та назви членів повідомлення. На його думку, «число членів дорівнює чотирьом: три обов’язкових компоненти (тематичне й нове для двоскладних речень та констатуюче для односкладних речень) та один необов’язковий (ситуативне – член, який містить обставинну характеристику нової інформації)» [7, с. 24].

‘There are still two other people who might possibly have been

in the house at the given moment. [1, 119]

‘Every patient, before Mr Amberiotis, was actually seen to

leave the house with the exception of one – a young American

gentleman. [1, 120]

Інший представник семантичного підходу – це В. В. Осокін. На думку дослідника у роботі «Логическое ударение. (На материале русского языка)», «члени речення є єдністю двох значень: синтаксичного значення та значення комунікативного навантаження. У комунікативному навантаженні, яке визначає смислове членування, виділяються дві взаємопов’язані частини: вихідний пункт висловлення та ядро цього висловлення, тобто те, що складає так зване комунікативне завдання. У поширених та складних реченнях комунікативне навантаження та відношення між складовими частинами ускладнене: і дане, і нове можуть виражатисяне одним, а кількома словами. Члени речення для цього процесу не мають жодного значення, тому що нове може виступати будь-яким граматичним членом. У непоширеному реченні наголос, як правило, знаходиться на останньому слові, незалежно від того, підмет це чи присудок. Якщо треба особливо підкреслити слово, то його слід поставити на перше місце та наголосити» [24, c. 62].

‘There is something I feel you ought to know.’[1, 122]

‘He put down the receiver quickly.’[1, 122]

Надбанням В. С. Юрченка в статті «О некоторых вопросах актуального членения фразы в современном русском языке» є розгляд прикладів складного (ієрархічного) членування фрази, це він трактує так: «випадок, коли дане виражається двічі – спочатку іменником, а потім займенником; випадок, коли фраза, яка має матеріально змістові дане та предикований член, приєднується до абстрактного предмета мовлення, вираженого вказівною часткою це» [41, с. 77].

‘He wondered what excuse Jane Olivera had found for summoning

him.’ [1, 122]

‘My dear, it’s your story.’[1, 123]

У своєму дослідженні «Современный русский язык. Порядок слов и актуальное членение предложения» І. І. Ковтунова використала і морфологічний підхід до АЧ. «Функція теми є найбільш характерною для іменника, особового займенника та інфінітива. Короткі форми прикметників, повні прикметники у предикативній функції, дієвідмінювані дієслова та прислівники виступають зазвичай як рема» [16, с. 79–90].

‘He moved away from it smiling.’ [1, 122]

‘Jane Olivera was standing by the mantelpiece.’ [1, 122]

О. О. Леонтьєв в «Актуальное членение предложения и способы его выражения в русском языке» вважав, що «АЧР слід розглядати з психологічного боку і неправильно відносити його до логіки або лінгвістичної царини. Комунікація – це акт мовлення, психологічна основа речення» [21, с. 347]. Існує два підходи до аналізу речення: синтаксичний (членування на тему та рему) та семантичний (членування на дане та нове) [21, с. 348].

‘Mrs Olivera swept from the room without condescending to take

any notice of Poirot.’ [1, 123]

‘It’s about this missing woman that the papers are full of.’

[1, 123]

Експериментальні дослідження О. Б. Сиротиніної в роботі «Об актуальном членении в разговорной речи» показали, що «рема в розмовному мовленні виділяється не лише мелодикою, а й більшою інтенсивністю, тривалістю, напруженістю вимови. Рема виділяється завжди чітко та однозначно, проте, крім реми, можливі й інші центри комунікативно значимі члени, які виділяються на фоні інтонаційних провалів» [31, с. 173].

‘Alistair Blunt spoke soothingly as he rose to greet Poirot.’

[1, 123]

‘They usually say that, too’ [1, 124]

В. О. Васильєв в статті «Про інтонаційні засоби вираження реми (на матеріалі англійської і російської мов)» звернув увагу на інтонаційні засоби вираження реми. «Серед компонентів фонетичної будови мови є такі: система звуків, склад добудови, словесного наголосу та інтонації, яка розуміється як діалектична єдність фразової мелодики, фразового наголосу, швидкості або темпу вимови фраз і голосового тембру» [8, с. 7].

‘He was in close touch with some of our Central European

friends.’ [1, 134]

‘She wouldn’t have been in on that racket.’ [1, 134]

З погляду В. О. Васильєва, «Конкретне інтонаційне оформлення реми залежить від її виду. По-перше, щодо кількості слів, реми класифікуються на однослівні та багатослівні. У багатослівній ремі завжди є акцентне ядро» [8, с. 12]. «По-друге, є позиція у фразі однослівної реми і акцентного ядра багатослівної реми, а також сила наголосу на однослівній ремі або на акцентному ядрі багатослівної. Позиційно немаркована однослівна рема міститься в кінці англійської і російської фраз. Позиційно маркована рема стоїть або на початку, або в середині фрази» [8, с. 14].

‘He told himself not to be absurd.’ [1, 136]

‘We know all about her from her childhood upwards!’ [1, 137]

«Другий спосіб маркування реми полягає у виділенні її сильним емфатичним наголосом. Емфатично-маркована рема є, як правило, однослівною. Акцентне ядро багатослівної немаркованої реми може бути завдяки вимові із сильним динамічним наголосом перетворене в емфатично-марковану однослівну рему в кінці фрази» [8, с. 15].

‘She’s led a perfectly normal reasonable life – and suddenly

hey presto – vanish!’ [1, 137]

«Третій принцип класифікації видів реми заснований на кількості рем у фразі: реми можуть бути одинарними та множинними. По-четверте, необхідно розрізняти реми залежно від місцезнаходження теми. За цим принципом виділяються реми, які знаходяться у тій самій фразі, що й теми, та реми, теми яких лежать за межами даної фрази» [8, с. 16].

‘Mrs Olivera swept from the room without condescending to take

any notice of Poirot.’ [1, 123]

‘Its about this missing woman that the papers are full of.’

[1, 123]

На думку Н. О. Слюсарєвої в статті «Категориальная основа тема-рематической организации высказывания предложения» пише: «якщо протиставити актуальний синтаксис логічному, то слід підкреслити, що логічний синтаксис передає об’єктивні відносини між предметами та явищами пізнаваної оточуючої людину дійсності. Актуальний синтаксис дає можливість для її суб’єктивного опису в категоріях комунікативного завдання» [32, с. 85].

‘He’s funny old bird – got spies and communists on the

brain.’ [1, 137]

‘He had definitely the feeling of waiting for something.’

[1,138]

«У концепції функцій мови категорії АЧР співвідносяться з комунікативною функцією, а всі стилістичні категорії та прийоми – з емоційною. Темою дослідниця вважала предмет, виражений іменними частинами мови, тобто іменником або його еквівалентами, суб’єктивно обраний мовцем для повідомлення про нього деяких відомостей. Тема є тим пунктом висловлення, який визначає ступінь контекстуальної залежності цього висловлення від попередніх танаступних. Тема має такі функції: динаміка тексту, ідентифікація та референція» [32, с. 113].

‘He remembered how he had sat before, jotting down various

unrelated facts and a series of names.’ [1, 138]

‘A bird had flown past the window with a twig in its mouth.’

[1, 138]

«Функція ідентифікації яскраво виступає під час використання подвійної теми, тобто назви одного й того ж референта двічі в межах одного речення, де одна номінація представлена займенником, а обидві номінації співвідносяться з одним присудком» [32, с. 116–117]. «Рема, або інформаційний фокус, маркується інтонаційним ядром, тобто виділяється наголосом або зміною контуру. Саме до цього елемента мовець прагне привернути увагу слухача. Як правило, він знаходиться в кінці речення. Разом з тим можливе й переміщення фокусу» [32, с. 122]. «Для англійської мови характерна дієслівна конструкція з подвійною ремою, перша складова якої може бути представленою іменною або ад’єктивною частиною, а друга – інфінітивом» [32, c. 130].

‘He moved away from it smiling.’ [1, 122]

‘Jane Olivera was standing by the mantelpiece.’ [1, 122]

Отже, комплексне вивчення наукової спадщини граматистів другої половини ХХ ст. дозволить заповнити прогалини в царині лінгвоісторіографічного вивчення актуального членування. У цьому ми вбачаємо перспективи подальших досліджень.

1. Діалогічна єдність як базова одиниця діалогічного мовлення.

Як зазначає Грибова П. Н. у своїй роботі «Лингвистическая сущность диалогической речи, ее роль и место в системе национального литературного языка»: «Уся комунікація, що припускає мовленнєву діяльність, відбувається ситуативно. Комунікативна ситуація як частина об’єктивної реальності являє собою єдність та співвідношення мовленнєвих та немовленнєвих елементів. Будь-який діалог складається з окремих взаємопов'язаних висловлювань. Такі висловлювання, межею яких є зміна співрозмовника, називаються реплікою. Репліка є першоелементом діалогу. Репліки бувають різної протяжності, але тісно пов'язані одна з одною за своїми комунікативними функціями, структурно та інтонаційно. Найтісніший зв'язок має місце між суміжними репліками. Сукупність реплік, що характеризується структурною, інтонаційною та семантичною завершеністю, називають далогічною єдністю (ДЄ). Структурний аналіз діалогічного тексту дозволяє представити його як діалогічну єдність, яке має двочленну структуру: стимул і реакцію (цей поділ дещо узагальнюючий, так як одна частина єдності в процесі спілкування може виступати одночасно і в ролі стимулу, і в ролі реакцій).» [10, 130]

- Can you tell us anything of your brother’s financial

position?’

• Henry was making a good income and he had a certain amount put

by. We each had a small private income of our own left to us by

our father.’ [1, 39]

- You don’t know, I suppose, if your brother left a will?’

- He did – and I can tell you its contents. He left a hundred

pounds to Gladys Nevill, otherwise everything comes to me. [1,

39]

Вона також вважає, що: «Монолог, на відміну від діалогу, це оформлення мовлення, звернена насамперед до себе, не розраховану на словесну реакцію співрозмовника. Монолог характеризується більш складним синтаксичним складом і метою охопити більш ширший тематичний зміст в порівнянні з тим, який характеризує обмін репліками в діалозі». [10, 131]

- Could anybody have walked in from outside?’

- No, they could’t. They’d have to have a key, see?’ [1, 47]

- And you didn’t see Mr Amberiotis, the foreign gentleman,

leave?’

- No, sir, I can’t say as I did. He must have let himself out. I

didn’t see either of those two gentlemen go.’ [1, 49]

Грибова П.Н. також вважає: «діалогічна єдність є одиницею навчання діалогічного мовлення. Перша репліка діалогічної єдності є завжди ініціативною (її називають ще реплікою - спонуканням або керуючою). Друга репліка може бути або повністю реактивною (інакше - залежною, або реплікою - реакцією), або реактивно - ініціативною, тобто включати реакцію на попереднє висловлювання й спонукання до наступного.» [10, 3]

- Can’t give you a lift, I suppose?’

- Oh, yes, sir. That could be nice.’ [1, 11]

• It was a genuine visit, was it? I mean you didn’t go to put

the wind up or anything of that sort?’

- Certainly not. I had three teeth filled if you want to know.’

[1, 25]

«В обох прикладах перша репліка діалогічної єдності є звичайно ініціативною, друга репліка у прикладі 1- реактивна (тут розмова може й припинитися), а вприкладі 2- реактивне- ініціативна: спочатку реакція (відповідь на запитання), а потім - спонукання (пропозиція), тобто розмова продовжується.» [10, 3]

Одним із перших лінгвістів, який підкреслив важливість розрізнення діалогічної і монологічної форм для вивчення явищ мови був Л.В. Щерба. У своєму досліді «Восточно-лужицкое наречие» пише: «Згадуючи час, проведений мною серед цих напівхрестиян, напівфабричних, я з подивом констатую той факт, що я ніколи не слухав монологів, а лише діалоги». [40, 32]

• You are quite sure – well – that it wasn’t your friend, Mr

Carter, who sent that telegram?’

• Frank? Whatever for? Oh! I see, you mean – a put-up job between us? No, indeed, Inspector – neither of us would do such a thing.’ [1, 41]

• There was here when I arrived a tall military gentleman. Who

would he be?’

• One of Mr Reilly’s patients, I expect. I’ll just get his list

for you, shall I?’

- Thank you, Miss Nevill.’[1, 42]

В «Словаре лингвистических терминов» О.С. Ахманової даються наступні визначення діалогу і монологу: «Діалог – це одна з форм мовлення при яких кожне висловлення адресується співрозмовнику і виявляється обмеженою безпосередньо тематикою розмови. Діалог характеризується відносною простотою синтаксичного складу окремих висловлювань» [2, 132]

- Can you tell us anything about any of these patients of Mr

Reilly’s?’

• Colonel Abercrombie has been a patient for a long time, and all

Mrs Health’s children come to Mr Reilly. I can’t tell you

anything about Mr Raikes or Mr Barnes, though I fancy I have

heard their names. I take all the telephone calls, you see’

[1, 43]

- I can tell you orl right,’ he said. ‘Just you ask me.’

- To begin with, did anything out of the way happen this

morning?’ [1, 46]

- Where were you from twelve o’clock onwards?’

- I always sit in the lift, sir, waiting until the front-door

bell or one of the buzzers goes.’ [18, 50]

- Quite so. What were you reading?’

- Death at Eleven-Forty-Five, sir. It’s an American detective

story. It’s a corker, sir, it really is! All about gunmen.’

[18, 50]

Також Грибова стверджує: «У лінгвістичній літературі діалогічне мовлення трактується як особливий вид мовленнєвої діяльності, що характеризується ситуативністю, наявністю двох або більше комунікантів, швидкістю і безпосередністю процесу відображення явищ та ситуацій об'єктивного світу, активністю мовців щодо вираження свого індивідуального ставлення до фактів, великою кількістю емоційних реакцій, персональною направленістю» [10, 4].

‘It did not occur to you to go up before and see if Mr Morley was ready?’

‘Not me, sir. I wouldn’t have dreamed of it. For all I knew the last gentleman was still up there. I’d got to wait for the buzzer. Of course if I’d knowed as Mr Morley had done himself in - ’[1, 51]

‘Were you surprised at Mr Morley’s suicide, alfred?’

‘Knocked all of a heap, I was. He hadn’t no call to go doing himself in as far as I can see – oh!’ Alfred’s eyes grew large and round. ‘Oo – er – he wasn’t murdered, was he?’[1, 51]

«Специфічність діалогу, складність його структури обумовлені взаємодією цілого ряду факторів, які необхідно враховувати при дослідженні, а саме: певний психічний стан мовця і слухача, а також урахування того факту, що комуніканти є членами певного колективу зі встановленими нормами та правилами мовної поведінки. Будь-яка комунікація, націлена на мовленнєву діяльність, відбувається ситуативно. Живе мовлення – це перш за все мовлення ситуацій, які б складні думки не висловлювали співрозмовники в процесі розмови, вони завжди будуть спиратися на ситуацію, в якій протікає розмова. Діалогічне мовлення у звичайних умовах може бути охарактеризовано як у значній мірі спонтанний, напівусвідомлений відносно форми процес. Ці особливості повсякденного спілкування – непідготовленість актів говоріння та відсутність у мовця пильної уваги до питань форми – ведуть до широкого використання готових моделей, штампів.» [10, 5].

- Supposing he were, would it surprise you less?’

- Well, I don’t know, sir, I’m sure. I can’t see who’d want to

murder Mr Morley. He was – well, he was a very ordinary

gentleman, sir. Was he really murdered, sir?’[1, 52]

• Very good, Alfred. And you are quite sure no one except patents

came to the house this morning?’

• No stranger did, sir. That Miss Nevill’s young man came round

– and in a rate taking not to find her here.’[1, 52]

- Where did he ring up from?’

- Holborn Palace Hotel. He’s an American, I fancy.’ [1, 55]

Н. Ю. Шведова «Очерки по синтаксису русской разговорной речи»» визначає діалогічну єдність як «взаємозалежну послідовність реплік, синтаксичне ціле, частини якого зв’язані за визначеними правилами синтаксичної залежності. Це сполучення реплік у цілому є комунікативною одиницею діалогу і являє собою закономірний об’єкт синтаксичного дослідження» [39, 281].

- Why might you have done it?’

- Because I’ve oceans of worries,’ replied the other. ‘Money

troubles, for one! I’ve never yet been able to suit my

expenditure to my income. But Morley was a careful man. You’ll

find no debts, nor money troubles, I’m sure of that.’ [1,54]

- What can you tell us about Miss Nevill?’

- The bee-yewtiful blonde secretary? Nothing doing, old boy! Her

relations with old Morley were perfectly pewer – I’m sure of

it.’ [1, 55]

На думку Л.М. Михайлова в роботі «Грамматика немецкой диалогической речи (Текст)» вважає, що «діалогічна єдність – монотематична одиниця діалогу, яка володіє комунікативною цілісністю і утворюється двома (або більше) комунікантами, що задається комунікативною інтенцією і виражається в логіко-семантичній цілісності (когерентності), а також граматичній, лексичній, просодичній (повній або частковій) цілісності» [23, с. 52].

- Do you know anything about the young man she is engaged to?

His name is Carter, I understand. Frank Carter.’

• Morley didn’t think much of him,’ said Reilly. ‘He tried to

get la Nevill to turn him down.’ [1, 56]

- Exuse me, this is a suicide you are investigating, not a

murder?’

- If it were a murder, would you have anything to suggest?’

- Not I! I’d like it to be Georgiana! One of those grim females

with temperance on the brain. But I’m afraid Georgiana is full

of moral rectitude. Of course I could easily have nipped

upstairs and shot the old boy myself, but I didn’t. In fact, I

can’t imagine any one wanting to killing himself.’ [1, 57]

На думку Г.В. Колшанського, в роботі «Лингвокоммуниканикативные аспекты речевого общения», «інтенція мовця (поряд з іншими екстралінгвістичними факторами) служить відправною точкою для породження мовленнєвого акту. Так як тип ДЄ в значній мірі визначається інтенцією мовця, його наміром повідомити якусь інформацію або отримати необхідну інформацію про якийсь факт чи подію за допомогою питання, або спонукати співрозмовника до висловлення або дії. [17, с. 13]

- That might have annoyed Carter?

- Probably annoyed him frightfully. [1, 56]

• Can you tell us who else was in the waitingroom while you were

there?

• Now let me see – there was just one young man there when I

went in. I think he was in pain because he was muttering to

himself and looking quite wild and turning over the leaves of a

magazine just anyhow. And then suddenly he jumped up and went

out. Really acute toothache he must have had. [1, 68]

Косогорова Х.Г «Коммуникативно-синтактическая организация вопросно-ответного диалогического единства» вважає: «З огляду на те, що в основі ДЄ лежить логічна єдність, текстове судження, цілісність компонентів ДЄ характеризується такими видами зв'язку як кон'юнкція, диз'юнкція, імплікація, а також усім різноманіттям відтінків смислових зв'язків – відносинами еквівалентності, специфікації, частини цілого, причини і наслідків та ін. Основним типом діалогічної єдності виступає двочленна діалогічна єдність, де попередня репліка служить стимулом, а подальша – реакцією на нього. Основою питально-відповідної ДЄ є перша питальна репліка, як правило, вона являє собою повноскладове речення і задає певний стимул для відповідної репліки. Друга репліка ДЄ являє собою необхідну реакцію на стимул. Іноді об’єм ДЄ цим і вичерпується, але часто репліка-реакція в свою чергу слугує стимулом для подальшого реагування, таким чином ДЄ продовжується» [19, 10].

• Do you know anything about the young man she is engaged to? His

name is Carter, I understand. Frank Carter.

• Morley didn’t think much of him,’ said Reilly. ‘He tried to get la Nevill to turn him down. [1, 56]

- Can you tell us anything of your brother’s financial

position?

- Henry was making a good income and he had a certain amount put

by. We each had a small private income of our own left to us by

our father. [1, 39]

Л. М. Михайлов в «Грамматике немецкой диалогической речи» виділяє «двох-, трьох-, чотирьох-, п'яти-, шести-, і семичленні ДЄ спроба елімінування одного з компонентів веде до руйнування ДЄ як комунікативної одиниці, так як у цьому випадку зникає ознака комунікативної завершеності» [23, 59].

- Exuse me, this is a suicide you are investigating, not a

murder?

- If it were a murder, would you have anything to suggest?

- Not I! I’d like it to be Georgiana! One of those grim

females with temperance on the brain. But I’m afraid

Georgiana is full of moral rectitude. Of course I could easily

have nipped upstairs and shot the old boy myself, but I

didn’t. In fact, I can’t imagine any one wanting to killing

himself. [1, 57]

- Say, Henry, ain’t you forgot somethin?

- You don’t get no coffee.

- Ain’t run out?

- Nope. [2, 20]

Косогорова Х.Г. в статті «Коммуниканикативно-синтаксическая организация вопросно-ответного диалогического единства» також зазначає: «Основним сигналом закінчення ДЄ слугує психологічна вичерпаність розмови: учасники спілкування розуміють, що далі обговорювати це питання не має сенсу. Якщо в результаті змінюється тема, то межа ДЄ визначається дуже легко, проте в живій мові одна тема "переходить" в другу, тоді ДЄ матиме дві теми. Головне в ДЄ – це не єдність теми, а психологічне прямування від "тематичного ентузіазму" до тематичної вичерпаності. На відміну від залежної першої репліки, остання репліка ДЄ цілком залежна від попереднього контексту: вона незрозуміла без цього контексту, промовляється з інтонацією завершеності, психологічної вичерпаності. Репліки вказують на комунікативну спрямованість мовлення і взаємопов'язані між собою змістом і специфічними мовними засобами, насамперед синтаксичними і інтонаційними» [19, 2].

- You don’t know whether he left the house when he went out of

the room?

- I don’t know at all. I imagined he just felt he couldn’t

wait any onger and must see the dentist. But it couldn’t have

been Mr Morley he was going to, because the boy came in and

took me up to Mr Morley only a few minutes later. [1, 68]

- Did you go into the waiting-room again on your way out?

- No. because, you see, I’d already put on my hat and

straightened my hair up in Mr Morley’s room. [1, 68]

І. П. Святогор відзначає в роботі «О некоторых особенностях синтаксиса диалогической речи в современном русском языке» «репліка в діалогічній єдності має двосторонню комунікативну спрямованість – на попереднє мовлення або ситуацію мовлення і на виклик нового висловлювання співрозмовника». [33, 6]

- Exuse me, this is a suicide you are investigating, not a

murder?

- If it were a murder, would you have anything to suggest?

- Not I! I’d like it to be Georgiana! One of those grim

females with temperance on the brain. But I’m afraid

Georgiana is full of moral rectitude. Of course I could easily

have nipped upstairs and shot the old boy myself, but I

didn’t. In fact, I can’t imagine any one wanting to killing

himself. [1, 57]

На думку дослідника, ця залежність виражається у «формально-мовному відношенні такими прийомами: 1. тотожності, тобто коли наступна репліка в інтонації, лексичному і граматичному складі має тотожні з попередньою реплікою елементи; 2. еліптування; 3. подібності, що включає в себе синонімію форм і паралелізм у будові двох реплік; 4. підхоплення; 5.комунікативної недостатності, коли наступна репліка представлена семантичним словом – пропозицією/речення.» [33, 6]

- Mr Amberiotis? I’m sorry, sir, I’m afraid you can’t see him.

- Oh, yes, I can, my lad,’ Japp said grimly. He drew the other a

little aside and showed him his credentials. [1, 72]

- And the motive?

- Has us beat for the moment. Suppose Morley once seduced

Amberiotis’ daughter? [1, 72]

- He didn’t mention a patient by the name of Amberiotis?’

- No, no. He really said nothing – except, I mean, the things

that dentist have to say.’ [1, 70]

«Значеннєвий і власне формальний взаємозв’язок реплік призводить до того, що репліки виявляються нездатними до самостійного функціонування і вживаються тільки разом як єдина комунікативна одиниця. У комунікативному плані існує чітко виражена комунікативна взаємоспрямованість складових частин ДЄ, яка проявляється в узгодженості реплік. Це породжує особливу зв'язність компонентів ДЄ – прагматичну. У створенні ДЄ провідну роль відіграють прагматичні, а не формально-синтаксичні фактори. Прагматична зв'язність являє собою новий вид текстової зв'язності, який особливо яскраво проявляється в діалозі» [33, 158].

• You are quite sure Mr Morley didn’t say anything such as –

for instance – that he was expected a painful interview this

morning? Anything of that kind?

• No, indeed, I’m sure he didn’t. [18, 69]

- Wash-out! The whole thing!

- What do you mean, my friend?

- Morley committed suicide all right. We’ve got the motive.

[18, 74]

За визначенням Є. В. Падучевої у книзі «Прагматические аспекты связаности диалога», «прагматичні зв'язки – це такі, в які істотно включається мовний акт, з його умовами успішності, його учасниками, з природними законами сполучуваності мовних актів один з одним та ін.» [25, 306].

- Wash-out! The whole thing!

- What do you mean, my friend?

- Morley committed suicide all right. We’ve got the motive.

- What was it?

- I’ve just had the doctor’s report on Amberiotis’ death.

[18, 74]

• Would he not have left some message behind him? Saying what he

had done? And that he could not face the consequences?

- Something of that kind? Just a word for his sister?

- No, as I see it, he suddenly realized what had happened – and

just lost his nerve and took the quickast way out. [18, 76]

Основні структурні і функціональні ознаки діалогу, його комунікативні можливості описав Л.П. Якубинський в статті «О диалогической речи»: «Одним із факторів, якими визначається своєрідна побудова діалогу, є «реплікування», що зумовлює досить швидкий темп мовлення, реалізується без попереднього обмірковування, в порядку автоматичної діяльності» [43, 184].

- You don’t know whether he left the house when he went out

of the room?

- I don’t know at all. I imagined he just felt he couldn’t

wait any onger and must see the dentist. But it couldn’t

have been Mr Morley he was going to, because the boy came in

and took me up to Mr Morley only a few minutes later.’

[1,68]

• You are quite sure – well – that it wasn’t your friend, Mr

Carter, who sent that telegram?

• Frank? Whatever for? Oh! I see, you mean – a put-up job

between us? No, indeed, Inspector – neither of us would do

such a thing.’ [1, 41]

Теплицька Н. Н. у дисертації «Некоторые проблемы диалогического текста» в «Залежності від ступеня спаяності і зв’язності реплік виділяє кілька рівнів комунікативних одиниць діалогічного мовлення:

– репліка, яка реалізується в межах практично будь-якої комунікативної одиниці мови;

– діалогічна єдність, що об’єднує семантично і структурно як мінімум дві репліки;

– діалогічний абзац – комплекс двох чи більше діалогічних єдностей, об’єднаних тематично;

– діалог-текст, якщо він відповідає характеристикам зв’язності і цілісності» [37, 9].

• You don’t know whether he left the house when he went out of

the room?

• I don’t know at all. I imagined he just felt he couldn’t wait

any onger and must see the dentist. But it couldn’t have been

Mr Morley he was going to, because the boy came in and took me

up to Mr Morley only a few minutes later. [1, 68]

- Did you go into the waiting-room again on your way out?

- No. because, you see, I’d already put on my hat and

straightened my hair up in Mr Morley’s room. [1, 68]

- I will ask yet another question. Why should you suppose this is

a hush-hush business?

- Isn’t it? Well, if it isn’t, in my opinion it ought to be.’

[1, 9]

• You know, dear, it really has stopped aching! Not a twingle! I

think perhaps I’ll ring up –

- Now don’t be foolish, my dear. You go to the dentist and get it

over. [1, 9]

О.Б. Сиротиніна у «Современная разговорная речь и ее особеннности» наголошує, що «еліптичність – один із принципів побудови розмовного тексту… Цей принцип економії діє у розмовному мовленні на всіх рівнях мовної системи, проте особливо виразно проявляється у синтаксисі. Фактично, у розмовному мовленні не зустрічаються ні повні речення, ні взагалі повна реалізація валентностей слова. Це є відмінністю розмовного мовлення від усіх інших реалізацій мови» [31, 101].

- As much as that?

- Possible more… [1, 88]

- I have had Reilly in mind from the first.

- Irish? I.R.A.? [1, 88]

Грибова П.Н. вважає так: «комунікативна ціль конкретного типу питального речення, використаного в якості стимуляційної репліки, сприймається через призму відповідної репліки-реакції, що характеризується своїми формальними засобами вираження. Звідси випливає, що типи реплік-відповідей можна в більшій чи меншій мірі передбачити виходячи з структурно-семантичних особливостей репліки-стимулу. Згідно з типом очікуваної відповіді, визваного питанням-стимулом, всі питально-відповідаючі діалогічні єдності (question-answer) можна розділити на наступні три основні групи:

1. ті, в яких в якості прямої відповіді на питання-стимул очікується, як правило, слова-пропозиції «Yes» или «No», підтверджуючий чи заперечний зміст, вміщений в питальному реченні, представленому загальне питання. У світлі нашого підходу вони називаються Так/Ні-питаннями.

- That is suggestive, is it not?

- Not in the way you mean. Morley had been abroad. [1, 132]

- You haven’t traced the pistol, hsven’t you?

- No, it’s a foreign make. [1, 132]

1. ті, в яких в якості потенціальної відповіді на питання-стимул може з’явитися будь-яка граматична форма (крім Так чи Ні), виконуюча недостатню інформацію, відсутність якої визначено питальним словом, відкриваючим питання. Це традиційні загальні або спеціальні питання з точки зору їх формального складу.

- Who told you so?

- Mr Reginald Barnes of Castlegarden Road, Earling.[1, 133]

- And you do not agree?

- It isn’t my branch – oh yes, there are such things – but

they’re rather futile as a rule. [1, 133]

1. ті, в яких вибір допустимої прямої відповіді обмежений набором двох (чи більше) альтернатив, які експліцитно перечислюються у питанні-стимулі. Традиційно такі питання прийнято називати альтернативними.

- That is a little odd, is it not?

- Well, I thought so – but Frank says it is often done

nowadays. [1, 109]

- Is there somebody else?

- No, of course there isn’t. [1, 108]

- And you stayed half an hour – or longer – or less than half

an hour?

• I don’t know, I tell you. I’m not the sort of chap who’s

always looking at a clock.’ [1, 112]

«Подана класифікація показує, що репліки-відповіді, рівно як і породжуючі їх репліки-питання. Мають свою специфіку, дозволяючи чітко обмежувати один тип питально-відповідної єдності від другого. Регулярність, з якою зустрічаються відповідаючі репліки в цих трьох типах питально-відповідаючих діалогічних єдностей не являється стовідсотковою, але її достатньо для того, щоб на основі типів відповідних реплік побудувати подібну класифікацію.» [10, 10]

Таким чином, діалогічна єдність (ДЄ) є мінімальною смисловою та структурною одиницею діалогічного тексту і визначається як послідовність двох або більше тематично, логічно, психологічно, структурно та ілокутивно пов'язаних реплік, перша з яких є стимулюючою, решта – реагуючими. Через те, що діалогічна єдність є структурною і функціональною одиницею діалогу, вона характеризується тими ж ознаками, що й діалогічне мовлення в цілому. До них відносяться, перш за все, мотивованість (внутрішня або зовнішня), адресність (тобто, адресованість певному слухачеві), двосторонній характер, емоційна забарвленість, еліптичність, асиметричність, ситуативна обумовленість, зв'язаність реплік між собою, наявність обов'язкового спонукання до відповідної реакції. Ці ознаки являють собою специфіку діалогу як особливої мовленнєвої побудови і пояснюють, по-перше, високу частотність уживання і різноманітність типів речень у функції відповідних реплік, по-друге, широку поширеність висловлювань з імпліцитно вираженим комунікативним значенням у складі діалогічної єдності.

Розділ ІІ. Порівняльна характеристика надфразових єдностей в англійській та українській мовах.

У другому розділі ми визначили порівняння засобів експресивності і теорії їх перекладу в англійській та українській мовах.

2.1 Функціонально-прагматичний аспект парцельованих конструкцій.

Парцельовані конструкції давно привертають увагу вчених. Більшість розглядають їх як явище розмовної мови, хоча вже емпірично доведено, що парцельовані конструкції можуть вживатися як в розмовній, так і в кодифікованій літературній мові, в різних функціональних стилях. Безсумнівним являється той факт, що парцельовані конструкції виникли в усному мовленні і лише пізніше були запозичені письмовим дискурсом з ціллю надання останньому більшої невимушеності і експресивності.

‘And then, blind and reeling, he followed at Beauty Smith’s

heels back to the fort.’ [2, 173]

‘The moment Mit-sah gave his order for the start, that moment

the whole team, with eager, savage cries, sprang forward at

White Fang. [2, 151]

Не дивлячись на той факт, що в граматичній літературі поки що немає єдиного і повного визначення приєднування, практично всі вчені єдині в думці про те, що будучи синтаксичним процесом, приєднування отримує все більше поширення, а згідно, її вивчення актуальне для сучасної лінгвістики. Автори єдині також в тому, що приєднування відноситься до області експресивного синтаксису.

“Then he remembered, and, turning on the back-track, started for

home, carrying the ptarmigan in his mouth.” [2, 60]

“While old One Eye, the wolf, crouching in he covert, played his

part, too, in the game, waiting for some strange freak of

Chance, that might help him on the meat-trail which was his way

of life.” [2, 61]

В писемному мовленні між розчленованими частинами речення ставиться пунктуаційний знак закінчення речення (крапка, знак оклику, знак питання, трикрапка).

‘He looked at them like a drunken man and maundered in strange,

sleepy speech: “Red she-wolf... Come in with the dogs at

feedin’ time... First she ate the dog-food... Then she ate

the dogs... An’ after that she ate Bill...” [2, 40]

На нашу думку, парцеляція також може оформитися за допомогою крапка з комою, тире, лапок (в останньому випадку ефект парцеляції зміщається з ефектом парентези).

‘Nevertheless, he made out, sheltering between her legs against

the length of her body, five strange little bundles of life,

very feeble, very helpless, making tiny whimpering noises,

with eyes that did not open to the light.’ [2, 58]

Одним з важливих, на наш погляд, питань при розробці даної теми являється питання про співвіднесення парцельованих і приєднувальних конструкцій. В реченні

‘They were all there, neatly pigeonholed in his orderly mind –

but he had not as yet attemped to set them in order.’[18, 138]

не можна відірвати члени речення, що стоять після слова there, так як основне речення з парцельованими визначеннями залишиться без основної думки. Зрівняйте з приєднуванням:

‘But he can’t know... He can’t... When did he ask you? Oh,

theres no need’ [18, 178]

Означає, парцеляція можлива лише при збереженні основним реченням семантико-структурної цілісності, що не розпридвляється на приєднування.

“He had bred true to the strait wolf-stock – in fact, he had

bred true, physically, to old One Eye himself, with but a

single exception, and that was that he had two eyes to his

father’s one.” [2, 65]

“He became an adept at fighting. He economized. He never

wasted his strength. Never tussled. He was in too quickly for

that.” [2, 154]

Розглянувши вищесказане, можна говорити про те, що парцеляція вивчалася в різних функціональних стилях, в рамках речення і в рамках цілого тексту.

‘There was no telling. Something might happen. The porcupine

might unroll.’ [2, 60]

‘It was the trap, ever the trap, the fear of it lurking deep in

the life of him, woven into the fibre of him.’ [2, 155]

‘Something inevitanle, fore-ordained, the next link in the

chain. When it came – then – then he could go on.’ [2, 173]

Підходячи до приєднування з різних точок зору, дослідники по-різному клафісикували ці конструкції, хоча насправді назвати конструкціями їх важко. Ці характеристики приєднування використовувалися нами при роботі з фактичним матеріалом.

2.2 Відтворення діалогічної єдності при перекладі англомовної прози українською мовою

В репліках діалогу частина речення, як правило, опускається, оскільки вона або вже ясна з попередньої репліки, що належить співрозмовникові, або в тому випадку, коли частину речення можна легко вилучити, якщо вона не є суттєво важливою.

- And by the way, before I forget it, I hope you’ll come to

supper to-night-here. Will you? After the opera. [2, 172]

(Друге речення означає: «Will you come to supper tonight?» - І до чечі, поки я не забула, я сподіваюся, Ви прийдете сьогодні на вечерю. Прийдете? Після опери?)

- Delighted! - Згоден! (Відповідь капітана має на увазі:

«I shall be delighted to come!») [18, 140]

Проблема полягає в тому, що без контексту зрозуміти зміст діалогічних конструкцій буває складно. Існують характерні для певної мови особливості, на підставі яких будується діалогічна єдність, побудові якої супроводжують правильне й доречне вживання конструкцій з використанням еліптичних речень – конструкції, які використовуються в українській мові, часто виявляються неправильно вжиті в англійській мові.

- She was proud of her father having been an officer and her

husband a colonel.’[2, 180]

• Вона пишалася тим, що її батько був офіцером, а чоловік - полковником.
• Her husband was in women’s blood. Had always been. Would always be.[2, 180]
• Її чоловік був у жіночій крові. Завжди був. Завжди буде. [18, 130]

- I wish you didn’t have to do it.

- Краще вам не довелось цього робити.

- I don’t. [18, 149]

- Я не стану.

При перекладі постійно виникають втрати, спотворення або додавання інформації, що обумовлено відмінностями між мовами. Еліптичні речення і конструкції вживаються не лише в діалозі, діалогічній єдності, вони можуть зустрічатися і в описах-ремарках до п’єс, в складних реченнях, а також в заголовках газет.

‘A Christmas Carol’ - Різдвяна пісня в прозі.

‘The catcher in the rye’ – Над прірвою в житі.

Проблема еліпсиса є однією з найбільш спірних у лінгвістиці, її вивченням займалися такі науковці як Н.М. Васильєва (2004), А.Ф. Бондаренко (1985), Л.В. Косоніжкіна (2006). Для традиційної граматики англійської мови представлялося безсумнівним, що будь-яке речення характеризується, насамперед, наявністю структури іменного присудка і що будь-яке відхилення від цієї структури слід пояснювати як явище еліпса, тобто «опущення» тих або інших елементів структури речення.

‘Could anybody have walked in from outside?’

- Зміг хто-небудь прийти з надвору?

‘No, they could’t. They’d have to have a key, see?’

- Ні, вони б не змогли. Їм довелося б мати ключ, дивляться? [1, 47]

Отже, під час відбору фактичного матеріалу будемо спиратися на таке трактування еліпсису: навмисний пропуск несуттєвих слів у реченні без викривлення його змісту, а часто – для підсилення змісту й ефекту.

Kонструкції типу if any, if anything мають експресивно-підсилювальне значення й прекладаються на українську мову підрядними умовними реченнями, а також словами: майже, мабуть, зовсім, взагалі та ін.

‘Objections to this plan, if any, should be reported to the

committee at once’

• Якщо і є заперечення проти цього плану, то вони повинні бути негайно

представлені комітету. (Твердження, якщо вони є...)

‘Very little, if anything, could be advanced in the defense of

his policy.’ [1, 272]

- Майже нічого не можна було сказати на підтримку його політики.

До еліптичних конструкцій ставляться також допустові підрядні речення, що вводяться сполучниками whatever, however, у яких відсутній присудок (іноді підмет). На українську мову такі допустові підрядні речення перекладаються повними допустовими підрядними реченнями з сполучниками: який би не, яким би не.

‘And what do you think about it?’

- І що ви думаєте з цього приводу?

‘The British people have to submit to new texation, however

high.’

• Англійському народу доводиться примиритися з новими податками,

якими б високими вони не були. [1, 272]

Сполучник though може стояти на кінці простого речення, що слідує за іншим простим реченням, що тісно пов’язане з ним за змістом. Кінцеве though відповідає українським проте, все-таки, однаково, все-таки. У такій же функції може вживатися прислівник however як у кінцевій, так і початковій позиції.

До еліптичних конструкцій відноситься й комбінація if + дієприкметник (або прикметник). Українською мовою ця комбінація перекладається підрядним допустовим реченням. Значення допустимості також передаються займенниками й прислівниками з компонентом ever: however, whoever, whatever, wherever, whenever.

‘If consudered from this point of view, the problem takes on a

new aspect.’

- Якщо розглядати проблему з цієї точки зору, то вона набуває інший

характер.

‘But the decision, if logical, requires a measure of courage.’

• Але це рішення, хоча воно логічно, вимагає відомої мужності. [1, 133]

‘Whoever told you this was wrong.’

- Хто б тобі це не казав, він був не правий.

‘But however often I tried I couldn’t find the answer.’

- Скільки б я не намагався, я не міг знайти відповіді. [1, 135]

Слід зазначити, що в літературній мові, і в розмовній ці тенденції, маючи загальні причини, розвиваються по-різному. Найчастішими і простішими прикладами є, наприклад, фразеологічні структури, «неповні» варіанти прислів’їв і приказок, а також еліптичні речення діалогічної мови, властиві розмовній, «не літературній» мові.

Переклад еліптичних конструкцій з огляду на стилістичні особливості англійської та української мов. Характеризувати неповні речення можна виходячи з їх складу, модальності, стилістики. Серед неповних речень аналізуватимемо еліптичні, тобто ті, в яких опущений той чи інший елемент речення, який легко відновлений з найближчого контексту або з конкретної мовної ситуації.

У рамках опису процесу перекладу перекладацькі трансформації розглядаються не в статичному плані як засіб аналізу стосунків між одиницями вихідної мови і їх словниковими відповідностями, а в плані динамічному як способи перекладу, які може використати перекладач при перекладі різних оригіналів в тих випадках, коли словникова відповідність відсутня або не може бути використана за умовами контексту. В українській мові є тенденція щодо об’єднання в рамках одного речення як можна більшої кількості предметних ситуаій. Це призводить до утворення речень, що включають присудки або доповнення, а також додаткових речень, означальних, дієприкметникових і дієприслівникових зворотів. Не можна сказати, що в англійській мові подібних речень немає, але перевантажимість структури однорідними й означальними елементами, безумовно, менша, чим в українській мові.

При перекладі оригіналу, коли словникова відповідність відсутня або не може бути використана за умовами контексту при збереженні інформації, які полягають у зміні компонентів вихідного тексту при збереженні інформації, призначеної для передачі зміту.

Генералізацією заміна одиниці вихідної мови, що має вужче значення, одиницею мови перекладу з ширшим значенням, тобто перетворення, зворотнє конкретизації:

‘That smell all over the place. Vicks Nose Drops.’

– Тут ще пахне грипозними каплями на увесь дім.

‘No, it’s a foreign smell.’

- Ні, це чужоземний запах. [1, 132]

Конкретизацією називається заміна одиниці вихідної мови, що має вужче значення, одиницею мови перекладу з ширшим значенням, тобто перетворення зворотнє конкретизації:

‘Yes, we had a talk.’’

– Так, у нас була розмова.

‘And what?’

- І що?

‘We realy did. ’

- Поговорили. [1, 156]

Модуляцією називається заміна слова або словосполучення вихідної мови перекладу, значення якої логічно виводиться зі значення початкової одиниці:

‘Then this girl gets killed, because she’s always speeding.’

– А потім дівчина гине, тому що постійно порушує правила.

‘Gets killed?’

– Гине? [1, 151]

2.3 Засоби тема-рематичного поділу висловлення

Проблеми комунікативного синтаксису розглядаються в сучасній лінгвістичній літературі переважно на матеріалі чеської, російської, англійської мов. В українському мовознавстві комунікативна граматика знаходиться ще тільки на етапі активного становлення. Тому дослідження засобів тема-рематичного поділу висловлення є актуальним. Закономірності актуального членування висловлення в українському мовознавстві не мають повноцінного висвітлення в жодному з розділів лінгвістичної науки. Не існує й окремої галузі мовознавчих знань, що вивчала б процес творення мовлення, зв'язок мисленнєвої і мовленнєвої діяльності, акт інтуїтивного членування висловлення.

Теорію актуального членування можна розглядати в кількох аспектах: по-перше, у зв'язку із формально-граматичним і семантико-синтаксичним членуванням речення; по-друге, в аспекті вивчення психо- та нейролінгвістикою глибинних мисленнєвих процесів, що безпосередньо визначають тип мовленнєвого членування; по-третє, у зв'язку із програмованістю структури речення валентною рамкою предиката-ядра; по-четверте, розгляд синтагматичних і парадигматичних зв'язків висловлень у дискурсі тощо.

Новим у підході до актуального членування є мета систематизувати усі наявні в мовленні експліцитні та імпліцитні засоби вираження актуалізації, які слід кваліфікувати як ремоідентифікатори. Ці елементи утворюють ієрархічно зумовлену систему, кожен член якої характеризується власними диференційними особливостями.

Українська мова має свої неповторні засоби маркування теми і реми. Саме ці засоби надають мові унікальності під час наголошення мовцями певної актуальної інформації. Вивчення актуального членування саме в такому аспекті дає змогу заповнити прогалину в українському комунікативному синтаксисі загалом, а також має перспективи створення окремого повноцінного розділу лінгвістики, наукового напряму, що б вивчали явище комунікації в усіх аспектах. Такий підхід є певною мірою новаційним у практиці дослідження актуального членування висловлення. На сьогодні не існує ґрунтовної праці, в якій встановлювалися б закономірності маркування одиниць актуального членування теми і реми. Цей аналіз надзвичайно актуальний у наш час: він є корисним для розвитку комунікативної граматики, і комунікативного синтаксису зокрема, подальшого вивчення інтенційності мови, встановлення комунікативної парадигми висловлення тощо.

‘Miss Nevill tells me that you have been very fortunate and

have found a very good job indeed.’ [1, 113]

‘Hercule Poirot wants to be murder, so it’s got to be

murder.’[1, 115]

Вивчення актуального членування ґрунтується на функціонуванні потенційної структури речення в актуальному контексті мовлення. Основоположником теорії актуального членування вважається В.Матезіус („Про так зване актуальне членування речення”), ця проблема знайшла висвітлення у працях Н.Д.Арутюнової, Ш.Баллі, М.В.Всеволодової, І.Р.Вихованця, А.П.Загнітка, В.А.Звегинцева, Г.О.Золотової, І.І.Ковтунової, О.О.Лаптєвої, О.А.Мельничука, О.В.Падучевої, І.П.Распопова, О.Б.Сиротиніної, Я.Фірбаса, М.А.К.Хелидея, В.Є.Шевякової.

Можна погодитися з більшістю дослідників, які стверджують, що актуальне членування має бінарний характер, тобто складається з двох одиниць: теми і реми; що механізм актуалізації полягає у виділенні автором повідомлення певного інформаційно навантаженого елемента висловлення з комунікативною метою. Одним із найбільш дискусійних залишається питання термінів на позначення одиниць актуального членування. Тут дослідники не мають одностайної думки щодо поняттєвого апарату: дане нове (К.Г.Крушельницька), логічний суб’єкт; логічний предикат, смисловий суб’єкт; смисловий предикат (А.Б.Ільїш), основа; предикована частина (І.П.Распопов), лексичний підмет; лексичний присудок (О.І.Смирницький), В.Матезіус пропонував терміни основа; ядро, а Ш.Баллі диктум модус. Терміни тема і рема вперше вжив німецький вчений К.Боост. Саме вони на сьогодні є найбільш поширеними й однозначними у визначенні. Усе це розмаїття термінів пов’язане з проблемою приналежності актуального членування певному рівню мови: І.П.Распопов і К.Г.Крушельницька відносять явище актуального членування до граматичного рівня мови, Н.Д.Арутюнова і В.З.Панфілов говорять, що воно стосується речення. У дослідженні стверджується думка про доцільність вивчення актуального членування на рівні комунікативного синтаксису, в межах дискурсу і в зв’язку із типом висловлень і реґістрами мовлення. Саме тому є сенс досліджувати явище актуалізації та засобів тема-рематичного поділу висловлення із урахуванням конситуації, мовленнєвого оточення висловлення. Актуальне членування також залежить від багатьох паралінгвістичних обставин, від стосунків мовців, від попередніх даних тощо.

‘That is what we are meant to think.’ [1,116]

‘Nobody came to see him at the Savoy.’[1,116]

До предиката в реченнях рема теж може бути матеріально не вираженою (пор.: нульова форма знака у фонетиці, морфології, синтаксисі), або відсутньою, а речення/висловлення неповним. Але, спираючись на дослідження М.А.К.Хелідея, схиляємося до думки, що актуальне членування є ієрархічно важливішим і первинним щодо граматичної структури, а оскільки ремою може бути будь-який член речення (не обов’язково присудок/група присудка), то і пропуск у реченні присудка зумовлюється редукцією теми/елемента теми, що його (присудок) містила. Рема пропускатися не може, тому що вона найсильніше комунікативно навантажена і несе основний зміст про тему. Тому думку про аналогію неповних речень і речень без елемента комунікативної структури варто застосовувати тільки щодо теми. Тема/елемент теми може бути матеріально не вираженою (комунікативно нульова тема), але не може бути відсутньою. Підтримуємо думку О.О.Крилової та Т.М.Ніколаєвої про нерозчленовані висловлення, які містять нульову тему, зміст якої дорівнює всій об’єктивній дійсності. Пор. : Холодно. Йде дощ. Прийшла весна. (Комунікативна структура таких речень одночленна, може відповідати як двоскладним, так і односкладним реченням.)

‘The A. C. is satisfied anyway.’ [1,116]

‘She seems to have done so.’ [1, 116]

Місце розташування теми і реми висловлення визначаємо, спираючись на градуальну шкалу засобів тема-рематичного поділу. Отже, визнаючи, що рематична інтонація є основним ієрархічно найвищим засобом актуалізації, можна говорити про довільне розташування реми щодо інших інформаційно слабших елементів висловлення. При цьому перші ступені ієрархії ремоідентифікаторів визначаємо так: 1)рематичний наголос; 2)ремоідентифікатори; 3)порядок слів.

Пор.: ‘They like to feel life’s dangerous.’ 1)Саме вони люблять відчувати небезпеку життя (рема вони); 2) Вони люблять саме відчувати небезпеку життя (ремоідентифікатор саме, рема feel ); 3) Вони люблять відчувати саме небезпеку життя (з наголосом на життя: ремоідентифікатор рематичний наголос, рема life). Останній випадок ілюструє комунікативну помилку, яка дезорієнтує реципієнта під час диференціювання реми. Оскільки за специфікою ієрархії засобів актуалізації порядок слів посідає лише третє місце і є одним з найслабших кванторів реми, то і твердження щодо фіксованої кінцевої позиції реми буде справедливим лише частково (за умови відсутності інших кванторів реми, ніж порядок слів). Місце розташування реми у структурі висловлення зумовлене ще й такими чинниками як комунікативний реґістр мовлення, функціональний стиль тексту та комунікативна настанова мовця.

‘George entered the room with his usual noiseless tread.’

[1,117]

‘He set down on a little table a steaming pot of chocolate

and some sugar biscuits.’ [1, 117]

Окремо досліджується явище актуалізації. Вагомий внесок у розуміння поняття актуалізація зробив Ш.Баллі. Первинним матеріалом він вважає мову як систему віртуальних елементів, з яких у процесі актуалізації за допомогою певних актуалізаторів утворюється мовлення. Спираючись на цю думку, можна визначити актуалізацію як процес пристосування речення до вимог мовленнєвої ситуації. Для того, щоб певний компонент висловлення став ідеєю комунікації, його треба поставити в такі умови, які б виявили цей компонент як рему. Важливим також є вивчення засобів тема-рематичного поділу висловлення шляхом аналізу синтагматичних та парадигматичних зв’язків. Лінійні зв’язки висловлень розкриваються в межах дискурсу, аналіз якого виявив такі способи поєднання висловлень: послідовний (у якому рема попереднього висловлення є темою наступного), паралельний (характеризується єдністю теми і змінністю реми), асоціативний (де існує головна тема дискурсу і змінні теми і реми, що пов’язані із головною темою асоціативно). За вертикальним зв’язком висловлення створюють парадигми на основі зміни комунікативної ідеї та єдності граматичної структури речень. Це можливо за допомогою різного роду ремоідентифікаторів (порядку слів, інтонації, конситуації, спеціалізованих слів тощо).

‘There were moments when Hercule Poirot discussed his cases

with his valet.’ [1, 118]

‘He always said that he found George’s comments singularly

helpful.’ [1,118]

У мовленні співіснують різні реґістри мовлення, і їх можуть репрезентувати неоднакові типи предикатів за значенням. Відповідно комунікативна організація будь-якого тексту теж не є однорідною.

- They prefer the answer to be a conjuring trick?

- Exactly. Politicians are just as bad. But I've always held

out for plain common sense. [1, 182]

Цей текст репрезентує в першому реченні волюнтивний реґістр (prefer), у підрядній частині інформація відповідно, інформативний реґістр. Відповідь виражена спочатку реакцією на реактивний реґістр, далі наявне знову інформативне висловлення (Politicians are just as bad), а ремарка автора містить висловлення репродуктивного характеру. Завершується текст волевиявленням суб’єкта висловлення з відтінком узагальненого ґенеративного повідомлення. Відповідно, комунікативну організацію подібних текстів слід розглядати у зв’язку із приналежністю частин до певного мовленнєвого реґістру.

Під час актуалізації певного повідомлення мовець ставить інформативно важливий компонент, що і є метою комунікації, в такі умови, де б він виявив себе як рему. Мовець використовує певні маркери реми, які є основними орієнтирами для виявлення комунікативної мети. Ці елементи окремо ще не вивчалися дослідниками (більшість з них називають серед актуалізаторів лише порядок слів, інтонацію, деякі частки; І.Р.Вихованець виділяє фонетичні актуалізатори (логічний наголос і паузи), синтаксичні (порядок слів і частки), лексико-граматичні, до яких відносить повтор. Основним показником комунікативного навантаження висловлення є адекватний комунікативній ситуації внутрішній зв’язок між темою і ремою. Такий зв’язок називаємо релевантним, або адекватним, якщо він не створює комунікативних помилок, непорозумінь чи невдач; інформаційний зміст, який тема-рематичний зв’язок несе на собі, відповідає темі конситуації, вносить нове в цю тему і розвиває її, породжуючи нові тема-рематичні зв’язки. Засоби, за допомогою яких сигналізується, маркується, ідентифікується рема, називаємо ремоідентифікаторами - це матеріально виражені показники реми, актуалізатори, сигналізатори реми або засоби реалізації актуального членування. Причому такі елементи висловлення є релевантними як для мовця, який виступає в ролі суб’єкта процесу індикації, так і для слухача, який їх зчитує і розпізнає рему.

‘Mrs Olivera swept from the room without condescending to take

any notice of Poirot.’ [1, 123]

‘Its about this missing woman that the papers are full of.’

[1, 123]

Особливу увагу дослідників комунікативного синтаксису сьогодні привертає дія закону економії мовних засобів, у результаті якого створюються висловлення, що не містять усіх необхідних змістових елементів, але їм притаманна така конструкція, інтонація й актуально важливий компонент змісту, за яким носій конкретної мови в конкретній ситуації однозначно може розпізнати зміст висловлення. Подібні конструкції називаємо комунікемами. Комунікемами вважаємо непредиковані одиниці синтаксису реченнєвого характеру, які являють собою слово або словосполучення, є граматично нечленованими, мають модусну пропозицію, виражають непоняттєвий зміст, служать реакцією на різного типу факти. До комунікем англійського мовлення належать: а) стверджувальні репліки типу

Why not! Who knows it! What say! Honest to God!, конструкції типу Still (not) + Vinf, Why + not + Vinf та ін.; b) заперечні репліки типу Where there! Still nothing! As well, it is! (ironically) looking stupid! Yeah, now! Now! Say-Say! Spitting like! Helped! (ironic) and others.; c) emotional evaluation (surprise, joy, delight, anger) Bach that! As it is! You divi, which (like that etc)! Wonder what ..! God is ..! God is ..! What the ..! and so on.; d) the mandatory call (expression of will): Just try! I love you! Come on! You say ...! and repeat: Sleep, sleep! and others. З погляду актуального членування висловлення, комунікема не членується, а виражає цілісний зміст реми. Етимологічно комунікема - це усічене до реми висловлення.

Одним із найбільш поширених прийомів маркування реми є повтор. На комунікативному рівні повтор акцентує увагу реципієнта на певній інформації, а отже, виокремлює, ідентифікує рему висловлення. Здебільшого повторюваною частиною є власне рема:

• Why am I not with you Poirot common language? - No Mrs

Olivera, mum, - said Poirot - because such language you seek

with my brother Alistair. With my worst enemy ... - From your

worst enemy? Sonny! [1, 186]

Але повтор може бути й окремим ремоідентифікатором, і навіть переходити з теми в рему і навпаки. Повтор часто варіюється лексично, інтонаційно, може набувати в повторюваній частині додаткових лексем.

Серед синтаксичних способів тема-рематичного поділу висловлення окремо було вивчено програмованість реми валентністю предиката. Оскільки семантико-синтаксичним ядром речення є предикат, то реалізація інших членів речення підпорядковується семантичному устрою дієслова. В свою чергу, на валентну перспективу дієслова впливає система його синтагматично-парадигматичних зв’язків. Отже, дієслово повністю програмує позиційну модель речення і, відповідно, комунікативну організацію висловлення, зумовлюючи семантичні та позиційні характеристики актуальних компонентів. Так, наприклад, найчастіше семантика тривалентних дієслів організована таким чином, що інструмент і адресат є або неважливими для комунікації, або закладеними в семантичну структуру самого дієслова (пор.: чим можна threaten, cut, cut off, wipe, zaasfaltuvaty, dig тощо). При невираженості таких елементів ідея висловлення - сам предикат, інструмент вважаємо за традиційно закладений у семантиці дієслова, а адресат є несуттєвим для цього комунікативного акту. При вираженості інструмента його семантика часто суперечить традиційній, а тому є актуально важливою і наголошеною (пор.: He cut an apple / ruler).

Найбільшою за кількістю є група ремоідентифікаторів, що виражена специфічними лексемами і маркерами реми. Здебільшого це слова неозначеної (something once, other), вказівної (yes, this, that, one, here), абсолютивної (all, naturally, all, never,) та приблизної (almost, nearly approximate) семантики. Ці слова займають різну позицію в структурі висловлення щодо реми, але вони завжди впливають на комунікативний склад висловлення.

Наприклад, слово інший у своїй семантиці містить відтінок нового, не такого, яке було. Новизна іманентно притаманна семантиці цього займенника, що й зумовлює його рематичну маркованість:

‘Well, I think that seems all right. Just close – very gently…

Quite comfortable? You don’t feel the filling at all? Open

again, please. No, that seems quite all right.’ [1, 20]

Слова вказівної семантики (this, these, that, those) найчастіше постають маркерами теми:

‘That’s quite O.K. That’s the official view, and they know

what’s necessary.’ [1, 186];

або виступають власне-темою:

‘I want you to find this woman – Saisbury seale.’ [1, 186]

З-поміж означальних часток найпоширенішими ремоідентифікаторами є слова саме, якраз, справді тощо, які вказують на рему і стоять у препозиції щодо неї:

‘It is indeed the world – why? I too ask myself – and I cannot

see it – no, I cannot see it’[1, 188]

Типовим для українського мовлення є функціонування в ролі ремовидільних засобів апроксиматорів. Апроксимація - це різновид номінації, який характеризується приблизним, неточним позначенням предметів і явищ навколишньої дійсності у процесі мовленнєвої діяльності. Категорія приблизності охоплює різноманітні лексико-граматичні засоби, за допомогою яких виражаються нечіткі межі предметів, ознак, дій. До апроксиматорів української мови належать слова типу майже, мовби, немов, немовби, немовбито, приблизно, біля, близько, коло, мало не, ледве не, ледь не, трохи не тощо. Щодо структурної схеми конструкцій з апроксиматорами, то тут виділяються власне-апроксиматор і ядро. Ядро - це головний компонент конструкції, тоді як апроксиматор, тобто залежний компонент, іменується ад’юнктом (за О.Т.Кривоносовим). В англійській мові апроксиматори є ад’юнктами всіх структурних одиниць - слів (at seven), словосполучень (like music listened), речень (Almost dark…). З погляду актуального членування, саме ці ядра найчастіше виступають у ролі власне-реми висловлення, тоді як апроксиматори - в ролі ремоідентифікатора:

‘Women really are the devil! Good-morning, M. Poirot. Lovely

day, isn’t it?’[1, 201]

Абсолютизаторами називаємо групу лексем, семантика яких вказує на повну, абсолютну відповідність слова означуваному поняттю, тобто на повну реалізацію дії, ознаки тощо. За своєю природою вони протистоять апроксиматорам, бо якщо перші є крайнім виявом ознаки (або абсолютною відсутністю дії, ознаки, предмета), то другі до цієї межі не доходять, а лише наближаються до неї. Явище абсолютизації охоплює ряд слів, які морфологічно належать до різних частин мови, але в собі мають сему абсолютно, що і є визначальною для цієї групи. До абсолютизаторів можна віднести такі слова: Absolutely, totally, completely, absolutely, always, literally, nothing, ever. В комунікативному плані абсолютизатори здебільшого є ремоідентифікаторами. Це зумовлюється тим, що вони не вносять нового змісту в речення, а лише актуалізують певне явище, вказуючи на його повну відповідність реальності. В реченні абсолютизатору іманентно притаманне підвищення тону, яке й актуалізує рему - означуване слово:

‘The Scotch are always touchy [1, 201]’

Взаємозв’язок висловлення і мовленнєвого акту безпосередньо виявляється в процесі спілкування. Спілкування - це процес взаємної регуляції створення ментального утворення в свідомості комунікантів, що відображає предмет спілкування. Мета такої взаємної регуляції - створення актуальної спільності уявлень комунікантів про предмет спілкування. Метою розмови є прагнення мовця викликати в свідомості іншого комуніканта схожу або аналогічну думку, оскільки, за О.О.Леонтьєвим, метою спілкування виступає та або інша спрямована зміна в смисловому полі реципієнта. Базовою характеристикою комунікації постає „взаємне інтерпретування” комунікантів, які прагнуть до успішного вирішення інтерпретаційного „конфлікту”. Ця характеристика використовується у визначенні П.Грайса, згідно з яким висловлення „А щось мав на увазі під Х” є еквівалентним висловленню „А вимовив Х з метою вплинути на слухачів таким чином, щоб за допомогою розпізнання цієї мети вони дійшли певної думки про те, що мовець має на увазі”. Вимовити висловлення з такою метою неможливо, якщо не передбачити при цьому, що адресат висловлення володіє і знає, як користуватися, необхідними засобами для розпізнання цього наміру. Для адекватної інтерпретації висловлення необхідно вказати, яким саме чином це висловлення має інтерпретуватися, щоб такий намір мовця був правильно розпізнаний адресатом.

Джерела обліку пресупозицій можна знайти в теорії актуального членування пропозиції на ''дане" і "нове". Переваги цієї теорії полягають у тому, що в ній наявна спроба виявити мовні способи вираження погляду відправника на пресупозиції гіпотетичного реципієнта. Відправник текстуальними засобами намагається вирішити питання про те, наскільки обізнаний слухач про предмети і явища, про які говориться в пропозиції. Предметом повідомлення, його вихідним пунктом переважно є щось відоме для реципієнта - "дане", про це відоме повідомляється щось невідоме - "нове".

‘He moved away from it smiling.’ [1, 122]

‘Jane Olivera was standing by the mantelpiece.’ [1, 122]

Отже, мовлення є інтенційним і це основна його ознака, яка забезпечує комунікативну функцію. У зв’язку із цим визначено також роль актуального членування і загалом комунікативної граматики в діалогічному мовленні і у функціонуванні перформативів у мовленні. Актуальне членування висловлення формується ще на мисленнєвому рівні і встановлює порядок розташування своїх компонентів та засоби вираження на рівні глибинної граматичної структури. Глибинна структура речення вже подає готовими тему і рему висловлення, які оформлюються різними засобами у поверхневій структурі, але відповідно до закладеного змісту на попередніх етапах формування висловлення. Актуальне членування не формується в глибинній структурі, тому що воно закладене на більш глибокому рівні підготовки мовленнєвого висловлення - на рівні семантичних уявлень. Актуальне членування присутнє на всіх етапах формування висловлення, але зароджується воно ще під час виникнення задуму/мотиву думки. Такий висновок дає підстави стверджувати, що актуальне членування є категорією не тільки мовною і мовленнєвою, але й мисленнєвою. Варто вивчати ремоідентифікатори з метою встановлення повної парадигми, яка в подальшому стане основою під час створення програми автоматизованого комунікативного аналізу текстів.

Висновки

1. Відповідно до поставленої мети було розглянуто значну кількість теоретичних та практичних джерел і проблем, таких як визначення приєднування як один із прийомів експресивного синтаксису; розглядання методу актуального членування, як характеристику синтаксичного рівня; розглядання явища діалогічної єдності як базову одиницю діалогічного мовлення; дослідження функціонально-прагматичного аспекту парцельованих конструкцій; відтворення діалогічної єдності при перекладі англомовної прози українською мовою в рамках еліптичних конструкцій; розглядання засобів тема-рематичного поділу висловлення.
2. Ми визнаємо, що приєднування є експресивним явищем усної мови. Його виникнення пояснюється тим, що в безпосередньому живому спілкуванні іноді виникає потреба інтонаційно виділити окремі одиниці, розширити й уточнити їх допоміжною інформацією. У писемному мовленні приєднування використовується для створення ефекту невимушеності, спонтанності спілкування.
3. Багато мовознавців відмічають, що приєднування – явище живе, активне, особливо в мові художньої літератури і публіцистики. Ряд дослідів в сучасній науці дають підстави вважати, що явище приєднування властиве не тільки англійській та українській мовам, але і багатьом іншим.
4. Ми не приймаємо явища парцеляції або сегментації речення, так як воно за своєю стилістичною своєрідністю цілісне та завершене, до якого можна лише приєднати додаткову інфрмацію, а не ділити на частини. Також ми не сприймаємо вживання замість приєднування термінів «парцеляція», «приєднувальні конструкції» «відокремлені члени речення», «сепарація» і вважаємо, що потрібно казати про відігравання значної ролі в живому мовленні, уточнюючи та доповнюючи основне речення.
5. Актуальне членування висловлення формується ще на мисленнєвому рівні і встановлює порядок розташування своїх компонентів та засоби вираження на рівні глибинної граматичної структури.
6. Тема і рема є двома частинами актуального членування речення. Тема – це те, про що повідомляє речення, рема – що саме воно повідомляє. Речення можуть бути простими або складними. Сукупність простих і складних речень утворює текст.
7. Уся комунікація, що припускає мовленнєву діяльність, відбувається ситуативно. Будь-який діалог складається з окремих взаємопов'язаних висловлювань, які називаються реплікою. Репліка є першоелементом діалогу. Сукупність реплік, що характеризується структурною, інтонаційною та семантичною завершеністю, називають далогічною єдністю (ДЄ), яка має двочленну структуру: стимул і реакцію.
8. Діалогічне мовлення у звичайних умовах може бути охарактеризовано як у значній мірі спонтанний, напівусвідомлений відносно форми процес. Ці особливості повсякденного спілкування – непідготовленість актів говоріння та відсутність у мовця пильної уваги до питань форми – ведуть до широкого використання готових моделей, штампів.

Список використаної літератури

1. Авласевич М. А. О парцелляции в современном русском литературном языке (на материале публицистики и художественных текстов) // Вестник Белорусского университета. – Серия 4 – 1973. – №1 – с. 54.
2. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов М., 1966, стр. 132.
3. Ачилова В. П. Парцелляция в английском языке /В.П.Ачилова // Ученые записи Таврического национального университета им. В.М.Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. – 211. – Т.24 (63), №1 ч.2. – с.25-31.
4. Белошапкова В. А. Сложное предложение в современном русском языке: Некоторые вопросы теории. – М.: Просвещение, 1967. – 160 с.
5. Белошапкова В. А. Современный русский язык: Синтаксис. – М.: Высш. Шк. 1977. – 248 с.
6. Ванников Ю. В. Синтактические особенности русской речи (явище парцеляції). – М., 1969.
7. Вардуль И. Ф. Основные понятия актуального синтаксиса. /И. Ф. Вардуль// Исследования по японскому языку: сборник статей /отв. ред. И. Ф. Вардуль. – М.: Наука, 1967. – с. 20-29.
8. Васильев В. О. Про інтонацыйні засоби вираження реми (на матеріалі англійської і російської мов)/В. О. Васильев//Інтонація як мовний засіб вираження думки; за ред. А. Й. Багмут. – К.: Наукова думка, 1975. – с.7-17.
9. Грамматика современного русского литературного языка/под ред. Н. Ю. Шведовой. – М.: Наука, 1970. – 767 с.
10. Грибова П. Н. Лингвистическая сущность диалогической речи, ее роль и место в системе национального литературного языка/П.Н. Грибова// Актуальные вопросы переводоведения и практики перевода. – Электронный ресурс http://www.alba-translating.ru/index/php/ru/articles/2012/gribova.2012.htm (Нижний Новгород)
11. Есперсен О. Философия прагматики/перевод с англ.; М., 1958. - 400с.
12. Иванчикова Е.А. Парцелляция, ее комуникативно-экспресивные и синтактические функции//Русский язык и советское общество: Морфология и синтаксис современного русского литературного языка/под ред. М. В. Панова. – М.: Наука, 1968 – с.277-301.
13. Иванчикова Е.А. Парцелляция, ее комуникативно-экспресивные и синтактические функции. Морфология и синтаксис современного русского литературного языка. – М.: Наука, 1968. – 293с.
14. Исаченко А. В. О грамматическом порядке слов/А. В. Исаченко//Вопросы языкознания. – 1966. - №6. – с. 27-34.
15. Кадомцева Л. О. Українська мова: Синтаксис простого речення. – К.: Вища школа., 1986 – 178 с.
16. Ковтунова И.И. Современный русский язык. Порядок слов и актуальное членение предложения: учебюпособие/И.И.Ковтунова. – 2-е изд., стереотип. – М.: УРСС, 2002. -238с.
17. Колшанский Г. В. Лингвокоммуникативные аспекты общения/ Г.В.Колшанский//Иностранные языки в школе. – 1985. - №1. – с.10-14.
18. Копнина И. А. Парлелляция. Красноярск. – с.4.
19. Косогорова Х. Г. Коммуникативно-синтаксическая организаци вопросно-ответного диалогического единства (на материале русского волшебной сказки) : автореф.дисс. канд.филол.наук: 10.02.19/Х. Г. Косогорова – Ярославль, 2006(а). – 20с.
20. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів освіти. – К.:Видавничий центр «Аркадія», 202-368с.
21. Леонтьев А.А. Актуальное членение предложения и способы его выражения в русском языке/А.А.Леонтьев//Теория языка, методы его исследования и преподавания. К 100-летию со дня рождения Льва Владимировича Щербы: сборник статей/отв. ред. Р.И.Аванесов – Лю: Наука, 1981. – с.167-172.
22. Мацько Л. І., Сидоренко О. М., Мацько О.М. Стилістика української мови. – К.: Вища школа, 2003. - 462с.
23. Михайлов Л. М. Грамматика немецкой диалогической речи (Текст) /Л.М.Михайлов. – М.: Высшая школа, 1994. – 110с.
24. Осокин В.В. Логическое ударение. (На материале русского языка) /В.В.Осокин. – Томск: Изд-во Томск, ун-та, 1968. – 145с.
25. Падучева Е.В. Прагматические аспекты связаности диалога //Е.В.Падучева //Изд-во АНСССР. Серия литература и язык. – 1982. - №4. – с.305-313.
26. Петрашевская Ж.Е. Парцелляция простого предложения в современном английском языке: дис.канд.филол.наук. М.,1973. 177с.
27. Плотникова А.В. Средства связи компонентов диалогических единств /А.В,Плотникова //Филологические науки в России и за рубежом: мат-лы межд.заоч.научной конференции (г.Санкт-Петербург, февраль 2012г) – СПб.: Реноме, 2012. – с.157 – 159.
28. Плющ Н. П. Парцеляція як засіб експресивного синтаксису//Укр.мова і літ. В шк. – 1981. - №1 – с.68-71.
29. Распопов И.П. Актуальное членение предложения (На материале простого повествовательного предложения преимущественного в монологической речи) /И.П.Разпопов. – Уфа: Изд-во Башкир. Гос.ун-та им.40-летия Октября, 1961. – 163с.
30. Сиротинина О.Б. Современная русская речь и ее особенности. – М., 1974. – 144с.
31. Сиротинина О.Б. Об актуальном членении в разговорной речи /О.Б.Сиротинина//Papers on Functional Sentence Perspective/ed.by F.Danes. – Prague, Academia, 1974. – p.172 – 174.
32. Слюсарева Н.А.Категориальная основа тема-рематической организации высказывания предложения/ Н.А.Слюсарева//Вопросы языкознания. – 1986. - №4.-с.3-15.
33. Святогор И.П. О некоторых особенностях синтаксиса диалогической речи в современном русском языке /И.П.Святогор. – Колуга: Изд-во Калужского государственного университета, 1960. – 97с.
34. Святогор И.П. О некоторых особенностях синтаксиса диалогической речи. – Калуга, 1960. – 39.
35. Сковородников А. П. О соотношении понятий «парцеляция» и «присоединения» (на материале русского литературного языка) //Вопросы языкознания. – 1978. - №1 – с.118-129.
36. Структурно-семантические особенности вопрос-ответ. ДЕ/ Л.Н.Гумарова. – Режим доступа: http: //www.rusnauka.com/2-KAND-2009/Philologia/39216.doc.htm.
37. Теплицкая Н.Н. Некоторые проблемы диалогического текста: Автореф. дис. канд. филол. наук. – М., 1975. – 24с.
38. Чернобривец С.Т. Разграничение парцелляции и присоединения на семантико-синтаксическом уровне//Исследования по семантике: Сб.науч.ст. – Симферополь, 1987. – С.80-84.
39. Шведова Н.Ю. Очерки по синтаксису русской разговорной речи. – М.: Изд-во АНСССР, 1960. – 377 с.
40. Щерба Л.В. Восточно-лужицкое наречие. Т.1-Пг, 1915 Совр. Рус.язык//Русский язык в школе, 1939.
41. Юрченко В.С. О некоторых вопросах актуального членения фразы в современном русском языке/В.С.Юрченко//Вопросы славянского языкознания. – Саратов: Издательство Саратовск. ун-та, 1968. – с.67-80.
42. Якубинский Л.П. Избранные работы/Л.П.Якубинский. – М.: Наука 1986. – 207с.
43. Якубинский Л.П. О диалогической речи //Русская речь.: Сборник статей под ред.Л.В.Щербы: - Петроград, 1923. – с.182-184
44. Russkaja grammatika [Russian grammar]. Moskow, 1980. Vol. II. 714 p.
45. Skovorodnikov A.P. The expressive syntactic constructions of the modern Russian literary language: the experience of a system research: Dissertation of the Doctor of Philology degree. Krasnoyarsk, 1982. 362pp.

Ілюстративний матеріал

1. Christie A. One, Two, Buckle Mу Shoe [=Раз, два, три, туфлю застегни/ А.Кристи]; коммент. Е.В.Угаровой. – М.: Айрисс-пресс, 2013. – 352с.: ил. – (Читаем в оригинале).
2. Jack London, White Fang – М.: Айрис-прис, 2012. – 352 с.

Надфразові єдності в сучасній англійській мові: приєднування